Title
stringlengths 30
101
| Text
stringlengths 85
9.9k
| image
imagewidth (px) 493
1.02k
| Text_Cleaned
stringlengths 0
3.56k
| Title_Cleaned
stringlengths 30
101
| conversations
listlengths 2
2
|
|---|---|---|---|---|---|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/4
|
<noinclude></noinclude>{{c|{{x-larger|Про Степана Руданського.}}}}
Степан Руданський уродив ся в Хомутинцях, селі Винницького повіту на Поділлю, де його батько був священником. До шкіл ходив в Камянці на Поділлю, а потім вчив ся на лікаря в Петрограді. Тоді він дуже бідував; нераз голодував та жив в вогкій, студеній хаті. Батько йому не помагав, бо мав численну семю і гнівав ся за це, що Степан не хотів стати попом, та що говорив і писав по українськи, а не по московськи.
Руданський вивчив ся на лікаря і напечатав свої перші вірші в тім самім році, коли умер Тарас Шевченко (1861).
І тепер жити йому не було ліпше. Заходити ся коло хворих було за тяжко для його слабого здоровля. Як що убогий чоловік занедужав, він йому зараз помагав, а грошей не брав. Панів не долюблював, а прихиляв ся до простих людей, як і сам жив та одягав ся завсігди просто. За тим і одружив ся з простою, мало грамотною дівчиною, від котрої мав двоє дітей. Нещасливе семейне життя та ненастанні заходи коло недужих похитнули його і так вже слабе<noinclude></noinclude>
|
Про Степана Руданського.
Степан Руданський уродив ся в Хомутинцях, селі Винницького повіту на Поділлю, де його батько був священником.
До шкіл ходив в Камянці на Поділлю, а потім вчив ся на лікаря в Петрограді.
Тоді він дуже бідував; нераз голодував та жив в вогкій, студеній хаті.
Батько йому не помагав, бо мав численну семю і гнівав ся за це, що Степан не хотів стати попом, та що говорив і писав по українськи, а не по московськи.
Руданський вивчив ся на лікаря і напечатав свої перші вірші в тім самім році, коли умер Тарас Шевченко (1861).
І тепер жити йому не було ліпше.
Заходити ся коло хворих було за тяжко для його слабого здоровля.
Як що убогий чоловік занедужав, він йому зараз помагав, а грошей не брав.
Панів не долюблював, а прихиляв ся до простих людей, як і сам жив та одягав ся завсігди просто.
За тим і одружив ся з простою, мало грамотною дівчиною, від котрої мав двоє дітей.
Нещасливе семейне життя та ненастанні заходи коло недужих похитнули його і так вже слабе
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/4
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "Про Степана Руданського.\nСтепан Руданський уродив ся в Хомутинцях, селі Винницького повіту на Поділлю, де його батько був священником.\nДо шкіл ходив в Камянці на Поділлю, а потім вчив ся на лікаря в Петрограді.\nТоді він дуже бідував; нераз голодував та жив в вогкій, студеній хаті.\nБатько йому не помагав, бо мав численну семю і гнівав ся за це, що Степан не хотів стати попом, та що говорив і писав по українськи, а не по московськи.\nРуданський вивчив ся на лікаря і напечатав свої перші вірші в тім самім році, коли умер Тарас Шевченко (1861).\nІ тепер жити йому не було ліпше.\nЗаходити ся коло хворих було за тяжко для його слабого здоровля.\nЯк що убогий чоловік занедужав, він йому зараз помагав, а грошей не брав.\nПанів не долюблював, а прихиляв ся до простих людей, як і сам жив та одягав ся завсігди просто.\nЗа тим і одружив ся з простою, мало грамотною дівчиною, від котрої мав двоє дітей.\nНещасливе семейне життя та ненастанні заходи коло недужих похитнули його і так вже слабе",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/5
|
<noinclude>{{c|{{—}} 3 {{—}}}}</noinclude>здоровля. Тай лихі люде не давали йому спокою. Він помер в 1873 році в нужді, не маючи й сорок літ.
Писав він богато. Складав любовні пісні, що тепер скрізь співають ся, як: „[[Повій, вітре, на Вкраїну…|Повій, вітре, на Вкраїну]]“. Писав поклики до бою з ворогами, що присіли як саранча нашу землю. В віршу „До України“ пише Руданський, щоб Україна скорше гукнула на своїх дітей, нехай вони йдуть Неньку визволяти:
{{block center|<poem>Тоді вже нас не забудуть
І московські внуки,
Бо кров за кров катам нашим
І муки за муки.</poem>
}}
Крім того писав Руданський історичні поеми про українських гетьманів, як „Мазепа“, „Павло Полуботок“ і другі; також перекладав чужі писання на нашу мову. Та найбільша його сила і слава в співомовках, з яких дещо подаємо в цій книжочці. Це є смішні, короткі оповідання з нашого народнього життя та з життя чужинців, наших сусідів: Москалів, Ляхів, Жидів, Німців, навіть Турків.
Не лише для сміху писав Руданський веселі вірші, співомовки. Майже в кождім з них є якась правда, якась глибока гадка. Написані співомовки дуже вдатно прекрасною українською мовою та легоньким віршом.
Нашого селянина-мужика та його життя Руданський знав і любив. Богато народних байок і приказок переспівав він у своїх веселих віршах. Богато знов з його співомовок<noinclude></noinclude>
|
— 3 —
здоровля.
Тай лихі люде не давали йому спокою.
Він помер в 1873 році в нужді, не маючи й сорок літ.
Писав він богато.
Складав любовні пісні, що тепер скрізь співають ся, як: „Повій, вітре, на Вкраїну“.
Писав поклики до бою з ворогами, що присіли як саранча нашу землю.
В віршу „До України“ пише Руданський, щоб Україна скорше гукнула на своїх дітей, нехай вони йдуть Неньку визволяти:
Тоді вже нас не забудуть
І московські внуки,
Бо кров за кров катам нашим
І муки за муки.
Крім того писав Руданський історичні поеми про українських гетьманів, як „Мазепа“, „Павло Полуботок“ і другі; також перекладав чужі писання на нашу мову.
Та найбільша його сила і слава в співомовках, з яких дещо подаємо в цій книжочці.
Це є смішні, короткі оповідання з нашого народнього життя та з життя чужинців, наших сусідів: Москалів, Ляхів, Жидів, Німців, навіть Турків.
Не лише для сміху писав Руданський веселі вірші, співомовки.
Майже в кождім з них є якась правда, якась глибока гадка.
Написані співомовки дуже вдатно прекрасною українською мовою та легоньким віршом.
Нашого селянина-мужика та його життя Руданський знав і любив.
Богато народних байок і приказок переспівав він у своїх веселих віршах.
Богато знов з його співомовок
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/5
|
[
{
"content": "розпізнай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "— 3 —\nздоровля.\nТай лихі люде не давали йому спокою.\nВін помер в 1873 році в нужді, не маючи й сорок літ.\nПисав він богато.\nСкладав любовні пісні, що тепер скрізь співають ся, як: „Повій, вітре, на Вкраїну“.\nПисав поклики до бою з ворогами, що присіли як саранча нашу землю.\nВ віршу „До України“ пише Руданський, щоб Україна скорше гукнула на своїх дітей, нехай вони йдуть Неньку визволяти:\nТоді вже нас не забудуть\nІ московські внуки,\nБо кров за кров катам нашим\nІ муки за муки.\nКрім того писав Руданський історичні поеми про українських гетьманів, як „Мазепа“, „Павло Полуботок“ і другі; також перекладав чужі писання на нашу мову.\nТа найбільша його сила і слава в співомовках, з яких дещо подаємо в цій книжочці.\nЦе є смішні, короткі оповідання з нашого народнього життя та з життя чужинців, наших сусідів: Москалів, Ляхів, Жидів, Німців, навіть Турків.\nНе лише для сміху писав Руданський веселі вірші, співомовки.\nМайже в кождім з них є якась правда, якась глибока гадка.\nНаписані співомовки дуже вдатно прекрасною українською мовою та легоньким віршом.\nНашого селянина-мужика та його життя Руданський знав і любив.\nБогато народних байок і приказок переспівав він у своїх веселих віршах.\nБогато знов з його співомовок",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/21
|
<noinclude></noinclude><section begin="0"/>{{c|{{xx-larger|{{uc|I. Думи и думки.}}}}}}
{{dhr|3em}}
{{block center|<poem>{{gap}}Co się stało!
Gdzie to naszych dum połowa?
Zaporožskich dziś tak mało!
A miłośna ta lubowa:
O trzech zorzach, trzech krynicach,
Siedmiu wodzach, studziewicach,
Rzekłbyś: že te dumy z laty
Przenuciwszy błogie chwile,
Przenuciwszy smutne straty
Z ludźmi głuchną gdzieś w mogile!
{{right|B o h d a n Z a l e s k i.}}</poem>}}<section end="0"/>
{{dhr}}
{{c|1.}}
{{dhr}}
<section begin="1"/>{{block center/s}}<poem>Ой поѣхаў Романонько
До Сучави на ярмарок,
Там состротиў єго Турок:
Ой Романе, Романоньку,
Чи маєш ти родиноньку? —
Ой маю я родиноньку
Одну сестру Оленоньку, —
Ой Романе, Романочку,</poem><section end="1"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
I. ДУМИ И ДУМКИ.
Co się stało!
Gdzie to naszych dum połowa?
Zaporožskich dziś tak mało!
A miłośna ta lubowa:
O trzech zorzach, trzech krynicach,
Siedmiu wodzach, studziewicach,
Rzekłbyś: že te dumy z laty
Przenuciwszy błogie chwile,
Przenuciwszy smutne straty
Z ludźmi głuchną gdzieś w mogile!
B o h d a n Z a l e s k i.
1.
Ой поѣхаў Романонько
До Сучави на ярмарок,
Там состротиў єго Турок:
Ой Романе, Романоньку,
Чи маєш ти родиноньку?
— Ой маю я родиноньку
Одну сестру Оленоньку, —
Ой Романе, Романочку,
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/21
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "I. ДУМИ И ДУМКИ.\nCo się stało!\nGdzie to naszych dum połowa?\nZaporožskich dziś tak mało!\nA miłośna ta lubowa:\nO trzech zorzach, trzech krynicach,\nSiedmiu wodzach, studziewicach,\nRzekłbyś: že te dumy z laty\nPrzenuciwszy błogie chwile,\nPrzenuciwszy smutne straty\nZ ludźmi głuchną gdzieś w mogile!\nB o h d a n Z a l e s k i.\n1.\nОй поѣхаў Романонько\nДо Сучави на ярмарок,\nТам состротиў єго Турок:\nОй Романе, Романоньку,\nЧи маєш ти родиноньку?\n— Ой маю я родиноньку\nОдну сестру Оленоньку, —\nОй Романе, Романочку,",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/2
|
<noinclude></noinclude>{{dhr|2em}}
{{block center|
Ne z mutného oka, z ruky pilné naděje<br/>
{{gap}}kwitne. {{—}}
{{right|Kollar.}}}}
{{dhr|2em}}<noinclude></noinclude>
|
Ne z mutného oka, z ruky pilné naděje
kwitne.
—
Kollar.
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/2
|
[
{
"content": "what's written here?",
"role": "user"
},
{
"content": "Ne z mutného oka, z ruky pilné naděje\nkwitne.\n—\nKollar.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/3
|
<noinclude></noinclude>
{{c|{{x-larger|{{sp|{{uc|Передслівє.}}}}}}}}
{{rule|5em}}
{{largeinitial|С}}удило нам ся послѣдним бути. Бо-коли другі Славяне вершка ся дохаплюют, и єстли не ўже то небавком побратают-ся с поўним, ясним сонцем; нам на долинѣ в густій стденній мрацѣ гибѣти. Мали и ми наших пѣвцѣв и наших учителів, али найшли тучи и бури, тамті занѣмѣли, а народови и словесности на доўго ся здрѣмало; однакож язик и хороша душа руска була серед Славлянщини, як чиста слеза дѣвоча в долони серафима. —
Зволила добра доля появити-ся и у нас зберкам народних наших пѣсень, и иншим хорошим и цѣловажним<noinclude></noinclude>
|
ПЕРЕДСЛІВЄ.
Судило нам ся послѣдним бути.
Бо-коли другі Славяне вершка ся дохаплюют, и єстли не ўже то небавком побратают-ся с поўним, ясним сонцем; нам на долинѣ в густій стденній мрацѣ гибѣти.
Мали и ми наших пѣвцѣв и наших учителів, али найшли тучи и бури, тамті занѣмѣли, а народови и словесности на доўго ся здрѣмало; однакож язик и хороша душа руска була серед Славлянщини, як чиста слеза дѣвоча в долони серафима.
—
Зволила добра доля появити-ся и у нас зберкам народних наших пѣсень, и иншим хорошим и цѣловажним
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/3
|
[
{
"content": "розпізнай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "ПЕРЕДСЛІВЄ.\nСудило нам ся послѣдним бути.\nБо-коли другі Славяне вершка ся дохаплюют, и єстли не ўже то небавком побратают-ся с поўним, ясним сонцем; нам на долинѣ в густій стденній мрацѣ гибѣти.\nМали и ми наших пѣвцѣв и наших учителів, али найшли тучи и бури, тамті занѣмѣли, а народови и словесности на доўго ся здрѣмало; однакож язик и хороша душа руска була серед Славлянщини, як чиста слеза дѣвоча в долони серафима.\n—\nЗволила добра доля появити-ся и у нас зберкам народних наших пѣсень, и иншим хорошим и цѣловажним",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/4
|
<noinclude>{{left|IV}}</noinclude>дѣлам <ref name="p4">Енєида на малороссійкій язык переложенная М. Котляревским; тричи виданая [[Енеїда (1798)|1798]], 1808 и 1809 в С. Петербурзѣ.<br />Князя Цертелева: Опыт собранія старинных малороссійских пѣсен. С. П. 1819.<br />Малороссійскія пѣсни, изданныя Михаилом Максимовичем. Москва 1827. тойже издаў:<br />Украинскія народныя пѣсни Моск. 1834.<br />Запорожска старина. — Харков 1833—1834. IV. части. — <br/>Малороссійскія повѣсти изд. Основяненьком в Моск. 1834.</ref>; є то нам як заранє по доўгих тмавих ночох, як радость на лицѣ нещасного, коли лутша надѣя перемчит скрізь сердце єго; сут то здорові поўно-сильні рістки, о которих нам цѣлою душею дбати, огрѣвати, плекати и зрощати док під крилом часу и добрих владнувателѣв хорошою и крѣпкою засияют величею.
Не журися Русалочко з над Днѣстра, що-сь не прибрана, в нарядѣ який від природи и простодушного и добросердного народа твойого приймила-сь, — стаєшь перед твоѣми сестрицями. Они добрі, видачятти, приймут тя и прикрасят. —{{nop}}<noinclude>{{rule|5em|align=left}}
{{reflist}}</noinclude>
|
IV дѣлам ; є то нам як заранє по доўгих тмавих ночох, як радость на лицѣ нещасного, коли лутша надѣя перемчит скрізь сердце єго; сут то здорові поўно-сильні рістки, о которих нам цѣлою душею дбати, огрѣвати, плекати и зрощати док під крилом часу и добрих владнувателѣв хорошою и крѣпкою засияют величею.
Не журися Русалочко з над Днѣстра, що-сь не прибрана, в нарядѣ який від природи и простодушного и добросердного народа твойого приймила-сь, — стаєшь перед твоѣми сестрицями.
Они добрі, видачятти, приймут тя и прикрасят.
—
Енєида на малороссійкій язык переложенная М.
Котляревским; тричи виданая 1798, 1808 и 1809 в С.
Петербурзѣ.
Князя Цертелева: Опыт собранія старинных малороссійских пѣсен.
С. П.
1819. Малороссійскія пѣсни, изданныя Михаилом Максимовичем.
Москва 1827.
тойже издаў:
Украинскія народныя пѣсни Моск.
1834. Запорожска старина.
— Харков 1833—1834.
IV.
части.
— Малороссійскія повѣсти изд.
Основяненьком в Моск.
1834.
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/4
|
[
{
"content": "розпізнай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "IV дѣлам ; є то нам як заранє по доўгих тмавих ночох, як радость на лицѣ нещасного, коли лутша надѣя перемчит скрізь сердце єго; сут то здорові поўно-сильні рістки, о которих нам цѣлою душею дбати, огрѣвати, плекати и зрощати док під крилом часу и добрих владнувателѣв хорошою и крѣпкою засияют величею.\nНе журися Русалочко з над Днѣстра, що-сь не прибрана, в нарядѣ який від природи и простодушного и добросердного народа твойого приймила-сь, — стаєшь перед твоѣми сестрицями.\nОни добрі, видачятти, приймут тя и прикрасят.\n—\nЕнєида на малороссійкій язык переложенная М.\nКотляревским; тричи виданая 1798, 1808 и 1809 в С.\nПетербурзѣ.\nКнязя Цертелева: Опыт собранія старинных малороссійских пѣсен.\nС. П.\n1819. Малороссійскія пѣсни, изданныя Михаилом Максимовичем.\nМосква 1827.\nтойже издаў:\nУкраинскія народныя пѣсни Моск.\n1834. Запорожска старина.\n— Харков 1833—1834.\nIV.\nчасти.\n— Малороссійскія повѣсти изд.\nОсновяненьком в Моск.\n1834.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/1
|
<noinclude></noinclude>{{bc|
{{dhr}}
{{c|{{x-larger|{{xxxx-larger|РУСАЛКА}}}}}}
{{dhr|1em}}
{{c|{{xxxx-larger|{{sp|ДНѢСТРОВАЯ}}.}}}}
{{dhr|6em}}
[[Файл:Page05a-Pieśni Józefa Przerwy Tetmajera.jpg|250px|center]]
{{dhr|6em}}
{{rule|15em}}
{{c|Ruthenische Volks-Lieder}}
{{rule|15em}}
{{dhr|3em}}
{{rule|20em}}
{{dhr}}
{{c|{{larger|У БУДИМѢ}}}}
{{c|Письмом Корол. Всеучилища Пештанского.}}
{{dhr|0.5em}}
{{rule|2em}}
{{dhr|0.5em}}
{{c|{{sp|1837}}.}}
}}<noinclude></noinclude>
|
РУСАЛКА
ДНѢСТРОВАЯ.
250px|center
Ruthenische Volks-Lieder
У БУДИМѢ
Письмом Корол.
Всеучилища Пештанского.
1837.
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/1
|
[
{
"content": "Опрацюй зображення та поверни текст",
"role": "user"
},
{
"content": "РУСАЛКА\nДНѢСТРОВАЯ.\n250px|center\nRuthenische Volks-Lieder\nУ БУДИМѢ\nПисьмом Корол.\nВсеучилища Пештанского.\n1837.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/152
|
<noinclude></noinclude>{{block center/s|style=max-width:25em; width:100%}}
{{c|{{sp|Обсяг сей книжочки}}.}}
{{right|стор.}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Передслівє|Передслівє]]|III.|9}}
{{c|Пѣснѣ народні.}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Передговор к народним пѣсням|Передговор к народн. пѣсням]]|IX.|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/I. Думи и Думки|I. Думи и Думки]]|21|9}}
{{TOC line||II. Обрядові пѣснѣ| |9|symbol= }}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/А. Колядки|А. Колядки]]|36|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Б. Гагілки|Б. Гагілки]]|42|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/В. Ладканя|В. Ладканя]]|45|9}}
{{c|Складаня.}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Згадка|Згадка]]|61|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Погоня|Погоня]]|65|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Два вѣночки|Два вѣночки]]|68|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Роспука|Роспука]]|70|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Беснівка|Беснівка]]|71|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Мадей|Мадей]]|72|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Туга за милою|Туга за милою]]|76|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Сумрак вечерний|Сумрак вечерний]]|78|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Жулин и Калина|Жулин и {{errata|калина|Калина}}]], казка|79|9}}
{{TOC line||[[Русалка Днѣстровая/Олена|Олена]], казка|89|9}}
{{c|Переводи.}}
{{TOC line||а. Пѣснѣ народні сербскі:| |9|symbol= }}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Дѣвчина а риба|Дѣвчина а риба]]|103|9}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Дѣвчина до рожи|Дѣвчина до рожи]]|104|9}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Пуста дѣвчина|Пуста дѣвчина]]|—|9}}<noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
Обсяг сей книжочки.
стор.
Передслівє III.
9 Пѣснѣ народні.
Передговор к народн.
пѣсням IX.
9 I. Думи и Думки 21 9
II.
Обрядові пѣснѣ 9
А. Колядки 36 9
Б. Гагілки 42 9
В. Ладканя 45 9
Складаня.
Згадка 61 9
Погоня 65 9
Два вѣночки 68 9
Роспука 70 9
Беснівка 71 9
Мадей 72 9
Туга за милою 76 9
Сумрак вечерний 78 9
Жулин и калина, казка 79 9
Олена, казка 89 9
Переводи.
а. Пѣснѣ народні сербскі: 9
Дѣвчина а риба 103 9
Дѣвчина до рожи 104 9
Пуста дѣвчина — 9
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/152
|
[
{
"content": "Що написано на зображеній сторінці?",
"role": "user"
},
{
"content": "Обсяг сей книжочки.\nстор.\nПередслівє III.\n9 Пѣснѣ народні.\nПередговор к народн.\nпѣсням IX.\n9 I. Думи и Думки 21 9\nII.\nОбрядові пѣснѣ 9\nА. Колядки 36 9\nБ. Гагілки 42 9\nВ. Ладканя 45 9\nСкладаня.\nЗгадка 61 9\nПогоня 65 9\nДва вѣночки 68 9\nРоспука 70 9\nБеснівка 71 9\nМадей 72 9\nТуга за милою 76 9\nСумрак вечерний 78 9\nЖулин и калина, казка 79 9\nОлена, казка 89 9\nПереводи.\nа. Пѣснѣ народні сербскі: 9\nДѣвчина а риба 103 9\nДѣвчина до рожи 104 9\nПуста дѣвчина — 9",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/153
|
<noinclude>{{block center/s|style=max-width:25em; width:100%}}</noinclude>{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Дѣвчина лице миюча|Дѣвчина лице миюча]]|105|9}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Ангелчині ворота|Ангелчині ворота]]|106|9}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Знатель|Знатель]]|—|9}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Три тузѣ|Три тузѣ]]|107|9}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Смерть милих|Смерть милих]]|108|9}}
{{TOC line||б. Из корольодвірской рукописи:| |9|symbol= }}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Китиця|Китиця]]|109|9}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Олѣнь|Олѣнь]]|110|9}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Лишена|Лишена]]|111|9}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Зазуля|Зазуля]]|112|9}}
{{c|Старина:}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Передговор к Старинѣ|Передговор к Старинѣ]]|115|9}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Пѣснѣ зо староѣ рукописи|Пѣснѣ зо староѣ {{errata|руѣописи|рукописи}}]]|117|9}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Розмежє Острова и Дроховичь, з образцем|Розмежє Острова и Дроховичь, з образцем]]|121|9|hi=4em}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Вѣдомость о рукописах Слав. и руск. прижницѣ Монас. св. Вас. у Львовѣ|Вѣдомость о рукописах Слав. и руск. прижницѣ Монас. св. Вас. у Львовѣ]]|122|9|hi=4em}}
{{TOC line||{{gap|1em}}[[Русалка Днѣстровая/Мисль о руским весѣлю описаним через Лозѣньского|Мисль о руским весѣлю описаним через Лозѣньского]]|130|9|hi=4em|entry-width=100%}}
{{block center/e}}
{{rule|5em}}<noinclude></noinclude>
|
Дѣвчина лице миюча 105 9
Ангелчині ворота 106 9
Знатель — 9
Три тузѣ 107 9
Смерть милих 108 9
б. Из корольодвірской рукописи: 9
Китиця 109 9
Олѣнь 110 9
Лишена 111 9
Зазуля 112 9
Старина:
Передговор к Старинѣ 115 9
Пѣснѣ зо староѣ руѣописи 117 9
Розмежє Острова и Дроховичь, з образцем 121 9
Вѣдомость о рукописах Слав.
и руск.
прижницѣ Монас.
св.
Вас.
у Львовѣ 122 9
Мисль о руским весѣлю описаним через Лозѣньского 130 9
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/153
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "Дѣвчина лице миюча 105 9\nАнгелчині ворота 106 9\nЗнатель — 9\nТри тузѣ 107 9\nСмерть милих 108 9\nб. Из корольодвірской рукописи: 9\nКитиця 109 9\nОлѣнь 110 9\nЛишена 111 9\nЗазуля 112 9\nСтарина:\nПередговор к Старинѣ 115 9\nПѣснѣ зо староѣ руѣописи 117 9\nРозмежє Острова и Дроховичь, з образцем 121 9\nВѣдомость о рукописах Слав.\nи руск.\nприжницѣ Монас.\nсв.\nВас.\nу Львовѣ 122 9\nМисль о руским весѣлю описаним через Лозѣньского 130 9",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/5
|
<noinclude>{{right|V}}</noinclude>Сказати нам дащо о правописи сей книжочки. Хочемо зачинати, проте знати нам конче, якє теперѣшному язикови истинноє лице; за-для-того держалисмо-ся правила: „пиши як чуєшь, а читай як видишь.“ Из сего огляда приймилисмо сербскоє ''џ'' (виџу ''wydzu'') и волоскоє ''ў'' (''аў, αυ Erazm. Rotterd., au, еў, ευ'': спѣваў, ''spiwαυ''; душеў ''dušευ'') а є завсѣда в силѣ ''је'' або ''ье'' употребляєм (моє, ''moje'' землє, ''zemlĕ'', загородє, ''zahorodĕ'', ''zahorodie''.) —
Поклони-ся Русалко наша низко Всечестному Сподареви Николѣ Верещинскому, що тобє звелѣў родитися, и всѣм що тя пристроѣли пѣснями {{hws|на|народними}}<ref follow="p4">Малороссійскія пословици — Харков 1833.<br />Приказки малороссійскія изд. Гребеньком. С. Петерб.<br />Войцеховича малороссійскій словарь помѣщенний в трудах моск. общества любителей Россійской словесности Ча.III.1818. — — В извѣстіях росс. Акад. в книжцѣ 7. читаєм що Академієў куплений словарь {{sp|„Малороссійскій поручен от Академіи Господину члену оной Николаю Ивановичу Гнѣдичу, и при нем двум любителям словесности, знающим}}</ref><noinclude>{{rule|5em|align=left}}
{{reflist}}</noinclude>
|
V Сказати нам дащо о правописи сей книжочки.
Хочемо зачинати, проте знати нам конче, якє теперѣшному язикови истинноє лице; за-для-того держалисмо-ся правила: „пиши як чуєшь, а читай як видишь.“ Из сего огляда приймилисмо сербскоє џ (виџу wydzu) и волоскоє ў (аў, αυ Erazm. Rotterd., au, еў, ευ: спѣваў, spiwαυ; душеў dušευ) а є завсѣда в силѣ је або ье употребляєм (моє, moje землє, zemlĕ, загородє, zahorodĕ, zahorodie.) —
Поклони-ся Русалко наша низко Всечестному Сподареви Николѣ Верещинскому, що тобє звелѣў родитися, и всѣм що тя пристроѣли пѣснями на-
Малороссійскія пословици — Харков 1833.
Приказки малороссійскія изд.
Гребеньком.
С. Петерб.
Войцеховича малороссійскій словарь помѣщенний в трудах моск.
общества любителей Россійской словесности Ча.III.1818.
— — В извѣстіях росс.
Акад.
в книжцѣ 7.
читаєм що Академієў куплений словарь „Малороссійскій поручен от Академіи Господину члену оной Николаю Ивановичу Гнѣдичу, и при нем двум любителям словесности, знающим
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/5
|
[
{
"content": "what's written here?",
"role": "user"
},
{
"content": "V Сказати нам дащо о правописи сей книжочки.\nХочемо зачинати, проте знати нам конче, якє теперѣшному язикови истинноє лице; за-для-того держалисмо-ся правила: „пиши як чуєшь, а читай як видишь.“ Из сего огляда приймилисмо сербскоє џ (виџу wydzu) и волоскоє ў (аў, αυ Erazm. Rotterd., au, еў, ευ: спѣваў, spiwαυ; душеў dušευ) а є завсѣда в силѣ је або ье употребляєм (моє, moje землє, zemlĕ, загородє, zahorodĕ, zahorodie.) —\nПоклони-ся Русалко наша низко Всечестному Сподареви Николѣ Верещинскому, що тобє звелѣў родитися, и всѣм що тя пристроѣли пѣснями на-\nМалороссійскія пословици — Харков 1833.\nПриказки малороссійскія изд.\nГребеньком.\nС. Петерб.\nВойцеховича малороссійскій словарь помѣщенний в трудах моск.\nобщества любителей Россійской словесности Ча.III.1818.\n— — В извѣстіях росс.\nАкад.\nв книжцѣ 7.\nчитаєм що Академієў куплений словарь „Малороссійскій поручен от Академіи Господину члену оной Николаю Ивановичу Гнѣдичу, и при нем двум любителям словесности, знающим",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/6
|
<noinclude>{{left|VI}}</noinclude>{{hwe|родними|народними}} и Стариною; именно: Трудолюбивому Мирославови Илькєвичови, — потом Православови Каўкови, Ивану Бѣлѣньскому, Маркєллу Кульчицкому, Мѣнчакєвичу — и иншим; — {{errata|честьим|честь им}} най буде и слава, а в руских дѣтех най усерднѣйша подяка! — —
{{nop}}
<ref follow="p4">{{sp|малороссійскоє нарѣчіє и согласившим-ся из усердія к общей ползѣ содѣйствовать в сем предпріємлемом трудѣ а имено Господину Капнисту и Князю Цертелеву.“}}<br />Пѣют також хорошо руским язиком Че. Гуляка Артемовскій, Тома Падурра, — и инши.<br/>Про маленько мѣстця лише набилиняєм о Грамматиках Павловского (Моск. 1818.) Лучкая (Slavo-Ruthena в Будимѣ 1830.) Левѣцкого (в Перемишли 1834) — о дѣлах ({{sp|Wacława z Oleska Pieśni polskie i ruskie ludu Galicyjskiego}} (у Львовѣ 1833) и Лозѣньского: Ruskoje wesile (в Перемишли 1835.) —</ref><noinclude>{{rule|5em|align=left}}
{{reflist}}
{{rule|5em}}
{{nop}}</noinclude>
|
VI родними и Стариною; именно: Трудолюбивому Мирославови Илькєвичови, — потом Православови Каўкови, Ивану Бѣлѣньскому, Маркєллу Кульчицкому, Мѣнчакєвичу — и иншим; — честьим най буде и слава, а в руских дѣтех най усерднѣйша подяка!
— —
малороссійскоє нарѣчіє и согласившим-ся из усердія к общей ползѣ содѣйствовать в сем предпріємлемом трудѣ а имено Господину Капнисту и Князю Цертелеву.“
Пѣют також хорошо руским язиком Че.
Гуляка Артемовскій, Тома Падурра, — и инши.
Про маленько мѣстця лише набилиняєм о Грамматиках Павловского (Моск. 1818.) Лучкая (Slavo-Ruthena в Будимѣ 1830.) Левѣцкого (в Перемишли 1834) — о дѣлах (Wacława z Oleska Pieśni polskie i ruskie ludu Galicyjskiego (у Львовѣ 1833) и Лозѣньского: Ruskoje wesile (в Перемишли 1835.) —
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/6
|
[
{
"content": "what's written here?",
"role": "user"
},
{
"content": "VI родними и Стариною; именно: Трудолюбивому Мирославови Илькєвичови, — потом Православови Каўкови, Ивану Бѣлѣньскому, Маркєллу Кульчицкому, Мѣнчакєвичу — и иншим; — честьим най буде и слава, а в руских дѣтех най усерднѣйша подяка!\n— —\nмалороссійскоє нарѣчіє и согласившим-ся из усердія к общей ползѣ содѣйствовать в сем предпріємлемом трудѣ а имено Господину Капнисту и Князю Цертелеву.“\nПѣют також хорошо руским язиком Че.\nГуляка Артемовскій, Тома Падурра, — и инши.\nПро маленько мѣстця лише набилиняєм о Грамматиках Павловского (Моск. 1818.) Лучкая (Slavo-Ruthena в Будимѣ 1830.) Левѣцкого (в Перемишли 1834) — о дѣлах (Wacława z Oleska Pieśni polskie i ruskie ludu Galicyjskiego (у Львовѣ 1833) и Лозѣньского: Ruskoje wesile (в Перемишли 1835.) —",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/7
|
<noinclude></noinclude>{{dhr|5em}}
{{c|{{xxx-larger|'''{{sp|ПѢСНѢ НАРОДН|0.2em}}І.'''}}}}
{{dhr|3em}}
{{rule|6em|height=2px}}
{{dhr|5em}}<noinclude></noinclude>
|
ПѢСНѢ НАРОДНІ.
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/7
|
[
{
"content": "Опрацюй зображення та поверни текст",
"role": "user"
},
{
"content": "ПѢСНѢ НАРОДНІ.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/8
|
<noinclude></noinclude>
{{block center|
Pjsnĕ národnj gsau negpewněgsj základ oswětý,<br />{{gap}}žiwel wzdělanosti, podpora národnosti, štit<br/>{{gap}}a ozdoba řeči.<br/><br/>
{{right|Kollár w ohlašenj Zpiewanek.}}}}
{{nop}}<noinclude></noinclude>
|
Pjsnĕ národnj gsau negpewněgsj základ oswětý,
žiwel wzdělanosti, podpora národnosti, štit a ozdoba řeči.
Kollár w ohlašenj Zpiewanek.
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/8
|
[
{
"content": "what's written here?",
"role": "user"
},
{
"content": "Pjsnĕ národnj gsau negpewněgsj základ oswětý,\nžiwel wzdělanosti, podpora národnosti, štit \ta ozdoba řeči.\nKollár w ohlašenj Zpiewanek.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/9
|
<noinclude></noinclude>{{dhr|3em}}
{{c|{{x-larger|{{sp|{{uc|Передговор.}}}}}}}}
{{rule|5em}}
{{c|{{larger|{{sp|'''К''' народним руским пѣсням.}}}}}}
{{largeinitial|Н}}арід {{sp|Руский}} оден з головних поколѣнь Славяиньских, в серединѣ меж ними, роскладає-ся по хлѣбородних окрестностьох з ноза гір {{sp|Бескидских}} за {{sp|Дон}}. Він най щирше задержєў у своѣх поведѣнках, пѣсньох, обрядах, казках, прислівйох все, що єму передвѣцькі дѣди спадком лишили; а коли другіѣ племена Славлян тяглими загонами лютих чужоплеменників печалені бували, и чясто питетна власть рѣками крьви теряних чяд пересякала, коли на послѣдок схилили вязи під окови зелѣзні и лишили-ся самостоянства, Русь заступлена була Бескидами, що ся на низу ланцами<noinclude></noinclude>
|
ПЕРЕДГОВОР.
К народним руским пѣсням.
Нарід Руский оден з головних поколѣнь Славяиньских, в серединѣ меж ними, роскладає-ся по хлѣбородних окрестностьох з ноза гір Бескидских за Дон.
Він най щирше задержєў у своѣх поведѣнках, пѣсньох, обрядах, казках, прислівйох все, що єму передвѣцькі дѣди спадком лишили; а коли другіѣ племена Славлян тяглими загонами лютих чужоплеменників печалені бували, и чясто питетна власть рѣками крьви теряних чяд пересякала, коли на послѣдок схилили вязи під окови зелѣзні и лишили-ся самостоянства, Русь заступлена була Бескидами, що ся на низу ланцами
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/9
|
[
{
"content": "витягни текст з цього зображення.",
"role": "user"
},
{
"content": "ПЕРЕДГОВОР.\nК народним руским пѣсням.\nНарід Руский оден з головних поколѣнь Славяиньских, в серединѣ меж ними, роскладає-ся по хлѣбородних окрестностьох з ноза гір Бескидских за Дон.\nВін най щирше задержєў у своѣх поведѣнках, пѣсньох, обрядах, казках, прислівйох все, що єму передвѣцькі дѣди спадком лишили; а коли другіѣ племена Славлян тяглими загонами лютих чужоплеменників печалені бували, и чясто питетна власть рѣками крьви теряних чяд пересякала, коли на послѣдок схилили вязи під окови зелѣзні и лишили-ся самостоянства, Русь заступлена була Бескидами, що ся на низу ланцами",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/10
|
<noinclude>{{left|X}}</noinclude>повязали, и огорнена густими и великими рѣками, що як сестрицѣ почѣпляли-ся за руки. —
Го́ри як ведити, рѣки як сяни<ref>Сян, полоз, смок — draco. — Примѣрь: {{sp|Mater verborum}}, словаръ староческій, из X. столѣтя; издан у Празѣ; — и Rukopis kraledworský в судѣ Любушинім. — Се слово придержало-сь у нас доси у назвѣ рѣки під Перемишлем пливучой; бо дуже викрутом (вужем) иде.</ref>, Славлянщина вколо Бѣлим-богом стерегли сѣдий передвѣк, злучали Русинів и серед нападів вражих були засѣком народа, не-чѣм ѣх так чясто в пѣсньох поминают и величяют. — Святая Русь була селом райских птиць и дивів; ясні небеса одѣвали ю чистою опанчею, мір віддихаў любовію — {{sp|Рускій нарід}} буў великим и величаним, порозумѣў обняў природу, чтиў и до серця ю пригортаў, и буў мири гаразд и любовь взаѣмна. {{—}} Сюда належят {{sp|небиличні и обрядні пѣснѣ}}. — Хрест на землю Руску невнесено напрасно, и хочь мѣсто храмів звелися торонкіѣ церкви, священники спѣвали службу божую бесѣдою власною народа, не гороѣжилися, не ставилися панами, лише перед сотнями лѣт, як ще й днеська жили з мірянами мов отец з дѣтьми, були ѣм другами, подѣляли смуток и радість під<noinclude>{{rule|4em|align=left}}
{{reflist}}</noinclude>
|
X повязали, и огорнена густими и великими рѣками, що як сестрицѣ почѣпляли-ся за руки.
—
Го́ри як ведити, рѣки як сяни, Славлянщина вколо Бѣлим-богом стерегли сѣдий передвѣк, злучали Русинів и серед нападів вражих були засѣком народа, не-чѣм ѣх так чясто в пѣсньох поминают и величяют.
— Святая Русь була селом райских птиць и дивів; ясні небеса одѣвали ю чистою опанчею, мір віддихаў любовію — Рускій нарід буў великим и величаним, порозумѣў обняў природу, чтиў и до серця ю пригортаў, и буў мири гаразд и любовь взаѣмна.
— Сюда належят небиличні и обрядні пѣснѣ.
— Хрест на землю Руску невнесено напрасно, и хочь мѣсто храмів звелися торонкіѣ церкви, священники спѣвали службу божую бесѣдою власною народа, не гороѣжилися, не ставилися панами, лише перед сотнями лѣт, як ще й днеська жили з мірянами мов отец з дѣтьми, були ѣм другами, подѣляли смуток и радість під
Сян, полоз, смок — draco.
