id stringlengths 3 8 | url stringlengths 31 795 | title stringlengths 1 211 | text stringlengths 12 350k |
|---|---|---|---|
4218836 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%BF%20%D0%97%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D1%80 | Філіп Зіалор | Філіп Зіалор
Філіп Джордж Зіалор (6 вересня 1976) — сейшельський футболіст, який грав на позиції нападника. Відомий за виступами в низці сейшельських клубів, та у складі національної збірної Сейшельських Островів.
Клубна кар'єра
Філіп Зіалор розпочав грати у професійних командах вищого дивізіону Сейшелів у 2000 році, коли став гравцем клубу «Сен-Мішель Юнайтед». У складі команди грав до 2004 року, за цей час двічі ставав чемпіоном країни, а в 2001 році володарем Кубку Сейшельських Островів. У 2003 році став кращим бомбардиром першості країни.
У 2005 році Філіп Зіалор став гравцем клубу «Сент-Льюїс», у якому грав до кінця 2006 року. На початку 2007 року він повертається до клубу «Сен-Мішель Юнайтед», у складі якого двічі поспіль, у 2007 та 2008 роках виграє першість Сейшелів, та тричі поспіль, у 2007, 2008 та 2009 роках, стає володарем Кубка Сейшелів. У 2008 році футболіст знову стає кращим бомбардиром першості з 22 забитими м'ячами.
У 2009 році Філіп Зіалор під час сезону переходить до складу команди «Ансі Реюньйон». У сезоні 2009 році він знову стає кращим бомбардиром чемпіонату з 19 забитими м'ячами у складі двох команд. Після закінчення сезону 2011 року Зіалор завершує виступи на футбольних полях.
Виступи за збірну
У 2000 році Філіп Зіалор дебютував у складі національної збірної Сейшельських Островів. У складі національної збірної брав участь у відбіркових матчах до чемпіонатів світу, Кубка африканських націй, іграх Кубка КЕСАФА та іграх островів Індійського океану, відзначившись забитими м'ячами у всіх турнірах. У складі збірної грав до 2009 року, зіграв у її складі 33 матчі, у яких відзначився 15 забитими м'ячами
Посилання
сейшельські футболісти
Гравці збірної Сейшельських Островів з футболу
Футболісти «Сент-Льюїс Санс Юнайтед»
Футболісти «Сен-Мішель Юнайтед»
Футболісти «Ансі Реюньйон» |
26511523 | https://en.wikipedia.org/wiki/Alexander%20Kazarsky | Alexander Kazarsky | Alexander Kazarsky
Aleksander Ivanovich Kazarsky, (June 16, 1797 – June 16, 1833) was a Russian Navy officer, the hero of the Russo-Turkish War (1828–1829). Kazarsky was the captain of brig Mercury and became famous after the victory in the battle against two Turkish ships of the line.
Career
Kazarsky joined the fleet in 1811.
In 1814 he became an officer.
In 1829 as a Captain Lieutenant he was the captain of 18-gun brig Mercury.
On 14 May 1829 Mercury under the command of Kazarsky won the battle against two Turkish ships of the line.
From 26 May to 17 July 1829 Kasarsky was the captain of frigate Pospeshny.
From 1831 to 1833 Kazarsky was a member of the retinue of Nicholas I of Russia.
In 1833 he was poisoned.
A brig, a torpedo boat and a street in Sevastopol were named after Alexander Kazarsky.
19th-century military personnel from the Russian Empire
1797 births
1833 deaths
Imperial Russian Navy personnel |
2721116 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%B5%D1%8F%20%D0%A2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%28%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%29 | Дульсінея Тобоська (фільм) | Дульсінея Тобоська (фільм)
«Дульсінея Тобоська» — радянський художній музичний двосерійний фільм, екранізація мюзиклу Геннадія Гладкова, заснованого на однойменній п'єсі Олександра Володіна. Сюжет можна розглядати як фантазію на тему продовження подій роману «Хитромудрий ідальго Дон-Кіхот Ламанчський».
Сюжет
Дія відбувається в Іспанії, на початку XVII століття. Через сім років після смерті Дона Кіхота і виходу роману Сервантеса ім'я лицаря сумного образу стає легендою. Вірний зброєносець Дона Кіхота — Санчо відправляється в Тобосо і знаходить там селянку Альдонсу, яка і не підозрює, що була дамою серця знаменитого лицаря і сама стала знаменитістю. Санчо розповідає історію мандрів і страждань Дона Кіхота за своєю коханою.
Альдонса-Дульсінея переїжджає в Толедо. У столиці вона знайомиться з дивним молодим чоловіком — доном Луїсом, який схожий на ідеальний для неї образ лицаря і чоловіка. Подібність його з Доном Кіхотом підкреслює навіть здивована репліка Санчо: «Невже Господь за Ваше благочестя воскресив Вас і повернув Вам молодість?» Через нього Дульсінея кидає Толедо і вищий світ і відправляється в мандри, повторюючи шлях того, хто безнадійно любив її.
У ролях
Наталія Гундарева — Альдонса-Дульсінея (вокал — Олена Камбурова)
Борис Плотников — Луїс де Карраскіль
Олександр Назаров — Санчо Панса
Валентина Тализіна — мати Альдонси
Армен Джигарханян — батько Альдонси
Тетяна Пельтцер — сеньйора Тереса
Борислав Брондуков — наречений Альдонси
Катерина Дурова — Санчика
Петро Олєв — перший шанувальник
Сергій Насібов — другий шанувальник (вокал — Леонід Серебренников)
Знімальна група
Автор сценарію: Олександр Володін
Режисер: Світлана Дружиніна
Композитор: Геннадій Гладков
Оператор: Анатолій Мукасей
Художник: Віктор Юшин
Текст пісень: Борис Рацер, Володимир Константинов, Юлій Кім
Посилання
Фільми СРСР 1980
Фільми російською мовою
Фільми-драми СРСР
Музичні фільми СРСР
Фільми студії «Мосфільм»
Фільми Світлани Дружиніної |
1377250 | https://uk.wikipedia.org/wiki/Pteropus%20anetianus | Pteropus anetianus | Pteropus anetianus (Крилан вануатський) — вид рукокрилих, родини Криланових.
Опис
Має великі, добре розвинені очі й витягнуті, овальні вуха.
Поширення
Цей вид є ендеміком Вануату. Він є одним з видів низовини. Зазвичай заселяє мангрові ліси, болота і тропічні ліси, часто на невеликих островах.
Поведінка
Може бути частково денним видом. Тварини взагалі проводять день в невеликих, тихих колоніях. Колонії часто використовуються в тому ж місця рік за роком, і вони як правило, розташовані на значній відстані від бажаних точок харчування. Вид споживає інжир, плоди хлібного дерева, кокос, а також деякі квіти.
Загрози
Вирубка лісів широко поширена в тропіках і становить серйозну загрозу для P. anetianus, тому що руйнує місця їжі й спочинку. P. anetianus є важливим харчовим продуктом для людей на Вануату. Важкі циклони, виверження вулканів і землетруси є регулярними подіями на Вануату, і є важливим джерелом природних порушень в лісі островів, іноді зачіпаючи цілих 30 відсотків лісового покриву на островах через кілька років. P. anetianus, ймовірно, буде все більше і більше страждати від зміни клімату.
Охорона
Вид присутній у . Як і багато інших рукокрилих у родині Pteropodidae, то P. anetianus погано відома і виграє від обстежень та досліджень поширеності, чисельності та екології, а також різних загроз, які можуть виникнути. Захист лісів вважається одним з найвищих пріоритетів для захисту плодових рукокрилих. Первинні ліси є особливо важливим середовищем існування, і запобігання збезлісення в таких областях, повинно захищати багато видів лісів, в тому числі P. anetianus. Розробка довгострокової політики збереження і використання земель, спрямованих на збереження природних ресурсів і створення лісових запасів піде на користь рукокрилим та іншим диким тваринам.
Джерела
Helgen, K. & Hamilton, S. 2008. Pteropus anetianus. In: IUCN 2012
Pteropus anetianus | ARKive
Рукокрилі
Криланові
Фауна Вануату
Ендемічна фауна Вануату |
2268664 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D1%83%D0%B4%D0%BE%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%20%D0%A5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%20%D0%A1%D0%BF%D0%B0%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8F | Чудотворна ікона Христа Спасителя | Чудотворна ікона Христа Спасителя
Чудотворна Ікона Христа Спасителя — одна з найшанованіших греко-католицькою церквою. Зберігається в селі Туринка Жовківського р-ну, Львівської обл.
Опис
ікона Спасителя намальвана на дереві. Має срібні шати із позолоченими квітами. Її прикрашають численні воти.
Історія
20 січня 1753 року Олексій П'ясецький збудував у селі Туринка тимчасову церкву, плануючи збудувати в майбутньому нову муровану. До церки він привіз чудотворний образ Христа, який за даними церковних актів знаходився раніше в Стрілиськах (Бібрський повіт), в Василіанському монастирі.
Коли монастир було зачинено, ігумен подарував ікону міщанинові, який проживав там. Відтоді на іконі, згідно з переказом, почало з'являтись світло. За порадою Григорія Бобчинського, священика що мав парафію у Стрілиськах, ікону було перенесено до сільської церкви. Світло на іконі з'являлось і в церкві, його бачив також князь Яблоновський, воєвода брацлавський, який помістив на іконі срібне серце. Невдовзі слава про ікону поширилась по всій Галичині.
Про ікону дізнався парох туринецької церкви Олексій П'ясецький. Будучи важкохворим, він пообіцяв: якщо зцілиться від недуги, докладе всіх зусиль, щоб перенести її із Стрілиськ до Туринки. Після одужання Олексій П'ясецький виконав свою обіцянку. Отець П'ясецький домігся від церковної влади права перенести образ. Ікону до Туринки було перенесено 2 липня 1766 року з великими урочистостями. Коли і в Туринківській церкві на іконі почало з'являтись світло Олексій П'ясецький призначив відпуст для туринецької церкви (1765) і заснував церковне брацтво головою якого був князь Михайло Ридзівілл, віленський воєвода. Слава туринецької ікони притягувала побожних прочан. Священик О. П'ясецький заклав фундамент під муровану церкву. Зупинене через смерть П'ясецького (1799 року) будівництво закінчив др. Петро Крауснекер, лікар зі Львова, власник Туринки. Церкву освячено в 1837 році на честь Св. Параскевії. На іконі знаходяться численні дари (між ними від Льва Шептицького, архієпископа львівського; від міста Жовкви; від жовківських домініканів; від М. Тхужевської, хорунжої ленчицької і т. д.).
За часів радянської влади, у 1946 р. церква Святої Параскеви перейшла до РПЦ, а з 1953 р. була закрита. Щоб не втратити чудотворної ікони Христа−Спасителя, парафіяни прикрили її іншою іконою. Вдалося зберегти також срібний хрест із частинкою Хреста Господнього, який було перевезено з Риму 13 жовтня 1774року. Вціліла також книга свідчень оздоровлень за посередництвом чудотворної ікони Христа-Спасителя. Таких записів на 1892 р. нараховувалося 74. Перший запис датується 1766 р. Важкохворий чоловік із Жовкви Степан Бачинський, помираючи, забажав помолитися перед чудотворною іконою Христа−Спасителя. І хоч він був давно прикутий до ліжка недугою, та через півгодини, від висловленого ним бажання, встав і пішов до Туринки.
Значимість
Ікона зберігається в церкві Прееподобної Параскеви вже 250 років. Святійший Отець Папа Римський Климентій XIV надав відпусти на празник Пресвятої Євхаристії, верховних Апостолів Петра й Павла, Преображення Господнього, Успення Пресвятої Богородиці, Воздвиження Чесного Животворящого Христа, великомучениці Параскеви, які правляться у церкві щорічно.
Перш за все ікона є покровом Туринківської громади та всіх церковних прихожан. Кожен охочий може прийти до церкви, помолитись та попросити в ікони захисту щонеділі під час відправи.
Посилання
http://pilgrimage.in.ua/category/chudotvorni-ikony-uhkts
http://pilgrimage.in.ua/tserkva-sv-velykomuchenytsi-paraskevy-u-turyntsi
Джерела
«Географічний словник Королівства Польського та інших земель слов'янських»
Народний часопис Жовківщини-газета Відродження
Офіційний сайт Патріарший Паломницький центр УГК церкви
Ікони |
1078269 | https://uk.wikipedia.org/wiki/19-%D0%B9%20%D0%B0%D1%80%D0%BC%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BF%D1%83%D1%81%20%28%D0%A1%D0%A8%D0%90%29 | 19-й армійський корпус (США) | 19-й армійський корпус (США)
XIX корпус армії США — військове об'єднання, армійський корпус у складі армії США.
Командування
Командири
генерал-майор Вілліс Кріттенбергер (20 серпня 1942 — 12 лютого 1944);
генерал-майор Чарльз Корлетт (10 березня — 17 жовтня 1944);
генерал-лейтенант Реймонд Маклейн (18 жовтня 1944 — червень 1945).
Див. також
XVIII-й повітряно-десантний корпус (США)
17-та повітряно-десантна дивізія (США)
101-ша повітряно-десантна дивізія (США)
82-га повітряно-десантна дивізія (США)
Плацдарм «Омаха»
Нормандська операція
Література
Lt. Houcek. Elbe Operation with 2d Armored Division and 83d Infantry Division. European Theater of Operations. United States Army Center of Military History Historical Manuscripts Collection 8-3.1 am. — History of the Unit and organization from WWII
Посилання
XIX Corps
Армійські корпуси США
Військові формування, засновані 1942
Військові в Луїзіані |
847649 | https://en.wikipedia.org/wiki/Lancer | Lancer | Lancer
A lancer was a type of cavalryman who fought with a lance. Lances were used for mounted warfare in Assyria as early as and subsequently by India, Egypt, China, Persia, Greece, and Rome. The weapon was widely used throughout Eurasia during the Middle Ages and the Renaissance by heavy cavalry, but fell out of general use by the late 16th century, before its revival by light cavalry in the early 19th century.
17th-, 18th-, and 19th-century lancers
The lancer (Polish: ułan, German: Ulan, French: uhlan) had become a common sight in the majority of European, Ottoman, and Indian cavalry forces during this time, but, with the exception of the Ottoman troops, they increasingly discarded the heavy armour to give greater freedom of movement in combat. The Polish "winged" lancers were amongst the last European units to abandon their armour. There was debate over the value of the lance in mounted combat during the 17th and 18th centuries, with most armies having very few lancer units by the beginning of the 19th century.
However, during the Napoleonic Wars, lancers were to be seen in many of the combatant nations as their value in shock tactics became clear. During the wars, the Poles became a ready source of recruitment for several armies, willingly or unwillingly. Polish lancers served with distinction in the Austrian, Prussian, Russian, and French armies, most famously in Napoleon's French Imperial Guard as the 1er Regiment de Chevau-Legers-Lanciers de la Garde Impériale.
At the Battle of Waterloo, French lances were "nearly long, weighed around , and had a steel point on a wooden staff," according to historian Alessandro Barbero. He adds that they were "terrifyingly efficient." Commander of the French 1st Corps, 4th Division General Durutte, who saw the battle from the high ground in front of Papelotte, would write later, "I had never before realized the great superiority of the lance over the sword."
Although having substantial impact in the charge, lancers could be more vulnerable to other cavalry units in close quarters combat, where the lance proved to be a clumsy and easily deflected weapon when employed against sabres in a mêlée. By the late 19th century, many cavalry regiments in Eurasian armies were composed of troopers with lances, as primary weapons, in the front rank and horsemen with sabres only in the second: the lances for the initial shock and sabres for the ensuing mêlée.
Lancer equipment
Lancers typically wore a double-breasted jacket (kurtka) with a coloured panel at the front (plastron), a coloured band of cloth (sash), and a square-topped cap (czapka). Their lance usually had a small swallow-tailed flag (pennon), just below the lance head. The pennons were normally removed or wrapped in a canvas cover during active service. With the improved range and accuracy of infantry muskets and rifles, the high profile presented by lancers with their conspicuous weapons became a problem. Lancers were trained to lower their lances when scouting on hilltops, to help avoid detection by enemy combatants.
20th-century lancers
In 1914, lances were still being carried by regiments in the British, Indian, French, Prussian, Italian, Chilean, Portuguese, Japanese, Spanish, Ottoman, Belgian, Argentine, and Russian armies, among others. Almost all German cavalry branches (cuirassiers, hussars, dragoons, and uhlans) retained steel tube lances (stahlrohrlanze) in length, as their primary weapon. As late as 1914, half of the troopers in each Russian regular cavalry regiment (hussars, uhlans, and dragoons) carried lances on active service, as did all cossacks.
The British cavalry lost the lance for all but ceremonial use in 1903, following the Second Boer War; but a conservative revaluation led to its reintroduction as an active service weapon from 1909 to 1928.
The French army did not have lancer regiments as such, but steel lances in length were carried by the twenty-six dragoon regiments and some light cavalry units in 1914. The French had earlier tested the Indian bamboo lances used by the British cavalry, but had rated them as being too fragile for the shock of encounter. The six Italian lancieri regiments still in existence until 1920 carried the 1870 model of ashwood lance, noted for its balance and manageability.
Prior to the outbreak of World War I, there had been controversy as to whether lances or sabres were the more effective armes blanche (i.e. mêlée weapons) for cavalry, but neither proved a match for modern firearms and/or artillery. Some armies continued to use lances throughout the war, but they seldom saw use on the Western Front after initial clashes in France and Belgium in 1914. On the Eastern Front, mounted cavalry still had a role and lances saw limited use by the Russian, German, and Austrian armies.
During the 1920s and 1930s, the use of lances ceased for active service in most armies. The German cavalry retained the lance as a service weapon until 1927, as did the British cavalry until 1928. Some other armies retained lance-armed cavalry units for ceremonial purposes only. The Polish cavalry did not discard the lance as a weapon until 1934 or 1937 and continued to use it for training and ceremonial purposes until the outbreak of World War II.
Current lancer units
Some modern armored cavalry units are still designated as lancer regiments for historical and ceremonial reasons. There are examples in the armies of Spain (the King's Lancers Troop of the Royal Guard's Escort Squadron and the Bourbon's Lancers Group of the 11th Cavalry Regiment), United Kingdom (Royal Lancers), India (2nd Lancers (Gardner's Horse) and 20th Lancers), Belgium (1/3rd Lancers Battalion), Portugal (2nd Lancers Regiment), Pakistan, Italy (5th Lancieri di Novara, 6th Lancieri di Aosta, 8th Lancieri di Montebello), Australia (12th/16th Hunter River Lancers, 1st/15th Royal New South Wales Lancers), Argentina (2nd Tank Cavalry Regiment "General Paz's Lancers"), Canada (Lord Strathcona's Horse), Chile (5th Cavalry Regiment "Lancers"), and the United States (National Lancers, Massachusetts Organized Militia)
Although not classified as lancers, the Brazilian Army's Dragões da Independência (1st Guards Regiment) and the elite soldiers of the Colombian National Army are called Lanceros.
The Portuguese National Republican Guard horse squadrons carry lances on mounted parades, as do many cavalry regiments in South America such as Chile, Argentina, Bolivia, and Peru.
The modern Italian Regiment "Lancieri di Montebello" (8th) parade detachments armed with the lances carried as combat weapons until 1920.
See also
Demi-lancer
Chevau-léger
Polish cavalry
Cataphract
Companion cavalry
Notes
References
Sources
Barbero, Alessandro, The Battle; A New History of Waterloo, Walker & Co., New York 2005,
External links
Cavalry Tactics and Combat in the Napoleonic Wars: Lancers !
1st-millennium BC introductions
Cavalry
Polish cavalry
Combat occupations
Lance |
1138346 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA | Керничний заказник | Керничний заказник — ботанічний заказник загальнодержавного значення в Україні. Розташований у межах Тячівського району Закарпатської області, на північ від смт Усть-Чорна, на висотах ~ 1400—1600 м над р. м.
Площа 107 га. Статус присвоєно 1983 року. На момент створення був підпорядкований Усть-Чорнянському держлісмисливгоспу, на даний момент ― Мокрянському ДЛМГ (Мокрянське лісництво, кв. 3, вид. 2-5).
Охороняються угруповання сосни гірської за участю вільхи зеленої в межах масиву гори Берть. На зелених і сфагнових мохах ростуть чорниця та куничник волохатий. У багатому трав'яному покриві трапляється тирлич крапчастий, жовтозілля Фукса, ендемік ― перестріч Гербіха, занесений до Червоної книги України.
Заказник має лісогосподарське, ґрунтозахисне і наукове значення.
Джерела
Охоронне зобов'язання від 13.12.2007 р. управління екології Закарпатської ОДА
Постанова Ради Міністрів УРСР від 12.12.1983 № 495
Поклики
Сторінка заказника на сайті департаменту екології Закарпатської ОДА
Про затвердження Положення про ботанічний заказник загальнодержавного значення «Керничний»
Ботанічні заказники Закарпатської області
Природно-заповідний фонд Тячівського району
Природоохоронні об'єкти, засновані 1983
засновані в Україні 1983 |
438860 | https://en.wikipedia.org/wiki/Emperor%20Jianwen%20of%20Jin | Emperor Jianwen of Jin | Emperor Jianwen of Jin (320 – September 12, 372), personal name Sima Yu, courtesy name Daowan, was an emperor of the Eastern Jin dynasty in China. He was the younger brother of Emperor Ming and installed by military leader Huan Wen. Prior to taking the throne, he had served in important roles in the administrations of his grandnephews Emperor Mu, Emperor Ai, and Emperor Fei. Both in his service to his grandnephews and in his own reign as emperor, he is generally viewed as a weak-willed figure who showed enough wisdom to continue to survive and extend Jin rule, but whose effectiveness was also compromised by his over-dedication to philosophical discussions of Taoism and other related philosophies.
Early life
Sima Yu was born in 320, as the youngest son of Emperor Yuan, by his favorite concubine Consort Zheng Achun. As Emperor Yuan's wife Yu Mengmu had died years earlier (in 312), and the mother of his oldest son Sima Shao the Crown Prince (later Emperor Ming), Lady Xun, had been forced to leave the palace due to Princess Yu's jealousy while she was still alive, Consort Zheng was effectively the mistress of the palace, although she never carried the title of empress. In 322, Emperor Yuan created him the Prince of Langya—the same title that Emperor Yuan had earlier, which was therefore considered a special honor.
In 323, Emperor Yuan died. In 326, Consort Zheng also died, and because, as Prince of Langya, Sima Yu was not permitted by law to mourn his mother, he, at age six, requested another title by which he could. His nephew Emperor Cheng (Emperor Ming's son), himself then a young child, permitted it, and created him the Prince of Kuaiji. As he grew in age, he was given a progression of higher and higher posts, although without actual power.
During Emperor Mu's reign
In 344, another nephew of Sima Yu, Emperor Kang (Emperor Cheng's younger brother), died, and was succeeded by his infant son Emperor Mu. Emperor Mu's mother Empress Dowager Chu became regent, but she largely followed the advice of prime minister He Chong. As it was customary, at this point of Jin history, for there to be two prime ministers, He Chong recommended Empress Dowager Chu's father Chu Pou, who declined and recommended Sima Yu instead. He Chong and Sima Yu thus shared the prime minister responsibilities until He Chong's death in 346. He Chong was replaced by Cai Mo.
In 347, after the ambitious general Huan Wen, without the imperial government's approval, carried out a campaign against and destroyed Cheng Han, annexing Cheng Han territory to Jin, the imperial government became apprehensive that Huan would use this opportunity to take over. Sima Yu thus invited the official Yin Hao, who was considered able, to join him and Cai in making important decisions, to counter Huan's influence. In 350, after Cai had repeatedly declined greater honor conferred him by the emperor, Yin accused Cai of disrespecting imperial authority and had him removed, seizing more power than he had before.
In 348, Sima Yu's heir apparent Sima Daosheng, who was described as careless and frivolous, was accused of unspecified crimes, and he was deposed and imprisoned, and died in imprisonment. Sima Yu's wife and Sima Daosheng's mother, Princess Wang Jianji, also died in distress. (She might have also been imprisoned prior to her death) His other sons, one by Princess Wang and three by various concubines, died early, and he was left without an heir, and his concubines were not conceiving any more. He retained a magician to look at his concubines to see which one could conceive an heir, and the magician looked at all of them and opined that none was destined to give him an heir—but then he saw a dark-skinned maid who was working with textiles, who was derogatorily referred to as a Malay, named Li Lingrong, and he, in surprised, yelled out, "She is the one!" Sima Yu therefore took her as a concubine, and they had two sons: Sima Yao in 352 and Sima Daozi in 353. Sima Yao was subsequently named heir apparent.
Around the new year 352, Huan, impatient after his requests to advance north in light of Later Zhao's collapse were being rebuffed by Sima Yu and Yin, who were concerned about his expanding power, and mobilized his troops and gestured as if he were about to attack the capital. Yin was shocked, and initially considered either resigning or send the imperial banner of peace (Zouyu Fan, 騶虞幡) to order Huan to stop. After advice from Wang Biaozhi, however, he instead asked Sima Yu to write a carefully worded letter to Huan, persuading Huan to stop.
After Yin himself launched unsuccessful northern campaigns in 352 and 353—the latter at great loss of life and property—Huan submitted a petition accusing Yin of crimes. The imperial government, led by Sima Yu, felt compelled to depose Yin in 354. From that point on, Sima Yu became the sole prime minister, although he was often forced to submit to Huan's wishes on important matters. Later in 354, Huan himself launched a campaign north against Former Qin, one of the successor states to Later Zhao, but after initial successes, he was forced to withdraw as he hesitated at attacking Former Qin's capital Chang'an and ran out of food supplies.
In 358, Sima Yu offered to resign and return all authority to Emperor Mu. Emperor Mu declined.
In 361, Emperor Mu died without a son, and by order of Empress Dowager Chu, his cousin Sima Pi the Prince of Langya ascended the throne as Emperor Ai. Sima Yu continued in his post as prime minister.
During Emperor Ai's reign
In 363, when Emperor Ai's mother Princess Dowager Zhou died, Sima Yu served as regent for the three-month mourning period.
In 364, Emperor Ai, who was obsessed with immortality, was poisoned by pills given him by magicians, and he could not handle important affairs of state. Empress Dowager Chu again served as regent, but important decisions were made by Sima Yu and Huan Wen. In 365, with the Former Yan regent Murong Ke besieging the important city Luoyang, Sima Yu and Huan discussed launching a counterattack to relieve Luoyang, but when Emperor Ai died in spring 365, the plans were cancelled. Emperor Ai was succeeded by his brother Sima Yi the Prince of Langya, who took the throne as Emperor Fei. Sima Yu continued in his role as prime minister.
During Emperor Fei's reign
In late 365, Emperor Fei offered the title Prince of Langya to Sima Yu and further created his heir apparent Sima Yao the Prince of Kuaiji. Sima Yu declined on his son's behalf and further himself declined the title of Prince of Langya, continuing to refer to himself as the Prince of Kuaiji, and Emperor Fei did not insist on his taking the greater title.
In 369, after Huan Wen launched a major attack against Former Yan but suffered a devastating defeat at the hands of Murong Chui, he considered another way to showcase his power. He decided to depose Emperor Fei, and he spread false rumors that Emperor Fei was impotent and that his sons were actually sons of men that he favored (implying a homosexual relationship between him and those men). In winter 371, Huan forced Empress Dowager Chu to issue an edict deposing Emperor Fei and replacing him with Sima Yu, who took the throne with trepidation but felt he had no choice.
Reign
An immediate issue that Emperor Jianwen had to deal with upon taking the throne was Huan's suspicions toward his older brother Sima Xi the Prince of Wuling, whose interest in military matters made Huan concerned that he would oppose Huan. Huan therefore falsely accused him of plotting treason, and Emperor Jianwen agreed to remove Sima Xi from his posts. Subsequently, however, Huan manufactured evidence against Sima Xi and petitioned that he be put to death. Emperor Jianwen wrote to Huan, stating that he did not want to kill his brother—and that if he was forced to, he would instead yield the throne. Huan, not willing to risk a confrontation, settled for having Sima Xi and his sons demoted to commoner status and exiled.
In summer 372, Emperor Jianwen grew ill, and repeatedly tried to summon Huan to the capital—perhaps to offer him the throne—but Huan, concerned that it was a trap, continuously declined. Emperor Jianwen soon died, and was succeeded by his 10-year-old son Sima Yao, whom he created crown prince right before his death. As Huan himself died in early 373, the threats of a Huan usurpation dissipated, and Jin continued for several decades longer.
Era name
Xian'an (咸安, xián ān): 6 January 372 – 9 February 373
Family
Consorts and Issue:
Empress Jianwenshun, of the Wang clan of Taiyuan (d. 348), personal name Jianji
Sima Daosheng, first son
Sima Yusheng, second son
Empress Dowager Xiaowuwen, of the Li clan (351–400), personal name Lingrong
Sima Yao, Emperor Xiaowu (362–396), third son
Sima Daozi, Prince Wenxiao of Kuaiji (364–403), fifth son
Princess Poyang
Married Wang Gu of Langya, Duke Shixing, and had issue (one son)
Shuyi, of the Hu clan
Sima Yu, Prince Xian of Linchuan, fourth son
Sima Zhusheng, sixth son
Shuyi, of the Wang clan
Sima Tianliu, seventh son
Shuyi, of the Xu clan
Princess Xin'anmin, personal name Daofu, third daughter
Married Huan Ji of Qiao, Duke Linhe, the second son of Huan Wen
Married Wang Xianzhi of Langya (344–386), and had issue (Empress Anxi)
Unknown
Princess Wuchang
Married Huan Xiu of Qiao, a son of Huan Chong
Ancestry
References
320 births
372 deaths
Jin dynasty (266–420) emperors
Jin dynasty (266–420) regents
4th-century Chinese monarchs |
1515872 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B3%D1%96%D0%BC%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%85%202012%20%E2%80%94%20%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B0%20%28%D0%B6%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B8%29 | Спортивна гімнастика на літніх Олімпійських іграх 2012 — Колода (жінки) | Спортивна гімнастика на літніх Олімпійських іграх 2012 — Колода (жінки)
Змагання у вправах на колоді у рамках турніру зі спортивної гімнастики на літніх Олімпійських іграх 2012 року відбулися 7 серпня 2012 року на Північній арені Гринвіча.
Медалісти
Кваліфікація
Фінал
Примітки
1. Американка А. Райсман та румунка К. Понор отримали однакову суму балів, але через пріоритет в оцінці за виконання бронзову медаль отримала представниця США.
2. Л. Йордаке за результатами кваліфікації була 11-ю і здобула право виступити у фіналі завдяки подрузі по команді Д. Булімар, яка знялася зі змагань у вправі на колоді на користь Лариси.
Гімнастика на літніх Олімпійських іграх 2012 |
275467 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%20%28%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%29 | Штопор (інструмент) | Штопор (інструмент)
Штопор, коркотяг, вивертка — пристрій для відкорковування пляшок, закритих корком.
Походження слова штопор не зовсім ясне: або від («інструмент для набивання»), або від , утвореного від stop («корок»).
Історія
Вважається, що штопор винайдено в Англії. В одному з документів, датованому 1861 роком, пристрій описується так: «Сталевий гвинт, що використовується для виймання корка з пляшок». Перший патент на штопор був виданий у 1795 році англійцю Семюелю Геншеллу. 1860 року М. Л. Бірн отримав патент на «буравчик з дерев'яною ручкою Т-подібної форми».
Види штопорів
Важільні
Використовується простий або складний важіль, завдяки якому зменшується витрата сил, необхідна для вийняття корка.
Використання важільних штопорів було пов'язано з проблемою: тертя металевої спіралі об корок ускладнювало витягування, і спіраль проверталася або руйнувала корок. У 1978 році американець Герберт Аллен запропонував покривати спіраль шаром тефлону. Завдяки тому, що у тефлону коефіцієнт тертя нижчий, ніж у звичайного металу, це дозволило підвищити ефективність і надійність штопорів. Аллен згодом почав співпрацювати з британською фірмою Metrokane.
Одним з різновидів важільних штопорів є професійний «коркотяг сомельє», в ньому важіль створюється завдяки упору, який ставиться на шийку пляшки.
Обертальні
У них корок виймається обертанням ручки. Після того, як спіраль входить у корок до самого кінця, обертання продовжується в протилежному напрямку і корок виймається з горлечка пляшки.
Колекціонування
Дональд Булл, автор книги «Велика книга штопорів», має колекцію, яка складається з 4000 експонатів. Ціна на деякі коркотяги може сягати декількох тисяч доларів. Так, штопор 1842 року був проданий на аукціоні за 31280 доларів.
Виробники штопорів
Armstrong
Cope & Cutler
A. P. Debouchoir, Франція
Dowler
Dunisch & Scholer, Німеччина
Farrow & Jackson
Griffon Cutler Works, Німеччина
John & Robt Harvey & Co Ld, Glasgow
James Heeley & Sons
G. F. Hipkins & Sons
Carl Hollweg, Німеччина
Edmund Jansen
Theodor Kampf, Німеччина
Korkmaster, США
Leboullanger
Arthur Lehmann & Co, Peoria, Illinois
W. R. Loftus, 321 Oxford St
William Lund Cornhill and Fleet St, London
Mercier & Co, Франція
Monopol, German
Lucien Mumford, США
W. Neues, Німеччина
Noyles
Pulltex, Іспанія
Rockwell Clough, США
Sanbri, Франція
Sommer, Німеччина
Stephen Plant
Sturo, Італія
Syracuse Ornamental Company (Syroco) of Syracuse, New York
Sir Edward Thomason
Vaughan, США
Vogliotti, Італія
Williamson, США
Wingfield & Co, Sheffield
Johan Wolters, Німеччина
Інші пристрої
Окрім штопора, для відкорковування пляшок також використовують вилкові відкривачки.
Див. також
Відкривачка
Примітки
Кухонне начиння
Начиння
Вина |
19028196 | https://en.wikipedia.org/wiki/Barwa%C5%82d%20Dolny | Barwałd Dolny | Barwałd Dolny is a village in the administrative district of Gmina Wadowice, within Wadowice County, Lesser Poland Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately east of Wadowice and south-west of the regional capital Kraków.
References
Villages in Wadowice County |
3207582 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96%20%28%D0%90%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B0%29 | Келлі (Айова) | Келлі (Айова)
Келлі — місто в США, в окрузі Сторі штату Айова. Населення — 304 особи (2020).
Географія
Келлі розташоване за координатами (41.950807, -93.665499). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 1,77 км², уся площа — суходіл.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкало 309 осіб у 120 домогосподарствах у складі 91 родини. Густота населення становила 174 особи/км². Було 127 помешкань (72/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,6 %. Частка іспаномовних становила 1,0 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 26,9 % — особи молодші 18 років, 63,7 % — особи у віці 18—64 років, 9,4 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 35,1 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 100,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 94,8 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 6,5 % осіб, у тому числі 14,1 % дітей у віці до 18 років та 0,0 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило 210 осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 25,7 %, виробництво — 12,9 %, будівництво — 11,4 %.
Джерела
Міста Айови
Населені пункти округу Сторі (Айова)
Населені пункти США, засновані 1875 |
44155448 | https://en.wikipedia.org/wiki/Soyuz%20MS-03 | Soyuz MS-03 | Soyuz MS-03 was a Soyuz spaceflight launched on 17 November 2016. It transported three members of the Expedition 50 crew to the International Space Station. MS-03 was the 132nd flight of a Soyuz spacecraft. The crew consisted of a Russian commander with American and French flight engineers.
Crew
Backup crew
Mission highlights
Soyuz MS-03 launched with Expedition 50/51 on 17 November 2016, at 20:17 UTC. Astronaut Peggy Whitson, at age 56, became the oldest woman to fly into space. Soyuz MS-03 docked at the International Space Station on 19 November 2016. On 2 June 2017, Soyuz MS-03 undocked from the ISS, carrying Oleg Novitsky and Thomas Pesquet back to Earth after 196 days in space. Whitson remained on the ISS and returned on Soyuz MS-04 on 3 September 2017.
References
Crewed Soyuz missions
Spacecraft launched in 2016
2016 in Russia
Spacecraft which reentered in 2017
Spacecraft launched by Soyuz-FG rockets
Fully civilian crewed orbital spaceflights |
4765458 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29 | Горохово (Калузька область) | Горохово (Калузька область)
Горохово — село в Мещовському районі Калузької області Російської Федерації.
Населення становить 22 особи. Входить до складу муніципального утворення Місто Мещовськ.
Історія
Від 2004 року входить до складу муніципального утворення Місто Мещовськ.
Населення
Примітки
Населені пункти Мещовського району |
19001266 | https://en.wikipedia.org/wiki/Pe%C3%B1asco%2C%20New%20Mexico | Peñasco, New Mexico | Peñasco, New Mexico
Peñasco is a census-designated place (CDP) in Taos County, New Mexico. It is located along the scenic High Road to Taos. The population is estimated at 1,200 (2015).
Geography
According to the United States Census Bureau, the CDP has a total area of 1.2 square miles (3.1 km), all land.
Demographics
At the 2000 census there were 572 people, 227 households, and 165 families in the CDP. The population density was . There were 272 housing units at an average density of . The racial makeup of the CDP was 11.54% White, 0.70% African American, 1.40% Native American, 0.17% Pacific Islander, 82.34% from other races, and 3.85% from two or more races. Hispanic or Latino of any race were 91.26%.
Of the 407 households 39.8% had children under the age of 18 living with them, 49.3% were married couples living together, 16.3% had a female householder with no husband present, and 27.3% were non-families. 24.2% of households were one person and 7.5% were one person aged 65 or older. The average household size was 2.52 and the average family size was 2.96.
The age distribution was 29.9% under the age of 18, 7.0% from 18 to 24, 28.5% from 25 to 44, 24.3% from 45 to 64, and 10.3% 65 or older. The median age was 34 years. For every 100 females there were 91.3 males. For every 100 females age 18 and over, there were 91.0 males.
The median household income was $23,588 and the median family income was $26,733. Males had a median income of $31,389 versus $21,607 for females. The per capita income for the CDP was $11,564. About 21.1% of families and 21.0% of the population were below the poverty line, including 23.8% of those under age 18 and 19.6% of those age 65 or over.
Education
The community is in the Peñasco Independent School District.
References
External links
Peñasco community profile, with photo gallery
High Road to Taos Scenic Byway
Census-designated places in Taos County, New Mexico
Census-designated places in New Mexico |
15913088 | https://en.wikipedia.org/wiki/Bey%2C%20Sa%C3%B4ne-et-Loire | Bey, Saône-et-Loire | Bey, Saône-et-Loire
Bey is a commune in the Saône-et-Loire department in the region of Bourgogne-Franche-Comté in eastern France.
Population
See also
Communes of the Saône-et-Loire department
References
Communes of Saône-et-Loire |
2211853 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D0%B6%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D1%81%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F | Лужицька семінарія | Лужицька семінарія, інший варіант назви — Сербська семінарія — католицька семінарія, що діяла з 1728 року по 1922 рік у празькому районі Мала Страна, Чехія. У XVIII—XIX століттях Лужицька семінарія зіграла значну роль у культурному відродженні лужицького народу. Будівля є Культурним пам'ятником Чеської Республіки.
Історія
У 1694 році два католицькі священики з Будишина Мартін Норберт (1637—1707) і Георг Йосиф Шимон (1646—1729) заснували в 1706 році в Празі гостинний будинок для прочан з Верхньої Лужиці. У цьому будинку також проживали кандидати в священство, які навчалися в Карловому університеті. До Реформації Верхня Лужиця входила до складу католицької єпархії Майсена. Після поширення лютеранства Будишин увійшов до складу Апостольської адміністратури, яка направляла кандидатів у священство для навчання в католицькі семінарії Кракова, Відня, єзуїтські освітні установи в Оломоуці і Празі. Гостинний дім став основою майбутньої семінарії для студентів з Верхньої Лужиці. Сербська семінарія святого Петра була заснована в Празі в 1724 році як навчальний заклад для підготовки майбутніх католицьких священиків Верхньої Лужиці. Семінарія була затверджена 6 липня 1725 року указом імператора Карла VI. Будівництво семінарської будівлі за проектом архітектора Кіліана Ігнаца Дінценгофера почалося в 1726 році і закінчилося в 1728 році. 15 липня 1726 року було закладено перший камінь семінарії.
Восени 1728 року розпочалося викладання в лужицькій семінарії, в якій були теологічний і філософський факультети. У перший рік в лужицькій семінарії навчалися 15 студентів. У перші роки після заснування семінарії в неї брали тільки кандидатів з Лужиці. Деякі з них проходили попередню освіту, відвідуючи лекції з богослов'я в Карловому університеті. З середини XIX століття деякі кандидати здобували середню освіту в Малостранській гімназії. Сербські студенти, котрі навчалися в лужицькій семінарії, підтримували зв'язки з чеськими студентами. 21 жовтня 1846 року семінарист Якуб Бук разом з іншими семінаристами заснував студентське братство «Сербовка», метою якого стало об'єднання всіх лужицьких студентів, які навчалися в Празі. У цю студентську організацію в різний час входили майбутні відомі лужицькі письменники і громадські діячі Міхал Горник, Якуб Барт-Цішинський, Міклавш Андріцький і Йозеф Новак. Серед учасників «Сербовки» були популярні ідеї панславізму. Діяльність «Сербовки» сприяла консолідації лужицької народу і його самоідентифікації.
На першому поверсі семінарії знаходилася каплиця, присвячена святому апостолу Петру. В даний час скульптура святого апостола Петра скульптора Матея Вацлава Еккеля, яка раніше розташовувалася в цій каплиці, знаходиться на розі зовнішньої сторони будівлі семінарії.
В кінці XVIII століття після зміни кордонів німецьких католицьких єпархій в семінарію стали приймати німецькомовних студентів. У семінарії виникла конкуренція між слов'янським і німецьким націоналізмом. Німецька сторона закидала серболужичанам панславізм, що призводило до постійних конфліктів на державному та церковному рівні. Проте за увесь час існування семінарії в ній не було жодної сутички між німцями та сербами. Лужичани, німці та чехи жила та навчалися разом.
Після Першої світової війни в умовах інфляції скоротилася матеріальна допомога з боку католицького єпископа в Бауцені. У цих умовах чисельність семінаристів значно скоротилася. Нова чехословацька влада погрожувала забрати капітал закладу. У серпні 1922 року семінаристи були відправлені назад до Саксонії. Восени 1922 року діяльність Сербської семінарії була припинена та 30 жовтня 1922 будівлю семінарії було передано місцевій владі. До 1927 року семінаристи колишньої лужицької семінарії навчалися в населеному пункті Шмохтітц (Шмохтиці). Потім семінаристи з Верхньої Лужиці навчалися в семінарії міста Фульда.
З 1728 року до 1922 року семінарію закінчило 768 випускників. З них лужичанами були 428 чоловік, 319 чоловік були німцями і 21 чоловік були представниками інших національностей. Після Другої світової війни будівлю семінарії було передано у володіння громадській організації «Товариство друзів Лужиці». До 1955 року в будівлі діяв Лужицький навчальний заклад. Після будівлю було націоналізовано і празька влада дозволила розмістити в ній архів Сербської семінарії і бібліотеку імені Міхала Горника. У бібліотеці регулярно проходили різні культурні заходи, присвячені лужицькій культурі. У 2002 році будівля і бібліотека серйозно постраждали від повені.
Зараз власником будівлі є чеське Міністерство освіти, молоді та спорту. У будівлі знаходиться Центр з вивчення вищої освіти. Бібліотека імені Міхала Горника відкрита для відвідування щосереди з 13.00 до 15.00 годин.
Відомі випускники
Міклавш Бедрих-Радлубін (1859—1930) — серболужицький письменник і поет;
Міхал Бедрих (1855—1876) — серболужицький письменник і поет;
Міхал Весела (1863—1927) — лужицький поет.
Якуб Вяцлавк (1885—1951) — бібліотекар. Засновник серболужицької бібліографії;
Гандрій Дучман (1836—1909) — лужицький поет і письменник.
Міклавш Жур (1859—1932) — лужицький письменник, драматург і громадський діяч.
Міклавш Заренків (1865—1916) — лужицький письменник і поет
Ян Петр Йордан (1818—1891) — німецький філолог-слов'янознавець.
Юрій Краль (1864—1945) — лужицький філолог.
Якуб Кучанк (1818—1898) — лужицький письменник і громадський діяч.
Франц Георг Лок (1751—1831) — єпископ апостольської префектури Лужиці.
Ян Циж-Гайнічанскій (1883—1948) — лужицький громадський діяч. Голова серболужицьких національних зборів.
Міхал Шевчик (1870—1903) — лужицький письменник, історик і публіцист.
Ян Чесла (1840—1915) — лікар, серболужицький поет.
Міклавш Центр (1784—1858) — серболужицький громадський діяч національного відродження.
Якуб Шевчик (1867—1935) — лужицький поет і громадський діяч.
Міклауш Юст (1885—1975) — лужицький публіцист.
Література
Dieter Rothland: Das Wendische Seminar. In: Eine Kirche — zwei Völker. Domowina-Verlag, Bautzen 2003, ISBN 3-7420-1926-0.
Peter Bien: Priesterseminar und Sachsens «Botschaft». Wandlungen eines geschichtsträchtigen Ortes, in Dresdner Neueste Nachrichten vom 6. August 2012, S. 16.
Łusčanski, Serbski seminar sw. Pětra w Prazy , Časopis Maćicy Serbskeje, 1892, стр. 3 — 24
Kinga Kijo, Česko-lužické styky od nejstaršího do 19. století , Česko-lužický věstnik, стр. 20
Посилання
Lužický seminář, U lužického semináře 90/13, Míšeňská 90/1
Інформація на сайті Організації «Товариство друзів Лужиці»
Серболужичани
Католицька церква в Чехії
Архітектура Праги
Навчальні заклади, засновані 1728 |
21461008 | https://en.wikipedia.org/wiki/Zi%C4%99bikowo | Ziębikowo | Ziębikowo is a village in the administrative district of Gmina Lubsko, within Żary County, Lubusz Voivodeship, in western Poland. It lies approximately west of Lubsko, north-west of Żary, and west of Zielona Góra.
References
Villages in Żary County |
4121354 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B5%20%28%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F%29 | Червлене (Росія) | Червлене (Росія)
Червлене — село у Світлоярському районі Волгоградської області Російської Федерації.
Населення становить 2314 осіб. Входить до складу муніципального утворення Червленовське сільське поселення.
Історія
Село розташоване у межах українського історичного та культурного регіону Жовтий Клин.
Село засноване 1825 року.
Згідно із законом від 14 травня 2005 року № 1059-ОД органом місцевого самоврядування є Червленовське сільське поселення.
Населення
Примітки
Населені пункти Світлоярського району
Села Волгоградської області |
15691264 | https://en.wikipedia.org/wiki/Zommange | Zommange | Zommange is a commune in the Moselle department in Grand Est in north-eastern France.
Population
See also
Communes of the Moselle department
Parc naturel régional de Lorraine
References
External links
Communes of Moselle (department) |
950311 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%D0%B0%20%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD%20%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 | Приступа Євген Никодимович | Приступа Євген Никодимович
Євген Никодимович Приступа (1 березня 1959, Млинів, Рівненська область) — радник ректора Львівського державного університету фізичної культури.
