text stringlengths 27 608k | language stringclasses 1 value | source stringclasses 1 value |
|---|---|---|
Йенс Фінк-Йенсен (; *, Копенгаген) - данський письменник, поет, фотограф і композитор.
Біографія
Перший дебют письменника відбувся 4 червня 1975 р., коли видання "Інформашон" надрукувало його першу новелу "Червень 1995". Як поет він дебютував у травні 1976 р., коли журнал "Пшеничне зерня" надрукував чотири його вірша. Першою друкованою книгою письменника стала збірка віршів "Світло в оці". Перша збірка прозових творів, що вийшла у 1986 р., мала назву "Потвори", після чого була надрукована збірка його творів для дітей під назвою "Йонас та ракушка".
Йенс Фінк-Йенсен закінчив середню школи гуманітарного напрямку в місті Херлуфсхольмі у 1976 р., після чого він відслужив у королівський армії (у гвардійських підрозділах). Письменник отримав освіту архітектора в Академії мистецтв м. Копенгаген у 1986, після чого у 1997 р. отримав освіту мультімедійного дизайнера.
Як член товариства поетів вісімдесятих років, що свого часу утворилося довкола головного редактору журналу "Пшеничне зерня" Поля Борума, Йенс Фінк-Йенсен разом зі своїм колегою Мікаелем Струнге, влаштували акцію "Маніфест поколінь" в Копенгагені під назвою "Ну!!80".
Разом з клавішником Ларсом Кристенсеном, саксофоністом Йенсом Северіном, Йенс Фінк-Йенсен організовує поетично-музичні вечори, які вони проводять в рамках фестивалів та в гімназіях і бібліотеках.
Йенс Фінк-Йенсен також брав участь в організації таких фотовиставок, як "Кораблі Півдня", "Обличчя Пекіну", "Слова-картини" та "Зверни увагу на світ: про матеріали для книг".
Публікації
Verden i et øje (Світло в оці), збірка поезій, 1981
Sorgrejser (Сумна подорож), збірка поезій, 1982
Dans under galgen (Танок під ешафотом), збірка поезій, 1983
Bæsterne (Потвори), новели, 1986
Nær afstanden (Перед відстанню), збірка поезій, 1988 (надруковано арабською у 1999)
Jonas og konkylien (Йонас та ракушка), книга для дітей, 1994 (ілюстрації Мадса Стейє)
Forvandlingshavet (Море перевтілення), збірка поезій, 1995
Jonas og himmelteltet (Йонас та небесний намет), книга для дітей, 1998 (ілюстрації Мадса Стейє)
Alt er en åbning (Все може стати початком), збірка поезій, 2002
Syd for mit hjerte. 100 udvalgte kærlighedsdigte (На південь від мого серця), збірка поезій, 2005
Посилання
Jens Fink-Jensen Online
Категорія:Персоналії за алфавітом
Категорія:Данські письменники
Категорія:Уродженці Копенгагена
Категорія:Фотографи XX століття | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Та́йка (, "великі перетворення") - девіз правління в Японії. 645-650 роки. Період Асука. Доба правління Імператора Котоку.
Короткі відомості
Монарх: Імператор Котоку.
Причина встановлення: заспокоєння Піднебесної, упорядкування державних справ.
Дата встановлення: 19 число 6 місяця 4 року правління Імператора Котоку.
Джерело девізу:
56 том "Книги Хань" - 古者修教訓之官務以徳善化民、已大化之後天下常亡一人之獄矣.
20 том "Книги Сун" - 神武鷹揚、大化咸煕.
Радник встановлення: невідомий
Основні події:
1 рік - створення косекі у Східній Японії, початок упорядкування земльного кадастру, перенесення столиці до Наніви.
2 рік - рескрипт про реформи (改新の詔), указ про обмеження розмірів могил (薄葬令).
Порівняльна таблиця
Роки Тайка123456Європейський календар645646647648649650Китайський календар乙巳丙午丁未戊申己酉庚戌
Джерела та література
Список японських девізів правління // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. - Токіо: Сьоґаккан, 1994-1997.
Посилання
Ненґо-калькулятор
Категорія:Японське літочислення | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Географія
міні|ліворуч|220пкс|Півострів Норосі на березі Тихого океану (Натікацуура, Вакаяма)
Префектура Вакаяма розташована на південному заході півострова Кії, найбільшого півострова Японії. З півночі, по гірському хребту Ідзумі, вона межує з префектурою Осакою, на сході - з префектурою Нара, а на південному сході - з префектурою Міє. Захід і південь Вакаями омивають води Кіїського каналу і Тихого океану.
Площа префектури Вакаяма - км². За цим показником вона займає 30-е місце серед інших префектур Японії.
Рельєф Вакаями переважно гористий. Більшість гір належать до Кіїського хребта. Вони мають середню висоту до 1000 м і дуже круті схили. Найвищою горою префектури є гора Ґомандан, що знаходиться на кордоні з префектурою Нара і має висоту 1382 м над рівнем моря.
У басейнах річок існують численні, але невеликі за розмірами долини й рівнини. Найдовшими річками Вакаями є Кумано (183 км), Кінокава (136 км) та Хідака (127 км)
Морські береги префектури сильно порізані, усіяні малими затоками, бухтами та лагунами. Тепла океанська течія Курошіо забезпечує багатство риби у прибережних водах.
Клімат Вакаями - вологий субтропічний. Середня температура становить 16,1 °C. Літо і зима теплі, зміна пір року не виражена чітко. Північні райони префекутри належать до кліматичної зони Внутрішнього Японського моря, де випадає мало опадів, а південні райони, які перебувають під впливом Курошіо і входять до тихоокеанської зони, страждають від великої кількість опадів. Середньорічна кількість опадів перевищує 2000 мм на рік. Висока вологість Вакаями забезпечує високу життєдайність рослин.Дані сайту префектури Вакаяма
Історія
міні|250пкс|Велика пагода монастиря Неґородзі (Національний скарб Японії).
У стародавніх японських хроніках 8 століття "Кодзікі" та "Ніхон сьокі" територія сучасної Вакаями згадується як провінція Кії. З нею були пов'язані легенди про східний похід першого японського монарха, Імператора Дзімму, та синтоїстські міфи про святині південного регіону Кумано.
Археологічні знахідки, а також наявність курганів 5 - 7 століть, свідчать, що починаючи з цього часу територія Вакаями увійшла до орбіти молодої японської держави Ямато.
Провінція Кії вважалася японськими правителями священною, тому на рубежі 1 тисячоліття зусиллями влади вона була перетворена на один найбільших релігійних центрів в країні. У 816 році Імператор Саґа дарував гору Коя буддистському ченцю Кукаю, який заснував на ній монастир Конґобудзі, цитадель Сінґон-буддизму в Японії, а 1000 року Імператор Ітідзьо заклав основу монастиря Тьоходзі, майбутньої усипальниці кіїських володарів роду Токуґава. У 10 - 11 століттях серед імператорських родичів і столичної знаті стало популярним відвідування синтоїстських святилищ регіону Кумано. В 1130 році на півночі Кії було закладено монастир Неґородзі, що впродовж століть славився своїми арміями озброєних ченців.
Землі Вакаями були стратегічно важливим регіоном, зв'язковою ланкою між столицею Кіото і островом Шікоку. Проте у середньовіччі потужного світського володаря вони так і не дали. Протягом тривалого часу контроль над Вакаямою знаходився у руках дрібної місцевої знаті та релігійних лідерів - самураїв з району Сайка, ченців з монастиря Неґородзі, та піратів так званого "священного флоту" з регіону Кумано. Наприкінці 16 століття ці групи налагодили власне виробництво вогнепальної зброї й були знані по всій країні як найкращі стрільці з рушниць і гармат.
У 1585 році об'єднувач Японії Тойотомі Хідейосі підкорив землі провінції Кії та у північній частині заклав замок і місто Вакаяма. Після утворення Едоського сьоґунату вони були надані роду Асано як удільна держава Вакаяма-хан, який у 1619 році перейшов до роду кіїських Токуґава, сьоґунівських родичів. Цей рід дав країні 8-го сьоґуна Токуґаву Йосімуне, талановитого реформатора, який спромігся вивести японську економіку з кризи на посатку 18 століття.
Після реставрації прямого імператорського правління 1868 року і проведення адміністративної реформи, 29 серпня 1871 року на території Вакаяма-хану було створено префектуру Вакаяма з центром в однойменному місті. Протягом 19 - 20 століть вона залишалася одним з основних релігійних осередків Японії.
Адміністративний поділ
Культура
На території префектури Вакаяма знаходиться багато стародавніх синтоїстських святилищ і буддистських монастирів. У липні 2004 року, разом із старожитностями сусідніх префектур Міє та Нара, вони були зараховані до Світової спадщини ЮНЕСКО, отримавши назву пам'ятного комплексу "Святі місця та паломницькі шляхи гірського хребта Кії".
З доісторичних часів гори цього хребта вважалися місцем проживання синтоїстських богів і духів, а 6 - 9 століттях, з поширенням і Японії буддизму, перетворилися на центри нової віри. У середньовіччі були прокладені паломницькі шляхи до найбільших релігійних центрів Кіїського хребта - трьох синтоїстських святинь, "трьох священних гір Кумано" (熊野三山), і монастирської гори Коя (高野山), цитаделі буддистської секти Сінґон.
Примітки
Джерела та література
Посилання
Категорія:Префектури Японії
*
Категорія:Регіон Кінкі | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Квітка - орган розмноження квіткових рослин.
Ім'я
Квітка Цісик - українська співачка з США.
Прізвище
Квітка Андрій Федорович (1774-1844) - державний діяч Російської імперії, псковський губернатор.
Квітка Климент Васильович (1880-1953) - український музикознавець-фольклорист.
Квітка Лідія Костянтинівна - українська актриса, цивільна дружина Панаса Саксаганського.
Квітка Олександр Володимирович - лейтенант Збройних Сил України. Лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Квітка Іван Григорович (?-1751) - український козацький полковник. Його сином був Квітка Ілля Іванович, а онуком Квітка-Основ'яненко Григорій.
Квітка Ілля Іванович (1745-?) - український історик та письменник, дядько Григорія Квітки-Основ'яненка.
Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович (1778-1843) - український письменник, справжнє прізвище Квітка.
Квітко Семен Кузьмич (1855-1917) - український нафтохімік.
Косач-Квітка Лариса Петрівна (Леся Українка) (1855-1917) - українська письменниця, перекладач, культурний діяч.
Географічні об'єкти
Села
Квітка - Вінницька область, Жмеринський район.
Квітка - Кіровоградська область, Новоукраїнський район.
Квітка - Одеська область, Подільський район.
Заповідне урочище
Квітка - лісове заповідне урочище, Чернівецька область.
Залізниця
Квітка - колишній пасажирський залізничний зупинний пункт Херсонської дирекції Одеської залізниці.
Інші значення
"Квітка" - ілюстрований літературний збірник, який видав в 1890 році у Львові Василь Лукич накладом товариства "Просвіта".
Див. також
Весняна Квітка - село, Миколаївська область, Миколаївський район.
Аддис-Абеба - (з амхар. нова квітка) - столиця та найбільше місто Ефіопії.
Квітка пустелі - автобіографічний кінофільм, знятий за однойменною книгою.
Квітка. Я до тебе йду - майбутній біографічний мюзикл.
Примітки | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Чін'їнджи () - місія ордену капуцинів і лікарня в рідко заселеній Північно-Західній провінції Замбії, на західному березі Замбезі на висоті 1100 м над рівнем моря. Лише приблизно 500 осіб живе в радіусі 7 км від місії. Лікарня місії має 52 ліжко-місця і обслуговує довколишнє населення, надаючи весь спектр послуг від першої медичної допомоги до підтримки хворих на СНІД, який вражає приблизно чверть населення Замбії. При місії також працює школа.
В 1970-х роках член ордену Капуцинів брат Кріспін Балері збудував тут підвісний пішохідний міст через Замбезі. На цю ідею його наштовхнула трагічна загибель 4 місцевих жителів, які потонули в річці, намагаючись доставити хворого до лікарні. Він домовився з мідними шахтами в сусідній провінції Коппербелт про пожертвування будівельних матеріалів і конструкцій, і скористався допомогою місцевих жителів для спорудження мосту. Незважаючи на відсутність у Балері відповідної освіти і досвіду і низьку кваліфікацію його добровільних співпрацівників міст виявився міцним і надійним і досі (2005) перетинає річку.
Міст, побудований Балері - один із лише 5 мостових перетинів (не враховуючи гребель гідроелектростанцій), що існують на Замбезі, і розташований найближче до її витоку. Пізніше на річці під мостом була створена понтонна переправа для автомобільного та гужового транспорту.
Категорія:Населені пункти Замбії
Категорія:Католицька церква
Категорія:Замбезі | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Категорія:Об'єкти NGC
Категорія:Андромеда (сузір'я)
Категорія:Галактики
Категорія:Астрономічні об'єкти, відкриті 1828
Категорія:Серпень 1828 | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Мі́зоч - селище в Україні, центр Мізоцької громади у Рівненському районі Рівненської області. Розташоване над річкою Стубелка, у межах Мізоцького кряжу.
У селищі є: залізнична станція (кінцева станція гілки лінії Красне - Здолбунів)
З 1940 по 1959 рік Мізоч був центром Мізоцького району.
Історія
Статус смт з 1940 року.
thumb|left|200px|Герб періоду Речі Посполитої
Перша письмова згадка про поселення Мізоч Великий і Малий датується 1322 роком. У 1594 р. їх викупив князь Януш Острозький. З 1720 р. Мізоч належить магнатам Карвицьким (). Король Август III грамотою від 23 вересня 1761 року дозволяє завихостському каштеляну Юзефові Каєтанові Дуніну-Карвицькому ( 1784Józef Kajetan Dunin-Karwicki z Piotrkowa h. Łabędź (ID: 9.522.574) . ) заснувати місто Великий Мізоч у Луцькому повіті й надає йому магдебурзьке право. У тексті грамоти вписано печатку круглої форми з гербом міста. На печатці містився щит вирізної форми, у якому перепліталися літери "М" і "W". Після захоплення Волині Росією герб не перезатверджувався.
З 1 січня 1940 року по 21 січня 1959 Мізоч був центром Мізоцького району. У 1940 році організовано сільськогосподарську артіль ім. Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Колгоспові було передано поміщицький маєток. Головою артілі став С. М. Слобода. Колгосп мав молочнотоварну ферму, вівцеферму, птахоферму, пасіку, зарибнені ставки.