— Примѣрь: Mater verborum, словаръ староческій, из X. столѣтя; издан у Празѣ; — и Rukopis kraledworský в судѣ Любушинім.
— Се слово придержало-сь у нас доси у назвѣ рѣки під Перемишлем пливучой; бо дуже викрутом (вужем) иде.
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/10
|
[
{
"content": "витягни текст з цього зображення.",
"role": "user"
},
{
"content": "X повязали, и огорнена густими и великими рѣками, що як сестрицѣ почѣпляли-ся за руки.\n—\nГо́ри як ведити, рѣки як сяни, Славлянщина вколо Бѣлим-богом стерегли сѣдий передвѣк, злучали Русинів и серед нападів вражих були засѣком народа, не-чѣм ѣх так чясто в пѣсньох поминают и величяют.\n— Святая Русь була селом райских птиць и дивів; ясні небеса одѣвали ю чистою опанчею, мір віддихаў любовію — Рускій нарід буў великим и величаним, порозумѣў обняў природу, чтиў и до серця ю пригортаў, и буў мири гаразд и любовь взаѣмна.\n— Сюда належят небиличні и обрядні пѣснѣ.\n— Хрест на землю Руску невнесено напрасно, и хочь мѣсто храмів звелися торонкіѣ церкви, священники спѣвали службу божую бесѣдою власною народа, не гороѣжилися, не ставилися панами, лише перед сотнями лѣт, як ще й днеська жили з мірянами мов отец з дѣтьми, були ѣм другами, подѣляли смуток и радість під\nСян, полоз, смок — draco.\n— Примѣрь: Mater verborum, словаръ староческій, из X. столѣтя; издан у Празѣ; — и Rukopis kraledworský в судѣ Любушинім.\n— Се слово придержало-сь у нас доси у назвѣ рѣки під Перемишлем пливучой; бо дуже викрутом (вужем) иде.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/11
|
<noinclude>{{right|XI}}</noinclude>ѣх низкими стрѣхами. Не було, хтоби забераў давніѣ поведѣнки, и затираў з молоком виссані чувства; проповѣдачи витереблаючи боганьство, не перли чужоѣ души в нарід. Руский нарід правоє свѣтловняў в серца колокучі, а окрашаючи єго поверхноє лице влюбленими красотами, не запорчяў єго внутренноѣ чистоти цѣло. —
Свѣт ясний всякими барвами буйно, буйно процвиваў. Доокола різні рукодѣла ставали, перемишль зрастаў широко и вступляў на вершок все зарімно обнявши; бариство великоє повязало Руский нарід межи собою и с чужими поколѣнями далеко и широко, нечѣм и Русь вся напоўнена була имѣнями безчисленними и неперебраними статками. А коли Руський нарід під верховодом Великого Князя в одно тѣло ізрѣо, гостинцѣ в ширъ и вздоўж покопано, и {{sp|правду}} з простих серць и давних поведѣнків установлено, а Руска земля честь и славу мала. В той час {{sp|на ловах Бояни пускали по десять соколов на стадо лебебей}}, а з уст виливали почесну славу витязѣв хоробрих и уми поострювали мужеством, а умцѣ черкали золотими буквами пѣснѣ и чудніѣ казки; зо сотних церквів Києва блищяли золотіѣ хрести по над облаки, а по майданах воўновали-сь тьми хоробрих молодцѣв; Киязѣ сидячи в {{hws|золо|золотих}}<noinclude></noinclude>
|
XI ѣх низкими стрѣхами.
Не було, хтоби забераў давніѣ поведѣнки, и затираў з молоком виссані чувства; проповѣдачи витереблаючи боганьство, не перли чужоѣ души в нарід.
Руский нарід правоє свѣтловняў в серца колокучі, а окрашаючи єго поверхноє лице влюбленими красотами, не запорчяў єго внутренноѣ чистоти цѣло.
—
Свѣт ясний всякими барвами буйно, буйно процвиваў.
Доокола різні рукодѣла ставали, перемишль зрастаў широко и вступляў на вершок все зарімно обнявши; бариство великоє повязало Руский нарід межи собою и с чужими поколѣнями далеко и широко, нечѣм и Русь вся напоўнена була имѣнями безчисленними и неперебраними статками.
А коли Руський нарід під верховодом Великого Князя в одно тѣло ізрѣо, гостинцѣ в ширъ и вздоўж покопано, и правду з простих серць и давних поведѣнків установлено, а Руска земля честь и славу мала.
В той час на ловах Бояни пускали по десять соколов на стадо лебебей, а з уст виливали почесну славу витязѣв хоробрих и уми поострювали мужеством, а умцѣ черкали золотими буквами пѣснѣ и чудніѣ казки; зо сотних церквів Києва блищяли золотіѣ хрести по над облаки, а по майданах воўновали-сь тьми хоробрих молодцѣв; Киязѣ сидячи в золо-
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/11
|
[
{
"content": "витягни текст з цього зображення.",
"role": "user"
},
{
"content": "XI ѣх низкими стрѣхами.\nНе було, хтоби забераў давніѣ поведѣнки, и затираў з молоком виссані чувства; проповѣдачи витереблаючи боганьство, не перли чужоѣ души в нарід.\nРуский нарід правоє свѣтловняў в серца колокучі, а окрашаючи єго поверхноє лице влюбленими красотами, не запорчяў єго внутренноѣ чистоти цѣло.\n—\nСвѣт ясний всякими барвами буйно, буйно процвиваў.\nДоокола різні рукодѣла ставали, перемишль зрастаў широко и вступляў на вершок все зарімно обнявши; бариство великоє повязало Руский нарід межи собою и с чужими поколѣнями далеко и широко, нечѣм и Русь вся напоўнена була имѣнями безчисленними и неперебраними статками.\nА коли Руський нарід під верховодом Великого Князя в одно тѣло ізрѣо, гостинцѣ в ширъ и вздоўж покопано, и правду з простих серць и давних поведѣнків установлено, а Руска земля честь и славу мала.\nВ той час на ловах Бояни пускали по десять соколов на стадо лебебей, а з уст виливали почесну славу витязѣв хоробрих и уми поострювали мужеством, а умцѣ черкали золотими буквами пѣснѣ и чудніѣ казки; зо сотних церквів Києва блищяли золотіѣ хрести по над облаки, а по майданах воўновали-сь тьми хоробрих молодцѣв; Киязѣ сидячи в золо-",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/12
|
<noinclude>{{left|XII}}</noinclude>{{hwe|тих|золотих}} стільцьох велѣли отрубляти походи далекі, а зелѣзніѣ полки {{sp|носадами}} орали {{sp|море рускоє}}<ref>Так давѣ звало-ся море чорноє. Нестор.</ref> — нечѣм в {{sp|обрядових пѣсньах}} так много згадок {{sp|о князях княгинях, о боярах о єдамашках, о ковальчиках}} що золото куют, и о инчих ремѣсничках, которих у великой почести мали. —
Лиш скоро стали сварніѣ князѣ {{sp|крамоли}} ковати и Русь дробила-ся и падала а тьми торонкіѣ дивих орд пабѣгали кровавими путями, и красні [[царина|царини]] рускіѣ кіньскими орали копитами, а райскіѣ птицѣ сполошені улетѣли далеко — тай гараздиз ними. —
А коли Татари сѣрими воўками на земли рускій загнѣздили-ся, зійшла на ню недоля. Густіѣ осади трупами устелили, а рѣки крьвою ударили. Недосѣченного, невиполоненого міру бѣдні послѣдки, лишивши курища давних городів утѣкали в гори и засѣкали-ся у печерьох, и були в поўній неўгодѣ без пристановища, принуџені з воўками сѣпати-ся о поживу и з бурянів варити страву. — Тут розродивши-ся сступали знова на долину, але сступали по новую недолю, бо були лукавіѣ гісиолюбцѣ, которі приставши до ворогів, {{hws|чу|чуженѣли}}<noinclude>{{rule|4em|align=left}}
{{reflist}}</noinclude>
|
XII тих стільцьох велѣли отрубляти походи далекі, а зелѣзніѣ полки носадами орали море рускоє — нечѣм в обрядових пѣсньах так много згадок о князях княгинях, о боярах о єдамашках, о ковальчиках що золото куют, и о инчих ремѣсничках, которих у великой почести мали.
—
Лиш скоро стали сварніѣ князѣ крамоли ковати и Русь дробила-ся и падала а тьми торонкіѣ дивих орд пабѣгали кровавими путями, и красні царини рускіѣ кіньскими орали копитами, а райскіѣ птицѣ сполошені улетѣли далеко — тай гараздиз ними.
—
А коли Татари сѣрими воўками на земли рускій загнѣздили-ся, зійшла на ню недоля.
Густіѣ осади трупами устелили, а рѣки крьвою ударили.
Недосѣченного, невиполоненого міру бѣдні послѣдки, лишивши курища давних городів утѣкали в гори и засѣкали-ся у печерьох, и були в поўній неўгодѣ без пристановища, принуџені з воўками сѣпати-ся о поживу и з бурянів варити страву.
— Тут розродивши-ся сступали знова на долину, але сступали по новую недолю, бо були лукавіѣ гісиолюбцѣ, которі приставши до ворогів, чу-
Так давѣ звало-ся море чорноє.
Нестор.
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/12
|
[
{
"content": "розпізнай текст на зображенні",
"role": "user"
},
{
"content": "XII тих стільцьох велѣли отрубляти походи далекі, а зелѣзніѣ полки носадами орали море рускоє — нечѣм в обрядових пѣсньах так много згадок о князях княгинях, о боярах о єдамашках, о ковальчиках що золото куют, и о инчих ремѣсничках, которих у великой почести мали.\n—\nЛиш скоро стали сварніѣ князѣ крамоли ковати и Русь дробила-ся и падала а тьми торонкіѣ дивих орд пабѣгали кровавими путями, и красні царини рускіѣ кіньскими орали копитами, а райскіѣ птицѣ сполошені улетѣли далеко — тай гараздиз ними.\n—\nА коли Татари сѣрими воўками на земли рускій загнѣздили-ся, зійшла на ню недоля.\nГустіѣ осади трупами устелили, а рѣки крьвою ударили.\nНедосѣченного, невиполоненого міру бѣдні послѣдки, лишивши курища давних городів утѣкали в гори и засѣкали-ся у печерьох, и були в поўній неўгодѣ без пристановища, принуџені з воўками сѣпати-ся о поживу и з бурянів варити страву.\n— Тут розродивши-ся сступали знова на долину, але сступали по новую недолю, бо були лукавіѣ гісиолюбцѣ, которі приставши до ворогів, чу-\nТак давѣ звало-ся море чорноє.\nНестор.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/13
|
<noinclude>{{right|XIII}}</noinclude>{{hwe|женѣли|чуженѣли}}, а здвигши-ся з ними ховали чѣпи своѣм братям. — Ночами отогували небеса луни горячих сел, а вѣтри заносили зойк стинаного и полоненого міру; а коли зоря розсвѣчала день бѣлий гонили гайдуки міран пиўсопних, на лань понужателѣв — із народа побратимого, томили гірш Татар, крьвавий піт обливаў буйний полон, а глумлених тяглими роботами дротяними нагайками наперано. Тим дѣлом {{sp|Русин}} в навалѣ — горести спиниў-ся и в журбѣ стаў думати над своєў недолеў ужясноў; но тая щораз ся перепоўняла, потери учящали-ся, непевність була в имѣньох гірко придбаних, нещоби и у власним житю и стільки любимоѣ родини, жінок, дочок та синів, на которих люті остроємі нападали яструби. —
Так много ужєсноѣ недолѣ відси — на протѣв буйні привиди руской души, и красна природа, зелені погаря, цвитущіѣ царини гноєні кістьома дѣів, ниви золотоколосі, поўні божого дару — а знова горблячіѣ-ся могили на рідних батьках, та братьох, тямка минулоѣ чести, гаразду, и великости Руси, — конче надѣляли руский нарід, вязали до любоѣ отчини и поперли го в вир житя, поўного дѣланія, и дикой бородьби с падею, и овін стераючий-ся, тягло дерся с крьвавими грудьми, та иськаў привернѣня перѣшних щастливших веремень. —
{{nop}}<noinclude></noinclude>
|
XIII женѣли, а здвигши-ся з ними ховали чѣпи своѣм братям.
— Ночами отогували небеса луни горячих сел, а вѣтри заносили зойк стинаного и полоненого міру; а коли зоря розсвѣчала день бѣлий гонили гайдуки міран пиўсопних, на лань понужателѣв — із народа побратимого, томили гірш Татар, крьвавий піт обливаў буйний полон, а глумлених тяглими роботами дротяними нагайками наперано.
Тим дѣлом Русин в навалѣ — горести спиниў-ся и в журбѣ стаў думати над своєў недолеў ужясноў; но тая щораз ся перепоўняла, потери учящали-ся, непевність була в имѣньох гірко придбаних, нещоби и у власним житю и стільки любимоѣ родини, жінок, дочок та синів, на которих люті остроємі нападали яструби.
—
Так много ужєсноѣ недолѣ відси — на протѣв буйні привиди руской души, и красна природа, зелені погаря, цвитущіѣ царини гноєні кістьома дѣів, ниви золотоколосі, поўні божого дару — а знова горблячіѣ-ся могили на рідних батьках, та братьох, тямка минулоѣ чести, гаразду, и великости Руси, — конче надѣляли руский нарід, вязали до любоѣ отчини и поперли го в вир житя, поўного дѣланія, и дикой бородьби с падею, и овін стераючий-ся, тягло дерся с крьвавими грудьми, та иськаў привернѣня перѣшних щастливших веремень.
—
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/13
|
[
{
"content": "what's written here?",
"role": "user"
},
{
"content": "XIII женѣли, а здвигши-ся з ними ховали чѣпи своѣм братям.\n— Ночами отогували небеса луни горячих сел, а вѣтри заносили зойк стинаного и полоненого міру; а коли зоря розсвѣчала день бѣлий гонили гайдуки міран пиўсопних, на лань понужателѣв — із народа побратимого, томили гірш Татар, крьвавий піт обливаў буйний полон, а глумлених тяглими роботами дротяними нагайками наперано.\nТим дѣлом Русин в навалѣ — горести спиниў-ся и в журбѣ стаў думати над своєў недолеў ужясноў; но тая щораз ся перепоўняла, потери учящали-ся, непевність була в имѣньох гірко придбаних, нещоби и у власним житю и стільки любимоѣ родини, жінок, дочок та синів, на которих люті остроємі нападали яструби.\n—\nТак много ужєсноѣ недолѣ відси — на протѣв буйні привиди руской души, и красна природа, зелені погаря, цвитущіѣ царини гноєні кістьома дѣів, ниви золотоколосі, поўні божого дару — а знова горблячіѣ-ся могили на рідних батьках, та братьох, тямка минулоѣ чести, гаразду, и великости Руси, — конче надѣляли руский нарід, вязали до любоѣ отчини и поперли го в вир житя, поўного дѣланія, и дикой бородьби с падею, и овін стераючий-ся, тягло дерся с крьвавими грудьми, та иськаў привернѣня перѣшних щастливших веремень.\n—",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/14
|
<noinclude>{{left|XIV}}</noinclude>Так нарід руский прославляў-ся, га раздуваў, бѣдиў-ся, бороў-ся, розбиваў тугу и надѣяў-ся, {{—}} таким конче и гадкам єго и пѣсням бути. {{—}} {{—}}
В думах розцвиває лицарскими дѣлами буйність, звязана з перепоўненим внутреним призраком; они сут найчеснѣйшйм образом борючих-ся и загибаючих стратенцѣв. Із Запорожя лицарских дѣл гомін зашибаў-ся високими курганами по всей Руси, а з Бескидів и всяких сторон розбѣгали-ся мстиві молодцѣ за печальную неволю міран. Чистий воздух и красни окресности творили мір гарний и шпаркий, ум одѣвали буйними гадками, насадили в серця сильніѣ чувства и розцвиліѣ призраки, а Русин всьо що видѣў, що терпѣў и що дѣяў виливаў словами, а виливаў з поўноѣ души; {{—}} а в яким уклаў-ся состояню в закорѣнках свого викопованя-ся з під намету горести и насилія так строѣў и свій голос и своѣ спѣванки и роздѣлиў ѣх як зажегнене свѣтло, в різнобарвих цвѣтах горющеє; и се здвигло єго ще вишче. {{—}} Мужацькіѣ думи суть по найбільшій части биличними, и воўнюют буйною тай дикою силою. Муж закликаний падею, славою, або справою народа, лишає родину що га любила, виплекала, вилелѣяла солодкими словами, ѣде на крьвавий пир, сестри му коня виводят,<noinclude></noinclude>
|
XIV Так нарід руский прославляў-ся, га раздуваў, бѣдиў-ся, бороў-ся, розбиваў тугу и надѣяў-ся, — таким конче и гадкам єго и пѣсням бути.
— —
В думах розцвиває лицарскими дѣлами буйність, звязана з перепоўненим внутреним призраком; они сут найчеснѣйшйм образом борючих-ся и загибаючих стратенцѣв.
Із Запорожя лицарских дѣл гомін зашибаў-ся високими курганами по всей Руси, а з Бескидів и всяких сторон розбѣгали-ся мстиві молодцѣ за печальную неволю міран.
Чистий воздух и красни окресности творили мір гарний и шпаркий, ум одѣвали буйними гадками, насадили в серця сильніѣ чувства и розцвиліѣ призраки, а Русин всьо що видѣў, що терпѣў и що дѣяў виливаў словами, а виливаў з поўноѣ души; — а в яким уклаў-ся состояню в закорѣнках свого викопованя-ся з під намету горести и насилія так строѣў и свій голос и своѣ спѣванки и роздѣлиў ѣх як зажегнене свѣтло, в різнобарвих цвѣтах горющеє; и се здвигло єго ще вишче.
— Мужацькіѣ думи суть по найбільшій части биличними, и воўнюют буйною тай дикою силою.
Муж закликаний падею, славою, або справою народа, лишає родину що га любила, виплекала, вилелѣяла солодкими словами, ѣде на крьвавий пир, сестри му коня виводят,
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/14
|
[
{
"content": "розпізнай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "XIV Так нарід руский прославляў-ся, га раздуваў, бѣдиў-ся, бороў-ся, розбиваў тугу и надѣяў-ся, — таким конче и гадкам єго и пѣсням бути.\n— —\nВ думах розцвиває лицарскими дѣлами буйність, звязана з перепоўненим внутреним призраком; они сут найчеснѣйшйм образом борючих-ся и загибаючих стратенцѣв.\nІз Запорожя лицарских дѣл гомін зашибаў-ся високими курганами по всей Руси, а з Бескидів и всяких сторон розбѣгали-ся мстиві молодцѣ за печальную неволю міран.\nЧистий воздух и красни окресности творили мір гарний и шпаркий, ум одѣвали буйними гадками, насадили в серця сильніѣ чувства и розцвиліѣ призраки, а Русин всьо що видѣў, що терпѣў и що дѣяў виливаў словами, а виливаў з поўноѣ души; — а в яким уклаў-ся состояню в закорѣнках свого викопованя-ся з під намету горести и насилія так строѣў и свій голос и своѣ спѣванки и роздѣлиў ѣх як зажегнене свѣтло, в різнобарвих цвѣтах горющеє; и се здвигло єго ще вишче.\n— Мужацькіѣ думи суть по найбільшій части биличними, и воўнюют буйною тай дикою силою.\nМуж закликаний падею, славою, або справою народа, лишає родину що га любила, виплекала, вилелѣяла солодкими словами, ѣде на крьвавий пир, сестри му коня виводят,",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/15
|
<noinclude>{{right|XV}}</noinclude>сѣделце виносят, а родина цѣла виводит го слезними очами и журними чадками, благословлячи го, на широкі степи. {{—}} Мамка розговорує-ся с конем, випитує-ся птиць, в серце в копуют-ся тоски печальніѣ, чоло роз-орує жаль, а попертого в вир недолѣ дожџі дрібні полочут, густі терни росчѣсуют, а буйні вѣтри осушуют. {{—}} Зійшла блѣдая зоря; молодцѣ иа ворон коньох полетѣли на чорний шлях, и навязали не одну сотню Татар {{—}} и тогди буйна радість розлягла-ся пѣснею по степах. Або огорненіѣ тьмами Татар, з ростолоченими чашками в крьви постелили собѣ перестільницю... Ворон кінь вѣрненький вбиў-ся по колѣна в землю, припаў до ніжочок свого пана, а сизий жироѣдний орел осѣў на лоб, наступаў на кучерѣ и випиваў очи. Смерть на побійцѣ була у него жениханьом, лише журба родини сумує го, тѣшит ю медівними словами, пращає стару неньку, що-ся над ним роспукає. {{—}} Гетьман пращає війско, товаришів и отечину. {{—}}
А коли вечером мѣсяць блѣдий серед звѣзд меркотючих мрѣє, дѣд сивобородий с кобзою сѣў при могилѣ, глянуў по костьох, що ся межи травою бѣлѣют, задумаў и заспѣваў сумную думку; або при ватрѣ обступлений молодцями прославляў досадними словами и сильнѣшчим нѣж на<noinclude></noinclude>
|
XV сѣделце виносят, а родина цѣла виводит го слезними очами и журними чадками, благословлячи го, на широкі степи.
— Мамка розговорує-ся с конем, випитує-ся птиць, в серце в копуют-ся тоски печальніѣ, чоло роз-орує жаль, а попертого в вир недолѣ дожџі дрібні полочут, густі терни росчѣсуют, а буйні вѣтри осушуют.
— Зійшла блѣдая зоря; молодцѣ иа ворон коньох полетѣли на чорний шлях, и навязали не одну сотню Татар — и тогди буйна радість розлягла-ся пѣснею по степах.
Або огорненіѣ тьмами Татар, з ростолоченими чашками в крьви постелили собѣ перестільницю... Ворон кінь вѣрненький вбиў-ся по колѣна в землю, припаў до ніжочок свого пана, а сизий жироѣдний орел осѣў на лоб, наступаў на кучерѣ и випиваў очи.
Смерть на побійцѣ була у него жениханьом, лише журба родини сумує го, тѣшит ю медівними словами, пращає стару неньку, що-ся над ним роспукає.
— Гетьман пращає війско, товаришів и отечину.
—
А коли вечером мѣсяць блѣдий серед звѣзд меркотючих мрѣє, дѣд сивобородий с кобзою сѣў при могилѣ, глянуў по костьох, що ся межи травою бѣлѣют, задумаў и заспѣваў сумную думку; або при ватрѣ обступлений молодцями прославляў досадними словами и сильнѣшчим нѣж на
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/15
|
[
{
"content": "розпізнай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "XV сѣделце виносят, а родина цѣла виводит го слезними очами и журними чадками, благословлячи го, на широкі степи.\n— Мамка розговорує-ся с конем, випитує-ся птиць, в серце в копуют-ся тоски печальніѣ, чоло роз-орує жаль, а попертого в вир недолѣ дожџі дрібні полочут, густі терни росчѣсуют, а буйні вѣтри осушуют.\n— Зійшла блѣдая зоря; молодцѣ иа ворон коньох полетѣли на чорний шлях, и навязали не одну сотню Татар — и тогди буйна радість розлягла-ся пѣснею по степах.\nАбо огорненіѣ тьмами Татар, з ростолоченими чашками в крьви постелили собѣ перестільницю... Ворон кінь вѣрненький вбиў-ся по колѣна в землю, припаў до ніжочок свого пана, а сизий жироѣдний орел осѣў на лоб, наступаў на кучерѣ и випиваў очи.\nСмерть на побійцѣ була у него жениханьом, лише журба родини сумує го, тѣшит ю медівними словами, пращає стару неньку, що-ся над ним роспукає.\n— Гетьман пращає війско, товаришів и отечину.\n—\nА коли вечером мѣсяць блѣдий серед звѣзд меркотючих мрѣє, дѣд сивобородий с кобзою сѣў при могилѣ, глянуў по костьох, що ся межи травою бѣлѣют, задумаў и заспѣваў сумную думку; або при ватрѣ обступлений молодцями прославляў досадними словами и сильнѣшчим нѣж на",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/16
|
<noinclude>{{left|XVI}}</noinclude>могилѣ голосом минуліѣ лѣта и минулих витязѣв. {{—}}
Думки (пѣснѣ жіноцькі) провѣвают буйною гарностію, и зажегненими чувстьами, повязаними з журбою и тугою. Дѣвочѣ чувства стелят-ся в них крещачим барвѣнком, крутая рутка узеленяє терновіѣ вѣньцѣ страсти, дивная бородьба з невідмѣнним присудом проколює-ся з них. {{—}} Обмана Козаків, лихая падь що милого забрала, злиднищо го побили, або смерть що го загорнула, розсерџує дѣвицю, що ся цѣлою душею влюбила, обгортає роспукою, серце зайшлоє крьвлею ниє, сама розбиває-ся о камѣнь, під землю западає, під воду йде. Обманена-ли зрадливим Козаком (ледѣнем, молодцем) заметує го жаркими клятвами, або неўдаючи-ся в тугу и роспуку, надѣє-ся прикликати го назад, скаче в городец, копає зѣля, що під бѣлим каменем росте, чарує молодця, котрий наглум прилѣтає, и стає-ся добродушною посмѣшкою милоѣ, шчо ся єго наворотом радує. {{—}}
Козак вѣрний пускає-ся на війну ити, мила відпустивши єго, хотячи й нехотячи, лишає-ся з журними гадками, тужна пѣсонька розлягає-ся сумними ярами {{—}} лишена виступає на високу могилу смотрити, чей милий не ѣде, висилає сиві соколи,та чорні ворони по вѣсти, котрі або вертают и тѣшат,<noinclude></noinclude>
|
XVI могилѣ голосом минуліѣ лѣта и минулих витязѣв.
—
Думки (пѣснѣ жіноцькі) провѣвают буйною гарностію, и зажегненими чувстьами, повязаними з журбою и тугою.
Дѣвочѣ чувства стелят-ся в них крещачим барвѣнком, крутая рутка узеленяє терновіѣ вѣньцѣ страсти, дивная бородьба з невідмѣнним присудом проколює-ся з них.
— Обмана Козаків, лихая падь що милого забрала, злиднищо го побили, або смерть що го загорнула, розсерџує дѣвицю, що ся цѣлою душею влюбила, обгортає роспукою, серце зайшлоє крьвлею ниє, сама розбиває-ся о камѣнь, під землю западає, під воду йде.
Обманена-ли зрадливим Козаком (ледѣнем, молодцем) заметує го жаркими клятвами, або неўдаючи-ся в тугу и роспуку, надѣє-ся прикликати го назад, скаче в городец, копає зѣля, що під бѣлим каменем росте, чарує молодця, котрий наглум прилѣтає, и стає-ся добродушною посмѣшкою милоѣ, шчо ся єго наворотом радує.
—
Козак вѣрний пускає-ся на війну ити, мила відпустивши єго, хотячи й нехотячи, лишає-ся з журними гадками, тужна пѣсонька розлягає-ся сумними ярами — лишена виступає на високу могилу смотрити, чей милий не ѣде, висилає сиві соколи,та чорні ворони по вѣсти, котрі або вертают и тѣшат,
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/16
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "XVI могилѣ голосом минуліѣ лѣта и минулих витязѣв.\n—\nДумки (пѣснѣ жіноцькі) провѣвают буйною гарностію, и зажегненими чувстьами, повязаними з журбою и тугою.\nДѣвочѣ чувства стелят-ся в них крещачим барвѣнком, крутая рутка узеленяє терновіѣ вѣньцѣ страсти, дивная бородьба з невідмѣнним присудом проколює-ся з них.\n— Обмана Козаків, лихая падь що милого забрала, злиднищо го побили, або смерть що го загорнула, розсерџує дѣвицю, що ся цѣлою душею влюбила, обгортає роспукою, серце зайшлоє крьвлею ниє, сама розбиває-ся о камѣнь, під землю западає, під воду йде.\nОбманена-ли зрадливим Козаком (ледѣнем, молодцем) заметує го жаркими клятвами, або неўдаючи-ся в тугу и роспуку, надѣє-ся прикликати го назад, скаче в городец, копає зѣля, що під бѣлим каменем росте, чарує молодця, котрий наглум прилѣтає, и стає-ся добродушною посмѣшкою милоѣ, шчо ся єго наворотом радує.\n—\nКозак вѣрний пускає-ся на війну ити, мила відпустивши єго, хотячи й нехотячи, лишає-ся з журними гадками, тужна пѣсонька розлягає-ся сумними ярами — лишена виступає на високу могилу смотрити, чей милий не ѣде, висилає сиві соколи,та чорні ворони по вѣсти, котрі або вертают и тѣшат,",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/17
|
<noinclude>{{right|XVII}}</noinclude>або мѣсто них сивенька зазуля сумно закує погибель милого. Тогди она попала-ся богатому лютому нелюбови, або якому пройдисвѣту, тогда з усихаючих грудей тосклі викопуют-ся вздохи, душа в горованю лѣтае по за гори и снит в піўявно о миленьким, згадка й туга сумною пѣснею о погиблим спливає. {{—}} Другий дочуўши-ся на чужинѣ, що мила присилувана вѣнчати-ся з инчим, найчастѣйше з богачем, невертає-ся у свійню, розбива-є тугу степами по за Днѣпр, або присѣвши у могили загомонит думку о щастю що сплило, а пѣсня, що нею молодец тужит по своѣй небозѣ, не відличає-ся від думки, що ю мила спѣває у тузѣ по милим<ref>Межи думками, що розжаренними страстьми промовляют, а думами дѣяньом и борбою жегущим, не льза загородити межу. Они дивним способом хаплют и обнимают-ся без розлуки (не включаючи тут чисто биличних) найчастѣйше розговоруют-ся дѣвиця з ледѣньом, син з матерою и пр. а кождоє своєю душею. {{—}}</ref>. {{—}} Любовніѣ пѣснѣ, де нема провини туги провѣвают гарною любостію, веселою буйностію, нетямливим веселієм, и сут поскочні до танка. {{—}}
До жіноцьких пѣсень причѣсляются всѣ обрядовіѣ. В сих не той смуток и горость що в думках. Пѣвцѣ ними {{hws|за|забувают}}<noinclude>{{rule|4em|align=left}}
{{reflist}}
{{right|2{{gap}}}}</noinclude>
|
XVII або мѣсто них сивенька зазуля сумно закує погибель милого.
Тогди она попала-ся богатому лютому нелюбови, або якому пройдисвѣту, тогда з усихаючих грудей тосклі викопуют-ся вздохи, душа в горованю лѣтае по за гори и снит в піўявно о миленьким, згадка й туга сумною пѣснею о погиблим спливає.
— Другий дочуўши-ся на чужинѣ, що мила присилувана вѣнчати-ся з инчим, найчастѣйше з богачем, невертає-ся у свійню, розбива-є тугу степами по за Днѣпр, або присѣвши у могили загомонит думку о щастю що сплило, а пѣсня, що нею молодец тужит по своѣй небозѣ, не відличає-ся від думки, що ю мила спѣває у тузѣ по милим.
— Любовніѣ пѣснѣ, де нема провини туги провѣвают гарною любостію, веселою буйностію, нетямливим веселієм, и сут поскочні до танка.
—
До жіноцьких пѣсень причѣсляются всѣ обрядовіѣ.
В сих не той смуток и горость що в думках.
Пѣвцѣ ними за-
2
Межи думками, що розжаренними страстьми промовляют, а думами дѣяньом и борбою жегущим, не льза загородити межу.
Они дивним способом хаплют и обнимают-ся без розлуки (не включаючи тут чисто биличних) найчастѣйше розговоруют-ся дѣвиця з ледѣньом, син з матерою и пр.
а кождоє своєю душею.
—
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/17
|
[
{
"content": "OCR",
"role": "user"
},
{
"content": "XVII або мѣсто них сивенька зазуля сумно закує погибель милого.\nТогди она попала-ся богатому лютому нелюбови, або якому пройдисвѣту, тогда з усихаючих грудей тосклі викопуют-ся вздохи, душа в горованю лѣтае по за гори и снит в піўявно о миленьким, згадка й туга сумною пѣснею о погиблим спливає.\n— Другий дочуўши-ся на чужинѣ, що мила присилувана вѣнчати-ся з инчим, найчастѣйше з богачем, невертає-ся у свійню, розбива-є тугу степами по за Днѣпр, або присѣвши у могили загомонит думку о щастю що сплило, а пѣсня, що нею молодец тужит по своѣй небозѣ, не відличає-ся від думки, що ю мила спѣває у тузѣ по милим.\n— Любовніѣ пѣснѣ, де нема провини туги провѣвают гарною любостію, веселою буйностію, нетямливим веселієм, и сут поскочні до танка.\n—\nДо жіноцьких пѣсень причѣсляются всѣ обрядовіѣ.\nВ сих не той смуток и горость що в думках.\nПѣвцѣ ними за-\n2\nМежи думками, що розжаренними страстьми промовляют, а думами дѣяньом и борбою жегущим, не льза загородити межу.\nОни дивним способом хаплют и обнимают-ся без розлуки (не включаючи тут чисто биличних) найчастѣйше розговоруют-ся дѣвиця з ледѣньом, син з матерою и пр.\nа кождоє своєю душею.\n—",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/18
|
<noinclude>{{left|XVIII}}</noinclude>{{hwe|бувают|забувают}} зелѣзноє жите и проливают-ся поў ними чувствами. Там видит-ся инчий свѣт; на чудних, крилах летит гадка в передвѣк, любая слобідна нетямка огортає душу, в них являє-ся Русин истинним Славляном, не любуючим собѣ в борбѣ, лише в тихеньким домашним гараздѣ. На всякоє веремне года суть обряди, суть пѣснѣ: воскреслая весна, настаюче лѣто, обжинки, конець всѣм роботам и инчі, {{—}} скликуют молодих и старих всього села в по святні мѣстця, нинѣ коло церкви, на оболоню, також у гай, кладут огнѣ; молодцѣ грают своѣм способом, а дѣвицѣ йдут танком и спѣвают пѣснѣ безконечні, бо и танок безконечний. Лиш танок обрядовий, и голос до пѣсень обрядових нестроѣт-ся так, як танок и голос коршемний. В буйній радости россипає руса красавиця ясні бипди як дугу по небесах, тає чувствами, що ся мѣсйчиим мрѣньом в гарній бесѣдливости з еѣ медових проливают усточок; а чим душа воўнюссь, то й на лици и в танку и во всяким пометѣ тѣла являє-ся; так на примѣр в Гаѣвцѣ: „Ой Данчику Бѣлоданчику“ стояча серед круга подружочків дѣвиця, що проспѣвуюг тоє дѣє {{—}} росчѣсує косу руками, поглаџує брови, злегонька підскакує, и виберає одную з круга на своь мѣстце в середину.
{{nop}}<noinclude></noinclude>
|
XVIII бувают зелѣзноє жите и проливают-ся поў ними чувствами.
Там видит-ся инчий свѣт; на чудних, крилах летит гадка в передвѣк, любая слобідна нетямка огортає душу, в них являє-ся Русин истинним Славляном, не любуючим собѣ в борбѣ, лише в тихеньким домашним гараздѣ.
На всякоє веремне года суть обряди, суть пѣснѣ: воскреслая весна, настаюче лѣто, обжинки, конець всѣм роботам и инчі, — скликуют молодих и старих всього села в по святні мѣстця, нинѣ коло церкви, на оболоню, також у гай, кладут огнѣ; молодцѣ грают своѣм способом, а дѣвицѣ йдут танком и спѣвают пѣснѣ безконечні, бо и танок безконечний.
Лиш танок обрядовий, и голос до пѣсень обрядових нестроѣт-ся так, як танок и голос коршемний.
В буйній радости россипає руса красавиця ясні бипди як дугу по небесах, тає чувствами, що ся мѣсйчиим мрѣньом в гарній бесѣдливости з еѣ медових проливают усточок; а чим душа воўнюссь, то й на лици и в танку и во всяким пометѣ тѣла являє-ся; так на примѣр в Гаѣвцѣ: „Ой Данчику Бѣлоданчику“ стояча серед круга подружочків дѣвиця, що проспѣвуюг тоє дѣє — росчѣсує косу руками, поглаџує брови, злегонька підскакує, и виберає одную з круга на своь мѣстце в середину.
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/18
|
[
{
"content": "Прочитай",
"role": "user"
},
{
"content": "XVIII бувают зелѣзноє жите и проливают-ся поў ними чувствами.\nТам видит-ся инчий свѣт; на чудних, крилах летит гадка в передвѣк, любая слобідна нетямка огортає душу, в них являє-ся Русин истинним Славляном, не любуючим собѣ в борбѣ, лише в тихеньким домашним гараздѣ.\nНа всякоє веремне года суть обряди, суть пѣснѣ: воскреслая весна, настаюче лѣто, обжинки, конець всѣм роботам и инчі, — скликуют молодих и старих всього села в по святні мѣстця, нинѣ коло церкви, на оболоню, також у гай, кладут огнѣ; молодцѣ грают своѣм способом, а дѣвицѣ йдут танком и спѣвают пѣснѣ безконечні, бо и танок безконечний.\nЛиш танок обрядовий, и голос до пѣсень обрядових нестроѣт-ся так, як танок и голос коршемний.\nВ буйній радости россипає руса красавиця ясні бипди як дугу по небесах, тає чувствами, що ся мѣсйчиим мрѣньом в гарній бесѣдливости з еѣ медових проливают усточок; а чим душа воўнюссь, то й на лици и в танку и во всяким пометѣ тѣла являє-ся; так на примѣр в Гаѣвцѣ: „Ой Данчику Бѣлоданчику“ стояча серед круга подружочків дѣвиця, що проспѣвуюг тоє дѣє — росчѣсує косу руками, поглаџує брови, злегонька підскакує, и виберає одную з круга на своь мѣстце в середину.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/19
|
<noinclude>{{right|XIX}}</noinclude>Пѣснѣ обрядові лишились чесним святим вѣном дѣдів передхристових; склад ѣх не теперѣшний, имена нечувані й незнакомі. В них встрѣчаєм много згадок о богах Славляньских, о раю, райских птицях, райским деревѣ о гаях {{—}} Самі имена: Ладканя, Купайла, Коляда (Колядки зовут також громадскими пѣснями) Гагілки, (гаѣвки, веснівки) Русалки (троѣцкіѣ пѣснѣ), Щедрівки свѣдчят тому. {{—}} Пѣснѣ тоті сут золотим послѣдком счаснѣйших веремень, коли ще сама лише природа промовляла до рускоѣ души, а він ю сильно нагортаў у своѣ нѣдра. Тогда дух вививаў-ся під небеса, під сонце, мѣсяць и зори, й братаў-ся з ними, прикликаў ѣх на землю, прикрасиў ними обряди Лади, и вплѣў ѣх до ладканя, {{—}} або злинувши бистрим соколом, лѣтаў поза граюшче-є море, набераў золота на крила золотити княгиню, и приносиў кудерне деревце, що ся в рай похилило и сильненько зацвило долею будучою; квѣтка тая сияла у коровайови як мѣсяць ясним, затиканим звѣздами — все тоє являє домасѣ гаразд будушчий. {{—}} У ладканьох проколює-ся також туга, лиш не такого зарубу як в думках. Жаль за родиною, за {{hws|зѣльнич|зѣльничком}}<noinclude>{{right|2*{{gap}}}}</noinclude>
|
XIX Пѣснѣ обрядові лишились чесним святим вѣном дѣдів передхристових; склад ѣх не теперѣшний, имена нечувані й незнакомі.
