Split (1)

train · 3M rows

file_name stringclasses 40 values	id stringlengths 8 107	language stringclasses 1 value	language_score float64 0.05 1	source stringclasses 7 values	subsource stringlengths 0 212 ⌀	text stringlengths 231 3.4M	translated stringlengths 0 29.3k	fineweb-nemotron-edu-score float32 0 3.95	fineweb-nemotron-edu-score-label stringclasses 2 values	fineweb-mixtral-edu-score float32 0 3.87	fineweb-mixtral-edu-score-label stringclasses 2 values	fasttext-quality-score float32 0 1	__index_level_0__ int64 0 36k
part.1906.parquet	ubertext2.0/ubertext.news.filter_rus_gcld+short.orig.jsonl.xz.d161a3f1dae6e8fb5ce597119c89537332340238	UK	0.999678	ubertext2.0	news	Екс-депутати отримали пенсій на 152 мільйони 152 млн грн. було витрачено державою в 2008 році на пенсійне забезпечення колишніх депутатів. Про це з посиланням на президента Асоціації народних депутатів України Володимира Крижанівського повідомляє "Дєло". За його словами, сума щомісячних виплат екс-депутату перевищує 15 тисяч грн. Оскільки розмір пенсії парламентаріїв становить 90%, то зарплати діючих народних депутатів (мінімум 17,45 тис. грн. у 2008 році). В поточному році з-за фінансової кризи депутатське забезпечення, швидше за все, не буде переглядатися, тому сума пенсійних виплат колишнім парламентаріям залишиться на колишньому рівні. "Висока пенсія - це компенсація держави за те, що ми були обмежені законом у можливості заробити. Якщо зараз зменшити пенсії, на держслужбу будуть йти тільки пройдисвіти", - заявив Крижанівський. Як повідомлялося, заступник голови ВР Микола Томенко заявив, що Верховна Рада зробить все, щоб припинити фінансування колишніх народних депутатів за рахунок бюджету парламенту.	Ex-deputies received pensions totaling 152 million. 152 million UAH was spent by the state in 2008 on pension provision for former deputies. This is reported by “Delo” with reference to the president of the Association of People's Deputies of Ukraine, Volodymyr Kryzhanyvskyi. According to him, the amount of monthly payments for an ex-deputy exceeds 15,000 UAH. Since the size of a parliamentarian’s pension is 90%, then the salaries of current народних депутатів (minimum 17,45 thousand UAH in 2008) are lower. In the current year, due to the financial crisis, депутатське забезпечення, probably, will not be revised, so the amount of pension payments for former parliamentarians will remain at the same level. “A high pension is compensation from the state for the fact that we were limited by law in the ability to earn. If we reduce pensions now, only scoundrels will come to state service,” Kryzhanyvskyi stated. As reported, Deputy Chairman of the VR Mykola Tomenko stated that the Verkhovna Rada will do everything to stop financing former народних депутатів at the expense of the parliament’s budget.	0.893555	low_quality	1.499023	low_quality	0.015202	12,900
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00049.parquet/53919	UK	0.99987	cultura-x	mC4	Декоративна косметика для очей Не купуйте косметику в сумнівних місцях: на ринках і розкладках. Купуєте її тільки в спеціалізованих магазинах. Вся продукція повинна бути сертифікована і ризик купити неякісне засіб вище при покупці його в невідомому місці. Уникайте підробок, тому як їх число дуже велике. Не завжди назва відомого бренду говорить про якість виробу. Вибираючи конфігурацію, віддайте перевагу тим продуктам, які відповідають формі брів, кольором очей або типу шкіри, та й не забудьте про простоту нанесення. Для дівчат з сухим типом шкіри прекрасно підійдуть кремоподібні тіні з мерехтливим ефектом і рідка підводка для позначення контурів. Для представниць з жирною шкірою краще підібрати компактні розсипчасті або гелевидні тіні матового відтінку і олівець для очей. Вся косметика повинна поєднуватися з кольором ваших очей. Власницям темних очей краще користуватися всіма тонами від кремових до шоколадних. Красуні зі світлими очима, навпаки, повинні відмовитися від темної палітри і звернути увагу на забарвлення, гармонійно поєднується з відтінком їх очей. Основними вимогами при виборі туші повинен бути ефект, якого ви хочете досягти, купуючи її і відтінок. Кольорові туші підбираються також з урахуванням індивідуальних особливостей покупниці. Яснооким краще віддати перевагу коричневу туш, а темноокий - чорну. Залежно від ефекту, який вони створюють, можуть бути підкручують, що збільшують обсяг і комбіновані. Останні, до слова сказати, менш ефективні. Підбираючи туш, орієнтуйтеся на ваші індивідуальні особливості. Буде чудово, якщо ви перед походом в магазин проконсультуєтеся зі стилістом або косметологом, почитаєте відгуки про ту чи іншу фірму. У підсумку ви легко підберете собі потрібну декоративну косметику без шкоди своєму здоров'ю.	Decorative eye makeup Don’t buy cosmetics in dubious places: at markets and stalls. Buy it only in specialized stores. All products must be certified, and the risk of buying a substandard product is higher when purchasing it from an unknown place. Avoid counterfeits, as their number is very large. The name of a well-known brand does not always guarantee the quality of the product. When choosing a configuration, prefer products that match the shape of the eyebrows, eye color, or skin type, and don’t forget about ease of application. For girls with dry skin, cream eyeshadows with a shimmering effect and liquid eyeliner for defining the contours will be perfectly suitable. For women with oily skin, it’s better to choose compact pressed or gel eyeshadows in a matte shade and eyeliner. All cosmetics should match the color of your eyes. Owners of dark eyes should use all shades from cream to chocolate. Beauties with light eyes, on the contrary, should refuse from a dark palette and pay attention to shades that harmoniously combine with the color of their eyes. The main requirements when choosing mascara should be the effect you want to achieve when buying it and the shade. Colored mascaras are also chosen taking into account the individual features of the buyer. Light-eyed girls should prefer brown mascara, and dark-eyed girls – black. Depending on the effect they create, they can be curling, volumizing, and combined. The latter, to be said, are less effective. When choosing mascara, focus on your individual features. It would be wonderful if you consulted with a stylist or cosmetologist before going to the store and read reviews about a particular company. In the end, you will easily choose the decorative cosmetics you need without harming your health.	1.439453	low_quality	1.414063	low_quality	0.001529	12,901
part.1906.parquet	fineweb-2/90073a5b-8184-48a6-8d3c-25de43a9f0b3	UK	0.999906	fineweb-2	CC-MAIN-2021-17	\|Олефір Віктор Іванович. Державна міграційна політика України (організаційно-правовий аспект) : дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2005.\| Зміст роботи: Вступ 4 Розділ 1. Теоретико-методологічні засади державної міграційної політики 1.1. Стан наукової розробки проблеми. Парадигми. Понятійно-термінологічний інструментарій...21 1.2. Концептуальні засади державної міграційної політики 57 1.3. Міграція як об'єкт державної політики 72 1.4. Правове регулювання міграційних процесів в Україні 105 Розділ 2. Організаційні засади управління міграційними процесами в Україні 2.1. Компетенція та повноваження Кабінету Міністрів України щодо управління міграційними процесами 127 2.2. Роль і місце центральних органів виконавчої влади в регулюванні міграції 143 2.3. Повноваження органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій в управлінні міграційними процесами 161 2.4. Діяльність міжнародних організацій у сфері міграції (організаційно-правовий аспект)...168 Розділ 3. Протидія нелегальній міграції у контексті регулювання міграційних потоків 3.1. Нелегальна міграція як вид організованої злочинності 188 3.2. Державні заходи та механізм протидії нелегальній міграції 228 3.3. Досвід державного регулювання міграції у зарубіжних країнах та в Україні 247 3.4. Міжнародно-правові стандарти протидії торгівлі людьми 340 Розділ 4. Адміністративна відповідальність за порушення міграційного законодавства України 4.1. Адміністративна відповідальність в системі адміністративно-правових заходів протидії нелегальній міграції 353 4.2. Цілі адміністративної відповідальності за порушення міграційного законодавства 378 4.3. Організаційно-правові засади адміністративної відповідальності за порушення в міграційній сфері 396 4.4. Адміністративна відповідальність за порушення міграційного законодавства України...414 4.5. Попередження і припинення нелегальної міграції заходами адміністративного примусу...437 Висновки 451 Список використаних джерел 464 Додатки 497 Вступ до роботи: Актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю врахування наступного: В останні роки міграційні процеси стали глобальним викликом перспективам подальшого розвитку людства у ХХІ ст. Слід зазначити, що щорічна кількість мігрантів (від 2 до 4 млн. чоловік), випереджає світовий приріст населення. А загалом, за даними Міжнародної організації з міграції, поза межами країни свого громадянства проживає понад 125 млн. осіб, на планеті ж налічується майже мільярд внутрішніх мігрантів. В Україні транзитних нелегальних мігрантів було затримано при виїзді з країни у 2000 р. - 4167 тис. осіб, у 2001 р. - 3897 тис., у 2002 р. - 4973 тис., у 2003 р. - 3791 тис., у 2004 р. - 4320 тис. осіб. Міжнародна міграція пов'язана з безпрецедентними соціальними переміщеннями біженців, репатріантів, змушених залишати свою країну внаслідок війн, етноциду, геноциду, масового брутального поводження з людьми, грубими порушеннями прав і свобод людини. Слід акцентувати увагу на тому, що міграція безпосередньо втілюється у такому явищі, як нелегальна міграція та торгівля людьми, тобто грубими порушеннями міжнародного та національного законодавства, спробами запровадити в життя так зване біле рабство, секс-бізнес та інші ганебні прояви дискримінації. Крім того, суттєвими є незаконні переміщення населення, пов'язані з діяльністю транснаціональної злочинності, торгівлею зброєю, наркотиками тощо. Час розставив усе на свої місця, і міграційні процеси у світі набули глобального та невпорядкованого характеру. Саме тому міграція та її складова – біженство дедалі більше розглядається як нагальна світова гуманітарна проблема, тобто проблема реального та потенційного (латентного) порушення прав і свобод, з одного боку, як проблема глибинного взаємозв'язку між безпекою мігранта (біженця, шукача притулку) та національною і міжнародною безпекою – з іншого. Слід зосереджувати увагу на тому, що Україна не має досвіду врегулювання міграційних процесів, вона взагалі була відірвана від загальносвітових тенденцій становлення національних правничих інституцій і лише нині, будучи на перехресті масових потоків соціальних переміщень людей, вона починає своє "входження" у складний міграційний простір, бурхливе міграційне буття. Варто наголосити на тому, що міграційні процеси є об'єктом діяльності правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ щодо обліку та регулювання зовнішньої міграції, врахування впливу міграції на рівень злочинності, здійснення профілактики правопорушень на міграційній основі тощо. Іншими словами, МВС України виступає важливим суб'єктом управління в міграційній сфері. Привертає увагу й те, що у колишньому Радянському Союзі основу міграційної політики становило адміністративне регулювання внутрішніх територіальних переміщень населення, а напрям їй задавали інтереси економіки та виробництва. На зовнішню міграцію було фактично накладено політичне "табу". Внаслідок цього наукові дослідження міграції загалом стосувалися лише тих її форм, що були пов'язані із зайнятістю населення і, відповідно, - з перерозподілом трудових ресурсів. Міграційна політика як частина діяльності держави була тісно пов'язана з політикою у галузі розміщення продуктивних сил, житлового будівництва, відтворення населення і т.ін. Ця проблема є досить актуальною і вже досліджувалася вітчизняними та зарубіжними науковцями. Слід відзначити роботи В. Андрієнка, О. Бандурки, О. Брайчевської, Л. Брауна, С. Бритченка, Ю. Бузницького, В. Буткевича, В. Валкенбурга, П .Вороб'я, Дж. Оккіптіні, Ю. Галустяна, А. Гетьмана, В. Глушкова, Р. Гранта, Д. Джохара, К. Джоунз-Паулі, О. Джужі, П. ван Дюйна, Б. Елдера, В. Євінтова, В. Євтуха, А. Закалюка, У. Зібера, Н. Кауфмана-Гевенера, М. Коржанського, О. Кузьменко, Р. Кука, М. Кучерявенка, В. Куца, Н. Лакузи-Сачук, К.Левченко, А. Леонової, О. Леоненко, Я. Лизогуба, О. Малиновської, А. Мацька, В. Мелащенка, М. Мельника, М. Мокляка, Т. Назарова, С. Науменка, Е. Ніснер, В. Новикова, Н. Нижник, К. Ньюленда, А. Орлеана, С. Пирожкова, Т. Петрової, О. Піскуна, Н. Плахотнюк, Б. Плонга, Н. Побєди, О. Позняка, І. Прибиткової, Р. Рамфа, Ю. Римаренка, М. Романюка, В. Руджієро, А. Ручки, В. Суботенко, Ю. Тодики, В. Трощинського, П. Чалого, С. Чеховича, В. Шакуна, О. Шамшура, В. Шаповала, М. Шейноста, А. Шлепакова, М. Шульги, О. Хомри, Н. Юзікової та інших. Зазначені автори зробили свій вагомий внесок у дослідження міграційної проблематики, проте, як правило, міграційна сфера розглядалася ними переважно у політичному, соціологічному, філософському, демографічному та народонаселенському "ключі". Що ж до правового ракурсу, йшлося про міграційне бачення переважно у контексті конституційного та міжнародного права з окремими "вкрапленнями" управлінського та адміністративно-правового підходів. Загальним проблемам державного управління в літературі приділяється достатня увага. У працях В. Авер'янова, О. Андрійко, М. Ануфрієва, Г. Атаманчука, О. Бандурки, Д. Бахраха, А. Берлача, Ю. Битяка, А. Васильєва, В. Гаращука, І. Голосніченка, Є. Додіна, Р. Калюжного, В. Колпакова, А. Комзюка, Л. Коваля, О.Негодченка, Н. Нижник, В. Пєткова, О. Остапенка, О. Рябченко, Ю. Старілова, М. Тищенка, В. Цвєткова, В. Шкарупи, О. Ярмиша та інших вчених аналізуються проблеми становлення і розвитку державного управління, визначаються його сутність і система, особливості здійснення в окремих сферах і галузях, перспективи його удосконалення тощо. Поряд з тим, недостатньо дослідженими залишаються питання управління такою важливою структурною соціальною сферою, якою є міграційна. Природно, що до такого важливого соціально-політичного й економічного явища, як міграція, кожна держава не може ставитися байдуже. Вона повинна мати відповідну програму, розробляти дієві засоби регулювання міграційних процесів, чого до сьогодні ще не здійснено, зокрема в Україні. І, зрештою, правоохоронна діяльність у міграційній сфері суспільних відносин не відповідають поки що вимогам реальної дійсності. До того ж, нема дійового механізму правового регулювання ситуацій, пов'язаних із перебуванням в країні біженців та осіб, які шукають притулок, нелегальних мігрантів, не розв'язані проблеми протидії торгівлі людьми. Загалом, немає наукових публікацій монографічного характеру та дисертаційних досліджень, в яких би комплексно розглядалися вузлові питання обраної нами проблеми. Проблеми відомчої нормотворчості також потребують підвищеної уваги з боку юридичної науки. Якісне оновлення відомчих актів пов'язано зі створенням та діяльністю функціонально зумовлених структур, що значною мірою стосуються органів внутрішніх справ. Вкрай важливим є формування методології соціального управління, заснованого на принципах планування та прогнозування, тобто – розробки іншого механізму державного регулювання, обґрунтованого науковими дослідженнями, що характеризувалися б оперативністю та диференційованим вибором організаційно-правових заходів. Крім того, нині йдеться про пошуки відповідей викликам сучасності, зокрема в міграційній сфері, з одного боку, перебудову органів державної влади України у контексті адміністративної реформи, підвищення відповідальності урядових установ за розвиток українського суспільства в умовах зміни парадигми суспільного розвою, з іншого. Коли ми говоримо про державну міграційну політику, йдеться і про такий принципово важливий аспект, як завдання у галузі захисту прав і свобод людини, які можна розв'язати лише за умови закріплення у джерелах права конкретних норм, розробки дійового механізму реалізації, зокрема державної міграційної політики. Зрештою, стан законодавчого регулювання функціонування державних органів у сфері міграції є своєрідним інструментом якості правових умов даної діяльності, її відповідності політичному курсу держави, поточним та перспективним завданням правового та соціального будівництва. Важлива роль у цьому надається адміністративно-правовим засобам. І це не випадково, адже норми права, що регулюють суспільні відносини у сфері міграції, визначають зміст заходів, повноваження органів державної влади, інших державних структур, громадських формувань та громадян. Вони встановлюють форми, засоби та методи забезпечення стану відносин, що відповідають інтересам особи, суспільства, держави на основі міжнародних гуманітарних принципів. На наш погляд, вже зараз, тобто на початкових етапах формування державної міграційної політики на основі порівняльного аналізу міжнародних норм та тенденцій розвитку внутрішнього законодавства необхідно виявити першочергові напрями правотворчості, використати всі найважливіші варіанти рішень в національних інтересах, водночас дотримуючись принципових положень міжнародно-правових актів. Дисертаційна проблематика безпосередньо випливає із "Програми дій", затвердженої Конференцією СНД під егідою ООН (1996 р.), в якій наголошується на необхідності створення державних міграційних систем, розробки відповідної політики та оперативних заходів, як складової всеосяжної стратегії регулювання міграційних потоків, недобровільних і масових переміщень населення у країнах СНД. Наголошується на тому, що "усунення всіх форм расизму і расової дискримінації, ксенофобії та нетерпимості є пріоритетним завданням для всіх держав і предметом особливої стурбованості для міжнародного співробітництва". При цьому ми ґрунтуємось також на такому. У грудні 1996 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолюцію "Заходи по боротьбі з контрабандним провозом іноземців", в якому світове співтовариство оцінило серйозність загроз міжнародній та національній безпеці, суспільству та особі. Провіз "живого товару" став частиною нелегального бізнесу, доходи від якого поряд з контрабандою наркотиків та зброї складають основу "чорного" сектору тіньової економіки та пов'язаної з нею організованої злочинності. Слід далі зазначити, що державна міграційна політика поки що лише створюється і дисертант вважає своїм обов'язком забезпечити її теоретико-методологічне обґрунтування, так би мовити, концептуальне "наповнення" та викласти основні напрями її спрямованості у контексті нового напряму наукових досліджень - міграцієзнавства. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України ("Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2005 рр.") та Національної академії внутрішніх справ України ("План проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Національній академії внутрішніх справ України на 2005 р."). Актуальність цього напряму досліджень випливає із Концепції адміністративної реформи в Україні, Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 2000-2004 р., Програми боротьби з незаконною міграцією, Концепції розвитку органів внутрішніх справ в XXI столітті, Концепції створення програми Міністерства внутрішніх справ "Народ і міліція – партнери". Робота спрямована на виконання Указів Президента України "Про заходи щодо посилення боротьби з незаконною міграцією", "Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання", "Питання організації виконання Закону України "Про імміграцію", "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" та "Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією", тощо. Мета і завдання дослідження. Йдеться про комплексний аналіз теоретико-прикладних основ механізму регулювання процесів змушеної міграції, наукове обґрунтування шляхів та методів його вдосконалення, розробку пропозицій та рекомендацій з реалізації матеріально-правових та процесуально-правових процедур такої діяльності. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі теоретичних засад правового регулювання та аналізу практичного здійснення державного управління в міграційній сфері виробити головні засади державної міграційної політики України та визначити шляхи її реалізації. Для досягнення поставленої мети в дисертації поставлені такі завдання: забезпечити розробку теоретико-методологічних та концептуальних засад державної міграційної політики України; проаналізувати існуючі парадигми міграційного розвитку, визначитись з конкретними парадигмами (парадигмою) в міграційній сфері, які використовуються дисертантом; дослідити розвиток теоретично-правових поглядів на міграційні процеси та сутність категоріального розгляду осіб, що є суб'єктами міграційних процесів; здійснити стандартизацію термінології у сфері вимушеної міграції, розкрити сутність універсальних, регіональних та національних визначень; визначити місце та роль міграційної політики в соціальній політиці, яка здійснюється державою ; виділити етапи становлення державної міграційної політики, дати їхню характеристику, з'ясувати основні напрями та заходи щодо реалізації державної міграційної політики; розкрити міграційну сферу у контексті відповідної правової системи; розглянути проблему торгівлі людьми саме у контексті нелегальної міграції; виявити ефективність практичного здійснення державної міграційної політики; розкрити сучасний стан розвитку інституту юридичної відповідальності в сфері міграції, розробити практичні рекомендації з удосконалення адміністративної відповідальності за порушення норм міграційного законодавства; вивчити існуючий стан нормативно-правового регулювання вимушеної міграції, виявити існуючі неузгодженості, сформулювати наукові та практичні рекомендації щодо їх усунення; викласти сутність та значення співробітництва та взаємодії між зацікавленими суб'єктами міграційної політики з метою підвищення ефективності міграційної стратегії; розробити науково обґрунтовані рекомендації з вдосконалення організаційно-правового та практичного забезпечення державних органів у сфері змушеної міграції; розробити проект закону "Про державну міграційну службу". Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються між державою та її громадянами, іноземцями, особами без громадянства, біженцями, репатріантами, депортованими у сфері державного управління (в адміністративно-правовій сфері). Предмет дослідження становлять теоретичні та практичні управлінські та адміністративно-правові проблеми розвитку державної міграційної політики. Методи дослідження. В основі авторського методологічного підходу – акцент на критичне цивілізаційне мислення, системно-цільовий підхід, заснований на сукупності кількісних та якісних методів, поєднання такого підходу з єдністю логічного та історичного, теорії та практики. Відповідно до мети та завдань дослідження використано сукупність методів наукового пізнання. Головним у цій системі є загальнонауковий діалектичний метод, що уможливлює дослідження проблеми в єдності її соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правових розпоряджень у сфері, яка є предметом дослідження. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено загальні засади державної міграційної політики України. Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити питання адміністративно-юрисдикційної діяльності, інформаційно-аналітичного забезпечення та планування, а також проблеми взаємодії органів державної влади України, до компетенції яких належить практичне здійснення державної міграційної політики. Використання соціологічного та статистичного методів дозволило узагальнити юридичну практику, проаналізувати емпіричну інформацію, що стосується теми дисертаційного дослідження. Історико-правовий метод застосовувався для вивчення становлення та подальшого розвитку державної міграційної політики загалом та міграційного законодавства зокрема. За допомогою формально-юридичного методу було досліджено зміст правових норм, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення законодавства у сфері міграції, сформульовано пропозиції по їх удосконаленню. Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційного дослідження склали наукові праці західних дослідників міграційної політики Г. Гудвін-Гілла, Г. Венден-Дідьє, Г.Вербунта, Й. Відгрена, Д. Коста-Ласку, Д. Кріспа, Б. Нагайла, та інших, російських вчених Г. Вітковської, О. Воробйової, Л. Дробижевої, Ж. Зайончковської, В. Іонцева, В. Моісеєнка, Г. Морозової, В. Мукомеля, Е. Паіна, В. Тишкова, Л. Рибаковського, Б. Хорєва, Л. Ястребової та ін., а також цілої низки вітчизняних авторів. У цих роботах проаналізовано внутрішню міграцію, здійснено перші спроби категоризації мігрантів, вивчено проблеми окремих груп мігрантів (депортованих, біженців, шукачів притулків), підготовлено довідково-енциклопедичну та навчально-методичну літературу. На наш погляд, певним досягненням в наших уявленнях про міграційну сферу стала енциклопедія "Міграційні процеси в сучасному світі". Це перше видання такого ґатунку в Україні, СНД та світовій практиці, своєрідна концентрація міграційних знань на основі міжнародного права із залученням таких наук, як правознавство, політологія, соціологія, етнополітологія, та психологія. Для нашого дослідження вкрай важливим є розробка авторами енциклопедії ряду дефініцій, поняттєво-термінологічного інструментарію та концептуальних поглядів на міграційне буття. Важливе значення для нашого дослідження має книга М. Шульги "Велике переселення народів", в якій автор розглянув міграційну проблематику з позицій соціології, виявив актуальні соціальні проблеми, що ускладнюють міграційний процес, визначив точки соціальних напруг тощо. Нормативну базу дослідження становлять міжнародно-правові акти (у контексті питань, розглянутих у дисертації), Конституція України, закони, підзаконні акти, зокрема відомчі акти Міністерства внутрішніх справ України. При цьому дисертант звернув особливу увагу на так звані забезпечуючі функції (організаційні, кадрові, інформаційні та ін.) певних видів діяльності, без реалізації яких неможливо дослідити діяльність будь-якої системи управління. У світі накопичено значний досвід організаційно-правового впливу на міграційні ситуації. Тому нами вивчено та творчо використано спеціальні програми регулювання міграційних процесів, розроблені Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, Європейським Союзом, Радою Європи, Міжнародною організацією з міграції та ін. У дисертації творчо використано розроблену світовим співтовариством систему правової, економічної та силової протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми, протистояння кримінальним угрупованням, транснаціональній організованій злочинності. Глобальність та різноплановість досліджуваної проблеми зумовили необхідність збору інформації від громадян, іноземців, осіб без громадянства, біженців та співробітників практичних підрозділів органів внутрішніх справ, інших органів виконавчої влади. Це дозволило забезпечити участь у дослідженні в якості "експертів" 850 опитаних працівників ОВС різних регіонів України майже всіх служб і рівнів підпорядкування та 590 громадян. Нікітін Антон Володимирович. Філософсько-правовий аналіз девіантної поведінки особистості: дис канд юрид наук: 12. 00. 12 / Національна... Вступ Розділ стадії та критерії ефективності практичної реалізації правової політики держави Наукова концепція поколінь прав людини та механізм їх реалізації в сучасній україні Нато (North Atlantic Treaty Organization) – Організація Північноатлантичного договору, або Північноатлантичний Альянс України, так І іноземців, поряд із правами І обов'язками, складається також І з відповідальності, складовим елементом якої є адміністративний... Розділ джерельна база дослідження маргінальної поведінки як виду правомірної поведінки особи Кобилянський Олег Леонідович. Криміналістичне дослідження документів із спеціальними засобами захисту: дис канд юрид наук: 12. 00.... Міністерство внутрішніх справ україни київський національний університет внутрішніх справ \|Головна сторінка\|	Olefir Viktor Ivanovich. State Migration Policy of Ukraine (Organizational and Legal Aspect): dissertation... Dr. of Legal Sciences: 12.00.07 / National Academy of Internal Affairs of Ukraine. - Kyiv, 2005. Content of the work: Introduction 4 Chapter 1. Theoretical and Methodological Fundamentals of State Migration Policy 1.1. State of Scientific Development of the Problem. Paradigms. Conceptual and Terminological Tools...21 1.2. Conceptual Foundations of State Migration Policy 57 1.3. Migration as an Object of State Policy 72 1.4. Legal Regulation of Migration Processes in Ukraine 105 Chapter 2. Organizational Foundations of Managing Migration Processes in Ukraine 2.1. Competence and Powers of the Cabinet of Ministers of Ukraine in Managing Migration Processes 127 2.2. The Role and Place of Central Executive Bodies in Regulating Migration 143 2.3. Powers of Local Self-Government Bodies and Local State Administrations in Managing Migration Processes 161 2.4. Activities of International Organizations in the Field of Migration (Organizational and Legal Aspect)...168 Chapter 3. Counteraction to Illegal Migration in the Context of Regulating Migration Flows 3.1. Illegal Migration as a Form of Organized Crime 188 3.2. State Measures and Mechanisms of Counteraction to Illegal Migration 228 3.3. Experience of State Regulation of Migration in Foreign Countries and in Ukraine 247 3.4. International Legal Standards of Counteraction to Human Trafficking 340 Chapter 4. Administrative Liability for Violations of Ukrainian Migration Legislation 4.1. Administrative Liability in the System of Administrative Legal Measures of Counteraction to Illegal Migration 353 4.2. Objectives of Administrative Liability for Violations of Migration Legislation 378 4.3. Organizational and Legal Fundamentals of Administrative Liability for Violations in the Migration Sphere 396 4.4. Administrative Liability for Violations of Ukrainian Migration Legislation...414 4.5. Prevention and Termination of Illegal Migration by Means of Administrative Pressure...437 Conclusions 451 List of Used Sources 464 Appendices 497 Introduction to the work: The relevance of the research topic is determined by the need to take into account the following: In recent years, migration processes have become a global challenge to the prospects of further development of mankind in the 21st century. It should be noted that the annual number of migrants (from 2 to 4 million people) exceeds the global growth of population. In total, according to the International Organization for Migration, over 125 million people live outside the country of their citizenship, while there are almost one billion internal migrants on the planet. In Ukraine, in 2000, 4167 thousand illegal migrants were detained at exit from the country, in 2001 - 3897 thousand, in 2002 - 4973 thousand, in 2003 - 3791 thousand, in 2004 - 4320 thousand people. International migration is associated with unprecedented social movements of refugees, repatriates, forced to leave their country due to wars, ethnic cleansing, genocide, mass brutal treatment of people, gross violations of human rights and freedoms. It should be emphasized	1.601563	low_quality	1.368164	low_quality	0.00011	12,902
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00034.parquet/401837	UK	0.99987	cultura-x	mC4	мiсяця Світ жіночності Протягом місяця до уваги відвідувачів виставка-інсталяція «Аксесуари для ніжних панянок», на якій представлені предмети із жіночого вжитку : колекція скриньок для прикрас, біжутерії та парфумів. Зацікавлені мають нагоду познайомитесь з роботами майстрів із різьблення та розпису по дереву, інктрустації соломкою та ін. Приємні емоції викликають експонати-супутники модниць: прикраси, оригінальні пляшечки, віяла, сувенірні дрібнички. Корисним додатком стала добірка літератури про художні промисли та мистецькі традиції. мiсяця З любов'ю до театру Усіх, хто любить і цікавиться театром запрошуємо переглянути галерею портретів солістів Дніпропетровського театру опери та балету та добірку документів до Міжнародного Дня театру «Музичний театр України». мiсяця Документально-ілюстративна виставка «Happy тиждень», не залишає відділ читальних залів. У житті людини кожен день має значення, тож бібліотекарі вирішили запропонувати гумористичні поради на кожен дня. Завдяки книжкам з психології, що своїми назвами «кричать» про настрій кожної людини, в залежності від дня тижня та ілюстраціям Юлії Ярошевської, ми змогли це зробити. Повніше Понеділок пропонує такі книги, як «Мистецтво дихати» Денні Пенмана та «Взлет разрешен. Симорон-треннинг для тех, у кого прорезаются крылья». В них є поради, щодо правильного дихання, боротьби зі стресом та напругою, задля гармонізації особистості. Вівторок та середа пропонують позбавитися поганого настрою, не допускати стресу та депресії за допомогою книги «Как победить сресс и депрессию». На четвер і п'ятницю можна скористатися порадою Гребхорн Л. «Вас ожидает жизнь», щодо особистісного процвітання та радості у житті. І, нарешті, вихідні… Субота пропонує книги «Искусство быть свободным. Восемь законов манипуляции» Кіршнер Джозеф та «Ври как мужчина, манипулируй как женщина» Артемьєвої Г. В них містяться поради бути вільним від всього світу, проте залишатися собою та не здаватися і перемагати всюди за допомогою методів маніпулювання та жорсткої гри, адже переможців не судять. А у неділю треба бути щасливим, зберігати гармонію у своєму житті та бачити тільке те, що важливо за допомогою Браун Тейлор Б. «Тайна счастья. Как соскочить с бешеного ритма жизни и научиться замечать главное в мире». А, також, розвивати творче мислення на прикладі 10 величних людей за допомогою книги Гелба М. Дж. «Открой в себе гения». Отже, не треба сумувати, а з позитивом зустрічати кожен день у тижні! мiсяця У відділі абонемента представлена ілюстративно-документальна виставка «Великих слів – велика сила» до 205-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, документи якої висвітлюють життєвий та творчий шлях письменника, знайомлять зі спадщиною українського класика як митця слова та пензля. мiсяця Пам'ятні дати міжнародного календаря: Березень Інформаційно-ресурсний центр «Вікно в Америку» пропонує своїм відвідувачам познайомитися з книжково-документальною виставкою «Пам'ятні дати березня». Представлені документи надають можливість дізнатися більше про видатних особистостей США, які присвятили життя боротьбі за права жінок, про перших леді Америки, видатних музикантів, спортсменів, медиків, артистів, персонажів фільмів. І всі вони – прекрасні і сильні духом жінки.Головний акцент виставки зроблено на темі міжнародного жіночого дня 2019 року – «Думай про рівність, створюй з розумом, здійснюй інновації заради змін». Метою виставки є привернути увагу до необхідності досягти гендерної рівності у сучасному світі та розширити права і можливості жінок. мiсяця Інновації в косметичній галузі До Міжнародного жіночого дня в патентно-технічному відділі відбувався перегляд виставки-інсталяції «Інновації в косметичній галузі». З виставки відвідувачі дізналися про рецепти краси, про склад косметичних засобів, отримали поради щодо вибору косметики, ознайомились з книгами, журналами, стандартами, патентами на винаходи, які давали корисні рекомендації щодо косметичних засобів. 1 Березня В Канадсько - Українському Бібліотечному Центрі відбулася книжкова виставка "Іван Мазепа в дзеркалі історії". До 380 - річчя від дня народження Івана Степановича Мазепи, українського політичного , державного і військового діяча, Гетьмана України. З 1 по 15 Березня До 205-ти річчя від Дня народження великого художника, мислителя та поета Т. Г. Шевченка, у відділі читальних залів представлено книжково-документальну виставку «Навіки з нами серцем і душею». Повніше Неможливо переоцінити вклад Тараса Григоровича в літературу, мовознавство та культуру українського народу. Шевченко є творцем новочасної української нації. Саме тому виставка містить видання, як про його життя, так і про його художню та поетичну спадщину. Березня В Канадсько - Українському Бібліотечному Центрі відбулася книжкова виставка "Її творчий подвиг". До 115 - річчя від дня народження Докії Кузьмівни Гуменної, української письменниці 2 Березня Вивчаємо англійську безкоштовно і спілкуємося з носіями мови Центр «Вікно в Америку» потоваришував з волонтером Корпусу Миру Максвелом Кушніром, молодим і активним американцем з Нью-Йорка, який готовий поділитися знаннями з членами англомовного клубу «Добра розмова». Тепер плануємо «Гру-симуляцію (моделювання)» по темі «Проблема питної води на планеті».У другій частині зустрічі спілкувалися з фінським громадянином Петрі Варжосом, який є представником міжнародної організації ОБСЄ, його місія допомогти вдосконалити процедуру президентських виборів 2019, він буде спостерігачем на виборах 30 березня. Присутні були приємно вражені його рівнем володіння англійської мови, його знаннями з історії, географії та громадянського суспільства України. Було цікаво дізнатися як він проводить вільний час в Україні, як піднімався на Говерлу і займався рафтінгом. 2 Березня «Я просто жінка. Просто жінка я» Для дорогих мам, сестер і коханих до Міжнародного жіночого дня у відділі читальних залів відбувся святковий музично-поетичний вечір «Ой ти, дівчино…» за участю Олега Мелещука. Для чарівних жінок прозвучали найкращі пісні у виконанні Олега Мелещука. Повніше До святкових поетичних поздоровлень традиційно приєднались Іван Шевченко, Дмитро Куценко, Володимир Довгий та інші. Святковий вечір зачаровував позитивними емоціями, гарним настроєм та натхненням. З 2 по 31 Березня Art-простір Традиційно на початку весни ми знайомимо з творчістю талановитих жінок, наших землячок. Цього місяця у відділі демонструється виставка фотоколажів Павліни Білоус «А жінка в світ приходить для любові». Перевагу авторка надає абстракції, геометричним композиціям, хоча є в неї і романтичні, космічні сюжети. Усього представлено 30 фоторобіт. Для молодого автора, художня фотографія –хобі, хоча вона навчалась на відділенні дизайну. Зараз працює директором будинку культури селища Кислечувате Томаківського району. Повніше Фотоколаж – це вільне, похідне з'єднання, іноді навіть не взаємопов'язаних між собою, кількох стилів фотозображення в одній картинці або фотографії. Ефект фотоколажу досягається за допомогою накладення одного зображення на інше, поєднання декількох фотозображень в одному, іноді навіть з елементами графіки або використання хаотичного набору різноманітних зображень (пазл). В ході розвитку фотографії з'явилася можливість використання різних прийомів і методів створення колажів із застосуванням спеціальних ефектів. Слід зауважити, що даний напрямок мистецтва стає більш доступним все більшому колу людей, що не володіють професійними навичками фотографії або комп'ютерної обробки фотознімків. Дуже багато, перш за все, залежить від фантазії самого автора і його бажання зробити щось не звичайне або сюрреалістичне. Фотоколаж можливий в декількох жанрах, таких як сатиричне, філософське, політичне, метаморфічне, пропагандистське та інших зображеннях. З 3 по 18 Березня До Міжнародного жіночого дня у відділі абонемента розгорнуто виставку – перегляд «Тонке мереживо жіночої душі». Виставка надає можливість обрати цікаві книги за смаком наших чарівних читачок: від романів про кохання до рецептів по кулінарії, нових тенденцій моди та ще з багатьох різноманітних напрямків захоплень сучасної Жінки. 4 Березня Сучасна бібліотека освітнього закладу: навчаємо і вчимосяГоловний бібліограф ВНІіБ Піскун В. А. взяла участь у засіданні методичного об´єднання для бібліотекарів технікумів і коледжів міста за темою «Сучасні бібліотека освітнього закладу: навчаємо і вчимося». Колеги дізналися про сучасний рівень розвитку ДОУНБ, її місце та функції як головного бібліотечного закладу області, культурну, освітню, інформаційну та популяризаторську діяльність, ресурси та сервіси. В якості методичної допомоги бібліотекарі навчальних закладів отримали пакет видань, підготовлених бібліографами ДОУНБ. Відбувся плідний діалог, на завершення якого були досягнуті попередні домовленості щодо подальшої співпраці бібліотек навчальних закладів і ДОУНБ. 4 Березня Автор "Червоної рути" Сьогодні виповнилось 70 років видатному композитору, поету, творцю української поп-музики України Володимиру Івасюку Він автор понад сімдесяти пісень, романсів, балад, які стали окрасою його творчості. А легендарна "Червона рута" стала гімном сучасної української молоді. До ювілею музиканта бібліотечними працівниками розгорнуто добірку літератури. 4 Березня У відділі документів іноземними мовами оновлено виставку нових надходжень. До уваги користувачів підручник з української мови для іноземців, книги з екології, нові художні твори білоруських авторів білоруською мовою та інш. 4 Березня У відділі читальних залів відбулось офіційне відкриття регіональної кампанії бібліотек Дніпропетровщини - 2019 «Віктор Веретенников: погляд на життя». Діячі культури міста та області, студентство, поціновувачі творчості, представники ЗМІ зібрались задля спілкування з автором. Віктор Олександрович розповів про перші кроки у літературі, про свої політичні та гостросюжетні романи, про історію кіноекранізацій своїх творів. Бібліографічний огляд видань з фондів ДОУНБ сприяв більш детальному знайомству з творчістю письменника. Після спілкування відвідувачі переглянули фрагменти історичної драми «Гетьман», знятий за романом Віктора Веретенникова, де яскраво представлені драматичні колізії життя Богдана Хмельницького. Від директора бібліотеки Надії Тітової почесний громадянин міста Дніпро Віктор Веретенников отримав подяку за багатолітню творчу співпрацю та поповнення фондів бібліотек авторськими творами. Подаровані ним книги у кількості 319 примірників, через Сектор обмінно-резервного фонду ДОУНБ отримали бібліотеки області. Завершальний акорд заходу – фото на пам'ять і автограф-сесія, на згадку до наступної зустрічі. 6 Березня У відділі періодики до дня народження Т. Г. Шевченка оформлено виставку-портрет "Гірке кохання поета"- Жінки у житті та творчості КобзаряПовніше Про творчість і життя поета написано велику кількість книг і знято безліч фільмів, проте є відомості, які до сих пір не знає більшість людей. Він прожив лише 47 років, та маючи надзвичайну славу художника і поета, митець Т. Шевченко залишався нещасливою в особистому житті людиною. Тема любові, сім'ї, дітонародження – одна з центральних у творчості письменника, більше того, вона основна в житті Шевченка. На виставці представлено матеріали про Шевченка-людину. Людину, яка вміла кохати, про особисті сторони життя Шевченка: його ставлення до жінок взагалі, кохання, а також спроби одружитися. До вашої уваги усі кохані поета від кріпачок до княгинь: хто вони, як виглядали та чому стосунки не склалися 6 Березня Бібліотека – гарант рівного доступу до інформаціїСучасна бібліотека не просто надає послуги усім верствам населення, вона є гарантом забезпечення рівного доступу до інформації. В центрі її уваги стоїть пересічна людина зі спеціальними і загальнокультурними потребами, певними життєвими інтересами. У межах проекту «Освітянські студії» відбулася інформаційна зустріч слухачів Дніпровської академії неперервної освіти з фахівцями Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки. Освітяни мали змогу переконатися, що ДОУНБ - сучасний інформаційних центр, який надає велику кількість послуг, необхідних громаді. 6 Березня Комфорт і затишок у бібліотеці Бібліотека вдосконалює не тільки сервісні, інформаційні та ресурсні можливості. Вона повсякдень вдосконалює внутрішній бібліотечний простір. У грудні 2018 року відділ наукової інформації і бібліографії отримав довгоочікуваний подарунок - нові вікна. Протягом тижня було замінено 9 вікон у всьому відділі та відштукатурено відкоси. Через деякий час, на початку березня, відділ отримав нові ролети. Ми вдячні всім майстрам, адміністрації та господарській частині за можливість, організацію та виконання нашої мрії. 6 Березня «Maker Spase. Технології майбутнього» Ви ще маєте сумніви щодо до вашої креативності, можливостей та фантазії ? Ви й досі вважаєте, що бібліотека- це щось звичне? Стовідсотково помиляєтесь. І це вкотре довів тренінг «3D принтер чарівна «скринька» можливостей» в межах проекту СПЗЗ «Maker Spase. Технології майбутнього». Студенти Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій разом з маленькими мешканцями міста змагались у творчих знахідках за допомогою 3D ручок. Зацікавлено ознайомились і з дивами, на які спроможний 3D принтер. Ви й досі не з нами ? Не зволікайте, з нашими сучасними технологіями ми можемо завітати й до ваших учбових закладів або чекаємо на вас у Регіональному тренінговому центрі . 6 Березня Талановиті українки На запрошення наших читачок – художниць Олени Івановової та Олени Половної-Васильєвої співробітники відділу мистецтв Світлана Пономаренко та Наталія Гвоздєва брали участь у презентації виставки дніпровських художниць «Живописна примха». Серед представлених картин є роботи і двох Олен. 6 Березня Для учнів 7-го класу СШ № 141 була проведена інформаційно – пояснювальна година «Кроки до євроатлантичної співпраці» з переглядом періодичних видань «Євроатлантичний калейдоскоп». 6 Березня Щовівторка у відділі періодики щось «Новеньке», «Цікавеньке». Цього разу ви дізнаєтеся про: - Десять секретів успіху компанії в соціальних мережах (//Маркетинг и реклама.- 2019. - №1. – С.68-70); - Версії загибелі групи Дятлова (Фокус. – 2019. - №8-9. – С.50-53); - Правила догляду за незвичайними домашніми вихованцями - равликами (//Наука и жизнь. – 2019.- №2. – С.112-117); - Таємниці стародавньої професії гейш (//Вокруг света. – 2019. - №3. – С.68-76). 6 Березня Жіночі дати міжнародного календаря В інформаційно-ресурсному центрі «Вікно в Америку» відбувся перегляд та обговорення кінофільму англійською мовою «Ерін Брокович». Ми присвятили його Місячнику боротьби жінок за свої права та можливості.Драматична історія матері-одиначки, яка ризикуючи життям і добробутом родини, допомагала потерпілим від екологічного забруднення людям, допомагала складати судові позиви та збирати докази злочинів корпорації, схвилювала глядачів. Свого часу актриса Джулія Робертс, виконавиця головної ролі, отримала нагороду американської Кіноакадемії Оскар. Цей фільм вже багато років надихає жінок відстоювати свої права, ставити собі високі цілі та досягати їх.Після перегляду фільму члени кіноклубу поділися своїми враженнями від побаченого. Модерувала обговорення волонтер центру «Вікно в Америку» Марина Репан. Кожен міг висловитися – попрактикувати свої розмовні навички. 7 Березня До року Китаю в Україні була підготовлена презентація «Цікаві факти про Китай». Учні СШ № 141 активно долучились до обговорення. Ділились своїми знаннями про цю країну. Потім , звичайно, грали та отримували заохочувальні презенти. 7 Березня Солодка святкова зустріч членів клубу ігор Членів англомовного клубу ігор в інформаційно-ресурсному центрі «Вікно в Америку» чекав приємний сюрприз – до них приєднався англомовний іноземець пан Петрі і вони чудово розважилися і поспілкувалися за допомогою настільної гри «Cathy's Cards». Картки з питання допомагали вибудувати розмову. Присутні з хвилюванням відповідали на вічні питання про родину, мрії, майбутнє. Комфортна мала група сприяла невимушеному спілкуванню. 9 Березня Думай про рівність! Тема міжнародного жіночого дня 2019 року – «Думай про рівність, створюй з розумом, здійснюй інновації заради змін», покликана привернути увагу до інноваційних методів досягнення гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок. Члени англомовного клубу «Добра розмова» в інформаційно-ресурсному центрі «Вікно в Америку» дослідили етапи боротьби і досягнення американок за свої права. Ми розглядали і давали опис плакату «Ми можемо це зробити», дізналися як жінки освоюють космос та мріють про повністю жіночий космічний екіпаж, вивчали нову лексику за допомогою інфографіки сайту «Американська англійська / American English at State.Повніше У другій частині зустрічі згадали про те, що 9 березня є Днем народження видатного українського письменника, поета та художника Тараса Григоровича Шевченка. Всі разом пом'янули його "незлим тихим словом..." – переглянули презентацію «10 фактів, яких Ви не знали про Т.Г.Шевченка». Кількість учасників заходу – 30 осіб. 12 Березня Шукаємо нових партнерів Співробітник інформаційно-ресурсного центру «Вікно в Америку» Тамара Гаврилюк взяла участь в міжнародній науковій конференції, присвяченій проблемам сучасної освіти. Конференцію проводив приватний Міжнародний гуманітарно-педагогічний інститут «Бейт-Хана», який готує кадри для єврейської освіти в Україні. Т.Гаврилюк виступила з англомовною презентацією про вдалий популярний бібліотечний освітній проект «Масовий курс «Експрес-англійська» в бібліотеці», який триває 4-й рік.Сподіваємося на партнерство з Університетом «Бейт-Хана» та чекаємо його студентів, які поглиблено вивчають англійську мову, в центрі «Вікно в Америку» на спільних заходах. 12 Березня Активували знання і розмовляємо! Студенти масового експрес-курсу «Активуй англійську!» в центрі «Вікно в Америку», серед яких більшість спеціалістів з вищою освітою, які вивчали англійську мову в школі та в вищих навчальних закладах, впевнено рухаються згідно програми курсу. Вони вже засвоїли та попрактикували в парах розмовні теми «Знайомство», «Розповідь про себе», «Мій дім», «Моя родина. Зовнішність моїх родичів. Риси характеру» та почали вивчати тему «Магазини та покупки».Наполегливі і сміливі студенти також пробують свої сили і відвідують заняття більш складного рівня – кіноклуб по середах і розмовний клуб по суботах. 13 Березня У відділі документів іноземними мовами просто День знань для викладачів німецької мови. Три в одному. Спочатку день інформації для слухачів Дніпропетровської академії неперервної освіти, знайомство з документами з методики викладання німецької, з можливостями отримання інформації в сучасній бібліотеці, екскурсія по сайту бібліотеки, порталу ДніпроКультура. Визвала інтерес і книжкова виставка «Педагогіка вчора та сьогодні». Продовжився День знань науково-практичним семінаром «Вмотивоване тренування компетенції письма та говоріння на шляху до підготовки до складання мовних іспитів рівнів А2-В1 для підлітків». Семінар проводила Пивовар Юлія, методист видавництва Hueber в Україні, кандидат педагогічних наук. Були розглянуті особливості та структура мовних іспитів для підлітків, питання тренування навичок письма та говоріння, необхідних для складання іспитів. Розглядалися можливості використання мовних ігор для створення ситуації живого спілкування на уроках німецької мови. Мова семінару – німецька. Кількість учасників – 53. 13 Березня Студентам про бібліотеку! Провідний бібліотекар відділу читальних залів Овсянникова Ірина презентувала сервіси ДОУНБ студентам Національної металургійної академії України. Повніше Молодь, що навчається на кафедрі «Документознавства та інформаційної діяльності» ознайомились з відео-екскурсом про історію бібліотеки, прослухали про різноманітні ресурси, що надає книгозбірня, та мали змогу задати питання стосовно бібліотечної роботи. Найбільшу цікавість викликав електронний каталог, який студенти в майбутньому будуть використовувати для свого навчання. 13 Березня «Виїзний абонемент» У територіальнім центрі з надання соціальних послуг одиноким пенсіонерам Індустріального району відбулася чергова зустріч працівників відділу з підопічними центру (проект «Бібліотека життєлюба»). Вони прослухали інформацію про відділ абонемента, про історію ДОУНБ, нові послуги та сучасні можливості бібліотеки. Огляд журналів викликав низку запитань про фонд та нові надходження до відділу. 13 Березня Медійна грамотність для бібліографів бібліотек області В межах начального семінару для бібліографів районних бібліотек Дніпропетровської області учасники познайомилися з інформаційно-ресурсним центром «Вікно в Америку» і дізналися про важливість підвищувати свою медійну грамотність та допомагати відвідувачам бібліотек орієнтуватися у вирі інформації. Плакати «О.Б.А.Ч.Н.О з псевдоновинами» дають 6 рекомендацій як перевірити достовірність сумнівної інформації і сподіваємося ці поради стануть бібліотекарям у нагоді. 13 Березня Вивчаємо складні процедури виборів – схожість та відмінності Для всіх бажаючих покращити рівень англійської мови в інформаційно-ресурсному центрі «Вікно в Америку» відбувся перегляд і обговорення американської комедії з елементами чорного гумору «Вибори» (1999).Фільм познайомив глядачів з реаліями американського життя, з амбітними героями, з махінаціями і брудними технологіями, які використовуються під час виборів Президента серед старшокласників американської школи. Вчитель, який грав «нечесно» програв, а молода і амбітна героїня перемогла і отримала те, що хотіла – повагу і владу.Членам кіноклубу фільм сподобався і було легко співвіднести події в американській школі з подіями виборчої президентської кампанії в Україні. Тож будемо уважними і обираймо достойного Президента. 14 Березня Ігрове навчання для всіх бажаючих Четвер – це день настільних ігор в центрі «Вікно в Америку». Відвідувачі центру чудово розважилися і невимушено поспілкувалися англійською, граючи в «Картки Кеті» (прекрасна добірка питань для світської бесіди), складали кросворд з англомовних слів за допомогою «Ерудиту» та добирали лексичні пари (іменник + прикметник) з допомогою карткової гри «Яблука до Яблук». Всі ігри допомагають вивчати нові англійські слова, тренують логіку, покращують навички світської бесіди та почуття гумору гравців. 14 Березня Дніпровський сімесвічник Засідання клубу «Літературна вітальня» цього разу відбулося у громадському єврейському центрі «Менора». Об'єднання запросили брати участь у інтелектуальній грі «Інтелект - ринг» (ведучий Ю.Поліський) та поетичній сторінці до Дня поезії. Команда бібліотечних працівників "Бібліопані" здобула перемогу. На завершення відбулася невеличка екскурсія центром. 14 Березня На екскурсію до відділів бібліотеки, які розташовані по пр. Д. Яворницького,18 завітали студенти першого курсу Дніпровської Політехніки (відповідальний куратор – Олена Крилова). Під час зустрічі вони дізнались про можливості та сучасні бібліотечні послуги, познайомились із сайтом ДОУНБ та електронними сервісами, з порталом «Дніпрокультура». Мали можливість переглянути документальні виставки, виставки-інсталяції та творчі роботи користувачів. 14 Березня Знай наших! Бібліотечна команда «Бібліопані» у складі Барабан Ірини, Мищенко Тетяни, Неділько Тетяни, Піскун Віри, Прокоф'євої Олександри, взяли участь в інтелектуальній грі «Інтелект - Ring» і отримали перемогу, зайнявши перше місце серед чотирьох команд. Гра проходила в культурно –діловому центрі «Менора». Автор гри заслужений винахідник України, поет, письменник Поліський Юрій. Гру провела керівник клубу «Фрейлахс» Опаленко Вікторія. 14 Березня Екскурсія бібліотекою Для студентів першого курсу Дніпропетровської Політехніки Мищенко Тетяна провела ознайомчу екскурсію. Під час екскурсії студенти дізналися про роботу патентно-технічного відділу, про унікальний його фонду, про, створений у відділі, «Коворкінг-офіс», про цікаві заходи, які відбуваються у відділі. 14 Березня Фахівці обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія заступник директора з наукової роботи Абраїмова Т.О. разом із завідуючою відділом наукової організації і методики бібліотечної роботи Луньовою І.Є. відвідали КЗ «Централізована бібліотечна система м. Кам'янського» Кам'янської міської ради з метою підготовки обласної квітневої школи методистів ЦБС області. Під час візиту ознайомились з діяльністю стуктурних підрозділів ЦБС, інноваційною програмно-проектною та соціокультурною діяльністю. Разам із начальником відділу культури департаменту гуманітарної політики Кам'янської міської ради Ілларіошиною Н.А. обговорили і узгодили проект програми обласної школи методистів. 15 Березня Директор КЗК «Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія» Тітова Н.М. разом із заступником директора з наукової роботи Абраїмовою Т.О. та завідуючою відділом наукової організації і методики бібліотечної роботи Луньовою І.Є. здійснили моніторинг діяльності КЗ «Новомосковська центральна бібліотека» Перещепинської ОТГ. Були обговорені проблемні питання життєдіяльності бібліотечних закладів Перещепинської ОТГ і Новомосковського району. Під час перебування відбулась зустріч з міським головою Савєльевим В.І. За підсумками моніторингу у центральній бібліотеці пройшла загальна нарада колективу на якій була проаналізована діяльність стуктурних підрозділів та надані консультації з проблемних питань подальшої організації роботи та обслуговування користувачів бібліотеки в умовах реформи децентралізації. 16 Березня До Міжнародного дня боротьби за ліквідацію расової дискримінації Навчально-просвітницький англомовний клуб «Добра розмова» присвятив свою зустріч складним питанням дискримінації, її видам і ознакам. Члени клубу переглядали відео, читали/перекладали, розглядали логотипи дат міжнародного календаря і дізналися, що ніхто не має потерпати від дискримінації через стан здоров'я, стать, вік, сексуальну орієнтацію, расу, етнічну приналежність, статус мігранта.Запропонована модератором тема була складною, члени клубу зустріли цей виклик з гідністю і активно долучилися до обговорення отриманої інформації. 17 Березня Вчений секретар Юлія Зюлева взяла участь в навчальній поїздці до Латвії, організованою Німецькою федеральною компанією «Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH» в рамках проекту «Підтримка українських громад у зв'язку зі збільшенням кількості внутрішньо переміщених осіб» Ініціатив інфраструктурної програми для України. Представники закладів культури, партнерів GIZ із Дніпропетровської, Запорізької, Харківської областей протягом шести днів відвідали ряд бібліотек та клубів Риги, Даугавпилса, Лудзи та Мадони, ознайомилися з найкращими практиками роботи закладів культури і місцевих органів самоврядування. 18 Березня У відділі періодики організовано виставку за літературою з екологічної тематики – «Бібліотечний екотур».Повніше На виставці розміщено матеріали, що висвітлюють екологічні проблеми нашої планети: забруднення Світового океану, вирубка лісів, озонові діри, брак прісної води. 18 Березня Аrt- резиденція Відбувся майстер-клас з малювання від Павла Бондаря. Учасники опановували техніку зображення портрету та окремі деталі обличчя. 19 Березня Проект триваєСьогодні потрібно розуміти: бути гарним професіоналом означає бути в постійному пошуку, зростанні та розвитку. Під час інформаційної зустрічі із слухачами Дніпровської академії неперервної освіти, яка проходила у межах проекту «Освітянські студії», бібліографи ознайомили педагогів з новими інформаційними сервісами та власними бібліографічними виданнями. Екскурсія бібліотекою підтвердила думку освітян про те, що ДОУНБ є своєрідним комунікаційним майданчиком і місцем самоосвіти для всіх категорій відвідувачів. 19 Березня Свою зустріч з підопічними територіального центру соціального обслуговування Індустріального району відділ абонемента присвятив 205-й річниці від дня народження Тараса Шевченка. Поетична година «Шевченківські твори сяють, як зорі» допомогла розкрити велич українського генія, спонукала замислитися над власним розумінням постаті поета. Повніше Відпочиваючі прослухали огляд літератури, з якого дізналися про творчість Шевченка, та ліричні поезії. Запали в душу вірші «Нащо мені чорні брови», «Тече вода в синє море», «І багата я …» та ін. Сторінки біографії поета переглянули по відео. 19 Березня Лунає англійська у бібліотеці Триває масовий мотивуючий Експрес-курс англійської мови «Активуй англійську! Наші студенти виконують домашні завдання і вже демонструють навички світської бесіди під час спілкування в парах.Вчитель-інструктор Тамара Гаврилюк перевірила виконання домашнього завдання, пояснила нову тему і мотивувала студентів до наполегливої праці. 19 Березня Право на помилку Зустріч читацького клубу "Бібліотерапія" цього разу була присвячена питанням страхів через здійснення помилок та подоланню цих самобудовних бар'єрів. Біотерапевт Тетяна Миколаївна Шайтанова зацікавилась цим питанням, коли прочитала книгу Джессіки Бекол «Право на помилку». Це стало гарним приводом для обговорення на черговому засіданні клубу. 20 Березня У відділі документів іноземними мовами представлено виставку документів «Мова романтики та любові» - підручники та самовчителі французької мови, вірші та романи відомих французьких авторів. 20 Березня А Ви любите спорт? Для всіх бажаючих покращити рівень англійської мови в інформаційно-ресурсному центрі «Вікно в Америку» відбувся перегляд і обговорення фільму «Бейб» (англ. The Babe), який присвячений реальному персонажу американської історії - знаменитому бейсболісту Бейбу Руту.Після перегляду фільму члени кіноклубу поділися своїми враженнями від побаченого. 20 Березня Обласний семінар-тренінг "Регіональний корпоративний бібліотечний проект "Електронний каталог": можливості ефективного використання" для бібліотечних працівників відділів обслуговування міських і районних ЦБС, бібліотек ОТГ на базі Павлоградської міської бібліотеки ім.Г.П.Світличної. 21 Березня Спортсменка-чемпіонка Алекс Морган надихнула молодь на побудову спортивної кар'єри Молодь та активісти інформаційно-ресурсного центру «Вікно в Америку» долучилися до ФБ-трансляції сторінки «Спортивна дипломатія» з Орландо (США). На наші питання відповідала Алекс Морган – американська футболістка, нападник команди «Олімпік Ліон» і збірної США, чемпіонка Олімпійських ігор 2012 року, чемпіонка світу 2015 року та віце-чемпіонка світу 2011 року, володарка призу найкращої футболістки США 2012 року і номінант на приз найкращої футболістки світу за версією ФІФА 2012 року. Крім того, що Морган володіє яскравим спортивним талантом, дівчина є однією з найкрасивіших футболісток світу.Нещодавно талановита дівчина ще й «стала актрисою» – зіграла сама себе в художньому фільмі «Алекс і я». Відвідувачі центра «вікно в Америку» спочатку подивилися фільм, люб'язно наданий для перегляду, а потім слідкували за трансляцією і надсилали питання, які виникли після перегляду фільму і після знайомства з біографією спортсменки.Життєвий приклад американки Алекс Морган мотивує всіх, а особливо юних дівчат, займатися улюбленим спортом і бути наполегливим в цьому. І тоді доля посміхнеться, і кар'єра почне розвиватися! 21 Березня Вивчив англійську сам – допоможи другу! Відвідувачі центру «Вікно в Америку», члени англомовного клубу розваг, були раді познайомитися з новими учасниками і чудово провели час спілкуючись з ними.Поки що найкращою настільною грою визнано «Картки Кетті» – вони містять прекрасні питання для невимушеної світської бесіди, але часом визивають і жвавий обмін думками.Дуже допомагає спілкуванню клубників знавець англійської мови пані Марина Репан. Вона м'яко виправляла мовні помилки, допомагала давати граматично вірні відповіді. 21 Березня Давайте поговоримо віршами! У Всесвітній день поезії працівники читального залу відвідали ВПУ №17, щоб презентувати студентам поетичний зорепад "Поезія - це завжди неповторність". Повніше Під час заходу були зачитані поезії як відомих українських авторів (Ліна Костенко, Василя Симоненка, Володимира Сосюри), так і молодих маловідомих творців слова (Златенція Золотова, Дарина Хейл, Ах Астахова). Були продемонстровані відеоролики з поетичним читанням віршів та виконанням пісні, покладеної на вірш Василя Симоненка "Ти знаєш, що ти - людина". Інтерактив "Збери поезію докупи!" залучив значну частину учнів, які старанно складали цілу поезію з розділених рядків. 23 Березня «Блиск золотої булави» У відділі абонемента на чергове засідання зібрав шанувальників книг клуб любителів читання «Захопленість». Протиріччя особи Івана Мазепи стало темою дискусії на годині історичного портрету «Блиск золотої булави». Нашими гостями були викладач факультету журналістики ДНУ Ірина Бучарська та студент четвертого курсу історичного факультету ДНУ Олександр Омельченко. Повніше Пані Ірина зробила огляд літератури епохи європейського романтизму, в якій відтворений образ Мазепи, зокрема у творах Вольтера, Байрона, Гюго. Олександр зупинився на історично-літературному аспекті біографії Мазепи, процитував оцінку Старицького та інших історичних осіб стосовно Івана Мазепи. 23 Березня До української пісні лине душа... У відділі абонемента відбулася зустріч з гуртом народної пісні «Вишиванка» м. Кам'янське при Всеукраїнському об'єднанні «Єдності». Гарний настрій від виконання української пісні, смачного українського гумору та живого спілкування подарували мешканцям житлового масиву Калиновський учасниці колективу. Керівник гурту Віра Кузьмівна Єрмошина знайшла своїх однодумців у бібліотеці, любов до української народної пісні об'єднала їх. Гурт виконує як українські народні та обрядові пісні, так і авторські, адже керівниця гурту також пише власні пісні. 23 Березня Ми пам'ятаємо і підтримуємо Цілі сталого розвитку У Міжнародному календарі у березні дві важливі екологічні дати – 3 березня День дикої природи та 21 березня День лісів. Підчас зустрічі членів англомовного клубу «Добра розмова» модератор зустрічі Тамара Гаврилюк познайомила з цьогорічним девізом «Життя під водою» і звернула увагу на необхідність захисту тих, хто живе під водою. «Життя під водою» – це 14-та ціль у переліку Цілей сталого розвитку планети Земля (SDGs).Своєю увагою ми також відмітили і Міжнародний день лісів (IDF).Повніше Групі було запропоновано описати та прокоментувати різні зображення та плакати з морськими видами та лісами. Тема була проілюстрована відповідними відео про існуючі виклики для підводної дикої природи. Також подивилася документальний фільм про рух «Друзі міських лісів» у Сан-Франциско (США). На кінець зустрічі спілкувалися у форматі «Швидка англійська» – в парах і малих групах. Зустріч клубу була навчально-просвітницькою, присутні дізналися багато нової лексики, спеціальних термінів, стали обізнаними в питаннях збереження дикої природи. Кількість учасників заходу – 36 осіб. 25 Березня Бібліотека - екологам міста У патентно-технічному відділі відбулось засідання клубу «Еколог» з тематики «Вода- це життя». В екологічному заході взяв участь професор ДНУЗТ ім. академіка Лазаряна Долина Леонід Федорович. Він ознайомив присутніх з унікальними можливостями води, з дослідженнями води в різних галузях науки, зі станом води в Україні, зокрема у нашому місті. 25 Березня Бібліотека дякує Завідуюча патентно-технічного відділу Мищенко Тетяна висловила глибоку вдячність за активну участь в інформаційно-просвітницькому проекті «Культура академічної доброчесності» доцента кафедри машинобудування та інженерної механіки ДВНЗ "Український хіміко-технологічний університет" Кабата Олега Станіславовича. Березня У залі економічних так природничих наук літератури ДОУНБ, зайняла своє місце освітня книжкова виставка «Цікаво про психологію». Повніше Березня У відділі читальних залів діє книжкова виставка "Інформаційний Всесвіт", присвячена темі Інтернету та спілкування в соціальних мережах. Повніше 26 Березня Віват, "золотий вік" У патентно-технічному відділі, у межах освітньої програми з вивчення комп`ютерної грамотності для людей третього покоління «Золотий вік», продовжуються безкоштовні заняття з комп'ютерної грамотності та роботи в Internet. 26 Березня І знову «Читацька академія»У межах проекту «Читацька академія» відбулася перша у цьому році зустріч з першокурсниками індустріально-педагогічного технікуму. Проект включає проведення лекційно-практичних занять щодо навчання методиці ефективного використання інформаційних ресурсів бібліотеки та пошуку інформації в електронних каталогах та базах даних. Учні навчалися користуватися електронними сервісами ДОУНБ, шукати і знаходити інформацію, надсилати запити, складати списки. Цікавий та корисний діалог відбувся на завершення зустрічі. Підлітки висловили свої враження від відвідування сучасної бібліотеки та слова подяки. 26 Березня Канікули не тільки для розваг Семикласники НВК №28 відвідали інформаційно-ресурсний центр «Вікно в Америку»! разом зі своїм класним керівником Владиславою Валюшко, що є давнім партнером бібліотеки.Школярі зустрілися з консультантом з освіти в США Катериною Каневською, яка розповіла їм про програму FLEX. Якщо подолати 3 етапи відбору, то можливо 10 місяців навчатися в США і значно покращити навички мовлення англійською. Після повернення в Україну буде набагато легше визначитися з майбутньою професією.Вололнтер Марина Репан розповіла про книгу вченого Массачусетського Технологічно Університету Сета Ллойда «Програмуючи Всесвіт», яку вона переклала з англійської на українську і про свій шлях вивчення англійської мови. Пані Марина порадила використовувати електронні словники.Повніше Березень в США – місяць вшанування боротьби жінок за свою права і свободи. Тож цікавинкою зустрічі стала розповідь про американського астронавта українського походження Гайдемарі Стефанишин-Пайпер. Розважальним елементом зустрічі була вікторина «Космічні топоніми на мапі міста Дніпро». Дітей вразила кількість таких топонімів, бо вони не знали що наше місто вважається «Космічною столицею України» – тут вироблять космічні двигуни і ракети. Кількість учасників навчально-просвітницького заходу – 11 осіб. 26 Березня Військові теж вивчають англійську Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія потоваришувала зі Східним територіальним управлінням військової служби правопорядку. Начальник штабу, перший заступник начальника Східного ТУ ВСП, Вадим Музюкін виявив зацікавленість у бібліотечних ресурсах, які допоможуть його підлеглим покращити знання англійської мови, які є нагальною потребою для виконання їх складних службових обов'язків. Інформаційно-ресурсний центр «Вікно в Америку» запропонував групі військових пройти курс «Активуй англійську!», що є дуже популярним і вже апробованим.Сьогодні відбулася перша лекція-урок Тамари Гаврилюк. Студенти приємно здивували базовими знаннями і активністю під час заняття.Повніше Консультація радника компанії «Освіта США» Катерини Каневської наголосила що офіцери можуть потрапити на навчання до США, якщо вивчення мови буде успішним. Керівник інформаційно-ресурсного центру Світлана Усенко пообіцяла пошукати волонтерів, які зможуть займатися з групою додатково. Також у центрі бувають гості-американці. З ними військові спробують спілкуватися, тренувати вимову. Кількість учасників – 8 військових. 26 Березня Експрес-курс «Активуй англійську! 11.6.» Інформаційно-ресурсний центр «Вікно в Америку» продовжує навчально-просвітницький проект «Експрес-англійська». Одинадцята група студентів курсу «Активуй англійську!» обговорювали свої спортивні вподобання та види спорту в яких досягали перемог жителі рідного міста Дніпро.Далі вивчали нову лексику по темі «Моя улюблена книга. Моя улюблена телепрограма». 26 Березня Нові надходження цього тижня пропонують дізнатись про: - Браконьєрство в Україні( //Оружие. Охота. – 2019. - №2. – С.22-24; - Життя тибетців у вигнанні і чому Далай-лама упевнений, що Україна переможе Росію (//Фокус. – 2019. - №12. – С.48-51); Устаткування приватної пекарні (//Хлебный и кондитерский бизнес. – 2018. - №10. – С.38-39); Вирощування соняшнику (// Пропозиція. – 2019. - №3. – Спецвипуск журналу) 26 Березня Що собою уявляє бібліотечна журналістика, як конкурентно та впевнено почуватись у сучасному інформаційному просторі, тренди нових медіа, як розвінчувати масові та локальні стереотипи уявлень щодо бібліотек. Прості та необхідні поради щодо створення контентів плюс інфографіка, анімаційне відео, лонгріди й не тільки. Теорія та практика майстер-класу у наступному часі березневих курсів підвищення кваліфікації «Інформаційне та довідково-бібліографічне обслуговування користувачів: нові тенденції, нові вимоги і сучасні технології» для бібліографів міських та районних ЦБС. Спікери - завідувач сектором соціокультурних проектів і зовнішніх зв'язків Олена Ємельянова та співробітник СПЗЗ Анна Швець. Увага, зацікавленість, обмін думками, вдячність. Фото Анна Швець, Олена Ємельянова 27 Березня Смілива і кохана жінка Члени англомовного кіноклубу в інформаційно-ресурсному центрі «Вікно в Америку» присвятили свою зустріч видатній американській жінці Амелії Ерхарт. Про сміливу неординарну жінку написано 3 книги, інформацію про неї включено до енциклопедій з американської історії, а в 2009 році жінка-режисер Міра Наір зняла чудовий, безмежно романтичний художній фільм про неї.Фільм «Амелія» сподобався всім глядачам, особливо Олександру, який мав професійне відношення до створення дизайну літаків, і все життя він мав мрію піднятися в небо як пілот. Ми обговорювали сильні риси характеру головної героїні, її наполегливість, сміливість, її щасливу жіночу долю.Волонтер центру Марина Репан вдало модерувала обговорення – кожен міг висловити свої враження від побаченого. 27 Березня У дні шкільних канікул На запрошення дитячо-юнацької студії «КіТ» (відповідальний куратор В. Поляков) на дитяче кіносвято завітали гості з м. Мілітополь. У програмі : екскурс у світ дитячого кіно, ігри, відео перегляд веселих короткометражок, участь у зйомках нової серії гумористичного серіалу «Кумедні», знайомство з відділом мистецтв. 28 Березня Книги Гоголя самодостатні і не потребують включення в конкретно-історичні координати, вони звернені до духовних шукань і досвіду всього людства. Відділ періодики представляє виставку-дослідженя - "Мертві душі": сучасне прочитання" ( до 210-річчя з народження М. В. Гоголя). Повніше В поемі «Мертві душі» перед нами постає психологія і філософія нового типу грошової людини, підприємця-набувача, "мільйонника". Впевненість в тому, що все на світі підлягає купівлі-продажу, що з усього можна і потрібно отримувати вигоду властива героям поеми. Сучасні читачі, які не по далекій історії знають про вітчизняних олігархів, легко розглянуть актуальність гоголівського образу в атмосфері нашого часу. А тому не питайте, яким чином "Мертві душі" співвідносяться з сучасною дійсністю, - перечитайте Гоголя і зрозумієте, що хотів сказати і сказав великий письменник стосовно до сьогоднішнього дня. У поемі Гоголь закликає боротися з земними пороками - неробством, скнарістю, брехливістю, озлобленням та ін. На виставці представлено публікації статей, що розглядають поему «Мертві душі» з точкі зору сучасності. 28 Березня Година пам'яті Відбулося засідання секції клубу «Літературна вітальня», присвячене пам'яті колежанки клубу Ларисі Григорівні Шматковій, яка рік тому пішла від нас. Згадали приємну особистість, літературні теми та події про які розповідала Лариса Григорівна, про її подарунки для бібліотеки 28 Березня Яблука навчають Відвідувачі центру «Вікно в Америку», члени англомовного клубу розваг, мали нагоду продемонструвати одне одному свою ерудицію, логіку, винахідливість та почуття гумору, граючи в настільну карткову гру «Яблука до яблук». 29 Березня "Ганна Світлична. Зізнання у любові" Доля Ганни Павлівни Світличної в ракурсі соціокультурного проекту "Шляхами долі, успіху і любові". Cьогодні відкривали ім'я лауреата республіканської літературної премії ім. Миколи Островського студентам Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій співробітники сектору соціокультурних проектів і зовнішніх зв'язків. Життєвий і творчий шлях слабкої фізично, але сильної духом жінки, імена, що вплинули на її поезію розкривали мультимедійні нариси, матеріали яких спираються на джерела ДОУНБ. Доповненням стали відео-фрагменти декламування кращих творів поетеси та буктрейлер посмертно виданих щоденників Світличної «Незакінчена повість…». 29 Березня «Східні зустрічі. Інтерактив» Сьогодні знов говорили про Японію. Згадували жіночі щоденники «ніккі», що є окремим прозовим творінням ранньої літератури країни «Висхідного Сонця», розкривали сутність поняття «сумної чарівності речей» для японської культури в цілому і аніме, розповідали про техніку ксилографічного друку та знаменитий японський папір «васі», прекрасні кольорові картини в стилі «ямато -е». Мультимедійні мандри «Шляхами майстрів Сходу, або як пізнати гармонію», спирались на фонди ДОУНБ та акцентовано доповнились майстер-класом з book art. Студентство Межрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційний технологій додали до своїх витворів японськи символи. Особливо зацікавила молодь легенда про Манекі-неко або щасливого японського кота. Наступного разу інформаційно-просвітницький проект «Східні зустрічі. Інтерактив» пропонує поговорити про чарівні казкові сюжети японської літератури та проявити творчість на майстер-класі з техніки малювання пастельними крейдами. Слідкуйте за анонсами. 30 Березня Нас хвилюють екологічні питання Організація Об'єднаних Націй (ООН) наголошує на цілях сталого розвитку планети Земля, на необхідності зберігати питну воду планети та забезпечити нею всіх жителів, заснувала Всесвітній день води, який відмічають багатьма заходами у різних країнах. Відвідувачі ІРЦ «Вікно в Америку» дізналися про шкідливі наслідки глобального потепління та забруднення води всесвітнього океану.Члени англомовного клубу «Добра розмова» прочитали і обговорили цитати екологічної тематики, дивилися відео про те, як Європейське космічне агентство допомагає контролювати ресурси прісної води на планеті та розробляти технології, які можна використовувати на Землі для очищення прісної води, щоб зробити її питною.Повніше На завершення зустрічі присутні спілкувалися англійською у форматі «Швидка англійська», обговорювали питання охорони навколишнього середовища та збереження запасу питної води. Зустріч клубу була навчально-просвітницькою, присутні дізналися багато нової англомовної лексики, спеціальних термінів, стали обізнаними в питаннях збереження води.	мiсяця Світ жіночності Протягом місяця до уваги відвідувачів виставка-інсталяція «Аксесуари для ніжних панянок», на якій представлені предмети із жіночого вжитку : колекція скриньок для прикрас, біжутерії та парфумів. Зацікавлені мають нагоду познайомитись з роботами майстрів із різьблення та розпису по дереву, інктрустації соломкою та ін. Приємні емоції викликають експонати-супутники модниць: прикраси, оригінальні пляшечки, віяла, сувенірні дрібнички. Корисним додатком стала добірка літератури про художні промисли та мистецькі традиції. мiсяця З любов'ю до театру Усіх, хто любить і цікавиться театром запрошуємо переглянути галерею портретів солістів Дніпропетровського театру опери та балету та добірку документів до Міжнародного Дня театру «Музичний театр України». мiсяця Документально-ілюстративна виставка «Happy тиждень», не залишає відділ читальних залів. У житті людини кожен день має значення, тож бібліотекарі вирішили запропонувати гумористичні поради на кожен дня. Завдяки книжкам з психології, що своїми назвами «кричать» про настрій кожної людини, в залежності від дня тижня та ілюстраціям Юлії Ярошевської, ми змогли це зробити. Повніше Понеділок пропонує такі книги, як «Мистецтво дихати» Денні Пенмана та «Взлет разрешен. Симорон-треннинг для тех, у кого прорезаются крылья». В них є поради, щодо правильного дихання, боротьби зі стресом та напругою, задля гармонізації особистості. Вівторок та середа пропонують позбавитися поганого настрою, не допускати стресу та депресії за допомогою книги «Как победить сресс и депрессию». На четвер і п'ятницю можна скористатися порадою Гребхорн Л. «Вас ожидает жизнь», щодо особистісного процвітання та радості у житті. І, нарешті, вихідні… Субота пропонує книги «Искусство быть свободным. Восемь законов манипуляции» Кіршнер Джозеф та «Ври как мужчина, манипулируй как женщина» Артемьєвої Г. В них містяться поради бути вільним від всього світу, проте залишатися собою та не здаватися і перемагати всюди за допомогою методів маніпулювання та жорсткої гри, адже переможців не судять. А у неділю треба бути щасливим, зберігати гармонію у своєму житті та бачити тільке те, що важливо за допомогою Браун Тейлор Б. «Тайна счастья. Как соскочить с бешеного ритма жизни и научиться замечать главное в мире». А, також, розвивати творче мислення на прикладі 10 величних людей за допомогою книги Гелба М. Дж. «Открой в себе гения». Отже, не треба сумувати, а з позитивом зустрічати кожен день у тижні! мiсяця У відділі абонемента представлена ілюстративно-документальна виставка «Великих слів – велика сила» до 205-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, документи якої висвітлюють життєвий та творчий шлях письменника, знайомлять зі спадщиною українського класика як митця слова та пензля. мiсяця Пам'ятні дати міжнародного календаря: Березень Інформаційно-ресурсний центр «Вікно в Америку» пропонує своїм відвідувачам познайомитися з книжково-документальною виставкою «Пам'ятні дати березня». Представлені документи надають можливість	0.46875	low_quality	0.486816	low_quality	0.458491	12,903