27 червня німецько-фашистські загарбники окупували Мізоч. Одразу було створене єврейське гетто. В жовтні 1942 року в рові за Мізочем (за цукровим заводом) фашистами було розстріляно близько 4000 євреїв, серед яких 2300 євреїв з Мізоча, а інші - з прилеглих сіл.
3 листопада 1943 року містечко атакували вояки УПА, в ході атаки повстанці роззброїли 190 поліцаїв, набраних з колишніх військовополонених Червоної Армії. Загинули 10 німців. Упівці втратили убитими і пораненими 7 осібGrzegorz Motyka, "Ukraińska partyzantka...", s. 201.
4 лютого 1944 року Мізоч зайняли воїни 24-го стрілецького корпусу під командуванням генерал-лейтенанта М. І. Кірюхіна.
thumb|left|200px|Сторожа школи для підофіцерів, Мізоч, 1925
В 1944 році почала працювати МТС, у наступному році відновлено колгосп ім. РСЧА. Головою обраний Ф. Д. Марчук. Цього року в селищі організовано райхарчокомбінат. Першого післявоєнного року в Мізочі відкрили середню школу. Розмістили її у двох пристосованих приміщеннях. У 1944/45 навчальному році в школі навчалося 512 учнів, працювало 22 педагоги. В 1945-1946 pp. було завершено відбудову амбулаторії, школи, клубу, бібліотеки. В селищі видається газета "Перемога".
1950 року збудовано нові корпуси Мізоцької машинно-тракторної станції (МТС). Оранка і сівба зернових були повністю механізовані.
В 1950 році ланкову Зінаїду Шах нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, та присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Населення Мізоча обирало її депутатом обласної Ради депутатів трудящих, депутатом Верховної Ради УРСР четвертого і п'ятого скликань. В 1966 році 3. С. Шах обрали почесним громадянином Мізоча.
1961 року на базі колгоспів ім. РСЧА, ім. Жданова села Старої Мощаниці та ім. Кірова села Білашева створено радгосп Мізоцького цукрокомбінату із відділеннями в селах Білашеві, Озерці, Старій Мощаниці. За господарством закріплено 5998 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 3697 га орної землі. Воно має 37 тракторів, 15 комбайнів, у тому числі 10 зернових. Основне спрямування діяльності радгоспу - вирощування насіння цукрових буряків. При цукровому комбінаті діє комплекс відгодівлі великої рогатої худоби на 3500 голів. З 1961 року в Мізочі діє відділення "Сільгосптехніки". Крім технічно оснащеної ремонтної майстерні, підприємство має 32 автомашини, 33 трактори, 69 різних сільськогосподарських машин. Тут працює 158 чоловік.
thumb|Шикування техніки
З 1963 року при цукровому заводі діє здоровпункт. Всього в селищі працюють 15 лікарів і 65 чоловік середнього медичного персоналу. Є аптека.
За даними "Паспорта населеного пункту", складеного і затвердженого в 1911 році Мізоцькою селищною радою: Селище Мізоч Здолбунівського району, Рівненської області знаходиться на відстані 18 км від м. Здолбунів, та 34 км від м. Рівне. Площа населеного пункту - 674,1 га.
Площа великого ставка 8,75 га. Площа малого ставка 1,86 га. Кількість домогосподарств - 1210
Населення всього - 3575 чол. На території Мізоцької селищної ради на даний час (2014 р.) діють підприємства та організації: громадська організація "Сазан", мисливсько-риболовецький клуб "Фазан".
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Мова Відсоток українська 98,81 % російська 1,00 % білоруська 0,08 % вірменська 0,03 % молдовська 0,03 % єврейська 0,03 %
Підприємства
Комунальне підприємство Мізоцьке виробниче управління ЖКГ, м'ясопереробний цех "Мізоч продукт", ТОВ "МеталКрафт", ЗАТ "Лісовик", ДП СЛАП держ. Спец. Лісгосп, ВАТ Мізоцьке РТП, Рівне нафто сервіс ДП, Мізоцька пожежна команда, Ощадбанк, відділення зв'язку, електропідстанція, ветеринарна дільниця, ветеринарний кіоск "Аптечка", Мізоцька районна лікарня, Укрпластсервіс, ПП по виробництву паливних пелет, Мізоцьке відділення національної акціонерної страхової компанії "Оранта", фермерські господарства - 5.
Освітні заклади
Мізоцький навчально-виховний комплекс " Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-ліцей"(НВК), Мізоцький будинок школярів та молоді, Мізоцька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, дитячий навчальний заклад "Малятко", Мізоцька музична школа
Заклади культури
Будинок культури, Мізоцька міська бібліотека-філія
Служби побуту
2 майстерні по пошиттю одягу, 2 майстерні по ремонту взуття, 2 майстерні по ремонту побутової техніки, 3 перукарні.
Релігія
|thumb|left|200px|Церква в Мізочі
ПЦУ, УПЦ Московського патріархату, Церква християн віри євангельської.
Сучасність
На території селищної ради зареєстровано 65 приватних підприємців.
В селищі працює понад 20 різноманітних магазинів, кафе та супермаркет "Колібріс". У березні 2014 року відкрито "Нову пошту", куди доставляються товари, замовлені у віртуальних магазинах через мережу Інтернет.
В Мізочі діє водогін, (є 2 артезіанські свердловини), електромережа, радіомережа, телефонна мережа (в приміщенні поштового відділення розміщена телефонна станція). Центральні вулиці селища освітлюються в нічний час. Вулиці Мізоча майже всі заасфальтовані. Через селище проходить у різних напрямках велика кількість автобусів та маршрутних таксі, які сполучають з містами: Рівне, Здолбунів та Дубно.
До нашого часу збереглися давні назви кутків та вулиць Мізоча: Водомия - дільниця в напрямку Білашева, названа іменем урочища, де була вимита потоками води глибока яма; Вороняча - вулиця неподалік цукрового заводу, при котрій на деревах гніздились ворони; Дрищівка - вуличка, котра веде в поле і можливо, у назві приховує слово дрище "болото"; Забари - колишні забудови за урочищем Бара, де значення "болотисте, непрохідне місце"; Загрибиняни - куток, оснований Загрибиняном; Зачугунка - забудови по другому боці "чугунки" (залізниці), основаної у 1908 році; Липки - старовинна дільниця, де, кажуть, першим осів Липко, хоч дехто пов'язує назву з колишньою липовою алеєю, але цю вулицю вже перейменували на вулицю Тараса Якимчука; Красна гірка - дільниця в околиці церкви при "красній" (гарній) висоті; Литовка - куток, який заснував Литовко; Сурмичі - старовинна вулиця, де ніби проживали гравці на сурмах; Щедрівка - місце, де за панування Карвицького влаштовували "щедрівні" вечори, за іншою версією, - "маєтність Щедрика".
Названими є ще такі мізоцькі об'єкти: Адамкове озеро - висихаюче водоймище на маєтності Адамка; Бережки - берегові луги в бік села Півчого; Важелів - лан, належний колись Важелю; Вінники - поле колишнього Вінника; Відстійник - каскадні ґрунтові заглибини, де відстоюється вода після миття цукросировини; Волянщина - ліс в околиці села Волиці; Гектари - орний масив з виміром площі на гектари; Голещина - ниви в напрямку села Гільчі; Горбаки - ліс на малих горбах; Діброва - нива на місці колишньої діброви; Дубина - поле біля дубового гаю; Забійня - пасовисько біля м'ясокомбінату; Заправка - луг понад смужкою бензоколонок; Звіринець - колишній лісопарк-заповідник диких звірів пана Карвицького; Кам'янка - урочище за фермою, де ніби був кар'єрний камінь; Кар'єр - глибока яма біля цукрозаводу, у якій страчено фашистами 5 тисяч євреїв; Кунинський горбок - довга висота під селом Кунином; Козацька долина - низина, у якій було розташоване військо Богдана Хмельницького; Колинщина - нива на маєтності Колинка; Окіп - поле неподалік однойменного межового насипу; Сосняки - ланки біля соснової памолоді; Став Карвицького - водоймище на Стублі з колишньою альтанкою пана Карвицького; Суха гора - висота з піщаною вершиною; Ферма [Херма] - забудови тваринного комплексу бурякорадгоспу "Мізоцький"; Хмельниця - урочище, де вирощували, зберігали хміль; Ярище - яристе поле біля глибокої западини.
Мізоч входить до Дермансько-Мостівського регіонального ландшафтного парку.
В книзі "Дермансько-Мостівський регіональний ландшафтний парк: проблеми становлення" написано: "На Волино-Подільській плиті в межах району існують три структури - Мізоцький кряж, Мале Полісся, Кременецькі гори...". В цій же книзі в таблиці: "Характеристика природно-заповідного фонду Здолбунівського району (станом на 2000 рік) значиться: Мізоцький кряж займає площу 317 га., належить до Мостівського лісництва, Мізоч-Повчанського фізико-географічного району, Повчансько-Мізоцького геоботанічного району. Мізоцький кряж має такі геологічні характеристики: "Останцеві гори, добре виділені у рельєфі, Ділянки, покриті мішаним лісом, властиві для лісостепу".
Крім того до ландшафтного парку входить також Мізоцький парк, як пам'ятка садово-паркового мистецтва. Він займає площу - 15 га., знаходиться в смт. Мізоч, належить до Мізоч-Повчанського фізико-географічного району, Повчансько-Мізоцького геоботанічного району. Коротка характеристика: "Старовинний декоративний парк на р. Стубелка, заснований в середині 19 ст. Збереглись багато видів вікових дерев".
Пам'ятки
Згідно з "Переліком пам'яток культурної спадщини Мізоцької селищної ради", на території Мізоча розміщено
пам'ятки монументального мистецтва
Пам'ятник Богданові Хмельницькому, встановлений в 1957 р. з бетону та цегли. Висота пам'ятника 3,8 м. У держреєстрі нерухомих пам'яток України занесений під № 102 від 17.02.1970 р.
Пам'ятник поетові Тарасові Шевченкові, встановлений в 1957 р. з бетону та цегли. Скульптор Безюк Л. Л. У держреєстрі нерухомих пам'яток України занесений під № 102 від 17.02.1970 р.
Братська могила радянських воїнів та жертв періоду Другої світової війни, встановлений в 1944 р. з бетону, цегли, мармуру. Скульптор Сапіга В. Г. У держреєстрі нерухомих пам'яток України занесений під № 102 від 17.02.1970 р.
Могила невідомого льотчика радянської армії, встановлена в 1941 р. (біля приміщення Мізоцького залізничного вокзалу) У держреєстрі нерухомих пам'яток України занесений під № 477-р від 25.10.1993 р.
Пам'ятки архітектури
Колишній будинок ксьондза (мурований). Побудований у XVIII ст.. на вул. Липки. На даний час в цьому приміщенні знаходиться Мізоцький будинок школярів та молоді.
Парафіяльний костел ім. Яна Непомуцького (мурований) в 1795 р. вул. Липки. На даний час костел перебудовано у православну церкву (знято покатий дах і надбудовано 3 куполи).
Оранжерея Карвицьких мурована в XVIII-XIX ст. Знаходиться в Мізоцькому парку над ставом. В 60-ті - 80-ті роки XX ст. тут був ресторан "Голубий Дунай", на даний час оранжерея напіврозвалена.
Видатні люди
Міщенко Сергій Олександрович - український бізнесмен, засновник Акордбанку. Колишній президент Національної федерації фехтування України.
Тарас Володимирович Якимчук (1993-2014) - солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, кавалер ордена "За мужність" III ступеня (посмертно).
Шолудько Сергій Олексійович (1977-2015) - солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Бачишин Богдан Дмитрович ( 1962 р.) - кандидат технічних наук із спеціальності "Геодезія", доцент. Працює викладачем у Національному університеті водного господарства та природокористування.
Белешко Дмитро Тимофійович ( 1953 р.) - доцент кафедри математики та методики її викладання в РДГУ.
Варениця Євген Терентійович (1912-2002) - доктор біологічних наук (1959), професор (1960), член-кореспондент ВАСГНІЛ (1964).
Гребенюк Анатолій Володимирович ( 1955 р.) - Генерал-лейтенант, в 2003 р. призначений на посаду заступника Міністра оборони Росії, а в 2006 році - генерал армії Росії. Має звання "Заслужений будівельник Російської Федерації і Азербайджану", доктор технічних наук. (у 1994 році очолював в Москві Головне управління спеціального будівництва Міністерства оборони).
Демидюк Володимир Іванович ( 1964 р.) - навчався в Московському державному університеті на хімічному факультеті, в 1990 р. захистив дисертацію з фізичної хімії. Шість років працював в університеті м. Інчон (Південна Корея). У 2005 р. отримав наукову стипендію ім.. М. Кюрі. У 2005-2008 роках працює науковим співробітником Манчестерського університету. З 2008 р. працює в Королівському університеті м. Белфаста, Велика Британія.
Демчишин Михайло Гордійович ( 1934 р.) - закінчив Мізочську середню школу. Навчався в Львівському політехнічному інституті, який закінчив у 1958 р.; в аспірантурі Українського науково-дослідного і проектного інституту "УкрНДІпроект" (м. Київ) - у 1961-1964 рр.
Жуковський Василь Миколайович ( 1952 р.) - доцент кафедри іноземних мов Острозької академії, "Відмінник народної освіти України". У 2004 р. захистив докторську дисертацію в Інституті педагогіки Академії педагогічних наук. У 2005 р. нагороджений церковним орденом архістратига Михаїла, та став настоятелем храму преподобного Федора Острозького при Національному університеті "Острозька академія", одночасно працював проректором з навчально-виховної роботи, а з 2007 р. - декан гуманітарного факультету НУ "Острозька академія"
Лісковецький Віталій Іванович народився в 1972 р. Заступник начальника в Заслуженому колективі України Ансамблі пісні і танцю Збройних сил України, підполковник.
Максімцев Юрій Романович народився в 1973 р. Доцент кафедри фізики в РДГУ, кандидат фізико-математичних наук.
Мислінчук Володимир Олександрович народився в 1977 р. Доцент кафедри фізики, астрономії та методики викладання Рівненського державного гуманітарного університету, кандидат педагогічних наук (13.00.02 - теорія і методика навчання фізики).
Нестерук Микола Олександрович народився в 1952 р. 2005-2006 р.р. працював проректором в Національному університеті харчових технологій. З 2006 р. - заступник директора ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".
Нечаєва Ольга Костянтинівна народилася в 1970 р. Заслужений майстер народної творчості України. Учасниця міських, обласних і всеукраїнських виставок декоративно-ужиткового мистецтва. Створює чарівні квіткові композиції у техніці макраме.