В них встрѣчаєм много згадок о богах Славляньских, о раю, райских птицях, райским деревѣ о гаях — Самі имена: Ладканя, Купайла, Коляда (Колядки зовут також громадскими пѣснями) Гагілки, (гаѣвки, веснівки) Русалки (троѣцкіѣ пѣснѣ), Щедрівки свѣдчят тому.
— Пѣснѣ тоті сут золотим послѣдком счаснѣйших веремень, коли ще сама лише природа промовляла до рускоѣ души, а він ю сильно нагортаў у своѣ нѣдра.
Тогда дух вививаў-ся під небеса, під сонце, мѣсяць и зори, й братаў-ся з ними, прикликаў ѣх на землю, прикрасиў ними обряди Лади, и вплѣў ѣх до ладканя, — або злинувши бистрим соколом, лѣтаў поза граюшче-є море, набераў золота на крила золотити княгиню, и приносиў кудерне деревце, що ся в рай похилило и сильненько зацвило долею будучою; квѣтка тая сияла у коровайови як мѣсяць ясним, затиканим звѣздами — все тоє являє домасѣ гаразд будушчий.
— У ладканьох проколює-ся також туга, лиш не такого зарубу як в думках.
Жаль за родиною, за зѣльнич-
2*
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/19
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "XIX Пѣснѣ обрядові лишились чесним святим вѣном дѣдів передхристових; склад ѣх не теперѣшний, имена нечувані й незнакомі.\nВ них встрѣчаєм много згадок о богах Славляньских, о раю, райских птицях, райским деревѣ о гаях — Самі имена: Ладканя, Купайла, Коляда (Колядки зовут також громадскими пѣснями) Гагілки, (гаѣвки, веснівки) Русалки (троѣцкіѣ пѣснѣ), Щедрівки свѣдчят тому.\n— Пѣснѣ тоті сут золотим послѣдком счаснѣйших веремень, коли ще сама лише природа промовляла до рускоѣ души, а він ю сильно нагортаў у своѣ нѣдра.\nТогда дух вививаў-ся під небеса, під сонце, мѣсяць и зори, й братаў-ся з ними, прикликаў ѣх на землю, прикрасиў ними обряди Лади, и вплѣў ѣх до ладканя, — або злинувши бистрим соколом, лѣтаў поза граюшче-є море, набераў золота на крила золотити княгиню, и приносиў кудерне деревце, що ся в рай похилило и сильненько зацвило долею будучою; квѣтка тая сияла у коровайови як мѣсяць ясним, затиканим звѣздами — все тоє являє домасѣ гаразд будушчий.\n— У ладканьох проколює-ся також туга, лиш не такого зарубу як в думках.\nЖаль за родиною, за зѣльнич-\n2*",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/20
|
<noinclude>{{left|XX}}</noinclude>{{hwe|ком|зѣльничком}}, за вѣнцем дѣвочим, лякаючи-ся лихого свекра, тулит надѣя счастя маючого настати за любимим. Із сего огляду передом идут сиротиньскіѣ пѣснѣ.
Перед сотнями лѣт князѣ, княгинѣ, королѣ, бояри увеличали рускую землю, паволоки єдамашки, шоўкові свити, золотокуюшчіѣ ковальчики и инчі ремѣснички, которі народови многочесними були, посвѣдчяли о непослѣдніи славѣ дѣдів наших; {{—}} памятник тому великий стоѣт доси, и перестоѣт нас и наші дѣти у пѣсньох обрядових.
{{c|(Виймено из ширшой росправи Далибора Вагилевича.)}}
{{rule|5em}}
{{nop}}<noinclude></noinclude>
|
XX ком, за вѣнцем дѣвочим, лякаючи-ся лихого свекра, тулит надѣя счастя маючого настати за любимим.
Із сего огляду передом идут сиротиньскіѣ пѣснѣ.
Перед сотнями лѣт князѣ, княгинѣ, королѣ, бояри увеличали рускую землю, паволоки єдамашки, шоўкові свити, золотокуюшчіѣ ковальчики и инчі ремѣснички, которі народови многочесними були, посвѣдчяли о непослѣдніи славѣ дѣдів наших; — памятник тому великий стоѣт доси, и перестоѣт нас и наші дѣти у пѣсньох обрядових.
(Виймено из ширшой росправи Далибора Вагилевича.)
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/20
|
[
{
"content": "Що написано на зображеній сторінці?",
"role": "user"
},
{
"content": "XX ком, за вѣнцем дѣвочим, лякаючи-ся лихого свекра, тулит надѣя счастя маючого настати за любимим.\nІз сего огляду передом идут сиротиньскіѣ пѣснѣ.\nПеред сотнями лѣт князѣ, княгинѣ, королѣ, бояри увеличали рускую землю, паволоки єдамашки, шоўкові свити, золотокуюшчіѣ ковальчики и инчі ремѣснички, которі народови многочесними були, посвѣдчяли о непослѣдніи славѣ дѣдів наших; — памятник тому великий стоѣт доси, и перестоѣт нас и наші дѣти у пѣсньох обрядових.\n(Виймено из ширшой росправи Далибора Вагилевича.)",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/22
|
<noinclude>{{left|2}}
{{block center/s}}</noinclude><poem>Продай сестру Оленочку,
За коники вороніѣ,
Та за сѣдла золотіѣ,
За вуздела шоўковіѣ
И за станлѣ золотіѣ —
Дам ти коня вороного,
На другого срѣбла много. —
Прийшоў Роман до домочку
Склониў на стіл головочку,
Тай гадає си думочку:
Чи продати Оленочку?....
Встаў, зірваў-ся, пішоў з шумом,
Тілько вихорь за ним свиснуў,
Дошџ удариў з ясним громом —
Роман з очий на вѣк згинуў! —
Сестра бѣдна ся дивує,
Певна глядит конця тому,
Серце ѣй ся крає з жалю,
Що Романа не ма дома.
Ѣде Роман до домоньку,
Спустиў {{errata|иа|на}} діл головоньку —
Вийшла сестра Оленочка,
Питає-ся вона єго:
Ой братчику, Романчику,
Де ти того коня узяў? —
Минѣ Турчин подароваў,
Даў ми коня вороного,
Даў другого злота много —
Ой сестричко, Оленочко,
Та свѣтлоньки повимѣтай,</poem><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
2 Продай сестру Оленочку,
За коники вороніѣ,
Та за сѣдла золотіѣ,
За вуздела шоўковіѣ
И за станлѣ золотіѣ —
Дам ти коня вороного,
На другого срѣбла много.
— Прийшоў Роман до домочку
Склониў на стіл головочку,
Тай гадає си думочку:
Чи продати Оленочку?....
Встаў, зірваў-ся, пішоў з шумом,
Тілько вихорь за ним свиснуў,
Дошџ удариў з ясним громом —
Роман з очий на вѣк згинуў!
— Сестра бѣдна ся дивує,
Певна глядит конця тому,
Серце ѣй ся крає з жалю,
Що Романа не ма дома.
Ѣде Роман до домоньку,
Спустиў иа діл головоньку —
Вийшла сестра Оленочка,
Питає-ся вона єго:
Ой братчику, Романчику,
Де ти того коня узяў?
— Минѣ Турчин подароваў,
Даў ми коня вороного,
Даў другого злота много —
Ой сестричко, Оленочко,
Та свѣтлоньки повимѣтай,
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/22
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "2 Продай сестру Оленочку,\nЗа коники вороніѣ,\nТа за сѣдла золотіѣ,\nЗа вуздела шоўковіѣ\nИ за станлѣ золотіѣ —\nДам ти коня вороного,\nНа другого срѣбла много.\n— Прийшоў Роман до домочку\nСклониў на стіл головочку,\nТай гадає си думочку:\nЧи продати Оленочку?....\nВстаў, зірваў-ся, пішоў з шумом,\nТілько вихорь за ним свиснуў,\nДошџ удариў з ясним громом —\nРоман з очий на вѣк згинуў!\n— Сестра бѣдна ся дивує,\nПевна глядит конця тому,\nСерце ѣй ся крає з жалю,\nЩо Романа не ма дома.\nѢде Роман до домоньку,\nСпустиў иа діл головоньку —\nВийшла сестра Оленочка,\nПитає-ся вона єго:\nОй братчику, Романчику,\nДе ти того коня узяў?\n— Минѣ Турчин подароваў,\nДаў ми коня вороного,\nДаў другого злота много —\nОй сестричко, Оленочко,\nТа свѣтлоньки повимѣтай,",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/23
|
<noinclude>{{right|3}}
{{block center/s}}</noinclude><poem>И в покою позакаџай! —
Ой братчику, Романчику,
Таџе завтра не недѣля. —
Ой сестричко, Оленочко,
Помий двори мостовіѣ,
Застель столи кидровіѣ,
Помий и миски срібніѣ,
И лижечки золотіѣ! —
Ой братчику, Романчику,
Таџе завтра не різдво. —
Ой сестричко, Оленочко,
И свѣтлоньки повимащай,
Вікна красно повитирай! —
Ой братчику, Романчику,
Таџе завтра не великдень. —
Ой сестричко, Оленочко,
Русу косу собѣ измий,
Тай красно собѣ заплети,
Гостей завтра сподѣвай-ся. —
Ах, погляне вона в поле —
Ой братчику, Романчику,
Що то в поли за димове?
Чи то вірли крилма бют-ся,
Чи овчарѣ з турми гонят?
Так сестричко, Оленочко,
Вірли крилма землю збили,
Порохами скопотили. —
Ой Романе, Романоньку,
Що то в поли за димове?
Чи то вірли крилма бют-ся,</poem><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
3 И в покою позакаџай!
— Ой братчику, Романчику,
Таџе завтра не недѣля.
— Ой сестричко, Оленочко,
Помий двори мостовіѣ,
Застель столи кидровіѣ,
Помий и миски срібніѣ,
И лижечки золотіѣ!
— Ой братчику, Романчику,
Таџе завтра не різдво.
— Ой сестричко, Оленочко,
И свѣтлоньки повимащай,
Вікна красно повитирай!
— Ой братчику, Романчику,
Таџе завтра не великдень.
— Ой сестричко, Оленочко,
Русу косу собѣ измий,
Тай красно собѣ заплети,
Гостей завтра сподѣвай-ся.
— Ах, погляне вона в поле —
Ой братчику, Романчику,
Що то в поли за димове?
Чи то вірли крилма бют-ся,
Чи овчарѣ з турми гонят?
Так сестричко, Оленочко,
Вірли крилма землю збили,
Порохами скопотили.
— Ой Романе, Романоньку,
Що то в поли за димове?
Чи то вірли крилма бют-ся,
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/23
|
[
{
"content": "OCR сторінки",
"role": "user"
},
{
"content": "3 И в покою позакаџай!\n— Ой братчику, Романчику,\nТаџе завтра не недѣля.\n— Ой сестричко, Оленочко,\nПомий двори мостовіѣ,\nЗастель столи кидровіѣ,\nПомий и миски срібніѣ,\nИ лижечки золотіѣ!\n— Ой братчику, Романчику,\nТаџе завтра не різдво.\n— Ой сестричко, Оленочко,\nИ свѣтлоньки повимащай,\nВікна красно повитирай!\n— Ой братчику, Романчику,\nТаџе завтра не великдень.\n— Ой сестричко, Оленочко,\nРусу косу собѣ измий,\nТай красно собѣ заплети,\nГостей завтра сподѣвай-ся.\n— Ах, погляне вона в поле —\nОй братчику, Романчику,\nЩо то в поли за димове?\nЧи то вірли крилма бют-ся,\nЧи овчарѣ з турми гонят?\nТак сестричко, Оленочко,\nВірли крилма землю збили,\nПорохами скопотили.\n— Ой Романе, Романоньку,\nЩо то в поли за димове?\nЧи то вірли крилма бют-ся,",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/24
|
<noinclude>{{left|4}}
{{block center/s}}</noinclude><poem>Чи овчарѣ з турми гонят?
Ой сестричко, Оленочко,
Скажу тобѣ правду щиру.
Тото в поли не димове;
Нѣ то вірли крилма бют-ся
Нѣ овчарѣ з турми гонят;
Лиш то Турки и Татари,
А всѣ твоѣ сут бояри. —
А Олена, як то вчула
На слугу вѣрну крикнула;
Ой кухарко, кухарочко,
Дай ми ножа остренького,
До завоя тоненького.
Тонкий завій укроѣла,
Ніж у серце си встромила.
Ой надбѣг брат Романонько:
Ой сестричко Оленочко,
Що-ж ти собѣ изробила!
На що-ж ти ся тай пробила?
Вона єму відповѣла:
Лучше тутки погибати,
Ниж з Турками пробувати. —
Приѣжџают Турків много
До Романа на подвірє:
Отвори нам Романоньку,
Ѣдем до тя у гостину;
Чи дасиш нам Романоньку,
Твою сестру Оленоньку? —
Ой невийшоў Романонько,
Вийшла тйлько кухаронька?</poem><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
4 Чи овчарѣ з турми гонят?
Ой сестричко, Оленочко,
Скажу тобѣ правду щиру.
Тото в поли не димове;
Нѣ то вірли крилма бют-ся
Нѣ овчарѣ з турми гонят;
Лиш то Турки и Татари,
А всѣ твоѣ сут бояри.
— А Олена, як то вчула
На слугу вѣрну крикнула;
Ой кухарко, кухарочко,
Дай ми ножа остренького,
До завоя тоненького.
Тонкий завій укроѣла,
Ніж у серце си встромила.
Ой надбѣг брат Романонько:
Ой сестричко Оленочко,
Що-ж ти собѣ изробила!
На що-ж ти ся тай пробила?
Вона єму відповѣла:
Лучше тутки погибати,
Ниж з Турками пробувати.
— Приѣжџают Турків много
До Романа на подвірє:
Отвори нам Романоньку,
Ѣдем до тя у гостину;
Чи дасиш нам Романоньку,
Твою сестру Оленоньку?
— Ой невийшоў Романонько,
Вийшла тйлько кухаронька?
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/24
|
[
{
"content": "розпізнай текст на зображенні",
"role": "user"
},
{
"content": "4 Чи овчарѣ з турми гонят?\nОй сестричко, Оленочко,\nСкажу тобѣ правду щиру.\nТото в поли не димове;\nНѣ то вірли крилма бют-ся\nНѣ овчарѣ з турми гонят;\nЛиш то Турки и Татари,\nА всѣ твоѣ сут бояри.\n— А Олена, як то вчула\nНа слугу вѣрну крикнула;\nОй кухарко, кухарочко,\nДай ми ножа остренького,\nДо завоя тоненького.\nТонкий завій укроѣла,\nНіж у серце си встромила.\nОй надбѣг брат Романонько:\nОй сестричко Оленочко,\nЩо-ж ти собѣ изробила!\nНа що-ж ти ся тай пробила?\nВона єму відповѣла:\nЛучше тутки погибати,\nНиж з Турками пробувати.\n— Приѣжџают Турків много\nДо Романа на подвірє:\nОтвори нам Романоньку,\nѢдем до тя у гостину;\nЧи дасиш нам Романоньку,\nТвою сестру Оленоньку?\n— Ой невийшоў Романонько,\nВийшла тйлько кухаронька?",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/25
|
<noinclude>{{right|5}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin="1"/><poem>Ой де той ваш Романонько?
Питают-ся Турки єѣ. —
Ой поѣхаў Романонько,
Тай до лѣса по дрѣвонька. —
А деж тота єго сестра,
Єго сестра Оленочка?
Днесь завій собѣ кроѣла
Ніж у серце си ўстромила. —
Вбѣгли Турки до свѣтлоньки
Видят тѣло Оленоньки.
Взяли Турки Оленочку
Витягнули на повірє,
Тай взяли до ней стрѣляти;
А потім в штуки рубати,
Що аж калинові луги
З великоѣ дуже туги,
Зачали-ся розлѣгати. —</poem>{{block center/e}}
{{dhr}}
{{rule|5em}}<section end="1"/>
{{dhr}}
{{c|2.}}
{{dhr}}
<section begin="2"/>{{block center/s}}<poem>Чому кури не пѣєте,
Чому люде не чуєте? —
Турки село зрабовали,
Громадами людий гнали. —
Ой вийду я на могилу
Подивлю-ся у долину;
Ѣдут Турки з Татарами,
И людьми ся подѣляют. —
Припала-ся зятю теща,</poem><section end="2"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
5 Ой де той ваш Романонько?
Питают-ся Турки єѣ.
— Ой поѣхаў Романонько,
Тай до лѣса по дрѣвонька.
— А деж тота єго сестра,
Єго сестра Оленочка?
Днесь завій собѣ кроѣла
Ніж у серце си ўстромила.
— Вбѣгли Турки до свѣтлоньки
Видят тѣло Оленоньки.
Взяли Турки Оленочку
Витягнули на повірє,
Тай взяли до ней стрѣляти;
А потім в штуки рубати,
Що аж калинові луги
З великоѣ дуже туги,
Зачали-ся розлѣгати.
—
2.
Чому кури не пѣєте,
Чому люде не чуєте?
— Турки село зрабовали,
Громадами людий гнали.
— Ой вийду я на могилу
Подивлю-ся у долину;
Ѣдут Турки з Татарами,
И людьми ся подѣляют.
— Припала-ся зятю теща,
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/25
|
[
{
"content": "OCR",
"role": "user"
},
{
"content": "5 Ой де той ваш Романонько?\nПитают-ся Турки єѣ.\n— Ой поѣхаў Романонько,\nТай до лѣса по дрѣвонька.\n— А деж тота єго сестра,\nЄго сестра Оленочка?\nДнесь завій собѣ кроѣла\nНіж у серце си ўстромила.\n— Вбѣгли Турки до свѣтлоньки\nВидят тѣло Оленоньки.\nВзяли Турки Оленочку\nВитягнули на повірє,\nТай взяли до ней стрѣляти;\nА потім в штуки рубати,\nЩо аж калинові луги\nЗ великоѣ дуже туги,\nЗачали-ся розлѣгати.\n—\n2.\nЧому кури не пѣєте,\nЧому люде не чуєте?\n— Турки село зрабовали,\nГромадами людий гнали.\n— Ой вийду я на могилу\nПодивлю-ся у долину;\nѢдут Турки з Татарами,\nИ людьми ся подѣляют.\n— Припала-ся зятю теща,",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/26
|
<noinclude>{{left|6}}
{{block center/s}}</noinclude><poem>Він сам ѣде на конинѣ,
Тещу веде по тернинѣ,
Слѣди кровця заливає,
Чорний ворон залѣтає,
Тоту кровцю ізпиває. —
Ой привѣў ю до домоньку:
Вийди, вийди Туркинонько,
Привѣўем ти кухароньку;
Привѣўем ти невільницю,
Від Галича робітницю. —
А вона ѣ тай завела,
Три роботѣ загадала:
Оченьками стадо пасти,
Рученьками кужѣль прясти
А ногами колисати. —
Вона дитя колисала
И дитинѣ приспѣвала:
Люлю, люлю Татарчатко!
А по дочцѣ та внучатко!
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужѣль попелѣла,
Бодай дитя скаменѣло! —
Учуў тото вѣрний слуга:
Чи ви чули панєнонько?
Як вам кляла кухаронька:
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужѣль попелѣла,
Бодай дитя скаменѣло! —
Вбѣгла хутко Туркинонька,
Бѣгла боса без пояса,</poem><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
6 Він сам ѣде на конинѣ,
Тещу веде по тернинѣ,
Слѣди кровця заливає,
Чорний ворон залѣтає,
Тоту кровцю ізпиває.
— Ой привѣў ю до домоньку:
Вийди, вийди Туркинонько,
Привѣўем ти кухароньку;
Привѣўем ти невільницю,
Від Галича робітницю.
— А вона ѣ тай завела,
Три роботѣ загадала:
Оченьками стадо пасти,
Рученьками кужѣль прясти
А ногами колисати.
— Вона дитя колисала
И дитинѣ приспѣвала:
Люлю, люлю Татарчатко!
А по дочцѣ та внучатко!
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужѣль попелѣла,
Бодай дитя скаменѣло!
— Учуў тото вѣрний слуга:
Чи ви чули панєнонько?
Як вам кляла кухаронька:
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужѣль попелѣла,
Бодай дитя скаменѣло!
— Вбѣгла хутко Туркинонька,
Бѣгла боса без пояса,
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/26
|
[
{
"content": "Прочитай",
"role": "user"
},
{
"content": "6 Він сам ѣде на конинѣ,\nТещу веде по тернинѣ,\nСлѣди кровця заливає,\nЧорний ворон залѣтає,\nТоту кровцю ізпиває.\n— Ой привѣў ю до домоньку:\nВийди, вийди Туркинонько,\nПривѣўем ти кухароньку;\nПривѣўем ти невільницю,\nВід Галича робітницю.\n— А вона ѣ тай завела,\nТри роботѣ загадала:\nОченьками стадо пасти,\nРученьками кужѣль прясти\nА ногами колисати.\n— Вона дитя колисала\nИ дитинѣ приспѣвала:\nЛюлю, люлю Татарчатко!\nА по дочцѣ та внучатко!\nБодай стадо виздихало,\nБодай кужѣль попелѣла,\nБодай дитя скаменѣло!\n— Учуў тото вѣрний слуга:\nЧи ви чули панєнонько?\nЯк вам кляла кухаронька:\nБодай стадо виздихало,\nБодай кужѣль попелѣла,\nБодай дитя скаменѣло!\n— Вбѣгла хутко Туркинонька,\nБѣгла боса без пояса,",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/27
|
<noinclude>{{right|7}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin="2"/><poem>Та вдарила по личеньку
Свою рідну матѣноньку! —
Доню моя прелюбезна!
Не тілько-м тя годовала,
По личеньку-м тя не била. —
Мамко-ж моя старенькая,
Почом жесь мя изпізнала? —
Як тя баба в купѣль клала,
На груди ти искра пала,
И потому-м тя пізнала, —
Мати моя, мила мати!
Скидай з себе тіѣ лати
Возьми дорогіѣ шати
Будеш з нами пановати. —
Лѣпші моѣ ўбогі лати
Ниж дорогі твоѣ шати. —
Мамко-ж моя старенькая,
Чи будеш тут пановати,
Чи поѣдеш в рідні краѣ?
Я волѣю бѣдовати,
Ниж с тобою пановати. —
Слуги-ж моѣ тай вірніѣ,
Пряжѣт конѣ вороніѣ,
Везѣт мамку в єѣ краѣ. —</poem>{{block center/e}}
{{dhr}}
{{rule|5em}}<section end="2"/>
{{dhr}}
{{c|3.}}
{{dhr}}
<section begin="3"/>{{block center/s}}<poem>Гей по під гай зелененькій
Ходит Добуш молоденькій,</poem><section end="3"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
7 Та вдарила по личеньку
Свою рідну матѣноньку!
— Доню моя прелюбезна!
Не тілько-м тя годовала,
По личеньку-м тя не била.
— Мамко-ж моя старенькая,
Почом жесь мя изпізнала?
— Як тя баба в купѣль клала,
На груди ти искра пала,
И потому-м тя пізнала, —
Мати моя, мила мати!
Скидай з себе тіѣ лати
Возьми дорогіѣ шати
Будеш з нами пановати.
— Лѣпші моѣ ўбогі лати
Ниж дорогі твоѣ шати.
— Мамко-ж моя старенькая,
Чи будеш тут пановати,
Чи поѣдеш в рідні краѣ?
Я волѣю бѣдовати,
Ниж с тобою пановати.
— Слуги-ж моѣ тай вірніѣ,
Пряжѣт конѣ вороніѣ,
Везѣт мамку в єѣ краѣ.
—
3.
Гей по під гай зелененькій
Ходит Добуш молоденькій,
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/27
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "7 Та вдарила по личеньку\nСвою рідну матѣноньку!\n— Доню моя прелюбезна!\nНе тілько-м тя годовала,\nПо личеньку-м тя не била.\n— Мамко-ж моя старенькая,\nПочом жесь мя изпізнала?\n— Як тя баба в купѣль клала,\nНа груди ти искра пала,\nИ потому-м тя пізнала, —\nМати моя, мила мати!\nСкидай з себе тіѣ лати\nВозьми дорогіѣ шати\nБудеш з нами пановати.\n— Лѣпші моѣ ўбогі лати\nНиж дорогі твоѣ шати.\n— Мамко-ж моя старенькая,\nЧи будеш тут пановати,\nЧи поѣдеш в рідні краѣ?\nЯ волѣю бѣдовати,\nНиж с тобою пановати.\n— Слуги-ж моѣ тай вірніѣ,\nПряжѣт конѣ вороніѣ,\nВезѣт мамку в єѣ краѣ.\n—\n3.\nГей по під гай зелененькій\nХодит Добуш молоденькій,",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/28
|
<noinclude>{{left|8}}
{{block center/s}}</noinclude><poem>На ноженьку налѣгає,
Топірцем сє підперає —
Тай на хлопцѣ покликає:
Ой ви хлопцѣ, ви молодцѣ,
Та сходѣт-ся разом д купцѣ,
Бѣгом хлопцѣ, рада бѣгом,
Западают стежки снѣгом —
Уставайте всѣ раненько,
Уберайте-сє борзенько,
У [[постіл|постоли]] скірєніѣ
И волоки шоўковіѣ;
Щоби Кути не минути,
До Косова повернути. —
Ходѣт хлопцѣ тай за мною,
Тай у гору и скалою,
Бо підемо та до Звінки
До Стефановоѣ жінки.
Ой! Добушу, ти пане наш,
Там пригода буде на нас.
Бо куда ми лиш бували
А ми зради невидали. —
Тепер зрада тай над нами
Молодими козаками. —
Но на мене уважайте
По двѣ кулѣ набивайте.
Станьте хлопцѣ під ворота,
А я піду під віконце:
Чи спиш моє любе серце?
Чи спиш серце, та чи чуєш,
Чи Добуша заночуєш?</poem><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
8 На ноженьку налѣгає,
Топірцем сє підперає —
Тай на хлопцѣ покликає:
Ой ви хлопцѣ, ви молодцѣ,
Та сходѣт-ся разом д купцѣ,
Бѣгом хлопцѣ, рада бѣгом,
Западают стежки снѣгом —
Уставайте всѣ раненько,
Уберайте-сє борзенько,
У постоли скірєніѣ
И волоки шоўковіѣ;
Щоби Кути не минути,
До Косова повернути.
— Ходѣт хлопцѣ тай за мною,
Тай у гору и скалою,
Бо підемо та до Звінки
До Стефановоѣ жінки.
Ой!
Добушу, ти пане наш,
Там пригода буде на нас.
Бо куда ми лиш бували
А ми зради невидали.
— Тепер зрада тай над нами
Молодими козаками.
— Но на мене уважайте
По двѣ кулѣ набивайте.
Станьте хлопцѣ під ворота,
А я піду під віконце:
Чи спиш моє любе серце?
Чи спиш серце, та чи чуєш,
Чи Добуша заночуєш?
|
Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/28
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "8 На ноженьку налѣгає,\nТопірцем сє підперає —\nТай на хлопцѣ покликає:\nОй ви хлопцѣ, ви молодцѣ,\nТа сходѣт-ся разом д купцѣ,\nБѣгом хлопцѣ, рада бѣгом,\nЗападают стежки снѣгом —\nУставайте всѣ раненько,\nУберайте-сє борзенько,\nУ постоли скірєніѣ\nИ волоки шоўковіѣ;\nЩоби Кути не минути,\nДо Косова повернути.\n— Ходѣт хлопцѣ тай за мною,\nТай у гору и скалою,\nБо підемо та до Звінки\nДо Стефановоѣ жінки.\nОй!\nДобушу, ти пане наш,\nТам пригода буде на нас.\nБо куда ми лиш бували\nА ми зради невидали.\n— Тепер зрада тай над нами\nМолодими козаками.\n— Но на мене уважайте\nПо двѣ кулѣ набивайте.\nСтаньте хлопцѣ під ворота,\nА я піду під віконце:\nЧи спиш моє любе серце?\nЧи спиш серце, та чи чуєш,\nЧи Добуша заночуєш?",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/3
|
<noinclude></noinclude>
[[Файл:Stepan Rudanskyi (1921 book).jpg|300px|center]]
{{c|Степан Руданський.}}
{{nop}}<noinclude></noinclude>
|
Степан Руданський.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/3
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "Степан Руданський.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/49
|
<noinclude></noinclude>{{c|{{x-larger|{{sp|ЗМІСТ}}.}}}}
{{rule|2em}}
{{block center/s|style=width:30em}}{{right|Стор.}}
{{TOC line|1.|[[Співомовки (1921)/Добре торгувалось|Добре торгувалось]]|spaces=4|djvupage=5|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|2.|[[Співомовки (1921)/По чому дурні|По чому дурні]]|spaces=4|djvupage=6|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|3.|[[Співомовки (1921)/Запорожці у короля|Запорожці у короля]]|spaces=4|djvupage=7|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|4.|[[Співомовки (1921)/Пан і Іван в дорозі|Пан і Іван в дорозі]]|spaces=4|djvupage=8|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|5.|[[Співомовки (1921)/Указ|Указ]]|spaces=4|djvupage=12|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|6.|[[Співомовки (1921)/Чи далеко до Київа|Чи далеко до Київа]]|spaces=4|djvupage=13|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|7.|[[Співомовки (1921)/На калитку|На калитку]]|spaces=4|djvupage=13|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|8.|[[Співомовки (1921)/Треба всюди приятеля|Треба всюди приятеля]]|spaces=4|djvupage=14|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|9.|[[Співомовки (1921)/Окуляри|Окуляри]]|spaces=4|djvupage=15|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|10.|[[Співомовки (1921)/Свиня{{—}}свинею|Свиня — свинею]]|spaces=4|djvupage=16|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|11.|[[Співомовки (1921)/Добра натура|Добра натура]]|spaces=4|djvupage=17|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|12.|[[Співомовки (1921)/Згуба душі|Згуба душі]]|spaces=4|djvupage=17|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|13.|[[Співомовки (1921)/Не мої ноги|Не мої ноги]]|spaces=4|djvupage=18|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|14.|[[Співомовки (1921)/Розумний панич|Розумний панич]]|spaces=4|djvupage=19|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|15.|[[Співомовки (1921)/Жалібний дяк|Жалібний дяк]]|spaces=4|djvupage=19|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|16.|[[Співомовки (1921)/Піп з кропилом|Піп з кропилом]]|spaces=4|djvupage=20|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|17.|[[Співомовки (1921)/Лист|Лист]]|spaces=4|djvupage=21|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|18.|[[Співомовки (1921)/Кому чого бракує|Кому чого бракує]]|spaces=4|djvupage=22|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|19.|[[Співомовки (1921)/Засідатель|Засідатель]]|spaces=4|djvupage=22|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|20.|[[Співомовки (1921)/Гусак|Гусак]]|spaces=4|djvupage=23|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|21.|[[Співомовки (1921)/Варенікі, варенікі|Варенікі, варенікі]]|spaces=4|djvupage=24|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|22.|[[Співомовки (1921)/Зелений пес|Зелений пес]]|spaces=4|djvupage=25|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|23.|[[Співомовки (1921)/Кравець|Кравець]]|spaces=4|djvupage=26|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|24.|[[Співомовки (1921)/Подорож до Єрусалима|Подорож до {{errata|Єрусалими|Єрусалима}}]]|spaces=4|djvupage=27|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|25.|[[Співомовки (1921)/Хто кого лучче|Хто кого лучче]]|spaces=4|djvupage=35|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}<noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
ЗМІСТ.
Стор.
1. Добре торгувалось
2. По чому дурні
3. Запорожці у короля
4. Пан і Іван в дорозі
5. Указ
6. Чи далеко до Київа
7. На калитку
8. Треба всюди приятеля
9. Окуляри
10. Свиня — свинею
11. Добра натура
12. Згуба душі
13. Не мої ноги
14. Розумний панич
15. Жалібний дяк
16. Піп з кропилом
17. Лист
18. Кому чого бракує
19. Засідатель
20. Гусак
21. Варенікі, варенікі
22. Зелений пес
23. Кравець
24. Подорож до Єрусалими
25. Хто кого лучче
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/49
|
[
{
"content": "Прочитай",
"role": "user"
},
{
"content": "ЗМІСТ.\nСтор.\n1. Добре торгувалось\n2. По чому дурні\n3. Запорожці у короля\n4. Пан і Іван в дорозі\n5. Указ\n6. Чи далеко до Київа\n7. На калитку\n8. Треба всюди приятеля\n9. Окуляри\n10. Свиня — свинею\n11. Добра натура\n12. Згуба душі\n13. Не мої ноги\n14. Розумний панич\n15. Жалібний дяк\n16. Піп з кропилом\n17. Лист\n18. Кому чого бракує\n19. Засідатель\n20. Гусак\n21. Варенікі, варенікі\n22. Зелений пес\n23. Кравець\n24. Подорож до Єрусалими\n25. Хто кого лучче",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/50
|
<noinclude>{{block center/s|style=width:30em}}</noinclude><noinclude>{{right|Стор.}}</noinclude>
{{TOC line|26.|[[Співомовки (1921)/Три питаня|Три питаня]]|spaces=4|djvupage=35|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|27.|[[Співомовки (1921)/Горобці|Горобці]]|spaces=4|djvupage=36|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|28.|[[Співомовки (1921)/Вовки|Вовки]]|spaces=4|djvupage=37|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|29.|[[Співомовки (1921)/Циган з хроном|Циган з хроном]]|spaces=4|djvupage=38|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|30.|[[Співомовки (1921)/Циган на толоці|Циган на толоці]]|spaces=4|djvupage=39|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|31.|[[Співомовки (1921)/Циган з конем|Циган з конем]]|spaces=4|djvupage=40|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|32.|[[Співомовки (1921)/Холодно|Холодно]]|spaces=4|djvupage=41|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|33.|[[Співомовки (1921)/Циганський наймит|Циганський наймит]]|spaces=4|djvupage=41|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|34.|[[Співомовки (1921)/Циган на сповіди|Циган на сповіди]]|spaces=4|djvupage=42|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line|35.|[[Співомовки (1921)/Хмельницький з Ляхами|Хмельницький з Ляхами]]|spaces=4|djvupage=44|djvupageoffset=2|chapter-width=1.5em}}
{{TOC line||Зміст|spaces=4|djvupage=47|djvupageoffset=2}}
{{rule|5em}}{{rule|5em}}
{{rule}}{{rule}}
{{c|З печатні Ставрипиґійського Інститута}}
{{c|{{smaller|під управою Ю. Сидорака}}}}
{{block center/e}}<noinclude></noinclude>
|
Стор.
26. Три питаня
27. Горобці
28. Вовки
29. Циган з хроном
30. Циган на толоці
31. Циган з конем
32. Холодно
33. Циганський наймит
34. Циган на сповіди
35. Хмельницький з Ляхами
Зміст
З печатні Ставрипиґійського Інститута
під управою Ю.
Сидорака
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/50
|
[
{
"content": "розпізнай текст на зображенні",
"role": "user"
},
{
"content": "Стор.\n26. Три питаня\n27. Горобці\n28. Вовки\n29. Циган з хроном\n30. Циган на толоці\n31. Циган з конем\n32. Холодно\n33. Циганський наймит\n34. Циган на сповіди\n35. Хмельницький з Ляхами\nЗміст\nЗ печатні Ставрипиґійського Інститута\nпід управою Ю.\nСидорака",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/1
|
<noinclude></noinclude>{{block center/s|style=text-align:center}}
{{larger|[[Народня бібліотека «Просвіти»|НАРОДНЯ БІБЛІОТЕКА ПРОСВІТИ]] Ч.8.}}
{{rule|height=3px}}
{{dhr|4em}}
{{larger|СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ.}}
{{dhr|2em}}
{{xxxx-larger|СПІВОМОВКИ}}
({{sp-l|ВИБІР}}).
{{dhr|10em}}
{{larger|ЛЬВІВ 1921.}}
{{rule|1em}}
НАКЛАДОМ ТОВАРИСТВА „ПРОСВІТА“
{{block center/e}}<noinclude></noinclude>
|
НАРОДНЯ БІБЛІОТЕКА ПРОСВІТИ Ч.8.
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ.
СПІВОМОВКИ
(ВИБІР).
ЛЬВІВ 1921.
НАКЛАДОМ ТОВАРИСТВА „ПРОСВІТА“
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/1
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "НАРОДНЯ БІБЛІОТЕКА ПРОСВІТИ Ч.8.\nСТЕПАН РУДАНСЬКИЙ.\nСПІВОМОВКИ\n(ВИБІР).\nЛЬВІВ 1921.\nНАКЛАДОМ ТОВАРИСТВА „ПРОСВІТА“",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/6
|
<noinclude>{{c|{{—}} 4 {{—}}}}</noinclude>так народові припало до вподоби, що співає їх народ та розказує, як народні пісні чи приказки. Тепер його радо читають скрізь, де живе наш український народ, де гомонить українська мова. І згадуємо його добрим словом за це, що остав ся бідним мужицьким поетом, а не пішов до богатих Москалів; що він старав ся серед злиднів працювати серед своїх земляків і будив їх до народньої свідомости. Що не тільки лишив нам свої веселі вірші, але й показав своїм життям, як то можна бути бадьорим та веселим навіть тоді, як біда докучає.
{{rule|5em}}{{rule|5em}}<noinclude></noinclude>
|
— 4 —
так народові припало до вподоби, що співає їх народ та розказує, як народні пісні чи приказки.
Тепер його радо читають скрізь, де живе наш український народ, де гомонить українська мова.
І згадуємо його добрим словом за це, що остав ся бідним мужицьким поетом, а не пішов до богатих Москалів; що він старав ся серед злиднів працювати серед своїх земляків і будив їх до народньої свідомости.
Що не тільки лишив нам свої веселі вірші, але й показав своїм життям, як то можна бути бадьорим та веселим навіть тоді, як біда докучає.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/6
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "— 4 —\nтак народові припало до вподоби, що співає їх народ та розказує, як народні пісні чи приказки.\nТепер його радо читають скрізь, де живе наш український народ, де гомонить українська мова.\nІ згадуємо його добрим словом за це, що остав ся бідним мужицьким поетом, а не пішов до богатих Москалів; що він старав ся серед злиднів працювати серед своїх земляків і будив їх до народньої свідомости.\nЩо не тільки лишив нам свої веселі вірші, але й показав своїм життям, як то можна бути бадьорим та веселим навіть тоді, як біда докучає.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/7
|
<noinclude></noinclude><section begin=Добре торгувалося/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|1.}} Добре торгувалось.'''}}
Чи в Киіві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці,
Ходив чумак з мазницею
Помежи крамниці.