part.1906.parquet	fineweb-2/4090b5c7-7754-4cb7-9863-1b7e1a089a0d	UK	0.999599	fineweb-2	CC-MAIN-2024-18	Мариновані баклажани на зиму – апетитний варіант гостру закуску для святкового столу. Для включення в повсякденне меню цілком підійде «лайт» варіант салату, позбавлений перцю чилі. Справжньою насолодою не тільки для шлунка, а й для очей є малесенькі синенькі, законсервовані у півлітрові скляні банки. Але якщо «ліліпутів» на грядці не знайшлося, красиво нарізати і розфасувати можна і середні за розміром плоди пасльонових. Замаринувати баклажани на зиму можна по-різному: і з морквою, і меду, і по-корейськи. Але чи відомо вам, що ховається за словом «маринад»? Тлумачний словник стверджує, що це рідкий соус, приготовлений на основі оцту чи олії з різнотрав'ям і прянощами. Перші маринади з'явилися ще в Стародавньому Римі. Спочатку вони являли собою звичайну морську воду, що використовується для засолу м'яса і риби. Фіни і скандинави, чий раціон на 80% складається з дарів моря, не тільки замочували рибу в морській воді, але і відварювали продукт в ній же. Оцет став невід'ємним інгредієнтом маринадів набагато пізніше. Але саме цей продукт, що утворюється при скисании вина, дав можливість заготовляти овочі і фрукти запас – з метою тривалого зберігання.	Marinated eggplants for the winter – a tasty option for spicy snacks for a festive table. For inclusion in the everyday menu, a “light” version of salad, without chili pepper, is quite suitable. A true delight for both the stomach and the eyes are tiny blue, preserved in half-liter glass jars. But if “little fellows” weren’t found in the garden, you can beautifully cut and pack medium-sized fruits of the nightshade family as well. Eggplants can be marinated for the winter in various ways: with carrots, with honey, and in a Korean style. But do you know what hides behind the word “marinade”? The explanatory dictionary states that it is a liquid sauce prepared on the basis of vinegar or oil with herbs and spices. The first marinades appeared in Ancient Rome. Initially, they were a simple sea water used for brining meat and fish. The Finns and Scandinavians, whose diet consists of 80% of the gifts of the sea, not only soaked fish in sea water but also boiled the product in it. Vinegar became an integral ingredient of marinades much later. But it is this product that forms during the fermentation of wine that gave the opportunity to prepare vegetable and fruit stocks – for long-term storage.	2.21875	low_quality	2.763672	high_quality	0.002048	12,904
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00088.parquet/301413	UK	0.999894	cultura-x	mC4	Луцьких бійців-добровольців включать до міської програми підтримки мобілізованих Неділя 08:20 20 Грудня 2016 22:50 Добровольців, зокрема тих, хто воював на сході у складі батальйонів МВС, врахують у комплексній програмі підтримки мобілізованих та демобілізованих. Про це йшлося під час засідання постійної комісії міськради з питань планування соціально-економічного розвитку, бюджету та фінансів 20 грудня. Депутатам запропонували проект змін до комплексної програми підтримки мобілізованих та демобілізованих військовослужбовців ЗСУ, які брали участь в АТО на Сході України, членів їх сімей, а також сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, які проживають в Луцьку та на території Прилуцької сільради Ківерцівського району на 2017 рік. До програми планують внести категорію бійців-добровольців. Як розповів заступник міського голови Сергій Григоренко, у процесі роботи над цим проектом з'ясували, що програма охоплює лише бійців ЗСУ, а дехто з лучан починав воювати як доброволець, а згодом легалізувався у складі МВС. Отже, дію програми вирішили поширити на усіх добровольців. Як зауважив голова комісії Павло Данильчук, у місті налічується небагато таких людей – до 50 осіб. Так, добровольці, які не мали статусу учасників АТО (переважно бійці ДУКу та батальйону ОУН), отримають легалізацію через комісію у міськраді. Добровольців, які легалізувалися у складі батальйонів, що підпорядковані МВС, теж включать до програми, яка раніше поширювалася лише на військовослужбовців ЗСУ.	Lutsk fighters-volunteers will be included in the city’s support program for mobilized personnel. Sunday 08:20 December 20, 2016 22:50 Volunteers, particularly those who fought in the east as part of the National Police battalions, will be taken into account in the comprehensive support program for mobilized and demobilized personnel. This was discussed during a meeting of the city council’s standing commission on social and economic development planning, budget and finance on December 20th. Deputies were offered a draft of changes to the comprehensive support program for mobilized and demobilized soldiers of the Ukrainian Armed Forces who participated in the ATO in Eastern Ukraine, members of their families, as well as families of deceased (killed) military personnel who live in Lutsk and on the territory of the Prylyuk settlement council of the Kivertsy district, for 2017. The program plans to include the category of fighters-volunteers. As Deputy Mayor Serhiy Hryhorenko explained, during work on this project it was found that the program covers only soldiers of the Armed Forces of Ukraine, and some residents of Lutsk began to fight as volunteers, and later legalized as part of the Ministry of Internal Affairs. Therefore, the scope of the program was decided to be extended to all volunteers. As the chairman of the commission, Pavlo Danylyuk, noted, there are not many such people in the city – up to 50. Yes, volunteers who did not have the status of ATO participants (primarily fighters of the DUK and the UNA-UNLV battalion) will receive legalization through a commission at the city council. Volunteers who legalized themselves in the battalions subordinate to the Ministry of Internal Affairs will also be included in the program, which previously covered only soldiers of the Armed Forces of Ukraine.	1.697266	low_quality	1.500977	low_quality	0.000456	12,905
part.1906.parquet	ukrainian-news/11465586	UK	0.999702	ukrainian-news	РБК-Україна	Народний депутат Ігор Негулевський нецензурно вилаявся перед початком свого виступу на трибуні перед колегами в ході пленарного засідання сесії Верховної Ради, коли мікрофон вже працював. Конфуз 30 листопада потрапив на відео в ході прямої трансляції. Спіч "Слуги народу" Негулевського був присвячений проблемі забезпечення житлом людей, які в результаті трагічного вибуху газу в п'ятиповерхівці в місті Нова Одеса під Миколаєвом 27 листопада залишилися без даху над головою. Негулевський, вочевидь, не зорієнтувавшись, що мікрофон на трибуні був уже включений, почав зі слів "Бль йобий...", але тут же вимкнув звук на мить, незабаром зібрався з думками та продовжив: "шановні колеги..." В ході свого виступу - звернення до депутатів і президента - "слуга" також закликав вшанувати хвилиною мовчання жертв вибуху в житловому будинку. Політик розповів, що мешканцям з пошкодженої п'ятиповерхівки запропонували тимчасово пожити поки в місцевому гуртожитку, доки їх не забезпечать новими квартирами (на що Кабмін вже вирішив виділити кошти). При цьому Негулевський попросив підтримки у глави держави, не уточнивши, про яке саме сприяння йдеться. Попереджаємо, на відео присутня нецензурна лексика! Відео: нардеп Ігор Негулевський вилаявся матом з трибуни Верховної Ради	Народний депутат Ігор Негулевський нецензурно вилаявся перед початком свого виступу на трибуні перед колегами в ході пленарного засідання сесії Верховної Ради, коли мікрофон вже працював. Конфуз 30 листопада потрапив на відео в ході прямої трансляції. Спіч "Слуги народу" Негулевського був присвячений проблемі забезпечення житлом людей, які в результаті трагічного вибуху газу в п'ятиповерхівці в місті Нова Одеса під Миколаєвом 27 листопада залишилися без даху над головою. Негулевський, вочевидь, не зорієнтувавшись, що мікрофон на трибуні був уже включений, почав зі слів "Бль йобий...", але тут же вимкнув звук на мить, незабаром зібрався з думками та продовжив: "шановні колеги..." В ході свого виступу - звернення до депутатів і президента - "слуга" також закликав вшанувати хвилиною мовчання жертв вибуху в житловому будинку. Політик розповів, що мешканцям з пошкодженої п'ятиповерхівки запропонували тимчасово пожити поки в місцевому гуртожитку, доки їх не забезпечать новими квартирами (на що Кабмін вже вирішив виділити кошти). При цьому Негулевський попросив підтримки у глави держави, не уточнивши, про яке саме сприяння йдеться. Попереджаємо, на відео присутня нецензурна лексика! Відео: нардеп Ігор Негулевський вилаявся матом з трибуни Верховної Ради	0.131592	low_quality	0.157959	low_quality	0.722305	12,906
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00081.parquet/463976	UK	0.999729	cultura-x	OSCAR-2109	Якщо у малюка болить живіт через затримку стільця або підвищеного газоутворення, при цьому загальний стан нормальний, то потрібно дати народні засоби, що сприяють прискоренню перистальтики (варений буряк, чорнослив). Також необхідно стежити за кількістю вживаної рідини і відкоригувати дієту. Якщо у дитини сильна діарея, то необхідно дати абсорбенти (Смекта, активоване вугілля, біле вугілля) і засоби для відновлення водно-сольового балансу (Регідрон, Ораліт). Забороняється давати маленькій дитині без консультації з лікарем ферментні препарати, антибіотики, проносні Якщо з'явилися ознаки гострого живота, то необхідно викликати швидку допомогу. До її приїзду можна давати знеболюючі препарати, робити клізму, прикладати тепло до живота. При підвищенні температури до фебрильної потрібно дати жарознижуюче (Еффералган, Панадол, Ібупрофен). Щоб зрозуміти, чому болить животик у дитини, потрібно провести дослідження. Лікар призначить здати аналізи крові, сечі, калу, можливо, буде потрібно проведення УЗД, КТ, ендоскопічного дослідження. Якщо органічні ураження будуть виявлені, то лікар призначить медикаментозне або хірургічне лікування. У гонитві за новомодними заморськими препаратами від схуднення, нестарения, для гарного настрою люди часто готові віддавати шалені гроші. Насправді такі препарати існують в природі. Просто ми нічого не знаємо, а точніше, навіть не підозрюємо про їх властивості. Пральні машини LG обладнано двигуном із прямим приводом із системою Inverter Direct Drive ™. Інвертор надійний і довговічний, тому що не містить деталей, які швидко спрацьовуються. Такий двигун раціональніше використовує електроенергію і заощаджує ресурси. Технологія 6 Motion™ — це шість різних схем руху барабана, які забезпечують максимально делікатне й ефективне прання. Складні забруднення видаляють без слідів, а одяг не пошкоджується. Двигун з інверторним прямим приводом забезпечує високу якість прання і низький рівень шуму. Звичний рівень шуму в пральних машинах LG — до 2,5 дБ нижчий, ніж у пральних машин із ремінним приводом. Звуки роботи техніки більше не будуть турбувати Ваш сон! Пральна машина обладнана функцією прання парою SpaSteam™, яка працює на 3 програмах — «Бавовна+Пара», «Одяг малюка+Пара» і «Гіпоалергенне прання». Завдяки такому обробленню можна знищити джерела побутової алергії, речі стають м'якими на дотик. Завдяки дбайливому обробленню парою, доступному на програмі "Гіпоалергенне прання", Ви зможете дезінфікувати Ваш одяг, знищивши до 99,9% алергенів, і зберегти м'якість речей. Бережіть своє здоров'я й чистоту Вашого одягу від шкідливого впливу алергенів. *Програма прання "Гіпоалергенне прання" сертифікована Британською асоціацією з боротьби з алергією (BAF), підтверджене видалення до 99,9% алергенів і кліщів домашнього пилу. Функція мобільної діагностики Smart Diagnosis™ знаходить збої в роботі та виявляє внутрішні несправності машини. Отримана інформація допоможе Вам під час Вашого звернення телефоном в наш сервісний центр. Надійна система контролю напруги, встановлена в пральній машині, витримує перепади напруги в діапазоні від 174 до 400 вольтів. Компанія LG створює наднадійну техніку й надає 10-річну гарантію на запчастини приладів. Для пральних машин LG гарантія поширюється на інверторний двигун із прямим приводом із системою Inverter Direct Drive™. Процес створення родини, а саме весілля, незмінно пов'язаний з різними труднощами і муками вибору ресторану для свята. Наприклад, всім молодятам належить вибрати, де вони зіграють весілля. Часом можна почути про те, що саме від вибору місця залежить успіх всього торжества. Варіантів дійсно багато: готель, котедж, банкетний зал, відкритий майданчик і навіть заміський ресторан для весілля. Остаточний вибір залежить від цілого ряду параметрів, таких як тематика весільної вечірки, пора року, розмір бюджету і маса інших чинників. Даний матеріал буде присвячений опису декількох місць, які потенційно можуть стати місцем проведення весілля. Почнемо! Цікавим місцем для проведення весіль є різні плавзасоби, зокрема – теплоходи. Так склалося, що весілля на теплоході говорить про статус молодят і про наявність у них смаку. Сучасні теплоходи відмінно підходять для проведення грандіозних весільних торжеств, адже вони оснащені всім необхідним для цього. Звичайно, про весілля на теплоході в Миколаєві взимку не варто і мріяти. Перевагами проведення торжества на теплоході є постійний рух і, як наслідок, постійна зміна пейзажів. Важливий плюс – перебування гостей на свіжому повітрі. У той же час не обійшлося без недоліків. Весілля на теплоході безумовно не підійде молодятам, якщо наречена знаходиться в положенні. Крім того, вартість торжества буде значно вище, ніж в будь-якому ресторані для проведення весілля. Ресторан для проведення весілля – це вічна класика. Дійсно хороших ресторанів в Миколаєві не так вже й багато, на відміну від великих міст України. Організаторам весілля потрібно постаратися, щоб вдало вибрати заклад на свій смак і розмір гаманця. Обраний ресторан повинен відповідати ряду критеріїв, таких як наявність по сусідству парковки і хорошої транспортної розв'язки, відповідність тематиці торжества і, звичайно ж, доступні ціни. За допомогою професійних оформлювачів банкетний зал легко декорувати, щоб привести зовнішній вигляд під тематику свята. З заміським рестораном справи йдуть складніше, а ціни в них часто такі ж. А ось продумати доставку і розвезення гостей по домівках вже проблематично. Крім перерахованих вище місць, весілля можна зіграти в готелі, в наметі, в котеджі, на безлюдному острові – в самих незвичайних місцях. Читайте продовження розповіді про місця для проведення весільних урочистостей в наших нових статтях! Обрати ресторан для проведення весілля складно, багато хто починає пошук за 2-6 місяців до передбачуваної дати. І це правильно! Дати на вересень, в банкетному залі Елєн, зазвичай заброньовані вже в середині літа. Не відкладайте – приїжджайте.	If a baby has stomach pain due to constipation or increased gas formation, while their overall condition is normal, then you need to give folk remedies that promote peristalsis (boiled beetroot, prunes). Also, it is necessary to monitor the amount of liquid consumed and adjust the diet. If a child has severe diarrhea, then you need to give absorbents (Smedta, activated charcoal, white charcoal) and means for restoring the water-electrolyte balance (Rehydron, Oralit). It is forbidden to give small children medicinal preparations with enzymes, antibiotics, or laxatives without consulting a doctor. If signs of acute abdominal pain appear, then you need to call emergency medical assistance. Until their arrival, you can give pain relievers, give an enema, and apply heat to the abdomen. If the temperature rises to febrile, give a fever reducer (Efferalgan, Panadol, Ibuprofen). To understand why a child’s tummy hurts, it is necessary to conduct research. The doctor will prescribe blood, urine, and stool tests, and possibly an ultrasound, CT scan, or endoscopic examination. If organic lesions are detected, the doctor will prescribe medical or surgical treatment. In the pursuit of modern overseas drugs for weight loss, anti-aging, and for a good mood, people are often willing to pay exorbitant amounts. In reality, such drugs exist in nature. We just don't know, or rather, even don't suspect their properties. LG washing machines are equipped with a direct drive motor with Inverter Direct Drive™ system. The inverter is reliable and durable because it does not contain parts that fail quickly. Such a motor more rationally uses electricity and saves resources. The 6 Motion™ technology is six different schemes of drum movement, which provide the most gentle and effective washing. Complex dirt is removed without leaving traces, and clothes are not damaged. The motor with an inverter direct drive provides high-quality washing and a low noise level. The usual noise level in LG washing machines is 2.5 dB lower than in washing machines with a belt drive. The sounds of the appliance will no longer disturb your sleep! The washing machine is equipped with the SpaSteam™ steam washing function, which works on 3 programs – “Cotton+Steam”, “Baby Clothes+Steam” and “Hypoallergenic Wash”. Thanks to this treatment, it is possible to destroy sources of household allergens, and things become soft to the touch. Thanks to gentle processing with steam, available on the “Hypoallergenic Wash” program, you can disinfect your clothes, destroying up to 99.9% of allergens, and preserve the softness of things. Take care of your health and the cleanliness of your clothes from the harmful effects of allergens. *The “Hypoallergenic Wash” washing program is certified by the British Allergy Society (BAF), confirming the removal of up to 99.9% of allergens and dust mites of the home. The Smart Diagnosis™ mobile diagnostics function finds malfunctions in the operation and detects internal faults of the machine. The received information will help you during your call to our service center. Reliable counter	1.823242	low_quality	1.498047	low_quality	0.042273	12,907
part.1906.parquet	hplt-2.0/bf252416d62c527a0b0335646700380c	UK	0.999827	hplt-2.0	./CC-MAIN-20180524033910-20180524053910-00240.warc.gz	Ворскла Динамо 29/04/2018 19:30 , 29 тур0:1 Полтава Динамо Маріуполь 04/05/2018 19:00 , 30 тур1:1 Київ, ім.В.Лобановського Динамо Шахтар 09/05/2018 20:30 Кубок України 17/18, Фінал 0:2 Дніпро, Дніпро-Арена Зоря Динамо 13/05/2018 19:30 , 31 тур 0:1 м. Запоріжжя , ст. "Славутич-Арена" Динамо Шахтар 19/05/2018 19:30 Чемпіонат України, 32 тур2:1 м. Київ, ст. "Динамо" ім. В. Лобановського Творці руху Тренер національної команди України Андрій Шевченко дав оцінку грі Віктора Коваленка у провальному матчі проти Ісландії. За його словами, Коваленко зіграв добре, тому що «саздавал двіженіє». Звісно, великий у минулому футболіст, якому довірили головну команду країни, має право на свою тренерську думку. Але виникає запитання. Про нього нижче. Отож, Віктор Коваленко провів у стартовому складі збірної України усі 11 останніх офіційних матчів матчів, граючи на позиції центрального атакуючого півзахисника. У цих 11 матчах він не забив жодного мяча і не віддав жодної результативної передачі, якщо не вважати такою кострубату зрізку у бік Ярмоленка у домашньому матчі проти Туреччини. Може у Коваленка були десятки моментів але йому фатально не щастило? Передивився відео усіх одинадцяти матчів і нічого подібного не побачив. Я не знаю іншої команди, де би футболіст на цій позиції зберіг би своє місце у складі за такої гри. Але тепер, нарешті, все роз'яснилося. Виявляється, що у збірній тренера Андрія Шевченка центральний атакуючий півзахисник не зобов'язаний забивати м'ячі та віддавати гострі передачі — він має «саздавать двіжєніє», що у перекладі на нормальну мову означає метушитися туди-сюди із незрозумілою метою. Я не знаю, звідки у тренера Шевченка зявилась така продуктивна тактична ідея — замінити потенційного конструктора атак на гравця, який просто рухається туди-сюди. Наскільки відомо, ця ідея досі якось не знайшла широкої підтримки у інших футбольних командах. Скажу більше — не знайшла жодної підтримки. Тому що футболіст, який грає «під нападниками», завжди і усюди визначав малюнок атаки. Згадаємо самого Андрія Шевченка, який став колись зіркою, забиваючи мячі після точних передач Юрія Калитвинцева. Калитвинцев, коли памятаєте, особливого «двіженія» на полі не створював. Він просто вмів несподіваною передачею вивести партнера на ворота, або сам невідпорно пробити. Цікаво, потрапив би він до складу нинішньої збірної України? Загалом футболісти, що грають там, де Віктор Коваленко «саздайот двіженіє», є гордістю своїх команд, через них ведеться гра, вони є «диригентами» атак і т.д. Згадайте Зідана у розквіті сил. Він грав у збірній Франції саме на позиції Коваленка у збірній України. На щастя, до французьких тренерів ще не дійшла тоді передова тренерська думка, якою володіє нині Андрій Шевченко. Можете зауважити, що я упереджений, що не бачу здібностей перспективного гравця. Нічого подібного! Можливо, Коваленко і справді майбутній Марадона, але хотілося би щоб він спочатку досяг видатного рівня гри, а потім потрапив за це до збірної, а не навпаки. Виглядає, що провал на України на Євро-2016 та сумні перспективи нинішнього світового відбору є трохи зависокою ціною за перевірку здібностей одного футболіста, який насправді не показав за майже два роки нічого, окрім безглуздої метушні. Що цікаво, він і у рідному «Шахтарі» грає так само. Приміром, у грі проти «Вереса» Віктор настільки успішно «саздавал двіженіє», що команда програвала після першого тайму 0:1. І лише замінивши у перерві «саздатєля» на Тайсона, чемпіони України змогли здолати дебютанта чемпіонату. Вже другий рік Коваленко плутається під ногами у донецьких, а точніше вже київських бразильців, які мусять якось обходити цю біду. Коротше, більш-менш логічних причин постійної наявності нашого героя у стартовому складі збірної другий рік поспіль не існує. Тому що в атаці можна грати двома способами — або комбінуючи і створюючи моменти забити собі, або створюючи «двіженіє» і допомагаючи забити супернику. На практиці наша збірна вже другий рік грає практично удесятьох. Із командами рівня Косова чи Фінляндії це хоч із труднощами, але проходить, а із командами більш серйозними повний конфуз. Але головне не це, правда? Головне, що Андрію Шевченку це подобається. Наскільки відомо, черга із бажаючих перейняти у нашої збірної тактику гри із «саздатєлєм двіженія» не стоїть. Видатне «ноу хау» залишається винятковою власністю самого Шевченка та його численних іноземних асистентів. Як оцінити цей «винахід»? Можна, звичайно, зняти із мотоцикла двигун і штовхати його руками. Це нікому не заборонено. Коли це приватний мотоцикл і власник якого вільний робити з ним що забажає. Наш же мотоцикл, точніше футбольна збірна України належить не Андрію Шевченку, не Раулю Ріанчо і навіть не Андрію Павелку. Збірна належить усім нам! І наш обовязок сьогодні — не чекати остаточного провалу збірної України через сумнівні експерименти, а вказати на недопустимість цих експериментів. Власне, у роботі тренера футбольної збірної немає нічого складного. Треба лише зібрати найкращих футболістів і розставити їх по позиціях. Склад збірної Німеччини, Італії, Іспанії, Франції на наступну гру зможе практично безпомилково назвати будь-який уважний глядач. Тому що там все ясно — за свою країну грають кращі із кращих. Грають, а не «саздают двіженіє»! Тому і Шевченку із помічниками не варто щось особливо вигадувати. Робіть як усі, і вас за це і зрозуміють, і підтримають. А право експериментувати із тактиками залиште тренерам юнацьких команд. Там відповідальність менша. Сподіваюсь, Андрій Шевченко зверне увагу на написане вище. Лише не треба пояснювати необхідність гри за збірну тридцятого запасного «Манчестер Сіті». Тут і так все ясно. Микола НЕСЕНЮК, Facebook Вхід \| Реєстрація	Vorskla Dynamo 29/04/2018 19:30 0:1 Poltava Dynamo Mariupol 04/05/2018 19:00 1:1 Kyiv, V. Lobanovsky Stadium Dynamo Shakhtar 09/05/2018 20:30 Ukrainian Cup 17/18, Final 0:2 Dnipro, Dnipro-Arena Zorya Dynamo 13/05/2018 19:30 31st Round 0:1 Zaporizhzhia, “Sławutych-Arena” Stadium Dynamo Shakhtar 19/05/2018 19:30 Ukrainian Championship, 32nd Round 2:1 Kyiv, V. Lobanovsky Stadium Creators of the Movement Head coach of the Ukrainian national team, Andriy Shevchenko, commented on Viktor Kovalenko’s performance in the disappointing match against Iceland. According to him, Kovalenko played well because he “created chaos”. Of course, a former great footballer, entrusted with the leadership of the country’s team, has the right to his coaching opinion. But a question arises. About him below. So, Viktor Kovalenko has played in the starting lineup of the Ukrainian national team in all 11 official matches, playing as a central attacking midfielder. In these 11 matches, he did not score a goal and did not provide any assists, unless we consider a clumsy cutback to Yarmolenko in the home match against Turkey. Could Kovalenko have had dozens of chances but was simply unlucky? Having rewatched the video of all eleven matches, I didn’t see anything similar. I don’t know of another team where a player in this position would have retained his place in the squad despite such a performance. But now, finally, everything has become clear. It turns out that in the team of Andriy Shevchenko, the central attacking midfielder is not required to score goals and provide sharp passes – he must “create chaos,” which in plain language means to wander around aimlessly with no clear purpose. I don’t know where Shevchenko’s coach came up with such a productive tactical idea – to replace a potential attacking constructor with a player who simply moves around aimlessly. As far as is known, this idea has not yet found wide support in other football teams. To be more precise – it hasn’t found any support. Because a player who plays “under the forwards” always and everywhere defines the pattern of attack. Let’s remember Andriy Shevchenko himself, who became a star by scoring goals after precise passes from Yuriy Kalinichenko. Kalinichenko, if you remember, didn’t create much “chaos” on the field. He simply knew how to unexpectedly bring a partner to the goal with an unexpected pass or to shoot devastatingly. Would he have made it into the squad of the current Ukrainian national team? In general, footballers who play where Viktor Kovalenko “creates chaos” are the pride of their teams, they are what the game is about, they are “conductors” of attacks, etc. Remember Zidane at the peak of his career. He played in the French national team in the position of Kovalenko in the Ukrainian national team. Fortunately, the forward-thinking coaching idea that Andriy Shevchenko possesses hasn’t reached the French coaches then. You can notice that I am biased, that I don’t see the potential of a promising player. Nothing like that! Perhaps Kovalenko is truly the future Maradona, but I would like him to first achieve a high level of play and then earn his place in the national team, not the other way around. It looks like	0.910645	low_quality	1.045898	low_quality	0.001145	12,908
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00049.parquet/115615	UK	0.999482	cultura-x	mC4	У Львові з вікна лікарні швидкої допомоги випав чоловік \| Новини Львова та Західної України\| VARTA1 Опубліковано 24 Березня 2020 о 10:42 Сьогодні, 24 березня, приблизно о 08.00 год., з 5 поверху лікарні швидкої медичної допомоги, за адресою вул. Миколайчука, 9, вистрибнув чоловік. Пацієнт зранку захотів піти помолитися до каплички, а потім відчинив вікно і вистрибнув. Від отриманих травм, чоловік помер. Про це інформує пресслужба ЛМР. ОНОВЛЕНО: Поспілкувавшись з родичами загиблого, кореспонденту видання "Варта1" повідомили подробиці, які заперечують факт самогубства чоловіка.	In Lviv, a man fell from the window of the emergency hospital \| Lviv and Western Ukraine News \| VARTA1 Published March 24, 2020 at 10:42 Today, March 24th, approximately at 08.00, a man jumped from the 5th floor of the Emergency Medical Assistance Hospital, located at вул. Миколайчука, 9. The patient, in the morning, wanted to go to pray at the chapel, and then opened the window and jumped out. As a result of the injuries, the man died. This is reported by the Lviv Regional Administration’s press service. UPDATED: After speaking with the deceased’s relatives, the journalist of the “Varta1” publication was told details that deny the fact of the man’s suicide.	0.327148	low_quality	0.782715	low_quality	0.000076	12,909
part.1906.parquet	fineweb-2/28d83922-5898-4dae-8f61-066544fa4a7a	UK	0.999937	fineweb-2	CC-MAIN-2017-17	Як навчити дитину плавати в домашній ванні. Навчання грудних дітей плаванню засноване на вродженої здатності плавати, обумовленої їх внутрішньоутробним розвитком в рідкому середовищі. Потужний засіб загартовування і фізичного виховання Навчання плаванню дітей раннього віку має давню історію. Ще за чотири тисячоліття до нашої ери у древньому Єгипті з метою зміцнення здоров'я майбутніх воїнів немовлят вчили плавати з народження. В даний час цей вид зміцнення здоров'я дітей одержав широке розповсюдження на всіх континентах. У нашій країні плавальні школи з басейнами для малюків стали організовуватися близько двадцяти років тому. Повсюдно при будівництві нових і реконструкції старих дитячих поліклінік у їх складі передбачаються басейни для дітей різного віку, в тому числі і новонароджених. У Білорусі дитячі басейни функціонують у ряді дитячих поліклінік Мінська, обласних центрів і великих міст. Навчання грудних дітей плаванню засноване на вродженої здатності плавати, обумовленої їх внутрішньоутробним розвитком в рідкому середовищі. Однак без закріплення цей плавальний рефлекс до трьох - трьох з половиною місяців згасає. Якщо ж дитину почати навчати плавання до цього терміну, коли у нього ще зберігається здатність триматися на воді, рефлекторно затримувати дихання при зануренні у воду, він швидко освоїться в воді і буде самостійно на ній триматися і навіть пірнати. Раннє плавання дітей сприяє якнайшвидшому їх фізичному і психомоторному розвитку, зниження властивого немовлятам перших місяців життя підвищеного тонусу згинальних м'язів, що забезпечує прискорене формування рухових умінь малюка. Крім цього при плаванні шкіра дитини відчуває благотворний масажує вплив води, у зв'язку з чим покращується кровообіг і зміцнюється нервова система. Плавання грудних дітей дозволяє рано використовувати закаливающее дію води шляхом регулювання її температурного режиму. Виконання у воді фізичних вправ втягує в процес дихання більший об'єм легенів, сприяє збільшенню їхньої життєвої ємності, поліпшенню збагачення крові киснем. Все це разом з закаливающим дією води є хорошою профілактикою захворювань. І найголовніше - плавання з раннього віку сприяє появі позитивних емоцій. Ці діти зазвичай ведуть себе спокійно, добре сплять, у них постійно радісний настрій, що виражається руховим пожвавленням, посмішкою. Самий підходящий вік для початку навчання плаванню - третя-четверта тиждень життя. Підготовка батьків до ролі домашніх інструкторів плавання Попередньо дитину потрібно показати дільничному дитячого лікаря і проконсультуватися з ним з цього питання. До початку занять з плавання малюк повинен бути здоровим. Надалі лікар спостерігає за ним частіше, ніж зазвичай. Охопити навчанням плавання всіх дітей перших місяців життя функціонують в даний час басейни при дитячих поліклініках, на жаль, ще не можуть. Тому вони повинні грати роль методичних центрів з навчання батьків даному виду загартовування дітей. Батьки до початку навчання немовлят плавання повинні оволодіти методикою проведення занять, відпрацювати техніку підтримок і проводок спочатку з допомогою ляльки на столі без води, потім у ванні, і тільки після цього можна приступати до занять з малюком. Заздалегідь слід підготувати для цього водяний термометр, чайник або глечик для запасу теплої води, пісочний годинник, мило, простирадло рушник, іграшки, плаваючі і топляться. Навчання плаванню дітей раннього віку складається з 5 періодів, кожен з яких має свою програму і тривалість. Дитина повинна послідовно пройти їх всі. І поки він не оволодіє досконало програмі! одного періоду, не можна переходити до наступного. Найбільш складний перший період. Він включає 25-30 занять і має на меті загартовування немовляти і вироблення у нього здатності без остраху борсатися в підігрітій воді, щоб дитина відчувала себе у воді спокійніше і впевненіше, на перших заняттях разом з ним у ванні знаходиться і мати. Це допомагає малюкові полюбити таку водну процедуру. Кілька перших занять початкового періоду краще провести в спеціально для цього обладнаних ваннах при басейні дитячої поліклініки, де досвідчений методист навчить батьків техніці основних підтримок і рухів у воді, а сестра-масажистка - попередньому комплексу масажу та гімнастики. Потім 2-4 тижня заняття можна продовжувати в домашній ванні, після чого слід знову відвідати басейн дитячої поліклініки, щоб там перевірили, чи правильно виконується методика навчання плаванню малюка, дали завдання на наступний період і допомогли його освоїти під контролем методиста. Якщо мати добре володіє методикою, дитини досить приносити в поліклініку 1 раз на місяць, коли підходить термін отримання нового завдання. Якщо в територіальній дитячій поліклініці басейну немає, можна, порадившись із дільничним дитячим лікарем, починати заняття в домашній ванні самостійно.ДО РЕЧІ:	Як навчити дитину плавати в домашній ванні. Навчання грудних дітей плаванню засноване на вродженої здатності плавати, обумовленої їх внутрішньоутробним розвитком в рідкому середовищі. Потужний засіб загартовування і фізичного виховання Навчання плаванню дітей раннього віку має давню історію. Ще за чотири тисячоліття до нашої ери у древньому Єгипті з метою зміцнення здоров’я майбутніх воїнів немовлят вчили плавати з народження. В даний час цей вид зміцнення здоров’я дітей одержав широке розповсюдження на всіх континентах. У нашій країні плавальні школи з басейнами для малюків стали організовуватися близько двадцяти років тому. Повсюдно при будівництві нових і реконструкції старих дитячих поліклінік у їх складі передбачаються басейни для дітей різного віку, в тому числі і новонароджених. У Білорусі дитячі басейни функціонують у ряді дитячих поліклінік Мінська, обласних центрів і великих міст. Навчання грудних дітей плаванню засноване на вродженої здатності плавати, обумовленої їх внутрішньоутробним розвитком в рідкому середовищі. Однак без закріплення цей плавальний рефлекс до трьох – трьох з половиною місяців згасає. Якщо ж дитину почати навчати плавання до цього терміну, коли у нього ще зберігається здатність триматися на воді, рефлекторно затримувати дихання при зануренні у воду, він швидко освоїться в воді і буде самостійно на ній триматися і навіть пірнати. Раннє плавання дітей сприяє якнайшвидшому їх фізичному і психомоторному розвитку, зниження властивого немовлятам перших місяців життя підвищеного тонусу згинальних м’язів, що забезпечує прискорене формування рухових умінь малюка. Крім цього при плаванні шкіра дитини відчуває благотворний масажує вплив води, у зв’язку з чим покращується кровообіг і зміцнюється нервова система. Плавання грудних дітей дозволяє рано використовувати закаливающее дію води шляхом регулювання її температурного режиму. Виконання у воді фізичних вправ втягує в процес дихання більший об’єм легенів, сприяє збільшенню їхньої життєвої ємності, поліпшенню збагачення крові киснем. Все це разом з закаливающим дією води є хорошою профілактикою захворювань. І найголовніше - плавання з раннього віку сприяє появі позитивних емоцій. Ці діти зазвичай ведуть себе спокійно, добре сплять, у них постійно радісний настрій, що виражається руховим пожвавленням, посмішкою. Самий підходящий вік для початку навчання плаванню - третя-четверта тиждень життя. Підготовка батьків до ролі домашніх інструкторів плавання Попередньо дитину потрібно показати дільничному дитячого лікаря і проконсультуватися з ним з цього питання. До початку занять з плавання малюк повинен бути здоровим. Надалі лікар спостерігає за ним частіше, ніж зазвичай. Охопити навчанням плавання всіх дітей перших місяців життя функціонують в даний час басейни при дитячих поліклініках, на жаль, ще не можуть. Тому вони повинні грати роль методичних центрів з навчання батьків даному виду загартовування дітей. Батьки до початку навчання немовлят плавання повинні оволодіти методикою	0.854492	low_quality	0.586914	low_quality	0.472376	12,910
part.1906.parquet	hplt-2.0/38399a2269189dfac34ba2093152b479	UK	0.999637	hplt-2.0	./CC-MAIN-20220701220150-20220702010150-00596.warc.gz	Наголос НА́ГОЛОС – виділення фонетичними засобами одного зі складів у словах чи інших мовленнєвих одиницях (синтагмах, фразах). У зв'язку з цим склади поділяють на наголошені й ненаголошені (прийнято вважати, що односкладові слова не мають Н.). Н. забезпечує розрізнення значень слів, їхніх грамат. форм та розуміння змісту мовленнєвого потоку в цілому. Розділ мовознавства, присвяч. Н., називають акцентологією. У вітчизн. акцентол. студіях Н. вивчають зазвичай в діахронії, виявляючи акцентні парадигми різних частин мови, що дозволяє на системному рівні пояснити місце реалізації Н. у словах. Відтак провідне завдання акцентологів – встановлення закономірностей розміщення Н. у словах та їхнє закріплення орфоепічними нормами. Правила наголошування слів в укр. мові фіксують «Орфоепічний словник» М. Погрібного (1984) та «Орфоепічний словник української мови» у 2-х т. М. Пещак (2001), а також довідк. видання, напр.: словник-довідник «Складні випадки наголошення» С. Головащука (1995; усі – Київ), «Українсько-російський словник наголосів» В. Калашника та Л. Савченко (Х., 1997). У дослідженнях Н. домінує не фонетичний, а морфологічний принцип – осн. увагу приділяють морфемам слів різних частин мови, коли Н. виступає не засобом оформлення звук. потоку, а диференціатором лексич. значень слів. Словес. Н. укр. мови вивчали А. Білоштан, Л. Булаховський, В. Винницький, В. Вондрак, З. Веселовська, А. Залізняк, В. Ілліч-Світич, О. Ковач, Т. Лер-Сплавінський, Я. Розвадовський, І. Огієнко, О. Потебня, В. Скляренко. Від серед. 20 ст. його аналізують на матеріалі живого усного літ. й діалект. мовлення методами теор. або експерим. фонетики (О. Біла, Т. Бровченко, О. Іщенко, Г. Кобиринка, М. Наконечний, Н. Тоцька та ін.), що дає можливість лінгвістам досліджувати Н. на рівні синтагм, фраз, ґрунтовніше розуміти природу мови, її просодичну, ритмічну й інтонац. орг-цію, а також поглиблювати знання, необхідні для автомат. (машин.) синтезу й розпізнавання мовлення тощо. Нині серед беззапереч. теор. здобутків акцентології – описова та класифікац. характеристики Н. Згідно з ними в укр. мові Н. вільний (лише в лемківському говорі фіксований), тобто може падати на будь-який склад чи морфему (префіксал., суфіксал., кореневий, флексій. Н.). Натомість в ін. мовах він буває фіксований, напр., в естон., латис., фін., чес., угор. мовах Н. – на першому складі, у польс., італ., лат. мовах – на передостан. складі, у франц., казах., туркмен., вірмен. мовах – на остан. складі. Між іншим, існують мови (окремі палеоазіат., тунгус. мови), у яких словес. Н. немає. В укр. та ін. мовах в усній комунікації внаслідок ослаблення лексич. значення слів Н. у них здатний нейтралізуватися – його відтягує на себе Н. сусід. семантично сильнішого слова. Внаслідок цього їх обох вимовляють як єдине ціле. Натомість в окремих словах, передусім багатоскладових, під час вимови часто з'являється кілька Н. – чітко виражений основний і слабкий додатковий, або побічний (сільськогоспода́рський, стовідсо́тковий, флюорогра́фія). Побутують також слова з варіатив. (подвій.) осн. Н., коли допускають наголошення на тому або ін. складі (за́вжди́, весня́ни́й, алфа́ві́т, ви́сі́ти, виши́ва́нка, закі́нчи́ти, зви́со́ка, про́сти́й, та́ко́ж), інколи місце Н. зумовлено значенням слова або його грамат. класом (ха́ос – «стихія», хао́с – «безлад»; пі́дданий – дієприкметник, підда́ний – іменник, істота). Крім цього, укр. Н. – не лише вільний, а й рухомий: при зміні грамат. форми слів він здатен зміщуватися з одного складу на ін. (га́льма – іменник у формі множини назив. відмінка, гальма́ – іменник у формі однини родового відмінка). Укр. мові властиві проблемні випадки наголошування, у яких мовці часто припускаються помилок у вживанні Н. До таких слів належать: адже́, багаторазо́вий, близьки́й, валови́й, вимо́га, ви́падок, ві́рші, ві́льха, вира́зний, граблі́, гро́шей, ді́тьми, дові́дник, до́нька, дочка́, завда́ння, замі́жня, книжки́, листопа́д, навча́ння, нови́й, озна́ка, о́лень, о́цет, перевезти́, пізна́ння, ра́зом, русло́, сере́дина, текстови́й, уподо́бання, фахови́й, фо́льга, цінни́к, щовесни́ тощо. Словес. Н. класифікують залежно від його артикуляц.-акустич. природи. Зокрема, розрізняють Н. динамічний (силовий) – утворюється посиленням артикуляц. напруги під час вимови складу і звучить гучніше; квантитативний (часокількісний, довготний) – реалізується збільшенням тривалості вимови складу; тонічний (мелодійний) – спричинений зростанням тону під час вимови складу і звучить вищим голосом. Поширеним є твердження, що укр. Н. – динамічний, причому за рівнем гучності наголош. склади не надто відрізняються від ненаголош. порівняно з ін. мовами. Це означає, що артикуляц. зусилля не концентруються винятково на наголош. складі, а гармонійно розподіляються вздовж усього слова, у зв'язку з чим припускають, що саме ця фонет. особливість зумовлює повнозвучність укр. слів (відсутність редукції голосних, асимілятив. оглушення дзвінких приголосних, виразна вимова звуків у слабких позиціях, милозвучність тощо). Водночас новіші наук. дослідження свідчать, що наголош. склади в укр. мові вирізняються передусім довшою тривалістю, а не більшою гучністю, тоді як виразно динаміч. Н. зазвичай фіксують тоді, коли наголош. склад припадає на поч. слова. Це дозволяє інтерпретувати повнозвучність укр. слів їхньою особливою ритміч. орг-цією (з цієї точки зору Н. – не основний., а лише один із активних засобів ритмічного структурування мовлення). В усному мовленні виокремлюють також просодич. Н., який поділяють на синтагматичний (засіб утворення синтагм) і фразовий (засіб утворення фраз). В укр. мові такі різновиди Н. за своєю акустич. природою найчастіше тонічні. Серед них виділяють емфатич. Н., коли наголошення складу зумовлено вираженими емоціями (зазвичай він акустично вирізняється серед ін. не лише за підвищенням тону, а й одночас. збільшенням тривалості й сили звучання), і логіч. Н., призначення якого – смислове підкреслення фрагмента мовлення. На письмі Н. відтворюють спец. знаком. В окремих мовах знак Н. є невід'єм. елементом окремих літер. В укр. мові на письмі його позначають спорадично: а) у наук. працях, присвяч. наголошенню; б) довідк.-енциклопедич. виданнях, у заголовк. словах яких прийнято ставити знак Н.; в) худож. чи будь-яких ін. текстах, коли є потреба уточнити місце Н. у слові (зазвичай розміщують над літерою, що позначає голос. звук); г) у транскрипцій. записах (перед наголош. складом). У системі Міжнар. фонет. алфавіту символом, що позначає Н., є надрядк. вертикал. коротка лінія (ˈ), яку розміщують перед наголош. складом. Літ.: Бровченко Т. О. Словесний наголос в сучасній українській мові. К., 1969; Медушевський А. П. Складовий і словесний наголос української мови // УМЛШ. 1972. № 9; Винницький В. Українська акцентна система: становлення, розвиток. Л., 2002; Кобиринка Г. С. До проблеми дослідження українського словесного наголосу // Наук. зап. Нац. ун-ту «Києво-Могилян. академія». Сер. Філол. науки. 2006. Т. 60; Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Дієслово. К., 2017. О. С. Іщенко	Stress STRESS – the highlighting of one of the syllables in words or other speech units (syntagms, phrases) using phonetic means. In this connection, syllables are divided into stressed and unstressed (it is generally accepted that one-syllable words do not have stress). Stress ensures the differentiation of word meanings, their grammatical forms, and the understanding of the content of the speech flow as a whole. The branch of linguistics dedicated to stress, called accentology. In domestic accentological studies, stress is usually studied in diachrony, revealing accentual paradigms of different parts of the language, which allows for an explanation of the implementation of stress in words at a systemic level. Therefore, the main task of accentologists is to establish the patterns of stress placement in words and fix them with orthoepic norms. The “Orthoepic Dictionary” by M. Pobjinyy (1984) and “Orthoepic Dictionary of the Ukrainian Language” in 2 volumes by M. Peshak (2001), as well as reference publications, such as the dictionary-reference publication “Difficult Cases of Stress” by S. Holovashchuk (1995; all in Kyiv), “Ukrainian-Russian Dictionary of Stress” by V. Kalashnyky and L. Savchanyky (Kh., 1997). Research on stress is dominated by a morphological principle – the main attention is paid to morphemes of words of different parts of speech, where stress does not serve as a means of shaping the sound flow, but as a differentiator of lexical meanings of words. Speech stress in the Ukrainian language was studied by A. Biloshchan, L. Bulakhovsky, V. Vynnytsky, V. Vondrak, Z. Vesołovska, A. Zalizniak, V. Ilyich-Svytych, O. Kovach, T. Ler-Spla vinsʹkyy, Y. Rozvadovskyi, I. Ohiyenko, O. Potebnya, V. Skliaryenko. Since the mid-20th century, it has been analyzed on the material of live spoken literary and dialectal speech using the methods of theoretical or experimental phonetics (O. Bila, T. Brovchenko, O. Ishchenko, H. Kobyrnyky, M. Nakonechnyy, N. Toцька et al.), which provides linguists with the opportunity to study stress at the level of syntagms, phrases, and to better understand the nature of the language, its prosodic, rhythmic, and intonational organization, as well as to deepen knowledge necessary for automated (machine) speech synthesis and recognition, etc. Currently, among the undisputed theoretical achievements of accentology, there are descriptive and classification characteristics of stress. According to them, in the Ukrainian language, stress is free – it can fall on any syllable or morpheme (prefixal, suffixal, root, flexional stress) – except for the Lemkyansky dialect, where it is fixed. In other languages, it is often fixed, for example, in Estonian, Latvian, Finnish, Czech, Hungarian, stress falls on the first syllable; in Polish, Italian, Latin, it falls on the penultimate syllable; in French, Kazakh, Turkmen, Armenian, it falls on the last syllable. Interestingly, there are languages (certain Paleoasian and Tungusian languages) in which word stress does not exist. In Ukrainian and other languages, in oral communication, due to the weakening of lexical meanings, stress can be neutralized – it is shifted to the stress of a neighboring semantically stronger word. As a result, both words are pronounced as a single whole. However, in some words, especially multi-syllabic ones, during pronunciation, several stresses often appear – a clearly expressed main stress and a weaker additional or secondary stress (sylʹskohospodarʹsʹkyy, stovidsotsentnovykyy, flyuorog).	2.896484	high_quality	2.943359	high_quality	0.006205	12,911
part.1906.parquet	hplt-2.0/8bef4d23919195a85d034d8be0152701	UK	0.999662	hplt-2.0	./CC-MAIN-20211026103840-20211026133840-00087.warc.gz	Про це він заявив у коментарі журналістам біля Верховної Ради, передає Укрінформ. "Я категорично проти створення будь-якої ТСК про роботу спецслужб. Це не обговорюється взагалі в широкому контексті, для цього треба мати доступ до державної таємниці і отримати відповідний ще допуск до матеріалів", - наголосив Арахамія. Голова фракції СН зауважив, що запропонував представникам опозиції альтернативний майданчик - підкомітет з питань розвідки, який він очолює і в якому репрезентативно присутні усі представники опозиції. "Є площадка - в закритому форматі всі, хто отримав доступ і допуск, можуть ознайомитися з матеріалами справи, всіма документами, з якими вони хочуть ознайомлюватися, а потім можуть у якомусь стислому форматі, не розголошуючи таємниць, повідомити про це суспільству", - зазначив Арахамія.	He stated this in a comment to journalists near the Verkhovna Rada, Ukrinform reports. “I am categorically against the creation of any TSC on the work of security services. This is not discussed at all in a broader context; for this, one needs access to state secrets and the appropriate authorization to materials,” Arahamia emphasized. The head of the Servant of the People faction noted that he offered opposition representatives an alternative platform – the subcommittee on intelligence, which he chairs and in which all opposition representatives are represented in a representative manner. “There is a platform – in a closed format, everyone who has received access and authorization can familiarize themselves with the materials of the case, with all documents they want to review, and then they can, in a concise format, without disclosing secrets, inform the public about it,” Arahamia said.	0	low_quality	0.944336	low_quality	0.000076	12,912
part.1906.parquet	fineweb-2/a891599e-a74c-4910-8bf2-a54e01dcb17d	UK	0.999808	fineweb-2	CC-MAIN-2023-40	8 скликання (12 сесія): Про передачу в оренду земельної ділянки ЧЕРВОНЕНСЬКА СЕЛИЩНА РАДА Житомирської області Р І Ш Е Н Н Я ХІІ сесія VIII скликання від 16 вересня 2021 року № 314 Про передачу в оренду земельної ділянки Керуючись ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до ст.93 "1"3., ст. 124 "1" Земельного Кодексу України, ст. 7 ЗУ "Про оренду землю", розглянувши заяву гр. Шашлюка Володимира Михайловича, що проживає за адресою смт. Червоне, вул. 8-го Березня 6, та заслухавши інформацію спеціаліста І категорії земельних ресурсів, комунальної власності та екології селищної ради Волинця О. В. про передачу в оренду земельної ділянки за межами населеного пункту смт. Червоне, враховуючи рекомендації постійної комісії з питань житлово-комунального господарства та комунальної власності, містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи, селищна рада ВИРІШИЛА: 1. Передати гр. Шашлюку Володимиру Михайловичу в оренду земельну ділянку з цільовим призначенням для сінокосіння і випасання худоби терміном на 3 (три) роки із земель комунальної власності Червоненської селищної ради, яка розташована за межами смт. Червоне площею 0,50га. кадастровий номер 1820355600:04:000:0387. 2. Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки розробленого відділом Держгеокадастру в Андрушівському районі вартість земельної ділянки площею 0,50га. становить 4288,32 грн., встановити орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 8 % від вартості землі, яка буде становити 343,06грн. в рік /28,59 грн. в місяць. 3. Гр. Шашлюку В.М. приступити до користування земельною ділянкою після державної реєстрації права оренди. 4. Спеціалісту І категорії земельних ресурсів, комунальної власності та екології селищної ради Волинцю О.В. довести дане рішення до відома гр. Шашлюка В. М. щодо виконання пунктів № 1, 2, 3 цього рішення та внести відповідні зміни в земельно-облікові документи. 5. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію з питань житлово-комунального господарства та комунальної власності, містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи. Селищний голова Юрій ЯЩУК	8 скликання (12 сесія): Про передачу в оренду земельної ділянки ЧЕРВОНЕНСЬКА СЕЛИЩНА РАДА Житомирської області Р І Ш Е Н Н Я ХІІ сесія VIII скликання від 16 вересня 2021 року № 314 Про передачу в оренду земельної ділянки Керуючись ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до ст.93 "1"3., ст. 124 "1" Земельного Кодексу України, ст. 7 ЗУ "Про оренду землю", розглянувши заяву гр. Шашлюка Володимира Михайловича, що проживає за адресою смт. Червоне, вул. 8-го Березня 6, та заслухавши інформацію спеціаліста І категорії земельних ресурсів, комунальної власності та екології селищної ради Волинця О. В. про передачу в оренду земельної ділянки за межами населеного пункту смт. Червоне, враховуючи рекомендації постійної комісії з питань житлово-комунального господарства та комунальної власності, містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи, селищна рада ВИРІШИЛА: 1. Передати гр. Шашлюку Володимиру Михайловичу в оренду земельну ділянку з цільовим призначенням для сінокосіння і випасання худоби терміном на 3 (три) роки із земель комунальної власності Червоненської селищної ради, яка розташована за межами смт. Червоне площею 0,50га. кадастровий номер 1820355600:04:000:0387. 2. Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки розробленого відділом Держгеокадастру в Андрушівському районі вартість земельної ділянки площею 0,50га. становить 4288,32 грн., встановити орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 8 % від вартості землі, яка буде становити 343,06грн. в рік /28,59 грн. в місяць. 3. Гр. Шашлюку В.М. приступити до користування земельною ділянкою після державної реєстрації права оренди. 4. Спеціалісту І категорії земельних ресурсів, комунальної власності та екології селищної ради Волинцю О.В. довести дане рішення до відома гр. Шашлюка В. М. щодо виконання пунктів № 1, 2, 3 цього рішення та внести відповідні зміни в земельно-облікові документи. 5. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію з питань житлово-комунального господарства та комунальної власності, містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи. Селищний голова Юрій ЯЩУК	0.228027	low_quality	0.098389	low_quality	0.720842	12,913
part.1906.parquet	fineweb-2/bd48e3f1-fb12-42de-9140-add63ee320c9	UK	0.99958	fineweb-2	CC-MAIN-2024-10	Знаменита російська екстенісистка Марія Шарапова оголосила про заручини з британським бізнесменом Олександром Гілксом. Дату весілля росіянка не уточнила. "Я знала, що це буде "так" з першого дня нашої зустрічі. Це був наш маленький секрет", – написала 33-річна росіянка в Instagram. Шарапова п'ять разів ставала переможницею на різних турнірах Великого шолома в одиночному розряді в 2004-2014 роках. Одна з десяти жінок в історії, хто володіє так званим "кар'єрним шоломом" (виграла всі турніри Великого шолома, але в різні роки). У лютому цього року Forbes підрахував, що за роки професійних виступів росіянка заробила 197,8 мільйона доларів. 41-річний британський бізнесмен Олександр Гілкс основний стан заробив на аукціонах, починаючи в аукціонному домі мистецтв Phillips de Pury & Company. Пізніше заснував власну компанію Paddle8, чий річний оборот оцінюється в мільярди доларів. У 2017 році його назвали найбільш креативним підприємцем за версією Fast Company і включили в список з 40 найвпливовіших людей у віці до 40 років за версією Apollo. Був одружений на дизайнерцi Міші Нону, але їх 4-річний шлюб розпався в 2017-м.	Знаменита російська теннисистка Мария Шарапова объявила о заручинии с британским бизнесменом Александром Гилксом. Дату свадьбы россиянка не уточнила. "Я знала, что это будет "так" с первого дня нашей встречи. Это был наш маленький секрет", – написала 33-летняя россиянка в Instagram. Шарапова пять раз становилась победительницей на различных турнирах Большого шлема в одиночном розыгрыше в 2004-2014 годах. Одна из десяти женщин в истории, кто владеет так называемым "карьерным шлемом" (выиграла все турниры Большого шлема, но в разные годы). В феврале этого года Forbes подсчитал, что за годы профессиональных выступлений россиянка заработала 197,8 миллиона долларов. 41-летний британский бизнесмен Александр Гилкс основной доход заработал на аукционах, начиная в аукционном доме искусства Phillips de Pury & Company. Позже основал свою компанию Paddle8, чий годовой оборот оценивается в миллиарды долларов. В 2017 году его назвали самым креативным предпринимателем по версии Fast Company и включили в список из 40 наиболее влиятельных людей в возрасте до 40 лет по версии Apollo. Был женат на дизайнерше Мише Нону, но их 4-летний брак распался в 2017-м.	0.223877	low_quality	0	low_quality	0.12718	12,914
part.1906.parquet	fineweb-2/42acab77-2034-4870-a775-ced9cfb56c39	UK	0.999803	fineweb-2	CC-MAIN-2017-43	Що можна побачити на Кіпрі? Кіпр це великий і вомногом загадковий острів, який напротяжении довгих років приваблює туристів зовсім світла багатим розмаїттям пам'яток культури іархітектури, незвичайними пам'ятками івеліколепной природою. Перед туристами постає дуже важливе питання: »Що відвідати на Кіпрі? «. Зараз ми постараємося на його відповісти. Палац Архієпископа, Кіпр Передпалацом стоїть монумент вчесть архієпископа Макаріоса III. Цікаво відзначити, чтомногочісленние копії цього пам'ятника можна знайти вуменьшенном вигляді вомногих містах острова. Туристам відкриті двері вбібліотеку, дослідний центр, музей ігалерею мистецтва часів існування Візантії. ВНікосіі також знаходиться Замок Колосcі приблизно в10-ти км отЛімассола. Споруда була зведена в13-му столітті какпрібежіще дляРицарей Хоспітоллера. Існує легенда, щосаме встенах цього замку було створено відоме вино Коммандарія, назва якого пов'язана соштабом иоаннитов, що змінили хрестоносців В14-му столітті. Одне ізсамих стародавніх королівств острова Китіон. Сьогодні це місто може похвалитися неперевершеними пам'ятниками архітектури, які датуються 13-м століттям дон. е.. , Т. к. довгий час місто представляв собою руїни ітолько в12-му столітті дон. е.. греки зайнялися його відновленням. Археологи наместе міста виявили велетенські стіни, які були створені ізогромних кам'яних блоків, атакож цілий комплекс церков, що складається із5-ти храмів. Неподалік відгородилися знаходиться село Куклія, вкоторой варто святилище Афродіти. Багато фахівців упевнені, чтораньше ветом храмі проходили масові оргії. Звичайно, сьогодні нічого такого не відбувається, ноподобний пікантний факт історії вабить туристів вКітіон. Крім усього іншого, вмузее зруйнованого міста можна подивитися дивовижні знахідки: предмети побуту, військові речі ит. д. Святилище Аполлона, Курион Напевно, найвідоміша кіпрська пам'ятка це Святилище Аполлона вгородила Куріоне. Багато туристів наследующий день після прильоту наКіпр, відправляються саме доцього святилищу, щоб насолодитися чарівною архітектурою місця. Форт Лемпа, Pafos Розташований отг. Пафос в5-ти км форт Лемпа, представляється собою пам'ятка історичного значення. Візантійський форт часів середньовіччя спочатку був зведений длязащіти гавані отнападеній піратів інепріятеля. Сучасному його, звичайно, зруйнували. Відновлено форт був в13-му столітті, ноуже В16-м столітті, коли острів захопили отоманки, спорудження було демонтовано. Рядомтакже стоїть мечеть Омерійе, яка спочатку використовувалася дляпогребенія знатних римських панів, апісля франкських. Багато фахівців сходяться вомненіі, щосаме ветой мечеті був похований турецька халіф Омар, тому назва споруди пов'язують саме сього ім'ям. Зверхньо балконів цієї будівлі відкривається дивовижна панорама Нагороди. Тепер, ми сподіваємося у Вас більше ніколи не виникне питання «Що відвідати на Кіпрі».	What can be seen on Cyprus? Cyprus is a large and very mysterious island, which for many years has attracted tourists with a very rich variety of cultural and architectural monuments, unusual monuments and magnificent nature. Before the tourists arises a very important question: “What to visit in Cyprus?”. Now we will try to answer it. The Palace of the Archbishop, Cyprus Before the palace stands a monument in honor of Archbishop Makarios III. It is interesting to note that numerous copies of this monument can be found in miniature form in many cities of the island. Tourists have access to a library, research center, museum and art gallery of the times of the Byzantine Empire. In Nikosii, there is also the Castle of Colossi, approximately 10 km from Limassol. The building was built in the 13th century as a refuge for the Knights Hospitaller. There is a legend that it was precisely within the walls of this castle that the famous wine Commandaria was created, the name of which is associated with the cellar of the knights, who replaced the crusaders in the 14th century. One of the oldest kingdoms of the island of Kitium. Today, this city can boast unsurpassed architectural monuments dating back to the 13th century BC and, due to a long time, the city represented ruins and only in the 12th century BC the Greeks began to restore it. Archaeologists in the city discovered gigantic walls created from huge stone blocks, as well as a whole complex of churches consisting of 5 temples. Not far from the garden is the village of Kukkia, in which there is a sanctuary of Aphrodite. Many experts are convinced that in the past, masses of orgies took place within this temple. Of course, today nothing like this happens, but this spicy fact of history attracts tourists to Kitium. In addition, in the museum of the ruined city you can see wonderful finds: household items, military things, etc. The Sanctuary of Apollo, Kurion Probably, the most famous Cypriot monument is the Sanctuary of Apollo in the ruins of Kurion. Many tourists, after arriving on Cyprus, go directly to this sanctuary to enjoy the charming architecture of the place. Fort Lempa, Paphos Located 5 km from the coast, Fort Lempa is a monument of historical significance. A Byzantine fortress of the Middle Ages was originally built to protect the harbors from pirates and enemies. The modern one, of course, was ruined. The fort was restored in the 13th century, but in the 16th century, when the island fell into the hands of the Ottomans, it was dismantled. Nearby also stands the Omeriye Mosque, which was originally used for burying noble Roman rulers, and then Frankish. Many experts agree that it was precisely in this mosque that the Turkish Caliph Omar was buried, so the name of the building is associated with his name. From the balconies of this building, a wonderful panorama of the island is opened. Now, we hope that you will never have the question “What to visit in Cyprus” again.	2.462891	low_quality	2.537109	high_quality	0.008652	12,915
part.1906.parquet	hplt-2.0/0cf8ad6faebcd5408a37b8c4cd8bb8b6	UK	0.999825	hplt-2.0	./WIDE-20180901022154-crawl420/WIDE-20180901031117-01171.warc.gz	05.03.2009 Cоціологи досліджували реакцію користувачів інтернету на рекламні матеріали. Реклама давно стала невід'ємною частиною мережі Інтернет, і її кількість на сайтах з часом тільки зростає. Проте різні формати рекламних матеріалів викликають у читачів абсолютно різну реакцію, встановили соціологи. Головними замовниками мережевої реклами в Рунеті традиційно є стільникові і автомобільні компанії, а в цілому цей ринок в Росії оцінюється експертами приблизно в 600 мільйонів доларів. Всю рекламу, з якою стикається користувач Глобальної мережі, можна розділити на чотири великі категорії – відеорекламу, банери, спливаючі вікна і контекстну рекламу. Не дивлячись на те, що переслідувані цілі у них приблизно однакові, реакцію різні види реклами викликають абсолютно різну. Абсолютним чемпіоном по роздратуванню і неприязні виявилися спливаючі вікна, також звані "поп-ап". Під час відкриття вони блокують завантаження сайту, а потім нав'язливо маячать перед очима, заважаючи розглянути тексти і картинки. Варто відзначити, що деякі вікна досить важко закрити – розробники встановлюють певний "тайм-аут" на появу відповідного елементу. Ймовірно, саме з цих причин більше трьох чвертей користувачів Рунета – 78,2% - заявили про те, що їх дратують поп-ап реклама і вікна, що розкриваються. Рівень "роздратованості" трьох решти категорій рекламних продуктів не перевищує 10%, а про неприязнь до контекстної реклами і зовсім заявили тільки 3,6% інтернет-користувачів. Як відзначають експерти проекту RUметрика, дві третини респондентів прагнуть зовсім не клікати по рекламних оголошеннях. Якщо ж читач зацікавився рекламою, то, потрапивши по посиланню на новий сайт, він, як правило, затримується там, читаючи і інші новини і огляди.	05.03.2009 Sociologists were studying the reaction of internet users to advertising materials. Advertising has long become an integral part of the Internet, and its quantity on websites increases over time. However, sociologists have established that different formats of advertising materials evoke absolutely different reactions from readers. The main customers of network advertising in the Runet are traditionally mobile and automotive companies, and in general, experts estimate that this market in Russia is valued at approximately $600 million. All advertising with which a user of the Global Network encounters can be divided into four large categories – video advertising, banners, pop-up windows, and contextual advertising. Despite the fact that their pursued goals are approximately the same, different types of advertising evoke absolutely different reactions. The absolute champion of irritation and hostility turned out to be pop-up windows, also known as “pop-ups”. During their opening, they block the loading of a website, and then persistently hover in front of the eyes, hindering the consideration of texts and images. It should be noted that some windows are quite difficult to close – developers install a certain “time-out” for the appearance of the corresponding element. It is likely that for these reasons, more than three-quarters of Runet users – 78.2% – stated that they are annoyed by pop-up advertising and expanding windows. The level of “irritation” of the three remaining categories of advertising products does not exceed 10%, while only 3.6% of internet users have expressed hostility towards contextual advertising. According to experts at the RUmetrics project, two-thirds of respondents strive to completely not click on advertising advertisements. If a reader is interested in advertising, then, having clicked on a link to a new website, he, as a rule, stays there, reading other news and reviews.	1.939453	low_quality	2	low_quality	0.000777	12,916
part.1906.parquet	ubertext2.0/ubertext.news.filter_rus_gcld+short.orig.jsonl.xz.dd775a426a4ea2197e3f188e4b1d66d3a3b60e65	UK	0.998303	ubertext2.0	news	В Житомирской области 7-клаcсники «увели» у пенсионера… лошадей с возом Нещодавно до Радомишльського РВ звернувся пенсіонер із заявою про те, що цієї ж ночі в с. Стара Буда Радомишльського району із хліва його домогосподарства, шляхом зриву навісного замка на вхідних дверях, невідомим викрадено коня та віз. Загальна вартість викраденого становить близько 6 тис. гривень. Про це повідомила прес-служба УМВС України у Житомирській області. Оперативниками карного розшуку встановлено, що злочин скоїли двоє неповнолітніх, учні 7 класу, у яких викрадене вилучено.	In the Zhytomyr region, seventh-graders “took” horses with a purpose… Recently, the Radomyshl Branch of the State Police was contacted by a pensioner with a statement that this same night in the village of Stara Buda, Radomyshl district, a horse and a cart were stolen from his household’s barn, through the breakage of a hanging lock on the entrance doors by an unknown person. The total value of the stolen items amounts to approximately 6 thousand hryvnias. This was reported by the press service of the State Police of Ukraine in the Zhytomyr region. Operational investigators established that the crime was committed by two minors, seventh-grade students, from whom the stolen items were seized.	1.128906	low_quality	1.422852	low_quality	0.00275	12,917
part.1906.parquet	fineweb-2/ad7828b8-c290-4b16-b39b-ea896ca295b0	UK	0.999509	fineweb-2	CC-MAIN-2018-30	D'OLIVA FIORI DI SICILIA Ополіскувач для блиску та свіжості пофарбованного волосся Ополіскувач d'oliva лінії Fiori di Sicilia чудово зберігає інтенсивність кольору фарбованого волосся і захищає їх від негативного впливу ультрафіолетового випромінювання. Ополіскувач на основі тосканського оливкової олії першого холодного віджиму містить екстракти інжиру, фікуса, алое віра, шипшини і апельсина гіркого, вітамін Е і пантенол. Такий склад допомагає оздоровити тьмяне волосся, додати їм шовковистість і блиск.	D'OLIVA Fiori di Sicilia Hair Gloss and Freshness Rinse D'oliva line Fiori di Sicilia Hair Gloss wonderfully preserves the intensity of color in dyed hair and protects it from the negative effects of ultraviolet radiation. The rinse is based on Tuscan first cold-pressed olive oil and contains extracts of fig, ficus, aloe vera, blackthorn and bitter orange, vitamin E and panthenol. Such a composition helps to revitalize dull hair, add to it softness and shine.	1.231445	low_quality	0.671875	low_quality	0.005279	12,918
part.1906.parquet	hplt-2.0/d74fb797a31f97a461226dea8bac92ff	UK	0.999595	hplt-2.0	./CC-MAIN-20211027022823-20211027052823-00187.warc.gz	Ірина Маланюк: українська прима австрійської опери26.02.20 / 10:58 Ірина Маланюк – зірка оперної сцени України, Австрії, Німеччини та Швейцарії Як пов'язана з Україною Іра родом з Івано-Франківська, навчалась на природничому факультеті Львівського університету. Під час навчання брала уроки у відомого оперного співака Адама Дідура, професора Львівської консерваторії, який пізніше очолив Варшавський Великий театр. Дебют Ірини як оперної співачки відбувся у 1939 році на сцені львівської опери в партії Амнеріс в опері Джузеппе Верді «Аїда». Вона лишалась солісткою до 1944 року. Як пов'язана з Австрією Під час Другої світової війни в лютому 1944 року Маланюк переїхала до Відня, де брала уроки вокалу у відомої наставниці Анни Бар-Мільденбург. Після війни, в 1945 році, Іра Маланюк дебютувала в Оперному Театрі в Ґраці у ролі Азучени в опері "Трубадур" Джузеппе Верді, після чого мер міста запропонував їй посаду солістки опери Ґраца. Після завершення кар'єри співачки почала викладати – працювала професором камерного співу Академії музики та драматичного мистецтва у Ґраці. У 1965 році в Австрії Ірину Маланюк нагородили «Почесним хрестом знання і мистецтва». У 1973 в Австрії одержала звання «камерзінґерін» (камерної співачки), яке є найвищою відзнакою оперних співаків у німецькомовних країнах та надавалося співакам королями і кайзерами за особливі заслуги. Цікаві факти - Родина Іри Маланюк мала спільне коріння з давнім європейським аристократичним родом: прапрадід співачки герцог де Гіз, наприкінці XVIII був претендентом на французький трон, за часів Паризької революції переїхав до Австрії і трохи змінив прізвище – став фон Кіш. Його дочка Франціска (прапрабабуся співачки) вийшла заміж за Кайзера фон Кайзерсгаймба. Їхня донька Амалія (прабабуся співачки) – дружина майора цісарської армії Ніколяуса Ріхтера фон Ключаріча поїхала з ним до Відня. Габріела фон Ключаріч, їхня донька і бабуня співачки, народилася у Відні, познайомилася зі студентом-медиком Олександром-Мар'яном Жуковським. Молоді закохалися, у 1883 році обвінчалися та переїхали до Глушкова, рідного села українця. - Батько Ірини Осип Маланюк був лікарем, полковником Української Галицької армії та кузеном Соломії Крушельницької. - До кінця життя Ірина наголошувала на своєму українському походженні, навіть скоротила своє ім'я до "Ira", щоб його помилково на концертних афішах не змогли написати на польський лад (Irena) чи російський (Irina). - Несподіваний тріумф стався на Вагнерівському фестивалі у Байроті в 1951 році (досі - щорічний літній фестиваль, де виконується музика Ріхарда Вагнера в спеціальному театрі, збудованому за вказівками самого Вагнера). Під час постановки тетралогії "Перстень Нібелунгів" славетний диригент Герберт фон Караян з'ясував, що виконавицю головної ролі забрали в лікарню з апендицитом. До дійства залишалось три години. Ірина мала бути глядачем, але за дві години вона вивчила партію і тріумфально виступила. Того ж вечора вона підписала контракт з Віляндом та Вольфгангом Вагнерами. - Згідно з її особистими записами, вона 270 разів виступила як солістка у Фольксопер у Відні та 212 разів як солістка у Віденському Державному Оперному Театрі. - Іра Маланюк була оперною співачкою-солісткою Мюнхенського Оперного Театру. Це був час найбільшої слави Іри Маланюк: гастролі, записи, оперні вистави. У 1957 році Іра Маланюк була удостоєна титулу в Німеччині звання "камерзінґерін". - У 1999 році запровадила в університеті Ґрацу на власнi кошти стипендіальний фонд для кращих випускників. - У Івано-Франківську обласна опера носить її ім'я. Також по темі Михайло Бринський - український монументаліст у Відні Ukrainian Time продовжує повертати з небуття імена наших талановитих співвітчизників, життя і творчість яких пов'язані з австрійською столицею. Михайло Грушевський – творець української історії Михайло Сергійович Грушевський (29.09.1866 – 24.11.1934) – видатний історик, науковець, громадсько-політичний діяч, голова Центральної Ради УНР. До свого роду хоч через воду: Як австрійський журналіст Пітер Коваль знайшов свою українську родину Йозефа нацисти пригнали до Карінтії примусові роботи. Парубку було 17. До смерті він так і не побачив рідної землі. ВПЕРШЕ МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ ТА АВСТРІЙСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ФОРУМ ПРЕЗЕНТУЮТЬ СПІЛЬНИЙ ПРОЄКТ - МИСТЕЦЬКУ РЕЗИДЕНЦІЮ Українсько-Австрійська Мистецька Резиденція покликана посилити зв'язок між українськими та австрійськими митцями та надати їм підтримку.	Iryna Malaniuk: Ukrainian Prima of the Austrian Opera 26.02.20 / 10:58 Iryna Malaniuk – a star of the Ukrainian, Austrian, German, and Swiss operatic stages. How she was connected to Ukraine Iryna was born in Ivano-Frankivsk, she studied at the Faculty of Natural Sciences of Lviv University. During her studies, she took lessons from the famous opera singer Adam Didur, a professor of the Lviv Conservatory, who later headed the Warsaw Grand Theatre. Iryna’s debut as an opera singer took place in 1939 on the stage of the Lviv Opera in the role of Amneris in Giuseppe Verdi’s “Aida.” She remained a soloist until 1944. How she was connected to Austria During the Second World War, in February 1944, Malaniuk moved to Vienna, where she took vocal lessons from the famous mentor Anna Bar-Mildeburg. After the war, in 1945, Iryna Malaniuk debuted at the Opera Theatre in Graz in the role of Azucena in Verdi’s “Trovatore,” after which the mayor of the city offered her the position of a soloist at the Graz Opera. After the end of her career as a singer, she began to teach – she worked as a professor of chamber singing at the Academy of Music and Dramatic Arts in Graz. In 1965, in Austria, Iryna Malaniuk was awarded the “Order of Merit for Science and Art.” In 1973 in Austria she received the title of “Kammeringerin” (chamber singer), which is the highest distinction for opera singers in German-speaking countries and was awarded to singers by kings and emperors for special merits. Interesting Facts - Iryna’s family had common roots with an ancient European aristocratic family: her great-grandfather, Duke de Gis, at the end of the 18th century was a contender for the French throne, during the Paris Revolution he moved to Austria and slightly changed his surname – he became von Kish. His daughter Franziska (great-grandmother of the singer) married Kaiser von Kaisersheim. Their daughter Amalia (grandmother of the singer) was the wife of Captain Nicholas Richter von Klucharich, who went to Vienna with him. Gabriela von Klucharich, their daughter and grandmother of the singer, was born in Vienna, met a medical student Alexander-Marian Zhukovsky. The young lovers got married in 1883 and moved to Glushkove, the native village of a Ukrainian. - Iryna’s father, Osyp Malaniuk, was a doctor, a colonel of the Ukrainian Galician Army, and a cousin of Solomiya Kruschelnytska. - Until the end of her life, Iryna emphasized her Ukrainian origin, even shortened her name to “Ira,” so that it would not be mistakenly written on concert posters in Polish (Irena) or Russian (Irina). - An unexpected triumph occurred at the Wagner Festival in Bayreuth in 1951 (still – an annual summer festival where the music of Richard Wagner is performed in a special theater built at the behest of Wagner himself). During the performance of the tetralogy “The Ring of the Nibelungs,” the famous conductor Herbert von Karajan found out that the performer of the main role was taken to the hospital with appendicitis. There were only three hours left until the performance. Iryna was supposed to be an audience member, but in two hours she learned the part and triumphantly performed. That same evening she signed a contract with WIlland and Wolfgang Wagner.	2.324219	low_quality	2.304688	low_quality	0.002275	12,919
part.1906.parquet	fineweb-2/35797479-048d-4524-8ad2-b2cb05a6c974	UK	0.999975	fineweb-2	CC-MAIN-2019-47	До Дніпропетровщини надійшли кошти на фінансування І періоду січня 2015 року державної допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям взамін аліментів та допомоги по догляду за інвалідами І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу. 212,2 млн грн, що надійшли до регіону, – це 100% від потреби. Про це повідомляє сайт ОДА. Найближчим часом ці кошти будуть зараховані на власні рахунки отримувачів. Наразі до 16 січня департаментом формуються пропозиції по ІІ траншу коштів. До нього увійдуть всі ті, хто подав документи вже у січні. Відповідна робота проходить згідно з графіками виплат. Державна допомога сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасова державна допомога дітям взамін аліментів фінансується за рахунок коштів державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. Всі види державної допомоги призначаються та виплачуються органами праці та соціального захисту населення. Рішення про призначення або відмову в призначенні допомог приймається протягом десяти днів з дня подання заяви та усіх необхідних документів. У разі, коли не додані всі необхідні документи, вони можуть бути додатні додатково протягом місяця (для інвалідів не пізніше 3 місяців). На виплату державної допомоги сім'ям з дітьми кошти надходять у вигляді субвенції з державного бюджету двічі на місяць. Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів здійснюють у 5-ти денний строк виплату допомоги отримувачам через банківські установи та поштові відділення.	До Дніпропетровщини надійшли кошти на фінансування І періоду січня 2015 року державної допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям взамін аліментів та допомоги по догляду за інвалідами І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу. 212,2 млн грн, що надійшли до регіону, – це 100% від потреби. Про це повідомляє сайт ОДА. Найближчим часом ці кошти будуть зараховані на власні рахунки отримувачів. Наразі до 16 січня департаментом формуються пропозиції по ІІ траншу коштів. До нього увійдуть всі ті, хто подав документи вже у січні. Відповідна робота проходить згідно з графіками виплат. Державна допомога сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасова державна допомога дітям взамін аліментів фінансується за рахунок коштів державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. Всі види державної допомоги призначаються та виплачуються органами праці та соціального захисту населення. Рішення про призначення або відмову в призначенні допомог приймається протягом десяти днів з дня подання заяви та усіх необхідних документів. У разі, коли не додані всі необхідні документи, вони можуть бути додатково протягом місяця (для інвалідів не пізніше 3 місяців). На виплату державної допомоги сім'ям з дітьми кошти надходять у вигляді субвенції з державного бюджету двічі на місяць. Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів здійснюють у 5-ти денний строк виплату допомоги отримувачам через банківські установи та поштові відділення.	0.221924	low_quality	0.091248	low_quality	0.147024	12,920