Омельчук Людмила Тарасівна народилася в 1959 р. Доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою економіки Бєлгородського університету споживчої кооперації, почесний член-кореспондент Російської Академії суспільних наук, почесний працівник вищої школи РФ.
Пальчевський Руслан Степанович народився в 1972 р. Кандидат історичних наук. Доцент кафедри історії України РДГУ.
Парфенюк Володимир Корнійович народився в 1956 р. Доктор медичних наук, дійсний член Академії Військових наук Росії.
Постоловський Руслан Михайлович народився в 1951 р. Кандидат історичних наук, професор, ректор РДГУ, зав. кафедрою всесвітньої історії, директор Рівненського інституту слов'янознавства. Академік Міжнародної слов'янської академії наук, академік Української академії економічної кібернетики. "Відмінник освіти України"
Слободюк Олексій Миколайович (* 1954) - самодіяльний художник, очолює відділ економічної безпеки РАЕС.
Тадєєв Олександр Антонович (* 1959). Кандидат технічних наук, доцент кафедри геодезії та картографії НУВГП.
Турбал Юрій Васильович (* 1968). Доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри комп'ютерних наук та прикладної математики НУВГП.
Пов'язані з Мізочем
Юзеф Дунін-Карвіцький - письменник, краєзнавець, енциклопедист, власник маєтку в Мізочі.
Овсійчук Степан Якимович народився в 1939 р. в с. Півче, навчався в Мізочі. "Заслужений юрист РРФСР", перший голова кваліфікаційної колегії суддів Росії, у 2000 р. - мировий суддя м. Благовєщенськ, з 2004 р. - доцент кафедри цивільного права в Амурському державному університеті.
Соня Гельман (Перес) (1923-2011) народилася у Мізочі.
Перета-Барановська Тереза Семенівна народилася в 1934 р. на Волині, навчалася в Мізочі. Заслужена артистка України, працювала в Сумському театрі, Артемівському Театрі, Івано-Франківському обласному музично-драматичному театрі ім. І. Франка.
Хабатюк Юрій Федорович (1940-1985) народився в с. Глинськ, жив і працював в Мізочі. Кандидат філологічних наук, літературознавець, вчитель історії, поет.
Шах Зінаїда Савеліївна (1905-1978) народилася в с. Стара Мощаниця, жила в Мізочі. Ланкова. Герой Соціалістичної праці, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, депутат Верховної Ради УРСР.
Див. також
Мізоцька селищна рада
Мізоцький кряж
Мізоцький кряж (заказник)
Мізоцький парк
Мізоцька гміна
Примітки
Джерела та література
Андрощук О. Мізоч //
Фелонюк А. В. Юзеф Дунін-Карвицький та магдебурзьке право Мізоча на Волині / ред.: О. Веремчук; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Львів. відділення. - Рівне : Лапсюк В. А., 2011. - 28 c.
Михальчук Р. Мізоч на Рівненщині: історія та сьогодення // Гардаріка: матеріали Всеукр. конкурсу наук.-популяр. статей / редкол.: І. В. Постольник та ін. - Х. : Право, 2015. - С. 120 - 135.
Пальчевська О. В. Мізоч // Енциклопедія Сучасної України : енциклопедія [електронна версія] / ред.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. Т. 20. (дата перегляду: 08.12.2022)
Михальчук Р. Ю. Мізоч: трагічні сторінки історії. 1939-1955 / Михальчук Р. Ю. - вид. 2-ге, доповнене. 2022. - К. : Видавничий дім "Кондор", 2022. - 344 с. ISBN 978-617-8052-92-8
Dwory, zamki i palace. J. K. Mizocz // Ziemia_NR_16_1914.
Посилання
Інформаційно-розважальний сайт смт. Мізоч.
Мізоч
Облікова картка
Сучасний Мізоч.
Mizoch, Ukraine
*
Категорія:Селища міського типу Рівненської області
Категорія:Засновані в Україні 1322
Категорія:Населені пункти з історичною єврейською громадою | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Механі́чний за́пис зву́ку - система запису звуку за допомогою зміни форми носія при механічній дії на нього. Механічний запис звуку є першою практичною системою звукозапису. Ще в початку 19 ст. при дослідженні звукових сигналів фізики стали записувати коливання деяких джерел звуку. Ці записи призначалися тільки для візуального вивчення і не могли бути відтворені. У 1877 французький учений Ш. Кро вперше науково обґрунтував принципи запису звуку на барабан (або диск) і її подальшого відтворення. Першим апаратом механічного запису і відтворення звуку був фонограф (заявка на винахід 1877) американського винахідника Т. Едісона. Його фонограф з восковим валом не набув широкого поширення зважаючи на складність копіювання запису, швидке зношування валів і поганої якості відтворення.
У 1888 німецький інженер Е. Берлинер запропонував використовувати для запису носій у формі диска. Після запису з диска гальванічним способом отримували матриці, які використовувалися для пресування грамофонних пластинок. До 50-х рр. 20 ст. Механічний запис звуку був монофонічною (див. Монофонічний звукозапис). Надалі набула поширення також стереофонічний механічний запис звуку, що забезпечує кращу якість звучання (див. Стереофонічний звукозапис). На початку 70-х рр. 20 ст. запропонований квадрофонічний механічний звукозапис, в якому звукові сигнали, що передаються по 4 незалежних каналах, записуються в одній канавці диска. Такий запис відтворюється 4 гучномовцями, що розташовуються у кутах кімнати. Проте широкого використання квадрофонічний запис не отримав.
Процес механічного запису ділиться на 3 етапи: перезапис з магнітної стрічки на лаковий диск, виготовлення матриць і пресування грамплатівок. Установка для перезапису на лаковий диск складається з магнітофону, електронного пристрою для посилення і корекції електричних сигналів і верстата запису (малюнок), що має рушійний механізм, рекордер і пристрій керування. Перетворення електричних сигналів в механічні коливання здійснюється рекордером, різець якого вирізує на лаковому диску канавку, що модулюється звуковим сигналом. Стереофонічний рекордер має дві (за кількістю каналів) незалежні динамічні системи, пов'язані з одним різцем. Сигнали кожного каналу роздільно записуються на ліва і права стінки канавки. Для отримання металевих оригіналів і матриць, з яких потім виготовлятимуться грамплатівки, запис з лакового диска переноситься гальванопластичним способом на металеві диски. Для цього лаковий диск спочатку покривають тонким шаром срібла, а потім - нікелевою плівкою, на яку нарощують шар міді. Після відділення лакового диска отримують перший оригінал. Аналогічним чином отримують другі оригінали, з яких виготовляють нікелеві матриці. Ці матриці прикріпляються до прес-форм, що підігріваються. Пресування грамплатівок з синтетичних матеріалів проводиться гідравлічними пресами.
Для відтворення механічного запису служать електропрогравачі. Переваги механічного запису - масове тиражування грамплатівок, їх відносна дешевизна і простота звернення, а також можливість надійного зберігання запису тривалий час в металевих оригіналах (матрицях), основні недоліки - порівняно швидкий знос грамплатівки внаслідок безпосереднього механічного контакту грамофонної голки з нею, неможливість монтажу і стирання запису.
З появою цифрових технологій механічний запис звуку втрачає своє застосування.
Див. також
Цифровий звукозапис
Оптичний запис звуку
Джерела
Механічний запис звуку у Великій радянській енциклопедії
Калашников Л. А., Очерк развития техники механической записи звука, "Тр. института истории естествознания и техники", 1959, т. 26;
Аполлонова Л. П., Шумова Н. Д., Механическая звукозапись, М. - Л., 1964;
Волков-Ланнит Л. Ф., Искусство запечатленного звука, М., 1964
Категорія:Звукозапис | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Гральні карти - прямокутні аркуші картону чи тонкого пластику, уживані для картярських ігор. Повний набір гральних карт зветься колодою карт. Також карти використовуються для пасьянсів, фокусів і ворожіння.
На відкритому боці карти (лицьовому) надруковано її номінал, а закритий бік (сорочка) оформлений однаково для всіх карт колоди, щоб не можна було розпізнати номінал перевернутої карти.
Для більшості сучасних ігор використовують стандартну колоду або її неповний варіант. У багатьох іграх використовуються спеціальні колоди. Серед таких ігор особливо виділяються колекційні карткові ігри.
Тлумачення
В одному зі стародавніх китайських словників є пояснення обраних мастей й кількості карт. Чотири масті - символізують чотири пори року, 52 карти в колоді - кількість тижнів у році. Символічне тлумачення значення карт частково збереглося. Кількості тижнів у році відповідає кількість карт у колоді - 52; пори року - це чотири масті; зважаючи на те, що кожна пора року має по 13 тижнів, то і кожна масть теж має по 13 карт. Наступні обчислення небагато складніші. Кожна карта має позначення очок, або індекси, 1-10, карти "Нижник", "Краля" й "Король" також мають відповідну кількість очок, 11-13. Таким чином, якщо скласти всі ці очки, то в результаті вийде 91 - це кількість днів у кожній порі року. Якщо ж знайти суму очок чотирьох пір року (чотири рази по 91), то виходить 364 - кількість днів у році без одного дня.
Види стандартної колоди велика, середня і мала:
велика або повна колода складається з 52 карт (від туза до двійки) або з 54 карт (з додаванням двох джокерів). Деякі виробники вкладають промо-карту - рекламну листівку у форматі карти, яка в іграх участі не бере;
середня колода містить 36 карт (від туза до шістки);
мала колода - 32 карти (від туза до сімки). Малу колоду називають також пікетною, скатовою і преферансною - від назв знаменитих ігор, в які грають малою колодою.
right|thumb|200px|Старші аркани таро, малюнок "Промисел та удача" ()
колода таро містить 78 карт, і складається з 4 мастей по 14 карт кожна та 22 символічних карт-картин, що відповідають за козирі. Ця колода з'явилася у середньовіччі, й використовується до наших днів, переважно, для ворожіння. Карти типової колоди Таро поділяються на дві великі групи: на козирі, так звані "Старші аркани", і на "Молодші аркани". Саме слово аркан походить від латинського слова arcanum, що означає "закритий", "таємний". Цей термін щодо таро ввів французький окультист Поль Крістіан (1863), а поділ арканів на старші (мажорні) та молодші - французький окультист Елі Стар (1888). До козирів відносяться 22 карти, кожна з яких має свою оригінальну назву. Їхні зображення, назви та приписувані значення арканів у кожній колоді свої. Решта 56 карт, "Молодші аркани", поділяються на чотири масті: жезли (палиці), мечі, кубки (чаші), монети (пентаклі, диски). Таким чином, в колоді є по 14 карт кожної масті. З них 4 карти - фігурні, або так звані карти двору, на яких зображуються люди: король, королева, принц і паж (принцеса). Решту 10 карт масті є очковими, тобто мають вартість від одного очка до десяти. Одноочкові картки інакше називають тузами.
Історія виникнення карт
thumb|right|240px|Картковий будиночок з найменших тиражних гральних карт у світі.
Східна Азія
Перші гральні карти з'явилися в Східній Азії. У Кореї та Китаї карти згадувалися вже в XII столітті. Один з найдавніших словників Чінг цзе Тунга датував походження першої китайської колоди 1120 роком. Існують також і раніші згадування гри, у якій використовувалися довгасті листи - вони відносяться до періоду правління в IX ст. Династії Тан (618-917 рр.) До появи паперових карт китайці та японці використовували плоскі довгасті таблички зі слонової кістки або дерева. Поширюючись у різних культурах колоди набували різних форм і вигляду. В Індії грали круглими картами, які називалися Ганджіфа. У середньовічній Японії за часів сьогунату була поширена карткова гра Ута-Гарут, як колода ній використовувалися раковини мідій, що зображували сцени побуту, пори року і сцени віршів.
Європа
Щодо появи гральних карт у Європі існує кілька версій. За однією з них, поява гри в карти належить до XV ст. і збігається з появою циганів в Європі. За іншою - загальна популярність карт, за свідченням єзуїта Менестр'є, приписується XIV сторіччю, коли один маловідомий живописець на ймення Жикомін Грінгонер винайшов карти для розваг божевільного короля Франції Карла VI (1368-1422), що увійшов в історію під ім'ям Карла Божевільного. Карти нібито були єдиним засобом, який заспокоювало хворого між нападами божевілля. А під час царювання Карла VII (1422-1461) вони були вдосконалені в і тоді ж отримали свою теперішню назву. Однак, це лиш гіпотеза, що не підтверджується іншими даними, і деякі літописці відносять походження карт до XIII століття. Це припущення має історичне підґрунтя, оскільки за часів правління Людовика Святого в 1254 році було видано указ, який забороняв під страхом покарання батогом гру в карти у Франції. Італійський манускрипт 1299 року також говорить про заборону гри в карти. 1260 року в Німеччині засновано особливий цех фабрикантів і торговців гральних карт. Орден Калатрави 1331 року заборонив гру в карти в Іспанії, і цю заборону було повторено в 1387 році Хуаном I, королем Кастилії. Про існування карт у Кастилії при королі Альфонсо XI говорить його указ 1332 року, який забороняє карткові ігри. Є ще версія, що гральні карти були занесені в Європу сарацинами - арабами. На її користь говорить документальна звістка про карти, що припадає на 1379 рік. У хроніці італійського міста під вказаною датою значиться: "...введена в Вітербо гра в карти, яка відбувається з країни Сарацинів і звана ними наїб". Однак на тих картах навряд чи малювалися людські фігури, як тепер, позаяк іслам забороняє правовірним робити зображення людей. Можливо, батьківщиною карт з малюнком сучасного типу є Італія. Їх найдавніший екземпляр, гравійований на міді, належить до 1485 року. Також є думка про більш раннє проникнення карт в Європу завдяки хрестовим походам на мусульманський Схід між 1096 та 1270 рокамиpoker bonus wm История карт.
Королів, дам і валетів у Європі стали зображувати як легендарних героїв стародавності. Короля чирви, наприклад, стали зображувати у вигляді короля франків Карла Великого, а короля пік - у вигляді давньоєврейського царя Давида, королем бубен став Юлій Цезар, а королем треф - Олександр Македонський. Те ж стосувалося дам і валетів. Для того, щоб шулери не змогли зробити на звороті карт якісь умовні позначки, в середині XVI століття при Генріху ІІ Валуа стали на зворотну сторону карт наносити краплений дрібний пунктирний малюнок.