І в крамницях, куди глянеш —
Сріблом-злотом сяє,
А йому то і байдуже:
Він дьогтю питає!
Реготять дурні кацапи;
А він тілько сплюне
Тай до другої крамниці,
Багатшої, суне.
В найбагатшії крамниці
Два купці сиділо,
І туда чумак заходить
З мазницею сміло:
„Добри-день вам, добрі люде!“
Та й зачав питати,
Чи нема у них принаймній
Дьогтю де продати.
</poem><section end=Добре торгувалося/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
Добре торгувалось.
Чи в Киіві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці,
Ходив чумак з мазницею
Помежи крамниці.
І в крамницях, куди глянеш —
Сріблом-злотом сяє,
А йому то і байдуже:
Він дьогтю питає!
Реготять дурні кацапи;
А він тілько сплюне
Тай до другої крамниці,
Багатшої, суне.
В найбагатшії крамниці
Два купці сиділо,
І туда чумак заходить
З мазницею сміло:
„Добри-день вам, добрі люде!“
Та й зачав питати,
Чи нема у них принаймній
Дьогтю де продати.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/7
|
[
{
"content": "витягни текст з цього зображення.",
"role": "user"
},
{
"content": "\nДобре торгувалось.\nЧи в Киіві, чи в Полтаві,\nЧи в самій столиці,\nХодив чумак з мазницею\nПомежи крамниці.\nІ в крамницях, куди глянеш —\nСріблом-злотом сяє,\nА йому то і байдуже:\nВін дьогтю питає!\nРеготять дурні кацапи;\nА він тілько сплюне\nТай до другої крамниці,\nБагатшої, суне.\nВ найбагатшії крамниці\nДва купці сиділо,\nІ туда чумак заходить\nЗ мазницею сміло:\n„Добри-день вам, добрі люде!“\nТа й зачав питати,\nЧи нема у них принаймній\nДьогтю де продати.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/8
|
<noinclude>{{c|{{—}} 6 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin="Добре торгувалося"/><poem>
— „Нєту! нєту!“ — купці кажуть
Тай, [[шельма|шельми]], сміють ся:
„Здєсь не дьоготь, только дурні
Адні прадаютьса!“
А чумак їм: „То нівроку-ж
Добре торгувалось,
Що йно два вас таких гарних
На продаж осталось.“
{{shift left|29. X. 1857.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end="Добре торгувалося"/>
<section begin="По чому дурні"/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|2.}} По чому дурні?'''}}
„Де ти був-єсь, пробував-єсь?
Роскажи, Іване!“
— „Та де вже я не бував-єм,
Всюди був-єм, пане!
{{gap}}Був в Адесі і Бендерах,
{{gap}}В Ровнах і Полтаві,
{{gap}}Ходив в Київ разів кілька,
{{gap}}Бував і в Варшаві.“
„А по чому-ж там, Іване,
Дурні продають ся?“
— „Та то, пане, як до дурня,
Які попадуть ся!
{{gap}}Дурень пан — заплатять більше,
{{gap}}Бо честь таки знають,
{{gap}}А як мужик, то звичайне:
{{gap}}Без ціни спускають…“
{{shift left|29. X. 1857.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}<section end="По чому дурні"/><noinclude></noinclude>
|
— 6 —
— „Нєту!
нєту!“ — купці кажуть
Тай, шельми, сміють ся:
„Здєсь не дьоготь, только дурні
Адні прадаютьса!“
А чумак їм: „То нівроку-ж
Добре торгувалось,
Що йно два вас таких гарних
На продаж осталось.“
29. X. 1857.
По чому дурні?
„Де ти був-єсь, пробував-єсь?
Роскажи, Іване!“
— „Та де вже я не бував-єм,
Всюди був-єм, пане!
Був в Адесі і Бендерах,
В Ровнах і Полтаві,
Ходив в Київ разів кілька,
Бував і в Варшаві.“
„А по чому-ж там, Іване,
Дурні продають ся?“
— „Та то, пане, як до дурня,
Які попадуть ся!
Дурень пан — заплатять більше,
Бо честь таки знають,
А як мужик, то звичайне:
Без ціни спускають…“
29. X. 1857.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/8
|
[
{
"content": "OCR",
"role": "user"
},
{
"content": "— 6 —\n\n— „Нєту!\nнєту!“ — купці кажуть\nТай, шельми, сміють ся:\n„Здєсь не дьоготь, только дурні\nАдні прадаютьса!“\nА чумак їм: „То нівроку-ж\nДобре торгувалось,\nЩо йно два вас таких гарних\nНа продаж осталось.“\n29. X. 1857.\n\n\nПо чому дурні?\n„Де ти був-єсь, пробував-єсь?\nРоскажи, Іване!“\n— „Та де вже я не бував-єм,\nВсюди був-єм, пане!\nБув в Адесі і Бендерах,\nВ Ровнах і Полтаві,\nХодив в Київ разів кілька,\nБував і в Варшаві.“\n„А по чому-ж там, Іване,\nДурні продають ся?“\n— „Та то, пане, як до дурня,\nЯкі попадуть ся!\nДурень пан — заплатять більше,\nБо честь таки знають,\nА як мужик, то звичайне:\nБез ціни спускають…“\n29. X. 1857.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/9
|
<noinclude>{{c|{{—}} 7 {{—}}}}</noinclude><section begin=Запорожці у короля/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|3.}} Запорожці у короля.'''}}
Приїхали Запорожці,
Короля витають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають…
{{gap}}Сидять собі. В них жупани
{{gap}}Все кармазинові,
{{gap}}І самі такі храбренні,
{{gap}}Вуса прездорові!..
Задивились на ті вуса
Ляхи препогані.
„Що б їм, кажуть, дати істи?
Даймо їм сметани!..“
{{gap}}Поставили їм сметани,
{{gap}}Їсти припрошають,
{{gap}}Але наші Запорожці
{{gap}}Разом відмовляють:
— „Славная у вас сметана!..
Тілько почекайте,
А перше нам, Запорожцям,
[[Щільник]] меду дайте!“
{{gap}}Дали меду Запорожцям…
{{gap}}Вони як поїли,
{{gap}}Так ті вуса прездорові
{{gap}}В гору й завертіли.
Тай говорять королеви:
— „Кажи, ясний пане,
Нехай тепер Запорожцям
Подають сметани.“
{{shift left|15. IV. 1858.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}<section end=Запорожці у короля/><noinclude></noinclude>
|
— 7 —
Запорожці у короля.
Приїхали Запорожці,
Короля витають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають…
Сидять собі.
В них жупани
Все кармазинові,
І самі такі храбренні,
Вуса прездорові!..
Задивились на ті вуса
Ляхи препогані.
„Що б їм, кажуть, дати істи?
Даймо їм сметани!..“
Поставили їм сметани,
Їсти припрошають,
Але наші Запорожці
Разом відмовляють:
— „Славная у вас сметана!..
Тілько почекайте,
А перше нам, Запорожцям,
Щільник меду дайте!“
Дали меду Запорожцям…
Вони як поїли,
Так ті вуса прездорові
В гору й завертіли.
Тай говорять королеви:
— „Кажи, ясний пане,
Нехай тепер Запорожцям
Подають сметани.“
15. IV.
1858.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/9
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "— 7 —\n\nЗапорожці у короля.\nПриїхали Запорожці,\nКороля витають,\nКороль просить їх сідати,\nКозаки сідають…\nСидять собі.\nВ них жупани\nВсе кармазинові,\nІ самі такі храбренні,\nВуса прездорові!..\nЗадивились на ті вуса\nЛяхи препогані.\n„Що б їм, кажуть, дати істи?\nДаймо їм сметани!..“\nПоставили їм сметани,\nЇсти припрошають,\nАле наші Запорожці\nРазом відмовляють:\n— „Славная у вас сметана!..\nТілько почекайте,\nА перше нам, Запорожцям,\nЩільник меду дайте!“\nДали меду Запорожцям…\nВони як поїли,\nТак ті вуса прездорові\nВ гору й завертіли.\nТай говорять королеви:\n— „Кажи, ясний пане,\nНехай тепер Запорожцям\nПодають сметани.“\n15. IV.\n1858. ",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/10
|
<noinclude>{{c|{{—}} 8 {{—}}}}</noinclude>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|4.}} Пан і Іван в дорозі.'''}}
Ізійшли ся пан з Іваном,
По світі мандрують,
Разом їдять, розмовляють,
Разом і ночують.
{{gap}}На кождому через плечі
{{gap}}Висить по торбині,
{{gap}}Лиш пан таки у чемерці,
{{gap}}Іван у свитині.
Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати,
Аж пан собі задумує
Хлопа ошукати…
{{gap}}Тай говорить до Івана:
{{gap}}„Знаєш що, Іване?
{{gap}}Годило ся б попоїсти!..“
{{gap}}— Та що-ж? їжмо, пане!..
„Але знаєш що, Іване?
Починаймо з твої!
Як твоя буде порожня,
То тогді до мої!“
{{gap}}— Добре, пане! — Іван каже,
{{gap}}Зняв свою торбину,
{{gap}}На травиці зелененькій
{{gap}}Простелив свитину.
Попоїли таки добре:
Комара здушили…
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.
{{gap}}Прийшов вечір. Знов у полі
{{gap}}Стали ночувати.</poem><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 8 —
Пан і Іван в дорозі.
Ізійшли ся пан з Іваном,
По світі мандрують,
Разом їдять, розмовляють,
Разом і ночують.
На кождому через плечі
Висить по торбині,
Лиш пан таки у чемерці,
Іван у свитині.
Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати,
Аж пан собі задумує
Хлопа ошукати…
Тай говорить до Івана:
„Знаєш що, Іване?
Годило ся б попоїсти!..“
— Та що-ж?
їжмо, пане!..
„Але знаєш що, Іване?
Починаймо з твої!
Як твоя буде порожня,
То тогді до мої!“
— Добре, пане!
— Іван каже,
Зняв свою торбину,
На травиці зелененькій
Простелив свитину.
Попоїли таки добре:
Комара здушили…
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.
Прийшов вечір.
Знов у полі
Стали ночувати.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/10
|
[
{
"content": "OCR сторінки",
"role": "user"
},
{
"content": "— 8 —\nПан і Іван в дорозі.\nІзійшли ся пан з Іваном,\nПо світі мандрують,\nРазом їдять, розмовляють,\nРазом і ночують.\nНа кождому через плечі\nВисить по торбині,\nЛиш пан таки у чемерці,\nІван у свитині.\nІдуть вони дорогою,\nСтали ночувати,\nАж пан собі задумує\nХлопа ошукати…\nТай говорить до Івана:\n„Знаєш що, Іване?\nГодило ся б попоїсти!..“\n— Та що-ж?\nїжмо, пане!..\n„Але знаєш що, Іване?\nПочинаймо з твої!\nЯк твоя буде порожня,\nТо тогді до мої!“\n— Добре, пане!\n— Іван каже,\nЗняв свою торбину,\nНа травиці зелененькій\nПростелив свитину.\nПопоїли таки добре:\nКомара здушили…\nРано встали, до снідання\nТорбину кінчили.\nПрийшов вечір.\nЗнов у полі\nСтали ночувати.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/11
|
<noinclude>{{c|{{—}} 9 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><poem>{{gap}}Вже панови свою торбу
{{gap}}Треба починати…
Але пан собі ні слова,
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє…
{{gap}}„Що би ти робив, Іване, —
{{gap}}Пан зачав питати:
{{gap}}Як би тобі довело ся
{{gap}}Таке поле мати?..“
— А що-ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав би,
Та ходив би до Одесу,
Сіль і гроші мав би…
{{gap}}„А що я не так зробив би…
{{gap}}Пан почав казати:
{{gap}}Я казав би на сім полі
{{gap}}Місто збудувати…
Там би в мене стояв палац,
Там під ряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці…
{{gap}}От-тогді приходь, Іване,
{{gap}}В мене балювати!..“
{{gap}}— Ет, спасибі, Іван каже,
{{gap}}Лучше будем спати!..
Незабаром коло пана
Став Іван хропіти,
Незабаром коло нього
Став і пан сопіти.</poem><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 9 —
Вже панови свою торбу
Треба починати…
Але пан собі ні слова,
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє…
„Що би ти робив, Іване, —
Пан зачав питати:
Як би тобі довело ся
Таке поле мати?..“
— А що-ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав би,
Та ходив би до Одесу,
Сіль і гроші мав би…
„А що я не так зробив би…
Пан почав казати:
Я казав би на сім полі
Місто збудувати…
Там би в мене стояв палац,
Там під ряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці…
От-тогді приходь, Іване,
В мене балювати!..“
— Ет, спасибі, Іван каже,
Лучше будем спати!..
Незабаром коло пана
Став Іван хропіти,
Незабаром коло нього
Став і пан сопіти.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/11
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "— 9 —\nВже панови свою торбу\nТреба починати…\nАле пан собі ні слова,\nНа землі лягає,\nКладе торбу під голови,\nХлопа замовляє…\n„Що би ти робив, Іване, —\nПан зачав питати:\nЯк би тобі довело ся\nТаке поле мати?..“\n— А що-ж, пане, я орав би,\nХлібом засівав би,\nТа ходив би до Одесу,\nСіль і гроші мав би…\n„А що я не так зробив би…\nПан почав казати:\nЯ казав би на сім полі\nМісто збудувати…\nТам би в мене стояв палац,\nТам під ряд крамниці,\nТам перекупки з булками,\nА тут дві різниці…\nОт-тогді приходь, Іване,\nВ мене балювати!..“\n— Ет, спасибі, Іван каже,\nЛучше будем спати!..\nНезабаром коло пана\nСтав Іван хропіти,\nНезабаром коло нього\nСтав і пан сопіти.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/12
|
<noinclude>{{c|{{—}} 10 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><poem>{{gap}}Тілько що пан заснув добре,
{{gap}}Іван підійняв ся,
{{gap}}Та до панської торбини
{{gap}}І сам присотав ся…
То і курку, і [[печеня|печеню]],
І кавалок кишки,
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.
{{gap}}Пробудив ся пан раненько:
{{gap}}Пропаща година!
{{gap}}Хоче їсти [[сіромаха]],
{{gap}}Та пуста торбина…
Розбуджає він Івана
Та його й питає,
А Іван стиснув плечима
Тай відповідає:
{{gap}}— А що-ж, пане, та-ж ви вчора
{{gap}}Місто будували:
{{gap}}Тут стояло дві різниці,
{{gap}}Там булки стояли,
А по місті, звісне діло,
Собаки ходили…
То вони-ж то вашу торбу
Певне стеребили!
{{gap}}Посвистав пан по торбині,
{{gap}}Нічого діяти!..
{{gap}}„Вставай, каже, вже, Іване!
{{gap}}Підем мандрувати.“
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились…</poem><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 10 —
Тілько що пан заснув добре,
Іван підійняв ся,
Та до панської торбини
І сам присотав ся…
То і курку, і печеню,
І кавалок кишки,
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.
Пробудив ся пан раненько:
Пропаща година!
Хоче їсти сіромаха,
Та пуста торбина…
Розбуджає він Івана
Та його й питає,
А Іван стиснув плечима
Тай відповідає:
— А що-ж, пане, та-ж ви вчора
Місто будували:
Тут стояло дві різниці,
Там булки стояли,
А по місті, звісне діло,
Собаки ходили…
То вони-ж то вашу торбу
Певне стеребили!
Посвистав пан по торбині,
Нічого діяти!..
„Вставай, каже, вже, Іване!
Підем мандрувати.“
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились…
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/12
|
[
{
"content": "what's written here?",
"role": "user"
},
{
"content": "— 10 —\nТілько що пан заснув добре,\nІван підійняв ся,\nТа до панської торбини\nІ сам присотав ся…\nТо і курку, і печеню,\nІ кавалок кишки,\nВсе, що було у торбині,\nСтеребив до кришки.\nПробудив ся пан раненько:\nПропаща година!\nХоче їсти сіромаха,\nТа пуста торбина…\nРозбуджає він Івана\nТа його й питає,\nА Іван стиснув плечима\nТай відповідає:\n— А що-ж, пане, та-ж ви вчора\nМісто будували:\nТут стояло дві різниці,\nТам булки стояли,\nА по місті, звісне діло,\nСобаки ходили…\nТо вони-ж то вашу торбу\nПевне стеребили!\nПосвистав пан по торбині,\nНічого діяти!..\n„Вставай, каже, вже, Іване!\nПідем мандрувати.“\nПішли вони, ідуть степом,\nТяженько зморились…",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/13
|
<noinclude>{{c|{{—}} 11 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><poem>Аж на силу перед вечір
До села прибились.
{{gap}}Ідуть вони в коловорот,
{{gap}}Аж блукає гуска.
{{gap}}Іван гуску та в торбину:
{{gap}}Є вже і закуска…
Повернули в пусту хату,
Гуску спорядили…
Спорядили, як годить ся,
У піч посадили…
{{gap}}Але пан гадає знову
{{gap}}Хлопа ошукати,
{{gap}}Тай говорить: „Що ж, Іване!
{{gap}}Ми лягаймо спати!
Та кому із нас приснить ся
Красчая закуска,
То вже ціла тому завтра
Достається гуска!..“
{{gap}}— Та як спати, то і спати,
{{gap}}Нічого діяти! —
{{gap}}Постелив Іван свитину,
{{gap}}Тай лягає спати…
Серед ночі захропів пан;
Іван пробудив ся,
Із'їв собі цілу гуску,
Тай знов положив ся.
{{gap}}Рано будить пан Івана
{{gap}}Та давай казати:
{{gap}}Як то Бог його до себе
{{gap}}Просив балювати.</poem><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 11 —
Аж на силу перед вечір
До села прибились.
Ідуть вони в коловорот,
Аж блукає гуска.
Іван гуску та в торбину:
Є вже і закуска…
Повернули в пусту хату,
Гуску спорядили…
Спорядили, як годить ся,
У піч посадили…
Але пан гадає знову
Хлопа ошукати,
Тай говорить: „Що ж, Іване!
Ми лягаймо спати!
Та кому із нас приснить ся
Красчая закуска,
То вже ціла тому завтра
Достається гуска!..“
— Та як спати, то і спати,
Нічого діяти!
— Постелив Іван свитину,
Тай лягає спати…
Серед ночі захропів пан;
Іван пробудив ся,
Із'їв собі цілу гуску,
Тай знов положив ся.
Рано будить пан Івана
Та давай казати:
Як то Бог його до себе
Просив балювати.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/13
|
[
{
"content": "розпізнай текст на зображенні",
"role": "user"
},
{
"content": "— 11 —\nАж на силу перед вечір\nДо села прибились.\nІдуть вони в коловорот,\nАж блукає гуска.\nІван гуску та в торбину:\nЄ вже і закуска…\nПовернули в пусту хату,\nГуску спорядили…\nСпорядили, як годить ся,\nУ піч посадили…\nАле пан гадає знову\nХлопа ошукати,\nТай говорить: „Що ж, Іване!\nМи лягаймо спати!\nТа кому із нас приснить ся\nКрасчая закуска,\nТо вже ціла тому завтра\nДостається гуска!..“\n— Та як спати, то і спати,\nНічого діяти!\n—\tПостелив Іван свитину,\nТай лягає спати…\nСеред ночі захропів пан;\nІван пробудив ся,\nІз'їв собі цілу гуску,\nТай знов положив ся.\nРано будить пан Івана\nТа давай казати:\nЯк то Бог його до себе\nПросив балювати.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/14
|
<noinclude>{{c|{{—}} 12 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin="4"/><poem>
Та якії там потрави
Йому подавали,
Та як його всі святії
Їсти припрошали…
{{gap}}— Ані слова! — Іван каже:
{{gap}}Ваша правда, пане!
{{gap}}Я сам бачив, як ви їли
{{gap}}Якісь марципани…
Та дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Тай сів собі коло печі
Тай стеребив гуску!..
{{gap}}„Чи то-ж правда? пан питає, —
{{gap}}Всю із'їв, Іване?“
{{gap}}— Та аби я так здоров був,
{{gap}}Як всю із'їв, пане!
Димом здимів пан голодний,
А Іван озвав ся:
— Хтів когось пан ошукати,
Тай сам ошукав ся!..
{{shift left|16. IV. 1858|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}<section end="4"/>
<section begin=Указ/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|5.}} {{sp|Указ}}.'''}}
Іде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Тай її читає:
{{gap}}„І прочая, і прочая…
{{gap}}По сему указу
{{gap}}Козак должен кожду дівку
{{gap}}Цілувать по разу,
</poem><section end=Указ/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 12 —
Та якії там потрави
Йому подавали,
Та як його всі святії
Їсти припрошали…
— Ані слова!
— Іван каже:
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани…
Та дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Тай сів собі коло печі
Тай стеребив гуску!..
„Чи то-ж правда?
пан питає, —
Всю із'їв, Іване?“
— Та аби я так здоров був,
Як всю із'їв, пане!
Димом здимів пан голодний,
А Іван озвав ся:
— Хтів когось пан ошукати,
Тай сам ошукав ся!..
16. IV.
1858
Указ.
Іде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Тай її читає:
„І прочая, і прочая…
По сему указу
Козак должен кожду дівку
Цілувать по разу,
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/14
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "— 12 —\nТа якії там потрави\nЙому подавали,\nТа як його всі святії\nЇсти припрошали…\n— Ані слова!\n— Іван каже:\nВаша правда, пане!\nЯ сам бачив, як ви їли\nЯкісь марципани…\nТа дивлюсь, що не голодні,\nМаєте закуску,\nТай сів собі коло печі\nТай стеребив гуску!..\n„Чи то-ж правда?\nпан питає, —\nВсю із'їв, Іване?“\n— Та аби я так здоров був,\nЯк всю із'їв, пане!\nДимом здимів пан голодний,\nА Іван озвав ся:\n— Хтів когось пан ошукати,\nТай сам ошукав ся!..\n16. IV.\n1858 \nУказ.\nІде козак дорогою,\nДівку надибає;\nВийняв папір з-за пазухи\nТай її читає:\n„І прочая, і прочая…\nПо сему указу\nКозак должен кожду дівку\nЦілувать по разу,\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/15
|
<noinclude>{{c|{{—}} 13 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Указ/><poem>— Чуєш, дівко, що в указі?“
— „Та чую, козаче.“
І вже-ж рада то, [[псяюха]],
Аж мало не скаче!
{{gap}}— „А приглянь ся но, козаче,
{{gap}}До того указу:
{{gap}}Чи нема там написано,
{{gap}}Щоб іще по разу?“
{{shift left|{{fine|18. IV. 1858}}|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Указ/>
<section begin=Чи далеко до Київа/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|6.|}} Чи далеко до Київа.'''}}
Питають ся якось хлопця
Подорожні люде:
„Чи багато верстов, сину,
До Київа буде?“
{{gap}}— „Та так, люде: Того року
{{gap}}Було вісімнацять,
{{gap}}А тепер,“ говорить хлопець,
{{gap}}„Лічимо сімнацять…“
— „Що-ж то, сину, за пригода
Така прилучилась?“
— „Та пригода, не пригода:
Верства повалилась!“
{{shift left|{{fine|18. IV. 1858}}|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Чи далеко до Київа/>
<section begin=На калитку/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|7.|}} На калитку.'''}}
Прийшов козак до кацапа,
Сукно оглядає;</poem><section end=На калитку/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 13 —
— Чуєш, дівко, що в указі?“
— „Та чую, козаче.“
І вже-ж рада то, псяюха,
Аж мало не скаче!
— „А приглянь ся но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?“
18. IV.
1858
Чи далеко до Київа.
Питають ся якось хлопця
Подорожні люде:
„Чи багато верстов, сину,
До Київа буде?“
— „Та так, люде: Того року
Було вісімнацять,
А тепер,“ говорить хлопець,
„Лічимо сімнацять…“
— „Що-ж то, сину, за пригода
Така прилучилась?“
— „Та пригода, не пригода:
Верства повалилась!“
18. IV.
1858
На калитку.
Прийшов козак до кацапа,
Сукно оглядає;
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/15
|
[
{
"content": "OCR сторінки",
"role": "user"
},
{
"content": "— 13 —\n — Чуєш, дівко, що в указі?“\n— „Та чую, козаче.“\nІ вже-ж рада то, псяюха,\nАж мало не скаче!\n— „А приглянь ся но, козаче,\nДо того указу:\nЧи нема там написано,\nЩоб іще по разу?“\n18. IV.\n1858\n\n\nЧи далеко до Київа.\nПитають ся якось хлопця\nПодорожні люде:\n„Чи багато верстов, сину,\nДо Київа буде?“\n— „Та так, люде: Того року\nБуло вісімнацять,\nА тепер,“ говорить хлопець,\n„Лічимо сімнацять…“\n— „Що-ж то, сину, за пригода\nТака прилучилась?“\n— „Та пригода, не пригода:\nВерства повалилась!“\n18. IV.\n1858\n\n\nНа калитку.\nПрийшов козак до кацапа,\nСукно оглядає; ",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/16
|
<noinclude>{{c|{{—}} 14 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=На калитку/><poem>Перекинув штук зо двацять —
Все не добирає…
{{gap}}Аж наглянув десь кармазин; —
{{gap}}„Дай-но, каже, того!..“
{{gap}}Розвертає, оглядає:
{{gap}}„Се хиба нічого!..“
Виміряє середину,
Виміряв чубатий:
„Оттут, каже, мені виріж
На калитку, брате!“
{{shift left|{{fine|18. IV. 1858}}|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=На калитку/>
<section begin=Треба всюди приятеля/>{{block center/s}}
{{c|'''{{тнс|8.}} Треба всюди приятеля.'''}}<poem>
{{c|{{smaller|(Баба в церкві).}}}}
Прийшла в церкву стара баба,
Свічок накупила,
Де була яка ікона,
Всюди поліпила.
{{gap}}Іще пара остаєть ся,
{{gap}}Де їх приліпити?..
{{gap}}— Ага! каже, пошукаю
{{gap}}Святого Микити!
Найшла баба і Микиту —
Святий чорта ціпить!..
Баба їдну йому ставить,
Другу чорту ліпить…
{{gap}}Видять люде й розважають,
{{gap}}Щоб там не ліпила:
{{gap}}„Що ти, бабо, кажуть, робиш?
{{gap}}Та-ж то вража сила!..“
</poem><section end=Треба всюди приятеля/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 14 —
Перекинув штук зо двацять —
Все не добирає…
Аж наглянув десь кармазин; —
„Дай-но, каже, того!..“
Розвертає, оглядає:
„Се хиба нічого!..“
Виміряє середину,
Виміряв чубатий:
„Оттут, каже, мені виріж
На калитку, брате!“
18. IV.
1858
Треба всюди приятеля.
(Баба в церкві).
Прийшла в церкву стара баба,
Свічок накупила,
Де була яка ікона,
Всюди поліпила.
Іще пара остаєть ся,
Де їх приліпити?..
— Ага!
каже, пошукаю
Святого Микити!
Найшла баба і Микиту —
Святий чорта ціпить!..
Баба їдну йому ставить,
Другу чорту ліпить…
Видять люде й розважають,
Щоб там не ліпила:
„Що ти, бабо, кажуть, робиш?
Та-ж то вража сила!..“
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/16
|
[
{
"content": "Прочитай",
"role": "user"
},
{
"content": "— 14 —\n Перекинув штук зо двацять —\nВсе не добирає…\nАж наглянув десь кармазин; —\n„Дай-но, каже, того!..“\nРозвертає, оглядає:\n„Се хиба нічого!..“\nВиміряє середину,\nВиміряв чубатий:\n„Оттут, каже, мені виріж\nНа калитку, брате!“\n18. IV.\n1858\n\n\nТреба всюди приятеля.\n(Баба в церкві).\nПрийшла в церкву стара баба,\nСвічок накупила,\nДе була яка ікона,\nВсюди поліпила.\nІще пара остаєть ся,\nДе їх приліпити?..\n— Ага!\nкаже, пошукаю\nСвятого Микити!\nНайшла баба і Микиту —\nСвятий чорта ціпить!..\nБаба їдну йому ставить,\nДругу чорту ліпить…\nВидять люде й розважають,\nЩоб там не ліпила:\n„Що ти, бабо, кажуть, робиш?\nТа-ж то вража сила!..“\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/17
|
<noinclude>{{c|{{—}} 15 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Треба всюди приятеля/><poem>Але баба обернулась:
— Не судіте, люде!
Ніхто того не відає,
Де по смерти буде…
{{gap}}Чи у небі, чи у пеклі
{{gap}}Скажуть вікувати;
{{gap}}Треба всюди, добрі люде,
{{gap}}Приятеля мати.
{{shift left|{{fine|18. IV. 1858}}|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Треба всюди приятеля/>
<section begin=Окуляри/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|9.}} Окуляри.'''}}
Розходив ся мужичок,
Аж [[ґвалт]] [[дякувати]].
Та їдна йому біда,
Не вміє читати.
{{gap}}До [[граматка|граматки]] б? та куди!
{{gap}}Не того він хоче:
{{gap}}Він гадає чим другим
{{gap}}Просвітити очи.
„Не вміє-ж так старий дяк
Стрічки розібрати,
Окуляри ж як візьме —
То куди читати!
{{gap}}Оттак і я заведу
{{gap}}Кондаки й [[тропарь|тропарі]],
{{gap}}Тілько піду та куплю
{{gap}}Такі окуляри!“
Пішов мужик до крамниць;
Ріжні вибирає…
Що на очи накладе, —
То все не читає.</poem><section end=Окуляри/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 15 —
Але баба обернулась:
— Не судіте, люде!
Ніхто того не відає,
Де по смерти буде…
Чи у небі, чи у пеклі
Скажуть вікувати;
Треба всюди, добрі люде,
Приятеля мати.
18. IV.
1858
Окуляри.
Розходив ся мужичок,
Аж ґвалт дякувати.
Та їдна йому біда,
Не вміє читати.
До граматки б?
та куди!
Не того він хоче:
Він гадає чим другим
Просвітити очи.
„Не вміє-ж так старий дяк
Стрічки розібрати,
Окуляри ж як візьме —
То куди читати!
Оттак і я заведу
Кондаки й тропарі,
Тілько піду та куплю
Такі окуляри!“
Пішов мужик до крамниць;
Ріжні вибирає…
Що на очи накладе, —
То все не читає.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/17
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "— 15 —\n Але баба обернулась:\n— Не судіте, люде!\nНіхто того не відає,\nДе по смерти буде…\nЧи у небі, чи у пеклі\nСкажуть вікувати;\nТреба всюди, добрі люде,\nПриятеля мати.\n18. IV.\n1858\n\n\nОкуляри.\nРозходив ся мужичок,\nАж ґвалт дякувати.\nТа їдна йому біда,\nНе вміє читати.\nДо граматки б?\nта куди!\nНе того він хоче:\nВін гадає чим другим\nПросвітити очи.\n„Не вміє-ж так старий дяк\nСтрічки розібрати,\nОкуляри ж як візьме —\nТо куди читати!\nОттак і я заведу\nКондаки й тропарі,\nТілько піду та куплю\nТакі окуляри!“\nПішов мужик до крамниць;\nРіжні вибирає…\nЩо на очи накладе, —\nТо все не читає.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/18
|
<noinclude>{{c|{{—}} 16 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Окуляри/><poem>{{gap}}Далі соті з носа зняв
{{gap}}І об землю вдарив,
{{gap}}Розплатив ся тай пішов
{{gap}}Сам без окулярів.
І на [[Проводи]] сказав
Хрещеному люду:
„Окулярів не купив
Тай дяком не буду!“
{{shift left|{{fine|6. II. 1859.}}|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Окуляри/>
<section begin=Свиня — свинею/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|10.}} {{#ifeq:{{SUBPAGENAME}}|Свиня — свинею|Свиня — свинею|[[Співомовки (1921)/Свиня — свинею|Свиня — свинею]]}}'''}}
Несе мужик у ночовках
До дому свячене:
Яйця, паску і ковбаси
Й порося печене.
І порося — як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті…
Несе бідний, тай спіткнув ся
У самім болоті.
І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.
Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Відвернув ся, на бік плюнув
Тай промовив з-тиха:
</poem><section end=Свиня — свинею/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 16 —
Далі соті з носа зняв
І об землю вдарив,
Розплатив ся тай пішов
Сам без окулярів.
І на Проводи сказав
Хрещеному люду:
„Окулярів не купив
Тай дяком не буду!“
6. II.
1859.
Несе мужик у ночовках
До дому свячене:
Яйця, паску і ковбаси
Й порося печене.
І порося — як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті…
Несе бідний, тай спіткнув ся
У самім болоті.
І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.
Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Відвернув ся, на бік плюнув
Тай промовив з-тиха:
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/18
|
[
{
"content": "розпізнай текст на зображенні",
"role": "user"
},
{
"content": "— 16 —\n \tДалі соті з носа зняв\nІ об землю вдарив,\nРозплатив ся тай пішов\nСам без окулярів.\nІ на Проводи сказав\nХрещеному люду:\n„Окулярів не купив\nТай дяком не буду!“\n6. II.\n1859.\n\n\nНесе мужик у ночовках\nДо дому свячене:\nЯйця, паску і ковбаси\nЙ порося печене.\nІ порося — як підсвинок,\nТа ще й з хроном в роті…\nНесе бідний, тай спіткнув ся\nУ самім болоті.\nІ схибнулись нові ночви,\nЗатряслось свячене,\nІ в болото покотилось\nПорося печене.\nГлянув мужик на болото,\nПосвистав до лиха,\nВідвернув ся, на бік плюнув\nТай промовив з-тиха:\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/19
|
<noinclude>{{c|{{—}} 17 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Свиня — свинею/><poem>„Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люде:
Святи її, хрести її, —
Все свинею буде!“
{{shift left|{{fine|8. II. 1859.}}|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Свиня — свинею/>
<section begin=Добра натура/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|11.}} Добра натура.'''}}
Грає скрипка, грає кобза,
І бандура грає;
Мужик літом у кожусі
Гопки витинає.
Витинає мужик гопки,
Аж потом зальляв ся.
— „Та скинь бо ти кожух, брате!“
Якийсь обізвав ся.
— „Ні, не скину! — мужик каже, —
Бо натуру маю,
Що-йно тілько з себе скину —
Те все пропиваю.“
{{shift left|{{fine|8. II. 1859.}}|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Добра натура/>
<section begin=Згуба душі/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|12.}} Згуба душі.'''}}
Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До їдного всі взялись:
„Ти, тай ти, [[псявіра]]!“
Той їх годить, хаменить,
Той їх розважає,</poem><section end=Згуба душі/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 17 —
„Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люде:
Святи її, хрести її, —
Все свинею буде!“
8. II.
1859.
Добра натура.
Грає скрипка, грає кобза,
І бандура грає;
Мужик літом у кожусі
Гопки витинає.
Витинає мужик гопки,
Аж потом зальляв ся.
— „Та скинь бо ти кожух, брате!“
Якийсь обізвав ся.
— „Ні, не скину!
— мужик каже, —
Бо натуру маю,
Що-йно тілько з себе скину —
Те все пропиваю.“
8. II.
1859.
Згуба душі.
Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До їдного всі взялись:
„Ти, тай ти, псявіра!“
Той їх годить, хаменить,
Той їх розважає,
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/19
|
[
{
"content": "what's written here?",
"role": "user"
},
{
"content": "— 17 —\n „Та свиня таки свинею!\nПравду кажуть люде:\nСвяти її, хрести її, —\nВсе свинею буде!“\n8. II.\n1859.\n\n\nДобра натура.\nГрає скрипка, грає кобза,\nІ бандура грає;\nМужик літом у кожусі\nГопки витинає.\nВитинає мужик гопки,\nАж потом зальляв ся.\n— „Та скинь бо ти кожух, брате!“\nЯкийсь обізвав ся.\n— „Ні, не скину!\n— мужик каже, —\nБо натуру маю,\nЩо-йно тілько з себе скину —\nТе все пропиваю.“\n8. II.\n1859.\n\n\nЗгуба душі.\nРаз пропала на степу\nВ чумаків сокира,\nДо їдного всі взялись:\n„Ти, тай ти, псявіра!“\nТой їх годить, хаменить,\nТой їх розважає, ",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/20
|
<noinclude>{{c|{{—}} 18 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Згуба душі/><poem>Вже й клянеть ся на чім світ,
Богом присягає.
Ні, не вірять. І чумак
Против неба глянув:
„Коли я сокиру взяв —
Хай я Ляхом стану!“
— „Стій, чумаче, не губи
Ні душі, ні віри!
Вірим, вірим! Ти не брав
Нашої сокири!“
{{shift left|8. II. 1859.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Згуба душі/>
<section begin=Не мої ноги/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|13.}} Не мої ноги.'''}}
Серед ліса, серед гаю
У неділешній обід
Заснув мужик у чоботях,
Прокинув ся без чобіт.
Прокинув ся, протер очи,
Разів кілька позіхнув,
Разів кілька босі ноги
З подивліням повернув.
— „Не мої се, каже, ноги
Присягаю на чім світ,
Бо мої в чоботях були,
А сі — босі, без чобіт.“
{{shift left|8. II. 1859.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}<section end=Не мої ноги/><noinclude></noinclude>
|
— 18 —
Вже й клянеть ся на чім світ,
Богом присягає.
Ні, не вірять.
І чумак
Против неба глянув:
„Коли я сокиру взяв —
Хай я Ляхом стану!“
— „Стій, чумаче, не губи
Ні душі, ні віри!
Вірим, вірим!
Ти не брав
Нашої сокири!“
8. II.
1859.
Не мої ноги.
Серед ліса, серед гаю
У неділешній обід
Заснув мужик у чоботях,
Прокинув ся без чобіт.
Прокинув ся, протер очи,
Разів кілька позіхнув,
Разів кілька босі ноги
З подивліням повернув.
— „Не мої се, каже, ноги
Присягаю на чім світ,
Бо мої в чоботях були,
А сі — босі, без чобіт.“
8. II.
1859.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/20
|
[
{
"content": "OCR",
"role": "user"
},
{
"content": "— 18 —\n Вже й клянеть ся на чім світ,\nБогом присягає.\nНі, не вірять.\nІ чумак\nПротив неба глянув:\n„Коли я сокиру взяв —\nХай я Ляхом стану!“\n— „Стій, чумаче, не губи\nНі душі, ні віри!\nВірим, вірим!\nТи не брав\nНашої сокири!“\n8. II.\n1859.\n\n\nНе мої ноги.\nСеред ліса, серед гаю\nУ неділешній обід\nЗаснув мужик у чоботях,\nПрокинув ся без чобіт.\nПрокинув ся, протер очи,\nРазів кілька позіхнув,\nРазів кілька босі ноги\nЗ подивліням повернув.\n— „Не мої се, каже, ноги\nПрисягаю на чім світ,\nБо мої в чоботях були,\nА сі — босі, без чобіт.“\n8. II.\n1859. ",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/21
|
<noinclude>{{c|{{—}} 19 {{—}}}}</noinclude><section begin=Розумний панич/>{{block center|<poem>
{{c|'''{{тнс|14.}} Розумний панич.'''}}
Привіз дідич раз на свята
Ізі школи сина,
І не може натішитись,
Що вчена дитина.