Вчений у галузі фізичного виховання, спорту і здоров'я людини.
Доктор педагогічних наук (1996), професор (1996).
Заслужений діяч науки і техніки України.
Академік «Української академії наук».
Біографічні відомості
Народився 1959 року в містечку Млинів на Рівненщині. З дитинства займався баскетболом. Після восьмого класу вступив в Івано-Франківський технікум фізичної культури. Після закінчення служби в армії, 1980 року, вступив у Львівський державний інститут фізичної культури, який 1984 року закінчив із відзнакою.
1989 року, після закінчення аспірантури ЛДІФК, захистив кандидатську дисертацію з проблем моделювання підготовки висококваліфікованих баскетболістів. 1996 року захистив докторську дисертацію з проблем фізичного виховання в українській етнопедагогіці. З 1996 року, після захисту докторської дисертації, — доктор педагогічних наук, професор.
Працював на керівних посадах у Львівському обласному спортивному комітеті, Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника, Волинському державному університеті імені Лесі Українки.
Упродовж 2001–2007 років був професором кафедри фізіотерапії Академії фізичного виховання у м. Вроцлаві (Польща), а також очолював департамент рекреації і туризму цього навчального закладу.
З квітня 2007 року до січня 2024 року — ректор Львівського державного університету фізичної культури.
Голова спеціалізованої вченої ради із захисту дисертаційних робіт Львівського державного університету фізичної культури .
2009 р. надано почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки України" (Указ Президента України від 10.09.2009 р., №729).
Нагороджений нагрудним знаком "За наукові та освітні досягнення" (наказ МОН України від 21.05.2015 р., №169-к), знаком "Ушинський К.Д." Національної академії педагогічних наук України (посвідчення №884 від 18.02.2016 р.), Подякою Комітету Верховної Ради України з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму (2016 р.), Почесною грамотою Верховної Ради України (Розпорядження Голови ВРУ від 20.02.2017 р. №44-к).
3 2011 року є заступником голови Відділення Національного олімпійського комітету України у Львівській області
Наукова діяльність
Підготував понад 260 наукових, навчальних і методичних праць одноосібно й у співавторстві (понад 60 опубліковано у провідних іноземних виданнях), з яких сім монографій, три навчальних посібники. Основні: «Дидактичні ігри з м'ячами» (2014), «Українські народні ігри» (2012), «Фізична рекреація» (2010), «Актуальні проблеми теорії і методики фізичного виховання» (2005), «Українські народні рухливі ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика» (1999), «Теорія фізичного виховання» (1996), «Система народних знань про фізичний розвиток і фізичне виховання» (1995), «Народні ігри українців в системі релігійно-обрядових свят» (1995), «Найдавніші витоки українських народних ігор та забав» (1995), «Українські національні традиції фізичного виховання» (1995), «Українські народні ігри, розваги та забави: методологія їх диференціації» (1995), «Народна фізична культура українців» (1995), «Традиції української національної фізичної культури» (1991).
Має 7 авторських свідоцтв і патентів України.
Підготував 13 кандидатів і 2 докторів наук з фізичного виховання і спорту.
Член редакційної колегії багатьох наукових журналів в Україні та Євросоюзі, а також збірників наукових праць: «Фізичне виховання, спорт і культура здоров′я у сучасному суспільстві» (Луцьк, 1999), Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки, серія: Фізична культура і спорт (Луцьк, 2000) та «Проблеми педагогічних технологій» (Луцьк, 2004).
Від 2010 року є головним редактором збірника наукових праць з галузі фізичного виховання, спорту і здоров'я людини «Молода спортивна наука України» (Львів, ЛДУФК), науковим консультантом журналу"Фізична активність, здоров'я і спорт " (Львів, ЛДУФК) та електронного наукового видання «Спортивна наука України » (Львів, ЛДУФК).
Публікації
Наукові праці Є. Н. Приступи:
1984:
1.Комплексная оценка двигательного навыка стрелка из лука / Г. Б. Сафронова, А. Я. Степина, Э. А. Сиворонова, Е. Н. Приступа // Научные основы управления и контроля в спортивной тренировке: тез. докл. респуб. науч.-практ. конф. — Николаев, 1984. — С. 171–172.
1985:
2.Жданова О. Н. Изучение деятельности руководящих физкультурных органов по управлению массовой физкультурно-оздоровительной работы / О. Н. Жданова, Е. Н. Приступа // Физическая культура — производству: тез. докл. респуб. науч.-практ. конф. — Ровно, 1985. — С. 13-16.
3.Жданова О. Н. К вопросу об изучении деятельности руководящих физкультурных органов по управлению пропагандой физической культуры в области / О. Н. Жданова, Е. Н. Приступа // Проблемы организации и пропаганды массовых форм физкультурно-оздоровительных занятий: тез. Всесоюз. науч.-практ. конф. — Таллин, 1985. — С. 84-85.
4.Функциональная структура раннего восстановительного периода после напряженной мышечной и умственной деятельности / Г. Б. Сафронова, Е. Н. Череповский, А. Я. Герман, А. Я. Степина, Э. А. Сиворонова, С. А. Музыкантова, Е. Н. Приступа, Е. А. Кан // Физиологические проблемы утомления и восстановления: тез. докл. науч.-практ. конф. — Черкассы, 1985. — С. 133–135.
1986:
5.Методология соревновательной деятельности в спортивных единоборствах: отчет о НИР (промеж.) / В. С. Келлер, Ф. Ф. Стрижова, М. Л. Иткин, Е. Н. Приступа. — Л., 1986. — 88 с.
1987:
6.Методология соревновательной деятельности в спортивных единоборствах: отчет о НИР (промеж.) / В. С. Келлер, Ф. Ф. Стрижова, М. Л. Иткин, Е. Н. Приступа. — Л., 1987.- 88 с.
1988:
7.Келлер В. С. Характеристики соревновательной деятельности и методика повышения результативности баскетболистов при розыгрыше стандартных положений / В. С. Келлер, Е. Н. Приступа // Научно-педагогические проблемы физической культуры и спорта в свете основных направлений перестройки высшего и среднего специального образования в республике: тез. докл. респуб. науч.-практ. конф. — Ивано-Франковск, 1988. — С. 100–101.
8.Келлер В. С. Совершенствование системы повышения спортивного мастерства студентов вузов / В. С. Келлер, Р. С. Мозола, Е. Н. Приступа // Тез. докл. Всесоюз. науч.-метод. конф. сельскохозяйственных вузов по проблеме совершенствования системы повышения спортивного мастерства студентов вузов. — Дубляны, 1988. — С. 9.
9.Методология соревновательной деятельности в спортивных единоборствах: отчет о НИР (промеж.) / В. С. Келлер, Ф. Ф. Стрижова, М. Л. Иткин, Е. Н. Приступа. — Л., 1988.- 66 с.
10.Повышение эффективности управления системы подготовки высококвалифицированных студентов-спортсменов / Р. С. Мозола, В. М. Трач, Е. Н. Приступа, О. М. Вацеба // Тез. докл. Всесоюз. науч.-метод. конф. сельскохозяйственных вузов по проблеме совершенствования системы повышения спортивного мастерства студентов вузов. — Дубляны, 1988. — С. 5-6.
11.Устройство для исследования динамических и кинематических характеристик взаимодействия игрока с мячом: изобретение № 4380496/12 / Е. Н. Приступа, В. С. Келлер, М. В. Говор [и др.]. — М., 1988. — Заявл. 18.02.88
1989:
12.Приступа Е. Н. Модельные характеристики и методика повышения результативности соревновательной деятельности единоборствующих баскетболистов при розыгрыше стандартных положений: автореф. дис. … канд. пед. наук: [спец.] 13.00.04 ,,Теория и методика физ. воспитания и спорт. тренировки" / Приступа Евгений Никодимович ; КГИФК. — К., 1989. — 21 с.
13.Устройство для тренировки баскетболистов: пат. № 4854262/12 / Е. Н. Приступа, М. В. Говор, А. Л. Васильчук. — М., 1989.
14.Приступа Е. Н. Стенд для тренировки специализированных реагирований / Е. Н. Приступа, В. С. Келлер, Н. В. Говор // Техника и спорт − V: тез. докл. Всесоюз. науч.-техн. конф. — М., 1989. − № 5.
15.Келлер В. С. Факторы результативности соревновательной деятельности при розыгрыше стандартных положений / В. С. Келлер, Е. Н. Приступа // Проблемы повышения мастерства спортсменов: тез. докл. науч.-практ. конф. — Чебоксары, 1989. — С. 71.
16.Келлер В. С. Устройство для коррекции динамических и кинематических характеристик взаимодействия игрока с мячом / В. С. Келлер, Е. Н. Приступа, Н. В. Говор // Техника и спорт − V: тез. докл. Всесоюз. науч.-техн. конф. — М., 1989.
1990:
17.Приступа Е. Н. Методические рекомендации по моделированию соревновательных влияний при розыгрыше стандартных положений в тренировке высококвалифицированных баскетболистов / Е. Н. Приступа. — К. : [б. и.], 1990. — 27 с.
18.Приступа Е. Н. Факторы результативности соревновательной деятельности при розыгрыше стандартных положений в баскетболе // Научно-методическое обеспечение системы подготовки высококвалифицированных спортсменов и спортивных резервов: материалы Всесоюз. науч.-практ. конф. — М., 1990. — С. 226–227.
19.Приступа Е. Н. Моделирование соревновательных воздействий в учебно-тренировочном процессе квалифицированных баскетболистов / Е. Н. Приступа, А. Б. Мацак, Ю. М. Черкасов // Научно-методическое обеспечение системы подготовки высококвалифицированных спортсменов и спортивных резервов: материалы Всесоюз. науч.-практ. конф. — М., 1990. — С. 227–228.
20.Приступа Е. Н. Программирование и контроль тренировочного процесса юных футболистов: метод. реком. / Е. Н. Приступа, И. Г. Фалес, А. Ф. Огерчук. — М. : [б. и.], 1990. — 25 с.
21.Фалес И. Г. Теоретико-методические аспекты системы подготовки юных футболистов 14-15 лет / И. Г. Фалес, А. Ф. Огерчук, Е. Н. Приступа // Построение тренировочного процесса учащихся спортивных школ: сб. науч. работ. — М., 1990. — С. 124–129.
1991:
22.Приступа Є. Н. Українська система фізичного виховання: традиції та перспективи розвитку // Нація і спорт: матеріали міжнар. наук. конф., присвяч. 80-річчю СТ ,,Україна". — Л., 1991. — С. 12-14.
23.Приступа Є. Н. Традиції української національної фізичної культури / Є. Н. Приступа, В. С. Пилат. — Л. : Троян, 1991. — Ч. 1. — 104 с.
24. Нація і спорт: матеріали міжнар. наук. конф., присвяч. 80-річчю СТ «Україна» / ред. кол. : Є. Приступа, Л. Мазур, М. Герцик, О. Вацеба [та ін.]. — Л. : [б. в.], 1991. − 91 с.
1992:
25.Приступа Є. Н. Рухові ігри та забави / Є. Н. Приступа, О. М. Вацеба. — Л. : Троян, 1992. — 88 с.
26.Приступа Є. Н. Народні дитячі та юнацькі ігри і забави Галичини / Є. Н. Приступа, О. В. Бік // Роль фізичної культури в здоровому способі життя: тези доп. ІІІ Регіон. наук.-практ. конф. — Л., 1992. — С. 22-24.
27.Боберський І. Рухливі ігри та забави / передм. Є. Н. Приступа, О. М. Вацеба. — Л. : Троян, 1992. — С. 3-7.
28.Васильчук А. Л. Перспективи електрогоніометрії при удосконаленні спортивної моторики / А. Л. Васильчук, Є. Н. Приступа // Роль фізичної культури в здоровому способі життя: тези доп. ІІІ Регіон. наук.-практ. конф. — Л., 1992. — С. 134–136.
29.Українська спортивна та військово-похідна термінологія: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. / відп. ред. Є. Н. Приступа. — Л., 1992. — 80 с.
1993:
30.Приступа Є. Н. Українські народні ігри в дошкільному вихованні / Є. Н. Приступа // Народні звичаї, традиції і природничі основи національного виховання дітей в дошкільних закладах України: тези доп. міжнар. наук. конф. Прикарпат. держ. ун-ту. — Івано-Франківськ, 1993. — С. 147–150.
31.Приступа Є. Н. Теоретико-методичні аспекти класифікації українських народних ігор / Є. Приступа, О. Бік // Спорт і національне відродження: матеріали Всеукр. наук. конф., присвяч. 120-літтю від дня народження Івана Боберського. — Л., 1993. — Ч. 1. — С. 210–211.
32.Мозола Р. С. Індивідуальне тренування баскетболістів: [метод. посіб. для тренерів, вчителів, спортсменів та студ. спеціальних навч. закл.] / Р. С. Мозола, Є. Н. Приступа, О. М. Вацеба. — Л. : [б. в.], 1993. — 88 с.
33.Методика комплексного вивчення взаємодії вестибулярної і слухової сенсорних систем у здорових і глухих дітей / Г. Б. Сафронова, А. В. Магльований, І. Б. Грибовська, Є. Н. Приступа, І. В. Харабуга // Здоров'я і освіта: матеріали І Всеукр. наук.-практ. конф. — Л., 1993. — Ч. 2. — С. 211–212.
34.Вступне слово Голови Української спортивної асоціації Євгена Приступи // Спорт і національне відродження: матеріали Всеукр. наук. конф., присвяч. 120-літтю від дня народження Іван Боберський. — Л., 1993. — Ч. 1. — С.3.
35.Про невідкладні питання інвалідного спорту / А. В. Магльований, М. К. Хусківадзе, М. С. Герцик, Є. Н. Приступа, Г. Б. Сафронова, І. В. Харабуга, І. Б. Грибовська // Здоров'я і освіта: матеріали І Всеукр. наук.-практ. конф. — Л., 1993. — Ч. 2. — С. 159.
36.Спорт і національне відродження: матеріали Всеукр. наук. конф., присвяч. 120-літтю від дня народження Івана Боберського: у 2-х ч. / ред. кол. : М. Герцик, О. Вацеба, Є. Приступа [та ін.]. — Л., 1993 — 240 с.
37.Теоретико-методичні аспекти національної фізичної культури: звіт про НДР: тема 1.3.1.02 ; № ДР 0294U001314 / Є. Н. Приступа, Г. А. Васильков, О. В. Соломонко [та ін.]. − Л, 1993.
1994:
38.Приступа Є. Н. Історичні та соціально-філософські проблеми українського спорту / Є. Н. Приступа // Спорт і національне відродження: тези доп. Всеукр. наук. конф. — Л., 1994. — С. 3-5.
39.Приступа Є. Н. Концептуальні проблеми фізичного виховання у національній школі / Є. Н. Приступа // Національне виховання молоді у навчальних закладах: матеріали наук.-практ. конф. — Л., 1994. — С. 43-44.
40.Приступа Є Н. Принципи і закономірності функціонування української народної фізичної культури / Є. Н. Приступа // Роль фізичної культури в здоровому способі життя: матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. — Л., 1994. — Ч. 1. — С. 65-66.
41.Приступа Є. Н. Проблеми національної термінології у фізичній культурі і спорті / Є. Н. Приступа // Проблеми української науково-технічної термінології: тези доп. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. — Л., 1994. — С. 169–170.
42.Приступа Є. Н. Українська народна фізична культура в системі релігійних свят / Є. Н. Приступа // Роль фізичної культури в здоровому способі життя: матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. — Л., 1994. — Ч. 1. — С. 67-68.
43.Приступа Є. Напрямки вивчення народної фізичної культури / Євген Приступа, Орест Бік // Підготовка спеціалістів фізичної культури і спорту в Україні: матеріали І Респ. наук.-практ. конф. — Луцьк, 1994. — С. 343–345.
44.Приступа Є. Теоретико-методичні аспекти класифікації українських народних ігор / Євген Приступа, Орест Бік // Спорт і національне відродження: тези доп. наук. конф. — Л., 1994. — Ч. 1. — С. 210–214.
45.Приступа Є. Напрямки вивчення народної фізичної культури / Є. Приступа, О. Бік, І. Блащак // Гуманітарна освіта і проблеми духовного відродження України: тези доп. міжвуз. наук. конф. — Л., 1994. — С. 74-75.
46.Приступа Є. Н. Впровадження української народної фізичної культури у навчально-виховний процес / Є. Н. Приступа, В. І. Левків, О. В. Бік // Національне виховання молоді у навчальних закладах: матеріали наук.-практ. конф. — Л., 1994. — С. 67-68.
47.Приступа Є. Н. Українська народна фізична культура у фізичному вихованні дітей / Є. Н. Приступа, В. І. Левків, О. В. Бік // Фізична культура, спорт та здоров'я нації: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. — Вінниця, 1994. — Ч. 1. — С. 175–176.
48.Приступа Є. Н. Теоретико-методичні аспекти національної фізичної культури: звіт про НДР: тема 1.3.102 ; № ДР 0294U01314 / Є. Н. Приступа, В. І. Левків, Я. В. Тимчак. — Л., 1994.
49.Приступа Є. Н. Особливості військово-фізичного виховання в Україні за даними літописів / Є. Н. Приступа, Л. О. Мазур, Я. В. Тимчак // Роль фізичної культури в здоровому способі життя: матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. — Л., 1994. — Ч. 1. — С. 66-67.
50.Боберський І. Рухові забави та ігри / упоряд. Є. Н. Приступа. — Л., 1994. — 64 с.
51.Підготовка спеціалістів з реабілітації інвалідів методами фізичної культури і спорту в інституті фізичної культури / Г. Б. Сафронова, Є. Н. Приступа, А. В. Магльований, М. С. Герцик, І. Б. Грибовська, О. Б. Дуліба, Н. Б. Малаховська // Підготовка спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні: матеріали І Респ. конф. — Луцьк, 1994. — С. 477–478.
52.Українська народна фізична культура: звіт про НДР: тема 1.3.5 ; № ДР 0294U001950 / кер. Є. Н. Приступа. — Л., 1994. — 62 с.
1995:
53.Приступа Є. Н. До питання про ґенезу українських народних ігор: метод. матеріали на допомогу вчителю фіз. культури / Є. Н. Приступа; за заг. ред. Л. О. Мазура. — Л. : ЛОНМІО, 1995. — 9 с.
54.Приступа Є. Н. Джерела вивчення народної фізичної культури українців: метод. матеріали на допомогу вчителю фіз. культури / Є. Н. Приступа; за заг. ред. Л. О. Мазура. — Л. : ЛОНМІО, 1995. — 5 с.
55.Приступа Є. Н. Народна фізична культура українців / Є. Н. Приступа. — Л. : УСА, 1995. — 254 с.
56.Приступа Є. Н. Народна фізична культура українців в етнопедагогіці українців / Є. Н. Приступа // Вісник Львів. держ. ун-ту імені Івана Франка. Серія: Педагогічна. — Л., 1995. — С. 22-30.
57.Приступа Є. Н. Національний ідеал тілесної досконалості в українській народній фізичній культурі / Є. Н. Приступа // Актуальні проблеми національного виховання студентської молоді: матеріали регіон. наук.-практ. конф. — Івано-Франківськ, 1995. — С. 60-61.
58.Приступа Є. Н. Програма розвитку фізичної культури і спорту у Львівській області / Є. Н. Приступа. — Л., 1995. — 40 с.
59.Приступа Є. Н. Українська народна фізична культура в дослідженнях М. Грушевського / Є. Н. Приступа // Михайло Грушевський і Західна Україна: доп. і повідомл. наук. конф. Львів. держ. ун-ту імені Івана Франка — Л., 1995. — С. 253–255.
60.Приступа Є. Н. Українські народні ігри, розваги та забави: методологія їх диференціації: метод. рек. / Є. Н. Приступа — Л. : ЛОНМШО, 1995. — 16 с.
61.Приступа Є. Н. Українські національні традиції фізичного виховання: метод. рек. / Є. Н. Приступа. — Л. : ЛОНМІО, 1995. — 40 с.
62.Приступа Є. Н. Ефективність використання українських народних ігор у дитячих дошкільних закладах м. Львова / Є. Н. Приступа, О. В. Бік // Фізична культура та спорт — важливий фактор виховання особистості та зміцнення здоров'я населення: тези звітної наук.-практ. конф. викл. ЛДІФК за 1994 р. — Л., 1995. — С. 21-22.
63.Приступа Є. Н. Найдавніші витоки українських народних ігор та забав: метод. матеріали на допомогу вчителю фіз. культури / Є. Н. Приступа, В. І. Левків; за заг. ред. Л. О. Мазура. — Л. : ЛОНМІО, 1995. — 10 с.
64.Приступа Є. Н. Народні ігри українців в системі релігійно-обрядових свят: метод. матеріали на допомогу вчителю фіз. культури / Є. Н. Приступа, В. І. Левків; за заг. ред. Л. О. Мазура. — Л. : ЛОНМІО, 1995. — 28 с.
65.Приступа Є. Н. Основи періодизації української народної фізичної культури / Є. Н. Приступа, М. М. Олексюк // Фізична культура та спорт — важливий фактор виховання особистості та зміцнення здоров'я населення: тези звіт. наук.-практ. конф. викл. ЛДІФК за 1994. — Л., 1995. — С. 5-6.
66.Приступа Є. Н. Формування відчуття ритму з використанням засобів української народної фізичної культури / Є. Н. Приступа, Р. Л. Петрина // Роль фізичної культури в здоровому способі життя: матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф. — Л., 1995. — С. 50-51.
67.Приступа Є. Н. Система народних знань про фізичний розвиток і фізичне виховання: метод. рек. / Є. Н. Приступа, В. Д. Чекас. — Л. : ЛТЕА, 1995. — 46 с.
68.Приступа Є. Н. Синхронна реєстрація параметрів ЧСС, ЧД, вербальних коливань та соматичних функцій під час ігрової діяльності дітей / Є. Н. Приступа, В. І. Левків, О. В. Бік // Актуальні проблеми фізичного виховання у вузі: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. — Донецьк, 1995. — С. 77-78.
69.Приступа Є. Н. Фізичне виховання в національній школі / Є. Н. Приступа, О. В. Слимаковський, О. О. Волошина // Культура і освіта: матеріали міжнар. наук. конф. — Вінниця, 1995. — С. 223–224.
70.Приступа Є. Н. Вплив язичництва та християнства на військово-фізичне виховання в Україні (до кінця ХІІІ ст.) / Євген Приступа, Леонід Мазур, Ярослав Тимчак // Тези доп. V Міжнар. круглого столу. — К. ; Л., 1995. — Ч. 4. — С. 359–361.
71.Левків В. І. Використання засобів народної фізичної культури у фізичному вихованні студентів / В. І. Левків, Є. Н. Приступа // Актуальні проблеми фізичного виховання у вузі: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. — Донецьк, 1995. — С. 16.
72.Осінчук В. Г. Анкета: фізична культура і я (для дітей молодшого шкільного віку) / В. Г. Осінчук, Є. Н. Приступа, М. В. Данилевич. — Л. : [б. в.], 1995. — 4 с.
1996:
73.Приступа Є. Н. Становлення і розвиток педагогічних основ української народної фізичної культури: автореф. дис. … д-ра пед. наук: [спец.] 13.00.01 ,,Теорія та історія педагогіки" / Приступа Євген Никодимович ; Ін-т пед. АПН України. — К., 1996. − 48 с.
74.Шиян Б. М. Теорія фізичного виховання: навч. посіб. / Б. М. Шиян, В. Г. Папуша, Є. Н. Приступа. — Л.: ЛОНМІО, 1996. — 220 с.
1997:
75.Приступа Є. Н. Система народних знань і уявлень про фізичне виховання людини / Є. Н. Приступа // Традиції фізичної культури в Україні: зб. наук. ст. Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки. — К., 1997. — С. 131–146.
76.Приступа Є. Н. Формування національної свідомості засобами туристично-краєзнавчої роботи / Є. Н. Приступа, Г. М. Гуменюк // Ідея національного виховання в українській і психолого-педагогічній науці XIX-ХХ ст. : зб. наук. ст. Всеукр. наук.-практ. конф. — Коломия, 1997. — С. 200–202.
77.Приступа Є. Н. Особливості проведення українських народних ігор та забав з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку / Є. Н. Приступа, В. І. Левків // Сучасні проблеми розвитку теорії та методики спортивних і рухливих ігор: тези ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. — Л. : ЛДІФК, 1997. — С. 60.
78.Приступа Є. Н. Українські народні ігри в фізичному вихованні дітей / Є. Н. Приступа, О. В. Бік, О. В. Слимаковський // Традиції фізичної культури в Україні: зб. наук. ст. — К., 1997. — С. 153–162.
79.Приступа Є. Н. Теоретичні та методичні аспекти кваліфікації засобів народної фізичної культури / Є. Н. Приступа, В. І. Левків, Р. С. Мозола // Традиції фізичної культури в Україні: зб. наук. ст. — К., 1997. — С. 115–131.
80.Приступа Є. Н. Зміст і форма військово-фізичної підготовки в Україні (з найдавніших часів до XIII століття) / Є. Н. Приступа, Я. В. Тимчак, Л. О. Мазур // Традиції фізичної культури в Україні: зб. наук. ст. Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки. — К., 1997. — С. 35-44.
81.Українська народна фізична культура як педагогічна освіта: звіт про НДР (проміж.): тема 1.3.5. / Є. Приступа, В. Левків, Я. Тимчак, Р. Петрина. — Л., 1997. − 112 с.
1998:
82.Іванашко О. Є. Самосвідомість дошкільника: психологічні орієнтири формування здорового способу життя / Іванашко О. Є., Приступа Є. Н. // Науковий вісник Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки. — 1998. — № 8. — С. 114 — 117.
1999:
83.Приступа Є. Тенденції розвитку фізичного виховання в Україні / Євген Приступа // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні: зб. наук. пр. РЕГІ. — Рівне, 1999. — С. 267–274.
84.Приступа Є. Н. Інтереси і потреби молоді у сфері проведення культурно-спортивних заходів / Є. Н. Приступа, Т. В. Палагнюк // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 1999. − № 1. — С. 4-6.
85.Приступа Є. Н. Методика кількісних вимірів рухової активності людини / Є. Н. Приступа, І. М. Ріпак, В. М. Соколовський // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 1999. − № 7. — С. 10-13.
86.Приступа Є. Українські народні рухливі ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика : [[[монографія]]] / Євген Приступа, Олег Слімаковський, Микола Лук'янченко. — Дрогобич, 1999. — 449 с. − ISBN 966-7444-31-7.
87.Іванашко О. Є. Психологічний зміст соціально-перцептивних уявлень дошкільників в усвідомленні здорового способу життя / Іванашко О. Є., Приступа Є. Н. // Науковий вісник Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки. — 1999. — № 7. — С. 118 — 121.
88.Іванашко О. Є. Мотиваційні детермінанти усвідомлення дітьми здорового способу життя / Іванашко О. Є., Приступа Є. Н. // Духовність як основа консолідації суспільства: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників: міжвід. наук. зб. — К., 1999. — Т. 16. — С. 223 — 226.
2000:
89.Приступа Є. Методика кількісних вимірів параметрів рухової активності людини / Євген Приступа // Олімпійський спорт і спорт для всіх: тези доп. IV Міжнар. наук. конгр. — К., 2000. — С. 537.
2001:
90.Приступа Е. Система спортивных соревнований инвалидов / Евгений Приступа // Фізична культура, спорт та здоров'я нації: зб. наук. пр. ВДПУ. — К. ; Вінниця, 2001. — С. 129 — 134.
91.Приступа Є. Параметри рухової активності чоловіків першого зрілого віку / Євген Приступа, Ігор Ріпак // Фізична культура, спорт та здоров'я нації: зб. наук. пр. ВДПУ. — К. ; Вінниця, 2001. — С. 48-52.
92.Приступа Є. Н. Рухова активність в житті дорослих чоловіків / Є. Н. Приступа, І. М. Ріпак // Кінезіологія в системі культури: матеріали наук. конф. — Івано-Франківськ, 2001. — С. 62-63.
93.Приступа Є. Н. Методологія рухової активності людини / Приступа Є. Н., Ріпак І. М. // Патріотичне виховання української молоді засобами фізичної культури та козацької педагогіки: матеріали ІІ Обл. наук.-практ. конф. — Суми, 2001. — С. 161 — 164.
94.Приступа Є. Формування потреби у руховій активності дорослих на засадах урахування особливостей їхньої мотивації та інтересів / Євген Приступа, Ігор Ріпак // Вісник Львів. нац. ун-ту. Серія: Педагогіка. — Л., 2001. — Вип. 15, ч. 2. — Л., 2001.
95.Приступа Є. Н. Пристрій для оцінки рухової активності людини / Є. Н. Приступа, В. А. Виноградський, І. М. Ріпак // Наука і підприємництво. Теорія і практика передумови економіки: зб. наук пр. міжнар. симп. — Вінниця ; Мукачево, 2001. — Спецвипуск. — С. 268–272.
96.Насадюк І. І. Рухова активність студентів / І. І. Насадюк, Є. Н. Приступа // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 2001. — № 6. — С. 18-20.
97.Пристрій для оцінки рухової активності: пат. 39293А Україна / Б. А. Виноградський, Є. Н. Приступа, І. М. Ріпак, В. М. Соколовський, В. І. Матвіїв. — Опубл. 15.06.2001, Бюл. № 5.
98.Prystupa E. Pedagogical aspects of using popular folk active games in the educational process in the physical training / Prystupa Eugeniusz // Czlowiek i Ruch. — 2001. — Nr. 1, cz. 1. — P. 32 — 36.
2002:
99.Приступа Е. Особенности системы спортивных соревнований инвалидов / Евгений Приступа // Наука в олимпийском спорте. — 2002. − № 2. — С. 36-41.
100.Приступа Е. Виды спорта и тенденции формирования программ соревнований Параолимпийских игр / Е. Приступа, Е. Болах // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 2002. − № 23. — С. 72-77.
101.Приступа Е. Спортивные игры в программах параолимпийских игр / Евгений Приступа, Эвгениуш Болах // Problemy dymorfizmu plciowego w sporcie: praca zbiorowa / pod red. T. Sochy. — Katowice, 2002. — S. 360–366.
102.Приступа Є. Тенденції розвитку важкої атлетики серед інвалідів / Євген Приступа, Євген Мислаковський // Молода спортивна наука України : зб. наук. пр. з галузі фіз. виховання і спорту. — Л., 2002. — Вип. 6, т. 2. — С. 481–483.
103.Приступа Є. Реєстрація параметрів рухової активності людини за допомогою апаратно-програмного комплексу / Євген Приступа, Ігор Ріпак // Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві: зб. наук. пр. Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки. — Луцьк, 2002. — Т. 2. — С. 18-21.
104.Приступа Є. Динаміка навантажень у неповносправних важкоатлетів протягом передзмагального мезоциклу тренування / Євген Приступа, Євген Мислаковський, Тетяна Приступа // Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. виховання і спорту. — Л., 2002. — Вип. 6, т. 2. — С.
483–490.
105.Приступа Є. Адаптаційні реакції системи кровообігу неповносправних важкоатлетів на силові навантаження / Євген Приступа, Тетяна Приступа, Богдан Сікора // Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. виховання і спорту. — Л., 2002. — Вип. 6, т. 2. — С. 369–372.
106.Бубела О. Показники коефіцієнтів асиметрії у дітей молодшого шкільного віку / Олег Бубела, Євген Приступа // Сучасні проблеми розвитку теорії та методики гімнастики: зб. наук. матеріалів. — Л. : ЛДІФК, 2002. — С. 40-43.
107.Бубела О. Характеристика вправ, які використовуються на уроках фізичного виховання на предмет формування постави у дітей молодшого шкільного віку / Олег Бубела, Євген Приступа // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 2002. − № 10. — С. 3-9.
108.Сколімовський Т. Підготовка фахівців для інвалідного спорту у вищих закладах освіти Польщі / Тарас Сколімовський, Євген Приступа, Евгеніуш Болах // Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. виховання і спорту. — Л., 2002. — Вип. 6, т. 2. — С. 569–571.
109.Prystupa E. Tendencye rozwoju sportu paraolimpijskiego // Advances in Clinical and Experimental Medicine. — 2002. — Vol. 11, N. 1, suppl. 1. — S. 59-63.
2003:
110.Приступа Е. Виды спорта и тенденции формирования программ соревнований Параолимпийских игр / Е. Приступа, Е. Болах // Наука в олимпийском спорте. — 2003. — № 1. — С. 115–120.
111.Приступа Є. Спортивні ігри у програмах Паралімпійських ігор / Євген Приступа, Евгеніуш Болах // Оздоровча і спортивна робота з неповносправними: зб. наук. ст. з проблем фіз. виховання і спорту та фіз. реабілітації неповносправних. — Л., 2003. — Вип. 1. — С. 75-80.
112.Приступа Є. Глобалізація підготовки кадрів у галузі фізичного виховання і спорту / Євген Приступа, Анджей Рокіта // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні: зб. наук. пр. — Рівне, 2003. — Вип. 3, ч. 2. — С. 29-34.
113.Приступа Є. Тенденції підготовки фахівців фізичного виховання і спорту в Європі / Євген Приступа, Анджей Рокіта // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 2003. − № 15. — С. 124–130.
114.Приступа Є. Комплексне відновлення неповносправних важкоатлетів з церебральним паралічем в процесі спортивної підготовки / Євген Приступа, Тетяна Приступа // Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. виховання і спорту. — Л., 2003. — Т. 3. — С. 260–262.
115.Приступа Є. Система контролю в спорті вищих досягнень неповносправних осіб / Євген Приступа, Тетяна Приступа // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні: зб. наук. пр. — Рівне, 2003. — Вип. 3, ч. 2. — С. 156–161.
116.Приступа Є. Модельні характеристики змагальної діяльності неповносправних спортсменів у плаванні на 100 м вільним стилем / Євген Приступа, Евгеніуш Болах, Володимир Сейдель // Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. — Л., 2003. — Вип. 7, т. 3. — С. 258–260.
117.Ріпак І. Рухова активність як чинник зміцнення здоров'я чоловіків першого зрілого віку / Ігор Ріпак, Євген Приступа, Евгеніуш Болях // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні: зб. наук. пр. — Рівне, 2003. — Вип. 3, ч. 2. — С. 74-77.
118.Рокіта А. Використання едукаційних м'ячів «EDUBAL» у процесі інтеґраційного виховання і навчання молодших школярів / Анджей Рокіта, Тадеуш Жепа, Євген Приступа // Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. — Л., 2003. — Вип. 7, т. 2. — С. 54-57.
119.Коррекция психической напряженности у детей-инвалидов зрения в процессе игровой терапии / В. Внук, Е. Приступа, Т. Приступа, Е. Болях // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 2003. − № 24. — С. 101–110.
120.Комп'ютерна програма «Діагностика»: а. с. № 7095 Україна / А. О. Бубела, О. Ю. Бубела, Б. А. Виноградський, Є. Н. Приступа, В. М. Афонін. − № 6885 ; заявл. 13.12.02 ; опубл.10.02.03.
121.Оптимизация процесса формирования осанки у детей младшего возраста с использованием компьютерных технологий / Е. Приступа, О. Бубела, Т. Приступа, Е. Болах // Potęgowanie zdrowa: czynniki, mechanizmy i strategie zdrowotne / pod red. E. Bolach. — Radom, 2003. — S. 197–199.
122.Суточные параметры двигательной активности человека — важный фактор оптимизации оздоровительных тренировок / Е. Приступа, Е. Болах, И. Рипак, Т. Приступа // Potęgowanie zdrowa: czynniki, mechanizmy i strategie zdrowotne / pod red. E. Bolach. — Radom, 2003. — S. 374–376.
123.Prystupa E. Gry sportowe w programach igrzysk paraolimpijskich / E. Prystupa, E. Bolach // Instrumentalne wykorzystanie gier z pilka / red. nauk. T. Koszczyc, J. Dembinski. — Wroclaw, 2003. — S.101-107.
124.Prystupa E. Optymalizacja procesu kształtowania postawy ciała u dzieci w młodszym wieku szkolnym z wykorzystaniem technologii komputerowych / Prystupa E., Bubela O.-O. // Wychowanie i ksztalcenie w reformowanej szkole / red. nauk. J. Jonkisz, M. Lewandowski. − Wroclaw, 2003. — S. 315–319.
125.Bolach E. Porownanie motywacij do wyczynowego uprawiania pilki koszykowej przez zawodników pełnosprawnych i niepełnosprawnych / E. Bolach, А. Mikiciuk, Е. Prystupa // Оздоровча і спортивна робота з неповносправними: зб. наук. ст. з проблем фіз. виховання і спорту та фіз. реабілітації неповносправних. — Л., 2003. — Вип. 1. — С. 153–162.
126.System kontroli w sporcie wyczynowym osób niepełnosprawnych / E. Bolach, E. Prystupa, W. Seidel, B. Bolach // Fizioterapia. — 2003. — T.11, N. 2, supl. — 1. — S. 35.
127.Osobliwości adaptacyjnych układu krązenia do wysiłku siłowego u niepełnosprawnych ciężarowcow / J. Myslakowski, E. Prystupa, T. Prystupa, W. Seidel, B. Sikora // Оздоровча і спортивна робота з неповносправними: зб. наук. ст. з проблем фіз. виховання і спорту та фіз. реабілітації неповносправних. — Л., 2003. — Вип. 1. — С. 145–152.
128.Kontrola rekreacji adaptacyjnych układu krązenia w treningu niepełnosprawnych ciężarowców / J. Myslakowski, T. Prystupa, W. Seidel, E. Prystupa // Fizioterapia. — 2003. — T.11, supl. 1. — S. 25.
2004:
129.Приступа Є. Глобалізаційні тенденції в системі підготовки фахівців галузі фізичного виховання і спорту в Європі / Євген Приступа // Наукові записки. Серія: Педагогіка. — 2004. — № 4. — С. 125–129.
130.Приступа Є. Методологічні аспекти формування критеріїв оцінки фізичної підготовленості людини / Євген Приступа // Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. — Л., 2004. — Вип. 8, т. 2. — С. 283–287.
131.Приступа Є. Вплив силових тренувань на гемодинаміку неповносправних осіб з церебральним паралічем / Євген Приступа, Тетяна Приступа, Евгеніуш Болях // Актуальні проблеми розвитку руху «Спорт для всіх» у контексті європейської інтеграції України: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. — Т., 2004. — С. 178–180.
132.Приступа Є. Вплив силових тренувань на гемодинаміку неповносправних осіб з церебральним паралічем / Євген Приступа, Тетяна Приступа, Роман Ясінський // Оздоровча і спортивна робота з неповносправними: моногр. з проблем фіз. виховання і спорту неповносправних. — Л., 2004. — С. 55-58.
133.Едукаційна програма Європейського Союзу Сократес-Еразмус в системі підготовки фахівців галузі фізичного виховання і спорту / Є. Приступа, Р. Ясінський, Г. Домбровська [та ін.] // Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. — Л., 2004. — Вип. 8, т. 4. — С. 284–286.
134.Проблеми контролю в спорті вищих досягнень неповносправних осіб / Є. Болях, Ю. Мігасевич, Є. Приступа [та ін.] //Оздоровча і спортивна робота з неповносправними: моногр. з проблем фіз. виховання і спорту неповносправних. — Л., 2004. — С. 51-55.
135.Maciantowicz J. Straty energii mechanicznej a zachowania rytmu w konkurencjach interdyscyplinarnych / J. Maciantowicz, E. Prystupa // Актуальні проблеми розвитку руху «Спорт для всіх» у контексті європейської інтеграції України: матеріали конф. — Т., 2004. — С. 46-48.
136.Dyscypliny sportowe i tendencje kształtowania programów zawodów sportowych na igrzyskach Paraolimpijskich / E. Prystupa, E. Bolach, T. Prystupa, B. Bolach // Aktywność ruchowa osób niepełnosprawnych: monogr. w zakresie rekreacji, turystyki i sportu osób niepełnosprawnych. — Wrocław, 2004. — S. 117–130.
137.Kontrola rekreacji adaptacyjnych układu krążenia w treningu niepełnosprawnych / E. Prystupa, E. Bolach, T. Prystupa etc.// Aktywność ruchowa osób niepełnosprawnych: monogr. w zakresie rekreacji, turystyki i sportu osób niepełnosprawnych. — Wrocław, 2004. — S. 155–165.
2005:
138.Приступа Є. Напрями і тенденції розвитку спорту вищих досягнень інвалідів / Євген Приступа // Олімпійський спорт і спорт для всіх: тези доп. IX Міжнар. наук. конф. — К., 2005. — С. 522.
139.Приступа Є. Н. Сучасні тенденції в системі підготовки фахівців галузі фізичного виховання і спорту в Європі / Є. Н. Приступа // Реалізація здорового способу життя — сучасні підходи: зб. наук. пр. — Дрогобич, 2005. — Вип. 4. — С. 387–395.
140.Приступа Є. Сучасні концепції діагностики фізичної підготовленості людини / Євген Приступа, Євгеніуш Болях // Актуальні проблеми теорії і методики фізичного виховання: колект. моногр. — Л., 2005. — С. 250–255.
141.Приступа Е. Тенденции развития паралимпийского спорта / Евгений Приступа, Евгениуш Болах // Наука в олимпийском спорте. — 2005. − № 2. — С. 26-41.
142.Приступа Є. Параметри змагальної діяльності неповносправних волейболістів / Євген Приступа, Анна Балдик, Анна Лободзінська // Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. — Л., 2005. — Вип. 9, т. 2. — С. 84-86.
143.Приступа Е. Закономерности развития паралимпийского спорта / Евгений Приступа, Татьяна Приступа, Евгениуш Болях // Оздоровча і спортивна робота з неповносправними: зб. наук. ст. з проблем фіз. виховання і спорту та фіз. реабілітації неповносправних. — Л., 2005. — Вип. 4. — С. 70-75.
144.Актуальні проблеми теорії і методики фізичного виховання: колект. моногр. / ред. кол. : Вацеба О. М., Петришин Ю. В., Приступа Є. Н., Боднар І. Р. — Л. : [Укр. технології], 2005. — 296 с. − ISBN 966-345-036-3.
145.Влияние терапии на параметры психической напряженности детей-инвалидов зрения / Т. Приступа, А. Толочко-Романовская, А. Балдык, Е. Приступа [и др.] // Оздоровча і спортивна робота з неповносправними: зб. наук. ст. з проблем фіз. виховання і спорту та фіз. реабілітації неповносправних. — Л., 2005. — Вип. 4. — С. 128–133.
146.Prystupa E. Tendencje rozwoju sportu osób niepełnosprawnych / Е. Prystupa, Е. Bolach, Т. Prystupa // Niepełnosprawni — osieroceni — niedostosowani: problemy profilaktyki i wsparcia we współczesnej pedagogice: praca zbiorowa. — Jelenia Gora, 2005. — S. 89-96.
147.Zakazane środki i metody w sporcie kwalifikowanym (wyczynowym) osób niepełnosprawnych / E. Bolach, B. Bolach, E. Prystupa, J. Migasiewicz // Реалізація здорового способу життя — сучасні підходи: зб. наук. пр. — Дрогобич, 2005. — С. 263–266.
2006:
148.Приступа Е. Закономерности развития Паралимпийского спорта [Электронный ресурс] / Приступа Е., Приступа Т., Болях Е. // Спортивна наука України. — 2006. — № 2(3). — Режим доступа: www.sportscience.org.ua
149.Приступа Т. Влияние терапии на параметры психической напряженности детей-инвалидов зрения [Электронный ресурс] / Т. Приступа, А. Толочко-Романовска, Е. Приступа // Спортивна наука України. — 2006. — № 2(3). — Режим доступа: www.sportscience.org.ua
150.Prystupa E. Ocena bezpieczeństwa podczas nauczania skoku do wody na głowę / Е. Prystupa, W. Wiesner // Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. Sect. D Med. − 2006. — Vol. 60, supl. 16, nr. 6. − S. 212 — 215.
151.Prystupa E. Aktualne koncepcje zastosowania aktywności ruchowej w modyfikacji stylu życia osób chorych na cukrzycę / Е. Prystupa, І. Migasiewicz, W. Michalczak // Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. Sect. D Med. − 2006. — Vol. 60, supl. 16, nr. 6. − S. 208 — 211.
152.Prystupa E. Developmental trends in sports for the disabled. The case of Sammer Paralympics / Е. Prystupa, Т. Prystupa, Е. Bolach // Human Movement. — 2006. — Vol. 7, nr. 1. — S. 77 — 83.
153.Prystupa E. Reakcje adaptacijne u dzieci niewidomych i niedowidzących uprawiających gry i zabawy ruchowe / Е. Prystupa, Т. Rzepa, А. Rokita // Psychologiczne wspomaganie rozwoju psychicznego dziecka: teorika i badania / pod red. A. Czapigi. — Wrocław, 2006. — S. 129 — 136.
154.Prystupa E. Aspekty zdrowotne i lecznicze w edukacji pływackiej studentów AWF we Wrocławiu / Е. Prystupa, W. Wiesner, К. Zaton // Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. Sect. D Med., 2006. — Vol. 60, supl. 16, nr. 6. − S. 216 — 220.
155.Analysis of selected parameters of powerlifting technigue of disabled competitors / I. Migasiewicz, W. Wiesner, W. Seidel, T. Prystupa, B. Pietraszewski, D. Opoka, E. Prystupa // Polish Iournal of Environmental Studies. — 2006. — Vol. 15, nr. 5B, cz. 2. — S. 603 — 606.
156.Changes of performance asymmetry as an effect of complex motor activity learning process / P. Kunysz, B. Blachura, I. Migasiewicz, E. Prystupa etc. // Polish Journal of Environmental Studies. — 2006. — Vol. 15, nr. 5B, cz. 2. — S. 600 — 602.
157. Czy polski nauczyciela wychowania fizycznego podola oczekiwaniom spoleszno-edukacyjnym? / R. Muszkieta, P. Olesniewicz, E. Prystupa // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: наук. моногр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 2006. − № 4. — С. 204 — 210.
158.Dynamika tonusu mięśni konczyn górnych u osób niepełnosprawnych z porażeniem mózgowym pod wpływem treningów sitowych I odnowy biologicznej / E. Prystupa, T. Prystupa, D. Opoka ets. // Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. Sect. D Med. − 2006. — Vol. 60, supl. 16, nr. 6. − S. 194 — 201.
159.Influence of ski exercises on the vertical body posture in the visually disabled persons / I. Migasiewicz, B. Blachura, P. Kunysz, W.Wiesner, R.Jasinski, D. Opoka, R. Blacha, E. Prystupa // Polish Iournal of Environmental Studies. — 2006. — Vol. 15, nr. 5B, cz. 2. — S. 607 — 611.
160.Influence of recreation training on some elements of compensation of type 2 diabetes mellitus / W. Michalczak, W.Wiesner, I. Migasiewicz, P. Zarzycki, D. Opoka, T. Prystypa, E. Prystupa, P. Kunysz // Polish Iournal of Environmental Studies. — 2006. — Vol. 15, nr. 5B, cz. 2. — S. 594 — 596.