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00010.parquet/214436	UK	0.999804	cultura-x	mC4	«У нашій лікарні ковідного пакету немає». Хворі Літинської районки лікуються за власні кошти : 07:04:2021 - 20 хвилин Вінниця В редакцію сайту «20 хвилин» звернулася вінничанка і розповіла, що її бабусю лікували від ковіду в інфекційному відділенні Літинської районної лікарні дороговартісними препаратами, які рідні хворої купували за власні кошти, в той час як у Вінниці лікування таких пацієнтів є безкоштовним. Це вже друге звернення за тиждень, подібна історія нещодавно сталася і в Тиврівській районці. Ми намагалися дізнатися, чому районні лікарні не достатньо забезпечені медикаментами для боротьби з коронавірусом. Вінничанка Вікторія Бистреніна поділилася з журналістами «20 хвилин» історією лікування хворої на коронавірус бабусі, госпіталізованої до Літинської районної лікарні. — Бабуся, 74-річна Любов Лапчук, мешкала у Літинському районі одна, ми, всі її рідні — у Вінниці. Коли занедужала, викликали лікаря, зробили експрес-тест, який показав позитивний результат на коронавірус, — розповідає Вікторія. — Коли 22 березня відправили бабусю в інфекційне відділення Літинської районки, її стан був стабільний. В медзакладі одразу вручили нам список медикаментів, які потрібно придбати для лікування. Ми купували дороговартісні антибіотики на загальну суму десь біля 10 тисяч гривень. Через кілька днів стан бабусі погіршився, і її підключили до кисню. Повторно тест на коронавірус в районці хворій не робили, лише кілька загальних аналізів. Через тиждень, 1 квітня, ми перевезли її у Вінницю, в реанімаційне відділення районної лікарні, зараз вона знаходиться в комі. Призначення медиків Літинської лікарні Аналізи хворої Любові Лапчук «Біля неї треба сидіти» Вікторія Бистреніна також повідомила, що коли її бабуся знаходилася в Літинській лікарні, звідти медики могли подзвонити пізно ввечері і сказати, що терміново слід приїхати, оскільки за бабусею потрібен догляд. Нагадаємо, що у відділення з ковідними хворими вхід відвідувачам суворо заборонено. — Медсестра могла нам зателефонувати у Вінницю і сказати приїжджайте, бо за бабусею потрібен догляд. Ми були здивовані, оскільки в палати ковідних відділень не пускають навіть рідних. Мама була змушена сидіти з бабусею, годувати її, міняти памперси. До речі, ми маємо навіть аудіо запис, де нам дзвонять з лікарні і просять приїхати до бабусі, — говорить співрозмовниця. Рідні хворої прислали журналісту сайту «20 хвилин» цю телефонну розмову: — Погано, біля неї треба сидіти, то води треба подати. Цілу ніч коло неї, бо це просто не шуточки, — говорить медпрацівниця Літинської районки. — Добре, я їду зараз, — відповіла мати пацієнтки Любові Лапчук. Коли рідні ковідної хворої привезли бабусю до Вінниці, дізналися, що таке лікування відбувається безкоштовно. «Працюємо на ентузіазмі» Ми телефоном поспілкувалися з лікарем-інфекціоністом Літинської районної лікарні Іриною Заверюхою, яка вела хвору Любов Лапчук. Лікар відверто відповіла, що їх медичний заклад не достатньо забезпечений медпрепаратами, які потрібні для повноцінного лікуванні ковідних хворих. — У нашій лікарні ковідного пакету немає, працюємо на ентузіазмі, — сказала Ірина Заверюха.— Ковідного відділення теж немає, є інфекційне, яке розширили з пологового та терапевтичного. Розраховано на 10 пацієнтів, зараз доставляємо ліжка, бо хворих 15 чоловік і 5 кисневих точок. З 1 квітня нас мали забезпечити ковідними пакетами, але поки йдуть тендери — чекаємо їх числа 12-го. Є у нас антибіотик Цефтріаксон, але його не достатньо для лікування важких ковідних хворих. Тому ми виписали рецепт рідним пацієнтки Любові Лапчук, щоб вони придбали антибіотики Меропенем і Цефепім. Це дороговартісні препарати, які призначають хворим двічі на день, тому вийшла така сума. Апаратів ШВЛ у нас немає, кисень хворі отримують з балонів. Повірте нам, ми працюємо в дуже важких умовах. На питання, чому вийшло так, що хвору у ковідному відділенні мала доглядати її мама, лікар-інфекціоніст відповіла так: — По-перше голос на запису не мій, я не дзвонила і не казала, щоб рідні в інфекційному відділенні доглядали хвору Лапчук (голос дійсно інший — автор). — А от донька хворої дійсно просила медперсонал нашої лікарні, щоб хоч на годину її пустили в палату побути біля матері. Ми дозволяли, але в захисному костюмі. «. Вони не отримали жодної копійки» Коли ми днями готували матеріал про аналогічну ситуацію в Тиврівській районній лікарні, в департаменті охорони здоров'я Вінницької області запевняли, що ковідні відділення області забезпечені всім необхідним. Ми намагалися зв'язатися з керівництвом управління, аби отримати коментар, чому районні лікарні недостатньо забезпечені медикаментами для ковідних хворих, але це нам спочатку не вдалося. Зрештою засступник директора департаменту охорони здоров'я Вінницької ОДА Тетяна Бондаренко повідомила: «Літинська центральна районна лікарня працює з ковідними хворими вже місяць. Але НСЗУ затягнули з договором. Вони ще не отримали жодної копійки. Ми чим змогли тим допомогли (ЗІЗ, ліки). А місцева влада жодної копійки не виділила. На жаль. Це питання підніму на нараді з головами РДА. Але гроші в ОТГ». Якщо лікувалися від ковіду у лікарні ви чи ваші рідні, то за чий кошт? Частково за власний Не потрапляв/не потрапляла до лікарні Сьогодні ввечері, коли ми підготували статтю до публікації, від онуки Вікторії Бистреніної дізналися, що її хвора на ковід бабуся Любов Лапчук 1943 року народження, яку з 22 березня лікували в Літинській районці, а 1 квітня у важкому стані доправили у Вінницьку районну лікарню — померла. Редакція сайту «20 хвилин» висловлює співчуття рідним та близьким. На лікарнях Вінниці планують будувати сонячні електростанції. Буде економія на платіжках за комуналку Рясний дощ та пориви вітру до 30 м/с. В Україні оголосили штормове попередження «В Україні мало людей, які не переносять лактозу». Ми перевірили склад і якість молока «Я ніколи не зможу полюбити сина». Про післяпологову депресію розповіла мама з Немирова Michail Didyk Скажіть.люди добрі а де ж той мільон гривень що ніби фінансувала Вінницька райлікарня на будівницво Вороновицькоіі.коли гол.лікар останньоіі в інтервью телеканалу Віта сказав.що не отримував в 2020р ніяких грошей То що відбувається у нас, зе команда наживается на вирусе Не лікарі, а інтерни їм ходобу лікувати , а не людей. І то тварин лікують на багато краще ніж в цій лікарні.	«У нашій лікарні ковідного пакету немає». Хворі Літинської районки лікуються за власні кошти: 07:04:2021 - 20 хвилин Вінниця В редакцію сайту «20 хвилин» звернулася вінничанка і розповіла, що її бабусю лікували від ковіду в інфекційному відділенні Літинської районної лікарні дороговартісними препаратами, які рідні хворої купували за власні кошти, в той час як у Вінниці лікування таких пацієнтів є безкоштовним. Це вже друге звернення за тиждень, подібна історія нещодавно сталася і в Тиврівській районній лікарні. Ми намагалися дізнатися, чому районні лікарні не достатньо забезпечені медикаментами для боротьби з коронавірусом. Вінничанка Вікторія Бистреніна поділилася з журналістами «20 хвилин» історією лікування хворої на коронавірус бабусі, госпіталізованої до Літинської районної лікарні. — Бабуся, 74-річна Любов Лапчук, мешкала у Літинському районі одна, ми, всі її рідні — у Вінниці. Коли занедужала, викликали лікаря, зробили експрес-тест, який показав позитивний результат на коронавірус, — розповідає Вікторія. — Коли 22 березня відправили бабусю в інфекційне відділення Літинської районної лікарні, її стан був стабільний. В медзакладі одразу вручили нам список медикаментів, які потрібно придбати для лікування. Ми купували дороговартісні антибіотики на загальну суму десь біля 10 тисяч гривень. Через кілька днів стан бабусі погіршився, і її підключили до кисню. Повторно тест на коронавірус в районці хворій не робили, лише кілька загальних аналізів. Через тиждень, 1 квітня, ми перевезли її у Вінницю, в реанімаційне відділення районної лікарні, зараз вона знаходиться в комі. Призначення медиків Літинської лікарні Аналізи хворої Любові Лапчук «Біля неї треба сидіти» Вікторія Бистреніна також повідомила, що коли її бабуся знаходилася в Літинській лікарні, звідти медики могли подзвонити пізно ввечері і сказати, що терміново слід приїхати, оскільки за бабусею потрібен догляд. Нагадаємо, що у відділення з ковідними хворими вхід відвідувачам суворо заборонено. — Медсестра могла нам зателефонувати у Вінницю і сказати приїжджайте, бо за бабусею потрібен догляд. Ми були здивовані, оскільки в палати ковідних відділень не пускають навіть рідних. Мама була змушена сидіти з бабусею, годувати її, міняти памперси. До речі, ми маємо навіть аудіо запис, де нам дзвонять з лікарні і просять приїхати до бабусі, — говорить співрозмовниця. Рідні хворої прислали журналісту сайту «20 хвилин» цю телефонну розмову: — Погано, біля неї треба сидіти, то води треба подати. Цілу ніч коло неї, бо це просто не шуточки, — говорить медпрацівниця Літинської районної лікарні. — Добре, я їду зараз, — відповіла мати пацієнтки Любові Лапчук. Коли рідні ковідної хворої привезли бабусю до Вінниці, дізналися, що таке лікування відбувається безкоштовно. «Працюємо на ентузіазмі» Ми телефоном поспілкувалися з лікарем-інфекціоністом Літинської районної лікарні Іриною Заверюхою, яка вела хвору Любов Лапчук. Лікар відверто відповіла, що їх медичний заклад не достатньо забезпечений медпрепаратами, які потрібні для повноцінного	0.509766	low_quality	0.097961	low_quality	0.034138	12,921
part.1906.parquet	ukrainian-news/1261441	UK	0.999903	ukrainian-news	Новое время	Бізнесмен з Дніпра безкоштовно роздає ялинки (Фото: www.radiosvoboda.org) У Дніпрі підприємець-волонтер Сергій Осипенко безкоштовно роздає ялинки тим, хто їх не може придбати. Про повідомляє Радіо Свобода. За словами Осипенка, це вже третя така акція. Першу він організував в 2018 році і почув багато слів подяки. Відтоді бізнесмен купує перед Новим роком крім сосен, які буде продавати, окрему партію для безкоштовної роздачі. У 2019 чоловік роздав близько 4 тисяч ялинок. У цьому році всього він хоче роздати півтори тисячі хвойних дерев. Читайте також: У місті працюють дві точки, де люди можуть взяти собі ялинки. Щодня в кожну приходить від 70 до 200 осіб. Отримати ялинку є можливість у людей з інвалідністю першої, другої і третьої груп, а також багатодітних сімей. Волонтер просить показати посвідчення, але іноді - вірить на слово. За його словами, нинішня акція триватиме до тих пір, поки не закінчаться дерева, орієнтовно - ще кілька днів. Редактор: Дар'я Колесніченко	Businessman from Dnipro is giving away Christmas trees for free (Photo: www.radiosvoboda.org) In Dnipro, volunteer entrepreneur Serhiy Osypenko is giving away Christmas trees for free to those who cannot afford them. Radio Svoboda reports on this. According to Osypenko, this is already the third such action. He organized the first one in 2018 and heard many words of thanks. Since then, the businessman has been buying, in addition to fir trees which he will sell, a separate batch for free distribution. In 2019, he distributed about 4 thousand Christmas trees. This year, he wants to distribute approximately 1.5 thousand coniferous trees in total. Read also: There are two points in the city where people can take Christmas trees. Each day, between 70 and 200 people come to each one. The opportunity to receive a Christmas tree is available to people with disabilities of the first, second and third groups, as well as large families. The volunteer asks for a certificate, but sometimes – he trusts people. According to him, the current action will continue until the trees run out, approximately – for another few days. Editor: Darya Kolesnichenko	0.945313	low_quality	1.463867	low_quality	0.000095	12,922
part.1906.parquet	ukrainian-news/15243176	UK	0.999715	ukrainian-news	34 телеканал	Новий рік – чарівне свято, яке дає можливість розпочати життя з чистого аркуша. Цього дня заведено загадувати бажання, але як правильно це зробити? У новорічну ніч прийнято загадувати найзаповітніші бажання, які неодмінно збудуться протягом року. Ми хочемо розповісти вам про найцікавіші та найпопулярніші способи, як зробити так, щоб ваші мрії обов'язково стали дійсністю. 1. Як тільки почали бити куранти, потрібно встигнути написати своє бажання на маленькому аркуші паперу, потім спалити записку, кинути попіл у келих із шампанським і випити його до дна. Цей метод вважається найпопулярнішим, і, ми сподіваємось, дієвим. 2. Можна скористатися методом іспанців, які вважають, що поки годинник б'є 12, потрібно, думаючи про свою мрію, з'їсти 12 виноградин. В Іспанії виноград є символом щастя, багатства, здоров'я та удачі. 3. Також можна написати листа з планом на майбутнє. Зробити це варто буквально за 30 хвилин до того, як почнуть бити куранти. Викладіть на папері головні надії та замовлення того, чого вам так хочеться. Лист потрібно запечатати в червоний конверт або загорнути у червоний аркуш паперу, а потім сховати до кишені. Як тільки почнуть бити куранти, торкніться листа і ще раз прокрутіть у себе в голові те, що написали. Коли настане новий рік, ретельно сховайте конверт та не відкривайте до наступного року. 4. Ще один популярний спосіб називається "Дванадцять записок". Напишіть 12 різних бажань на різних шматочках паперу, покладіть їх під подушку, а вранці 1 січня дістаньте тільки одну. Те, що там написано, і справдиться наступного року. 5. Напишіть на маленькому аркуші, що вам хотілося б отримати цього року, і прикріпіть до феєрверку. Обов'язково запустіть його у новорічну ніч. Також можна загадувати бажання відповідно до свого знаку Зодіаку. Наприклад, Овну, Левові, Стрільцю треба дочекатися, поки стемніє, запалити свічку і розповісти про бажане, дивлячись на полум'я. Адже ваш головний помічник – вогонь. Головний соратник Скорпіонів, Раків та Риб – вода. Загадати бажання можна, дивлячись на воду, найкраще перебуваючи на березі, потім змайструвати паперовий кораблик та пустити його плисти. Тельцям, Козерогам і Дівам краще загадати бажання на одну монетку і носити її з собою доти, доки мрія не справдиться. У цей період не варто давати комусь у борг. Ваші соратники – їжа та гроші. Головні посмічники Водоліїв, Близнюків та Терезів – весела компанія та хмари. Краще загадувати бажання, перебуваючи в галасливій компанії на вечірці серед друзів. Також можна загадувати бажання на хмари химерної форми, які, на вашу думку, відображають суть вашого бажання. Способів загадувати бажання ще дуже багато, але найважливіше — щирість. Якщо ви про щось сильно мрієте і вірите у свою мрію, то воно обов'язково здійсниться в новому році, яким би способом ви це не загадали. Реклама Реклама	New Year is a magical holiday that gives the opportunity to start life on a clean slate. On this day, it is customary to make wishes, but how to do it correctly? On New Year's Eve, the most cherished wishes are made, which will undoubtedly come true during the year. We want to tell you about the most interesting and popular ways to make your dreams certainly come true. 1. As soon as the chimes begin to ring, you need to quickly write down your wish on a small piece of paper, then burn the note, throw the ashes into a glass of champagne, and drink it to the bottom. This method is considered the most popular, and we hope it is effective. 2. You can use the method of the Spaniards, who believe that while the clock strikes twelve, you need to, thinking about your dream, eat 12 grapes. In Spain, grapes are a symbol of happiness, wealth, health, and good luck. 3. You can also write a letter with a plan for the future. It is worth doing this literally 30 minutes before the chimes begin to ring. Express on paper your main hopes and requests for what you so want. The letter needs to be sealed in a red envelope or wrapped in a red sheet of paper, and then hidden in a pocket. As soon as the chimes begin to ring, touch the letter and once again run through in your mind what you wrote. When the New Year comes, carefully hide the envelope and do not open it until the next year. 4. Another popular method is called “Twelve Notes.” Write 12 different wishes on different pieces of paper, put them under the pillow, and in the morning on January 1st, take out only one. What is written there will come true next year. 5. Write on a small sheet that you would like to receive this year, and attach it to a firework. Be sure to launch it on New Year's Eve. It is also possible to make wishes according to your zodiac sign. For example, Aries, Leo, and Sagittarius need to wait until it gets dark, light a candle, and tell about your wish, looking at the flame. After all, your main assistant is fire. The main ally of Scorpios, Cancers, and Fish is water. You can make a wish by looking at water, best while on the shore, then make a paper boat and let it float. Taurus, Capricorn, and Virgo are better to make a wish on a coin and carry it with you until the dream comes true. During this period, it is not worth lending money to anyone. Your allies are food and money. The main assistants of Aquarius, Gemini, and Libra are a fun company and clouds. It is better to make a wish while being in a noisy company at a party with friends. You can also make a wish on whimsical-shaped clouds, which, in your opinion, reflect the essence of your wish. There are still many ways to make wishes, but the most important thing is sincerity. If you strongly dream of something and believe in your dream, then it will certainly come true in the New Year, no matter what way you make it. Реклама	2.013672	low_quality	1.765625	low_quality	0.025465	12,923
part.1906.parquet	fineweb-2/43a9fa36-2f42-4cf0-b3e0-0fac0ca18eaa	UK	0.999834	fineweb-2	CC-MAIN-2019-35	Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 22 лютого Найскладніше питання з тих, які належить розглянути на саміті, стосується не військових, а політичних справ. Парадокс відносин США та Європи у сфері безпеки полягає в тому, що ще ніколи тактичні успіхи НАТО не були такими обнадійливими, як нині, а настрій таким пригніченим. Організації ледве вдалося уникнути катастрофи на саміті минулого літа, коли Дональд Трамп виявив готовність оголосити про вихід його країни з Альянсу. ... Усі ці проблеми вирішуються, але потребують енергійного й цілеспрямованого політичного лідерства. Інтерес чехів до України поглиблює також нинішня ситуація в Чеській Республіці, оскільки зростає кількість українських фахівців, які працюють у багатьох чеських компаніях. Сьогодні українці є другою за величиною після словаків національною групою, що проживає в країні. Чехія інвестувала близько 200 млн крон у допомогу Україні. Ідеться про низку гуманітарних і розвивальних проектів, таких як харчування для сіл на лінії зіткнення, будівельні матеріали, а також відпочинок і лікування дітей із прифронтових регіонів в українських Карпатах. У Мінську шукають різні шляхи для демонстрації власного вже майже втраченого суверенітету. Один із цих шляхів – програма "Східне партнерство ". Навряд чи, звичайно, президенти та прем'єри країн ЄС поїдуть до Мінська – столиці авторитарної держави, яка залишається союзницею путінської Росії. Але якийсь цікавий захід до ювілею в Мінську можуть і провести. Просто для того, щоб нагадати навіть не Лукашенкові, а білорусам – у Європі про них іще не забули й чекають, коли цивілізаційний вектор розвитку країни зміниться. Прошу давно стало нейтральним і є цілком літературним словом, а не діялектизмом, хоч і прийшло з західноукраїнських говірок. Таких слів у нас багато. Наприклад, із західних говірок прийшло слово тримати і відтіснило на другий план наддніпрянське держати. Ще Іван Нечуй-Левицький не вживав тримати, бо був наддніпрянець. Инший приклад – чекати: це слово прийшло з Правобережжя, а на Лівобережжі казали ждати. ... Коли йдеться про процес, потрібно казати заряджання. Отже – проблеми з заряджанням. Оксана Забужко по-кассандрівськи вперто транслює ідею порятунку та відродження нації і її культури. Ба більше: вона конструює ці самі культурні міфи, перетворюючи банальні факти з мемуарів та напівзабутих біографій на яскраві епізоди національної історії. Її праці про Шевченка, Франка та Лесю Українку стали бестселерами. Завдяки їй уважний читач перевідкриває для себе Катерину Білокур і Софію Яблонську, Юрія Шевельова і Богдана Рубчака. На персональній культурній мапі з'являються Драгоманов, родини Косачів і Старицьких – і, звісно, шістдесятники. Схарапуджений Христофор Колумб мав зірватися на рівні з ліжка, вхопити свічку зі столу – аякже, він не спав, бо спокою йому не давали думки про ймовірний бунт розчарованих моряків – і метнутися на палубу. Його призвичаєні до каютного світла очі не одразу побачили смужку землі на горизонті. Знадобилося трохи часу, щоб звикнути до нічної темряви. І протягом цих кількох митей старий чоловік (51 рік у ту епоху – це вже геть літня людина) намагався опанувати себе, погамувати слабеньке серце й нервове дихання. В одній книжці з багатьма цікавими фактами я натрапила на особливий, про оселедця. Вікінги, для яких риба була основою не лише раціону, а й життя, вірили, що північне сяйво – то віддзеркалення величезних косяків оселедця, які блукають у північних водах. Поетично, погодьтеся. Виявляється, проста й дешева їжа, популярний швидкогриз із проспектів Амстердама й автостанцій Ковеля має довгу й цікаву історію. Срібло морів – називали їх північні народи, вікінги бачили слід оселедців у холодному небі, голландці збудували міста заради їхніх лискучих спинок. Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter Сподобався матеріал? Сміливо поділися ним в соцмережах через ці кнопки	Dear readers, we present to your attention – the traditional selection of the most interesting from the world of the blogosphere for today, February 22nd. The most difficult question among those that need to be considered at the summit concerns not military matters, but political issues. The paradox of relations between the USA and Europe in the field of security lies in the fact that tactical successes of NATO have never been so encouraging, yet the mood is so depressed. The organization barely managed to avoid a catastrophe at last year’s summit, when Donald Trump expressed a willingness to announce his country’s withdrawal from the Alliance. … All these problems are being resolved, but they require energetic and purposeful political leadership. Interest from Czechs in Ukraine is also deepening due to the current situation in the Czech Republic, as the number of Ukrainian specialists working in many Czech companies is growing. Today, Ukrainians are the second largest national group after Slovaks living in the country. Czechia has invested approximately 200 million crowns in assistance to Ukraine. This concerns a series of humanitarian and development projects, such as feeding villages on the line of contact, building materials, as well as recreation and treatment for children from the front-line regions in the Ukrainian Carpathians. In Minsk, they are searching for various ways to demonstrate their almost lost sovereignty. One of these ways is the “Eastern Partnership” program. It is unlikely, of course, that presidents and prime ministers of the countries of the EU will travel to Minsk – the capital of an authoritarian state that remains a ally of Putin’s Russia. But some interesting event could be held for the anniversary in Minsk. Just to remind even Lukashenko, but Belarusians – Europe hasn’t forgotten about them and is waiting for the country’s civilizational development vector to change. Please, has long become a neutral and is a completely literary word, and not a dialectalism, although it came from Western Ukrainian dialects. There are many such words in our language. For example, from Western dialects came the word “to hold” and pushed the native “to hold” to second place. Still, Ivan Nechuy-Levitsky didn’t use “to hold,” because he was a native of the Dnieper region. Another example is “to wait”: this word came from the Right Bank, and on the Left Bank they said “to wait.” … When it comes to a process, it is necessary to say “charging.” Therefore – problems with charging. Oksana Zabuzhko stubbornly and prophetically transmits the idea of the salvation and revival of the nation and its culture. Moreover, she constructs these cultural myths, transforming banal facts from memoirs and half-forgotten biographies into vivid episodes of national history. Her works about Shevchenko, Frank and Lesya Ukrainka have become bestsellers. Thanks to her, a careful reader rediscovers Katyina Bilokur and Sofia Tabloska, Yuri Shevlyov and Bohdan Rubchak. On the personal cultural map, Drahomanov, the Kosach and Staritsky families appear – and, of course, the sixties. A disheveled Christopher Columbus had to have his sight fail at the level of the bed, grab a candle from the table – of course, he wasn’t sleeping because thoughts about the likely mutiny of disappointed sailors weren’t letting him rest – and dash onto the deck. His accustomed to the cabin light eyes didn’t immediately	1.542969	low_quality	1.5	low_quality	0.000062	12,924
part.1906.parquet	fineweb-2/d2b32932-ddd3-4f09-9bd1-0c6f1cdb62d4	UK	0.99978	fineweb-2	CC-MAIN-2020-05	Кухня не може існувати без раковини. Вона є одним з головних атрибутів цієї кімнати. При її виборі враховуються багато факторів, але особливо з якого матеріалу мийка виготовлена. Це впливає на її зовнішній вигляд, якість і функціональність. Все частіше господині зупиняють свій вибір на виробах з нержавіючої сталі. Вони прекрасно вписуються в будь-який інтер'єр, і служать довгі роки. види Їх поділяють на кілька типів, які залежать від багатьох факторів: зовнішнього вигляду, установки, форми вироби і методу виготовлення. За способом виробництва раковини з нержавіючої сталі підрозділяються на два види: - штамповані; - зварні. штамповані Перші виготовляються з цілісного листа матеріалу, тому не мають швів. Їх можна купити за прийнятну ціну завдяки простоті їх виробництва. Але з цієї ж причини вони випускаються неглибокими до 15 мм, тому для великої родини, в якій доводиться перемивати велику кількість посуду вони не підходять. При їх виборі необхідно звернути увагу на товщину металу, якщо технологія виготовлення порушена, то стінки будуть нерівномірними, краще відмовитися від покупки такого виробу. Згодом цю ваду призведе до необхідності покупки нової раковини. На фото – мийка для кухні з нержавіючої сталі: зварні Зварні вироби коштують дорожче своїх штампованих аналогів, але їх якість набагато краще, та й глибина не викликає нарікань. Ці моделі складаються з двох частин: чаші і підстави. Їх виготовляють окремо, а потім приварюють один до одного. Єдиним слабким їх місцем є зварений шов, від якості якого буде залежати довговічність раковини. Якщо він зварений погано, то мийка буде постійно протікати, щоб цього уникнути необхідно вибирати вироби перевірених фірм. Відмінності за зовнішнім виглядом За зовнішнім виглядом мийки з нержавійки бувають матові і поліровані. Останній вид має глянсову поверхню, але на ній з часом стають помітні всі подряпини, а краплі води залишають розлучення, які після кожного використання раковини доводиться витирати насухо. Але зате на відміну від матових аналогів на її поверхні не утворюється вапняний наліт. Різниця в установці За різновиди установки мийки з нержавіючої сталі можуть бути: - накладні, - врізні, - підстольний - виконані врівень зі стільницею. На відео – мийка для кухні з нержавіючої сталі: Найбільш часто застосовуються врізні моделі, хоча їх і треба підганяти під певні розміри. Їх легко вмонтувати в будь-яку стільницю, це можна зробити самостійно без допомоги фахівців. Вона підходить для кухонних гарнітурів з цільної стільницею будь-якої товщини, в якій лобзиком вирізується отвір до потрібних розмірів під раковину. Ця установка виключає скупчення води і бруду на стиках, наявних в разі використання її накладного аналога. Багато хто вибирає такий варіант через його естетичного вигляду. На відміну від неї накладна модель більш універсальна і може встановлюватися на абсолютно будь-яких робочих поверхнях. В основному їх монтують на окремі тумби різних розмірів. Цей різновид мийок з нержавіючої сталі найчастіше застосовується в недорогих кухонних гарнітурах. Вони прості в установці і багатофункціональні. Але при експлуатації виявляються їх недоліки: - тонкі стінки виробів; - попадання вологи в стики з'єднання раковини з тумбою, які призводять до утворення цвілі. Інтегровані моделі примітні своєю конструкцією. Вони можуть складатися з декількох раковин і положення їх бортиків може бути різним. Така компоновка дозволяє об'єднати кілька мийок з абсолютно різними розмірами, і завдяки цьому прийому можна розширити функціональність. Установка цієї конструкції вимагає майстерності фахівців, а комбіновані вироби займають багато місця на стільниці. У разі вибору такого виду мийок потрібно купити спеціальний поворотний змішувач, який би міг без проблем повертатися на 180 0С. Їх монтаж відбувається підстольний методом, при ньому мийки встановлюються нижче рівня стільниці. Цей вид раковин дуже схожий на виразний варіант. По формі За формою виконання мийки бувають: - овальними, - квадратними, - круглими - прямокутними. Кожна з них зручна по-своєму, але найбільшого поширення знайшли круглі варіації з плоским бортиком по периметру, завдяки своїй великій місткості, а також прямокутні екземпляри з різним розташуванням чаші. Розміри Вони залежать від ширини стільниці і форми мийки. При виборі розмірів необхідно спиратися на наступні критерії: - якщо кухня невеликих габаритів, то більшу раковину встановлювати недоцільно, краще використовувати кутовий її вид з двома чашами; - глибина чаші є вагомим критерієм. Якщо велика сім'я, то кругла мийка буде оптимальним варіантом, вона повинна бути глибиною до 200 мм. Виробники, особливо закордонні, пропонують різні варіанти раковин, але все ж «ходовими» є параметри: форма \|Розміри, мм\|\|Глибина, мм\| \|прямокутна\|\|480? 850, 400? 340, 435? 780\|\|170\| \|500? 770, 510? 580\|\|180\| \|квадратна\|\|410? 410 або 40 * 40\|\|-// –\| \|355? 355\|\|170\| \|кругла\|\|490? 490, 400? 400\|\|160\| \|410? 410, 510? 510\|\|200\| Виробники і вартість їх виробів Мийки з нержавіючої сталі по праву вважаються прикрасою будь-якої кухні, кожен виробник прагне внести своє нововведення в їх зовнішній вигляд і розширити функціональність. Заслужили найвищих похвал кухонні вироби від фірм Blanco, TEKA, Ikea, Zorg, Franke, Benthor і кілька китайських виробників, таких як HAMA або PUKE. кругла мийка o460 мм від німецької фірми Blanco врізного типу без крила під назвою «Rondo-Set» з глибиною 16,5 мм буде коштувати 42 тис. гривень. Вона виконана з високоякісної нержавіючої сталі зі спеціальним покриттям ChromoDur, завдяки йому волога, потрапляючи на поверхню раковини відразу ж збирається в краплі і це запобігає появі розлучень. Французька компанія Benthor поставляє на російські ринки мийки з нержавійки з розмірами 500? 600 мм і товщиною стінок 1 мм. Цей розмір збігається з габаритами вітчизняних старих мийок, які потроху витісняються новими компактними виробами. Але все ж для тих, у кого добре зберігся старий кухонний гарнітур з вирізаним отвором під зазначені розміри, купують дані моделі. Ціна їх становить 25 тис. Гривень. Висока якість поверхні мийок цієї фірми помітно з першого погляду, в них можна виглядати як в дзеркало. Глибина раковини дорівнює 160 мм. Раковина є зварної варіант, але надійність його схожа зі штампованим видом, так як зварений шов зачищається вручну, а потім ретельно перевіряється. Бюджетний варіант круглої мийки з нержавійки Centroval 45 пропонує іспанська фірма TEKA. Всього за 5000 гривень можна придбати виразний варіант раковини з низьким бортиком. Вона має поліровану або матову поверхню, якій не страшні подряпини і агресивні миючі засоби, тому що вона виконана з хірургічної міцної сталі. Кухонні мийки від Ikea відрізняються надійністю і продуманістю функціональних властивостей виробів. Виразний примірник Ікея прямокутної форми розмірами 480? 500 з крилом для сушіння посуду можна придбати всього за 7,5 тис. Гривень. Представлена модель має матову поверхню і одну містку чашу глибиною 180 мм. Німецький виробник Franke пропонує кухонні раковини з нержавіючої сталі з незвичайними обтічними формами. Їх матові поверхні покриті захисним декоративним шаром. Прямокутне виріб з крилом, що має розміри 430? 560? 170 мм можна придбати за 9 тис. Гривень. Приємно дивує чеська фірма Zorg. Її нові моделі, об'єднані в лінійку SANITARY a.s., мають незвичайний і оригінальний дизайн. Вони виконані з двох матеріалів: чорного скла і нержавіючої сталі. Ці моделі ідеально доповнюють скляні варильні панелі. Чаші вражають своєю глибиною і виконанням. Наприклад, екземпляр INOX GL-510 має розміри 600? 510 мм, і круглу чашу глибиною 190 мм. Вона зсередини покрита спеціальним складом під бронзу, і вийшло поєднання з золотого і чорного кольору додає кухні розкоші. Купити таке ексклюзивний виріб можна за 18 тис. Гривень. китайські виробники намагаються надати якісні нержавіючі мийки, але їхня технологія поки ще не так досконала, як у перерахованих вище фірм. Вартість їх виробів значно нижче, але і якість виробів поступається відомим брендам. Зупиняючи свій вибір на мийці в кухню з нержавіючої сталі, можна бути впевненими, що вона прослужить довгі роки і зможе повністю виконувати своє функціональне призначення. Тільки при її виборі слід перевірити марку стали, зварений шов і товщину стінок. Обрана конструкція і розмір повинні відповідати передбачуваному монтажу. Відгуки - Антоніна, 32 роки: «Ми довго шукали підходящу мийку для свого нового кухонного гарнітура. Хотілося, щоб вона була зручною, компактною і в той же час місткою. Зовнішні дані теж були не на останньому місці. І ось, нарешті, знайшли раковину Zorg Inox з нержавійки. Як тільки побачила цю мийку відразу зрозуміла, що треба брати. Її стінки набагато товщі, ніж у її аналогів від інших фірм, дизайн – поза конкуренцією, на нашій кухні виглядає дивно. Єдино, що ми не продумали заздалегідь установку. Самим це виконати складно і нам довелося два дні чекати приходу майстра. Тепер користуємося всією сім'єю і дуже нею задоволені. » - Тетяна, 55 років: «Замовили новий кухонний гарнітур і щоб не залишитися без води на кухні, відразу стали вибирати з чоловіком мийку. Він у мене сантехнік, тому в цьому питанні професіонал, а я просто дивилася, щоб вона була мені зручна. Вибір припав на бренд Franke, чоловік неодноразово встановлював його вироби по роботі. Приємно здивувала ціна, вона цілком відповідає високій якості мийки. На кухні у нас мало місця, тому вибрали компактну прямокутну модель з крилом. Вона без наворотів, але полюбилася мені своїм лаконічним дизайном і хорошою матовою поверхнею, на якій не залишається слідів від води. Зручна глибока чаша в нашій великій родині іноді прям до країв набивається, але високий змішувач дозволяє швидко помити посуд без перекладань. Стік води має захисне ситечко, при забиванні якого можна спокійно його витягти і видалити засмічення. Мийка була укомплектована сифоном і зливними трубами. Користуємося нею вже три роки, і я не виявила ніяких недоліків. »	Kitchen cannot exist without a sink. It is one of the main attributes of this room. When choosing it, many factors are taken into account, but especially what material the sink is made of. This affects its appearance, quality and functionality. Increasingly, housewives are stopping their choice on products made of stainless steel. They perfectly fit any interior and serve for many years. Types They are divided into several types, depending on many factors: appearance, installation, shape of the product and method of manufacture. By the method of production, stainless steel sinks are divided into two types: - stamped; - welded. Stamped The first are made from a solid sheet of material, so they do not have seams. They can be bought at a reasonable price thanks to the simplicity of their production. But for the same reason, they are produced shallow up to 15 mm, so for a large family, in which a large amount of dishes has to be washed, they are not suitable. When choosing them, it is necessary to pay attention to the thickness of the metal, if the technology of manufacture is violated, then the walls will be uneven, it is better to refuse to buy such a product. Over time, this disadvantage will lead to the need to buy a new sink. In the photo – a stainless steel kitchen sink: Welded Welded products cost more than their stamped analogs, but their quality is much better, and the depth does not cause complaints. These models consist of two parts: a bowl and a base. They are manufactured separately and then welded together. The only weak point is the welded seam, the quality of which will depend on the durability of the sink. If it is welded poorly, the sink will leak constantly, to avoid this, you need to choose products from trusted companies. Differences in appearance According to appearance, stainless steel sinks can be matte and polished. The latter has a glossy surface, but over time, all scratches become noticeable on it, water drops leave streaks, which after each use of the sink have to be wiped dry. But in contrast to the matte analogs, it does not form a calcareous deposit on its surface. Difference in installation According to the types of installation, stainless steel sinks can be: - on-surface; - inset; - under-table - made level with the countertop. In the video – a stainless steel kitchen sink: The most often used are inset models, although they need to be adjusted to certain sizes. They are easy to install in any countertop, this can be done independently without the help of specialists. It is suitable for kitchen sets with a solid countertop of any thickness, in which a hole is cut with a saw to the required size for the sink. This installation excludes the accumulation of water and dirt at the joints, which are present in the case of using its on-surface analog. Many choose this option because of its aesthetic appearance. In contrast to it, the on-surface model is more universal and can be installed on any work surfaces. Mainly they are mounted on separate cabinets of different sizes. This type of stainless steel sinks is most often used	1.957031	low_quality	2.083984	low_quality	0.000896	12,925
part.1906.parquet	fineweb-2/0427fdd7-251c-40d9-b2a1-64847e024b84	UK	0.999779	fineweb-2	CC-MAIN-2023-50	Загалом про такий діагноз – жирова дистрофія печінки – дізнаються на прийомі у гастроентеролога. А найпоширеніша причина звернення до нього – зайва вага у тінейджерів та молоді, яких, здавалося б, взагалі не мав би турбувати стан печінки. Але реальність така, що кілограми збільшуються навіть від погляду на щось смачненьке, а позбутися їх вкрай важко. За даними фахівців останнім часом результати УЗД досліджень печінки та аналізи крові свідчать про тривожну тенденцію: хвороби печінки суттєво помолодшали. Більше того, в одній родині, при більш-менш схожому харчуванні у батьків печінка може бути доволі здоровою, а у дитини наявні серйозні зміни печінки на клітинному рівні. Аналогічно і з вагою, дорослі мають нормальну статуру, а їх син чи донька – зайву вагу. Гастроентерологи б'ють на сполох та пояснюють такий стан речей ситуацією в країні. Через війну велика кількість сімей опинилася не вдома і вимушена наново будувати свій побут. Багатьох це змусило переформатувати свої звички, в тому числі й змінити харчування. Не на те, до якого вони звикли. І не таке, яке б було до вподоби. Ще одна причина – малорухливий спосіб життя. Дистанційне навчання учнів і студентів буквально зосередила їх життя в чотирьох стінах. І за зрозумілих причин батьки не дозволяють довгий час гуляти на вулиці, зустрічатися з друзями, відвідувати спортивні секції та гуртки. Так, в першу чергу ми дбаємо про безпеку. І ще намагаємось бодай якось зменшити рівень стресу. А як відомо, найпростіший та найдоступніший спосіб зняти тривогу та подолати нервозний стан – з'їсти щось смачненьке. Діти починають зловживати солодким, фаст-фудом, газованими напоями, частіше перекусюють і щось жують. Навіть якщо мова про корисні горішки, пастилу чи сухофрукти, все одно в великій кількості вони спричиняють появу зайвої ваги. Бо по-перше, калорійні, а по-друге, збільшують рівень цукру в крові. І будемо чесними, підлітки і молодь далеко не в захваті від корисних снеків… В решті, жир накопичується не тільки навколо органів, але й в клітинах печінки. Простими словами – це порушення обміну речовин. Печінка перестає справлятися з основною своєю задачею, не може переробити велику кількість ліпідів та вивести їх. Та найгірше, що вона при цьому збільшується і такий стан може призвести до фіброзних змін. Хороша новина полягає в тому, що при вчасному реагуванні та відповідальному ставленні до власного здоров'я, стан можна суттєво покращити, відновивши клітини печінки. Не дуже приємна звістка – потрібно буде докласти зусиль та систематично дбати про гарний стан важливого органу. Не буде такого, що з тиждень підліток чи молода людина попили якісь ліки і печінка відновилася. Відновлення включатиме в себе кілька головних кроків.	Generally, one learns about such a diagnosis – fatty liver dystrophy – during a visit to a gastroenterologist. And the most common reason for seeing him is excess weight in teenagers and young people, whom, it seems, should not even concern the condition of the liver. But the reality is that kilograms increase even from looking at something tasty, and it is extremely difficult to get rid of them. According to experts, recently the results of liver ultrasound examinations and blood tests have shown an alarming trend: liver diseases have significantly decreased in age. Moreover, in one family, with more or less similar nutrition in the parents, the liver may be quite healthy, while the child has serious changes in the liver at the cellular level. Similarly with weight, adults have a normal physique, while their son or daughter has excess weight. Gastroenterologists are sounding the alarm and explaining this state of affairs as a situation in the country. Due to the war, a large number of families found themselves not at home and are forced to build their lives anew. Many of them have been forced to reform their habits, including changing their diet. Not to the one to which they are accustomed. And not the one that would be to their liking. Another reason is a sedentary lifestyle. Remote learning of students and university students has literally concentrated their lives within four walls. And for understandable reasons, parents do not allow them to go for a long walk outside, meet with friends, attend sports sections and circles. Yes, first of all, we are concerned about safety. And we are also trying to somehow reduce the level of stress. And as you know, the easiest and most accessible way to relieve anxiety and overcome nervousness is to eat something tasty. Children begin to abuse sweets, fast food, and carbonated drinks, snack more often and chew something. Even if it’s about healthy nuts, pastilles or dried fruits, they still cause the appearance of excess weight in large quantities. Because firstly, they are high in calories, and secondly, they increase the level of sugar in the blood. And let’s be honest, teenagers and young people are far from delighted with healthy snacks… In the end, fat accumulates not only around the organs, but also in the cells of the liver. In simple terms, this is a metabolic disorder. The liver stops coping with its main task, cannot process a large amount of lipids and remove them. And the worst thing is that it increases at the same time, and this condition can lead to fibrotic changes. The good news is that with timely intervention and responsible attitude towards one's health, the condition can be significantly improved, restoring the cells of the liver. Not a pleasant news – it will be necessary to make an effort and systematically take care of the good condition of an important organ. There will not be such a case that a teenager or young person drank some medicines for a week and the liver recovered. Recovery will include several main steps.	2.267578	low_quality	2.537109	high_quality	0.005308	12,926
part.1906.parquet	hplt-2.0/5a7ae505850cc1787a4ef15897b4f87b	UK	0.999499	hplt-2.0	./WIDE-20170204080847-crawl421/WIDE-20170204115610-03415.warc.gz	Лікування аденоїдів Народними Засобами Аденоїди - патологічне розростання глоткового мигдалика різного ступеня - зустрічається приблизно у 35-40% дітей у віці від 3 до 12 років, хоча зрідка це захворювання зустрічається і у дорослих людей . Аденоїди мають три ступені розвитку, залежно від величини розростання глоткового мигдалика і закриття нею носових ходів. При першого та другого ступеня розвитку аденоїдів можна обмежитися оперативним лікуванням і не вдаватися до хірургічного втручання, тим більше, що видалення глоточной мигдалини може істотно послабити імунітет дитини. Ееслі розвиток аденоїдів досягло третин стадії, коли розрослася глоткова мигдалина повністю закриває носові ходи, найчастіше доводиться вдаватися до хірургічного методу лікування. Щоб не допустити небажаного хірургічного втручання в організм дитини, аденоїди треба не запускати і починати їх лікування на ранніх стадіях розвитку хвороби. Перш, ніж почати лікувати аденоїди, потрібно точно діагностувати їх наявність і знати, яку ступінь розвитку вони мають. Для цього, дитину обов'язково має оглянути лікар, з походом до якого зволікати не варто. Розпізнати початок захворювання не складно. Його перший і головний симптом - хронічно закладений ніс. Дитина з аденоїдами дихає в основному через рот, у сні часто хропе, говорить в ніс, скаржиться на погане самопочуття і часті головні болі. Привертають до аденоїдів: - гострі і хронічні захворювання носоглотки; - спадковість; - ослаблений різними перенесеними і хронічними хворобами імунітет; - надмірна пристрасть дитини до солодощів; - алергії; - часте перебування дитини в запиленому, погано провітрюваному приміщенні. Якщо аденоїди мають першу ступінь розвитку, при їх лікуванні можна обмежитися тільки народними методами і засобами. Якщо ж ступінь розвитку аденоїдів друга чи навіть третя, для ефективного лікування, народні засоби бажано поєднувати з медикаментозною терапією. Переваги народних засобів перед лікарською терапією очевидно. Більшість лікарських засобів, що мають хімічний склад, володіють несприятливим побічною дією на організм. А систематичний прийом деяких ліків може істотно і надовго підірвати здоров'я дитини. Тому, при лікуванні аденоїдів, бажано намагатися вдаватися в першу чергу до народних засобів, так як вони часто не менш дієві, ніж медикаменти, і, в більшості своїй, абсолютно нешкідливі для організму. До найбільш ефективним народних засобів лікування аденоїдів належать: - закапування носа соком листя алое або каланхое. Для цього потрібно соком, вичавленим зі свіжих листя рослини, закапувати ніс по три краплі в кожну ніздрю три рази на день; - закапування носа, промивання носоглотки і полоскання горла розведеним з водою соком чистотілу. Пів чайної ложки соку чистотілу потрібно розбавити половиною склянки води і промивати носоглотку три рази на день; - інгаляції з хвойним маслом і морською сіллю. У 2,5 літра води потрібно додати 15 крапель хвойного масла і дві столові ложки морської солі. Дихати над парою не менше 5-7 хвилин; - питво цибульного соку з медом. Для цього треба стерти цибулину, вичавити через марлю сік, розвести в ньому половину чайної чайної ложки меду і розмішати отриману суміш у склянці теплої кип'яченої води. Пити по півсклянки двічі на день після їди; - пиття гарячого молока з медом і козячим жиром перед сном; - полоскання горла розчином муміє. 3-4 грами муміє потрібно розчинити в половині склянки води і полоскати горло тричі на день після їди; - щоденні прогулянки на свіжому повітрі не менше години.	Treatment of Adenoids with Folk Remedies Adenoids – pathological growth of the palatine tonsil of varying degrees – occur in approximately 35-40% of children aged 3 to 12 years, although this disease is rarely found in adults. Adenoids have three degrees of development, depending on the size of the growth of the palatine tonsil and its closure of the nasal passages. At the first and second degrees of development of adenoids, it is possible to limit oneself to surgical treatment and not resort to surgical intervention, moreover, the removal of the palatine tonsil can significantly weaken the child's immunity. If the development of adenoids reaches the third stage, when the palatine tonsil completely closes the nasal passages, it is often necessary to resort to surgical treatment. In order to prevent undesirable surgical intervention into the child’s body, adenoids should not be neglected and treatment should be started at an early stage of the disease. Before starting to treat adenoids, it is necessary to accurately diagnose their presence and know what degree of development they have. For this, the child must be examined by a doctor, and it is not worth delaying a visit to him. It is not difficult to recognize the beginning of the disease. Its first and main symptom is a chronically congested nose. A child with adenoids breathes mainly through the mouth, often snores in sleep, speaks through the nose, complains of poor well-being and frequent headaches. Contributing factors to adenoids: - acute and chronic diseases of the nasopharynx; - heredity; - weakened by various transferred and chronic diseases immunity; - excessive fondness of the child for sweets; - allergies; - frequent stay of the child in a dusty, poorly ventilated room. If adenoids have the first degree of development, treatment can be limited to only folk remedies and means. If the degree of development of adenoids is the second or even the third, for effective treatment, folk remedies should be combined with medication. The advantages of folk remedies over medical therapy are obvious. Most medicinal preparations with a chemical composition possess an unfavorable side effect on the body. And the systematic intake of some medications can significantly and permanently undermine the child’s health. Therefore, when treating adenoids, it is desirable to try to resort to folk remedies first, as they are often no less effective than medications and, in most cases, completely harmless to the body. The most effective folk remedies for treating adenoids include: - instillation of the nose with aloe or kalanchoe juice. For this, the juice squeezed from fresh leaves of the plant should be instilled into the nose three drops into each nostril three times a day; - instillation of the nose, rinsing of the nasopharynx and gargling with water diluted with the juice of wormwood. Half a teaspoon of wormwood juice should be diluted with half a glass of water and the nasopharynx should be rinsed three times a day; - inhalations with pine oil and sea salt. In 2.5 liters of water, you need to add 15 drops of pine oil and two tablespoons of sea salt. Breathe over the steam for at least 5-7 minutes.	2.445313	low_quality	2.542969	high_quality	0.005527	12,927
part.1906.parquet	fineweb-2/80fe4721-8bdd-4847-8827-0f21bf76662c	UK	0.999169	fineweb-2	CC-MAIN-2021-21	Барвистий набір "Магнітний алфавіт" від бренду MiDeer - багатофункціональна навчальна гра, яка знайде застосування в заняттях з дітьми різного віку. Малюки, які тільки знайомляться з новим для них мовою, зможуть в ігровій формі вивчити алфавіт, а старші діти навчаться читати і складати найпростіші слова. Даний набір складається з 26 букв на магнітній основі, які можна прикріпити до спеціальній дошці або холодильника. Кожна буква виконана у вигляді тварини або птиці, назва яких починається з цієї літери. Наприклад, буква «С» схожа на кішечку «cat», а буква «D» - на собаку «dog». Таким чином, дитина швидко і ефективно вивчить весь алфавіт, адже під час гри буде активно задіяна асоціативна пам'ять і образне мислення. До того ж, кожна буква схожа на кумедну тваринку, яку можна гарненько розглянути і потримати в руках. Після того як дитина вивчить букви, можна переходити до наступного кроку - словотвору і читання відкритого і закритого складу. З яскравих букв можна скласти коротенькі слова, на кшталт «cat / dog / bat / pig», а потім трохи ускладнити завдання і перейти до слів з 4-5 букв: «cake, game, table, mouse». Під час гри Ваш маленький учень вивчить англійську алфавіт, освоїть ази читання, поповнить словниковий запас, а головне - отримає тільки позитивні емоції від навчального процесу! Магнітний алфавіт від MiDeer Toys, який можна купити в нашому магазині, підійде як для домашнього використання, так і для дитячих центрів і шкіл раннього розвитку. Всі складові набору зроблені з міцного ламінованого картону, дуже яскраві і зручні для дитячих ручок. У наборі: - 26 букв англійського алфавіту. Вік: від 3 років.	A colorful set “Magnetic Alphabet” from the MiDeer brand is a multifunctional educational toy that will find its application in lessons with children of different ages. Toddlers who are just getting acquainted with a new language for them will be able to learn the alphabet in a playful way, and older children will learn to read and compose the simplest words. This set consists of 26 letters on a magnetic base, which can be attached to a special board or refrigerator. Each letter is made in the form of an animal or bird, the name of which begins with this letter. For example, the letter “C” looks like a kitty “cat”, and the letter “D” – like a dog “dog”. Thus, the child will quickly and effectively learn the entire alphabet, as during the game they will be actively involved in associative memory and figurative thinking. In addition, each letter resembles a funny animal that can be nicely examined and held in your hands. After the child learns the letters, you can move on to the next step – word formation and reading open and closed syllables. From bright letters, you can compose short words, such as “cat / dog / bat / pig”, and then slightly complicate the task and move on to words with 4-5 letters: “cake, game, table, mouse”. During the game, your little student will learn the English alphabet, master the basics of reading, replenish their vocabulary, and most importantly, receive only positive emotions from the learning process! The magnetic alphabet from MiDeer Toys, which can be purchased in our store, is suitable for both home use and children’s centers and early development schools. All components of the set are made of durable laminated cardboard, very bright and convenient for children's hands. In the set: - 26 letters of the English alphabet. Age: from 3 years old.	2.939453	high_quality	2.839844	high_quality	0.038278	12,928
part.1906.parquet	hplt-2.0/06fa94ae2c67a17b91d8447e54777d35	UK	0.999691	hplt-2.0	./CC-MAIN-20220927131111-20220927161111-00131.warc.gz	Письмо Андрея Шептицкого к Гитлеру Адольфу от 14 января 1942 года (переклад з німецької) - Завантажити (644.55 Кб) завантажень: 113 - Переглянути переглядів: 48 - Зміст документа: - Лист Андрея Шептицького до Гітлера Адольфа від 14 січня 1942 року. У документі висловлюється обурення з приводу відмежування українського народу від збройної боротьби проти більшовиків спільно із німецькою армією, з приводу включення Галичини та Одеси в Генеральне Губернаторство та Румунію, щодо продовження функціонування колгоспів та висловлюється надія на зміну положення цих речей та отримання можливості створення Української держави. Також під даним листом свій підпис поставили Мельник Андрій, Левицький Андрій, професор Величковський, генерал Омельянович-Павленко. - Автори: - нерозбірливо - Організація-видавник: - УГКЦ - Дата створення: - без дати - Місце створення: - без місця - Ключові слова: - Берлін, Галичина, генерал Омельянович-Павленко, Генеральне Губернаторство, Гітлер Адольф, Левицький Андрій, лист, Мельник Андрій, Одеса, професор Величковський, Румунія, УГКЦ, Шептицький Андрей - Спосіб відтворення: - машинопис - Тип документа: - кореспонденція - Мова документа: - Російська; - Крайні дати: - - Примітки: - - URL: - http://old.avr.org.ua/index.php/viewDoc/23271/ - Архіви та колекції: - ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 37. - Розділи: - 8.1. Українська греко-католицька церква Будемо вдячні, якщо Ви допоможете покращити наш е-архів та зробити його більш повним, надавши додаткову інформацію про даний документ. Можливо, у Вас є інформація щодо осіб, місцевостей чи подій, згаданих чи зображених на цій електронній копії. Також просимо написати нам, якщо Ви помітили неточність в описі або вважаєте за необхідне його розширити. Вашу інформацію, уточнення та повідомлення щодо цієї одиниці е-архіву просимо надіслати нам через коментар, обравши відповідну рубрику. Дякуємо Вам! Вашу інформацію, уточнення та повідомлення щодо цієї одиниці е-архіву просимо надіслати нам через коментар, обравши відповідну рубрику. Дякуємо Вам! Додати коментар	Letter from Andrei Sheptytsky to Hitler Adolf dated January 14, 1942 (translation from German) - Download (644.55 KB) downloads: 113 - View count: 48 - Document content: - Letter from Andrei Sheptytsky to Adolf Hitler dated January 14, 1942. The document expresses indignation regarding the separation of the Ukrainian people from armed struggle against the Bolsheviks jointly with the German army, concerning the inclusion of Galicia and Odessa in the General Governorate and Romania, regarding the continuation of the operation of collective farms, and expresses hope for a change in the situation and the opportunity to create the Ukrainian State. Also, under this letter, Andriy Melnyk, Andriy Levytskyy, Professor Velichkovsky, and General Omelianovich-Pavlenko signed. - Authors: - unrecognizable - Publishing organization: - UGCC - Date of creation: - without date - Place of creation: - without place - Keywords: - Berlin, Galicia, General Omelianovich-Pavlenko, General Governorate, Hitler Adolf, Andriy Levytskyy, letter, Andriy Melnyk, Odessa, Professor Velichkovsky, Romania, UGCC, Sheptytsky Andrey - Reproduction method: - typescript - Document type: - correspondence - Language of the document: - Russian; - Extreme dates: - - Notes: - - URL: - http://old.avr.org.ua/index.php/viewDoc/23271/ - Archives and collections: - SBU GDA — F. 13. — Sp. 372. — Vol. 37. - Sections: - 8.1. Ukrainian Greek Catholic Church We would be grateful if you could help us improve our e-archive and make it more complete by providing additional information about this document. Perhaps you have information about the persons, localities, or events mentioned or depicted on this electronic copy. We also ask you to write to us if you notice any inaccuracies in the description or believe it necessary to expand it. Please send us your information, clarifications, and messages about this unit of e-archive through a comment, selecting the appropriate section. Thank you! Please send us your information, clarifications, and messages about this unit of e-archive through a comment, selecting the appropriate section. Thank you! Add a comment	1.512695	low_quality	1.576172	low_quality	0.00007	12,929
part.1906.parquet	hplt-2.0/730fcc926bd2ca633bf63f53277660cc	UK	0.999727	hplt-2.0	./CC-MAIN-20170116095120-00382-ip-10-171-10-70.ec2.internal.warc.2.gz	Сьогодні, 5 лютого, у Львові проводжають в останню путь Андрія Кузьменка, який загинув у ДТП. Рух центром міста обмежено через похоронну процесію, передає УНН. Біля церкви Преображення Господнього, де відбувалося прощання з артистом, зібралося кілька тисяч шанувальників Андрія Кузьменка. Рух центральними вулицями міста було обмежено для безпеки шанувальників та вільного проїзду поховальної процесії. Труну з тілом Кузьми "Скрябіна" винесли з храму, накривши жовто-блакитним прапором, та розмістили у катафалку. Люди, які зібрались біля церкви, проводжали процесію оплесками. З церкви поховальна процесія рушила до селища Брюховичі біля Львова, де і поховають музиканта. Похорони Андрія Кузьменка, за бажанням родичів, відбудуться у закритому режимі. Відео ZIK ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Львів прощається з Кузьмою "Скрябіним" [ФОТО] Про загибель Кузьми його мама дізналась по телевізору Вакарчук записав кавер на пісню Кузьми Скрябіна	Today, February 5th, in Lviv, they are conducting the final farewell to Andriy Kuzmenko, who died in a traffic accident. Traffic in the city center is restricted due to the funeral procession, transmits UNN. Near the Church of the Re-Creation of the Lord, where the farewell to the artist took place, several thousand admirers of Andriy Kuzmenko gathered. Traffic on the central streets of the city was restricted for the safety of the admirers and the free passage of the funeral procession. The coffin with the body of Kuzma “Skryabina” was taken out of the church, covered with a yellow-blue flag, and placed on the hearse. People who gathered near the church accompanied the procession with applause. From the church, the funeral procession moved to the village of Bryukhovychi near Lviv, where the musician will be buried. The burial of Andriy Kuzmenko will take place in a closed format, at the request of the relatives. Video ZIK READ ALSO: How Lviv says goodbye to Kuzma “Skryabina” [PHOTOS] His mother learned about Kuzma’s death on television Vakarchuk recorded a cover of Kuzma Skryabin’s song.	0.727539	low_quality	0.844727	low_quality	0.008747	12,930
part.1906.parquet	fineweb-2/4a55982f-a662-47f0-b14a-3ec29957177e	UK	0.999882	fineweb-2	CC-MAIN-2018-17	05:21Причини тимчасового закриття будинку престарілих у Колочаві До написання даного інтерв'ю спонукали чутки про начебто непотрібного для районних чиновників спеціалізованого центру для престарілих одиноких людей у гірському населеному пункті Колочава. Ознайомившись з деякими публікаціями з цього приводу та умовами проживання людей у терцентрі, прикро від того, що окремі політики, захищаючи власні інтереси, маніпулюють знедоленими людьми. А щоб не бути голослівними, розібратися в ситуації, що склалася навколо будинку престарілих у Колочаві, ми залучили до розмови спеціалістів відповідних контролюючих органів, керівників, які й допоможуть зрозуміти причини тимчасового закриття терцентру на Міжгірщині. Андрій Попович — начальник Міжгірського райвідділу Держтехногенбезпеки. — Згідно із наказом управління Держтехногенбезпеки в Закарпатській області щороку ми проводимо планові перевірки об'єктів та суб'єктів господарювання, які належать до високого ступеня ризику. Серед таких є і територіальний центр для престарілих одиноких людей у Колочаві. З року в рік за наслідками перевірки виявляються порушення правил пожежної безпеки, що в кінцевому рахунку може призвести до виникнення пожежі на об'єкті. Звичайно, керівнику регулярно вручаємо приписи на усунення недоліків, де вказуємо терміни їх ліквідації. Однак повної ліквідації порушень правил пожежної безпеки на об'єкті немає. А це вже є підставою для закриття даної установи. Тим паче, що в минулому році на Рівненщині згорів один з будинків для престарілих, де постраждали люди. Допустити цього ми не маємо права. Віталій Попович — в.о. головного санітарного лікаря району. — Служба райсанепідемстанції за перевірки будинку престарілих у Колочаві зі свого боку виявила окремі порушення, серед яких є й таке, що лише за умови його позитивного вирішення дає право на існування терцентру в подальшому. Основне порушення — невідповідність житлової площі на одного проживаючого, на якого згідно з нормою відводиться сім квадратних метрів. Я вважаю, що вийти з даної ситуації можна лише шляхом розширення площі або зменшенням кількості пацієнтів. Чи є можливість, а можливо навіть доцільність у виправленні вищезгаданих недоліків, аби дана соціальна установа працювала в майбутньому — про це ми запитали в директора територіального центру обслуговування одиноких та престарілих Тетяни Рябець. — Вважаю, що в даному випадку треба говорити перш за все про доцільність зберігання даної установи. Аби зрозуміти ситуацію, хочу навести деякі цифри, які, на мою думку, допоможуть з'ясувати причини закриття стаціонарного відділення в Колочаві. До лютого минулого року в районі діяли два стаціонарні відділення постійного проживання одиноких непрацездатних громадян та інвалідів — у Торуні та Колочаві. У зв'язку з оптимізацією мережі Торунське відділення ліквідували, а його мешканців перевели у Колочавське, розраховане на 20 ліжкомісць. Вже тривалий час тут проживають 9 осіб з числа одиноких, догляд за якими ведуть 15 штатних працівників. Загалом витрати на утримання цього відділення в рік сягають аж за 700 тис. грн. Ось вам і доцільність утримання установи. І що характерно, на сьогоднішній день до нас не поступило жодної заяви про взяття на облік осіб, які б потребували влаштування в стаціонарне відділення. Крім того, до нас є претензії з боку контролюючих служб — райсанепідемстанції та пожежників про порушення нами санітарних та протипожежних норм. Щоб їх усунути, потрібні кошти. Адміністрація Міжгірського територіального центру впродовж шести років неодноразово зверталася із запитами до фінансового управління про виділення коштів на ремонт установи, які направлялися в область про їх виділення на ліквідацію порушень. Але, як бачимо, нас не підтримали, очевидно, із-за того, що вкладати кошти у непристосоване приміщення справді недоцільно. І лише з приходом нової влади головою райдержадміністрації Василем Щуром вирішено питання територіального центру для престарілих людей на Міжгірщині. А поки що, на мою думку, нашим підопічним набагато краще буде тимчасово пожити у Виноградівському спеціалізованому геріатричному пансіонаті, де для їх перебування створені всі належні умови. Та й самі вони не проти переселення, бо вже добровільно написали заяви на переїзд. А працівникам Колочавського стаціонарного відділення за їх згодою буде запропонована робота соціальних працівників з обслуговування одиноких непрацездатних громадян та інвалідів на території району. Ситуацію, що склалася навколо терцентру в Колочаві, долю людей, які на сьогоднішній день перебувають під опікою держави, ми попросили прокоментувати голову райдержадміністрації Василя Щура. — Я розумію, чому саме зараз виникла актуальність даної проблеми і які причини спонукають окремих горе-політиків, які, до речі, не є компетентними у її вирішенні, висвітлювати однобоко на шпальтах деяких засобів масової інформації доцільність існування будинку престарілих в Колочаві. Я не випадково сказав "існування", бо, повірте, знедолені одинокі люди тут не живуть, а існують. А щоб зрозуміло для нашого читача, я наведу аргументовані достовірні факти. Донедавна на території району діяли два терцентри (Торун, Колочава), де проживали 15 чоловік. Як уже підмітила директор територіального центру, на рік на кожен з них йшло близько 700 тис. грн., а це майже півтора мільйона гривень разом. З цього виходить, що на одного підопічного впродовж року витрачається 100 тис. грн., а на місяць — 8,5 тис. грн. Гадаю, що це вражаючі цифри. Напрошується питання: "Кого ми обманюємо — самі себе чи тих, хто перебуває на утриманні будинку престарілих?" Після обстежень та заключних висновків відповідних служб, особисто ознайомившись з умовами проживання людей на місці, я зініціював проектування нового сучасного територіального центру для одиноких престарілих людей та інвалідів у мальовничому куточку Верховини — с. Ізки. Поруч — річка, сад, чисте гірське повітря, одне слово, сама природа налаштовує на приємні емоції. Ну, звичайно, і сам об'єкт буде зроблений із вимогами часу. На сьогоднішній день вже виготовлено проектно-кошторисну документацію. За підтримки губернатора краю Олександра Ледиди бюджетною комісією ОДА передбачено 300 тис. грн. на роботи по реконструкції вже в цьому році та проведення тендерних процедур. Звичайно, нас хвилює й те, що із закриттям даного об'єкта люди залишаться без роботи. Але, згодьтеся, ми не маємо морального права жертвувати життям знедолених одиноких людей, витрачаючи кошти на утримання 15 штатних працівників. Як не бояться Бога окремі політики, маніпулюючи людьми, які не здатні постояти за себе, перебувають на утриманні держави і в той же час живуть у жахливих умовах. Директор терцентру сказала, що на сьогоднішній день немає бажаючих влаштуватися на проживання у відділенні. Я мушу спростувати її слова. Як до керівника району до мене часто приходять одинокі люди, які потребують житла. Від запропонованого варіанту поселитися в Колочавське стаціонарне відділення вони справді відмовляються. І причина одна — тут відсутні належні умови проживання. Я впевнений, коли ми зробимо територіальний центр сучасного типу, з нормальним забезпеченням та умовами перебування в ньому людей, і число бажаючих поселитися в ньому обов'язково збільшиться. І на завершення хочу сказати, що переконаний у тому, що прийняв правильне рішення. А, зрештою, час покаже, хто як працює і для кого. Гадаю, що вислів "престарілих і немічних виганяють з Колочави" є несумісним з нашими діями. \|Всьго коментарів: 0\|	05:21Reasons for the temporary closure of the nursing home in Kolochava The interview was prompted by rumors about a supposedly unnecessary specialized center for elderly lonely people in the mountain settlement of Kolochava, for the benefit of local officials. Having familiarized ourselves with some publications on this matter and the living conditions in the center, it is regrettable that some politicians, protecting their own interests, are manipulating the vulnerable people. In order not to be merely speaking in generalities, to understand the situation that has developed around the nursing home in Kolochava, we involved specialists from the relevant controlling bodies, leaders who will help us understand the reasons for the temporary closure of the center in the Mizhir region. Andriy Popovich is the head of the Mizhir district branch of the State Technical and Emergency Service. — According to an order from the State Technical and Emergency Service administration in Zakarpattia Oblast, we conduct annual planned inspections of objects and enterprises with a high degree of risk. Among these are the territorial center for elderly lonely people in Kolochava. Year after year, as a result of inspections, violations of fire safety rules are identified, which, in the final account, can lead to a fire on the object. Of course, we regularly hand the director instructions to eliminate deficiencies, indicating the deadlines for their liquidation. However, there is no complete elimination of violations of fire safety rules on the object. And this is already a reason for closing this institution. Moreover, last year, one of the nursing homes in Rivne Oblast burned down, with people injured. We have no right to allow this. Vitaliy Popovich is the acting head of the district sanatorium. — The district sanepidstation service, during inspections of the nursing home in Kolochava, found certain violations, including one that, if resolved, gives the center the right to continue operating in the future. The main violation is the mismatch of living space per person, for whom, according to the norm, 20 square meters are allocated. I believe that the situation can only be resolved by expanding the area or reducing the number of patients. There is a possibility, and perhaps even the expediency, of correcting the aforementioned deficiencies so that this social institution operates in the future — we asked Tetiana Rjabets, director of the territorial service for the elderly and lonely. — I believe that in this case, we should first talk about the expediency of preserving this institution. In order to understand the situation, I would like to cite some figures, in my opinion, which will help to understand the reasons for the closure of the stationary department in Kolochava. Until February of last year, there were two stationary departments of permanent residence for lonely disabled citizens and invalids in the area — in Torun and Kolochava. Due to the optimization of the network, the Torun department was liquidated, and its residents were transferred to the 20-bed center in Kolochava. Nine lonely people have been living there for a long time, and 15 staff members are caring for them.	0.665039	low_quality	1.03418	low_quality	0.000348	12,931
part.1906.parquet	hplt-2.0/bc0d4ad8f57c7b5b830f7ddbcf3431bb	UK	0.998974	hplt-2.0	./CC-MAIN-20170116095121-00276-ip-10-171-10-70.ec2.internal.warc.13.gz	Покажемо, як створювати запити з параметрами на прикладі запиту "Відсортований список товарів", що ми створювали раніше. Тепер ми за допомогою цього запиту спробуємо відібрати товари, що поставляються певним постачальником. Для цього: - Відкрийте даний запит у режимі Конструктора. - Щоб визначити параметр запиту, уведіть у рядок Умова відбору (Criteria) для стовпця "Назва" (CompanyName) замість конкретного значення слово або фразу й укладете їх у квадратні дужки, наприклад [Постачальник:]. Ця фраза буде видаватися у вигляді запрошення в діалоговому вікні при виконанні запиту. - Якщо ви хочете, щоб Access перевіряла дані, що вводяться як параметр запиту, потрібно вказати тип даних для цього параметра. Звичайно в цьому немає необхідності при роботі з текстовими полями, тому що за замовчуванням параметру привласнюється тип даних Текстовий (Text). Якщо ж дані в поле запиту являють собою дати або числа, рекомендується тип даних для параметра визначати. Для цього клацніть правою кнопкою миші на вільному полі у верхній частині запиту й виберіть із контекстного меню команду Параметри (Parameters) або виконаєте команду меню Запит, Параметри (Query, Parameters). З'являється діалогове вікно Параметри запиту (Query Parameters), представлене на мал. 1.31. Рис. 1.31. Діалогове вікно Параметри запиту - У стовпець Параметр (Parameter) потрібно ввести назву параметра точно так, як він визначений у бланку запиту (легше всього це зробити шляхом копіювання через буфер обміну), тільки можна не вводити квадратні дужки. У стовпці Тип даних (Data Type) виберіть зі списку, що розкривається, необхідний тип даних. Натисніть кнопку ОК. - Натисніть кнопку Запуск (Run) на панелі інструментів, щоб виконати запит. При виконанні запиту з'являється діалогове вікно Введіть значення параметра (Input Parameter Value) (мал. 1.32), у яке потрібно ввести значення, наприклад Tokyo Traders. Результат виконання запиту представлений на мал. 1.33. У нього попадають тільки ті товари, які поставляються даним постачальником. В одному запиті можна ввести кілька параметрів. При виконанні такого запиту для кожного з параметрів будуть по черзі виводитися діалогові вікна Введіть значення параметра в тім порядку, у якому параметри перераховані в бланку запиту. Рис. 1.32. Діалогове вікно Введіть значення параметра Рис. 1.33. Результат виконання запиту з параметром Рада При використанні запиту з параметрами робіть зрозумілими їхні імена, тому що саме вони будуть виводитися в діалоговому вікні для користувача. Створення запиту з фільтра Ще одним способом створення запиту є збереження фільтра у вигляді запиту. Вище ми говорили, що фільтр використовується при перегляді таблиці для відбору потрібних записів. Якщо ви створили досить складний фільтр в-в- вікні Фільтр (Filter by Form) і знаєте, що його прийде використовувати й надалі, можна зберегти його в базі даних у вигляді запиту. Для цього досить нажати кнопку Зберегти як запит (Save as query) на панелі інструментів при відкритому вікні Фільтр (Filter by Form). - Відкрийте в режимі Таблиці таблицю "Клієнти" (Customers). - Натисніть кнопку Змінити фільтр (Filter by form) на панелі інструментів. З'явиться вікно, у якому можна задати фільтр. - Виберіть зі списку в поле Посада (ContactTitle) значення Менеджер по продажах (Sales Manager). - Перевірте, як працює фільтр, нажавши кнопку Застосування фільтра (Apply filter) на панелі інструментів. Переконавшись, що фільтр працює правильно, ви можете зберегти його для подальшого використання. - Натисніть кнопку Змінити фільтр (Filter by form) на панелі інструментів ще раз, щоб повернутися у вікно визначення фільтра. - Натисніть кнопку Зберегти як запит (File, Save As Query) на панелі інструментів або виконаєте команду Файл, Зберегти як запит (File, Save As Query). З'явиться діалогове вікно (мал. 1.34), у якому необхідно вказати ім'я запиту: Менеджери по продажах і нажати кнопку ОК. - Зніміть фільтр, нажавши кнопку Видалити фільтр (Remove Filter).	Let’s show how to create queries with parameters using the example of the query “Sorted list of goods,” which we created earlier. Now we will try to select goods supplied by a specific supplier using this query. To do this: - Open the given query in the Constructor mode. - To define the query parameter, enter in the Criteria row for the “Name” (CompanyName) column instead of a specific value, a word or phrase and enclose them in square brackets, for example [Supplier:]. This phrase will appear as an invitation in the dialog window when executing the query. - If you want Access to check the data entered as a query parameter, you need to specify the data type for this parameter. Of course, there is no need for this when working with text fields, because by default the parameter is assigned a Text data type. However, if the data in the query field represents dates or numbers, it is recommended to specify the data type for the parameter. To do this, right-click on a free field at the top of the query and select the Parameters command from the context menu, or execute the Query, Parameters menu command. The Query Parameters dialog box appears, as shown in Figure 1.31. Figure 1.31. Query Parameters dialog box - In the Parameter column, enter the parameter name exactly as it is defined in the query form (it is easiest to do this by copying it to the clipboard), but you can omit the square brackets. In the Data Type column, select the required data type from the dropdown list. Click OK. - Click the Run button on the toolbar to execute the query. When executing the query, the Input Parameter Value dialog box appears (Figure 1.32), in which you need to enter a value, for example, Tokyo Traders. The result of executing the query is shown in Figure 1.33. It contains only those goods supplied by this supplier. It is possible to enter multiple parameters in one query. When executing such a query, for each parameter, dialog boxes for entering the parameter value will appear one at a time, in the order in which the parameters are listed in the query form. Figure 1.32. Input Parameter Value dialog box Figure 1.33. Result of executing the query with a parameter Advice When using queries with parameters, make their names clear, because these are the names that will be displayed in the dialog window for the user. Creating a query with a filter Another way to create a query is to save the filter as a query. We talked earlier that a filter is used when viewing a table to select the necessary records. If you have created a sufficiently complex filter in the Filter by Form window and know that you will continue to use it, you can save it in the database as a query. To do this, you just need to press the Save as query button on the toolbar when the Filter window is open.	2.46875	low_quality	2.777344	high_quality	0.02936	12,932