{{gap}}Раз здибає гуменного
{{gap}}І тому хвалить ся:
{{gap}}„Ото, каже, мій синочок,
{{gap}}Як у школі вчить ся!..
Та і розум, що за розум!
Як тобі, Іване?“
— А мені то щось не так-то
Здаєть ся, мій пане!
{{gap}}Бо як би наш панич мали
{{gap}}Розуму до волі,
{{gap}}То нічого їм би було
{{gap}}Вчити ся у школі!
{{shift left|1. III. 1859.|1.5em}}</poem>}}
{{rule|5em}}
<section end=Розумний панич/>
<section begin=Жалібний дяк/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|15.}} Жалібний дяк.'''}}
А що тілько в церкві дяк
„Іже“ заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.
{{gap}}Аж завважив теє дяк,
{{gap}}До неї забрав ся:
{{gap}}„Чого плачете ви так?“
{{gap}}Стару запитав ся.
— Як не плакати мені, —
Стара баба каже, —</poem><section end=Жалібний дяк/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 19 —
Розумний панич.
Привіз дідич раз на свята
Ізі школи сина,
І не може натішитись,
Що вчена дитина.
Раз здибає гуменного
І тому хвалить ся:
„Ото, каже, мій синочок,
Як у школі вчить ся!..
Та і розум, що за розум!
Як тобі, Іване?“
— А мені то щось не так-то
Здаєть ся, мій пане!
Бо як би наш панич мали
Розуму до волі,
То нічого їм би було
Вчити ся у школі!
1. III.
1859.
Жалібний дяк.
А що тілько в церкві дяк
„Іже“ заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.
Аж завважив теє дяк,
До неї забрав ся:
„Чого плачете ви так?“
Стару запитав ся.
— Як не плакати мені, —
Стара баба каже, —
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/21
|
[
{
"content": "OCR сторінки",
"role": "user"
},
{
"content": "— 19 —\nРозумний панич.\nПривіз дідич раз на свята\nІзі школи сина,\nІ не може натішитись,\nЩо вчена дитина.\nРаз здибає гуменного\nІ тому хвалить ся:\n„Ото, каже, мій синочок,\nЯк у школі вчить ся!..\nТа і розум, що за розум!\nЯк тобі, Іване?“\n— А мені то щось не так-то\nЗдаєть ся, мій пане!\nБо як би наш панич мали\nРозуму до волі,\nТо нічого їм би було\nВчити ся у школі!\n1. III.\n1859.\n\n\nЖалібний дяк.\nА що тілько в церкві дяк\n„Іже“ заспіває,\nБідна баба у кутку\nМало не вмліває.\nАж завважив теє дяк,\nДо неї забрав ся:\n„Чого плачете ви так?“\nСтару запитав ся.\n— Як не плакати мені, —\nСтара баба каже, — ",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/22
|
<noinclude>{{c|{{—}} 20 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Жалібний дяк/><poem>Коли мене голос ваш
Аж за серце вяже!
{{gap}}Так колись моя коза
{{gap}}На льоду кричала,
{{gap}}Як там її звірина
{{gap}}Бідну розривала.
{{shift left|12. V. 1859.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Жалібний дяк/>
<section begin=Піп з кропилом/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''16. Піп з кропилом.'''}}
На Ордані, як звичайно
У людий буває,
Ходить батюшка з кропилом,
Хати окропляє.
{{gap}}Ходить батюшка з кропилом,
{{gap}}Чогож тут боятись?
{{gap}}Але їдна молодиця
{{gap}}Аж пищить сховатись…
Ставить діти на припічку,
Каже їм сказати,
Що матери нема в дома,
На ярмарку мати.
{{gap}}Сама лізе під постелю,
{{gap}}Лежить, упріває…
{{gap}}Далі чує — отець входить,
{{gap}}„В Ордані!“ співає.
Отець входить, всюди кропить,
Образи й пороги,
Вікна, стелю і постелю…
Тай заглянув ноги.
{{gap}}І нічого… дає дітям
{{gap}}Хреста цілувати,</poem><section end=Піп з кропилом/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 20 —
Коли мене голос ваш
Аж за серце вяже!
Так колись моя коза
На льоду кричала,
Як там її звірина
Бідну розривала.
12. V. 1859.
16. Піп з кропилом.
На Ордані, як звичайно
У людий буває,
Ходить батюшка з кропилом,
Хати окропляє.
Ходить батюшка з кропилом,
Чогож тут боятись?
Але їдна молодиця
Аж пищить сховатись…
Ставить діти на припічку,
Каже їм сказати,
Що матери нема в дома,
На ярмарку мати.
Сама лізе під постелю,
Лежить, упріває…
Далі чує — отець входить,
„В Ордані!“ співає.
Отець входить, всюди кропить,
Образи й пороги,
Вікна, стелю і постелю…
Тай заглянув ноги.
І нічого… дає дітям
Хреста цілувати,
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/22
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "— 20 —\n Коли мене голос ваш\nАж за серце вяже!\nТак колись моя коза\nНа льоду кричала,\nЯк там її звірина\nБідну розривала.\n12. V. 1859.\n\n\n16. Піп з кропилом.\nНа Ордані, як звичайно\nУ людий буває,\nХодить батюшка з кропилом,\nХати окропляє.\nХодить батюшка з кропилом,\nЧогож тут боятись?\nАле їдна молодиця\nАж пищить сховатись…\nСтавить діти на припічку,\nКаже їм сказати,\nЩо матери нема в дома,\nНа ярмарку мати.\nСама лізе під постелю,\nЛежить, упріває…\nДалі чує — отець входить,\n„В Ордані!“ співає.\nОтець входить, всюди кропить,\nОбрази й пороги,\nВікна, стелю і постелю…\nТай заглянув ноги.\nІ нічого… дає дітям\nХреста цілувати, ",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/23
|
<noinclude>{{c|{{—}} 21 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Піп з кропилом/><poem>{{gap}}Тай питає, мов не знає:
{{gap}}„А де ваша мати?“
— Пішли мати на ярмарок,
Нема в дома мами! —
Закричали малі діти
Різно голосами.
{{gap}}„То скажіть же своїй мамі —
{{gap}}Й показав рукою —
{{gap}}Нехай бере на ярмарок
{{gap}}І ноги з собою!“
{{shift left|17. IV. 1858.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Піп з кропилом/>
<section begin=Лист/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''17. {{sp|Лист}}.'''}}
Їден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
„Милий ти мій сину!
{{gap}}Як ти здоров — слава Богу,
{{gap}}А як добре вчиш ся,
{{gap}}То не візьме тебе дідько,
{{gap}}Про те не жури ся.
Моя жінка, твоя мати,
Без відома мого
Посилає на оріхи
Тобі золотого.
{{gap}}А я тобі посилаю
{{gap}}Старі ногавиці,
{{gap}}Зроби собі [[жупанина|жупанину]],
{{gap}}З рештків — рукавиці.
</poem><section end=Лист/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 21 —
Тай питає, мов не знає:
„А де ваша мати?“
— Пішли мати на ярмарок,
Нема в дома мами!
— Закричали малі діти
Різно голосами.
„То скажіть же своїй мамі —
Й показав рукою —
Нехай бере на ярмарок
І ноги з собою!“
17. IV.
1858.
17. Лист.
Їден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
„Милий ти мій сину!
Як ти здоров — слава Богу,
А як добре вчиш ся,
То не візьме тебе дідько,
Про те не жури ся.
Моя жінка, твоя мати,
Без відома мого
Посилає на оріхи
Тобі золотого.
А я тобі посилаю
Старі ногавиці,
Зроби собі жупанину,
З рештків — рукавиці.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/23
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "— 21 —\n \tТай питає, мов не знає:\n„А де ваша мати?“\n— Пішли мати на ярмарок,\nНема в дома мами!\n— Закричали малі діти\nРізно голосами.\n„То скажіть же своїй мамі —\nЙ показав рукою —\nНехай бере на ярмарок\nІ ноги з собою!“\n17. IV.\n1858.\n\n\n17. Лист.\nЇден дідич мав у школах\nКохану дитину,\nОто раз до неї й пише:\n„Милий ти мій сину!\nЯк ти здоров — слава Богу,\nА як добре вчиш ся,\nТо не візьме тебе дідько,\nПро те не жури ся.\nМоя жінка, твоя мати,\nБез відома мого\nПосилає на оріхи\nТобі золотого.\nА я тобі посилаю\nСтарі ногавиці,\nЗроби собі жупанину,\nЗ рештків — рукавиці.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/24
|
<noinclude>{{c|{{—}} 22 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Лист/><poem>Та учи ся, милий сину,
Та читай багато,
Бо ти дурнем зостанеш ся,
А я твоїм татом!“
{{shift left|1. III. 1859.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Лист/>
<section begin=Кому чого бракує/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''18. Кому чого бракує.'''}}
Було тісно під Москвою,
Просять козаків:
„Поможіте, Запорожці,
Убити ворогів!“
{{gap}}— „Заплатіте, добрі люде,“
{{gap}}Кажуть козаки, —
{{gap}}„То вибємо Москву вашу
{{gap}}З вражої руки.“
— „То ви бєтесь зза копійки?“
Кажуть Москалі:
„А миж бємось ізза чести,
Як Господь велів!“
{{gap}}— „Та кому чого бракує!“
{{gap}}Кажуть козаки:
{{gap}}„Знать, у вас на честь посуха,
{{gap}}В нас — на копійки!“
{{shift left|18. X. 1857.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Кому чого бракує/>
<section begin=Засідатель/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''19. Засідатель.'''}}
Гнав ся постом засідатель
На чиюсь біду;
Серед ставу заломив ся
На тонкім леду.
</poem><section end=Засідатель/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 22 —
Та учи ся, милий сину,
Та читай багато,
Бо ти дурнем зостанеш ся,
А я твоїм татом!“
1. III.
1859.
18. Кому чого бракує.
Було тісно під Москвою,
Просять козаків:
„Поможіте, Запорожці,
Убити ворогів!“
— „Заплатіте, добрі люде,“
Кажуть козаки, —
„То вибємо Москву вашу
З вражої руки.“
— „То ви бєтесь зза копійки?“
Кажуть Москалі:
„А миж бємось ізза чести,
Як Господь велів!“
— „Та кому чого бракує!“
Кажуть козаки:
„Знать, у вас на честь посуха,
В нас — на копійки!“
18. X. 1857.
19. Засідатель.
Гнав ся постом засідатель
На чиюсь біду;
Серед ставу заломив ся
На тонкім леду.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/24
|
[
{
"content": "розпізнай текст на зображенні",
"role": "user"
},
{
"content": "— 22 —\n Та учи ся, милий сину,\nТа читай багато,\nБо ти дурнем зостанеш ся,\nА я твоїм татом!“\n1. III.\n1859.\n\n\n18. Кому чого бракує.\nБуло тісно під Москвою,\nПросять козаків:\n„Поможіте, Запорожці,\nУбити ворогів!“\n— „Заплатіте, добрі люде,“\nКажуть козаки, —\n„То вибємо Москву вашу\nЗ вражої руки.“\n— „То ви бєтесь зза копійки?“\nКажуть Москалі:\n„А миж бємось ізза чести,\nЯк Господь велів!“\n— „Та кому чого бракує!“\nКажуть козаки:\n„Знать, у вас на честь посуха,\nВ нас — на копійки!“\n18. X. 1857.\n\n\n19. Засідатель.\nГнав ся постом засідатель\nНа чиюсь біду;\nСеред ставу заломив ся\nНа тонкім леду.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/25
|
<noinclude>{{c|{{—}} 23 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Засідатель/><poem>Бють ся сотські і розсильні,
Бють ся рибаки:
Водить шнури край пролому,
[[Ості]] і гаки…
Але йде Жидок убогий,
[[Пейс]]ами потряс:
„Гирсте, гирсте, — став питати —
Що таке у вас?..“
— Засідатель утопив ся,
Господи прости!..
Ходи, Жидку, хоч поможеш
Шнура завести.
„Гирсте?.. нащо то шукати
Людської біди?
Лиш карбованця наставте, —
Вийде сам з води!“
{{shift left|18. X. 1857.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Засідатель/>
<section begin=Гусак/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''20. Гусак.'''}}
Раз у баби перехідний
Москаль ночував,
Устав рано — й за спасибі
В баби гуску вкрав.
Доганяє його баба:
„Служба! почекай!“
— „А что, бабушка, мнє скажеш?“
— „Та гуску віддай!“
</poem><section end=Гусак/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 23 —
Бють ся сотські і розсильні,
Бють ся рибаки:
Водить шнури край пролому,
Ості і гаки…
Але йде Жидок убогий,
Пейсами потряс:
„Гирсте, гирсте, — став питати —
Що таке у вас?..“
— Засідатель утопив ся,
Господи прости!..
Ходи, Жидку, хоч поможеш
Шнура завести.
„Гирсте?..
нащо то шукати
Людської біди?
Лиш карбованця наставте, —
Вийде сам з води!“
18. X. 1857.
20. Гусак.
Раз у баби перехідний
Москаль ночував,
Устав рано — й за спасибі
В баби гуску вкрав.
Доганяє його баба:
„Служба!
почекай!“
— „А что, бабушка, мнє скажеш?“
— „Та гуску віддай!“
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/25
|
[
{
"content": "Прочитай",
"role": "user"
},
{
"content": "— 23 —\n Бють ся сотські і розсильні,\nБють ся рибаки:\nВодить шнури край пролому,\nОсті і гаки…\nАле йде Жидок убогий,\nПейсами потряс:\n„Гирсте, гирсте, — став питати —\nЩо таке у вас?..“\n— Засідатель утопив ся,\nГосподи прости!..\nХоди, Жидку, хоч поможеш\nШнура завести.\n„Гирсте?..\nнащо то шукати\nЛюдської біди?\nЛиш карбованця наставте, —\nВийде сам з води!“\n18. X. 1857.\n\n\n20. Гусак.\nРаз у баби перехідний\nМоскаль ночував,\nУстав рано — й за спасибі\nВ баби гуску вкрав.\nДоганяє його баба:\n„Служба!\nпочекай!“\n— „А что, бабушка, мнє скажеш?“\n— „Та гуску віддай!“\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/26
|
<noinclude>{{c|{{—}} 24 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Гусак/><poem>— „Ах ти, Бог мой! ето ґуска?
Екой я дурак!..
Вазьмі, бабка! єй-єй думал,
Что ета ґусак!“
{{shift left|29. X. 1857.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Гусак/>
<section begin=Варенікі, варенікі/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{тнс|21.}} Варенікі, варенікі!'''}}
Сидить Москаль на прилавку,
Прищурує очи…
Так і знати, що [[псявіра]]
Вареників хоче.
{{gap}}Хоче бідний вареників —
{{gap}}То й ніщо питати!..
{{gap}}Та тілько їх по нашому
{{gap}}Не вміє назвати.
— „Хазяюшка, ґалубушка!“
Став він говорити:
„Сварі-ка мнє вот етаво!“
— „Та чого зварити?“
{{gap}}— „Да ентаво… как, біш, єво
{{gap}}У вас називают?..
{{gap}}Вот… что, знаєш, бєрут тєсто,
{{gap}}Сиром накладают…“
— „Та Бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки може?“
{{gap}}— „Нє ґалушкі, нє ґалушкі!
{{gap}}Я ґалушкі наю.
{{gap}}Сварі-ка мнє, ґалубушка…
{{gap}}Всьо, біш, забиваю!
</poem><section end=Варенікі, варенікі/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 24 —
— „Ах ти, Бог мой!
ето ґуска?
Екой я дурак!..
Вазьмі, бабка!
єй-єй думал,
Что ета ґусак!“
29. X. 1857.
Варенікі, варенікі!
Сидить Москаль на прилавку,
Прищурує очи…
Так і знати, що псявіра
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників —
То й ніщо питати!..
Та тілько їх по нашому
Не вміє назвати.
— „Хазяюшка, ґалубушка!“
Став він говорити:
„Сварі-ка мнє вот етаво!“
— „Та чого зварити?“
— „Да ентаво… как, біш, єво
У вас називают?..
Вот… что, знаєш, бєрут тєсто,
Сиром накладают…“
— „Та Бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки може?“
— „Нє ґалушкі, нє ґалушкі!
Я ґалушкі наю.
Сварі-ка мнє, ґалубушка…
Всьо, біш, забиваю!
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/26
|
[
{
"content": "розпізнай текст на зображенні",
"role": "user"
},
{
"content": "— 24 —\n — „Ах ти, Бог мой!\nето ґуска?\nЕкой я дурак!..\nВазьмі, бабка!\nєй-єй думал,\nЧто ета ґусак!“\n29. X. 1857.\n\n\nВаренікі, варенікі!\nСидить Москаль на прилавку,\nПрищурує очи…\nТак і знати, що псявіра\nВареників хоче.\nХоче бідний вареників —\nТо й ніщо питати!..\nТа тілько їх по нашому\nНе вміє назвати.\n— „Хазяюшка, ґалубушка!“\nСтав він говорити:\n„Сварі-ка мнє вот етаво!“\n— „Та чого зварити?“\n— „Да ентаво… как, біш, єво\nУ вас називают?..\nВот… что, знаєш, бєрут тєсто,\nСиром накладают…“\n— „Та Бог його святий знає,\nЩо вам, служба, гоже!..\nТісто сиром накладають…\nТо галушки може?“\n— „Нє ґалушкі, нє ґалушкі!\nЯ ґалушкі наю.\nСварі-ка мнє, ґалубушка…\nВсьо, біш, забиваю!\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/27
|
<noinclude>{{c|{{—}} 25 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Варенікі, варенікі/><poem>Уш з ґлаз далой, так с памяті!
Вот ентакой бєс-то!..
Да знаєш лї: ентак сир-то,
А на сирє тєсто…“
{{gap}}— „Та Бог його святий знає
{{gap}}І добрії люде!
{{gap}}Сир у тісті!.. хиба, може,
{{gap}}Чи не пиріг буде?“
— „Да нє піроґ, ґалубушка!..
Екая дасада!..
Да знаєш-лі? туда масла
Да смєтани нада!..“
{{gap}}А вона-то добре знає,
{{gap}}Чого Москаль хоче,
{{gap}}Та чекає барабана,
{{gap}}Коли затуркоче…
Як почула барабана —
Слава тобі Боже!
Тай говорить Москалеви:
„Вареників, може?“
{{gap}}Аж підскочив Москалина,
{{gap}}Та ніколи ждати.
{{gap}}— „Варенікі, варенікі!“
{{gap}}Тай пішов із хати!..
{{shift left|15. IV. 1858.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Варенікі, варенікі/>
<section begin=Зелений пес/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''22. Зелений пес.'''}}
Зайшов Німець раз на баль,
З панною сідає,
Мовчить, мовчить, далі враз
Сусідку питає:
</poem><section end=Зелений пес/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 25 —
Уш з ґлаз далой, так с памяті!
Вот ентакой бєс-то!..
Да знаєш лї: ентак сир-то,
А на сирє тєсто…“
— „Та Бог його святий знає
І добрії люде!
Сир у тісті!..
хиба, може,
Чи не пиріг буде?“
— „Да нє піроґ, ґалубушка!..
Екая дасада!..
Да знаєш-лі?
туда масла
Да смєтани нада!..“
А вона-то добре знає,
Чого Москаль хоче,
Та чекає барабана,
Коли затуркоче…
Як почула барабана —
Слава тобі Боже!
Тай говорить Москалеви:
„Вареників, може?“
Аж підскочив Москалина,
Та ніколи ждати.
— „Варенікі, варенікі!“
Тай пішов із хати!..
15. IV.
1858.
22. Зелений пес.
Зайшов Німець раз на баль,
З панною сідає,
Мовчить, мовчить, далі враз
Сусідку питає:
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/27
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "— 25 —\n Уш з ґлаз далой, так с памяті!\nВот ентакой бєс-то!..\nДа знаєш лї: ентак сир-то,\nА на сирє тєсто…“\n— „Та Бог його святий знає\nІ добрії люде!\nСир у тісті!..\nхиба, може,\nЧи не пиріг буде?“\n— „Да нє піроґ, ґалубушка!..\nЕкая дасада!..\nДа знаєш-лі?\nтуда масла\nДа смєтани нада!..“\nА вона-то добре знає,\nЧого Москаль хоче,\nТа чекає барабана,\nКоли затуркоче…\nЯк почула барабана —\nСлава тобі Боже!\nТай говорить Москалеви:\n„Вареників, може?“\nАж підскочив Москалина,\nТа ніколи ждати.\n— „Варенікі, варенікі!“\nТай пішов із хати!..\n15. IV.\n1858.\n\n\n22. Зелений пес.\nЗайшов Німець раз на баль,\nЗ панною сідає,\nМовчить, мовчить, далі враз\nСусідку питає:\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/28
|
<noinclude>{{c|{{—}} 26 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Зелений пес/><poem>„Чи зелений коли пес
Пані не здибала?“
— Та ні, — каже. — або що?“
Німця запитала.
„Та нічого, — каже той, —
Я так лиш питав ся,
Бо з зеленим, пані, псом
І я не здибав ся!“
{{shift left|1. III. 1859.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Зелений пес/>
<section begin=Кравець/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''23. Кравець.'''}}
Іде кравець темним лісом —
Аж вовк вибігає…
Збілів кравець та посинів,
Живцем помирає.
{{gap}}І взяв аршин з переляку,
{{gap}}До вовка цілить ся,
{{gap}}Аж тут враз і за корчами
{{gap}}Бахнула рушниця!
Повалив ся вовк голодний,
І Жид повалив ся,
І від вовка й від рушниці
Памяти лишив ся…
{{gap}}Прийшли стрільці, взяли вовка,
{{gap}}Покинули Жида.
{{gap}}Але щось через годину
{{gap}}Відійшла [[огида]].
Підійняв ся, ледве живий,
Аршин підіймає,</poem><section end=Кравець/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 26 —
„Чи зелений коли пес
Пані не здибала?“
— Та ні, — каже.
— або що?“
Німця запитала.
„Та нічого, — каже той, —
Я так лиш питав ся,
Бо з зеленим, пані, псом
І я не здибав ся!“
1. III.
1859.
23. Кравець.
Іде кравець темним лісом —
Аж вовк вибігає…
Збілів кравець та посинів,
Живцем помирає.
І взяв аршин з переляку,
До вовка цілить ся,
Аж тут враз і за корчами
Бахнула рушниця!
Повалив ся вовк голодний,
І Жид повалив ся,
І від вовка й від рушниці
Памяти лишив ся…
Прийшли стрільці, взяли вовка,
Покинули Жида.
Але щось через годину
Відійшла огида.
Підійняв ся, ледве живий,
Аршин підіймає,
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/28
|
[
{
"content": "what's written here?",
"role": "user"
},
{
"content": "— 26 —\n „Чи зелений коли пес\nПані не здибала?“\n— Та ні, — каже.\n— або що?“\nНімця запитала.\n„Та нічого, — каже той, —\nЯ так лиш питав ся,\nБо з зеленим, пані, псом\nІ я не здибав ся!“\n1. III.\n1859.\n\n\n23. Кравець.\nІде кравець темним лісом —\nАж вовк вибігає…\nЗбілів кравець та посинів,\nЖивцем помирає.\nІ взяв аршин з переляку,\nДо вовка цілить ся,\nАж тут враз і за корчами\nБахнула рушниця!\nПовалив ся вовк голодний,\nІ Жид повалив ся,\nІ від вовка й від рушниці\nПамяти лишив ся…\nПрийшли стрільці, взяли вовка,\nПокинули Жида.\nАле щось через годину\nВідійшла огида.\nПідійняв ся, ледве живий,\nАршин підіймає, ",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/29
|
<noinclude>{{c|{{—}} 27 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Кравець/><poem>Оглядає на всі боки,
З дивом промовляє:
{{gap}}„Вісім літ з тобою хожу
{{gap}}Попам ряси шити,
{{gap}}А все таки я не думав,
{{gap}}Щоб ти був набитий!“
{{shift left|9. IV. 1858.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Кравець/>
<section begin=Подорож до Єрусалима/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''24. Подорож до Єрусалима.'''}}
Межи нашими Жидами
Поголос пустив ся,
Що ніби то в Русалимі
Месіяш родив ся…
І зібрало ся аж десять
Грубих бородатих,
Грубих десять арендарів
Та самих багатих.
І зібрались в Русалиму,
Скринку гроший взяли,
В проводатарі для себе
Чумака наняли.
Дають йому свою скринку
І в перед пускають,
А за ним самі поважно
В поход виступають.
Ідуть, сопуть арендарі,
Жаден ні словечка…
Аж ось в ночі забіліла
Перед ними гречка…
</poem><section end=Подорож до Єрусалима/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 27 —
Оглядає на всі боки,
З дивом промовляє:
„Вісім літ з тобою хожу
Попам ряси шити,
А все таки я не думав,
Щоб ти був набитий!“
9. IV.
1858.
24. Подорож до Єрусалима.
Межи нашими Жидами
Поголос пустив ся,
Що ніби то в Русалимі
Месіяш родив ся…
І зібрало ся аж десять
Грубих бородатих,
Грубих десять арендарів
Та самих багатих.
І зібрались в Русалиму,
Скринку гроший взяли,
В проводатарі для себе
Чумака наняли.
Дають йому свою скринку
І в перед пускають,
А за ним самі поважно
В поход виступають.
Ідуть, сопуть арендарі,
Жаден ні словечка…
Аж ось в ночі забіліла
Перед ними гречка…
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/29
|
[
{
"content": "OCR",
"role": "user"
},
{
"content": "— 27 —\n Оглядає на всі боки,\nЗ дивом промовляє:\n„Вісім літ з тобою хожу\nПопам ряси шити,\nА все таки я не думав,\nЩоб ти був набитий!“\n9. IV.\n1858.\n\n\n24. Подорож до Єрусалима.\nМежи нашими Жидами\nПоголос пустив ся,\nЩо ніби то в Русалимі\nМесіяш родив ся…\nІ зібрало ся аж десять\nГрубих бородатих,\nГрубих десять арендарів\nТа самих багатих.\nІ зібрались в Русалиму,\nСкринку гроший взяли,\nВ проводатарі для себе\nЧумака наняли.\nДають йому свою скринку\nІ в перед пускають,\nА за ним самі поважно\nВ поход виступають.\nІдуть, сопуть арендарі,\nЖаден ні словечка…\nАж ось в ночі забіліла\nПеред ними гречка…\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/30
|
<noinclude>{{c|{{—}} 28 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Подорож до Єрусалима/><poem>„Чи бачите, — чумак каже, —
Як біліє море?“
А Жиди всі: „Вей мір, вей мір!..
Лихо нам та горе!“
— „Яке лихо? — чумак каже:
Підіймайте поли!
Ви пройдете через море,
Ніби через поле!..
Лиш за мною як у око,
А то буде й амінь!
В саму прірву, аж до біса
Підете, як камінь!“
Захиталась під ногами
Зарошана гречка…
Ідуть Жиди, аж трясуть ся,
Жаден ні словечка…
Вийшли з гречки арендарі,
Аж і ліс видати.
Ідуть вони аж до ліса,
Стають ночувати.
Поставали Жиди на ніч,
Став їден ходити —
Чи де який не згубив ся,
Хоче полічити…
Ходить, ходить, Жидів лічить —
Тілько девять має…
А себе самого дурень
То і забуває.
</poem><section end=Подорож до Єрусалима/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 28 —
„Чи бачите, — чумак каже, —
Як біліє море?“
А Жиди всі: „Вей мір, вей мір!..
Лихо нам та горе!“
— „Яке лихо?
— чумак каже:
Підіймайте поли!
Ви пройдете через море,
Ніби через поле!..
Лиш за мною як у око,
А то буде й амінь!
В саму прірву, аж до біса
Підете, як камінь!“
Захиталась під ногами
Зарошана гречка…
Ідуть Жиди, аж трясуть ся,
Жаден ні словечка…
Вийшли з гречки арендарі,
Аж і ліс видати.
Ідуть вони аж до ліса,
Стають ночувати.
Поставали Жиди на ніч,
Став їден ходити —
Чи де який не згубив ся,
Хоче полічити…
Ходить, ходить, Жидів лічить —
Тілько девять має…
А себе самого дурень
То і забуває.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/30
|
[
{
"content": "витягни текст з цього зображення.",
"role": "user"
},
{
"content": "— 28 —\n „Чи бачите, — чумак каже, —\nЯк біліє море?“\nА Жиди всі: „Вей мір, вей мір!..\nЛихо нам та горе!“\n— „Яке лихо?\n— чумак каже:\nПідіймайте поли!\nВи пройдете через море,\nНіби через поле!..\nЛиш за мною як у око,\nА то буде й амінь!\nВ саму прірву, аж до біса\nПідете, як камінь!“\nЗахиталась під ногами\nЗарошана гречка…\nІдуть Жиди, аж трясуть ся,\nЖаден ні словечка…\nВийшли з гречки арендарі,\nАж і ліс видати.\nІдуть вони аж до ліса,\nСтають ночувати.\nПоставали Жиди на ніч,\nСтав їден ходити —\nЧи де який не згубив ся,\nХоче полічити…\nХодить, ходить, Жидів лічить —\nТілько девять має…\nА себе самого дурень\nТо і забуває.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/31
|
<noinclude>{{c|{{—}} 29 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Подорож до Єрусалима/><poem>Становить ся сам у лаву,
Другий виступає:
Лічить, лічить, не долічить,
І все девять має…
Всі лічили, але жаден
Дурень бородатий
Не згадає, не зміркує,
Що він сам десятий…
Не зміркують арендарі,
Нічого робити —
Ідуть вони до Івана,
Просять полічити.
Полічив він, втихомирив.
Пора б спочивати…
„А що, мої арендарі,
Де будете спати?“
— „Так, Іванцю, положи нас,
Щоб вовк не почуло,
Щоб всі були в середині,
А з краю не було!..“
— „Добре, — каже, — арендарі!
Я вже й місце маю:
Як уложу, то не буде
Ні жадного з краю…“
А там саме на поляні
Груша зогвивала,
А під нею прездорова
Комашня стояла.
</poem><section end=Подорож до Єрусалима/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 29 —
Становить ся сам у лаву,
Другий виступає:
Лічить, лічить, не долічить,
І все девять має…
Всі лічили, але жаден
Дурень бородатий
Не згадає, не зміркує,
Що він сам десятий…
Не зміркують арендарі,
Нічого робити —
Ідуть вони до Івана,
Просять полічити.
Полічив він, втихомирив.
Пора б спочивати…
„А що, мої арендарі,
Де будете спати?“
— „Так, Іванцю, положи нас,
Щоб вовк не почуло,
Щоб всі були в середині,
А з краю не було!..“
— „Добре, — каже, — арендарі!
Я вже й місце маю:
Як уложу, то не буде
Ні жадного з краю…“
А там саме на поляні
Груша зогвивала,
А під нею прездорова
Комашня стояла.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/31
|
[
{
"content": "Що написано на зображеній сторінці?",
"role": "user"
},
{
"content": "— 29 —\n Становить ся сам у лаву,\nДругий виступає:\nЛічить, лічить, не долічить,\nІ все девять має…\nВсі лічили, але жаден\nДурень бородатий\nНе згадає, не зміркує,\nЩо він сам десятий…\nНе зміркують арендарі,\nНічого робити —\nІдуть вони до Івана,\nПросять полічити.\nПолічив він, втихомирив.\nПора б спочивати…\n„А що, мої арендарі,\nДе будете спати?“\n— „Так, Іванцю, положи нас,\nЩоб вовк не почуло,\nЩоб всі були в середині,\nА з краю не було!..“\n— „Добре, — каже, — арендарі!\nЯ вже й місце маю:\nЯк уложу, то не буде\nНі жадного з краю…“\nА там саме на поляні\nГруша зогвивала,\nА під нею прездорова\nКомашня стояла.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/32
|
<noinclude>{{c|{{—}} 30 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Подорож до Єрусалима/><poem>Іде чумак до комахів
Із орендарями,
Розкладає наоколо
Жидів головами.
„Та глядіть же, — промовляє, —
Лежіть, Жиди, тихо!
А то послі почуєте,
Яке буде лихо!..“
Пішов і сам постелив ся
Під зеленим дубом
І заснув собі до раня
Кохано та любо.
А тим часом арендарів
Обсіли комахи…
Гризуть, їдять на всі боки, —
Мовчать [[сіромаха|сіромахи]].
Гризли, гризли на всі боки
З вечера до раня;
Нагризли ся собі в волю
Та до вподобаня…
Пробудив ся чумак рано,
Жидів оглядає:
„А що? добре було спати?“
Жидову питає.
— „Ай, Іванцю, що тут було?
Яке було лихо?
Але ми таки розумні,
Всі лежали тихо!..
</poem><section end=Подорож до Єрусалима/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 30 —
Іде чумак до комахів
Із орендарями,
Розкладає наоколо
Жидів головами.
„Та глядіть же, — промовляє, —
Лежіть, Жиди, тихо!
А то послі почуєте,
Яке буде лихо!..“
Пішов і сам постелив ся
Під зеленим дубом
І заснув собі до раня
Кохано та любо.
А тим часом арендарів
Обсіли комахи…
Гризуть, їдять на всі боки, —
Мовчать сіромахи.
Гризли, гризли на всі боки
З вечера до раня;
Нагризли ся собі в волю
Та до вподобаня…
Пробудив ся чумак рано,
Жидів оглядає:
„А що?
добре було спати?“
Жидову питає.
— „Ай, Іванцю, що тут було?
Яке було лихо?
Але ми таки розумні,
Всі лежали тихо!..
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/32
|
[
{
"content": "OCR сторінки",
"role": "user"
},
{
"content": "— 30 —\n Іде чумак до комахів\nІз орендарями,\nРозкладає наоколо\nЖидів головами.\n„Та глядіть же, — промовляє, —\nЛежіть, Жиди, тихо!\nА то послі почуєте,\nЯке буде лихо!..“\nПішов і сам постелив ся\nПід зеленим дубом\nІ заснув собі до раня\nКохано та любо.\nА тим часом арендарів\nОбсіли комахи…\nГризуть, їдять на всі боки, —\nМовчать сіромахи.\nГризли, гризли на всі боки\nЗ вечера до раня;\nНагризли ся собі в волю\nТа до вподобаня…\nПробудив ся чумак рано,\nЖидів оглядає:\n„А що?\nдобре було спати?“\nЖидову питає.\n— „Ай, Іванцю, що тут було?\nЯке було лихо?\nАле ми таки розумні,\nВсі лежали тихо!..\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/33
|
<noinclude>{{c|{{—}} 31 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Подорож до Єрусалима/><poem>— „Тілько й щастя, арендарі,
Що тихо лежали,
А то були б вас до лиха
Всіх позаїдали…
Уставайтеж, арендарі,
Та моліть ся Богу!
Роса впала, зійшло сонце —
Пора у дорогу!
Повставали арендарі,
Богу помолились
І снідати не снідали,
В дорогу пустились.
Ідуть вони за Іваном
В лихую годину
Через нетрі, через пущі,
Та через тернину.
І де вже їх не носила
Нечистая сила!
А все таки серед ліса
Нічка захопила.
Смерклось добре. Стало темно,
Треба ночувати.
„А що, мої арендарі,
Де будете спати?“
— „Іваночку, голубчику!
Кажуть Жиди грубі, —
Сеї нічки ночувати
Хочемо на дубі.“
</poem><section end=Подорож до Єрусалима/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 31 —
— „Тілько й щастя, арендарі,
Що тихо лежали,
А то були б вас до лиха
Всіх позаїдали…
Уставайтеж, арендарі,
Та моліть ся Богу!
Роса впала, зійшло сонце —
Пора у дорогу!
Повставали арендарі,
Богу помолились
І снідати не снідали,
В дорогу пустились.
Ідуть вони за Іваном
В лихую годину
Через нетрі, через пущі,
Та через тернину.
І де вже їх не носила
Нечистая сила!
А все таки серед ліса
Нічка захопила.
Смерклось добре.
Стало темно,
Треба ночувати.
„А що, мої арендарі,
Де будете спати?“
— „Іваночку, голубчику!
Кажуть Жиди грубі, —
Сеї нічки ночувати
Хочемо на дубі.“
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/33
|
[
{
"content": "Що написано на зображеній сторінці?",
"role": "user"
},
{
"content": "— 31 —\n — „Тілько й щастя, арендарі,\nЩо тихо лежали,\nА то були б вас до лиха\nВсіх позаїдали…\nУставайтеж, арендарі,\nТа моліть ся Богу!\nРоса впала, зійшло сонце —\nПора у дорогу!\nПовставали арендарі,\nБогу помолились\nІ снідати не снідали,\nВ дорогу пустились.\nІдуть вони за Іваном\nВ лихую годину\nЧерез нетрі, через пущі,\nТа через тернину.\nІ де вже їх не носила\nНечистая сила!\nА все таки серед ліса\nНічка захопила.\nСмерклось добре.\nСтало темно,\nТреба ночувати.\n„А що, мої арендарі,\nДе будете спати?“\n— „Іваночку, голубчику!\nКажуть Жиди грубі, —\nСеї нічки ночувати\nХочемо на дубі.“\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/34
|
<noinclude>{{c|{{—}} 32 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Подорож до Єрусалима/><poem>І полізли арендарі
На верх дуба спати,
Ще й говорять чумакови
Гиляки [[обтинати|обтяти]]…
А чумак обтяв гиляки,
Ще й капця їдному,
Узяв собі скринку з грішми
Тай пішов до дому…
Зійшло сонце по над лісом —
Жиди не злізають,
Як ворони на гиляках,
Чумака чекають.
Просиділи до полудня,
Все Івана ждали,
Але його нема й духу,
Поминай як звали!..
Починають арендарі
Самі міркувати,
Як їм грубим арендарям
З дуба позлізати.
Присудили, щоби Лейба
За гиля вчепив ся,
Щоби Лейбі грубий Мошко
За ноги вхопив ся;
Щоб за Мошка взяв ся Гершко,
Щоб за Гершка Хаїм…
„Як вчепим ся, — кажуть, — разом,
То всі позлізаєм…“
</poem><section end=Подорож до Єрусалима/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 32 —
І полізли арендарі
На верх дуба спати,
Ще й говорять чумакови
Гиляки обтяти…
А чумак обтяв гиляки,
Ще й капця їдному,
Узяв собі скринку з грішми
Тай пішов до дому…
Зійшло сонце по над лісом —
Жиди не злізають,
Як ворони на гиляках,
Чумака чекають.
Просиділи до полудня,
Все Івана ждали,
Але його нема й духу,
Поминай як звали!..