Польські автори Зиґмунд Ґлоґер, Казімеж Тарґош, Маріан Шульц стверджують, що гральні карти () у Польщі знали вже в XV столітті.
right|thumb|150px|Масті гральних карт
Україна
Гральні карти в Україні з'явилися вже в XVI ст. Відомо, що карти XVII ст. були несхожі на сучасні. Козаки грали картами німецького типу, що виготовлялися в Аугсбурзі. Ця колода мала відмінні масті та не містила валетів і краль, замість яких використовували дві "чоловічі" картинки: нижник () та вишник (). Традиційні українські назви мастей виникли на позначення мастей німецької колоди: чирва - це Rot (червоне); дзвінка (бубна) - від Schellen ("бубонці, дзвіночки"); жир (трефа) - від Eicheln, Eckern ("жолуді", "букові горішки"), а вино (піка), бо на карті цієї масті малювали зелений листок (листя), найчастіше плюща чи винограду (Weinbaum).
У XIX столітті в багатьох країнах, включно з Україною, німецьку колода витіснила французька, проте видозмінені німецькі терміни досі побутують серед українських картярів. Відома тільки одна козацька гра в карти - чупрундир, суперників у якій смикали за чуба стільки разів скільки очок на картах залишилось.
США та сучасний світ
На даний момент існує не менш, ніж 29 великих виробників гральних карт. Після того, як бельгійська фабрика Cartamundi поглинула американську United States Playing Card Company, засновану 1867 року, цей конгломерат став одним з лідерів світового ринку з 2019 року.
У спільноті фокусників та кардистів використання карт United States Playing Card Company (USPCC) і, зокрема, бренду Bicycle превалювало з початку XX століття. Найвпливовіші фокусники - Дай Вернон, Ед Марло, а згодом Девід Коперфілд і Девід Блейн користувалися класичними колодами USPCC, такими як Bicycle, Tally-Ho, Jerry's Nugget, про що свідчать архівні фото та відео. У середині 2000-х Блейн почав випускати авторські колоди карт спільно з USPCC, з'явилися компанії, котрі виробляли гральні карти на USPCC, орієнтуючись на спільноту фокусників та кардистів (theory11, ellusionist).
Пізніше піонери кардістрі випустили власну колоду гральних карт Smoke & Mirrors у 2008 році. Зокрема, завдяки успіху власного бренду, Дену і Дейву вдалося продати понад 160 тисяч колод різних версій за 12 років. Купити гральні карти Smoke & Mirrors хотіла така велика кількість людей, що сайт не витримував навантаження відвідувачів, нерідко вони продавалися за лічені хвилини. Після успішного випуску карт Smoke & Mirrors Дена і Дейва Бака, а також заснування компаній Dan and Dave Industries і Art of Play, ентузіасти нішового жанру кардістрі по всьому світові почали створювати власні бренди, здобуваючи десятки тисяч підписників та постежників в YouTube та Instagram.
Серед сучасних кадістрі-брендів, котрі виробляють власні колоди карт на United States Playing Card Company: Anyone, Fontaine Cards, Dealers Grip, Virtuoso, December Boys, The New Deck Order та ін.
Склад гральних карт
Як дизайнерські гральні карти американської United States Playing Card Company, так і стандартні гральні карти Bicycle Rider Back (чи The Standard), Tally-Ho чи Bee складаються з двох прошарків підготовленого паперу, формуючи основу (англ. stock), склеєних між собою спеціальним клеєм. У залежності від технологій, додаткове покриття (англ. finish чи coating) наноситься поверх під час ламінування, або ж карти готові до нарізання одразу, якщо покриття було вдруковане в рулони особливого паперу від самого початку. Далі цільні аркуші розрізають і готові вироби розфасовують по коробках. Кардістрі-бренд December Boys провів експеримент та розслоїв карти USPCC й інших фабрик, аби показати різницю в складі виробів.
Завдяки низькій собівартості виробництва та роздрібній ціні у $2-$4, а також тактильним відчуттям, піддатливості до маніпуляцій та довговічності гральні карти Bicycle, Tally-Ho, Bee та інші бренди United States Playing Card Company є одним з найпріоритетніших виборів для фокусників, кардистів та гравців у покер.
Різновиди колод
Найпоширенішою колодою карт є французька колода, яка здобула популярності в усьому світі. Однак у різних країнах Європи розвинулися свої колоди:
Колоди розрізняються символами мастей, складом як числових, так і старших карт. Деякі карти (наприклад, лицар) існують лише у певних регіональних колодах.
У Європі
У багатьох країнах (Німеччина, країни Центрально-Східної Європи, Італія, Іспанія, Швейцарія) використовують неповні колоди карт з відмінними символами мастей і картинок.
Наприклад, німецька колода - варіант 32-карткової колоди для звичайних німецьких картярських ігор (наприклад, скат), у якій використовуються оригінальні символи мастей.
В Україні
Сьогодні в Україні грають у карти французькою колодою, найпопулярнішими різновидами є стандартна та атласна колода. У типовій колоді - 52 карти плюс декілька джокерів, вона має дві чорні ( піка, трефа) та дві червоні ( чирва, бубна) масті. Кожна з мастей складається з 13 карт різного номіналу, які найчастіше називаються так: король, дама (або краля), валет, десятка, дев'ятка, вісімка, сімка, шістка, п'ятірка, четвірка, трійка, двійка та туз.
Масті французької колоди карт в українській мові мають свої традиційні найменування, адже до XIX століття в Україні картярили німецькою колодою. Коли німецьку колоду почала витісняти французька, її масті продовжили називати за найменуваннями їхніх німецьких відповідниківУкраїнські карти на сайті "Чиста мова", 12.06.2015.:
15px вино - піка
15px дзвінка - бубна
15px жир - трефа, хрести
15px чирва - чирва.
Коди символів мастей при наборі текстів
Unicode
Використовуються символи від U+2660 до U+2667:
♠ ♡ ♢ ♣ ♤ ♥ ♦ ♧
HTML
Використовуються цифрові коди ♠ ♣ ♥ і ♦ (або мнемоніки ♠ ♣ ♥ і ♦):
♠ ♣ ♥ ♦
а також коди ♤ ♧ ♡ і ♢ для
♤ ♧ ♡ ♢
Найвідоміші виробники гральних карт
Бельгійська компанія Cartamundi
Американська компанія United States Playing Card Company (скорочено U. S. Playing Card Co. або USPC). Їй належать бренди гральних карт Bicycle, Bee, KEM та інші.
Італійська компанія Modiano
Бразильська компанія Copag
Іспанська компанія Fournier
Австрійська компанія Piatnik
Італійська компанія Dal Negro
Ставлення до карт у християнстві
У православній церкві, особливо у РПЦ, карти вважаються богохульною грою, що зневажає християнські символи. Наприклад, "бубни" символізують цвяхи, котрими прибивали до хреста Ісуса, символ "черви" - хулить євангельську губку на тростині, яку змочивши у оцті вояки піднесли до Ісусових уст, щоб він напився, "піки" - це символ списа римського воїна Лонгіна, котрий пробив ребро Ісуса. Слово "козир" походить від взятого із Талмуда слово "кошер" (жертвоприношення).
Натомість Катехизм Католицької церкви зазначає ""Азартні ігри (гра в карти тощо) або заклад (парі) самі собою не суперечать справедливості. Вони стають морально неприйнятними, якщо позбавляють людину необхідного для підтримки своїх потреб і потреб інших." Так само Католицькою церквою засуджується шахрайство, ворожіння, обман. Що стосується пошуку антихристиянських символів, тут думки розходяться, але по більшості священники радять дотримуватися здорового глузду і не впадати в крайнощі. Так, священник РКЦ о. Микола Мишовський зазначив, що духовною небезпекою є постійний пошук духовних небезпек, а греко-католицький священник та блогер о. Михайло Димид та блогерка Маґдалина Димид наголошують, що гра в карти може бути однією з форм сімейного дозвілля, як і інші ігри. З опису життя св. Гавриїла від Матері Божої Страждальної відомо, що глибоко побожний юнак писав вірші, полюбляв танці, перегони та гру в карти. Якщо взяти до уваги назви мастей у різних мовах, то важко знайти в них безпосереднє відношення до християнства. Так, трефова масть походить від зображення не хреста, а трилисника конюшини і т. ін..
Цікаві факти
2015 року в Краматорську влаштували інсталяцію гральних карт з карикатурними зображеннями терористів ДНР.
Див. також
Карткові гроші
Масть
Примітки
Джерела
Гральні карти в Україні
Посилання
Карти гральні //
Горбач О. Лексика наших картярів і шахістів . // "Вільне Слово". Торонто, Онт., 1960. Ч. 22-32. 16 с.
Категорія:Картярські ігри
колода | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Топоніми
Села:
Воронівка - Дніпропетровська область, Дніпровський район
Воронівка - Київська область, Обухівський район
Воронівка - Кіровоградська область, Новоукраїнський район
Воронівка - Миколаївська область, Вознесенський район, Веселинівська селищна громада
Воронівка - Миколаївська область, Вознесенський район, Олександрівська селищна громада
Воронівка - Одеська область, Одеський район
Воронівка - Сумська область, Конотопський район
Воронівка - Сумська область, Сумський район
Воронівка - Черкаська область, Звенигородський район
Воронівка - Чернігівська область, Прилуцький район
Воронівка - село Нестеровського району Львівської області об'єднано з селом Любеля рішенням Львівської обласної ради народних депутатів від 22 березня 1988 року
Воронівка - село затоплене Кременчуцьким водосховищем. Кіровоградська область, Новогеоргіївський район
Острів:
Воронівка - Кременчуцьке водосховище
Спорт
ФК "Воронівка" - аматорський футбольний клуб з села Воронівки Вознесенського району Миколаївської області | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Одиничний інтервал - в математиці, це інтервал [0, 1], тобто, множина всіх дійсних чисел x які більші або дорівнюють 0, та менше або дорівнюють 1.
Одиничний інтервал відіграє ключову роль в теорія гомотопії, основному підрозділі топології. Він є метричним, компактним, , зв'язним простором. Як топологічний простір, він гомеоморфний до розширеної осі дійсних чисел.
Будучи підмножиною дійсних чисел, одиничний інтервал має міру Лебега рівною 1. Він є повністю впорядкованою множиною, а кожна його підмножина має супремум та інфінум.
В літературі, під терміном "одиничний інтервал", також, іноді розуміють інші види інтервалів від 0 до 1, наприклад (0, 1], [0, 1), та (0, 1). Однак, найчастіше під цим терміном розуміють закритий інтервал [0, 1].
Категорія:Топологія | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Термін "Камікадзе" може означати:
Камікадзе - японські пілоти-смертники часів Другої світової війни
Камікадзе (тайфун) - тайфун, який врятував Японію від монгольського завоювання, розтрощивши монгольський флот у 1281 році
Кораблі
Камікадзе (1905) - ескадрений міноносець Імперського флоту Японії однойменного типу. На службі протягом 1905-1928 років.
Камікадзе (1922) - ескадрений міноносець Імперського флоту Японії однойменного типу, який взяв участь у Другій світовій війні.
Інше
Дрон-камікадзе - БПЛА, що знищується під час атаки
Камікадзе (коктейль) - алкогольний напій
Камікадзе (манга) - манґа Сікі Сатосі
Категорія:Японські слова та фрази | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Катало́г Мессьє́ або Каталог МесьєАстрономія 11 клас. Книга для вчителя ст.42 - список із 110 астрономічних об'єктів, складений французьким астрономом Шарлем Мессьє і вперше виданий 1774 року. Мессьє був мисливцем за кометами й поставив за мету скласти каталог нерухомих туманностей і зоряних скупчень, які можна було сплутати з кометами. Таким чином, до каталогу потрапили різноманітні астрономічні об'єкти: галактики, кулясті скупчення, емісійні туманності, розсіяні скупчення, планетарні туманності. Поняття про більшість перелічених об'єктів у часи Мессьє не існувало.
Перше видання містило об'єкти M1 - M45. Каталог у теперішньому вигляді було створено 1781 року та опубліковано 1784. Для багатьох об'єктів наданий Мессьє номер дотепер залишається основною назвою.
Оскільки Мессьє мешкав у Франції, у північній півкулі, до каталога включено лише об'єкти північніше 35° південної широти. Такі помітні утворення, як Магелланові Хмари, залишилися за межами списку.
Створення каталогу
М1 і М2
У серпні 1758 року, спостерігаючи комету C/1758 K1, відкриту де ла Ню, Мессьє виявив туманність, яку спочатку вважав кометою . Однак через відсутність власного руху, стало зрозуміло, що відкритий об'єкт кометою не є.
Пізніше, 1801 року, Мессьє згадував:
Виявлений Мессьє 12 вересня 1758 року об'єкт, який він включив до переліку під номером 1, поклав початок складанню каталогу. Мессьє не був першовідкривачем цього об'єкта, що являє собою залишки наднової, яка вибухнула, згідно із записами арабських і китайських астрономів, 4 липня 1054 року: вперше його спостерігав 1731 року Джон Бевіс.
Наступний об'єкт, М2, було внесено до каталогу лише через два роки, 11 вересня 1760. Мессьє також не був першовідкривачем цього об'єкту: раніше, 11 вересня 1746, його вже спостерігав Жан Домінік Маральді.
М3 - М40
З травня 1764 року, Мессьє став до систематичного пошуку нових об'єктів, схожих на комети. Він почав зі звернення до праць інших астрономів (зокрема, Гевелія, Гюйгенса, Дерхама, Галлея, де Шезо, Лакайля і ле Жентіля) , виписавши звідти відомості про виявлені ними туманні об'єкти. Далі Мессьє взявся до перевірки цих спостережень, виміру положень старих і пошуку нових подібних об'єктів - і зробив це дуже швидко: каталог збільшився з 2 до 40 об'єктів всього за півроку, при цьому він містив 19 об'єктів, які було описано вперше.
М41 - М45
На початку 1765 року Мессьє вніс до свого переліку об'єкт М41 - розсіяне зоряне скупчення у сузір'ї Великого Пса. За цим була довга перерва у спостереженнях - Мессьє подорожував узбережжям Нідерландів, відкривав нові комети, але не заносив нові об'єкти до свого переліку - імовірно, розмірковуючи про перспективи його публікації. У березні 1769го Мессьє вносить до каталогу чотири добре відомих астрономам об'єкти: (Туманність Оріона - М42, М43, скупчення Ясла - М44 і скупчення Плеяди або М45) - ймовірно, щоб його каталог був більшим, ніж каталог, складений Лакайль, оскільки ці об'єкти були зовсім не схожими на комети.