161.Late effekts after cure of Wilms'tumor in childhood and the body posture development in the survivors / E. Biec, W. Wiesner, T. Skolimovski, T. Prystupa, E. Prystupa // Polish Iournal of Environmental Studies. — 2006. — Vol. 15, nr. 5B, cz. 2. — S. 597 — 599.
162.Model polskiego nauczyciela wychowania fizycznego / R. Muszkieta, P. Olesniewicz, E. Prystupa // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: наук. моногр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 2006. − № 5. — С. 152 — 155.
163.Motywacja do uprawiania tenisa stotowego przez osoby niepełnosprawne / E. Bolach, B. Bolach, T. Prystupa, E. Prystupa, W.Seidel, I. Szczegielniak // Aktywność ruchowa osób niepełnosprawnych — 2005 : II Międzynarod. konf. nauk. — Wrocław, 2006. − T. 2. — S. 89 — 98.
164.Parametry biomechaniczne techniki wyciskania sztangi u niepełnosprawnych ciężarowców / E. Prystupa, I. Migasiewicz, W. Seidel, T. Prystupa, A. Zajac // Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. Sect. D Med. − 2006. — Vol. 60, supl. 16, nr.6. − S. 180 — 183.
165.Parametry sitowo-predkosciowe mięśni kończyn górnych u osób z porażeniem mózgowym pod wpływem treningu sitowego i kompleksowej odnowy biologicznej / E. Prystupa, I. Migasiewicz, T. Prystupa, D. Opoka, P. Olesniewicz, W. Seidel // Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. Sect. D Med. − 2006. — Vol. 60, supl. 16, nr. 6. − S. 202 — 207.
166.Porównanie treningu sportowego pomiędzy pełnosprawnymi i niepełno-sprawnymi zawodnikami uprawiającymi pływanie / A. Lobodzinska, W. Seidel, T. Prystupa E. Prystupa, A. Zajac, B. Bolach // Czynniki determinujace efektywnoso treningu ptywackiego oraz procesu uczenia sie i nauczania plywania: III Miedzynarodowe sympozjum. — Worclaw, 2006. — S. 40.
167.The influence of teaching of skiing on forming the spatial orientation of the blind and the visually impaired / I. Migasiewicz, P. Kunysz, D. Opoka, E. Prystupa // Polish Iournal of Environmental Studies. — 2006. — Vol. 15, nr. 5B, cz. 2. — S. 612 — 615.
168.Wpływ treningu sportowego niepełnosprawnych zawodników uprawiających pływanie na poziom spastyczności / E. Prystupa, I. Migasiewicz, W. Seidel, T. Prystupa, O. Labuz, I. Szczagielniak // Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. Sect. D Med. − 2006. — Vol. 60, supl. 16. — S. 184 — 187.
169.Wpływ treningu siłowego i zabiegów odnowy biologicznej na wybrane parametry układu krążenia osób niepełnosprawnych z dziecięcym porażeniem mózgowym / E. Prystupa, T. Prystupa, D. Opoka, I. Migasiewicz, Z. Jethon, W. Seidel // Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. Sect. D Med. − 2006. — Vol. 60, supl. 16. — S. 188 — 193.
170.Wpływ gier i zabaw ruchowych na stan funkcjonalny układu krążenia u dzieci niewidomych I niedowidzących / E. Prystupa, I. Migasiewicz, T. Prystupa, D. Opoka, W. Seidel // Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. Sect. D Med. − 2006. — Vol. 60, supl. 16. — S. 176 — 179.
171.Związki zachodzące miedzy czynnościami kontrolno-oceniającymi a stylami komunikacji dydaktycznei u nauczycieli wychowania fizycznego / R. Muszkieta, P. Olesniewicz, E. Prystupa // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: наук. моногр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 2006. − № 3. — С. 138 — 144.
2007:
172.Приступа Е. Спорт инвалидов — важная составляющая олимпийского образования / Евгений Приступа // Наука в олимпийском спорте. — 2007. − № 2. — С. 153−157.
173.Приступа Е. Основные тенденции развития Паралимпийского спорта / Евгений Приступа, Юрий Брискин, Алина Передерий // Паралимпийское движение в России на пути к Пекину: проблемы и решения. — СПб. : СПбНИИ физической культуры, 2007. — С. 110–115.
174.Приступа Є. Концепції вільного часу людини, як важливої категорії рекреації / Євген Приступа, Аркадіуш Жепка, Лех Войцех // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: наук. моногр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 2007. − № 1. — С. 106–112.
175.Приступа Є. Рекреація, як соціально-культурне явище, різновид і результат діяльності / Євген Приступа, Аркадіуш Жепка, Владімеж Лара // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: наук. моногр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 2007. − № 1. — С. 112–120.
176.Prysrtupa E. Hidrokinesitherapy in physical rehabilitation of children with spastic forms of cerebral palsy / Е. Prysrtupa, Y. Galas, А. Vovkanych // Kierunki rozwoju fizioterapij: XIV Miedzynar. kongr. naukowy Polskiego towarzystwa fizioterapij. — Wroclaw, 2007. — Supl. 1. — P. 1 — 3.
177.Opoka D. The level of carotenoids in students of PWSZ at legnica as an effekts of environvtntal contamination / D. Opoka, Е. Prystupa, І. Migasiewicz // Srodowiskowe zrodta zrodta zagrozen zdrovotnych: II Miedzynarodowe Sympozjum Naukowe. — Lublin, 2007. — S. 258.
178.Opoka D. Physical activity and skin carotenoid score measured non-invasive method / Dorota Opoka, Juliusz Migasiewicz, Eugeniusz Prystupa // Srodowiskowe zrodla zagrozen zdrowotnych: II Miedzynar. sympoz. nauk. — Lublin, 2007. — S. 748 — 752.
179.Zachowania prozdrowotne kobiet zatrudnionych w medycznych stuibach więziennych / D. Opoka, Z. Jethon, E. Prystupa, I. Migasiewicz, A. Kaczmarek, P. Lapinski // Kobiety w grupach dyspozycyjnych spoleczenstwa: socjolgiczna analiza udzialu i roli kobiet w wojsku, policji oraz w innych grupach dyspozycjnych / pod red. K. Dojwy, I. Maciejewskiego. — Wrocław, 2007. — S. 317 — 323.
180.Biological regeneration as a factor for muscle strength optimization in upper limbs of disabled weight lifters with cerebral palsy / T. Prystupa, E. Prystupa, A.Wolynska-Slezynska, J. Slezynski // Journal of human kinetics.− 2007. — Vol. 18. — P. 121 — 133.
2008:
181.Приступа Є. Н. Концепція вільного часу людини як важлива категорія рекреації [Електронний ресурс] / Є. Н. Приступа // Спортивна наука України. — 2008. − № 5. — С. 9-22. − Режим доступу: www.sportscience.org.ua
182.Приступа Є. «Тези про занепад українського спорту — невиправдані» / Євген Приступа // Budo. Шлях воїна. — 2008. − № 1. — С. 16. − Текст: укр., анг.
183. Приступа Є. Рекреація як соціально-культурне явище, різновид і результат діяльності [Електронний ресурс] / Євген Приступа, Аркадіуш Жепка, Войцех Лара // Спортивна наука України. — 2008. — № 3. — Режим доступу: http:// www.nbuv.gov.ua.
184.Opoka D. M. Aspekty kształcenia kadr dla potrzeb usług rekreacji ruchowej w klubach fitness w Polsce / Opoka D. M., Prystupa T., Jethon Z. // Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення: матеріали VI Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю. — Л., 2008. — С. 293–303.
2009:
185.Клімато-географічні передумови організації у Львівській області підготовки спортсменів до Ігор ХХХ Олімпіади (м. Лондон, 2012 р.) / Приступа Є. Н., Бріскін Ю. А., Линець М. М., Александров В. Ф. // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: наук. моногр. / за ред. С. С. Єрмакова. — Х., 2009. — № 1. — С. 105 — 109.
186.Muszkieta R. Specjalista rekreacji i specjalista turystyki — kształcenie, kompetencje, możliwości zawodowe / Radoslaw Muszkieta, Eugeniusz Prystupa, Aleksander Skaliy // Ksztalcenie kadr w zakresie kultury fizycznej / red. nauk. Radosław Muszkieta, Marek Napierala, Aleksander Skaliy, Walery Zukow. Seria: Monografie. — Poznanń, 2009. — N. 3. — S. 5-10.
187.Wybrane postawy zawodowe nauczycieli wychowania fizycznego z uwzględnieniem współczesnych wymagań i kompetencji / Radosław Muszkieta, Eugeniusz Prystupa, Aleksander Skaliy, Marek Napierala // Ksztalcenie kadr w zakresie kultury fizycznej / red. nauk. Radoslaw Muszkieta, Marek Napierala, Aleksander Skaliy, Walery Zukow. Seria: Monografie. -Poznan, 2009. — N. 3. — S. 77-85.
2010:
188.Приступа Є. Вплив фізичної рекреації на збереження і зміцнення здоров'я сучасної людини / Є. Приступа, Н. Завидівська // Фізична рекреація: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту / Приступа Є. Н., Жданова О. М., Линець М. М. [та ін.]; за наук. ред. Є. Приступи. — Дрогобич: Коло, 2010. — Ч. 1, розд. 3. — С. 88 — 130.
189.Приступа Є. Розвиток моторики і фізичної підготовленості людини / Є. Приступа, Н. Завидівська // Фізична рекреація: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту / Приступа Є. Н., Жданова О. М., Линець М. М. [та ін.]; за наук. ред. Євгена Приступи. — Дрогобич: Коло, 2010. — Ч. 2, розд. 1. — С. 131 — 153.
190.Приступа Є. Якість життя людини: категорії, компоненти та їх вимірювання / Приступа Євген, Куриш Назарій // Фізична активність, здоров′я і спорт. — 2010. — № 2. — С. 54-63.
191.Приступа Е. Н. Рекреация как социально-культурное явление, разновидность и результат / Приступа Е. Н., Линец М. М. // Международная научно-практическая конференция государств — участников СНГ по проблемам физической культуры и спорта: доклады пленарных заседаний. — Минск, 2010. — Ч. 2. — С. 206 — 214.
192.Приступа Є. Рекреаційні ігри / Є. Приступа, О. Жданова, П. Мартин // Фізична рекреація: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту / Приступа Є. Н., Жданова О. М., Линець М. М. [та ін.]; за наук. ред. Євгена Приступи. — Дрогобич: Коло, 2010. — Ч. 2, розд. 4. — С. 276 − 305.
193.Приступа Є. Соціально-культурні аспекти рекреації / Є. Приступа, Н. Завидівська, П. Мартин // Фізична рекреація: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту / Приступа Є. Н., Жданова О. М., Линець М. М. [та ін.]; за наук. ред. Євгена Приступи. — Дрогобич: Коло, 2010. — Ч. 1, розд. 2. — С. 57 − 88.
194.Приступа Е. Н. Спорт инвалидов как составляющая международного олимпийского движения / Приступа Е. Н., Брискин Ю. А., Передерий А. В. // Международная научно-практическая конференция государств — участников СНГ по проблемам физической культуры и спорта: докл. пленар. заседаний. — Минск, 2010. — С. 66 — 75.
195.Приступа Є. Формування системи знань про спорт інвалідів / Євген Приступа, Юрій Бріскін, Аліна Передерій // Humanistyczny wymiar kultury fizycznej / red. nauk. Mariusz Zasada [i in.]. Seria: Monografie. — Bydgoszcz; Lwow ; Warszawa, 2010. — Nr 12. — S. 245 — 258.
196.Походження рекреації та її сутність / Є. Приступа, Л. Чеховська, О. Жданова, М. Линець // Фізична рекреація: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту / Приступа Є. Н., Жданова О. М., Линець М. М. [та ін.]; за наук. ред. Є. Приступи. — Дрогобич: Коло, 2010. — Ч. 1, розд. 1. — С. 9 — 56.
197.Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту /за заг. ред. Євгена Приступи. — Вип. 14 : [у 4-х т.]. — Л. : ЛДУФК, 2010. — Т. 1. — 394 с.; Т. 2. — 301 с.; Т. 3. — 215 с.; Т. 4. — 203 с.
198.Фізична рекреація: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту / Приступа Є. Н., Жданова О. М., Линець М. М. [та ін.]; за наук. ред. Є. Приступи. — Дрогобич: Коло, 2010. — 448с. − ISBN 978-966-2328-06-6.
199.Prystupa Y. Paralympic sport as a basic of adaptive sport / Yevgenij Prystupa, Yuriy Briskin, Alina Perederiy // Zdrowie dobrem spolecznym: materialy miedzynar. symp. / pod red. nauk. I. Murawowa i A. Nowaka.-Radom, 2010. — S. 114–123.
200.Education, tourism and health for people / ed. by Walery Zukow, Radoslaw Muszkieta, Eugeniusz Prystupa [et al.]. — Lviv ; Poznan ; Warsawa, 2010. — 378 s. — Serie: Monograph ; N 10/10. − ISBN 978-83-929551-9-1.
201.Humanistyczne aspekty rehabilitacji, turystyki, rekreacji i sportu = Humanistic aspects of rehabilitation, tourism, recreation and sport / red. nauk. Walery Zukow, Radoslaw Muszkieta, Eugeniusz Prystupa [et al.]. — Lwów ; Poznań ; Warszawa, 2010. — 146 s. — Seria: Monografie ; N 11/10. − ISBN 978-83-62750-00-9.
2011:
202.Приступа Є. Н. Порівняльний аналіз фізичної підготовленості кваліфікованих гандболісток на різних етапах підготовки [Електронний ресурс] / Приступа Є. Н., Тищенко В. О., Петришин Ю. В. // Спортивна наука України. — 2011. — № 5. — Режим доступу : http://www.sportscience.org.ua/index.php/
203.Вовканич А. Фізичні вправи як складова реабілітаційного процесу дітей з розладами особистості і поведінки [Електронний ресурс] / Вовканич А., Приступа Є., Самолюк Х. // Спортивна наука України. — 2011. — № 5. — Режим доступу : http://www.sportscience.org.ua
204.Павлова Ю. Рівень соматичного здоров'я сучасної молоді (на прикладі студентів Ужгородського національного університету) / Юлія Павлова, Євген Приступа, Вікторія Тулайдан // Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. виховання, спорту і здоров'я людини / за заг. ред. Є. Приступи. — Л., 2011. — Вип. 15, т. 4. — С. 91-99.
205.Методика використання інтегрально-розвивальних м'ячів у інтелектуальному та фізичному розвитку дітей («Інтегрально-розвивальні м'ячі»): а. с. № 37947 Україна / Приступа Є. Н., Виноградський Б. А., Петрина Р. П., Петришин Ю. В. Окопний А. М., Пасічник В. М. — Зареєстр. 12.04.11.
206. Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. виховання, спорту і здоров'я людини / за заг. ред. Євгена Приступи. — Вип. 15 : [у 4-х т.]. — Л. : ЛДУФК, 2011. — Т. 1. — 406 с.; Т. 2. — 293 с.; Т. 3. — 336 с.; Т. 4. — 199 с.
<div class="reflist4" style="height: 300px; overflow: auto; padding: 3px">
207.Peculiarities of health-related educational technologies in higher educational establishment learning process / Vovkanych A., Zavydivska N., Prystupa Y., Petryshyn Y. // Спортивна наука України. — 2011. — № 2. — С. 3-17. — Режим доступу : http://www.sportscience.org.ua
2012:
208.
Приступа Є. Н. Українські народні
ігри: монографія / Є. Н. Приступа, В. І. Левків, О. В. Слімаковський. — Л. : ЛДУФК, 2012. — 432
с.
209.
Приступа Є. 65 років Львівському
державному університету фізичної культури. 15 років кафедрі рекреації та
оздоровчої фізичної культури / Євген Приступа, Ольга Жданова // Проблеми
активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення: матеріали VIII Всеукр.
наук.-практ. конф. з міжнар. участю. — Л., 2012. — С. 11 — 15.
210.
Приступа Є. Н. Військові багатоборства та
військово-прикладні види спорту в системі підготовки фахівців Збройних Сил
України / Є. Н. Приступа, С. В. Романчук // Вісник
Кам'янець-Подільського нац. ун-ту імені Івана Огієнка. Серія: Фізичне
виховання, спорт та здоров'я людини. — Кам'янець-Подільський, 2012. — Вип. 5. — С. 223–230.
211.
Приступа Є. Львівський державний
університет фізичної культури / Євген Приступа, Іван Яремко // Енциклопедія
Львова. — Л. : Літопис, 2012. — Т. 4. — С. 342–344.
212.
Приступа Є. Летальні випадки на
уроках фізичної культури: причини та способи запобігання [Електронний ресурс] /
Євген Приступа, Андрій Вовканич, Юрій Петришин // Спортивна наука України. — 2012. — № 2. — С. 19 — 27. — Режим доступу : http://www.sportscience.org.ua/index.php/Arhiv.html?file=tl_files/Archiv2012/2/Prystupa_4.pdf
213.
Приступа Є. Стан здоров'я школярів
та можливості його корекції засобами фізичного виховання / Євген Приступа, Андрій Вовканич, Юрій Петришин // Актуальні проблеми розвитку спорту для всіх: досвід, досягнення, тенденції: матеріали IV Міжнар. наук.-практ. конф. — Т., 2012. — С. 122–126.
214.
Єдинак Г. А. До питання про
вдосконалення системи оцінювання фізичної підготовленості військовослужбовців
Збройних Сил України / Єдинак Г. А., Приступа Є. Н. // Фізичне виховання, спорт
і культура здоров'я у сучасному суспільстві: зб. наук. пр. Волин. нац. ун-ту
імені Лесі Українки. — Луцьк, 2012. — № 4. — С. 276–280.
215.
Спосіб визначення рівня готовності
студентів педагогічних спеціальностей до фізкультурно-оздоровчої роботи: пат.
69490 Україна: МПК А61В 5/02 / Приступа Є. Н., Сидорко О. Ю., Сибіль М. Г.,
Боднар І. Р., Романчишин О. М. — № 13687 ; заявл. 21.11.2012 ; опубл.
25.04.2012, Бюл. № 8.
216.
Спосіб оцінювання швидкості реакції
спортсменів в ігрових видах спорту: патент 74403 Україна: МПК А63В 69/00 /
Приступа Є. Н., Бріскін Ю. А., Тищенко В. О., Сушинський О. Є., Пітин М. П.,
Бережанський В. О., Петришак В. С. — № 04663 ; заявл. 13.04.2012 ; опубл.
25.10.2012, Бюл. № 20.
217.
Prystupa
E. Determinanty zdrowia ukraińskich uczniów / Evgen Prystupa, Iuliia Pavlova //
Społeczno-kulturowe studia z kultury fizycznej. — Rzeszów, 2012. — S. 682 — 691.
218.
Prystupa
E. Paralympic sport as a basic of adaptive sport = Sport paralimpijski jako
podstawa sportu adaptacyjnego / Eugen Prystupa, Yuriy Briskin, Alina Perederiy
// Sport i społeczeństwo. — Radom, 2012. — T. 2, nr. 1. — S. 79 — 89.
219.
The
role of Olympic education in solving problems of modern generation / Eugeniy
Prystupa, Yuriy Briskin, Maryan Pityn, Oksana Blavt // Фізична активність, здоров'я і спорт. — 2012. — № 3. — С. 3 — 9.
2013:
220.
Приступа Є. Н. Інклюзивне фізичне виховання
школярів 1-3 груп здоров'я / Приступа Є. Н., Петришин Ю. В., Боднар І. Р. // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. — 2013. — № 1. — С. 62-67.
221.
Приступа Е. Н. Исследование
качества жизни разных возрастных групп населения / Е. Н. Приступа, Ю. А. Павлова // Наука и спорт: современные тенденции. — 2013. — № 1, т. 1. — С.
12-21.
222.
Оцінювання психофізіологічних
станів у спорті: монографія / Георгій Коробейніков, Євген Приступа, Леся
Коробейнікова, Юрій Бріскін. — Л. : ЛДУФК, 2013. — 312 с. — ISBN 978-966-2328-59-2.
223.
Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. виховання, спорту і здоров'я людини / за заг. ред.
Євгена Приступи. — Вип. 17 : у 4 т. — Л. : ЛДУФК, 2013. — Т. 1. — 334 с.; Т. 2. — 300 с.; Т. 3. — 296 с.; Т. 4. — 204 с.
224.
Prystupa Y. Health level and fitness of secondary school
pupils in / Prystupa
Y.,
// Life and movement. — 2013. — № 3/4(5). — P. 3-12.
2014:
225.
Приступа Е. Н. Организационно-педагогические аспекты инклюзивного физического воспитания
учащихся 1-3 групп здоровья / Е. Н. Приступа, И. Р. Боднар, Ю. В. Петришин // Наука и спорт: современные тенденции. — 2014. — № 1, т. 2. — С. 118–123.
226.
Дидактичні ігри з м'ячами: навч.
посіб. / Приступа Є. Н., Петришин Ю. В., Виноградський Б. А., Петрина Р.
Л., Пасічник В. М. — Л. : ЛДУФК, 2014. — 206 с. — ISBN 978-966-2328-61-5.
227.
Молода спортивна наука України: зб. наук. пр. з галузі фіз. виховання, спорту і здоров'я людини / за заг. ред.
Євгена Приступи. — Вип. 18 : у 4 т. — Л. : ЛДУФК, 2014. — Т. 1. — 349 с.; Т. 2. — 210 с.; Т. 3. — 239 с.; Т. 4. — 180 с.
228.
Improvement of rally crews pace notes training / Lyudmila Rybak, Evhen Prystupa, Oleh Rybak, Bogdan Vynogradskyi //
Journal of Physical Education and Sport. — 2014. — Vol. 14(2), art 31. — P.
198–204.
2015:
229. Приступа Є. На Універсіаді відчули справжнє ставлення до нас „старших братів” / Євген Приступа // Спортивка. – 2015. – № 17(1279). – 7 лют. – С. 7.
230. Приступа Є. Саме українці найкраще і найбільше організовано підтримували своїх спортсменів [Електронний ресурс] / Євген Приступа // Галичина спортивна. – 2015. – 8 лют. – Режим доступу: http://galsports.com/news/
231. Приступа Є. Особливості змін фізіологічних показників кваліфікованих гандболістів упродовж річного макроциклу / Приступа Євген, Тищенко Валерія // // Фізична активність, здоров’я і спорт. – 2015. – № 3(21). – С. 49 – 56.
232. Приступа Є. Первинний аналіз причин летальних випадків під час уроків фізичного виховання / Приступа Євген, Вовканич Андрій, Петришин Юрій // // Фізична активність, здоров’я і спорт. – 2015. – № 3(21). – С. 18 – 27.
233. Приступа Є. Саме українці найкраще і найбільше організовано підтримували своїх спортсменів [Електронний ресурс] / Євген Приступа // Галичина спортивна. – 2015. – 8 лют. – Режим доступу:
http://galsports.com/news/
234. Поховання спортовців на Личаківському кладовищі : [наук.-довід. вид.] / Є. Приступа, О. Романчук, Р. Коваль [та ін.] ; за заг. ред. Є. Приступи. – Львів : Манускрипт, 2015. – 63 с. – ISBN 978-966-2400-39-7.
235. Prystupa E. Evaluation of health in context of life quality studying / Evgen Prystupa, Iuliia Pavlova // Postępy Rehabilitacji = Advances in Rehabilitation. – 2015. – Vol. 29, N 2. – P. 33–38.
236. Prystupa Y. Preliminary analysis of reasons of lethal cases during physical education lessons / Yevhen Prystupa, Andriy Vovkanych, Yuriy Petryshyn // Фізична активність, здоров’я і спорт. – 2015. – № 3(21). – С. 18 – 27.
237. BCL1 polymorphism of glucocorticoids receptor gene and bronchial asthma / V. V. Kmyta, V. F. Orlovskyi, L. N. Prystupa, E. N. Prystupa // Georgial Medical News. – 2015. – Vol. 3(2040). – P. 51–55.
238. Organizational basics implementation of the programs of Special Olympics / Yevgenij Prystupa, Alina Perederiy, Yuriy Briskin, Maryan Pityn // Harvard Journal of Fundamental and Applied Studies. − 2015. − N 1 (7), vol. 8. – P. 266 − 272.
2016:
239. Приступа Є. Обґрунтування напрямів розвитку студентського спорту України в ХХІ столітті [Електронний ресурс] / Євген Приступа, Михайло Мельник, Мар’ян Пітин // Спортивна наука України. – 2016. – № 1 (71). – С. 21–26. – Режим доступу: http://sportscience.ldufk.edu.ua/index.php/snu/article/view/392
240. Приступа Є. 70 років Львівському державному університету фізичної культури. 20 років кафедрі фітнесу і рекреації / Євген Приступа, Ольга Жданова // Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності : матеріали Х Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю. – Львів, 2016. – С. 12–18.
241. Львівський державний університет фізичної культури (1946–2016) : попул. енцикл. / авт. кол.: Ф. Музика [та ін.] ; упоряд. О. Борис ; за заг. ред. Є. Приступи. – Львів : ЛДУФК, 2016. – 488 с. – ISBN 978-966-7336-01-2.
242. Молода спортивна наука України : зб. наук. пр. з галузі фіз. виховання і спорту / за заг. ред. Євгена Приступи. – Вип. 20 : у 4 т. – Львів : ЛДУФК, 2016. – Т. 1/2. – 366 с.; Т. 3/4. – 162 с.
243. Justification of theoretical and methodological system of students sports in Ukraine in the XXI century / Prystupa Evgen, Briskin Yuriy, Melnyk Mykhailo, Pityn Maryan // Спортивний вісник Придніпров'я. – 2016. – № 2. – С. 105–111.
244. Bcl 1 polymorhpism of glucocorticoid receptor gene in patients with bronchial asthma with obesity / V. V. Kmyta, V. Y. Garbuzova, E. N. Prystupa, L. N. Prystupa // Цитология и генетика. – 2016. – Т. 50, № 3. – С. 36 – 41.
</div>
Бібліографія
Джерела
Приступа Євген Никодимович
Приступа Євген Никодимович
Приступа Євген Никодимович
Приступа Євген Никодимович
Євген ПРИСТУПА: «Спорт в Україні може консолідувати націю»
Євген ПРИСТУПА: «Ректор в Україні і в ЄС — це дві різні посади»
Уродженці Млинова
Ректори Львівського державного університету фізичної культури
Українські педагоги
Випускники Львівського інституту фізичної культури
Доктори педагогічних наук України |
4755029 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D0%BB%D0%B4%D0%B5 | Халде | Халде — село в Грузії.
За даними перепису населення 2014 року в селі проживає 3 особи.
Примітки
Села Грузії
Населені пункти Самегрело-Земо-Сванеті |
3282620 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B6%D1%82%D0%B0%D1%83%D0%BD%20%28%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%81%D1%96%D1%81%D1%96%D0%BF%D1%96%29 | Бриджтаун (Міссісіпі) | Бриджтаун (Міссісіпі)
Бриджтаун — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Десото штату Міссісіпі. Населення — 2281 особа (2020).
Географія
Бриджтаун розташований за координатами (34.889737, -89.904828). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 6,02 км², з яких 5,73 км² — суходіл та 0,29 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкали особи в 655 домогосподарствах у складі 538 родин. Густота населення становила 289 осіб/км². Було 680 помешкань (113/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,7 %. Частка іспаномовних становила 1,0 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 21,8 % — особи молодші 18 років, 62,0 % — особи у віці 18—64 років, 16,2 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 45,8 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 87,7 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 93,3 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив долари США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . Медіана доходів становила долари для чоловіків та доларів для жінок. За межею бідності перебувало 9,3 % осіб, у тому числі 32,4 % дітей у віці до 18 років та 11,6 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: транспорт — 21,9 %, освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 17,4 %, фінанси, страхування та нерухомість — 12,1 %, оптова торгівля — 10,7 %.
Примітки
Джерела
Переписні місцевості Міссісіпі
Населені пункти округу Десото (Міссісіпі) |
3014953 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%20%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%81%D0%B5%D0%BB%D1%8C | Ернесто Марсель | Ернесто Марсель (23 травня 1948 — 29 червня 2020) — панамський професійний боксер.
Чемпіон світу у напівлегкій вазі за версією WBA (19.08.1972—1974).
Спортивна кар'єра
У професійному боксі дебютував 17 квітня 1966 року, перемігши свого співвітчизника Валентина Ворелла.
26 квітня 1969 року, перемігши Еугеніо Уртадо, виборов титул чемпіона Панами у легшій вазі.
1 серпня 1970 року, перемігши Мігеля Ріаско, виборов титул чемпіона Панами у напівлегкій вазі.
11 листопада 1971 року, як претендент, змагався за титул чемпіона світу у напівлегкій вазі за версією WBC проти Куніякі Сібата (Японія). Двобій завершився у нічию.
19 серпня 1972 року переміг у поєдинку проти Антоніо Гомеса (Венесуела), здобувши звання чемпіона світу у напівлегкій вазі за версією WBA.
Протягом 1972—1974 років чотири рази захищав свій титул у поєдинках проти таких боксерів, як Енріке Гарсія (Мексика), Антоніо Гомес (Венесуела), Спайдер Немото (Японія) і Алексіс Аргуельйо (Аргентина).
Після останнього захисту у 1974 році завершив боксерську кар'єру, залишивши пояс чемпіона світу вакантним.
Примітки
Посилання
Профіль спортсмена на «BoxRec.com» .
Уродженці Колона
Панамські боксери
Боксери легшої ваги
Боксери напівлегкої ваги
Чемпіони світу з боксу в напівлегкій вазі
Чемпіони WBA
Панамські чемпіони світу |
4864245 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F | Ломаниця | Ломаниця — присілок в Дєдовицькому районі Псковської області Російської Федерації.
Населення становить 0 осіб. Входить до складу муніципального утворення В'язєвська волость.
Історія
Від 2015 року входить до складу муніципального утворення В'язєвська волость.
Населення
Примітки
Населені пункти Дєдовицького району |
12174075 | https://en.wikipedia.org/wiki/Steppe%20mouse | Steppe mouse | Steppe mouse
The steppe mouse or mound-building mouse (Mus spicilegus) is a species of rodent in the family Muridae. It is found in grassland and other open areas in Austria, Bosnia and Herzegovina, Albania, Bulgaria, Croatia, Czech Republic, Hungary, North Macedonia, Romania, Serbia, Montenegro, Slovakia, Slovenia, and Ukraine.
Taxonomy
Mus spicilegus ranges from Austria to Southern Ukraine and Greece. Two subspecies are recognised, M. s. spicilegus, the nominate subspecies occupying most of the range, and M. s. adriaticus, an isolated sub-population on the Adriatic coast. It is one of four species of mice in the Mus subgenus with a western Palearctic distribution, the others being the Macedonian mouse (Mus macedonicus) (Balkans to Palestine and Iran), the Algerian mouse (Mus spretus) (Southern France, Iberian Peninsula, Balearic Islands, Morocco to Tunisia) and the Cypriot mouse (Mus cypriacus) . Based on the molecular clock hypothesis, M. spicilegus and M. macedonicus seem to have diverged quite recently, between 0.29 and 0.17 mya, whereas the lineages giving rise to these and M. spretus diverged around 1 mya.
Description
The head-and-body length is between and the tail is between long. The colour is mostly a uniform grey with no hint of redness, but some populations are bicoloured and have paler underparts. The tail is more slender than that of other related species. This mouse is very similar in appearance to the common house mouse (Mus musculus), and the two are often confused. The most significant difference is the mound-building proclivities of Mus spicilegus, but these are only apparent at certain times of year.
Ecology
This species is found in grassland, steppe, cultivated land, orchards, clearings and woodland borders. It is unique among mice in its habit of building mounds in the autumn. These are constructed by a number of mice and can be up to in diameter, although a more normal size is . Some four to fourteen mice cooperate to build the mounds, and these have been shown to be closely related, probably through the mother's line. The mound is built over storage chambers which can hold up to of seeds and grains, underneath which is a nesting chamber. Up to twenty mounds per hectare (eight per acre) is typical but there can be many more than this under particularly favourable conditions.
Breeding is seasonal in this mouse, taking place between about March and October. Young females, six to eight months old which have spent the winter in the mound, breed in the spring and may have four or five litters of young during the year; in central Ukraine, the litter size averages 6.7 young. During the summer, most animals live in simple burrows, but some continue to inhabit the mound, and if it survives intact, it may be reused in the autumn for winter quarters. New mounds are constructed between about mid-August and mid-November, when cereal crops are maturing and other plants producing seeds. The construction is done by juveniles, three to four weeks old, and the mound is their winter home, with adults occasionally cohabiting. The mounds usually take two or three weeks to construct, and their size is dependent on the number of animals involved and the abundance of the food supply. The seeds of 84 species of plants have been found stored in the mound.
Status
The steppe mouse is a common species with a wide range, and the International Union for Conservation of Nature has rated its conservation status as being of "least concern" while noting that the intensification of agriculture and destruction of grassy steppe may be a future threat.
References
External links
Mammals described in 1882
Mus (rodent)
Rodents of Europe
Taxonomy articles created by Polbot |
647936 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%B0%20%28%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%29 | Марсена (Канталь) | Марсена (Канталь)
Марсена — муніципалітет у Франції, у регіоні Овернь-Рона-Альпи, департамент Канталь. Населення — .
Муніципалітет розташований на відстані близько 400 км на південь від Парижа, 60 км на південь від Клермон-Феррана, 55 км на північний схід від Оріяка.
Історія
До 2015 року муніципалітет перебував у складі регіону Овернь. Від 1 січня 2016 року належить до нового об'єднаного регіону Овернь-Рона-Альпи.
Демографія
Розподіл населення за віком та статтю (2006):
Економіка
У 2010 році в муніципалітеті числилось 245 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 479,5 особи, медіана доходів виносила євро на одного особоспоживача
Сусідні муніципалітети
Посилання
Див. також
Список муніципалітетів департаменту Канталь
Примітки
Муніципалітети департаменту Канталь |
5257536 | https://uk.wikipedia.org/wiki/Rich%20Amiri | Rich Amiri | Rich Amiri
Амірі Декстер Чейз (народжений як Елайджа Полікард) (6 лютого 2004 року, Бостон, Массачусетс, Сполучені Штати Америки), більш відомий як Rich Amiri — американський репер. Здобув популярність наприкінці 2023 року завдяки своєму синглу Aint Nothing. На початку 2024 популярність продовжила ріст, після того як пісня One Call почала віруситись у TikTok, що призвело до того, що пісня потрапила до чарту Billboard Hot 100, де дебютувала на 79 сходинці.
Кар'єра
У 2023 році Амірі випустив альбом Ghetto Fabulous. До альбому увійшли сингли, випущені на початку 2023, такі як Aint Nothing, One Call та Codeine Crazy.
Музичний стиль
Своїми натхненниками Амірі називає Future, , Lil Keed, та YoungBoy Never Broke Again.
Дискографія
Студійні альбоми
2022 — For The Better
2023 — Evolution
2023 — Ghetto Fabulous
Мініальбоми
2022 — Chase
Примітки
Репери США
Афроамериканські репери
Американські репери XXI століття
Живі люди |
2687097 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D0%BA | Копервік | Копервік — найбільше місто на острові Кармей у фюльке Ругаланн, Норвегія, та адміністративний центр комуни Кармей. Комуна є частиною традиційного району Гаугаланн. Місто має площу 4,85 км² та населення (2014) 8 215 осіб; відповідно густота населення становить 1 694 на 1 км². Комуна Кармей має близько 42000 жителів, і у Копервіку проживає близько 20 % її населення.
Копервік — одне з трьох міст комуни (інші — Окрехамн і Скуденесхавн). Копервік є транспортним вузлом для регулярних судів, що йдуть на північ у Берген і на південь у Ставангер. Основний вид діяльності — плавка алюмінію і риболовля. У Копервіку розташовані муніципальні будівлі комуни, а також багато комерційних підприємств.
Історія
Село Копервік було оголошено ladested (містом) 16 серпня 1866 року, а оскільки міста не могли бути частиною сільської комуни, воно було виділено з комуни Авальдснес для формування власної міської комуни. На час оголошення містом Копервік мав населення 737 людей. З 1 січня 1965 року у Норвегії було багато великих муніципальних об'єднань завдяки роботі комітету Шея; тоді Копервік був об'єднаний з сусідніми комунами Авальдснес, Стангалан, Торвастад, Скуденес, Акра і з сусіднім містом Скуденесхавн. Разом ці муніципалітети сформували нову, велику комуну Кармей. На дату злиття у Копервіку було 1 737 жителів і він втратив статус «міста» в результаті злиття у комуну Кармой. 1996 року, у зв'язку з деякими змінами в законах про міста, комуна Кармой знову оголосила Копервік містом.
За легендою, норвезький король Сверрір I замовив будівництво дерев'яного замку на мисі біля входу в гавань, на місці поточного розташування Копервіка. Тому частина Копервіка має назву Treborg, що буквально означає «дерев'яний замок». Однак, не виявлено ніяких доказів існування такого замку у минулому. Копервік був також домівкою Тормода Торфеуса, який був призначений офіційним Королівським Норвезьким істориком данського короля в Королівстві Данія-Норвегія.
Відомі жителі
Ян Х'єлль Ларсен, футболіст
Свейн Мункеюр, колишній міністр рибальства
Асб'єрн Сунде (1909—1985), диверсант проти нацистської окупації Норвегії
Турмод Торфеус (1636—1719), ісландсько-норвезький історик
Ейвінн Ваксдал, політик
Примітки
Посилання
Kopervik.info
HistoricVideo
Карта міста
Kopervik Videregående Skole
Kopervik IL (футбольний клуб)
волейбольний клуб міста
Byen Vår Kopervik
Anne Beth Hagen Tekstilkunstner Kopervik Kulturhus
Міста Норвегії
Ругаланн
Засновані в Норвегії 1866
Засновані в Норвегії 1996 |
1805270 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B1%27%D1%8F%20%28%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C%2C%201991%29 | Камб'я (волость, 1991) | Камб'я (волость, 1991)
Камб'я — волость в Естонії, одиниця самоврядування в повіті Тартумаа з 16 травня 1991 по 21 жовтня 2017 року.
Географічні дані
Площа волості — 189,2 км2, чисельність населення на 1 січня 2017 року становила 2557 осіб.
Населені пункти
Адміністративний центр — селище Камб'я (Камб'я alevik).
На території волості також розташовувалися 30 сіл (küla):
Аакару (Aakaru), Вана-Куусте (Vana-Kuuste), Вірулазе (Virulase), Віснапуу (Visnapuu), Івасте (Ivaste), Каатсі (Kaatsi), Каванду (Kavandu), Каммері (Kammeri), Кирккюла (Kõrkküla), Кодіярве (Kodijärve), Куллаґа (Kullaga), Лаллі (Lalli), Мадізе (Madise), Мяекюла (Mäeküla), Оомісте (Oomiste), Паалі (Paali), Палумяе (Palumäe), Панґоді (Pangodi), Пуллі (Pulli), Пюгі (Pühi), Раанітса (Raanitsa), Ребазе (Rebase), Реоласоо (Reolasoo), Рійвіку (Riiviku), Сіпе (Sipe), Сірваку (Sirvaku), Сулу (Sulu), Сууре-Камб'я (Suure-Kambja), Талвікезе (Talvikese), Татра (Tatra).
Історія
16 травня 1991 року Камб'яська сільська рада перетворена у волость зі статусом самоврядування.
22 червня 2017 року Уряд Естонії постановою № 101 затвердив утворення нової адміністративної одиниці шляхом злиття самоврядувань Камб'я та Юленурме, визначивши назву нового муніципалітету як волость Камб'я. Волосна рада Камб'я, не бажаючи добровільно об'єднуватися, оскаржувала примусове злиття у Верховному суді, проте судова колегія конституційного нагляду залишила рішення Уряду без змін. Об'єднання волостей набрало чинності 21 жовтня 2017 року після оголошення результатів виборів до волосної ради нового самоврядування.
Примітки
Джерела
Посилання
Офіційний сайт волості
Волость Камб'я
Тартумаа
Колишні волості Естонії
Колишні волості Тартумаа |
3604223 | https://en.wikipedia.org/wiki/Mengzi%20City | Mengzi City | Mengzi City
Mengzi (Hani: ) is a city in the southeast of Yunnan Province, China. Administratively, it is a county-level city and the prefectural capital of the Honghe Hani and Yi Autonomous Prefecture, located about southeast from Kunming, and 400 kilometres northwest from Hanoi, Vietnam. It is situated in the centre of a fertile valley basin on the Yunnan-Guizhou Plateau above the sea level and was home to about 590,300 inhabitants as of 2021 census. Mengzi was formerly Mengzi County until October 2010, when it was upgraded to a county-level city. Mengzi is the core area of South Yunnan Central City Cluster, which is officially regarded as the political, economic, cultural, and military centre of South Yunnan.
Name
The origin of the name
A widely accepted statement is that the name "Mengzi" (蒙自) was originated from Muze Mountain (now named as Lianhua Mountain) located in the west of Mengzi and now belongs to Gejiu. In Yi language, Muze Mountain means a towering mountain.
The romanized spelling
As with many other places in China, a variety of Romanized spellings were used for the name of Mengzi city in the past. The traditional French spelling was Mongtseu; the postal, Mengtsz, Mengtzu or Mongtze. Some works in English used the spelling Mêng-tse or Mengtsze.
Government
The municipal seat is in Guanlan Subdistrict.
Administrative divisions
At present, Mengzi City has 5 subdistricts, 4 towns, 2 townships and 2 ethnic townships.
5 subdistricts
Wenlan Subdistrict
Yuguopu Subdistrict
Guanlan Subdistrict (观澜街道)
Wencui Subdistrict (文萃街道)
Xin'ansuo Subdistrict (新安所街道)
4 towns
Caoba
Zhicun
Mingjiu
Lengquan
2 townships
Shuitian Township
Xibeilei Township
2 ethnic townships
Qilu Bai and Miao Ethnic Township
Laozhai Miao Ethnic Township
Geography and climate
Located within 30 arc minutes south of the Tropic of Cancer, Mengzi, as with much of southern Yunnan, has a warm humid subtropical climate (Köppen Cwa), with muddled distinction between the seasons and daytime temperatures remaining warm year-round. Highs peak in May before the core of the rainy season and reach a minimum in December; however, the warmest and coolest months are June and December, respectively at and ; the annual mean is . June thru September accounts for over 60% of the annual rainfall of and during this time, some rainfall occurs on a majority of days, resulting in a marked reduction in sunshine. With monthly percent possible sunshine ranging from 34% in June and July to 64% in February, the city receives 2,161 hours of bright sunshine annually.
Food
The Mengzi region is well known for a dish called guoqiao mixian ("Over the Bridge Rice Noodle"), made with long rice-flour noodles.
History
The history of Mengzi can be traced back to Western Han dynasty when Bengu County (贲古县) was founded (109 B.C.), which was currently the area of Xin'ansuo, Mengzi.
Not until in 1276 (Yuan dynasty), Mengzi county was formerly founded, which can be regarded as the prototype of the modern Mengzi City.
In the 19th century, Mengzi was a major trading center for commerce between the interior of Yunnan and the Northern area of Vietnam.
In 1886, a French convention chose Mengzi to be the center of trade in Yunnan province for importing and exporting goods via Tongking in Vietnam. Facilities for this opened two years later.
Communications were inconvenient: goods from Hanoi or Haiphong were shipped to Hekou on the Vietnamese border by junk, transferred by small craft to Manhao, and then taken by pack animal to Mengzi. Despite these difficulties, Mengzi was an important port of entry into both Yunnan and western Guizhou provinces, and in 1889 it was opened to foreign trade as a treaty port. Most of this foreign trade was in tin and opium. Its main exports were tin and opium, and the main imports were mostly textiles (primarily cotton) and tobacco.
As a trading center, the city gradually began to lose its importance beginning from the early 20th century. The importance of Mengzi was ended by the construction of the French railway from Haiphong to Kunming (the Yunnan provincial capital) in 1906–10. This railway bypassed Mengzi, but in 1915 a branch line was built via the town to the Gejiu tin mines. Apart from a brief respite during the early days of World War II, the town of Mengzi has, nevertheless, steadily declined in importance ever since.
Gejiu became a county in 1913, and a city in 1951. With the improvement of communications and transportation between cities of Gejiu and Kaiyuan and the other counties nearby, plus the development of trade between southwestern China and the countries of Southeast Asia, Mengzi's ties have increasingly strengthened with Gejiu and Kaiyuan. The whole area has become a border economic centre. In addition to tin, the county's natural resources include coal, manganese, lead, zinc, and antimony.
When the Japanese invaded Beijing and Tianjin in the late 1930s, university professors, students, and administrators there were forced to leave and travel south to Changsha. Later as the Japanese pushed into Changsha, the academics made their own long march westward to Yunnan Province. There they established the Southwest Associated Universities, also known as Lianda. The School of Arts and Law was located in Mengzi, but moved to the provincial capital of Kunming about half a year later.
In 2003, moved from nearby Gejiu to Mengzi. New wealthy suburbs and large government offices have sprung up as a result, but much of the poverty remains, creating a large wealth gap within the city.
In 2012, 11-14 thousand year old early human bones from Maludong near Mengzi City (some of them already in museum collections) were reported. These are provisionally known as the Red Deer Cave people.
Twin towns — Sister cities
Mengzi is twinned with:
Modesto, California, United States
Lao Cai, Lào Cai, Vietnam
Economy
Mengzi used to be an agricultural undeveleped county before it rebecame the prefectural capital city in 2003 and being upgraded to a city administratively in 2010.
Real estate industry is the backbone of city's industry. The local government has also been developing policies to promote the transformation of the city's industries in recent years and has achieved some success.
Transport
Railway
The narrow-gauge Kunming–Hai Phong railway, in the mountains east of the city (passenger service discontinued), and its branches
Yuxi–Mengzi railway (opened in 2013)
Mengzi–Hekou railway (opened in December 2014); regular passenger service between Kunming and Hekou
Mile–Mengzi high-speed railway (Honghe railway station) opened in December 2022
Tram
Honghe tram runs from Mengzi North railway station to the city center.
Airport
Honghe Mengzi Airport in Mengzi is under construction.
References
BBC report on Mengzi
External links
Mengzi City official website
County-level divisions of Honghe Prefecture
Cities in Yunnan |
4280587 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%8F%D0%BA%20%D0%BA%D0%B0%D1%88%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9 | Заросляк каштановоголовий | Заросляк каштановоголовий (Arremon brunneinucha) — вид горобцеподібних птахів родини Passerellidae. Мешкає в Мексиці, Центральній та Південній Америці. Виділяють низку підвидів.
Опис
Довжина птаха становить 19 см, вага 45 г. Тім'я каштанове, голова чорна, на лобі дві білі плями, воло біле. Верхня частина тіла темно-оливкова, крила дещо темніші. Білі груди відділені від білого горла чорною смугою. Боки грудией сірі, боки живота оливково-зелені. у молодих птахів тім'я палево-коричневе, обличчя палеве, верхня частина тіла, горло і груди оливково-коричневі.
Таксономія
Каштановоголовий заросляк був описаний Фредеріком де Лафресне в 1839 році. Його довгий час відносили до роду Buarremon, однак за результатами молекулярно-філогенетичного дослідження птах був віднесений до роду Тихоголос (Arremon).