Починають арендарі
Самі міркувати,
Як їм грубим арендарям
З дуба позлізати.
Присудили, щоби Лейба
За гиля вчепив ся,
Щоби Лейбі грубий Мошко
За ноги вхопив ся;
Щоб за Мошка взяв ся Гершко,
Щоб за Гершка Хаїм…
„Як вчепим ся, — кажуть, — разом,
То всі позлізаєм…“
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/34
|
[
{
"content": "Прочитай",
"role": "user"
},
{
"content": "— 32 —\n І полізли арендарі\nНа верх дуба спати,\nЩе й говорять чумакови\nГиляки обтяти…\nА чумак обтяв гиляки,\nЩе й капця їдному,\nУзяв собі скринку з грішми\nТай пішов до дому…\nЗійшло сонце по над лісом —\nЖиди не злізають,\nЯк ворони на гиляках,\nЧумака чекають.\nПросиділи до полудня,\nВсе Івана ждали,\nАле його нема й духу,\nПоминай як звали!..\nПочинають арендарі\nСамі міркувати,\nЯк їм грубим арендарям\nЗ дуба позлізати.\nПрисудили, щоби Лейба\nЗа гиля вчепив ся,\nЩоби Лейбі грубий Мошко\nЗа ноги вхопив ся;\nЩоб за Мошка взяв ся Гершко,\nЩоб за Гершка Хаїм…\n„Як вчепим ся, — кажуть, — разом,\nТо всі позлізаєм…“\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/35
|
<noinclude>{{c|{{—}} 33 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Подорож до Єрусалима/><poem>Бере Лейба за гиляку,
Що сили вчепив ся,
По нім злазить грубий Мошко,
За нього вхопив ся.
По Мошкови злазить Гершко
І його хватає,
По них решта арендарів
Повзає, злізає.
Кричить Лейба, репетує —
Не може тримати.
Але йому Мошко радить
Руки поплювати…
— „Поплюй руки, поплюй руки!“
Жиди бормотіли,
Але Лейба ще не плюнув,
Як всі полетіли!..
Щось з годину арендарі
Покотом лежали!
Прочумалися, як з похміля —
Ледве повставали.
Повставали арендарі;
Всі були хороші —
І без хліба й без одежі
Та ще і без гроший.
Беруть вони, за Мойсея
Лейбу обирають,
І холодні і голодні
В поход виступають.
</poem><section end=Подорож до Єрусалима/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 33 —
Бере Лейба за гиляку,
Що сили вчепив ся,
По нім злазить грубий Мошко,
За нього вхопив ся.
По Мошкови злазить Гершко
І його хватає,
По них решта арендарів
Повзає, злізає.
Кричить Лейба, репетує —
Не може тримати.
Але йому Мошко радить
Руки поплювати…
— „Поплюй руки, поплюй руки!“
Жиди бормотіли,
Але Лейба ще не плюнув,
Як всі полетіли!..
Щось з годину арендарі
Покотом лежали!
Прочумалися, як з похміля —
Ледве повставали.
Повставали арендарі;
Всі були хороші —
І без хліба й без одежі
Та ще і без гроший.
Беруть вони, за Мойсея
Лейбу обирають,
І холодні і голодні
В поход виступають.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/35
|
[
{
"content": "Що написано на зображеній сторінці?",
"role": "user"
},
{
"content": "— 33 —\n Бере Лейба за гиляку,\nЩо сили вчепив ся,\nПо нім злазить грубий Мошко,\nЗа нього вхопив ся.\nПо Мошкови злазить Гершко\nІ його хватає,\nПо них решта арендарів\nПовзає, злізає.\nКричить Лейба, репетує —\nНе може тримати.\nАле йому Мошко радить\nРуки поплювати…\n— „Поплюй руки, поплюй руки!“\nЖиди бормотіли,\nАле Лейба ще не плюнув,\nЯк всі полетіли!..\nЩось з годину арендарі\nПокотом лежали!\nПрочумалися, як з похміля —\nЛедве повставали.\nПовставали арендарі;\nВсі були хороші —\nІ без хліба й без одежі\nТа ще і без гроший.\nБеруть вони, за Мойсея\nЛейбу обирають,\nІ холодні і голодні\nВ поход виступають.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/36
|
<noinclude>{{c|{{—}} 34 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Подорож до Єрусалима/><poem>І пішли Жиди голодні,
І йшли день і нічку,
Аж наткнулись перед світом
На глибоку річку.
Наткнули ся тай [[ґерґотати|ґерґочуть]],
Що мають пригоду.
Але Лейба десь наглянув
Липову колоду.
Біжить живо до колоди,
На неї сідає;
Ще живійше арендарів
Решту закликає,
Тай каже їм на колоді
Себе підійняти
І до неї поясами
Ноги привязати…
І збігли ся арендарі,
Підняли колоду,
Привязали Лейбі ноги,
Пустили на воду.
Але тілько старий Лейба
Проплив середину, —
Так у воду й повернув ся
В лихую годину!
І не стало уже Лейби,
Тілько видно пяти!
І дурнії арендарі
Стали викрикати:
</poem><section end=Подорож до Єрусалима/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 34 —
І пішли Жиди голодні,
І йшли день і нічку,
Аж наткнулись перед світом
На глибоку річку.
Наткнули ся тай ґерґочуть,
Що мають пригоду.
Але Лейба десь наглянув
Липову колоду.
Біжить живо до колоди,
На неї сідає;
Ще живійше арендарів
Решту закликає,
Тай каже їм на колоді
Себе підійняти
І до неї поясами
Ноги привязати…
І збігли ся арендарі,
Підняли колоду,
Привязали Лейбі ноги,
Пустили на воду.
Але тілько старий Лейба
Проплив середину, —
Так у воду й повернув ся
В лихую годину!
І не стало уже Лейби,
Тілько видно пяти!
І дурнії арендарі
Стали викрикати:
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/36
|
[
{
"content": "Прочитай",
"role": "user"
},
{
"content": "— 34 —\n І пішли Жиди голодні,\nІ йшли день і нічку,\nАж наткнулись перед світом\nНа глибоку річку.\nНаткнули ся тай ґерґочуть,\nЩо мають пригоду.\nАле Лейба десь наглянув\nЛипову колоду.\nБіжить живо до колоди,\nНа неї сідає;\nЩе живійше арендарів\nРешту закликає,\nТай каже їм на колоді\nСебе підійняти\nІ до неї поясами\nНоги привязати…\nІ збігли ся арендарі,\nПідняли колоду,\nПривязали Лейбі ноги,\nПустили на воду.\nАле тілько старий Лейба\nПроплив середину, —\nТак у воду й повернув ся\nВ лихую годину!\nІ не стало уже Лейби,\nТілько видно пяти!\nІ дурнії арендарі\nСтали викрикати:\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/37
|
<noinclude>{{c|{{—}} 35 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Подорож до Єрусалима/><poem>„Ото дурень старий Лейба!
Ото дурень хусит!
Так далеко до берега,
А він ноги сушит!..“
{{shift left|12. IV. 1858.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Подорож до Єрусалима/>
<section begin=Хто кого лучче/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''25. Хто кого лучче.'''}}
Бив ся Мошко із Гаврилом
Тай потім хвалив ся:
— „Ого, каже, на ярмарку
Я з Гаврилом бив ся!“
— „А як-же ви, Мошку, бились?“
Хтось там запитав ся.
— „Як ми бились? — та так бились,
Що світ дивував ся!
Він на мене із ломаком
По плечах махало;
А я йому все з [[ярмурка|ярмурком]]
По носі давало!“
— „Було з чого дивуватись!..
А хтож кого лучче?“
— „Та Гаврило мене лучче,
А я його лучче!“
5. II. 1859.</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Хто кого лучче/>
<section begin=Три питаня/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''26. Три питаня.'''}}
Сидить собі Жиденятко,
Головкою має;</poem><section end=Три питаня/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 35 —
„Ото дурень старий Лейба!
Ото дурень хусит!
Так далеко до берега,
А він ноги сушит!..“
12. IV.
1858.
25. Хто кого лучче.
Бив ся Мошко із Гаврилом
Тай потім хвалив ся:
— „Ого, каже, на ярмарку
Я з Гаврилом бив ся!“
— „А як-же ви, Мошку, бились?“
Хтось там запитав ся.
— „Як ми бились?
— та так бились,
Що світ дивував ся!
Він на мене із ломаком
По плечах махало;
А я йому все з ярмурком
По носі давало!“
— „Було з чого дивуватись!..
А хтож кого лучче?“
— „Та Гаврило мене лучче,
А я його лучче!“
5. II.
1859.
26. Три питаня.
Сидить собі Жиденятко,
Головкою має;
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/37
|
[
{
"content": "Опрацюй зображення та поверни текст",
"role": "user"
},
{
"content": "— 35 —\n „Ото дурень старий Лейба!\nОто дурень хусит!\nТак далеко до берега,\nА він ноги сушит!..“\n12. IV.\n1858.\n\n\n25. Хто кого лучче.\nБив ся Мошко із Гаврилом\nТай потім хвалив ся:\n— „Ого, каже, на ярмарку\nЯ з Гаврилом бив ся!“\n— „А як-же ви, Мошку, бились?“\nХтось там запитав ся.\n— „Як ми бились?\n— та так бились,\nЩо світ дивував ся!\nВін на мене із ломаком\nПо плечах махало;\nА я йому все з ярмурком\nПо носі давало!“\n— „Було з чого дивуватись!..\nА хтож кого лучче?“\n— „Та Гаврило мене лучче,\nА я його лучче!“\n5. II.\n1859.\n\n\n26. Три питаня.\nСидить собі Жиденятко,\nГоловкою має; ",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/38
|
<noinclude>{{c|{{—}} 36 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Три питаня/><poem>Коло нього сидить рабін
Тай його питає:
{{c|{{fine|Рабін.}}}}Чого півень, як співає,
Очи закриває?
{{c|{{fine|Мошко.}}}}Того певне, що на память
Свою пісню знає.
{{c|{{fine|Рабін.}}}}Чого колись по драбині
Ангели злізали?
{{c|{{fine|Мошко.}}}}Бо ще були молодії,
Малі крила мали.
{{c|{{fine|Рабін.}}}}Чогож море так солоне,
Що не можна пити?
{{c|{{fine|Мошко.}}}}Бо погані оселедці
Мали засолити.
{{shift left|5. II. 1859.|2.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Три питаня/>
<section begin=Горобці/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''27. Горобці.'''}}
Стоїть руде Жиденя
У чорній [[ярмурка|ярмурці]],
Під пахвою „алеф-бет“
В новій [[шабатурка|шабатурці]].
</poem><section end=Горобці/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 36 —
Коло нього сидить рабін
Тай його питає:
Рабін.
Чого півень, як співає,
Очи закриває?
Мошко.
Того певне, що на память
Свою пісню знає.
Рабін.
Чого колись по драбині
Ангели злізали?
Мошко.
Бо ще були молодії,
Малі крила мали.
Рабін.
Чогож море так солоне,
Що не можна пити?
Мошко.
Бо погані оселедці
Мали засолити.
5. II.
1859.
27. Горобці.
Стоїть руде Жиденя
У чорній ярмурці,
Під пахвою „алеф-бет“
В новій шабатурці.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/38
|
[
{
"content": "OCR сторінки",
"role": "user"
},
{
"content": "— 36 —\n Коло нього сидить рабін\nТай його питає:\nРабін.\nЧого півень, як співає,\nОчи закриває?\nМошко.\nТого певне, що на память\nСвою пісню знає.\nРабін.\nЧого колись по драбині\nАнгели злізали?\nМошко.\nБо ще були молодії,\nМалі крила мали.\nРабін.\nЧогож море так солоне,\nЩо не можна пити?\nМошко.\nБо погані оселедці\nМали засолити.\n5. II.\n1859.\n\n\n27. Горобці.\nСтоїть руде Жиденя\nУ чорній ярмурці,\nПід пахвою „алеф-бет“\nВ новій шабатурці.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/39
|
<noinclude>{{c|{{—}} 37 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Горобці/><poem>І „цицели“ аж до пят,
[[Пейс]]ики нівроку!
Стоїть, дивить ся собі
На школу високу.
А на школі горобців
До стилої мами.
Тік і вють ся понад дах
Цілими мірками.
Задивилось Жиденя…
Аж рабін лучив ся:
„А куди, — питає, — так,
Хасю, задивив ся?“
— „Я дивлю ся, — каже той, —
На той бідний птиця,
Де то дінеть ся воно,
Як школа спалить ся?“
{{shift left|II. 1859.|2.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Горобці/>
<section begin=Вовки/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''28. Вовки.'''}}
„Чого, Жидку, так збілів?
Що з тобою сталось?“
— „Ах! за мною серез став
Аж сто вовків гналось!“
— „Бог з тобою!.. сто вовків?
Та б село почуло!“
— „Та воно пак і не сто,
А пятьдесять було!“
</poem><section end=Вовки/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 37 —
І „цицели“ аж до пят,
Пейсики нівроку!
Стоїть, дивить ся собі
На школу високу.
А на школі горобців
До стилої мами.
Тік і вють ся понад дах
Цілими мірками.
Задивилось Жиденя…
Аж рабін лучив ся:
„А куди, — питає, — так,
Хасю, задивив ся?“
— „Я дивлю ся, — каже той, —
На той бідний птиця,
Де то дінеть ся воно,
Як школа спалить ся?“
II.
1859.
28. Вовки.
„Чого, Жидку, так збілів?
Що з тобою сталось?“
— „Ах!
за мною серез став
Аж сто вовків гналось!“
— „Бог з тобою!..
сто вовків?
Та б село почуло!“
— „Та воно пак і не сто,
А пятьдесять було!“
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/39
|
[
{
"content": "what's written here?",
"role": "user"
},
{
"content": "— 37 —\n І „цицели“ аж до пят,\nПейсики нівроку!\nСтоїть, дивить ся собі\nНа школу високу.\nА на школі горобців\nДо стилої мами.\nТік і вють ся понад дах\nЦілими мірками.\nЗадивилось Жиденя…\nАж рабін лучив ся:\n„А куди, — питає, — так,\nХасю, задивив ся?“\n— „Я дивлю ся, — каже той, —\nНа той бідний птиця,\nДе то дінеть ся воно,\nЯк школа спалить ся?“\nII.\n1859.\n\n\n28. Вовки.\n„Чого, Жидку, так збілів?\nЩо з тобою сталось?“\n— „Ах!\nза мною серез став\nАж сто вовків гналось!“\n— „Бог з тобою!..\nсто вовків?\nТа б село почуло!“\n— „Та воно пак і не сто,\nА пятьдесять було!“\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/40
|
<noinclude>{{c|{{—}} 38 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Вовки/><poem>— „Тай пятьдесять диво в нас…
Де б їх стілько взялось?
— „Ну, Іванцю!.. нехай так,
Але десять гналось!“
— „Та і десять не було!
Знать, їден увсього?“
— „А як їден? аби вовк!..
Страшно і їдного!“
— „А може то і не вовк?“
— „А щож то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик як шило?..“
{{shift left|26. II. 1859.|1em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Вовки/>
<section begin=Циган з хроном/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''29. Циган з хроном.'''}}
<div style="font-size:95%">{{right|Бачили очи, що<br/>купували:їжте, хоч повилазьте.<br/>''Народна приказка.''{{gap|1em}}}}</div>
Ходить Циган, ярмаркує,
Лиш копійку має…
„А що тепер найдешевше?“
Мужика питає.
{{gap}}— Та хрін тепер найдешевший!
{{gap}}Мужик йому каже:
{{gap}}За копійку цілу вязку
{{gap}}[[Сідуха]] навяже!
Побіг Циган меж сідухи,
Купив собі хрону…
Подивив ся на ярмарок,
Тай пішов до дому.</poem><section end=Циган з хроном/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 38 —
— „Тай пятьдесять диво в нас…
Де б їх стілько взялось?
— „Ну, Іванцю!..
нехай так,
Але десять гналось!“
— „Та і десять не було!
Знать, їден увсього?“
— „А як їден?
аби вовк!..
Страшно і їдного!“
— „А може то і не вовк?“
— „А щож то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик як шило?..“
26. II.
1859.
29. Циган з хроном.
Бачили очи, що купували:їжте, хоч повилазьте.
Народна приказка.
Ходить Циган, ярмаркує,
Лиш копійку має…
„А що тепер найдешевше?“
Мужика питає.
— Та хрін тепер найдешевший!
Мужик йому каже:
За копійку цілу вязку
Сідуха навяже!
Побіг Циган меж сідухи,
Купив собі хрону…
Подивив ся на ярмарок,
Тай пішов до дому.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/40
|
[
{
"content": "OCR сторінки",
"role": "user"
},
{
"content": "— 38 —\n — „Тай пятьдесять диво в нас…\nДе б їх стілько взялось?\n— „Ну, Іванцю!..\nнехай так,\nАле десять гналось!“\n— „Та і десять не було!\nЗнать, їден увсього?“\n— „А як їден?\nаби вовк!..\nСтрашно і їдного!“\n— „А може то і не вовк?“\n— „А щож то ходило?\nТаке сиве та мале,\nА хвостик як шило?..“\n26. II.\n1859.\n\n\n29. Циган з хроном.\nБачили очи, що купували:їжте, хоч повилазьте.\nНародна приказка.\nХодить Циган, ярмаркує,\nЛиш копійку має…\n„А що тепер найдешевше?“\nМужика питає.\n— Та хрін тепер найдешевший!\nМужик йому каже:\nЗа копійку цілу вязку\nСідуха навяже!\nПобіг Циган меж сідухи,\nКупив собі хрону…\nПодивив ся на ярмарок,\nТай пішов до дому.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/41
|
<noinclude>{{c|{{—}} 39 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Циган з хроном/><poem>{{gap}}Іде собі дорогою,
{{gap}}Свіжий хрін смакує;
{{gap}}Вертить свердлом йому в носі,
{{gap}}А сліз не вгамує…
Втирав, втирав Циган очи,
Далі й не втирає;
Сів під мостом і скривив ся,
Їсть та промовляє:
{{gap}}„Плачте, плачте, дурні очи!
{{gap}}Щоб повилізали!..
{{gap}}Бачилиж ви препогані,
{{gap}}Що то купували!..“
{{shift left|18. IV. 1858.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Циган з хроном/>
<section begin=Циган на толоці/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''30. Циган на толоці.'''}}
<div style="font-size:95%">{{right|Вміли-сьте, кумцю, ва-<br/>рити, не вміли давати.{{gap|2em}}<br/>''Народна приказка.''{{gap|1em}}}}</div>
Пішов Циган на толоку
До сусіда зраня;
Та в сусіда без обіда
Косив до смерканя.
{{gap}}Ізнеміг ся [[сіромаха]],
{{gap}}Косить і не косить:
{{gap}}Аж під вечір пан господар
{{gap}}Вечеряти просить.
Іде Циган вечеряти,
Та слину ковтає…
Садовить ся на [[покутя|покуті]],
Пояс розпускає.</poem><section end=Циган на толоці/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 39 —
Іде собі дорогою,
Свіжий хрін смакує;
Вертить свердлом йому в носі,
А сліз не вгамує…
Втирав, втирав Циган очи,
Далі й не втирає;
Сів під мостом і скривив ся,
Їсть та промовляє:
„Плачте, плачте, дурні очи!
Щоб повилізали!..
Бачилиж ви препогані,
Що то купували!..“
18. IV.
1858.
30. Циган на толоці.
Вміли-сьте, кумцю, ва- рити, не вміли давати.
Народна приказка.
Пішов Циган на толоку
До сусіда зраня;
Та в сусіда без обіда
Косив до смерканя.
Ізнеміг ся сіромаха,
Косить і не косить:
Аж під вечір пан господар
Вечеряти просить.
Іде Циган вечеряти,
Та слину ковтає…
Садовить ся на покуті,
Пояс розпускає.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/41
|
[
{
"content": "Прочитай",
"role": "user"
},
{
"content": "— 39 —\n \tІде собі дорогою,\nСвіжий хрін смакує;\nВертить свердлом йому в носі,\nА сліз не вгамує…\nВтирав, втирав Циган очи,\nДалі й не втирає;\nСів під мостом і скривив ся,\nЇсть та промовляє:\n„Плачте, плачте, дурні очи!\nЩоб повилізали!..\nБачилиж ви препогані,\nЩо то купували!..“\n18. IV.\n1858.\n\n\n30. Циган на толоці.\nВміли-сьте, кумцю, ва- рити, не вміли давати.\nНародна приказка.\nПішов Циган на толоку\nДо сусіда зраня;\nТа в сусіда без обіда\nКосив до смерканя.\nІзнеміг ся сіромаха,\nКосить і не косить:\nАж під вечір пан господар\nВечеряти просить.\nІде Циган вечеряти,\nТа слину ковтає…\nСадовить ся на покуті,\nПояс розпускає.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/42
|
<noinclude>{{c|{{—}} 40 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Циган на толоці/><poem>{{gap}}Садовить ся на покуті,
{{gap}}Випив пів бляшанки,
{{gap}}Та, як муха до патоки,
{{gap}}Припав до маслянки.
Припав Циган до маслянки,
[[яндила|Яндилу]] кінчає…
Аж тут кума вареники
З печи висуває.
{{gap}}Схаменув ся бідний Циган,
{{gap}}Та вже не поможе!..
{{gap}}Із'їв кілька вареників,
{{gap}}А більше не може.
А тут іще й вареників
З стола не приняли,
Як порося печене
До хрону подали…
{{gap}}Подивив ся бідний Циган,
{{gap}}Тай став примовляти:
{{gap}}„Вміли, кумцю, ви варити,
{{gap}}Не вміли давати!.“
{{shift left|14. IV. 1858.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Циган на толоці/>
<section begin=Циган з конем/>{{block center/s}}
{{c|'''31. {{sp|Циган з конем.}}'''}}
<poem><div style="font-size:95%">{{c|(Безязика коняка).}}</div>
Вивів Циган на ярмарок
Коня продавати;
Посходились ярмаркові,
Стали оглядати.
</poem><section end=Циган з конем/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 40 —
Садовить ся на покуті,
Випив пів бляшанки,
Та, як муха до патоки,
Припав до маслянки.
Припав Циган до маслянки,
Яндилу кінчає…
Аж тут кума вареники
З печи висуває.
Схаменув ся бідний Циган,
Та вже не поможе!..
Із'їв кілька вареників,
А більше не може.
А тут іще й вареників
З стола не приняли,
Як порося печене
До хрону подали…
Подивив ся бідний Циган,
Тай став примовляти:
„Вміли, кумцю, ви варити,
Не вміли давати!.“
14. IV.
1858.
31. Циган з конем.
(Безязика коняка).
Вивів Циган на ярмарок
Коня продавати;
Посходились ярмаркові,
Стали оглядати.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/42
|
[
{
"content": "Що написано на зображеній сторінці?",
"role": "user"
},
{
"content": "— 40 —\n \tСадовить ся на покуті,\nВипив пів бляшанки,\nТа, як муха до патоки,\nПрипав до маслянки.\nПрипав Циган до маслянки,\nЯндилу кінчає…\nАж тут кума вареники\nЗ печи висуває.\nСхаменув ся бідний Циган,\nТа вже не поможе!..\nІз'їв кілька вареників,\nА більше не може.\nА тут іще й вареників\nЗ стола не приняли,\nЯк порося печене\nДо хрону подали…\nПодивив ся бідний Циган,\nТай став примовляти:\n„Вміли, кумцю, ви варити,\nНе вміли давати!.“\n14. IV.\n1858.\n\n\n31. Циган з конем.\n(Безязика коняка).\nВивів Циган на ярмарок\nКоня продавати;\nПосходились ярмаркові,\nСтали оглядати.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/43
|
<noinclude>{{c|{{—}} 41 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Циган з конем/><poem>Оглядають, кінь як сокіл.
І [[ґанч]]у не має!
А сам Циган кругом ходить,
Та все промовляє:
„Що конина, то конина!
А щоб язик мала,
То вона б вам, люде добрі,
Всю правду сказала!“
Купив якийсь ту конину,
Дома оглядає:
Аж конина його справді
Язика не має…
{{shift left|14. IV. 1858.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Циган з конем/>
<section begin=Холодно/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{#ifeq:{{NAMESPACENUMBER}}|250|32. |}}Холодно.'''}}
Сидить голий Циганчук,
Аж мало не плаче.
— „Тату! — каже, — холодно!
Зуб до зуба скаче!“
А той йому поясок:
„Та на, не жури ся!
Коли тобі холодно,
То підпережи ся.“
{{shift left|18. VI. 1859.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Холодно/>
<section begin=Циганський наймит/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''{{#ifeq:{{NAMESPACENUMBER}}|250|33. |}}Циганський наймит.'''}}
Віддавав у наймити
Циган свого сина:</poem><section end=Циганський наймит/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 41 —
Оглядають, кінь як сокіл.
І ґанчу не має!
А сам Циган кругом ходить,
Та все промовляє:
„Що конина, то конина!
А щоб язик мала,
То вона б вам, люде добрі,
Всю правду сказала!“
Купив якийсь ту конину,
Дома оглядає:
Аж конина його справді
Язика не має…
14. IV.
1858.
Холодно.
Сидить голий Циганчук,
Аж мало не плаче.
— „Тату!
— каже, — холодно!
Зуб до зуба скаче!“
А той йому поясок:
„Та на, не жури ся!
Коли тобі холодно,
То підпережи ся.“
18. VI.
1859.
Циганський наймит.
Віддавав у наймити
Циган свого сина:
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/43
|
[
{
"content": "what's written here?",
"role": "user"
},
{
"content": "— 41 —\n Оглядають, кінь як сокіл.\nІ ґанчу не має!\nА сам Циган кругом ходить,\nТа все промовляє:\n„Що конина, то конина!\nА щоб язик мала,\nТо вона б вам, люде добрі,\nВсю правду сказала!“\nКупив якийсь ту конину,\nДома оглядає:\nАж конина його справді\nЯзика не має…\n14. IV.\n1858.\n\n\nХолодно.\nСидить голий Циганчук,\nАж мало не плаче.\n— „Тату!\n— каже, — холодно!\nЗуб до зуба скаче!“\nА той йому поясок:\n„Та на, не жури ся!\nКоли тобі холодно,\nТо підпережи ся.“\n18. VI.\n1859.\n\n\nЦиганський наймит.\nВіддавав у наймити\nЦиган свого сина: ",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/44
|
<noinclude>{{c|{{—}} 42 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Циганський наймит/><poem>— „Та він, — каже, — буде в вас
Добрая дитина!
А як коли зноровить
Та їсти не схоче —
Не жалуйте, прошу вас!..
Нагайом, пан-отче!..
Та все йому говоріть:
„А їж таки, враже!“
А робити? — чорт із ним,
Не силуйте!“ — каже.
{{shift left|18. VI. 1850.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}
<section end=Циганський наймит/>
<section begin=Циган на сповіди/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''34. Циган на сповіди.'''}}
Раз задумав Циганчук
Гріхи сповідати:
Іде просто до попа,
Приходить до хати.
{{gap}}Оглядає, — ні попа,
{{gap}}Ні слуги Бог має,
{{gap}}А в горосі, у печі,
{{gap}}Сало закипає.
Циган сало із горшка,
Живо із пекарні,
Через цвинтар позадгузь
Тай до [[паламарня|паламарні]].
{{gap}}В паламарні як на гріх —
{{gap}}Шапка на кілочку;
{{gap}}Він і шапку потягнув,
{{gap}}Сховав у куточку.
</poem><section end=Циган на сповіди/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 42 —
— „Та він, — каже, — буде в вас
Добрая дитина!
А як коли зноровить
Та їсти не схоче —
Не жалуйте, прошу вас!..
Нагайом, пан-отче!..
Та все йому говоріть:
„А їж таки, враже!“
А робити?
— чорт із ним,
Не силуйте!“ — каже.
18. VI.
1850.
34. Циган на сповіди.
Раз задумав Циганчук
Гріхи сповідати:
Іде просто до попа,
Приходить до хати.
Оглядає, — ні попа,
Ні слуги Бог має,
А в горосі, у печі,
Сало закипає.
Циган сало із горшка,
Живо із пекарні,
Через цвинтар позадгузь
Тай до паламарні.
В паламарні як на гріх —
Шапка на кілочку;
Він і шапку потягнув,
Сховав у куточку.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/44
|
[
{
"content": "what's written here?",
"role": "user"
},
{
"content": "— 42 —\n — „Та він, — каже, — буде в вас\nДобрая дитина!\nА як коли зноровить\nТа їсти не схоче —\nНе жалуйте, прошу вас!..\nНагайом, пан-отче!..\nТа все йому говоріть:\n„А їж таки, враже!“\nА робити?\n— чорт із ним,\nНе силуйте!“ — каже.\n18. VI.\n1850.\n\n\n34. Циган на сповіди.\nРаз задумав Циганчук\nГріхи сповідати:\nІде просто до попа,\nПриходить до хати.\nОглядає, — ні попа,\nНі слуги Бог має,\nА в горосі, у печі,\nСало закипає.\nЦиган сало із горшка,\nЖиво із пекарні,\nЧерез цвинтар позадгузь\nТай до паламарні.\nВ паламарні як на гріх —\nШапка на кілочку;\nВін і шапку потягнув,\nСховав у куточку.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/45
|
<noinclude>{{c|{{—}} 43 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Циган на сповіди/><poem>Тай тогді вже до попа
Гріхи сповідати.
Ото піп йому дає
Хреста цюлувати.
{{gap}}Поцюлував Циганчук,
{{gap}}Піп його питає,
{{gap}}А той йому всі гріхи
{{gap}}І оповідає:
„Тай сегодня, — каже, — я
Нагрішив потроху:
Ранком вигнав я свиню
З чужого гороху;
{{gap}}А у церкві шапку зняв!..“
{{gap}}Говорить несміло.
{{gap}}А піп йому: „То не гріх!
{{gap}}То добреє діло!“
— Добре, добре, нехай так! —
По „Буди Господне“
Піп до шапки, — але ба!
І місце холодне…
{{gap}}Піп — до дому, до горшка,
{{gap}}Де кипіло сало,
{{gap}}А там йому лиш горох —
{{gap}}А сала не стало.
І промовив старий піп:
„Ожеж признавав ся!
А я старий та дурний
І не догадав ся!“
{{shift left|20. X. 1859.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}<section end=Циган на сповіди/><noinclude></noinclude>
|
— 43 —
Тай тогді вже до попа
Гріхи сповідати.
Ото піп йому дає
Хреста цюлувати.
Поцюлував Циганчук,
Піп його питає,
А той йому всі гріхи
І оповідає:
„Тай сегодня, — каже, — я
Нагрішив потроху:
Ранком вигнав я свиню
З чужого гороху;
А у церкві шапку зняв!..“
Говорить несміло.
А піп йому: „То не гріх!
То добреє діло!“
— Добре, добре, нехай так!
— По „Буди Господне“
Піп до шапки, — але ба!
І місце холодне…
Піп — до дому, до горшка,
Де кипіло сало,
А там йому лиш горох —
А сала не стало.
І промовив старий піп:
„Ожеж признавав ся!
А я старий та дурний
І не догадав ся!“
20. X. 1859.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/45
|
[
{
"content": "розпізнай текст на зображенні",
"role": "user"
},
{
"content": "— 43 —\n Тай тогді вже до попа\nГріхи сповідати.\nОто піп йому дає\nХреста цюлувати.\nПоцюлував Циганчук,\nПіп його питає,\nА той йому всі гріхи\nІ оповідає:\n„Тай сегодня, — каже, — я\nНагрішив потроху:\nРанком вигнав я свиню\nЗ чужого гороху;\nА у церкві шапку зняв!..“\nГоворить несміло.\nА піп йому: „То не гріх!\nТо добреє діло!“\n— Добре, добре, нехай так!\n— По „Буди Господне“\nПіп до шапки, — але ба!\nІ місце холодне…\nПіп — до дому, до горшка,\nДе кипіло сало,\nА там йому лиш горох —\nА сала не стало.\nІ промовив старий піп:\n„Ожеж признавав ся!\nА я старий та дурний\nІ не догадав ся!“\n20. X. 1859.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/46
|
<noinclude>{{c|{{—}} 44 {{—}}}}</noinclude><section begin=Хмельницький з Ляхами/>{{block center/s}}<poem>
{{c|'''35. Хмельницький з Ляхами.'''}}
Стали колись Хмельницького
Ляхи підмовляти,
Щоби нашу Україну
З Польщею зєднати.
{{gap}}А Хмельницький їм говорить:
{{gap}}Сядьте, добрі люде!
{{gap}}Послухайте мою байку,
{{gap}}Чи правдива буде?..
Ото був собі господар,
Мав їдного сина,
І любив він його щиро,
Сказано, дитина…
{{gap}}Любив його, як дитину,
{{gap}}Годив, як паняті;
{{gap}}Але в того чоловіка
{{gap}}Був і вуж при хаті.
І бувало, як дитина
За обід сідає,
В тую пору ізпід печи
І вуж вилізає…
{{gap}}І що дитя йому кине,
{{gap}}Що само упаде,
{{gap}}Вуж полізе, позбирає,
{{gap}}Вуж і тому радий!..
Але раз дитя почало
Із вужем дрочитись;
Дрочило ся, дрочило ся,
Далі стало битись.</poem><section end=Хмельницький з Ляхами/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 44 —
35. Хмельницький з Ляхами.
Стали колись Хмельницького
Ляхи підмовляти,
Щоби нашу Україну
З Польщею зєднати.
А Хмельницький їм говорить:
Сядьте, добрі люде!
Послухайте мою байку,
Чи правдива буде?..
Ото був собі господар,
Мав їдного сина,
І любив він його щиро,
Сказано, дитина…
Любив його, як дитину,
Годив, як паняті;
Але в того чоловіка
Був і вуж при хаті.
І бувало, як дитина
За обід сідає,
В тую пору ізпід печи
І вуж вилізає…
І що дитя йому кине,
Що само упаде,
Вуж полізе, позбирає,
Вуж і тому радий!..
Але раз дитя почало
Із вужем дрочитись;
Дрочило ся, дрочило ся,
Далі стало битись.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/46
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "— 44 —\n\n35. Хмельницький з Ляхами.\nСтали колись Хмельницького\nЛяхи підмовляти,\nЩоби нашу Україну\nЗ Польщею зєднати.\nА Хмельницький їм говорить:\nСядьте, добрі люде!\nПослухайте мою байку,\nЧи правдива буде?..\nОто був собі господар,\nМав їдного сина,\nІ любив він його щиро,\nСказано, дитина…\nЛюбив його, як дитину,\nГодив, як паняті;\nАле в того чоловіка\nБув і вуж при хаті.\nІ бувало, як дитина\nЗа обід сідає,\nВ тую пору ізпід печи\nІ вуж вилізає…\nІ що дитя йому кине,\nЩо само упаде,\nВуж полізе, позбирає,\nВуж і тому радий!..\nАле раз дитя почало\nІз вужем дрочитись;\nДрочило ся, дрочило ся,\nДалі стало битись.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/47
|
<noinclude>{{c|{{—}} 45 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Хмельницький з Ляхами/><poem>{{gap}}Вуж до піни розізлив ся,
{{gap}}Укусив дитину;
{{gap}}Аж надходить і господар
{{gap}}В ту лиху годину.
Як ударив по вужови,
То хвіст і остав ся,
А вуж живий, та безхвостий
У норі сховав ся…
{{gap}}Нема в хаті вже дитини,
{{gap}}І вужа не стало;
{{gap}}А тим часом господарство,
{{gap}}Як вода спливало.
В рік ісплила вся маєтність,
Всі його пожитки,
Тай вже на нім не осталось
Ні [[рубець|рубця]], ні нитки.
{{gap}}Іде бідний до ворожки;
{{gap}}Світить вона свічи,
{{gap}}Посиділа, погадала,
{{gap}}Каже: „Чоловіче!
Мав же, — каже, — чоловіче,
Ти вужа хатнього!
Все багатство, вся маєтність,
Все було від нього.
{{gap}}А як ти з ним посварив ся,
{{gap}}А може й побив ся,
{{gap}}То ото-ж ти через теє
{{gap}}Усього лишив ся!..
Повертається господар
До своєї хати,</poem><section end=Хмельницький з Ляхами/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
— 45 —
Вуж до піни розізлив ся,
Укусив дитину;
Аж надходить і господар
В ту лиху годину.
Як ударив по вужови,
То хвіст і остав ся,
А вуж живий, та безхвостий
У норі сховав ся…
Нема в хаті вже дитини,
І вужа не стало;
А тим часом господарство,
Як вода спливало.
В рік ісплила вся маєтність,
Всі його пожитки,
Тай вже на нім не осталось
Ні рубця, ні нитки.
Іде бідний до ворожки;
Світить вона свічи,
Посиділа, погадала,
Каже: „Чоловіче!
Мав же, — каже, — чоловіче,
Ти вужа хатнього!
Все багатство, вся маєтність,
Все було від нього.
А як ти з ним посварив ся,
А може й побив ся,
То ото-ж ти через теє
Усього лишив ся!..
Повертається господар
До своєї хати,
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/47
|
[
{
"content": "Опрацюй зображення та поверни текст",
"role": "user"
},
{
"content": "— 45 —\n \tВуж до піни розізлив ся,\nУкусив дитину;\nАж надходить і господар\nВ ту лиху годину.\nЯк ударив по вужови,\nТо хвіст і остав ся,\nА вуж живий, та безхвостий\nУ норі сховав ся…\nНема в хаті вже дитини,\nІ вужа не стало;\nА тим часом господарство,\nЯк вода спливало.\nВ рік ісплила вся маєтність,\nВсі його пожитки,\nТай вже на нім не осталось\nНі рубця, ні нитки.\nІде бідний до ворожки;\nСвітить вона свічи,\nПосиділа, погадала,\nКаже: „Чоловіче!\nМав же, — каже, — чоловіче,\nТи вужа хатнього!\nВсе багатство, вся маєтність,\nВсе було від нього.\nА як ти з ним посварив ся,\nА може й побив ся,\nТо ото-ж ти через теє\nУсього лишив ся!..\nПовертається господар\nДо своєї хати, ",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/48
|
<noinclude>{{c|{{—}} 46 {{—}}}}
{{block center/s}}</noinclude><section begin=Хмельницький з Ляхами/><poem>Прислонив ся коло печи,
Тай став вужа звати…
{{gap}}Вилізає вуж безхвостий,
{{gap}}Тай став говорити:
{{gap}}„Ні вже, — каже, — чоловіче,
{{gap}}Разом нам не жити!
Коли ти на мене глянеш, —
Зараз пригадаєш,
Що до віку через мене
Ти сина не маєш!
{{gap}}Коли ж я на тебе гляну,
{{gap}}Зараз пригадаю,
{{gap}}Що до віку через тебе
{{gap}}Я хвоста не маю.
Буду тобі, чоловіче,
Все добро робити,
Але разом із тобою
Я не буду жити!..“
{{gap}}Оттак воно, добрі люде!