Рукопис першого видання каталогу було завершено 16 лютого 1771 року і видрукувано того ж року. Цікаво відзначити, що Мессьє в передмові до цього видання поставив собі вже іншу, амбітнішу мету: описати всі туманності, видимі в телескоп, а не лише ті, що схожі на комети. Попри це, Мессьє не включив до каталогу деякі давно відомі туманні об'єкти, які не можна було сплутати з кометами (наприклад, подвійне скупчення h і χ Персея) - тим більше, що набрати "кругле" число 50 об'єктів таким способом все одно було неможливо.
М46 - М52
19 лютого 1771 року, через три дні після завершення рукопису першого видання каталогу, Мессьє відкрив ще 4 об'єкти. Об'єкти М46, М47 і М48 являли собою розсіяні зоряні скупчення, а четвертий об'єкт, М49, мав іншу природу: пізніше було з'ясовано, що це галактика, яка належить до скупчення Діви.
6 червня 1771 Мессьє відкрив ще один об'єкт, положення якого на небі було виміряне набагато пізніше (його було внесено до каталогу під номером 62). 50-й об'єкт було занесено до каталогу 5 квітня 1772го - його раніше вже спостерігав Кассіні, і Мессьє, який був знайомий з його записами, шукав його з 1764 року.
10 серпня 1773 року Мессьє відкрив супутник галактики Андромеди, однак з невідомої причини не включив цей об'єкт до свого каталогу; повідомлення про це відкриття було опубліковано лише 1798 року, а каталожний номер М110 цей об'єкт отримав лише в XX столітті .
1773 року Мессьє відкрив об'єкт М51, пізніше П'єр Мешан виявив, що цей об'єкт складається з двох туманностей. Нарешті, 1774 року було відкрито розсіяне скупчення М52, після чого Мессьє на деякий час облишив пошук туманних об'єктів.
М53 - М70
У лютому 1777 року Мессьє відкрив об'єкти М53 і М54, а 24 липня наступного року до каталогу було внесено М55, який Мессьє вже намагався виявити раніше, слідуючи опису Лакайль, який виявив цей об'єкт.
Об'єкт М56 було відкрито у січні 1779 року, коли Мессьє спостерігав комету, відкриту Боде. Шлях цієї комети виявився досить багатим на туманні об'єкти: поблизу неї було виявлено об'єкти, які Мессьє вніс до каталогу під номерами М57 (відкритий Антуаном Дарко де Пелепуа), М59 і М60 (Кохлер Іоган Готфрід), а також М61 (Оріані Барнаба). Сам Мессьє відкрив М58.
У червні 1779 року до каталогу було включено перший об'єкт, відкритий Мешеном: М63. У березні-квітні 1780го Мессьє відкрив ще 5 об'єктів (М64 - М68). Значно збільшений, у порівнянні з першим виданням, обсяг каталогу спонукав його опублікувати друге видання. Разом з додатком, що містив 2 об'єкти, відкриті Мессьє 31 серпня 1780 року, у каталозі було описано 70 об'єктів.
М71 - М103
Із другим виданням каталогу його наповнення не зупинилося. Усього за рік до нього було додано 32 нових об'єкти, з яких 5 було відкрито самим Мессьє (М73, М84, М86, М87, М93), а інші - виявлено Мешаном (Мессьє здійснював перевірку цих спостережень і вимірювання положення об'єктів).
Мессьє припускав, що в третьому виданні каталогу буде описано 100 об'єктів, але на час подання рукопису до друку Мешен встиг відкрити і описати об'єкти аж до М103 . Ще два об'єкти, які пізніше отримали позначенням М108 і М109 згадувалися в примітці до опису М97. Третє видання каталогу вийшло з друку навесні 1781 року.
Завершення роботи над каталогом
11 травня 1781 року в рукописній замітці Мессьє описав відкритий Мешеном об'єкт, якому він надав номер М104. Пізніше Мешеном було відкрито об'єкти М106 і М107.
Незважаючи на наявність нових відкриттів, Мессьє припинив роботу над каталогом. Для цього було кілька причин: по-перше, 6 листопада 1781 року з Мессьє стався нещасний випадок, після якого він тривалий час відновлювався, по-друге, у 1780-х роках до пошуку туманних об'єктів взявся англійський астроном Вільям Гершель. Використовуючи набагато досконалішу апаратуру, ніж Мессьє, він за 20 років відкрив понад 2500 таких об'єктів. Мессьє писав з цього приводу
:
Однак нових видань каталогу більше не було.
Посмертне доповнення каталогу Мессьє
Хоча в останньому прижиттєвому виданні каталогу Мессьє містилося 103 об'єкта, сьогодні до нього входить 110 об'єктів. Це пов'язано з тим, що у XX столітті каталог доповнювався: до нього вносили об'єкти, які Мессьє спостерігав, але сам до каталогу не включив .
Інформація про чотири об'єкти М104 - М107 містилася в нотатках на берегах копії третього видання каталогу, що належала Мессьє, яку було виявлено і викуплено 1924 року Камілем Фламмаріоном. Вони також згадувалися в листі Мешана до Бернуллі, опублікованому в Берлінському астрономічному альманасі за 1786. Включити ці об'єкти до каталогу запропонувала Хелен Сойєр Хогг, що виявила передрук цього листа .
Об'єкти М108 і М109 згадувалися в примітці до опису об'єкта М97, до каталогу їх запропонував включити Оуен Джінджеріч 1953 року.
Останній об'єкт, М110, другий супутник Галактики Андромеди, включив до списку Кеннет Глін Джонс, на тій підставі, що Мессьє спостерігав цю галактику ще 1773 року (журнал із цими спостереженнями було опубліковано лише 1798 року, сам Мессьє не вважав за потрібне включати цей об'єкт до каталогу).
"Відсутні" об'єкти Мессьє
Попри високу якість каталогу Мессьє в цілому, засновану на точних вимірах положень кожного з об'єктів, що нерідко здійснювалися неодноразово, деяким записам каталогу не можна поставити у відповідність об'єкт на небосхилі. Таких записів у каталозі чотири; для трьох із них з високим ступенем достовірності визначено об'єкт, якій справді спостерігав Мессьє, але який розташовано в іншому місці, ніж зазначено в каталозі .
М47
Мессьє описує цей об'єкт як "зоряне скупчення без туманності", що має пряме піднесення 7h 44m 16s та схилення +14° 50' 8". Однак у цьому місці які-небудь зоряні скупчення відсутні. 1934 року Освальд Томас припустив, а 1959 року Т. Ф. Морріс довів, що помилка в каталозі викликана помилкою в знаку, яку зробив Мессьє під час обчислення положення цього об'єкта. Об'єкту відповідають два записи в каталозі NGC: NGC 2478 (помилкове місце розташування) та NGC 2422 (правильне місце розташування).
М48
Мессьє описує цей об'єкт як "скупчення дуже слабких зір без туманності", що має пряме піднесення 8h 2m 24s та схилення +1° 16' 42". Як було показано Освальдом Томасом і Т. Ф. Морісом, насправді об'єкт, що спостерігав Мессьє, розташовано на 5° на північ, наразі з ним зіставляється NGC 2548.
М91
Мессьє описує цей об'єкт як "туманність без зір у сузір'ї Діви", що має пряме піднесення 12h 26m 28s та схилення -14° 57' 6". На цій ділянці неба є багато слабких галактик з скупчення Діви, але жодна з них не має достатньої яскравості. Оуен Джінджеріч припустив, що Мессьє міг повторно спостерігати об'єкт М58, і помилитися в обчисленні його місця розташування. Однак 1969 року У. Ч. Вільямс довів, що помилка Мессьє полягала в тому, що вибравши як точку відліку для вимірювань галактику М89, він переплутав її з М58, й об'єкту М91 слід зіставити запис у каталозі NGC 4548.
М102
Мессьє описує цей об'єкт як "дуже слабку туманність між зорями ο Волопаса і ι Дракона, поруч із якою перебуває зоря 6-ї величини". Питання про те, чи стосується цей запис якого-небудь реального об'єкту, є суперечливим. Американські публікації вважають цей об'єкт відсутнім, проте більшість європейських джерел ототожнюють його з галактикою NGC 5866.
Причини суперечки полягають у розбіжностях між різними джерелами інформації про об'єкт. Мешен, спочатку повідомив про спостереження об'єкта, пізніше, у листі до Бернуллі, опублікованому в Берлінському астрономічному альманасі за 1786, пояснив, що об'єкт М102 є лише повторним спостереженням об'єкта М101.
Об'єкти Мессьє
Якщо виходити з сучасної астрономічної класифікації, каталог Мессьє містить :
6 галактичних туманностей
28 розсіяних зоряних скупчень
4 планетарні туманності
29 кулястих скупчень
40 галактик
3 інших об'єкта.
Найяскравішим об'єктом Мессьє є Плеяди (М45, видима зоряна величина 1,2m), найтьмянішими - M76 , М91 і М98 (зоряна величина 10,1m ). Найбільший кутовий розмір має Галактика Андромеди (М31, 4° × 1°), найбільший лінійний - галактика М101 (діаметр 184 000 світлових років). Найменший кутовий розмір мають подвійна зоря М40 (49") та об'єкти М73 і М76 (1'), найменший лінійний розмір - у планетарної туманності М76 (0,7 світлових років).
69 об'єктів Мессьє належать нашій Галактиці: найближчим з них є Плеяди (430 світлових років), найвіддаленішим - кулясте скупчення М75 (78 000 світлових років). 41 об'єкт має позагалактичну природу: 40 із цих об'єктів є галактиками, а один являє собою позагалактичне кулясте скупчення (М54). Найвіддаленішим об'єктом є галактика М109, що перебуває на відстані 67,5 мільйонів світлових років.
Галактичні туманності
, одна являє собою залишок наднової, яка вибухнула 1054 року, а 5 являють собою хмари іонізованого водню, що перебувають в областях зореутворення. Одна туманність (М78) являє собою газопилову хмару, яка не випромінює світло самостійно, і висвітлюється за допомогою зір, які розташовані поблизу неї.
Розсіяні зоряні скупчення
Розсіяні зоряні скупчення являють собою результат порівняно недавнього процесу зореутворення: зорі, що входять до них, сформувалися, здебільшого, майже одночасно (в астрономічному масштабі часу), в одній газовій хмарі.
На першому етапі свого існування зорі скупчення приховано в газопиловій хмарі, яка, попри це, сама стає видимою завдяки іонізації водню, що перебуває в ній, ультрафіолетовим випромінюванням цих зір. Тому емісійні туманності каталогу Мессьє одночасно є й розсіяними зоряними скупченнями (М17, М42).
Найгарячіші та найяскравіші зорі (спектральних класів O і B) стають видимими першими (М8, М16). Наявність таких зір вказує на молодість скупчення, оскільки вони досить швидко (за кілька мільйонів років) завершують свою еволюцію вибухом наднової. Молодими скупченнями є, наприклад, М36 і М37. Менш масивні зорі завершують еволюцію, перетворюючись на червоних гігантів. Наявність таких зір вказує на більший вік скупчення: червоні гіганти є, наприклад, у скупченнях М37, М50 і М103. Найстарішим скупченням з каталогу Мессьє, є скупчення М67, вік якого становить 3,7 мільярда років. Зазвичай зоряні скупчення розпадаються значно раніше, проте М67 перебуває на ділянці Галактики, де мало інших об'єктів, і тому змогло проіснувати так довго.
Розсіяні зоряні скупчення здкбільшого перебувають у площині галактики, в її галактичних рукавах: так, Плеяди та інші близькі до нас скупчення належить до рукаву Оріона, скупчення М8, М11 і М16 - до рукава Стрільця, М103 - до рукава Персея.
Планетарні туманності
Планетарні туманності утворюються при скиданні зовнішніх шарів (оболонок) червоних гігантів і надгігантів з масою 2,5-8 сонячних на завершальній стадії їх еволюції. Планетарна туманність - швидкоплинне (за астрономічними мірками) явище, що триває всього кілька десятків тисяч років.
Каталог Мессьє містить 4 планетарні туманності :
Кулясті скупчення
На відміну від розсіяних, кулясті скупчення містять досить зір, щоб бути динамічно стабільними утвореннями. Здебільшого, вони мають правильну кулясту форму, причому концентрація зірок збільшується до центру скупчення.
Найближчі кулясті скупчення перебувають на відстані декількох тисяч світлових років. Далекі (спостерігаються в напрямку галактичного центру) віддалені від нас на відстань більш ніж 70000 світлових років. Одне з кулястих скупчень каталогу Мессьє, M54, є позагалактичних об'єктом: воно належить до карликової еліптичної галактиці Стрільця (SagDEG) Stoyan R. et al. Atlas of the Messier Objects: Highlights of the Deep Sky. - Cambridge: Cambridge University Press, 2008. - P. 56. . Це перше з відкритих позагалактичних кулястих скупчень.
Розміри кулястих скупчень можуть значно відрізнятися. Найменші містять до 100 000 зір, їх загальна маса становить близько 40 000 мас Сонця (М71). Найбільші містять кілька мільйонів зірок, їх маса перевищує 1,5 мільйона сонячних (М19, М54).
Щільність зір у центрі кулястих скупчень зазвичай досить велика (від 10 до 1000 зір на кубічний світловий рік), середня відстань між зорями там становить 0,1-0,5 світлових років, в окремих випадках на просторі в один кубічний світловий рік можуть перебувати до 100 000 зір. З об'єктів Мессьє найбільша концентрація спостерігається у M2, найменша - у об'єктів M55 і M71.
Вік галактичних кулястих скупчень становить від 10 до 13 мільярдів років, тому в них представлені в основному старі зорі. Однак у деяких кулястих скупченнях трапляються зорі класів O і B (ймовірно, що утворилися в результаті злиття подвійних зір), а також пульсари (наприклад, в M62 їх 6; також пульсари є в скупченнях M13, M28 і M53).
Галактики
Галактики являють собою гравітаційно пов'язані системи, що складаються з мільярдів зір та інших об'єктів, і перебувають на значній відстані.
Всього каталог Мессьє містить 40 галактик, як із нашої Місцевої групи (наприклад, Галактику Андромеди або M31 і Галактику Трикутника або M33), так і з віддалених скупчень галактик. Наприклад, у каталозі Мессьє 15 галактик зі скупчення Діви. Найближчою з включених до каталогу є Галактика Андромеди, найвіддаленішою - галактика M109, що перебуває на відстані 67,5 мільйонів світлових років.
Розміри галактик перебувають у досить широких межах: так, карликові галактики (наприклад, M32, супутник Галактики Андромеди) можуть мати діаметр всього лише кілька тисяч світлових років; найбільші ж галактики мають значно більший діаметр (M101 - 185 000 світлових років, майже вдвічі більша нашої Галактики).