Підвиди
Виділяють дев'ять підвидів:
A. b. apertus (Wetmore, 1942) — південь штату Веракрус;
A. b. brunneinucha (Lafresnaye, 1839) — Сан-Луїс-Потосі, західний і центральний Веракрус, південь Оахаки;
A. b. alleni (Parkes, 1954) — Сальвадор, Гондурас і Нікарагуа;
A. b. suttoni (Parkes, 1954) — від Герреро до центральної Оахаки;
A. b. macrourus (Parkes, 1954) — Чіапас і південно-західна Гватемала;
A. b. elsae (Parkes, 1954) — від Коста-Рики до центральної Панами;
A. b. frontalis Tschudi, 1844 — східна Панама, Колумбія, Венесуела (за винятком північного заходу), Еквадор (за винятком півдня) і Перу;
A. b. allinornatus (Phelps & Phelps Jr, 1949) — північно-західна Венесуела;
A. b. inornatus (Sclater, PL & Salvin, 1879) — південний Еквадор.
Деякі дослідники пропонують виділити новий вид тихоголосів під назвою Arremon kuehnerii, однак інші дослідники вважають його підвидом каштаноголового заросляка.
Екологія
Каштановоголовий заросляк мешкає в густих тропічних і субтропічних гірських лісах . Птах живе на висоті 400-3500 м над рівнем моря.
Поведінка
Каштановоголовий заросляк харчується комахами і павуками, яких шукає в лісовій підстилці, а також шукає ягоди і безхребетних на чагарниках. Шукає здобич в парах або невеликих зграйках.
Гніздо велике, чашоподібне, розміщене серед чагарників в яру або на невеликому дереві, на висоті до 2,5 м над землею. В кладці 2 білих або блактинуватих яйця. Інкубаційний період триває 13-14 днів. Насиджує яйця лише самиця.
Примітки
Джерела
Peterson, Roger Tory, y Edward L. Chalif. 2008. Aves de México. Guía de campo. Editorial Diana, México. ISBN 978-968-13-3207-5
Passerellidae
Птахи, описані 1839
Птахи Мексики
Птахи Гватемали
Птахи Нікарагуа
Птахи Сальвадору
Птахи Гондурасу
Птахи Коста-Рики
Птахи Панами
Птахи Колумбії
Птахи Еквадору
Птахи Венесуели
Птахи Перу |
2195808 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D0%BD | Калапан | Калапан (філ.: Lungsod ng Calapan) — місто, столиця провінції Східний Міндоро на Філіппінах. За даними перепису 2010 року мав населення 124 173 особи.
Географія
На півночі і північному сході омивається затокою Калапан, на півдні і південному сході межує з муніципалітетом Найджан, на заході - з муніципалітетом Бако. Калапан розташований за 130 км (81 миля) на південь від столиці Філіппін Маніли.
Рельєф міста рівнинний, порізаний річками. Найбільша висота становить 187 м (614 футів) над рівнем моря.
Клімат
Місто знаходиться у зоні, котра характеризується мусонним кліматом. Найтепліший місяць — травень із середньою температурою 28.9 °C (84 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою 25.6 °С (78 °F).
Адміністративний поділ
Місто має площу 250 км2 (96,55 квадратних миль) і складається з 62 баранґаїв, з них 22 класифікуються як міські і 40 як сільські. Баранґай Сан-Вінсент є фінансовим та торговим центром міста.
Економіка
Калапан є адміністративним центром регіону Мімаропа. Він також є центром торгівлі, промисловості, транспорту, релігійної діяльності та освіти в провінції Східний Міндоро.
Місто є воротами в провінцію Східний Міндоро. Калапан — найбільший та найжвавіший морський порт на острові Міндоро та знаходиться всього за 45 хвилин ходу на поромі до міжнародного морського порту Батангас.
Примітки
Посилання
Calapan City Official Site
Мімаропа
Міста Філіппін
Східний Міндоро
Населені пункти, засновані 1917
Засновані на Філіппінах 1733 |
4348984 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%86%D0%BE%D0%B2%D0%B0 | Жильцова | Жильцова — жіноча форма прізвища Жильцов.
Жильцова Раїса Євгенівна (1928—2005) — доярка, Герой Соціалістичної Праці.
Жильцова Світлана Олексіївна (* 1936) — радянська телеведуча, заслужена артистка РРФСР.
Жильцова Тетяна Василівна — заступник директора спеціалізованої ДЮСШ олімпійського резерву з плавання «Спартак» (Запоріжжя), заслужений працівник фізичної культури і спорту України.
Любов Жильцова-Лисенко (* 1956) — українська шахістка, яка має титул Жіночого міжнародного майстра (WIM). Переможець чемпіонату УРСР з шахів серед жінок.
Примітки
жіночі форми прізвищ |
4634518 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%BA%D1%83%D0%B1%D0%BE%D0%BA%20%D0%86%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%83%20%D0%B7%20%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%83%202017 | Суперкубок Іраку з футболу 2017 | Суперкубок Іраку з футболу 2017 — 8-й розіграш турніру. Матч відбувся 17 листопада 2017 року між чемпіоном Іраку клубом Аль-Кува Аль-Джавія та володарем кубка Іраку клубом Аль-Завраа.
Матч
Деталі
Посилання
Матч на goalzz
2017
Ірак
Листопад 2017
2017 в Іраку |
1065046 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D1%86%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C%20%28%D0%9F%D1%83%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29 | Яцинська волость (Путивльський повіт) | Яцинська волость (Путивльський повіт)
Яцинська волость — адміністративно-територіальна одиниця Путивльського повіту Курської губернії.
Станом на 1886 рік — складалася з 29 поселень, 15 сільських громад. Населення — 3442 особи (1558 осіб чоловічої статі та 1524 — жіночої), 457 дворових господарств.
Найбільші поселення волості:
Яцине — село при річці Клевень за 12 верст від повітового міста, 309 осіб, 39 дворів, православна церква.
Антики — село при річці Клевень, 561 особа, 99 дворів, православна церква.
Стрільники — село при річці Клевень, 506 осіб, 60 дворів.
Джерела
Примітки
Волості Курської губернії
Російські волості в Конотопському районі |
291403 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BF%D1%83%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B0 | Капустянка | Капустянка — село Савранської селищної громади у Подільському районі Одеської області в Україні. Населення становить 468 осіб.
Історія
Засноване в другій половині XVIII століття як село Росоховата (Просоховата). Входило до складу Новоросійської, а згодом до Подільської губернії Російської імперії. В 30-х рр. XIX ст. було перейменовано в Капустянку.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 16 жителів села.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила , з яких та .
За переписом населення України 2001 року в селі .
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Примітки
Села Подільського району
Населені пункти України, засновані 1798 |
4232046 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BA%20%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%87 | Марк Сендріч | Марк Сендріч (справжнє ім'я Марк Рекс Гольдштейн (, 26 жовтня 1900 — 4 березня 1945) — американський кінорежисер, сценарист і продюсер.
Біографія
Марк Рекс Гольдштейн народився в Нью-Йорку, в єврейській родині. Навчався на інженерному факультеті Колумбійського університету. У кінематограф потрапив випадково. Перебуваючи в гостях у друзів на знімальному майданчику, він побачив, що режисер фільму ніяк не може зняти сцену, Сендріч запропонував свою допомогу, і все вийшло. Він вступив до відділу реквізиту, а потім став режисером, знявши в 1927 році кілька короткометражних комедій. У 1928 році він зняв свій перший повнометражний фільм, проте з впровадженням звуку знову продовжив знімати короткометражні фільми. У 1933 році він зняв короткометражку So This Is Harris!, яку нагороджено «Оскаром». Пізніше Сендріч повернувся до повнометражних фільмів, досягнувши успіху в жанрі комедії, і випустивши стрічку з Бертом Уілером і Вулсі Робертом Hips, Hips, Hooray! У 1934 році режисер вперше працював із зоряною парою Фред Астер — Джинджер Роджерс над музичним фільмом «Веселе розлучення», який успішно пройшов в прокаті.
У наступному році, він зняв «Циліндр», наступний мюзикл з Фредом Астером і Джинджер Роджерс. Він продовжив працювати з парою в фільмах «Слідуючи за флотом» (1936), «Потанцюємо?» (1937) і «Безтурботна» (1938). У 1940 році Сендріч перейшов з RKO Pictures в Paramount, де йому запропонували можливість стати не тільки режисером, але продюсером. Він зняв ще кілька успішних фільмів в цій якості, в тому числі два з Джеком Бенні: «Бак Бенні знову в сідлі» і «Возлюби ближнього» (обидві 1940), — а також романтичну комедію «Жайворонок» (1941) з Клодетт Кольбер і Реєм Мілландом в головних ролях. Хоча всі ці фільми мали успіх, найбільш значимою роботою Марка Сендріч став фільм «Готель „Голідей Інн“» (1942). У головних ролях в ньому знімалися Фред Астер і Бінг Кросбі, музику написав Ірвінг Берлін, а в кадрі вперше прозвучала пісня «White Christmas» у виконанні Кросбі. Цей сингл до теперішнього часу вважається найбільш продаваним в історії. Наступним фільмом став спродюсований Сендрічем «Крізь горе, тугу і втрати». Він був надзвичайно популярним і комерційно успішним, в ньому вперше виступила пара Адріан Бут і Джордж Рівз — Сендріч мав намір після війни перетворити їх в справжніх зірок.
Але 1945 році, під час підготовки до зйомок продовження ""Готель «Голідей Інн» під назвою «Блакитні небеса» з Бінгом Кросбі в головній ролі і Ірвінгом Берліном, який написав музику до фільму, Марк Сендріч раптово помер від серцевого нападу. До цього моменту він був президентом Гільдії режисерів і був одним з найбільш затребуваних і впливових режисерів Голлівуду, шанованим колегами і керівництвом кіностудії.
Сендріч був похований на кладовищі Хоум-оф-Піс.
Примітки
Кінорежисери США |
527628 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%83%D0%B9%D0%BE%D0%BD | Пуйон | Пуйон — муніципалітет у Франції, у регіоні Гранд-Ест, департамент Марна
Пуйон — муніципалітет у Франції, у регіоні Нова Аквітанія, департамент Ланди
Див. також
Пуйо |
55646620 | https://en.wikipedia.org/wiki/Gambling%20in%20Angola | Gambling in Angola | Gambling in Angola is regulated by the general law and there is not a specific gambling law to cover each gambling category as it is in the other countries. The most popular form of gambling is most likely casino gambling. There are few casinos throughout the country, all of which offer a number of table games and slot machines. The Angolan government is currently working on a new gambling regulatory bill that will focus on customer protection. Gambling operators will also be required to pay annual fees and obtain licenses to operate under the new gambling laws.
Gambling law
There is no law to prohibit individuals from visiting foreign online casinos. In early 2016, the Angolan parliament passed new gambling legislation that sought to control casinos, lotteries and online gambling. The law also aims to tax the business and provide the government with money derived from the game. In addition, the law provides absolute state administration in relation to all games of chance, however, the state will reserve the right to allow personal entities to enter into business.
Online gambling
Online casinos are not regulated, although a substitution law introduced in 2016 indicates that Angolan authorities are committed to thinking about the problem. There is currently no Angola home online casino. People have the option to bet online through an international websites but online gambling is not spread and popular.
Gambling age
Gambling age is defined by the law. The people below the age of 18 cannot gamble.
Payment gateways
There is not any obstacle when depositing money to the foreign or local bookies. Users deposit money using the bank cards or ewallets such as Skrill or Neteller. There is not any legal restriction or service blocking.
References |
623340 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B1%D0%B0%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%BE%20%28%D0%AE%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%29 | Абашево (Юкаменський район) | Абашево (Юкаменський район)
Абашево — присілок у складі Юкаменського району Удмуртії, Росія.
Населення — 58 осіб (2010; 104 в 2002).
Національний склад (2002):
бесерм'яни — 37 %
росіяни — 37 %
удмурти — 26 %
Примітки
Посилання
На Вікімапії
Населені пункти Юкаменського району
Присілки Удмуртії |
28431650 | https://en.wikipedia.org/wiki/John%20Williams%20%28snooker%20referee%29 | John Williams (snooker referee) | John Williams (snooker referee)
John Williams (born 8 June 1937) is a Welsh retired snooker referee. He presided over eleven World Snooker Championship finals, nine at the Crucible Theatre, including the 1985 final between Dennis Taylor and Steve Davis – the most watched snooker match in history. Having begun refereeing in the 1960s, Williams left the civil service in 1981 to work as a referee full-time. Having the chance to referee tournaments at Pontins, he quickly took charge and organised the events for many years. He gained national attention following a match between Fred Davis and Alex Higgins where the roof collapsed after rainfall and flooded the . Williams was pictured in many national newspapers after the event, resulting in more television coverage.
He was the longstanding referee for snooker television show Pot Black, taking charge after Sydney Lee's retirement at the 1981 event. Williams was forced into retirement in 2002 due to contract negotiations with the World Professional Billiards and Snooker Association, but made sporadic appearances at the World Seniors Championship until 2012.
Early life
One of six siblings, Williams was born on 8 June 1937 in Ruabon, Wrexham, Wales. His father worked as a fan house attendant at Gresford Colliery, and his grandfather was British bar billiards champion in 1906. After passing his eleven-plus examination aged nine, Williams gained seven O Level qualifications at the end of his secondary education. He started work as a trainee metallurgist in the steel industry. He was offered the opportunity to join Bolton Wanderers F.C. as a professional football player, but declined the offer because his job in the local steelworks involved him working on Saturdays. After working in the steel industry for nearly 20 years, Williams became a civil servant at the Department of Employment, after a short stint employed in quality control at Pilkington Glass. He played snooker in a local league, and had a personal best of 73. He married Joyce and they had three sons and a daughter. Following a divorce, Williams married Kathleen.
Referee career
Williams started refereeing snooker matches during the mid-1960s, eventually leaving the civil service in 1981 to become a full-time referee. He was offered to referee matches at Pontins, where he began to run and organise the events for decades. At the 1973 World Snooker Championship, he refereed a quarter-final match between Fred Davis and Alex Higgins at the Manchester Exhibition Hall. The ceiling of the Hall was a glass dome, which had been covered in a tarpaulin to keep the sun off the table. Under the weight of rain, the dome broke and the table was flooded. This led to the press picturing Williams with the headline reading "rain stops play".
He refereed more World Snooker Championship finals than any other referee, his first at the Crucible Theatre being the 1978 final between Ray Reardon and Perrie Mans. Having also previously refereed the last session of the 1976 final, Williams took charge of eight other finals at the Crucible until 2002, including all three that went to a . He refereed the most viewed snooker match in history, the 1985 World Snooker Championship final between Steve Davis and Dennis Taylor where Taylor won on the final in the deciding frame. Williams was also the referee during Cliff Thorburn's maximum break against Terry Griffiths in 1983, the first maximum in the history of the competition.
Williams last refereed the World Championship final in 2002, when Peter Ebdon beat Stephen Hendry in a deciding frame. In total, he officiated 11 World finals, including part of the finals in 1975 and 1976. In 1983, Williams received a two-year suspended prison sentence, after pleading guilty to selling non-existent snooker tables worth £6,500. This led to the World Professional Billiards and Snooker Association (WPBSA) expelling him as a referee, however he later won a legal battle to be reinstated. In 2003, he sued the WPBSA for wrongful dismissal after the WPBSA contracts for referees included a mandatory retirement age of 64, at a time when Williams was 65. He had believed that he had an agreement with the WPBSA that meant he could continue to work, but his contract was terminated at the end of July 2002.
As the popularity of snooker on television grew during the 1980s, Williams became a household name along with fellow top referees Len Ganley, John Street and Alan Chamberlain. Between them, Ganley, Street and Williams refereed 17 of the first 20 World Championship finals held at the Crucible Theatre. After Sydney Lee's retirement in 1980, Williams became the referee of the snooker television show Pot Black for the 1981 edition. He remained in the role for the remainder of the series and its revivals during the 1990s. He made a return to snooker refereeing when he officiated matches in the 2011 World Seniors Championship, and returned for the 2012 tournament.
References
Living people
1937 births
Sportspeople from Wrexham
Snooker referees and officials
Civil servants in the Department of Employment
Welsh civil servants
Welsh referees and umpires |
3352959 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%BD%20%28%D0%A2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D1%81%D1%81%D1%96%29 | Апісон (Теннессі) | Апісон (Теннессі)
Апісон — переписна місцевість (CDP) в США, в окрузі Гамільтон штату Теннессі. Населення — 4428 осіб (2020).
Географія
Апісон розташований за координатами (35.004854, -85.009676). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році переписна місцевість мала площу 38,38 км², з яких 38,36 км² — суходіл та 0,01 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у переписній місцевості мешкало осіб у 923 домогосподарствах у складі 705 родин. Густота населення становила 64 особи/км². Було 970 помешкань (25/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 1,4 %. Частка іспаномовних становила 3,4 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 21,6 % — особи молодші 18 років, 62,5 % — особи у віці 18—64 років, 15,9 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 42,7 року. На 100 осіб жіночої статі у переписній місцевості припадало 99,4 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 98,0 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — доларів . За межею бідності перебувало 14,3 % осіб, у тому числі 16,9 % дітей у віці до 18 років та 12,4 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило особа. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 23,1 %, виробництво — 16,6 %, роздрібна торгівля — 11,4 %, оптова торгівля — 10,6 %.
Джерела
Переписні місцевості Теннессі
Населені пункти округу Гамільтон (Теннессі) |
2949012 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%B8%20%28%D0%9B%D0%BE%D0%BC%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%29 | Суліми (Ломжинський повіт) | Суліми (Ломжинський повіт)
Суліми — село в Польщі, у гміні Новоґруд Ломжинського повіту Підляського воєводства.
Населення — (2011).
У 1975-1998 роках село належало до Ломжинського воєводства.
Демографія
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року:
Примітки
.
Села Ломжинського повіту |
202767 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B3%D0%B0 | Валга | Валга (Валк) — місто на півдні Естонії, адміністративний центр повіту Валга.
Населення на початок 2005 року становило 15 044 осіб.
Розташоване на річці Педелі (басейн озера Виртс'ярв). Впритул межує з латвійським містом Валка, утворюючи з ним, фактично, єдине місто. Площа міста становить 16,5 км².
Місто розташоване на перехресті шосейних і залізничних шляхів, його перетинають шосе в напрямі на Йихві — Нарву, Уулу (Пярну), Виру Ригу. Залізничні колії Таллінн — Тарту Рига сполучені через місто Тапа з магістраллю Таллінн — Нарва — Санкт-Петербург. Валга перетинає шлях у напрямі Виру — Петсері на Псков. Відстань від міста до Тарту по шосе становить 89 км, до Пярну — 144 км, до Таллінна — 245 км, до Риги — 175 км, до Пскова — 170 км.
Історія
Перша згадка про місто датується 1286 (під назвою Валк).
Економіка
У місті є підприємства легкої і деревообробної промисловості.
Культура, визначні пам'ятки
У місті видається (3 рази на тиждень) газета «Valgamaalane» (естонською мовою) і газета «Валк'» (Walk) (російською мовою).
Є музей.
Відомі люди
Альфонс Ребане — естонський військовий діяч, командир 20-ї гренадерської дивізії СС (1-ї Естонської).
Казимір Свіонтек — кардинал Римо-католицької церкви; від 1994 року — перший білоруський кардинал.
Примітки
Джерела
Міський сайт
Фотографії міста Валга
Міста Естонії
Населені пункти, розділені державним кордоном
Валга
Валґамаа |
72799340 | https://en.wikipedia.org/wiki/Benjamin%20Tupieka | Benjamin Tupieka | Benjamin Tupieka
Metropolitan Benjamin (secular name Vital Ivanavič Tupieka (; ; born 16 September 1968) is a Belarusian Orthodox bishop currently serving as Metropolitan of Minsk and as Patriarchal Exarch of the Belarusian Orthodox Church since 2020. He has also been Metropolitan of Barysaŭ since 2010. He is the first Belarusian to be head of the Belarusian Orthodox Church.
Early life and career
Vital Ivanavič Tupieka was born on 16 September 1968 in the city of Luninets, then part of the Soviet Union. His father, Ivan Tupieka, was a police officer. He graduated from secondary school in 1985, and then studied at the Belarusian State University in Minsk. He later continued his studies at the Faculty of Radiophysics and Electronics. He graduated in 1992, specialising in radiophysics engineering. In August of the same year, Tupieka entered the first course of the . After completing the third course in 1994, he was sent to Zhyrovichy Monastery. On 16 December 1994, he was christened under the name of Vienijamin (after Benjamin of Petrograd) by the deputy administrator of Zhyrovichy Monastery, and entered the monastery. On 9 January 1995, he was consecrated as a hierodeacon by Metropolitan Philaret during liturgical services at Zhyrovichy Monastery. On 13 February of the same year, he was promoted to hieromonk.
On 20 June 1996, Vienijamin was appointed as treasurer of the monastery. The same year, he graduated from the Minsk Theological Seminary with a bachelor's degree in theology from the Minsk Theological Academy, and was appointed as a teacher at the theological seminary. On 14 December 1999, he became a hegumen. On 12 January 2005, Vienijamin became part of the deanery of Zyrovichy Monastery. He was promoted to the title of archimandrite on 20 May 2006. On 1 July 2009, he became abbot of the .
Metropolitan of Barysaŭ (2010–present)
On 20 March 2010, Vienijamin became Metropolitan of the Diocese of Barysaŭ. The ceremony of his appointment was at the Cathedral of Christ the Saviour, supervised by Patriarch Kirill of Moscow. Three months later, he was appointed head of the publishing house of the Belarusian Orthodox Church. On 19 November 2014, he became a voting member of the Holy Synod of the Belarusian Orthodox Church. However, on 3 June 2015, he was removed from the Holy Synod and his positions as abbot of Liady Monastery and the publishing house of the BOC.
Since his appointment as Patriarchal Exarch of the BOC, Vienijamin has remained as Metropolitan of Barysaŭ on an acting basis.
Patriarchal Exarch of the Belarusian Orthodox Church (2020–present)
Vienijamin was appointed as Patriarchal Exarch of the Belarusian Orthodox Church on 25 August 2020 by the Holy Synod of the Russian Orthodox Church. At the time of his appointment, he was the first Belarusian to serve as head of the BOC; his two predecessors, Filaret and Paul, had both been Russians. His appointment was confirmed by Patriarch Kirill at a Divine Liturgy in the Cathedral of Christ the Saviour on 6 September 2020.
In January 2022, Vienijamin was diagnosed with COVID-19, reportedly following a public event held with Belarusian President Alexander Lukashenko, according to Belarusian opposition organisation Christian Vision.
Vienijamin is a supporter of the All-Russian nation and Russian world ideology, having called for the unification of Belarus, Ukraine, and Russia into a singular country. He has promoted the policies of Alexander Lukashenko's government, including modifications to the Constitution of Belarus and anti-protest laws. Lukashenko praised Vienijamin for his support during the 2020–2021 Belarusian protests, claiming Vienijamin's support had stopped a conspiracy involving "almost all" Catholics and some Orthodox Christians.
Vienijamin has been criticised by members of the Belarusian opposition, such as Charter 97, for his refusal to condemn the 2022 Russian invasion of Ukraine. He criticised Belarusian Orthodox Church clergymen who protested against the crackdown on the 2020–2021 protests and signed the , stating that that a priest "does not need to interfere" on political topics.
References
1968 births
Living people
21st-century Belarusian people
People from Brest Region
Bishops of the Belarusian Orthodox Church |
940229 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%85%D0%BE%D0%BA%D0%B5%D1%8E%20%D0%9C%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BA%D0%B8 | Федерація хокею Мексики | Федерація хокею Мексики — організація, яка займається проведенням на території Мексики змагань з хокею із шайбою. Утворена у 1984 році, член ІІХФ з 30 квітня 1985 року. У країні — 18 залів для гри в хокей, зареєстровано понад 1,073 хокеїстів (більше 210 з них — дорослі).
Провідні команди — «Холідей Інтернейшнл», «Тайгерз» (Мехіко), «Канадієнс» (Мехіко).
Збірна Мексики перший офіційний матч провела 10 квітня 2000 року у Рейк'явіку зі збірною Бельгії (0:5). Збірна Мексики в офіційних турнірах бере участь з 2000 року.
Література
Посилання
Мексика на ІІХФ
Мексика
Хокей у Мексиці
Організації, засновані 1984
1984 у мексиканському спорті
Засновані в Мексиці 1984 |
3542992 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B3%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%86%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0 | Ігнатенко Ірина Василівна | Ігнатенко Ірина Василівна
Ірина Василівна Ігнатенко, до шлюбу Колодюк (26 травня 1980, м. Київ) — українська науковиця, етнологиня, письменниця, видавчиня. Дослідниця, зокрема, тем тілесності в українській культурі, авторка праці «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» (2013).
Життєпис
Член міжнародних та українських асоціацій: міжнародної асоціації майбутніх глобальних лідерів (Future Global Leaders (NFGL), української асоціації дослідників жіночої історії, української асоціації усної історії, національної спілки краєзнавців України. Від останньої отримала диплом-подяку за науковий вклад у вивчення регіональної культури України.
У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка з 1997 р.: студентка (1997—2002 рр.), аспірантка (2002—2005 рр.), асистентка (2005—2011 рр.), доцент (з 2011—2022 рр.) історичного факультету. Кандидатка історичних наук. Тема дисертації (захищена під дошлюбним прізвищем Колодюк): «Народна медицина у традиційній культурі українців Полісся (остання чверть XX — початок XXI століття)» (2005 р.).
Учасниця міжнародних проектів та здобувачка понад 10 грантів, серед яких:
Грант від німецького Фонду імені Гайнріха Бьолля для участі в літній школі «Гендерна теорія для соціогуманітарних факультетів: професійно, цікаво, доступно», присвяченій підвищенню якості викладання гендерної теорії в українській вищій школі. (2014 р.);
Грант від Інституту європейської пам'яті та солідарності (м. Варшава, Польща) для участі у Міжнародній науковій конференції «Генеалогія пам'яті». (7—8 грудня 2015 р., м. Варшава, Польща);
Грант від Асоціації українців у м. Шанхай для проведення відкритих лекцій з традиційної народної культури на навчальних студій для української громади (24—30 травня, 2017 р., м. Шанхай, Китайська Народна Республіка);
Грант від Інституту політичних досліджень (Республіка Білорусь) та Інституту Великого Князівства Литовського (Литва) для участі у Сьомому міжнародному Конгресі дослідників Білорусії (15—17 вересня, 2017 р., м. Варшава, Польща);
Грант-стипендія від державного Шведського Інституту (Swedish Institute) для проведення науково-дослідної роботи в університеті міста Лінчепінг (Королівство Швеція) у період з 01.09.2018 по 28.02.2019 рр. та ін.
Учасниця історико-етнографічної експедицій. Серед них — організовані Державним науковим центром захисту культурної спадщини від техногенних катастроф (2003—2006; 2011 рр.); Центром народної культури «Музей Івана Гончара» (2014 р.). Керівниця етнографічних експедицій студентів історичного факультету до сіл Канівського р-ну Черкаської обл., (2007) та сіл Бахчисарайського р-ну АР Крим (2012 р.) та ін.
Ірина Ігнатенко займається активною громадською, просвітницькою та популяризаторською діяльністю. Співорганізаторка фестивалів «Мистецьке коло» та «Історичне коло: історики та видавці — разом!». Учасниця багатьох теле- та радіоефірів, фестивалів, форумів та інших заходів, присвячених висвітленням традицій українців.
Є авторкою близько 100 наукових, науково-популярних, навчально-методичних праць, публікацій з актуальних проблем української етнології.
Наукові інтереси охоплюють традиційну та духовну культуру українців, насамперед народу медицину, родинну обрядовість, народну релігійність.
Окремий науковий інтерес становлять дослідження жіночої тілесності та сексуальності у традиційній культурі українців.
Бібліографія
Жіноче тіло у традиційній культурі українців. — Київ: «Дуліби», 2013. — 228 с.
2-е вид. — Київ: «Дуліби», 2013. — 224 с.
3-тє вид. доп. і перероб. — Київ: «Інтелектуальна книга», 2014. — 264 с.: іл. (Серія: «Етнологія для дорослих»)
4-те вид. Харків: КСД, 2016. — 224 с.
За висновком експертної комісії Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» монографія «Жіноче тіло у традиційній культурі українців» увійшла до списку 10 найкращих книг 2013 року в номінації «Візитівка: Етнологія. Етнографія. Фольклор. Соціолінгвістика».
Чоловіче тіло у традиційній культурі українців: науково-популярне видання. — Харків: КСД, 2016. — 224 с.
Етнологія для народу: звичаї, обряди, вірування, свята українців: науково-популярне видання. — Харків: КСД, 2016. — 320 с.
Народна медицина та магія українців. — Харків: КСД, 2016. — 320 с.
Шлюбно-сімейні стосунки у традиційній культурі українців. — Харків: КСД, 2017. — 240 с.
2-е вид. Київ: «Інтелектуальна книга», 2015. — 336 с.: іл.
Монографія «Народна медицина українців Середнього Полісся…» за версією Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» увійшла до лідерів у номінації «Візитівка: Етнологія. Етнографія. Фольклор. Соціолінгвістика» (2014 р.).
Народна медицина у традиційній культурі Центрального Полісся (остання чверть XX — початок XXI століття). — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. — 152 с. (під дівочим прізвищем Колодюк)
Примітки
Українські етнологи
Українські письменниці
Уродженці Києва
Гендерні дослідники(-ці)
Українські видавці
Видавчині
Письменниці-феміністки |
36718447 | https://en.wikipedia.org/wiki/Sh%C5%8D%20Eki | Shō Eki | Shō Eki
was a king the Ryukyu Kingdom, who ruled from 1710 to 1712.
It was said that he was born with harelip, which made his grandfather Shō Tei worry. A Ryukyuan named Takamine Tokumei met a Chinese doctor Huang Huiyou in Fuzhou. Huang taught Takamine how to repair a cleft palate. Takamine came back to Ryukyu in 1688, and had the Prince's lip repaired in the next year.
Shō Eki succeeded his grandfather Shō Tei as king in 1710, and died two years later.
References
高嶺徳明顕彰碑文
魏姓家譜（慶佐次家）
Kings of Ryūkyū
Second Shō dynasty
1678 births
1712 deaths |
5092519 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D1%82%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BC%D0%B5%D0%B6%D0%B6%D1%8F | Діти безмежжя | Діти безмежжя
Діти Безмежжя – науково-фантастичний роман українського письменника, футуролога, громадського активіста Олеся Бердника, надрукований видавництвом «Дніпро» у 1964 році.
Сюжет
Події роману розгортаються в далекому майбутньому. Перша книга (Драма Безодні) починається дискусією щодо ймовірності інопланетного життя та єдності у Всесвіті, що зав’язалася у будинку відпочинку на березі Дніпра між відпочиваючими вченими, студентами та гостем – американським кореспондентом. Згодом, один з відпочиваючих вчених пропонує експеримент – подорож у часі. При цьому, за допомогою сконструйованої ним та його помічниками машиною часу можна подорожувати у минуле та майбутнє подумки. Цікавий експеримент захоплює відпочиваючих та гостей. І завдяки своєї участі у подорожі часом, американський кореспондент позбувається власної фобії – боязні майбутньої атомної війни. Всі, хто брав участь в експерименті, бачили у майбутньому тільки прогрес та розвиток людства.
А через деякий час його учасники, Іван Заграва та Марія Райдуга, відправляються в космічну експедицію до зірки Тау Кіта. На Усо, одній з планет сузір’я, їх зорельот потрапляє в аварію та вони виявляються у різних кутках планети. Проте кожен з них допомагає тубільцям, передаючи знання та досвід людства. Врешті-решт Іван та Марія знаходять один одного і повертаються на Землю.
У другій книзі роману (Сходи Вічності), земний зорельот потрапляє в аварію на Плутоні. Космонавт на ім’я Буревій залишається сам на сам з природою чужої планети та у своїх думках сподівається на допомогу. Невдовзі він бачить жіночу постать, яка звертається до нього і повідомляє про скору допомогу. А невдовзі за Буревієм прилітає космічний корабель. Після повернення на Землю він починає працювати в Інституті Думки, де знайомиться із Ріоною, працівником інституту. Як виявилось, саме вона почула думки Буревія про аварію та передала інформацію до Космоцентру. Буревій разом з Ріоною працюють над вивченням психічної енергії та створенням «психодвійників», які, за розрахунками вчених, здатні долати неосяжні відстані, і, таким чином, думка має з’єднати Безмежжя.
В подальшому, продовжуючи експерименти, Буревій та Ріона об’єднаною свідомістю створюють єдиного «психодвійника», успішно досліджують Полум’яний Світ Сонця, де зустрічають Сонячного Брата та відчувають його дружню енергію. Але свідомість «психодвійника» не витримує напруження Сонячного Світу і повертається на Землю.
Тим часом у сьомій Вищий Школі учні, яким в майбутньому належить представляти Землю в інших світах, готуються до Іспиту на Людину. Їх вчитель проводить експеримент, щоб показати їм інші виміри. Під час дослідження нижчого виміру, Чорний Змій, одна з його істот, цілить вчителю в серце. Та вчителя рятує один з учнів, Ясноцвіт, приймаючи удар Змія на себе.
Його доставляють до Інституту Енергії Серця та починають шукати психодонорів. Ясноцвіта рятує Зоря, дівчина, яка працювала на Місяці, але відчула небезпеку на Землі та терміново звернулась до Інституту.
В подальшому, разом із іншими учнями, Зоря успішно витримує Іспит. Після цього, вона разом із Ясноцвітом готується до навчання в Інституті Думки для подальшої подорожі до Тау-Кіта, де мешканці планети Усо, яким свого часу вказали шлях розвитку Іван Заграва та Марія Райдуга, потребують на допомогу.
Сприйняття
Як зазначив у своїй статті кандидат філологічних наук Олександр Кіхно, «Діти Безмежжя – підсумок і вершина першого періоду творчості Олеся Бердника… Своєрідна й унікальна в європейській літературі ХХ сторіччя інтерпретація платонівської легенди про космічні половини, про об’єднання чоловіка і жінки в один організм».
На думку кандидата філологічних наук Світлани Олійник: «роман висвітлює одне з концептуальних положень авторського бачення розвитку людини».
Примітки
Українські фантастичні романи
Філософські романи України
Твори Олеся Бердника
Науково-фантастичні романи 1964
Українські романи 1964 |
69790 | https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%206988 | NGC 6988 | NGC 6988
Об'єкти NGC
Дельфін (сузір'я)
Галактики |
2137916 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%96%D0%BC%D0%BD%20%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D1%96 | Гімн Камбоджі | Гімн Камбоджі
«Величне Королівство» (Бат Ноко Риать) — державний гімн королівства Камбоджі, також є назвою стародавнього королівства кхмерів.
Історія
Він був заснований на мелодії і написаний Джоном Натом. Спочатку був прийнятий як гімн в 1941 році й повторно затверджений у 1947-му, за часів незалежності від Франції. У 1970 після повалення Лоном Нолом монархії і короля, був змінений і гімн. Після перемоги комуністів в 1975 на короткий час була відновлена королівська символіка. Червоні кхмери замінили частину тексту гімну фрагментом з Dap Prampi Mesa Chokchey («Славне сімнадцяте квітня»). Після того, як роялістська партія ФУНСІНПЕК перемогла на виборах 1993 року колишніх комуністів, королівський гімн був відновлений у статусі державного.
Текст гімну
Див. також
Герб Камбоджі
Прапор Камбоджі
Посилання
Сторінка гімну
Національні символи Камбоджі
Камбоджа
Камбоджа
Музика Камбоджі |
15414041 | https://en.wikipedia.org/wiki/Noroy-sur-Ourcq | Noroy-sur-Ourcq | Noroy-sur-Ourcq (literally Noroy on Ourcq) is a commune in the Aisne department in Hauts-de-France in northern France.
Population
See also
Communes of the Aisne department
References
Communes of Aisne
Aisne communes articles needing translation from French Wikipedia |
79576 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%86%D0%B7%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BB%D1%8E%20%D0%B2%20%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B5%D1%97%D0%B4%D1%96 | Звинувачення Ізраїлю в апартеїді | Звинувачення Ізраїлю в апартеїді — звинувачення, які висувають численні правозахисні та гуманітарні організації, такі як Міжнародна амністія та інші. Зокрема, деякі оглядачі проводять аналогію між системою апартеїду, яка існувала свого часу по відношенню до чорношкірих мешканців Південної Африки та практикою по відношенню до палестинців в Ізраїлі. В Ізраїлі ці звинувачення висуваються по відношенню до арабського населення країни, що мешкає на Західному Березі річки Йордан та на інших окупованих територіях. У відповідь на критику Ізраїль вказує на те, що потреби боротьби з тероризмом проти мирного населення країни примушують його вживати такі методи, які іноді викликають таку аналогію, проте підкреслює подвійний стандарт такої критики, оскільки подібна дискримінація палестинців в деяких інших країнах не порівнюється з апартеїдом.
Вживання терміну «апартеїд»
Цей термін по відношенню до Ізраїлю використовується останнім часом різними групами та окремими особами, зокрема південноафриканським активістом, отцем Десмондом Туту та іншими колишніми борцями з апартеїдом, а також колишнім президентом США Джиммі Картером, членами ізраїльського парламенту — Кнесету, захисниками прав палестинців, урядом Сирії, пропалестинськими студентськими групами у Великій Британії, США, та Канаді. Деякі звинувачують Ізраїль у скоєнні злочину апартеїду, в тому значенні як його визначає Міжнародний Кримінальний Суд. Проте Ізраїль, як і деякі інші країни, не ратифікував Римський Статут і не визнає цей суд.
Деякі політики, які також використовують аналогію з Південною Африкою у використанні терміну підрозділяються на такі категорії осіб:
Багатьом не подобається саме використання цього терміну і навіть аналогія з Південною Африкою.
Порівняння Ізраїлю з апартеїдом використовують більшість палестинських арабів, більшість вчених із країн, що розвиваються, а також декілька ізраїльських про-сіоністських діячів, які передбачають в майбутньому вирішення цієї проблеми подібно до Південної Африки шляхом створення спільної держави для євреїв і арабів.
До останньої групи належать ті, хто шукають схожості та відмінності від Південної Африки і вивчають її досвід у вирішенні цієї проблеми.
Архієпископ англіканської церкви Десмонд Туту, лауреат Нобелівської премії миру використав аналогію з південоафриканським апартеїдом під час свого різдвяного візиту до Єрусалиму 25 грудня 1989 року, коли він заявив в інтерв'ю ізраїльській газеті Гаарец: «я — чорношкірий південноафриканець і якщо поміняти імена, назви, то те, що відбувається в секторі Газу та на Західному Березі, може легко описати події в Південній Африці». Туту також відзначив важливу роль, яку євреї грали у боротьби проти апартеїду в Південній Африці, висловив розуміння питань безпеки Ізраїлю, а також виступав проти тактики тероризму.
У 2002 році Десмонд Туту повідомив, що його «глибоко турбує те, що він побачив у Святій Землі», додаючи, що «це йому дуже нагадувало те, що трапилося по відношенню до чорношкірих громадян в Південній Африці» і він також додав, що він бачив «приниження палестинців на контрольно-пропускних пунктах і численних пунктах контролю, що вони страждають подібно до страждання чорношкірих під час апартеїду, коли молоді білі поліцейські перешкоджали їм вільно пересуватися своєю територією». Туту також додав, що «багато південноафриканців починають бачити багато схожого до того, через що вони вже пройшли раніше», і заявив, що у листі, підписаному декількома сотнями інших видатних євреїв — мешканців Південної Африки, вони теж проводять явну аналогію між теперішньою політикою Ізраїлю і політикою апартеїду минулого.
Звинувачення
Окуповані території Західного Берега
Палестинці, що живуть в не анексованих частинах Західного Берега, не мають і не бажають ізраїльського громадянства — тобто громадянських прав обирати і голосувати в Ізраїлі, але підлягають законодавству ізраїльського уряду. Ізраїль побудував дороги і контрольно-пропускні пункти в Західному Березі для боротьби з палестинським тероризмом — численними атаками на мирне населення, що має ненавмисний ефект ізолювання палестинської громади. Для боротьби з палестинським тероризмом законодавство Ізраїлю також обмежує рух товарів між Ізраїлем і Західним Берегом, і в секторі Газа. Марван Башіра, викладач міжнародних відносин в Американському Університеті Парижа, охарактеризував обмеження на рух, як «систему апартеїду де-факто».
Згідно з Лейлі Фарсакх, після 1977 року «військове керівництво на Західному Березі і в секторі Газа експропріює та огороджує палестинську землю, і дозволяє переселення ізраїльських поселенців на окуповані таким чином території. Уряд також запровадив різні військові закони і постанови для того, щоб регулювати цивільні, економічні і законні права палестинських мешканців. Таким чином, боротьба з палестинським тероризмом — численними атаками на мирне населення, має ненавмисний негативний ефект на Палестинську економіку і збільшує її залежність і інтеграцію в Ізраїлі… Багато хто розглядає ці Ізраїльські заходи територіальної інтеграції і соціального розмежування як апартеїд, навіть якщо такий термін раніше не вживався.» Навіть ізраїльська правозахисна організація Б'Целем також вказує, що така система нагадує апартеїд.
У відповідь на повстання палестинців — інтифаду, Ізраїль почав будівництво так званого Муру безпеки у 2002 році навколо палестинських територій. Цей мур був названа багатьма палестинцями «муром апартеїду».
Дороги на Західному Березі
Організація Б'Целем в 2004 зазначала, що «палестинцям заборонили, або обмежили доступ до 450 миль доріг Західного Берега, що створило систему дуже схожу до минулого південноафриканського режиму апартеїду». У жовтні 2005 ізраїльські збройні сили заборонили палестинцям використовувати основні дороги на території Західного Берегу; Б'Целем описав це, зокрема, як перший крок у напрямку до «повної системи апартеїду на дорогах».
Колишній президент США Джиммі Картер заявив, що заборона палестинцям використовувати цю дорогу, «перевершує навіть гірші зразки відособленості, або апартеїду, гіршого навіть від південноафриканського.»
Працевлаштування та посвідчення
Позаштатний журналіст Флор де Преньоф, пише на сайті Salon.com, що хоча 18 % населення в межах Ізраїлю в 2000 р. було арабським, «тільки 3,7% відсотка працівників ізраїльського уряду — араби. Араби займають тільки 50 з 5 000 викладацьких робочих місць в університетах і з 61 найбідніших міст країни — 48 є арабські.»
Ізраїльські посвідчення особи, вимагаються від всіх мешканців віком 16 років і старші. Ці посвідчення вказують чи їх власники є єврейської національності шляхом позначання єврейської дати народження власника. Журналіст Кріс МакҐріл в газеті «Гардіан» пише, що наявність вказівок приналежності до єврейської національності на посвідченнях особи — «практично вказує, де їх володарям дозволяється жити, чи мають вони доступ до деяких програм державного забезпечення, і крім іншого визначає як до них, ймовірно, будуть відноситися державні службовці і поліція.» Ця ж стаття також порівнює ізраїльську систему реєстрації населення, яка вимагає збір етнічних даних мешканців, до подібної системи реєстрації населення Південної Африки періоду апартеїду.
Критика аналогії з апартеїдом
Проізраїльські організації, такі як StandWithUs, виступають проти аналогії з південноафриканською політикою апартеїду. Вони стверджують, що політика апартеїду, яка була офіційною політикою ПАР, засновувалася на наданні повних прав лише меншості населення, тоді як права більшості, що не мала права голосу, обмежувалися. В Ізраїлі, на відміну від ПАР, виборчі права має все населення країни, включаючи арабських громадян Ізраїлю. Території ж Західного Берегу та Сектору Гази хоча і знаходяться під частковим контролем Ізраїлю, не є його частиною. В самому Ізраїлі, і в більшості країн, існує упереджене відношення до певних етнічних та релігійних груп, проте воно заборонене законом. Навіть разом з територіями Західного Берегу та Сектору Гази більшість населення має право голосу, а єврейське населення становить там понад 48 %, що контрастує з пригніченням більшості меншиною в ПАР.
Навіть деякі супротивники Ізраїлю виступають проти аналогії з апартеїдом. Так, ізраїльський антисіоніст професор Моше Мачовер заявив «… звинувачення ізраїльтян в апартеїді сприяють відвертанню уваги від значно більших проблем. Стосовно палестинців, сіоністська політика набагато гірша за апартеїд. Апартеїд можна повернути назад. Етнічні чистки набагато складніше повернути, щонайменш в короткій та середній перспективі».
Заходи
2005 року у Торонто, Канада, відбувся перший Тиждень ізраїльського апартеїду — низка заходів, переважно в навчальних закладах, спрямованих на поширенні інформації про ситуацію з палестинським населенням на Окупованих Ізраїлем територіях і на посиленні бойкоту Ізраїлю. Під час тижня демонструються фільми, проводяться лекції та демонстрації. З часу першого заходу у 2005 році, Тижні проводяться у 55 містах Канади, США, Європи та Ізраїлю.
Див. також
Засадничі міфи ізраїльської політики
Джерела
Політика Ізраїлю
Міжнародні відносини
Права людини
Антисіонізм
Дискримінація
Ізраїльсько-Палестинський конфлікт |
1024210 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%20%D0%90%D0%BB%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%97 | Битва при Алалії | Битва при Алалії — морська битва, що відбулась між флотом фокейців і об'єднаною флотилією Карфагена і етруського міста Цере біля міста Алалія на Корсиці у 535 р. до н. е.
Чисельна перевага була на боці пунійців і етрусків (120 кораблів проти 60). Флот фокейців був практично знищений: 40 суден потоплено, 20 — виведено з ладу. Попри те, що греки переконували, що перемога була на їхньому боці, — навіть Геродот іменує її «кадмовою», тобто такою, що не відрізнялася від поразки. Фокейці змушені були визнати Корсику володінням етрусків, відмовитися від Сардинії на користь Карфагена і евакуювати з островів (насамперед з Алалії) грецьких колоністів.
Примітки
Алалія
Алалія
Алалія
Битви VI століття до н. е.
535 до н. е. |
15813881 | https://en.wikipedia.org/wiki/Lebreil | Lebreil | Lebreil (Languedocien: Lebrèlh) is a former commune in the Lot department in south-western France. On 1 January 2016, it was merged into the new commune of Montcuq-en-Quercy-Blanc. Its population was 160 in 2018.
Geography
The Barguelonnette flows south-southwestward through the eastern part of the commune.
See also
Communes of the Lot department
References
Former communes of Lot (department) |
4217108 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BD%D0%B0%20%D0%94%D1%8E%D1%80%D1%80 | Лена Дюрр | Лена Дюрр — німецька гірськолижниця, медалістка чемпіонату світу.
Бронзову медаль чемпіонату світ Дюрр виборола у командних змаганнях з паралельного слалому на світовій першості 2013 року в Шлідмінгу і повторила цей успіх на першості 2021 року, що проходила в італійській Кортіні-д'Ампеццо.