{{gap}}Польща — то дитина,
{{gap}}Король польський — то господар,
{{gap}}А вуж — Україна!..
{{shift left|18. IV. 1858.|1.5em}}</poem>{{block center/e}}
{{rule|5em}}{{rule|5em}}<section end=Хмельницький з Ляхами/><noinclude></noinclude>
|
— 46 —
Прислонив ся коло печи,
Тай став вужа звати…
Вилізає вуж безхвостий,
Тай став говорити:
„Ні вже, — каже, — чоловіче,
Разом нам не жити!
Коли ти на мене глянеш, —
Зараз пригадаєш,
Що до віку через мене
Ти сина не маєш!
Коли ж я на тебе гляну,
Зараз пригадаю,
Що до віку через тебе
Я хвоста не маю.
Буду тобі, чоловіче,
Все добро робити,
Але разом із тобою
Я не буду жити!..“
Оттак воно, добрі люде!
Польща — то дитина,
Король польський — то господар,
А вуж — Україна!..
18. IV.
1858.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/48
|
[
{
"content": "OCR",
"role": "user"
},
{
"content": "— 46 —\n Прислонив ся коло печи,\nТай став вужа звати…\nВилізає вуж безхвостий,\nТай став говорити:\n„Ні вже, — каже, — чоловіче,\nРазом нам не жити!\nКоли ти на мене глянеш, —\nЗараз пригадаєш,\nЩо до віку через мене\nТи сина не маєш!\nКоли ж я на тебе гляну,\nЗараз пригадаю,\nЩо до віку через тебе\nЯ хвоста не маю.\nБуду тобі, чоловіче,\nВсе добро робити,\nАле разом із тобою\nЯ не буду жити!..“\nОттак воно, добрі люде!\nПольща — то дитина,\nКороль польський — то господар,\nА вуж — Україна!..\n18. IV.\n1858.\n",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/52
|
<noinclude></noinclude>{{block center|width=30em|
{{Dotted TOC page listing|56)|Наталка Полтавка (Котляревського).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|57)|Ворожбит (Г. Цеглинського).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|58)|Молитвеник „Хвалите Господа з небес“ (гарна оправа).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{c|{{larger|'''Найновійші видання:'''}}}}
{{Dotted TOC page listing|59)|Історія Української Літератури, т. І. до кінця XV. ст. (Мих. Возняка).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|60)|Українські Народні Думи з нотами (д-ра Ф. Колесси).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|61)|Кубанщина і Куб. Укр (В. Гнатюта).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|62)|Календар „Просвіти“ на 1921 р. з літ збірн. п. н.: „На ріках вавилонських“.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|63)|Смертне зілля (істор. оц.) Ант. Лотоцького.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|64)|„Просвіта до Українського Народа“ (збір статтей на сучасні пр.-орґ. теми).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|65)|„Тарас Шевченко“ — взірцезі реферати проф. М Галущинського і Вол Радзикевича.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|66)|„Співомовки“ — Степана Руданського.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|67)|Друкується вже II. том Історії Української Літератури“ (Мих Возняка).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|68)|Друкується III. том Воробкевича||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|69)|Тіни минулого — Клима Поліщука.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|70)|Душі вічні — волинські леґенди К. Поліщука.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|71)|В темряві — нариси й оповідання з волинського життя — К. Поліщука.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing||'''Важне для товариств:''' 1) Книга касова, оправлена або самі друки; 2) Книга контова; 3) Катальоґ для бібліотек, оправлений; 4) Книга позичаючих з бібліотеки оправлена; 5) Скрипт довжний; 6) Книжочки вкладкові.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=2em|col3-width=0.1em}}
{{Dotted TOC page listing||'''Для хорів:''' Партетура: Івав Гус, слова Т. Шевченка, Музика М. Лисенка.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=2em|col3-width=0.1em}}
{{c|{{larger|Замовлення і гроші слати на адресу:}}}}
{{c|{{larger|'''Тов. „Просвіта“ Львів, Ринок ч. 10.'''}}}}
{{c|На порто й опакування належить долучати 10 М. на поручене, а по 25 М. на 5 кґ. пачку.}}
}}<noinclude></noinclude>
|
56) 57) 58)
Найновійші видання:
59) 60) 61) 62) 63) 64) 65) 66) 67) 68) 69) 70) 71)
Важне для товариств: 1) Книга касова, оправлена або самі друки; 2) Книга контова; 3) Катальоґ для бібліотек, оправлений; 4) Книга позичаючих з бібліотеки оправлена; 5) Скрипт довжний; 6) Книжочки вкладкові.
Для хорів: Партетура: Івав Гус, слова Т.
Шевченка, Музика М.
Лисенка.
Замовлення і гроші слати на адресу:
Тов.
„Просвіта“ Львів, Ринок ч.
10.
На порто й опакування належить долучати 10 М.
на поручене, а по 25 М.
на 5 кґ.
пачку.
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/52
|
[
{
"content": "OCR",
"role": "user"
},
{
"content": "56) 57) 58)\nНайновійші видання:\n59) 60) 61) 62) 63) 64) 65) 66) 67) 68) 69) 70) 71)\nВажне для товариств: 1) Книга касова, оправлена або самі друки; 2) Книга контова; 3) Катальоґ для бібліотек, оправлений; 4) Книга позичаючих з бібліотеки оправлена; 5) Скрипт довжний; 6) Книжочки вкладкові.\nДля хорів: Партетура: Івав Гус, слова Т.\nШевченка, Музика М.\nЛисенка.\nЗамовлення і гроші слати на адресу:\nТов.\n„Просвіта“ Львів, Ринок ч.\n10.\nНа порто й опакування належить долучати 10 М.\nна поручене, а по 25 М.\nна 5 кґ.\nпачку.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/2
|
<noinclude></noinclude>{{c|{{xx-larger|{{uc|'''Які книжки'''}}}}}}
{{c|'''можна дістати в Тов. „ПРОСВІТА“'''}}
{{c|'''по найдешевших цінах?'''}}
{{c|{{larger|'''Українське письменство:'''}}}}
{| align=center cellpadding=0
|-
|Твори:||Квітки-Основяненка 2 т.
|-
|{{gap|1em}}„||Шашкевича-Головацького
|-
|{{gap|1em}}„||Устіяновича-Могильницького
|-
|{{gap|1em}}„||Меглинського-Костомарова
|-
|{{gap|1em}}„||Т. Шевченка 2 томи оправлені
|-
|{{gap|1em}}„||Куліша 6 томів
|-
|{{gap|1em}}„||{{errata|Воробкевпча|Воробкевича}} 2 томи
|-
|{{gap|1em}}„||Глібова-Климковича
|-
|{{gap|1em}}„||Стороженка
|-
|{{gap|1em}}„||Руданського 3 томи
|-
|{{gap|1em}}„||Федьковича
|-
|{{gap|1em}}„||Івана Нечуя Левіцького 1 т.
|}
{{c|{{larger|'''Инші видання:'''}}}}
{{block center|width=30em|
{{Dotted TOC page listing|1)|Народня освіта (М Галущинського).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|2)|Як вибороли собі люди право основувати товариства (М. Галущинського).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|3)|Український Співаник (А. Гапяка).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|4)|Пошестні недуги (Д-р Е. Озаркевича).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|5)|Буквар для самоуків (О. Солтиса).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|6)|Князь Ярослав Осмомисл (повість О. Назарука).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|7)|Підручник німецької мови (Ю. Рудницького).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|8)|Техніка у світовій війні (Ю. Левицького).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|9)|Плекання овочевих дерев, оправл.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|10)|Наука про народне господарство, II-га і III-та часть.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|11)|Рільничі досвіди і проби (С. Кузика)||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|12)|Звіт Тов. „Просвіта“ з 1. I. 1910 — 31. XII. 1912 р.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|13)|З під низької стріхи (опов. о. Лежогубського).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|14)|Альманах Марк. Шашкевича.||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
{{Dotted TOC page listing|15)|Про Осипа Ю. Федьковича (Д. Лукіяновича).||8|symbol= |entry-width=100%|hi=0em}}
}}<noinclude></noinclude>
|
ЯКІ КНИЖКИ
можна дістати в Тов.
„ПРОСВІТА“
по найдешевших цінах?
Українське письменство:
Инші видання:
1) 2) 3) 4) 5) 6) 7) 8) 9) 10) 11) 12) 13) 14) 15)
|
Сторінка:Співомовки (1921).djvu/2
|
[
{
"content": "Опрацюй зображення та поверни текст",
"role": "user"
},
{
"content": "ЯКІ КНИЖКИ\nможна дістати в Тов.\n„ПРОСВІТА“\nпо найдешевших цінах?\nУкраїнське письменство:\nИнші видання:\n1) 2) 3) 4) 5) 6) 7) 8) 9) 10) 11) 12) 13) 14) 15)",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/5
|
<noinclude></noinclude>{{bc|
{{dhr}}
{{c|{{xx-larger|{{sp|ІВАН ФРАНКО}}}}}}
{{dhr|6em}}
{{c|{{xxxx-larger|{{x-larger|{{sp|ЗІВЯЛЕ ЛИСТЯ}}}}}}}}
{{dhr|3em}}
{{c|{{x-larger|{{sp|ЛІРИЧНА ДРАМА}}}}}}
{{dhr|6em}}
{{c|ТРЕТЄ ВИДАННЯ.}}
{{dhr|8em}}
{{c|ЛЬВІВ — КИЇВ, 1922.}}
{{rule|3em}}
{{c|'''З друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка.'''}}
}}<noinclude></noinclude>
|
ІВАН ФРАНКО
ЗІВЯЛЕ ЛИСТЯ
ЛІРИЧНА ДРАМА
ТРЕТЄ ВИДАННЯ.
ЛЬВІВ — КИЇВ, 1922.
З друкарні Наукового Товариства ім.
Шевченка.
|
Сторінка:Іван Франко.
Зівяле листя.
Третє видання.
1922.djvu/5
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "ІВАН ФРАНКО\nЗІВЯЛЕ ЛИСТЯ\nЛІРИЧНА ДРАМА\nТРЕТЄ ВИДАННЯ.\nЛЬВІВ — КИЇВ, 1922.\nЗ друкарні Наукового Товариства ім.\nШевченка.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/6
|
<noinclude></noinclude>{{dhr|3em}}
{{rule|15em}}
{{dhr}}
{{c|''Всі права застережені.''}}
{{dhr}}
{{rule|15em}}
{{dhr|6em}}
{{bc|
{{rule}}
{{c|НАКЛАДОМ<br/>УКРАЇНСЬКОГО ПЕДАҐОҐІЧНОГО ТОВАРИСТВА І СПІЛКИ.}}
}}<noinclude></noinclude>
|
Всі права застережені.
НАКЛАДОМ УКРАЇНСЬКОГО ПЕДАҐОҐІЧНОГО ТОВАРИСТВА І СПІЛКИ.
|
Сторінка:Іван Франко.
Зівяле листя.
Третє видання.
1922.djvu/6
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "Всі права застережені.\nНАКЛАДОМ УКРАЇНСЬКОГО ПЕДАҐОҐІЧНОГО ТОВАРИСТВА І СПІЛКИ.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/7
|
<noinclude></noinclude>{{c|{{larger|ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ПЕРШОГО ВИДАННЯ.}}}}
Герой отсих віршів, той, що в них виявляє своє „я“ — небіжчик. Був се чоловік слабої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям, та мало здібний до практичного життя.
Доля звичайно кепкує над такими людьми. Здається, що сил, здібности, охоти до праці у них багато, а про те вони ніколи нічого путнього не зроблять, ні на що велике не зважуться, нічого в життю не дібються. Самі їх пориви не видні для постороннього ока, хоч безмірно болючі для них самих. От тим то, вичерпавши сили в таких поривах, вони звичайно застрявають десь у якімсь темнім куті суспільного життя і токанять день поза день, заваджають собі й иншим. Герой отсих віршів скінчив трохи щасливійше: раз у своїм життю він здобувся на рішучий крок і пустив собі кульку в лоб.
Причина сеї несподіваної рішучости нікому не була відома, бо мій бідний приятель не мав звичаю нікому говорити про свою особу, про свої пляни, надії або терпіння. Тільки кілька місяців по його смерти припадком дістався мені в руки його дневник — помятий та поплямлений зшиток, писаний прихапцем, ночами. Я неохітно взявся читати його і довго мучився, поки дочитав до кінця. Дневник писаний був безладно; були се переважно ліричні оклики, зітхання, прокляття та бичовання себе самого, а оповідання про факти дуже мало. Я вирозумів лише стілько, що небіжчик влюбився був у якусь панночку, дістав від неї коша (видно, розумна панночка була, знала, який муж їй непотрібний), а потім мучився своєю любовю довгі літа, поки його улюблена не вийшла заміж. Тоді він покінчив із собою.{{nop}}<noinclude></noinclude>
|
ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ПЕРШОГО ВИДАННЯ.
Герой отсих віршів, той, що в них виявляє своє „я“ — небіжчик.
Був се чоловік слабої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям, та мало здібний до практичного життя.
Доля звичайно кепкує над такими людьми.
Здається, що сил, здібности, охоти до праці у них багато, а про те вони ніколи нічого путнього не зроблять, ні на що велике не зважуться, нічого в життю не дібються.
Самі їх пориви не видні для постороннього ока, хоч безмірно болючі для них самих.
От тим то, вичерпавши сили в таких поривах, вони звичайно застрявають десь у якімсь темнім куті суспільного життя і токанять день поза день, заваджають собі й иншим.
Герой отсих віршів скінчив трохи щасливійше: раз у своїм життю він здобувся на рішучий крок і пустив собі кульку в лоб.
Причина сеї несподіваної рішучости нікому не була відома, бо мій бідний приятель не мав звичаю нікому говорити про свою особу, про свої пляни, надії або терпіння.
Тільки кілька місяців по його смерти припадком дістався мені в руки його дневник — помятий та поплямлений зшиток, писаний прихапцем, ночами.
Я неохітно взявся читати його і довго мучився, поки дочитав до кінця.
Дневник писаний був безладно; були се переважно ліричні оклики, зітхання, прокляття та бичовання себе самого, а оповідання про факти дуже мало.
Я вирозумів лише стілько, що небіжчик влюбився був у якусь панночку, дістав від неї коша (видно, розумна панночка була, знала, який муж їй непотрібний), а потім мучився своєю любовю довгі літа, поки його улюблена не вийшла заміж.
Тоді він покінчив із собою.
|
Сторінка:Іван Франко.
Зівяле листя.
Третє видання.
1922.djvu/7
|
[
{
"content": "читай",
"role": "user"
},
{
"content": "ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ПЕРШОГО ВИДАННЯ.\nГерой отсих віршів, той, що в них виявляє своє „я“ — небіжчик.\nБув се чоловік слабої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям, та мало здібний до практичного життя.\nДоля звичайно кепкує над такими людьми.\nЗдається, що сил, здібности, охоти до праці у них багато, а про те вони ніколи нічого путнього не зроблять, ні на що велике не зважуться, нічого в життю не дібються.\nСамі їх пориви не видні для постороннього ока, хоч безмірно болючі для них самих.\nОт тим то, вичерпавши сили в таких поривах, вони звичайно застрявають десь у якімсь темнім куті суспільного життя і токанять день поза день, заваджають собі й иншим.\nГерой отсих віршів скінчив трохи щасливійше: раз у своїм життю він здобувся на рішучий крок і пустив собі кульку в лоб.\nПричина сеї несподіваної рішучости нікому не була відома, бо мій бідний приятель не мав звичаю нікому говорити про свою особу, про свої пляни, надії або терпіння.\nТільки кілька місяців по його смерти припадком дістався мені в руки його дневник — помятий та поплямлений зшиток, писаний прихапцем, ночами.\nЯ неохітно взявся читати його і довго мучився, поки дочитав до кінця.\nДневник писаний був безладно; були се переважно ліричні оклики, зітхання, прокляття та бичовання себе самого, а оповідання про факти дуже мало.\nЯ вирозумів лише стілько, що небіжчик влюбився був у якусь панночку, дістав від неї коша (видно, розумна панночка була, знала, який муж їй непотрібний), а потім мучився своєю любовю довгі літа, поки його улюблена не вийшла заміж.\nТоді він покінчив із собою.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/79
|
<noinclude></noinclude>{{block center/s|style=width:100%; max-width:30em}}
{{c|{{x-larger|{{sp|ЗМІСТ}}}}}}
{{dhr|2em}}
{{TOC line||[[Зівяле листя/Передмова до першого видання|Передмова до першого видання]]|3|4}}
{{TOC line||[[Зівяле листя/Передмова до другого видання|Передмова до другого видання]]|4|4}}
[[Зівяле листя/Перший жмуток|ПЕРШИЙ ЖМУТОК]] (1886—1893):
<section begin="1"/>{{TOC line|I.|[[Зівяле листя/По довгім, важкім отупінню|По довгім, важкім отупінню]]|9|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|II.|[[Зівяле листя/Не знаю, що мене до тебе тягне|Не знаю, що мене до тебе тягне]]|9|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|III.|[[Зівяле листя/Не боюсь я ні Бога, ні біса|Не боюсь я ні бога, ні біса]]|10|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|IV.|[[Зівяле листя/За що, красавице, я так тебе люблю|За що, красавице, я так тебе люблю]]|11|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|V.|[[Зівяле листя/Раз зійшлися ми случайно|Раз зійшлися ми случайно]]|12|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|VI.|[[Зівяле листя/Так, ти одна моя правдивая любов|Так, ти одна моя правдивая любов]]|13|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|VII.|[[Зівяле листя/Твої очі як те море|Твої очі як те море]]|13|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|VIII.|[[Зівяле листя/«Не надійся нічого»|Не надійся нічого]]|14|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|IX.|[[Зівяле листя/Я не надіюсь нічого|Я не надіюсь нічого]]|15|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|X.|[[Зівяле листя/Безмежнеє поле в сніжному завою|Безмежнеє поле]]|16|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XI.|[[Зівяле листя/Як на вулиці зустрінеш|Як на вулиці зустрінеш]]|16|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XII.|[[Зівяле листя/Не минай з погордою|Не минай з погордою]]|17|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XIII.|[[Зівяле листя/Я нелюд!|Я нелюд! Часто щоб зглушить]]|18|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XIV.|[[Зівяле листя/Неперехідним муром поміж нами|Неперехідним муром]]|18|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XV.|[[Зівяле листя/Нераз у сні являється мені|Нераз у сні являється мені]]|19|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XVI.|[[Зівяле листя/Похорон пані А. Г.|Похорон пані А. Г.]]|19|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XVII.|[[Зівяле листя/Я не кляв тебе, о зоре|Я не кляв тебе, о зоре]]|20|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XVIII.|[[Зівяле листя/Ти плачеш. Сліз гірких потоки|Ти плачеш. Сліз гірких потоки]]|21|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XIX.|[[Зівяле листя/Я не жалуюсь на тебе, доле|Я не жалуюсь на тебе, доле]]|22|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XX.|[[Зівяле листя/Привид|Привид]]|22|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line| |[[Зівяле листя/Епільоґ (Розвійтеся з вітром)|Епільоґ (Розвійтеся з вітром)]]|25|4|chapter-width=4.5em}}<section end="1"/>
[[Зівяле листя/Другий жмуток|ДРУГИЙ ЖМУТОК]] (1895):
<section begin="2"/>{{TOC line|I.|[[Зівяле листя/В Перемишлі, де Сян пливе зелений|В Перемишлі, де Сян пливе]]|29|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|II.|[[Зівяле листя/Полудне|Полудне]]|31|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|III.|[[Зівяле листя/Зелений явір, зелений явір|Зелений явір, зелений явір]]|32|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|IV.|[[Зівяле листя/Ой, ти дівчино, з горіха зерня|Ой, ти дівчино, з горіха зерня]]|33|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|V.|[[Зівяле листя/Червона калино|Червона калино]]|33|4|chapter-width=4.5em}}<section end="2"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
ЗМІСТ
Передмова до першого видання 3 4
Передмова до другого видання 4 4
ПЕРШИЙ ЖМУТОК (1886—1893):
I. По довгім, важкім отупінню 9 4
II.
Не знаю, що мене до тебе тягне 9 4
III.
Не боюсь я ні бога, ні біса 10 4
IV.
За що, красавице, я так тебе люблю 11 4
V. Раз зійшлися ми случайно 12 4
VI.
Так, ти одна моя правдивая любов 13 4
VII.
Твої очі як те море 13 4
VIII.
Не надійся нічого 14 4
IX.
Я не надіюсь нічого 15 4
X. Безмежнеє поле 16 4
XI.
Як на вулиці зустрінеш 16 4
XII.
Не минай з погордою 17 4
XIII.
Я нелюд!
Часто щоб зглушить 18 4
XIV.
Неперехідним муром 18 4
XV.
Нераз у сні являється мені 19 4
XVI.
Похорон пані А.
Г. 19 4
XVII.
Я не кляв тебе, о зоре 20 4
XVIII.
Ти плачеш.
Сліз гірких потоки 21 4
XIX.
Я не жалуюсь на тебе, доле 22 4
XX.
Привид 22 4
  Епільоґ (Розвійтеся з вітром) 25 4
ДРУГИЙ ЖМУТОК (1895):
I. В Перемишлі, де Сян пливе 29 4
II.
Полудне 31 4
III.
Зелений явір, зелений явір 32 4
IV.
Ой, ти дівчино, з горіха зерня 33 4
V. Червона калино 33 4
|
Сторінка:Іван Франко.
Зівяле листя.
Третє видання.
1922.djvu/79
|
[
{
"content": "розпізнай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "ЗМІСТ\nПередмова до першого видання 3 4\nПередмова до другого видання 4 4\nПЕРШИЙ ЖМУТОК (1886—1893):\nI. По довгім, важкім отупінню 9 4\nII.\nНе знаю, що мене до тебе тягне 9 4\nIII.\nНе боюсь я ні бога, ні біса 10 4\nIV.\nЗа що, красавице, я так тебе люблю 11 4\nV. Раз зійшлися ми случайно 12 4\nVI.\nТак, ти одна моя правдивая любов 13 4\nVII.\nТвої очі як те море 13 4\nVIII.\nНе надійся нічого 14 4\nIX.\nЯ не надіюсь нічого 15 4\nX. Безмежнеє поле 16 4\nXI.\nЯк на вулиці зустрінеш 16 4\nXII.\nНе минай з погордою 17 4\nXIII.\nЯ нелюд!\nЧасто щоб зглушить 18 4\nXIV.\nНеперехідним муром 18 4\nXV.\nНераз у сні являється мені 19 4\nXVI.\nПохорон пані А.\nГ. 19 4\nXVII.\nЯ не кляв тебе, о зоре 20 4\nXVIII.\nТи плачеш.\nСліз гірких потоки 21 4\nXIX.\nЯ не жалуюсь на тебе, доле 22 4\nXX.\nПривид 22 4\n  Епільоґ (Розвійтеся з вітром) 25 4\nДРУГИЙ ЖМУТОК (1895):\nI. В Перемишлі, де Сян пливе 29 4\nII.\nПолудне 31 4\nIII.\nЗелений явір, зелений явір 32 4\nIV.\nОй, ти дівчино, з горіха зерня 33 4\nV. Червона калино 33 4",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/80
|
<noinclude>{{block center/s|style=width:100%; max-width:30em}}</noinclude><section begin="2"/>{{TOC line|VI.|[[Зівяле листя/Ой, ти дубочку кучерявий|Ой, ти дубочку кучерявий]]|34|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|VII.|[[Зівяле листя/Ой, жалю мій, жалю|Ой, жалю мій, жалю]]|35|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|VIII.|[[Зівяле листя/Я не тебе люблю, о, ні|Я не тебе люблю, о, ні]]|36|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|IX.|[[Зівяле листя/Чому не смієшся ніколи|Чому не смієшся ніколи]]|38|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|X.|[[Зівяле листя/В ваґоні|В ваґоні]]|38|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XI.|[[Зівяле листя/Смійтесь з мене, вічні зорі|Смійтесь з мене, вічні зорі]]|39|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XII.|[[Зівяле листя/Чого являєшся мені|Чого являєшся мені]]|39|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XIII.|[[Зівяле листя/Отсе тая стежечка|Отсе тая стежечка]]|41|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XIV.|[[Зівяле листя/Як би знав я чари|Як би знав я чари]]|42|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XV.|[[Зівяле листя/Що щастя? Сеж іллюзія|Що щастя? Сеж іллюзія]]|43|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XVI.|[[Зівяле листя/Як не бачу тебе|Як не бачу тебе]]|44|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XVII.|[[Зівяле листя/Як почуєш в ночі|Як почуєш в ночі]]|45|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XVIII.|[[Зівяле листя/Хоч ти не будеш цвіткою цвісти|Хоч ти не будеш цвіткою цвісти]]|45|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XIX.|[[Зівяле листя/Як віл в ярмі|Як віл в ярмі]]|46|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XX.|[[Зівяле листя/Сипле, сипле, сипле сніг|Сипле, сипле, сипле сніг]]|46|4|chapter-width=4.5em}}<section end="2"/>
[[Зівяле листя/Третій жмуток|ТРЕТІЙ ЖМУТОК]] (1896):
<section begin="3"/>{{TOC line|I.|[[Зівяле листя/Коли студінь потисне|Коли студінь потисне]]|51|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|II.|[[Зівяле листя/Вона умерла|Вона умерла]]|51|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|III.|[[Зівяле листя/Байдужісінько мені тепер|Байдужісінько мені тепер]]|52|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|IV.|[[Зівяле листя/В алєї нічкою літною|В алєї нічкою літною]]|53|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|V.|[[Зівяле листя/Покоїк і кухня|Покоїк і кухня]]|54|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|VI.|[[Зівяле листя/Розпука! Те, що я вважав|Розпука! Те, що я вважав]]|55|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|VII.|[[Зівяле листя/Не можу жить, не можу згинуть|Не можу жить, не можу згинуть]]|56|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|VIII.|[[Зівяле листя/Я хтів життю кінець зробить|Я хтів життю кінець зробить]]|57|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|IX.|[[Зівяле листя/Тричі мені являлася любов|Тричі мені являлася любов]]|58|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|X.|[[Зівяле листя/Надходить ніч|Надходить ніч]]|60|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XI.|[[Зівяле листя/Чорте, демоне розлуки|Чорте, демоне розлуки]]|62|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XII.|[[Зівяле листя/І він явивсь мені|І він явивсь мені]]|62|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XIII.|[[Зівяле листя/Матінко моя ріднесенька|Матінко моя ріднесенька]]|65|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XIV.|[[Зівяле листя/Пісне, моя ти підстрелена пташко|Пісне, моя ти підстрелена пташко]]|66|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XV.|[[Зівяле листя/І ти прощай!|І ти прощай!]]|67|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XVI.|[[Зівяле листя/Даремно, пісне!|Даремно, пісне!]]|67|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XVII.|[[Зівяле листя/Поклін тобі, Буддо!|Поклін тобі, Буддо!]]|68|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XVIII.|[[Зівяле листя/Душа безсмертна!|Душа безсмертна]]|70|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XIX.|[[Зівяле листя/Самовбивство — се трусість|Самовбійство се трусість]]|72|4|chapter-width=4.5em}}
{{TOC line|XX.|[[Зівяле листя/Отсей маленький інструмент|Отсей маленький інструмент]]|73|4|chapter-width=4.5em}}<section end="3"/>
{{gap|4em|4|chapter-width=4.5em}}{{sp|Вінєта роботи Павла Ковжуна}}.
{{block center/e}}
{{rule|6em}}{{rule|6em}}<noinclude></noinclude>
|
VI.
Ой, ти дубочку кучерявий 34 4
VII.
Ой, жалю мій, жалю 35 4
VIII.
Я не тебе люблю, о, ні 36 4
IX.
Чому не смієшся ніколи 38 4
X. В ваґоні 38 4
XI.
Смійтесь з мене, вічні зорі 39 4
XII.
Чого являєшся мені 39 4
XIII.
Отсе тая стежечка 41 4
XIV.
Як би знав я чари 42 4
XV.
Що щастя?
Сеж іллюзія 43 4
XVI.
Як не бачу тебе 44 4
XVII.
Як почуєш в ночі 45 4
XVIII.
Хоч ти не будеш цвіткою цвісти 45 4
XIX.
Як віл в ярмі 46 4
XX.
Сипле, сипле, сипле сніг 46 4
ТРЕТІЙ ЖМУТОК (1896):
I. Коли студінь потисне 51 4
II.
Вона умерла 51 4
III.
Байдужісінько мені тепер 52 4
IV.
В алєї нічкою літною 53 4
V. Покоїк і кухня 54 4
VI.
Розпука!
Те, що я вважав 55 4
VII.
Не можу жить, не можу згинуть 56 4
VIII.
Я хтів життю кінець зробить 57 4
IX.
Тричі мені являлася любов 58 4
X. Надходить ніч 60 4
XI.
Чорте, демоне розлуки 62 4
XII.
І він явивсь мені 62 4
XIII.
Матінко моя ріднесенька 65 4
XIV.
Пісне, моя ти підстрелена пташко 66 4
XV.
І ти прощай!
67 4 XVI.
Даремно, пісне!
67 4 XVII.
Поклін тобі, Буддо!
68 4 XVIII.
Душа безсмертна 70 4
XIX.
Самовбійство се трусість 72 4
XX.
Отсей маленький інструмент 73 4
Вінєта роботи Павла Ковжуна.
|
Сторінка:Іван Франко.
Зівяле листя.
Третє видання.
1922.djvu/80
|
[
{
"content": "Що написано на зображеній сторінці?",
"role": "user"
},
{
"content": "VI.\nОй, ти дубочку кучерявий 34 4\nVII.\nОй, жалю мій, жалю 35 4\nVIII.\nЯ не тебе люблю, о, ні 36 4\nIX.\nЧому не смієшся ніколи 38 4\nX. В ваґоні 38 4\nXI.\nСмійтесь з мене, вічні зорі 39 4\nXII.\nЧого являєшся мені 39 4\nXIII.\nОтсе тая стежечка 41 4\nXIV.\nЯк би знав я чари 42 4\nXV.\nЩо щастя?\nСеж іллюзія 43 4\nXVI.\nЯк не бачу тебе 44 4\nXVII.\nЯк почуєш в ночі 45 4\nXVIII.\nХоч ти не будеш цвіткою цвісти 45 4\nXIX.\nЯк віл в ярмі 46 4\nXX.\nСипле, сипле, сипле сніг 46 4\nТРЕТІЙ ЖМУТОК (1896):\nI. Коли студінь потисне 51 4\nII.\nВона умерла 51 4\nIII.\nБайдужісінько мені тепер 52 4\nIV.\nВ алєї нічкою літною 53 4\nV. Покоїк і кухня 54 4\nVI.\nРозпука!\nТе, що я вважав 55 4\nVII.\nНе можу жить, не можу згинуть 56 4\nVIII.\nЯ хтів життю кінець зробить 57 4\nIX.\nТричі мені являлася любов 58 4\nX. Надходить ніч 60 4\nXI.\nЧорте, демоне розлуки 62 4\nXII.\nІ він явивсь мені 62 4\nXIII.\nМатінко моя ріднесенька 65 4\nXIV.\nПісне, моя ти підстрелена пташко 66 4\nXV.\nІ ти прощай!\n67 4 XVI.\nДаремно, пісне!\n67 4 XVII.\nПоклін тобі, Буддо!\n68 4 XVIII.\nДуша безсмертна 70 4\nXIX.\nСамовбійство се трусість 72 4\nXX.\nОтсей маленький інструмент 73 4\nВінєта роботи Павла Ковжуна.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/8
|
<noinclude>{{c|{{—}} 4 {{—}}}}</noinclude><section begin="1"/>Виміркувавши отсю фактичну основу дневника, я почав уважнійше прочитувати поодинокі його частини. Багато там було недотепної мазанини, багато немудрого фільософовання та незрозумілих докорів, — та серед тої полови попадалися місця, повні сили й виразу безпосереднього чуття, місця такі, в котрих мій покійний приятель, хоч загалом не сильний у прозі, видобував із своєї душі правдиво поетичні тони. Отсі місця робили на мене сильне вражіння. Вдумуючись в ситуацію, в духовий настрій автора дневника, я пробував передати ті місця віршованою мовою і пускаю їх отсе в світ.
По що? Чи варто було трудитися, щоб пустити в світ пару жмутків зівялого листя, вкинути в круговорот нашого сучасного життя кілька крапель, затроєних песимізмом, а радше безнадійністю, роспукою та безрадністю? У нас і без того сього добра так багато! Та хто його знає — думалося мені — може се горе таке, як віспа, котру лічать вщіплюванням віспи? Може образ мук і горя хорої душі вздоровить деяку хору душу в нашій суспільности? Мені пригадався Ґетевий Вертер, і пригадалися ті слова, які Ґете написав на екземплярі сеї своєї книги, посилаючи її одному свойому знайомому. З тими словами і я подаю отсі вірші нашому молодому поколінню:
{{c|Sei ein Mann und folge mir nicht nach!}}
1897.
{{rule|6em}}{{rule|6em}}<section end="1"/>
{{dhr|2em}}
<section begin="2"/>{{c|{{larger|ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ДРУГОГО ВИДАННЯ.}}}}
Чотирнацять літ після появи „Зівялого листя“ запотребилося друге видання сеї збірки ліричних пісень, найсубєктивнійших із усіх, які появилися у нас від часу автобіоґрафічних поезій Шевченка, та при тім найбільш обєктивних у способі мальовання складного людського чуття. Не можу сказати, щоб тодішня літературна критика гаразд зрозуміла інтенції та характер моєї збірки. Найпросторійше писання про неї [[Автор:Василь Щурат|Василя Щурата]] в „Зорі“ силкувалося осудити її як прояв зовсім зайвого у нас<section end="2"/><noinclude></noinclude>
|
— 4 —
Виміркувавши отсю фактичну основу дневника, я почав уважнійше прочитувати поодинокі його частини.
Багато там було недотепної мазанини, багато немудрого фільософовання та незрозумілих докорів, — та серед тої полови попадалися місця, повні сили й виразу безпосереднього чуття, місця такі, в котрих мій покійний приятель, хоч загалом не сильний у прозі, видобував із своєї душі правдиво поетичні тони.
Отсі місця робили на мене сильне вражіння.
Вдумуючись в ситуацію, в духовий настрій автора дневника, я пробував передати ті місця віршованою мовою і пускаю їх отсе в світ.
По що?
Чи варто було трудитися, щоб пустити в світ пару жмутків зівялого листя, вкинути в круговорот нашого сучасного життя кілька крапель, затроєних песимізмом, а радше безнадійністю, роспукою та безрадністю?
У нас і без того сього добра так багато!
Та хто його знає — думалося мені — може се горе таке, як віспа, котру лічать вщіплюванням віспи?
Може образ мук і горя хорої душі вздоровить деяку хору душу в нашій суспільности?
Мені пригадався Ґетевий Вертер, і пригадалися ті слова, які Ґете написав на екземплярі сеї своєї книги, посилаючи її одному свойому знайомому.
З тими словами і я подаю отсі вірші нашому молодому поколінню:
Sei ein Mann und folge mir nicht nach!
1897.
ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ДРУГОГО ВИДАННЯ.
Чотирнацять літ після появи „Зівялого листя“ запотребилося друге видання сеї збірки ліричних пісень, найсубєктивнійших із усіх, які появилися у нас від часу автобіоґрафічних поезій Шевченка, та при тім найбільш обєктивних у способі мальовання складного людського чуття.
Не можу сказати, щоб тодішня літературна критика гаразд зрозуміла інтенції та характер моєї збірки.
Найпросторійше писання про неї Василя Щурата в „Зорі“ силкувалося осудити її як прояв зовсім зайвого у нас
|
Сторінка:Іван Франко.
Зівяле листя.
Третє видання.
1922.djvu/8
|
[
{
"content": "OCR",
"role": "user"
},
{
"content": "— 4 —\nВиміркувавши отсю фактичну основу дневника, я почав уважнійше прочитувати поодинокі його частини.\nБагато там було недотепної мазанини, багато немудрого фільософовання та незрозумілих докорів, — та серед тої полови попадалися місця, повні сили й виразу безпосереднього чуття, місця такі, в котрих мій покійний приятель, хоч загалом не сильний у прозі, видобував із своєї душі правдиво поетичні тони.\nОтсі місця робили на мене сильне вражіння.\nВдумуючись в ситуацію, в духовий настрій автора дневника, я пробував передати ті місця віршованою мовою і пускаю їх отсе в світ.\nПо що?\nЧи варто було трудитися, щоб пустити в світ пару жмутків зівялого листя, вкинути в круговорот нашого сучасного життя кілька крапель, затроєних песимізмом, а радше безнадійністю, роспукою та безрадністю?\nУ нас і без того сього добра так багато!\nТа хто його знає — думалося мені — може се горе таке, як віспа, котру лічать вщіплюванням віспи?\nМоже образ мук і горя хорої душі вздоровить деяку хору душу в нашій суспільности?\nМені пригадався Ґетевий Вертер, і пригадалися ті слова, які Ґете написав на екземплярі сеї своєї книги, посилаючи її одному свойому знайомому.\nЗ тими словами і я подаю отсі вірші нашому молодому поколінню:\nSei ein Mann und folge mir nicht nach!\n1897.\nПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ДРУГОГО ВИДАННЯ.\nЧотирнацять літ після появи „Зівялого листя“ запотребилося друге видання сеї збірки ліричних пісень, найсубєктивнійших із усіх, які появилися у нас від часу автобіоґрафічних поезій Шевченка, та при тім найбільш обєктивних у способі мальовання складного людського чуття.\nНе можу сказати, щоб тодішня літературна критика гаразд зрозуміла інтенції та характер моєї збірки.\nНайпросторійше писання про неї Василя Щурата в „Зорі“ силкувалося осудити її як прояв зовсім зайвого у нас",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/9
|
<noinclude>{{c|{{—}} 5 {{—}}}}</noinclude>песимізму. Не тільки сам я, але — се стало мені відомо зараз тоді — також значна часть публики зовсім инакше зрозуміла ті поезії, і я надіюся, що й теперішнє покоління знайде в них не одно таке, що відгукнеться в його душі зовсім не песимістичними тонами.
Пускаючи до друку се друге видання, я, де можна, поробив язикові поправки, хоч се не скрізь було можливе. Не потребую, здається, додавати, що прозова передмова до першого видання, яка й тут друкується без зміни, також не більше, як літературна фікція. Давати ключ до пояснення поодиноких із тих віршів, не бачу потреби; мені здається, що й без автобіоґрафічного ключа вони мають самостійне літературне значіння.
Львів, дня 10. падолиста 1910.
{{right|'''''Іван Франко'''''.|offset=3em}}
{{dhr}}
{{rule|6em}}{{rule|6em}}<noinclude></noinclude>
|
— 5 —
песимізму.
Не тільки сам я, але — се стало мені відомо зараз тоді — також значна часть публики зовсім инакше зрозуміла ті поезії, і я надіюся, що й теперішнє покоління знайде в них не одно таке, що відгукнеться в його душі зовсім не песимістичними тонами.