Наймасивнішою галактикою з каталогу Мессьє є галактика M87 (2,7 трильйона мас Сонця), найменш масивною - галактика M32 (3 мільярди мас Сонця) Stoyan R. et al.Atlas of the Messier Objects: Highlights of the Deep Sky. - Cambridge: Cambridge University Press, 2008. - P. 60. .
Інші об'єкти
thumb | 50px | М73
thumb | left | 100px | М24
thumb | 50px | М40
Три об'єкти каталогу Мессьє не належать до жодної з перелічених категорій. Першим з них є оптична пара зір M40. Це не фізично подвійна зоря, а дві не пов'язані між собою зорі: перша перебуває на відстані 490 світлових років, друга - на відстані 1860 світлових років.
М73 також є оптичним накладенням 4 зір, що перебувають на відстані від 900 до 2600 світлових років.
Нарешті, M24 являє собою не зоряне скупчення, а "вікно" у хмарах міжзоряного пилу, через яке видно віддалений спіральний рукав нашої Галактики.
Спостереження об'єктів Мессьє
Всі 110 об'єктів Мессьє можна побачити навіть маючи найпростіше астрономічне обладнання: навіть недосвідчений спостерігач може зробити це за допомогою 10-сантиметрового телескопа, а за гарних умов спостереження всі об'єкти (за винятком М91) видно навіть у бінокль 10 × 50 Stoyan R. et al. Atlas of the Messier Objects: Highlights of the Deep Sky. - Cambridge: Cambridge University Press, 2008. - P. 63. .
На спостереження має сильний вплив світлове забруднення: багато об'єктів Мессьє добре видно лише на тлі темного неба, і тому вони мало доступні астрономам, які мешкають у містах Stoyan R. et al. Atlas of the Messier Objects: Highlights of the Deep Sky. - Cambridge: Cambridge University Press, 2008. - P. 64. .
Об'єкти Мессьє доступні для спостереження здебільшого астрономам північної півкулі. Деякі об'єкти видно лише в широтах нижче 55° (зокрема, М7).
Марафон Мессьє
При певних навичках і везінні, всі об'єкти Мессьє можна спостерігати протягом однієї ночі. Цей процес отримав назву "Марафон Мессьє".
Всі 110 об'єктів Мессьє видно лише з місць, що розташованих між 10° та 35° північної широти, тому повний марафон може бути здійснено на Землі не всюди. Крім того, всі об'єкти доступні для спостереження тільки двічі на рік: у березні та жовтні, в останній день молодика Stoyan R. et al. Atlas of the Messier Objects: Highlights of the Deep Sky. - Cambridge: Cambridge University Press, 2008. - P. 66. .
Для виконання марафону можна скористатися будь-яким інструментом, проте забороняється застосовувати системи автоматичного наведення на об'єкт; також не зараховуються спостереження об'єктів неозброєним оком або в телескоп-гід Stoyan R. et al. Atlas of the Messier Objects: Highlights of the Deep Sky. - Cambridge: Cambridge University Press, 2008. - P. 67. .
Першими у світі повний марафон Мессьє завершили Джеррі Раттл (Аризона) і Рік Халл (Каліфорнія) - другий на годину пізніше першого. З середини 1980-х років повний марафон Мессьє здійснили понад 12 американських астрономів-аматорів. З європейських астрономів повний марафон виконали лише Петра Салігер і Герна Стенц, які виконували спостереження на острові Тенерифе.
Див. також
Список об'єктів Мессьє
Новий загальний каталог
Примітки
*
Категорія:Астрономічні каталоги | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Крабоподі́бна тума́нність (, ) - волокниста туманність у сузір'ї Тельця, що являє собою залишок наднової. Розташована на відстані близько 6500 світлових років від Землі, має діаметр 6 світлових років і розширюється зі швидкістю понад 1000 км/с. У центрі туманності міститься пульсар. Туманність стала першим об'єктом, який ототожнили зі спалахом наднової.
Історія відкриття
thumb|left|Малюнок Вільяма Парсонса
Туманність відкрив англійський лікар і астроном Джон Бевіс 1831 року.
1850 року Шарль Мессьє включив її до свого відомого каталогу під № 1.
Крабоподібна туманність є залишком наднової, спалах якої зафіксували арабські та китайські астрономи 1054 року. Зорю спостерігали неозброєним оком упродовж 23 днів, на піку яскравості її було видно навіть удень.
Усвідомлення того, що Крабоподібна туманність утворилася внаслідок вибуху наднової, бере свій початок у 1921 році, коли Карл Отто Лампланд (Carl Otto Lampland) помітив зміни у структурі туманності[d]. Згодом стало зрозуміло, що Крабоподібна туманність відповідає яскравій надновій, зафіксованій середньовічними астрономами в 1054 році нашої ери. Спалах наднової 1054 року було також зафіксовано на візантійських монетах, які були виготовлені за часів імператора Костянтина IX.
Свою назву Крабоподібна туманність отримала від малюнка астронома Вільяма Парсонса 1844 року, що спостерігав її за допомогою 36-дюймового телескопа. На цьому малюнку туманність нагадувала краба. Під час пізніших спостережень туманності 1848 року через новий 72-дюймовий телескоп Парсон намалював точніший малюнок, однак назва "Крабоподібна туманність" залишилася.
Цікаві властивості
Пульсар
thumb|left|200px|Крабоподібна туманність в інфрачервоному діапазоні (космічний телескоп Спітцер)
left|thumb|200px|Зображення Крабоподібної туманності, отримане шляхом поєднання даних оптичного діапазону з телескопа Габбла (червоним) і рентгенівських зображень з телескопа Чандри (синім).
У центрі туманності розташований пульсар PSR B0531+21, який є нейтронною зорею, що залишилася після вибуху наднової. Його діаметр близько 10 км. Пульсар було відкрито 1968 року; це було перше спостереження, яке пов'язувало залишки наднових та пульсари, яке слугувало основою для припущення, що пульсари є нейтронними зорями. Пульсар Краба обертається навколо своєї осі зі швидкістю 30 обертів на секунду.
Випромінювання пульсара реєструється в усьому електромагнітному спектрі, починаючи від радіодіапазону і закінчуючи γ-випромінюванням.
Калібрування
Крабоподібна туманність часто застосовується для калібрування в рентгенівській астрономії. Вона дуже яскрава в рентгенівському діапазоні, причому щільність потоку енергії постійна, що є винятком серед пульсарів. У рентгенівській астрономії "Crab" і "milliCrab" іноді використовують як одиницю вимірювання щільності потоку. Є лише кілька джерел у рентгенівському діапазоні, що перевершують Крабоподібну туманність за яскравістю.
Строго періодичний сигнал, що випромінюється пульсаром, використовується для перевірки проміжків часу в рентгенівських детекторах.
Місцезнаходження
thumb|270px|Розташування Крабоподібної туманності в сузір'ї Тельця|alt=Розташування М1 у сузір'ї Тельця
Крабоподібна туманність, у вигляді довгастої дифузної плями доступна для спостережень у найскромніші аматорські телескопи й навіть у біноклі. Однак розрізнити структуру (волокна, клапчастість) можна лише під час спостережень у телескопи з апертурою від 350 мм, однак і в цьому випадку її деталізація далека від того, що зазвичай зображено на фотографіях.
Так звані "діпскай"-фільтри (UHC, OIII, H-β) не допомагають контрастувати зображення. Фільтри для боротьби із засвіченням неба від міст (LPR і подібні до нього) можуть дещо поліпшити контраст Крабоподібної туманності в приміській зоні.
Сусіди по небу з каталогу Мессьє
М35 - (на схід, у сузір'ї Близнят), розсіяне скупчення.
М45 - "Плеяди" (на захід, також у сузір'ї Тельця).
М36, М37, М38 - (на північ, у сузір'ї Візничого) яскраві розсіяні скупчення.
М78, М42, М43 - (на південь, у сузір'ї Оріона) яскраві дифузні туманності.
Послідовність у "Марафоні Мессьє"
...М78 → М45 → М1 → М38 → М36 ...Бібліографія
Більше інформації щодо дати спостереження наднової у 1054, включаючи можливі спостереження автохтонними американцями:
Journal of Astronomy, part 9, chapter 56 of Sung History (Sung Shih) first printing, 1340. (Facsimile on the frontispiece of Misner, Thorne, Wheeler Gravitation, 1973.)
Mitton, S. "The Crab Nebula", Charles Schribner's Sons, 1978.
Ruderman, Malvin A. Highlights of Modern Astrophysics: Old and New Neutron Stars, pp. 21-44. ISBN 0-471-82421-6, Stuart L. Shapiro and Saul A. Teukolsky. 1986.
Manchester R. & Taylor J. "Pulsars", Freeman, 1977
Lyne, A. G. & Graham-Smith F. "Pulsar astronomy", Cambridge University Press, 1998
Примітки
Посилання
M1. Crab - відео про Крабоподібну туманність.
Messier 1, SEDS Messier pages
Навігатори
Категорія:Залишки наднових
Категорія:Об'єкти Мессьє
Категорія:Телець (сузір'я)
Категорія:Рукав Персея | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Конвісар - ремісник в галузі конвісарства, котрий відливає вироби з олова: ліхтарі, свічники, посуд тощо.
Конвісар Володимир Тимофійович (23 серпня 1911, Кривий Ріг - 1990) - український письменник
Конвісар Віктор Іванович - український хімік
Посилання
Конвісарство // | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Петро́ Авра́мович Пота́пенко (* 24 жовтня 1914, село Березівка, нині Житомирської області - † 13 квітня 1999, Детройт, США) - український бандурист, хоровий диригент. Народився 5 жовтня за Юліанським календарем або 18 жовтня за григоріанським календарем 1914 рік (джерело Державний архів Житомирської області, фонд 1, опис 77, спава 1714, стр. 264 зворот).
Біографія
Народився в с. Березівка, на Житомирщині.
Відвідував Київську консерваторію з 1937-41 рр., де вивчав хорову диригентуру (Клас Г. Верьовки) та бандуру (клас М. Опришки). Керував Червоноармійською капелою бандуристів, з 1939 р. жіночу капелу бандуристок. В 1942 р. став учасником Української Капели Бандуристів ім. Т. Г. Шевченка і разом з капелею емігрував до США; в 1949 р. З 1960-62 рр. був художнім керівником.
1958 року створив Капелу бандуристок при філії СУМА в Детройті. Записав кілька фонографічні диски.
Диригент Капели бандуристів ім. Т.Шевченка (1959 - 1962, 1965), довголітній заступник диригента цієї Капели, засновник (1956) і мистецький керівник протягом більш як тридцяти років Жіночого ансамблю бандуристок при СУМА в Детройті.
Бандурою захопився у дитинстві. Закінчив Київську консерваторію, відділ диригентури, де викладали відомі професори Григорій Верьовка та Григорій Компанієць і де почав відвідувати клас бандури. В 30-ті роки було створено квартет співаків-бандуристів, яким він керував і який концертував у запланованих начальством точках. До Капели шевченківців приєднався у серпні 1942 р. перед від'їздом до Німеччини і залишався в ній з деякими перервами до кінця життя.
У 1945 р., на початку нового етапу історії Капели, був обраний головою управи капели. В 1956 р. організував Жіночий ансамбль бандуристок при осередку СУМА ім. Пилипа Орлика, що користувався великою популярністю в США і Канаді. В 1959 р. Потапенко дає згоду бути диригентом Капели (це сталося у важкий період безвладдя, коли і Григорій Китастий, і Божик залишили Капелу) і чудово справляється з цим обов'язком, провівши у 1961 р. 38 концертів у тримісячному шевченківському турне Америкою і Канадою. Тоді ж Капела під його диригуванням записала грамплатівку "Слово Тараса". Обов'язки диригента Петро Потапенко поновлював ще час від часу пізніше.
Після гастролей Капели в Україні в 1991 р., натхненний цими відвідинами, уклав збірку творів українських композиторів і народних пісень, частина яких ним же оброблена. Ця збірка під назвою "Під срібний дзвін бандур" адресована ансамблям бандуристів і видана в Києві видавництвом "Музична Україна" в 1993 р.
Був одружений. Мав трьох дітей - Бориса, Віру й Віктора - від другого шлюбу з Катериною Литвишко. Всі діти брали й беруть активну участь у мистецькому і громадському житті української громади. В Україні живе син Потапенка від першого шлюбу - Василь.
Петро Потапенко похований й Детройті на цвинтарі Вудлавн. На його пам'ятнику викарбувана бандура і слова: "Любіть Україну, всім серцем любіть".
Публікації
Під срібний дзвін бандури. - Київ, 1993.
Література
Головащенко М. Потапенко Петро Аврамович // - С. 487-488.
Посилання
Категорія:Персоналії за алфавітом
Категорія:Українські музиканти
Категорія:Українські хорові диригенти
Категорія:Хормейстри
Категорія:Бандуристи
Категорія:Бандуристи діаспори
Категорія:Українська діаспора
Категорія:Українці США
Категорія:Випускники Київської консерваторії
Категорія:Народились 24 жовтня
Категорія:Народились 1914
Категорія:Уродженці Житомирського району
Категорія:Померли 13 квітня
Категорія:Померли 1999 | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Музи́чний ро́змір - дріб, що позначує ритмічну впорядкованість та величину такту в музиці. Верхня цифра (чисельник) вказує кількість, а нижня (знаменник) - тривалість долей, що складають такт. Окрім того існує розмір, що позначається літерою (ціла нота, рахується, як 4/4, тобто на 4) та (ціла навпіл, рахується як 2/2, тобто на 2).
Розмір виставляється на початку твору, як правило на кожному нотному рядку окремо (в нотах другої половини 20-го століття іноді між нотними рядками, або зверху партитури) після ключових знаків (якщо такі є) і зберігає своє значення до кінця твору, або до зміни розміру. В разі зміни розміру в середині твору, новий розмір ставлять на початку такту, починаючи з якого встановлюється новий розмір.
Розрізняють прості та складні музичні розміри.
Такт з простим розміром, (або простий такт) містить одну сильну і решту слабких долей. Залежно від кількості долей розрізняють
(дводольний), напр. 2/4, містить сильну та слабку долю та
(тридольний) напр. 3/4, містить сильну та дві слабких долі, наприклад:
center|thumb|230px|Бетховен, Соната № 31 для фортепіано. Позначення розміру виділено синім кольором
Такти із складним розміром (або складний такт) містить кілька наголосів, перший з яких - найсильніший. Перша доля складного такту називається сильною, решта наголошених долей - відносно-сильними.
Таким чином складний такт можна розглядати, як такт, складений із кількох простих тактів. Залежно від кількості простих тактів, що входять до складного такту, розрізняють
двоскладові (два простих такти, напр. ),
трискладові (три простих такти, напр. )
чотирискладові (чотири простих такти, напр. ).