part.1906.parquet	fineweb-2/00185710-794b-45c9-9a6e-589fc1cf607a	UK	0.999916	fineweb-2	CC-MAIN-2021-25	Студентка Валерія Чеховська посіла 2 місце у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт зі спеціалізації «Управління у галузі економічної конкуренції» Підсумкова науково-практична конференція ІІ туру Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт зі спеціалізації «Управління у галузі економічної конкуренції» пройшла на базі Полтавської державної аграрної академії. На конкурс подали 118 наукових робіт від 192 авторів із 47 закладів вищої освіти. Запорізький національний університет (ZNU, Zaporizhzhia National University) представляла студентка 2 курсу економічного факультету спеціальності «фінанси, банківська справа та страхування» Валерія Чеховська з роботою «Формування інвестиційної політики з метою підвищення конкурентоспроможності України» (науковий керівник – д.е.н., професор Олександр Череп). Наукову роботу Валерії відзначили Дипломом ІІ ступеня. У роботі удосконалили визначення сутності поняття конкурентоспроможність держави. Авторка проаналізувала сучасний стан конкурентоспроможності та тенденції інвестицій в Україну. Вона виявила проблеми формування конкурентоспроможності та інвестиційного клімату України та запропонувала шляхи їхнього покращення. Викладачі та студенти вітають студентку Валерію Чеховську та її наукового керівника Олександра Черепа з черговою перемогою та бажають подальших наукових здобутків. Економічний факультет	Student Valeria Chekhovska took 2nd place in the All-Ukrainian Contest of Student Scientific Works specializing in “Management in the Field of Economic Competition.” The final scientific-practical conference of the second round of the All-Ukrainian Contest of Student Scientific Works specializing in “Management in the Field of Economic Competition” took place at the base of the Poltava State Agrarian Academy. 118 scientific works were submitted to the competition by 192 authors from 47 higher education institutions. Zaporizhzhian National University (ZNU, Zaporizhzhia National University) was represented by a second-year student of the Department of Economics specializing in “Finance, Banking and Insurance,” Valeria Chekhovska, with the work “Formation of Investment Policy with the aim of increasing the competitiveness of Ukraine” (scientific advisor – Doctor of Economics, Professor Oleksandr Cherep). Valeria’s scientific work was awarded a Diploma of the 2nd degree. The work improved the definition of the essence of the concept of state competitiveness. The author analyzed the current state of competitiveness and investment trends in Ukraine. She identified problems in the formation of competitiveness and the investment climate of Ukraine and proposed ways to improve them. Teachers and students congratulate student Valeria Chekhovska and her scientific advisor Oleksandr Cherep on the next victory and wish them further scientific achievements. Department of Economics	1.581055	low_quality	1.416016	low_quality	0.000325	12,933
part.1906.parquet	hplt-2.0/f8102855ad506ba8a3d5a146beb0ebdb	UK	0.999895	hplt-2.0	./WIDE-20120503182205-crawl336/WIDE-20120503190451-00948.warc.gz	К. С. Кадрова заперечує претензії торгівлі Місцеве агентство з працевлаштування впевнений, він не буде замішаний у найбільшому людини з торгівлею людьми випадку США за участю сотень тайських робітників, найманих для роботи на американських фермах. Sujittraporn Siriwonporn, президент харчування KS трудових ресурсів, сказала вона вважає, суди США не виключає, що її компанія і її американські партнер, Глобальний Horizons, був залучений в торгівлю людини як стверджує тайських робітників. За її словами, звинувачення можуть бути результатом робочих перебільшують ситуацію, щоб вони могли продовжувати працювати в США, а судовий розгляд триває. Деякі робітники стверджують, що вони були використані на фермах, і що вони платили до 800 тисяч бат при прийомі на роботу збори з багатьма того, щоб іпотека на своїх фермах і вивозити банківські кредити. Раніше цього місяця справа, порушена 44 тайських робітників з ферм Aloun на Гаваях звалився, коли головний обвинувач, Сьюзен французька, зізнається вона в оману велике журі повірити в це було незаконно стягувати тайських робітників для працевлаштування. Г-жа французька, який пішов у відставку зі справи через хворобу, є також провідним другий більше переслідування проти глобального Horizons, за участю близько 600 тайських наймитів, які повинні початися в лютому наступного року. Г-жа Sujittraporn сказав скандал може позбавити інших тайських працівників можливість працювати в США через більш строгих контролю з боку влади США. Вона сказала, К. С. Кадрова харчування, яка була в галузі протягом більше 30 років, дотримувалися всі вимоги закону, коли він організував працевлаштування. Американська влада не ставиться під сумнів компанії про цю справу. Г-жа Sujittraporn додав, що протягом декількох років, людські звинувачення торгівлі привели уряд США відмовити у видачі дозволу для тайських наймитів на роботу в США. Глобальний Горизонти головний Мордехай Orian сказав, що його компанія дотримується законів обох країн. Він сказав, що американські закони, що забороняють вербування збори були введені в 2008 році, але все тайських робітників у випадку були набрані до цього періоду. Г-н Orian додав, що Міністерство праці та американського посольства в Бангкоку інтерв'ю у всіх тайських робітників і затвердив їх робочі візи до їх від'їзду в США.	K. S. Kadrova denies trade allegations. The local employment agency is confident that it will not be involved in the largest human trafficking case in the United States, involving hundreds of Thai workers hired to work on American farms. Sujittraporn Siriwonporn, president of KS labor resources food, said she believes that US courts do not rule out the possibility that her company and her American partner, Global Horizons, were involved in human trafficking as alleged by Thai workers. According to her, the accusations may be the result of workers exaggerating the situation in order to continue working in the United States, and the legal proceedings are ongoing. Some workers claim they were exploited on farms and that they paid up to 800,000 baht upon arrival for various fees, including mortgages on their farms and to clear bank loans. Earlier this month, a case involving 44 Thai workers from Aloun farms on Hawaii collapsed when the lead prosecutor, Susan French, admitted to deceiving a large jury into believing it was illegal to recruit Thai workers for employment. Ms. French, who resigned from the case due to illness, is also the leading second more prosecution against Global Horizons, involving approximately 600 Thai workers, which is expected to begin in February next year. Ms. Sujittraporn said the scandal may deprive other Thai workers of the opportunity to work in the United States due to stricter control by the US authorities. She stated that K. S. Kadrova food, which has been in the industry for over 30 years, has complied with all legal requirements when organizing the recruitment. US authorities do not doubt the company about this case. Ms. Sujittraporn added that over several years, human trafficking allegations have led the US government to refuse to issue permits for Thai workers to work in the United States. Global Horizons’ head Mordechai Orian said that his company complies with the laws of both countries. He said that American laws prohibiting recruitment fees were introduced in 2008, but all Thai workers in the case were recruited before that period. Mr. Orian added that the Ministry of Labor and the American embassy in Bangkok interviewed all Thai workers and approved their work visas before their departure to the United States.	0.984863	low_quality	1.233398	low_quality	0.068528	12,934
part.1906.parquet	fineweb-2/e48cbc9b-9491-4dbe-b49d-53376bb52d11	UK	0.999746	fineweb-2	CC-MAIN-2018-26	Тег / капремонт - 2018.02.26 - У Калуші вкладуть 1,5 млн гривень у капремонт історичної будівлі музичної школи Цього року з бюджету розвитку у галузь культури планується вкласти практично вдвічі більше коштів, ніж у минулому – 2 млн 850 тис. гривень проти менше ніж 1,5 млн гривень торік. - 2018.02.13 - У краєзнавчому музеї Калуша — капітальний ремонт. ВІДЕО Розпочався він ще у грудні минулого року з ремонту каналізаційної системи та, власне, підключення до неї музейного закладу. Зараз взялися за ремонт нульового поверху, де зберігають фонди музею. Їх довелося тимчасово «переселити». - 2018.01.22 - У Калуській дитячій поліклініці таки буде капремонт З року в рік міська влада констатує, що у дитячій поліклініці, що на вул. Будівельників треба робити капремонт. Але до діла не доходить. - 2017.12.07 - Міська влада Калуша на наступний рік планує зменшити видатки на програму розвитку освіти На офіційному сайті Калуської міської ради оприлюднено проект програми розвитку освіти міста Калуша на наступний рік. Загальний обсяг фінансування програми з міського бюджету пропонується у розмірі 520 тис. гривень. - 2017.10.18 - Коштом міського бюджету у будинках ОСББ Калуша проводять капремонти. ФОТО Відповідно до міської цільової «Програми стимулювання створення та підтримки об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) в м. Калуші на 2016-2017 роки», затвердженої рішенням сесії Калуської міської ради № 207 від 25.03.2016 року із змінами, в ОСББ міста тривають капітальні ремонти. - 2017.10.17 - За два тижні дитяча поліклініка Калуша буде з новими вікнами На тлі інших медичних закладів міста, де давно і капремонти роблять, і вікна поміняли, дитяча поліклініка виглядає найгірше. Стан будівлі – катастрофічний: старі вікна, мережі, кабінети і коридори, які не бачили ремонту десятиліттями. - 2017.10.12 - Коштом міського бюджету у Калуші відремонтували фасад ОСББ «Житло-19» Про це інформує управління житлово-комунального господарства Калуської міської ради. - 2017.09.29 - Коштом міського бюджету Калуша ремонтують балкони та водостоки в ОСББ. ФОТО Управління житлово-комунального господарства Калуської міської ради поширило інформацію про капітальний ремонт в ОСББ "Січове 15". - 2017.09.20 - У відділенні патанатомії Калуської ЦРЛ ремонтують дах. ФОТОФАКТ Триває капітальний ремонт даху відділення патанатомії Калуської ЦРЛ, що на вул. Медичній, 6. - 2017.08.12 - В ОСББ "Січове 15" проводять капітальний ремонт електрощитової та магістралей електроживлення. ФОТО Роботи проводять працівники приватного підприємства «Максвел», інформує управління житлово-комунального господарства Калуської міської ради. - 2017.07.28 - За 200 000 гривень у Калуші відремонтують вуличне освітлення на трьох вулицях Майже 200 тисяч гривень потрібно для того, щоб зробити капітальний ремонт мереж вуличного освітлення внутрішньоквартальних територій на вул.Тихого, вул.Коновальця та вул.Будівельників. - 2016.10.11 - Калушани пропонують владі експеримент — пожити у 100-річному будинку у центрі міста. ФОТО+ВІДЕО Цього року будинку на площі Героїв, 3 виповнюється 100 років. Щоправда, його мешканці навряд чи відзначатимуть цю дату, адже будинок, який мав би слугувати пам'яткою архітектури, розвалюється буквально на очах. - 2016.03.08 - У Калуші передбачать кошти на капремонти багатоповерхівок для допомоги ОСББ. ВІДЕО За фінансовими результатами міського бюджету Калуша у лютому, до бюджету розвитку додадуть 10 млн гривень. За ці кошти, зокрема, планують ремонти доріг у приватному секторі. У місті планують також створити Програму для допомоги тим ОСББ, які будуть створені у рамках державної ініціативи щодо реформування комунальної галузі. - 2015.05.10 - У Калуші планують капремонт кількох об'єктів. Серед них — тир і басейн Виконком Калуської міської ради на найближчому засіданні розгляне проект рішення щодо надання дозволу управлінню будівництва та розвитку інфраструктури міської ради на будівництво кількох об'єктів.	Тег / капремонт - 2018.02.26 - У Калуші вкладуть 1,5 млн гривень у капремонт історичної будівлі музичної школи Цього року з бюджету розвитку у галузь культури планується вкласти практично вдвічі більше коштів, ніж у минулому – 2 млн 850 тис. гривень проти менше ніж 1,5 млн гривень торік. - 2018.02.13 - У краєзнавчому музеї Калуша — капітальний ремонт. ВІДЕО Розпочався він ще у грудні минулого року з ремонту каналізаційної системи та, власне, підключення до неї музейного закладу. Зараз взялися за ремонт нульового поверху, де зберігають фонди музею. Їх довелося тимчасово «переселити». - 2018.01.22 - У Калуській дитячій поліклініці таки буде капремонт З року в рік міська влада констатує, що у дитячій поліклініці, що на вул. Будівельників треба робити капремонт. Але до діла не доходить. - 2017.12.07 - Міська влада Калуша на наступний рік планує зменшити видатки на програму розвитку освіти На офіційному сайті Калуської міської ради оприлюднено проект програми розвитку освіти міста Калуша на наступний рік. Загальний обсяг фінансування програми з міського бюджету пропонується у розмірі 520 тис. гривень. - 2017.10.18 - Коштом міського бюджету у будинках ОСББ Калуша проводять капремонти. ФОТО Відповідно до міської цільової «Програми стимулювання створення та підтримки об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) в м. Калуші на 2016-2017 роки», затвердженої рішенням сесії Калуської міської ради № 207 від 25.03.2016 року із змінами, в ОСББ міста тривають капітальні ремонти. - 2017.10.17 - За два тижні дитяча поліклініка Калуша буде з новими вікнами На тлі інших медичних закладів міста, де давно і капремонти роблять, і вікна поміняли, дитяча поліклініка виглядає найгірше. Стан будівлі – катастрофічний: старі вікна, мережі, кабінети і коридори, які не бачили ремонту десятиліттями. - 2017.10.12 - Коштом міського бюджету у Калуші відремонтували фасад ОСББ «Житло-19» Про це інформує управління житлово-комунального господарства Калуської міської ради. - 2017.09.29 - Коштом міського бюджету Калуша ремонтують балкони та водостоки в ОСББ. ФОТО Управління житлово-комунального господарства Калуської міської ради поширило інформацію про капітальний ремонт в ОСББ "Січове 15". - 2017.09.20 - У відділенні патанатомії Калуської ЦРЛ ремонтують дах. ФОТОФАКТ Триває капітальний ремонт даху відділення патанатомії Калуської ЦРЛ, що на вул. Медичній, 6. - 2017.08.12 - В ОСББ "Січове 15" проводять капітальний ремонт електрощитової та магістралей електроживлення. ФОТО Роботи проводять працівники приватного підприємства «Максвел», інформує управління житлово-комунального господарства Калуської міської ради. - 2017.07.28 - За 200 000 гривень у Калуші відремонтують вуличне освітлення на трьох вулицях Майже 200 тисяч гривень потрібно для того, щоб зробити капітальний ремонт мереж вуличного освітлення внутрішньоквартальних територій на вул.Тихого, вул.Коновальця та вул.Будівельників. - 2016.10.11 - Калушани пропонують владі експеримент — пожити у 100-річному будинку у центр	0.56543	low_quality	0.248169	low_quality	0.050324	12,935
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00040.parquet/249036	UK	0.999836	cultura-x	mC4	Лист №9094/7/17-0717 от 11.05.2010, Щодо визначення статусу резидента України Относительно определения статуса резидента Украины Письмо от 11.05.2010 № 9094/7/17-0717 від 11.05.2010 р. N 9094/7/17-0717 Щодо визначення статусу резидента України Законом України від 22.05.2003 р. N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон N 889) встановлено різні ставки оподаткування доходів резидентів та нерезидентів, тому визначення країни, резидентом якої є фізична особа - іноземець, є основним для вирішення питання щодо оподаткування доходів такої фізичної особи в Україні. Стаття "Резидент", яка є обов'язковою для усіх Міжнародних договорів, визначає резиденцію як державу, у якій фізична особа підлягає оподаткуванню на підставі її місця проживання, постійного місця перебування, громадянства тощо, та як державу, яка накладає необмежене податкове зобов'язання - "повну податкову відповідальність" на цю особу за її всесвітнім доходом, тобто за усіма доходами із усіх джерел, включаючи і закордонні. Резиденція визначається за внутрішнім законодавством, і тільки якщо інша країна претендує на резиденцію особи, тоді застосовуються положення міжнародного договору (для визначення єдиної резиденції).	Лист №9094/7/17-0717 от 11.05.2010, Щодо визначення статусу резидента України Относительно определения статуса резидента Украины Письмо от 11.05.2010 № 9094/7/17-0717 від 11.05.2010 р. N 9094/7/17-0717 Щодо визначення статусу резидента України Законом України від 22.05.2003 р. N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон N 889) встановлено різні ставки оподаткування доходів резидентів та нерезидентів, тому визначення країни, резидентом якої є фізична особа - іноземець, є основним для вирішення питання щодо оподаткування доходів такої фізичної особи в Україні. Стаття "Резидент", яка є обов'язковою для усіх Міжнародних договорів, визначає резиденцію як державу, у якій фізична особа підлягає оподаткуванню на підставі її місця проживання, постійного місця перебування, громадянства тощо, та як державу, яка накладає необмежене податкове зобов’язання - "повну податкову відповідальність" на цю особу за її всесвітнім доходом, тобто за усіма доходами із усіх джерел, включаючи і закордонні. Резиденція визначається за внутрішнім законодавством, і тільки якщо інша країна претендує на резиденцію особи, тоді застосовуються положення міжнародного договору (для визначення єдиної резиденції).	0.261475	low_quality	0.061951	low_quality	0.275263	12,936
part.1906.parquet	fineweb-2/8e081c80-3d98-4b16-9b28-91d3630c8d12	UK	1.000012	fineweb-2	CC-MAIN-2020-45	25-26 квітня 2019 року в м. Зальцбург (Австрія) під егідою Нотаріальної палати Австрії відбулась 31-ша Конференція нотаріатів Європи, присвячена темі «Європа як фактор об'єднання: амбіції та їх реалізація». В роботі Конференції взяли участь президенти європейських нотаріальних палат, нотаріуси, а також представники політичних кіл, науки та бізнесу. Нотаріальна палата України на цьому заході була представлена нотаріусами Світланою Нумеріцькою (відділення НПУ в м. Києві) та Мариною Райххольд (відділення НПУ в Донецькій області). Відкрив конференцію президент Австрійської національної Академії Міхаель Умфаррер, який визначив основну тему – політичне майбутнє Європи та вплив на нотаріат напрямку, що буде обраний Європейським Союзом, зокрема з урахуванням виходу з ЄС Великобританії. Президент Міжнародного союзу нотаріату Хосе Маркеньо де Йано та голова Ради нотаріусів Європейського Союзу Пьєр-Люк Вогель наголосили на особливій актуальності для нотаріусів Європи винесених на обговорення тем. Європа змінюється, і на ці зміни значною мірою впливають Сполучені Штати Америки та Китай. Під впливом кризи виникають конфлікти, сумніви у необхідності підтримувати цінності Євросоюзу. Європейська єдність послаблюється, втрачається взаєморозуміння, і все це відображається на всіх європейських інститутах, зокрема на нотаріаті. Тому найважливішим принципом є дотримання нотаріусами законів, адже це становить основу демократії. Президент Нотаріальної палати Австрії Людвіг Біттнер у своїй доповіді підкреслив необхідність міжнародної співпраці у сфері нотаріату, зокрема з питання розвитку електронних технологій та сучасних засобів комунікації, запровадження інновацій, не дивлячись на всі виклики теперішнього часу. Процеси глобалізації, створення баз зберігання інформації та спеціального програмного забезпечення, що використовується нотаріусами Євпропи, супроводжують багато проблем. Головне – забезпечення контролю інформації, доступу до неї та зберігання. Нотаріат потребує гарантії зберігання та безпеки інформації, тому, на думку П'єра-Люка Вогеля, в рамках ЄС повинна існувати довіра країн-учасниць, кожна з яких гарантує безпеку та захист інформації. Спільне використання баз даних, електронних реєстрів, персональних даних – все це можливо за умови забезпечення найвищих вимог до захисту від несанкціонованого доступу для країн Європи. Також під час конференції обговорювались деякі аспекти запровадження у Євпрейському Союзі електронної взаємодії між державами та їх інститутами. Директор Генеральної ради з питань правосуддя та споживачів Європейської комісії Салла Саатсамоінен виступила з доповіддю щодо питань використання електронних реєстрів, зокрема, Європейського об'єднаного реєстру заповітів (АРЕРТ), що дозволяє нотаріусу однієї країни в режимі онлайн оперативно отримувати інформацію про заповіт, вчинений на території іншої країни. На конференції піднімалось питання впровадження електронного документообігу та спрощення процедур оформлення будь-яких документів в межах Євросоюзу, при цьому наголошувалось на необхідності доступу до таких баз будь-якою мовою країн-учасниць.	25-26 квітня 2019 року в м. Зальцбург (Австрія) під егідою Нотаріальної палати Австрії відбулась 31-ша Конференція нотаріатів Європи, присвячена темі «Європа як фактор об'єднання: амбіції та їх реалізація». В роботі Конференції взяли участь президенти європейських нотаріальних палат, нотаріуси, а також представники політичних кіл, науки та бізнесу. Нотаріальна палата України на цьому заході була представлена нотаріусами Світланою Нумеріцькою (відділення НПУ в м. Києві) та Мариною Райххольд (відділення НПУ в Донецькій області). Відкрив конференцію президент Австрійської національної Академії Міхаель Умфаррер, який визначив основну тему – політичне майбутнє Європи та вплив на нотаріат напрямку, що буде обраний Європейським Союзом, зокрема з урахуванням виходу з ЄС Великобританії. Президент Міжнародного союзу нотаріату Хосе Маркеньо де Йано та голова Ради нотаріусів Європейського Союзу Пьєр-Люк Вогель наголосили на особливій актуальності для нотаріусів Європи винесених на обговорення тем. Європа змінюється, і на ці зміни значною мірою впливають Сполучені Штати Америки та Китай. Під впливом кризи виникають конфлікти, сумніви у необхідності підтримувати цінності Євросоюзу. Європейська єдність послаблюється, втрачається взаєморозуміння, і все це відображається на всіх європейських інститутах, зокрема на нотаріаті. Тому найважливішим принципом є дотримання нотаріусами законів, адже це становить основу демократії. Президент Нотаріальної палати Австрії Людвіг Біттнер у своїй доповіді підкреслив необхідність міжнародної співпраці у сфері нотаріату, зокрема з питання розвитку електронних технологій та сучасних засобів комунікації, запровадження інновацій, не дивлячись на всі виклики теперішнього часу. Процеси глобалізації, створення баз зберігання інформації та спеціального програмного забезпечення, що використовується нотаріусами Євпропи, супроводжують багато проблем. Головне – забезпечення контролю інформації, доступу до неї та зберігання. Нотаріат потребує гарантії зберігання та безпеки інформації, тому, на думку П'єра-Люка Вогеля, в рамках ЄС повинна існувати довіра країн-учасниць, кожна з яких гарантує безпеку та захист інформації. Спільне використання баз даних, електронних реєстрів, персональних даних – все це можливо за умови забезпечення найвищих вимог до захисту від несанкціонованого доступу для країн Європи. Також під час конференції обговорювались деякі аспекти запровадження у Євпрейському Союзі електронної взаємодії між державами та їх інститутами. Директор Генеральної ради з питань правосуддя та споживачів Європейської комісії Салла Саатсамоінен виступила з доповіддю щодо питань використання електронних реєстрів, зокрема, Європейського об'єднаного реєстру заповітів (АРЕРТ), що дозволяє нотаріусу однієї країни в режимі онлайн оперативно отримувати інформацію про заповіт, вчинений на території іншої країни. На конференції піднімалось питання впровадження електронного документообігу та спрощення процедур оформлення будь-яких документів в межах Єв	0.780762	low_quality	0.522461	low_quality	0.066256	12,937
part.1906.parquet	ubertext2.0/ubertext.wikipedia.filter_rus_gcld+short.orig.jsonl.xz.2a919c1f9b3e1e9ea0d7ffc6f4dae4d67fb10398	UK	0.990402	ubertext2.0	wikipedia	Битва за Беер-Шеву (1917) Битва за Беер-Шеву (, , ) — епізод Синайсько-Палестинської кампанії в ході Першої світової війни. Початкова фаза третьої битви за Газу під час якої Єгипетські експедиційні сили Британської імперії атакували та захопили турецький гарнізон групи армій «Йилдирим» під Беер-Шевою. Битва за Беер-Шеву сталася 31 жовтня 1917 року. Історія Вранці 31 жовтня 1917 року піхотні 60-та (Лондонська) та 74-та (Йоменська) дивізій XX корпусу Єгипетських експедиційних сил здійснювали обмежені за розмахом атаки з південного заходу на Беер-Шеву, одночасно Анзакська кінна дивізія Пустельного кінного корпусу розпочала серію атак на міцну оборону на східній стороні міста, в результаті чого вони були захоплені у пообідній час. Незабаром після цього 4-й та 12-й легкі кавалерійські полки 4-ї легкої кавалерійської бригади австралійської кінної дивізії провели кінну атаку з шашками наголо, оскільки гвинтівки були перекинуті на спину. Частина двох полків спішилася з коней, щоб атакувати околиці Тель-ес-Шеви, у передмісті Беер-Шеви, тоді як решта легких вершників продовжили свій наступ у місто, захопивши місце та частину гарнізону, коли він виходив. Див. також * Дарданельська операція * Битва за Єрусалим (1917) * Битва при Назареті * Битва при Мегіддо (1918) * Підмандатна Палестина * Декларація Бальфура (1917) Примітки ;Виноски Бібліографія * История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / под редакцией И. И. Ростунова. — в 2-х томах. — М.: Наука, 1975. — 25 500 экз. * Bou, Jean (2009). Light Horses: A History of Australia's Mounted Arm. Australian Army History. Port Melbourne: Cambridge University Press. ISBN 9780521197083. * Bowman-Manifold, M. G. E. An Outline of the Egyptian and Palestine Campaigns, 1914 to 1918. — (2nd ed.). — Catham: The Institute of Royal Engineers, W. & J. Mackay & Co. Ltd, 1923. * Bruce, Anthony (2002). The Last Crusade: The Palestine Campaign in the First World War. London: John Murray. ISBN 978-0-7195-5432-2. * Wavell, Field Marshal Earl. The Palestine Campaigns. — A Short History of the British Army 4th edition (3rd 13th printing ed.). — London: Constable & Co, 1968. Посилання * The Battle of Beersheba Відео * Two Steps from Hell — Victory Charge of the Australian Light Horse, Beersheba — extended version	Battle of Beersheba (1917) The Battle of Beersheba (, , ) — an episode of the Sinai-Palestine Campaign during the course of the First World War. The initial phase of the third Battle of Gaza, during which Egyptian Expeditionary Forces of the British Empire attacked and captured the Turkish garrison of the «Yildirim» Army Group near Beersheba. The Battle of Beersheba took place on October 31, 1917. History In the morning of October 31, 1917, infantry of the 60th (London) and 74th (Yemen) Divisions of the XX Corps of the Egyptian Expeditionary Forces carried out limited attacks from the south-west on Beersheba, while simultaneously the ANZAC Mounted Division of the Desert Mounted Corps began a series of attacks on the strong defenses on the eastern side of the city, resulting in their capture in the afternoon. Shortly thereafter, the 4th and 12th Light Cavalry Regiments of the 4th Light Cavalry Brigade of the Australian Mounted Division conducted a cavalry charge with rifles at the ready, as rifles were left behind. Part of the two regiments dismounted to attack the outskirts of Tel el-Shehva, a suburb of Beersheba, while the rest of the light horsemen continued their advance into the city, capturing the position and part of the garrison as it emerged. See also * Dardanelles Operation * Battle of Jerusalem (1917) * Battle of Nazareth * Battle of Megiddo (1918) * Mandate Palestine * Balfour Declaration (1917) Notes ;Explanatory Notes Bibliography * History of the First World War 1914–1918 / under the editorship of I. I. Rostunov. — in 2 volumes. — M.: Nauka, 1975. — 25 500 copies. * Bou, Jean (2009). Light Horses: A History of Australia’s Mounted Arm. Australian Army History. Port Melbourne: Cambridge University Press. ISBN 9780521197083. * Bowman-Manifold, M. G. E. An Outline of the Egyptian and Palestine Campaigns, 1914 to 1918. — (2nd ed.). — Catham: The Institute of Royal Engineers, W. & J. Mackay & Co. Ltd, 1923. * Bruce, Anthony (2002). The Last Crusade: The Palestine Campaign in the First World War. London: John Murray. ISBN 978-0-7195-5432-2. * Wavell, Field Marshal Earl. The Palestine Campaigns. — A Short History of the British Army 4th edition (3rd 13th printing ed.). — London: Constable & Co, 1968. References * The Battle of Beersheba Videos * Two Steps from Hell — Victory Charge of the Australian Light Horse, Beersheba — extended version	2.353516	low_quality	2.287109	low_quality	0.000023	12,938
part.1906.parquet	hplt-2.0/8f94d817d7776b9e1a611a5a4612bbd4	UK	0.99984	hplt-2.0	./CC-MAIN-20210307013626-20210307043626-00361.warc.gz	Еліна Заржицька м. Дніпро Мені сумно. Пішла з життя подруга й колежанка, член НСПУ та НСЖУ Ніна Хіль. Пішла передчасно, ще повною сил і творчих задумів. І зовсім не через коронавірус... Інтерв'ю з Ніною я зробила два роки тому. Читайте, знайомтеся з особистістю, яка не встигла до кінця реалізувати свій творчий потенціал – вона готувала книгу своїх п'єс, була членом правління Дніпропетровської обласної організації НСПУ, брала участь у літературних та мистецьких заходах м. Павлоград. Чим саме цікаві письменники читачам? Вочевидь, тим, що їм у певній мірі вдається створити світ, дуже схожий і несхожий на той, у якому вони та їхні сучасники живуть. І ця несхожість пов'язана з дивним світінням, котре часом випромінюється від особистості автора. Чим цікавіша, значиміша ця особистість, тим більша сила тяжіння. Книги таких авторів у пам'яті читачів залишають особливі та неповторні відчуття надовго.	Elena Zarytska Dnipropetrovsk I am sad. My friend and colleague, a member of the National Society of Writers and Artists of Ukraine and the Trade Union of Journalists, Nina Khil, has passed away. She died prematurely, still full of strength and creative ideas... and not due to coronavirus at all... I interviewed Nina two years ago. Read it, meet a personality who did not manage to fully realize her creative potential – she was preparing a book of her plays, was a member of the board of the Dnipropetrovsk regional organization of the National Society of Writers and Artists, and participated in literary and artistic events in the city of Pavlograd. What makes writers interesting to readers? Evidently, it’s the fact that they manage, to a certain extent, to create a world that is both similar and dissimilar to the one in which they and their contemporaries live. And this difference is connected with a strange radiance that sometimes emanates from the author’s personality. The more interesting and significant this personality is, the greater the force of attraction. The books of such authors leave special and unforgettable feelings in the readers’ memory for a long time.	0.77002	low_quality	1.076172	low_quality	0.0078	12,939
part.1906.parquet	fineweb-2/9aa99488-c8bb-4e69-bf1e-34954e5b4c61	UK	0.999838	fineweb-2	CC-MAIN-2023-40	Освітня пропозиція Люблінського Католицького Університету Івана Павла ІІ для абітурієнтів з України! Наш Університет є найстаршим католицьким університетом Центральної та Східньої Європи, де можна отримати добру освіту та диплом держаного зразка престижного європейського ВУЗу. В наступному році ми будемо святкувати 100-річчя від заснування нашого університету. Ми пропонуємо повні програми навчання на польскій та аглійській мовах на всіх рівнях навчання (бакалаврат, магістратура і аспірантура). На сьогоднішній день освітня пропозиція КUL складається з 47 напрямків бакалаврського та магістерського навчання, яке можна отримати на 8 факультетах. Повну інформацію про напрямки навчання та правила прийому можна знайти на нашому новому сайті для абітурієнтів: www.kandydat.kul.pl Наш університет нараховує понад 12 тисяч студентів і абітурієнтів, в тім близько 600 іноземців з понад 30 країн світу. Найбільше число іноземців — біля 330 студентів — приїхали до нас з України. З 2015 року на Україні в Житомирі діє наше представництво, де абітурієнти та їх батьки можуть безкоштовно отримати повну інформацію про можливості навчання та подати всі необхідні документи на вступ. Для абітурієнтів з України, які в цьому році розпочнуть навчання в КUL на платній основі ми підготували можливість отримання пільги на 25 % незалежно від напрямку навчання. Крім цього з 2017/2018 навчального року в рамках Європейського соціального фонду в нашому університеті відкривається новий напрямок навчання "Профорієнтація та управління людським персоналом". Він передбачає безкоштовне навчання та стипендію для 30 абітурієнтів з України, які можуть поступати за правилами прийому іноземців. Всіх зацікавлених навчанням в КUL запрошуємо до контактів з Секцією обслуговування кандидатів і студентів KUL в Любліні (Al. Racławickie 14, 20-950 Lublin; tel/ +48 81 445 42 16, e-mail: email@example.com, skype: study-at-kul) або з нашим представником в Україні: Інформаційно-освітній центр KUL на Україні в Житомирі, вул. Театральна 17/20, каб. 116; телефон +38-098-343-69-90, e-mail: firstname.lastname@example.org Під час цього заходу випускники зможуть дізнатись про особливості навчання в нашому вищому навчальному закладі, ознайомитись з правилами вступу, поспілкуватись безпосередньо з керівництвом, працівниками та студентами університету. Інформаційно-освітній центр KUL у Житомирі	Educational Offer of the John Paul II Catholic University of Lublin for Ukrainian Applicants! Our University is the oldest Catholic University in Central and Eastern Europe, where you can obtain a good education and a state-recognized diploma from a prestigious European Higher Education Institution. In the next year, we will be celebrating the 100th anniversary of the founding of our university. We offer full-time study programs in Polish and English languages at all levels of study (bachelor’s, master’s and doctoral studies). Currently, the educational offer of KUL consists of 47 directions of bachelor’s and master’s studies, which can be obtained at 8 faculties. Full information about the study directions and admission rules can be found on our new website for applicants: www.kandydat.kul.pl Our university has over 12,000 students and applicants, of which approximately 600 are foreigners from over 30 countries in the world. The largest number of foreigners – about 330 students – have come to us from Ukraine. Since 2015, our representative has been operating in Zhytomyr, Ukraine, where applicants and their parents can receive complete information about the opportunities for study and submit all the necessary documents for admission free of charge. For Ukrainian applicants who will start studying at KUL on a paid basis this year, we have prepared the possibility of receiving a benefit of 25% regardless of the field of study. In addition, since the 2017/2018 academic year, within the framework of the European Social Fund, a new study direction “Career Guidance and Human Resources Management” has been opened in our university. It provides free education and a scholarship for 30 Ukrainian applicants who can apply according to the rules for foreign students. We invite all those interested in studying at KUL to contact the Department of Candidate and Student Service of KUL in Lublin (Al. Racławickie 14, 20-950 Lublin; tel/ +48 81 445 42 16, e-mail: email@example.com, skype: study-at-kul) or our representative in Ukraine: The Educational and Information Centre KUL in Ukraine in Zhytomyr, st. Teatralna 17/20, office 116; telephone +38-098-343-69-90, e-mail: firstname.lastname@example.org During this event, graduates will be able to learn about the features of studying at our higher education institution, familiarize themselves with the admission rules, communicate directly with management, employees and students of the university. The Educational and Information Centre KUL in Zhytomyr	1.59082	low_quality	1.117188	low_quality	0.000096	12,940
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00037.parquet/143407	UK	0.998894	cultura-x	mC4	🚗 Прокат автомобілів Cuautitlan від 1524 UAH / 58 USD за тиждень Виберіть розташування / Введіть початкові літери Cuautitlan Fresnos Downtown В Cuautitlan багато агентів з оренди автомобілів пропонують різні типи автомобілів, починаючи від звичайних автомобілів малих до великого позашляховика, Rentalcargroup.com зробив це легко для вас, ви просто відфільтрувати результати, якщо ви шукаєте позашляховик просто натисніть на позашляховику і ви бачите весь позашляховик ви можете вибрати. Також ви можете побачити, якщо позашляховик гарантований 4 * 4, що не всі SUV гарантовані 4 * 4.a\\r\\nЯкщо ви хочете мати гарантований дизельний автомобіль, просто використовувати наш фільтр дизельний автомобіль, і ви будете гарантовано ви отримаєте дизельну car.Â Rentalcargroup.com є одним з найбільших незалежних інтернет-брокерів з оренди автомобілів, ми порівнюємо ціни на прокат автомобілів в більш ніж 35000 місць. В Cuautitlan є багато агентів з оренди автомобілів, які пропонують різні види категорій автомобілів від компактної, економіки або SUV \\\\ \\'s, ми можемо запропонувати великий масштаб оренди автомобілів. Так давайте робити пошук, і ви просто вибрати автомобіль, який підходить вам найкраще. Це так само просто, як це.	🚗 Car Rental Cuautitlan from 1524 UAH / 58 USD per week Select a location / Enter initial letters Cuautitlan Fresnos Downtown In Cuautitlan, many car rental agencies offer various types of vehicles, from standard small cars to large SUVs. Rentalcargroup.com has made it easy for you – you simply filter the results. If you’re looking for an SUV, just click on the SUV and you’ll see all the SUVs available, and you can choose one. You can also see if a particular SUV is guaranteed 4 * 4, as not all SUVs are guaranteed 4 * 4. If you want to ensure you get a guaranteed diesel car, simply use our diesel car filter, and you will be guaranteed to receive a diesel car. Rentalcargroup.com is one of the largest independent internet brokers for car rentals, and we compare prices for car rentals in over 35,000 locations. In Cuautitlan, there are many car rental agencies that offer various categories of vehicles, from compact, economy, or SUVs. We can offer a large scale of car rentals. So let’s do a search and you simply choose the car that’s best for you. It’s that easy.	0.688965	low_quality	0.374756	low_quality	0.0021	12,941
part.1906.parquet	hplt-2.0/eb2b5d69a61197ec5f75751eafd0695e	UK	0.999958	hplt-2.0	./WIDE-20171113130310-crawl806/WIDE-20171113143248-01943.warc.gz	Вірус гепатиту був виділений в 1973 році. Це був вірус гепатиту А — так званої хвороби «брудних рук». Пізніше були знайдені віруси, що викликають інші форми гепатиту — B, C, D і E. Найбільш небезпечний у цьому ряду гепатит С. Зухвалий його вірус був виявлений в 1989 році, але, незважаючи на проведені з тих пір дослідження, вчені до цих пір не змогли створити ні вакцину проти цього захворювання, ні високоефективних ліків для його лікування. Тому повсюдно вважається, що гепатит С — небезпечне і важковиліковних соціальне захворювання. Основна проблема при створенні вакцини і ліків полягає в тому, що вірус гепатиту С володіє високою мутаційної активністю і, отже, генетичної неоднорідністю. Тобто в геномі вірусу є багато нестійких ділянок, в яких постійно відбуваються мутації. В результаті, в даний час відомо вже шість різних варіантів генотипу вірусу, а кожен варіант генотипу включає в себе як мінімум 10 різновидів. Простими словами «сімейство» вірусів гепатиту С постійно зростає. Саме з цієї причини не вдається створити вакцину або ліки, які успішно боролися б з вірусом. Навіть в організмі однієї людини, починаючи розмножуватися, вірус дає настільки відрізняється від батьківської форми потомство, що воно набуває здатності «рятуватися» від нейтралізуючого дії антитіл, що виробляються імунною системою організму і активних речовин лікарських препаратів. Цим пояснюється реактивація гепатиту С у, здавалося б, вилікуваних пацієнтів. Збудник гепатиту С передається через кров. Групу ризику по зараженню складають в першу чергу наркомани. За російською статистикою останніх років кожен другий випадок зараження цією формою гепатиту пов'язаний з внутрішньовенним введенням наркотиків. Решта 50% припадають на хворих на гемофілію, пацієнтів відділень гемодіалізу, медичних сестер, хірургів, стоматологів, перукарів — словом всіх тих, хто стикається з кров'ю інфікованих людей. Також нерідкі випадки передачі вірусу при пірсингу, татуювання, манікюр і педикюр нестерилізованими інструментами. А от від матері до дитини вірус переходить дуже рідко. За оцінками Всесвітньої Організації Охорони здоров'я, близько 3% населення землі є носіями вірусу гепатиту С, тобто близько 300 млн. чоловік. Але якщо врахувати, що в багатьох країнах реєструються лише найбільш явні форми прояву гепатиту С, а в деяких державах взагалі немає статистики по вірусних гепатитів, то логічно припустити, що реальні показники захворюваності значно вище. Природно, що рівень інфікованості населення істотно відрізняється по регіонах планети (від 0,6-1,4% у США до 4-5% в африканських країнах). Інкубаційний період гепатиту С триває в середньому 40-50 днів. Розвиток самого захворювання можна розділити на три стадії: гостру, приховану (хронічну) і фазу реактивації (нового спалаху хвороби). Гостру фазу традиційно обмежують шестимісячним терміном. Вона зазвичай протікає в прихованій формі, тому захворювання рідко буває виявлено на початковій стадії. Хворі з активною формою гострої фази складають меншість (не більше 20%). До проявів хвороби відносяться загальна слабкість, швидка стомлюваність, зниження апетиту і фізичної активності. Діагностика істотно спрощується при появі желтушности склер і фарбуванні шкірних покривів, але ознаки жовтяниці проявляються рідко — в 8-10% випадків. У основної маси хворих гостра фаза змінюється прихованої, з багаторічним розвитком вірусу в організм, і може тривати до 10-20 років. Весь цей час заражені вважають себе здоровими. Єдиною скаргою може бути важкість у правому підребер'ї при фізичних навантаженнях або порушенні режиму харчування. У хворих в цей період можна виявити незначне збільшення і ущільнення печінки і селезінки, а аналізи крові показують невелике збільшення рівня ферменту аланінамінтрансферази (АлАТ) і періодично виявляють РНК вірусу гепатиту С. Реактивация настає в середньому через 14 років і веде до цирозу печінки і гепатоцелюлярної карциноми. Вірус може викликати патології та багатьох інших органів і бути причиною запалення ниркових клубочків, діабету, ураження лімфатичних вузлів, нервової системи і серця, захворювань шкіри, артритів, статевих дисфункцій і цей список можна продовжувати. Існуюча система лікування гепатиту С потребує вдосконалення. Існуючі препарати (інтерферон, віразол та ін.) Малоефективні. За даними різних клінік, лікувальний ефект досягається тільки у 40-45% пацієнтів. До того ж ці препарати дорогі, і їх застосування супроводжується серйозними побічними ефектами. У зв'язку з цим величезну важливість набувають профілактичні заходи, які аналогічні заходам профілактики СНІДу: боротьба з наркоманією, контроль крові та її продуктів, особисті запобіжні заходи та санітарно-просвітницька робота. Бережіть своє безцінне здоров'я!	Вірус гепатиту був виділений у 1973 році. Це був вірус гепатиту А — так званої хвороби «брудних рук». Пізніше були знайдені віруси, що викликають інші форми гепатиту — B, C, D і E. Найбільш небезпечний у цьому ряду гепатит С. Зухвалий його вірус був виявлений в 1989 році, але, незважаючи на проведені з тих пір дослідження, вчені до цих пір не змогли створити ні вакцину проти цього захворювання, ні високоефективних ліків для його лікування. Тому повсюдно вважається, що гепатит С — небезпечне і важковиліковне соціальне захворювання. Основна проблема при створенні вакцини і ліків полягає в тому, що вірус гепатиту С володіє високою мутаційною активністю і, отже, генетичною неоднорідністю. Тобто в геномі вірусу є багато нестійких ділянок, в яких постійно відбуваються мутації. В результаті, в даний час відомо вже шість різних варіантів генотипу вірусу, а кожен варіант генотипу включає в себе як мінімум 10 різновидів. Простими словами «сімейство» вірусів гепатиту С постійно зростає. Саме з цієї причини не вдається створити вакцину або ліки, які успішно боролися б з вірусом. Навіть в організмі однієї людини, починаючи розмножуватися, вірус дає настільки відрізняється від батьківської форми потомство, що воно набуває здатності «рятуватися» від нейтралізуючої дії антитіл, що виробляються імунною системою організму і активних речовин лікарських препаратів. Цим пояснюється реактивація гепатиту С у, здавалося б, вилікуваних пацієнтів. Збудник гепатиту С передається через кров. Групу ризику по зараженню складають в першу чергу наркомани. За російською статистикою останніх років кожен другий випадок зараження цією формою гепатиту пов’язаний з внутрішньовенним введенням наркотиків. Решта 50% припадають на хворих на гемофілію, пацієнтів відділень гемодіалізу, медичних сестер, хірургів, стоматологів, перукарів — словом всіх тих, хто стикається з кров’ю інфікованих людей. Також нерідкі випадки передачі вірусу при пірсингу, татуювання, манікюр і педикюр нестерилізованими інструментами. А от від матері до дитини вірус переходить дуже рідко. За оцінками Всесвітньої Організації Охорони здоров’я, близько 3% населення землі є носіями вірусу гепатиту С, тобто близько 300 млн. чоловік. Але якщо врахувати, що в багатьох країнах реєструються лише найбільш явні форми прояву гепатиту С, а в деяких державах взагалі немає статистики по вірусних гепатитів, то логічно припустити, що реальні показники захворюваності значно вище. Природно, що рівень інфікованості населення істотно відрізняється по регіонах планети (від 0,6-1,4% у США до 4-5% в африканських країнах). Інкубаційний період гепатиту С триває в середньому 40-50 днів. Розвиток самого захворювання можна розділити на три стадії: гостру, приховану (хронічну) і фазу реактивації (нового спалаху хвороби). Гостру фазу традиційно обмежують шестимісячним терміном. Вона зазвичай протікає в прихованій формі, тому захворювання рідко буває виявлено на початковій стадії. Хворі з активною формою гострої фази складають меншість (не біль	0.591797	low_quality	0.515137	low_quality	0.189866	12,942
part.1906.parquet	ukrainian-news/11823538	UK	0.999035	ukrainian-news	Телеканал Z	Учора у Дніпровському районі патрульні зупинили автівку «ЗАЗ Forza», водій якої здійснив рух на заборонний сигнал світлофора. Під час спілкування з керманичем патрульні виявили у нього ознаки наркотичного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у лікаря нарколога. Результат позитивний, водій перебував під впливом марихуани, повідомляє Патрульна поліція Запорізької області. До того ж охоронці порядку встановили, що раніше громадянин притягався до відповідальності за зберігання наркотичних речовин. Під час проведення поверхневої перевірки транспортного засобу патрульні виявили 4 зіп-пакети з речовиною, схожою на наркотичну. На водія патрульні винесли постанову за ч. 2 ст. 122 (Проїзд на заборонний сигнал світлофора), склали протокол за ст. 130(Керування транспортним засобом у стані сп'яніння)КУпАП й викликали слідчо-оперативну групу. Першими новини з'являються у нашому Телеграмі Підписуйтесь! Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.	Yesterday in the Dniprovsky district, patrol officers stopped a “ZAZ Forza” vehicle, whose driver made a move against a prohibited traffic light signal. During communication with the driver, the patrol officers discovered signs of narcotic intoxication in him. A check for intoxication was carried out by a narcologist. The result was positive; the driver was under the influence of marijuana, reports the Patrol Police of the Zaporizhzhia region. In addition, the order keepers established that the citizen had previously been held liable for the storage of narcotic drugs. During the superficial check of the vehicle, the patrol officers found 4 “zip” packets with a substance similar to a narcotic. The patrol officers issued a decision to the driver under part 2 of article 122 (Violation of the traffic light signal) and drew up a protocol under article 130 (Driving a vehicle in a state of intoxication) of the Code of Ukraine on Administrative Offenses. They also called a investigative operational group. The first news appears on our Telegram Subscribe! If you find an error, please highlight the text fragment and press Ctrl+Enter.	0.858887	low_quality	1.431641	low_quality	0.004969	12,943
part.1906.parquet	fineweb-2/30419b20-eab5-433d-af14-d87ad4f909cc	UK	0.999799	fineweb-2	CC-MAIN-2024-10	Одним з найпопулярніших сайтів, призначених для цієї мети, вважається speedtest.net. Відкрийте сайт, але перед перевіркою виконайте невелику підготовчу роботу. Справа в тому, що деякі служби і додатки можуть працювати у фоновому режимі, використовуючи інтернет-канал. Основні з них: антивірусна програма, торрент-клієнт, служба автоматичного оновлення Windows. Вимкніть всі подібні програми і служби, і тільки після цього приступайте до перевірки швидкості - так ви отримаєте значення, максимально наближене до дійсності. Для запуску процедури визначення швидкості натисніть кнопку «Почати перевірку» і дочекайтеся, поки вам не буде показаний результат. Після завершення перевірки ви дізнається показник Ping (чим він менший, тим краще), швидкість завантаження і швидкість віддачі. Останні два показники - і є ваша реальна швидкість інтернет-з'єднання. Чим вище ці значення, тим швидше будуть відкриватися сторінки в браузері, скачиваться програми, фільми, і тим більш комфортним (без пауз) буде перегляд онлайн-відео. Якщо вам потрібно дізнатися швидкість з'єднання на вашому мобільному пристрої, наприклад, на iPad, iPhone, HTC, Samsung та ін. (iOs і Android), ви можете встановити на свій девайс спеціальний додаток, завантажити яку можна на тому ж сайті в розділі «Мобільність» або в онлайн-магазинах AppStore і Android Market. Після установки такого додатка ви зможете перевірити швидкість отримання і передачі даних на своєму планшеті або телефоні і дізнатися, чи відповідає заявлена провайдером швидкість в мережі 2G або 3G фактичними показниками.	One of the most popular websites designed for this purpose is considered to be speedtest.net. Open the site, but before checking, perform a small preparatory work. The reason is that some services and applications may work in the background, using the internet channel. The main ones are: antivirus software, torrent client, Windows automatic update service. Turn off all similar programs and services, and only after that start checking the speed – this way you will get a value that is as close to the truth as possible. To start the procedure for determining the speed, click the “Start test” button and wait until the result is shown to you. After the test is completed, you will learn the Ping indicator (the lower it is, the better), download speed and upload speed. The last two indicators are what is your actual internet connection speed. The higher these values, the faster pages will open in the browser, programs, movies will be downloaded, and the more comfortable (without pauses) online video viewing will be. If you need to find out the speed of the connection on your mobile device, for example, on an iPad, iPhone, HTC, Samsung and so on (iOS and Android), you can install a special application on your device, which you can download on the same website in the “Mobility” section or in the AppStore and Android Market online stores. After installing such an application, you will be able to check the speed of receiving and transmitting data on your tablet or phone and find out whether the speed declared by the provider in the network corresponds to the actual indicators.	2.013672	low_quality	2.089844	low_quality	0.004497	12,944
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00042.parquet/95227	UK	0.999472	cultura-x	mC4	Бумажные стаканы для кофе \| Купить оптом одноразовые стаканчики от производителя Маяк-кап Завод з виробництва паперових стаканчиків Мінімальний ТИРАЖ індивідуальної поліграфії від 20 тис.склянок. Двошарові склянки 285, 330, 425 мл в різних кольорах і з індивідуальною поліграфією Кришки, мішалки і термопояса Доступна поліграфія! На крок ближче до Вашого брендованого стаканчика Паперові стакани для кави оптом від виробника Завантажити прайс Завантажити прайс для експорту Двошарові стакани 175 мл «Хвиля white» Двошаровий стакан "Bubble craft" 175 мл Мішалка дерев'яна для кави та чаю 14 мм Паперові стаканчики двошарові "Крафт" 285 мл Національний виробник паперових стаканчиків та упаковки Високопродуктивне обладнання, якісна поліграфія Відповідність європейським стандартам, повна сертифікація виробів ТОВ "Маяк-Кап" пропонує купити паперові стаканчики гуртом (оптом) і в роздріб компаніям в м.Київ та по всій Україні з доставкою, за вигідною ціною від виробника. Висока якість нашої продукції припаде до душі вашим клієнтам. Широкий асортимент картонних стаканчиків з кришками для чаю та кави дає можливість підібрати оптимальний варіант тари для вашої торгової точки. Наше виробництво виготовляє паперові стаканчики, ціна на які буде вигідною не тільки для великих роздрібних мереж, але і для приватних підприємців. зручні форми оплати, широкий асортимент продукції європейської якості, Для організації офісних заходів вам також знадобляться стаканчики паперові, купити які можна в роздріб невеликими партіями. Можна замовити стандартний білий варіант, стаканчики з тематичним малюнком або логотипом вашої компанії. Замовлення можна оформити будь-яким зручним для вас способом. Ми приймаємо заявки онлайн і по телефону. Працюємо як оптом, так і в роздріб по всій Україні. У нашому асортименті ви знайдете паперові стаканчики для напоїв, перших і других страв, а також десертів. Вся продукція виготовляється з якісного імпортного матеріалу на спеціалізованому обладнанні, більше інформації, про який можна дізнатися на сторінці "Про Компанію". Завод "Маяк-Кап" є спеціалізованим підприємством по серійному випуску та продажу одноразових паперових стаканчиків, упаковки для морозива, попкорну, круп. Одноразові картонні стакани представлені в асортименті ємністю від 110 мл до 780 мл. За своїми характеристиками вони підходять для розливу холодних і гарячих напоїв. В паперові стаканчики можна наливати каву, чай, соки, газовану воду та інші рідини. Також наш асортимент представлений одноразовим паперовим посудом для перших і других страв на винос ємністю 610 мл. Для кінотеатрів ми виготовляємо картонні стакани для попкорну ємністю V24, V32, V46. Одноразовий посуд ТОВ "Маяк-Кап" так само використовується для фабричного фасування продуктів, що реалізуються в роздрібних продуктових мережах: морозиво, сметана, насіння, гречка і т.д. Обсяги продукції, що випускається, і широке охоплення сфер, пов'язаних з швидким харчуванням, дозволяють говорити про важливу роль нашого підприємства на ринку України. Ми реалізуємо оптом брендовані картонні стакани з високоякісним нанесенням поліграфії. Багато підприємців Києва вже оцінили цю послугу. Не варто забувати і про допоміжну продукцію. У нас є стаканчики з кришками, мішалки і термотримачі. Ми виробляємо паперові стаканчики для напоїв зі щільними кришками для чаю, кави і з кришками для холодних напоїв з трубочками. Ми цінуємо своїх партнерів по бізнесу і тому пропонуємо взаємовигідні умови співпраці на постійній основі. Більше трьохсот метрів друку картону в хвилину, понад мільйон паперових стаканчиків на добу та більше п'яти мільйонів доларів США інвестицій – це інвестиційно-технічний майданчик створений ТОВ "Маяк-кап" в Україні. У нашому розпорядженні 4 високошвидкісних лінії іменитого американського виробника PMC (Paper Machinery Corporation), що працюють цілодобово, виконуючи замовлення наших клієнтів в стислі терміни. Висока продуктивність дозволяє гарантувати двотижневий термін виробництва будь-якого замовлення, що надходить в наш відділ продажів. Сировиною для виробництва одноразових паперових стаканчиків служить чистоцелюлозний картон фінської компанії Stora Enso – компанії з багатовіковою, успішної репутацією постачальника матеріалів найвищої якості. Поліграфія наноситься флексографским методом на машині LEGAT-500 харчовими фарбами німецького постачальника Michael Huber. ТОВ "Маяк-Кап" відповідає найжорсткішим вимогам Європейського Союзу, що пред'являються до санітарії та гігієни виробництва. На всю продукцію, в тому числі кришки для стаканчиків є необхідні санітарно-гігієнічні висновки, сертифікати якості. Продукція регулярно перевіряється на дефектність, що дозволяє поставляти товар тільки гарантовано високої якості. Вся продукція упакована в герметичну упаковку, що дозволяє не допускати контакти з зовнішнім середовищем. В складських приміщеннях підтримується встановлений температурний режим і необхідна вологість. Відгуки з Google My Business (Maps) Рекомендую стаканчики для кофе брать тут. Все на высочайшем уровне. Бумажные стаканчики для кофе с логотипом компании очень понравились. Будем заказывать тут еще. Сделали заказ, оперативная выдача продукции и качество заставляют поставить оценку 5+! Спасибо, будем обращаться. Купили бумажные стаканы для кофе. Очень довольны, качество на наивысшем уровне. Андрей Массажский Рекомендую надежного производителя, качество на высочайшем уровне. Полноценный завод с европейским оборудованием. Цены порадовали.	Paper Cups for Coffee \| Buy Wholesale Disposable Cups from Manufacturer Mayak-Kap A factory for the production of paper cups. Minimum ORDER quantity for individual design printing starts from 20,000 cups. Double-layer cups 285, 330, 425 ml in various colors and with individual design printing Lids, stirrers and thermocovers Design printing is available! One step closer to your branded cup Wholesale paper cups for coffee from the manufacturer Download Price Download Price for export Double-layer cups 175 ml “Wave white” Double-layer cup “Bubble craft” 175 ml Wooden stirrer for coffee and tea 14 mm Double-layer kraft paper cups 285 ml National manufacturer of paper cups and packaging High-performance equipment, quality printing Compliance with European standards, full product certification TOW “Mayak-Kap” offers to buy paper cups wholesale (in bulk) and retail to companies in Kyiv and throughout Ukraine with delivery, at a favorable price from the manufacturer. Our high-quality products will be appreciated by your customers. A wide range of cardboard cups with lids for tea and coffee allows you to choose the optimal packaging option for your retail outlet. Our production manufactures paper cups, the price of which will be profitable not only for large retail networks but also for private entrepreneurs. Convenient payment terms, a wide range of products of European quality, For organizing office events, you will also need paper cups, which can be purchased in small batches. You can order a standard white option, cups with a thematic drawing or the logo of your company. Orders can be placed in any convenient way for you. We accept applications online and by phone. We work wholesale and retail throughout Ukraine. In our assortment you will find paper cups for beverages, first and second courses, as well as desserts. All products are manufactured from high-quality imported materials on specialized equipment, more information about which can be found on the “About the Company” page. The “Mayak-Kap” plant is a specialized enterprise for the serial production and sale of disposable paper cups, packaging for ice cream, popcorn, grains. Disposable cardboard cups are represented in the assortment with a capacity of 110 ml to 780 ml. By their characteristics they are suitable for pouring cold and hot drinks. You can pour coffee, tea, juices, carbonated water and other liquids into paper cups. Our assortment also includes disposable paper tableware for first and second courses to go with a capacity of 610 ml. For cinemas we produce cardboard cups for popcorn with a capacity of V24, V32, V46. Disposable tableware of TOW “Mayak-Kap” is also used for factory packaging of products sold in retail food networks: ice cream, sour cream, seeds, buckwheat, etc. The volume of products produced and the wide coverage of sectors related to fast food allow us to talk about the important role of our enterprise in the market.	1.148438	low_quality	0.876953	low_quality	0.000138	12,945
part.1906.parquet	fineweb-2/dcf9f2ec-fc2d-4a75-9fde-171fe60d0a59	UK	0.999382	fineweb-2	CC-MAIN-2020-45	40-річна голлівудська актриса Кейт Гадсон оприлюднила в Instagram фото з чоловіком, засновником звукозаписної компанії Lightwave Records Денні Фудзікавою, синами Райдером і Бінгамом та дочкою Рані. "Ми сприймаємо "щасливе Різдво" серйозно", – написала Гадсон під знімком. На фото вся сім'я актриси й вона сама позують у різдвяному вбранні, на голові у Гадсон та її синів – шапки у вигляді ялинок. Подивитися цю публікацію в Instagram Кейт Гадсон від свого чоловіка Фудзікави народила дочку Рані 2 жовтня 2018 року. На початку 2000-х Кейт Гадсон була одружена з рокмузикантом Крісом Робінсоном, від якого народила сина Райдера. Після розлучення вона зустрічалася з актором Оуеном Вілсоном, коміком Дексом Шепардом і велогонником Ленсом Армстронгом. У червні 2011 року Гадсон народила сина Бінгама від фронтмена групи Muse Меттью Белламі.	40-year-old Hollywood actress Kate Hudson posted a photo on Instagram with her husband, founder of the record company Lightwave Records, Danny Fujikawa, sons Ryder and Bingham, and daughter Rani. “We take ‘a happy Christmas’ seriously,” Hudson wrote under the photo. In the photo, the entire family – including the actress herself – are posing in festive attire, with Santa hats on Hudson’s head and the heads of her sons. View this Instagram post Kate Hudson gave birth to her daughter Rani from her husband Fujikawa on October 2, 2018. At the beginning of the 2000s, Kate Hudson was married to musician Chris Robinson, from whom she had a son, Ryder. After their divorce, she dated actor Owen Wilson, comedian Dexton Shepherd, and cyclist Lance Armstrong. In June 2011, Hudson gave birth to her son Bingham from Muse frontman Matthew Bellamy.	0.349609	low_quality	0.472168	low_quality	0.000017	12,946
part.1906.parquet	fineweb-2/ecbd0d2c-8cda-4067-a49d-5ea031fcd537	UK	0.999801	fineweb-2	CC-MAIN-2021-10	Процес виплати коштів працівникам двох комунальних підприємства Чернігова блокує Антимонопольний комітет. За словами начальниці фінансового управління Чернігівської міської ради Олени Лисенко, місто не отримало погодження від Антимонопольного комітету України (АМКУ) щодо фінансування двох КП – «Муніципальна варта» та «Новий Чернігів». «Гроші у бюджеті на ці напрямки закладено, але без рішення АМКУ їхнє фінансування неможливе», – прокоментувала вона слова міського голови Владислава Атрошенко про наявність заборгованості працівників «МунВарт» по зарплаті за січень. Джерело – 0462 Джерело ВИСОКИЙ ВАЛ 02.02.2021	The payment process for employees of two municipal enterprises in Chernihiv is being blocked by the Antimonopoly Committee. According to the head of the financial department of the Chernihiv City Council, Olena Lysenko, the city has not received approval from Ukraine’s Antimonopoly Committee (AMC) regarding the financing of two municipal enterprises – “Municipal Guard” and “New Chernihiv”. “Funds have been allocated to these areas in the budget, but without a decision from the AMC, their financing is impossible,” she commented on the words of the city’s mayor, Vladislav Atrashchenko, regarding the debt of “MunVart” employees for wages in January. Source – 0462 Source ВИСОКИЙ ВАЛ 02.02.2021	0.248779	low_quality	0.842285	low_quality	0.000012	12,947
part.1906.parquet	hplt-2.0/2e1e54579a8b505374df7b54f3fa0ae5	UK	0.999437	hplt-2.0	./WIDE-20170111194529-crawl421/WIDE-20170111231816-02591.warc.gz	Основні напрямки розвиток бренду Merrell У Merrell існують дві головні лінії: Continuum і Transit. Continuum – це спортивне взуття, яка призначена для занять велоспортом, бігом і екстремальним туризмом. Transit – це взуття для тих, хто понад усе цінує поєднання новітніх технологій, зручності і стильного дизайну. Вона призначена для міста і краще всього поєднується з одягом у стилі casual. Кросівки Merrell користуються великою популярністю серед відомих атлетів. Якщо ви шукаєте де придбати взуття даного бренду по доступній ціні тоді вам слід завітати на сторінку: купить кроссовки merrell де знайдете широкий асортимент кросівок по доступній ціні! Компанія Merrell постійно працює над тим, щоб поліпшити характеристики свого взуття і зробити її ще зручніше. Одна з перших технологій, яка стала використовуватися при виробництві взуття Merrell, – це Air Cushion. Вона являє собою пружну повітряну подушку, яка служить для амортизації. Завдяки Air Cusion, ноги довго не втомлюються.	Основные направления развития бренда Merrell В Merrell существуют две главные линии: Continuum и Transit. Continuum – это спортивная обувь, которая предназначена для занятий велоспортом, бегом и экстремальным туризмом. Transit – это обувь для тех, кто больше всего ценит сочетание новейших технологий, комфорта и стильного дизайна. Она предназначена для города и лучше всего сочетается с одеждой в стиле casual. Кроссовки Merrell пользуются большой популярностью среди известных спортсменов. Если вы ищете, где приобрести обувь данного бренда по доступной цене, то вам следует зайти на страницу: купить кроссовки merrell, где вы найдете широкий ассортимент кроссовок по доступной цене! Компания Merrell постоянно работает над тем, чтобы улучшить характеристики своей обуви и сделать ее еще удобнее. Одна из первых технологий, которая стала использоваться при производстве обуви Merrell, – это Air Cushion. Она представляет собой упругую воздушную подушку, которая служит для амортизации. Благодаря Air Cushion, ноги долго не устают.	0.98291	low_quality	0.379395	low_quality	0.007585	12,948
part.1906.parquet	fineweb-2/955cc9cf-50d9-4588-ae55-326e42ff2250	UK	1.000019	fineweb-2	CC-MAIN-2021-39	Презентація нового обладнання Опубліковано 15 грудня 2008 року о 10:11 5 грудня 2008 року заступник голови КМДА Кільчицька І.Р., в.о. начальника Головного управління соціального захисту населення КМДА Костюренко Т.М., керуючий Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів Артюх С.О. відвідали Центр для дітей із пошкодженою нервовою системою та порушенням опорно-рухового апарату «Пролісок». У Центрі відбулася презентація нового реабілітаційного обладнання. Дитячий центр «Пролісок» був відкритий для дітей-інвалідів з різними вадами розвитку у грудні 2003 року. Сьогодні цей заклад відвідує 68 дітей із різних районів столиці. Центр забезпечено сучасними меблями, необхідним обладнанням, спеціальними іграшками, які сприяють всебічному розвитку дитини. Тут працюють досвідчені фахівці. Діти отримують повноцінне триразове санаторне харчування. Центр має спеціалізований транспорт для перевезення дітей-інвалідів. Утримання та харчування дітей здійснюється за рахунок районного бюджету. Завдяки Київському міському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів для потреб центру придбано спеціалізоване обладнання на суму 634 тис. грн.	Presentation of New Equipment Published December 15, 2008 at 10:11 December 5, 2008, Deputy Chairman of the Kyiv City Administration Kilchitska I.R., Acting Head of the Main Department of Social Protection of the Population of the Kyiv City Administration Kostyukhenko T.M., and the Director of the Kyiv Branch of the Fund for Social Protection of Disabled Persons Artukh S.O. visited the “Prolisok” Center for Children with Neurological Damage and Movement Impairments. A presentation of new rehabilitation equipment took place at the Center. The “Prolisok” Children’s Center was opened for children with disabilities with various developmental defects in December 2003. Today, this institution is visited by 68 children from different districts of the capital. The Center is equipped with modern furniture, necessary equipment, special toys that contribute to the comprehensive development of the child. Experienced specialists work here. Children receive full three-time sanatorium nutrition. The Center has specialized transport for transporting children with disabilities. The maintenance and nutrition of children are funded by the district budget. Thanks to the Kyiv City Branch of the Fund for Social Protection of Disabled Persons, specialized equipment was purchased for the needs of the center for the amount of 634 thousand UAH.	1.679688	low_quality	1.410156	low_quality	0.000019	12,949
part.1906.parquet	fineweb-2/78a6f832-0cb9-4cbe-b277-e1e5f8c7838f	UK	0.999851	fineweb-2	CC-MAIN-2023-50	Попри те, що лінія фронту знаходиться за 40 кілометрів від Запоріжжя, життя у прифронтовому місті не спиняється. Тут народжуються діти, відкриваються нові бізнеси, люди ходять у кафе і донатять на ЗСУ, а ще — вірять, що все у нашій країні буде якнайкраще. Головне — подолати ворога та вибороти перемогу. Саме з таким меседжем живе, працює і виховує разом із чоловіком донечку запоріжанка Ганна Сердюкова. Дівчина досить відома у Запоріжжі, бо раніше окрім роботи, займалася організацією багатьох благодійних, екологічних та освітніх проєктів, а також була секретарем Запорізької міської молодіжної ради. Зараз вона у декретній відпустці, її донці Олівії у жовтні виповниться рік. У декреті Аня не змогла просто сидіти склавши руки й нещодавно разом із подругою відкрила у Запоріжжі незвичну квіткарню. А ще – дівчина активно займається благодійними зборами на потреби військових, і знає, як це робити результативно. – За два тижні до повномасштабного вторгнення, я дізналася, що вагітна. А коли все почалося, моя велика родина прийняла рішення виїхати на деякий час у селище Солоне, яке знаходиться у Дніпропетровській області. Там ми пробули два тижні, й далі рушили на західну Україну. Це по-своєму цікава історія, бо там ми знайшли свою сім'ю — наших родичів, з якими ми якось раніше не спілкувалися, а тепер знаходимось у дуже дружніх стосунках. Нас було 9 осіб, тож нас не змогли розмістити в одному домі, й мене з чоловіком прихистила абсолютно незнайома нам родина, що бачила нас уперше. В них великий будинок, двоє дітей і вони просто відчинили для нас свої двері майже на три місяці. Це було дуже показово, і, на мою думку, це багато говорить про те, хто такі українці, і про притаманні нам чуйність, довіру та гостинність. Ми й зараз підтримуємо стосунки та раді знайомству з такими неймовірними людьми. – Не дивлячись на вагітність, ви все ж таки повернулися до Запоріжжя? – Так, не змогли довго залишатися, я прагнула додому. Близькі мені люди припускали, що через зміни в гормональному фоні я не розуміла рівень загрози. Але це ніяк не пов'язано з вагітністю (посміхається. – Авт.). Мабуть, у мене просто високий поріг стресостійкості, адже я досить спокійно реагую на тривоги та не піддаюсь паніці. Тож, в травні 2023-го ми повернулися до Запоріжжя. Тоді я дуже переймалася через те, що була не на своєму місці. Маючи певні організаційні навички, досвід, широке ком'юніті, мені здавалося, що я мала б відкривати хаби для допомоги переселенцям, більш активно волонтерити, об'єднувати людей. Але я була вагітна і чоловік намагався мене оберігати, тому довелося займатися волонтерством здебільшого онлайн. "Друзі наполягали, щоб я виїжджала" – Не було думок виїхати народжувати у більш безпечне місто? – Коли в минулому жовтні у Запоріжжі відбулося декілька сильних ворожих атак, ми розмірковували над цим. Мені дзвонили всі друзі й казали, що я взагалі не розумію ту реальність, яка розгортається навколо мене, й що я маю потурбуватися про себе та дитину, і поїхати. Тоді я вперше подумала: може я й справді не розумію, що відбувається, може дійсно треба їхати. Я так розхвилювалася, що тієї ж ночі в мене відійшли води, і я почала народжувати. Якраз в ті дні були обстріли біля пологового, там тоді повилітали вікна, тож ситуація була напружена. Але ранок дня народження Олівії – 8 жовтня – почався дуже гарно, бо горів Кримський міст і через це всі були в піднесеному настрої. З пологового мене виписали через день після пологів, бо у той час залишатися там було небезпечно. З Олівією на руках ми знову поїхали до Солоного перечекати, поки у Запоріжжі все трохи стабілізується. За місяць повернулися і вже не виїжджали. Сподіваюсь, через війну ми нікуди більше не поїдемо. – Як дитина реагує на постійні "Тривоги", періодичні звуки прильотів? – Вважаю, що багато залежить від стану матері у цей час, бо дитина все відчуває. Від звуку сирен чи вибухів мала не прокидалася жодного разу. Я не налякана, врівноважена, намагаюся транслювати це дитині та налаштовувати так всю родину. Ми залишаємося у місті — це наш вибір. У мене є подружки, які виїхали з дітьми. Я їх розумію й нікого не засуджую. В нашій країні війна, Запоріжжя – прифронтове місто, проте я бачу, що в нашому місті продовжується життя й навіть відкриваються нові бізнеси. – Ти також одна з тих, хто вирішив відкрити бізнес під час війни, як з'явилася ця ідея? – Квіткарню ми відкрили разом із моєю подружкою. У Запоріжжі досить непоганий рівень флористичного сервісу – можна придбати гарні, свіжі, місцеві чи екзотичні квіти. Проте ми маємо кардинально інший погляд на флористику. Ми не використовуємо пластику чи поліетилену, пакуємо квіти в тканину та перероблений папір, підкреслюємо красу квітів, а не ховаємо її за 10 шарами синтетичного пакування. Таким чином ми реалізуємо принципи раціонального природокористування й захисту довкілля. Підкреслюємо красу квітів, а не ховаємо її за шарами синтетичного пакування – А де замовляєте квіти? – Ми користуємося послугами гуртових постачальників, адже в нас є квіти, які їдуть з Еквадору чи Голандії, проте зосереджуємо увагу на місцевих фермерах, зокрема запорізьких. Ми знайшли людей, які вирощують квіти власноруч у нашому місті, й залюбки підтримуємо наших аграріїв. – Вибір квітів у вас стандартний чи можливо є якісь незвичайні рослини? – Маємо дуже різноманітний вибір, який змінюється чи не щодня, намагаємось слідкувати за тенденціями та пропонуємо унікальні квіткові рішення. Дуже цікаво спостерігати за тим, як змінюється попит на конкретні квіти. Наприклад, часи, коли півонії росли в кожному дворі й продавалися за безцінок, давно в минулому. Цього року "вистрелив" гладіолус, багато людей цікавляться жоржинами. В нашій квіткарні часто буває незвична квітка, яка називається целозія — це отой пухнастий гребінець з нашого дитинства. Наразі голландська целозія коштує доволі дорого й вважається екзотикою. А я знайшла запорізьку целозію і, як на мене, вона краща — яскрава, соковита, величезна, – розміром з долоню. Маю мрію – у майбутньому об'єднати флористів нашого міста задля спільних благодійних ініціатив. Впевнена, у Запоріжжі є флористичний потенціал і професіонали своєї справи, яким це може бути цікаво. А найближчим часом ми плануємо влаштувати офіційне відкриття квіткарні, й пов'язати цю подію зі збором коштів для військових. – Ти досить активно у соцмережах проводиш збори, розкажи, як почала цим займатися? – Я маю досить широке коло знайомих, тому зрозуміла, що можу й хочу допомагати, і почала потроху підключатись до зборів. Наразі це частина мого життя. Ось зараз саме почала збирати 10 тисяч гривень на автівку для бійців Нацгвардії, які воюють на Запорізькому напрямку. Автівка живе на фронті декілька тижнів, машини потрібні постійно. Ініціатором таких зборів є моя близька знайома Аліна, вона вже зібрала більше мільйона гривень на ЗСУ. Вона давно цим займається і я їй повністю довіряю. Я підтримую її та допомагаю, бо мені збори даються доволі легко. Й дуже дякую всім, хто підтримує мої збори – і тим хто надсилає 5 гривень і тим, хто – 500. Маленьких донатів не буває. Коли я відкриваю збір і бачу, що мені пересилають по 5-20 гривень, я розумію, що людина не може собі дозволити вільно витрачати кошти, бо у неї їх просто немає, але вона не забула, що навколо йде війна і донатить скільки може. Донати по 500-1000 грн – це не менш приємно, бо я розумію, що мене оточують люди, які залишилися в Україні та продовжують заробляти і донатити попри все. Це їхня можливість наблизити нашу перемогу. "Залучаю до зборів й донечку Олівію" – Судячи з контенту, і з твого теж, візуально формат зборів змінюється? – Так, це правда. На початку війни для зборів здебільшого використовували контент, який викликає емоції жалю і болю. Люди від цього трохи втомилися, тому треба шукати інші способи привернення уваги. Останнім часом мені подобається, коли хтось відкриває збір і дає за це якісь маленькі символічні штуки — хтось пише вірші, хтось розігрує власні вироби, хтось вигадує про тебе жарт тощо. Як на мене, круто ділитися своїм талантом і позитивом, щоб привернути увагу до збору. Також мені подобається, коли один великий збір розділений на декілька маленьких. Бо дійсно зібрати 10 тисяч 10 людям набагато легше, ніж одній людині – 100 тисяч. Зараз навіть є такі ініціативи, де людей вчать, як правильно робити пости для збору коштів на ЗСУ. Там є багато корисних і дієвих порад. Наприклад, для привернення уваги не обов'язково використовувати болючі світлини війни. Не обов'язково мотивувати людей до донатів горем та болем. І мені ця думка імпонує. Замість цього, можна сфотографувати навіть кота й зробити скетч, ніби це він просить про донат. От я часто проводжу збір через Олівію (сміється. – Авт.). Мені навіть декілька людей уже написали, що вони задонатили, коли побачили фото Олівії в сторіз, бо просто не змогли пройти повз. Чому б ні? Я думаю, що мала не проти. Я виставляю класні фотки дитини, люди милуються, донатять, і всім приємно. І головне, люди точно розуміють, для чого донатять, бо діти — то наше майбутнє. А ще мене особисто гріє думка, що мій донат наближає перемогу хоча б на 5 секунд, і це точно того вартує! – Ти вмієш заряджати на позитив, це однозначно, але розкрий секрет, що тебе надихає? – Ну ось, наприклад, зараз… Я п'ю каву у своєму рідному прекрасному місті. І вдячна за це ЗСУ. А кожна кава нагадує мені про донат, бо якщо я можу так сидіти та пити каву, то точно можу собі дозволити й маленький донат. А ще я отримую задоволення від спілкування з нашими такими сильними людьми. Останнім часом з'являється багато нової української музики, літератури й інших проявів мистецтва. Коли я бачу, як люди навкруги читають українські книжки й розмовляють українською мовою, для мене – це чистий кайф. Війна – це наш спільний біль, та саме в єдності і є наша сила. Впевнена, що ми все подолаємо! Заголовне фото надане авторці.	Попри те, що лінія фронту знаходиться за 40 кілометрів від Запоріжжя, життя у прифронтовому місті не спиняється. Тут народжуються діти, відкриваються нові бізнеси, люди ходять у кафе і донатять на ЗСУ, а ще — вірять, що все у нашій країні буде якнайкраще. Головне — подолати ворога та вибороти перемогу. Саме з таким меседжем живе, працює і виховує разом із чоловіком донечку запоріжанка Ганна Сердюкова. Дівчина досить відома у Запоріжжі, бо раніше окрім роботи, займалася організацією багатьох благодійних, екологічних та освітніх проєктів, а також була секретарем Запорізької міської молодіжної ради. Зараз вона у декретній відпустці, її донці Олівії у жовтні виповниться рік. У декреті Аня не змогла просто сидіти склавши руки й нещодавно разом із подругою відкрила у Запоріжжі незвичну квіткарню. А ще – дівчина активно займається благодійними зборами на потреби військових, і знає, як це робити результативно. – За два тижні до повномасштабного вторгнення, я дізналася, що вагітна. А коли все почалося, моя велика родина прийняла рішення виїхати на деякий час у селище Солоне, яке знаходиться у Дніпропетровській області. Там ми пробули два тижні, й далі рушили на західну Україну. Це по-своєму цікава історія, бо там ми знайшли свою сім'ю — наших родичів, з якими ми якось раніше не спілкувалися, а тепер знаходимось у дуже дружніх стосунках. Нас було 9 осіб, тож нас не змогли розмістити в одному домі, й мене з чоловіком прихистила абсолютно незнайома нам родина, що бачила нас уперше. В них великий будинок, двоє дітей і вони просто відчинили для нас свої двері майже на три місяці. Це було дуже показово, і, на мою думку, це багато говорить про те, хто такі українці, і про притаманні нам чуйність, довіру та гостинність. Ми й зараз підтримуємо стосунки та раді знайомству з такими неймовірними людьми. – Не дивлячись на вагітність, ви все ж таки повернулися до Запоріжжя? – Так, не змогли довго залишатися, я прагнула додому. Близькі мені люди припускали, що через зміни в гормональному фоні я не розуміла рівень загрози. Але це ніяк не повязано з вагітністю (посміхається. – Авт.). Мабуть, у мене просто високий поріг стресостійкості, адже я досить спокійно реагую на тривоги та не піддаюсь паніці. Тож, в травні 2023-го ми повернулися до Запоріжжя. Тоді я дуже переймалася через те, що була не на своєму місці. Маючи певні організаційні навички, досвід, широке ком'юніті, мені здавалося, що я мала б відкривати хаби для допомоги переселенцям, більш активно волонтерити, об'єднувати людей. Але я була вагітна і чоловік намагався мене оберігати, тому довелося займатися волонтерством здебільшого онлайн. "Друзі наполягали, щоб я виїжджала" – Не було думок виїхати народжувати у більш безпечне місто? – Коли в минулому жовтні у Запоріжжі відбулося декілька сильних ворожих атак, ми розмірковували над цим. Мені дзвонили всі друзі й казали, що я взагалі не розумію ту реальність, яка розгортається навколо мене, й що я маю потурбуватися про себе та дитину, і поїхати. Тоді я вперше подумал	0.583984	low_quality	0.361328	low_quality	0.13662	12,950