Пускаючи до друку се друге видання, я, де можна, поробив язикові поправки, хоч се не скрізь було можливе.
Не потребую, здається, додавати, що прозова передмова до першого видання, яка й тут друкується без зміни, також не більше, як літературна фікція.
Давати ключ до пояснення поодиноких із тих віршів, не бачу потреби; мені здається, що й без автобіоґрафічного ключа вони мають самостійне літературне значіння.
Львів, дня 10.
падолиста 1910.
Іван Франко.
|
Сторінка:Іван Франко.
Зівяле листя.
Третє видання.
1922.djvu/9
|
[
{
"content": "розпізнай текст на зображенні",
"role": "user"
},
{
"content": "— 5 —\nпесимізму.\nНе тільки сам я, але — се стало мені відомо зараз тоді — також значна часть публики зовсім инакше зрозуміла ті поезії, і я надіюся, що й теперішнє покоління знайде в них не одно таке, що відгукнеться в його душі зовсім не песимістичними тонами.\nПускаючи до друку се друге видання, я, де можна, поробив язикові поправки, хоч се не скрізь було можливе.\nНе потребую, здається, додавати, що прозова передмова до першого видання, яка й тут друкується без зміни, також не більше, як літературна фікція.\nДавати ключ до пояснення поодиноких із тих віршів, не бачу потреби; мені здається, що й без автобіоґрафічного ключа вони мають самостійне літературне значіння.\nЛьвів, дня 10.\nпадолиста 1910.\nІван Франко.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/11
|
<noinclude></noinclude>{{dhr|5em}}
{{c|{{xxxx-larger|{{sp|ПЕРШИЙ ЖМУТОК}}}}}}
{{dhr}}
{{c|{{x-larger|1886—1893.}}}}
{{dhr|5em}}<noinclude></noinclude>
|
ПЕРШИЙ ЖМУТОК
1886—1893.
|
Сторінка:Іван Франко.
Зівяле листя.
Третє видання.
1922.djvu/11
|
[
{
"content": "Опрацюй зображення та поверни текст",
"role": "user"
},
{
"content": "ПЕРШИЙ ЖМУТОК\n1886—1893.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/13
|
<noinclude></noinclude>{{c|I.}}
<section begin="1"/>{{block center|<poem>{{largeinitial|П|2em|}}о довгім, важкім отупінню
Знов трискає хвиля пісень,
Неначе зпід попелу разом
Язиками блимне вогень.
Що щастям, спокоєм здавалось,
Те попелу тепла верства;
Під нею жаги і любови
Не згасла ще іскра жива.
Не згасла ще, тліла, [[ятритися|ятрилась]]
Помимо сліз мо́їх роси;
Та вітер повіяв і попіл розвіяв —
Тепер ти вогонь той згаси!
Ні, годі! Не буду гасити!
Най бухає грішний вогень!
І серце най рветься, та вільно най ллється
Бурливая хвиля пісень!</poem>}}<section end="1"/>
{{c|II.}}
<section begin="2"/>{{block center/s}}<poem>{{largeinitial|Н|2em|}}е знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.</poem><section end="2"/><noinclude>{{block center/e}}</noinclude>
|
I.
По довгім, важкім отупінню
Знов трискає хвиля пісень,
Неначе зпід попелу разом
Язиками блимне вогень.
Що щастям, спокоєм здавалось,
Те попелу тепла верства;
Під нею жаги і любови
Не згасла ще іскра жива.
Не згасла ще, тліла, ятрилась
Помимо сліз мо́їх роси;
Та вітер повіяв і попіл розвіяв —
Тепер ти вогонь той згаси!
Ні, годі!
Не буду гасити!
Най бухає грішний вогень!
І серце най рветься, та вільно най ллється
Бурливая хвиля пісень!
II.
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.
|
Сторінка:Іван Франко.
Зівяле листя.
Третє видання.
1922.djvu/13
|
[
{
"content": "OCR",
"role": "user"
},
{
"content": "I.\nПо довгім, важкім отупінню\nЗнов трискає хвиля пісень,\nНеначе зпід попелу разом\nЯзиками блимне вогень.\nЩо щастям, спокоєм здавалось,\nТе попелу тепла верства;\nПід нею жаги і любови\nНе згасла ще іскра жива.\nНе згасла ще, тліла, ятрилась\nПомимо сліз мо́їх роси;\nТа вітер повіяв і попіл розвіяв —\nТепер ти вогонь той згаси!\nНі, годі!\nНе буду гасити!\nНай бухає грішний вогень!\nІ серце най рветься, та вільно най ллється\nБурливая хвиля пісень!\nII.\nНе знаю, що мене до тебе тягне,\nЧим вчарувала ти мене, що все,\nКоли погляну на твоє лице,\nЧогось мов щастя й волі серце прагне.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/747
|
<noinclude></noinclude>{{c|{{xx-larger|{{uc|Оглав.}}}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Од видавництва|Од видавництва]]|spaces=4|pagetext=III}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Споминки про Шевченка Н. Костомарова|Споминки про Шевченка Н. Костомарова]]|spaces=4|pagetext=VI}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Споминки про Шевченка М. Микѣшина|Споминки про Шевченка М. Микѣшина]]|spaces=4|pagetext=XIII}}
{{c|{{x-larger|{{uc|Кобзарь.}}}}}}
{{c|{{larger|'''До 1844 року:'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/До Основъяненка|До Основъяненка]]|spaces=4|pagetext=1}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Тарасова ніч|Тарасова ніч]]|spaces=4|pagetext=4}}
{{c|{{larger|'''1844.'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Чигирин|Чигирин]]|spaces=4|pagetext=9}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Сон (У всякого своя доля)|Сон]]|spaces=4|pagetext=12}}
{{c|{{larger|'''1845.'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Уривки з поеми »Єретик« або »Иван Гус«|Уривки з поеми »Єретик« або »Иван Гус«]]|spaces=4|pagetext=29}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Великий Лёх|Великий Лёх]]|spaces=4|pagetext=36}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Розрита могила|Розрита могила]]|spaces=4|pagetext=53}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Кавказ|Кавказ]]|spaces=4|pagetext=55}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Холодний яр|Холодний яр]]|spaces=4|pagetext=61}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/До мертвих, і живих, і ненарожденних земляків моїх, в Україні і не в Україні сущих, моє дружнеє посланіє|До мертвих, і живих, і ненарожденних земляків моїх, в Україні і не в Україні сущих, моє {{errata|дружеє|дружнеє}} посланіє]]|spaces=4|pagetext=64}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Заповіт|Заповіт]]|spaces=4|pagetext=72}}
{{c|{{larger|'''До 1847 року:'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/В альбом|В альбом]]|spaces=4|pagetext=73}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Гарно твоя кобза грає|Гарно твоя кобза грає]]|spaces=4|pagetext=73}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Думка|Думка]]|spaces=4|pagetext=75}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Полуботко|Полуботко]]|spaces=4|pagetext=76}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Тече вода в синє море|Тече вода в синє море]]|spaces=4|pagetext=77}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Минають дні, минають ночі!|Минають дні, минають ночі!]]|spaces=4|pagetext=78}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/У Вильні, городі преславнім|У Вильні, городі преславнім]]|spaces=4|pagetext=79}}<noinclude></noinclude>
|
ОГЛАВ.
Од видавництва III
Споминки про Шевченка Н.
Костомарова VI Споминки про Шевченка М.
Микѣшина XIII
КОБЗАРЬ.
До 1844 року:
До Основъяненка 1
Тарасова ніч 4
1844.
Чигирин 9
Сон 12
1845.
Уривки з поеми »Єретик« або »Иван Гус« 29
Великий Лёх 36
Розрита могила 53
Кавказ 55
Холодний яр 61
До мертвих, і живих, і ненарожденних земляків моїх, в Україні і не в Україні сущих, моє дружеє посланіє 64
Заповіт 72
До 1847 року:
В альбом 73
Гарно твоя кобза грає 73
Думка 75
Полуботко 76
Тече вода в синє море 77
Минають дні, минають ночі!
78 У Вильні, городі преславнім 79
|
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/747
|
[
{
"content": "розпізнай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "ОГЛАВ.\nОд видавництва III\nСпоминки про Шевченка Н.\nКостомарова VI Споминки про Шевченка М.\nМикѣшина XIII\nКОБЗАРЬ.\nДо 1844 року:\nДо Основъяненка 1\nТарасова ніч 4\n1844.\nЧигирин 9\nСон 12\n1845.\nУривки з поеми »Єретик« або »Иван Гус« 29\nВеликий Лёх 36\nРозрита могила 53\nКавказ 55\nХолодний яр 61\nДо мертвих, і живих, і ненарожденних земляків моїх, в Україні і не в Україні сущих, моє дружеє посланіє 64\nЗаповіт 72\nДо 1847 року:\nВ альбом 73\nГарно твоя кобза грає 73\nДумка 75\nПолуботко 76\nТече вода в синє море 77\nМинають дні, минають ночі!\n78 У Вильні, городі преславнім 79",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/748
|
<noinclude>{{c|— 274 —}}</noinclude>{{c|{{larger|'''1847.'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Княжна|Княжна]]|spaces=4|pagetext=83}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Иржавець|Иржавець]]|spaces=4|pagetext=96}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Сон|Сон]]|spaces=4|pagetext=99}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Н. И. Костомарову|Н. И. Костомарову]]|spaces=4|pagetext=104}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/А. О. Козачковському|А. О. Козачковському]]|spaces=4|pagetext=105}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Мені тринадцятий минав|Мені тринадцятий минав]]|spaces=4|pagetext=110}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Мені однаково, чи буду|Мені однаково, чи буду]]|spaces=4|pagetext=111}}
{{c|{{larger|'''1848.'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/А нумо знову віршувать|А нумо знову віршувать]]|spaces=4|pagetext=113}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Не для людей і не для слави|Не для людей і не для слави]]|spaces=4|pagetext=114}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Варнак|Варнак]]|spaces=4|pagetext=116}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Чернець|Чернець]]|spaces=4|pagetext=121}}
{{c|{{larger|'''1849.'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Заросли шляхи тернами|Заросли шляхи тернами]]|spaces=4|pagetext=127}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/І виріс я на чужині|І виріс я на чужині]]|spaces=4|pagetext=128}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Як-би тобі довелося|Як-би тобі довелося]]|spaces=4|pagetext=130}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Мати-покритка|Мати-покритка]]|spaces=4|pagetext=134}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Зацвіла в долині|Зацвіла в долині]]|spaces=4|pagetext=138}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Неначе праведних дітей|Неначе праведних дітей]]|spaces=4|pagetext=139}}
{{c|{{larger|'''1850.'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Лічу в неволі дні і ночі|Лічу в неволі дні і ночі]]|spaces=4|pagetext=140}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Петрусь|Петрусь]]|spaces=4|pagetext=143}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Хатина|Хатина]]|spaces=4|pagetext=150}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Як-би ви знали, паничі|Як-би ви знали, паничі]]|spaces=4|pagetext=152}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Мені здається — я не знаю|Мені здається — я не знаю]]|spaces=4|pagetext=154}}
{{c|{{larger|'''1857.'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Москалева криниця|Москалева криниця]]|spaces=4|pagetext=156}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/В неволі, в самоті немає|В неволі, в самоті немає]]|spaces=4|pagetext=165}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Неофіти|Неофіти]]|spaces=4|pagetext=166}}
{{c|{{larger|'''1858.'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Відьма|Відьма]]|spaces=4|pagetext=188}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Ляхам|Ляхам]]|spaces=4|pagetext=209}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Я не нездужаю, нівроку|Я не нездужаю, нівроку]]|spaces=4|pagetext=210}}
{{c|{{larger|'''1859.'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/N. N.|N. N.]]|spaces=4|pagetext=212}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Як-би-то ти, Богдане пьяний|Як-би-то ти, Богдане пьяний]]|spaces=4|pagetext=213}}<noinclude></noinclude>
|
— 274 —
1847.
Княжна 83
Иржавець 96
Сон 99
Н. И.
Костомарову 104
А. О.
Козачковському 105
Мені тринадцятий минав 110
Мені однаково, чи буду 111
1848.
А нумо знову віршувать 113
Не для людей і не для слави 114
Варнак 116
Чернець 121
1849.
Заросли шляхи тернами 127
І виріс я на чужині 128
Як-би тобі довелося 130
Мати-покритка 134
Зацвіла в долині 138
Неначе праведних дітей 139
1850.
Лічу в неволі дні і ночі 140
Петрусь 143
Хатина 150
Як-би ви знали, паничі 152
Мені здається — я не знаю 154
1857.
Москалева криниця 156
В неволі, в самоті немає 165
Неофіти 166
1858.
Відьма 188
Ляхам 209
Я не нездужаю, нівроку 210
1859.
N. N. 212
Як-би-то ти, Богдане пьяний 213
|
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/748
|
[
{
"content": "розпізнай текст на зображенні",
"role": "user"
},
{
"content": "— 274 —\n1847.\nКняжна 83\nИржавець 96\nСон 99\nН. И.\nКостомарову 104\nА. О.\nКозачковському 105\nМені тринадцятий минав 110\nМені однаково, чи буду 111\n1848.\nА нумо знову віршувать 113\nНе для людей і не для слави 114\nВарнак 116\nЧернець 121\n1849.\nЗаросли шляхи тернами 127\nІ виріс я на чужині 128\nЯк-би тобі довелося 130\nМати-покритка 134\nЗацвіла в долині 138\nНеначе праведних дітей 139\n1850.\nЛічу в неволі дні і ночі 140\nПетрусь 143\nХатина 150\nЯк-би ви знали, паничі 152\nМені здається — я не знаю 154\n1857.\nМоскалева криниця 156\nВ неволі, в самоті немає 165\nНеофіти 166\n1858.\nВідьма 188\nЛяхам 209\nЯ не нездужаю, нівроку 210\n1859.\nN. N. 212\nЯк-би-то ти, Богдане пьяний 213",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/749
|
<noinclude>{{c|— 275 —}}</noinclude>{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Во Іудеї, во дні они|Во Іудеї, во дні они]]|spaces=4|pagetext=213}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Марія|Марія]]|spaces=4|pagetext=215}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Осії глава XIV|Осії глава XIV]]|spaces=4|pagetext=236}}
{{c|{{larger|'''1860.'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Молитви|Молитви]]|spaces=4|pagetext=238}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Умре муж велій в власяниці!|Умре муж велій в власяниці!]]|spaces=4|pagetext=241}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Гимн черничій|Гимн черничій]]|spaces=4|pagetext=241}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Світе ясний! Світе тихий!|Світе ясний! Світе тихий!]]|spaces=4|pagetext=242}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Моя ти любо! мій ти друже!|Моя ти любо! мій ти друже!]]|spaces=4|pagetext=242}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/І Архимед, і Галилей|І Архимед, і Галилей]]|spaces=4|pagetext=243}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Саул|Саул]]|spaces=4|pagetext=244}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Царі|Царі]]|spaces=4|pagetext=248}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Хоча лежачого й не бьють|Хоча лежачого й не бьють]]|spaces=4|pagetext=256}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/І тут, і всюди — скрізь погано!|І тут, і всюди — скрізь погано!]]|spaces=4|pagetext=257}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Не гріє сонце на чужині|Не гріє сонце на чужині]]|spaces=4|pagetext=257}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/О, люде, люде небораки!|О, люде, люде небораки!]]|spaces=4|pagetext=258}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Якось-то йду я у-ночі|Якось-то йду я у-ночі]]|spaces=4|pagetext=259}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Бували войни і військові свари|Бували войни і військові свари]]|spaces=4|pagetext=259}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/N. T.|N. T.]]|spaces=4|pagetext=260}}
{{c|{{larger|'''1861.'''}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Могила Богданова|Могила Богданова]]|spaces=4|pagetext=262}}
{{c|{{larger|Додаток до „Кобзаря“.}}}}
{{TOC line|entrytext=[[Кобзарь (1876)/Том 2/Псалми Давидові|Псалми Давидові]]|spaces=4|pagetext=264}}<noinclude></noinclude>
|
— 275 —
Во Іудеї, во дні они 213
Марія 215
Осії глава XIV 236
1860.
Молитви 238
Умре муж велій в власяниці!
241 Гимн черничій 241
Світе ясний!
Світе тихий!
242 Моя ти любо!
мій ти друже!
242 І Архимед, і Галилей 243
Саул 244
Царі 248
Хоча лежачого й не бьють 256
І тут, і всюди — скрізь погано!
257 Не гріє сонце на чужині 257
О, люде, люде небораки!
258 Якось-то йду я у-ночі 259
Бували войни і військові свари 259
N. T. 260
1861.
Могила Богданова 262
Додаток до „Кобзаря“.
Псалми Давидові 264
|
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/749
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "— 275 —\nВо Іудеї, во дні они 213\nМарія 215\nОсії глава XIV 236\n1860.\nМолитви 238\nУмре муж велій в власяниці!\n241 Гимн черничій 241\nСвіте ясний!\nСвіте тихий!\n242 Моя ти любо!\nмій ти друже!\n242 І Архимед, і Галилей 243\nСаул 244\nЦарі 248\nХоча лежачого й не бьють 256\nІ тут, і всюди — скрізь погано!\n257 Не гріє сонце на чужині 257\nО, люде, люде небораки!\n258 Якось-то йду я у-ночі 259\nБували войни і військові свари 259\nN. T. 260\n1861.\nМогила Богданова 262\nДодаток до „Кобзаря“.\nПсалми Давидові 264",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/750
|
<noinclude></noinclude>{{c|{{x-larger|{{uc|Помилки.}}}}}}
{| valign="top" cellpadding=0 align=center style="white-space:nowrap"
|- align="center"
| width="1em" | {{smaller|''Стор.''}}
| width="1em" | {{smaller|''Стр.''}}
| style="" | {{smaller|''Надрюковано:''}}
| style="" | {{smaller|''Треба:''}}
|-
|style="text-align:right; padding-right:1em" |
32<br />
35<br />
36<br />
61<br />
79<br />
117<br />
132<br />
149<br />
206<br />
223<br />
241<br />
|style="text-align:right; padding-right:1em"|
35<br />
14<br />
12<br />
11<br />
32<br />
29<br />
23<br />
8<br />
36<br />
1<br />
12<br />
|
{{smaller|розувати}}<br />
Вифлиємскої<br />
{{uc|Великии лех}}<br />
{{uc|Холоднии Яр}}<br />
{{smaller|нє хотів}}<br />
От-тож<br />
{{smaller|Та весельної}}<br />
Теперь<br />
я прощаю<br />
Его<br />
{{uc|Гимн черничіи}}<br />
|
{{smaller|розкувати}}<br />
Вифлиємської<br />
{{uc|Великий лех}}<br />
{{uc|Холодний Яр}}<br />
{{smaller|не хотів}}<br />
От-то ж<br />
{{smaller|Та весільної}}<br />
Тепер<br />
Я прощаю<br />
Ёго<br />
{{uc|Гимн черничій}}<br />
|-
|colspan=2 | <br/>
|colspan=2 | {{smaller|У I. томі при оправі помилок занехаяна ще одна у строці:}}
|- valign="top"
|370 || 17
|colspan=2 | Творили б скрізь по-над землею,
|-
|colspan=2 | <br/>
|colspan=2 | {{smaller|замість котрої треба б поставити дві:}}
|-
|colspan=2 | <br/>
|colspan=2 | Творяли б лежа епопеї,
|-
|colspan=2 | <br/>
|colspan=2 | Вітали б скрізь по-над землею.
|}<noinclude></noinclude>
|
ПОМИЛКИ.
|
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/750
|
[
{
"content": "OCR сторінки",
"role": "user"
},
{
"content": "ПОМИЛКИ.",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/1
|
<noinclude></noinclude>{{block center/s|style=width:100%;max-width:23em}}
{{larger|№ 190}}
{{dhr|2em}}
{{c|{{larger|{{xxxx-larger|'''[[Загальна біблїотека|ЗАГАЛЬНА<br/>БІБЛЇОТЕКА]]'''}}}}|style=line-height:1}}
{{dhr|0.5em}}
{{rule}}
{{dhr}}
{{c|{{x-larger|М. КОЦЮБИНСЬКИЙ}}}}
{{dhr}}
{{c|{{larger|{{xxxx-larger|{{sp|ЛЯЛЕЧКА}}<br/>{{sp|ПОЄДИНОК}}}}}}|style=line-height:1.2}}
{{dhr}}
{{c|{{larger|ОПОВІДАННЯ}}}}
{{dhr|5em}}
{{c|{{sp|ЛЯЙПЦІҐ}}}}
{{c|{{larger|{{sp|УКРАЇНСЬКА НАКЛАДНЯ}}}}}}
{{c|'''{{smaller|головні склади:}}'''}}
{{c|'''{{smaller|BERLIN W 62 / ЛЬВІВ / WINNIPEG MAN. (Canada)}}'''}}
{{block center/e}}<noinclude></noinclude>
|
№ 190
ЗАГАЛЬНА БІБЛЇОТЕКА
М. КОЦЮБИНСЬКИЙ
ЛЯЛЕЧКА ПОЄДИНОК
ОПОВІДАННЯ
ЛЯЙПЦІҐ
УКРАЇНСЬКА НАКЛАДНЯ
головні склади:
BERLIN W 62 / ЛЬВІВ / WINNIPEG MAN.
(Canada)
|
Сторінка:Лялечка.
Поєдинок.djvu/1
|
[
{
"content": "Опрацюй зображення та поверни текст",
"role": "user"
},
{
"content": "№ 190\nЗАГАЛЬНА БІБЛЇОТЕКА\nМ. КОЦЮБИНСЬКИЙ\nЛЯЛЕЧКА ПОЄДИНОК\nОПОВІДАННЯ\nЛЯЙПЦІҐ\nУКРАЇНСЬКА НАКЛАДНЯ\nголовні склади:\nBERLIN W 62 / ЛЬВІВ / WINNIPEG MAN.\n(Canada)",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/2
|
<noinclude></noinclude>{|style="margin:auto; width:35em"
|-
|width="80pt"| ||{{sp|Досі появилися оці книжки:}}
|- style="vertical-align:top"
|1—6а.||'''Лепкий Б.,''' Начерк історії української літератури (до нападів Татар). I., нове ілюстроване видання.
|-
|7.||'''Левицький-Нечуй Ів.,''' Запорожці.
|-
|8.||'''Ляфонтен Ж.,''' Байки ({{errata|в|з}} 4 образками).
|-
|9—11.||'''Карпенко-Карий,''' Суєта, нове видання.
|- style="vertical-align:top"
|12—14б.||'''Крушельницький Антін,''' Іван Франко, поезія (Літературні характеристики укр. письменників, I).
|-
|15—16.||'''Руданський С.,''' Співомовки (зі вступ. Лепкого).
|-
|17.||'''М. Вовчок,''' Девять братів і десята сестричка Галя.
|-
|18—20.||'''Ахеліс Тома, др.,''' Начерк соціольоґії.
|-
|21.||'''Мамін-Сибіряк Д. Н.,''' Чутлива совість.
|-
|22—23.||'''Ніцше Фр.,''' Так мовив Заратустра. Часть I.
|-
|24—25.||'''Ніцше Фр.,''' Так мовив Заратустра. Часть II.
|-
|26—27.||'''Кміт Юрій,''' В затінку й на сонці оповідання.
|-
|28—29а.||'''Збірник''' народніх пісень і дум.
|- style="vertical-align:top"
|30—33а.||'''Чайківський Й.,''' Всесв. історія I, стар. віки (з ілюстр.).
|-
|34.||'''Кіплінґ Р.,''' От собі казочки (з двома ілюстр.).
|-
|35—36.||'''Кіплінґ Р.,''' От собі сторійки (з трома ілюстр.).
|-
|37.||'''Бєрнзон Б.,''' Новоженці, комедія в двох діях.
|-
|38—39.||'''Ніцше Фр.,''' Так мовив Заратустра. Часть III.
|-
|40.||'''Езоп,''' Байки.
|-
|41—43б.||'''Барвінський В.,''' Скошений цвіт, повість.
|-
|44—47.||'''Раковський Ів. др.,''' Психольоґія, I.
|-
|48.||'''Андреєв Л.,''' Три оповідання.
|-
|49—50.||'''Карпенко-Карий,''' Хазяїн, комедія.
|-
|51.||'''М. Вовчок,''' Сестра, Козачка, Чумак (оповідання).
|-
|52.||'''Бєрнзон Б.,''' Понад сили, драма.
|- style="vertical-align:top"
|53—56.||'''Чайківський Й.,''' Всесвітна історія II, серед. віки.
|- style="vertical-align:top"
|57—59.||'''Ніцше Фр.,''' Так мовив Заратустра. Часть IV (кінець).
|-
|60.||'''М. Вовчок,''' Від себе не втечеш (оповідання).
|-
|61—62.||'''Ібзен Г.,''' Будівничий Сольнес, драма.
|-
|63—64.||'''Гоголь М.,''' Тарас Бульба, повість (з ілюстр.).
|-
|65.||'''Руданський С,''' Цар-соловей, поема-казка.
|-
|66.||'''Молієр Ж. Б.,''' Лікар-шуткар, жарт у 1 дії.
|-
|67.||'''Котляревський Ів.,''' Наталка Полтавка, укр. опера.
|- style="vertical-align:top"
|68—72.||'''Чайківський Й.,''' Всесвітна історія III, нововічна.
|-
|73—74.||'''Николишин Д.,''' Розладдє, драма.
|-
|75.||'''М. Вовчок,''' Кармелюк. Невільничка (оповідання).
|-
|76—77.||'''Геновефа,''' опов. (з образк.).
|-
|78.||'''Куліш П.,''' Орися, Дівоче серце, Січові гості.
|-
|79.||'''Кобилянська Ольга,''' Некультурна, новеля.
|-
|80.||'''Кобилянська Ольга,''' Valse mélancolique.
|-
|81—84.||'''Франс Ан.,''' На білих скалах, повість.
|-
|85—86.||'''Толстой{{errata|,|}} Л.,''' Живий труп, драма.
|-
|87—91.||'''Барвінський О.,''' Спомини з мого життя, I.
|-
|92.||'''Яричевський С.,''' Княгиня Любов, драма.
|-
|93.||'''М. Вовчок,''' Сон, Одарка, Чари, Ледащиця.
|- style="vertical-align:top"
|94—98.||'''Лепкий Б.,''' Начерк іст. україн. літер., книжка II.
|-
|99.||'''М. Вовчок,''' Інститутка.<noinclude><!-- -->
|}</noinclude>
|
Сторінка:Лялечка.
Поєдинок.djvu/2
|
[
{
"content": "Опрацюй зображення та поверни текст",
"role": "user"
},
{
"content": "",
"role": "assistant"
}
] |
||
Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/3
|
<noinclude></noinclude>{{block center/s|style=width:100%;max-width:32em;}}
{{c|{{x-larger|М. КОЦЮБИНСЬКИЙ}}}}
{{dhr|2em}}
{{c|'''{{xxxx-larger|{{x-larger|{{sp|ЛЯЛЕЧК}}А<br/>{{sp|ПОЄДИНО|0.1em}}К}}}}'''}}
{{dhr|2em}}
{{c|{{larger|{{sp|ОПОВІДАННЯ}}}}}}
{{dhr|5em}}
[[Файл:Українська Накладня логотип.jpg|130px|безрамки|центр]]
{{dhr|5em}}
{{block center/s}}
{{c|{{larger|{{sp|УКРАЇНСЬКА НАКЛАДНЯ}} {{nw|{{sp|КИЇ}}В — {{sp| ЛЯЙПЦІ}}Ґ}}}}}}
{{c|{{fine|ГОЛОВНІ СКЛАДИ:}}}}
{{smaller block/s}}
{|cellpadding="1" style="margin:auto; border-collapse:collapse; text-align:center; font-weight:bold; width:100%"
|- style="vertical-align:top"
|style="border-right:1px solid black; padding:0 0.5em 0 0"|Українська Накладня<br/>с.з.о.п.<br/>BERLIN W 62<br/>Kurfürstenstr. 83
|style="padding:0 0.5em"|Книгарня Наукового<br/>Тов. ім Шевченка<br/>у {{sp|ЛЬВОВІ}}<br/>Ринок 10
|style="border-left:1px solid black; padding:0 0 0 0.5em"|Ukrainśka Knyharńa<br/>i Nakladńa<br/>850 Main Str.<br/>Winnipeg Man. (Canada)
|}
{{smaller block/e}}
{{block center/e}}
{{block center/e}}<noinclude></noinclude>
|
М. КОЦЮБИНСЬКИЙ
ЛЯЛЕЧКА ПОЄДИНОК
ОПОВІДАННЯ
УКРАЇНСЬКА НАКЛАДНЯ КИЇВ — ЛЯЙПЦІҐ
ГОЛОВНІ СКЛАДИ:
|
Сторінка:Лялечка.
Поєдинок.djvu/3
|
[
{
"content": "Прочитай текст на картинці",
"role": "user"
},
{
"content": "М. КОЦЮБИНСЬКИЙ\nЛЯЛЕЧКА ПОЄДИНОК\nОПОВІДАННЯ\nУКРАЇНСЬКА НАКЛАДНЯ КИЇВ — ЛЯЙПЦІҐ\nГОЛОВНІ СКЛАДИ:",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/5
|
<noinclude></noinclude>{{block center|width=100%|max-width=30em|
{{dhr|2em}}
{{right|{{xx-larger|ЛЯЛЕЧКА}}}}
{{dhr|2em}}
}}<noinclude></noinclude>
|
ЛЯЛЕЧКА
|
Сторінка:Лялечка.
Поєдинок.djvu/5
|
[
{
"content": "розпізнай текст на зображенні",
"role": "user"
},
{
"content": "ЛЯЛЕЧКА",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/7
|
<noinclude></noinclude><section begin="1"/>{{dhr}}
{{c|{{#ifeq:{{SUBPAGENAME}}|Лялечка|ЛЯЛЕЧКА|[[Лялечка. Поєдинок/Лялечка|ЛЯЛЕЧКА]]}}.}}
{{dhr}}
{{c|{{fine|Етюд}}.}}
{{dhr}}<section end="1"/>
{{block right|{{fine block|<poem>Triste comme un beau jour
pour un coeur sans espoir.
{{right|''F. Coppée''|2em}}</poem>}}}}
Драбинястий віз, запряжений одною конякою, раз-у-раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію. У земської вчительки Раїси Левицької, що їхала на возі, почало від труської дороги боліти під грудьми — і це було добре, бо одривало її від прикрих думок. Вона ще не прохолола після історії з попом, мов відламок розірваної вибухом бомби. Перед її очима як на злість вставало худе, єзуїтське, скривлене від злости обличчя попа, коли вона прилюдно вигнала його з школи. Що ж, инакше вона не могла вчинити: його вічні доноси на неї, похід проти земської школи, підбурювання селян та втручання в її шкільну працю — стали нестерпучими, нерви її не витримали, і вона зробила попові бешкет при школярах та селянах. Піп побіг жалітися інспекторові та свому начальству, а „матушка“ тим часом ускочила з наймичкою в школу, побила горшки і, світячи зеленими, як у роздратованої кицьки, очима, захлипуючись потоком лайки, кинулася з кулаками на „зухвалу вчительку“ — і напевне побила б, коли б та не втікла<noinclude>{{rh|||5}}</noinclude>
|
.
Етюд.
Triste comme un beau jour
pour un coeur sans espoir.
F. Coppée
Драбинястий віз, запряжений одною конякою, раз-у-раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію.
У земської вчительки Раїси Левицької, що їхала на возі, почало від труської дороги боліти під грудьми — і це було добре, бо одривало її від прикрих думок.
Вона ще не прохолола після історії з попом, мов відламок розірваної вибухом бомби.
Перед її очима як на злість вставало худе, єзуїтське, скривлене від злости обличчя попа, коли вона прилюдно вигнала його з школи.
Що ж, инакше вона не могла вчинити: його вічні доноси на неї, похід проти земської школи, підбурювання селян та втручання в її шкільну працю — стали нестерпучими, нерви її не витримали, і вона зробила попові бешкет при школярах та селянах.
Піп побіг жалітися інспекторові та свому начальству, а „матушка“ тим часом ускочила з наймичкою в школу, побила горшки і, світячи зеленими, як у роздратованої кицьки, очима, захлипуючись потоком лайки, кинулася з кулаками на „зухвалу вчительку“ — і напевне побила б, коли б та не втікла
|
Сторінка:Лялечка.
Поєдинок.djvu/7
|
[
{
"content": "витягни текст з цього зображення.",
"role": "user"
},
{
"content": ".\nЕтюд.\nTriste comme un beau jour\npour un coeur sans espoir.\nF. Coppée\nДрабинястий віз, запряжений одною конякою, раз-у-раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію.\nУ земської вчительки Раїси Левицької, що їхала на возі, почало від труської дороги боліти під грудьми — і це було добре, бо одривало її від прикрих думок.\nВона ще не прохолола після історії з попом, мов відламок розірваної вибухом бомби.\nПеред її очима як на злість вставало худе, єзуїтське, скривлене від злости обличчя попа, коли вона прилюдно вигнала його з школи.\nЩо ж, инакше вона не могла вчинити: його вічні доноси на неї, похід проти земської школи, підбурювання селян та втручання в її шкільну працю — стали нестерпучими, нерви її не витримали, і вона зробила попові бешкет при школярах та селянах.\nПіп побіг жалітися інспекторові та свому начальству, а „матушка“ тим часом ускочила з наймичкою в школу, побила горшки і, світячи зеленими, як у роздратованої кицьки, очима, захлипуючись потоком лайки, кинулася з кулаками на „зухвалу вчительку“ — і напевне побила б, коли б та не втікла",
"role": "assistant"
}
] |
|
Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/8
|
<noinclude></noinclude>з хати. Ну, приїздив інспектор, член земської управи, було слідство, допити — і все скінчилося тим, що її перенесено до другої школи, куди вона саме й їде. Як тільки скінчилися іспити, вона забрала своє убоге манаття і, не бажаючи й днини лишатися в одному селі з навісним попом, подалась у дорогу. І хоч вона далеко була вже од місця пригоди, а все ж ця гидка історія гнітила її, як сонна мара, і мутила і підіймала в серці злість. Це вже вдруге на протязі своєї тринадцятилітньої служби вона мусить через непорозуміння з попом міняти школу — і хто знає, що чекає її на новому місці, де певно — ох, Боже! — є піп і попадя.
Але те, що так трусило і так кололо під грудьми, не давало снуватися гірким думкам.
Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пеленою закривав далеку смугу чорного бору. Чепурні берези маяли на вітрі, як русалки, зеленими косами. Кострубаті й присадкуваті верби з обох боків дороги міцно чіплялися оголеним корінням за землю, немов хижий птах загнав пазурі у здобич. Було, не вважаючи на травень, душно, як у-літку. По гарячому небові повзли довгі й білі, як павутиння, хмарки, а на заході вставало щось грізне і росло й сварилось далеким гуркотом. Раїса усе поглядала туди, з трівогою думаючи, чи втечуть вони од грози, при одній згадці про яку вона холола і здрігалась. Візник, в одповідь на її прохання, цмокав на шкапу і бив її [[пужално]]м по сухих ребрах, та це помагало не багато.
В'їхали в лісок. Тут було затишно і пахло смолою. На тлі ярозеленої молодої березини гаптувались чорні гілки соснини, а там, де<noinclude>{{left|6}}</noinclude>
|
з хати.
Ну, приїздив інспектор, член земської управи, було слідство, допити — і все скінчилося тим, що її перенесено до другої школи, куди вона саме й їде.
Як тільки скінчилися іспити, вона забрала своє убоге манаття і, не бажаючи й днини лишатися в одному селі з навісним попом, подалась у дорогу.
І хоч вона далеко була вже од місця пригоди, а все ж ця гидка історія гнітила її, як сонна мара, і мутила і підіймала в серці злість.
Це вже вдруге на протязі своєї тринадцятилітньої служби вона мусить через непорозуміння з попом міняти школу — і хто знає, що чекає її на новому місці, де певно — ох, Боже!
— є піп і попадя.
Але те, що так трусило і так кололо під грудьми, не давало снуватися гірким думкам.
Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пеленою закривав далеку смугу чорного бору.
Чепурні берези маяли на вітрі, як русалки, зеленими косами.
Кострубаті й присадкуваті верби з обох боків дороги міцно чіплялися оголеним корінням за землю, немов хижий птах загнав пазурі у здобич.
Було, не вважаючи на травень, душно, як у-літку.
По гарячому небові повзли довгі й білі, як павутиння, хмарки, а на заході вставало щось грізне і росло й сварилось далеким гуркотом.
Раїса усе поглядала туди, з трівогою думаючи, чи втечуть вони од грози, при одній згадці про яку вона холола і здрігалась.
Візник, в одповідь на її прохання, цмокав на шкапу і бив її пужалном по сухих ребрах, та це помагало не багато.
В'їхали в лісок.
Тут було затишно і пахло смолою.
На тлі ярозеленої молодої березини гаптувались чорні гілки соснини, а там, де 6
|
Сторінка:Лялечка.
Поєдинок.djvu/8
|
[
{
"content": "OCR",
"role": "user"
},
{
"content": "з хати.\nНу, приїздив інспектор, член земської управи, було слідство, допити — і все скінчилося тим, що її перенесено до другої школи, куди вона саме й їде.\nЯк тільки скінчилися іспити, вона забрала своє убоге манаття і, не бажаючи й днини лишатися в одному селі з навісним попом, подалась у дорогу.\nІ хоч вона далеко була вже од місця пригоди, а все ж ця гидка історія гнітила її, як сонна мара, і мутила і підіймала в серці злість.\nЦе вже вдруге на протязі своєї тринадцятилітньої служби вона мусить через непорозуміння з попом міняти школу — і хто знає, що чекає її на новому місці, де певно — ох, Боже!\n— є піп і попадя.\nАле те, що так трусило і так кололо під грудьми, не давало снуватися гірким думкам.\nКрай дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пеленою закривав далеку смугу чорного бору.\nЧепурні берези маяли на вітрі, як русалки, зеленими косами.\nКострубаті й присадкуваті верби з обох боків дороги міцно чіплялися оголеним корінням за землю, немов хижий птах загнав пазурі у здобич.\nБуло, не вважаючи на травень, душно, як у-літку.\nПо гарячому небові повзли довгі й білі, як павутиння, хмарки, а на заході вставало щось грізне і росло й сварилось далеким гуркотом.\nРаїса усе поглядала туди, з трівогою думаючи, чи втечуть вони од грози, при одній згадці про яку вона холола і здрігалась.\nВізник, в одповідь на її прохання, цмокав на шкапу і бив її пужалном по сухих ребрах, та це помагало не багато.\nВ'їхали в лісок.\nТут було затишно і пахло смолою.\nНа тлі ярозеленої молодої березини гаптувались чорні гілки соснини, а там, де 6",
"role": "assistant"
}
] |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.