У випадку додавання один до одного двох або більше неоднорідних розмірів утворюються такти з мішаним розміром, наприклад або , наприклад:
center|thumb|360px|Д. Брубек "Take Five" - Послухати
Зустрічаються і складніші мішані розміри, як 8/2, 8/4, 5/4, 8/16 з таким групуванням: 2+3+3, або 3+3+2, або 3+2+3; нарешті, 9/2, 9/4, 9/8, 9/16 з групуванням: 3+2+2+2, або 2+3+2+2 і т. д.
В деяких творах використовують розмір, що постійно змінюється. Такий розмір називають змінним розміром. Змінні розміри особливо характерні, наприклад, для творчості І. Стравінського:
Слід також зазначити, що математичне правило скорочення дробів для музичних розмірів не може бути застосованим. Так наприклад 3/2 та 6/4 є абсолютно різними розмірами, оскільки перший групується, як 2/4 + 2/4 + 2/4 і відносно-сильними є третя та п'ята четвертні, а другий - як 3/4 + 3/4 і має відносно сильну четверту четвертну.
+ Таблиця музичних розмірів. В дужках подано рідко вживані розміри. Розміри × Прості Складні 2-дольні 3-дольні 2-складові 3-складові 4-складові Мішані Половинні 2/2 3/2 4/2 6/2 (9/2) (12/2) 5/2 (7/2) (10/2) (11/2) Четвертні 2/4 3/4 4/4 6/4 9/4 12/4 5/4 7/4 (10/4) (11/4) Вісімкові (2/8) 3/8 4/8 6/8 9/8 12/8 5/8 7/8 (10/8) (11/8) Шістнадцяткові (2/16) 3/16 4/16 6/16 9/16 12/16 5/16 7/16 (10/16) (11/16)
Література
Шип С. В. Музична форма від звуку до стилю [Текст]: навч. посіб. / С. В. Шип. - К. : Заповіт, 1998. - 368 с. - ISBN 966-7272-21-4 : Б. ц.
Побережна Г. І., Щериця Т. В. Загальна теорія музики. К: Вища школа, 2004-303 с.
Смаглій Г. А. Маловик Л. В. Основи теорії музики.-Харків, 2004.
Категорія:Теорія музики
Категорія:Ритм | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Яскрáвість - світлова характеристика тіл, які є джерелами світла. Відношення сили світла, що випромінюється поверхнею в одиницю тілесного кута до площі її проєкції в площині, перпендикулярній напряму спостереження. Одиниця вимірювання SI: кд/м2. Існують також інші одиниці вимірювання яскравості - ніт, стильб.
Розрізняють фотомеричну яскравість () і яскравість, яку сприймає око людини ().
Фотометрична яскравість визначається, як
,
де F - світловий потік, - елемент площі поверхні, - елемент тілесного кута, - кут між напрямом до спостерігача й нормаллю до поверхні.
Для того, щоб визначити яскравість, яку сприймає око людини, необхідно врахувати чутливість людського ока до світла різного кольору (див. крива спектральної чутливості ока).
Див. також
Освітленість
Джерела
Категорія:Світлотехніка
Категорія:Колір | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Бербе́рія - узагальнена назва північноафриканських земель, яка тепер відповідає державній території Марокко, Алжиру і Тунісу. Назва пов'язана з берберами, групою народностей, що складали корінне населення Північної Африки до її завоювання у VII ст. арабами. Сучасні бербери, кількість яких становить понад 10 млн, розселені в Марокко, Тунісі, Лівії, Судані; берберські мови складають окрему групу семіто-хамітської мовної сім'ї.
Категорія:Магриб
Категорія:Північна Африка | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Гідропо́ніка (від - "вода" і - "робота") - спосіб вирощування рослин без ґрунту на поживних розчинах.
Рослини всмоктують корисні речовини корінням із субстрату або безпосередньо з розчину, який у цьому випадку не повинен застоюватися. Поживні речовини можуть бути навіть у пароподібному стані - тоді субстрат не потрібен рослинам взагалі. Цей метод називається "аеропоніка".
Історія
Рослину висаджують у дірчастий горщик, заповнений нейтральним субстратом (гравієм, керамзитом, тирсою тощо).
Горщик з рослиною встановлюється в другий, більший, наполовину наповнений поживним розчином, що містить все необхідне для росту й розвитку - мінеральні солі. В процесі всмоктування розчину доливається вода. Кожні 1-1,5 місяці розчин замінюється свіжим.
Гідропоніка дозволяє регулювати умови вирощування рослин - створювати режим живлення для кореневої системи, що повністю забезпечує потреби рослин в поживних елементах. Вирощування рослин методом гідропоніки менш трудомісткий процес, ніж у ґрунтовій культурі, оскільки й вода, і поживні речовини витрачаються економніше.
На гідропонних розчинах вирощують овочі (огірки, помідори), квіти (аруми, сціндапсус, традесканції, евхаріс, калла, амариліси, троянди), та інші рослини.
У 1960-х роках Аллен Купер з Англії розробив техніку живильної плівки. Павільйон Land в Центрі EPCOT World Walt Disney World був відкритий у 1982 році і особливо показує різноманітні гідропонні методи.
Станом на 2017 рік у Канаді були сотні акрів великомасштабних комерційних гідропонних теплиць, де вирощували помідори, перець та огірки.
Через технологічні досягнення в галузі та численні економічні фактори, прогнозується, що світовий ринок гідропоніки виросте з 226,45 мільйона доларів США у 2016 році до 724,87 мільйона доларів США до 2023 року.
Примітки
Посилання
Агрегатопоніка // ВУЕ
Категорія:Садівництво та городництво
Категорія:Технології | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Зледені́ння (гляціал) - процес значного збільшення площі льодовиків, пов'язаний зі зміною клімату під час льодовикового періоду. Чергуються з періодами потепління - інтергляціалами.
Загальна характеристика
Заледеніння характерні для антропогенного періоду. Тоді вони впливали на пересування тварин, а з ними народів північної частини світу, що були мисливцями. В археології датування культурного шару визначається належністю до стадії, або міжстадії зледеніння. Під час одного зі зледенінь (Рісс, відомого на території колишнього СРСР як Дніпровське зледеніння), південна межа льодовика проходила територією України, а його язик спускався до нижнього Дніпра. Південніше від льодовика спостерігався перигляціальний клімат, для якого характерні різкі перепади температур, сухість та сильні вітри. В цих умовах сформувалися степові біоценози із характерною плейстоценовою мегафауною (мамути, мастодонти, печерні леви тощо).
Інтерстадіали
Міжстадії льодовика називаються інтерстадіалами і важливі для пов'язування кліматичних умов з відповідним археологічним культурним статусом. Під час інтерстадіалів кліматичні умови були подібними до теперішніх, іноді було на декілька °C тепліше, порівняно зі сьогоденням. Перехід від зледеніння до інтерстадіалу як правило був різким (середня температура підвищувалась на 10 і більше °C за декілька століть і навіть десятиліть). Перехід від інтерстадіалів до зледенінь, ймовірно, був більш поступовим.
Причини регулярного та періодичного чергування зледенінь та інтерстадіалів достеменно невідомі. Найчастіше це пов'язують зі змінами режиму надходження сонячної радіації на різні ділянки земної поверхні через періодичні коливання параметрів земної орбіти (цикли Міланковича).
Перелік зледенінь
Відомі такі зледеніння:
Зворотнийгляціальнийперелік Назва вАльпах Назва вПівнічній Америці Назва вПівнічній Європі Назва вБританії Інтергляціал/Зледеніння Час(тис.років) Морськийперіод Епоха Фландрійський інтергляціал сьогодення - 12 MIS1 Голоцен1-е Вюрм Вісконсин Weichselабо Вісла Devensian зледеніння 15 - 70 MIS2-4& 5a-d Плейстоцен Рісс-Вюрм Sangamon Eemian Ipswichian інтергяціал 110 - 130 MIS5e2-е Рісс Illinoian Saale Wolstonian або Gipping зледеніння 125 - 200 MIS6 Міндель-Рісс Yarmouth Holstein Hoxnian інтергляціал 200 - 425 MIS73-6-е Міндель Kansan Elster Anglian зледеніння 240 - 455 Гюнц-Міндель Aftonian Cromerian інтергляціали 455 - 620 7-е Гюнц Nebraskan Menapian Beestonian зледеніння 620 - 680
Інші періоди Плейстоцену
Назва Інтергляціал/Зледеніння Період(тис.років) Морськийперіод Епоха Вааліан інтергляціал 470 - 540 Плейстоцен Донау ІІ зледеніння 540 - 550 Тігліан інтергляціал 550 - 585 Донау І зледеніння 585 - 600 Пастоніан інтергляціал 600 - 800 MIS63 Допастоніан зледеніння 800 - 1300 Брамертоніан інтергляціал 1300 - 1550
Центри зледеніння
Район найбільшого скупчення і найбільшої потужності льоду, звідки починається його розтікання. Зазвичай центр зледеніння пов'язаний з піднесеними, частіше гірськими регіонами. Так, центром зледеніння феноскандинавського льодовикового щита були Скандинавські гори. На території північної Швеції льодовик сягав потужності близько 2-2,5 км. Звідси він поширювався по Руській рівнині на кілька тисяч кілометрів до району міста Верхньодніпровськ (Україна). Під час плейстоценових льодовикових епох на всіх континентах існувало багато центрів зледеніння, наприклад, у Європі - Альпійський, Піренейський, Кавказький, Уральський; в Азії - Таймирський, Путоранський, Верхоянський тощо.
Див. також
Інтергляціал - міжльодовиковий період
Інтерстадіал - потепління
Стадіал - похолодання
Льодовикова ера
Багаторічна мерзлота
Примітки
Джерела
Геологический словарь / под ред. К. Н. Паффенгольц, М.: Недра, 1973.
Pazynych V. The potential energy of the ice caps as an additional energy source for accelerate the deglaciation and global
Пазинич В. І як би ми жили без Дніпровського льодовика?
Посилання
Дніпровське зледеніння //ЕСУ
Примітки
Категорія:Археологія
Категорія:Заледеніння
Категорія:Кам'яна доба | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Руді Ракер (Rudy Rucker, повне ім'я - Rudolf von Bitter Rucker; 22 березня 1946, Луїсвілл, штат Кентуккі) - американський математик, письменник-фантаст німецького походження, один з засновників літературної течії кіберпанку.
Біографія
Народився в Луїсвіллі в штаті Кентуккі. Закінчив Rutgers University. Лідер контркультурної фантастики і майстер наукової белетристики, схильний до стилістики "чорного гумору".
З 1972 до 1978 року викладав в State University College. Пізніше в Гейдельберзькому університеті в Німеччині. Автор чотирьох наукових монографій: Geometry, Relativity and The Fourth Dimensions (1977), Mind Tools (1987), All the Visions (1991) і Artificial Life Lab (1993). Першою науково-фантастичною публікацією стало оповідання "Чудо" (The Miracle, 1962). У журналі Unearth опубліковані дві з трьох частин його першого науково-фантастичного роману Spacetime Donuts (1976). У книжковому варіанті цей роман вийшов у 1981 році у видавництві Ace Books. За ранній роман "Біле світло" (White Light) номінувався на премію Locus у 1981 році. Двічі лауреат нагороди ім. Філіпа К. Дика (1982 і 1988).
Поряд з технологічною досконалістю комп'ютерів для світобудови по Рюкеру характерна соціалізація фармакології. У пресі Ракер неодноразово заявляв, що бачить у комп'ютерах новий вид наркотиків. Тому створений ним стиль він назвав трансреалізмом (transrealism), тобто, розвиток пізнаваних сюжетних ліній і образів дається у фантастичних термінах. У композиції тетралогії "Забезпечення" (Ware) використана поетика теорії змови. Як у конфлікті роботів-бопперів і людей, так і в спільному протистоянні роботів-молді і людей проти інопланетян. Ракер дав багаторівневу оцінку можливостів і параметрів гібридних людино-машинних цивілізацій. Роботи, які самовідтворюються, сприймалися землянами настільки агресивними, що відбулося переселення цілих соціумів на Місяць. Зокрема, мільярди роботів використовувалися для добування корисних копалин на Місяці. У першому романі описана банда "дітлахів-пустунів", яка забезпечувала роботів інформаційними моделями вбитих ними людей. Основна сюжетна знахідка Ракера пов'язана з тезою про те, що збереження особистісних параметрів людини можливо винятково при наявності свободи волі.
Через образ дослідника-пияка і творця перших місячних роботів Кобба Андерсона Ракер вступив у заочну полеміку з А. Азімовим і його законами роботехніки. Полеміка досягає кульмінації з появою голограми Курта Геделя - вчитель Кобба, ремінісценція в імені якого відсилає освіченого читача до особи філософа і проблематики Гегеля. Вождь роботів Ральф Числер змінював тілесну оболонку 36 разів. Через операцію перезавантаження даних зберігається інтелект і особистість машини. Історичні заслуги Р. Числера перед суспільством роботів полягали в тому, що в 2001 році він став першою машиною, що самостійно виростила й освоїли програму, яка звільняє від заборонних законів. Серед роботів двійковий машинний код називається "священним", а англійська мова - мовою деспотів-творців. Слідом за сексуальними контактами персонажів Ф. Фармера Ракер створював людину-маргінала, яка мала еротико-наркотичний потяг до машини зі штучною оболонкою. Наприклад, сюжетна лінія асоціального Торчка й інформаційного клону Місті Новак у "Програмному забезпеченні". Дія роману "Вільне забезпечення" (Freeware) відбувається у віддаленому майбутньому, коли, зроблені з пластику і морських водоростів, роботи-молді використовуються інопланетянами як тілесні оболонки. У "Вільному забезпеченні" повторюється традиційна для Ракера сюжетна лінія кохання кентукського ловеласа Ренді Карла Такера до робота-молді Моніки.
Як і пізніший роман Ніла Стефенсон "Лавина" (1991) текст "Програмного забезпечення" виявився переповнений образами та темами, які пізніше були розтиражовані іншими авторами.
Співавтор Брюса Стерлінга. За написану з Б. Стерлінгом повість Storming the Cosmos (1985) номінувався на премію "Локус" (Locus) у 1986 році. Найпліднішим виявилося його співавторство з Полем Ді Філіппо (Paul Di Filippo).