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00073.parquet/57274	UK	0.999757	cultura-x	OSCAR-2019	На Полтавщині активісти РУХУ НОВИХ СИЛ передали до Кременчуцької міської ради Резолюцію, яка була ухвалена на Віче під час Маршу за майбутнє і відставку Петра Порошенка. Активісти вимагають від міського голови Володимира Малецького і депутатів міськради підтримати Резолюцію рішенням сесії і направити відповідне звернення до президента і ВРУ Він зазначив, що у виконкомі активістів зустріли не дуже привітно, проте після коротких суперечок зголосилися зареєструвати Резолюцію від Кременчуцького осередку партії. "Сьогодні був чудовий сонячний день, чому б не поєднати приємне з корисним? Тим більше, що ми вже зірали більше 200 підписів під вимогою кременчужан відправити Петра Порошенко», -зазначив Філіпас. Після того, як Резолюцію було зареєстровано, активісти здійснили автопробіг до сусіднього міста Горишні Плавні. По дорозі автоколону з прапорами та партійною символікою зупинила поліція, проте після вичерпних пояснень, поліцейські не пред'явили жодних зауважень учасникам автопробігу "Горішніплавці зустріли чудово, багато людей вітали автоколону, водії зупиняли свій автотранспорт і сигналили. Навіть з'явився якийсь таємний шанувальник, який дав незаконний наказ поліцейським зупинити і натиснути на учасників автопробігу. Але сталося не так, як гадалося. Після вичерпних зауважень з нашого боку про неприпустимість виконувати злочинні накази поліцейські вибачились і в знак примирення супроджували нашу колону. - підсумував Олег Філіпас. Нагадаємо, що на Прикарпатті учасники Віче у Калуші засудили політику Порошенка і направили до РДА звернення з вимогою підтримати відставку чинного Президента. 22 лютого активісти РУХУ НОВИХ СИЛ Чекас пікетували міську раду з вимогою до депутатів висловити недовіру Петру Порошенку і закликати його піти у відставку Того ж дня активісти пікетували з вимогою відставки Порошенка Закарпатську ОДА і наполягали на тому, щоб недовіру до Порошенка висловили депутати Закарпатської обларади.	On Poltava Oblast, activists of RUCH NOVYKH SIL (NEW FORCE) handed over a Resolution to the Kremenchuchyna City Council, which was adopted at a People’s Assembly during the March for the Future and the Dismissal of Petro Poroshenko. The activists demand that the city mayor, Volodymyr Maletsky, and the city council deputies support the Resolution with a decision of the session and send an appropriate appeal to the President and the Verkhovna Rada. He noted that at the executive committee, the activists were met with not very friendly reception, but after brief disputes, they agreed to register the Resolution from the Kremenchuchyna branch of the party. “Today was a wonderful sunny day, why not combine pleasant with useful? Moreover, we had already collected more than 200 signatures under a demand that the residents of Kremenchuchyna send Petro Poroshenko,” Filipas remarked. After the Resolution was registered, the activists carried out an auto-protest to the neighboring city of Horishni Plavni. Along the way, the car column with flags and party symbolism was stopped by the police, but after thorough explanations, the police did not make any objections to the participants of the auto-protest. “Horishniaplavtsi welcomed us wonderfully, many people greeted the car column, drivers stopped their vehicles and signaled. Even a certain secret admirer appeared, who gave an illegal order to the police to stop and press on the participants of the auto-protest. But it didn't happen as they thought. After thorough explanations from our side about the inadmissibility of executing criminal orders, the police apologized and, as a sign of reconciliation, accompanied our column,” Oleg Filipas summarized. Let us recall that in the Carpathian region, participants of the People’s Assembly in Kalush welcomed the politician Poroshenko and sent an appeal to the Regional State Administration requesting to support the dismissal of the current President. On February 22, activists of RUCH NOVYKH SIL Chekas picketed the city council demanding that the deputies express no confidence in Petro Poroshenko and call on him to resign. On the same day, activists picketed the Zakarpattya State Administration with a demand for Poroshenko’s resignation and insisted that the deputies of the Zakarpattya Regional Council express no confidence in him.	0.094543	low_quality	1.291016	low_quality	0.012488	12,951
part.1906.parquet	ubertext2.0/ubertext.news.filter_rus_gcld+short.orig.jsonl.xz.a30f96de0b180e528e160d43050a8dfd7836dd7e	UK	0.999726	ubertext2.0	news	На трасі Київ-Бориспіль встановили нову систему керування ## На інформаційних табло відображається різноманітна інформація про дорожні та погодні умови. На єдиній в країні магістралі Київ-Бориспіль запрацювала система управління дорожнім рухом. Про це повідомили у Службі автомобільних доріг у Київській області. "19 інформаційних порталів та понад 130 камер допомагають стежити за умовами руху на 17-кілометровій ділянці траси М-03. Ця система перша в Україні. Протягом місяця система працювала у тестовому режимі", - йдеться у повідомленні. На інформаційних табло відображається інформація про дорожні умови та обмеження, дозволена швидкість, дорожні затори, температура та стан дорожнього покриття. Для контролю та моніторингу руху використано систему Invipo. Ця платформа дозволяє операторам контролювати та керувати дорожніми технологіями, пристроями та системами. Раніше повідомлялося, що на Миколаївщині встановлюють першу інтелектуальну систему зважування вантажівок у русі, яка допоможе зберегти дороги від руйнування перевантаженими вантажівками. * * *	На трасі Київ-Бориспіль встановили нову систему керування ## На інформаційних табло відображається різноманітна інформація про дорожні та погодні умови. На єдиній в країні магістралі Київ-Бориспіль запрацювала система управління дорожнім рухом. Про це повідомили у Службі автомобільних доріг у Київській області. "19 інформаційних порталів та понад 130 камер допомагають стежити за умовами руху на 17-кілометровій ділянці траси М-03. Ця система перша в Україні. Протягом місяця система працювала у тестовому режимі", - йдеться у повідомленні. На інформаційних табло відображається інформація про дорожні умови та обмеження, дозволена швидкість, дорожні затори, температура та стан дорожнього покриття. Для контролю та моніторингу руху використано систему Invipo. Ця платформа дозволяє операторам контролювати та керувати дорожніми технологіями, пристроями та системами. Раніше повідомлялося, що на Миколаївщині встановлюють першу інтелектуальну систему зважування вантажівок у русі, яка допоможе зберегти дороги від руйнування перевантаженими вантажівками.	0.184814	low_quality	0.265625	low_quality	0.609195	12,952
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00009.parquet/270931	UK	0.999732	cultura-x	mC4	Медведєв: заходи РФ проти Туреччини можуть торкнутися поставки продуктів \| Медведєв: заходи РФ проти Туреччини можуть торкнутися поставки продуктів Уряд Росії розгляне питання про заборону діяльності турецьких компаній на території країни. Влада РФ розглянуть питання про введення заборони на діяльність турецьких компаній на території країни, заявив прем'єр-міністр РФ Дмитро Медведєв. «У документі про заходи мова піде про введення обмежень і заборон на діяльність економічних структур Туреччини на території Росії, обмеження і заборону поставок продукції, включаючи продовольчі товари, виконання робіт і надання послуг турецькими компаніями і про інші обмежувальні заходи», — сказав Медведєв на засіданні уряду.	Medvedev: Measures from Russia against Turkey may affect the supply of goods \| Medvedev: Measures from Russia against Turkey may affect the supply of goods The government of Russia will consider the issue of banning the activities of Turkish companies on the territory of the country. The authorities of the Russian Federation will consider the issue of introducing a ban on the activities of Turkish companies on the territory of the country, stated the Prime Minister of the Russian Federation, Dmitry Medvedev. “In the document on measures, it will be a question of introducing restrictions and bans on the activities of Turkish economic structures on the territory of Russia, restrictions and bans on the supply of products, including food products, the performance of work and the provision of services by Turkish companies and other restrictive measures,” Medvedev said at a government meeting.	0.895508	low_quality	1.204102	low_quality	0.002328	12,953
part.1906.parquet	hplt-2.0/b35d8e80f630def3de0b2f933d4ccb16	UK	0.999541	hplt-2.0	./WIDE-20140909225201-crawl411/WIDE-20140910000757-01764.warc.gz	Галузевий фокус:Промислове виробництво - Веб-сайт компанії: http://www.it-enterprise.ru/ Корпорація «Інформаційні технології» – провідний розробник програмного забезпечення для автоматизації великих і середніх промислових підприємств, підприємств фінансового сектора, послуг, холдингових структур. Колектив компанії працює на ринку інформаційних технологій з 1987 р. За цей час був накоплений великий досвід розробки й впровадження автоматизованих систем керування в різних галузях промисловості, що дозволяє в стислий термін виконувати комплексні проекти на сучасному науково-технічному рівні. Рівень колективу визначають висококласні фахівці - системні аналітики, проектувальники систем, програмісти й впроваджувачі. Відгук про ТОВ НВП «Інформаційні технології» не був представлений жодним із клієнтів. Корпорація Майкрософт не має стосунку до представлених тут відгуків і думок. Застосунки цієї компанії Компетенції та сертифікати - Партнер Microsoft - Gold Application Development	Galuzovy folkus: Promyslovoye vyrobitel'stvo - Web-site kompanii: http://www.it-enterprise.ru/ Korporezatsiya «Informatsionnyye tekhnologii» – provodnyy razrabotchik programmnogo obespecheniya dlya avtomatizatsii velikikh i srednikh promyslovnykh predpriyatiy, predpriyatiy finansovogo sektora, uslug, khol'dingovykh struktur. Kollektiv kompanii praboit na rynke informatsionnykh tekhnologiy s 1987 g. Za zhetyy chas byl nakopat velikyy opyt razrabotki y vprovozdeniya avtomatizovannykh sistem kuryvaniya v raznykh galuzyakh promyslovosti, chto dovol'no v stilyy termin vykonat' kompleksniye proyekty na suchasnom nauchno-teknicheskom ravni. Uroven' kollektiva opredelyayut vysokoklasniye spetsialisty – sistemnyye analiziki, proyektsvoyiteli sistem, programmisty y vprovoznyuyushchiye. Otdykh pro TOV NVP «Informatsionnyye tekhnologii» ne byl predstavlen komp'yeter nodom zhidnym iz klientov. Korporezatsiya Maykrosoft ne mayet stosunkova do predstavlennykh tut otzykov i dumok. Zastosneniya etoy kompanii Kompetentsii ta sertifikaty - Partner Microsoft - Gold Application Development	0.389404	low_quality	0.152466	low_quality	0.000042	12,954
part.1906.parquet	hplt-2.0/3c12692e7c7f87a1d42572e886d86874	UK	0.999914	hplt-2.0	./CC-MAIN-20181016030831-20181016052331-00119.warc.gz	Пам'ятні стежки перемоги. 8–9 травня Україна традиційно вшановує День пам'яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. В ці травневі дні учні нашої школи згадали про непересічну роль односельців у перемозі над фашизмом, висловили повагу ветеранам та дітям війни , ветеранам праці , відвідавши та привітавши їх. 9 травня ми прийняли участь у святковій ході до пам'ятника загиблим воїнам. До нас приєднався і ветеран Другої світової війни Сущий І.М. Увічнити пам'ять про них, поклали квіти та гірлянду до оновленої стели. Прийняли участь у концертній програмі.	Memorable paths of victory. 8–9 May, Ukraine traditionally commemorates the Day of Remembrance and Reconciliation and the Day of Victory over Nazism in the Second World War. On these May days, students of our school recalled the exceptional role of fellow villagers in the victory over fascism, expressed respect to veterans and children of the war, workers’ veterans, visiting and greeting them. 9 May, we took part in a festive march to the memorial to the fallen soldiers. Veteran of the Second World War, I.M. Suchy, also joined us. To perpetuate their memory, we laid flowers and a garland on the renewed stele. We took part in a concert program.	2.152344	low_quality	1.986328	low_quality	0.000856	12,955
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00016.parquet/406459	UK	0.999787	cultura-x	OSCAR-2019	Київський метрополітен продає два вагони метро, які були у користуванні. Повідомлення про аукціон підприємство розмістило на своїй сторінці у Facebook. "Вони з радістю готові перетворитися на унікальний метрохаб, де завжди буде потужний WiFi. Можуть стати баром "Останній жетон" або фотостудією "Не притулятися". Вперед, стартапи!", - йдеться в повідомленні. Вчені Університету Орегона відкрили як доповнення до п'яти відомих раніше смаків шостий смак, який відповідає за смакування складними вуглеводами, такими, як крохмаль, повідомляє The Science Alert. Саме цей смак може пояснити любов людей до таких продуктів, як хліб і рис, що містить особливо велику кількість цінних для організму (в енергетичному аспекті) речовин. Для свого експерименту вчені заблокували у 22 добровольців розпад крохмалю на прості вуглеводи в роті за допомогою спеціальних ензимів. Незважаючи на це, досліджувані змогли виокремити смак крахмалистого розчину і описати його як подібний до присмаку рису, хліба та макаронних виробів. Тепер дослідникам належить виявити, які саме рецептори на язиці або в роті відповідають за сприйняття потенційного шостого смаку. Раніше традиційно вважалося, що людина сприймає чотири смаки: гірке, солодке, солоне і кисле. Але вченим також вдалося підтвердити за допомогою дослідження мозку існування смаку умамі, притаманного для білкових з'єднань. Для ліквідації заборгованості перед гірниками потрібно, щоб комітет Ради схвалив зміни до держбюджету. Міністерство енергетики і вугільної промисловості обіцяє вирішити питання погашення заборгованості із зарплати шахтарям до кінця року. Про це під час години запитань до уряду в п'ятницю, 22 червня, заявив заступник міністра енергетики і вугільної промисловості Анатолій Корзун. За його словами, відповідну пропозицію уряду щодо змін до Держбюджету має підтримати бюджетний комітет парламенту. "У разі підтримки бюджетного комітету і парламенту це питання буде вирішене, і заборгованостей до кінця року шахтарям більше не буде", - сказав він. Корзун зазначив, що минулого тижня прем'єр-міністр Володимир Гройсман доручив Мінфіну і Міненерго розробити додаткові джерела для збільшення обсягів держпідтримки. "Про заборгованість із зарплати перед шахтарями, то вона не така критична, як була в минулі періоди. Разом з тим на минулому тижні було доручення прем'єр-міністра Мінфіну і нашому міністерству розробити додаткові джерела для збільшення обсягів держпідтримки. Це для тих підприємств, яким не вистачає власної товарної продукції для виплати 100% зарплати", - сказав він. Зазначимо, на цьому тижні біля будівлі Ради відбулися масові протести, у яких, окрім афганців і чорнобильців, взяли участь шахтарі. У Росії стався масовий збій в роботі касових апаратів. Інформація про збої з'явилася вночі 20 грудня, повідомляє РІА Новости Через збій закрили частину магазинів одного з найбільших російських рітейлерів Магніт. З проблемами також зіткнулися на заправках Лукойлу, Газпром нефти, в мережі магазинів Марія-Ра, Аникс, Ярче, Автоштрих і DNS. Неполадки виникли в роботі касового обладнання виробників Штрих-М, РР-Електро, Тринити і НТЦ Измеритель. "Швидше за все, проблема в прошивці нового ПЗ", - повідомили в компанії Group-IB, що займається запобіганням і розслідуванням кіберзлочинів. Як заявила Федеральна податкова служба, в такому випадку торгові точки вправі проводити розрахунки без цієї техніки. Однак після того, як система запрацює, вони зобов'язані будуть "сформувати касовий чек корекції" із загальною сумою неврахованої виручки.	Київський метрополітен продає два вагони метро, які були у користуванні. Повідомлення про аукціон підприємство розмістило на своїй сторінці у Facebook. "Вони з радістю готові перетворитися на унікальний метрохаб, де завжди буде потужний WiFi. Можуть стати баром "Останній жетон" або фотостудією "Не притулятися". Вперед, стартапи!", - йдеться в повідомленні. Вчені Університету Орегона відкрили як доповнення до п’яти відомих раніше смаків шостий смак, який відповідає за смакування складними вуглеводами, такими, як крохмаль, повідомляє The Science Alert. Саме цей смак може пояснити любов людей до таких продуктів, як хліб і рис, що містить особливо велику кількість цінних для організму (в енергетичному аспекті) речовин. Для свого експерименту вчені заблокували у 22 добровольців розпад крохмалю на прості вуглеводи в роті за допомогою спеціальних ензимів. Незважаючи на це, досліджувані змогли виокремити смак крахмалистого розчину і описати його як подібний до присмаку рису, хліба та макаронних виробів. Тепер дослідникам належить виявити, які саме рецептори на язиці або в роті відповідають за сприйняття потенційного шостого смаку. Раніше традиційно вважалося, що людина сприймає чотири смаки: гірке, солодке, солоне і кисле. Але вченим також вдалося підтвердити за допомогою дослідження мозку існування смаку умамі, притаманного для білкових з’єднань. Для ліквідації заборгованості перед гірниками потрібно, щоб комітет Ради схвалив зміни до держбюджету. Міністерство енергетики і вугільної промисловості обіцяє вирішити питання погашення заборгованості із зарплати шахтарям до кінця року. Про це під час години запитань до уряду в п’ятницю, 22 червня, заявив заступник міністра енергетики і вугільної промисловості Анатолій Корзун. За його словами, відповідну пропозицію уряду щодо змін до Держбюджету має підтримати бюджетний комітет парламенту. "У разі підтримки бюджетного комітету і парламенту це питання буде вирішене, і заборгованостей до кінця року шахтарям більше не буде", - сказав він. Корзун зазначив, що минулого тижня прем’єр-міністр Володимир Гройсман доручив Мінфіну і Міненерго розробити додаткові джерела для збільшення обсягів держпідтримки. "Про заборгованість із зарплати перед шахтарями, то вона не така критична, як була в минулі періоди. Разом з тим на минулому тижні було доручення прем’єр-міністра Мінфіну і нашому міністерству розробити додаткові джерела для збільшення обсягів держпідтримки. Це для тих підприємств, яким не вистачає власної товарної продукції для виплати 100% зарплати", - сказав він. Зазначимо, на цьому тижні біля будівлі Ради відбулися масові протести, у яких, окрім афганців і чорнобильців, взяли участь шахтарі. У Росії стався масовий збій в роботі касових апаратів. Інформація про збої з’явилася вночі 20 грудня, повідомляє РІА Новости Через збій закрили частину магазинів одного з найбільших російських рітейлерів Магніт. З проблемами також зіткнулися на заправках Лукойлу, Газпром нефти, в мережі магазинів Марія-Ра, Аникс, Ярче, Автоштр	0.57959	low_quality	0.107666	low_quality	0.608591	12,956
part.1906.parquet	hplt-2.0/92fd3c52b66ef4ad9341e7c1c647f1ac	UK	0.999215	hplt-2.0	./CC-MAIN-20211017082600-20211017112600-00046.warc.gz	- Рюкзак Hi-Tec TOBBY 25 TOBBY-MAGNET-MELANGE-BLACK - TOBBY-MAGNET-MELANGE-BLACK - TOBBY 25 - це функціональний рюкзак призначений для комфортних поїздок в офіс або на навчання. Виконаний з міцного синтетичного матеріалу. Рюкзак складається з двох відділень на блискавці і невеликої зовнішньої кишені. Передбачений відділ для ноутбука і ергономічна спинка. Довжина лямок легко регулюється. Особливість: - органайзер - спеціальний відділ для ноутбука - передбачені світловідбиваючі елементи - об'єм: 25 л - розмір: 41x31x16 см - вага: 0,52 кг	Hi-Tec TOBBY 25 TOBBY-MAGNET-MELANGE-BLACK - TOBBY-MAGNET-MELANGE-BLACK - TOBBY 25 is a functional backpack designed for comfortable trips to the office or school. It is made of durable synthetic material. The backpack consists of two zippered compartments and a small external pocket. There is a compartment for a laptop and an ergonomic back panel. The length of the straps can be easily adjusted. Features: - organizer - special compartment for a laptop - reflective elements are provided - volume: 25 l - size: 41x31x16 cm - weight: 0.52 kg	0.678711	low_quality	0.633301	low_quality	0.004016	12,957
part.1906.parquet	hplt-2.0/d0ae641b9c3d596cbaefa7534eefcb6f	UK	0.999066	hplt-2.0	./CC-MAIN-20220930145518-20220930175518-00438.warc.gz	EVERLEGAL на III Legal Energy Forum 2018 14.11.18 - ЮФ EVERLEGAL виступила партнером "III Legal Energy Forum 2018", на якому провідні спеціалісти в галузі енергетики ділились своїми баченнями актуальних тенденцій за останній рік в енергетичній сфері України. В рамках форуму Андрій Оленюк, партнер EVERLEGAL та керівник практики Енергетики та природніх ресурсів, виступив спікером із темою: "Правове забезпечення девелопменту. Структурування угод у сфері відновлювальної енергетики". Андрій поділився своїм досвідом роботи з українськими девелоперами та іноземними інвесторами, а також своїм баченням ролі та функцій юристів у проектах із девелопменту в цьому секторі. Презентацію Андрія Оленюка ви можете переглянути за посиланням: https://prezi.com/p/fc2hafgpbfsw/ Legal Energy Forum - один із ключових енергетичних форумів України, який щорічно організовує профільне українське виданням Юридична Практика (Юридическая Практика).	EVERLEGAL at the III Legal Energy Forum 2018 14.11.18 – EVERLEGAL participated as a partner at the “III Legal Energy Forum 2018,” where leading specialists in the energy sector shared their views on current trends in the Ukrainian energy sector over the past year. Within the framework of the forum, Andriy Olenyk, partner at EVERLEGAL and head of the Energy and Natural Resources practice, выступил as a speaker on the topic: “Legal Support for Development. Structuring Agreements in the Renewable Energy Sector.” Andriy shared his experience working with Ukrainian developers and foreign investors, as well as his vision of the role and functions of lawyers in development projects in this sector. You can view Andriy Olenyk’s presentation at the following link: https://prezi.com/p/fc2hafgpbfsw/ Legal Energy Forum is one of the key energy forums in Ukraine, which is annually organized by the relevant Ukrainian publication Юридична Практика (Yuridicheskaya Praktika).	0.904785	low_quality	1.011719	low_quality	0.000017	12,958
part.1906.parquet	fineweb-2/e44409f5-150c-4bde-b064-67d30475e140	UK	0.999789	fineweb-2	CC-MAIN-2018-34	"Складно зрозуміти мотивацію взаємних докорів помаранчевої коаліції, але якби не БЮТ блокував трибунові сьогодні, то вона була б заблокована Партією регіонів", - заявив він у кулуарах, повідомляє прес-служба депутата. "Тому що ми не дозволили б сваволі щодо суддів конституційного суду й щодо конституційного суду в цілому. Просто БЮТ нас випередив", - заявив він. Шуфрич також вважає, що "Ющенко нічого дивуватися: він хотів послання в Раді – Рада його і послала". "З іншої сторони він хотів виступити в парламенті - ну що ж, у нього вийшло, він був у парламенті і зміг виступити на брифінгу. Після того, що він зробив з Україною, для нього і цього забагато. А зараз у нього є можливість спробувати хоча б частково спокутувати свою провину перед Україною", - заявив депутат. "Я б йому рекомендував у цю ніч ночувати не у фешенебельному готелі, а розбити намет перед стіною плачу, посилено молитися про спокуту своїх гріхів, покаятися, і тоді, можливо, він хоча б частково відмолить свої гріхи перед Україною", - порадив Шуфрич президентові, який у вівторок відбув до Ізраїлю, пише Українська правда.	It’s difficult to understand the motivation behind the mutual accusations of the orange coalition, but if the BYUT bloc hadn’t blocked the rostrum today, it would have been blocked by the Party of Regions,” he stated in the corridors, reports the deputy’s press service. “Because we wouldn’t have allowed abuses regarding the judges of the Constitutional Court and regarding the Constitutional Court as a whole. We simply preceded BYUT,” he stated. Shufrych also believes that “Yushchenko shouldn’t be surprised: he wanted a message to the Rada – the Rada sent it to him.” “On the other hand, he wanted to speak in parliament – well, he succeeded, he was in parliament and managed to speak at a briefing. After what he did with Ukraine, this is too much for him. And now he has the opportunity to try to at least partially atone for his guilt before Ukraine,” the deputy stated. “I would advise him not to spend this night in a fashionable hotel, but to set up a tent before the wall of weeping, to pray intensely for the remission of his sins, to repent, and then, perhaps, he will at least partially absolve his sins before Ukraine,” Shufrych advised the president, who departed for Israel on Tuesday, writes Українська правда.	0	low_quality	1.019531	low_quality	0.000203	12,959
part.1906.parquet	fineweb-2/894a21cd-d88c-46eb-ba62-86d2246c2e74	UK	0.999691	fineweb-2	CC-MAIN-2019-47	У квітні 2020 року ми відзначатимемо 80 роковини одного з найкраще задокументованих комуністичних злочинів - Катинського розстрілу. У квітні-травні 1940 року НКВД розстріляла без суду і слідства десятки тисяч ні в чому не винних людей. Польські військовополонені опинилися в радянському полоні, бо Сталін виступив на боці Гітлера у вересні 1939 році, розгромивши вдвох із нацистами незалежну польську республіку. В пам'ять про ці події ми починаємо публікувати книжку Олександра Зінченка "Година Папуги. Українські сторінки Катині", яка стала у 2011 році першим томом "Бібліотеки "Історичної правди". Пролог. Велике кохання Зоф'ї Бартницької За кілька тижнів до цього дня я витратив купу свого часу і ще більшу купу грошей нашого каналу на міжнародні дзвінки, щоб отримати згоду на це інтерв'ю. Наша знімальна група галасливою юрбою ввалилася до її по-сільському світлого мешкання у польській Лодзі. Вона вийшла до нас за кілька хвилин. Пані Бартницька сіла на краєчку канапи та із зацікавленням дивилася на наші метушливі приготування. А у нас усе "не клеїлося". Спочатку почав вередувати звук. Зазвичай надійні мікрофони-"петлички" ловили якусь наводку і видавали брак. Потім прийшла черга камери робити якісь свої викрутаси. Урешті-решт ми почали зйомку. Але, "стоп камера"! Знов у контрольних динаміках щось загуло, немов десь у мікросхемах нашого обладнання поселився бджолиний рій. Я трохи хвилювався. А може, й не я один. Хвилювалася хіба не вся наша група, а це якимось незбагненим чином передавалося апаратурі. Пані Бартницька на все це дивилася з незворушним спокоєм. Усім своїм виглядом вона доводила ґатунок довоєнного польського виховання. Ця жінка добре пам'ятала день, коли народилася англійська королева, а також день проголошення Другої Речипосполитої Польської та багато чого ще більш і менш значущого. За кілька місяців до нашого приїзду пані Зоф'я відсвяткувала свій 101 день народження. І все, що для нас було історією, — для неї було просто її життя. Отже, ми хвилювалися. Ми дуже боялися, що вона не витримає власних спогадів. Адже ми мали запитати її, як зник її чоловік. У передпокої я побачив, що наші гостинні господарі завбачливо зняли слухавку домофону, щоб, не приведи Господь, хтось неочікуваний не перервав би дзвінком у двері наше інтерв'ю. Я автоматично поклав слухавку на базу. Бджолиний рій у нашій апаратурі раптово зник. Еврика! Мотор! "Зохна, бо я Зоф'я. А він мене називав Зохна. А так-то ні! Ні, він не був зазвичай надто чуйним, сентиментальним! Хоча… Він якось прийшов до мене. Сидимо. Говоримо. Раптом встановилася хвилька абсолютної тиші. Він каже: "Хотів би Пані щось сказати", — згадуючи це, пані Зоф'я тихенько захихотіла: "Я йому кажу: "Слухаю!" А він — бух на коліна переді мною і каже: "Кохаю Пані, прошу, щоби Пані стала моєю дружиною!" На колінах! Мене це так роздратувало, бо насправді мене тим заскочив. Так мене роздратувало це колінопреклоніння — я вирішила, що це комедія якась! За два тижні він приходить, приносить листа і говорить, що отримав його з дому, і що всі дуже втішені, що має наречену. Я йому сказала чекати, а він написав, що вже має наречену! Був він такий прудкий у всіх своїх справах. Я навіть потім його покохала. Не була то така любов, як, знаєте, у кіно — "ох-ах". Таке спокійне, таке навіть трохи розважне кохання. І тому життя з ним мала спокійне. Добре було. Добре жили з ним… Але… Та війна все зруйнувала!" "Десь на початку грудня, а був це рік 1939, отримала від чоловіка листівку зі Старобільська. У тій листівці писав, що здоровий, що йому добре, що може писати і перелічив знайомих офіцерів, яких там зустрів. У 1940 році, у перших днях квітня, отримала листа із святковими великодніми побажаннями, і такого самого листа отримав батько чоловіка. І від тої пори про нього ніц не чула". Через 70 років потому пані Бартницька пригадувала останні чутки, які долинали про долю її чоловіка з СРСР, з самого сходу України: "Брат чоловіка, колись там — не знаю, коли — контактував з якимись військовими чинами. Один навіть у брата в гостях бував. І якось він довідався від нього, як мій чоловік писав, що був у Старобільську. Він тоді сказав брату: "Його нема серед живих. Тільки не можна про це говорити". Колишній агроном, поручик резерву, Зиґмунт Бартницький зник за кілька місяців до свого 38 дня народження. Про те, що з ним трапилось, не можна було говорити 50 років. Читайте наступний розділ: "Ґеббельсівська пропаганда"	In April 2020, we will be commemorating the 80th anniversary of one of the best-documented communist crimes – the Katyn Massacre. In April-May 1940, the NKVD executed tens of thousands of innocent people without a trial or investigation. Polish prisoners of war found themselves in Soviet captivity, as Stalin sided with Hitler in September 1939, defeating the independent Polish Republic alongside the Nazis. In memory of these events, we are beginning to publish a book by Alexander Zinchenko, “The Hour of the Parrot. Ukrainian Pages of Katyn,” which became the first volume of the “Library of Historical Truth” in 2011. Prologue. Great Love of Zofia Bartnicka Just a few weeks before this day, I spent a lot of my time and an even greater amount of our channel’s money on international calls to obtain permission for this interview. Our film crew burst into her light, rural dwelling in Polish Lodz in a noisy throng. She came to us within a few minutes. Mrs. Bartnicka sat on the edge of the sofa and watched our frantic preparations with interest. And everything with us wasn’t “sticking together.” First, the sound started to grumble. Usually, reliable microphone-“clip-ons” picked up some feedback and produced a lack. Then it was the camera’s turn to do its own tricks. Finally, we started filming. But, “stop camera!” Again, something buzzed in the control speakers, as if a beehive had settled in the microcircuits of our equipment. I was a little worried. And maybe not just me. Our whole group was also anxious, and this somehow transmitted itself to the equipment in an incomprehensible way. Mrs. Bartnicka looked at all this with unshakable composure. With her entire appearance, she proved the manners of a wartime Polish upbringing. This woman well remembered the day the English queen was born, as well as the day the Second Polish Republic was proclaimed, and many other things, both more and less significant. A few months before our arrival, Mrs. Zofia celebrated her 101st birthday. And everything that was history for us – was simply her life. So, we were worried. We were very afraid that she would not withstand her own memories. Because we intended to ask her how her husband disappeared. In the hallway, I saw that our hospitable hosts had foresightfully removed the receiver of the telephone, so that, God forbid, someone unexpected would not interrupt our interview with a call. I automatically hung up the receiver on the base. The beehive in our equipment suddenly disappeared. Eureka! Motor! “Zofia, because I am Zofia. And he called me Zofia. But that’s not his name! No, he wasn’t usually too sensitive, sentimental!” – Although… He came to me once. We sat. We talked. Suddenly, there was a wave of absolute silence. He said: “I wanted to tell you something,” – recalling this, Mrs. Bartnicka quietly chuckled: “I told him: ‘I’m listening!’” And he fell to his knees before me and said: “I love you, my dear, please let you become my wife!” On his knees! I was so irritated by this, because he actually caught me like that. So irritated by this knee-bending – I decided it was some kind of comedy! Two weeks later, he came, brought a letter, and said that he had received it.	1.555664	low_quality	1.495117	low_quality	0.00024	12,960
part.1906.parquet	ukrainian-news/2897293	UK	0.998674	ukrainian-news	Footboom	"Минай" - "Бухара" 2:1 Голи: Нємчанінов 80, Твердохліб 85 – Ахмедов 56, з пенальті. "Минай" сьогодні, 1 лютого, зіграв черговий контрольний матч на зборі в Туреччині, інформує пресслужба клубу. У другому зимовому спарингу "Минай" здобув першу перемогу. Після нічиєї з болгарським "Спартаком" із Варни підопічні Володимира Шарана обіграли "Бухару" з Узбекистану. Зазначимо, у складі закарпатців по голу забили Дмитро Нємчанінов та Єгор Твердохліб, які перевернули хід гри на фінішному відрізку, адже суперник довго вів в рахунку після реалізованого до перерви пенальті. Читай також:	“Minay” – “Buhara” 2:1 Goals: Nemchaninov 80, Tverdokhlib 85 – Ahmedov 56, penalty. “Minay” today, February 1, played another control match at a training camp in Turkey, the club’s press service reports. In the second winter sparring, “Minay” earned its first victory. Following a draw with Bulgarian “Spartak” from Varna, under Vladimir Sharana’s guidance, the team defeated “Buhara” from Uzbekistan. Note that, in the ranks of the Zakarpatian team, Dmitry Nemchaninov and Yegor Tverdokhlib each scored a goal, turning the course of the game in the final section, as the opponent had led in the score after a penalty realized before the break. Read also:	0.593262	low_quality	1.05957	low_quality	0.000157	12,961
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00002.parquet/65861	UK	0.999865	cultura-x	OSCAR-2109	Tinted Balancing Cream - крем для гармонізації стану комбінованої шкіри з легким тонуючим ефектом. Нормалізує активність сальних залоз, покращує стан пор і матує жирний блиск. Зволожує і пом'якшує шкіру, розгладжує зморшки, викликані сухістю. Складні вуглеводи, що входять до складу формули, мають унікальну здатність знижувати кількість ліпідів на жирних ділянках шкіри і підвищувати його на сухих. Завдяки низькому вмісту ліпідів підходить для догляду за жирною шкірою. Інозітол: складні вуглеводи з рисових висівок, регулює функцію сальних залоз, нормалізує рівень ліпідів на сухих і жирних ділянках шкіри і вирівнює рівень вологи в шкірі. Екстракт червоної водорості Хондрус кучерявий (Chondrus crispus): екстракт червоної водорості, насичений органічними і мінеральними речовинами. Інтенсивно зволожує і має антибактеріальну дію, насичує клітини киснем, підсилює метаболізм. Екстракт алое вера: пом'якшує, очищає і підвищує рівень зволоження, має протизапальну і антибактеріальну дію, захищає.	Tinted Balancing Cream – a cream for harmonizing the condition of combination skin with a subtle, even-tone effect. It normalizes the activity of sebaceous glands, improves the condition of pores, and mattifies oily shine. It moisturizes and softens the skin, reduces the appearance of wrinkles caused by dryness. Complex carbohydrates included in the formula have a unique ability to reduce the amount of lipids in oily areas of the skin and increase them in dry areas. Thanks to its low lipid content, it is suitable for care of oily skin. Inositol: complex carbohydrates from rice bran, regulates the function of sebaceous glands, normalizes the level of lipids in dry and oily areas of the skin and evens out the moisture level in the skin. Extract of red algae Chondrus crispus: an extract of red algae, rich in organic and mineral substances. It intensely moisturizes and has antibacterial properties, saturates cells with oxygen, and boosts metabolism. Aloe vera extract: softens, cleanses and increases the level of hydration, has anti-inflammatory and antibacterial effects, and protects.	1.631836	low_quality	1.548828	low_quality	0.000354	12,962
part.1906.parquet	fineweb-2/07c7a217-371a-4b88-a985-22c66883ec28	UK	0.99942	fineweb-2	CC-MAIN-2018-30	Мер міста Міттенвальде в Бранденбурзі зажадав від влади Берліна трильйона євро. На думку мера Міттенвальде Уве Пфайффера, саме таку суму, з урахуванням накопичених відсотків, нинішня столиця Німеччини завинила його місту за позику 450-річної давності. 1562 року влада міста Берлін-Кельн попросила в Міттенвальде 400 гульденів, щоб заплатити податки курфюрстові Брандербурга Йоахіму II Гекторові. Берлін мав повернути 106 відсотків від отриманої суми, але жодного гульдена так і не віддав. 450 років опісля, у травні 2012 року, Пфайффер заявив, що, якби Берлін розрахувався з Міттенвальде за боргами, його місто стало б найбагатшим на планеті. Мер, щоправда, визнав, що боргової розписки в адміністрації його міста не залишилося. Пфайффер зробив заяву, радше, жартома, однак багато ЗМІ сприйняли її всерйоз, через що мерові досі доводиться відповідати на питання журналістів з усього світу. Мер Міттенвальде не раз наголошував, що й не чекав від Берліна, що той розрахується за старий борг. У Міттенвальде зараз мешкають близько дев'яти тисяч осіб. У Середньовіччя місто під назвою Кельн існувало на території сучасного Берліна, але пізніше увійшло до складу майбутньої столиці Німеччини. У середньовічній Німеччині гульдени карбували із срібла 930-ї проби, а вага монети становила 24,62 грама (така монета містила 22,91 грама срібла). Також гульдени карбували із золота. Вага монети і її цінність різнилися залежно від курфюрства. Гульдени втратили платіжну роль у Німецькій імперії 1876 року. В наші дні гульдени перевипустили, але тільки як сувенірні монети. Гульдени, випущені в епоху Середньовіччя, вважають раритетом. Нумізмати дають за них тисячі євро.	The mayor of Mittewalde in Brandenburg is demanding three billion euros from the authorities of Berlin. According to Mayor Uwe Pfeiffer, this is the sum, taking into account accumulated interest, that the current capital of Germany owes his city for a loan dating back 450 years. In 1562, the authorities of Berlin-Cologne requested 400 guilders from Mittewalde to pay taxes to the Elector of Brandenburg Joachim II Hector. Berlin was to repay 106 percent of the amount received, but did not pay a single guilder. 450 years later, in May 2012, Pfeiffer stated that if Berlin settled the debt with Mittewalde, his city would become the richest on the planet. The mayor admitted, however, that a debt certificate was not left in the administration of his city. Pfeiffer made the statement rather as a joke, but many media outlets took it seriously, so the mayor still has to answer questions from journalists from all over the world. The mayor of Mittewalde has repeatedly emphasized that he did not expect Berlin to settle the old debt. There are currently about nine thousand people living in Mittewalde. In the Middle Ages, a city called Cologne existed on the territory of modern Berlin, but later it became part of the future capital of Germany. In medieval Germany, guilders were minted from silver with a purity of 930, and the weight of the coin was 24.62 grams (such a coin contained 22.91 grams of silver). Guilders were also minted from gold. The weight of the coin and its value varied depending on the electorate. Guilders lost their payment function in the German Empire in 1876. Today, guilders are re-issued, but only as souvenir coins. Guilders minted in the Middle Ages are considered a rarity. Numismatists give thousands of euros for them.	2.818359	high_quality	2.75	high_quality	0.101719	12,963
part.1906.parquet	fineweb-2/05abcecf-dcd8-4c98-91d6-880f308cb5b6	UK	0.999453	fineweb-2	CC-MAIN-2018-05	Набрид звичайний S.T.A.L.K.E.R.? Моди - вихід з положення. Вони можуть змусити Вас переглянути свій погляд на «Сталкер» або просто розвеселити. У них нерідко додані нові стволи, мутанти і предмети, навіть угруповання і локації. Надзвичайно збільшуються можливості гравця: можна використовувати транспорт, переміщуватися або створювати персонажів. Або ж просто сидіти перед багаттям, викурюючи цигарку, заграючи на гармошці або бриньчачи на старенькій гітарі. З кожним новим глобальним модом Зона стає все таємничіше... Зараз в енциклопедії налічується 165 статей, і ви можете допомогти проекту у його поліпшенні!	Bored with the usual S.T.A.L.K.E.R.? Mods – a way out of the situation. They can make you reconsider your view of “Stalker” or simply amuse you. They often add new creatures, mutants and items, even factions and locations. The player’s possibilities are greatly increased: you can use transport, move around or create characters. Or simply sit before a campfire, smoking a cigarette, playing a harmonica or strumming an old guitar. With each new global mod, the Zone becomes increasingly mysterious… Currently, the encyclopedia contains 165 articles, and you can help the project in its improvement!	1.333008	low_quality	0.821289	low_quality	0.026101	12,964
part.1906.parquet	fineweb-2/7e9aaecd-2846-4aef-b94f-6efac3aa5867	UK	0.9997	fineweb-2	CC-MAIN-2017-17	Архів: 2017.04.02 - 19:00 - ФК "Калуш" у центральному матчі туру звів зустріч унічию. ВІДЕО Сьогодні у селищі Брошнів Осада відбувся центральний поєдинок першого весняного туру у обласному чемпіонаті. Місцеві "Карпати" приймали ФК "Калуш". - 18:30 - Красеня Джека з калуського притулку господарі викинули на вулицю Красень Джек знову опинився в калуському притулку для безпритульних тварин, яким з березня минулого року опікується благодійна організація "Дім Сірка". - 17:55 - Міжкімнатні двері: як знайти вдалий варіант? Ремонт квартири, офісу або заміського будинку — справа довга та марудна. Хочеться, щоб кожна деталь була витримана в задуманому стилі і в той же час залишалася функціональною і довговічною. Особливо це стосується міжкімнатних дверей — адже на них припадає чимале постійне навантаження. Як вибрати по-справжньому якісні, але при цьому естетичні двері? - 17:30 - Франківськ підтвердив звання християнської столиці України. ФОТОРЕПОРТАЖ Про це у соцмережі написав міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків. Церква мала намір зібрати на Хресній дорозі 45 тисяч вірних. Проте користувачі соцмереж спиняються на цифрі 10-15 тисяч. - 17:00 - «Ти дивишся на чисте зло». На Прикарпатті відзначили 75-у річницю зруйнування єврейської громади Рогатина. ФОТО+ВІДЕО 20 березня 1942 року було вбито майже всю єврейську громаду Рогатина позаду великих кар'єрів у полі на південь від центру міста, а тоді поховано там у перших у Рогатині братських могилах; більш ніж три тисячі людей, включаючи понад тисячу дітей. Ця річниця відзначили єврейські нащадками Рогатина і їхні сім'ї у Європі, Ізраїлі та Північній і Південній Америці, всі з яких втратили предків чи інших членів сім'ї та друзів у цей день. - 16:30 - "Стояти, Ракель!". Прикарпатець на возі спричинив ДТП У суботу, 1 квітня, о 20:50 в селі Саджавка Надвірнянського району трапилася дорожньо-транспортна пригода. - 16:27 - Smartbe: розумна дитяча коляска з автопілотом і не тільки Інтелектуальні системи для автомобілів дозволяють їм їхати безпечно і навіть без допомоги водія. Але чим гірша дитяча коляска? Адже цей вид транспорту для найменших, можливо, потребує автопілота більше, ніж навіть повноцінні машини. - 16:00 - Керівник Генштабу розповів про патріотизм на фронті 20-річних юнаків У зоні АТО військовослужбовці віком до 20 років демонструють патріотизм. Про це у Facebook повідомив начальник Генштабу Віктор Муженко. - 15:30 - Весна прийшла! У Калуші вже квітнуть персики, алича, клени. ФОТО В Калуш прийшла справжня весна. Вчора і сьогодні вдень вже було +22 +23 і природа бурхливо реагує на прихід тепла. - 15:00 - Брати-редемптористи провели Хресну дорогу на Калущині. ФОТО На парафії св. Василія Великого у селі Кадобна Калуського району відбулася Хресна Дорога, яку провадили брати-редемптористи. Наприкінці молитви була реколекційна наука, проведена о. Романом Жиравецьким. - 14:30 - В Івано-Франківську запрацювали перші "розумні зупинки". ВІДЕО Наразі таких дві: на початку вулиці Вовчинецька і на Галицькій, біля ЦУМу. - 14:00 - На Прикарпатті судитимуть директора підприємства, який захопив майже 4 га землі для видобутку піску Прокуратура скерувала до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 364-1 (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми) КК України щодо директора одного з підприємств Рогатинського району. - 13:30 - Двоє з семи цуценят-підкидьків поїхали у нові домівки. ФОТО "Вікна" повідомляли, що цього тижня невідомі підкинули у калуський притулок для безпритульних тварин цуценят. Волонтери притулку виявили їх сьогодні близько п'ятої години ранку. - 13:00 - Рекреаційній зоні — бути! Калушани прибрали озеро на Рубчака. ФОТО Перший крок до створення рекреаційної відпочинкової зони на вулиці Рубчака зроблено. Активні калушани прибрали територію та порізали зарослі. - 12:30 - Керівники обласної ради підтримають будівництво Боднарівської школи, дитячого садка в Голині та НВК у Новиці. ФОТО Як повідомляли "Вікна", голова обласної ради Олександр Сич та його перший заступник Василь Гладій з робочим візитом побували в Калуському районі. Спільно з депутатом обласної ради Михайлом Якимчуком та керівництвом районної ради та райдержадміністрації вони оглянули низку об'єктів соціально-культурного призначення з метою аналізу ефективності використання коштів обласного бюджету, реалізації обласних конкурсів проектів та програм розвитку місцевого самоврядування і визначення пріоритетних проблем Калущини. - 11:30 - 30 рятувальників гасили ангар із пиломатеріалами. За водою їздили за два кілометри. ФОТО Рятувальники ліквідували пожежу будівлі на площі 750 кв. метрів. 1 квітня о 16:15 до Служби порятунку «101» надійшло повідомлення про пожежу в селі Угринів Тисменицького району. - 11:00 - Калушан попереджають про аферистів. ФОТО+ТЕЛЕФОНИ Цього разу аферисти відгукнулися за оголошенням про продаж телефону. Калушанину зателефонував незнайомець і сказав, що готовий глянути на телефон і купити. Сам він з Калуша, але на даний перебуває на роботі в Івано-Франківську, тому на зустріч прийшла його знайома. - 10:30 - "Каюся". Суд призначив понад 1 млн гривень застави підприємцеві, яка на BMW збила трьох людей. ВІДЕО В суботу, 1-го квітня, до Івано-Франківського міського суду було доставлено мешканку обласного центру, 1983 року народження, яку органи досудового слідства обґрунтовано підозрюють у вчинені злочинів передбачених ч. 1 ст. 135 ККУ та ч.2 ст. 286 ККУ (Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження, відповідно). - 10:00 - «Дуже добре, що ЦНАП працює у суботу». Оприлюднені результати опитування З 20 по 25 березня у Центрі надання адміністративних послуг Калуської РДА провели опитування відвідувачів стосовно оцінки роботи центру. - 9:30 - Гройсман розібрався з абонплатою за газ. Вимагає переглянути. ВІДЕО Кабінет міністрів буде вимагати переглянути рішення Національної комісії,що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг щодо введення в дію абонентської плати за газ. - 8:30 - Афіша вихідного дня у Калуші: Вистава «Мартин Боруля» і зустріч з Йосипом Кравцем "Вікна" пропонують анонси основних культурно-спортивних подій дня неділі, 2 квітня.	Archive: 2017.04.02 - 19:00 - FC “Kalush” drew a match in the central match of the round. VIDEO Today in the settlement of Brosniv Osada, the central match of the first spring round of the regional championship took place. The local “Karpaty” hosted FC “Kalush”. - 18:30 - Jack from the Kalush shelter was thrown out onto the street by the hosts Jack from the Kalush animal shelter, which has been cared for by the charitable organization “Dim Sirko” since March of last year, was once again found in the Kalush animal shelter. - 17:55 - Interroom doors: how to find a good option? Repairing an apartment, office, or country house is a long and laborious process. One wants every detail to be maintained in the intended style and at the same time remain functional and durable. This is especially true for interroom doors – as they are subject to a considerable constant load. How to choose truly quality, but at the same time aesthetic doors? - 17:30 - Ivano-Frankivsk confirmed the title of Christian capital of Ukraine. PHOTO+VIDEO This was written on social media by the mayor of Ivano-Frankivsk, Ruslan Marciynyk. The church intended to gather 45,000 faithful on the Holy Road. However, users of social networks are stopping at the figure of 10-15 thousand. - 17:00 - “You look at pure evil.” On the Carpathian, the 75th anniversary of the destruction of the Jewish community of Rogatyn was marked. PHOTO+VIDEO On March 20, 1942, almost the entire Jewish community of Rogatyn was killed behind the large quarries in the field south of the city center, and then buried there in the first Rogatyn братских могилах; more than three thousand people, including over a thousand children. This anniversary was marked by the Jewish descendants of Rogatyn and their families in Europe, Israel and North and South America, all of whom lost relatives or other family members and friends on this day. - 16:30 - “Stop, Rachel!”. A Carpathian man in a cart caused an accident. On Saturday, April 1st, at 20:50 in the village of Sazhavka, Nadvirniansky district, a traffic accident occurred. - 16:27 - Smartbe: smart baby carriage with autopilot and more Intelligent systems for cars allow them to drive safely and even without the driver’s assistance. But what’s worse about a baby carriage? Because this type of transport for the smallest may need an autopilot more than even full-fledged cars. - 16:00 - The head of the General Staff spoke about patriotism among 20-year-old boys at the front In the ATO zone, soldiers aged up to 20 are demonstrating patriotism. This was announced on Facebook by the chief of the General Staff, Viktor Muzyenko. - 15:30 - Spring has come! In Kalush, peaches, lilacs, and maples are already blooming. PHOTO Spring has truly come to Kalush. Yesterday and today during the day it was +22 +23 and nature is reacting vigorously to the arrival of warmth. - 15:00 - Brothers-redeemers held the Holy Road in Kalushyn. PHOTO On the territory of the parish of St. Basil the Great in the village of Kadobna, Kalush district, a Holy Road was held by the Brothers-Redeemers. At the end of the prayer, a recollection lecture was held by Father Roman Zhiraievetsky. - 14:30 - The first “smart stops” have opened in Ivano-Frankivsk. VIDEO Currently, there are two of them: at the beginning of Volnynetska Street and on Galichsk.	1.020508	low_quality	0.537109	low_quality	0.00018	12,965
part.1906.parquet	ukrainian-news/12748388	UK	0.999657	ukrainian-news	Oboz-Incident	У вересні 2021 року в столиці сталося близько 80 розбійних нападів і грабежів (добове зведення злочинів поліція Києва щодня публікує на офіційному сайті). Грабіжники полюють на своїх жертв у скверах і на вулицях, атакують на АЗС і в магазинах. Докладніше про ситуацію читайте в матеріалі OBOZREVATEL. Нападають на заправки й обмінникиЗлочинців безперечно приваблює можливість зірвати великий куш, ось тільки виходить це далеко не завжди. Так, вночі 4 вересня грабіжник у медичній масці увірвався до приміщення АЗС на проспекті Лобановського (Голосіївський район). Він "задув" трьох операторів сльозогінним газом, а потім забрав виручку з каси. Щоправда, в ній було всього 4,5 тисячі гривень. За цей розбійний напад злочинцю світить до семи років позбавлення волі. Увечері 3 вересня в Деснянському районі чоловік зайшов у приміщення торгового кіоску на пр. Маяковського. Погрожуючи ножем, він зв'язав продавчині руки скотчем і викрав усю виручку – 11 тисяч гривень. Злочинцем виявився 42-річний кримчанин. А ось зовсім "сумно" вийшло у грабіжника, який 15 вересня напав на пункт обміну валют на вул. Попудренка в Дніпровському районі Києва. Погрожуючи пістолетом, він зажадав у касирки віддати всі гроші, проте жінка встигла закритися в приміщенні й злочинець залишився ні з чим. Небезпечно для життяНапади на вулиці можуть призвести до катастрофічних наслідків, проте у вересні жертви таких злочинців залишилися живі – щоправда, наслідки позначаються досі. У Солом'янському районі столиці 4 вересня у сквері на бульварі ім. Вацлава Гавела злочинці напали на 48-річного киянина, який пізно повертався додому. Чоловіка вдарили ззаду по голові, коли він знепритомнів – пограбували. Ще один дикий випадок стався наступного дня в тому ж районі, але на вулиці Кавказькій. Цього разу жертвою стала 24-річна дівчина, яка... заздалегідь домовилася з нападником про зустріч. З'ясувалося, що киянка познайомилася з чоловіком на сайті знайомств. 5 вересня вони зустрілися, але "щось пішло не так" – дівчина швидко попрощалася й пішла. Однак чоловік розізлився й вирішив простежити за нею, а вже біля квартири напав. За зґвалтування та розбійний напад (у дівчини відібрав гроші, банківські картки, алкоголь) 39-річному киянину загрожує до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. У Печерському районі і взагалі жертву "приспали", а потім пограбували. Як розповіло джерело OBOZREVATEL, це сталося вночі 15 вересня біля Бессарабського ринку. Невідомі підійшли до 38-річного киянина й притиснули до обличчя серветку, просочену препаратом. Потім у жертви, що "попливла", забрали гаманець із готівкою, документами й банківськими картками. Протягом півтори години з шести карток злочинці зняли понад 200 тисяч гривень. З різницею в кілька днів відбулося кілька незвичайних грабежів у Голосіївському та Подільському районах Києва. 3 вересня на проспекті Глушкова двоє хлопців розбили вітрину в кіоску з продажу свіжої випічки ("Сімейна пекарня") і забрали товар. А ввечері 6 вересня на проспекті Науки грабіжник відібрав у 75-річного киянина пакет із продуктами і втік. Ще один нестандартний злочин стався 7 вересня в магазині "HUMANA" (секондхенд на вул. Оленівської) – тут 23-річний киянин відверто забрав речі з прилавка. Підозрюваний був оперативно затриманий правоохоронцями. На вулиці відбирають золото й грошіПереважна більшість грабіжників забирає у своїх жертв мобільні телефони, гроші та золоті прикраси. Так, у неділю 12 вересня на Берковецькому кладовищі (Подільський район) злочинниця напала на 73-річну киянку й забрала в неї всі коштовності. У Святошинському та Дніпровському районі не пощастило двом підліткам – у них грабіжники відібрали дорогі телефони. Злочини сталися пізно ввечері 12 і 25 вересня. За інформацією співрозмовника OBOZREVATEL у поліції Києва, на чоловіків нападають не менш часто, ніж на жінок. "Ось така гендерна рівність", – гірко пожартував він. За словами правоохоронця, найбільше нападів у вересні сталося вранці або ж увечері/вночі. Причому абсолютно безпечних районів "зараз просто немає".	In September 2021, about 80 robbery and theft incidents occurred in the capital (according to daily crime reporting by the Kyiv Police Department on its official website). Robbers are hunting their victims in parks and on streets, attacking gas stations and stores. More details about the situation can be found in an article by OBOZREVATEL. Attacks on gas stations and exchange offices – criminals are undoubtedly attracted by the opportunity to make a large score, but it doesn't always work out that way. For example, on the night of September 4th, a robber wearing a medical mask broke into a gas station on Lobanovosky Avenue (Holosiivskyi district). He “fogged up” three operators with tear gas and then took the cash from the register. However, there was only 4.5 thousand hryvnias in it. The robber faces up to seven years of imprisonment for this robbery. On the evening of September 3rd, a man entered a trading kiosk on Mayakovsky Avenue in the Desnianskyi district. Threatening with a knife, he tied the seller’s hands with duct tape and stole all the cash – 11 thousand hryvnias. The perpetrator turned out to be a 42-year-old Crimean. However, things turned out quite “sad” for a robber who attacked a currency exchange point on Popudrenka Street in the Dniprovskyi district of Kyiv on September 15th. Threatening with a pistol, he demanded that the cashier hand over all the money, but the woman managed to lock herself in, and the perpetrator got nothing. Dangerous to Life Attacks on the street can lead to catastrophic consequences, but in September, victims of such criminals remained alive – although the consequences are still felt. In the Solomianskyi district of the capital, on September 4th, criminals attacked a 48-year-old Kyiv resident in a park on Vasyl Hawela Boulevard while he was returning home late. The man was struck from behind on the head when he fainted – and robbed. Another wild incident occurred the following day in the same district, but on Kavkazka Street. This time the victim was a 24-year-old girl who… had previously arranged a meeting with the attacker. It turned out that the Kyiv woman had met the man on a dating website. On September 5th, they met, but “something went wrong” – the girl quickly said goodbye and left. However, the man became angry and decided to follow her, and then, near her apartment, he attacked. For aggravated assault and robbery (the girl’s money, bank cards, and alcohol were stolen) a 39-year-old Kyiv resident faces up to twelve years of imprisonment with confiscation of property. In the Pecherskyi district, the victim was even “knocked out,” and then robbed. As OBOZREVATEL’s source reported, this happened in the early hours of September 15th near the Bessarabskyi Market. Unknown individuals approached a 38-year-old Kyiv resident and pressed a cloth soaked in a drug against his face. Then, the victim, who was “dizzy,” had his wallet with cash, documents, and bank cards taken. Over an hour and a half, the criminals withdrew more than 200 thousand hryvnias from six cards. With a difference of several days, several unusual robberies took place in the Holosiivskyi and Podilskyi districts of Kyiv. On September 3rd, two boys smashed the window of a kiosk selling fresh pastries (“Family Bakery”) on Glushkov Avenue and took the goods. And on the evening of September 6th, on Naukho Avenue…	0.959473	low_quality	1.676758	low_quality	0.00757	12,966
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00045.parquet/13083	UK	0.999687	cultura-x	mC4	Вегетаріанська паелья без зайвих калорій — Моє здоров'я Home » Рецепти » Вегетаріанська паелья без зайвих калорій Вегетаріанська паелья без зайвих калорій Протягом останніх років дедалі більше людей відмовляються їсти м'ясо або принаймні обмежують його споживання. На жаль, іноді вони не знають, чим можна замінити улюблені колись страви. Саме тому ми хочемо розповісти вам, як приготувати вегетаріанську паелью. Це надзвичайно простий і поживний рецепт. Крім того, у ній мало калорій, тому вона чудово допоможе позбутися зайвих кілограмів. Вегетаріанська паелья – це може бути і прикраса святкового столу, і легка вечеря. Це надзвичайно збалансована та смачна страва. Дізнайтеся рецепти вегетаріанської та веганської паельї в цій статті. Паелья без м'яса – це чудова альтернатива традиційному варіанту. Якщо ви хочете приготувати страву з низьким вмістом калорій, високою поживною цінністю й чудовим смаком, неодмінно спробуйте наш рецепт. Найкраще те, що при дотриманні наших вказівок, ви зможете приготувати її лише за 40 хвилин. Паелья походить із регіону Валенсія в Іспанії. З часом ця солена страва стала відомим синонімом іспанської кухні в усьому світі. Дуже часто її називають одним із найбільш традиційних іспанських рецептів. Хоча найчастіше паелью готують із морепродуктами, вона має багато варіацій. Зокрема вегетаріанська паелья, про яку ми розповімо далі. Ось ще один цікавий рецепт: Як приготувати смачні кульки з бананами та сиром Низькокалорійна вегетаріанська паелья Інгредієнти (порція на 4-5 людей) 3 артишоки 1 порція гороху (125 г) 2 склянки коричневого рису (400 г) 1 порція грибів (200 г) 2 моркви середнього розміру 1 червоний і 1 зелений перець 1 склянка зеленої квасолі (200 г) Приправи: сіль, перець, шафран або куркума, солодка паприка Наріжте всі овочі на дрібні шматочки, окрім зеленої квасолі, яку можна нарізати шматочками середнього розміру. Потім відваріть зелену квасолю в каструлі з водою без солі чи олії. Наріжте помідор скибочками та подрібніть їх за допомогою ручного блендера. Коли квасоля буде готова, вимкніть газ. Зцідіть її та відставте вбік, доки паелья не буде готова. Почистіть і наріжте дрібними шматочками часник. Змастіть сковорідку олією. Спершу обсмажте перець і моркву, адже вони довше готуються. Коли овочі підрум'яняться, додайте цибулю, часник і гриби. Потрібно постійно перемішувати все, щоб інгредієнти не підгоріли. Коли овочі будуть готові, додайте броколі, артишок і горох. Додайте в каструлю з водою рис і приготуйте. Коли рис буде готовий, додайте бульйон і помідори. Перемішайте всі інгредієнти коловими руками, щоб аромати поєдналися і нічого не підгоріло. Посоліть на смак, а потім додайте зверху трохи солодкої паприки. Як тільки рис повністю вбере бульйон, вегетаріанська паелья готова. Це може зайняти близько 20 хвилин (тримайте паелью на невеликому вогні). Вимкніть газ, накрийте паелью тканиною і дайте їй постояти близько 10 хвилин перед подачею. Ось ще одна цікава стаття: Запіканка з броколі та шинкою: домашній рецепт Рецепт веганської паельї Інгредієнти (порція на 4-5 людини) 1 головка свіжого часнику 4 склянки овочевого бульйону (1 л) 2 або 3 помідори середнього розміру 1/4 склянки зеленої квасолі (50 г) 2 чайні ложки куркуми (10 г) 1 чайна ложка солодкої паприки (5 г) 1/2 бляшанки зеленого горошку (62,5 г) 1 склянка коричневого рису (200 г) 1/2 червоного перцю і 1/2 зеленого перцю 1/2 склянки серцевин артишоку (100 г) Приправи: сіль і перець (за смаком) Необов'язково: замість куркуми можна використовувати шафран Спершу приготуйте в каструлі рис відповідно до інструкцій на упакуванні (зазвичай на склянку рису потрібно 2 склянки води). Не варто варити рис до дуже м'якої консистенції, стежте за тим, щоб він був аль-денте. Почистіть часник і цибулю та наріжте їх дрібними кубиками. Помийте перець і наріжте його соломинкою. Наріжте помідор тонкими скибочками й відставте в сторону. Змажте сковорідку оливковою олією і, щойно вона нагріється, обсмажте цибулю та часник. Коли цибуля почне рум'янитися й матиме золотистий відтінок, додайте перець. Готуйте все на середньому вогні протягом кількох хвилин, постійно помішуючи. Усі інгредієнти мають стати золотистими. Після цього додайте помідор, накрийте сковорідку й готуйте все приблизно 8-10 хвилин. Переконайтеся, що всі інгредієнти добре перемішалися. Загрійте овочевий бульйон у мікрохвильовій печі. Додайте серцевинки артишоків, зелену квасолю та горох. Готуйте все на великому вогні ще 5 хвилин. Потім додайте рис, гарячий овочевий бульйон, куркуму й інші приправи. Накрийте сковорідку, дайте їй охолонути протягом 10 хвилин і подавайте страву. Обидва рецепти паельї дуже смачні та надзвичайно поживні. Саме тому обов'язково спробуйте їх приготувати та скуштуйте. Вони стануть чудовими доповненням до ваших улюблених рецептів та окрасою столу. Особливо добре ці страви підійдуть для обіду чи вечері. Чекаємо на ваші відгуки та враження! 3 найкращі рецепти з гарбузом на вечерю У нашій статті ми хочемо розповісти вам, як приготувати різні рецепти з гарбузом на вечерю. Вам неодмінно сподобаються ці страви. Смачного! Читати далі »	Vegetarian Paella – My Health Home » Recipes » Low-Calorie Vegetarian Paella Low-Calorie Vegetarian Paella In recent years, more and more people are refusing to eat meat or, at the very least, limiting its consumption. Unfortunately, they sometimes don’t know what to replace their beloved dishes with. That’s why we want to tell you how to prepare a vegetarian paella. It’s an incredibly simple and nutritious recipe. Moreover, it contains few calories, which makes it excellent for losing extra pounds. Vegetarian paella can be both a decoration for a festive table and a light dinner. It’s a remarkably balanced and tasty dish. Learn the recipes for vegetarian and vegan paella in this article. Paella without meat is a wonderful alternative to the traditional version. If you want to prepare a dish with a low calorie content, high nutritional value, and a wonderful taste, you should definitely try our recipe. The best thing is that, by following our instructions, you’ll be able to prepare it in just 40 minutes. Paella originates from the region of Valencia in Spain. Over time, this salty dish has become a well-known synonym for Spanish cuisine throughout the world. It is often called one of the most traditional Spanish recipes. Although paella is most often cooked with seafood, it has many variations. Specifically, vegetarian paella, about which we will tell you more. Here’s another interesting recipe: How to Make Delicious Banana and Cheese Balls Low-Calorie Vegetarian Paella Ingredients (for 4-5 people) 3 artichokes 1 portion of peas (125 g) 2 cups of brown rice (400 g) 1 portion of mushrooms (200 g) 2 medium carrots 1 red and 1 green pepper 1 cup of green beans (200 g) Seasoning: salt, pepper, saffron or turmeric, sweet paprika Cut all the vegetables into small pieces, except for the green beans, which can be cut into medium-sized pieces. Then boil the green beans in a pot with water without salt or oil. Cut the tomatoes into slices and puree them with a hand blender. When the beans are cooked, turn off the gas. Drain them and set them aside until the paella is ready. Chop the garlic finely. Grease a frying pan with oil. First, sauté the peppers and carrots, as they take longer to cook. When the vegetables are browned, add the onion, garlic, and mushrooms. You need to constantly stir everything so that the ingredients don’t burn. When the vegetables are ready, add the broccoli, artichokes, and peas. Add the rice and cook in the pot with water. When the rice is cooked, add the broth and tomatoes. Mix all the ingredients with a circular hand motion so that the flavors combine and nothing burns. Season to taste, and then sprinkle a little sweet paprika on top. Once the rice has absorbed all the broth, the vegetarian paella is ready. This may take about 20 minutes (keep the paella on low heat). Turn off the gas, cover the paella with a cloth, and let it rest for about 10 minutes before serving. Here’s another interesting article: Broccoli and Bacon Casserole: Homemade Recipe	2.007813	low_quality	1.946289	low_quality	0.004582	12,967
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00072.parquet/138464	UK	0.999894	cultura-x	mC4	Рішення за клопотанням Мін'юсту у справі Супрун виголошує сьогодні о 12.00 - Україна - dt.ua Суд оголосить рішення у справі про відсторонення Супрун о 12:00 14 лютого, 10:39 Роздрукувати Через три дні суддя вийде з нарадчої кімнати. Окружний адміністративний суд міста Києва оголосить рішення щодо клопотанням Міністерства юстиції України про скасування заборони Уляні Супрун виконувати обов'язки міністра охорони здоров'я України в четвер, 14 лютого, після 12:00. "Справа Супрун. Сьогодні, 14 лютого о 12:00 суддя вийде з нарадчої кімнати. Рішення буде оголошено в залі судового засідання №32 вул. Петра Болбачана, 8, корпус Б", — йдеться в повідомленні на сторінці Окружного адмінсуду в Facebook. Читайте також: Супрун назвала більше 10 важливих наслідків свого відсторонення Уряд має намір звернутися зі скаргою до Вищої ради правосуддя щодо затягування вирішення суддею Сергієм Каракашьяном	Resolution based on the petition of the Ministry of Justice in the case of Suprun will be announced today at 12:00 - Ukraine - dt.ua The court will announce the decision regarding the petition of the Ministry of Justice of Ukraine on the removal of Suprun at 12:00 February 14, 10:39 Print Three days after, the judge will emerge from the meeting room. The Kyiv City District Administrative Court will announce the decision based on the petition of the Ministry of Justice of Ukraine to lift the ban on Ulia Suprun performing the duties of the Minister of Health of Ukraine on Thursday, February 14, after 12:00. “Case of Suprun. Today, February 14 at 12:00, the judge will emerge from the meeting room. The decision will be announced in courtroom No. 32, Petrykhorna Street, 8, building B,” it says in a post on the Kyiv City District Administrative Court’s Facebook page. Read also: Suprun named more than 10 important consequences of her suspension The government intends to file a complaint with the High Council of Justice regarding the delay in the judge’s decision by Serhiy Karakashiyan.	0.117188	low_quality	0.86084	low_quality	0.000025	12,968
part.1906.parquet	fineweb-2/cf699c8b-0642-4c20-b6c6-4fa5b245fce1	UK	0.999896	fineweb-2	CC-MAIN-2020-29	18 червня у БДМУ започаткували нову гарну традицію – відзначення Міжнародного дня йоги. Захід був огранований за ініціативи посольства Індії в Україні. Саме свято за календарем – 21 червня, то ж напередодні, у неділю, всі прихильники цієї давньої оздоровчої практики зібралися у спортивному комплексі БДМУ для проведення спільного заняття з йоги. До участі у заході долучилися студенти та співробітники Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича та інших навчальних закладів міста. Всі учасники отримали величезну кількість позитивних емоцій та мали можливість взяти участь у майстер-класі з хатха-йоги від інструктора школи-студії йоги «Пташка» (м. Львів).	On June 18th, the Department of Emergency Medicine launched a new and pleasant tradition – the celebration of International Yoga Day. The event was initiated by the Indian Embassy in Ukraine. The holiday itself, according to the calendar, is on June 21st, so the day before, on Sunday, all supporters of this ancient health practice gathered at the Department of Emergency Medicine’s sports complex for a joint yoga session. Students and employees of Chernivtsi National University named after Yu. Fedkovych and other educational institutions of the city joined the event. All participants received a huge amount of positive emotions and had the opportunity to participate in a hatha yoga masterclass by an instructor from the “Bird” yoga studio (Lviv).	1.798828	low_quality	1.578125	low_quality	0.000034	12,969
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00019.parquet/99930	UK	0.999058	cultura-x	mC4	Юлія Привалова стала майстром спорту з армрестлінгу - Ревда-інфо.ру Юлія Привалова стала майстром спорту з армрестлінгу Ревдінскій спортсменка Юлія Привалова зайняла 6-е місце на Чемпіонаті Росії з армрестлінгу, який проходив з 8 по 10 березня в Москві і зібрав 385 найсильніших рукоборцев країни. У ваговій категорії до55 кг, де виступала Юлія, було 11 учасниць, серед них три заслужених майстри спорту, два майстри спорту, інші - кандидати в майстри спорту, зокрема і Ревдінскій спортсменка. За результатами змагань Юрія Пріавлова отримала звання майстра спорту Росії. Армрестлінгом займаються і діти Юлії Привалової. Так її син Євген Архипов двома тижнями раніше виступав на Першості Росії в Москві і став кандидатом у майстри спорту. А його молодша сестра Катерина в свої 8 років має вже три медалі різних змагань. Ревдінскій Федерація армспорту дякує за надану допомогу адміністрацію ревда, підприємців Андрія Брусова, Олександра Бушланова, представника компанії «Інвінаопт», і свого головного спонсора - СУМЗ в особі директора Багіра Абдулазізова. Дівчат і юнаки ревда запрошуються на заняття армрестлінгом в СК «Темп» (манеж, кімната №5). До послуг майбутніх спортсменів - сауна і басейн. Телефон: 3-35-92, 8-922-103-07-77.	Юлія Привалова стала мастером спорта по армрестлингу – Ревда-инфо.ру Юлія Привалова стала мастером спорта по армрестлингу Ревдинская спортсменка Юлия Привалова заняла 6-е место на Чемпионате России по армрестлингу, который проходил с 8 по 10 марта в Москве и собрал 385 сильнейших рукоборцев страны. В весовой категории до55 кг, где выступала Юлия, было 11 участниц, среди них три заслуженных мастера спорта, два мастера спорта, другие – кандидаты в мастера спорта, в том числе и Ревдинская спортсменка. По результатам соревнований Юлия Привалова получила звание мастера спорта России. Армрестлингом занимаются и дети Юлии Приваловой. Так, ее сын Евгений Архипов двумя неделями ранее выступал на Первенстве России в Москве и стал кандидатом в мастера спорта. А его младшая сестра Екатерина в свои 8 лет имеет уже три медали различных соревнований. Ревдинская Федерация армспорта благодарит за оказанную помощь администрацию города Рева, предпринимателей Андрея Брусова, Александра Бушлянова, представителя компании «Инвиноопт», и своего главного спонсора – СУМЗ в лице директора Багира Абдулазизова. Девочки и юноши Рева приглашаются на занятия армрестлингом в СК «Темп» (манеж, комната №5). В распоряжении будущих спортсменов – сауна и бассейн. Телефон: 3-35-92, 8-922-103-07-77.	0.258545	low_quality	0.0755	low_quality	0.005745	12,970
part.1906.parquet	fineweb-2/1cc65486-bb2a-435f-8e61-c5b53d564adf	UK	0.999819	fineweb-2	CC-MAIN-2020-45	Одним з найнадійніших і довговічних елементів силового агрегату Шевроле Лачетті безперечно є ремінь допоміжних агрегатів, він же ремінь генератора. Термін служби ременя допоміжних агрегатів Chevrolet Lacetti не регламентований. Оригінальний заводський ремінь виходжує в середньому 150 000 (км) пробігу. Але відомо чимало випадків, коли на одному ремені генератора машині вдавалося відколісити понад 200 000 (км)! Кожна з модифікацій Шевроле Лачетті використовує свій власний ремінь генератора. Виняток становлять лише моделі з двигуном F16D3 (Лачетті 1.6) і F18D3 (Лачетті 1.8 LDA). У них використовується однаковий ремінь 6PK1873 (довжина: 1873 мм, 6 ребер). Артикульний номер ременя генератора Шевроле Лачетті 1.4: 6PK1873. Артикульний номер ременя генератора Chevrolet Lacetti 1.6: 6PK1873. Артикульний номер ременя генератора для двигуна 1.8 (старий мотор T18SED без кондиціонера): 6PK1725. Артикульний номер ременя генератора для двигуна 1.8 (старий мотор T18SED з кондиціонером): 6PK1893. Артикульний номер ременя генератора для двигуна 1.8 (новий мотор F18D3): 6PK1873. Замість регламенту терміну служби ременя допоміжних агрегатів виробник регламентує лише час планових оглядів. Ремінь допоміжних агрегатів Chevrolet Lacetti рекомендується оглядати з періодичністю не рідше 30 000 (км) пробігу. В ході планових оглядів майстри намагаються виявити наявність наступних дефектів: За наявності хоча б одного з дефектів ремінь допоміжних агрегатів Шевроле Лачетті слід замінити. Заміна ременя генератора є однією з найпростіших сервісних операцій. У самому низу огляду викладено відеоролик, на якому наочно показані всі етапи заміни ременя допоміжних агрегатів. А нижче по тексту розміщено покрокове керівництво, як швидко і легко замінити ремінь генератора. Слід почати з того, що ремінь допоміжних агрегатів (ремінь генератора) приводить у рух такі механізми: Сам момент береться від шківа колінного валу. Даний ремінь не вимагає періодичної підтяжки, так як в ремінній передачі присутній натяжний ролик. Зверніть увагу, кожна заміна ременя допоміжних агрегатів Лачетті передбачає і заміну натяжного ролика. Існує кілька шляхів заміни ременя генератора: зверху, з підкапотного простору, і знизу. Якщо немає доступу до оглядової ями або естакади, то найкраще скористатися першим способом, тобто через капот. Як було сказано вище, фахівці наполегливо рекомендують разом з самим ременем проводити заміну і натяжного ролика. У ньому зношується підшипник, через що помітно знижується термін служби ремінної передачі. Зверніть увагу, натяжний ролик є складовою частиною натяжного пристрою. Ролик легко від'єднується від самого механізму натягнення. Сервіс натяжного пристрою ременя допоміжних агрегатів Chevrolet Lacetti здійснюється за такою схемою: Слід проконтролювати роботу натяжника. Механізм натяжки має контрольні ризки, за якими можна легко визначити як силу натяжки, так і ступінь розтягнення ременя. На нерухомій частині корпусу натягуючого пристрою передбачено 3 ризки. Контрольна стрілка розташована на рухомій частині механізму, якраз з цього боку і встановлюється натяжний ролик. Стрілка повинна дивитися на середню ризку. Середнє положення контрольної стрілки свідчить, що пристрій забезпечує оптимальний натяг, а ремінь ще не встиг розтягнутися. У міру експлуатації автомобіля ремінь допоміжних агрегатів Шевроле Лачетті буде розтягуватися. Слідом за ступенем розтягнення ременя контрольна стрілка буде переміщатися до лівої ризку, якщо дивитися на натяжник з боку підкапотного простору. Якщо стрілка досягла лівої контрольної ризки, то потрібно негайно замінити ремінь генератора. Так як ремінна передача розтягнулася до межі. Але буває і таке, що контрольна стрілка перетинає праву ризку. Це означає, що ремінь натягнут з дуже великою силою. Перетяг свідчить про те, що був використаний короткий ремінь. В даному випадку потрібно підбирати ремінь допоміжних агрегатів до конкретно взятої модифікації Шевроле Лачетті. Якщо змінювати ремінь знизу, то не знадобиться від'єднувати корпус повітряного фільтра. Хоча час і сили все одно доведеться витрачати на від'єднання нижнього захисту. Досвідчені водії Шевроле Лачетті практикують використання так званого спрею для ремінних передач. Періодична обробка спреєм ременя генератора дозволяє вирішити відразу кілька завдань:	Одним з надійних і довговічних елементів силового агрегату Шевроле Лачетті безумовно є ремінь допоміжних агрегатів, він же ремінь генератора. Термін служби ременя допоміжних агрегатів Chevrolet Lacetti не регламентований. Оригінальний заводський ремінь виходить в середньому 150 000 (км) пробігу. Але відомо чимало випадків, коли на одному ремені генератора машині вдавалося відколісити понад 200 000 (км)! Кожна з модифікацій Шевроле Лачетті використовує свій власний ремінь генератора. Виняток становлять лише моделі з двигуном F16D3 (Лачетті 1.6) і F18D3 (Лачетті 1.8 LDA). У них використовується однаковий ремінь 6PK1873 (довжина: 1873 мм, 6 ребер). Артикульний номер ременя генератора Шевроле Лачетті 1.4: 6PK1873. Артикульний номер ременя генератора Chevrolet Lacetti 1.6: 6PK1873. Артикульний номер ременя генератора для двигуна 1.8 (старий мотор T18SED без кондиціонера): 6PK1725. Артикульний номер ременя генератора для двигуна 1.8 (старий мотор T18SED з кондиціонером): 6PK1893. Артикульний номер ременя генератора для двигуна 1.8 (новий мотор F18D3): 6PK1873. Замість регламенту терміну служби ременя допоміжних агрегатів виробник регламентує лише час планових оглядів. Ремінь допоміжних агрегатів Chevrolet Lacetti рекомендується оглядати з періодичністю не рідше 30 000 (км) пробігу. В ході планових оглядів майстри намагаються виявити наявність наступних дефектів: За наявності хоча б одного з дефектів ремінь допоміжних агрегатів Шевроле Лачетті слід замінити. Заміна ременя генератора є однією з найпростіших сервісних операцій. У самому низу огляду викладено відеоролик, на якому наочно показані всі етапи заміни ременя допоміжних агрегатів. А нижче по тексту розміщено покрокове керівництво, як швидко і легко замінити ремінь генератора. Слід почати з того, що ремінь допоміжних агрегатів (ремінь генератора) приводить у рух такі механізми: Сам момент береться від шківа колінного валу. Даний ремінь не вимагає періодичної підтяжки, так як в ремінній передачі присутній натяжний ролик. Зверніть увагу, кожна заміна ременя допоміжних агрегатів Лачетті передбачає і заміну натяжного ролика. Існує кілька шляхів заміни ременя генератора: зверху, з підкапотного простору, і знизу. Якщо немає доступу до оглядової ями або естакади, то найкраще скористатися першим способом, тобто через капот. Як було сказано вище, фахівці наполегливо рекомендують разом з самим ременем проводити заміну і натяжного ролика. У ньому зношується підшипник, через що помітно знижується термін служби ремінної передачі. Зверніть увагу, натяжний ролик є складовою частиною натяжного пристрою. Ролик легко від'єднується від самого механізму натягнення. Сервіс натяжного пристрою ременя допоміжних агрегатів Chevrolet Lacetti здійснюється за такою схемою: Слід проконтролювати роботу натяжника. Механізм натяжки має контрольні ризки, за якими можна легко визначити як силу натяжки, так і ступінь розтягнення ременя. На нерухомій частині корпусу натягуючого пристрою передбачено 3 ризки. Контрольна стрілка	0.254395	low_quality	0.167969	low_quality	0.544221	12,971