Виступи на Олімпійських іграх
Посилання на джерела
Німецькі гірськолижниці
Гірськолижники на зимових Олімпійських іграх 2018
Гірськолижники на зимових Олімпійських іграх 2022
Срібні призери зимових Олімпійських ігор 2022
Німецькі срібні олімпійські медалісти |
165039 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B0%D1%85%D0%B0%D0%BA%D0%B0 | Оахака | Оахака:
Оахака — штат у Мексиці
Оахака-де-Хуарес (Оахака) — місто в Мексиці, адміністративний центр штату Оахака. |
13487582 | https://en.wikipedia.org/wiki/Artur%20Kyshenko | Artur Kyshenko | Artur Kyshenko (Ukrainian: Артур Кишенко, born November 14, 1986) is a Ukrainian middleweight kickboxer, fighting out of Kyshenko Gym. He is the 2015 Kunlun Fight 80 kg Tournament World Champion and K-1 World MAX 2008 Finalist.
He was ranked as the #1 Welterweight in the world by Combat Press from September 2017 until February 2020, when he transitioned into boxing. He had been continually ranked in the welterweight top ten by Combat Press since September 2014.
On 24 July 2019, Kyshenko was suspended for 4 years by National Anti-Doping Agency of France (AFLD) after testing positive for prohibited substances.
Kickboxing career
Early career
Artur started boxing at age eleven, turning to Kickboxing a year later at the Captain Odesa gym in his home town of Odesa, Ukraine where he was trained by the Romanian Ukrainian Pavel A. Bătrînu. In 2003, aged just 16, he entered the IMFA Amateur Muaythai World Championships held in Almaty, Kazakhstan finishing with a bronze medal in the category. He followed this up the next year by winning a gold medal in the I.F.M.A. European championships and becoming Fighting Arts world champion. He was quickly becoming Ukraine's most promising young fighter and his winning of two national championships in 2005 and 2006 reinforced this view.
K-1
It was not until 2006 that Artur became known internationally, making his K-1 MAX debut at the K-1 East Europe MAX 2006 event. Artur won the event in Vilnius, Lithuania in dominating fashion, stopping all three opponents on the night to book his place at a reserve fight at K-1 MAX's premier event. He also won gold on the amateur circuit – this time coming top of the 71 kg at the I.F.M.A. World Championships held in Bangkok, Thailand. He then made an appearance at the K-1 World MAX 2006 Final defeated the wily veteran and multiple world champion Rayen Simson in their reserve match.
2007 was another useful year for Artur who made a number of victorious appearances at K-1 MAX events including an elimination fight win over K-1 MAX Seoul champion Su Hwan Lee at the K-1 World MAX 2007 World Tournament Final Elimination which meant he qualified for the quarter-finals stages of the K-1 MAX 2007 final. Artur made the semi-finals defeating the hardhitting Mike Zambidis before losing to former champ and Japanese kickboxing legend Masato by KO despite being ahead on the judges score cards early on in the bout. He finished the year by winning gold for the second year in a row at the I.F.M.A World Championships.
Artur returned to K-1 action the next year defeating Jordan Tai and Yasuhiro Kido at elimination fights to make the final 4 in Tokyo. He met reigning MAX champion Andy Souwer in the semi-finals outworking the heavily favoured Dutchman to claim an extension round victory and face the previous year's finalist Masato in a rematch. Artur performed excellently in the final bout dropping Masato in the second but as he was unable to press his home his advantage the match went into an extension round which the local fighter won by a unanimous decision – a result some felt should never have gone into an extra round as the Ukrainian may have done enough over three rounds to have claimed victory. He entered the final again the following year destroying Alviar Lima in the final 16 before losing to Andy Souwer in the quarter-finals.
Of recent Artur has been on somewhat of a recent downward spiral with reports of the 5'11 Ukrainian having difficulties making the 70 kg weight limit and a mixed patch of results which saw victories over Murat Direkçi and Marcus Öberg being tempered with defeats to the un-fancied Hinata Watanabe and Mohammed Khamal – the latter costing him a quarter final place at the K-1 World MAX Final 2010. He has also switched gyms, moving from Captain Odesa in the Ukraine to Mike's Gym in Amsterdam at the tail-end of 2010. Kyshenko has been on a roll with his new gym, picking up wins against strong opposition such as Gago Drago and Nieky Holzken.
Even though Kyshenko's stance is mostly orthodox, many claim that due to the recent change of gyms, he is now a dual-stance, as seen in his fight against Gago Drago. (Editor's note: dual-stance meaning he uses both the orthodox and south-paw stance.)
He made short work of Chris Ngimbi in the quarter-finals of the K-1 World MAX 2012 World Championship Tournament Final before outpointing Andy Souwer in the semis, in the fourth match of their rivalry. He was then KO'd by his stable mate Murthel Groenhart in the final in Athens, Greece on December 15, 2012.
It's Showtime and other promotions
Kyshenko lost to Abraham Roqueñi via a controversial split decision at Enfusion Live: Barcelona in Barcelona, Spain on March 9, 2012. He also missed the contracted weight of 70 kg/154 lb by 2.5 kg/5.5 lb.
Kyshenko defeated Denis Makouski via TKO due to injury in round one at K-1 World Grand Prix 2013 in Vilnius, Lithuania on April 27, 2013, to win the KOK -71 kg title.
He competed in the -71 kg tournament at the Legend Fighting Show in Moscow, Russia on May 25, 2013, facing Yuri Bessmertny in the semi-finals. He defeated Yuri Bessmertny via an extra round unanimous decision the semi-finals but was injured in the bout and could not fight in the final, replaced Alim Nabiev.
He signed with Glory in November 2013 to compete in their -77 kg/170 lb welterweight division.
At the KOK World Grand Prix 2013 in Magdeburg, Germany on November 23, 2013, Kyshenko dropped Syrian-German journeyman Baker Bakarat with a body kick before winning by a TKO due to a cut in round one.
In his promotional debut with Glory, Kyshenko took a unanimous decision over Kenmun at Glory 13: Tokyo in Tokyo, Japan on December 21, 2013.
He knocked out Wen Jindo with a first round high kick at Hero Legends in Jinan, China on December 3, 2014.
He lost to Karapet Karapetyan by unanimous decision on the Glory 14: Zagreb undercard in Zagreb, Croatia on March 8, 2014.
He was scheduled to fight Dzhabar Askerov at Legend 3: Pour Homme in Milan, Italy on April 5, 2014 but conceded that he would be unable to make the contracted weight of -71 kg/156 lb and was replaced by his stablemate Murthel Groenhart.
Kyshenko was scheduled to fight Radoslaw Paczuski during 2014 KOK WGP in Gdnask. He won the fight by TKO, after Radoslaw's corner threw in the towel in the third round.
He fought with King of Kings again two months later, when he took on Andrei Leuştean. He defeated Andrei by unanimous decision.
Kunlun Fight
Kyshenko fought Bai Jinbin during Kunlun Fight 18. He won the fight with a right hook KO. He won his second fight with Kunlun Fight as well, by knocking Jonatan Oliveira out in the third round. Kyshenko beat Dmitry Valent during Kunlun Fight 25 by split decision.
After winning his next three fights against Cédric Tousch, Ruben Lee and Hicham El Gaoui, Kyshenko participated in the 2015 Kunlun Fight 80 kg tournament. He defeated Eyevan Danenberg by KO in the semifinals, and Dmitry Valent by KO in the finals.
After winning the tournament, Kyshenko would extend his winning streak to 18 straight fights without a loss. He defeated Murthel Groenhart by an extra round decision at Kunlun Fight 43, Jonatan Oliveira by decision at Kunlun Fight 45, Alex Pereira by TKO at Kunlun Fight 48, Zakaria Baitar by TKO at Kunlun Fight 60, Gabriele Casella by decision at Kunlun Fight 62, Constantino Nanga by KO at Rumble Of The Kings, Andrey Chekhonin by KO at Kunlun Fight 68, and Timur Aylyarov by TKO at Kunlun Fight 74.
During MAS Fight Ling Shan Grand Prix, Kyshenko took part in a three on one match. He fought consecutively a round with each of the three opponents including Rambo, with a win being awarded to either him or one of his opponents, should a KO be scored. The fight ended in a draw since no one managed a KO.
Arena Fight
Kyshenko fought Yohan Lidon for the Arena Fight Middleweight Kickboxing Title in June 2019. He beat Lidon by a unanimous decision.
Doping suspension
On 5 March 2021, it was announced that the Arena Fight Championship stripped its middleweight title from Artur Kyshenko and installed Yohan Lidon as champion after Kyshenko failed a doping test. The Ukrainian was suspended by National Anti-Doping Agency of France (AFLD) until July 24, 2023.
Titles
Professional
2015 Kunlun Fight -80kg Tournament World Champion
2013 King of Kings -71 kg champion
2012 K-1 Rising ~ K-1 WORLD MAX 2012 runner up
2011 It's Showtime "Fast & Furious 70MAX" runner up
2008 K-1 World MAX Final runner up
2006 K-1 East Europe MAX champion
2004 Fighting Arts world champion
Amateur
2010 SportAccord Combat Games in Beijing, China -71 kg
2007 I.F.M.A. World Muay Thai Championships in Bangkok, Thailand -71 kg
2006 I.F.M.A. World Muay Thai Championships in Bangkok, Thailand -71 kg
2006 Ukrainian Muay Thai Championships in Odesa, Ukraine -71 kg
2005 Ukrainian Muay Thai Championships in Odesa, Ukraine -75 kg
2004 I.F.M.A. World Muay Thai Championships in Bangkok, Thailand -67 kg
2004 I.F.M.A. European Muay Thai Championships
2003 I.F.M.A. World Muay Thai Championships in Almaty, Kazakhstan -63.5 kg
Professional boxing record
Professional kickboxing record
|-
|- style="background:#c5d2ea;"
| 2019-06-08 || No Contest||align=left| Yohan Lidon || Arena Fight || Aix-en-Provence, France || Decision (Unanimous)|| 5 || 3:00
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#c5d2ea;"
| 2019-05-01 || Draw||align=left| Florin Lambagiu Ruben Lee Sun Chao || MAS Fight Ling Shan Grand Prix || Sichuan, China || Draw || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2018-05-13|| Win ||align=left| Timur Aylyarov || Kunlun Fight 74 || China || TKO (Punches) || 3 || 2:40
|-
|- style="background:#cfc;"
| 2017-12-17|| Win ||align=left| Andrei Chekhonin || Kunlun Fight 68 || China || KO (Left Body Hook) || 1 || 1:29
|- style="background:#cfc;"
| 2017-11-25 || Win ||align=left| Constantino Nanga || Rumble Of The Kings || Sweden || KO (Left Hook) || 3 ||
|- style="background:#cfc;"
| 2017-06-10 || Win ||align=left| Gabriele Casella || Kunlun Fight 62 || Bangkok, Thailand || Decision (Unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2017-04-23 || Win||align=left| Zakaria Baitar || Kunlun Fight 60 || Guizhou, China || TKO (Right Cross + Left Body Hook) || 2 || 1:15
|- style="background:#cfc;"
| 2016-07-31 || Win ||align=left| Alex Pereira || Kunlun Fight 48 || Jining, China || TKO (punches)|| 2 || 2:55
|- style="background:#cfc;"
| 2016-06-05 || Win ||align=left| Jonatan Oliveira || Kunlun Fight 45 || Chengdou, China || Decision (Unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2016-04-23 || Win ||align=left| Murthel Groenhart || Kunlun Fight 43 || Zhoukou, China || Extra Round Decision || 4 || 3:00
|-|- style="background:#cfc;"
| 2015-12-19 || Win ||align=left| Dmitry Valent || Kunlun Fight 35 – 80 kg Tournament,Final || Luoyang, China || KO(Punches) || 1 || 0:22
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2015-12-19 || Win ||align=left| Eyevan Danenberg || Kunlun Fight 35 – 80 kg Tournament,Semi-final || Luoyang, China || KO(Right hook) || 2 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2015-11-21 || Win ||align=left| Hicham El Gaoui || Enfusion Live 34 || Groningen, Netherlands || Decision || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2015-10-24 || Win ||align=left| Ruben Lee || IFC 3 || Barcelona, Spain || Decision || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2015-09-12 || Win ||align=left| Cédric Tousch|| Its Fight Time || Germany, || Decision(Unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2015-05-15 || Win ||align=left| Dmitry Valent || Kunlun Fight 25 || Bratislava, Slovakia || Decision (split) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2015-04-26 || Win ||align=left| Jonatan Oliveira || Kunlun Fight 23 – 80 kg Tournament, Quarter-finals || Chansha, Hunan, China || KO (Left body hook) || 3 || 1:20
|- style="background:#cfc;"
| 2015-02-01 || Win ||align=left| Bai Jinbin || Kunlun Fight 18 || Guangzhou, China || KO (Right Hook) || 1 || 2:48
|- style="background:#cfc;"
| 2014-12-20 || Win ||align=left| Andrei Leuştean || KOK World GP 2014 in Chișinău || Chișinău, Moldova || Decision (unanimous) ||3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2014-10-17 || Win ||align=left| Radoslaw Paczuski || KOK World GP 2014 in Gdańsk || Gdańsk, Poland || TKO (towel thrown) || 3 || 0:38
|- style="background:#fbb;"
| 2014-03-08 || Loss ||align=left| Karapet Karapetyan || Glory 14: Zagreb || Zagreb, Croatia || Decision (unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2014-01-03 ||Win||align=left| Wen Jindo || Hero Legends || Jinan, China || KO (right high kick) || 1 || 1:23
|- style="background:#cfc;"
| 2013-12-21 || Win ||align=left| Kenmun || Glory 13: Tokyo || Tokyo, Japan || Decision (unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2013-11-23 || Win ||align=left| Baker Barakat || KOK World Grand Prix 2013 || Magdeburg, Germany || TKO (cut) || 1 ||
|- style="background:#cfc;"
| 2013-05-25 || Win ||align=left| Yuri Bessmertny || Legend 1, Semi-finals || Moscow, Russia || Ext. r. decision (unanimous) || 4 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2013-04-27 || Win ||align=left| Denis Makouski || K-1 World Grand Prix 2013 in Vilnius || Vilnius, Lithuania || TKO (injury) || 1 ||
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#fbb;"
| 2013-03-09 || Loss ||align=left| Abraham Roqueñi || Enfusion Live: Barcelona || Barcelona, Spain || Decision (split) || 3 || 3:00
|- style="background:#fbb;"
| 2012-12-15 || Loss ||align=left| Murthel Groenhart || K-1 World MAX 2012 World Championship Tournament Final, Final || Athens, Greece || KO (right overhand) || 3 || 0:54
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2012-12-15 || Win ||align=left| Andy Souwer || K-1 World MAX 2012 World Championship Tournament Final, Semi-finals || Athens, Greece || Decision (unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2012-12-15 || Win ||align=left| Chris Ngimbi || K-1 World MAX 2012 World Championship Tournament Final, Quarter-finals || Athens, Greece || TKO (referee stoppage) || 2 || 1:48
|- style="background:#cfc;"
| 2012-05-27 || Win ||align=left| Su Hwan Lee || K-1 World MAX 2012 World Championship Tournament Final 16, First Round || Madrid, Spain || KO (Left punch) || 2 ||
|- style="background:#fbb;"
| 2012-03-24 || Loss ||align=left| Giorgio Petrosyan || Fight Code || Milan, Italy || Decision (Unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2012-02-05 || Win ||align=left| Roberto Cocco || Thai Boxe Mania || Turin, Italy || Decision (Unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2011-11-26 || Win ||align=left| Yodsanklai Fairtex || Rumble of the Kings 2011 || Stockholm, Sweden || Decision (Unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#fbb;"
| 2011-09-24 || Loss ||align=left| Robin van Roosmalen || It's Showtime "Fast & Furious 70MAX" Final || Brussels, Belgium || KO (Left hook) || 1 || 2:20
|-
! style=background:white colspan=9 |
|-
|- style="text-align:center; background:#cfc;"
| 2011-09-24 || Win ||align=left| Andy Souwer || It's Showtime "Fast & Furious 70MAX" Semi-final || Brussels, Belgium || Decision (Unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2011-09-24 || Win ||align=left| Gago Drago || It's Showtime "Fast & Furious 70MAX" Quarter-final|| Brussels, Belgium || TKO (referee stoppage) || 3 || 1:03
|- style="background:#cfc;"
| 2011-05-28 || Win ||align=left| Nieky Holzken || United Glory 14: 2010–2011 World Series Finals || Moscow, Russia || Decision (Unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2011-03-06 || Win ||align=left| Gago Drago || It's Showtime Sporthallen Zuid || Amsterdam, Netherlands || Decision (5-0) || 3|| 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2010-11-27 ||Win ||align=left| Marcus Öberg || K-1 Scandinavia Rumble of the Kings 2010 || Stockholm, Sweden ||Decision || 3 ||3:00
|- style="background:#fbb;"
| 2010-10-03 || Loss ||align=left| Mohammed Khamal || K-1 World MAX 2010 Final 16 - Part 2 || Seoul, South Korea || Decision (Unanimous) || 3 || 3:00
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#fbb;"
| 2010-07-31 || Loss ||align=left| Hinata Watanabe || KRS: "RISE 68" || Bunkyo, Tokyo, Japan || TKO (Left middle kick) || 3 || 1:23
|- style="background:#cfc;"
| 2010-05-29 ||Win ||align=left| Murat Direkçi || It's Showtime 2010 Amsterdam || Amsterdam, Netherlands ||Decision (4-1) ||3 ||3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2009-12-12 || Win ||align=left| Vladimir Moravcik || K-1 ColliZion 2009 Final Tournament, Super Fight || Prague, Czech Republic || KO (Right high kick) || 2 || 2:43
|- style="background:#cfc;"
| 2009-11-20 || Win ||align=left| Abdoulile Joof || K-1 Rumble of the Kings 2009 in Stockholm, Super Fight || Stockholm, Sweden || Decision (Unanimous) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2009-10-26 || Win ||align=left| Toofan Salafzoon || K-1 World MAX 2009 Final, Super Fight || Yokohama, Japan || KO (Right cross) || 3 || 1:50
|- style="background:#fbb;"
| 2009-07-13 || Loss ||align=left| Andy Souwer || K-1 World MAX 2009 Final 8 || Tokyo, Japan || Ext R. Decision (Unanimous) || 4 || 3:00
|-
! style=background:white colspan=9 |
|-
|- style="text-align:center; background:#cfc;"
| 2009-04-21 || Win ||align=left| Alviar Lima || K-1 World MAX 2009 Final 16 || Fukuoka, Japan || TKO (Ref. stop/two knockdowns) || 1 || 2:56
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2008-12-31 || Win ||align=left| Yoshihiro Sato || Dynamite!! 2008 || Saitama, Japan || Decision (Majority) || 3 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2008-11-22 || Win ||align=left| Vadim Chromyh || K-1 World GP 2008 in Riga || Riga, Latvia || KO (Kicks) || 2 ||
|- style="background:#fbb;"
| 2008-10-01 || Loss ||align=left| Masato || K-1 World MAX 2008 Final, Final || Tokyo, Japan || Ext R. Decision (Unanimous) || 4 || 3:00
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2008-10-01 || Win ||align=left| Andy Souwer || K-1 World MAX 2008 Final, Semi-finals || Tokyo, Japan || Ext R. Decision (Unanimous) || 4 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2008-07-07 || Win ||align=left| Yasuhiro Kido || K-1 World MAX 2008 Final 8 || Tokyo, Japan || Decision (Unanimous) || 3 || 3:00
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2008-04-09 || Win ||align=left| Jordan Tai || K-1 World MAX 2008 Final 16 || Tokyo, Japan || Ext R. Decision (Unanimous) || 4 || 3:00
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2008-02-02 || Win ||align=left| Shingo Garyu || K-1 World MAX 2008 Japan Tournament, Super Fight || Tokyo, Japan || KO (Left hook) || 1 || 3:00
|- style="background:#fbb;"
| 2007-10-03 || Loss ||align=left| Masato || K-1 World MAX 2007 World Championship Final, Semi-finals || Tokyo, Japan || KO (Left hook) || 2 || 0:41
|- style="background:#cfc;"
| 2007-10-03 || Win ||align=left| Mike Zambidis || K-1 World MAX 2007 World Championship Final, Quarter-finals || Tokyo, Japan || Ext R. Decision (Unanimous) || 4 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2007-07-21 || Win ||align=left| Chi Bin Lim || K-1 Fighting Network KHAN 2007 || Seoul, Korea || TKO (Low kicks)|| 2 || 1:04
|- style="background:#cfc;"
| 2007-06-28 || Win ||align=left| Su Hwan Lee || K-1 World MAX 2007 World Tournament Open || Tokyo, Japan || KO (Left hook) || 3 || 1:11
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2007-03-17 || Win ||align=left| Sandris Tomsons || K-1 East Europe MAX 2007, Super Fight || Vilnius, Lithuania || TKO (Ref stop/Three knockdowns) || 1 ||
|- style="background:#fbb;"
| 2006-12-20 || Loss ||align=left| Mikhail Chalykh || W.K.B.F. World title (76 kg) Semi-finals || Moscow, Russia || Ext R. Decision (Split) || 4 || 3:00
|- style="background:#fbb;"
| 2006-09-04 || Loss ||align=left| Hayato || K-1 World MAX 2006 Champions' Challenge || Tokyo, Japan || Ext R. Decision (Unanimous) || 4 || 3:00
|- style="background:#cfc;"
| 2006-06-30 || Win ||align=left| Rayen Simson || K-1 World MAX 2006 World Tournament Final, Reserve Fight || Yokohama, Japan || Decision (Majority) || 3 || 3:00
|- style="background:#c5d2ea;"
| 2006-05-10 || NC ||align=left| Ibrahim Tamazaev || W.B.K.F. European title @ Club "Arbat" || Moscow, Russia || No contest (Head butt) || 1 ||
|- style="background:#cfc;"
| 2006-03-29 || Win ||align=left| Aleksander Demchenko || Fight Club Arbat || Moscow, Russia || TKO || 3 ||
|- style="background:#cfc;"
| 2006-03-10 || Win ||align=left| Marius Buzinskas || K-1 East Europe MAX 2006, Final || Vilnius, Lithuania || TKO (Corner stoppage) || 1 || 1:42
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2006-03-10 || Win ||align=left| Jurij Bulat || K-1 East Europe MAX 2006, Semi-finals || Vilnius, Lithuania || TKO (Doctor stoppage) || 3 || 1:16
|- style="background:#cfc;"
| 2006-03-10 || Win ||align=left| Egidijus Brandisauskas || K-1 East Europe MAX 2006, Quarter-finals || Vilnius, Lithuania || KO (Liver punch) || 1 || 2:20
|- style="background:#c5d2ea;"
| 2005-12-09 || Draw ||align=left| Denis Laevskiy || "Ukraine vs Belarus" || Sevastopol, Ukraine || Decision draw || 3 || 3:00
|- style="background:#fbb;"
| 2004-02-11 || Loss ||align=left| Alen Ofoio || "Ukraine vs Kyrgyz" @ Club "Arbat" || Moscow, Russia || Decision (Unanimous) || 3 || 3:00
|-
| colspan=9 | Legend:
Amateur kickboxing record
{{Kickboxing record start|norec=y|title=Amateur Kickboxing Record|record=119 Wins, 13 Losses}}
|- style="background:#fbb;"
| 2010-08-29 ||Loss||align=left| Teerapong "Chalermdet" Dee || SportAccord Combat Games 2010, Semi-finals || Beijing, China ||Decision (Unanimous) || 4 || 2:00
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2010-08-29 ||Win ||align=left| Almaz Smagulov || SportAccord Combat Games 2010, Quarter-finals || Beijing, China ||Decision (Unanimous) || 4 || 2:00
|- style="background:#cfc;"
| 2007-12-05 || Win ||align=left| Dias Kassenov || W.M.C.-I.F.M.A. World Muay Thai Championships, Final || Bangkok, Thailand || Decision || 5 || 2:00
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2007-12-02 || Win ||align=left| Alex Schmidt || W.M.C.-I.F.M.A. World Muay Thai Championships, Semi-finals || Bangkok, Thailand || Decision || 5 || 2:00
|- style="background:#cfc;"
| 2007-11-27 || Win ||align=left| Ghader Mirshamsi || W.M.C.-I.F.M.A. World Muay Thai Championships, Quarter-finals || Bangkok, Thailand || TKO (Referee stoppage) || 2 ||
|- style="background:#cfc;"
| 2006-06-07 || Win ||align=left| Karim Bezouh || W.M.C.-I.F.M.A. World Muay Thai Championships, Final || Bangkok, Thailand || TKO (No show) || 1 || 0:00
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2006-06-05 || Win ||align=left| Mohamed Rahhaoui || W.M.C.-I.F.M.A. World Muay Thai Championships, Semi-finals || Bangkok, Thailand || TKO || 3 ||
|- style="background:#cfc;"
| 2006-06-03 || Win ||align=left| Dias Kassenov || W.M.C.-I.F.M.A. World Muay Thai Championships, Quarter-finals || Bangkok, Thailand || KO (Punch) || 4 ||
|- style="background:#cfc;"
| 2006-06-02 || Win ||align=left| Constantin Țuțu || W.M.C.-I.F.M.A. World Muay Thai Championships, 1st round || Bangkok, Thailand || TKO (Low kicks) || 2 ||
|- style="background:#cfc;"
| 2006-04-02 || Win ||align=left| Oleksandr Medvedev || 11th Ukrainian Muay Thai Championships || Odesa, Ukraine || || ||
|-
! style=background:white colspan=9 |
|- style="background:#cfc;"
| 2005-04-03 || Win ||align=left| Dmytro Kirpan || 10th Ukrainian Muay Thai Championships || Odesa, Ukraine || || ||
|-
! style=background:white colspan=9 |
|-
| colspan=9 | Legend''':
See also
List of K-1 events
List of K-1 champions
List of It's Showtime events
List of male kickboxers
References
External links
1986 births
Living people
Ukrainian male kickboxers
Lightweight kickboxers
Welterweight kickboxers
Middleweight kickboxers
Sportspeople from Odesa
Ukrainian expatriates in the Netherlands
Glory kickboxers
Kunlun Fight kickboxers
Ukrainian male boxers
Light-heavyweight boxers
Doping cases in kickboxing
King of Kings champions
Kunlun Fight kickboxing champions |
313680 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%28%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE%29 | Котелевка (село) | Котелевка (село)
Котелевка — село в Україні, у Краснокутській селищній громаді Богодухівського району Харківської області. Населення становить 65 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Колонтаївська сільська рада.
Географія
Село Котелевка знаходиться на березі річки Котелевка і витягнуто вздовж її русла на 6 км. Річка в цьому місці пересихає. Нижче за течією примикає до села Михайлівка Перша (Полтавська область).
Історія
12 червня 2020 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Краснокутської селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Краснокутського району, село увійшло до складу Богодухівського району.
Примітки
Посилання
Погода в селі Котелевка
Села Харківської області
Населені пункти Богодухівського району |
1707656 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA | Часниківський заказник | Часниківський заказник — орнітологічний заказник загальнодержавного значення в Україні. Розташований у межах Звягельського району Житомирської області, на південний захід від села Кочичине.
Площа 612 га. Статус присвоєно згідно з постановою РМ УРСР від 25.02.1980 року № 132. Перебуває у віданні ДП «Ємільчинське ЛГ» (Кочичинське лісництво, кв. 45, 46, 47, 53, 45, 55).
Статус присвоєно для збереження сфагнового болота з прилеглими залісненими ділянками. Рослинність характерна для такого типу боліт: осоково-сфагнові угруповання, по берегах — пригнічена деревна рослинність та зарості чорниці. Територія заказника є місцем оселення багатьох видів птахів, у тому числі рідкісних: глушці, а також лелеки чорні, занесені до Червоної книги України.
Джерела
Кочичинське лісництво (карта)
Орнітологічні заказники Житомирської області
Природно-заповідний фонд Ємільчинського району
Природоохоронні об'єкти, засновані 1980
засновані в Україні 1980 |
1339443 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B5%20%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F | Інтерактивне телебачення | Інтерактивне телебачення — надання в одній IP-мережі окрім звичного телебачення ще й кількох популярних сервісів одночасно: Інтернет, телефонії та інших («Відео на вимогу» (Video on Demand) — користувач може за певну плату переглядати вибрані фільми, мультфільми чи прослуховувати аудіо записи та «Платне телебачення» (Pay Per View) — перегляд платних програм з оплатою під час перегляду та інші). Часто передбачає встановлення додаткових приставок до телевізорів.
Телебачення
Інтерактивні комунікації |
3155994 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BA-%D0%A0%D0%B8%D0%B4%D0%B6 | Парк-Ридж | Парк-Ридж
Парк-Ридж — місто, штат Іллінойс
Парк-Ридж — місто, штат Нью-Джерсі
Парк-Ридж — селище, штат Вісконсин
Див. також
Парк-Рідж |
4672170 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%BB%D1%96%D1%8F%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%82%D1%8E%D0%BA | Юлія Микитюк | Юлія Микитюк
Микитюк Юлія Віталіївна - волейболістка
Микитюк Юлія Володимирівна - перекладачка |
1262565 | https://uk.wikipedia.org/wiki/HD138657 | HD138657 | HD138657 — хімічно пекулярна зоря спектрального класу
A2 й має видиму зоряну величину в смузі V приблизно 9,4.
Див. також
Перелік HgMn-зір
Ртутно-манганова зоря
Перелік хімічно пекулярних зір (14h-16h)
Хімічно пекулярна зоря
Перелік хімічно пекулярних зір з пониженим вмістом гелію
Хімічно пекулярна зоря з пониженим вмістом гелію
Перелік Am-зір
Am-зоря
Джерела
Хімічно пекулярні зорі
Зорі головної послідовності спектрального класу A2
6 |
45604368 | https://en.wikipedia.org/wiki/%C3%81ngel%20Gabilondo | Ángel Gabilondo | Ángel Gabilondo Pujol (born 1 March 1949) is a Spanish university professor, currently serving as the 6th Ombudsman of Spain.
Between 2009 and 2011, he was Minister of Education in José Luis Rodríguez Zapatero's Cabinet.
In June 2011, he received the Medalla de Oro for the Universidad de Málaga. On 30 December 2011 he received a condecoration for the Order of Charles III and also the Orden de Alfonso X el Sabio on 26 December 2014.
In 2015, he was named Spanish Socialist Workers' Party's candidate for the Community of Madrid 2015 election. He returned to be a candidate for the 2016 election. Suggested by Pedro Sánchez, he was again the PSOE candidate for the 2019 election.
In October 2018, he offered himself to be the president of Madrid, in order to succeed Ángel Garrido.
In October 2021, after an agreement between major parties of the Cortes Generales, he was nominated to be the 6th Spanish Ombudsman. The Cortes Generales Joint Committee on Relations with the Ombudsman ratified the nomination on 27 October 2021 and it sent the candidacy to the Plenary for a final voting.
He is the brother of Spanish journalist Iñaki Gabilondo.
Publications
References
External links
1949 births
Autonomous University of Madrid alumni
Living people
Politicians from San Sebastián
Members of the 10th Assembly of Madrid
Members of the Socialist Parliamentary Group (Assembly of Madrid)
Members of the 11th Assembly of Madrid
Ombudsmen in Spain
Awarded with the Bachelor's Degree Extraordinary Award |
1580605 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B5-%D0%BF%D1%80%D0%B8-%D0%93%D0%B0%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D1%96 | Моравче-при-Габровкі | Моравче-при-Габровкі — поселення в общині Літія, Осреднєсловенський регіон, Словенія. Висота над рівнем моря: 473,2 м.
Посилання
Статистичне бюро Республіки Словенія
Населені пункти Словенії |
66602 | https://uk.wikipedia.org/wiki/NGC%204236-2 | NGC 4236-2 | NGC 4236-2
Об'єкти NGC
Дракон (сузір'я)
Галактики |
58953999 | https://en.wikipedia.org/wiki/Yousef%20Zayed | Yousef Zayed | Yousef Zayed (born 2 September 1979) is a Kuwaiti footballer. He competed in the men's tournament at the 2000 Summer Olympics.
References
External links
1979 births
Living people
Kuwaiti men's footballers
Kuwait men's international footballers
Al-Fahaheel FC players
Al-Salmiya SC players
Asian Games competitors for Kuwait
Men's association football defenders
Footballers at the 2000 Summer Olympics
Footballers at the 2002 Asian Games
Kuwait SC players
Olympic footballers for Kuwait
Place of birth missing (living people)
Kuwait Premier League players |
2969864 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D1%83%D0%B5%D0%BB%D0%B0%20%D0%A1%D0%B0%D0%B5%D0%BD%D1%81 | Мануела Саенс | Мануела Саенс (Кіто, Нова Гранада — , Пайта, Перу) — латиноамериканська революціонерка, кохана Симона Болівара.
Біографія
Незаконно народжена дитина. Після смерті своєї матері була відправлена в монастир в Санта-Каталіну, де навчалась грамоти. У 17 років залишила монастир і деякий час жила з батьком, який влаштував її одруження з англійським комерсантом Джеймсом Торном, який проживав у Лімі. Там Мануела вперше познайомилася з революційним рухом, ідеї якого стала розділяти. В 1822 році вона пішла від чоловіка і повернулася в Кіто, де зустріла Симона Болівара, стала його коханою. 25 вересня 1828 року вона врятувала Болівару життя під час нападу та отримала від нього прізвище Libertadora del Libertador («визволителька визволителя»). В 1834 році переїхала в невелике місто Пайту, де заробляла торгівлею солодощами та тютюном.
Померла в 1856 році під час епідемії дифтерії.
Примітки
Розвідниці |
13170872 | https://en.wikipedia.org/wiki/Huesa%20del%20Com%C3%BAn | Huesa del Común | Huesa del Común is a municipality located in the province of Teruel, Aragon, Spain. According to the 2004 census (INE), the municipality has a population of 116 inhabitants.
References
Municipalities in the Province of Teruel |
18817976 | https://en.wikipedia.org/wiki/Izvoarele%2C%20Prahova | Izvoarele, Prahova | Izvoarele, Prahova
Izvoarele is a commune in Prahova County, Muntenia, Romania. It is composed of six villages: Cernești, Chirițești, Homorâciu, Izvoarele, Malu Vânăt and Schiulești.
A quiet, mostly self-sufficient commune, it has been slowly developing since the 1990s, with small improvements such as the mid-2000s paving of the main east/west road that had been a dirt road. Modern architecture is to be seen in some of the recently built houses, while some are very old, contrasting the mixed population of rich and poor. A railway bridge made of massive stone lies to the south of the railway station.
The river Teleajen flows through Homorâciu. The Crasna is a right tributary of this river; it discharges into the Teleajen in Izvoarele.
References
Communes in Prahova County
Localities in Muntenia |
650259 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%81 | Полярний експрес | Полярний експрес
«Полярний експрес» — дитячий мультфільм, виконаний у техніці комп'ютерної анімації 3D Роберта Земекіса 2004 року. Базується на однойменній книзі письменника Кріса Ван Олсбурга.
Підзаголовок: Якщо дуже сильно вірити в диво, воно обов'язково збудеться.
Сюжет
Події відбуваються в місті Гранд Репідс (штат Мічиган), США близько 1935 року.
Головний герой — хлопчик Стівен. Його батьки впевнені, що він вже не вірить у Санта Клауса. Та й звісно, як можна повірити в істинність Санти, якщо проти цього свідчать газетні статті, святкова фотографія, на якій хлопчик випадково зняв з Санти бороду, а також енциклопедія, у якій Стівен прочитав, що Північний полюс, де й має мешкати дід-чарівник, який розносить подарунки малечі, непридатний для життя? Та Стівен не хоче прощатися з казкою дитинства, тому він не поспішає засинати в Святвечір, уважно прислухаючись до кожного звуку в будинку, тому що дуже хоче почути довгоочікуваний дзвін саней Санта Клауса.
І от, відбувається диво: час зупиняється, і прямо перед його будинком зупиняється потяг — «Полярний експрес». Із потяга виходить кондуктор і пропонує Стівенові, що вибіг на подвір'я в піжамі та капцях, поїхати до Північного полюсу.
Спочатку він відмовляється, проте в останній момент застрибує до поїзда. У вагоні сидять інші діти, приблизно того ж віку, що й Стівен і також у піжамах. У їх числі Ізабель, Ленні та хлопчик Біллі, який одразу не хотів сідати до екпресу, а надалі сидів на самоті в сусідньому хвостовому вагоні.
Вправні офіціанти розвозять дітям гарячий шоколад. Без шоколаду лишився Біллі, тому Ізабель вирішує пригостити його. На жаль, дівчинка забула свій квиток на сидінні. Намагаючись допомогти Ізабель, Стівен іде з її квитком до хвостового вагону, де Ізабель та кондуктор розмовляють з Біллі. Та вітер вихоплює квиток із рук Стівена. Квиток падає в лісі, але за чарівною випадковістю повертається до вагону. На жаль, Стівен не помічає цього. Кондуктор просить Ізабель пройти з ним, щоб, як з'ясується згодом, допомогти машиністові. Тут Стівен помічає квиток Ізабель, і прямує за кондуктором і дівчинкою на дах потяга, де зустрічає містичного духа-зайця, який варить каву на даху засніженого експресу: він допомагає Стівену дістатися двигуна (перестрибнувши вагони на лижах) — і там, після декількох інших дивовижних пригод, Стівен віддає Ізабель її квиток.
«Полярний експрес» прибуває до Північного полюсу. Там Стівен, Ізабель і Біллі відстають від решти дітей, тому на власні очі бачать містечко ельфів, фабрику дитячих новорічних подарунків. Пізніше вони опиняються на площі, де зібралися всі ельфи та діти, які очікують Санта Клауса. Вони радісно вітають Санту, стаючи один одному на плечі, тож Стівен не може його побачити.
Біля Стівена падає дзвіночок, що зірвався з саней Санти, проте не почув його дзвону: для того, щоб почути його магічний дзвін, який діти вважають найкращим у світі звуком, треба вірити в різдвяне чудо. Стівен змушує себе повернути колишню віру, і після цього може почути той дзвін.
Далі Санта визначив того, хто першим отримає різдвяний подарунок. Цього разу ним стає Стівен, і хлопець просить дзвіночок з саней Санти. Цей дорогоцінний подарунок він ховає у кишеню свого халату.
Після цього Санта Клаус вирушає роздавати подарунки дітям усього світу, а «Полярний експрес» розвозить дітей по домівках.
У експресі Стівен із жалем бачить, що кишеня його халату продірявлена, тому він загубив дзвіночок.
Стівен повертається додому, і життя йде звичним ходом. Уранці, поспішаючи до ялинки, Стівен рве кишеню в своїм халаті (яка доти була ціла), але в подарунок отримує дзвіночок із запискою від Санти.
Із часом діти і люди перестають чути дзвін, навіть менша сестра Стівена. Сам Стівен продовжує вірити в диво, тому не перестає чути той дзвін, навіть після того, як стає дорослим.
Саундтрек
У 2004 році в США вийшов саундтрек до мультфільму «Полярний експрес». Музику до фільму написав Алан Сільвестрі, слова до пісень написав Глен Баллард.
Believe, Do You Believe in Ghosts, Approaching Flat Top Tunnel (5:04)
Runaway Train, On the Ice, Ticket Punch, Saved by An Angel (4:51)
Boarding the Train, The Ride Home (8:48)
Returning the Lost Ticket (2:13)
Meeting Santa Claus (6:16)
Seeing Is Believing (3:46)
Suite From the Polar Express (6:02)
The Polar Express — Том Генкс (3:24)
When Christmas Comes to Town — Matthew Hall & Meagan Moore (4:07)
Hot Chocolate — Том Генкс (2:32)
Spirit of the Season (2:33)
Believe — Josh Groban (4:18)
Критика
На сайті Rotten Tomatoes фільм отримав 56 % позитивних рецензій кінокритиків.
Річард Шикель у журналі «Time» писав, що фільм не має якоїсь делікатної чарівності, це «просто незграбна історія», котру попри недоліки варто поглянути. Різноманітні спецефекти, як-от анімації потяга, зображення льоду, виконані чудово. Проте персонажі все ж виглядають дерев'яними, а те, що на них видно кожну волосину, не означає, що це те, чого чекають глядачі. «Полярний експрес» повертає захват від перших фільмів, яким вистачало бути дечим новим у сфері розваг самим по собі.
Нелл Міноу в Common Sense Media писала — як і книга, фільм «Полярний експрес» містить чудові меседжі про важливість віри, цінність дружби, поваги та мужності, а також красу доброти до інших. Режисер Роберт Земекіс зробив досить хорошу роботу, щоб зберегти цілісність короткого сюжету, розширеного до повнометражного фільму. Аніматори зробили все можливе, щоб зберегти вигляд чудових ілюстрацій Кріса Ван Олсбурга.
Стелла Папамічел з BBC розкритикувала, що спершу спецефекти приголомшують, але згодом глядачам стає нудно від сюжету, що нікуди не рухається. Пригоди стаються одна за одною, не розкриваючи персонажів, а деякі яскраві другорядні постаті існують лише для того, щоб вразити своїм виглядом.
Касові збори
Касові збори стрічки становлять $305,461,064 ($181,320,482 в США та $124,140,582 в решті світу).
Цікаві факти
Том Генкс грає в цьому фільмі відразу п'ять ролей: головного героя стрічки — хлопчика, батька героя, провідника, якому передано риси обличчя Тома Генкса, Дух Різдва та Санта Клауса.
Реліз DVD-видання в Англії та США відбувся 10 листопада 2004 р.
Це перший повнометражний фільм, де рухи всіх персонажів та їхня міміка передані оцифруванням гри акторів, тому фільм увійшов до Книги рекордів Гіннесса.
На початку фільму кондуктор називає адресу будинку, де жив головний герой. Ця адреса реальна, адже за нею в дитинстві жив сам Роберт Земекіс.
Див. також
«Полярний експрес» - дитяча книга американського письменника Кріса Ван Олсбурга, вперше видана в 1985 році.
— відеогра за сюжетом мультфильму
«Полярний експрес» — тіньова адаптація створена Театром Тіней Verba
Примітки
Джерело
Офіційна вебсторінка
Мультфільм на сайті Internet Movie Database
Як створювали зображення та ефекти для фільму «Полярний експрес»
Фільми США 2004
Фільми Роберта Земекіса
Комп'ютерні анімаційні фільми
Мультфільми за алфавітом
Мультфільми 2004
3D фільми 2000-х
Різдвяні мультфільми
Фільми про потяги
Фільми Castle Rock Entertainment
Фільми Warner Bros.
Фільми англійською мовою
Фільми про привидів США
Фільми, спродюсовані Робертом Земекісом |
4249781 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%96%20%D0%B2%D0%B0%D1%84%D0%BB%D1%96 | Картопляні вафлі | Картопляні вафлі — різновид вафель, характерний для Великої Британії та Ірландії.
Опис
М'які, несолодкі вафлі прямокутної форми. За зовнішнім виглядом нагадують солодкі бельгійські вафлі, однак мають прісний смак. Основним інгредієнтом англійських вафель є картопля, також додаються олія та, іноді, приправи.
Сьогодні картопляні вафлі у вигляді заморожених напівфабрикатів можна зустріти на прилавках основних англомовних країн: Великої Британії, США, Канади, Австралії. Їх розігрівають і використовують як гарнір, зокрема, до сосисок або бекону, або в якості самостійної закуски. Іноді, щоб розігріти їх, використовують гриль.
На відміну від зовні ідентичних бельгійських вафель, мають слабовиражений, неяскравий, прісний смак «на любителя», проте відрізняються ситністю завдяки високому вмісту картоплі.
Література
Loftus, Valerie. 8 reasons why potato waffles are a staple of the Irish diet
Вафлі
Англійська кухня |
47809569 | https://en.wikipedia.org/wiki/Roberto%20Alvarado | Roberto Alvarado | Roberto Alvarado
Roberto Carlos Alvarado Hernández (born 7 September 1998), commonly known as "Piojo Alvarado", is a Mexican professional footballer who plays as a winger for Liga MX club Guadalajara and the Mexico national team. He is the youngest player to ever play in Ascenso MX.
Alvarado started his career with second division Celaya in 2013 until 2017, when he began to play in the top-flight Liga MX where he briefly participated with clubs Pachuca and Necaxa, winning the 2016–17 CONCACAF Champions League and Clausura 2018 Copa MX, respectively.
Alvarado participated with the Mexico U-21 side that received second place at the 2018 Toulon Tournament. Following his international and club performances, he would earn his first senior international appearance with Mexico on 7 September 2018 in a friendly match against Uruguay.
Club career
Celaya
Alvarado made his professional debut on 25 September 2013 in the Apertura 2013 Copa MX group stage match against Estudiantes Tecos, coming on as a substitute for Guillermo Clemens on the 59th minute in a 1–0 win. Three days later, he made his league debut, also against Estudiantes Tecos, in a 0–0 draw, coming on as a substitute for René García on the 86th minute. He was 15 years, 21 days of age.
Alvarado scored his first professional goal in the 27th minute of a 1–0 win in a Clausura 2014 Copa MX group stage match against Atlas on 18 February 2014. He had unsuccessful trials with English clubs Manchester United and Sunderland in November 2014, and Leicester City in January 2015. It was not until the Apertura 2016 season that Alvarado truly broke out, scoring six goals in 14 games, and catching the attention of Mexican top-flight teams.
Pachuca
Pachuca acquired Alvarado from Celaya for the Clausura 2017 season. He would go on to score his first goal with the team on 3 March 2017 while trailing from behind 1–0 in a 3–2 victory over Tijuana. Although he only played 9 league games in his lone season with Pachuca, he did make two appearances during their CONCACAF Champions League winning campaign in 2016–17.
Necaxa
Necaxa acquired Alvarado in a deal that involved trading away Edson Puch to Pachuca for the Apertura 2017. On 26 August 2017, he would score his first goal with Necaxa, granting the team a 2–1 win over Atlas. On 14 April 2018, he would score the only goal in Necaxa's 1–0 victory over Lobos BUAP. He became a starter during the Clausura 2018 season. In April, he would attain the Clausura 2018 Copa MX against Toluca.
Cruz Azul
On 21 May 2018, Alvarado joined Cruz Azul. On 21 July, he debuted in a 3–0 league victory against Puebla, playing 84 minutes, eventually being substituted out for Misael Domínguez. On 4 August, Alvarado scored his first goal for Cruz Azul in a 1–0 victory against Tigres UANL. Two weeks later, on 18 August, Alvarado notched three assists in a 3–0 victory against León, causing ESPN to run a story calling Alvarado "a leading light for Cruz Azul" despite his young age. By now he had become a sensation, with the Spanish publication Marca calling the teenager a "Heaven-sent jewel" later that week. Midway through the tournament, Alvarado was considered by the press to be one of the best midfielders in the league. In November, he would help Cruz Azul attain the Apertura 2018 Copa MX against Monterrey, his second in a row.
Guadalajara
On 26 December 2021, Alvarado joined Guadalajara in an exchange that saw Uriel Antuna and Alejandro Mayorga join Cruz Azul. On 12 February 2022, he scored his first goal with Chivas against Tigres UANL on a 1–3 defeat.