Твори
Тетралогія Ware
Програмне забезпечення (Software, 1982)
Віртуальне забезпечення (Wetware, 1988)
Вільне забезпечення (Freeware, 1997)
Реальне забезпечення (Realware, 2000)
Романи
Spacetime Donuts (1976 і 1981)
Infinity And the Mind (1982)
Біле світло (White Light, Or What is Cantor's Continuum, 1980)
Spaceland (2002)
Посилання
The Rudy Rucker website
Категорія:Персоналії за алфавітом
Категорія:Наукові фантасти США
Категорія:Англомовні письменники-фантасти
Категорія:Лауреати Меморіальної премії імені Філіпа К. Діка
Категорія:Кіберпанк
Категорія:Народились 2 березня
Категорія:Народились 1946
Категорія:Уродженці Луїсвілла
Категорія:Німці США
Категорія:Дослідники клітинних автоматів
Категорія:Люди пов'язані з журналом Wired
Категорія:Американські автори творів про технології
Категорія:Автори нехудожньої літератури США XXI століття | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Ба́нда чоти́рьох () - у китайській історії головні члени радикального об'єднання, що зіграли ключову роль у проведенні Культурної революції і намагалися захопити владу після смерті комуністичного лідера Мао Цзедуна в 1976.
У банду чотирьох увійшла його вдова Цзян Цін, Чжан Чуньцяо, Ван Хунвень і Яо Веньюань. Після спроби невдалого перевороту їх привселюдно судили і визнали винними в державній зраді.
На честь об'єднання було названо британський рок-гурт Gang of Four, утворений в 1977 році.
Примітки
Категорія:Культурна революція в Китаї | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Категорія:Об'єкти NGC
Категорія:Гідра (сузір'я)
Категорія:Галактики
Категорія:Астрономічні об'єкти, відкриті 1826 | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Заба́ра - село у складі Корецької міської громади Рівненського району Рівненської області; населення - 230 осіб; перша згадка - 1675 рік. Раніше було у складі Головницької сільської ради. У селі діє фельдшерсько-акушерський пункт.
1924 р. - селяни спалили панський двір.
Географія
Село розташоване на лівому березі річки Корчик.
Історія
У 1906 році фільварок Корецької волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 33 верст. Дворів 5, мешканців 33.
Населення
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Мова Відсоток українська 99,13% російська 0,87%
Примітки
Категорія:Села Рівненської області | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Аспарагі́нова кислота́ (аспартова, аміноянтарна кислота) COOHCH2CHNH2COOH - амінокислота, один з проміжних продуктів азотистого обміну у тварин і рослин. Амід аспарагінової кислоти аспарагін є важливим продуктом азотистого обміну у рослин, резервом азоту; знешкоджує аміак, що утворюється в процесі перетворення білків.
Аспарагінова кислота стимулює синтез білка, знижує рівень аміаку в крові, нормалізує роботу печінки.
Примітки
Література
Посилання
КИСЛОТА АСПАРАГІНОВА //Фармацевтична енциклопедія
Категорія:Амінокислоти
Категорія:Катехоламіни
Категорія:Нейромедіатори | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Села:
Кошари - Волинська область, Ковельський район
Кошари - Одеська область, Одеський район
Кошари - Одеська область, Роздільнянський район
Кошари - Сумська область, Конотопський район
Кошари - колишня назва села Берегове Одеського району Одеської області
Селище:
Кошари - Луганська область, Ровенківський район
Транспорт:
Кошари - станція Південно-Західної залізниці
Кошари - станція Львівської залізниці
Населені пункти та їхні частини , див. SIMC
Кошари - село в гміні Ліманова Лімановського повіту Малопольського воєводства
Кошари - село в гміні Зволень Зволенського повіту Мазовецького воєводства
Кошари - село в гміні Ілжа Радомського повіту Мазовецького воєводства
Кошари - село в гміні Сомпольно Конінського повіту Великопольського воєводства
Кошари - частина міста Яблоново-Поморське в Бродницькому повіті Куявсько-Поморського воєводства
Кошари - частина міста Красник у Красницькому повіті Люблінського воєводства
Кошари - частина міста Радинь-Підляський в Радинському повіті Люблінського воєводства
Кошари - частина міста Островець-Свентокшиський в Островецькому повіті Свентокшиського воєводства
Кошари - частина міста Кельці у Свентокшиському воєводстві
Кошари - частина міста Победзіська в Познанському повіті Великопольського воєводства
Кошари - частина села Окопи в гміні Дорогуськ Холмського повіту Люблінського воєводства
Кошари - частина села Старосцин у гміні Камйонка Любартівського повіту Люблінського воєводства
Кошари - частина села Русець у гміні Русець Белхатовського повіту Лодзинського воєводства
Кошари - частина села Сьвідник у гміні Лососіна-Дольна Новосондецького повіту Малопольського воєводства
Кошари - частина села Йодлувка-Туховська в гміні Тухув Тарновського повіту Малопольського воєводства
Кошари - частина села Серочин у гміні Водине Седлецького повіту Мазовецького воєводства
Кошари - частина села Слупя в гміні Щутово Серпецького повіту Мазовецького воєводства
Кошари - частина села Палюхи в гміні Сенява Переворського повіту Підкарпатського воєводства
Кошари - частина села Пакошівка в гміні Сянік Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства
Кошари - частина села Гарта в гміні Динів Ряшівського повіту Підкарпатського воєводства
Кошари - частина села Довге (Длуґе) в гміні Заршин Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства
Кошари - частина села Борки (Боркі) в гміні Улянув Ніжанського повіту Підкарпатського воєводства
Кошари - частина села Ґіби в гміні Ґіби Сейненського повіту Підляського воєводства
Кошари - частина села Барткі в гміні Єдвабне Ломжинського повіту Підляського воєводства
Кошари - частина села Рембиська в гміні Шемуд Вейгеровського повіту Поморського воєводства
Кошари - частина села Вонсош-Ґурни в гміні Попув Клобуцького повіту Сілезького воєводства
Кошари - частина села Ґузд у гміні Лончна Скаржиського повіту Свентокшиського воєводства
Кошари - частина села Гута-Нова в гміні Беліни Келецького повіту Свентокшиського воєводства
Кошари - частина села Махори в гміні Руда-Маленецька Конецького повіту Свентокшиського воєводства
Кошари - частина села Борушин у гміні Полаєво Чарнковсько-Тшцянецького повіту Великопольського воєводства
Кошари - колонія в гміні Пшедбуж Радомщанського повіту Лодзинського воєводства
Кошари - колонія в гміні Черськ Хойницького повіту Поморського воєводства
Примітки | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Парнаїба () - річка північного сходу Бразилії, що протікає через штати Піауї і Мараньян.
Географія
Витік річки знаходиться на плоскогір'ї Чапада-дас-Мангабейрас (Бразильське нагір'я) на висоті 700 м, на відстані близько 1344 км від точки впадіння в Атлантичний океан. У гирлі створює велику дельту, відому на весь світ, з близько 70 островів. Нахил русла середній від витоку до невеличкого селища Санта-Філомена, після якого зментшується до лише 17-35 см/км. Річка відома своїми пляжами, особливо на лівому березі (у штаті Мараньян).
Притоки
Найбільші притоки Парнаїби (від витоку до гирла): Урусуй-Прету (пр.), Дас-Балсас (525 км, лів.), Гургея (пр.), Канінде (350 км, пр.), Поті (пр.), Лонга (пр.).
Див. також
Річки Бразилії
Посилання
Delta do Parnaíba - фотогалерея дельти Парнаїби
Категорія:Річки басейну Атлантичного океану
Категорія:Річки Мараньяну
Категорія:Річки Піауї | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Onymacris unguicularis - жук родини чорнотілок (Tenebrionidae), ендемічний для пустелі Наміб. Ці жуки відомі своєю здатністю отримувати вологу з туману, який конденсується на їх тілі.
Морфологія
Тіло Onymacris unguicularis чорного кольору приблизно 2 см завдовжки. Він має помітно довші за інших жуків ноги, що дозволяє йому тримати тіло на більшій відстані від розжареного піску і бігати піщаними дюнами зі значною швидкістю. Його надкрила мають крихітні виступи, посередині заглиблені в формі жолоба.
Спосіб життя
З усіх видів роду Onymacris тільки Onymacris unguicularis здатен добувати вологу з туману, який вітер несе вранці з моря вглиб пустелі. Для цього він вибирається на гребінь високої дюни, здіймає черевце догори назустріч вітру і опускає голову долу. В такому положенні, практично стоячи на голові, він очікує, поки туман конденсується на виступах його надкрил і стікає центральним жолобом уздовж спини просто до рота. Отримана таким чином волога становить до 40 % ваги тіла.
Такий спосіб добування вологи обмежує ареал виду дюнами західної, прибережної частини пустелі, які щоранку окутуються туманом.
Протягом дня жук бігає піском у пошуках їжі, яку становлять рештки рослинних і тваринних тканин, що їх приносить вітром з глибини континенту, чи заривається у пісок, щоб уберегтися від денної спеки. На ніч він також заривається у пісок, цього разу щоб уникнути нічної прохолоди.
Різні види роду Onymacris (який є ендемічними для пустелі Наміб), населяють різні пустельні екосистеми:
Onymacris unguicularis живе на гребенях високих дюн, де його спосіб добування вологи найефективніший.
Onymacris rugatipennis живе на пласких ділянках між піщаними дюнами біля їх підніжжя.
Onymacris laeviceps населяє рослинність, яка зустрічається біля підніжжя дюн.
Білий пустельний жук Onymacris plana також живе біля підніжжя дюн і зустрічається переважно на рослинах нара.
Поширення
Зустрічається в пустелі Наміб, в районах томанностей.
Джерела
Onymacris unguicularis unguicularis
Категорія:Чорнотілки
Категорія:Тварини, описані 1875
Категорія:Ендемічна фауна Намібу
Категорія:Комахи Африки | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Гра без побічних платежів - кооперативна гра, в якій можливості розділення корисності і перерозподілу між гравцями обмежені.
Як значення характеристичної функції v(K) в грі без побічних платежів для коаліції (K), приймається множина таких векторів, що K може забезпечити своїм членам виграші, не менші, ніж відповідні компоненти цих векторів. Множина векторів виграшів, які фактично можуть отримати всі учасники гри, позначається через H.
Таким чином, гра без побічних платежів описується трійкою , де I = {1, 2, ..., n} - множина гравців, v - характеристична функція, значеннями v(k) для k ⊂ I є деякі підмножини із Ek, а H - Компактна підмножина із EI.
В множині H визначають (як і в класичних кооперативних іграх) відношення домінування, і на основі цього відношення формулюють різні принципи оптимальності, в тому числі ядро, розв'язок по Нейману-Моргенштерну, і так далі.
Доведено, що будь-яка гра без побічних платежів трьох гравців з багатогранною областю H має розв'язок; відомий приклад гри без побічних платежів семи гравців, яка не має розв'язку.
Джерела інформації
Енциклопедія кібернетики, Бондарева О. Н., Воробйов Н. Н., т. 1, с. 335.
Див. також
Теорія ігор
Категорія:Теорія ігор | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Ретроце́сія (вторинне перестрахування) - страхування перестраховиком (ретроцедентом) на визначених у ковер-ноті умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страховиком у іншого перестраховика (ретроцесіонера).
Також передача передбаченої договором частини комісійної винагороди одним посередником Іншому.
Посилання
Ретроцесія //
Категорія:Страхування | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
Стріле́ць () - зодіакальне сузір'я, що лежить між Козерогом і Скорпіоном. Сонце перебуває у сузір'ї Стрільця з 17 грудня до 21 січня. Найкращі умови для спостережень у червні-липні.
300px|left|thumb|Сузір'я Стрільця, Південної Корони, Мікроскопа та Телескопа із "Дзеркала Уранії", набору карток сузір'їв виданого в Лондоні, бл.1825
Історія
300px|thumbnail|left|Астеризм "Чайник" у сузір'ї Стрільця, а Чумацький Шлях є "Парою", що виходить з носика "Чайника".
Давнє сузір'я. Вважають, що назву запропоновано Клеостратом. Входить до каталогу зоряного неба Клавдія Птолемея "Альмагест".
Давнім грекам сузір'я уявлялося у вигляді кентавра - міксаморфної істоти з торсом людини на тілі коня. Так само сузір'я зображувалося й на всіх небесних атласах. Грецький міф пов'язує сузір'я Стрільця з кентавром Кротосом, про якого не існує розгорнутих міфів. Інший міф асоціює сузір'я з мудрим Хіроном. Існує компілятивний міф наступного змісту. Вважалося, що винахідником небесного глобуса був кентавр Хірон, що створив його спеціально для подорожі аргонавтів. На глобусі Хірон залишив місце для себе у вигляді зодіакального сузір'я. Але кентавр Кротос випередив Хірона, зайняв його небесне місце, і тому довелося задовольнитися менш почесним за розташуванням сузір'ям Центавра.
Зорі
thumb|300px|left|thumbtime=15|upright=1.35|Астеризм в сузір'ї Стрільця, контури якого збігаються з профілем чайника і чайної ложки
Найяскравіші зорі - Епсилон Стрільця 1,8 m і σ 2,0 m.
Зоря α Стрільця (Рукбат) має видиму зоряну величину лише 3,96.
Найближча до Сонця зоря у Стрільці - Росс 154, що перебуває на відстані 9,69 світлових років.
Значимі об'єкти
Наразі в Стрільці розташована точка зимового сонцестояння, а також центр Галактики, віддалений від нас приблизно на 30 000 світлових років і схований за хмарами міжзоряного пилу.
У Стрільці розташована найкрасивіша частина Чумацького Шляху, велика кількість кулястих скупчень, а також темних і світлих туманностей. Наприклад, Лагуна, Омега (інші назви - Лебідь, Підкова), Потрійна (інша назва - Трьохроздільна), розсіяні скупчення M18, M21, M23, M25 і NGC 6603, кулясті скупчення M22, M28, M54, M55, M69, M70 і M75. У радіодіапазоні в Стрільці помітно кілька яскравих джерел, одне з яких (Стрілець A*) вважають надмасивною чорною дірою у центрі Галактики.
У північно-східній частині сузір'я, неподалік від смуги Чумацького Шляху, на відстані 1,7 млн св. років лежить карликова неправильна галактика NGC 6822, відкрита Е. Барнардом 1884 року.
Див. також
Список зір сузір'я Стрільця
Зоряна астрологія
Посилання
WIKISKY.ORG:Стрілець
Література
Категорія:Сузір'я
Категорія:Стрілець (сузір'я)
Категорія:Південні сузір'я | ukr | BabyLM-community/babylm-ukr |
End of preview. Expand
in Data Studio
README.md exists but content is empty.
- Downloads last month
- 3