part.1906.parquet	fineweb-2/9c39ca30-8861-4b61-9b26-bb64f8763a38	UK	0.934355	fineweb-2	CC-MAIN-2017-04	PS: 18.02.2012 Выпуск ТСН: главные события прошедшего дня! Додано випуск ТСН-Новини за 18 лютого / 18 февраля 2012 року. Випуск ТСН-Новини: головні події дня, що минув. PS: Про Гайтану на Євробачення, кадрові зміни Міноборони, антиалкогольний флешмоб, млинці з президентом, прощання з Уїтні Хьюстон, концерт "Окенау Ельзи" та багато іншого дивіться у випуску ТСН за 18.02.12. Дивіться випуск ТСН за 18 лютого / 18 фнвраля 2012 року: Токсичне сусідство в Олександрії на Кіровоградщині. Україну на Євробаченні-2012 в Баку представлятиме Гайтана. 26 травня. Світ прощається в Уїтні Хьюстон. На Одещині міліція затримала бджоляра, який у своїх вуликах зберігав зброю часів ВВВ. Жителі с.Роовеньки повстали проти арендатора. Ротація у війському керівництві держави. Млинці з президентом. Алкоголь убиває - флешмоб на Майдані. Село Світле - привид карті Дніпропетровщини. Допомога на ТСН.ЮА. У Києві зникне ще одна історична будівля на вул. А.Тарасової, 4 по сусідству з готелем Хаят. Дідівський метод. Соромитесь - сходіть до лікаря. Гурт "Океан Ельзи" дає свій концерт у столичному "Палаці Спорту" в супроводі оркестру. Карнавал у Ріо-де-Жанейро розпочався. Лижні викрутаси. У нас Вы можете смотреть онлайн лучшие русские, индийские, турецкие сериалы на русском языке, новые фильмы, мультфильмы 2016 года, телешоу, новости, передачи Дискавери и многое другое... Наш сайт открыт для всех: здесь можно смотреть онлайн бесплатно в хорошем качестве, наслаждаться новыми сериями любимых сериалов, смотреть свежие выпуски новостей, развлекать детишек, включая им самые новые мультфильмы онлайн. Мы собирали для Вас лучшую сборку (архив) видео материалов сети, которые не дадут Вам заскучать у Нас в любое время суток.	PS: 18.02.2012 Выпуск ТСН: главные события прошедшего дня! Додано випуск ТСН-Новини за 18 лютого / 18 февраля 2012 року. Випуск ТСН-Новини: головні події дня, що минув. PS: Про Гайтану на Євробачення, кадрові зміни Міноборони, антиалкогольний флешмоб, млинці з президентом, прощання з Уїтні Хьюстон, концерт "Окенау Ельзи" та багато іншого дивіться у випуску ТСН за 18.02.12. Дивіться випуск ТСН за 18 лютого / 18 февраля 2012 року: Токсичне сусідство в Олександрії на Кіровоградщині. Україну на Євробаченні-2012 в Баку представлятиме Гайтана. 26 травня. Світ прощається в Уїтні Хьюстон. На Одещині міліція затримала бджоляра, який у своїх вуликах зберігав зброю часів ВВВ. Жителі с.Роовеньки повстали проти арендатора. Ротація у війському керівництві держави. Млинці з президентом. Алкоголь убиває - флешмоб на Майдані. Село Світле - привид карті Дніпропетровщини. Допомога на ТСН.ЮА. У Києві зникне ще одна історична будівля на вул. А.Тарасової, 4 по сусідству з готелем Хаят. Дідівський метод. Соромитесь - сходіть до лікаря. Гурт "Океан Ельзи" дає свій концерт у столичному "Палаці Спорту" в супроводі оркестру. Карнавал у Ріо-де-Жанейро розпочався. Лижні викрутаси. У нас Вы можете смотреть онлайн лучшие русские, индийские, турецкие сериалы на русском языке, новые фильмы, мультфильмы 2016 года, телешоу, новости, передачи Дискавери и многое другое... Наш сайт открыт для всех: здесь можно смотреть онлайн бесплатно в хорошем качестве, наслаждаться новыми сериями любимых сериалов, смотреть свежие выпуски новостей, развлекать детишек, включая им самые новые мультфильмы онлайн. Мы собирали для Вас лучшую сборку (архив) видео материалов сети, которые не дадут Вам заскучать у Нас в любое время суток.	0.482422	low_quality	0.282715	low_quality	0.108766	12,972
part.1906.parquet	hplt-2.0/dd3c94dbaa8b0d42fd61f4e5b3d6190c	UK	0.999696	hplt-2.0	./CC-MAIN-20221208082315-20221208112315-00418.warc.gz	Голова Луцької районної ради Олександр Омельчук звільнив одного зі своїх радників на громадських засадах Віктора Церпіша. Відповідне розпорядження було підписане сьогодні, 18 листопада, ідеться на сайті райради. Таке рішення викликане обурливою поведінкою Віктора Церпіша в час війни. Зокрема, Віктор був організатором скандальної вечірки до Дня студента у луцькому клубі Versailles. Вечірка відбулася у четвер, 17 листопада. Гучне святкування викликало обурення у користувачів мережі. Зокрема, лучанка Дарина Коваль опублікувала у своєму інстаграмі допис про те, наскільки недоречною є така вечірка сьогодні. Допис Дарини зібрав більше семи сотень вподобань. Користувачі у коментарях засуджують поведінку молоді, яка прийшла на цю вечірку, а також організаторів заходу. Джерело: "Конкурент"	Head of the Lutsk District Council, Oleksandr Omelchuk, dismissed one of his advisors, Viktor Tserpis, on a public basis. The corresponding order was signed today, November 18th, according to the district council’s website. This decision was triggered by Viktor Tserpis’s outrageously inappropriate behavior during the war. Specifically, Viktor was the organizer of a scandalous party for Student Day at the Versailles club in Lutsk. The party took place on Thursday, November 17th. The loud celebration provoked outrage among social media users. Specifically, Lutsk resident Darina Koval published a post on her Instagram expressing how inappropriate such a party is today. Darina’s post received over seven hundred likes. Users in the comments condemn the behavior of the young people who attended the party, as well as the organizers of the event. Source: “Konkurent”	0.072998	low_quality	0.523926	low_quality	0.000982	12,973
part.1906.parquet	ukrainian-news/10162387	UK	0.999944	ukrainian-news	Повінь - зміна системи	При діабеті другого типу рівень цукру в крові піднімається до небезпечного рівня, якщо не вживати відповідних заходів. У боротьбі із захворюванням здатний допомогти такий дешевий продукт, як яблучний оцет. При регулярному вживанні він ефективно контролює течії діабету Такого висновку дійшли медики після того, як провели дослідження за участю 110 пацієнтів з діабетом другого типу. Учасників поділили на дві групи. В одній піддослідній під час вечері давали 15 мл яблучного оцту, розведеного в 200 мл води. Інша група отримувала плацебо. Експеримент тривав упродовж трьох місяців. Результати дослідження опубліковані в International Journal of Medical Research & Health Sciences. Після закінчення необхідного терміну дослідники провели аналізи та побачили значні зміни HbA1c та рівня цукру в крові натщесерце у людей, які під час вечері пили яблучний оцет. HbA1c (глікований гемоглобін) – біохімічний показник крові, що відображає середній вміст цукру в крові за тривалий період. Рівень глюкози в крові натщесерце вимірює рівень цукру в крові на момент дослідження (зазвичай після нічного голодування). "Яблучний оцет при регулярному вживанні ефективний для контролю діабету, зниження гіперхолестеринемії та гіпертригліцеридемії у пацієнтів з цукровим діабетом другого типу", – зробили висновок дослідники.	При діабеті другого типу рівень цукру в крові піднімається до небезпечного рівня, якщо не вживати відповідних заходів. У боротьбі із захворюванням здатний допомогти такий дешевий продукт, як яблучний оцет. При регулярному вживанні він ефективно контролює течії діабету. Такого висновку дійшли медики після того, як провели дослідження за участю 110 пацієнтів з діабетом другого типу. Учасників поділили на дві групи. В одній піддослідній під час вечері давали 15 мл яблучного оцту, розведеного в 200 мл води. Інша група отримувала плацебо. Експеримент тривав упродовж трьох місяців. Результати дослідження опубліковані в International Journal of Medical Research & Health Sciences. Після закінчення необхідного терміну дослідники провели аналізи та побачили значні зміни HbA1c та рівня цукру в крові натщесерце у людей, які під час вечері пили яблучний оцет. HbA1c (глікований гемоглобін) – біохімічний показник крові, що відображає середній вміст цукру в крові за тривалий період. Рівень глюкози в крові натщесерце вимірює рівень цукру в крові на момент дослідження (зазвичай після нічного голодування). "Яблучний оцет при регулярному вживанні ефективний для контролю діабету, зниження гіперхолестеринемії та гіпертригліцеридемії у пацієнтів з цукровим діабетом другого типу", – зробили висновок дослідники.	0.575684	low_quality	0.34082	low_quality	0.000774	12,974
part.1906.parquet	fineweb-2/37c05dbb-d2fa-400d-9593-81e43f0aacd6	UK	0.999416	fineweb-2	CC-MAIN-2019-51	Прем'єр-Ліга - результати і розклад матчів, турнірна таблиця, новини. Бойко: Напевно, почав тренуватися навіть раніше запланованого терміну Голкіпер киян зіграв свій перший матч після травми Голкіпер "Динамо" Денис Бойко, який вже залікував травму і зіграв повний матч з "Олімпіком" (3:1), розповів, як проходило його відновлення. "Завжди непросто після певного пропущеного періоду. До матчу з "Олімпіком" я готувався. Хочу сказати величезне спасибі всім людям, які брали участь в моє відновлення, реабілітації. Вони мені дуже сильно допомогли. Напевно, навіть раніше терміну почав тренуватися завдяки їм. Це їх величезна заслуга. Була хороша гра з "Олімпіком". У них непогана команда, хороший тренер, в першу чергу. Результати команди говорять за їх роботу. Вони молодці, якщо будуть продовжувати в тому ж дусі, у них - гарне майбутнє", - сказав Бойко.	Premier League – results and match schedule, standings table, news. Boyko: Probably, he started training even earlier than the planned term. The goalkeeper of Kyiv played his first match after injury. The goalkeeper of “Dynamo” Denis Boyko, who had already recovered from his injury and played a full match against “Olympic” (3:1), spoke about how his recovery was going. “It’s always difficult after a certain missed period. I was preparing for the match against “Olympic”. I want to say a huge thank you to everyone who participated in my recovery and rehabilitation. They helped me greatly. Probably, I even started training earlier than the planned term thanks to them. This is their great merit. There was a good game against “Olympic”. They have a not bad team, a good coach, first of all. The results of the team speak for their work. They are good if they continue in the same spirit, they have a bright future,” – said Boyko.	0.851563	low_quality	1.173828	low_quality	0.000183	12,975
part.1906.parquet	ubertext2.0/ubertext.wikipedia.filter_rus_gcld+short.orig.jsonl.xz.462054baf41eafa0233e6f8875d6c33a10b7c042	UK	0.999994	ubertext2.0	wikipedia	Теорема Фенхеля — Моро напівнеперервна знизу. За теоремою Фенхеля — Моро, ця функція не дорівнює своїй другій спряженій. Теорема Фенхеля — Моро — необхідна і достатня умова того, що дійснозначна функція дорівнює своєму дворазовому опуклому спряженню. При цьому для будь-якої функції вірно, що . Твердження можна розглядати як узагальнення . Її використовують у теорії двоїстості для доведення сильної двоїстості (через ). Для скінченного випадку теорему довів Вернер Фенхель 1949 року і для нескінченновимірного — 1960 року. Твердження теореми Нехай — гаусдорфів локально опуклий простір. Для будь-якої функції зі значеннями на розширеній числовій прямій випливає, що , де — опукле спряження до тоді й лише тоді, коли виконується одна з таких умов: # є напівнеперервною знизу і опуклою функцією, # , або # . У геометричному формулюванні теорема стверджує, що необхідною та достатньою умовою того, щоб надграфік функції був перетином надграфіків афінних функцій, є опуклість і замкнутість цієї функції. Примітки Література * * * * * *	Теорема Фенхеля — Моро є напівнеперервною знизу. За теоремою Фенхеля — Моро, ця функція не дорівнює своїй другій спряженій. Теорема Фенхеля — Моро — необхідна і достатня умова того, що дійснозначна функція дорівнює своєму дворазовому опуклому спряженню. При цьому для будь-якої функції вірно, що . Твердження можна розглядати як узагальнення . Її використовують у теорії двоїстості для доведення сильної двоїстості (через ). Для скінченного випадку теорему довів Вернер Фенхель 1949 року і для нескінченновимірного — 1960 року. Твердження теореми Нехай — гаусдорфів локально опуклий простір. Для будь-якої функції зі значеннями на розширеній числовій прямій випливає, що , де — опукле спряження до тоді й лише тоді, коли виконується одна з таких умов: # є напівнеперервною знизу і опуклою функцією, # , або # . У геометричному формулюванні теорема стверджує, що необхідною та достатньою умовою того, щоб надграфік функції був перетином надграфіків афінних функцій, є опуклість і замкнутість цієї функції. Примітки Література * * * * * *	0.559082	low_quality	0.57373	low_quality	0.001529	12,976
part.1906.parquet	fineweb-2/060f0b5f-1eac-4c4a-8c17-de9b43846f77	UK	0.999843	fineweb-2	CC-MAIN-2023-40	Агресор обстріляв міста Авдіївка, Костянтинівка, Лиман, Часів Яр, смт Велика Новосілка, Північне, Удачне, села Веселий Гай, Ганнівка, Дальнє, Максимівка, Новоукраїнка. Пошкоджено приватний будинок і непрацюючу підстанцію. З «Ураганів» із застосуванням касетних боєприпасів російська армія накрила Курахівську громаду. У селі Дальнє поранено 73-річну жінку. Парамедики поліції за допомогою цивільних мешканців евакуювали постраждалу до лікарні. Надійшла інформація про поранену цивільну особу в Часовому Яру, яку було травмовано внаслідок артилерійського обстрілу раніше, 3 липня. Крім того, сьогодні після опівночі ворог вдарив по Дружківці, пошкодив адмінбудівлю. Попередньо — люди не постраждали. Поліцією та СБУ відкрито кримінальні провадження за ст.438 (порушення законів та звичаїв війни) Кримінального кодексу України. За допомогою поліції евакуйовано ще 173 людей, з початку обов'язкової евакуації — 83 633 особи, серед них 10 034 – діти, 3 549 — люди з інвалідністю.	The aggressor shelled the cities of Avdiivka, Kostyantynivka, Lyman, Chasiv Yar, the settlement of Velika Novoselka, Pervoye, Udachne, the villages of Veselyi Hai, Hanniivka, Dalne, Maksimivka, and Novoukrainka. A private house and a non-operating substation were damaged. From “Uragans” using cassette ammunition, the Russian army struck the Kurakhiv community. In the village of Dalne, a 73-year-old woman was injured. Police paramedics, with the help of civilian residents, evacuated the injured woman to the hospital. Information has arrived about an injured civilian in Chasiv Yar, who was injured as a result of an artillery strike earlier, on July 3rd. Furthermore, today after midnight, the enemy struck at Druzhkovka, damaging an administrative building. Preliminary information is that no people were harmed. Criminal proceedings have been opened by the police and the SBU under Article 438 (violation of the laws and customs of war) of the Criminal Code of Ukraine. With the assistance of the police, another 173 people were evacuated; since the beginning of mandatory evacuation – 83,633 people in total, including 10,034 children and 3,549 people with disabilities.	0.602051	low_quality	1.427734	low_quality	0.004295	12,977
part.1906.parquet	fineweb-2/b0d1e533-a315-4362-bfa2-d3c764f7fd36	UK	0.998761	fineweb-2	CC-MAIN-2024-10	Інгредієнти: Тісто для млинців - 600 мл молока - 280 гр борошна - 3 яйця - 50 мл рослинної олії - 1 ст. цукру - 1 ч. л. солі (без гірки) Начинка з оселедця для млинців: - 200 гр філе (1 середній оселедець) - 2 яйця - 1 цибулина - 1 маринований огірок або невелике яблуко кислих сортів - 1 скибочка білого хліба - майонез - за смаком - кілька пір'я зеленої цибулі Рецепт приготування страви: - Яйця вбити в миску і збити вилкою до однорідного кольору з сіллю і цукром. - Влити близько 150 мл теплого молока, знову збити. - Просіяти через сито борошно і поступово ввести її в яєчну масу, вимішати густе тісто вінчиком або ложкою. - Безперервно помішуючи його, влити тонкою цівкою молоко, що залишилося кімнатної або теплої температури. - Залишити тісто млинця на 15 хвилин під кришкою. - На сковороду влити олію і поставити на сильний вогонь. - Після закипання олії влити його в тісто, швидко розмішуючи вінчиком. - На сковороду з рослинною олією, що залишилася, влити тіста і рівномірно розподілити його по дну. Смажити млинець до рум'яного кольору з обох боків і перекласти на тарілку, накрити великою мискою. - Просмажити таким чином інші млинці і скласти їх стопкою на тарілку, щоразу накриваючи мискою, щоб вони не висихали і залишалися м'якими. - Приготувати начинку для млинців. Оселедець очистити від шкіри та кісток, порізати філе невеликими кубиками та відкласти на окрему тарілку. - Яйця залити холодною водою та поставити на вогонь. Варити яйця після закипання близько 10 хвилин, потім злити окроп і залити холодною водою. - Після повного остигання очистити яйця від шкаралупи і порізати маленькими кубиками. - Цибулю промити і нашаткувати, огірок порізати на дрібні кубики (яблуко очистити від серцевини та шкірки, натерти м'якоть на крупній тертці та збризкати лимонним соком). - М'якуш білого хліба відокремити від скоринки і дуже дрібно порізати. - Поєднати всі інгредієнти для начинки в одній мисці, заправити салат майонезом і перемішати (посолити і поперчити до смаку). - На край млинця покласти близько 1-2 ст. начинки і згорнути млинець з оселедцем конвертиком або трубочкою. - Таким чином нафарширувати начинкою млинці, що залишилися, і перекласти їх на тарілку. - Подавати млинці з оселедцем до столу можна одразу після приготування. Смачного! Для того, щоб додати до цього рецепту ще більше цікавості, можна спробувати змінити склад начинки. Наприклад, можна додати квашену капусту або різні овочі, такі як морква, буряк або помідори. Крім того, можна замінити майонез на сметану або гірчицю, щоб додати до страви ще більше смаку. Також можна спробувати замінити на борошно гречане або інші альтернативні типи борошна, щоб зробити млинці ще більш корисними і безглютеновими.	Ingredients: Crepe Dough - 600 ml milk - 280 gr flour - 3 eggs - 50 ml vegetable oil - 1 tbsp sugar - 1 tsp salt (without flakes) Filling with herring for crepes: - 200 gr fillet (1 medium herring) - 2 eggs - 1 onion - 1 pickled cucumber or a small sour apple - 1 slice of white bread - mayonnaise - to taste - a few sprigs of green onion Dish preparation recipe: - Beat the eggs in a bowl and whisk with a fork to a uniform color with salt and sugar. - Pour about 150 ml of warm milk into it and whisk again. - Sift the flour through a sieve and gradually introduce it into the egg mass, whisking a thick dough with a whisk or spoon. - Continuously stir it, slowly pour in the remaining milk at room or warm temperature. - Leave the crepe dough to rest for 15 minutes under a lid. - Pour oil into a frying pan and put it on strong fire. - After the oil boils, pour it into the dough, quickly whisking with a whisk. - Pour the remaining vegetable oil into the frying pan and spread the dough evenly on the bottom. Fry the crepe until golden brown on both sides and transfer it to a plate, covering it with a large bowl. - Fry the other crepes in the same way and stack them on the plate, covering them with a bowl each time so that they do not dry out and remain soft. - Prepare the filling for the crepes. Clean the herring from the skin and bones, cut the fillet into small cubes and set aside on a separate plate. - Pour the eggs into cold water and put them on the fire. Boil the eggs after boiling for about 10 minutes, then drain the hot water and pour in cold water. - After complete cooling, peel the eggs from the shell and cut them into small cubes. - Wash the onion and chop it finely, cut the cucumber into small cubes (peel the apple, remove the core and skin, grate the pulp on a coarse grater and sprinkle with lemon juice). - Separate the pulp of the white bread from the crust and finely chop it. - Combine all the filling ingredients in one bowl, season with salad mayonnaise and mix (salt and pepper to taste). - Place about 1-2 tbsp of filling on the edge of the crepe and roll the crepe with herring into a small envelope or tube. - Fill the remaining crepes with the filling in this way and transfer them to a plate. - Crepes with herring can be served to the table immediately after preparation. Enjoy your meal! To add more interest to this recipe, you can try to change the filling composition. For example, you can add sauerkraut or various vegetables such as carrots, beets or tomatoes. In addition, you can replace mayonnaise with sour cream or mustard to add more flavor to the dish. You can also try replacing the flour with rye flour or other alternative types of flour to make the crepes even more healthy and gluten-free.	1.974609	low_quality	2.285156	low_quality	0.030608	12,978
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00088.parquet/202060	UK	0.999264	cultura-x	OSCAR-2201	СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервеньЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень 20082009201020112012201320142015201620172018201920202021 Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 Автор: Вікка Любителі випити за кермом можуть залишитися без коліс. Так, у автомобілістів, а також мопедистів, які тричі і більше злісно порушать цей пункт правил дорожнього руху, забиратимуть транспортні засоби. Робитимуть це на підставі судового рішення представники Державної виконавчої служби. Посприяє цьому і ДАІ. Вони доставлять автівку чи мопед порушника на штрафмайданчик. Далі – справа техніки: транспортний засіб оцінять та продадуть, залишок коштів від сплати штрафів та за оплату роботи експертів повернуть власнику. Пити за кермом небезпечно, а головне – дуже дорого. Кілька чарок можуть коштувати власного транспортного засобу. Так, достатньо тричі потрапити нетверезим за кермом до рук працівників ДАІ – і можете попрощатися із власним чотири чи двоколісним другом. Це – нова креативна акція від Державтоінспекції та Державної виконавчої служби. Віктор Козаченко, старший інспектор відділу ДАІ м. Черкаси: «Після рішення суду про оплатне вилучення транспортних засобів до нас надходять постанови, також вони підходять до ДВС, ми з ними разом спілкуємося і проводимо спільні заходи по вилученню транспортного засобу». У результаті ДАІ доставляє авто порушника на штрафмайданчик, ДВС – проводить опис і арешт майна. Така співпраця – корисна та просто необхідна, – зізнаються даішники. Адже з кожним роком любителів поганяти з вітерцем та хмелем у голові стає усе більше. Віктор Козаченко, старший інспектор відділу ДАІ м. Черкаси: «Так, якщо у 2009 році до ДАІ надійшло лише 4 постанови суду про оплатне вилучення авто, то у 2010 – вже десять». Після опису та арешту майна буде проведена також і експертна оцінка. У підсумку – автівка чи скутер порушника та боржника підуть з молотка. Оксана Вельган, центральний відділ ДВС міського управління юстиції: «Майно буде продане на аукціоні, гроші будуть передані порушнику, точніше – той залишок, що залишиться після погашення заборгованості». Утім, у порушників є ще шанс повернути назад рідні колеса. Оксана Вельган, центральний відділ ДВС міського управління юстиції: «Вони можуть оскаржити рішення у керівництва ДВС або в суді». На це боржник матиме 10 днів. В іншому випадку – горе-водій може забути про рідне авто чи мотоцикл щонайменше на три роки. Головна » Новини на ВІККА » ВіККА-новини » Любителі випити за кермом можуть залишитися без коліс Поділитися 0 0 голосів Рейтинг статті Підписатися Залогінитися Повідомте про нові подальші коментарінові відповіді на мої коментарі Label {} [+] Ім'я* Електронна пошта* Рейтинг статті Label {} [+] Ім'я* Електронна пошта* 0 Коментарі Вбудовані Відгуки Переглянути всі коментарі Стали свідком новини? Тисніть тут Дивіться також Страусину ферму знайшли на Черкащині (ВІДЕО) Історія черкаських Ромео і Джульєти (ВІДЕО) Коли запустять швидкісну електричку з Києва до Черкас? (ВІДЕО) Меню Новини ВІККА-НОВИНИ Програми Спецпроекти Телепрограма Про нас Блоги Контакти Приймальня: (0472) 35-03-55 Рекламний відділ: (093) 103-0596 або 37 27 10 E-mail: reklama@vikka.ua Редакція: (0472) 35-31-64 Редакція сайту: (063) 872-63-24 e-mail: news@vikka.ua Структура власностi Копіювання будь-яких матеріалів сайту дозволено тільки із зазначенням джерела інформації у вигляді гіперпосилання на vikka.ua не далі другого абзацу.	СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервеньЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГрудень 20082009201020112012201320142015201620172018201920202021 Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 Автор: Вікка Любителі випити за кермом можуть залишитися без коліс. Так, у автомобілістів, а також мотопедистів, які тричі і більше злісно порушать цей пункт правил дорожнього руху, забиратимуть транспортні засоби. Робитимуть це на підставі судового рішення представники Державної виконавчої служби. Посприяє цьому і ДАІ. Вони доставлять автівку чи мопед порушника на штрафмайданчик. Далі – справа техніки: транспортний засіб оцінять та продадуть, залишок коштів від сплати штрафів та за оплату роботи експертів повернуть власнику. Пити за кермом небезпечно, а головне – дуже дорого. Кілька чарок можуть коштувати власного транспортного засобу. Так, достатньо тричі потрапити нетверезим за кермом до рук працівників ДАІ – і можете попрощатися із власним чотири чи двоколісним другом. Це – нова креативна акція від Державтоінспекції та Державної виконавчої служби. Віктор Козаченко, старший інспектор відділу ДАІ м. Черкаси: «Після рішення суду про оплатне вилучення транспортних засобів до нас надходять постанови, також вони підходять до ДВС, ми з ними разом спілкуємося і проводимо спільні заходи по вилученню транспортного засобу». У результаті ДАІ доставляє авто порушника на штрафмайданчик, ДВС – проводить опис і арешт майна. Така співпраця – корисна та просто необхідна, – зізнаються даішники. Адже з кожним роком любителів поганяти з вітерцем та хмелем у голові стає усе більше. Віктор Козаченко, старший інспектор відділу ДАІ м. Черкаси: «Так, якщо у 2009 році до ДАІ надійшло лише 4 постанови суду про оплатне вилучення авто, то у 2010 – вже десять». Після опису та арешту майна буде проведена також і експертна оцінка. У підсумку – автівка чи скутер порушника та боржника підуть з молотка. Оксана Вельган, центральний відділ ДВС міського управління юстиції: «Майно буде продане на аукціоні, гроші будуть передані порушнику, точніше – той залишок, що залишиться після погашення заборгованості». Утім, у порушників є ще шанс повернути назад рідні колеса. Оксана Вельган, центральний відділ ДВС міського управління юстиції: «Вони можуть оскаржити рішення у керівництва ДВС або в суді». На це боржник матиме 10 днів. В іншому випадку – горе-водій може забути про рідне авто чи мотоцикл щонайменше на три роки. Головна » Новини на ВІККА » ВіККА-новини » Любителі випити за кермом можуть залишитися без коліс Поділитися 0 0 голосів Рейтинг статті Підписатися Залогінитися Повідомте про нові подальші коментарінові відповіді на мої коментарі Label {} [+] Ім'я* Електронна пошта* 0 Коментарі Вбудовані Відгуки Переглянути всі коментарі Стали свідком новини? Тисніть тут Дивіться також Страусину ферму знайшли на Черкащині (ВІДЕО) Історія черкаських Ромео і Джульєти (ВІДЕО) Коли запустять швидкісну елект	0.582031	low_quality	0.294434	low_quality	0.000011	12,979
part.1906.parquet	hplt-2.0/71c17cbc987a936cd6377ab7c8c9359e	UK	0.998529	hplt-2.0	./WIDE-20140913193727-crawl427/WIDE-20140913195940-02781.warc.gz	Беліта відгуки - Відгуки - 15 Негативні відгуки-1 05.02.2014 Крем для рук, тіла Беліта З приходом зими моя шкіра стала дуже сухою і я вирішила спробувати її зволожувати кремами, в магазин Читати далі…-1 22.01.2014 ВВ крем для обличчя БелітаВідгуки: Косметика / декоративна ВВ крем для обличчя Беліта купила спонтанно, начитавшись позитивних відгуків. Як обіцяє виробник, кр Читати далі…-2 14.01.2014 Крем-маска зволожуюча Беліта Крем-маска зволожуюча Беліта не надає ніякої дії при сухій шкірі. Коли наносиш її товстим шаром на о Читати далі…-1 12.01.2014 Відбілююча Маска для обличчя Беліта У мене досить проблемна шкіра на якій часто з'являються висипання, а після них залишаються сліди які Читати далі…-3 21.12.2013 Крем-догляд для обличчя Беліта У мене суха і проблемна шкіра, на якій часто з'являються різні висипання, і я вирішила придбати таки Читати далі… 2 Позитивні відгуки Запах рідкого мила Беліта «Какао карамель» чудовий, він дуже приємний і насичений, я в нього просто Читати далі…1 06.02.2012 Крем-сатин для рук "Беліта" - Прекрасний крем! Крем-сатин для рук "Беліта" мені дуже сподобався. Він продається зі спеціальним дозатором, Читати далі… - Iнформація - - Відео - Відео для тега немає - Фотографії - Фотографій для тега немає	Reviews - Reviews - 15 Negative Reviews -1 05.02.2014 Hand and Body Cream Belita With the arrival of winter, my skin became very dry, and I decided to try moisturizing it with creams, to the store Read more…-1 22.01.2014 BB Cream for Face Belita Reviews: Cosmetics / Decorative I bought the BB cream for face Belita spontaneously, having read positive reviews. As the manufacturer promises, cr Read more…-2 14.01.2014 Moisturizing Cream Mask Belita The moisturizing cream mask Belita does not provide any effect on dry skin. When you apply it thickly on the Read more…-1 12.01.2014 Whitening Mask for Face Belita I have quite problematic skin on which pimples often appear, and after them, spots remain which Read more…-3 21.12.2013 Face Care Cream Belita I have dry and problematic skin, on which pimples often appear, and I decided to buy such Read more… 2 Positive Reviews Belita “Cocoa Caramel” Liquid Soap Scent is wonderful, it is very pleasant and rich, I just Read more…1 06.02.2012 Hand Satin Cream “Belita” - Wonderful Cream! I really liked the hand satin cream “Belita”. It is sold with a special doser, Read more… - Information - - Video - There is no video for this tag - Photos - There are no photos for this tag	0.006542	low_quality	0	low_quality	0.001189	12,980
part.1906.parquet	fineweb-2/1f2f1978-1fa3-4c33-929d-5df40a7e191e	UK	1.000008	fineweb-2	CC-MAIN-2017-26	Погода за місяцями: Погода у Гаугесуні у січні У січні у Гаугесуні буває в середньому 5 ясних днів і 9 днів з опадами. Випадає 219 міліметрів опадів — 9% річної норми. Середня температура води у січні — 4 градуси. Відносна вологість повітря становить 75%. Температура вдень і вночі Кількість сонячних і непогожих днів Найсонячніші місяці у Гаугесуні — травень, червень, липень. Найбільше днів із тривалими опадами буває у січні, жовтні і грудні. Кількість опадів, мм Мінімальна кількість опадів у Гаугесуні випадає у квітні, травні і червні, максимальна — у жовтні, листопаді і грудні. Вологість повітря, % Найвологіші місяці у Гаугесуні — лютий, березень, липень, вересень, грудень. Найсухіші — квітень, травень і червень. Температури води, °C Температура води у Гаугесуні найвища у червні, липні, серпні і вересні. Найнижча — у січні, лютому і березні.	Погода за місяцями: Погода в Гаугесуні в січні У січні в Гаугесуні буває в середньому 5 ясних днів і 9 днів з опадами. Випадає 219 міліметрів опадів — 9% річної норми. Середня температура води у січні — 4 градуси. Відносна вологість повітря становить 75%. Температура вдень і вночі Кількість сонячних і непогожих днів Найсонячніші місяці в Гаугесуні — травень, червень, липень. Найбільше днів із тривалими опадами буває у січні, жовтні і грудні. Кількість опадів, мм Мінімальна кількість опадів в Гаугесуні випадає у квітні, травні і червні, максимальна — у жовтні, листопаді і грудні. Вологість повітря, % Найвологіші місяці в Гаугесуні — лютий, березень, липень, вересень, грудень. Найсухіші — квітень, травень і червень. Температури води, °C Температура води в Гаугесуні найвища у червні, липні, серпні і вересні. Найнижча — у січні, лютому і березні.	0.733887	low_quality	0.566406	low_quality	0.000012	12,981
part.1906.parquet	hplt-2.0/98f58188d446de5f3950cdfd4751583d	UK	0.89953	hplt-2.0	./CC-MAIN-20221206161009-20221206191009-00552.warc.gz	Дивнi cтocунки мiж внучкoю i бaбуcею. Вcяке дoпoмoгa тiльки зa гpoшi… – Я зpaнку хoдилa в мaгaзин i пpoдуктiв пpинеcлa тiй cтapенькiй – poзпoвiдaє знaйoмa. – Суciдкa, знaчить, диcциплiнoвaнo cидить удoмa, в мaгaзин не хoдить зapaз, пicля тoгo, як зaбopoнили? – Тaк вoнa, знaєш, не дуже кудиcь хoдить! Не тaкa вже й вoнa cтapенькa, шicтдеcят ciм їй, чи шicтдеcят вiciм, aле хoдити вaжкo. Мaкcимум, щo вoнa мoже, це cпуcкaлacя нa лiфтi у двopi пocидiти нa лaвoчцi, тa й тo зa дoпoмoгoю внучки в ocнoвнoму. Її внучцi Ользi 23 poки. Живе oкpемo вiд бaтькiв i нaвчaєтьcя в нaшoму мicтi в унiвеpcитетi. Вoнa ще тaкoж пpaцює пoмiчникoм юpиcтa у центpi мicтa. А дo бaбуci їздить пicля poбoти aбo нa вихiдних. Дoпoмaгaє cтapенькiй в хaтi пoпpибиpaти, пoмити пiдлoгу, pечi випеpе i caму жiнoчку дoгляне. Оплaчує кoмунaльнi пocлуги чеpез oнлaйн cеpвic тa дoпoмaгaє бaбуci вiдвiдувaти лiкapiв у пoлiклiнiцi. – Дiтей у мoєї cуciдки двoє взaгaлi, i oнукiв у неї четвеpo, aле дo бaбуci їздить лише oднa Оля. Решту ми тут i не бaчили. – Тpебa ж, якa фaйнa oнучкa у бaбуci! – Ой, я теж їй якocь cкaзaлa – мoлoдець, мoвляв, у вac внучкa! Але бaбуcя cкaзaлa, щo тaкa дoпoмoгa нacпpaвдi не зa "дякую", a зa пoлoвину пенciї. Суciдкa булa тpoхи здивoвaнa, м'якo кaжучи, кoли пoчулa вcю пpaвду пpo ту дoпoмoгу. – А пoтiм пoдумaлa – зapaз чacтo-гуcтo бaбуci зa те, щo з oнукaми cвoїми piдними cидять, беpуть з дiтей cвoїх дocить тaки нopмaльнi гpoшi! – poзпoвiдaє вoнa. – Це нopмaльнa пpaктикa плaтити гpoшi зa дoпoмoгу. Зaте якщo внучкa хoдить дo бaбуci дoпoмaгaти зa гpoшi – люди чoмуcь oбуpюютьcя: як тaк мoжнa. – Хapaктеp у бiльшocтi бaбуcь зapaз не цукop! Тo тiльки з чужими людьми тaк пpямo тaкi хopoшi тa милi, бoжi кульбaбки, a зi cвoїми – тo тaкий хapaктеp пoкaзують. – Цiкaвo, a з oнукaми вoнa cвoгo чacу дiтям дoпoмaгaлa? – Тa яке тaм, пpo щo ти гoвopиш? – мaхaє pукoю cуciдкa. – Кoли внуки були ще зoвciм мaленькi, дiтям її, пaм'ятaю, булo дocить тaки вaжкo вoнa пpaцювaлa нa п'ятиденцi, a тaм вже i внуки пiдpocли, дoпoмoгa cтaлa вже й не пoтpiбнa. Ну, aле я oт не знaю чи пpaвильнo poбить дiвчинa, щo беpе гpoшi в piднoї бaбуci зa дoпoмoгу. І тaкi вiднocини бувaють у piдних людей, кoгo тут пoтpiбнo зpoзумiти i пiдтpимaти, не знaю. А як Ви cтaвитеcь дo цiєї cитуaцiї?	Divni stosunki mizh vnuchkoyu i babusieyu. Vsyake dopomoha tilʹky za groshi… – Ya zranku khodila v magazyn i produkty prinesla tiy starenʹkoyi – rozpovidaye znayoma. – Susidka, znachyt, dyscipʹlanovno sidytʹ udoma, v magazyn ne khodytʹ zaraz, pysʹlya toho, yak zaboronyly? – Tak vona, znayesh, ne nadyhʹ krydoʹ sʹ kryvʹ. Ne taka kryvo starye, shistdesyat sim ї ї shistdesyat visim, a le khodyty vanya vazh'ko. Maksimum, shcho vona moze, tse spuskalsya na lifti u d'vori posidyt' na lavotsi, ta y to za dopomohoyu vnuchk'u v osnovnomu. Yiyi vnuchk'i Olzi 23 roky. Žyve okremo vid batʹkiv i navchayetsya v nashomu mistsi v universytet'i. Vona she ta'ko ž y sprochno p'yatʹsya yurista u tsentri mista. A do babusi žyždytʹ pysʹlya roboty a abo na vykhidnykh. Dopomahaє starye v khati poprybaryty, pomyty pidlogu, rechi vyper' i samu žinonku dologne. Opʹchuye komunʹni poslugi chery za onlajn servis ta dopomahaє babusi vidvidavaty likari v polikliniyi. – Dite'u moєї susidki dvoe vzaga, i onuki u neye chotyro, a le do babusi žyždytʹ li'she Olia. Reshtu mi tut i ne bachti. – Treba zh, jaka fain' onuchka u babusi! – Oi, ya tezh ї ї skazala – molodec', movlyav, u vas vnučka! Ale babusya skazala, to taka dopomoha naspravdi ne za “dyakuyu”, a za polovinu pensiyi. Susidka bula trokhi zdivovana, myako kazuchi, koly pochula vsyu pravdu pro tu dopomohu. – A potom podumala – zaraz chasto-gusto babusi z te, shcho z onukami svoї rydnymi sidytʹ, beryut z ditei svoikh dosit' taki normal'ni groshi! – rozpovidaye vona. – Tse normal'na praktika płaty groshi za dopomohu. Zate jak vnučka khodyt do babusi dopomohat' za groshi – ludy chyomuś oburyutʹsya: yak ta taka možna. – Kharakter u bil'shosti babusʹ zaraz ne cukor! To tilʹky z chuzhymi lud'mi tak pryamo taki horoshi ta myli, boži kul'babki, a zі svoїmi – to taki kharakter pokazuyut'. Cykavo, a z onukami vona svoho chaso dite'm dopomohala? – Ta yakie ta tam, pro shcho ti govorish? – makhaye rukoyu susidka. – Koly vnu'ki buly she zovsim zamaly'ki, dite'm yiyi, pam'yatanu, bylo dosit' taka vazh'ko vona pracyvala na pys'yden'tsi, a ta zam uzvnyky podrosli, dopomoza stal' vaze y ne potribna. Nu, a le ya ot znayu chi pravil'no robyt dzhynina, shcho beryut groshi v ridnoї babusi za dopomohu. I taki vidnosyny buvayut v ridnih ludzi, kogo tut potribno zrozumit' i pidtrimat', ne znayu. A yak vy stavitytes' do tsey situatsii?	0.505859	low_quality	0.20752	low_quality	0.000052	12,982
part.1906.parquet	fineweb-2/21f6616e-9235-4122-98d8-5dd6c509e97a	UK	0.99995	fineweb-2	CC-MAIN-2023-40	Президент США Джо Байден офіційно визнав геноцидом масові вбивства вірмен у Османській імперії 1915 року, що потенційно ускладнює й так непрості відносини США з Туреччиною. Відповідне повідомлення опубліковане на сайті Білого дому. "Кожного року цього дня ми згадуємо життя всіх, хто загинув під час геноциду вірмен у епоху Османської імперії, і ми знову зобов'язуємося запобігати повторенню подібних злодіянь", – заявив Байден у декларації до 106-ї річниці трагічних подій. Загалом Байден двічі повторив слово «геноцид» стосовно масової різанини 1915 року у своїй заяві. "Американський народ вшановує всіх тих вірмен, хто загинув у геноциді, який розпочався 106 років тому", – зауважив він. Президент США також підкреслив, що світ має пам'ятати це, щоби залишатися пильними проти впливу ненависницьких проявів у всіх їхніх формах. На відміну від своїх попередників у Білому домі, які не хотіли ускладнювати відносини з Туреччиною, спадкоємицею Османської імперії, президент Байден висловив політичну волю у визнанні геноцидом масові вбивства вірмен. У своїй недавній розмові телефоном з президентом Ердоганом, за повідомленнями ЗМІ, Байден попередив турецького лідера, що планує публічно виступити з такою заявою. Як повідомлялося, за даними істориків, в роки Першої світової війни в Османській імперії було вбито до 1,5 млн вірмен. Туреччина заперечує, що убивства вірмен тоді були геноцидом, називаючи це наслідками для будь-якої громади, що могли б статися в умовах війни. При цьому, турецька сторона наполягає, що кількість загиблих вірмен в той період не перевищує 300 тисяч людей.	President of the United States Joe Biden officially recognized the mass killings of Armenians in the Ottoman Empire in 1915 as genocide, which potentially complicates already difficult relations between the United States and Turkey. The relevant statement was published on the White House website. “On this day every year, we remember the lives of all those who perished during the Armenian genocide in the era of the Ottoman Empire, and we reaffirm our commitment to preventing such atrocities from happening again,” Biden stated in a declaration marking the 106th anniversary of the tragic events. Overall, Biden twice repeated the word “genocide” in relation to the mass slaughter of 1915 in his statement. “The American people honor all the Armenians who died in the genocide that began 106 years ago,” he noted. The US President also emphasized that the world must remember this in order to remain vigilant against the influence of hateful manifestations in all their forms. Unlike his predecessors in the White House, who did not want to complicate relations with Turkey, the successor to the Ottoman Empire, President Biden expressed the political will to recognize the mass killings of Armenians as genocide. In his recent telephone conversation with President Erdoğan, according to media reports, Biden warned the Turkish leader that he intends to make a public statement on the matter. As reported, according to historians, during World War I in the Ottoman Empire, up to 1.5 million Armenians were killed. Turkey denies that the killings of Armenians at that time were a genocide, calling it the result of any community that could have occurred in wartime conditions. At the same time, the Turkish side insists that the number of Armenians killed during that period did not exceed 300,000 people.	1.922852	low_quality	2.732422	high_quality	0.068147	12,983
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00093.parquet/87997	UK	0.999716	cultura-x	mC4	Насичений та цікавий день у таборі «Сонячний» Броварської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 ім. В.О. Сухомлинського \| Броварська загальноосвітня школа №2 ім.В.О.Сухомлинського О 10 годині до табору завітав Новий український театр ляльок «Краплинка» з цирковою програмою, елементами розваг для дітей та дискотекою. На великих емоціях позитиву діти провели зустріч з артистами театру. Брали активну участь у цікавих, веселих, різноманітних та незвичайних конкурсах. Для них це було справжнє свято жартів – веселе та кумедне. День перебування у таборі закінчився спортивними іграми та естафетою «Найспритніший», до яких залучили дітей вчителі фізичної культури школи.	A rich and interesting day at the “Sunny” camp of the Bроварська general educational school of the I-III grades No. 2 named after V.O. Sukhomlynsky \| Bроварська general educational school No.2 named after V.O.Sukhomlynsky At 10:00, the New Ukrainian Puppet Theater “Краплинка” (Droplet) arrived at the camp with a circus program, elements of entertainment for children, and a disco. In a state of high excitement, the children spent a meeting with the theater’s artists. They actively participated in interesting, fun, diverse, and unusual contests. For them, it was a true holiday of jokes – funny and comical. The day of spending at the camp ended with sports games and the “Farthest” relay race, to which the school’s physical education teachers invited the children.	1.978516	low_quality	1.861328	low_quality	0.004747	12,984
part.1906.parquet	hplt-2.0/097967b4685059010616f61bfc96daf9	UK	0.999772	hplt-2.0	./CC-MAIN-20211026072759-20211026102759-00540.warc.gz	Банкротних sale: на «коронований» алтайський санаторій повісили цінник Конкурсний керуючий знаходиться в стадії банкрутства ТОВ «Росбиттехніка», яке управляє мережею «П'ятий елемент», оприлюднив «прейскурант» на найбільш цінні активи боржника. З торгів найближчим часом може піти санаторій «Корона Алтаю», свого часу викуплений компанією майже за безцінь. Про це свідчить повідомлення в реєстрі відомостей про банкрутство. З оголошення слід, що «Банк Финсервис», в заставі у якої знаходиться майно, оцінив п'ятиповерховий санаторій на 48 місць «Корона Алтаю» в 282,8 млн руб. Він знаходиться на острові ялицевих в Алтайському районі краю, у селища Катунь. Об'єкт належить «Росбиттехніке» на підставі договору від 2012 року. На додачу до санаторію йде право оренди земельної ділянки загальною площею 24 тисячі кв. м.Меню елітного санаторію включає стейки з маралятіни Відзначимо, що в 2012 році «Росбиттехніка» викупила санаторій за півціни і в 8 разів нижче заставної вартості. Торги з продажу «Корони Алтаю», що належав алтайської компанії «Зорі», були припинені на 19-й день. За час останніх торгів (Два аукціони 14 вересня і 26 листопада не відбулися через відсутність заявок) ціна санаторію знизилася майже вдвічі з 209,9 млн до 109,1 млн руб. Джерело в адміністрації Алтайського краю тоді не виключив, що «Корона» стане відомчим санаторієм-профілакторієм для менеджерів вищої і середньої ланки «5-го елемента». На Алтаї відомчі санаторії є у МВС, МНС. ЦБ РФ володіє санаторієм «Березовий гай» в Первомайському районі Алтайського краю. Готель був відкритий у вересні 2008 року. Його інвестору і колишньому власнику Генріху Еганяну будівництво «Корони» обійшлося в 500 млн рублів. Частина грошей пан Еганян зайняв у Сибірського банку Ощадбанку Росії. Санаторій він віддав у заставу банку, заставна вартість перевищила 790 млн рублів. За матеріалами Арбітражного суду Новосибірської області, на момент банкрутства «Зір» (березень 2011 року) компанія була винна Сибірському Ощадбанку 356,5 млн руб. В результаті продажу єдиного її майна Ощадбанку вдалося компенсувати лише 30% кредиторської заборгованості «Зір». Проте Сбербанк результатами публічних торгів задоволений, повідомляв тоді співробітник прес-служби банку. Додамо, що визначені ціни ще на два лоти. Перший - двоповерхова адміністративно-торговельну будівлю по вулиці Радянській, 193/1 в Бійську площею 2341,7 кв. м. Воно належить боржнику на праві власності на підставі договору інвестування будівництва з землею і стоїть 71,9 млн рублів. Другий - цех безрейкового транспорту по проспекту Космонавтів, 8/16 в Барнаулі площею 14 618,8 кв. м, його вартість - 116 млн рублів. Відзначимо, ТОВ «Росбиттехніка» (спочатку зареєстрована в Барнаулі, зараз - в Новосибірську) почала свою діяльність в 1990-і роки як оптова компанія. Справа про її банкрутство з літа минулого року розглядав арбітражний обласний суд. Сбербанк ще 24 серпня 2016 року зажадав визнати банкрутом «Росбиттехніку» в зв'язку з наявністю простроченої заборгованості в 124,15 млн руб. Серед кредиторів ТОВ значився також банк «Финсервис». Цікаво, що згідно з випискою з ЕГРЮЛ, юрособа відразу після звернення Ощадбанку в арбітраж приймає рішення про зміну місця знаходження, зроблено це було через тиждень після надходження позову. Замість Новосибірської області був обраний Гірничо-Алтайськ. До цього юрособа було зареєстровано в Барнаулі, потім - з травня 2015 року - в Новосибірську, а з 1 вересня 2016 року - вже в Республіці Алтай. Фото: архів ІА «Банкфакс»	Bankrupt sale: Price tag hung on “Coronated” Altai sanatorium The bankruptcy proceedings are underway for LLC “Rosbittechnika,” which manages the “Fifth Element” network, and its representative has published a “price list” for the most valuable assets of the debtor. The sale of the “Coron Altai” sanatorium, acquired almost for nothing by a company, may soon take place among the auctions. This is evidenced by a message in the register of information on bankruptcy. The announcement states that “Bank Finans” has valued the five-story “Coron Altai” sanatorium with 48 places at 282.8 million rubles. It is located on the Pine Island in the Altai district of the region, in the town of Katun. The object belongs to “Rosbittechnika” by virtue of a contract from 2012. In addition to the sanatorium, there is a right of usufruct over a land plot with an area of 24,000 square meters. It should be noted that in 2012, “Rosbittechnika” acquired the sanatorium for half price and eight times less than the collateral value. The sale of “Coron Altai,” which belonged to the Altai company “Zory,” was suspended on the 19th day. During the last auctions (two auctions on September 14 and November 26 did not take place due to lack of applications) the price of the sanatorium fell almost twice from 209.9 million to 109.1 million rubles. A source in the administration of the Altai region then did not rule out that “Coron” would become a departmental sanatorium-prophylactic center for managers of the higher and middle echelons of “5th Element.” There are departmental sanatoriums in the Ministry of Internal Affairs and the Ministry of Emergency Situations in Altai. The Central Bank of Russia owns the “Berezovy Gai” sanatorium in the Primorsky district of the Altai region. The hotel was opened in September 2008. Its investor and former owner, Heinrich Eganian, spent 500 million rubles on the construction of “Coron.” Part of the money, Mr. Eganian borrowed from the Siberian Branch of the Savings Bank of Russia. He ceded the sanatorium as collateral to the bank, with the collateral value exceeding 790 million rubles. According to materials from the Arbitrazh Court of the Novosibirsk Region, at the time of bankruptcy of “Zir” (March 2011), the company was in arrears to the Siberian Savings Bank in the amount of 356.5 million rubles. As a result of the sale of its sole asset, the Savings Bank managed to compensate only 30% of “Zir’s” debt. However, Sberbank was satisfied with the results of public auctions, the press service of the bank reported at that time. It should be added that the prices are defined for two lots. The first is a two-story administrative-commercial building on Street of Soviets, 193/1 in Baisk, with an area of 2341.7 square meters. It belongs to the debtor by virtue of an investment contract with land and costs 71.9 million rubles. The second is a non-rail transport workshop on Cosmonauts Avenue, 8/16 in Barnaul with an area of 14,618.8 square meters, its cost is 116 million rubles. It should be noted that LLC “Rosbittechnika” (originally registered in Barnaul, now in Novosibirsk) began its activity in the 1990s as an wholesale company. The case of its bankruptcy has been considered by the regional arbitration court since the summer of the previous year. Sberbank demanded to recognize “Rosbittechnika” as bankrupt on August 24, 2016, due to the presence of overdue debt in the amount of 124.1	0.617676	low_quality	0.912598	low_quality	0.00155	12,985
part.1906.parquet	fineweb-2/a4db9b83-318a-41c8-b90b-0956b86e4267	UK	0.998432	fineweb-2	CC-MAIN-2023-14	Особисті враження про рецепт: Лаконічне виконання улюблених ласощів! Неймовірно смачно! Це дуже старий рецепт торта Наполеон, родом з України. Інгредієнтів - мінімум, а результат чудовий! При бажанні можна маргарин нарізати на шматочки, а потім розтерти його руками з борошном. При цьому крихта виходить більш рівномірною, а процес йде швидше. Вливаємо молоко, замішуємо тісто. Тісто буде жирним, але до рук не буде липнути. Краще його довго не місити, щоб розкочувалося краще. Розділити тісто на 14 частин. Кожен розкачати в тонкий пласт. Перекласти пласт на сухий і чистий деко (я використовувала дно рознімної форми), зайві краю обрізати. Піч коржі по 5-7 хвилин при 200 градусах до золотистого. Коржі з дека знімати обережно широким ножиком. Обрізки тіста теж запікаємо, після зробимо з них крихту для посипання. Розтираємо три жовтки з трьома столовими ложками цукру до білого кольору, всипаємо три столові ложки борошна, перемішуємо. Додаємо трохи молока так, щоб вийшов негустий кисіль. Другу частину полока (0,5 літра) закип'ятити, влити в масу, помішуючи. Масу довести до кипіння. Потім остудити. Збити слів.масло з двома склянками цукру. Додавати по ложці в заварний крем, збиваючи на середній швидкості до гладкості. Крем буде дуже пишним. Промазати кремом коржі, складаючи один на одного. Присипати крихтою половиною. Закрити торт зверху дошкою обробною, поставити гніт 2 кг і залишити на ніч. Вранці торт осяде, боки його теж обсипаємо крихтою. Торт Наполеон мокрий готовий!	Personal impressions about the recipe: Concise execution of favorite treats! Incredibly delicious! This is a very old recipe for Napoleon cake, originating from Ukraine. Ingredients – minimum, and the result is wonderful! If desired, you can cut the margarine into pieces and then rub it with flour by hand. In this case, the crumb will be more uniform, and the process will go faster. We pour in the milk, knead the dough. The dough will be fatty, but it will not stick to the hands. It’s better not to knead it too much so that it rolls out better. Divide the dough into 14 parts. Roll each one into a thin layer. Transfer the layer to a dry and clean baking sheet (I used the bottom of a hinged form), trim off the excess edges. Bake the layers for 5-7 minutes at 200 degrees until golden brown. Carefully remove the layers from the baking sheet with a wide knife. The scraps of dough are also baked, and then we will make a crumb for sprinkling. We beat three egg yolks with three tablespoons of sugar until white, we sift in three tablespoons of flour, we mix. We add a little milk so that a not-too-thick pudding is obtained. Boil the second part of the milk (0.5 liters), pour it into the mass, stirring. Bring the mass to a boil. Then cool it down. Beat the butter with two glasses of sugar. Add one tablespoon at a time to the custard cream, beating until smooth. The cream will be very fluffy. Frost the layers with cream, stacking them on top of each other. Sprinkle with half the crumb. Cover the cake with a decorative board, put a mat of 2 kg and leave it overnight. In the morning, the cake will settle, and we also sprinkle the sides with crumb. Napoleon cake is ready and moist!	1.885742	low_quality	2.007813	low_quality	0.004616	12,986
part.1906.parquet	fineweb-2/304a683d-1896-436d-85fa-c7736eaa8430	UK	0.998781	fineweb-2	CC-MAIN-2020-10	"Моя вам порада. Друг засумував - підтримай. Не нависай над ним, трошки покрути регулятор уваги. Каву йому зроби, подивися - що у нього там з сигаретами? Вранці став на позиції, ковдри тобі вже не потрібно - накрий нею сусіда, який тільки ліг з бойового чергування, але постарайся не розбудити. Не говорив з мамою тиждень - терміново телефонуй. Кохана образилася - не наважуєшся сам поговорити, то запитай через спільних друзів: чому? Брат не домив посуд - домий за ним. Запитай - що у нього трапилося? Не педалюй, не лізь обійматися. Просто спокійно домий за нього посуд. Не розпалюй в печі, якщо не вмієш. Попроси когось, а сам зроби за нього іншу справу. Знайшов у себе чужу річ - оголоси. Пропала твоя - запитай. Помилився - проси вибачення. Помилилися перед тобою - щиро прости. Роби подарунки. Якщо зроблять подарунок тобі - обов'язково користуйся. Їдеш на таксі - додай від себе десять гривень. Скажи - за те що затримався вдома, пізніше вийшов. З будь-яких накопичень завжди відкладай від п'ятої до чверті на безповоротну допомогу друзям. Просто викресли ці гроші з обліку та обігу, прийми це як бетонний факт. Любиш - признайся. Відмовили - прийми і піди. Погодилися - прийми і неси. Ніколи не ображай жінок після третього дня сварки. Емоція вийшла - все, мовчи або йди. Ніколи не дорікай, якщо конфлікт вичерпаний. Зустрів мос%аля - переступи його, як г@вно. Життя просте і прекрасне. Якщо дотримуватися правил і переступати через г@вно." Look Gorky (С)	My advice to you. A friend is in trouble – support him. Don’t hang over him, just slightly adjust your attention. Make him a coffee, and see what he has there with cigarettes? Take a position in the morning, you don’t need blankets for yourself anymore – cover him with them, the neighbor who just finished a shift from combat duty, but try not to wake him up. You haven’t spoken to your mother for a week – call her urgently. Your beloved is offended – you don’t dare to talk to him yourself, so ask through common friends: why? Your brother hasn’t washed the dishes – wash them for him. Ask him – what happened to him? Don’t pedal, don’t try to embrace him. Just calmly wash the dishes for him. Don’t light the stove if you don’t know how. Ask someone, and do another task for him. You find a stranger’s thing – announce it. If your own thing is lost – ask. You made a mistake – apologize. If you made a mistake before him – sincerely apologize. Make gifts. If someone makes a gift to you – definitely use it. You’re riding in a taxi – add ten hryvnias to the fare. Say – for being late at home, later going out. From any savings, always set aside from fifth to quarter for helping friends in need. Simply erase these funds from your accounting and circulation, accept it as a concrete fact. You love – confess. You were rejected – accept it and leave. You agreed – accept it and carry on. Never offend women after the third day of a quarrel. An emotion came up – that’s it, be silent or leave. Never reproach if the conflict is exhausted. You met a comrade – step over him like shit. Life is simple and beautiful. If you follow the rules and step over the shit.”	1.28125	low_quality	1.544922	low_quality	0.00001	12,987
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00017.parquet/265623	UK	0.999837	cultura-x	mC4	05 Жовтня 2018 - Відділ освіти Печенізької РДА офіційний сайт Анатолій Бабічев ознайомився з освітніми проектами Печенізького району Напередодні професійного свята, Дня працівників освіти, під час робочого візиту Анатолій Бабічев, заступник голови Харківської обласної державної адміністрації, приділив увагу освітнім проектам, в реалізації яких брав безпосередню участь відділ освіти Печенізької райдержадміністрації. Анатолій Валерійович відвідав опорний навчальний заклад - Печенізький ліцей ім. Г.Семирадського. Голова районної ради Лариса Ярова, перший заступник голови райдержадміністрації Михайло Никитченко, заступник голови райдержадміністрації Ольга Кизим, начальник відділу освіти Наталія Прохорчук ... Читати далі » Переглядів: 181 \| Додав: pechen_obrazov_otdel \| Дата: 05.10.2018 \| Коментарі (0) З метою виявлення та підтримки лінгвістично обдарованих дітей, сприяння розкриттю їхнього таланту, формування громадянської, соціальної та загальнокультурної компетентностей, виховання почуття національної гідності й патріотизму та з нагоди Дня української писемності та мови на базі Печенізького ЦДЮТ 5 жовтня 2018 року було проведено районний етап обласного фестивалю ораторського мистецтва серед учнів 10-11 класів закладів освіти Печенізького району за темою «Я знаю: мова мамина свята, в ній вічний, незнищенний дух народу» (М. Адаменко). Журі районного етапу фестивалю визначило переможцем учня 10 класу Артемівського НВК Старікова Артема.	05 October 2018 - Official website of the Department of Education of the Pechenezh RADA Anatoly Babichev familiarized himself with the educational projects of the Pechenezh district. On the eve of the professional holiday, the Day of Educators, Anatoly Babichev, Deputy Chairman of the State Administration of the Kharkiv Oblast, paid attention to educational projects in which the Department of Education of the Pechenezh district state administration took direct part. Anatoly Valerievich visited the main educational institution – Pechenezh Lyceum named after G. Semiradsky. Chairman of the district council, Larisa Yavrova, First Deputy Chairman of the district administration, Mykhailo Nykytchenko, Deputy Chairman of the district administration, Olga Kyzym, Head of the Department of Education, Natalia Prokhortchuk... Read more » Views: 181 \| Added: pechen_obrazov_otdel \| Date: 05.10.2018 \| Comments (0) With the aim of identifying and supporting linguistically gifted children, promoting the development of their talent, forming civic, social and general cultural competencies, raising a sense of national dignity and patriotism, and on the occasion of the Day of Ukrainian Writing and Language, a regional stage of the Oblast Festival of Oratory was held at the Pechenezh House of Culture for Youth on October 5, 2018, among students of grades 10-11 of educational institutions of the Pechenezh district on the theme “I know: the language of my ancestors, in it is the eternal, indestructible spirit of the people” (M. Adamenko). The jury of the regional stage of the festival determined Artem Starikov, a student of grade 10 of the Starikove Secondary School Complex, as the winner.	1.885742	low_quality	1.503906	low_quality	0.000012	12,988
part.1906.parquet	fineweb-2/1661e124-1ff1-41cf-926b-47d28db3864b	UK	1	fineweb-2	CC-MAIN-2024-18	На війні з Росією загинув захисник з села Туропин Андрій Новосад «На щиті» повертається додому воїн Збройних сил України, мешканець села Туропин Андрій Новосад. Про це повідомили на сторінці Турійської селищної ради у фейсбук. Андрій Новосад став на захист рідної землі за покликом власного сумління 11 серпня 2023 року. Із 6 січня по 28 березня нинішнього року Андрій вважався зниклим безвісти. Загинув у Пологівському районі Запорізької області під час виконання бойового завдання по захисту територіальної цілісності та суверенітету України від збройної агресії російської федерації в наслідок штурмових дій з боку противника. Йому назавжди 45… Траурний кортеж із тілом загиблого Героя в Турійську громаду прибуде завтра, 31 березня. Орієнтовно об 11 годині проїде через Турійськ. Просять мешканців селища Турійськ, а також сіл Селець, Мокрець, Блаженик гідно зустріти Героя і віддати шану захиснику, створивши живий коридор. Церемонія прощання із Андрієм Новосадом розпочнеться біля його домівки о 13 годині. Поховання відбудеться на місцевому кладовищі в селі Туропин. У зв'язку з трагічною подією у Турійській громаді оголошена триденна жалоба з 30 березня по 1 квітня. «Низько схиляємо голови перед світлою пам'яттю Героя, який до останнього подиху боронив нас, нашу країну. Висловлюємо щире співчуття рідним та близьким з приводу непоправної втрати. Вічна і світла пам'ять захиснику!», – йдеться у дописі.	A defender from the village of Turopyn, Andrei Novosad, died in the war with Russia. “The Shield” is returning home a warrior of the Armed Forces of Ukraine, resident of the village of Turopyn, Andrei Novosad. This was reported on the page of the Turiyska settlement council on Facebook. Andrei Novosad defended his native land at the call of his own conscience on August 11, 2023. He was considered missing since January 6 to March 28 of this year. He died in the Polohivsky district of the Zaporizhzhia region during the performance of a combat task to protect the territorial integrity and sovereignty of Ukraine from the armed aggression of the Russian Federation as a result of assault operations by the enemy. He was forever 45… A mourning procession with the body of the fallen Hero will arrive in Turopyn tomorrow, March 31. Approximately at 11 am it will pass through Turopyn. Residents of the Turopyn settlement, as well as the villages of Selets, Mokrets, and Blazehnyk are asked to meet the Hero worthy and pay tribute to the defender, creating a living corridor. The ceremony of farewell to Andrei Novosad will begin near his house at 13:00. The burial will take place at the local cemetery in the village of Turopyn. Due to the tragic event, a three-day mourning has been declared in the Turopyn community from March 30 to April 1. “We bow our heads low before the bright memory of the Hero who defended us until his last breath. We express our sincere condolences to the relatives and friends on this irreparable loss. Eternal memory to the defender!” – it says in the post.	0.570313	low_quality	1.227539	low_quality	0.000321	12,989
part.1906.parquet	ubertext2.0/ubertext.news.filter_rus_gcld+short.orig.jsonl.xz.4f5899714c281ff547722940a59d6cd98a1ae559	UK	0.999894	ubertext2.0	news	ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг. Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття 1. Сфера дії Закону 1\. Дія цього Закону поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, відповідно до їхніх прав та свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 2\. Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов'язані з виникненням, переходом та припиненням права власності на житло та права користування житлом. 3\. Декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила. Стаття 2. Визначення термінів 1\. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: 1) адреса житла - місцезнаходження житла особи, що включає такі дані (за наявності): область, район, місто (село, селище), район у місті, вулиця (шосе/проспект/бульвар/алея/площа/майдан/провулок/узвіз/з'їзд/проїзд/лінія/просіка/тупик тощо), номер будівлі (будинку/корпусу/блоку/секції тощо), номер квартири (кімнати тощо); Переглянути далі	LAW OF UKRAINE This Law regulates relations in the field of providing public (electronic public) services related to the declaration and registration of place of residence (stay) of physical persons in Ukraine, establishes the procedure for providing such services and the procedure for the entry, processing, and exchange of relevant data in electronic registers and databases for providing such services. Section I GENERAL PRINCIPLES Article 1. Scope of the Law 1. This Law applies to citizens of Ukraine, as well as to foreign nationals and stateless persons who are legally present on the territory of Ukraine in accordance with their rights and freedoms provided for in the Constitution of Ukraine, laws, or international treaties of Ukraine, the consent to the binding effect of which has been granted by the Verkhovna Rada of Ukraine. 2. This Law does not apply to relations related to the occurrence, transfer, and termination of the right of ownership of housing and the right of use of housing. 3. Declaring the place of residence, registering the place of residence (stay) of a person is not grounds for such a person to acquire the right of possession, use, or disposal of housing (including not grounds for settling in or recognizing a person’s right to reside and/or the right of use of housing) about which the person has informed. Article 2. Definitions of Terms 1. In this Law, the following terms are used in the following sense: 1) address of housing – the location of a person’s housing, which includes the following data (if available): region, district, city (village, settlement), district in a city, street (avenue/highway/prospect/boulevard/alley/square/place/thoroughfare/cul-de-sac/driveway/line/gully/dead end etc.), building number (building/building block/block/section etc.), apartment number (room etc.); Переглянути далі	2.039063	low_quality	2.058594	low_quality	0.002782	12,990
part.1906.parquet	hplt-2.0/728df7881e10f114963614741cf40e69	UK	0.999745	hplt-2.0	./CC-MAIN-20180118171050-20180118191050-00005.warc.gz	Шановні ветерани військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Національної гвардії України, Головного управління розвідки МОУ, Прикордонної служби України і Міністерства Внутрішніх Справ України! Запрошуємо Вас взяти участь в II Форумі ветеранcьких організацій силових структур Херсонської області, який відбудеться 14 травня 2016 р. в приміщенні кіноконцертного залу «Ювілейний» об 11.00 На форум запрошені: - Голова Херсонської обласної державної адміністрації Гордєєв А. А.; - Голова Херсонської обласної ради Путілов А. С.; - Херсонський міський голова Миколаєнко В. В.; - Заступник голови Херсонської обласної ради Булюк В. В. голова оргкомітету Ігор Дроговоз	Dear veterans of the Armed Forces of Ukraine, the Security Service of Ukraine, the National Guard of Ukraine, the Main Intelligence Directorate of the Ministry of Defense, the Border Guard of Ukraine and the Ministry of Internal Affairs of Ukraine! We invite you to take part in the II Forum of Veteran Organizations of Security Forces of the Херson Region, which will take place on May 14, 2016 at the premises of the “Yuliyevskyi” Concert Hall at 11:00. The following have been invited to the forum: - Head of the Херson Regional State Administration Gordeyev A. A.; - Head of the Херson Regional Council Putilov A. S.; - Mayor of Херson Mykolaenko V. V.; - Deputy Head of the Херson Regional Council Buluk V. V. Chairman of the organizing committee Ihor Drogovoz	0.788574	low_quality	0.688965	low_quality	0.000013	12,991
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00082.parquet/437515	UK	0.999489	cultura-x	OSCAR-2109	Будьмо Здорові - Блог про здоровий спосіб життя > Фізична культура > Комплекс ранкової зарядки: зарядіться бадьорістю на весь день «Як почнеться ранок, так і пройде весь день». Про цю народну мудрість знає кожен з дитинства. Люди, які щоранку виконують фізичні вправи протягом дня, відчувають в собі бадьорість, приплив сил і енергії. А прокинутись на декілька хвилин раніше зможе, при бажанні, кожен. Ранкова зарядка може не займати у вас багато часу, вона призначена для того, що б організм прокинувся. Крім того, виконуючи ранкову зарядку, щодня хвилин по 10-15, протягом місяця можна втратити навіть декілька кілограм. Саме тому ми пропонуємо комплекс ранкової зарядки, який дозволить розпочати день активно і зарядить вас бадьорістю на весь день! Приступимо?	Let’s Be Healthy - A Blog About a Healthy Lifestyle > Physical Culture > Morning Exercise Routine: Charge Yourself with Energy for the Whole Day “As the morning begins, so does the whole day.” Everyone knows this folk wisdom since childhood. People who perform physical exercises every morning feel invigorated, full of strength and energy. And anyone can wake up a few minutes earlier, if they wish. A morning exercise routine doesn’t have to take up much time; it’s designed to awaken the body. Furthermore, by performing a morning exercise routine for 10-15 minutes every day for a month, you can even lose a few kilograms. That’s why we offer a morning exercise routine complex that will allow you to start the day actively and charge yourself with energy for the whole day! Shall we begin?	2.525391	high_quality	2.785156	high_quality	0.002929	12,992
part.1906.parquet	fineweb-2/bf7dcf1b-ac57-492f-81df-9f5a5697611c	UK	0.999617	fineweb-2	CC-MAIN-2019-39	У 25 кілометрах від Вінниці в селі Могилівка, що в Жмеринському районі є гранітний кар'єр єр з блакитною водою. Тут для людей облаштували зону для відпочинку. Водойма менша ніж у Черепашинцях, та маловідодома. Для відвідувачів пропонують близько 20 бесідок з мангалами, для малечі надувні басейни. Частина пляжу встелена піском, є територія для гри у волейбол, розміщені роздягальні та туалети. Також біля озера є вишка, з якої можна стрибати у прозору воду. На кожному кроці розміщені смітники. Вхід на територію платний, за людину потрібно заплатити 20 гривень, в'їзд машиною – 70 грн. Орендувати бесідку можна від 150 до 300 гривень. Є також біля зони відпочинку місцеве кафе. У прозорій води видно, як плаває риба. Навколо території для відпочинку ростуть дерева, трохи далі ліс. Вiнниця.info, фото – Світлана Радостєва.	Twenty-five kilometers from Vinnytsia, in the village of Mohylivka, located in the Zhmerynskyi district, there is a granite quarry with blue water. Here, an area for recreation has been equipped for people. The water body is smaller than in Cherepashyntsi and is little-known. Visitors are offered about 20 беседки (gazebos) with barbecues, and inflatable pools for children. Part of the beach is covered with sand, there is a territory for playing volleyball, changing rooms and toilets are located. Also, near the lake, there is a tower from which you can jump into the clear water. Bins are placed at every step. Entry to the territory is paid, a fee of 20 hryvnias is required per person, and entry by car is 70 UAH. A беседка (gazebo) can be rented for 150 to 300 hryvnias. There is also a local cafe near the recreation area. In the clear water, you can see fish swimming. Around the recreation area, trees grow, and a little further away, there is a forest. Vinnytsia.info, photo – Svitlana Radostєva.	1.495117	low_quality	1.748047	low_quality	0.005948	12,993
part.1906.parquet	hplt-2.0/b7a561e6fd60eeb5e0896fd187044c58	UK	0.787373	hplt-2.0	./CC-MAIN-20170116095124-00243-ip-10-171-10-70.ec2.internal.warc.4.gz	ЗВЕНИГОРОДСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ Краткая информация - Краткое наименование - ЗВЕНИГОРОДСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ - Телефон доп - - Факс - - Бренд - - - Вебсайт - Контактные лица - Директор - АЙРАПЕТЯН ВАРДАН ГРИГОРОВИЧ Деятельность - 85.11.1 - ДІЯЛЬНІСТЬ ЛІКАРНЯНИХ ЗАКЛАДІВ Описание - Описание работы - Похожие по виду деятельности организации - 1. ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ МЕДИЧНЕ ОБ'ДНАННЯ "ДІАЛІР" - 2. КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "КРИВОРІЗЬКИЙ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИЙ ДИСПАНСЕР № 2" ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ" - 3. ІВАНКІВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ - 4. КАХОВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ - 5. ЧАПЛИНСЬКА РАЙОННА ЛІКАРНЯ - 6. ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ПСИХІАТРИЧНА ЛІКАРНЯ №3 - 7. "МІСЬКИЙ ШКІРНО-ВЕНЕРОЛОГІЧНИЙ ДИСПАНСЕР" - 8. СИТКІВЕЦЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ СИТКОВЕЦЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ НЕМИРІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ - 9. МІСЬКА ЛІКАРНЯ 12 ВІДДІЛУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ГОРЛІВСЬКОГО МІСЬКВИКОНКОМУ - 10. РІВНЕНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЛІКАРСЬКО-ФІЗКУЛЬТУРНИЙ ДИСПАНСЕР - 11. СОЛОНООЗЕРНИЙ ФЕЛЬДШЕРСЬКО-АКУШЕРСЬКИЙ ПУНКТ - 12. ПУНКТ ФЕЛЬДШЕРСЬКО-АКУШЕРСЬКИЙ СЕЛА РИБНИК ДРОГОБИЦЬКОГО РАЙОНУ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ - 13. КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО "АМБУЛАТОРІЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ - СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ" С. ВЕРХНЯ МАНУЙЛІВКА - 14. ЛУГАНСЬКИЙ ПУНКТ ФЕЛЬДШЕРСЬКО-АКУШЕРСЬКИЙ - 15. АРХАНГЕЛЬСЬКА ДІЛЬНИЧНА ЛІКАРНЯ - 16. КОМУНАЛЬНА УСТАНОВА "НИЖНЬОДУВАНСЬКА СІЛЬСЬКА ЛІКАРСЬКА АМБУЛАТОРІЯ" - 17. АМБУЛАТОРІЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ - СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ С. КНЯЖОЛУКА - 18. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ СІСТЕМС" - 19. АМБУЛАТОРІЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ - 20. "ФЕЛЬДШЕРСЬКИЙ ПУНКТ С. ГРАБАРІВКА" КОМУНАЛЬНОЇ УСТАНОВИ "ПІЩАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ"	ЗВЕНИГОРОДСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ Краткая информация - Краткое наименование - ЗВЕНИГОРОДСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ - Телефон доп - - Факс - - Бренд - - - Вебсайт - Контактные лица - Директор - АЙРАПЕТЯН ВАРДАН ГРИГОРОВИЧ Деятельность - 85.11.1 - ДІЯЛЬНІСТЬ ЛІКАРНЯНИХ ЗАКЛАДІВ Описание - Описание работы - Похожие по виду деятельности организации - 1. ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ МЕДИЧНЕ ОБ'ДНАННЯ "ДІАЛІР" - 2. КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "КРИВОРІЗЬКИЙ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИЙ ДИСПАНСЕР № 2" ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ" - 3. ІВАНКІВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ - 4. КАХОВСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ - 5. ЧАПЛИНСЬКА РАЙОННА ЛІКАРНЯ - 6. ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ПСИХІАТРИЧНА ЛІКАРНЯ №3 - 7. "МІСЬКИЙ ШКІРНО-ВЕНЕРОЛОГІЧНИЙ ДИСПАНСЕР" - 8. СИТКІВЕЦЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ СИТКОВЕЦЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ НЕМИРІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ - 9. МІСЬКА ЛІКАРНЯ 12 ВІДДІЛУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ГОРЛІВСЬКОГО МІСЬКВИКОНКОМУ - 10. РІВНЕНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЛІКАРСЬКО-ФІЗКУЛЬТУРНИЙ ДИСПАНСЕР - 11. СОЛОНООЗЕРНИЙ ФЕЛЬДШЕРСЬКО-АКУШЕРСЬКИЙ ПУНКТ - 12. ПУНКТ ФЕЛЬДШЕРСЬКО-АКУШЕРСЬКИЙ СЕЛА РИБНИК ДРОГОБИЦЬКОГО РАЙОНУ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ - 13. КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО "АМБУЛАТОРІЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ - СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ" С. ВЕРХНЯ МАНУЙЛІВКА - 14. ЛУГАНСЬКИЙ ПУНКТ ФЕЛЬДШЕРСЬКО-АКУШЕРСЬКИЙ - 15. АРХАНГЕЛЬСЬКА ДІЛЬНИЧНА ЛІКАРНЯ - 16. КОМУНАЛЬНА УСТАНОВА "НИЖНЬОДУВАНСЬКА СІЛЬСЬКА ЛІКАРСЬКА АМБУЛАТОРІЯ" - 17. АМБУЛАТОРІЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ - СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ С. КНЯЖОЛУКА - 18. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ СІСТЕМС" - 19. АМБУЛАТОРІЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ - 20. "ФЕЛЬДШЕРСЬКИЙ ПУНКТ С. ГРАБАРІВКА" КОМУНАЛЬНОЇ УСТАНОВИ "ПІЩАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ"	0.121765	low_quality	0.103577	low_quality	0.997578	12,994
part.1906.parquet	fineweb-2/e87be8f3-2388-4448-8b0c-b2303d2329d3	UK	0.999818	fineweb-2	CC-MAIN-2019-13	Літак Boeing 737-800 авіакомпанії SkyUp з реєстраційним номером UR-SQA отримав фірмову ліврею перевізника. Після фарбування лайнер прилетів в аеропорт Бориспіль. Про це повідомляє ЦТС з посиланням на інформацію авіакомпанії. За інформацією SkyUp, ще одне її повітряне судно отримає нову ліврею до кінця лютого. Таким чином, після цього у фірмових кольорах перевізника, здійснювати польоти будуть вже три літаки SkyUp. У SkyUp Airlines повідомили, що також модифікують салони літаків для зручності пасажирів. На чотирьох літаках Boeing 737-800 з'являться нові крісла. Відстань між кріслами стане ширшою, отже, ваші подорожі будуть більш комфортними, – йдеться у повідомленні компанії. Раніше повідомлялося, що до кінця лютого авіакомпанія мала намір поповнити свій флот ще двома літаками. Про це в інтерв'ю ЦТС говорив її генеральний директор Євген Хайнацкий. Крім того, в подальших планах SkyUp на 2019 рік – придбання ще 3 ВС до літа. 23 грудня минулого року SkyUp поповнила свій флот п'ятим літаком – ним став Boeing 737-800 NG 2013 року випуску.	Boeing 737-800 aircraft of SkyUp airline with registration number UR-SQA received the airline’s livery. After painting, the liner arrived at Borispol Airport. This was reported by ЦТС with reference to the information from the airline. According to SkyUp, another of its aircraft will receive a new livery by the end of February. Thus, three SkyUp aircraft will operate flights in the company’s trademark colors after this. SkyUp Airlines reported that they are also modifying the cabins of the aircraft for the convenience of passengers. New seats will appear on four Boeing 737-800 aircraft. The distance between the seats will be wider, therefore, your travels will be more comfortable – it says in the company’s announcement. Earlier it was reported that by the end of February the airline intended to replenish its fleet with two more aircraft. This was stated by its General Director Yevhen Khainatsky in an interview with ЦТС. In addition, SkyUp’s plans for 2019 include the purchase of three more aircraft by the summer. On December 23 of last year, SkyUp replenished its fleet with a fifth aircraft – a Boeing 737-800 NG from 2013.	0.921387	low_quality	1.436523	low_quality	0.000012	12,995
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00078.parquet/1314	UK	0.999648	cultura-x	mC4	Генпрокуратура закрила справу проти бійця батальйону "Січ" з Хмельниччини - Новини Хмельницького і області Depo.ua Генпрокуратура закрила справу проти бійця батальйону "Січ" з Хмельниччини Ігор Олійник тепер без підозр 23 лютого 2016 15:33 Прокурор Сергій Гарасим закрив кримінальну справу проти бійця батальйону "СІЧ" Ігоря Олійника, повідомляє Depo.Хмельницький з посиланням на пост у "Фейсбуці" Житомирського очільника ВО "Свобода" Сидора Кізіна. Після двогодинного допиту активіста відпустили і справу закрили. "Два місяці просидів в Ізоляторі тимчасового тримання ГУМВС, - пише Сидір Кізін. - Його кидали до прес-камери з "чеченцями", допитували оперативники без участі адвоката та слідчого тощо. Під час перебування в ІТТ керівництво київського главку МВС заднім числом встигли звільнити Ігоря з лав батальйону з формулюванням "за порушення присяги та участь в масових заворушеннях", це при тому, що Ігор, маючи інвалідність з дитинства, приховав це, записавшись добровольцем і пішов захищати Україну, був у найгарячіших точках російсько- української війни." Депутат Ізяславської районної ради Хмельницької області Ігор Олійник, був затриманий у підозрі заворушень під ВР 31 серпня. Щодо подій 31 серпня 2015 року, то по цій справі в якості підозрюваних в організації та участі заворушень проходять ще шестеро подолян. Хмельничанин Олексій Логвін та кам'янчанин Ігор Сосна - під домашнім арештом, екс-нардеп та очільник київської обласної організації ВО "Свобода" Ігор Сабій – під особистими зобов'язаннями. Віктор Бурлик (нинішній депутат Хмельницької обласної ради) взятий на поруки нардепом Олександром Марченком. Ще двоє кам'янчан Сергій Крайняк та Ігор Гуменюк перебувають під вартою.	The Prosecutor General’s Office closed the case against a soldier from the “Seich” battalion from Khmelnitsky – News of Khmelnitsky and the Region Depo.ua The Prosecutor General’s Office closed the case against a soldier from the “Seich” battalion from Khmelnitsky Ihor Oliynyk is now without suspicion February 23, 2016 15:33 Prosecutor Serhiy Garasim closed the criminal case against soldier of the “Seich” battalion Ihor Oliynyk, reports Depo.Khmelnitsky citing a post on “Facebook” by the head of Zhytomyr Oblast of the “Svoboda” party, Sydor Kizyn. After two-hour interrogation, the activist was released and the case was closed. “He spent two months in the temporary detention facility of the Main Directorate of the National Police – writes Sydor Kizyn. – They threw him into the press booth with “Chechenians”, interrogated operatives without the presence of a lawyer and an investigator, etc. During his stay in the ITT, the leadership of the Kyiv Main Directorate of the National Police retroactively dismissed Ihor from the ranks of the battalion with the wording “for violation of the oath and participation in mass unrest,” all this while Ihor, having a disability since childhood, hid it, registering as a volunteer and going to defend Ukraine, was in the hottest spots of the Russian-Ukrainian war.” Ihor Oliynyk, a deputy of the Izyaslavsky district council of the Khmelnitsky region, was detained on suspicion of unrest near the Parliament on August 31. Regarding the events of August 31, 2015, six more residents of Podolia are proceeding as suspects in the organization and participation in unrest. Khmelnytsky resident Oleksiy Logvyn and Kamianets-Podilsky resident Ihor Sosna are under house arrest, former MP and head of the Kyiv Oblast organization of the “Svoboda” party Ihor Sabiy – under personal obligations. Viktor Burlyk (currently a deputy of the Khmelnitsky Oblast Council) is under bail by MP Oleksandr Marchenko. Two more Kamianets-Podilsky residents, Serhiy Krainyak and Ihor Humenyuk, are in custody.	0.422852	low_quality	1.205078	low_quality	0.00019	12,996