International career
Youth
Alvarado was part of the roster that participated at the 2018 Toulon Tournament, where he was the second highest scorer in the tournament with 3 goals, scoring once in the group stage matches against Qatar and China and in the final against England where Mexico lost 2–1. He was called up yet again ahead of the 2018 Central American and Caribbean Games, but Cruz Azul refused to release him for the tournament.
Alvarado participated at the 2020 CONCACAF Olympic Qualifying Championship, appearing in all five matches, where Mexico won the competition. He was subsequently called up to participate in the 2020 Summer Olympics. Alvarado won the bronze medal with the Olympic team.
Senior
On 29 August 2018, Alvarado received his first call-up to the senior national team for the friendly matches against Uruguay and the United States. He made his debut on 7 September, coming on as a second-half substitute for Alan Pulido in their 4–1 loss to Uruguay in Houston.
In May 2019, Alvarado was included in Tata Martino's preliminary roster for the 2019 CONCACAF Gold Cup. The following month, on 5 June 2019, Alvarado scored his first international goal in a 3–1 friendly victory against Venezuela. The following day, he was included in the final list for Gold Cup tournament. He would go on to appear in all matches of the tournament, helping Mexico win the final against rivals the United States.
In October 2022, Alvarado was named in Mexico's preliminary 31-man squad for the 2022 FIFA World Cup, and in November, he was ultimately included in the final 26-man roster.
Style of play
A gifted playmaker whose versatility is his strongest suit, Alvarado is predominantly a central attacking midfielder, capable of playing on either flank as well as a second striker. Technically proficient with both feet, playing on the right allowed the opportunity to cut or drift inside onto his favoured left. He has shown an ability to finish from in and around the box, but comparing his shots on target to shots off target suggests that shooting isn't his strongest attribute. Instead, he focuses on creating opportunities. During his time with Necaxa, Alvarado was beating defenders on their left and right sides with a variety of methods. The change of pace is Alvarado's favoured technique, and he excels when there's space behind an opponent to race into, but he can also deceive defenders with close control and, at times, thrilling skill. He is excellent at pulling away from defenders to make himself available for a pass and has a remarkable ability to accurately place floated crosses and through balls.
Alvarado plays for his teammates, presses effectively when not in possession and seems to be a balanced character off the field.
He has often been compared to fellow national teammate Diego Lainez, although Alvarado has insisted they both have differing playing styles. Cruz Azul manager Pedro Caixinha has compared Alvarado to João Moutinho.
Personal life
Alvarado is named after the Brazilian footballer Roberto Carlos and the Brazilian singer of the same name. Alvarado is nicknamed El Piojo (The Louse) because of his idol, Argentine former footballer Claudio "El Piojo" López.
Career statistics
Club
International
International goals
Scores and results list Mexico's goal tally first.
Honours
Pachuca
CONCACAF Champions League: 2016–17
Necaxa
Copa MX: Clausura 2018
Cruz Azul
Liga MX: Guardianes 2021
Copa MX: Apertura 2018
Supercopa MX: 2019
Leagues Cup: 2019
Mexico U23
CONCACAF Olympic Qualifying Championship: 2020
Olympic Bronze Medal: 2020
Mexico
CONCACAF Gold Cup: 2019, 2023
References
External links
1998 births
Living people
Footballers from Guanajuato
People from Irapuato
Men's association football midfielders
Mexican men's footballers
Mexico men's international footballers
Mexico men's youth international footballers
Celaya F.C. footballers
C.F. Pachuca players
Club Necaxa footballers
Cruz Azul footballers
C.D. Guadalajara footballers
Liga MX players
Ascenso MX players
Liga Premier de México players
Tercera División de México players
2019 CONCACAF Gold Cup players
CONCACAF Gold Cup-winning players
Footballers at the 2020 Summer Olympics
Olympic footballers for Mexico
Olympic medalists in football
Olympic bronze medalists for Mexico
Medalists at the 2020 Summer Olympics
2022 FIFA World Cup players
2023 CONCACAF Gold Cup players
2024 Copa América players |
74658747 | https://en.wikipedia.org/wiki/Luchina | Luchina | Luchina
A luchina is a long thin sliver/chip or plate of wood, most commonly used as a miniature torch for makeshift lighting of the interiors of buildings in the history of Russia. Similar implements were used in other countries, e.g., Poland (called :pl:Łuczywo), Ukraine (called :uk:Скіпка or Лучина).
Luchina lights
An early mention of the use of luchina for lighting in western sources may be found in Fletcter's Of the Russe Common Wealth (1591):
Luchinas are best used from luchina cuts of log; it was steam-heated in a Russian stove for easy splintering. Splintering was done with the help of a special large knife called luchinnik. or . It may also be done with a special implement, similar to a carpenter's plane.
For lighting, luchina is inserted in a crack in the wooden wall or in a special holder called svetets. A small metal svetets may be stuck in a wooden wall. A more elaborate svetets may be manufactured with a stand. A small basin with water is usually placed under the svetets, to collect ashes and coals.
In Poland, luczywo, known under various regional names, could also be placed in a special cavity in the stove or on a special hearth attached to the stove, or in hanging holders.
In Polesian huts luchinas were burned using svitach (Світач, Polish:Świtacz), an implement that consisted of wooden pipe leading through the roof, under which an iron grate was hanging, on which luchinas were burned.
A part of servicing of luchina/luczywo, usually done by children, was to remove the charred tips, for brighter light.
Usage of luchina/luczywo had a number of drawbacks enumerated in an 1828 article by a colonel Piotr Kołogriwow, which suggested to use burning of hemp stalks for lighting. He identified the following issues:
Waste of big amounts of good wood (because bad wood (crooked or knotty) is not used for luchinas), because in winter nearly all dark time is used by peasants for various chores and winter works.
Fires, due to carelessness
Time spent for preparation of wood for luchina
Injuries during luchina splintering
Smoke in the house is bad for eyes and breathing.
Kołogriwow argues all the above drawbacks are absent if hemp were to be used.
Russian archeologists posed a question when luchinas were started to be used for lighting in Russia. Possible indicators would have been finding of luchina holders (svetets), but this indicator is unreliable for the determination of the earliest date, because luchinas can be simply inserted into a crack of a wall. Another way is search for lucina's unburned tinder ends (and having a good way to distinguis them from other kinds of partially burned pieces of wood). Archeologists of Novgorod sought for luchina ends in various strata and found no remnants of those in strata dated between the 11th and first half of 13th centuries.
Other uses of luchina
Luchanas were commonly used as kindling to start a fire and for making laths for lath and plaster works.
In Olonets Governorate (Karelia), pine luchina was commonly used for basket weaving, both for home usage and for sale.
In culture
Luchina, poem by Marina Tsvetaeva
Luchina is an alternative name for the Russian song То не ветер ветку клонит
Luchinushka ("darling Luchina") is the title of several songs and poems, see :s:ru:Лучина
See also
Rushlight, a similar lighting implement by soaking the dried pith of the rush plant in fat or grease.
Fatwood
:de:Maulaffe, German fatwood lighter holder
List of light sources
References
Light sources
Wood products
Fire |
4404718 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BE%20II | Альберто II | Альберто II (925—1002) — пфальцграф Італії, маркграф Мілану, граф Луні, Тортони і Генуї в 975—1002 роках.
Альберто II делла Скала (1306—1352) — синьйор Верони у 1329—1352 роках.
Див. також
Альберт II |
7329426 | https://en.wikipedia.org/wiki/The%20Phantom%20Carriage | The Phantom Carriage | The Phantom Carriage (literally "The Wagoner") is a 1921 Swedish silent film directed by and starring Victor Sjöström, based on the 1912 novel Thy Soul Shall Bear Witness! (Körkarlen) by Swedish author Selma Lagerlöf. In the film, Sjöström plays a drunkard named David Holm who, on the night of New Year's Eve, is compelled by the ghostly driver of Death's carriage to reflect on his past mistakes. Alongside Sjöström, the film's cast includes Hilda Borgström, Tore Svennberg, and Astrid Holm.
The Phantom Carriage was released in Scandinavia on New Year's Day 1921. The following year, Metro Pictures Corporation re-edited and released the film in the United States under the title The Stroke of Midnight; it was known as Thy Soul Shall Bear Witness! in the United Kingdom.
The Phantom Carriage is notable for its special effects, its innovative narrative structure with flashbacks within flashbacks, and for having been a major influence on the works of Ingmar Bergman. It has been characterized as belonging to several genres—it has been called a morality tale, a melodrama, a fantasy film, and a horror film. It is sometimes considered one of the first horror films due to its atmosphere and its impact on later entries in the genre. The film is generally considered to be one of the central works in the history of Swedish cinema.
Plot
On New Year's Eve, dying Salvation Army Sister Edit has one last wish: to speak with David Holm. David, a drunkard, is sitting in a graveyard, telling his two drinking buddies about his old friend Georges, who told him about the legend that the last person to die each year has to drive Death's carriage and collect the souls of everybody who dies the following year. Georges himself died on New Year's Eve the previous year.
Gustafsson, a colleague of Edit, finds David, but is unable to persuade him to go see her. When his friends try to drag him there, a fight breaks out, and David is struck on the head with a bottle just before the clock strikes twelve. David's soul emerges from his body as the carriage appears. The driver is Georges.
Georges reminds David of how the latter once lived a happy life with his wife Anna, their two children and his brother, until Georges led him astray. As shown in a flashback that follows, David was jailed for drunkenness. Before being released from prison, he was shown his brother, who had been sentenced to a long term for killing a man while drunk. When David went home, he found the apartment empty. Furious, he became determined to track Anna down and have his revenge.
During his search throughout Sweden, David arrives at a new Salvation Army Mission on New Year's Eve. Maria does not want to answer the bell, as it is very late, but Edit lets him in. Despite his rudeness to her, she mends his coat while he sleeps. The next day, she asks him to return in one year; she had prayed that the first visitor would have good fortune for that period and wants to know the outcome of her prayer. He agrees, but before he leaves, he tears out her patches.
Georges informs David that the promise has to be fulfilled and takes him against his will in the carriage to Edit. In another flashback it is shown how Edit once found David in a bar with Gustafsson and another man. Edit persuaded the other man to go home with his wife and gave Gustafsson an advertisement for a Salvation Army meeting. At the meeting, Gustafsson submitted himself to God, but David remained completely unrepentant. Anna was at the meeting, but David did not recognize her. Later, Anna told Edit who she was, and Edit tried to effect a reconciliation. At first, the couple were optimistic, but soon David's behavior drove Anna to despair once again. One night, Anna pleaded with him not to expose their children to his consumption (the same fatal disease Edit caught from him). When he refused, Anna locked him in the kitchen and tried to flee again with their children, but fainted. He broke through the door with an axe, but did not physically hurt her.
When Georges goes into Edit's room, she begs him to let her live until she sees David again. She thinks she is the one to blame for his magnified sins, as she brought the couple together again. When David hears this, he is deeply moved. He kisses her hands, and when Edit sees his regret, she can die in peace. Georges does not take her, saying others will come for her. He then shows David that Anna, afraid of leaving her children alone after she herself dies of consumption, is planning to poison them and herself. David begs Georges to do something, but Georges has no power over the living. Then David regains consciousness in the graveyard. He rushes to Anna before she can act. With great difficulty, he convinces her that he sincerely wishes to reform.
Cast
Production
Development
From 1917, there was a deal between Selma Lagerlöf and A-B Svenska Biografteatern to adapt at least one Lagerlöf novel for film every year. Prior to The Phantom Carriage, Sjöström had made three of these adaptions which had all been well received by critics, the audience and Lagerlöf herself. Since all of them had taken place in a rural setting, Sjöström felt that he wanted a change for the fourth and suggested the urban, gritty Körkarlen. Lagerlöf was initially sceptical of adapting the novel's elements of occultism and mysticism to film, and Sjöström was well aware of the difficulties. The script took eight days to finish and in April 1920 Sjöström travelled to Lagerlöf's mansion Mårbacka in Värmland to present it. After two hours of Sjöström reading aloud and performing the whole script himself, Lagerlöf responded by offering him dinner, which Sjöström took as an approval.
Filming
Shooting took place from May to July 1920 in the newly started Filmstaden studios in Solna. The set design was inspired by the southern Swedish town Landskrona, which corresponded to what Lagerlöf had in mind when writing the novel. Lagerlöf's original wish was to film it on location in Landskrona, but Sjöström chose to do it in the studio for technical reasons.
Post-production
Post-production was famously long and intense due to the extensive use of special effects, developed by cinematographer Julius Jaenzon and lab executive Eugén Hellman. Double exposures made in-camera (optical printing was not available until the early 1930s), had been used before by Jaenzon, already in Sir Arne's Treasure from 1919, but were here developed to be far more advanced with several layers. This allowed the ghost characters to walk around in three dimensions, being able to first be covered by an object in the foreground, but when in the same take walking up in front of the object, it would be seen through the ghost's semi-transparent body. One difficulty was that the cameras were hand-cranked, meaning that the camera had to be cranked at exactly the same speed in different exposures for the result to appear natural.
Release
The Phantom Carriage was released in Scandinavia on New Year's Day 1921. The film had its first screening abroad in London on 4 February 1921. In the United Kingdom, it was released under the title Thy Soul Shall Bear Witness!
The following year, Metro Pictures Corporation re-edited and released the film in the United States under the title The Stroke of Midnight. This version of the film alters its narrative structure in such a way that the legend of Death's carriage is not introduced until about halfway through its running time. This version of the film screened at the Criterion Theatre in New York City.
According to Paul Mayersberg, the different titles under which the film was released "reflect the uncertainty of distributors at the time in identifying its genre: ghost story, horror, thriller, religious fable?"
Critical reception
Upon release, a reviewer for the magazine The Bioscope concluded that "Wherever [The Phantom Carriage] is shown it will help to add dignity and importance to the art of cinema".
Legacy
Retrospective assessments
On review aggregator website Rotten Tomatoes, the film has an approval rating of 100% based on , with a rating average of 8.9/10.
In 1976, Justin Fox of Films and Filming wrote of The Phantom Carriage as being inferior to the 1920 German Expressionist horror film The Cabinet of Dr. Caligari, asserting that Caligari avoids "the melodramatic naïveties to be found in Sjöström's interesting but overly sober 'second chance' allegory". Years later, Jonathan Rosenbaum of the Chicago Reader praised The Phantom Carriage, calling it Sjöström's masterpiece. In 2008, Marco Lanzagorta of PopMatters applauded the film's camera techniques and narrative structure; he noted elements of social commentary, citing the film's "politically charged storyline around the negative social effects of alcoholism and poverty in 1920s Sweden", and called it "arguably [...] one of the greatest films ever made".
In 2012, The Phantom Carriage was voted the best Swedish film of all time by a poll of 50 film critics and academics conducted by Swedish film magazine FLM.
In 2019, Colliders Dave Trumbore named The Phantom Carriage one of the best horror films released between 1900 and the 1950s. That same year, Jim Vorel of Paste named it the best horror film of 1921, calling it "a masterpiece of composition and a breakthrough in early practical effects (especially double exposures to simulate ghostly transparency) within the horror genre, although the film functions just as much as a morality playlet and over-the-top melodrama."
Influence
The Phantom Carriage was an influence on the later Swedish film director Ingmar Bergman who also utilised the figure of Death in The Seventh Seal, where the referring to him as a "strict master" is a reference to The Phantom Carriage. Bergman also cast Sjöström in the leading role for Wild Strawberries, which also features references to the film. Bergman has said that he first saw it at 15 and watched it at least once every year. The television play The Image Makers (2000), directed by Bergman, is a historical drama depicting the making of The Phantom Carriage.
It is listed in the film reference book 1001 Movies You Must See Before You Die, which reads: "The Phantom Carriage not only cemented the fame of director-screenwriter-actor Victor Sjöström and Swedish silent cinema, but also had a well-documented, artistic influence on many great directors and producers." Stanley Kubrick's 1980 horror film The Shining features several thematic and visual similarities with The Phantom Carriage, namely the effects of alcoholism on a family unit, and a sequence in which a father uses an axe to break through a wooden door to reach his fleeing wife and child. The 1979 film The Amityville Horror contains a similar scene.
Restorations and home media
For decades, The Phantom Carriage was only available in poor quality, black-and-white prints, often of the American release version, with English intertitles.
1975: The Swedish Film Institute combined two incomplete positive nitrate prints, one B&W with Swedish intertitles and the other colour-tinted with English intertitles, to make a complete 35mm B&W duplicate negative with Swedish intertitles (approx. 6438 ft at 16fps). New viewing prints were struck from this restored negative, using the tinted nitrate print as a colour reference.
1995: An incomplete (approx. 6057 ft at 18fps) but good quality, colour tinted print with a custom score by Elena Kats-Chernin was broadcast on ZDF/Arte, and later released on German VHS (1995) and DVD (2009).
1998: The tinted Swedish restoration was released domestically on VHS with a brand new custom score by Swedish musician Matti Bye. In 2007, it was also released on Swedish DVD with the Bye score. In 2008, it was simultaneously released on two UK DVDs, one with Bye's score and the other featuring a new score by electronic duo KTL.
2011: In collaboration with the Swedish Film Institute, the Criterion Collection released a new digital scan of the Swedish Film Institute's restoration on US Blu-ray and DVD, featuring both the Bye and KTL scores.
2015: The Swedish Film Institute carried out a further digital transfer of their restoration; this version is only available as a DCP, with or without Bye's recorded score.
References
External links
1921 films
1920s fantasy films
1921 horror films
1920s ghost films
Holiday horror films
Fiction about the Salvation Army
Swedish silent feature films
Swedish fantasy films
Swedish horror films
Swedish black-and-white films
Films based on Swedish novels
Films based on works by Selma Lagerlöf
Films directed by Victor Sjöström
Films about alcoholism
Films about death
Films set around New Year
Articles containing video clips
Phantom vehicles
1920s Swedish-language films
Silent horror films |
1325810 | https://en.wikipedia.org/wiki/Vega%20Island | Vega Island | Vega Island is an island in Antarctica, long and wide, which is the northernmost of the James Ross Island group and lies in the west part of Erebus and Terror Gulf.
It is separated from James Ross Island by Herbert Sound and from Trinity Peninsula by Prince Gustav Channel.
Location
Vega Island is in Graham Land, to the southeast of the Trinity Peninsula, which is the tip of the Antarctic Peninsula.
Erebus and Terror Gulf is to the east.
James Ross Island is to the south, and the Ulu Peninsula of James Ross Island is to the west, separated from Vega Island by the Herbert Sound.
The Prince Gustav Channel separates it from Corry Island and Eagle Island to the north.
Cape Gordon is at the east end of the island.
Sailing directions
The US Defense Mapping Agency's Sailing Directions for Antarctica (1976) describes Vega Island as follows:
Name
Vega Island was named by Dr. Otto Nordenskjöld, leader of the Swedish Antarctic Expedition (SwedAE; 1901–04), apparently for the ship Vega used by his uncle, Baron A.E. Nordenskjold, in making the first voyage through the Northeast Passage between 1878 and 1879.
Geology
Vega Island is a volcanic island of the James Ross Island Volcanic Group.
The island is a rare volcano type called a móberg, or tuya, which was formed by a three-stage eruption sequence below an ice cap. Stage one was a subglacial hyaloclastic eruption, which shattered the lava into glass, ash, and sand which has since weathered to yellow palagonite layers. The second phase was a lava eruption into a meltwater glacial lake contained in the ice cap, which resulted in volcanic breccia and basalt pillow lava. The final phase was subaerial basalt lava flows on top of the previous volcanic deposits after the lake drained or boiled away. The basalt flows from a caprock along the northwest shore, which forms an impermeable layer that results in about sixty waterfalls on warm days.
Paleontology
Vega Island is an important site for paleontology. The region is extremely rich in terrestrial and marine fossils which span the boundary of the Cretaceous and Paleogene periods, covering the point in time when dinosaurs became extinct. Fossils found on the island include hadrosaurs, plesiosaurs, and mosasaurs.
Northern features
Northern features, from west to east, include:
Keltie Head
.
A rounded headland with vertical cliffs which rise to a small ice dome high, forming the northwest end of Vega Island.
Discovered by the SwedAE under Otto Nordenskjöld, 1901-04, and named by him for Sir John Scott Keltie, Secretary of the Royal Geographical Society, 1892-1915.
Sandwich Bluff
.
A flat-topped mountain, high, broken sharply at its west side by a steep dark bluff standing slightly west of center on Vega Island.
Discovered by the SwedAE under Otto Nordenskjöld, 1901-04.
Charted in 1945 by the FIDS, and so named because a horizontal snow-holding band of rock breaks the western cliff giving it the appearance of a sandwich when viewed from the north.
Vertigo Cliffs
.
Spectacular, near vertical cliffs on the north coast of Vega Island.
The cliffs rise to about high and extend west for from Cape Well-met, broken by a cirque near the west end.
Named allusively by the UK Antarctic Place-Names Committee (UK-APC) in 1987.
Cape Well-met
.
A dark, conspicuous headland near the center of the north side of Vega Island, close south of Trinity Peninsula.
Cape Well-met was discovered and named by the SwedAE, 1901-04-
The name commemorates the long delayed union at this point of a relief party under Doctor Johan Gunnar Andersson and the winter party under Doctor Otto Nordenskjöld after twenty months of enforced separation.
Cape Gordon
.
A jagged headland high high, forming the east end of Vega Island.
Discovered by a British expedition 1839-43, under James Clark Ross, and named by him for Captain William Gordon, RN, a Lord Commissioner of the Admiralty
Southern features
Southern features, from west to east, include:
Cape Lamb
.
A cape which forms the southwest tip of Vega Island.
It was discovered by the SwedAE, 1901-04, under Otto Nordenskjöld.
It was resighted in 1945 by the Falkland Islands Dependencies Survey (FIDS), and named after Ivan Mackenzie Lamb (1911-90), botanist on the FIDS staff at Port Lockroy, 1944; at Hope Bay, 1945; leader of biological expedition to Melchior Islands, 1964-65.
Léal Bluff
.
A rounded bluff rising to high, inland from Cape Lamb in the southwest part of Vega Island.
It was named by the Argentine Antarctic Expedition after Mayor Jorge Leal, deputy leader at the Argentine Esperanza Base in 1947.
False Island Point
.
A headland long and wide, which is connected by a low, narrow, almost invisible isthmus to the south side of Vega Island.
First sighted in February 1902 and charted as an island by the SwedAE under Otto Nordenskjöld.
It was determined to be a part of Vega Island in 1945 by the Falkland Islands Dependencies Survey (FIDS), who applied this descriptive name.
Pastorizo Bay
.
A bay wide, indenting the south side of Vega Island just west of Mahogany Bluff.
The name appears on an Argentine chart of 1959.
Mahogany Bluff
.
A rocky bluff southwest of Cape Gordon, forming the east side of Pastorizo Bay.
So named by UK-APC because of the striking deep red-brown color of the bluff.
References
Sources
Paleontological sites of Antarctica
Argentine Antarctica
British Antarctic Territory
Chilean Antarctic Territory
Islands of the James Ross Island group |
12172124 | https://en.wikipedia.org/wiki/Archboldomys | Archboldomys | Archboldomys, the shrew-mice, are a genus of rodents in the family Muridae. They are carnivores that feed on invertebrates much like shrews do. An apparently smaller relatives of the true shrew-rats Chrotomys and Rhynchomys, Archboldomys are somewhat convergent to the more distantly related Crunomys.
The species are:
Mount Isarog shrew-mouse, Archboldomys luzonensis
Large Cordillera shrew-mouse, Archboldomys maximus
References
(2006): A new species of the shrew-mouse, Archboldomys (Rodentia: Muridae: Murinae), from the Philippines. Systematics and Biodiversity 4(4): 489–501. (HTML abstract)
(2005): Superfamily Muroidea. In: : Mammal Species of the World: A Taxonomic and Geographic Reference: 894–1531. Johns Hopkins University Press, Baltimore.
(1982): Results of the Archbold Expeditions. No. 110. Crunomys and the small-bodied shrew rats native to the Philippine Islands and Sulawesi (Celebes). Bulletin of the American Museum of Natural History 174(1): 1-95.
Rodents of the Philippines
Rodent genera
Taxa named by Guy Musser
Taxonomy articles created by Polbot
Archboldomys |
50558 | https://en.wikipedia.org/wiki/Zooplankton | Zooplankton | Zooplankton are the animal (or heterotrophic) component of the planktonic community (the "zoo-" prefix comes from ), having to consume other organisms to thrive. Plankton are aquatic organisms that are unable to swim effectively against currents. Consequently, they drift or are carried along by currents in the ocean, or by currents in seas, lakes or rivers.
Zooplankton can be contrasted with phytoplankton (cyanobacteria and microalgae), which are the plant-like component of the plankton community (the "phyto-" prefix comes from , although taxonomically not plants). Zooplankton are heterotrophic (other-feeding), whereas phytoplankton are autotrophic (self-feeding), often generating biological energy and macromolecules through chlorophyllic carbon fixation using sunlight — in other words, zooplankton cannot manufacture their own food, while phytoplankton can. As a result, zooplankton must acquire nutrients by feeding on other organisms such as phytoplankton, which are generally smaller than zooplankton. Most zooplankton are microscopic but some (such as jellyfish) are macroscopic, meaning they can be seen with the naked eye.
Many protozoans (single-celled protists that prey on other microscopic life) are zooplankton, including zooflagellates, foraminiferans, radiolarians, some dinoflagellates and marine microanimals. Macroscopic zooplankton include pelagic cnidarians, ctenophores, molluscs, arthropods and tunicates, as well as planktonic arrow worms and bristle worms.
The distinction between autotrophy and heterotrophy often breaks down in very small organisms. Recent studies of marine microplankton have indicated over half of microscopic plankton are mixotrophs. A mixotroph is an organism that can behave sometimes as though it were a plant and sometimes as though it were an animal, using a mix of autotrophy and heterotrophy. Many marine microzooplankton are mixotrophic, which means they could also be classified as phytoplankton.
Overview
Zooplankton are heterotrophic (sometimes detritivorous) plankton. The word zooplankton is derived from ; and .
Zooplankton is a categorization spanning a range of organism sizes including small protozoans and large metazoans. It includes holoplanktonic organisms whose complete life cycle lies within the plankton, as well as meroplanktonic organisms that spend part of their lives in the plankton before graduating to either the nekton or a sessile, benthic existence. Although zooplankton are primarily transported by ambient water currents, many have locomotion, used to avoid predators (as in diel vertical migration) or to increase prey encounter rate.
Just as any species can be limited within a geographical region, so are zooplankton. However, species of zooplankton are not dispersed uniformly or randomly within a region of the ocean. As with phytoplankton, 'patches' of zooplankton species exist throughout the ocean. Though few physical barriers exist above the mesopelagic, specific species of zooplankton are strictly restricted by salinity and temperature gradients, while other species can withstand wide temperature and salinity gradients. Zooplankton patchiness can also be influenced by biological factors, as well as other physical factors. Biological factors include breeding, predation, concentration of phytoplankton, and vertical migration. The physical factor that influences zooplankton distribution the most is mixing of the water column (upwelling and downwelling along the coast and in the open ocean) that affects nutrient availability and, in turn, phytoplankton production.
Through their consumption and processing of phytoplankton and other food sources, zooplankton play a role in aquatic food webs, as a resource for consumers on higher trophic levels (including fish), and as a conduit for packaging the organic material in the biological pump. Since they are typically small, zooplankton can respond rapidly to increases in phytoplankton abundance, for instance, during the spring bloom. Zooplankton are also a key link in the biomagnification of pollutants such as mercury.
Ecologically important protozoan zooplankton groups include the foraminiferans, radiolarians and dinoflagellates (the last of these are often mixotrophic). Important metazoan zooplankton include cnidarians such as jellyfish and the Portuguese Man o' War; crustaceans such as cladocerans, copepods, ostracods, isopods, amphipods, mysids and krill; chaetognaths (arrow worms); molluscs such as pteropods; and chordates such as salps and juvenile fish. This wide phylogenetic range includes a similarly wide range in feeding behavior: filter feeding, predation and symbiosis with autotrophic phytoplankton as seen in corals. Zooplankton feed on bacterioplankton, phytoplankton, other zooplankton (sometimes cannibalistically), detritus (or marine snow) and even nektonic organisms. As a result, zooplankton are primarily found in surface waters where food resources (phytoplankton or other zooplankton) are abundant.
Zooplankton can also act as a disease reservoir. Crustacean zooplankton have been found to house the bacterium Vibrio cholerae, which causes cholera, by allowing the cholera vibrios to attach to their chitinous exoskeletons. This symbiotic relationship enhances the bacterium's ability to survive in an aquatic environment, as the exoskeleton provides the bacterium with carbon and nitrogen.
Size classification
Body size has been defined as a "master trait" for plankton as it is a morphological characteristic shared by organisms across taxonomy that characterises the functions performed by organisms in ecosystems. It has a paramount effect on growth, reproduction, feeding strategies and mortality. One of the oldest manifestations of the biogeography of traits was proposed over 170 years ago, namely Bergmann's rule, in which field observations showed that larger species tend to be found at higher, colder latitudes.
In the oceans, size is critical in determining trophic links in planktonic ecosystems and is thus a critical factor in regulating the efficiency of the biological carbon pump. Body size is sensitive to changes in temperature due to the thermal dependence of physiological processes. The plankton is mainly composed of ectotherms which are organisms that do not generate sufficient metabolic heat to elevate their body temperature, so their metabolic processes depends on external temperature. Consequently, ectotherms grow more slowly and reach maturity at a larger body size in colder environments, which has long puzzled biologists because classic theories of life-history evolution predict smaller adult sizes in environments delaying growth. This pattern of body size variation, known as the temperature-size rule (TSR), has been observed for a wide range of ectotherms, including single-celled and multicellular species, invertebrates and vertebrates.
The processes underlying the inverse relationship between body size and temperature remain to be identified. Despite temperature playing a major role in shaping latitudinal variations in organism size, these patterns may also rely on complex interactions between physical, chemical and biological factors. For instance, oxygen supply plays a central role in determining the magnitude of ectothermic temperature-size responses, but it is hard to disentangle the relative effects of oxygen and temperature from field data because these two variables are often strongly inter-related in the surface ocean.
Zooplankton can be broken down into size classes which are diverse in their morphology, diet, feeding strategies, etc. both within classes and between classes:
Microzooplankton
Microzooplankton are defined as heterotrophic and mixotrophic plankton. They primarily consist of phagotrophic protists, including ciliates, dinoflagellates, and mesozooplankton nauplii. Microzooplankton are major grazers of the plankton community. As the primary consumers of marine phytoplankton, microzooplankton consume ~ 59–75% daily of the marine primary production, much larger than mesozooplankton. That said, macrozooplankton can sometimes have greater consumption rates in eutrophic ecosystems because the larger phytoplankton can be dominant there. Microzooplankton are also pivotal regenerators of nutrients which fuel primary production and food sources for metazoans.
Despite their ecological importance, microzooplankton remain understudied. Routine oceanographic observations seldom monitor microzooplankton biomass or herbivory rate, although the dilution technique, an elegant method of measuring microzooplankton herbivory rate, has been developed for almost four decades (Landry and Hassett 1982). The number of observations of microzooplankton herbivory rate is around 1600 globally, far less than that of primary productivity (> 50,000). This makes validating and optimizing the grazing function of microzooplankton difficult in ocean ecosystem models.
Mesozooplankton
Because plankton are rarely fished, it has been argued that mesoplankton abundance and species composition can be used to study marine ecosystems' response to climate change. This is because they have life cycles that generally last less than a year, meaning they respond to climate changes between years. Sparse, monthly sampling will still indicate vacillations.
Taxonomic groups
Protozoans
Protozoans are protists that feed on organic matter such as other microorganisms or organic tissues and debris. Historically, the protozoa were regarded as "one-celled animals", because they often possess animal-like behaviours, such as motility and predation, and lack a cell wall, as found in plants and many algae. Although the traditional practice of grouping protozoa with animals is no longer considered valid, the term continues to be used in a loose way to identify single-celled organisms that can move independently and feed by heterotrophy.
Marine protozoans include zooflagellates, foraminiferans, radiolarians and some dinoflagellates.
Radiolarians
Radiolarians are unicellular predatory protists encased in elaborate globular shells usually made of silica and pierced with holes. Their name comes from the Latin for "radius". They catch prey by extending parts of their body through the holes. As with the silica frustules of diatoms, radiolarian shells can sink to the ocean floor when radiolarians die and become preserved as part of the ocean sediment. These remains, as microfossils, provide valuable information about past oceanic conditions.
Foraminiferans
Like radiolarians, foraminiferans (forams for short) are single-celled predatory protists, also protected with shells that have holes in them. Their name comes from the Latin for "hole bearers". Their shells, often called tests, are chambered (forams add more chambers as they grow). The shells are usually made of calcite, but are sometimes made of agglutinated sediment particles or chiton, and (rarely) silica. Most forams are benthic, but about 40 species are planktic. They are widely researched with well-established fossil records which allow scientists to infer a lot about past environments and climates.
Amoeba
Ciliates
Dinoflagellates
Dinoflagellates are a phylum of unicellular flagellates with about 2,000 marine species. Some dinoflagellates are predatory, and thus belong to the zooplankton community. Their name comes from the Greek "dinos" meaning whirling and the Latin "flagellum" meaning a whip or lash. This refers to the two whip-like attachments (flagella) used for forward movement. Most dinoflagellates are protected with red-brown, cellulose armour. Excavates may be the most basal flagellate lineage.
Dinoflagellates often live in symbiosis with other organisms. Many nassellarian radiolarians house dinoflagellate symbionts within their tests. The nassellarian provides ammonium and carbon dioxide for the dinoflagellate, while the dinoflagellate provides the nassellarian with a mucous membrane useful for hunting and protection against harmful invaders. There is evidence from DNA analysis that dinoflagellate symbiosis with radiolarians evolved independently from other dinoflagellate symbioses, such as with foraminifera.
Mixotrophs
A mixotroph is an organism that can use a mix of different sources of energy and carbon, instead of having a single trophic mode on the continuum from complete autotrophy at one end to heterotrophy at the other. It is estimated that mixotrophs comprise more than half of all microscopic plankton. There are two types of eukaryotic mixotrophs: those with their own chloroplasts, and those with endosymbionts—and others that acquire them through kleptoplasty or by enslaving the entire phototrophic cell.
The distinction between plants and animals often breaks down in very small organisms. Possible combinations are photo- and chemotrophy, litho- and organotrophy, auto- and heterotrophy or other combinations of these. Mixotrophs can be either eukaryotic or prokaryotic. They can take advantage of different environmental conditions.
Many marine microzooplankton are mixotrophic, which means they could also be classified as phytoplankton. Recent studies of marine microzooplankton found 30–45% of the ciliate abundance was mixotrophic, and up to 65% of the amoeboid, foram and radiolarian biomass was mixotrophic.
Phaeocystis species are endosymbionts to acantharian radiolarians. Phaeocystis is an important algal genus found as part of the marine phytoplankton around the world. It has a polymorphic life cycle, ranging from free-living cells to large colonies. It has the ability to form floating colonies, where hundreds of cells are embedded in a gel matrix, which can increase massively in size during blooms. As a result, Phaeocystis is an important contributor to the marine carbon and sulfur cycles.
A number of forams are mixotrophic. These have unicellular algae as endosymbionts, from diverse lineages such as the green algae, red algae, golden algae, diatoms, and dinoflagellates. Mixotrophic foraminifers are particularly common in nutrient-poor oceanic waters. Some forams are kleptoplastic, retaining chloroplasts from ingested algae to conduct photosynthesis.
By trophic orientation, dinoflagellates are all over the place. Some dinoflagellates are known to be photosynthetic, but a large fraction of these are in fact mixotrophic, combining photosynthesis with ingestion of prey (phagotrophy). Some species are endosymbionts of marine animals and other protists, and play an important part in the biology of coral reefs. Others predate other protozoa, and a few forms are parasitic. Many dinoflagellates are mixotrophic and could also be classified as phytoplankton. The toxic dinoflagellate Dinophysis acuta acquire chloroplasts from its prey. "It cannot catch the cryptophytes by itself, and instead relies on ingesting ciliates such as the red Myrionecta rubra, which sequester their chloroplasts from a specific cryptophyte clade (Geminigera/Plagioselmis/Teleaulax)".
Metazoa (animals)
Free-living species in the crustacean class Copepoda are typically 1 to 2 mm long with teardrop-shaped bodies. Like all crustaceans, their bodies are divided into three sections: head, thorax, and abdomen, with two pairs of antennae; the first pair is often long and prominent. They have a tough exoskeleton made of calcium carbonate and usually have a single red eye in the centre of their transparent head. About 13,000 species of copepods are known, of which about 10,200 are marine. They are usually among the more dominant members of the zooplankton.
In addition to copepods the crustacean classes ostracods, branchiopods and malacostracans also have planktonic members. Barnacles are planktonic only during the larval stage.
Holoplankton and meroplankton
Ichthyoplankton
Ichthyoplankton are the eggs and larvae of fish ("ichthyo" comes from the Greek word for fish). They are planktonic because they cannot swim effectively under their own power, but must drift with the ocean currents. Fish eggs cannot swim at all, and are unambiguously planktonic. Early stage larvae swim poorly, but later stage larvae swim better and cease to be planktonic as they grow into juvenile fish. Fish larvae are part of the zooplankton that eat smaller plankton, while fish eggs carry their own food supply. Both eggs and larvae are themselves eaten by larger animals.
Gelatinous zooplankton
Gelatinous zooplankton include ctenophores, medusae, salps, and Chaetognatha in coastal waters. Jellyfish are slow swimmers, and most species form part of the plankton. Traditionally jellyfish have been viewed as trophic dead ends, minor players in the marine food web, gelatinous organisms with a body plan largely based on water that offers little nutritional value or interest for other organisms apart from a few specialised predators such as the ocean sunfish and the leatherback sea turtle.
That view has recently been challenged. Jellyfish, and more gelatinous zooplankton in general, which include salps and ctenophores, are very diverse, fragile with no hard parts, difficult to see and monitor, subject to rapid population swings and often live inconveniently far from shore or deep in the ocean. It is difficult for scientists to detect and analyse jellyfish in the guts of predators, since they turn to mush when eaten and are rapidly digested. But jellyfish bloom in vast numbers, and it has been shown they form major components in the diets of tuna, spearfish and swordfish as well as various birds and invertebrates such as octopus, sea cucumbers, crabs and amphipods. "Despite their low energy density, the contribution of jellyfish to the energy budgets of predators may be much greater than assumed because of rapid digestion, low capture costs, availability, and selective feeding on the more energy-rich components. Feeding on jellyfish may make marine predators susceptible to ingestion of plastics." According to a 2017 study, narcomedusae consume the greatest diversity of mesopelagic prey, followed by physonect siphonophores, ctenophores and cephalopods.
The importance of the so-called "jelly web" is only beginning to be understood, but it seems medusae, ctenophores and siphonophores can be key predators in deep pelagic food webs with ecological impacts similar to predator fish and squid. Traditionally gelatinous predators were thought ineffectual providers of marine trophic pathways, but they appear to have substantial and integral roles in deep pelagic food webs.
Role in food webs
Grazing by single-celled zooplankton accounts for the majority of organic carbon loss from marine primary production. However, zooplankton grazing remains one of the key unknowns in global predictive models of carbon flux, the marine food web structure and ecosystem characteristics, because empirical grazing measurements are sparse, resulting in poor parameterisation of grazing functions. To overcome this critical knowledge gap, it has been suggested that a focused effort be placed on the development of instrumentation that can link changes in phytoplankton biomass or optical properties with grazing.
Grazing is a central, rate-setting process in ocean ecosystems and a driver of marine biogeochemical cycling. In all ocean ecosystems, grazing by heterotrophic protists constitutes the single largest loss factor of marine primary production and alters particle size distributions. Grazing affects all pathways of export production, rendering grazing important both for surface and deep carbon processes. Predicting central paradigms of ocean ecosystem function, including responses to environmental change requires accurate representation of grazing in global biogeochemical, ecosystem and cross-biome-comparison models. Several large-scale analyses have concluded that phytoplankton losses, which are dominated by grazing are the putative explanation for annual cycles in phytoplankton biomass, accumulation rates and export production.
Role in biogeochemistry
In addition to linking primary producers to higher trophic levels in marine food webs, zooplankton also play an important role as “recyclers” of carbon and other nutrients that significantly impact marine biogeochemical cycles, including the biological pump. This is particularly important in the oligotrophic waters of the open ocean. Through sloppy feeding, excretion, egestion, and leaching of fecal pellets, zooplankton release dissolved organic matter (DOM) which controls DOM cycling and supports the microbial loop. Absorption efficiency, respiration, and prey size all further complicate how zooplankton are able to transform and deliver carbon to the deep ocean.
Sloppy feeding and release of DOM
Excretion and sloppy feeding (the physical breakdown of food source) make up 80% and 20% of crustacean zooplankton-mediated DOM release respectively. In the same study, fecal pellet leaching was found to be an insignificant contributor. For protozoan grazers, DOM is released primarily through excretion and egestion and gelatinous zooplankton can also release DOM through the production of mucus. Leaching of fecal pellets can extend from hours to days after initial egestion and its effects can vary depending on food concentration and quality. Various factors can affect how much DOM is released from zooplankton individuals or populations. Absorption efficiency (AE) is the proportion of food absorbed by plankton that determines how available the consumed organic materials are in meeting the required physiological demands. Depending on the feeding rate and prey composition, variations in AE may lead to variations in fecal pellet production, and thus regulates how much organic material is recycled back to the marine environment. Low feeding rates typically lead to high AE and small, dense pellets, while high feeding rates typically lead to low AE and larger pellets with more organic content. Another contributing factor to DOM release is respiration rate. Physical factors such as oxygen availability, pH, and light conditions may affect overall oxygen consumption and how much carbon is loss from zooplankton in the form of respired CO2. The relative sizes of zooplankton and prey also mediate how much carbon is released via sloppy feeding. Smaller prey are ingested whole, whereas larger prey may be fed on more “sloppily”, that is more biomatter is released through inefficient consumption. There is also evidence that diet composition can impact nutrient release, with carnivorous diets releasing more dissolved organic carbon (DOC) and ammonium than omnivorous diets.
Carbon export
Zooplankton play a critical role in supporting the ocean's biological pump through various forms of carbon export, including the production of fecal pellets, mucous feeding webs, molts, and carcasses. Fecal pellets are estimated to be a large contributor to this export, with copepod size rather than abundance expected to determine how much carbon actually reaches the ocean floor. The importance of fecal pellets can vary both by time and location. For example, zooplankton bloom events can produce larger quantities of fecal pellets, resulting in greater measures of carbon export. Additionally, as fecal pellets sink, they are reworked by microbes in the water column, which can thus alter the carbon composition of the pellet. This affects how much carbon is recycled in the euphotic zone and how much reaches depth. Fecal pellet contribution to carbon export is likely underestimated; however, new advances in quantifying this production are currently being developed, including the use of isotopic signatures of amino acids to characterize how much carbon is being exported via zooplankton fecal pellet production. Carcasses are also gaining recognition as being important contributors to carbon export. Jelly falls – the mass sinking of gelatinous zooplankton carcasses – occur across the world as a result of large blooms. Because of their large size, these gelatinous zooplankton are expected to hold a larger carbon content, making their sinking carcasses a potentially important source of food for benthic organisms.
See also
Census of Marine Zooplankton
Diel vertical migration
Ocean acidification
Primary production
Thin layers (oceanography)
References
External links
SAHFOS Sir Alister Hardy Foundation for Ocean Science
Ocean Drifters Short film narrated by David Attenborough about the varied roles of plankton
Sea Drifters BBC Audio slideshow
Plankton Chronicles Short documentary films & photos
COPEPOD: The global plankton database. A global coverage database of zooplankton biomass and abundance data.
Guide to the marine zooplankton of south eastern Australia, Tasmanian Aquaculture and Fisheries Institute
Australian Continuous Plankton Recorder Project
An Image-Based Key to Zooplankton of North America
Aquatic animals
Biological oceanography
Planktology
Oceanographical terminology
de:Plankton#Zooplankton |
3382393 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B4 | Старленд | Старленд
Графство Старленд — муніципальний район в Канаді, у провінції Альберта.
Населення
За даними перепису 2016 року, муніципальний район нараховував 2066 жителів, показавши зростання на 0,4%, порівняно з 2011-м роком. Середня густина населення становила 0,8 осіб/км².
З офіційних мов обидвома одночасно володіли 15 жителів, тільки англійською — 1 980, а 70 — жодною з них. Усього 495 осіб вважали рідною мовою не одну з офіційних.
Працездатне населення становило 67,7% усього населення, рівень безробіття — 4,1% (2,2% серед чоловіків та 5,1% серед жінок). 64,5% були найманими працівниками, 34,9% — самозайнятими.
Середній дохід на особу становив $48 371 (медіана $37 568), при цьому для чоловіків — $59 505, а для жінок $37 428 (медіани — $47 072 та $31 520 відповідно).
36,8% мешканців мали закінчену шкільну освіту, не мали закінченої шкільної освіти — 19,4%, 43,9% мали післяшкільну освіту, з яких 27,9% мали диплом бакалавра, або вищий.
Населені пункти
До складу муніципального району входять містечко Драмгеллер, села Делія, Мансон, Моррін, а також хутори, інші малі населені пункти та розосереджені поселення.
Клімат
Середня річна температура становить 3,2°C, середня максимальна – 22,6°C, а середня мінімальна – -20°C. Середня річна кількість опадів – 392 мм.
Примітки
Муніципалітети Альберти |
38468 | https://en.wikipedia.org/wiki/Psilocybin | Psilocybin | Psilocybin is a naturally occurring psychedelic prodrug compound produced by more than 200 species of fungi. The most potent are members of genus Psilocybe, such as P. azurescens, P. semilanceata, and P. cyanescens, but psilocybin has also been isolated from approximately a dozen other genera. Psilocybin is itself biologically inactive but is quickly converted by the body to psilocin, which has mind-altering effects similar, in some aspects, to those of lysergic acid diethylamide (LSD), mescaline, and dimethyltryptamine (DMT). In general, the effects include euphoria, visual and mental hallucinations, changes in perception, distorted sense of time, and perceived spiritual experiences. It can also cause adverse reactions such as nausea and panic attacks.
Imagery found on cave paintings and rock art of modern-day Spain and Algeria suggests that human use of psilocybin mushrooms predates recorded history. In Mesoamerica, the mushrooms had long been consumed in spiritual and divinatory ceremonies before Spanish chroniclers first documented their use in the sixteenth century. In 1958, the Swiss chemist Albert Hofmann isolated psilocybin and psilocin from the mushroom Psilocybe mexicana. Hofmann's employer Sandoz marketed and sold pure psilocybin to physicians and clinicians worldwide for use in psychedelic therapy. Although the increasingly restrictive drug laws of the 1960s and the 1970s curbed scientific research into the effects of psilocybin and other hallucinogens, its popularity as an entheogen (spirituality-enhancing agent) grew in the next decade, owing largely to the increased availability of information on how to cultivate psilocybin mushrooms.