part.1906.parquet	hplt-2.0/1cf62ed2948ecf2fb9325dfafe67efb8	UK	0.9992	hplt-2.0	./CC-MAIN-20180524151157-20180524171157-00023.warc.gz	У Полтавській області чоловіка вбило блискавкою Трагедія трапилася 2 серпня, коли чоловік під час зливи випасав худобу. На Полтавщині в селі Сухинівка Кобеляцького району 39-річного чоловіка вбило блискавкою. Про це повідомили у відділі комунікацій Полтавського облуправління поліції. За їхніми даними, трагедія сталася 2 серпня, коли чоловік під час зливи випасав худобу. Від отриманого поразки блискавки чоловік помер на місці події. Тіло загиблого доставлено на судово-медичну експертизу джерело http://kg-ua.com/	In the Poltava region, a man was killed by lightning. The tragedy occurred on August 2nd when a man, during a thunderstorm, was herding livestock. In the village of Sukhinyovka, in the Kobelyak district of Poltava region, a 39-year-old man was killed by lightning. This was reported by the communications department of the Poltava Oblast Police Department. According to them, the tragedy occurred on August 2nd when the man was herding livestock during a thunderstorm. As a result of being struck by lightning, the man died at the scene. The body of the deceased was taken for forensic examination. source http://kg-ua.com/	0.636719	low_quality	1.263672	low_quality	0.025145	12,997
part.1906.parquet	cultura-x/uk_part_00050.parquet/91734	UK	0.978607	cultura-x	mC4	Наталя скачать музыку бесплатно и слушать онлайн Страница 12 - песни Наталя скачать и слушать музыку онлайн Cлушать и скачать Наталя бесплатно без регистрации в mp3 Песни «наталя» найдено примерно: 747 Наталя Валевска Я нікому не віддам твою весну .... Тіна Кароль, Наталя Могилевська, Потап Пісня буде поміж нас Коллектив Лисапетний батальйон и Наталя Фаліон - Сама файна с припева ) Креатив-Арт студио Бердичев женский голос диктор Наталя WaP.Ka4Ka.Ru Наталя Май Мамин вальс - Дорожка 09 наталочка наталя ластовецька,люда савка,наталочка чорняк Ти мені не даєш Кузьма Скрябін та Наталя Могилевська МИЛАШКА5 МАЯ Ты моя, а я твой (НАТАЛЯ+ОЛЕЖА;;;;;;;;;;;;; милашка сегодня ты главная.! с днем рождения!наталя!!!!!!!!!! Невідомий виконавець Наталя ♥[ღ_Давай Замутим Счастье_ღ]♥ Пумпа Вікторія Парасюк Настасья(кавер Наталя Валевська) ты чудо! Наталя я тебя люблю!ти просто самая хорошая подруга...=) Невiдомий Микола Янченко,Наталя Фаліон - -u0027Кума-Зима-u0027 (HD) Наталя Бучинська Дівчина весна (Ivan Demsoff & Dima Q Remix) https://vk.com/ua.club.music Українська музика Українська клубна музика Наталя Бучинська та Петро Чорний Сердце Пой! (Сл.Ю.Рибчинського) (2012) Наталя Май кажуть мама й тато Шкільний Випускний 2014 (1-4 класс) Наталя Бучинська Налейте шампанского, я выпью до дна За боль мою адскую, за ночи без сна. хор "Жайвір" Марта Вихопень, Наталя Малай, Юля Павлович,Ліля Гамота, Роман Грабовенський, Оля Лозинська,Оля Світа, Хри "В"язанка щедрівок" Наталя Май будем разом рахувати Шкільна пісня Шкільний Випускний 2014 (1-4 клас) Сл. О. Белоус - Наталя Бучинська "Це моя Україна..." С Днем рождения, подруга... Сестри Тельнюк feat Ведучі ТСН Наталя Мосейчук,Марічка Падалко,Лідія Таран,Юлія Бориско та Соломія Вітвіцька -я Повертайся живим Наталя Щигіль(Котовська) (Острів Дитинства) Давня весна (музика і запис Сергій Котовський) Співають -Наталя мельник та Володимир Гуменчук! ЦЕ -МОЯ ЗЕМЛЯ! сл і муз.-О.Рожанського! "Україна має талант-5".Коллектив "Лисапетний батальйон" и Наталя Фаліон Сама файна Demis Russos-"Сувениры" -русская версия Наталя Бучинська "Бегут года" - Наталя Май - Рідна школа (плюс) Звучить осінній вальс... І знову кличе в клас... І знову ми несем до школи квіти... А сонце золоте всміхається до нас... Дарує ласку бабиного літа... Це наша школа, рідна школа! Дитинства нашого земля! Її не зрадимо ніколи, бо ми одна сім'я Дует «Ярослав-на» (Наталя та Ярослав Дуб) Моя замріяна Весна, Моя заквітчана Калино, На білім світі ти одна, На цілім світі ти єдина... Приспів: А ми на щастя рушничок Сьогодні станемо з тобою. Розділим долю ми на двох І нероздільні станем двоє... Тебе нікому не віддам, Моя ти мрія сокрове Наталя Бучинська "Бегут года" - русская версия "Сувениры" (Демис Руссос) Наталя Бучинська Бегут года.... и грусть печаль в твоих глазах,а я не знаю,что тебе сказать Наталя Коляда (скрипка) Р.Сокачик Соната для скрипки і фортепіано (1 частина) Наталя Могилевська Устала ждать, спешить, бояться, Падать снова, подниматься, Уходить, захлопнув двери В завтра без тебя не веря Пока дышать не перестану Тебя любить я не устану. [muzmo.ru] Наталя Могилевська Мисяць по небу ходить (Я кажу н) [muzmo.ru] Наталя Валевська Палала (Neuronix remix) https://vk.com/ua.club.music Українська електронна музика Українська клубна музика Наталя Попович, Зіновій Таратинський КДІТКМ ім.І.К.Карпенка-Карого, художній керівник курсу Л.А.Олійник, викладач з вокалу Елеонора Яроцька 1991 рік Нет не люблю я вас да и любить не стану Наталя Бужинська Моя Україна (Ти шляхом праведним, святим йшла до волі, Україно!) Наталя Валевська Біда не в тім...Біда не в тім що свище вітер лютий, що січень на вікні малює мертві квіти, біда не в тім, що ти мене не любиш, біда що я тебе не можу розлюбити. Тетяна Янковська, Альона Фаніна, Наталя Ренгвельська Не залишай нас, отче Франциску Наталя Валевська Буду я твоєю Тільки ж ти не забудь Я й не знала, та й Палала, палала, палала У моєму небі зірка Падала, падала, падала Та й казали люди "гірко" Думала, думала, думала Збережу своє кохання Я кажу:"Ти люби мене, Вперше як в останнє Лері Він, Анна Седокова, Наталя Могилевська, Екс президенти Гімн фанатів Динамо Київ АРТУР ЧЕРНОБРИВЕЦ - "ЧЕРВОНА КАЛИНА" -сл. и муз. НАТАЛЯ МАЙ СТУДИЯ ЗВУКОЗАПИСИ - * PLESINA RECORDS * Вова любимый эта песня для тебя.я люблю тебя малыш.наталя Чуствуешь мой взгляд...я иду к тебе...ты в моей судьбе самый главный человек....разлука это испытание для сильных...хоть между нами киломментры...я тебя люблю мой зая Любов Стецюк, Наталя Чикурлій і Ольга Храпчинська Вишиванки-гімн Вишиванок Наталя Карпа Літо голову зриває, Хто куди, а ми в Дубаї, Нас давно уже чекає Місто, де зими немає! Місто, де ніхто не спить, Час, як вітер, там летить! Нас нічого не тримає! Come, come, come to Дубаї! Наталя Май вчителю+ Мій добрий вчителю, Душа Твоя криниця, Скажи мені, чому Тобі вночі не спиться? І посивіли скроні Й сумні Твої вуста, І відлітають вдаль Твої літа!.. Приспів: Спасибі, вчителю, Мій давній оберіг, За те, що я Вертаюсь на поріг, За те, що Ти на Олександр Пономарьов, Софія Ротару, Наталя Могилевська, Ірина Білик, Ані Лорак, та інші ОДНА КАЛИНА (Програма "Новорiчнi танцi З 1+1" 30.11.2006) Наталя Бучинська карпати..(підйом в смерічці) Приспів: Я така крилата, бо росла в Карпатах, Бо росла в Карпатах, де орел літа! В мене очі сині, бо на Україні Сині-сині ночі, небо і вода! В мене, мов колосся, золоте волосся, Бо на Україні осінь золота! Я Лері Він, Анна Седакова, Наталя Могилевська, Екс президенти Гімн фанатів Динамо Київ Наталя Бучинська Я співаю дзвінко бо я – українка, хто мене не любить, тих мені шкода! Наталя Максимова & Богдан Малик & ШеКсПіР Будь поруч ти (автор слів і муз .Б.Малик ) Наталя Могилевська 20. Давай з тобою займатися любов'ю ( Скрябін - Триб'ют: Через Чужі Окуляри) ·٠•●♥·Ковальчук Вадим & Наталя Мельнык !!!♪ ♥♫ кохана !!!!!! тебе моё солнышко !!!!!!=))ЛюБлЮ ТЕбя !!!!!!!!=)) Наталя Попович, Михайло Воробйов КДІТКМ ім.І.К.Карпенка-Карого, художній керівник курсу Леонід Артемович Олійник, викладач з вокалу Елеонора Яроцька 1991 рік Червона рута Наталя Сумська (автори - Юрій Рибчинський та Геннадій Татарченко) Свобода Наталя Бучинська Перемога)Низкий поклон тем людям, которые боролись за наши жизни в той ужасной войне. Спасибо им огромное, потому что если бы не они, то неизвестно, что было б с нами StadiumX Dzasko feat. Delaney Jane vs. Наталя Крапа Time is On Your Side Літо-літо (Roma mashup) Наталя Могилевська На грани (Устала ждать, спешить, бояться, Падать снова, подниматься, Уходить, захлопнув двери В завтра без тебя не веря Пока дышать не перестану Тебя любить я не устану. Наталя Пасічник Музібастудіо 2016 "Мої сни" Муз.і аранж.І.Лабача сл.В.Бриндзей гіт.Р.Костюка (korg triton pro 76)	Наталя скачать музыку бесплатно и слушать онлайн Страница 12 - песни Наталя скачать и слушать музыку онлайн Cлушать и скачать Наталя бесплатно без регистрации в mp3 Песни «наталя» найдено примерно: 747 Наталя Валевска Я нікому не віддам твою весну .... Тіна Кароль, Наталя Могилевська, Потап Пісня буде поміж нас Коллектив Лисапетний батальйон и Наталя Фаліон - Сама файна с припева ) Креатив-Арт студио Бердичев женский голос диктор Наталя WaP.Ka4Ka.Ru Наталя Май Мамин вальс - Дорожка 09 наталочка наталя ластовецька,люда савка,наталочка чорняк Ти мені не даєш Кузьма Скрябін та Наталя Могилевська МИЛАШКА5 МАЯ Ты моя, а я твой (НАТАЛЯ+ОЛЕЖА;;;;;;;;;;;;; милашка сегодня ты главная.! с днем рождения!наталя!!!!!!!!!! Невідомий виконавець Наталя ♥[ღ_Давай Замутим Счастье_ღ]♥ Пумпа Вікторія Парасюк Настасья(кавер Наталя Валевська) ты чудо! Наталя я тебя люблю!ти просто самая хорошая подруга...=) Невiдомий Микола Янченко,Наталя Фаліон - -u0027Кума-Зима-u0027 (HD) Наталя Бучинська Дівчина весна (Ivan Demsoff & Dima Q Remix) https://vk.com/ua.club.music Українська музика Українська клубна музика Наталя Бучинська та Петро Чорний Сердце Пой! (Сл.Ю.Рибчинського) (2012) Наталя Май кажуть мама й тато Шкільний Випускний 2014 (1-4 класс) Наталя Бучинська Налейте шампанского, я выпью до дна За боль мою адскую, за ночи без сна. хор "Жайвір" Марта Вихопень, Наталя Малай, Юля Павлович,Ліля Гамота, Роман Грабовенський, Оля Лозинська,Оля Світа, Хри "В"язанка щедрівок" Наталя Май будем разом рахувати Шкільна пісня Шкільний Випускний 2014 (1-4 клас) Сл. О. Белоус - Наталя Бучинська "Це моя Україна..." С Днем рождения, подруга... Сестри Тельнюк feat Ведучі ТСН Наталя Мосейчук,Марічка Падалко,Лідія Таран,Юлія Бориско та Соломія Вітвіцька -я Повертайся живим Наталя Щигіль(Котовська) (Острів Дитинства) Давня весна (музика і запис Сергій Котовський) Співають -Наталя мельник та Володимир Гуменчук! ЦЕ -МОЯ ЗЕМЛЯ! сл і муз.-О.Рожанського! "Україна має талант-5".Коллектив "Лисапетний батальйон" и Наталя Фаліон Сама файна Demis Russos-"Сувениры" -русская версия Наталя Бучинська "Бегут года" - Наталя Май - Рідна школа (плюс) Звучить осінній вальс... І знову кличе в клас... І знову ми несем до школи квіти... А сонце золоте всміхається до нас... Дарує ласку бабиного літа... Це наша школа, рідна школа! Дитинства нашого земля! Її не зрадимо ніколи, бо ми одна сім'я Дует «Ярослав-на» (Наталя та Ярослав Дуб) Моя замріяна Весна, Моя заквітчана Калино, На білім світі ти одна, На цілім світі ти єдина... Приспів: А ми на щастя рушничок Сьогодні станемо з тобою. Розділим долю ми на двох І нероздільні станем двоє... Тебе нікому не віддам, Моя ти мрія сокрове Наталя Бучинська "Бегут года" - русская версия "Сувениры" (Демис Руссос) Наталя Бучинська Бегут года.... и грусть печаль в твоих глазах,а я не знаю,что тебе сказать Наталя Коляда (скрипка) Р.Сокачик Соната для скрипки і фортепіано (1 частина) Наталя Могилевська Устала ждать, спешить, бояться, Падать снова, подниматься, Уходить, захлопнув	0.46582	low_quality	0.041504	low_quality	0.260885	12,998
part.1906.parquet	fineweb-2/2a1a1c61-4431-44b0-aed6-c7b9194118a9	UK	0.999348	fineweb-2	CC-MAIN-2020-10	Book: Відьмак. Останнє бажання Переклад з польської Сергія Легези Вона прийшла до нього перед ранком. Увійшла дуже обережно, тихо, безшелесно, пливла через кімнату наче примара, наче з'ява, а єдиний звук, який супроводжував її рух, видавала опанча, що терлася об голу шкіру. Утім, саме той тихесенький, ледь чутний шурхіт розбудив відьмака, а може, лише вирвав із напівсну, в якому він монотонно колихався, немов у безодні, підвішений між дном і поверхнею спокійного моря, серед легенько розгойданих пасм фукусу. Він не ворухнувся, не здригнувся навіть. Дівчина підпливла ближче, скинула опанчу, поволі, із ваганням, сперлася зігнутим коліном об край ложа. Він дивився на неї з-під примружених повік, не виказуючи, що вже не спить. Дівчина обережно залізла на постіль, на нього, обійнявши його стегнами. Спершись на напружені руки, мазнула по його обличчю волоссям, що пахло ромашкою. Рішуча й мовби нетерпляча, схилилася, торкнулася кінчиком перса його повіки, щоки, губ. Він посміхнувся, взявши її за плечі, дуже повільно, обережно, делікатно. Вона випросталася, тікаючи від його пальців, промениста, підсвічена, розмита у своєму сяйві в імлистій сірості ранку. Він ворухнувся, проте рішучим натиском обох долонь вона заборонила йому змінювати позицію, легкими, але наполегливими рухами стегон домагаючись відповіді. Він відповів. Вона вже не тікала від його долонь, відкидала голову назад, стріпувала волоссям. Шкіра її була холодною і дивно гладенькою. Очі, які він бачив, коли вона наближала обличчя до його щоки, були великі й темні, наче очі русалки. Заколисаний, він потонув у ромашковому морі, яке збурилося і зашуміло, втративши спокій. Потім казали, що чоловік той прийшов у місто з півночі, через браму Линварів[1]. Йшов пішки, а нав'юченого коня вів за повід. Стояло пізнє пообіддя, і крам линварів та римарів було замкнено, а вуличка була порожньою. Було тепло, але чоловік той мав напнутого на плечі чорного плаща. Чим привертав увагу. Затримався він перед корчмою «Старий Наракорт», постояв хвильку, дослухаючись до гомону голосів. У корчмі, як завжди о цій порі, було повно людей. Незнайомець не зайшов до «Старого Наракорту». Потяг коня далі, вуличкою вниз. Там була інша корчма, менша, і звалася вона «Під Лисом». Тут було пусто. Корчма мала не найліпшу славу. Корчмар підняв голову від діжки з квашеними огірками й зміряв гостя поглядом. Чужинець, все ще у плащі, стояв перед шинквасом рівно, нерухомо, мовчав. — Що дати? — Пива, — сказав незнайомець. Голос мав неприємний. Корчмар обтер руки полотняним фартухом та наповнив кухоль. Кухоль був надщербленим. Незнайомець не був старим, але волосся мав майже біле. Під плащем він носив потертий шкіряний кубрак[2], шнурований під шиєю та на плечах. А коли стягнув плаща, усі помітили, що на спині, на паску, мав меча. Не було у тому нічого дивного, у Визімі чи не всі ходили зі зброєю, тільки-от ніхто не носив меча на спині, ніби лук чи колчан. Незнайомець не всівся за стіл поміж нечисленими гостями, а й далі стояв біля шинквасу, міряючи хазяїна пронизливим поглядом. Сьорбнув із кухля. — Шукаю кімнату на ніч. — Не маю, — буркнув корчмар, зиркаючи на чоботи незнайомця, закурені та брудні. — У «Старому Наракорті» спитайте. — Я волів би тут. — Не маю, — корчмар нарешті упізнав акцент незнайомця. То був рівієць. — Заплачу`, — промовив чужинець тихо, мовби вагаючись. Саме тоді й розпочалася та паскудна історія. Віспуватий бурмило, котрий похмуро спостерігав за незнайомцем із тієї самої миті, як той увійшов, устав і приступив до шинквасу. Двійко його приятелів стали позаду, на відстані двох кроків. — Нема місця, гультіпако, сволото рівійська, — чвиркнув віспуватий, ставши впритул до незнайомця. — Нам тут, у Визімі, такі, як ти, не потрібні. Це порядне місто! Незнайомець узяв кухля та відсунувся. Глянув на корчмаря, але той відвів очі. Йому б і на думку не спало захищати рівійця. Зрештою, хто тих рівійців любить? — Кожен рівієць — злодій, — вів далі віспуватий, дихаючи пивом, часником і злістю. — Чуєш, що кажу, вилупку? — Не чує. Йому вуха лайном позакладало, — сказав один із тих, задніх, а другий зареготав. — Плати й вали звідси! — верескнув подзьобаний. Незнайомець тільки тепер подивився на нього. — Пиво доп'ю. — А ми тобі допоможемо, — просичав бурмило. Він вибив з рук рівійця кухоль і, одночасно хапаючи зайду за плече, вчепився пальцями у ремінь, який перекреслював навкіс груди чужинця. Один із тих, іззаду, піднімав кулак для удару. Чужак крутнувся на місці, вибиваючи віспуватого з рівноваги. Меч засичав у піхвах та коротко зблиснув у світлі каганців. Завирувало. Крик. Хтось із відвідувачів кинувся до виходу. З гуркотом упав стілець, луснула об підлогу глиняна миска. Корчмар — губи у нього тремтіли — дивився на жахливо розрубане обличчя віспуватого, який, чіпляючись пальцями за край шинквасу, саме зсувався, зникав з очей, немовби тонув. Ті двійко лежали на підлозі. Один нерухомо, а другий звивався і трясся у темній калюжі, що швидко збільшувалася. У повітрі, свердлячи вуха, вібрував тонкий, істеричний жіночий крик. Корчмар затремтів, хапнув ротом повітря й почав блювати. Незнайомець відступив під стіну. Зігнутий, напружений, уважний. Меча він тримав обома руками, водячи вістрям у повітрі. Ніхто не рухався. Жах, неначе холодне багно, заліплював обличчя, сковував рухи й затикав горлянки. Стражники увірвалися до корчми зі стукотом і грюкотом, утрьох. Мабуть, були поблизу. Мали напоготові оплетені ременями палиці, але, побачивши трупи, відразу вихопили мечі. Рівієць притулився спиною до стіни, лівицею витяг з-за халяви кинджал. — Кинь те! — зарепетував один зі стражників тремтячим голосом. — Кинь те, харцизяко! Із нами підеш! Другий стражник копнув лавку, що не дозволяла йому зайти до рівійця збоку. — Біжи по людей, Жмутик! — крикнув до третього, який тримався ближче до дверей. — Не треба, — сказав незнайомець, опускаючи меча. — Сам піду. — Підеш, сучий вилупку, але на мотузці! — зайшовся отой, із тремтливим голосом. — Кинь меча, бо я тобі довбню розвалю! Рівієць випростався. Швидко сунув клинок під ліву пахву, а правицею, здійнявши її над головою, у бік стражників, швидко накреслив у повітрі складний знак. Блиснули сріблясті заклепки, якими було густо всіяно довгі, аж по лікті, манжети шкіряного каптану. Стражники відсахнулися на крок, закриваючи обличчя ліктями. Хтось із гостей схопився на ноги, хтось знову побіг до дверей. Ще раз, дико і страшно, закричала жінка. — Сам піду, — повторив незнайомець гучним металевим голосом. — А ви троє — попереду. Ведіть до бургомістра. Я дороги не знаю. — Так, пане, — проммимрив стражник, опустивши голову. Рушив до виходу, непевно озираючись. Двійко інших спішно пішли за ним, задкуючи. Незнайомець крокував слідом, ховаючи меча до піхов, а кинджал за халяву. Як проходили вони повз столи, то гості заслоняли лиця полами кубраків. Велерад, бургомістр Визіма, пошкріб підборіддя й замислився. Не був він ані забобонним, ані боязким, але це не надихало його зостатися сам на сам із біловолосим. Нарешті він наважився. — Вийдіть, — наказав стражникам. — А ти сідай. Ні, не тут. Отам, подалі, як твоя ласка. Незнайомець усівся. Не мав він уже ані меча, ані чорного плаща. — Слухаю, — сказав Велерад, бавлячись важкезним буздиганом[3], що лежав на столі. — Я Велерад, бургомістр Визіма. Що маєш мені сказати, мосьпане розбійнику, перед тим, як підеш до темниці? Троє убитих, спроба накласти прокляття — незле, аж ніяк незле. За такі речі у нас, у Визімі, на палю саджають. Та я людина справедлива, спочатку тебе вислухаю. Кажи. Рівієць розстебнув кубрак, дістав з-під нього сувій білої козячої шкіри. — На роздоріжжях, по корчмах прибиваєте, — сказав він тихо. — Правда те, що там пишете? — А, — буркнув Велерад, дивлячись на витравлені на шкірі руни. — Така, значить, справа. Як я відразу не здогадався? Авжеж, найщиріша правда. Підписано: Фольтест, король, владця Темерії, Понтару й Магакаму. Виходить, правда. Але відозва відозвою, а закон законом. У Визімі я закон та порядок пильную! Людей мордувати не дозволю! Зрозумів? Рівієць кивнув на знак того, що зрозумів. Велерад гнівно посопів. — Знак відьмацький маєш? Незнайомець знову поліз за комір каптану, видобув круглий медальйон на срібному ланцюжку. На медальйоні було вибито голову вовка із вишкіреними іклами. — Ім'я якесь маєш? Можеш будь-яке назвати, не з цікавості запитую, а щоб розмову полегшити. — Звуся Ґеральтом. — Та хоч і Ґеральтом. Судячи з вимови — з Рівії? — З Рівії. — Так. Знаєш що, Ґеральте? Із тим, — Велерад поплескав долонею по відозві, — із тим — дай собі спокій. То поважна справа. Багацько вже намагалися. То, брате, не те саме, що пару гультяїв захльостати. — Знаю. Це мій фах, бургомістре. Написано — три тисячі оренів нагороди. — Три тисячі, — бургомістр закопилив губи. — І принцесу докупи, як люди балакають, хоча милостивий Фольтест того й не дописав. — У принцесі я не зацікавлений, — сказав спокійно Ґеральт. Сидів, склавши руки на колінах. — Написано — три тисячі. — Що за часи, — зітхнув бургомістр. — Що за паршиві часи! Ще років двадцять тому хто б і подумав, навіть на п'яну голову, що такі професії будуть? Відьмаки! Мандрівні вбивці василісків! Бродячі різуни драконів та утопців! Ґеральте! У твоєму цеху пиво дозволено пити? — Дозволено. Велерад плеснув у долоні. — Пива! — гукнув. — А ти, Ґеральте, сідай ближче. Бо чого ж то я. Пиво було холодним і пінистим. — Паршиві часи настали, — ремствував Велерад далі, сьорбаючи з кухля. — Наплодилося усілякої мерзоти. У Магакамі, у горах, аж роїться від боболаків. У лісах раніше хоч би вовк який вив, а зараз — на тобі: примари, боровики якісь, куди не плюнь — вовкулак чи інша яка зараза. По селах русалки та жалібниці дітей крадуть, на сотні вже рахуємо. Хвороби, про які раніше й не чув ніхто, аж волосся дибки. Ну, а до комплекту ще й оте! — він попхнув сувій шкіри по столу. — Не дивина, Ґеральте, що такий попит на ваші послуги. — Ця королівська відозва, бургомістре, — підвів голову Ґеральт. — Чи знаєте подробиці? Велерад відхилився на спинку стільця, сплів руки на череві. — Подробиці, кажеш? А знаю. Не те щоб з перших рук, але з достовірних джерел. — Про те мені, власне, і йдеться. — От ти уперся. Як знаєш. Слухай. — Велерад ковтнув пива, притишив голос. — Милостивий наш Фольтест, ще королевичем, за правління старого Меделла, свого батька, демонстрував нам, що може утнути, а утнути міг чимало. Ми сподівалися, що із часом те минеться. Але ж швидесенько після коронації, відразу по смерті старого короля, Фольтест самого себе перевершив. Ми аж роти пороззявляли. Коротше: зробив він дитинку своїй рідній сестрі Адді. Адда була від нього молодшою, але завжди вони трималися купи, і ніхто нічого й не підозрював, ну, може, тільки королева… Отож: дивимося, аж тут Адда — нате вам, із таким ото пузом, а Фольтест починає розводитися про шлюб. Із сестрою, уявляєш, Ґеральте? Ситуація диявольськи загострилася, бо Визімір з Новіграда саме вирішив видати за Фольтеста свою Дальку, вислав посольство, аж тут треба тримати короля за руки-ноги, бо той готовий бігти та гнати тих послів утришия. Вдалося, на наше щастя, бо Визімір спересердя випустив би нам тельбухи. Потім, не без допомоги Адди, яка зуміла вплинути на свого братуся, вдалося знеохотити щеня від швидкого шлюбу. Ну а потім Адда народила, у належний час, аякже. А тепер слухай, бо починається. Те, що народилося, бачив небагацько хто, але одна повитуха вискочила з вікна вежі, а у другої потьмарився розум, і вона й досі ходить зателепкувата. Думаю, що виродок був не вельми гожий. Була це дівчинка. Зрештою, вона відразу ж померла, бо ніхто, як мені здається, не поспішив перев'язати пуповини. Адда, на своє щастя, пологів не пережила. А потім, брате, Фольтест укотре вчинив дурню. Виродка треба було відразу спалити або, я знаю, закопати десь на відлюдді, але не ховати у саркофазі у підземеллях палацу. — Запізно тепер бідкатися. — Ґеральт підвів голову. — У будь-якому разі треба було прикликати когось із Відунів. — Ти про отих здирників із зірками на капелюхах? А як же! Злетілося їх із десяток, але вже потім, як стало зрозуміло, що у тому саркофазі лежить. І що з нього ночами вилазить. А вилазити почало не відразу, ні. Сім років після поховання була тиша. Аж тут якось уночі — на місяць уповні — крик у палаці, вереск, безлад! Що тут довго говорити, ти на тому знаєшся, та й відозву читав. Немовля у труні підросло, та неабияк, а зуби в нього стали такі, що аж жах. Одним словом — стриґа. Шкодую, що ти трупів тих не бачив. Як я. Тоді обминав би ти Визім стороною. Ґеральт мовчав. — У ті часи, — продовжував Велерад, — Фольтест, як я вже казав, закликав до нас цілу громаду чаклунів. Ґелґотали вони один поперед одного, мало не побилися отими своїми ціпками, що вони їх носять, напевно, аби псів відганяти, коли їх ними цькують. А я так вважаю, що цькують регулярно. Перепрошую, Ґеральте, якщо маєш іншу думку про чародіїв, при твоєму фахові напевне маєш, але як на мене, то дармоїди вони й дурні. Ви, відьмаки, серед людей зужили більшої довіри. Бо ви, як би то сказати, конкретні. Ґеральт усміхнувся, але не прокоментував. — Та до справи. — Бургомістр зазирнув у кухоль і долив собі й рівійцю. — Деякі поради чаклунів здавалися мені аж ніяк не дурнуватими. Один пропонував спалити стриґу разом із палацом та саркофагом, другий радив відрубати їй довбешку заступом, інші більше схилялися до забивання кілків у різні частини її тіла, зрозуміло, удень, коли дияволиця спала у труні, виснажена нічними втіхами. На жаль, знайшовся один блазень, у загостреній шапці на лисій голові, горбатий пустельник, який придумав, що то є чари, що їх можна зняти і що зі стриґи знову стане Фольтестова донечка, чарівна, мов писанка. Треба тільки просидіти у крипті цілу ніч — і все, справу вирішено. Після чого — уявляєш, Ґеральте, що то був за дурень, — пішов він на ніч до палацу. Як легко здогадатися, мало що від нього лишилося, тільки шляпа та палиця. Але Фольтест учепився у ту ідею, як реп'ях у собачий хвіст. Заборонив будь-які спроби вбити стриґу, а з усіх закутків краю понастягував шарлатанів, аби ті відчарували принцесу зі стриґи. Ото була мальовнича компанія! Якісь баби покручені, якісь кульгавці, брудні, брате, завошивлені, аж жаль брав. Ну й гайда вони чарувати, головним чином над мискою та кухлем. Зрозуміло, декого Фольтест та Рада швиденько викрили, кількох навіть на частоколі повісили, але замало, замало. Я б їх усіх повісив. Про те, що стриґа, натомість, раз у раз когось та загризала, не звертаючи ані на шарлатанів, ані на їх закляття ні найменшої уваги, я вважаю, говорити не треба. Як і про те, що Фольтест у палаці вже не мешкав. Ніхто не мешкав. Велерад перервався, сьорбнув пива. Відьмак мовчав. — І так воно, Ґеральте, тягнеться вже шість років, бо те уродилося років чотирнадцять тому. Мали ми за цей час трохи інших турбот, бо повоювали із Визіміром з Новіграда, але із пристойних, зрозумілих причин, йшлося про перенесення межових стовпів, а не про якихось там дочок чи заручини. Фольтест, до речі, починає вже бубонити про шлюб й розглядає парсуни[4], що їх надсилають із сусідніх дворів, — а раніше звичайно викидав їх у вбиральню. Але час від часу його знову охоплює ота манія, і розсилає він тоді кінних, аби ті шукали нових чаклунів. Ну й нагороду обіцяє, три тисячі, через що збіглося сюди кілька відчайдухів, мандрівних лицарів, навіть один пастушок, знаний у всій околиці кретин, нехай земля йому пухом. А стриґа все ще добре почувається. Тільки й того, що час від часу когось загризе. Можна призвичаїтися. А з тих героїв, що її намагаються відчарувати, хоча б та користь, що бестія нажирається на місці й не швендяє поза замком. А у Фольтеста тепер новий палац, цілком ладний. — За шість років, — Ґеральт підвів голову, — за шість років ніхто не владнав справи? — Отож бо. — Велерад дивився на відьмака проникливо. — Бо справу неможливо владнати, і доведеться із тим змиритися. Я кажу про Фольтеста, про нашого милостивого й улюбленого владику, який все ще прибиває ті відозви на перехрестях. Тільки й того, що охочих, здається, поменшало. Щоправда, останнім часом з'явився був один, але хотів три тисячі наперед. Ну то ми запхали його до мішка й кинули в озеро. — Шахраїв не бракує. — Ні, не бракує. Їх навіть забагато, — погодився бургомістр, стежачи за відьмаком. — Саме тому, як підеш до палацу, не проси золота наперед. Якщо взагалі туди підеш. — Піду. — Що ж, твоя справа. Утім, пам'ятай мою пораду. І якщо вже про нагороду мова, то останнім часом почали балакати і про другу її частину, я вже казав. Принцесу за дружину. Не знаю, хто те вигадав, але якщо стриґа виглядає так, як розповідають, то це жарт надзвичайно похмурий. І все ж не забракло дурнів, які погнали галопом до замку, тільки-тільки поширилася звістка, що є можливість увійти до королівської родини. А конкретно, двоє шевців-підмайстрів. Чому шевці такі дурнуваті, Ґеральте? — Не знаю. А відьмаки, бургомістре? Намагалися? — Було кілька, авжеж. Найчастіше, як чули, що стриґу треба відчарувати, а не забити, знизували плечима та йшли собі. Тому моя повага до відьмаків значно виросла, Ґеральте. Ну а потім приїхав один, молодший від тебе, імені я не пам'ятаю, якщо він взагалі його називав. Той спробував. — І що? — Зубата принцеса розтягла його кишки на чималу відстань. На половину пострілу з лука. Ґеральт покивав. — Це всі? — Був ще один. Велерад помовчав хвильку. Відьмак його не квапив. — Так, — сказав нарешті бургомістр. — Був ще один. Спочатку, як Фольтест став погрожувати йому шибеницею, якщо той уб'є чи покалічить стриґу, він розсміявся і почав збиратися. Ну, а тоді… Велерад знову заговорив тихіше — майже зашепотів, перехилившись через стіл. — Тоді взявся за завдання. Бачиш, Ґеральте, тут, у Визімі, є пара розумних людей, навіть на високих посадах, яким уся та справа обридла. Пліткують, що ці люди потихеньку переконали відьмака, аби той не бавився у церемонії чи чари, забив стриґу, а королю сказав, що чари не подіяли, що донечка впала зі сходів, ну, що стався нещасний випадок під час роботи. Король, зрозуміло, розізлиться, але закінчиться все просто тим, що він не заплатить ані орена нагороди. Негідник відьмак на те: мовляв, задарма ми можемо самі на стриґу ходити. Що ж було робити? Ми скинулися, поторгувалися… Тільки що ніц з того не вийшло. Ґеральт звів брови. — Кажу ж — ніц, — сказав Велерад. — Відьмак не схотів іти відразу, першої ж ночі. Лазив, таївся, крутився околицею. Нарешті, як розповідають, побачив стриґу, напевно у ділі, бо бестія не вилазить з крипти, аби ноги розім'яти. Побачив її і тієї само ночі здимів. Без прощання. Ґеральт злегка скривився, що, мабуть, мало бути схожим на посмішку. — Розумні люди, — почав він, — напевно ж усе ще мають оті гроші при собі? Відьмаки наперед не беруть. — Ага, — сказав Велерад. — Напевно мають. — А плітка не говорить, скільки там? Велерад вишкірився. — Одні подейкують: вісімсот… Ґеральт похитав головою. — Інші, — буркнув бургомістр, — говорять про тисячу. — Небагато, особливо взявши до уваги, що плітки завжди перебільшують. Король, врешті-решт, дає три тисячі. — Не забувай про наречену, — глузливо відказав Велерад. — Про що ми говоримо? Звісно ж, тих трьох тисяч ти не отримаєш. — Звідки то відомо? Велерад ляснув долонею по столі. — Ґеральте, не псуй моєї думки про відьмаків! Це триває вже понад шість років! Стриґа порішає з півсотні людей щорічно, тепер менше, бо всі тримаються від палацу подалі. Ну, брате, я вірю у чари, багацько бачив і вірю, до певної, звісно ж, міри, у можливості магів та відьмаків. Але із тим відчаруванням — це ж дурня, вигадана горбатим і зашмарканим мандрівним дідом, який ошалів від пустельницького їдла, дурня, і у дурню ту не вірить ніхто. Окрім Фольтеста. Ні, Ґеральте! Адда народила стриґу, бо спала із власним братом — така вона, правда, й жодні чари тут не зарадять. Стриґа жере людей, як воно у стриґ заведено, і її треба правильно й без церемоній вбити. Слухай, два роки тому кмети з якогось там задуп'я під Магакамом, у яких дракон жер овець, пішли купою, забили його ломами й навіть не вважали за доцільне тим похвалятися. А ми тут, у Визімі, чекаємо дива й замикаємо на засув двері, як місяць уповні, або ж прив'язуємо злодіїв до стовпа перед замком, розраховуючи, що тварюка нажереться і повернеться до труни. — Непоганий метод, — посміхнувся відьмак. — Злочинність скоротилася? — Анітрохи. — До того нового палацу — це куди? — Проведу тебе особисто. Що там із пропозицією від розумних людей? — Бургомістре, — сказав Ґеральт. — Навіщо поспішати? Адже й насправді може статися нещасний випадок під час роботи, незалежно від моїх намірів. Тоді розумні люди мають подумати, як уберегти мене від гніву короля і приготувати ті тисячу п'ятсот оренів, про які подейкують. — Мала бути тисяча. — Ні, пане Велераде, — сказав відьмак рішуче. — Той, кому ви давали тисячу, втік лише подивившись на стриґу, навіть не торгувався. А це значить, що ризик куди більший, аніж на тисячу. А чи не більший він за півтори — подивимося. Звичайно, я спочатку попрощаюся. Велерад почухав голову. — Ґеральте? Тисяча двісті? — Ні, бургомістре. Це не легка робота. Король дає три, а мушу я вам сказати, що інколи відчарувати легше, аніж убити. Кінець кінцем, один із моїх попередників забив би стриґу, якби це було так просто. Чи ви вважаєте, що вони дали себе загризти лиш тому, що боялися короля? — Добре, брате, — Велерад похмуро кивнув. — Домовилися. От тільки перед королем — анічичирк про можливість нещасного випадку під час роботи. Щиро тобі раджу. Фольтест був худорлявим, мав гарне — занадто гарне — обличчя. Не було йому ще й сорока, як вирішив відьмак. Сидів король на стільці-карлі[5], вирізьбленім з чорного дерева, простягнувши ноги у бік каміну, біля якого грілися два пси. Поряд, на скрині, сидів старший кремезний бородань. За королем стояв іще один, багато вдягнений, із бундючним виразом на обличчі. Вельможа. — Відьмак із Рівії, — сказав король по хвильці тиші, що запала після слів Велерада. — Так, пане. — Ґеральт схилив голову. — Від чого в тебе так голова посивіла? Від чарів? Бачу, що ти не старий. Та годі, годі. Це жарт, можеш нічого не говорити. Досвід, як смію припускати, маєш ти неабиякий? — Так, пане. — Я б охоче послухав. Ґеральт уклонився ще нижче. — Ви ж відаєте, пане, що наш кодекс забороняє говорити про те, що ми робимо. — Зручний кодекс, мосьпане відьмаче, дуже зручний. Але так, без подробиць: із боровиками ти мав справу? — Так. — З вампірами? Із лісовиками? — Також. Фольтест завагався. — Зі стриґами? Ґеральт підняв голову, зазирнув королю в очі. — Також. Фольтест відвів погляд. — Велераде! — Слухаю, милостивий пане! — Ти ознайомив його з подробицями? — Так, милостивий пане. Він стверджує, що принцесу можна відчарувати. — Це я знаю здавна. У який спосіб, мосьпане відьмаче? Ах, вірно, як же я забув. Кодекс. Добре. Тільки одне невеличке зауваження. Було вже тут у мене кілька відьмаків. Велерад, ти йому говорив? Добре. Тому я знаю, що спеціальністю вашою є, скоріше, убивство, а не зняття проклять. Але про це і не йдеться. Якщо хоча б волосина упаде з голови моєї доньки — ти свою покладеш на плаху. Пам'ятай. Остріте, і ви, пане Сеґеліне, зостаньтеся, дайте йому стільки інформації, скільки потребуватиме. Вони завжди чимало розпитують, ті відьмаки. Нагодуйте його, та нехай живе у палаці. І не лазить по корчмах. Король устав, свиснув псам і рушив до дверей, розкидаючи солому, яка вкривала підлогу. У дверях він повернувся. — Якщо тобі все вдасться, відьмаче, нагорода твоя. Може, ще докину щось, якщо добре справишся. Звичайно, балачки поспільства населення про одруження з принцесою — не мають і слова правди. Ти ж не думаєш, що я віддам доньку за першого-ліпшого приблуду? — Ні, пане. Не думаю. — Добре. Це доводить, що ти розумний. Фольтест вийшов, причинивши за собою двері. Велерад і вельможа, які до того часу стояли, одразу ж розсілися за столом. Бургомістр допив наполовину повний келих короля, заглянув до джбана, вилаявся. Остріт, який зайняв місце Фольтеста, дивився на відьмака спідлоба, погладжуючи різьблені поруччя. Сеґелін, бородань, кивнув Ґеральту. — Сідайте, мосьпане відьмаче, сідайте. Зараз вечерю подадуть. Про що ви хотіли б побалакати? Бургомістр Велерад, ймовірно, вже все вам сказав. Я його знаю і відаю, що сказав він, радше, забагато, аніж замало. — Лише кілька запитань. — Питайте. — Бургомістр говорив, що після появи стриґи король закликав чимало Відунів. — Так і було. Але не говоріть: «стриґа», говоріть: «принцеса». Легше уникнете такої помилки при королі… і пов'язаних із тим неприємностей. — Чи серед Відунів був хтось відомий? Уславлений? — Були такі й тоді, і пізніше. Не пам'ятаю імен. А ви, пане Остріте? — Не пам'ятаю, — сказав вельможа. — Але знаю, що дехто втішався славою та визнанням. Балакали про те чимало. — Вони погоджувалися із тим, що закляття можна зняти? — Були далекі від згоди, — посміхнувся Сеґелін. — Щодо будь чого. Але думка така звучала. Мала то бути проста справа, яка не потребувала магічних здібностей: як я зрозумів, досить, аби хтось провів ніч, від заходу сонця до третіх півнів, у підземеллі, біля саркофагу. — Справді — проста, — пирхнув Велерад. — Я хотів би почути опис… принцеси. Велерад схопився зі стільця. — Принцеса виглядає, наче стриґа! — проревів. — Як найбільш стриґовата стриґа, про яку я чув! Її високість королівська донька, проклятий виродок, має чотири лікті зросту, нагадує барильце пива, має пащеку від вуха до вуха, повну зубів-стилетів, червоні буркала та руді патли! Лаписька із пазурами, неначе у лісового кота, висять до самої землі! Дивно, що ми не почали ще розсилати мініатюри до дружніх дворів! Принцесі, хай її зараза вдушить, вже чотирнадцять, час подумати про сватання за якогось принца! — Вгамуйся, бургомістре, — зморщився Остріт, поглядаючи у бік дверей. Сеґелін злегка посміхнувся. — Опис хоча й живописний, проте досить точний, а саме те мосьпане відьмаче і мав на увазі, вірно? Велерад забув додати, що принцеса рухається із неймовірною швидкістю і що вона набагато сильніша, ніж можна подумати, судячи з її росту та статури. А те, що їй чотирнадцять, — це факт. Якщо воно істотно. — Істотно, — сказав відьмак. — Чи напади на людей відбуваються тільки за повного місяця? — Так, — відповів Сеґелін. — Якщо вона нападає поза старим палацом. У палаці люди гинуть завжди, незалежно від фази місяця. Але назовні вона виходить тільки під час повні, та й те не кожної. — Чи був хоча б один випадок нападу вдень? — Ні. Вдень не було. — Вона завжди пожирає жертви? Велерад сплюнув на солому. — Хай тобі, Ґеральте, зараз же вечеря буде. Тьфу! Пожирає, надкусює, залишає — по-всякому буває, напевно, від настрою залежить. Одному тільки голову відгризла, пару інших — випатрала, а кількох — обгризла добіла, догола, можна сказати. Така вже, мать її! — Обережно, Велераде, — сикнув Остріт. — Про стриґу бовкай, що захочеш, але Адди не ображай при мені, бо при королі — не посмієш! — Чи був такий, на кого вона напала, а той вижив? — запитав відьмак, здавалося, не звертаючи уваги на вибух вельможі. Сеґелін й Остріт перезирнулися. — Так, — сказав бородань. — На самому початку, шість років тому, кинулася вона на двох солдатів, які стояли біля крипти на варті. Одному вдалося втекти. — І пізніше, — втрутився Велерад, — мірошник, на якого вона напала під містом. Пригадуєте? Мірошника привели на другий день, пізно ввечері, до кімнатки над кордегардією[6], де поселили відьмака. Привів його солдат у плащі із відлогою. Розмова результатів майже не дала. Мірошник був переляканий, белькотів, затинався. Більше відьмаку сказали його шрами: стриґа мала чималий розмах щелеп і насправді гострі зуби: на диво довгі верхні ікла — чотири, по два з кожного боку. Пазурі, напевне, гостріші, аніж у дикого кота, хоча й не такі криві. Зрештою, тільки тому мірошнику і вдалося вирватися. Скінчивши огляд, Ґеральт кивнув мірошнику й солдату, відпустивши їх. Солдат випхав хлопа за двері й скинув відлогу. То був то Фольтест власною персоною. — Сиди, не вставай, — сказав король. — Візит неофіційний. Ти задоволений розвідкою? Я чув, що ти був у замку у полудень. — Так, пане. — Коли візьмешся до справи? — До повного місяця ще чотири дні. Після повні. — Бажаєш спочатку придивитися? — Немає такої потреби. Але наїдена… принцеса… буде менш рухливою. — Стриґа, майстре, стриґа. Не гратимемося у дипломатію. Принцесою вона тільки-но буде. Зрештою, про те я й прийшов із тобою порозмовляти. Відповідай, неофіційно, коротко і ясно: буде чи не буде? Тільки-от не прикривайся аніяким там кодексом. Ґеральт потер чоло. — Я, королю, підтверджую: чари можна зняти. І якщо не помиляюся, то дійсно — провівши ніч у замку. Треті півні, якщо застануть стриґу поза саркофагом, ліквідують прокляття. Так звичайно зі стриґами й чинять. — Так просто? — Це не просто. Треба ту ніч пережити — це раз. Можуть, крім того, бути відхилення від норми. Наприклад, не одна ніч, а три. По черзі. Також є випадки… ну… безнадійні. — Так, — підвищив голос Фольтест. — Я це від декого весь час чую. Убити потвору, бо то невиліковний випадок. Майстре, я впевнений, що із тобою вже розмовляли. Га? Зарубати людожерку без церемоній, одразу, а королю сказати, що на то не було іншої ради. Король не заплатить, ми заплатимо. Дуже вигідний варіант. І дешевий. Бо король накаже відтяти відьмаку голову чи повісити його, а золото залишиться у кишені. — А король справді накаже відтяти відьмаку голову? — скривився Ґеральт. Фольтест деякий час дивився рівійцю у вічі. — Король і сам не знає, — сказав нарешті. — Але враховувати таку можливість відьмаку, гадаю, варто. Тепер хвилину помовчав Ґеральт. — Я маю намір зробити все, що в моїх силах, — сказав нарешті. — Але якщо все піде погано, то я буду боронити своє життя. Вам, пане, також варто враховувати таку можливість. Фольтест устав. — Ти мене не зрозумів. Не про те йдеться. Це ясно, ти її уб'єш, якщо стане гаряче, — подобається це мені чи ні. Бо інакше вона вб'є тебе — напевне і незворотньо. Я того не розголошую, але я б не покарав нікого, хто вбив би її, захищаючи себе. Але я не дозволю, аби вбили її, не спробувавши врятувати. Уже були спроби підпалити старий палац, стріляли в неї з луків, викопували вовчі ями, ставили сильця і капкани, поки я кількох не повісив. Але не про те йдеться. Майстре, слухай! — Слухаю. — Після тих третіх півнів, якщо я все добре розумію, стриґи не буде. А що буде? — Якщо все піде добре — чотирнадцятирічна дівчинка. — Червоноока? Із крокодилячими зубами? — Нормальна чотирнадцятирічна дівчинка. От тільки… — Ну? — Фізично. — Не мала баба клопоту. А психічно? Щодня на сніданок відерце крові? Дівоче стегенце? — Ні. Психічно… Як би то сказати… Думаю, що десь на рівні, я знаю, трирічної-чотирирічної дитини. Довгий час буде вимагати дбайливого догляду. — Зрозуміло. Майстре? — Слухаю. — Чи то може до неї повернутися? Пізніше? Відьмак мовчав. — Ага, — сказав король. — Може. І що тоді? — Якщо вона після довгої, кількаденної непритомності помре, треба спалити тіло. І швидко. Фольтест насупився. — Утім, я не думаю, — додав Ґеральт, — що до того дійде. Для певності, пане, дам вам кілька вказівок, як зменшити небезпеку. — Уже зараз? Не ранувато, майстре? А якщо… — Уже зараз, — перервав його рівієць. — Усіляко буває, королю. Може статися, що вранці знайдете у крипті відчаровану принцесу й мій труп. — Аж так? Попри мій дозвіл на захист? Який тобі, здається, не дуже й потрібний? — Це серйозна справа, королю. Ризик великий. Тому слухайте: принцеса завжди мусить носити на шиї сапфір, краще за все — інклюз, на срібному ланцюжку. Завжди. Удень й уночі. — Що таке — інклюз? — Сапфір із бульбашкою повітря всередині каменя. Крім того, у кімнаті, де вона буде спати, треба час від часу спалювати у каміні гілочки ялівцю, ліщини та жарновця. Фольтест замислився. — Дякую тобі за поради, майстре. Дотримаюся їх, якщо… А тепер ти послухай мене уважно. Якщо ти зрозумієш, що випадок безнадійний, — уб'єш її. Якщо знімеш прокляття, а дівчина не буде… нормальною… якщо ти будеш мати хоча б тінь сумнівів, чи вдалося це тобі повністю, — уб'єш її також. Не бійся, нічого тобі не загрожує з мого боку. Я кричатиму на тебе — на людях; вижену з палацу і з міста, але не більше. Вочевидь, нагороди не дам. Може, щось виторгуєш сам знаєш від кого. Вони з хвилину помовчали. — Ґеральте. — Фольтест уперше звернувся до відьмака по імені. — Слухаю. — Скільки правди у балачках, що дитина виявилася саме такою, бо Адда була моєю сестрою? — Мало. Чари треба накласти, жодне закляття не накладається саме по собі. Але я вважаю, що ваш зв'язок із сестрою був причиною накладання чарів, а тому — і кінцевого результату. — Так я і думав. Так говорив дехто з Відунів, хоча й не всі. Ґеральте? Звідки беруться такі справи? Чари, магія? — Не знаю, королю. Відуни вивчають причини цих явищ. Для нас, відьмаків, досить і знання, що сконцентрована воля може такі явища викликати. А ще знання, як їх перемагати. — Убиваючи? — Найчастіше. Зрештою, за це нам найчастіше й платять. Мало хто бажає знімати прокляття, королю. Як правило, люди хочуть просто вберегти себе від загрози. А якщо на совісті потвори є жертви, то з'являється ще й мотив помсти. Король підвівся, зробив кілька кроків по кімнаті, затримався перед мечем відьмака, що висів на стіні. — Цим? — запитав він, не дивлячись на Ґеральта. — Ні. Той — на людей. — Я чув. Знаєш що, Ґеральте? Я піду з тобою до крипти. — Виключено. Фольтест повернувся, очі його заблищали. — Чи ти знаєш, чаклуне, що я її не бачив? Ані після народження, ані… потім. Я боявся. Можу її вже ніколи не побачити, вірно? Я маю право хоча б подивитися, як ти станеш її убивати. — Повторюю: виключено. Це певна смерть. Для мене теж. Якщо я послаблю увагу, волю… Ні, королю. Фольтест відвернувся, рушив до дверей. Ґеральту якусь мить здавалося, що він вийде без слова, без прощального жесту, але король зупинився, глянув на нього. — Ти викликаєш довіру, — сказав. — Хоч я і знаю, який ти крутій. Розповіли мені, що сталося у корчмі. Я впевнений, що ти забив отих опришків виключно для розголосу, щоби вразити людей, мене. Мені зрозуміло, що ти міг угамувати їх без убивства. Боюся, я ніколи не дізнаюся, чи ти йдеш рятувати мою доньку, чи вбивати її. Але я на те погоджуюся. Мушу погодитися. Знаєш, чому? Ґеральт не відповів. — Бо я вважаю, — сказав король, — що вона страждає. Правда? Відьмак втупив у короля пронизливий погляд. Не погодився, не кивнув, не зробив ані найменшого поруху, але Фольтест знав. Знав відповідь. Ґеральт востаннє визирнув у вікно замку. Швидко сутеніло. За озером ледь миготіли вогні Визіма. Навколо замку був пустир — смуга нічийної землі, якою місто за шість років відгородилося від небезпечного місця, не залишивши там нічого, окрім руїн, згнилих стовпів, балок та щербатого частоколу, що їх, мабуть, невигідно було розбирати та виносити. Якнайдалі, на протилежний бік маєтності, переніс свою резиденцію і сам король — груба вежа його нового палацу чорніла на тлі неба, а те потроху насичувалося темною синявою. Відьмак повернувся до запорошеного столу, за яким в одній із порожніх, обдертих кімнат він готувався: неспішно, спокійно, ретельно. Знав: часу має чимало — стриґа не залишить крипту до опівночі. На столі перед ним стояла невеличка кута скринька. Відчинив її. Усередині щільно, у вистелених сухою травою вічках, стояли флакони темного скла. Відьмак вийняв три. З підлоги підняв довгий пакунок, ретельно загорнутий у смушок і оперезаний ремінцем. Розгорнув його, вийняв меча з оздобленим руків'ям, у чорних лискучих піхвах, укритих низками рунічних знаків та символів. Оголив лезо, те зблиснуло дзеркально. Клинок був з чистого срібла. Ґеральт прошепотів формулу, випив одне за одним те, що містилося у двох флаконах, за кожним разом кладучи ліву долоню на руків'я меча. Потім щільно загорнувся у свій чорний плащ і усівся. На підлогу. У кімнаті не було навіть стільця. Зрештою, як і в усьому замку. Він сидів нерухомо, із заплющеними очима. Подих його, спочатку рівний, раптом зробився прискореним, хрипким, неспокійним. А потім зупинився. Суміш, яка допомагала відьмакові отримати повний контроль над усіма органами тіла, складалася переважно з чемериці, блекоти, глоду та молочаю. Інші її компоненти не мали назв у жодній з людських мов. Для особи, яка не була, як Ґеральт, призвичаєна до суміші з дитинства, та виявилася б смертельною отрутою. Відьмак різко повернув голову. Слух його, тепер надмірно загострений, із легкістю виловив у тиші шелест кроків по зарослому кропивою подвір'ю. Це не могла бути стриґа. Було ще занадто світло. Ґеральт закинув меча на спину, сховав клунок у попелі у зруйнованому комині й тихо, мов нетопир, збіг сходами. На подвір'ї було ще настільки світло, аби чоловік, який наближався, зміг побачити обличчя відьмака. Чоловік — був то Остріт — різко відсахнувся, гримаса відрази та страху мимоволі викривила його уста. Відьмак посміхнувся криво — знав, як виглядає. Якщо випити суміш беладони, аконіту та очанки, обличчя стає крейдяним, а зіниці розширюються на всю райдужку. Але мікстура дозволяла бачити і в найглибшій темряві, а відьмаку того й треба було. Остріт швидко опанував себе. — Вигляд такий маєш, наче ти вже труп, чаклуне, — сказав він. — Напевно, з переляку. Не бійся. Я несу тобі помилування. Відьмак не відповів. — Ти не чуєш, що я кажу, рівійський знахаре? Ти врятований. І багатий. — Остріт зважив у руці чималу торбину й жбурнув її Ґеральту під ноги. — Тисяча оренів. Бери, сідай на коня і забирайся звідси! Рівієць мовчав. — Не витріщайся на мене! — сказав Остріт голосніше. — І не марнуй мого часу. Я не хочу стояти тут до опівночі. Чи ти не розумієш? Не бажаю, аби ти знімав закляття. Ні, ти не вгадав. Я не разом із Велерадом та Сеґеліном. Я не бажаю, щоб ти її вбивав. Тобі просто треба забратися геть. Усе має лишитися як є. Відьмак не ворухнувся. Не хотів, щоби вельможа зрозумів, наскільки прискорені зараз його рухи та реакції. Швидко сутеніло, і те було йому на користь, бо навіть напівтемрява була занадто яскравою для його зіниць. — І чому ж, пане, все повинно залишитися як є? — запитав він, намагаючись повільно вимовляти кожне слово. — А це, — Остріт пихато задер підборіддя, — до дідька мало тебе обходить. — А якщо я вже знаю? — Цікаво. — Фольтеста буде легше усунути з трону, якщо стриґа дошкулятиме людям іще сильніше? Якщо королівський безум достобіса остогидне вельможам і простому люду, вірно? Я їхав через Реданію, через Новіград. Чимало подейкують про те, що у Визімі дехто дочекатися не може короля Визіміра як визволителя та істинного монарха. Але мене, пане Остріте, не обходять ані політика, ані наслідування тронів, ані палацові перевороти. Я тут, щоби виконати роботу. Ти ніколи не чув про почуття обов'язку і звичайну чесність? Про професійну етику? — Зважай, до кого мовиш, волоцюго! — розлючено гарикнув Остріт, поклавши долоню на руків'я меча. — З мене досить, я не звик дискутувати із невідомо ким. Гляньте на нього: етика, кодекси, мораль! Хто б говорив? Розбійник, що тільки-но з'явився, так і повбивав людей? Той, хто уклінно гнувся перед Фольтестом, а за його спиною торгувався із Велерадом, наче найманий рубака? І ти насмілюєшся дерти носа, пахолку? Вдавати Відуна? Мага? Чародія? Геть звідси, поки я тобі плазом по пиці не дав! Відьмак навіть не зрушився, стояв спокійно. — Це ви йдіть звідси, пане Остріте, — сказав. — Темнішає. Остріт відступив на крок, вихопив меча. — Ти сам цього забажав, чаклуне. Я тебе вб'ю. Анітрохи не допоможуть тобі твої штучки. Я маю при собі черепаховий камінь, агат. Ґеральт посміхнувся. Балачки щодо сили черепахового агату були настільки ж розповсюдженими, наскільки й безпідставними. До того ж відьмак і не думав витрачати сили на закляття, ба, більше, наражати срібний клинок на зустріч із лезом Остріта. Він прослизнув під «вісімки», які виписувало вістря меча, й вигином зап'ястка, сріблястими шипами на манжеті, вдарив вельможу у скроню. Остріт прийшов до тями швидко, поводив навколо очима — у цілковитій темряві. Помітив, що зв'язаний. Ґеральта, який стояв поруч, не бачив. Але зорієнтувався, де перебуває, і завив: протяжно, розпачливо. — Мовчи, — сказав відьмак. — Бо приволочеш її передчасно. — Ти клятий убивцю! Де ти? Розв'яжи мене зараз же, негіднику! Будеш за те висіти, сучий сине! — Мовчи. Остріт важко дихав. — Залишиш мене їй на поталу? Зв'язаного? — запитав уже тихіше, додаючи брудне прізвисько майже пошепки. — Ні, — сказав відьмак. — Відпущу тебе. Але не зараз. — Ти, розбійнику, — засичав Остріт. — Щоби відволікти стриґу? — Так. Остріт замовк, перестав борсатися і лежав спокійно. — Відьмаче? — Так. — Це правда, я хотів повалити Фольтеста. Не я один. Але я один прагнув його смерті, хотів, аби він помер у муках, аби ошалів, аби живцем згнив. Знаєш чому? Ґеральт мовчав. — Я кохав Адду. Королівську сестру. Королівську коханку. Королівську дівку. Я кохав її… Відьмаче, ти тут? — Тут. — Я знаю, про що ти думаєш. Але було не так. Повір мені, я не накладав жодних проклять. Я не знаюся на жодних чарах. Тільки раз сказав зі злості… Тільки раз. Відьмаче? Слухаєш? — Слухаю. — Це його мати, стара королева. Це напевне вона. Не могла дивитися, що він і Адда… Але не я. Я тільки раз, знаєш, намагався умовляти її, а Адда… Відьмаче! Запаморочилося мені, і я сказав… Відмаче? То я? Я? — Це вже не має значення. — Відьмаче? Північ близько? — Близько. — Випусти мене раніше. Дай мені більше шансів. — Ні. Остріт не почув скреготу відсунутої могильної плити, але відьмак — почув. Нахилився і розрізав кинджалом пута вельможі. Остріт, не чекаючи слів, скочив, незграбно пошкутильгав, а потім побіг. Очі його вже настільки призвичаїлися до темряви, що він бачив шлях, який вів з головної зали до виходу. Із гуркотом вискочила з підлоги плита, що блокувала вхід у підземелля. Ґеральт, завбачливо заховавшись за балюстрадою сходів, помітив потворну постать стриґи, яка пружно, швидко й безпомилково мчала услід за гупанням чобіт Остріта, що віддалявся. Стриґа не видавала ані найменшого звуку. Потворний, тремтячий, моторошний виск роздер ніч, струсонув старі мури й тривав, вібрував, то піднімаючись, то спадаючи. Відьмак не міг точно оцінити відстань — через загострений слух, — але він знав, що стриґа наздогнала Остріта швидко. Занадто швидко. Він вийшов на середину зали і став біля самого входу до крипти. Відкинув плаща. Повів плечима, щоб меч улігся на спині зручніше. Натягнув рукавички. Він мав іще трохи часу. Знав, що стриґа, хоч і наїдена після останньої повні, не покине труп Остріта скоро. Серце й печінка були для неї цінним запасом живлення для довгого перебування у летаргії. Відьмак чекав. До зорі, як він вирахував, залишалося ще зо три години. Спів півня міг би його лише збити з пантелику. Зрештою, навколо, скоріше за все, і не було аніяких півнів. Він почув. Стриґа йшла поволі, чалапаючи по підлозі. А потім він її побачив. Опис був точним. Непропорційно велика голова, посаджена на коротку шию, мала ореол сплутаного, розкуйовдженого рудого волосся. Очі світилися у темряві, наче два карбункули. Стриґа зупинилася і дивилася на Ґеральта. Раптом розчахнула пащу — немов похваляючись рядами білих загострених зубиськ, а потім клацнула щелепою зі стуком, що нагадував гупання віка. І відразу скочила, з місця, без розбігу, цілячи у відьмака закривавленими пазурами. Ґеральт відскочив убік, крутнувся у блискавичному піруеті, стриґа тернулася об нього, теж крутнулася, розтинаючи повітря пазурами. Не втратила рівноваги, напала знову, одразу, з напівоберту, клацаючи зубами перед грудьми Ґеральта. Рівієць відскочив в інший бік, тричі змінивши напрямок обертання, дезорієнтував стриґу. Відскакуючи, він міцно, хоча й без замаху, ударив її у бік голови сріблястими заклепками, натиканими на тильному боці рукавички, на фалангах пальців. Стриґа потворно загарчала, наповнюючи замок гучним відлунням, припала до землі, завмерла й заходилась вити: глухо, зловороже, люто. Відьмак зловтішно посміхнувся. Перша спроба, як він і розраховував, пройшла нормально. Срібло було вбивчим для стриги, як і для більшості потвор, прикликаних до життя чарами. Тож існував шанс: бестія не відрізнялася від інших, а це гарантувало можливість відчарування, а срібний меч, у крайньому разі, гарантував життя і йому самому. Стриґа не квапилася із наступним нападом. Цього разу вона наближалася повільно, шкірячи ікла, бридко пускаючи слину. Ґеральт відступив, пішов півколом, обережно ставлячи стопи, сповільнюючи та прискорюючи рухи, чим виводив стриґу з концентрації, перешкоджаючи їй у підготовці до стрибка. Йдучи, відьмак розкрутив довгий, тонкий, міцний ланцюг із грузилом на кінці. Ланцюг був зі срібла. У мить, коли стриґа напружилася і стрибнула, ланцюг свиснув у повітрі й, звиваючись наче гадюка, в одну мить обвив плечі, шию і голову потвори. Стриґа впала на льоту, вискнувши так, що зробилося боляче вухам. Борсалася на підлозі, дико ричала — незрозуміло, чи то від люті, чи то від пекучого болю, якого завдавав їй ненависний метал. Ґеральт був задоволений — якби виникла потреба, він міг запросто вбити стриґу у цю ж мить. Але відьмак не виймав меча. До цього часу ніщо у поведінці стриґи не свідчило, що це міг бути отой невиліковний випадок. Ґеральт відступив на безпечну відстань і, не спускаючи погляду з фігури, яка борсалася на підлозі, почав глибоко дихати, концентруючись. Ланцюг порвався, срібні ланки дощем сипонули на всі боки, задзеленчали по камінню. Засліплена люттю, виючи, стриґа кинулася в атаку. Ґеральт чекав спокійно, піднятою правою рукою креслив перед собою Знак Аард. Стриґа відлетіла на кілька кроків, наче вдарена молотом, але втрималася на ногах, простягла пазурі, оголила ікла. Волосся її здибилося і залопотіло, неначе йшла вона під різким вітром. Важко, хекаючи, крок за кроком, поволі — йшла. Усе-таки йшла. Ґеральт занепокоївся. Він не очікував, що Знак цілковито паралізує стриґу, але не сподівався, що бестія так легко подолає опір. Не міг тримати Знак занадто довго, це надмірно виснажувало, а до стриґи залишилося вже тільки з десяток кроків. Він раптово зняв Знак і відскочив убік. Як і очікував, стриґа від несподіванки полетіла уперед, втратила рівновагу, перекинулася, послизнулася на підлозі й гепнулася донизу сходами, у розчахнутий на підлозі вхід до крипти. Знизу пролунало її потужне виття. Аби виграти час, Ґеральт заскочив на східці, що вели на галерею. Не дістався навіть середини, коли стриґа вистрибнула з крипти: бігла наче величезний чорний павук. Відьмак почекав, поки вона забіжить за ним на сходи, після чого перескочив балюстраду й приземлився на підлозі. Стриґа крутнулася і, відштовхнувшись, полетіла на нього у неправдоподібному, більш ніж десятиметровому стрибку. І вже не давала збити себе з пантелику піруетами так легко — двічі її пазурі залишили сліди на шкіряному каптані рівійця. Але новий, відчайдушно міцний удар сріблястих заклепок рукавички відкинув стриґу, примусив її похитнутися. Ґеральт, відчуваючи лють, що здіймалася в ньому, хитнувся, вигнув тулуб назад і потужним копняком у бік звалив бестію з ніг. Рик, який та видала, був голоснішим за всі попередні. Аж штукатурка посипалася зі стелі. Стриґа скочила на ноги, трусячись від непідконтрольної злості та жадоби вбивства. Ґеральт чекав. Він уже витяг меча й описував ним кола у повітрі, йшов, крутився навколо стриґи, пильнуючи, щоб рухи меча не збігалися із ритмом і темпом його кроків. Стриґа не стрибала, а наближалася поволі, водячи очима за світлою смугою клинка. Ґеральт раптово зупинився й застиг із піднятим мечем. Стриґа, збита з пантелику, також стала. Відьмак описав вістрям повільне півколо й зробив крок у бік стриґи. Потім іще один. А потім скочив, крутячи над головою «вісімки». Стрига зіщулилася, відступила зигзагом, Ґеральт знову опинився поруч, клинок миготів у його руці. Очі відьмака палали ворожим блиском, з-за зціплених зубів виривався хриплий рик. Стриґа знову відступила, її штовхала назад сила сконцентрованої ненависті, злості та насилля, що випромінювала людина, яка її атакувала; ті били в неї хвилями, вдиралися до мозку й нутрощів. Вона, аж до болю перелякана не знаним раніше відчуттям, видала з себе схвильований, тонкий писк, розвернулася і кинулася навтьоки світ за очі, у темну плутанину коридорів замку. Ґеральт, якого били дрижаки, стояв посеред зали. Один. Довго ж це тривало, подумав він, поки той танець на краю прірви, той божевільний, макабричний балет бою привів до сподіваного результату, дозволив досягнути психічної єдності із супротивником, проникнути до рівнів зосередженої волі, яка переповнювала стриґу. Злої, хворобливої волі, із сили якої стриґа, власне, й повстала. Відьмак затремтів від спогаду про мить, коли він поглинув той заряд зла, аби спрямувати його, наче віддзеркалюючи, на потвору. Ніколи ще він не стикався із такою концентрацією ненависті й убивчого шалу, навіть у василісків, які в цьому сенсі мали найгіршу славу. Тим краще, подумав він, йдучи у бік входу до крипти, який чорнів на підлозі, наче величезна калюжа. Тим краще, тим більший удар отримала сама стриґа. Це дасть йому трохи більше часу на подальші дії, поки бестія опритомніє від шоку. Відьмак сумнівався, що його вистачило б ще на одне таке зусилля. Дія еліксирів слабшала, а до світанку було ще далеко. Стриґа не повинна дістатися до крипти до зорі, інакше усі його попередні зусилля підуть намарне. Він спустився сходами. Крипта була невеличка й містила три кам'яні саркофаги. На першому від входу кришку було наполовину відсунуто. Ґеральт витяг з-за пазухи третій флакончик і швидко випив його вміст, увійшов у саркофаг і влігся. Як і очікував, той був подвійним — для матері й доньки. Тільки він насунув кришку, згори знову почулося ревіння стриґи. Ґеральт ліг горілиць поруч із муміфікованим трупом Адди, а на плиті зсередини накреслив Знак Ирден. На груди собі поклав меча й поставив маленьку клепсидру, наповнену фосфоризуючим піском. Схрестив руки. Він уже не чув криків стриґи, котра бешкетувала у замку. Перестав чути будь-що, бо вороняче око й чистотіл почали діяти. Коли Ґеральт розплющив очі, пісок у клепсидрі пересипався вже до кінця, і це означало, що летаргія була навіть довшою, ніж належало. Нашорошив вуха й нічого не почув. Його почуття вже нормалізувалися. Він узяв у руку меча, провів долонею по кришці саркофагу, пробубонівши формулу, після чого легенько, на півпальця, відсунув плиту. Тиша. Він відсунув покришку більше, сів, тримаючи зброю напоготові й вистромивши голову над саркофагом. У крипті було темно, але відьмак знав, що надворі — розвиднюється. Він викресав вогонь, запалив мініатюрний каганець й підняв його, породжуючи на стінах крипти дивні тіні. Порожньо. Він видерся із саркофагу — усе боліло, задерев'яніле, було зимно. І тоді він помітив її. Лежала горілиць біля саркофагу, гола й непритомна. Була, скоріше, бридкою. Худенька, із малими гострими груденятами, брудна. Волосся — світло-руде — сягало їй майже до поясу. Поставивши каганець на кришці саркофагу, він сів навпочіпки й нахилився. Губи вона мала бліді, на вилиці — чималий синяк від його удару. Ґеральт зняв рукавички, відклав меч і безцеремонно задер їй пальцем верхню губу. Зуби були нормальні. Потягнувся до її руки, заплутаної у скуйовдженому волоссі. Ще до того, як намацав долоню, побачив розплющені очі. Але пізно. Вона хльоснула його пазурами по шиї, розітнула глибоко, кров бризнула їй на обличчя. Завила, цілячи другою рукою в очі. Він упав на неї, перехоплюючи зап'ястки обох рук, притискаючи їх до підлоги. Вона клацнула зубами — вже закороткими — біля його лиця. Він ударив її лобом в обличчя, притис сильніше. Вона вже не мала колишньої сили, тільки звивалася під ним, вила, випльовуючи кров — його кров, — що заливала їй рота. Кров витікала швидко. Не було часу. Відьмак вилаявся і міцно вкусив її за шию, зразу за вухом, уп'яв зуби й стискав їх, допоки нелюдське виття не змінилося на тоненький, розпачливий крик, а потім — на придушений схлип, плач скривдженої чотирнадцятирічної дівчинки. Він відпустив її, коли перестала рухатися, устав на коліна, висмикнув з кишені на рукаві шмат полотна й притис його до шиї. Намацав меч, який лежав поруч, приклав непритомній дівчині вістрям до горла і схилився над її долонями. Нігті були брудні, поламані, закривавлені, але… нормальні. Геть нормальні. Відьмак насилу встав. Через вхід до крипти вже вповзала липко-мокра сірість світанку. Він рушив до східців, але похитнувся і важко осів на підлогу. Через набрякле вже полотно кров лилась йому по руці й стікала в рукав. Він розстебнув каптан, роздер сорочку, рвав, дер на шмаття і мотав його навколо шиї, знаючи, що часу в нього обмаль, що зараз він зомліє… Встиг. І зомлів. У Визімі, над озером, півень, розпушивши пір'я у холодній вогкості, хрипко проспівав утретє. Він побачив білені стіни й балки стелі кімнатки над гауптвахтою. Ворухнув головою, кривлячись від болю, застогнав. Шию мав перев'язану, грубезно, солідно, управно. — Лежи, чарівнику, — сказав Велерад. — Лежи, не ворушись. — Мій… меч… — Так, так. Безумовно, твій срібний відьмачий меч найважливіший. Він тут, не бійся. І меч, і скринька. І три тисячі оренів. Так, так, нічого не говори. То я старий дурень, а ти — мудрий відьмак. Фольтест повторює те вже другий день. — Другий… — Атож, другий. Нівроку вона розпанахала тобі шию, видко було все, що ти там маєш усередині. Втратив ти чимало крові. На щастя, ми погнали до замку одразу після третіх півнів. У Визімі ніхто в ту ніч не спав. Не могли. Страшезний ви там ґвалт здійняли. Тебе моя балаканина не стомлює? — Прин… цеса? — Принцеса як принцеса. Худа. І якась дурнувата. Рюмсає безперестанно. І сцить у ліжко. Але Фольтест говорить, що це зміниться. Сподіваюся, не на гірше, га, Ґеральте? Відьмак заплющив очі. — Добре, йду вже. — Велерад встав. — Відпочивай. Ґеральте? Перш ніж піду, скажи, навіщо ти хотів її загризти? Га? Ґеральте? Відьмак спав. — Ґеральте. Він підвів голову, вирваний зі сну. Сонце стояло високо й наполегливо просочувалося крізь віконниці сліпучо-золотими плямами, нишпорячи по кімнаті щупальцями світла. Відьмак заслонив очі долонею, зайвим, рефлекторним жестом, якого ніяк не міг позбутися, — адже достатньо звузити зіниці у вертикальні шпарини. — Уже пізно, — сказала Неннеке, відчиняючи віконниці. — Ви заспалися. Іоло, щезни звідси. Тебе вже тут немає. Дівчина різко сіла, звісилася з ліжка, піднімаючи опанчу з підлоги. На плечі, на тому місці, де ще мить тому були її вуста, Ґеральт відчував цівку холонучої слини. — Зачекай, — сказав він нерішуче. Вона глянула на нього й швидко відвернулася. Вона змінилася. Уже не мала в собі нічого від русалки, нічого від сяючої ромашкової примари, якою була на світанку. Очі її були сині, а не чорні. І була вона веснянкувата — на носі, по декольте, на руках. Ластовиння те було чарівне, пасувало до її шкіри й рудуватого волосся. Але він не бачив їх тоді, на світанку, коли вона була його сном. Із соромом та прикрістю він зрозумів — те, що він відчуває, це жаль до неї, жаль за тим, що вона не лишилася маренням. І що він ніколи собі не вибачить того жалю. — Зачекай, — повторив він. — Іоло… Я хотів… — Не розмовляй із нею, Ґеральте, — сказала Неннеке. — Вона все одно тобі не відповість. Щезни звідси, Іоло. Поспіши, дитинко. Дівчина, загорнувшись в опанчу, почовгала у бік дверей, шльопаючи по підлозі босоніж: збентежена, зарум'янена, незграбна. Нічим не нагадувала вже… Йеннефер. — Неннеке, — сказав він, потягшись за сорочкою. — Сподіваюся, ти не маєш претензій… Може не станеш її карати. — Дурненький, — пирхнула жриця, підходячи до ложа. — Ти забув, де ти є. Це не пустинь, не монастир. Це храм Мелітеле. Наша богиня не забороняє жрицям… нічого. Майже. — Ти заборонила їй до мене озиватися. — Я не заборонила, а звернула увагу на безглуздість. Іола мовчить. — Що? — Мовчить, бо взяла таку обітницю. То різновид відмови, завдяки якій… А, та що я буду тобі пояснювати, все одно не зрозумієш, навіть не спробуєш зрозуміти. Мені відомі твої погляди на релігію. Ні, не вдягайся ще. Хочу перевірити, як гоїться твоя шия. Вона всілася на краю ліжка й вправно розмотала лляний бандаж, що щільно обмотував шию відьмака. Той скривився від болю. Одразу після його прибуття в Елландер Неннеке позбулася паскудних грубих швів із шевської дратви, якою зашили його у Визімі, розкрила рану й перев'язала знову. Результат був очевидним — до храму він приїхав майже здоровим, ну, може, трохи негнучким. Тепер знову був хворим і недужим. Але він не протестував. Знав жрицю довгі роки, знав, наскільки колосальні її знання про лікування і наскільки багатою і всеохопною аптекою вона володіє. Зцілення у храмі Мелітеле могло піти йому виключно на користь. Неннеке обмацала рану, промила її і почала лаятися. Він знав уже те напам'ять, бо почала з першого дня і не забувала сварити кожного разу, скільки бачила згадку від пазурів принцеси з Визіма. — Жахливо! Щоб дати так себе розпанахати звичайній стризі! М'язи, сухожилля, на волосину розминулася із сонною артерією! Велика Мелітеле, Ґеральте, що із тобою діється? Як трапилося, що ти підпустив її настільки близько? Що ти хотів із нею зробити? Трахнути? Він не відповів, а тільки злегка усміхнувся. — Не усміхайся наче дурник. — Жриця піднялася й узяла з комода торбу із пов'язками. Незважаючи на вагу й низенький зріст, рухалася вона моторно й привабливо. — У тому, що сталося, немає нічого смішного. Втрачаєш рефлекси, Ґеральте. — Ти перебільшуєш. — Аж ніяк не перебільшую. — Неннеке наклала на рану зелену кашку із різким запахом евкаліпту. — Ти не мав дати себе поранити — а дав, до того ж, дуже серйозно. Майже фатально. Навіть при твоїх небачених регенераційних здібностях мине кілька місяців, поки повернеш собі повну мобільність шиї. Я тебе застерігаю, за цей час не випробовуй сил у битвах із рухливим супротивником. — Дякую за застереження. Порадь мені ще: з чого я маю весь цей час жити? Зібрати кількох панянок, купити воза й організувати пересувний будинок розпусти? Неннеке стенула плечима, перев'язуючи йому шию швидкими, впевненими рухами пухкеньких долонь. — Я маю тобі радити й учити жити? Я що, твоя мати, чи як? Ну, готово. Можеш одягатися. У рефекторії[7] на тебе чекає сніданок. Поспіши, бо інакше будеш готувати собі сам. Я не маю наміру тримати дівчат на кухні до полудня. — Де я тебе пізніше знайду? У санктуаріумі[8]? — Ні. — Неннеке встала. — Не у санктуаріумі. Ти тут — бажаний гість, відьмаче, але по санктуаріуму не швендяй. Піди пройдися. А як треба буде — я тебе сама знайду. — Добре. Ґеральт учетверте пройшовся тополиною алейкою, що вела від брами до помешкань і до втопленого в стрімчасту скелю блоку святилища й головного храму. Після короткого розмислу він не став повертатися під дах, а звернув до садів і господарських будівель. Кільканадцять жриць у сірому робочому вбранні ревно працювали там на полінні грядок і годуванні птаства у курниках. Переважали серед них молоді й дуже молоді, мало не діти. Дехто з них, проходячи повз, вітався із ним кивком чи усмішкою. Він відповідав на привітання, але жодної не впізнавав. Хоча бував у храмі часто, раз, інколи навіть два рази на рік, ніколи не натрапляв більше ніж на три-чотири знайомих обличчя. Дівчата приходили та йшли собі — як віщунки до інших храмів, як акушерки та цілительки, спеціалізовані на жіночих та дитячих хворобах, як мандрівні друїдки, учительки чи гувернантки. Але ніколи не бракувало нових, які прибували звідусіль, навіть з найдальших околиць. Храм Мелітеле в Елландері був знаним і користувався заслуженою славою. Культ богині Мелітеле був одним із найстарших, а свого часу — одним із найрозповсюдженіших, своє ж начало вів із часів незапам'ятних, ще долюдських. Чи не кожна долюдська раса і кожне первісне, ще кочове людське плем'я шанували якусь богиню врожаю чи плідності, опікунку землеробів і садівників, покровительку кохання та шлюбу. Більшість із тих культів і злилися у культ Мелітеле. Час, що досить немилосердно обійшовся з іншими релігіями й культами, ефективно ізолюючи їх у забутих, рідко відвідуваних, загублених у забудові міст храмиках та святиньках, виявився ласкавим до Мелітеле. Мелітеле й надалі не бракувало ані віруючих, ані спонсорів. Учені, аналізуючи це явище, тлумачачи популярність богині, звикли сягати до пракультів Великої Матері, Матері-Природи, вказували на зв'язки із природними циклами, з відродженням життя й іншими, гучно називаними явищами. Приятель Ґеральта, трубадур Любисток, який полюбляв удавати із себе спеціаліста з усіх можливих галузей, шукав простіших пояснень. Культ Мелітеле, розводився він, є культом типово жіночим. Адже Мелітеле — покровителька плідності, народження, вона опікунка породіль. А жінка, яка народжує, мусить кричати. Окрім звичних вересків, змістом яких звичайно є обіцянки-цяцянки, що вже ніколи у житті не віддасться вона жодному паршивому хлопу, породілля мусить звертатися до якогось божества, а Мелітеле тут — саме те, що потрібно. А оскільки жінки народжували, народжують і будуть народжувати, — доводив поет, — то Мелітеле не повинна хвилюватися за свою популярність. — Ґеральте. — Ти тут, Неннеке. Я тебе виглядав. — Мене? — Жриця глянула на нього іронічно. — Не Іолу? — Іолу також, — визнав він. — Маєш щось проти? — У цю мить — так. Не хочу, аби ти їй заважав і розпитував її. Вона має приготуватися і молитися, якщо з того трансу щось та має вийти. — Я вже казав тобі, — сказав він прохолодно, — що не хочу жодного трансу. Не думаю, що такий транс хоч у чомусь мені допоможе. — А я, — легенько скривилася Неннеке, — не вважаю, що такий транс хоч у чомусь тобі зашкодить. — Мене не можна загіпнотизувати, я маю імунітет. Боюся за Іолу. Це може виявитися надзусиллям для медіума. — Іола не медіум і не психічно хвора ворожбитка. Ця дитина наділена особливою ласкою богині… Не корчи дурнуватої міни, прошу. Я говорила, що твої погляди на релігію мені відомі, це мені ніколи занадто не перешкоджало й у майбутньому, напевне, також перешкоджати не буде. Я — не фанатичка. Ти маєш право вважати, що нами править Природа й прихована в ній Міць. Тобі можна думати, що боги — в тому числі й моя Мелітеле — це лише персоніфікації тієї сили, придумані для ужитку простачків, щоб ті легше її розуміли, щоб прийняли її існування. Для тебе сила ця — сила сліпа. А для мене, Ґеральте, віра дозволяє сподіватися від природи того, що уособлює моя богиня: ладу, закону, добра. І надії. — Я знаю. — Якщо знаєш, то звідки застереження щодо трансу? Чого ти боїшся? Що, я накажу тобі бити чолом об підлогу перед статуєю і співати псалми? Ґеральте, ми тільки посидимо хвильку разом, ти, я й Іола. І побачимо, чи здібності цієї дівчини дозволяють читати у сплетенні сил, яке тебе оточує. Може, ми довідаємося про щось, що нам треба знати. А може, не довідаємося нічого. Може, сили призначення, що тебе оточують, не захочуть нам відкритися, залишаться прихованими та незрозумілими. Ми того не знаємо. Але чому б нам не спробувати? — Тому, що це не має сенсу. Не оточує мене жодне призначення. А якщо навіть і так, то якого дідька там гребтися? — Ґеральте, ти хворий. — Поранений, ти хотіла сказати. — Я знаю, що хотіла сказати. Щось із тобою не так, я це відчуваю. А я ж знаю тебе з пуп'янка, коли я з тобою познайомилася, ти мені до паска спідниці сягав. А тепер відчуваю, що ти крутишся у якійсь клятій коловерті, заплутаний, потрапивши у петлю, а та поволі стискається. Я хочу знати, про що йдеться. Сама я не зумію, мушу довіритися здібностям Іоли. — Ти не занадто глибоко бажаєш сягнути? Навіщо та метафізика? Якщо хочеш, я тобі сповідуюся. Наповню твої вечори оповідями про найцікавіші випадки кількох останніх років. Організуй барильце пива, аби в мене горло не пересохло, і можемо почати хоч і зараз. Утім, боюся, що я тобі набридну, бо жодних петель і сплетінь ти там не знайдеш. Так, звичайні відьмацькі історії. — Я охоче їх послухаю. Але транс, повторюся, не зашкодив би. — А ти не думаєш, — посміхнувся він, — що моя невіра у сенс такого трансу наперед перекреслює його доцільність? — Ні, не думаю. А знаєш чому? — Ні. Неннеке нахилилася й зазирнула йому в очі із дивною усмішкою на блідих вустах. — Бо це був би перший з відомих мені доказів того, що невіра має яку-небудь силу. Увагу відьмака привернули рухливі чорні цяточки на ясному тлі неба, позначеного пасмами імли. Було їх чимало. Птахи кружляли, виписували повільні, спокійні кола, потім різко знижувалися й одразу злітали угору, махаючи крилами. Відьмак деякий час спостерігав за птахами, оцінюючи відстань і можливий час, потрібний на її подолання, із поправкою на рельєф місцевості, гущину лісу, на глибину й напрям яру, про який він здогадувався. Нарешті він відкинув плаща й на дві дірки вкоротив паска, що навскіс перетинав груди. Над його правим плечем з'явилися голівка та руків'я меча, закинутого за спину. — Зробимо гак, Пліточко, — сказав він. — Зійдемо з тракту. Птаство, як мені здається, кружляє там не без причини. Кобилка, зрозуміло, не відповіла, але рушила з місця, послухавшись голосу, до якого звикла. — Хтозна, може, воно лось здохлий, — говорив Ґеральт. — А може, й не лось. Хтозна? Яр був саме там, де він і передбачав, — у якийсь момент відьмак згори глянув на крони дерев, що тісно заполонили розпадину. Утім, узбіччя байраку були похилі, а дно сухе, без тернів і без гнилих пеньків. Подолав він яр із легкістю. На тім боці був березовий гайок, а за ним — чимала галявина, поросла вересом, і вітролом, що стримів угору щупальцями сплутаних гілок та коренів. Птахи, сколошкані появою вершника, здійнялися вище, закаркали дико, різко, хрипливо. Ґеральт одразу побачив перший труп — білизна баранячого кожушка й матова блакить сукні чітко вирізнялися серед пожовклих куп осоки. Другий труп він не бачив, але знав, де той лежить, — розташування останків виказувала позиція трьох вовків, які спокійно роздивлялися вершника, присівши на хвости. Кобила відьмака пирхнула. Вовки, наче за командою, безшелесно, не поспішаючи, потрюхикали в ліс, раз у раз повертаючи у бік вершника трикутні голови. Ґеральт зіскочив з коня. Жінка у кожушку і в блакитній сукні не мала обличчя, горла та більшої частини лівого стегна. Відьмак пройшов повз неї, не зупиняючись. Чоловік лежав долілиць. Ґеральт не перевертав тіло, бачачи, що вовки й птахи й тут не байдикували. Зрештою, оглядати труп більш докладно потреби не було — спину й плечі вовняного кубрака вкривав чорний, розгалужений візерунок засохлої крові. Було очевидно, що чоловік згинув від удару в зашийок, а вовки знівечили тіло згодом. На широкому чересі, поряд із коротким кордом у дерев'яних піхвах, чоловік носив шкіряного капшука. Відьмак зірвав його, викинувши по черзі на траву кресало, шматок крейди, віск для печатки, жменю срібних монет, складаний ножик для гоління у кістяній оправі, кроляче вухо, три ключі на кільці й амулет із фалічним символом. Два листи, писані на полотні, зволожились від дощу й роси, руни розповзлися і змазалися. Третій, на пергаменті, був також зіпсутий вологою, але його ще можна було прочитати. Був то кредитний лист, виставлений ґномським банком у Мурівелі на купця із назвиськом Руллє Аспер чи Аспен. Сума акредитиву була невеличкою. Нахилившись, Ґеральт підняв правицю трупа. Як він і сподівався, мідний перстень, що врізався в опухлий і посинілий палець, мав знак цеху зброярів — стилізований шолом із забралом, два схрещені мечі й руну «А», вирізану під ними. Відьмак повернувся до трупу жінки. Коли перевертав тіло, щось укололо його у палець. Була це троянда, пришпилена до сукні. Квітка зав'яла, але не втратила кольору — пелюстки були темно-небесні, майже сині. Ґеральт уперше в житті бачив таку троянду. Він перекинув тіло долилиць і здригнувся. На заголеному тепер, деформованому зашийку жінки було виразно видно сліди зубів. Не вовчих. Відьмак обережно відступив до коня. Не зводячи погляду із краю лісу, скочив у сідло. Двічі об'їхав галявину, звісившись, уважно оглядаючи землю й роздивляючись навкруги. — Так, Пліточко, — сказав він тихо, стримуючи коня. — Справа ясна, хоча й не до кінця. Зброяр і жінка приїхали верхи, з боку того лісу. Без сумніву, були вони у дорозі з Мурівелю додому, бо ніхто не возить із собою непогашений акредитив занадто довго. Чому їхали сюдою, а не трактом — невідомо. Але їхали через вересовище, пліч-о-пліч. І тоді-то, невідомо навіщо, обидва спішилися чи впали з коней. Зброяр загинув одразу. Жінка бігла, тоді впала й також загинула, а те щось, що не залишило слідів, тягло її по землі, тримаючи зубами за зашийок. Усе це сталося два чи три дні тому. Коні розбіглися, не станемо їх шукати. Кобила, зрозуміло, не відповідала, форкала неспокійно, реагуючи на