The intensity and duration of the effects of psilocybin are variable, depending on species or cultivar of mushrooms, dosage, individual physiology, and set and setting, as was shown in experiments led by Timothy Leary at Harvard University in the early 1960s. Once ingested, psilocybin is rapidly metabolized to psilocin, which then acts on serotonin receptors in the brain. The mind-altering effects of psilocybin typically last from two to six hours, although to individuals under the influence of psilocybin, the effects may seem to last much longer, since the drug can distort the perception of time. Possession of psilocybin-containing mushrooms has been outlawed in most countries, and psilocybin has been classified as a Schedule I controlled substance under the 1971 United Nations Convention on Psychotropic Substances.
History
Early
There is evidence to suggest that psychoactive mushrooms have been used by humans in religious ceremonies for thousands of years. 6,000-year-old pictographs discovered near the Spanish town of Villar del Humo illustrate several mushrooms that have been tentatively identified as Psilocybe hispanica, a hallucinogenic species native to the area.
The Tassili Mushroom Figure was discovered in Tassili, Algeria, and is believed to depict psychedelic mushrooms and the transformation of the user under their influence. The paintings are said to date back to 9000-7000 BC.
Archaeological artifacts from Mexico, as well as the so-called Mayan "mushroom stones" of Guatemala have also been interpreted by some scholars as evidence for ritual and ceremonial use of psychoactive mushrooms in the Mayan and Aztec cultures of Mesoamerica. In Nahuatl, the language of the Aztecs, the mushrooms were called teonanácatl literally "divine mushroom": the agglutinative form of teō(tl) (god, sacred) and nanācatl (mushroom) in Nahuatl. Following the arrival of Spanish explorers to the New World in the sixteenth century, chroniclers reported the use of mushrooms by the natives for ceremonial and religious purposes. According to the Dominican friar Diego Durán in The History of the Indies of New Spain (published c. 1581), mushrooms were eaten in festivities conducted on the occasion of the accession to the throne of Aztec emperor Moctezuma II in 1502. The Franciscan friar Bernardino de Sahagún wrote of witnessing mushroom use in the Florentine Codex (published 1545–1590), and described how some merchants would celebrate upon returning from a successful business trip by consuming mushrooms to evoke revelatory visions. After the defeat of the Aztecs, the Spanish forbade traditional religious practices and rituals that they considered "pagan idolatry", including ceremonial mushroom use. For the next four centuries, the Indians of Mesoamerica hid their use of entheogens from the Spanish authorities.
Although dozens of species of psychedelic mushrooms are found in Europe, there is little documented usage of these species in Old World history besides the use of Amanita muscaria among Siberian peoples. The few existing historical accounts about psilocybin mushrooms typically lack sufficient information to allow species identification, and usually refer to the nature of their effects. For example, Flemish botanist Carolus Clusius (1526–1609) described the bolond gomba (crazy mushroom), used in rural Hungary to prepare love potions. English botanist John Parkinson included details about a "foolish mushroom" in his 1640 herbal Theatricum Botanicum. The first reliably documented report of intoxication with Psilocybe semilanceata—Europe's most common and widespread psychedelic mushroom—involved a British family in 1799, who prepared a meal with mushrooms they had picked in London's Green Park.
Modern
American banker and amateur ethnomycologist R. Gordon Wasson and his wife Valentina P. Wasson, a physician, studied the ritual use of psychoactive mushrooms by the native population in the Mazatec village Huautla de Jiménez, Mexico. In 1957, Wasson described the psychedelic visions that he experienced during these rituals in "Seeking the Magic Mushroom", an article published in the popular American weekly Life magazine. Later the same year they were accompanied on a follow-up expedition by French mycologist Roger Heim, who identified several of the mushrooms as Psilocybe species.
Heim cultivated the mushrooms in France and sent samples for analysis to Albert Hofmann, a chemist employed by the Swiss pharmaceutical company Sandoz (now Novartis). Hofmann—who had synthesized lysergic acid diethylamide (LSD) in 1938—led a research group that isolated and identified the psychoactive alkaloids psilocybin and psilocin from Psilocybe mexicana, publishing their results in 1958. The team was aided in the discovery process by Hofmann's willingness to ingest mushroom extracts to help verify the presence of the active compounds.
Next, Hofmann's team synthesized several structural analogs of these compounds to examine how these structural changes would affect psychoactivity. This research led to the development of ethocybin and CZ-74. Because the physiological effects of these compounds last only about three and a half hours (about half as long as psilocybin), they proved more manageable than the latter for use in psycholytic therapy. Sandoz also marketed and sold pure psilocybin under the name Indocybin to clinicians and researchers worldwide. There were no reports of serious complications when psilocybin was used in this way.
In the early 1960s, Harvard University became a testing ground for psilocybin, through the efforts of Timothy Leary and his associates Ralph Metzner and Richard Alpert (who later changed his name to Ram Dass). Leary obtained synthesized psilocybin from Hofmann through Sandoz Pharmaceuticals. Some studies, such as the Concord Prison Experiment, suggested promising results using psilocybin in clinical psychiatry. According to a 2008 review of safety guidelines in human hallucinogenic research, however, Leary and Alpert's well-publicized termination from Harvard and later advocacy of hallucinogen use "further undermined an objective scientific approach to studying these compounds". In response to concerns about the increase in unauthorized use of psychedelic drugs by the general public, psilocybin and other hallucinogenic drugs suffered negative press and faced increasingly restrictive laws. In the United States, laws were passed in 1966 that prohibited the production, trade, or ingestion of hallucinogenic drugs; Sandoz stopped producing LSD and psilocybin the same year. In 1970, Congress passed "The Federal Comprehensive Drug Abuse Prevention and Control Act" that made LSD, peyote, psilocybin and other hallucinogens illegal to use for any and all purposes, including scientific research. United States politicians' agenda against LSD usage had swept psilocybin along with it into the Schedule I category of illicit drugs. Such restrictions on the use of these drugs in human research made funding for such projects difficult to obtain, globally, and scientists who worked with psychedelic drugs faced being "professionally marginalized". Although Hofmann tested these compounds on himself, he never advocated their legalization or medical use. In his 1979 book LSD — mein Sorgenkind ("LSD — my problem child"), Hofmann described the problematic use of these hallucinogens as inebriants.
Despite the legal restrictions on psilocybin use, the 1970s witnessed the emergence of psilocybin as the "entheogen of choice". This was due in large part to a wide dissemination of information on the topic, which included works such as those by author Carlos Castaneda, and several books that taught the technique of growing psilocybin mushrooms. One of the most popular of this latter group was published in 1976 under the pseudonyms O.T. Oss and O.N. Oeric by Jeremy Bigwood, Dennis J. McKenna, K. Harrison McKenna, and Terence McKenna, entitled Psilocybin: Magic Mushroom Grower's Guide. Over 100,000 copies were sold by 1981. As ethnobiologist Jonathan Ott explains, "These authors adapted San Antonio's technique (for producing edible mushrooms by casing mycelial cultures on a rye grain substrate; San Antonio 1971) to the production of Psilocybe [Stropharia] cubensis. The new technique involved the use of ordinary kitchen implements, and for the first time the layperson was able to produce a potent entheogen in his own home, without access to sophisticated technology, equipment or chemical supplies." San Antonio's technique describes a method to grow the common edible mushroom Agaricus bisporus.
Because of a lack of clarity about laws concerning psilocybin mushrooms, specifically in the form of sclerotia (also known as "truffles"), European retailers in the late 1990s and early 2000s commercialized and marketed them in smartshops in the Netherlands and the UK, and online. Several websites emerged that have contributed to the accessibility of information on the mushrooms' description, use, effects and the exchange of mushroom experiences among users. Since 2001, six EU countries have tightened their legislation on psilocybin mushrooms in response to concerns about their prevalence and increasing usage. In the 1990s, hallucinogens and their effects on human consciousness were again the subject of scientific study, particularly in Europe. Advances in neuropharmacology and neuropsychology, and the availability of brain imaging techniques have provided impetus for using drugs like psilocybin to probe the "neural underpinnings of psychotic symptom formation including ego disorders and hallucinations". Recent studies in the United States have attracted attention from the popular press and brought psilocybin back into the limelight.
Reported effects
The effects of psilocybin are highly variable and depend on the mindset and environment in which the user has the experience: factors commonly referred to as set and setting. In the early 1960s, Timothy Leary and colleagues at Harvard University investigated the role of set and setting on the effects of psilocybin. They administered the drug to 175 volunteers (from various backgrounds) in an environment intended to be similar to a comfortable living room. 98 of the subjects were given questionnaires to assess their experiences and the contribution of background and situational factors. Individuals who had experience with psilocybin prior to the study reported more pleasant experiences than those for whom the drug was novel. Group size, dosage, preparation, and expectancy were important determinants of the drug response. In general, those in groups of more than eight felt that the groups were less supportive, and their experiences less pleasant. Conversely, smaller groups (fewer than six) were seen as more supportive and reported more positive reactions to the drug in those groups. Leary and colleagues proposed that psilocybin heightens suggestibility, making an individual more receptive to interpersonal interactions and environmental stimuli. These findings were affirmed in a later review by Jos ten Berge (1999), who concluded that dosage, set, and setting were fundamental factors in determining the outcome of experiments that tested the effects of psychedelic drugs on artists' creativity.
After ingesting psilocybin, the user may experience a wide range of emotional effects which can include: feelings of disorientation, lethargy, giddiness, euphoria, joy, and depression. In one study, 31% of volunteers given a high dose reported feelings of significant fear and 17% experienced transient paranoia. In studies at Johns Hopkins, among those given a moderate dose (but still enough to "give a high probability of a profound and beneficial experience"), negative experiences were rare, whereas one-third of those given a high dose experienced anxiety or paranoia. Low doses can induce hallucinatory effects. Closed-eye hallucinations may occur, where the affected individual sees multicolored geometric shapes and vivid imaginative sequences. Some individuals report synesthesia, such as tactile sensations when viewing colors. At higher doses, psilocybin can lead to "intensification of affective responses, enhanced ability for introspection, regression to primitive and childlike thinking, and activation of vivid memory traces with pronounced emotional undertones". Open-eye visual hallucinations are common, and may be very detailed, although rarely confused with reality.
A 2011 prospective study by Roland R. Griffiths and colleagues suggests that a single high dosage of psilocybin can cause long-term changes in the personality of its users. About half of the study participants--described as healthy, "spiritually active", and many possessing postgraduate degrees—showed an increase in the personality dimension of openness (assessed using the Revised NEO Personality Inventory), and this positive effect was still apparent over a year after the psilocybin session. According to the study authors, the finding is significant, because "no study has prospectively demonstrated personality change in healthy adults after an experimentally manipulated discrete event". A further study by Griffiths in 2017 found that doses of 20 to 30 mg/70 kg of psilocybin, inducing mystical-type experiences, brought more lasting changes to traits including altruism, gratitude, forgiveness and feeling close to others when they were combined with a regular meditation practice and an extensive spiritual practice support program. Although other researchers have described instances of psychedelic drug usage leading to new psychological understandings and personal insights, it is not known whether these experimental results can be generalized to larger populations.
Physical effects
Common responses include pupil dilation (93%); changes in heart rate (100%), including increases (56%), decreases (13%), and variable responses (31%); changes in blood pressure (84%), including hypotension (34%), hypertension (28%), and general instability (22%); changes in stretch reflex (86%), including increases (80%) and decreases (6%); nausea (44%); tremor (25%); and dysmetria (16%) (inability to properly direct or limit motions). The temporary increases in blood pressure caused by the drug can be a risk factor for users with pre-existing hypertension. These qualitative somatic effects caused by psilocybin have been corroborated by several early clinical studies. A 2005 magazine survey of clubgoers in the UK found that nausea or vomiting was experienced by over a quarter of those who had used psilocybin mushrooms in the last year, although this effect is caused by the mushroom rather than psilocybin itself. In one study, administration of gradually increasing dosages of psilocybin daily for 21 days had no measurable effect on electrolyte levels, blood sugar levels, or liver toxicity tests.
Psychiatric effects and perceptual disturbances
Psilocybin is known to strongly influence the subjective experience of the passage of time. Users often feel as if time is slowed down, resulting in the perception that "minutes appear to be hours" or "time is standing still". Studies have demonstrated that psilocybin significantly impairs subjects' ability to gauge time intervals longer than 2.5 seconds, impairs their ability to synchronize to inter-beat intervals longer than 2 seconds, and reduces their preferred tapping rate. These results are consistent with the drug's role in affecting prefrontal cortex activity, and the role that the prefrontal cortex is known to play in time perception. However, the neurochemical basis of psilocybin's effects on the perception of time are not known with certainty.
Users having a pleasant experience can feel a sense of connection to others, nature, and the universe; other perceptions and emotions are also often intensified. Users having an unpleasant experience (a "bad trip") describe a reaction accompanied by fear, other unpleasant feelings, and occasionally by dangerous behavior. In general, the phrase "bad trip" is used to describe a reaction that is characterized primarily by fear or other unpleasant emotions, not just a transitory experience of such feelings. A variety of factors may contribute to a psilocybin user experiencing a bad trip, including "tripping" during an emotional or physical low or in a non-supportive environment (see: set and setting). Ingesting psilocybin in combination with other drugs, including alcohol, can also increase the likelihood of a bad trip. Other than the duration of the experience, the effects of psilocybin are similar to comparable dosages of lysergic acid diethylamide (LSD) or mescaline. However, in the Psychedelics Encyclopedia, author Peter Stafford noted, "The psilocybin experience seems to be warmer, not as forceful and less isolating. It tends to build connections between people, who are generally much more in communication than when they use LSD."
Theory of mind network and default mode network
Psychedelics, including psilocybin, have been shown to affect different clusters of brain regions known as the "theory of mind network" (ToMN) and the default mode network (DMN). The ToMN involves making inferences and understanding social situations based on patterns whereas, the DMN relates more to introspection and one's sense of self. The DMN in particular is related to increased rumination and worsening self-image in patients with major depressive disorder (MDD). In studies done with single use psilocybin, areas of the DMN showed decreased functional connectivity (communication between areas of the brain). This provides functional insight into the work of psilocybin in increasing one's sense of connection to one's surroundings, as the areas of the brain involved in introspection decrease in functionality under the effects of the drug. Conversely, areas of the brain involved in the ToMN showed increased activity and functional activation in response to psychedelics. These results were not unique to psilocybin and there was no significant difference in brain activation found in similar trials of mescaline and LSD. Information and studies into the DMN and ToMN are relatively sparse and their connections to other psychiatric illnesses and the use of psychedelics is still largely unknown.
Group perceptions
Through further anthropological studies regarding "personal insights" and the psychosocial effects of psilocybin, it can be seen in many traditional societies that powerful mind-active substances such as psilocybin are regularly "consumed ritually for therapeutic purposes or for transcending normal, everyday reality". Positive effects that psilocybin has on individuals can be observed by taking on an anthropological approach and moving away from the Western biomedical view; this is aided by the studies done by Leary. Within certain traditional societies, where the use of psilocybin is frequent for shamanic healing rituals, group collectives praise their guide, healer and shaman for helping alleviate their pains, aches and hurt. They do this through a group ritual practice where the group, or just the guide, ingests psilocybin to help extract any "toxic psychic residues or sorcerous implants" found in one's body.
Group therapies using "classic" psychedelics are becoming more commonly used in the Western world in clinical practice. This is speculated to grow, provided the evidence remains indicative of their safety and efficacy. In social sense, the group is shaped by their experiences surrounding psilocybin and how they view the plant collectively. As mentioned in the anthropology article, the group partakes in a "journey" together, thus adding to the spiritual, social body where roles, hierarchies and gender are subjectively understood.
Adverse effects
Most of the comparatively few fatal incidents that are associated with psychedelic mushroom usage involve the simultaneous use of other drugs, especially alcohol. A common adverse effect resulting from psilocybin mushroom use involves "bad trips" or panic reactions, in which affected individuals become anxious, confused, agitated, or disoriented. Accidents, self-injury, or suicide attempts can result from serious cases of acute psychotic episodes. Although no studies have linked psilocybin with birth defects, it is recommended that pregnant women avoid its usage.
Toxicity
Psilocybin has low toxicity, indicating that it has low potential for inducing life-threatening events like breathing or heart problems. Research shows that health risks may develop with use of psilocybin. Nonetheless, hospitalizations from it are rare, and overdoses are generally mild and self-limiting.
A review regarding the management of psychedelic overdoses suggested that psilocybin-related overdose management should prioritize managing the immediate adverse effects, such as anxiety and paranoia, rather than specific pharmacological interventions, as psilocybin's physiological toxicity tends to be rather limited. One analysis of people hospitalized from psilocybin poisoning found high urine concentrations of phenethylamine (PEA), indicating that PEA may contribute to the effects of psilocybin poisoning.
In rats, the median lethal dose (LD50) when administered orally is 280 milligrams per kilogram (mg/kg), approximately one and a half times that of caffeine. When administered intravenously in rabbits, psilocybin's LD50 is approximately 12.5 mg/kg. Psilocybin comprises approximately 1% of the weight of Psilocybe cubensis mushrooms, and so nearly of dried mushrooms, or of fresh mushrooms, would be required for a person to reach the 280 mg/kg LD50 value of rats. Based on the results of animal studies, the lethal dose of psilocybin has been extrapolated to be 6 grams, 1000 times greater than the effective dose of 6 milligrams. The Registry of Toxic Effects of Chemical Substances assigns psilocybin a relatively high therapeutic index of 641 (higher values correspond to a better safety profile); for comparison, the therapeutic indices of aspirin and nicotine are 199 and 21, respectively. The lethal dose from psilocybin toxicity alone is unknown, and has rarely been documented—, only two cases attributed to overdosing on hallucinogenic mushrooms (without concurrent use of other drugs) have been reported in the scientific literature and may involve other factors aside from psilocybin.
Psychiatric
Panic reactions can occur after consumption of psilocybin-containing mushrooms, especially if the ingestion is accidental or otherwise unexpected. Reactions characterized by violent behavior, suicidal thoughts, schizophrenia-like psychosis, and convulsions have been reported in the literature. A 2005 survey, conducted in the United Kingdom, found that almost a quarter of those who had used psilocybin mushrooms in the past year had experienced a panic attack. Other adverse effects, less frequently reported, include paranoia, confusion, prolonged derealization (disconnection from reality), and mania. Psilocybin usage can temporarily induce a state of depersonalization disorder. Usage by those with schizophrenia can induce acute psychotic states requiring hospitalization.
The similarity of psilocybin-induced symptoms to those of schizophrenia has made the drug a useful research tool in behavioral and neuroimaging studies of this psychotic disorder. In both cases, psychotic symptoms are thought to arise from a "deficient gating of sensory and cognitive information" in the brain that ultimately lead to "cognitive fragmentation and psychosis". Flashbacks (spontaneous recurrences of a previous psilocybin experience) can occur long after having used psilocybin mushrooms. Hallucinogen persisting perception disorder (HPPD) is characterized by a continual presence of visual disturbances similar to those generated by psychedelic substances. Neither flashbacks nor HPPD are commonly associated with psilocybin usage, and correlations between HPPD and psychedelics are further obscured by polydrug use and other variables.
Tolerance and dependence
Tolerance to psilocybin builds and dissipates quickly; ingesting psilocybin more than about once a week can lead to diminished effects. Tolerance dissipates after a few days, so doses can be spaced several days apart to avoid the effect. A cross-tolerance can develop between psilocybin and the pharmacologically similar LSD, and between psilocybin and phenethylamines such as mescaline and DOM.
Repeated use of psilocybin does not lead to physical dependence. A 2008 study concluded that, based on US data from the period 2000–2002, adolescent-onset (defined here as ages 11–17) usage of hallucinogenic drugs (including psilocybin) did not increase the risk of drug dependence in adulthood; this was in contrast to adolescent usage of cannabis, cocaine, inhalants, anxiolytic medicines, and stimulants, all of which were associated with "an excess risk of developing clinical features associated with drug dependence". Likewise, a 2010 Dutch study ranked the relative harm of psilocybin mushrooms compared to a selection of 19 recreational drugs, including alcohol, cannabis, cocaine, ecstasy, heroin, and tobacco. Psilocybin mushrooms were ranked as the illicit drug with the lowest harm, corroborating conclusions reached earlier by expert groups in the United Kingdom.
Cultural significance and "mystical" experiences
Psilocybin mushrooms have been and continue to be used in indigenous New World cultures in religious, divinatory, or spiritual contexts. Reflecting the meaning of the word entheogen ("the god within"), the mushrooms are revered as powerful spiritual sacraments that provide access to sacred worlds. Typically used in small group community settings, they enhance group cohesion and reaffirm traditional values. Terence McKenna documented the worldwide practices of psilocybin mushroom usage as part of a cultural ethos relating to the Earth and mysteries of nature, and suggested that mushrooms enhanced self-awareness and a sense of contact with a "Transcendent Other"—reflecting a deeper understanding of our connectedness with nature.
Psychedelic drugs can induce states of consciousness that have lasting personal meaning and spiritual significance in individuals who are religious or spiritually inclined; these states are called mystical experiences. Some scholars have proposed that many of the qualities of a drug-induced mystical experience are indistinguishable from mystical experiences achieved through non-drug techniques, such as meditation or holotropic breathwork. In the 1960s, Walter Pahnke and colleagues systematically evaluated mystical experiences (which they called "mystical consciousness") by categorizing their common features. These categories, according to Pahnke, "describe the core of a universal psychological experience, free from culturally determined philosophical or theological interpretations", and allow researchers to assess mystical experiences on a qualitative, numerical scale.
In the 1962 Marsh Chapel Experiment, which was run by Pahnke at the Harvard Divinity School under the supervision of Timothy Leary, almost all of the graduate degree divinity student volunteers who received psilocybin reported profound religious experiences. One of the participants was religious scholar Huston Smith, author of several textbooks on comparative religion; he later described his experience as "the most powerful cosmic homecoming I have ever experienced." In a 25-year followup to the experiment, all of the subjects given psilocybin described their experience as having elements of "a genuine mystical nature and characterized it as one of the high points of their spiritual life". Psychedelic researcher Rick Doblin considered the study partially flawed due to incorrect implementation of the double-blind procedure, and several imprecise questions in the mystical experience questionnaire. Nevertheless, he said that the study cast "a considerable doubt on the assertion that mystical experiences catalyzed by drugs are in any way inferior to non-drug mystical experiences in both their immediate content and long-term effects". This sentiment was echoed by psychiatrist William A. Richards, who in a 2007 review stated "[psychedelic] mushroom use may constitute one technology for evoking revelatory experiences that are similar, if not identical, to those that occur through so-called spontaneous alterations of brain chemistry."
A group of researchers from Johns Hopkins School of Medicine led by Roland Griffiths conducted a study to assess the immediate and long-term psychological effects of the psilocybin experience, using a modified version of the mystical experience questionnaire and a rigorous double-blind procedure. When asked in an interview about the similarity of his work with Leary's, Griffiths explained the difference: "We are conducting rigorous, systematic research with psilocybin under carefully monitored conditions, a route which Dr. Leary abandoned in the early 1960s." The National Institute of Drug Abuse-funded study, published in 2006, has been praised by experts for the soundness of its experimental design. In the experiment, 36 volunteers without prior experience with hallucinogens were given psilocybin and methylphenidate (Ritalin) in separate sessions; the methylphenidate sessions served as a control and psychoactive placebo. The degree of mystical experience was measured using a questionnaire developed by Ralph W. Hood; 61% of subjects reported a "complete mystical experience" after their psilocybin session, while only 13% reported such an outcome after their experience with methylphenidate. Two months after taking psilocybin, 79% of the participants reported moderately to greatly increased life satisfaction and sense of well-being. About 36% of participants also had a strong to extreme "experience of fear" or dysphoria (i.e., a "bad trip") at some point during the psilocybin session (which was not reported by any subject during the methylphenidate session); about one-third of these (13% of the total) reported that this dysphoria dominated the entire session. These negative effects were reported to be easily managed by the researchers and did not have a lasting negative effect on the subject's sense of well-being.
A follow-up study conducted 14 months after the original psilocybin session confirmed that participants continued to attribute deep personal meaning to the experience. Almost one-third of the subjects reported that the experience was the single most meaningful or spiritually significant event of their lives, and over two-thirds reported it among their five most spiritually significant events. About two-thirds indicated that the experience increased their sense of well-being or life satisfaction. Even after 14 months, those who reported mystical experiences scored on average 4 percentage points higher on the personality trait of Openness/Intellect; personality traits are normally stable across the lifespan for adults. Likewise, in a recent (2010) web-based questionnaire study designed to investigate user perceptions of the benefits and harms of hallucinogenic drug use, 60% of the 503 psilocybin users reported that their use of psilocybin had a long-term positive impact on their sense of well-being.
While many recent studies have concluded that psilocybin can cause mystical-type experiences having substantial and sustained personal meaning and spiritual significance, not all the medical community agree. Paul R. McHugh, formerly director of the Department of Psychiatry and Behavioral Science at Johns Hopkins, responded as follows in a book review: "The unmentioned fact in The Harvard Psychedelic Club is that LSD, psilocybin, mescaline, and the like produce not a "higher consciousness" but rather a particular kind of "lower consciousness" known well to psychiatrists and neurologists—namely, 'toxic delirium.'"
Available forms
Although psilocybin may be prepared synthetically, outside of the research setting it is not typically used in this form. The psilocybin present in certain species of mushrooms can be ingested in several ways: by consuming fresh or dried fruit bodies, by preparing an herbal tea, or by combining with other foods to mask the bitter taste. In rare cases people have injected mushroom extracts intravenously.
Chemistry
Physical properties
Psilocybin is a naturally-occurring substituted tryptamine that features an indole ring linked to an aminoethyl substituent. It is structurally related to serotonin, a monoamine neurotransmitter which is a derivative of the amino acid tryptophan. Psilocybin is a member of the general class of tryptophan-based compounds that originally functioned as antioxidants in earlier life forms before assuming more complex functions in multicellular organisms, including humans. Other related indole-containing psychedelic compounds include dimethyltryptamine, found in many plant species and in trace amounts in some mammals, and bufotenin, found in the skin of certain amphibians, especially the Colorado River toad.
Psilocybin is a white, crystalline solid that is soluble in water, methanol and ethanol but insoluble in nonpolar organic solvents such as chloroform and petroleum ether. It has a melting point between , and an ammonia-like taste. Its pKa values are estimated to be 1.3 and 6.5 for the two successive phosphate hydroxy groups and 10.4 for the dimethylamine nitrogen, so it typically exists as a zwitterionic structure. There are two known crystalline polymorphs of psilocybin, as well as reported hydrated phases. Psilocybin rapidly oxidizes upon exposure to light—an important consideration when using it as an analytical standard.
Laboratory synthesis
Albert Hofmann et al. were the first team to synthesize psilocybin in 1958. Since that time, various chemists have improved the methods for the laboratory synthesis and purification of psilocybin. In particular, Shirota et al. reported a novel method in 2003 for the synthesis of psilocybin at the gram scale from 4-hydroxyindole that does not require chromatographic purification. Fricke et al. described an enzymatic pathway for the synthesis of psilocybin and psilocin, publishing their results in 2017. Sherwood et al. significantly improved upon Shirota's method (producing at the kilogram scale while employing less expensive reagents), publishing their results in 2020.
Biosynthesis
Isotopic labeling experiments from the 1960s suggested that the biosynthesis of psilocybin was a four-step process:
decarboxylation of tryptophan to tryptamine
N,N-dimethylation of tryptamine at the N9 position to dimethyltryptamine
4-hydroxylation of dimethyltryptamine to psilocin
O-phosphorylation of psilocin to psilocybin
More recent research has demonstrated that—at least in P. cubensis—O-phosphorylation is in fact the third step, and that neither dimethyltryptamine nor psilocin are intermediates. The sequence of the intermediate steps has been shown to involve four enzymes (PsiD, PsiH, PsiK, and PsiM) in P. cubensis and P. cyanescens, although it is possible that the biosynthetic pathway differs between species. These enzymes are encoded in gene clusters in Psilocybe, Panaeolus, and Gymnopilus.
Escherichia coli has been genetically modified to manufacture large amounts of psilocybin. Psilocybin can be produced de novo in GM yeast.
Pharmacology
Pharmacodynamics
Psilocybin is a psychoplastogen, which refers to a compound capable of promoting rapid and sustained neuroplasticity.
Psilocybin is rapidly dephosphorylated in the body to psilocin, which is an agonist for several serotonin receptors, which are also known as 5-hydroxytryptamine (5-HT) receptors. In rats, psilocin binds with high affinity to 5-HT2A receptors and low affinity to 5-HT1 receptors, including 5-HT1A and 5-HT1D; effects are also mediated via 5-HT2C receptors. The psychotomimetic (mimicking the mind distortion present in psychosis) effects of psilocin can be blocked in a dose-dependent fashion by the 5-HT2A antagonist drug ketanserin. Various lines of evidence have shown that interactions with non-5-HT2 receptors also contribute to the subjective and behavioral effects of the drug. For example, psilocin indirectly increases the concentration of the neurotransmitter dopamine in the basal ganglia, and some psychotomimetic symptoms of psilocin are reduced by haloperidol, a non-selective dopamine receptor antagonist. Taken together, these suggest that there may be an indirect dopaminergic contribution to psilocin's psychotomimetic effects. Psilocybin and psilocin have no affinity for dopamine receptor D2, unlike another common 5-HT receptor agonist, lysergic acid diethylamide (LSD). Psilocin antagonizes H1 receptors with moderate affinity, compared to LSD which has a lower affinity.
Serotonin receptors are located in numerous parts of the brain, including the cerebral cortex, and are involved in a wide range of functions, including regulation of mood, motivation, body temperature, appetite and libido.
Psilocybin induces region-dependent alterations in glutamate that may be associated with subjective experiences of ego dissolution.
Pharmacokinetics
The effects of the drug begin 10–40 minutes after ingestion, and last 2–6 hours depending on dose, species, and individual metabolism. The half life of psilocybin is 163 ± 64 minutes when taken orally, or 74.1 ± 19.6 minutes when injected intravenously.
Psilocybin is metabolized mostly in the liver. As it becomes converted to psilocin, it undergoes a first-pass effect, whereby its concentration is greatly reduced before it reaches the systemic circulation. Psilocin is broken down by the enzyme monoamine oxidase to produce several metabolites that can circulate in the blood plasma, including 4-hydroxyindole-3-acetaldehyde, 4-hydroxytryptophol, and 4-hydroxyindole-3-acetic acid. Some psilocin is not broken down by enzymes and instead forms a glucuronide; this is a biochemical mechanism animals use to eliminate substances by linking them with glucuronic acid, which can then be excreted in the urine. Psilocin is glucuronated by the glucuronosyltransferase enzymes UGT1A9 in the liver, and by UGT1A10 in the small intestine. Based on studies using animals, about 50% of ingested psilocybin is absorbed through the stomach and intestine. Within 24 hours, about 65% of the absorbed psilocybin is excreted into the urine, and a further 15–20% is excreted in the bile and feces. Although most of the remaining drug is eliminated in this way within 8 hours, it is still detectable in the urine after 7 days. Clinical studies show that psilocin concentrations in the plasma of adults average about 8 μg/liter within 2 hours after ingestion of a single 15 mg oral psilocybin dose; psychological effects occur with a blood plasma concentration of 4–6 μg/liter. Psilocybin is approximately 1/100 the potency of LSD on a weight per weight basis, and the physiological effects last about half as long.
Monoamine oxidase inhibitors (MAOI) have been known to prolong and enhance the effects of DMT and one study assumed that the effect on psilocybin would be similar since it is a structural analogue of DMT. Alcohol consumption may enhance the effects of psilocybin, because acetaldehyde, one of the primary breakdown metabolites of consumed alcohol, reacts with biogenic amines present in the body to produce MAOIs related to tetrahydroisoquinoline and β-carboline. Tobacco smokers may also experience more powerful effects with psilocybin, because tobacco smoke exposure decreases the activity of MAO in the brain and peripheral organs.
Analytical methods
Several relatively simple chemical tests—commercially available as reagent testing kits—can be used to assess the presence of psilocybin in extracts prepared from mushrooms. The drug reacts in the Marquis test to produce a yellow color, and a green color in the Mandelin reagent. Neither of these tests, however, is specific for psilocybin; for example, the Marquis test will react with many classes of controlled drugs, such as those containing primary amino groups and unsubstituted benzene rings, including amphetamine and methamphetamine. Ehrlich's reagent and DMACA reagent are used as chemical sprays to detect the drug after thin layer chromatography. Many modern techniques of analytical chemistry have been used to quantify psilocybin levels in mushroom samples. Although the earliest methods commonly used gas chromatography, the high temperature required to vaporize the psilocybin sample prior to analysis causes it to spontaneously lose its phosphoryl group and become psilocin—making it difficult to chemically discriminate between the two drugs. In forensic toxicology, techniques involving gas chromatography coupled to mass spectrometry (GC–MS) are the most widely used due to their high sensitivity and ability to separate compounds in complex biological mixtures. These techniques include ion mobility spectrometry, capillary zone electrophoresis, ultraviolet spectroscopy, and infrared spectroscopy. High-performance liquid chromatography (HPLC) is used with ultraviolet, fluorescence, electrochemical, and electrospray mass spectrometric detection methods.
Various chromatographic methods have been developed to detect psilocin in body fluids: the rapid emergency drug identification system (REMEDi HS), a drug screening method based on HPLC; HPLC with electrochemical detection; GC–MS; and liquid chromatography coupled to mass spectrometry. Although the determination of psilocin levels in urine can be performed without sample clean-up (i.e., removing potential contaminants that make it difficult to accurately assess concentration), the analysis in plasma or serum requires a preliminary extraction, followed by derivatization of the extracts in the case of GC–MS. A specific immunoassay has also been developed to detect psilocin in whole blood samples. A 2009 publication reported using HPLC to quickly separate forensically important illicit drugs including psilocybin and psilocin, which were identifiable within about half a minute of analysis time. These analytical techniques to determine psilocybin concentrations in body fluids are, however, not routinely available, and not typically used in clinical settings.
Natural occurrence
Psilocybin is present in varying concentrations in over 200 species of Basidiomycota mushrooms. In a 2000 review on the worldwide distribution of hallucinogenic mushrooms, Gastón Guzmán and colleagues considered these to be distributed amongst the following genera: Psilocybe (116 species), Gymnopilus (14), Panaeolus (13), Copelandia (12), Hypholoma (6), Pluteus (6), Inocybe (6), Conocybe (4), Panaeolina (4), Gerronema (2), and Galerina (1 species). Guzmán increased his estimate of the number of psilocybin-containing Psilocybe to 144 species in a 2005 review. The majority of these are found in Mexico (53 species), with the remainder distributed in the United States and Canada (22), Europe (16), Asia (15), Africa (4), and Australia and associated islands (19). The diversity of psilocybin mushrooms is reported to have been increased by horizontal transfer of the psilocybin gene cluster between unrelated mushroom species. In general, psilocybin-containing species are dark-spored, gilled mushrooms that grow in meadows and woods of the subtropics and tropics, usually in soils rich in humus and plant debris. Psilocybin mushrooms occur on all continents, but the majority of species are found in subtropical humid forests. Psilocybe species commonly found in the tropics include P. cubensis and P. subcubensis. P. semilanceata—considered by Guzmán to be the world's most widely distributed psilocybin mushroom—is found in Europe, North America, Asia, South America, Australia and New Zealand, but is entirely absent from Mexico. Although the presence or absence of psilocybin is not of much use as a chemotaxonomical marker at the familial level or higher, it is used to classify taxa of lower taxonomic groups.
Both the caps and the stems contain psychoactive compounds, although the caps consistently contain more. The spores of these mushrooms do not contain psilocybin or psilocin. The total potency varies greatly between species and even between specimens of a species collected or grown from the same strain. Because most psilocybin biosynthesis occurs early in the formation of fruit bodies or sclerotia, younger, smaller mushrooms tend to have a higher concentration of the drug than larger, mature mushrooms. In general, the psilocybin content of mushrooms is quite variable (ranging from almost nothing to 2.5% of the dry weight) and depends on species, strain, growth and drying conditions, and mushroom size. Cultivated mushrooms have less variability in psilocybin content than wild mushrooms. The drug is more stable in dried than fresh mushrooms; dried mushrooms retain their potency for months or even years, while mushrooms stored fresh for four weeks contain only traces of the original psilocybin.
The psilocybin contents of dried herbarium specimens of Psilocybe semilanceata in one study were shown to decrease with the increasing age of the sample: collections dated 11, 33, or 118 years old contained 0.84%, 0.67%, and 0.014% (all dry weight), respectively. Mature mycelia contain some psilocybin, while young mycelia (recently germinated from spores) lack appreciable amounts. Many species of mushrooms containing psilocybin also contain lesser amounts of the analog compounds baeocystin and norbaeocystin, chemicals thought to be biogenic precursors. Although most species of psilocybin-containing mushrooms bruise blue when handled or damaged due to the oxidization of phenolic compounds, this reaction is not a definitive method of identification or determining a mushroom's potency.
Societal perception and current usage
Legal status
Advocacy for tolerance
Despite being illegal in many typically Western countries, such as the UK, Australia and some US states, less conservative governments opt to nurture the legal use of psilocybin and other psychedelic drugs. In Amsterdam, Netherlands, authorities provide education and promotion on the safe use of psychedelic drugs, such as psilocybin, in an aim to reduce public harm. Similarly, religious groups like America's Uniao do Vegetal, UDV, use psychedelics in traditional ceremonies. From 1 July 2023, the Australian medicines regulator has permitted psychiatrists to prescribe psilocybin for the therapeutic treatment of post-traumatic stress disorder.
Advocates for legalization argue there is a lack of evidence of harm, and potential use in treating certain mental health conditions. Research is difficult to conduct because of the legal status of psychoactive substances. Advocates for legalization also promote the utility of "ego dissolution" and argue bans are cultural discrimination against traditional users.
Usage
A 2009 national survey of drug use by the US Department of Health and Human Services concluded that the number of first-time psilocybin mushroom users in the United States was roughly equivalent to the number of first-time users of cannabis. In European countries, the lifetime prevalence estimates of psychedelic mushroom usage among young adults (15–34 years) range from 0.3% to 14.1%.
In modern Mexico, traditional ceremonial use survives among several indigenous groups, including the Nahuas, the Matlatzinca, the Totonacs, the Mazatecs, Mixes, Zapotecs, and the Chatino. Although hallucinogenic Psilocybe species are abundant in low-lying areas of Mexico, most ceremonial use takes places in mountainous areas of elevations greater than . Guzmán suggests this is a vestige of Spanish colonial influence from several hundred years earlier, when mushroom use was persecuted by the Catholic Church.
Research
Psilocybin has been a subject of clinical research since the early 1960s, when the Harvard Psilocybin Project evaluated the potential value of psilocybin as a treatment for certain personality disorders. Beginning in the 2000s, psilocybin has been investigated for its possible role in the treatment of nicotine dependence, alcohol dependence, obsessive–compulsive disorder (OCD), cluster headache, cancer-related existential distress anxiety disorders, and certain mood disorders. In 2018, the United States Food and Drug Administration (FDA) granted breakthrough therapy designation for psilocybin-assisted therapy for treatment-resistant depression. A systematic review published in 2021 found that the use of psilocybin as a pharmaceutical substance was associated with reduced intensity of depression symptoms. The role of psilocybin as a possible psychoplastogen is also being examined.
See also
List of entheogens
O-Acetylpsilocin
Psychedelic microdosing
Psychoactive plant
Stoned ape theory
Soma (drink)
Explanatory notes
References
Citations
External links
Psilocybin Investigator's Brochure, Version 4.1 (Usona Institute, Madison, Wisconsin, 2021)
Entheogens
Organophosphates
Phenol esters
Psychedelic drugs
Psychedelic tryptamines
Serotonin receptor agonists
Tryptamine alkaloids
Experimental antidepressants |
665256 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F%20%28%D0%BC%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%29 | Суничні поля (меморіал) | Суничні поля (меморіал)
Суничні поля — секція Нью-Йоркського Центрального Парку (завбільшки 2,5 акри — 10 000 м²) присвячена пам'яті Джона Леннона. Меморіал названий за однойменною піснею групи «Бітлз».
Створення та місце розташування
Архітектором пам'ятника був Брюс Келлі. Меморіал було відкрито 9 жовтня 1985 року.
Вхід розташовується в західній частині парку, навпроти апартаментів «Дакота», де Джон Леннон мешкав у останні роки свого життя, й був застрелений фанатом Марком Чепманом. Меморіал зроблений у вигляді трикутника. Центральна частина трикутника — кругла мозаїка, в центрі якої викладено слово «Imagine».
Посилання
Офіційний сайт
NYC Parks Department Historical Sign
Парки Нью-Йорка
Центральний парк
Джон Леннон
Верхній Мангеттен |
1174359 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%8C | Местекань | Местекань, Местекані — село у повіті Галац в Румунії. Входить до складу комуни Местекань.
Село розташоване на відстані 212 км на північний схід від Бухареста, 37 км на північ від Галаца.
Населення
За даними перепису населення 2002 року у селі проживали особи, з них 2416 осіб (99,7%) румунів. Рідною мовою 2420 осіб (99,8%) назвали румунську.
Примітки
Села повіту Галац |
20977455 | https://en.wikipedia.org/wiki/Zdr%C3%B3j | Zdrój | Zdrój (meaning "spring, spa" in Polish) may refer to the following places:
Zdrój, Greater Poland Voivodeship (west-central Poland)
Zdrój, Warmian-Masurian Voivodeship (north Poland)
See also |
2368199 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%81%D1%81%20%D0%93%D0%B5%D1%80%D1%80%D1%96%D1%82%D1%81%D0%B5%D0%BD | Тесс Геррітсен | Тесс Геррітсен — американська письменниця китайського походження. Авторка бестселерів у жанрі медичного та романтичного трилера.
Життєпис
Тесс Геррітсен народилася 12 червня 1953 року в Сан-Дієго, США. З дитинства мріяла написати романи зі своєю власною Ненсі Дрю. Змінила ім'я Террі на більш жіночне Тесс, коли почала писати любовні романи. Сім'я схилила її до вибору кар'єри медика, хоча та палко бажала стати письменницею. 1975 року Геррітсен отримала ступінь бакалавра з антропології в Стенфордському університеті, а 1979 року здобула медичний ступінь в Каліфорнійському університеті та почала працювати лікарем у Гонолулу, Гаваї.
Будучи в декретній відпустці, подала своє коротке оповідання «Про вибір правильного Крек Сіда» (Crack Seed — вид зневоднених консервованих фруктів. Популярна закуска на Гаваях) на конкурс, який проводив журнал «Гонолулу». Зрештою посіла перше місце, яке принесло їй приз у 500 доларів. Історія зосереджувала свою увагу на роздумах молодика про складні стосунки з матір'ю. Геррітсен стверджувала, що це оповідання допомогло їй впоратися з власною дитячою травмою (йдеться, зокрема, про численні спроби її матері накласти на себе руки).
Одружена з лікарем Джейкобом Геррітсеном. Має двох синів. Любить грати на скрипці, а також займається садівництвом. Живе в містечку Кемден, штат Мен.
Письменницька кар'єра
Першими творами Геррітсен були романтичні трилери. На їхнє написання авторку надихнули любовні романи, які вона читала, працюючи лікарем. Після двох неопублікованих «пробних творів», 1987 року видавництво «Harlequin Intrigue» врешті опублікувало роман «Дзвінок після півночі». Всього Тесс написала вісім романтичних трилерів.
1996 року світ побачив перший медичний трилер письменниці — «Жнива». На написання цього твору Тесс надихнула оповідь колишнього поліцейського. Під час своєї останньої подорожі до Росії, московські правоохоронці розповіли йому про дітей-сиріт, яких викрадали з вулиць та переправляли закордон як донорів органів.
2001 року вийшов перший кримінальний трилер письменниці — «Хірург», де вперше з'явилася детектив Джейн Ріццолі. Хоча в «Хірурзі» вона й не головний персонаж, Ріццолі — головний протагоніст наступних десяти романів, де їй допомагає медичний експерт Мора Айлс (Rizzoli & Isles). На основі цих книг знятий телесеріал «Ріццолі та Айлс» з Енджі Гермон та Сашою Александр у головних ролях. У 2002 році вийшов детективний трилер «Асистент» — друга книга з серії романів про детектива Джейн Ріццолі та медичного експерта Мору Айлс.
2007 року Геррітсен написала історичний трилер про жахливих убивць — «Кістковий сад». Події відбуваються в 1830-х роках у Бостоні. Прототипом для одного із персонажів став Олівер Венделл Голмс.
Твори Геррітсен опубліковані в 40 країнах. Продано 25 мільйонів екземплярів її книг.
Твори
Романтичні трилери
Call After Midnight (1987) — «Дзвінок після опівночі»;
Under the Knife (1990) — «Під ножем»;
Never Say Die (1992) — «Ніколи не кажи помри»;
Whistleblower (1992) — «Інформатор»;
Presumed Guilty (1993) — «Ймовірний винуватець»;
In Their Footsteps (1994) — «Їхніми кроками»;
Peggy Sue Got Murdered (1994) перевидана як Girl Missing — «Убивство Пеггі Сью»;
Thief of Hearts (1995) перевидана як Stolen— «Крадій сердець»;
Keeper of the Bride (1996) — «Доглядач нареченої».
Медичні трилери
Harvest (1996) — «Жнива»;
Life Support (1997) — «Підтримка життя»;
Bloodstream (1998) — «Кровообіг»;
Gravity (1999) — «Гравітація»;
The Bone Garden (2007) — «Кістковий сад»;
Girl Missing (2009) — «Зникла дівчина».
Самостійні твори
Playing with Fire(2015) — «Гра з вогнем»;
Серія книг «Ріццолі та Айлс»
The Surgeon (2001) — «Хірург»;
The Apprentice (2002) — «Асистент»;
The Sinner (2003) — «Грішна»;
Body Double (2004) — «Двійник»;
Vanish (2005) — «Смертниці»;
The Mephisto Club (2006) — «Клуб Мефісто»;
The Keepsake / Keeping the Dead (2008) — «Пам'ятний подарунок» / «Хранителі смерті»;
Ice Cold / The Killing Place (2010) — «Убивчий холод» / «Місце вбивства»;
8.5 Freaks (оповідання, 2011) — «Виродки»;
The Silent Girl (2011) — «Дівчина, яка мовчить»;
9.5 John Doe (оповідання, 2012) — «Джон Доу»;
Last To Die (Серпень 16 / 28, 2012) — «Останній, хто помре»;
Die Again (2014) — «Вмерти знову»;
I Know A Secret (15 серпня 2017) — «Я знаю секрет».
Listen to me (5 липня 2022) — «Послухай мене».
Переклади українською
Тесс Ґеррітсен. Хірург: роман. Переклад з англійської: Наталя Гоїн. Харків: КСД, 2016. 352 стор. ISBN 978-617-12-1462-0
Тесс Ґеррітсен. Асистент: роман. Переклад з англійської: І. О. Серебрякова. Харків: КСД, 2017. 352 стор. ISBN 978-617-12-3184-9
Тесс Ґеррітсен. Двійник: роман. Переклад з англійської: О.Оксенич. Харків: КСД, 2017. 384 стор. ISBN 978-617-12-4948-6
Тесс Ґеррітсен. Грішна: роман. Переклад з англійської: О.Оксенич. Харків: КСД, 2019. 336 стор. ISBN 978-617-12-6847-0
Тесс Ґеррітсен. Смертниці: роман. Переклад з англійської: О.Оксенич. Харків: КСД, 2020. 336 стор. ISBN 978-617-12-8093-9
Тесс Ґеррітсен. Клуб «Мефісто»: роман. Переклад з англійської: О.Оксенич. Харків: КСД, 2021. 386 стор. ISBN 9786171289550
Тесс Ґеррітсен. Хранителі смерті: роман. Переклад з англійської: О.Оксенич. Харків: КСД, 2021. 336 стор. ISBN 978-617-12-8918-5
Тесс Ґеррітсен. Убивчий холод: роман. Переклад з англійської: О.Оксенич. Харків: КСД, 2022. 352 стор. ISBN 978-617-12-9777-7
Тесс Ґеррітсен. Дівчина, яка мовчить: роман. Переклад з англійської: О.Оксенич. Харків: КСД, 2022. 384 стор. ISBN 978-617-12-9886-6
Тесс Ґеррітсен. Останній, хто помре: роман. Переклад з англійської: А. Саженюк. Харків: КСД, 2023. 384 стор. ISBN 978-617-15-0007-5
Тесс Ґеррітсен. Я знаю секрет: роман. Переклад з англійської: А. Саженюк. Харків: КСД, 2024. 336 стор. ISBN 978-617-15-0519-3
Примітки
Посилання
Tess Gerritsen
Інтерв'ю на NPR's All Things Considered
«Хірург» Тесс Ґеррітсен. Кривава клятва Гіппократа
Письменниці США
Письменники-романісти США
Автори детективної прози США
Автори гостросюжетної прози США
Наукові фантасти США
Фантасти жахів США
Англомовні письменники-фантасти
Письменниці-фантасти США
Лауреати премії Ніро
Випускники Стенфордського університету |
4846988 | https://uk.wikipedia.org/wiki/CFR-600 | CFR-600 | CFR-600 — це ядерний реактор басейнового типу на швидких нейтронах, який будується в повіті Сяпу, провінція Фуцзянь, Китай, на острові Чанбяо. Це демонстраційний проект четвертого покоління Китайської національної ядерної корпорації (CNNC). Проект також відомий як пілотний проект реактора на швидких нейтронах Xiapu . Будівництво реактора почалося наприкінці 2017 року. Очікується, що ці реактори будуть підключені до мережі в 2023 і 2025 роках Реактор матиме 1500 МВт теплової потужності та 600 МВт електричної. Згідно з угодою, підписаною в 2019 році, паливо постачатиме дочірня компанія «Росатома» ТВЕЛ.
CFR-600 є частиною китайського плану вийти на закритий ядерний паливний цикл. Реактори на швидких нейтронах вважаються основною технологією майбутнього для ядерної енергетики Китаю.
Також планується будівництво більшого промислового реактора CFR-1000.
На цьому ж місці будівництво другого 600 МВт швидкий реактор CFR-600 було запущено в грудні 2020 року і ще запропоновано чотири 1000 MW CAP1000 .
Захід побоюється, що ці реактори-розмножувачі будуть використовуватися для виробництва збройового плутонію для виробництва ядерної зброї.
Реактори
Скандали
У 2021 році AlJazeera повідомила, що реактори викликають суперечки, оскільки вони вироблятимуть збройовий плутоній, тож, ймовірно, матимуть подвійне військове та цивільне використання, а Китай припинив щорічні добровільні декларації Міжнародному агентству з атомної енергії [МАГАТЕ] щодо своїх запасів плутонію.
Див. також
Атомна енергетика в Китаї
(CEFR)
Примітки
Атомні електростанції Китаю |
4781551 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%BA%20%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%84%D0%B5%D0%BD | Домінік Серафен | Домінік Серафен, справжнє ім'я — Домінік-Серафен Франсуа (нар. 15 лютого 1747, Лонгві – пом. 5 грудня 1800, Лонгві) — французький ляльковик, засновник театру тіней.
Біографія
Провів юність у Лонгві або Меці. Приєднався до трупи акторів і подорожував з нею до Німеччини та Італії, де навчився лялькарства.
1776 року він переїхав до Версалю, де створив свій театр тіней. Кілька разів театр відвідували представники королівської родини. 22 квітня 1781 року Серафен здобув для свого театру назву Spectacle des Enfans de France («Спектакль дітей Франції»). У 1784 році він переніс свій утеатр до галереї Валуа в Пале-Роялі.
1795 року одружився з жінкою старшою за себе, пара не мала дітей. Після смерті Серафена його небожі продовжили справу. 1857 року теар переїхав на бульвар Монмартр, де діяв до 1870 року.
З текстами основних п'єс Серафена можна ознайомитися в електронній бібліотеці «Галліка».
Театрові Серафена присвячений один із есеїв Антонена Арто, опублікований у збірці «Театр і його Двійник».
Література
Edmond-Denis Manne, Charles Ménétrier : Galerie historique des comédiens de la troupe de Nicolet: notices sur certains acteurs et mimes qui se sont fait un nom dans les annales des scènes secondaires depuis 1760 jusqu'à nos jours N. Scheuring, 1869 — * Feu le théâtre de Séraphin, 1872, est un livre qui retrace l'historique de ce théâtre et qui apporte le répertoire des pièces d'ombres et de marionnettes qui y ont été représentées (voir en ligne )
Théâtre de Séraphin ou les ombres chinoises, 1816, de Flamand-Grétry, Louis-Victor, est un ouvrage de lecture destiné aux enfants et qui présente des dialogues parlant des saynètes jouées dans ce théâtre et donnant de précieuses indications sur celles-ci. (voir en ligne et ).
Le Séraphin de l'enfance: recueil de pièces d'ombres chinoises, dédiées à la jeunesse, 1843, édité par Dembour et Gangel, présente quelques pièces d'ombres de ce théâtre (voir en ligne ).
Bibliographie des marionnettes, 1926, de Paul Jeanne, propose une bibliographie (reprise ici) de certains ouvrages sur le théâtre Séraphin (voir en ligne ).
Feu Séraphin, 1875, présente, outre l'histoire de ce théâtre, des pièces d'ombres et de marionnettes (citées dans Feu le théâtre de Séraphin) qui y ont été représentées (voir en ligne ).
Примітки
Ляльковики |
973658 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D1%84%D1%82%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%BE-%D0%BA%D1%83%D0%BB%D0%B0%D1%87%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0 | Муфта пружинно-кулачкова | Муфта пружинно-кулачкова — самокерована запобіжна муфта, що складається з двох, розміщених на кінцях валів, півмуфт, котрі взаємодіють між собою за допомогою радіально розташованих на їх торцях виступів і впадин (зубців), одна з півмуфт має рухливість в осьовому напрямку і притиснена до другої півмуфти пружиною.
Будова
У конструкції, зображеній на малюнку, ведуча півмуфта (1) спрягається з веденою (2) через зубці (3). Ведена півмуфта може вільно переміщатися в поздовжньому напрямку по валу. При відведенні рухомої півмуфти від взаємодії з нерухомою, вали можуть обертатись незалежно. Притискання веденої півмуфти до ведучої забезпечується пружиною (4) з регульованим зусиллям стиску. Кулачки виконують з трапецевидним профілем малої висоти з кутом нахилу робочих граней 45…60°.
Розміри муфт підбирають за ДСТУ 2130-93 або обирають конструктивно. Цей стандарт поширюється на запобіжні кулачкові муфти загальномашинобудівного застосування, що призначені для захисту приводів при передачі крутного моменту від 4 до 400 Н·м в будь-якому просторовому положенні, кліматичних виконань У і Т і категорій спряження з валом 1-3 (1 — шпонкове з'єднання, 2 — шліцьове прямобічне з'єднання, 3 — шліцьове евольвентне з'єднання), кліматичних виконань УХЛ і О категорії 4 за ГОСТ 15150.
Приклад умовного позначення запобіжної кулачкової муфти з номінальним крутним моментом 63 Н·м діаметром посадочного отвору 25 мм виконання 1 кліматичного виконання У і категорії 3
Муфта 63-25-У3 ДСТУ 2130-93
Принцип роботи
При перевантаженні муфти осьова складова сили Fa на гранях кулачків перевищує притискну силу пружини і муфта багатократно проскакує кулачками, створюючи звуковий ефект, сигналізуючи про спрацювання механізму муфти. При високій надійності роботи таких муфт повторні спрацювання кулачків приводять до їх прискореного зношення, внаслідок чого такі муфти використовують для невеликих навантажень і частот обертання.
Розрахунок
Від дії колової сили Ft в зачепленні виникає осьова сила Fa=Fttgα, що намагається розсунути півмуфти та вивести їх із зачеплення. Цьому протидіє сила пружини F і сила тертя в кулачках та шліцьовому чи шпонковому з'єднанні. З врахуванням цих сил уми рівноваги півмуфти (2) можна записати у вигляді:
де: α — кут нахилу робочих граней кулачків;
ρ — кут тертя в зачепленні кулачків (6…8°);
f2 — коефіцієнт тертя у шліцьовому з'єднанні (~0,15);
D — середній діаметр кулачків;
K — динамічний коефіцієнт навантаження;
d — діаметр вала посадки півмуфти.
Згідно із силою F обирають пружину.
Застосування
Такі муфти призначені для запобігання перевантаженню механізмів машин крутним моментом. Муфти пружинно-кулачкові ставлять якнайближче до місця виникнення перевантаження; вони можуть працювати тільки при строгій співвісності валів. Однією з найбільше відпрацьованих конструкцій цього типу є запобіжна муфта в затискних патронах для мітчиків.
Примітки
Див. також
Муфта
Муфта кулачкова
Шпонкове з'єднання
Джерела
Поляков В. С., Барбаш И. Д., Ряховский О. А. Справочник по муфтам. — Л.: «Машиностроение» (Ленингр. отд-ние), 1974. — 352 с.
Деталі машин
Муфти
Машинознавство |
3283373 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D1%97%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%BB%D0%BB%20%28%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%81%D1%96%D1%81%D1%96%D0%BF%D1%96%29 | Луїсвілл (Міссісіпі) | Луїсвілл (Міссісіпі)
Луїсвілл — місто в США, в окрузі Вінстон штату Міссісіпі. Населення — 6072 особи (2020).
Географія
Луїсвілл розташований за координатами (33.122934, -89.054879). За даними Бюро перепису населення США в 2010 році місто мало площу 39,56 км², з яких 39,04 км² — суходіл та 0,52 км² — водойми.
Демографія
Згідно з переписом 2010 року, у місті мешкала особа в домогосподарствах у складі родин. Густота населення становила 168 осіб/км². Було 2870 помешкань (73/км²).
Расовий склад населення:
До двох чи більше рас належало 0,9 %. Частка іспаномовних становила 0,8 % від усіх жителів.
За віковим діапазоном населення розподілялося таким чином: 28,8 % — особи молодші 18 років, 56,2 % — особи у віці 18—64 років, 15,0 % — особи у віці 65 років та старші. Медіана віку мешканця становила 34,9 року. На 100 осіб жіночої статі у місті припадало 81,6 чоловіків; на 100 жінок у віці від 18 років та старших — 74,2 чоловіків також старших 18 років.
Середній дохід на одне домашнє господарство становив доларів США , а середній дохід на одну сім'ю — долар . Медіана доходів становила доларів для чоловіків та долари для жінок. За межею бідності перебувало 44,9 % осіб, у тому числі 64,5 % дітей у віці до 18 років та 35,0 % осіб у віці 65 років та старших.
Цивільне працевлаштоване населення становило осіб. Основні галузі зайнятості: освіта, охорона здоров'я та соціальна допомога — 28,0 %, виробництво — 15,5 %, мистецтво, розваги та відпочинок — 12,5 %.
Примітки
Джерела
Міста Міссісіпі
Населені пункти округу Вінстон (Міссісіпі)
Окружні центри Міссісіпі |
2244763 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D0%B8%20%28%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D0%BC%27%D1%8F%29 | Сенони (плем'я) | Сенони (плем'я)
Сенони (від кельтського Senoni, [ `∫enoni] — «подібні богу») — в давнину могутнє плем'я в Лугдунській Галлії, яке межувало на півночі з паризіями, на заході з карнутами, на півдні з едуями та на сході з лінгонами, бойями та мандубіями.
Головним містом сенонів було Агедінк (що називалося також або , нині Санс (Йонна)). З інших міст найвідоміші були Веллаунодун, Мелодун (або , нині Мелен (Сена і Марна)), Аріака, Корабілій, Аутіссіодор (або , нині Осер).
Близько 400 до н. е. частина сенонів рушила в Північну Італію й оселилася поблизу Адріатичного моря між річками Ітіс і Езіс, так як велика частина північно-італійських земель була вже зайнята іншими кельтськими племенами. Засновали місто Сена Галліко.
Незабаром між сенонами та римлянами сталося зіткнення, результатом якого була поразка римлян на річці Аллії; взяття Риму в 387 до н. е. й облога Капітолію, що тривала більше 6 місяців. Виснажене голодом і хворобами військо сенонів і бойїв було змушене відступити, попередньо взявши викуп в 1 000 фунтів золота.
Війни між римлянами й італійськими сенонами тривали практично безперервно. Однак в 283 до н. е. армія, очолювана консулом Долабеллою, завдала сенонам нищівного удару.
Під час походу Цезаря в Галію сенони, як постійні суперники едуїв, були порівняно менш небезпечними супротивниками римлян, хоча іноді і вони намагалися повставати проти римського ярма.
Кельтські племена
Племена Галлії
Стародавня історія Франції |
1586304 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BC%D0%B1%D0%BB%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%80%201889 | Вімблдонський турнір 1889 | Вімблдонський турнір 1889 — 13-й розіграш Вімблдону. Турнір тривав з 1 до 13 липня. Переможцем у чоловічому одиночному розряді усьоме став Вільям Реншоу. Це досягнення досі ніким не перевершене, а повторити його вдалося Піту Сампрасу у 2000 та Роджеру Федереру у 2012 роках. Брати Реншоу також усьоме виграли парний турнір.
Дорослі
Чоловіки, одиночний розряд
Вільям Реншоу переміг у фіналі Ернеста Реншоу, 6–4, 6–1, 3–6, 6–0.
Жінки, одиночний розряд
Бланш Бінґлі перемогла у фіналі Ліну Райс, 4–6, 8–6, 6–4.
Чоловіки, парний розряд
Вільям Реншоу / Ернест Реншоу перемогли у фіналі пару Ернест Льюїс / Джордж Гільярд 6–4, 6–4, 3–6, 0–6, 6–1.
Примітки
Вімблдонський турнір
1889 у тенісі
Липень 1889 |
28859914 | https://en.wikipedia.org/wiki/Atla%2C%20Saare%20County | Atla, Saare County | Atla, Saare County
Atla is a village in Saaremaa Parish, Saare County in western Estonia. It is the westernmost settlement of Estonia.
Before the administrative reform in 2017, the village was in Lääne-Saare Parish.
The islets of Loonalaid, Salavamaa, Nootamaa, Aherahu, Koerakuiv, Püskumadal, Urverahu and Innarahu administratively belong to Atla village. The island of Nootamaa is also the westernmost point of Estonia.
References
Villages in Saare County |
2264678 | https://uk.wikipedia.org/wiki/Iberia%20%28%D0%B0%D0%B2%D1%96%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F%29 | Iberia (авіакомпанія) | Iberia (авіакомпанія)
Iberia (Офіційна назва Iberia, Líneas Aéreas de España, S.A. Operadora, Sociedad Unipersonal, вимовляється як Іберія) — національний і найбільший авіаперевізник Іспанії, базується в аеропорті Мадрид-Барахас зі штаб-квартирою в Мадриді. Є членом авіаційного альянсу Oneworld з 1999 року.
Авіакомпанія згідно з Iberia Regional, керуючим незалежним перевізником Air Nostrum, входить в об'єднання Iberia Group, яка крім пасажирських і вантажних перевезень займається технічним обслуговуванням повітряних суден, сервісним обслуговуванням в аеропортах, супроводом IT-систем та організацією борт-харчування. Iberia Group виконує рейси в більш ніж 115 пунктів призначення в 39 країнах світу самостійно також в 90 пунктів призначення за укладеними код-шерінговими угодами рейсами інших авіакомпаній.
8 квітня 2010 року Iberia Group оголосила про злиття з British Airways. Акціонери обох перевізників схвалили операцію 29 листопада 2010 року. Нова об'єднана компанія, знана як International Airlines Group розпочала свою діяльність у січні 2011 року, проте обидві авіакомпанії продовжують діяти під своїми брендами.
Історія
Авіакомпанія Іберія (Companía Aérea de Transportes) була заснована 28 червня 1927 фінансистом Horacio Echeberrieta та німецькою авіакомпанією Люфтганза, стартова капіталізація склала 1,1 мільйонів песет. Перший політ відбувся 28 грудня 1927. Протягом наступного року уряд Іспанії доручив авіакомпанії забезпечення поштових перевезень між Мадридом та Барселоною.
30 вересня 1944 року Іберія була націоналізована і увійшла до складу Національного інституту промисловості Іспанії (INI). У 1946 році вперше після Другої світової війни був виконаний пасажирський рейс між Європою і Південною Америкою (маршрут Мадрид — Буенос-Айрес). Початок масових трансатлантичних рейсів було покладено в 1953 році після скасування Мадридською угодою віз в Іспанію для громадян США. У рік святкування свого 50-річного ювілею в 1977 році авіакомпанія вперше перевезла 10 млн пасажирів.
В кінці 80-х — початку 90-х років Іберія активно нарощувала свою участь у власності інших іспанських авіаперевізників — Aviaco, Viva Air, Binter Canarias, Binter Mediterraneo, а також в діяльності латиноамериканских авіакомпаній Aerolineas Argentinas, Viasa і Ladeco. У 2001-му Іберія пройшла процедуру приватизації, а до свого 75-річчя в 2002 році загальна кількість перевезених пасажирів досягла майже 500 мільйонів.
5 лютого 2006 року в аеропорту Барахас авіакомпанії Іберія і членам альянсу Oneworld був переданий новий термінал № 4, що значно підвищило рівень сервісу обслуговування пасажирів в особливості на стикувальних рейсах альянсу. На частку Іберії припадає близько 60 % всього трафіку аеропорту Барахас, в 2005 році авіакомпанія спільно зі своїм регіональним відділенням Air Nostrum перевезла з цього аеропорту понад 21 млн пасажирів.
Акціонери
Іберія була приватизована 3 квітня 2001, акції авіакомпанії були включені в базу розрахунків біржового індексу IBEX-35 фондової біржі Мадриду. Основними акціонерами перевізника є: Caja Madrid — 23,45 %, British Airways — 13,2 %, SEPI — 5,20 %, El Corte Inglés — 2,90 %, причому British Airways придбала акції за 13 млн фунтів стерлінгів у іншої авіакомпанії — American Airlines. Акціонерна доля British Airways дозволяє мати цього авіаперевізнику по два зарезервованих крісла на кожному борту Іберії, а також дає першочергове право на придбання ще 32 % акцій компанії.
Оскільки двосторонні угоди про повітряне сполучення між Іспанією і країнами поза зоною Європейського союзу вимагають, щоб принаймні 51 % акцій Іберії перебували у власності держави, авіакомпанія Бритіш Ейрвейз не зможе придбати більше 49 % акцій. Дане обмеження не поширюється на авіаперевезення між ЄС і США, що потрапляють під дію угоди про «Відкрите небо», проте діє на латиноамериканських напрямках, на яких Іберія отримує свій основний дохід.
29 липня 2008 авіакомпанії Іберія і Бритіш Ейрвейз оголосили про початок переговорів щодо злиття компаній. Новий перевізник мав називатись «International Consolidated Airlines Group SA». Після злиття British Airways отримував близько 55 % акцій нової корпорації, а акціонери Iberia — решту 45 %. Літаки новоствореної авіакомпанії продовжують літати під британським і іспанським брендами. British Airways була змушена доводити свою приналежність Великій Британії, щоб її акції змогли як і раніше включатися в індекс ста найбільших британських компаній FTSE 100. Про це пише газета The Times.
Партнери
Iberia володіє 20 % акцій лоу-костеру Clickair, що базується в Барселоні, і часткою 0,95 % марокканської Royal Air Maroc.
Iberia є партнером авіакомпаній American Airlines, Qantas, Avianca, British Airways, уругвайської PLUNA і Grupo TACA, а також з 1 вересня 1999 повноправним членом альянсу OneWorld.
Iberia був одним із засновників у комп'ютеризованої повітряної системи бронювання авіаквитків, Amadeus, з 18,28% акцій - які були продані в 2005 році, Iberia також активно бере участь туроператором через Viva Тури і Tiempo Libre одиниць, і з Cacesa, вона надає послуги відправки посилок. На продажу електронних квитків припадає 93% всіх квитків Iberia, проданих в січні 2006 року.
Крім того, Iberia займається технічним обслуговуванням повітряних суден компанії, обслуговуванням свого флоту та інших 48 компаній, в тому числі деяких провідних європейських авіакомпаній. Iberia є постачальником послуг з обробки літаків для всіх іспанських аеропортів; її клієнти-авіакомпанії налічують понад 200.
Напрямки
20 травня 2008 авіакомпанія Іберія підтвердила відкриття рейсу Мадрид-Асунсьйон, а також повідомила про наміри відновити польоти в Японію, Канаду і розширити маршрутну мережу за рахунок виконання рейсів в такі великі міста, як Шанхай, Гонконг, Мумбаї, Делі, Дубай, Монреаль, Торонто, Лос-Анджелес і Даллас.
Флот
Поточний флот
Станом на липень 2022 року флот складався з наступних типів літаків:
Кабіни літака
Всі літаки в флоті сконфігуровані в двокласному компонуванні з Бізнес та Економ кабінами. Iberia в даний час продає три різні варіанти бізнес-класу, в залежності від довжини польоту. У березні 2009 Iberia анонсувала що протягом 2009–2011 оновить економ-клас на всіх його планах, а також проектування нового бізнес-класу для своїх далекомагістральних літаків .Iberia була одна з останніх великих авіакомпаній по оснащенню всіх своїх міжконтинентальних маршрутів з персональними розважальними екранами. Станом на 2016 рік, в даний час Airbus A330-200 і -300 і A340-600 флотилії оснащені особистим IFE.
У польоті харчування забезпечується Gate Gourmet.
Бізнес клас
Бізнес клас доступний на іспанському внутрішньому і між-європейському рейсами. Сидіння точно такі ж, як в економ-салоні, але з середини (B і E) сидіння перекрили. Квитки бізнес-класу також включають в себе поліпшення обслуговування наземного (пріоритетна реєстрація, охорона, посадка, обробка багажу, а також доступ до залів очікування.)
Бізнес клуб
Бізнес-клуб є середньо-магістральний продукт, доступний на рейсах, щоб вибрати одержувачів з Єгипет, Екваторіальна_Гвінея, Ізраїль, Нігерія, і Росія. На відміну від близькомагістральних служб, кількість місць бізнес-клубу розташовані в спеціалізованому салоні, фізично ширші, мають велику висоту сидіння і обладнані відео за запитом.
Бізнес плюс
Бізнес плюс пропонується на далекомагістральних рейсах в Північній і Південній Америці та Південній Африці. Бізнес Плюс пропозиції пропонує лежачі плоскі сидіння і міжнародні зручності бізнес-класу.
Економ клас
Iberia переїхав більше до американців, або "a-la carte" модель для вітчизняних і європейських рейсів, пропонуючи купівлю на борту сервіс зветься "Tu Menú" в економному для прийому їжі, закуски та напої. Середньо-магістральні рейси до Афіни, Каїр, Дакар, Стамбул, Малабо, Москва, та Тель-Авів, а також на далекі міжконтинентальні польоти повністю задовольняються в економному, за винятком алкоголю.
Події та нещасні випадки
28.10.1957, Мадрид, Іспанія. Дуглас DC-3, жертв 21 із 21
29.04.1959, Вальдемека, Іспанія. Дуглас DC-3, жертв 28 із 28
10.12.1962, Камона, Іспанія. Convair CV-440, жертв 18 із 18
31.03.1965, Танжер, Марокко. Convair CV-440, жертв 50 із 50
05.05.1965, Тенерифе, Канарські Острови, Іспанія. Локхид L-1049G, жертв 30 із 49
04.11.1967, Сассекс, Англія. SE210 Caravelle, жертв 37 із 37
07.01.1972, Сьерра-де-Аталасая, Іспанія. SE210 Caravelle, жертв 104 із 104
05.03.1973, Ла-Траче, Франція. Дуглас DC-9-32, жертв 68 із 68
07.12.1983, Мадрид, Іспанія. Боїнг 727—256, жертв 51 із 93
19.02.1985, Дуранго, Бискайя, Іспанія. Боїнг 727—256, жертв 148 із 148.
09.07.2009, Мадрид, Іспанія. Аеробус A-320,аварійна посадка.
Примітки
Посилання
Офіційний сайт авіакомпанії російською мовою
Державні авіакомпанії
Авіакомпанії Іспанії
Підприємства Мадрида |
21262925 | https://en.wikipedia.org/wiki/Ossy | Ossy | Ossy is a village in the administrative district of Gmina Ożarowice, within Tarnowskie Góry County, Silesian Voivodeship, in southern Poland. It lies approximately south-west of Ożarowice, east of Tarnowskie Góry, and north of the regional capital Katowice.
References
Ossy |
178816 | https://en.wikipedia.org/wiki/Tiwanaku | Tiwanaku | Tiwanaku (or ) is a Pre-Columbian archaeological site in western Bolivia, near Lake Titicaca, about 70 kilometers from La Paz, and it is one of the largest sites in South America. Surface remains currently cover around 4 square kilometers and include decorated ceramics, monumental structures, and megalithic blocks. In AD 800 the site has been conservatively estimated to have been inhabited by 10,000 to 20,000 people.
The site was first recorded in written history in 1549 by Spanish conquistador Pedro Cieza de León while searching for the southern Inca capital of Qullasuyu.
Jesuit chronicler of Peru Bernabé Cobo reported that Tiwanaku's name once was taypiqala, which is Aymara meaning "stone in the center", alluding to the belief that it lay at the center of the world. The name by which Tiwanaku was known to its inhabitants may have been lost as they had no written language. Heggarty and Beresford-Jones suggest that the Puquina language is most likely to have been the language of Tiwanaku.
Site History
The dating of the site has been significantly refined over the last century. From 1910 to 1945, Arthur Posnansky maintained that the site was 11,000–17,000 years old based on comparisons to geological eras and archaeoastronomy. Beginning in the 1970s, Carlos Ponce Sanginés proposed the site was first occupied around 1580 BC, the site's oldest radiocarbon date. This date is still seen in some publications and museums in Bolivia. Since the 1980s, researchers have recognized this date as unreliable, leading to the consensus that the site is no older than 200 or 300 BC. More recently, a statistical assessment of reliable radiocarbon dates estimates that the site was founded around AD 110 (50–170, 68% probability), a date supported by the lack of ceramic styles from earlier periods.
Tiwanaku began its steady growth in the early centuries of the first millennium AD. From approximately 375 to 700 AD, this Andean city grew to significance. At its height, the city of Tiwanaku spanned an area of roughly 4 square kilometers (1.5 square miles) and had a population greater than 10,000 individuals. The growth of the city was due to its complex agropastoral economy, supported by trade.
The site appeared to have collapsed around 1000 AD, however the reasoning behind this is still open to debate. Recent studies by geologist Elliott Arnold of the University of Pittsburgh have shown evidence of a greater amount of aridity in the region around the time of collapse. A drought in the region would have affected local systems of agriculture and likely played a role in the collapse of Tiwanaku.
Relationships
The people of Tiwanaku held a tight relationship with the Wari culture. The Wari and Tiwanaku civilizations shared the same iconography, referred to as the "Southern Andean Iconographic Series". The relationship between the two civilizations is presumed to be trade based or military based. The Wari aren't the only other civilization that Tiwanaku could have had contact with. Inca cities also contained similar types of architecture Infrastructure seen in Tiwanaku. From this it can be expected that the Inca took some inspiration from the city of Tiwanaku and other early civilizations in the Andean basin.
Structures
The structures that have been excavated by researchers at Tiwanaku include the terraced platform mound Akapana, Akapana East, and Pumapunku stepped platforms, the Kalasasaya, the Kantatallita, the Kheri Kala, and Putuni enclosures, and the Semi-Subterranean Temple.
The Akapana is a "half Andean Cross"-shaped structure that is 257 m wide, 197 m broad at its maximum, and 16.5 m tall. At its center appears to have been a sunken court. This was nearly destroyed by a deep looters excavation that extends from the center of this structure to its eastern side. Material from the looter's excavation was dumped off the eastern side of the Akapana. A staircase is present on its western side. Possible residential complexes might have occupied both the northeast and southeast corners of this structure.
Originally, the Akapana was thought to have been developed from a modified hill. Twenty-first-century studies have shown that it is an entirely man-made earthen mound, faced with a mixture of large and small stone blocks. The dirt comprising Akapana appears to have been excavated from the "moat" that surrounds the site. The largest stone block within the Akapana, made of andesite, is estimated to weigh 65.7 tons. Tenon stone blocks in the form of puma and human heads stud the upper terraces.
The Akapana East was built on the eastern side of early Tiwanaku. Later it was considered a boundary between the ceremonial center and the urban area. It was made of a thick, prepared floor of sand and clay, which supported a group of buildings. Yellow and red clay was used in different areas for what seems like aesthetic purposes. It was swept clean of all domestic refuse, signaling its great importance to the culture.
The Pumapunku is a man-made platform built on an east-west axis like the Akapana. It is a T-shaped, terraced earthen platform mound faced with megalithic blocks. It is 167.36 m wide along its north-south axis and 116.7 m broad along its east-west axis and is 5 m tall. Identical 20-meter-wide projections extend 27.6 meters north and south from the northeast and southeast corners of the Pumapunku. Walled and unwalled courts and an esplanade are associated with this structure.
A prominent feature of the Pumapunku is a large stone terrace; it is 6.75 by 38.72 meters in dimension and paved with large stone blocks. It is called the "Plataforma Lítica" and contains the largest stone block found in the Tiwanaku site. According to Ponce Sangines, the block is estimated to weigh 131 metric tonnes. The second-largest stone block found within the Pumapunku is estimated to be 85 metric tonnes.
Scattered around the site of the Puma Punku are various types of cut stones. Due to the complexity of the stonework the site is often cited by conspiracy theorists to be a site of ancient alien intervention. These claims are entirely unsubstantiated.
The Kalasasaya is a large courtyard more than 300 feet long, outlined by a high gateway. It is located to the north of the Akapana and west of the Semi-Subterranean Temple. Within the courtyard is where explorers found the Gateway of the Sun. Since the late 20th century, researchers have theorized that this was not the gateway's original location.
Near the courtyard is the Semi-Subterranean Temple; a square sunken courtyard that is unique for its north-south rather than east-west axis. The walls are covered with tenon heads of many different styles, suggesting that the structure was reused for different purposes over time. It was built with walls of sandstone pillars and smaller blocks of Ashlar masonry. The largest stone block in the Kalasasaya is estimated to weigh 26.95 metric tons.
Within many of the site's structures are impressive gateways; the ones of monumental scale are placed on artificial mounds, platforms, or sunken courts. One gateway shows the iconography of a front-facing figure in Staff God pose. This iconography also is used on some oversized vessels, indicating an importance to the culture. The iconography of the Gateway of the Sun called Southern Andean Iconographic Series can be seen on several stone sculptures, Qirus, Snuff trays and other Tiwanaku artifacts.
The unique carvings on the top of the Gate of the sun depict animals and other beings. Some have claimed that the symbolism represents a calendar system unique to the people of Tiwanaku, although there is no definitive evidence that this theory is correct.
The Gateway of the Sun and others located at Pumapunku are not complete. They are missing part of a typical recessed frame known as a chambranle, which typically have sockets for clamps to support later additions. These architectural examples, as well as the Akapana Gate, have unique detail and demonstrate high skill in stone-cutting. This reveals a knowledge of descriptive geometry. The regularity of elements suggests they are part of a system of proportions.
Many theories for the skill of Tiwanaku's architectural construction have been proposed. One is that they used a luk’ a, which is a standard measurement of about sixty centimeters. Another argument is for the Pythagorean Ratio. This idea calls for right triangles at a ratio of five to four to three used in the gateways to measure all parts. Lastly, Protzen and Nair argue that Tiwanaku had a system set for individual elements dependent on context and composition. This is shown in the construction of similar gateways ranging from diminutive to monumental size, proving that scaling factors did not affect proportion. With each added element, the individual pieces were shifted to fit together.
As the population grew, occupational niches developed, and people began to specialize in certain skills. There was an increase in artisans, who worked in pottery, jewelry, and textiles. Like the later Inca, the Tiwanaku had few commercial or market institutions. Instead, the culture relied on elite redistribution. That is, the elites of the state controlled essentially all economic output but were expected to provide each commoner with all the resources needed to perform his or her function. Selected occupations include agriculturists, herders, pastoralists, etc. Such separation of occupations was accompanied by hierarchical stratification within the state.
Some authors believe that the elites of Tiwanaku lived inside four walls that were surrounded by a moat. This theory is called "Tiwanaku moat theory". This moat, some believe, was to create the image of a sacred island. Inside the walls were many images devoted to human origin, which only the elites would see. Commoners may have entered this structure only for ceremonial purposes since it was home to the holiest of shrines.
Cosmology
In many Andean cultures, mountains are venerated and may be considered sacred objects. The site of Tiwanaku is located in the valley between two sacred mountains, Pukara and Chuqi Q’awa. At such temples in ancient times, ceremonies were conducted to honor and pay gratitude to the gods and spirits. They were places of worship and rituals that helped unify Andean peoples through shared symbols and pilgrimage destinations.
Tiwanaku became a center of pre-Columbian religious ceremonies for both the general public and elites. For example, human sacrifice was used in several pre-Columbian civilizations to appease a god in exchange for good fortune. Excavations of the Akapana at Tiwanaku revealed the remains of sacrificial dedications of humans and camelids. Researchers speculate that the Akapana may also have been used as an astronomical observatory. It was constructed so that it was aligned with the peak of Quimsachata, providing a view of the rotation of the Milky Way from the southern pole. Other structures like Kalasasaya are positioned to provide optimal views of the sunrise on the Equinox, Summer Solstice, and Winter Solstice. Although the symbolic and functional value of these monuments can only be speculated upon, the Tiwanaku were able to study and interpret the positions of the sun, moon, Milky Way and other celestial bodies well enough to give them a significant role in their architecture.
Aymara legends place Tiwanaku at the center of the universe, probably because of the importance of its geographical location. The Tiwanaku were highly aware of their natural surroundings and would use them and their understanding of astronomy as reference points in their architectural plans. The most significant landmarks in Tiwanaku are the mountains and Lake Titicaca. The lake level of Lake Titicaca has fluctuated significantly over time. The spiritual importance and location of the lake contributed to the religious significance of Tiwanaku. In the Tiwanaku worldview, Lake Titicaca is the spiritual birthplace of their cosmic beliefs. According to Incan mythology, Lake Titicaca is the birthplace of Viracocha, who was responsible for creating the sun, moon, people, and the cosmos. In the Kalasasaya at Tiwanaku, carved atop a monolith known as the Gate of the Sun, is a front-facing figure holding a spear-thrower and snuff. Some speculate that this is a representation of Viracocha. However, it is also possible that this figure represents a deity that the Aymara refer to as “Tunuupa” who, like Viracocha, is associated with legends of creation and destruction.
The Aymara, who are thought to be descendants of the Tiwanaku, have a complex belief system similar to the cosmology of several other Andean civilizations. They believe in the existence of three spaces: Arajpacha, the upper world; Akapacha, the middle or inner world; and Manqhaoacha, the lower world. Often associated with the cosmos and Milky Way, the upper world is considered to be where celestial beings live. The middle world is where all living things are, and the lower world is where life itself is inverted.
Archaeology
As the site has suffered from looting and amateur excavations since shortly after Tiwanaku's fall, archeologists must attempt to interpret it with the understanding that materials have been jumbled and destroyed. This destruction continued during the Spanish conquest and colonial period, and during 19th century and the early 20th century. Other damage was committed by people quarrying stone for building and railroad construction, and target practice by military personnel.
No standing buildings have survived at the modern site. Only public, non-domestic foundations remain, with poorly reconstructed walls. The ashlar blocks used in many of these structures were mass-produced in similar styles so that they could possibly be used for multiple purposes. Throughout the period of the site, certain buildings changed purposes, causing a mix of artifacts found today.
Detailed study of Tiwanaku began on a small scale in the mid-nineteenth century. In the 1860s, Ephraim George Squier visited the ruins and later published maps and sketches completed during his visit. German geologist Alphons Stübel spent nine days in Tiwanaku in 1876, creating a map of the site based on careful measurements. He also made sketches and created paper impressions of carvings and other architectural features. A book containing major photographic documentation was published in 1892 by engineer Georg von Grumbkow, With commentary by archaeologist Max Uhle, this was the first in-depth scientific account of the ruins.
Von Grumbkow had first visited Tiwanaku between the end of 1876 and the beginning of 1877, when he accompanied as a photographer the expedition of French adventurer Théodore Ber, financed by American businessman Henry Meiggs, against Ber’s promise of donating the artifacts he will find, on behalf of Meiggs, to Washington's Smithsonian Institution and the American Museum of Natural History in New York. Ber’s expedition was cut short by the violent hostility of the local population, instigated by the Catholic parish priest, but von Grumbkow’s early pictures survive.
Pictures of archaeological excavations in 1903
Contemporary excavation and restoration
In the 1960s, the Bolivian government initiated an effort to restore the site and reconstruct part of it. The walls of the Kalasasaya are almost all reconstructed. The reconstruction was not sufficiently based on evidence. The reconstruction does not have as high quality of stonework as was present in Tiwanaku.
Early visitors compared Kalasasaya to Englands Stonehenge. Ephraim Squier called it "American Stonehenge". Before the reconstruction, it had more of a "Stonehenge"-like appearance as the filler stones between the large stone pillars were all looted.
As noted, the Gateway of the Sun, now in the Kalasasaya, is believed to have been moved from its original location.
Modern, academically sound archaeological excavations were performed from 1978 through the 1990s by University of Chicago anthropologist Alan Kolata and his Bolivian counterpart, Oswaldo Rivera. Among their contributions are the rediscovery of the suka kollus, accurate dating of the civilization's growth and influence, and evidence for a drought-based collapse of the Tiwanaku civilization.
Archaeologists such as Paul Goldstein have argued that the Tiwanaku empire ranged outside of the altiplano area and into the Moquegua Valley in Peru. Excavations at Omo settlements show signs of similar architecture characteristic of Tiwanaku, such as a temple and terraced mound. Evidence of similar types of cranial vault modification in burials between the Omo site and the main site of Tiwanaku is also being used for this argument.
Today Tiwanaku has been designated as a UNESCO World Heritage Site, administered by the Bolivian government.
Recently, the Department of Archaeology of Bolivia (DINAR, directed by Javier Escalante) has been conducting excavations on the terraced platform mound Akapana. The Proyecto Arqueologico Pumapunku-Akapana (Pumapunku-Akapana Archaeological Project, PAPA) run by the University of Pennsylvania, has been excavating in the area surrounding the terraced platform mound for the past few years, and also conducting Ground Penetrating Radar surveys of the area.
In former years, an archaeological field school offered through Harvard's Summer School Program, conducted in the residential area outside the monumental core, has provoked controversy amongst local archaeologists. The program was directed by Gary Urton, of Harvard, who was an expert on quipus, and Alexei Vranich of the University of Pennsylvania. The controversy was over allowing a team of untrained students to work on the site, even under professional supervision. It was so important that only certified professional archaeologists with documented funding were allowed access. The controversy was charged with nationalistic and political undertones. The Harvard field school lasted for three years, beginning in 2004 and ending in 2007. The project was not renewed in subsequent years, nor was permission sought to do so.
In 2009 state-sponsored restoration work on Akapana was halted due to a complaint from UNESCO. The restoration had consisted of facing the platform mound with adobe, although researchers had not established this as appropriate.
In 2013, marine archaeologists exploring Lake Titicaca's Khoa reef discovered an ancient ceremonial site and lifted artifacts such as a lapis lazuli and ceramic figurines, incense burners and a ceremonial medallion from the lake floor. The artifacts are representative of the lavishness of the ceremonies and the Tiwanaku culture.
When a topographical map of the site was created in 2016 by the use of a drone, a "set of hitherto unknown structures" was revealed. These structures spanned over 411 hectares, and included a stone temple and about one hundred circular or rectangular structures of vast dimensions, which were possibly domestic units.
Aerial surveillance
Between 2005 and 2007 various types of aerial surveillance methods were used by UNESCO to create an aerial picture of the site. Lidar, aerial photography, drones, and terrestrial laser scanning were all used in this process. Data concluded from this research includes topographical maps that show the principal structures at the site along with mapping of multiple structures in the Mollo Kuntu area. Over 300 million data points were placed from these methods and have helped redefine main structures that have not fully been excavated such as the Puma Punku.
Important authors
Alan Kolata of the University of Chicago conducted research at Tiwanaku in the late 1900s from which he made descriptions of the City and its structure and culture in his book The Tiwanaku. He later published Valley of The Spirits which described more aspects of Tiwanaku culture such as astrology and mythology.
John Wayne Janusek of Vanderbilt University spent time in the late 1900s as well at the site of Tiwanaku recording findings of the excavations going on. In 2008 he published Ancient Tiwanaku which described his findings on the architecture, agriculture and other aspects of Tiwanaku life.
Jean-Pierre Protzen was an architecture professor of the University of California at Berkeley and spent much of his life studying the architecture of Tiwanaku. In 2013, he published The Stones of Tiahuanaco which gives great descriptions of the architecture and stonework seen at Tiwanaku. His work has played a huge role in creating potential reconstructions of what many of the structures look like, especially the puma punku.
See also
Arthur Posnansky
Kalasasaya
Kimsa Chata
Las Ánimas complex
List of megalithic sites
List of World Heritage Sites in South America
Qhunqhu Wankani
Tiwanaku Empire
Wari culture
References
Bibliography
Bermann, Marc Lukurmata Princeton University Press (1994) .
Bruhns, Karen Olsen, Ancient South America, Cambridge University Press, Cambridge, UK, c. 1994.
Arthur Posnansky; Tihuanacu cuna del hombre americano (edición bilingüe inglés-castellano); Nueva York, 1945.
Goldstein, Paul, "Tiwanaku Temples and State Expansion: A Tiwanaku Sunken-Court Temple in Moduegua, Peru", Latin American Antiquity, Vol. 4, No. 1 (March 1993), pp. 22–47, Society for American Archaeology.
Hoshower, Lisa M., Jane E. Buikstra, Paul S. Goldstein, and Ann D. Webster, "Artificial Cranial Deformation at the Omo M10 Site: A Tiwanaku Complex from the Moquegua Valley, Peru", Latin American Antiquity, Vol. 6, No. 2 (June, 1995) pp. 145–64, Society for American Archaeology.
Janusek, John Wayne Ancient Tiwanaku Cambridge University Press (2008) .
Kolata, Alan L., "The Agricultural Foundations of the Tiwanaku State: A View from the Heartland", American Antiquity, Vol. 51, No. 4 (October 1986), pp. 748–762, Society for American Archaeology.
.
Protzen, Jean-Pierre and Stella E. Nair, "On Reconstructing Tiwanaku Architecture", The Journal of the Society of Architectural Historians, Vol. 59, No. 3 (September 2000), pp. 358–71, Society of Architectural Historians.
Reinhard, Johan, "Chavin and Tiahuanaco: A New Look at Two Andean Ceremonial Centers." National Geographic Research 1(3): 395–422, 1985.
.
.
.
External links
1st-millennium BC establishments
Archaeological sites in Bolivia
World Heritage Sites in Bolivia
Former populated places in Bolivia
Buildings and structures in La Paz Department (Bolivia)
Tourist attractions in La Paz Department (Bolivia)
Prehistory of Bolivia
Archaeoastronomy
Tiwanaku culture |
14765154 | https://en.wikipedia.org/wiki/MBD3 | MBD3 | MBD3
Methyl-CpG-binding domain protein 3 is a protein that in humans is encoded by the MBD3 gene.
Function
DNA methylation is the major modification of eukaryotic genomes and plays an essential role in mammalian development. Human proteins MECP2, MBD1, MBD2, MBD3, and MBD4 comprise a family of nuclear proteins related by the presence in each of a methyl-CpG binding domain (MBD). However, unlike the other family members, MBD3 is not capable of binding to methylated DNA but instead binds to hydroxymethylated DNA. The predicted MBD3 protein shares 71% and 94% identity with MBD2 (isoform 1) and mouse Mbd3. MBD3 is a subunit of the NuRD, a multisubunit complex containing nucleosome remodeling and histone deacetylase activities. MBD3 mediates the association of metastasis-associated protein 2 (MTA2) with the core histone deacetylase complex.
MBD3 also contains the coiled‐coil domain common to all three MBD3 isoforms.
Interactions
MBD3 has been shown to interact with:
AURKA,
GATAD2B,
HDAC1,
MTA2, and
MBD2.
References
Further reading
Human proteins |
4395840 | https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BB%20%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9 | Кардинал південний | Кардинал південний (Cardinalis phoeniceus) — вид горобцеподібних птахів родини кардиналових (Cardinalidae).
Поширення
Вид поширений на півночі Венесуели (штати Лара, Сулія, Фалькон, Сукре, Ансоатегі, острів Маргарита) та на північному сході Колумбії (півострів Гуахіра). Населяє напівпосушливі чагарники, для яких характерні кактуси та колючі бобові.
Опис
Дрібний птах, завдовжки 19 см, та вагою 20-30 г. Це масивний птах з великим і конічним дзьобом, довгим прямокутним хвостом і характерним еректильним гребнем на голові, який тварина зводить при збудженні або нервуванні.
Самець має однорідне фіолетово-червоне забарвлення по всьому тілу, з ледь помітною чорною маскою навколо дзьоба. Самиця сіра на голові, спині та крилах із тенденцією до темноти та коричневого кольору на хвості та маховому пір'ї, а груди й живіт жовто-помаранчевого кольору: на грудях можуть бути фіолетові відтінки. У самиці маска навколо дзьоба, хоча і не дуже чітка, вираженіша і продовжується смугою, яка виходить за межі ока і досягає скронь.
У обох статей дзьоб чорний, ноги темно-тілесного кольору, а очі темно-карі.
Спосіб життя
Харчується комахами, часто утворюючи змішані групи з іншими видами. Репродуктивний період зазвичай починається в середині березня і закінчується в середині серпня. Чашоподібне гніздо будує серед чагарників. У кладці 2-4 яєць. Насиджує самиця. Інкубація триває два тижня. Пташенята відлітають з гнізда через 10 днів.
Примітки
Посилання
Vermilion cardinal videos on the Internet Bird Collection
Stamps (for Venezuela) with range map
Vermilion cardinal photo gallery VIREO
Кардиналові
Птахи, описані 1838
Птахи Венесуели
Птахи Колумбії |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.