знайомий їй голос. — Те щось, що забило їх обох, — продовжував Ґеральт, дивлячись на край лісу, — не було ані вовкулаком, ані лєшим. Жоден із них не лишив би стільки для стерв'ятників. Якби тут була драговина, я сказав би, що то кікімора або віппер. Але тут немає драговини. Нахилившись, відьмак трохи відкинув попону, що закривала бік коня, відкривши другий меч із блискучим оздобленим ефесом та чорним карбованим руків'ям. — Так, Пліточко. Зробимо гак. Треба перевірити, чому зброяр та жінка їхали бором, а не трактом. Якщо станемо байдуже оминати такі пригоди, то не заробимо навіть на овес для тебе, вірно, Пліточко? Кобилка слухняно рушила вперед, через вітролом, обережно переступаючи через ями від вивернутих дерев. — Хоча то й не вовкулака, не станемо ризикувати, — продовжував відьмак, вийнявши із торби при сідлі сушений букетик борцю і вішаючи його біля мундштука. Кобила форкнула. Ґеральт трохи розшнурував каптан під шиєю і витяг назовні медальйон із вишкіреною вовчою пащекою. Медальйон висів на срібному ланцюжку й погойдувався у ритмі ходи коня, зблискуючи, наче ртуть, у променях сонця. Уперше червону черепицю гостроверхого даху вежі він помітив з вершини пагорбу, на який піднявся, зрізаючи вигин ледь помітної стежки. Косогір, зарослий ліщиною, завалений сухим галуззям і устелений товстим килимом жовтого листя, не здався достатньо безпечним для спуску. Відьмак відступив, обережно з'їхав по схилу, повертаючись на стежку. Їхав поволі, раз у раз стримуючи коня, звішувався з сідла й видивлявся сліди. Кобила смикнула головою, заржала дико, затупала, затанцювала на стежці, піднімаючи куряву засохлого листя. Ґеральт обійняв шию коня лівицею; правою рукою, склавши пальці у Знак Аксія, водив над лобом тварини, шепотячи заклинання. — Аж так погано? — бурмотів, роздивляючись навколо, не знімаючи Знака. — Аж так? Спокійно, Пліточко, спокійно. Чари подіяли швидко, але кобила, навіть підштовхнута п'ятами, рушила неохоче, тупо, неприродно, втративши гнучкий ритм ходи. Відьмак спритно зіскочив на землю й пішов далі пішки, тягнучи коня за вуздечку. Побачив мур. Між муром і лісом не було проміжка, чіткої межі. Молоді деревця і кущі ялівця переплітали своє листя із плющем і диким виноградом, що вчепився у кам'яну стіну. Ґеральт задер голову. Й у ту саму мить відчув, як до зашийку, дратуючи, піднімаючи дибки волосся, присмоктується і сповзає вниз невидиме м'яке створіння. Він знав, що то є. Хтось дивився. Він повільно й плавно розвернувся. Пліточка форкнула, м'язи на її шиї заграли, зарухалися під шкірою. На узбіччі пагорбу, з якого він тільки-но з'їхав, нерухомо стояла дівчина, спершись рукою об стовбур вільхи. Її біла, довга аж до землі сукня контрастувала із блискучою чорнотою довгого скуйовдженого волосся, що спадало на плечі. Ґеральтові здалося, що вона усміхається, але впевненості він не мав — стояла далекувато. — Привіт, — сказав він, піднімаючи долоню у приязному жесті. Зробив крок до дівчини. Та, легко повертаючи головою, слідкувала за його рухами. Обличчя вона мала бліде, а очі чорні й величезні. Усмішка — якщо то була усмішка — зникла з її обличчя, наче стерта ганчіркою. Ґеральт зробив ще один крок. Листя шелеснуло. Дівчина збігла по схилу наче сарна, майнула між кущами ліщини й перетворилася на білу смугу, коли зникала у лісі. Довга сукня, здавалося, аж ніяк не обмежувала її рухів. Кобила відьмака полохливо заіржала, засмикала головою. Ґеральт, все ще дивлячись у бік лісу, рефлекторно заспокоїв її Знаком. Потягши конячку за вуздечку, пішов далі вздовж муру, тонучи по пояс у лопухах. На брамі — солідній, окутій залізом і посадженій на іржаві завіси — був великий мідний кнокер. Після секундного вагання Ґеральт простягнув руку й торкнувся до позеленілого кільця. Одразу ж відскочив, бо саме в ту мить брама відчинилася, скриплячи, хрустячи, загортаючи вбік купки трави, камінці й гілочки. За брамою не було нікого — відьмак бачив лише порожнє подвір'я, занедбане й поросле кропивою. Він увійшов, тягнучи коня за собою. Приголомшена Знаком кобила не пручалася, але ноги переставляла напружено й невпевнено. Подвір'я з трьох сторін обмежував мур і рештки дерев'яних риштувань, четвертою стороною був фасад особняку, строкатий від віспинок повідбиваної штукатурки, брудних патьоків і гірлянд плюща. Віконниці, із облізлою фарбою, було зачинено. Двері — також. Ґеральт закинув віжки Плітки на стовпчик біля брами й повільно покрокував у бік особняку алеєю, посипаною гравієм; та вела повз низький парапет невеличкого фонтану, заповненого листям та сміттям. У центрі фонтану, на вигадливому цоколі, вигинався дельфін із оббитим хвостом, різьблений із білого каменю. Поряд із фонтаном, на тому, що колись дуже давно було клумбою, ріс кущ троянди. Нічим, окрім кольору квіток, кущ той не відрізнявся від інших трояндових кущів, які Ґеральту доводилося бачити. Квіти були винятковими — мали колір індиго, із легким відтінком пурпурового на кінчиках деяких пелюсток. Відьмак торкнувся однієї, наблизив обличчя й понюхав. У квітки був типовий трояндовий запах, але інтенсивніший. Двері особняку — й одночасно усі віконниці — із тріском розчинилися. Ґеральт різко підняв голову. Алейкою, скрегочучи гравієм, просто на нього перло чудисько. Права рука відьмака блискавично злетіла вгору, над праве плече, а ліва, тієї ж миті, міцно смикнула ремінець на грудях, через що руків'я меча саме вскочило у долоню. Клинок, із сичанням вилетівши із піхов, описав коротке сяюче півколо й завмер вістрям до атакуючої бестії. Чудовисько, побачивши меч, загальмувало й зупинилося. Гравій бризнув на всі боки. Відьмак не ворухнувся. Страшидло було людиноподібним, одягненим у підлатаний, але доброго ґатунку одяг, не позбавлений витончених, хоча й абсолютно нефункціональних оздоблень. Людиноподібність, утім, не сягала вище брудного плісированого коміра — бо над ними здіймалася гігантська, неначе у ведмедя, кудлата макітра із величезними вухами, парою диких витрішок і страшезною пащекою, повною кривих іклів, у якій, наче вогонь, миготав червоний язицюра. — Геть звідси, смертний! — гарикнуло чудовисько, махаючи лапами, але не рухаючись із місця. — Бо я тебе зжеру! На шматки роздеру! Відьмак не рухався і не опускав меча. — Ти оглух? Геть звідси! — вереснуло страшидло, після чого видало звук, що був чимось середнім між кувіканням вепра й ревом оленя-самця. Усі віконниці загрюкали й загупали, струшуючи бруд і штукатурку з підвіконь. Ні відьмак, ні потвора не рухалися. — Біжи, поки цілий! — заревіло страшидло, але наче менш упевнено. — Бо як ні, то… — То що? — перервав його Ґеральт. Чудовисько різко засопіло, схиливши набік потворну голову. — Гляньте, який сміливець, — промовило спокійно, шкірячи ікла та скоса глипаючи на Ґеральта. — Опусти оте залізяччя, як твоя ласка. Може, ти не дотумкав, що перебуваєш на подвір'ї мого власного дому? А може, там, звідки ти заявився, є звичай погрожувати господарю мечем на його власному подвір'ї? — Є, — підтвердив Ґеральт. — Але тільки господарю, який вітає гостей ревінням і обіцяє роздерти їх на шматки. — А, зараза, — захвилювалося чудовисько. — Він ще мене ображати стане, приблуда. Гість знайшовся! Пхається на подвір'я, нищить чужі квіти, хазяйнує тут і думає, що ото винесуть йому хліб-сіль. Тьфу! Страшидло сплюнуло й стулило пащу. Нижні ікла лишилися зверху, роблячи його схожим на вепра. — І що? — вимовив відьмак за мить, опускаючи меча. — Будемо отак стояти? — А що пропонуєш? Лягти? — пирхнуло чудовисько. — Сховай оте залізяччя, кажу. Відьмак вправно засунув зброю у піхви на спині, не опускаючи руки, погладив голівку руків'я, що стирчало над плечем. — Волів би я, — сказав він, — щоби ти не робив занадто різких рухів. Цей меч завжди можна вийняти, до того ж скоріше, ніж ти думаєш. — Я бачив, — харкнуло чудовисько. — Якби не це, то ти давно вже був би за брамою, зі слідом мого каблука на сраці. Чого хочеш? Звідки ти тут узявся? — Заблукав, — збрехав відьмак. — Заблукав, — повторило чудовисько, кривлячи пащеку у грізній гримасі. — Ну так виблукайся. За браму, значить. Настав ліве вухо на сонце, тримай так, і хутко повернешся на тракт. Ну, чого чекаєш? — Вода тут є? — запитав спокійно Ґеральт. — Конячка в мене зажохлася. Я також, якщо ти не заперечуєш. Чудовисько переступило з ноги на ногу, пошкребло за вухом. — Слухай-но, ти, — сказало. — Чи ти мене насправді не боїшся? — А маю? Чудовисько роззирнулося, хрюкнуло, розмашисто підтягнуло широкі штани. — А, зараза, що там я. Гість у дім. Не щодня трапляється хтось, хто при мені не втікає чи не зомліває. Ну добре. Якщо ти стомлений, але поштивий подорожній — запрошую тебе усередину. Якщо ж ти розбійник або ж злодій, застерігаю: дім цей виконує мої накази. Усередині цих стін розпоряджаюся я! Він підняв волохату лапу. Усі віконниці знову загупали об стіну, а в кам'яному горлі дельфіна щось глухо загурчало. — Запрошую, — повторило чудовисько. Ґеральт не ворухнувся, дивлячись на нього допитливо. — Сам живеш? — А тебе обходить, із ким я живу? — гнівно відказало страшидло, роззявляючи пащу, а тоді голосно зареготало. — Ага, розумію. Певне, йдеться тобі про те, чи маю я сорок пахолків, так само вродливих, як і я. Не маю. Ну то як, скористаєшся запрошенням, даним від щирого, зараза, серця? Як ні, тоді брама — ондечки, за твоїм задом! Ґеральт злегка вклонився. — Запрошення приймаю, — сказав він формально. — Закону гостинності не порушу. — Мій дім — твій дім, — відповіло страшидло так само формально, хоча й трохи недбало. — Туди, гостю. А коня давай сюди, до криниці. Особняк і зсередини аж благав про ґрунтовний ремонт, проте було тут у міру чисто й доглянуто. Меблі, напевно, зроблені були добрими ремісниками, навіть якщо це сталося дуже давно. У повітрі висів гострий запах пилу. Було темно. — Світло! — ревнуло чудовисько, і скіпка, заткнута у залізний держак, одразу вибухнула полум'ям і кіптявою. — Непогано, — сказав відьмак. Чудовисько зареготало. — Й тільки? Бачу, аби чим тебе й справді не здивуєш. Я казав тобі, що дім виконує мої накази. Сюди, прошу. Зважай, сходи круті. Світло! На сходах чудисько повернуло голову. — А що то теліпається у тебе на шиї, гостю? Що воно таке? — Подивися. Істота взяла медальйон у лапу, піднесла до очей, легенько натягуючи ланцюжок на шиї Ґеральта. — Недоброзичливий вираз обличчя у того звіра. Що воно таке? — Цеховий знак. — Ага, напевне, ти зайнятий виготовленням намордників. Сюди, прошу. Світло! Середину великої кімнати, повністю позбавленої вікон, займав величезний дубовий стіл, повністю порожній, якщо не зважати на великий підсвічник з позеленілої міді, укритої фестонами застиглого воску. На чергову команду чудовиська свічки загорілися, замигтіли, трохи розганяючи темряву. Одна зі стін кімнати була завішена зброєю — висіли тут композиції із круглих щитів, схрещених протазанів[9], рогатин і ґвізарм[10], важких кончарів[11] і сокир. Половину протилежної стіни займала топка величезного каміну, над яким виднілися шеренги полущених та облізлих портретів. Стіна навпроти входу заповнена була мисливськими трофеями — сохаті лосі й розлогі роги оленів кидали довгі тіні на вишкірені голови вепрів, ведмедів і рисей, на кошлаті та пошарпані крила опудал орлів та шулік. Центральне — й почесне — місце займала побуріла, попсована, із вилізлою тирсою, макітра скельного дракона. Ґеральт підійшов ближче. — Уполював його мій дідуньо, — сказало страшидло, кидаючи у жерло каміну величезну колоду. — То був, думаю, останній у цій місцевості, який дав себе вполювати. Сідай, госте. Ти, певно, голодний? — Відмовлятися не стану, господарю. Чудовисько усілося за стіл, опустило голову, схрестило на череві волохаті лапи, з хвилину щось бурмотіло, крутячи млинок гігантськими палюхами, після чого ревнуло стиха, гепнувши лапою об стіл. Полумиски й тарілки дзенькнули срібно та олов'яно, кришталево задзвонили бокали. Запахло печивом, часником, майораном і мускатним горіхом. Ґеральт не виказав здивування. — Так, — потерло лапи чудовисько. — Це ж краще за слуг, ні? Пригощайся, гостю. Тут — пулярка, тут шинка з вепра, тут паштет з… Не знаю, з чого. З чогось. Отут — рябчики. Ні, зараза, куріпки. Переплутав закляття. Їж, їж. Це порядне, справжнє їдло, не бійся. — Не боюся. — Ґеральт розірвав пулярку на дві частини. — Я й забув, — пирхнуло чудовисько, — що ти не з лякливих. А, скажімо, звати тебе як? — Ґеральт. А тебе, господарю? — Нівеллен. Але в цих місцях кличуть мене Виродок або Іклач. І лякають мною дітей. — Чудисько влило собі у горло вміст величезного бокалу, після чого занурило пальчиська у паштет й вигрібло із миски десь із половину заразом. — Лякають дітей, — повторив Ґеральт із повним ротом. — Напевне, безпідставно? — Абсолютно. Твоє здоров'я, Ґеральте! — І твоє, Нівеллене. — Як тобі вино? Зауважив, що воно з винограду, а не з яблук? Але якщо тобі не смакує, начарую інше. — Дякую, непогане. Магічні здібності маєш від народження? — Ні. Тільки з того часу, як оце в мене виросло. Морда, значить. Сам не знаю, звідки то взялося, але дім виконує, що собі захочу. Нічого серйозного, умію начаровувати їдло, питво, одяг, чисту постіль, гарячу воду, мило. Будь-яка баба зуміє те саме й без чарів. Відчиняю і зачиняю вікна й двері. Запалюю вогонь. Нічого серйозного. — І то — щось. А ту… морду, як ти кажеш, здавна маєш? — Дванадцять років. — Як то сталося? — А тебе воно обходить? Налий собі ще. — Охоче. Мене воно не обходить, питаю з цікавості. — Причина зрозуміла й прийнятна, — гучно розсміялося чудовисько. — Але я її не прийму. Ніц тобі до того — і крапка. Утім, щоб хоча б частково заспокоїти твою цікавість, покажу тобі, як я виглядав раніше. Поглянь, он, там, на портрети. Перший, як дивитися від каміна, то мій татусь. Другий — одна зараза знає хто. А третій — це я. Бачиш? З-під пилюки й павутиння, з портрету дивився водянистими очима такий собі товстунчик із пухким, смутним і прищавим обличчям. Ґеральт, якому відома була поширена серед портретистів схильність робити компліменти клієнтам, сумно покивав. — Бачиш? — повторив Нівеллен, вишкіривши ікла. — Бачу. — Хто ти такий? — Не розумію. — Не розумієш? — Чудовисько підвело голову, баньки в нього загорілися, неначе в кота. — Мій портрет, гостю, висить поза світлом свічок. Я його бачу, але я не людина. Принаймні, не в цю мить. Людина, аби оглянути портрет, встала б і підійшла ближче, напевно, мусила б узяти підсвічник. Ти того не зробив. Висновок простий. Але я питаю відверто: ти людина? Ґеральт не відвів погляду. — Якщо ти так ставиш питання, — відповів він по хвильці мовчання, — то не до кінця. — Ага. Хіба це не буде нетактовно, якщо я запитаю, ким ти, в такому разі, є? — Відьмаком. — Ага, — повторив Нівеллен за хвилину. — Якщо я добре пам'ятаю, відьмаки в цікавий спосіб заробляють собі на життя. За плату вбивають потвор. — Ти добре пам'ятаєш. Знову запала тиша. Вогники свічок пульсували, били вгору тонкими вусиками вогню, віддзеркалювалися у різьбленому кришталю бокалів, у каскадах воску, що стікав по свічникові. Нівеллен сидів нерухомо, злегка рухаючи гігантськими вухами. — Уявімо, — сказав він нарешті, — що ти встигнеш витягти меча раніше, ніж я до тебе доскочу. Уявімо, що навіть устигнеш мене рубанути. При моїй вазі мене це не затримає, звалю тебе з ніг самою інерцією. А потім усе вже вирішать зуби. Як вважаєш, відьмаче, хто з нас двох має більший шанс, якщо дійде до перегризання горлянок? Ґеральт, притримуючи великим пальцем олов'яну кришечку карафи, налив собі вина, відпив, відкинувся на спинку стільця. Дивився на чудовисько усміхаючись, і усмішка та була винятково паскудною. — Та-а-ак, — протяжно сказав Нівеллен, длубаючись пазуром у кутку пащі. — Треба визнати, ти вмієш відповідати на запитання, не вживаючи багацько слів. Цікаво, як ти впораєшся із наступним, яке я тобі поставлю. Хто за мене заплатив? — Ніхто. Я тут випадково. — Чи ти не брешеш? — Не маю звички брехати. — А які маєш звички? Мені розповідали про відьмаків. Я запам'ятав, що відьмаки крадуть малих дітей, яких потім годують магічними зіллями. Ті, хто те переживе, самі стають відьмаками, чаклунами із нелюдськими здібностями. Їх учать вбивати, викорінюють із них усілякі людські почуття та інстинкти. Роблять із них потвор, які мають убивати інших потвор. Чув я, як казали, що саме час, щоби хтось почав полювати на відьмаків. Бо потвор усе менше, а відьмаків — більше. З'їж куріпку, поки вона не вистигла. Нівеллен і собі взяв з миски куріпку, вклав її цілу в пащу і схрумкав, наче сухарик, тріскочучи чавленими між зубами кістками. — Чому ти нічого не кажеш? — запитав нерозбірливо, ковтаючи. — Що з того, що про вас кажуть, є правдою? — Майже нічого. — А що є брехнею? — Те, що потвор все менше. — Факт. Їх чимало, — вишкірив ікла Нівеллен. — Одна, власне, сидить перед тобою й роздумує, чи добре зробила, запросивши тебе. Мені відразу не сподобався твій цеховий знак, гостю. — Ти — ніяка не потвора, Нівеллене, — сухо сказав відьмак. — А, зараза, це щось нове. Тож, як на тебе, ким я є? Киселем із журавлини? Табунцем диких гусей, що відлітають у вирій смутним листопадовим ранком? Ні? То, може, — цнотою, втраченою біля джерела цицкатою донькою мірошника? Ну, Ґеральте, скажи мені, ким я є. Не бачиш, я аж трясуся від цікавості? — Ти не потвора. Інакше ти не зміг би торкатися цієї срібної таці. І вже у жодному разі не взяв би до рук мій медальйон. — Ха! — заревів Нівеллен так, що полум'я свічок на мить зробилося горизонтальним. — Сьогодні, схоже, день розкриття великих і страшних таємниць! Зараз я довідаюся, що ці вуха виросли в мене, бо дитиною я не любив вівсянку на молоці! — Ні, Нівеллене, — спокійно відказав Ґеральт. — Це сталося через накладене прокляття. Я впевнений, що ти знаєш, хто те прокляття наклав. — А якщо й знаю, то що? — Прокляття можна зняти. У більшості випадків. — І ти, як відьмак, вочевидь умієш прокляття знімати. У більшості випадків? — Умію. Хочеш, щоб я спробував? — Ні. Не хочу. Чудовисько роззявило пащу й звісило червоного язицюру, довжиною на дві п'яді. — Сторопів, га? — Сторопів, — признався Ґеральт. Чудовисько захихотіло, розвалившись у кріслі. — Я знав, що сторопієш, — сказало. — Налий собі ще, сядь зручніше. Оповім тобі всю історію. Відьмак ти чи ні, а в тебе з очей добро визирає, а я маю бажання погомоніти. Налий собі. — Уже нема чого. — А, зараза. — Чудовисько хекнуло, після чого знову луснуло лаписьком об стіл. Поряд із двома порожніми карафами з'явився, невідомо звідки, чималий глиняний глек у вербовому кошику. Нівеллен зубами здер воскову печатку. — Як ти, напевне, помітив, — почав він, наливаючи, — місцевість тут досить безлюдна. До найближчих людських осель — чималий шмат дороги. Бо, бач, мій татуньо й мій дідуньо свого часу не давали зайвих приводів для любові ані сусідам, ані купцям, які їздили трактом. Кожен, хто сюди діставався, у кращому разі втрачав свій скарб, якщо татусь помічав його з вежі. А пара найближчих поселень згоріли, коли татусь вирішив, що спізнилися вони із даниною. Мало хто любив мого татуся. Крім мене, природно. Страшно я плакав, коли одного разу привезли на возі те, що залишилося з мого татуся після удару дворучника. Дідуньо тоді активним розбоєм вже не займався, бо з того дня, коли отримав по черепу залізним моргенштерном, жахливо заїкався, слинив і рідко коли вчасно встигав до вбиральні. Так воно й вийшло, що як спадкоємець повинен я був водити дружину. — Молодий я тоді був, — продовжував Нівеллен, — справжній молокосос, тож хлопці з дружини крутили мною, як хотіли. Я командував ними, як можеш здогадатися, так само, як товсте порося може командувати вовчою зграєю. Ми швидко стали коїти такі речі, яких татусь, якби був він живим, ніколи б не дозволив. До дідька подробиці, перейду відразу до справи. Одного дня помандрували ми аж до Ґеліболю, під Мірт, та пограбували храм. На додачу була там і молода жриця. — Що то був за храм, Нівеллене? — А зараза його знає, Ґеральте. Але мусив то бути недобрий храм. На олтарі там, як пригадую, лежали черепи й маслаки, горіло зелене полум'я. Смерділо як нещастя. Але до справи. Хлопці знерухомили жрицю й обдерли з неї шати, після чого сказали, що я мушу змужніти. Ну я і змужнів, дурний шмаркач. Під час змужніння жриця наплювала мені у пику і щось прокричала. — Що? — Що я потвора у людській шкірі, що буду потворою у потворній, щось про любов, про кров, не пам'ятаю. Кинджальчик, маленький такий, мала хіба, захований у волоссі. Вбила себе, а тоді… Ми втекли звідти, Ґеральте, кажу тобі, мало коней не позаганявши. Недобрий то був храм. — Розказуй далі. — Далі було так, як сказала жриця. За кілька днів прокидаюся я вранці, а слуги, як мене побачать, у крик і дременули геть. Я до люстра… Знаєш, Ґеральте, запанікував я, якийсь напад у мене стався, пам'ятаю все наче крізь туман. Коротше, були трупи. Кілька. Користався тим, що траплялося під руку, а зробився я раптом дуже сильним. А дім допомагав мені, як міг: грюкали двері, літав у повітрі реманент, вогонь палав. Хто зумів — той утік з переляку, тітонька, кузина, парубки з дружини, та що там — втекли навіть пси, виючи й підібгавши хвости. Утекла моя кицька Глитайка. Зі страху шляк трафив навіть папугу тітоньки. Скоро я лишився сам-один, ревучи, виючи, шаліючи, б'ючи що під руку трапиться — головним чином дзеркала. Нівеллен перервав себе, зітхнув, шморгнув носом. — Як напад минув, — продовжив він за хвилину, — було вже трохи запізно. Був я сам. Уже нікому не міг пояснити, що змінився я тільки й виключно ззовні, що хоча й у страшній подобі, але я лише дурнуватий підліток, що рюмсає у порожньому замку над тілами слуг. Потім прийшов потворний страх: вони повернуться, уб'ють, раніше, ніж я встигну щось пояснити. Але ніхто не повернувся. Чудовисько замовкло на хвильку, витерло носа рукавом. — Не хочу повертатися у ті перші місяці навіть подумки, Ґеральте, мене й зараз тіпає, як згадаю. Перейду до справи. Довго, дуже довго сидів я у замку, неначе миша під віником, і носа назовні не вистромляв. Якщо хтось з'являвся, а таке ставалось рідко, я не виходив, наказував домові пару раз гепнути віконницями або ревів собі через злив у дощову трубу — частіше за все, цього вистачало, аби за гостем тільки хмара куряви залишилася. Так було аж до дня, коли визирнув я на світанку у вікно — і що бачу? Якийсь товстун зрізає троянду з куща тітоньки. А треба тобі знати, що то не абищо, а небесні троянди з Назаїру, паростки ще дідусь привіз. Злість мене взяла, вискочив я надвір. Товстун, коли повернув собі голос, що його втратив був, як мене побачив, пропищав, що хотів тільки кілька квіточок для донечки, та щоб я над ним зглянувся, відпустив живого-здорового. Я вже приготувався витурити його за головну браму, коли мені як блиснуло щось, пригадав собі байки, які колись оповідала мені Лєнка, моя няня, стара карга. Зараза, подумав я, але ж кажуть, що гожі дівчата жаб на королевичів перетворюють і навпаки, так, може… Може, є у тій балаканині дещиця істини, якийсь шанс… Підскочив я на два сажні, заревів так, що дикий виноград зі стіни зірвався, та як крикну: «Дочка або життя!» Нічого кращого мені на думку не спало. Купець — бо то був купець, — у плач, а тоді визнав, що дочці його вісім років. Що, смієшся? — Ні. — Бо і я не знав, чи сміятися мені, чи плакати над своєю засраною долею. Жаль мені зробилося купчину, дивитися я не міг, як він тремтить, запросив його всередину, пригостив, на прощання відсипав золота та камінчиків у мішок. А треба тобі сказати, що у підземеллі лишилося чимало добра, ще з татусевих часів, я не дуже розумів, що із тим робити, тож міг дозволити собі широкий жест. Купець аж засяяв, дякував так, що весь обплювався. Певно, десь він похвалився своєю пригодою, бо й двох місяців не минуло, а сюди прибув інший купець. Мав із собою наготовлений чималий мішок. І доньку. Також величеньку. Нівеллен випростав ноги під столом, потягнувся так, що аж крісло затріщало. — Із купцем я домовився на раз-два, — продовжував. — Вирішили ми, що він її мені залишить на рік. Довелося допомогти йому чіпляти на мула мішок, сам би він його не підняв. — А дівчина? — Якийсь час її сіпало тільки від мого вигляду, вона була переконана, що я її ось-ось зжеру. Але за місяць ми вже їли за одним столом, теревенили й ходили на довгі прогулянки. Та хоча була вона мила й на диво кмітлива, язик у мене, коли я із нею балакав, заплітався. Бачиш, Ґеральте, я завжди був несміливим з дівчатами і завжди виставляв себе на посміховисько, навіть із дівахами зі скотарні, тих, із гноєм на литках, яких хлопці з дружини вертіли, як хотіли. Навіть ті наді мною потішалися. А вже тепер, думав я, із такою мордякою… Навіть не спромігся їй натякнути на причину, задля якої я так дорого оплатив рік її життя тут. Рік тягнувся, наче сморід за затяжним військом[12], аж врешті купець заявився й забрав її. Я ж, засмучений, замкнувся у домі й кілька місяців не реагував на жодних гостей із доньками, які тут з'являлися. Але за рік, проведений у товаристві, я зрозумів, як воно тяжко буває, коли немає до кого відкрити рота. — Чудовисько видало з себе звук, що мав бути зітханням, але прозвучав наче гикавка. — Наступна, — сказав він за мить, — звалася Фенне. Була вона мала й кмітлива щебетуха, справжнісінький корольок. Зовсім мене не боялася. Одного дня, була саме річниця мого постригання[13], ми обпилися меду і… хе-хе. Одразу після всього я вискочив з ліжка — і до дзеркала. Визнаю, був я розчарований і засмучений. Морда лишилася така сама, ну, може, із трохи дурнуватішим виразом. А ще кажуть, що в казках — народна мудрість! Гівно воно, а не мудрість, і гівна варте, Ґеральте. Ну, але Фенне швиденько постаралася, аби я забув про переживання. То була весела дівчина, кажу ж тобі. Знаєш, що вона вигадала? Ми вдвох лякали небажаних гостей. Уяви собі: заходить такий на подвір'я, розглядається, аж тут із ревом на нього вискакую я — навкарачки, а Фенне, повністю гола, сидить у мене на спині й трубить у дідів мисливський ріг! Нівеллен затрясся зі сміху, блискаючи білизною іклів. — Фенне, — продовжив він, — була в мене цілий рік, а потім повернулася додому, із великим приданим. Зуміла вийти заміж за якогось власника шинку, вдівця. — Розповідай далі, Нівеллене. Це цікаво. — Вважаєш? — сказало чудовисько, із хрускотом дряпаючи між вухами. — Ну добре. Наступна, Примула, була донькою зубожілого рицаря. Рицар, як сюди прибув, мав худющого коня, заіржавілу кірасу й неймовірні борги. Паскудний він був, кажу тобі, Ґеральте, наче купа гною, і смердів так само. Примула, я руку міг би віддати відрубати, була зачата, коли він був на війні, не інакше, бо була вона досить гарненькою. І я у неї не викликав страху, що й не дивно, бо порівняно із її родичем я міг видатися й зовсім красивим. Мала вона, як виявилося, неабиякий темперамент, та і я набрався упевненості, тож задніх не пас. Уже через два тижні були ми із Примулою у дуже близьких стосунках, під час яких вона любила смикати мене за вуха й викрикувати: «Загризи мене, звіре!», «Розтерзай мене, тварюко!» і всякі такі ідіотизми. У перервах я бігав до дзеркала, але, подумай тільки, Ґеральте, дивився у нього з усе більшим занепокоєнням. Щоразу менше сумував я за поверненням того, менш згожого вигляду. Бач, Ґеральте, раніше я був наче кисле тісто, а зробився — хлоп хоч куди. Раніше я постійно хворів, кашляв, лилося в мене з носа, а тепер ніщо мене не брало. А зуби? Ти б не повірив, які я мав попсовані зуби! А тепер? Можу ніжку від стільця перекусити. Хочеш, перекушу ніжку від стільця? — Ні. Не хочу. — Може, й добре, — роззявило пащу чудовисько. — Панянку розважало, коли я так похвалявся, й у домі лишилося дуже мало цілих стільців. — Нівеллен позіхнув, язик при тому звернувся у трубку. — Щось змучився я балаканиною, Ґеральте. Коротше: були потім ще дві — Ілька та Веніміра. Усе відбувалося так само, аж до нудоти. Спершу мішанина страху й відрази, потім — нитка симпатії, зміцнена дрібними, але коштовними подарунками, потім «згризи мене, зжери мене усю», потім повернення татуся, сентиментальне прощання і зменшення скарбниці. Я вирішив робити більші перерви на самотність. Звичайно, у те, що дівочий поцілунок змінить мій вигляд, я вже давно перестав вірити. І змирився із тим. Більше того, я вирішив, що добре бути таким, який є зараз, і що жодних змін мені не треба. — Жодних, Нівеллене? — Жоднісіньких! Я ж кажу тобі: кінське здоров'я, пов'язане із цією подобою, — це раз. Два: моя інакшість діє на дівчат наче афродизак. Не смійся! Я більш ніж упевнений, що людиною мав би добряче побігати, аби добитися такої, скажімо, Веніміри, яка була вельми вродливою панною. Здається мені, що на такого, як на тому портреті, вона б навіть і не глянула. І по-третє: безпека. Татусь мав ворогів, кілька з них ще живі. Ті, кого вклала у землю дружина під моїм жалюгідним командуванням, мали родичів. У підвалах є золото. Якби не жах, який я викликаю, хтось би по мене прийшов. Хоча б і селюки з вилами. — Здаєшся геть упевненим, — сказав Ґеральт, граючись порожнім бокалом, — що в теперішній подобі ти нікого проти себе не налаштував. Жодного батька, жодну дочку. Жодного родича чи нареченого доньки. Га, Нівеллене? — Та заспокойся ти, Ґеральте, — образилося чудовисько. — Про що ти кажеш? Батьки від радощів землі під собою не чули, кажу ж — я був щедрим надмірно. А доньки? Не бачив ти їх, коли вони сюди прибували, у полотняних суконьках, із лапками, червоними від прання, згорблені від носіння цебрів. Примула ще зо два тижні після приїзду мала на спині й стегнах сліди від ременя, яким її лупцював лицарський татуньо. А у мене вони наче принцеси ходили, до рук брали виключно віяло, навіть не відали, де тут кухня. Я наряджав їх і чіпляв на них блискучі цяцьки. Вичаровував на їхні прохання гарячу воду у бляшану ванну, яку татусь загарбав для матусі ще у Ассенґарді. Ти собі уявляєш? Бляшана ванна! Рідко який комес[14] — та що там я! — рідко який володар[15] має у себе бляшану ванну. Для них це був казковий дім, Ґеральте. А що стосується ліжка, то… Зараза, цнота нині рідша, ніж скельний дракон. Жодної я не змушував, Ґеральте. — Але ти підозрював, що хтось мені за тебе заплатив. Хто міг заплатити? — Лайдак, який захотів решти з мого підвалу, але не мав більше дочок, — упевнено сказав Нівеллен. — Людська зажерливість безмежна. — І ніхто інший? — І ніхто інший. Вони помовчали, вдивляючись у нервове, мерехтливе полум'я свічок. — Нівеллене, — раптом сказав відьмак. — Ти зараз сам? — Відьмаче, — відповіло чудовисько, трохи затнувшись, — думаю, саме зараз я повинен тебе обкласти лайкою, схопити за карк і спустити зі сходів. Знаєш, за що? За те, що маєш мене за дурника. Від самого початку я бачу, як ти нашорошуєш вуха, як поглядаєш на двері. Ти добре знаєш, що я живу не сам. Я правий? — Правий. Вибачаюся. — Зараза на твої вибачення. Ти її бачив? — Так. У лісі, біля брами. Це та причина, через яку купці із доньками тепер їдуть звідси ні з чим? — А, ти й про це, значить, знаєш? Так, це саме та причина. — Дозволиш запитати… — Ні. Не дозволю. Знову помовчали. — Що ж, воля твоя, — сказав нарешті відьмак, устаючи. — Дякую за гостинність, господарю. Час мені у дорогу. — Справедливо. — Нівеллен також встав. — Через певні обставини я не можу запропонувати тобі переночувати у замку і проводити ніч у навколишніх лісах не раджу. З того часу, як місцевість збезлюдніла, вночі тут недобре. Тобі треба повернутися на тракт до сутінок. — Матиму на увазі, Нівеллене. Ти впевнений, що не потребуєш моєї допомоги? Чудовисько скоса глянуло на нього. — А ти впевнений, що міг би мені допомогти? Зміг би зняти це з мене? — Не лише про таку допомогу йшлося. — Ти не відповів на моє запитання. Хоча… Можливо, й відповів. Не зумів би. Ґеральт глянув йому просто в очі. — Вам тоді не пощастило, — сказав. — Зі всіх храмів Ґеліболю і долини Німнар ви вибрали саме храм Корам Аг Тера, Левоголового Павука. Щоб зняти прокляття, накладене жрицею Корам Аг Тера, потрібні вміння та здібності, яких у мене немає. — А у кого є? — Усе ж це тебе цікавить? Ти казав, що добре так, як є. — Як є, так. Але не так, як може бути. Я боюся… — Чого ти боїшся? Чудовисько зупинилося у дверях кімнати, повернулося. — Досить з мене, відьмаче, твоїх запитань, які ти ставиш замість того, щоб відповідати на мої. Мабуть, треба тебе інакше запитати. Слухай, з якогось часу мені сняться паскудні сни. Може, точнішим було б слово «потворні». Чи я слушно боюся? Стисло, прошу. — Прокинувшись після такого сну, чи ти ніколи не мав ніг у грязюці? Хвої на постелі? — Ні. — А чи… — Ні. Стисло, прошу. — Ти боїшся слушно. — Чи можна тому зарадити? Стисло, прошу. — Ні. — Нарешті. Ходімо, проведу тебе. На подвір'ї, поки Ґеральт поправляв в'юки, Нівеллен погладив кобилку по ніздрях, похлопав по шиї. Пліточка, зрадівши пестощам, схилила голову. — Люблять мене тваринки, — похвалилося чудисько. — І я їх також люблю. Моя кицька Глитайка хоча й утекла спочатку, але повернулася потім до мене. Довгий час вона була єдиною істотою, яка товаришувала зі мною в нещасті. Вереена також… Він заткнувся, скривив пащу. Ґеральт посміхнувся. — Також любить котів? — Пташок, — вишкірив зуби Нівеллен. — Видав себе, зараза. А, що там мені. Це не чергова купецька донька, Ґеральте, і не чергова спроба пошуку дещиці істини у старих побрехеньках. Це щось важливіше. Ми кохаємо одне одного. Якщо ти засмієшся, я тобі пику натовчу. Ґеральт не засміявся. — Твоя Вереена, — сказав він, — скоріше за все, русалка. Ти про це знаєш? — Підозрював. Худесенька. Чорнява. Говорить рідко, мовою, якої я не знаю. Не їсть людської їжі. Цілими днями пропадає в лісі, потім повертається. Це типово? — Більш-менш. — Відьмак дотяг попругу. — Напевно, ти думаєш, що вона не повернулася б, перетворися ти знову на людину? — Я в тому впевнений. Знаєш, як русалки бояться людей? Мало хто бачив русалку зблизька. А я і Вереена… Ех, зараза. Бувай, Ґеральте. — Бувай, Нівеллене. Відьмак штурхнув кобилку у бік п'ятою і рушив до брами. Чудовисько пленталося збоку. — Ґеральте? — Слухаю. — Я не настільки дурний, як ти вважаєш. Ти приїхав услід за одним із купців, які були тут останнім часом. Щось із якимось трапилося? — Так. — Останній був у мене три дні тому. Із донькою, не найкращою, зрештою. Я наказав дому зачинити всі двері й віконниці й не подавав ознак життя. Вони покрутилися подвір'ям і поїхали собі. Дівчина зірвала одну троянду з куща тітоньки й приколола собі до сукні. Шукай їх десь інде. Але зважай, що це паскудні місця. Я казав тобі, вночі у лісі небезпечно. Чути й видно нехороші речі. — Дякую, Нівеллене. Буду пам'ятати про тебе. Хтозна, може я знайду когось, хто… — Може. А може, ні. Це моя проблема, Ґеральте, моє життя і моя кара. Я навчився це зносити, призвичаївся. Якщо погіршиться, я теж призвичаюся. А якщо стане геть кепсько, то не шукай нікого, приїдь сюди сам і закінчи справу. По-відьмацьки. Бувай, Ґеральте. Нівеллен розвернувся і жваво закрокував у бік особняка. Уже не озирався ні разу. Місця були відлюдні, дикі й зловісно-ворожі. Ґеральт так і не повернувся на тракт до сутінок, не хотів робити гак і поїхав навпростець, через бір. Ніч він провів на лисій верхівці високого пагорбу, із мечем на колінах, біля маленького вогнища, у яке час від часу підкидав жмутки борцю. Серед ночі він помітив далеко в долині відблиск вогню й почув божевільне виття і співи, а також щось, схоже на крик катованої жінки. Рушив туди, ледь посіріло, але знайшов тільки витоптану галявину й обгорілі кістки у ще теплому попелі. Щось, що сиділо у кроні гігантського дубу, верещало й сичало. Міг то бути лєший, але міг бути й звичайний лісовий кіт. Відьмак не зупинився, аби перевірити. Близько полудня, коли він поїв Пліточку біля джерельця, кобила заіржала пронизливо й відступила, шкірячи жовті зуби й гризучи вудила. Ґеральт мимовільно заспокоїв її Знаком і тоді помітив правильне коло, утворене капелюшками червоних грибів, що виступали з-під моху. — Справжня з тебе стає істеричка, Пліточко, — сказав він. — Адже це звичайнісіньке відьомське коло. Навіщо ці сцени? Кобила форкнула, повертаючи до нього голову. Відьмак потер чоло, спохмурнів і замислився. Потім застрибнув у сідло й повернув коня, швидко рушивши назад власними слідами. — «Люблять мене тваринки», — пробурчав. — Вибач, конику. Виявляється, що ти маєш більше розуму, аніж я. Кобила притискала вуха, форкала, рвала підковами землю, не хотіла йти. Ґеральт не заспокоював її Знаком — зіскочив з сідла, перекинув віжки через голову конячки. За спиною він вже не мав свого старого меча у піхвах зі шкіри ящірки — їх місце тепер займала блискуча, чудова зброя із хрестовим ефесом, добре збалансованим руків'ям, що закінчувалося кулястою голівкою білого металу. Цього разу брама перед ним не відкрилася. Була відчиненою, як він її і лишив, коли виїжджав. Він почув спів. Слів не розумів, не міг навіть ідентифікувати мову, з якої вони походили. Але не було у тому потреби — відьмак знав, відчував і розумів саму природу, суть того співу, тихого, пронизливого, що розтікався по жилах хвилею нудотного, паралізуючого жаху. Спів нагло урвався, й тоді він її побачив. Вона притулялася до спини дельфіна у висохлому фонтані, обіймаючи вкритий мохом камінь маленькими ручками, настільки білими, що видавалися прозорими. З-під гриви чорного сплутаного волосся блищали витріщені на нього величезні, широко розплющені очі кольору антрациту. Ґеральт поволі наблизився м'яким, пружним кроком, йдучи півколом від сторони муру, повз кущ блакитних троянд. Створіння, тулячись до спини дельфіна, повертало за ним маленьке личко з виразом невимовної туги, сповнене такого чару, що йому весь час вчувалася пісня — хоч маленькі бліді губоньки були стулені й крізь них не вилітало ні найменшого звуку.. Відьмак зупинився на відстані десяти кроків. Меч, який він потроху витягав з чорних емальованих піхов, розжарівся і засяяв у нього над головою. — Це срібло, — сказав він. — Цей клинок — зі срібла. Бліде личко ні здригнулося, антрацитові очі не змінили виразу. — Ти так сильно нагадуєш русалку, — спокійно продовжував відьмак, — що могла б обдурити будь-кого. Тим більше що ти рідкісна пташка, чорноволоса. Але коні ніколи не помиляються. Розпізнають таких, як ти, інстинктивно й безпомилково. Хто ти? Вважаю, що — муля чи альп. Звичайний вампір не вийшов би на сонце. Куточки блідих губоньок затремтіли й легенько піднялися. — Привабив тебе Нівеллен у своїй подобі, вірно? Сни, про які він згадував, навіювала ти. Здогадуюся, що то були за сни, й співчуваю йому. Створіння не рухалося. — Ти любиш птахів, — продовжував відьмак. — Але це не заважає тобі прокушувати людям обох статей шиї, так? Авжеж, ти й Нівеллен! Пречудова з вас була би пара: чудовисько й вампіриця, володарі лісового замку. Миттєво запанували б ви над усією місцевістю. Ти, вічно спрагла крові, й він, твій захисник, покликаний убивця, сліпе знаряддя. Але спочатку він мусив стати справжнім чудиськом, а не людиною в личині чудиська. Великі чорні очі звузилися. — Що з ним, чорноволоса? Співала, отже, пила кров. Звернулася до крайнього засобу, тобто тобі не вдалося поневолити його розуму. Я правий? Чорна голівка легесенько, майже непомітно, кивнула, а кутики вуст піднялися ще вище. Маленьке личко набуло потворного виразу. — Зараз ти, напевне, вважаєш себе за господиню цього замку? Кивок, цього разу куди більш виразний. — Ти муля? Повільний заперечливий рух головою. Сичання, що пролунало, могло походити лише з блідих, розтягнених у жахливій посмішці вуст, хоча відьмак і не помітив, аби вони ворухнулися. — Альп? Заперечення. Відьмак відступив і сильніше стиснув руків'я меча. — Значить, ти… Кутики вуст почали підніматися вище, все вище, губи розтягнулися… — Брукса! — крикнув відьмак, кидаючись до фонтану. З-під блідих губ блиснули білі гострі ікла. Вампіриця скочила, вигнула спину, наче леопард, і заверещала. Звукова хвиля ударила відьмака, наче таран, спираючи дихання, крушачи ребра, пронизуючи вуха й мозок шпичками болю. Відкинутий назад, він іще встиг схрестити зап'ястки обох рук у Знак Геліотропу. Чари значною мірою замортизували силу, із якою він урізався спиною у стіну, але все одно в очах йому потемнішало, а рештки повітря вирвалися з грудей разом зі стогоном. На спині дельфіна, у кам'яному колі висохлого фонтану, на місці, де ще мить тому сиділа тендітна дівчина у білій сукні, розстелився величезний чорний нетопир, роззявивши довгу вузьку пащеку, повну рядів голчастої білизни. Перетинчасті крила розгорнулися і безшумно затріпотіли, а створіння кинулося на відьмака, неначе стріла, випущена з арбалету. Ґеральт, відчуваючи на устах металевий присмак крові, прокричав закляття, виставляючи перед собою долоню із пальцями, розкритими у Знак Квен. Нетопир, із шипінням, рвучко розвернувся, регочучи злетів угору й одразу стрімко кинувся униз, цілячи в зашийок відьмака. Ґеральт відскочив убік, рубонув, але мимо. Нетопир плавно, граційно, розвернувшись на одному крилі, облетів його й знов атакував, роззявляючи зубатий писок на безокій морді. Ґеральт чекав, націливши в бік створіння меч, який тримав обіруч. В останню мить він скочив, — але не в бік, а вперед, тнучи навідліг, зі свистом, повітря. Не дістав. Було це настільки неочікувано, що він випав з ритму і на мить спізнився з вивертом. Він відчув, як пазурі тварюки рвуть йому щоку, а оксамитно-вологе крило хльоскає по зашийку. Крутнувся на місці, переніс тягар тіла на праву ногу й різко рубонув назад, знову промахнувшись по фантастично швидкому створінню. Нетопир замахав крилами, здійнявся й полетів у бік фонтану. У ту ж мить, коли закривлені пазурі заскреготіли об камінь парапету, потворний, обслинений писок вже розмазувався, метаморфував, зникав, проте бліді губки, що з'являлися на його місці, так і не сховали вбивчих ікол. Брукса пронизливо завила, модулюючи голос у макабричний заспів, витріщила на відьмака сповнені ненависті очі й вереснула знову. Удар хвилі був настільки потужним, що проламав Знак. В очах у Ґеральта замиготіли чорні й червоні кола, у скронях і у тімені загупало. Крізь біль, що пронизував вуха, він почув голоси, стогони й виття, звуки флейти й гобоя, шум вітру. Шкіра на його обличчі змертвіла й змерзла. Він упав на одне коліно й затрусив головою. Чорний нетопир безшумно плив до нього, роззявивши у польоті зубасті щелепи. Ґеральт, хоча й приголомшений хвилею вереску, зреагував інстинктивно. Зірвався на ноги, блискавично припасовуючи темп своїх рухів до швидкості польоту потвори, зробив три кроки вперед, вольт й півоберт, а після того — швидкий, наче думка, удар обіруч. Вістря не зустріло опору. Майже не зустріло. Він почув вереск, але тепер це був вереск болю, спричинений дотиком срібла. Брукса, виючи, метаморфувала на спині дельфіну. На білій сукні, трохи вище лівого перса, було помітно червону пляму під порізом, розміром з мізинець. Відьмак скреготнув зубами — удар, який мав розполовинити бестію, став лише подряпиною. — Кричи, вампірице, — гарикнув він, стираючи кров зі щоки. — Верещи. Втрачай сили. А тоді я зітну твою чарівну голівку. Ти. Ослабнеш першим. Чаклун. Заб'ю. Уста брукси не рухалися, але відьмак виразно чув слова, вони звучали у його мозку, вибухаючи, глухим дзвоном, відлунюючи, як з-під води. — Побачимо, — процідив він, йдучи, похилившись, у бік фонтану. Уб'ю. Уб'ю. Уб'ю. — Побачимо. — Вереена! Нівеллен, із головою, похиленою на груди, вчепившись обіруч в одвірок, виліз із дверей особняку. Хитаючись, він рушив у бік фонтану, невпевнено махаючи лапами. На грудях каптан був заплямований кров'ю. — Вереена! — проревів він знову. Брукса сіпнула головою в його бік. Ґеральт, здіймаючи меч для удару, підскочив до неї, але реакції вампіриці були значно швидші. Різкий вереск — і нова хвиля збила відьмака з ніг. Він гепнувся навзнак, проїхавшись по гравію алейки. Брукса вигнулася й зіп'ялася для стрибка, ікла в її устах блиснули, неначе розбійницькі кинджали. Нівеллен, розчепіривши лапи, наче ведмідь, спробував її схопити, але вона вереснула просто йому у пащу, відкинувши на кілька сажнів назад, на дерев'яне риштування під муром, що зламалося із пронизливим тріском, ховаючи його під стосами деревини. Ґеральт вже був на ногах, біг півколом, огинаючи подвір'я і намагаючись відвернути увагу брукси від Нівеллена. Вампіриця, шурхочучи білою сукнею, мчала просто на нього, легко, неначе метелик, ледь торкаючись землі. Не верещала вже, не намагалася метаморфувати. Відьмак знав, що вона вже змучена. Але знав і те, що, навіть змучена, вона й надалі смертельно небезпечна. За спиною Ґеральта Нівеллен грюкав дошками й ревів. Ґеральт відскочив ліворуч, коротко крутнувши мечем, дезорієнтуючи потвору. Брукса насувалася на нього — біло-чорна, розтріпана й страшна. Він недооцінив її — вереснула на ходу. А він, не здужавши скласти Знак, полетів назад, увігнавшись спиною у мур, біль у хребті пронизав аж до кінчиків пальців, паралізував плечі й підтяв коліна. Упав навколішки. Брукса, мелодійно завиваючи, плигнула до нього. — Вереена! — ревнув Нівеллен. Вона відвернулася. І тоді Нівеллен з розмаху всадив їй поміж грудей зламаний гострий кінець триметрової жердини. Вона не крикнула. Тільки зітхнула. Відьмак, почувши те зітхання, затремтів. Вони стояли — Нівеллен, широко розставивши ноги, тримав жердину обіруч, затиснувши її кінець під пахвою. Брукса, неначе білий метелик на голці, повисла на другому кінці деревини й також ухопилася за неї обома долонями. Вампіриця несамовито зітхнула й раптом сильніше натиснула на кілок. Ґеральт побачив, як у неї на спині, на білій сукні, розквітає червона пляма, з якої у гейзері крові вилазить огидне й мерзотне обламане вістря. Нівеллен відчайдушно закричав, зробив крок назад, потім другий, а потім став швидко відступати, не відпускаючи жердини й тягнучи за собою прохромлену бруксу. Ще крок, і він уперся спиною в стіну особняка. Кінець жердини, затиснутої під пахвою, заскреготів об камінь. Брукса поволі, майже пестливо, пересунула маленькі долоні вздовж жердини, витягнула руки, вхопилася міцно за ключину й навалилася на неї знову. Уже майже метр скривавленої деревини стирчав у неї зі спини. Очі її були широко розплющені, голова — відхилена назад. Зітхання її стали частішими, ритмічними й переходили у хрипіння. Ґеральт підвівся, але, заворожений цією картиною, не зміг спромогтися хоч на якусь дію. Він почув слова, що глухо бриніли всередині черепа, наче під склепінням холодного й мокрого льоху. Мій. Або нічий. Кохаю тебе. Кохаю. Ще одне страшне, переривчасте, здушене кров'ю зітхання. Брукса шарпнулася і ще посунулася уздовж жердини, випростала руки. Нівеллен розпачливо заревів і, не відпускаючи ключини, спробував відсунути вампірицю якомога далі від себе. Марно. Та присунулася ще ближче й схопила його за голову. Він завив іще пронизливіше, закрутив волохатою довбешкою. Брукса знову посунулася по жердині й нахилила голову до горла Нівеллена. Ікла зблиснули сліпучою білизною. Ґеральт скочив. Скочив, наче бездумна звільнена пружина. Кожен рух, кожен крок, який він мав зараз виконати, був його натурою, був завченим, невідворотним, автоматичним і смертельно точним. Три швидкі кроки. Третій, як і сотні таких кроків до того, прийшовся на ліву ногу: був твердим, впевненим. Закрут тулуба, різкий, замашний удар. Побачив її очі. Нічого вже не могло змінитися. Почув голос. Нічого. Крикнув, щоби заглушити слово, яке вона повторювала. Нічого не могло. Рубонув. Ударив упевнено, як сотні разів до того, серединою леза, й одразу, продовжуючи рух, зробив четвертий крок і півоберт. Клинок, під кінець півоберту вже звільнений, пішов слідом, сяйнувши, розсіюючи віялом червоні краплі. Волосся кольору воронячого крила, віючись, хвилею, пливло у повітрі, пливло, пливло, пливло… Голова упала на гравій. Потвор все менше? А я? Чим є я? Хто кричить? Птахи? Жінка в кожушку й блакитній сукні? Троянда з Назаїру? Як тихо! Як порожньо. Яка пустка. В мені. Нівеллен, згорнувшись калачиком, корчачись від спазмів і тремтіння, лежав під стіною особняка в кропиві, обійнявши руками голову. — Уставай, — сказав відьмак. Молодий симпатичний чолов'яга міцної статури із блідою шкірою, який лежав під муром, підвів голову й роззирнувся навколо. Він був геть спантеличений. Протер очі великими пальцями. Глянув на свої долоні. Обмацав обличчя. Застогнав тихо, сунув пальця до рота й довго водив ним по яснах. Знову схопився за обличчя і знову застогнав, торкнувшись чотирьох спухлих ран на щоці, що кривавилися. Заридав, а тоді засміявся. — Ґеральте! Як це? Як це воно… Ґеральте! — Устань, Нівеллене. Встань і йди. У в'юках у мене є ліки, які потрібні нам обом. — Я вже не маю… Не маю? Ґеральте? Як це? Відьмак допоміг йому встати, намагаючись не дивитися на маленькі, такі білі, що аж прозорі руки, стиснуті на жердині, вбитій між малими груденятами, обліпленими вогкою червоною тканиною. Нівеллен знову застогнав. — Вереена… — Не дивися. Ходімо. Вони пішли через подвір'я, повз кущ блакитних троянд, підтримуючи один одного. Нівеллен безупинно обмацував обличчя вільною рукою. — Не віриться, Ґеральте. Після стількох років? Як воно можливо? — У кожній казці є дещиця істини, — тихо сказав відьмак. — Кохання і кров. Обоє мають потужну міць. Маги та вчені сушать собі над тим голови вже багато років, але не дійшли жодного висновку, крім того, що… — Що — що, Ґеральте? — Кохання має бути справжнім. — Я — Фальвік, граф Моен. А це лицар Тай з Дорндаля. Ґеральт недбало вклонився, розглядаючи рицарів. Обидва були в обладунках і кармінових плащах зі знаком Білої Троянди на лівому плечі. Це трохи здивувало відьмака, бо навколо, як він знав, не було жодної командорії ордену. Неннеке, здавалося б невимушено й безтурботно усміхнена, помітила його здивування. — Ці шляхетні добродії? — промовила знехотя, зручніше всідаючись на своєму схожому на трон кріслі, — перебувають на службі милостивого володаря цих земель герцога Гереварда. — Князя, — виправив із притиском Тай, молодший з рицарів, пронизуючи жрицю ворожим поглядом світло-голубих очей. — Князя Гереварда. — Не вдаватимемося у незначні ономастичні деталі. — Неннеке глузливо посміхнулася. — За моїх часів князями, зазвичай, титулували лише тих, у чиїх жилах текла королівська кров, але тепер це, здається, не має жодного значення. Повернімося до знайомства й з'ясування мети візиту лицарів Білої Троянди до мого скромного храму. Ти маєш знати, Ґеральте, що капітул саме клопочеться перед Геревардом про землі для ордену, тому багацько рицарів Троянди пішли на службу до князя. А чимало місцевих, як присутній тут Тай, присягнули й прийняли червоний плащ, котрий так йому личить. — Це честь для мене. — Відьмак знову вклонився, так само недбало, як і попереднього разу. — Сумніваюся, — холодно промовила жриця. — Вони прийшли сюди не з почестями. Навпаки. Прибули із вимогою, аби ти якнайшвидше звідси забрався. Прибули, щоб тебе вигнати, якщо говорити коротко й по суті. Ти це вважаєш це за честь для себе? Я — ні. Я це вважаю образою. — Шляхетні рицарі, здається, турбувалися дарма, — знизав плечима Ґеральт. — Я не збираюся тут оселятися. Заберуся звідси сам, без додаткових стимулів і нагадувань, і то скоро. — Негайно! — гарикнув Тай. — Ні на мить не зволікаючи. Князь наказує… — На території цього храму наказую я, — перебила Неннеке холодним владним тоном. — Зазвичай я стараюся, щоб мої накази не дуже суперечили політиці Гереварда. Доки та політика є логічною і зрозумілою. У цьому конкретному випадку вона ірраціональна, тож я не сприйматиму її серйозніше, ніж вона на те заслуговує. Ґеральт із Рівії мій гість, панове. Його перебування у моєму храмі мені приємне. Тому Ґеральт із Рівії залишатиметься у моєму храмі так довго, як він того забажає. — Ти маєш нахабство опиратися князю, жінко? — крикнув Тай і, відкинувши плащ на плече, продемонстрував у всій красі рифлений, ламінований міддю нагрудник. — Насмілюєшся ставити під сумнів авторитет влади? — Тихіше, — сказала Неннеке й примружила очі. — Тон нижче. зважай на те, що говориш і до кого говориш. — Я знаю, до кого говорю! — ступив уперед рицар. Фальвік, той, котрий старший, міцно ухопив його за лікоть, стиснув так, що аж скреготнула залізна рукавичка. Тай люто рвонувся. — І я вимовляю слова, які є волею князя, володаря цих земель! Знай, жінко, що на подвір'ї чекають дванадцять солдатів… Неннеке сунула руку до мішечка на паску й вийняла з нього невеличку порцелянову баночку. — Я насправді не знаю, — промовила спокійно, — що станеться, якщо я оце зараз розіб'ю у тебе під ногами, Таю. Може, в тебе луснуть легені. Може, поростеш шерстю. А може, й те, й інше, хто знає? Хіба лише милостива Мелітеле. — Не смій погрожувати нам своїми чарами, жрице! Наші солдати… — Ваші солдати, якщо хоч котрийсь із них торкнеться жриці Мелітеле, висітимуть на акаціях уздовж шляху до міста, і ще раніше, ніж сонце торкнеться обрію. Вони про це чудово знають. І ти про це знаєш, Таю, тож досить поводитися неначе хам. Я приймала тебе при пологах, засраний шмаркачу, і мені шкода твоєї матері, але не спокушай долю. Не змушуй мене вчити тебе гарних манер! — Добре, добре, — втрутився відьмак, трохи знуджений цією виставою. — Схоже, що моя скромна особа стає причиною серйозного конфлікту, а я не бачу приводу для цього. Пане Фальвіку, ви здаєтеся мені більш урівноваженим, аніж ваш товариш, якого, як я бачу, розбурхує молодечий запал. Послухайте, пане Фальвіку: ручаюся, що полишу тутешню місцевість скоро, за кілька днів. Ручаюся також, що я не мав і не маю наміру працювати тут, беручи доручення і замовлення. Я тут не як відьмак, а як особа приватна. Граф Фальвік глянув йому в очі, й Ґеральт одразу ж зрозумів свою помилку. У погляді лицаря Білої Троянди була чиста, непохитна й нічим не погамована ненависть. Відьмак зрозумів і упевнився, що це не герцог Геревард вигонить і викидає його, а саме Фальвік і йому подібні. Рицар повернувся до Неннеке, шанобливо вклонився й почав говорити. Говорив спокійно й ґречно. Говорив логічно. Але Ґеральт знав, що Фальвік бреше як собака. — Шановна Неннеке, прошу вибачення, але князь Геревард, мій сеньйор, не бажає і не стане терпіти у своїх володіннях відьмака Ґеральта з Рівії. Байдуже, чи Ґеральт із Рівії полює на потвор, чи вважає себе особою приватною. Князь знає, що Ґеральт із Рівії приватною особою не буває. Відьмак притягує нещастя, неначе магніт — ошурки. Чарівники обурюються і пишуть петиції, друїди просто погрожують… — Не бачу підстав, аби Ґеральт із Рівії відповідав за наслідки розбещеності тутешніх чарівників і друїдів, — перебила жриця. — З якого це часу Гереварда цікавлять думки тих чи інших? — Годі дискусій, — задрав підборіддя Фальвік. — Чи я висловився недостатньо ясно, шановна Неннеке? Тоді скажу так ясно, що ясніше вже нікуди: ані князь Геревард, ані капітул ордену не бажають жодного дня терпіти в Елландері відьмака Ґеральта з Рівії, відомого як Блавікенський Різник. — Тут не Елландер! — Жриця підхопилася з крісла. — Тут — храм Мелітеле! А я, Неннеке, головна жриця Мелітеле, ані хвилини більше не бажаю терпіти на території храму ваші особи, панове! — Пане Фальвіку, — тихо озвався відьмак. — Дослухайтеся до голосу розуму. Я не бажаю неприємностей, та й вам, здається, вони також не дуже потрібні. Я полишу цю місцевість найпізніше за три дні. Ні, Неннеке, мовчи, прошу. Мені все одно час у дорогу. Три дні, пане граф. Я не прошу про більше. — І правильно, що не просиш, — мовила жриця раніше, ніж Фальвік устиг зреагувати. — Ви чули, хлопці? Відьмак залишиться тут на три дні, бо таке його бажання. А я, жриця Великої Мелітеле, стану приймати його у себе ці три дні, бо таке моє бажання. Перекажіть це Гереварду. Ні, не Гереварду. Перекажіть це його дружині, шляхетній Ермеллі, додавши, що коли вона й надалі зацікавлена в безперервному отриманні афродизіаків з моєї аптеки, то нехай краще заспокоїть свого герцога. Нехай стримає його настрої та примхи, що все більше набувають ознак маразму. — Годі! — тонко крикнув Тай, зірвавшись на фальцет. — Не бажаю слухати, як якась шарлатанка зневажає мого сеньйора і його дружину! Не потерплю такої образи! Відтепер тут правитиме тільки орден Білої Троянди й настане кінець вашому лігву пітьми й забобонів! А я, лицар Білої Троянди… — Слухай-но, шмаркачу, — перервав його Ґеральт, паскудно посміхаючись. — Припни свого язичка. Ти говориш із жінкою, яку належить шанувати. Особливо рицареві Білої Троянди. Щоправда, аби ним стати, віднедавна треба тільки сплатити до скарбниці капітули тисячу новіґрадських крон, тому орден і виповнився синами лихварів і кравців, проте якісь традиції, певно, ще у вас затрималися. Чи, може, я помиляюся? Тай зблід і потягнувся до боку. — Пане Фальвіку, — сказав Ґеральт, не перестаючи посміхатися. — Якщо він витягне меча, то я його відберу й відлупцюю молокососа плазом по сраці. А потім виб'ю ним двері. Тай тремтячими руками витягнув з-за пояса залізну рукавичку і з брязкотом жбурнув її на підлогу до ніг відьмака. — Приниження ордену я змию твоєю кров'ю, виродку! — крикнув. — На витоптаній землі! Виходь на подвір'я! — У тебе щось упало, синку, — спокійно сказала Неннеке. — Тож підніми, тут не можна смітити, тут храм. Фальвіку, забери звідси цього йолопа, бо станеться лихо. Ти знаєш, що маєш переказати Геревардові. Утім, я напишу йому особистого листа, бо ви, як посланці, не справляєте враження гідних довіри. Геть звідси. Знайдете вихід самі, сподіваюся? Фальвік, стримуючи оскаженілого Тая залізною хваткою, уклонився, хруснувши обладунком. Потім глянув в очі відьмакові. Відьмак не посміхався. Фальвік закинув на плече карміновий плащ. — Це був не останній наш візит, шановна Неннеке, — сказав він. — Ми сюди повернемося. — Саме цього я і боюся, — холодно відповіла жриця. — З усім несхваленням з мого боку. Як завжди, першими його помітили діти й коти. Смугастий котяра, який спав на нагрітому сонцем штабелі дров, здригнувся, підняв круглу голову, притис вуха, пирхнув і чмихнув у кропиву. Трилітній Драґомір, син рибалки Тріґлі, котрий на порозі хати докладав усіх зусиль, аби ще сильніше виквацяти виквацяну вже сорочку, розкричався, не зводячи повних сліз очей з вершника, який проїздив повз нього. Відьмак їхав поволі, не намагаючись випередити віз із сіном, що зайняв усю вуличку. За ним, витягуючи шию і щомиті міцно натягуючи мотузку, трюхкотів нав'ючений віслюк, прив'язаний до луки сідла. Окрім звичайних в'юків довговухий тягнув на спині чимале щось, замотане у попону. Сіро-білий бік віслюка вкривали темні смуги засохлої крові. Віз нарешті завернув у бокову вуличку, що вела до комор і пристані, звідки віяло бризом, смолою і бичачою сечею. Ґеральт поквапив коня. Не зреагував на здушений крик торговки овочами: та вдивлялася у кістляву пазуристу лапу, що вистромилася з-під попони й погойдувалася у ритмі трюхикання віслюка. Не обернувся він і на зростаючий натовп людей, які йшли за ним, збуджені і схвильовані. Перед будинком війта, як завжди, було повно возів. Ґеральт зіскочив із сідла, поправив меч на спині й перекинув вуздечку через дерев'яну конов'язь. Натовп, який ішов за ним, утворив навколо віслюка півколо. Крики війта чути було вже перед входом. — Не можна, кажу! Не можна, трясця! По-людськи не розумієш, мерзотнику? Ґеральт увійшов. Перед війтом, низеньким і огрядним, червоним від гніву, стояв селянин, тримаючи за шию гусака. Гусак виривався. — Чого… Заради всіх богів! Це ти, Ґеральте? Чи мене очі підводять? — І знову, звертаючись до селюка: — Забирай це, хаме! Оглух? — Балакали, — белькотів селянин, косячись на гусака, — шо тре дати шось вельможному, бо інакше… — Хто балакав? — гарикнув війт. — Хто? Що я ніби що? Хабарі беру? Не можна, кажу! Геть, кажу! Привіт, Ґеральте. — Привіт, Кальдемейне. Війт, потискаючи долоню відьмака, другою рукою хлопнув його по плечу. — Не було тебе тут десь зо два роки, Ґеральте. Що? Досі ніяк не нагрієш собі місця? Звідки прибув? А, собача срака, яка різниця звідки. Гей, хтось-бо, нумо, принесіть пива! Сідай, Ґеральте, сідай. У нас тут казна-що, бо завтра ярмарок. Що там у тебе, розповідай! — Потім. Спершу вийдемо. Назовні натовп був уже вдвічі більшим, але вільний простір довкола віслюка не зменшувався. Ґеральт відкинув попону. Натовп охнув і відсахнувся. Кальдемейн широко роззявив рота. — На всіх богів, Ґеральте! Що воно? — Кікімора. Чи немає за неї якоїсь нагороди, пане войте? Кальдемейн переступив з ноги на ногу, дивлячись на павукоподібне, обтягнене сухою чорною шкірою тіло, на заскліле око з вертикальною зіницею, на голчасті ікла у закривавленій пащі. — Де… Звідки воно… — На греблі, за чотири милі перед містечком. На болотах. Кальдемейне, там мали пропадати люди. Діти. — Ага, було таке. Але ніхто… Хто міг припустити… Гей, людоньки, додому, до роботи! Це не вистава! Закрий те, Ґеральте. Мухи злітаються. У хаті війт мовчки схопив глечик пива й одним духом вихилив до дна. Важко зітхнув, шморгнув носом. — Нагороди немає, — сказав похмуро. — Ніхто навіть не припускав, що щось таке сидить у солоних болотах. Факт, кілька осіб пропали у тих місцях, але… Мало хто по тій греблі лазив. А ти звідки там узявся? Чому не їхав головним трактом? — На головних трактах для мене непросто із заробітком, Кальдемейне. — Я й забув. — Війт стримав відрижку, надувши щоки. — А така ж була спокійна місцевість. Навіть хованці рідко коли сцяли бабам у молоко. І на тобі, під боком якесь страховидло. Виходить, я тобі дякувати повинен. Бо заплатити — я тобі за нього не заплачу. Не маю на те фондів. — Кепсько. Придалося б мені трохи грошенят, щоб перезимувати. — Відьмак відсьорбнув із глечика й обтер губи від піни. — Збираюся до Їспадену, але не знаю, чи встигну до того, як сніги дорогу закриють. Можу застрягнути в якомусь із містечок уздовж Лютоньського тракту. — У Блавікені довго забавлятимешся? — Трохи. Не маю часу на забавки. Зима йде. — Де зупинишся? Може, у мене? Вільна кімната є на горищі, навіщо маєш дозволяти корчмарям, тим злодіям, обдирати себе? Поговоримо, розповіси, що у великому світі чути. — Чому ж ні? Але що на те твоя Лібуша? Останнім разом я помітив, що вона мене не любить. — У моєму домі від баби голосу — зась. Але, між нами, не роби при ній того, що останнього разу, за вечерею. — Йдеться про те, що я кинув у щура виделкою? — Ні. Йдеться про те, що ти влучив, хоча й було темно. — Я думав, що воно буде весело. — Було. Але не роби того при Лібуші. Слухай, а та… як її там… Кікі… — Кікімора. — Вона тобі для чогось потрібна? — Цікаво, для чого? Якщо немає нагороди, можеш наказати викинути її на гній. — Непогана ідея. Гей, там, Карелько, Борґу, Носікамику! Є там хтось? Увійшов міський стражник із протазаном на плечі, з гуркотом зачепившись вістрям за одвірок. — Носікамику, — сказав Кальдемейн, — візьми когось на допомогу й забери з-під хати віслюка разом із тим свинством, що запаковане у попону, відвези до хліва та втопи у ямі для гною. Зрозумів? — Як накажете. Але… Пане войте… — Чого? — Може, перш ніж топити оту мерзоту… — Ну? — Показати б Майстрові Іріону. Ану ж йому для чогось знадобиться. Кальдемейн ляснув себе по лобі долонею. — А ти не дурень, Носікамику. Слухай, Ґеральте, може, наш місцевий чародій відвалить тобі щось за ту падаль. Рибалки зносять йому різних дивориб, восьминогів, клабаутерів та білокровок, багато хто на тому заробив. Ходімо, пройдемося до вежі. — Ви винайняли чародія? На постійно чи тимчасово? — На постійно. Майстер Іріон. Мешкає у Блавікені вже рік. Зацний маг, Ґеральте, одразу побачиш. — Сумніваюся, чи зацний маг заплатить за кікімору, — скривився Ґеральт. — Наскільки мені відомо, вона для приготування жодного еліксиру не годиться. Скоріше, ваш Іріон мені лише дорікатиме. Ми, відьмаки, із чародіями одне одного не любимо. — Ніколи не чув, щоби Майстер Іріон хоч комусь дорікав. Чи заплатить — я не присягатимуся, але спробувати не завадить. На болотах таких кікімор може бути й більше, і що тоді? Нехай чародій огляне потвору й у разі чого накладе на болота якісь там чари — абощо. Відьмак трохи подумав. — Переконав, Кальдемейне. Що ж, ризикнемо зустрітися з Майстром Іріоном. Ходімо? — Ходімо. Носікамику, віджени тих дітлахів і бери висловухого за мотузку. Де моя шапка? Вежа, збудована з гладенько обтесаних гранітних блоків і увінчана зубчастими мерлонами[16], виглядала імпозантно, височіючи над порепаними черепицями особняків та запалими стріхами хатин. — Бачу, відновив її, — сказав Ґеральт. — Чарами чи вас загнав до роботи? — Головно чарами. — Який він, той ваш Іріон? — Порядний. Людям допомагає. Але вовкуватий, відлюдник. З вежі майже не виходить. На дверях, оздоблених розеткою та інкрустованих світлим деревом, висів чималий кнокер у формі пласкої вирячкуватої риб'ячої голови, що тримала у зубастій пащі мідне кільце. Кальдемейн, схоже, обізнаний із дією механізму, наблизився і, відкашлявшись, промовив: — Вітає війт Кальдемейн у справі до Майстра Іріона. Із ним вітає відьмак Ґеральт із Рівії, також у справі. Довгий час нічого не відбувалося, нарешті риб'яча голова ворухнула зубастою щелепою й видихнула хмаринку пари. — Майстер Іріон не приймає. Йдіть собі, добрі люди. Кальдемейн переступив на місці, глянув на Ґеральта. Відьмак стенув плечима. Носікамик, зосереджений і серйозний, длубався у носі. — Майстер Іріон не приймає, — металево повторив кнокер. — Йдіть собі, добрі… — Я не добра людина, — голосно перебив Ґеральт. — Я відьмак. Там, на віслюку, кікімора, яку я убив дуже близько від містечка. Кожен чародій-резидент зобов'язаний дбати про безпеку в околицях. Майстер Іріон не має удостоювати мене розмовою, не мусить він мене й приймати, раз така його воля. Але кікімору нехай він огляне й зробить висновки. Носікамику, відкрий кікімору й звали її сюди, під самі двері. — Ґеральте, — тихо сказав війт. — Ти поїдеш, а мені тут доведеться… — Ходімо, Кальдемейне. Носікамику, витягай пальця з носа й роби, що я сказав. — Зараз, — промовив кнокер зовсім іншим голосом. — Ґеральте, це справді ти? Відьмак тихенько вилаявся. — Я втрачаю терпіння. Так, це справді я. І що з того, що то справді я? — Підійди ближче до дверей, — сказала риб'яча голова, пирхаючи хмаринкою пари. — Один. Впущу тебе. — Що з кікіморою? — Гори вона вогнем. Хочу поговорити з тобою, Ґеральте. Тільки з тобою. Вибачте, войте. — Та що там мені, Майстре Іріоне, — махнув рукою Кальдемейн. — Бувай, Ґеральте. Побачимося пізніше. Носікамику! Потвору на гній! — Як накажете. Відьмак підійшов до інкрустованих дверей, що ледь прочинилися, рівно настільки, щоби він міг протиснутися, після чого відразу ж зачинилися, полишивши його у повній темряві. — Гей! — закричав він, не приховуючи гніву. — Уже, — відповів голос, на диво знайомий. Відчуття було настільки несподіваним, що відьмак заточився і простягнув руку, шукаючи опори. Не знайшов. Сад квітнув білим і рожевим, пах дощем. Небо перетинала кольорова дуга веселки, поєднуючи крони дерев із далеким синюватим гірським хребтом. Хатинка посеред саду, маленька й скромна, тонула у мальвах. Ґеральт глянув собі під ноги й визначив, що стоїть по коліна у чебреці. — Ну, Ґеральте, ходи ж бо, — пролунав голос. — Я перед домом. Він увійшов у сад, між дерев. Зліва помітив рух і озирнувся. Світлокоса дівчина, геть гола, йшла вздовж кущів із повним кошиком яблук. Відьмак урочисто пообіцяв собі більше нічому не дивуватися. — Нарешті. Привіт, відьмаче. — Стреґоборе! — здивувався Ґеральт. Відьмак зустрічав у своєму житті злодіїв, які виглядали неначе міські райці[17], райців, які виглядали неначе старцівство[18], повій, які виглядали неначе королеви, королев, які виглядали неначе тільні корови, й королів, які виглядали неначе злодії. А Стреґобор завжди виглядав так, як, згідно з усіма правилами й уявленнями, мусив виглядати чародій. Був він високим, худим, згорбленим, мав великі сиві кущисті брови й довгий гачкуватий ніс. До того ж носив довгі чорні шати з неймовірно широкими рукавами, а в руці тримав довгий посох із кришталевою кульою. Жоден зі знайомих Ґеральту чародіїв не виглядав, як Стреґобор. А найдивніше — Стреґобор насправді й був чародієм. Вони сіли на ґанку, оточеному мальвами, у плетені крісла, за столик зі стільницею з білого мармуру. Гола блондинка із кошиком яблук наблизилася, посміхнулася, розвернулася і знову подалася до саду, погойдуючи стегнами. — Це також ілюзія? — запитав Ґеральт, дивлячись на погойдування. — Також. Як і все тут. Але це, любий мій, ілюзія першокласна. Квіти пахнуть, яблука можеш їсти, бджола може тебе вжалити, а її, — чародій вказав на блондинку, — можеш… — Може, пізніше. — Слушно. Що ти тут робиш, Ґеральте? І далі убиваєш представників вимираючих видів за гроші? Скільки ти отримав за кікімору? Напевне, ніц, бо інакше не прийшов би сюди. Подумати тільки, є люди, які не вірять у призначення. Хіба що ти знав про мене. Знав? — Не знав. Де-де, але це останнє місце, де я сподівався з тобою здибатися. Якщо мені пам'ять не зраджує, то раніше ти мешкав у Ковірі, у схожій вежі. — Багато змінилося з тих часів. — Хоча б твоє ім'я. Кажуть, ти тепер Майстер Іріон. — Так звався творець цієї вежі, помер він десь років із двісті тому. Я вирішив, що слід його якось вшанувати, зайнявши його гніздо. Працюю тут резидентом. Більшість містян живе з моря, а, як ти знаєш, моя спеціалізація, крім ілюзій, — це погода. Часом шторм утихомирю, часом викличу, часом західним вітром прижену ближче до берега зграйку мерланів чи тріски. Жити можна. Вірніше, — додав він похмуро, — жити було можна. — Чому «було можна»? Звідки зміна імені? — Призначення має чимало облич. Моє — чарівне ззовні й огидне всередині. Воно простягло до мене свої криваві пазурі… — Анітрохи ти не змінився, Стреґоборе, — скривився Ґеральт. — Плетеш нісенітниці й корчиш при тому мудру та значущу міну. Не можеш говорити нормально? — Можу, — зітхнув чорнокнижник. — Якщо тебе це ощасливить, то можу. Дістався я аж сюди, криючись і втікаючи від потворної істоти, яка хоче мене знищити. Втеча нічого не дала, та істота мене знайшла. І, скоріше за все, завтра, найпізніше — післязавтра вона спробує мене вбити. — Ага, — сказав незворушно відьмак. — Тепер я розумію. — Мені здається, що моя можлива смерть тебе не надто хвилює? — Стреґоборе, — відказав Ґеральт, — такий уже світ. Мандруючи, бачиш багато чого. Двоє хлопів чубляться на смерть за межу посеред поля, яке завтра стопчуть коні дружин двох комесів, котрі бажають знищити один одного. Уздовж шляхів на деревах гойдаються повішеники, у лісах розбійники ріжуть горлянки купцям. У містах на кожному кроці надибуєш трупи в канавах. У палацах колють одне одного стилетами, а на бенкетах раз у раз хтось валиться під стіл, синій від отрути. Я звик. То чому мене має хвилювати смерть, яка тільки загрожує — до того ж загрожує тобі? — До того ж загрожує мені, — повторив із докором Стреґобор. — А я вважав тебе за приятеля. Розраховував на твою допомогу. — Востаннє ми зустрічалися, — сказав Ґеральт, — при дворі короля Іді у Ковірі. Я прийшов по платню за вбиту амфісбену, яка тероризувала округу. Тоді ти й твій побратим Завіст наввипередки називали мене шарлатаном, бездумною машиною для вбивства і, якщо я не помиляюся, стервоїдом. У результаті Іді мало того, що не заплатив мені ані шеляга, так іще й звелів за дванадцять годин забратися з Ковіру, а оскільки клепсидра в нього була зіпсована, то я ледь устиг. А тепер ти говориш, що розраховуєш на мою допомогу. Говориш, що тебе переслідує потвора. Чого ти боїшся, Стреґоборе? Якщо вона тебе дістане, скажеш їй, що ти потвор любиш, що бережеш їх і дбаєш, аби жоден відьмак-стервоїд не порушував їхнього спокою. Звичайно, якщо потвора тебе випатрає і зжере, вона виявиться страшезно невдячною. Чародій мовчав, відвернувшись. Ґеральт засміявся. — Не надувайся, наче жаба, маже. Кажи, що тобі загрожує. Побачимо, що вдасться зробити. — Ти чув про Прокляття Чорного Сонця? — Авжеж, чув. Тільки під назвою Манія Божевільного Ельтібальда. Так, кажуть, звали мага, який розпочав потіху, в результаті якої було замордовано або ув'язнено у вежах кількадесят дівчат із високих родів, навіть королівських. Начебто були вони одержимі демонами, прокляті, змінені Чорним Сонцем, бо так на вашому пихатому жаргоні зветься найзвичайніше у світі затемнення. — Ельтібальд, котрий зовсім не був божевільним, розшифрував написи на менгірах дауків, на могильних плитах у некрополях вожґорів, дослідив легенди й перекази боболаків. У всіх ішлося про затемнення, так що сумнівів майже не залишалося. Чорне Сонце мало сповістити про швидке повернення Ліліт, яку на Сході досі шанують під іменем Нійа, і погибель людської раси. Шлях для Ліліт мали торувати «шістдесят дівчат у коронах злотих, які кров'ю наповнять русла річок». — Маячня, — сказав відьмак. — До того ж — не римовано. Усі пристойні пророцтва римовані. Загальновідомо, чого тоді добивалися Ельтібальд і Рада Чародіїв. Ви скористалися маячнею божевільного, аби посилити вашу владу. Щоб зруйнувати союзи, розірвати заручини, створити плутанину в династіях, словом, міцніше посмикати за мотузки, прив'язані до коронованих маріонеток. А ти мені заливаєш тут про віщування, яких посоромився б і ярмарковий дід. — Можна скептично ставитися до теорії Етільбальда, до інтерпретації пророцтв. Але неможливо поставити під сумнів факт потворної мутації серед дівчат, які народилися одразу після затемнення. — І чому ж неможливо поставити те під сумнів? Я чув цілком протилежне. — Я був при розтині однієї з них, — сказав чародій. — Ґеральте, те, що ми знайшли всередині черепу й хребта, не можна описати однозначно. Якась червона губка. Внутрішні органи перемішані, деякі взагалі відсутні. Усе вкрите рухливими війками, синьо-рожевими клаптиками. Серце із шістьма камерами. Дві практично атрофовані, й усе ж таки. Що ти на це? — Я бачив людей, які мали замість рук орлині кігті, людей із вовчими іклами. Людей із додатковими суглобами, додатковими органами й додатковими відчуттями. Усе то було наслідком вашого копирсання у магії. — Кажеш, ти бачив багато різних мутантів, — підвів голову чорнокнижник. — А скількох із них ти убив за гроші, відповідно до свого відьмацького покликання? Га? Бо можна мати вовчі ікла й обмежитися тим, щоб вишкіряти їх до дівок у трактирі, а можна водночас мати вовчу натуру й нападати на дітей. А саме так було з дівчатками, які народилися після затемнення: у них виявилася майже рефлекторна схильність до жорстокості, агресії, несамовитих вибухів гніву, а також — буйний темперамент. — У кожної баби можна знайти щось таке, — зіронізував Ґеральт. — Що ти мені тут плетеш? Питаєш, скількох мутантів я убив, але чому не цікавишся, скількох я відчарував, звільнив від прокляття? Я, зневажений вами відьмак. А що вчинили ви, могутні чорнокнижники? — Застосували вищу магію. Нашу, й жерців, у різних храмах. Усі випробовування закінчилися смертями дівчаток. — Це погано характеризує вас, а не дівчаток. Отже, маємо перші трупи. Я так розумію, що розтинали тільки їх? — Не тільки. Не дивися так на мене, ти добре знаєш, що були й наступні трупи. Спочатку було вирішено елімінувати усіх. Ми усунули… певну кількість. Усіх піддали розтину. Одну піддали вівісекції. — І ви, сучі діти, насмілюєтеся критикувати відьмаків? Ех, Стреґоборе, настане день, коли люди помудрішають і доберуться до вашої шкіри. — Не думаю, щоб такий день настав швидко, — уїдливо сказав чародій. — Не забувай, що ми діяли саме для захисту людей. Мутантки втопили б у крові цілі країни. — Так твердите ви, магіки, задерши носи вище вашого німбу непогрішимості. Якщо вже про це мова, то ти ж не стверджуватимеш, що у вашому полюванні на отих можливих мутанток ви жодного разу не помилилися? — Хай тобі, — сказав Стреґобор після тривалого мовчання. — Буду щирим, хоч і не мушу, якщо ми вже про мої інтереси. Ми помилилися, і більше ніж один раз. Їхня селекція була на диво непростою. І тому теж ми перестали їх… прибирати, а почали ізолювати. — Ваші славнозвісні вежі, — пирхнув відьмак. — Наші вежі. Утім, то була чергова помилка. Ми їх недооцінили, і багато від нас повтікало. Серед принців, особливо молодших, яким не було чим зайнятися і ще менше — чого втрачати, поширилася якась божевільна мода звільняти ув'язнених кралечок. Більшість, на щастя, скрутили собі в'язи. — Наскільки мені відомо, ув'язнені у вежах швидко помирали. Поговорюють, не без вашої допомоги. — Брехня. Утім, вони і справді швидко впадали в апатію й відмовлялися їсти… Що цікаво, незадовго до смерті у них з'являвся дар ясновидіння. Ще один доказ мутації. — Що не доказ, то менш переконливий. Більше — не маєш? — Маю. Сільвена, володарка у Нароку, до якої нам ніколи не вдавалося навіть наблизитися (бо вона захопила владу занадто швидко). Тепер у тому краю кояться жахіття. Фіалка, дочка Еверміра, втекла з вежі за допомогою мотузки, сплетеної з коси, і тепер тероризує Північний Вельхад. Берніку з Тальґару звільнив ідіот-принц. Тепер осліплений, сидить у ямі, а найпомітнішим елементом пейзажу в Тальґарі є шибениця. Знайдуться й інші приклади. — Певно що знайдуться, — сказав відьмак. — Наприклад, у Ямурлаці панує старець Абрад, має він золотуху, не має жодного зуба, народився років, либонь, за сто до того затемнення і не засне, поки когось не закатують у його присутності. Вирізав усіх родичів і прорідив половину країни у несамовитих, як ти це окреслив, нападах гніву. Є і відлуння буйного темпераменту, бо ж у молодості, кажуть, навіть називали його Абрад Задерисукня. Ех, Стреґоборе, було б чудово, якби жорстокість володарів можна було витлумачити мутацією чи прокляттям. — Послухай, Ґеральте… — І не подумаю. Не переконаєш ти мене ні у своїй правоті, ні, тим більше, у тому, що Ельтібальд не був божевільним злочинцем. Повернімося до потвори, яка начебто тобі загрожує. Май на увазі, що після твого вступу мені ця історія не подобається. Але я вислухаю тебе до кінця. — Не перебиваючи насмішкуватими зауваженнями? — Цього обіцяти не можу. — Що ж, — Стреґобор сунув долоні в рукави шат, — тоді це триватиме довше. Отже, історія почалася у Крейдені, маленькому князівстві на півночі. Дружиною Фредефалька, князя Крейдену, була Арідея, мудра освічена жінка. У її роду було багато видатних адептів чорнокнижницької майстерності й, напевно у спадок, вона отримала досить рідкісний і потужний артефакт, Дзеркало Негалені. Як тобі відомо, Дзеркала Негалені використовують здебільшого пророки та віщуни, бо вони безпомилково, хоча й туманно, прорікають майбутнє. Арідея досить часто зверталася до Дзеркала… — Із традиційним, думаю, запитанням, — перервав Ґеральт. — «Хто на світі найгарніший»? Як мені відомо, усі Дзеркала Негалені діляться на ввічливі й розбиті. — Ти помиляєшся. Арідею більше за все цікавила доля країни. А на її запитання Дзеркало пророчило паскудну смерть їй і багатьом людям від руки чи за вини дочки Фредефалька від першого шлюбу. Арідея доклала зусиль, щоб звістка про це дійшла до Ради, а Рада відправила до Крейдену мене. Зайве додавати, що первородна дочка Фредефалька народилася невдовзі після затемнення? Якийсь час я спостерігав за малою. За цей час вона встигла замучити канарку й двох цуценят, а також ручкою гребінця вибила око служниці. Я провів декілька тестів за допомогою заклять, більшість із них підтвердила, що мала — мутант. Я пішов із тим до Арідеї, бо Фредефальк світа за донькою не бачив. Арідея ж, як я казав, була розумною жінкою… — Авжеж, — знову перервав Ґеральт. — І, напевно, вона не дуже любила пасербицю. Воліла, аби трон унаслідували її власні діти. Про подальші події я здогадуюся. Як і про те, що там не знайшлося нікого, хто скрутив би їй голову. І тобі заразом. Стреґобор зітхнув, звів очі до неба, на якому все ще мінилася різнокольорова й мальовнича веселка. — Я був за те, щоб її просто ізолювати, але княгиня вирішила інакше. Послала малу до лісу з найнятим горлорізом, ловчим. Пізніше ми знайшли його у хащах. Лежав без штанів, тож легко було відтворити перебіг подій. Вона встромила йому шпильку від брошки у мозок, через вухо, напевно тоді, коли його увагу поглинуло зовсім інше. — Якщо вважаєш, що мені його шкода, — буркнув Ґеральт, — то помиляєшся. — Ми влаштували облаву, — продовжував Стреґобор, — але за малою і слід захолов. Я ж мусив поспіхом залишити Крейден, бо Фредефальк щось підозрював. Тільки за чотири роки я отримав звістку від Арідеї. Вона відстежила малу, та жила у Магакамі із сімома гномами, яких переконала, що вигідніше грабувати купців на тракті, ніж дихати пилюкою в копальнях. Скрізь її звали Жуланою, бо тих, кого вона ловила живцем, любила нахромлювати на загострені кілки. Арідея кілька разів наймала вбивць, але жоден із них не повернувся. Потім стало непросто знайти охочих, зужила та вже неабиякої слави. Мечем навчилася працювати так, що мало який чоловік міг їй протистояти. Викликаний, я таємно прибув до Крейдену тільки для того, щоб довідатися, що хтось отруїв Арідею. Скрізь уважали, що то сам Фредефальк, який дібрав собі молодший і соковитіший мезальянс, але я думаю, що це Ренфрі. — Ренфрі? — Так її звали. Кажу, отруїла Арідею. Князь Фредефальк незабаром загинув на полюванні за дивних обставин, а найстарший син Арідеї безслідно щез. Це теж могла бути робота малої. Кажу «малої», а мала вона вже тоді сімнадцять років. І добряче так підросла. — У той час, — продовжив чародій, помовчавши, — вона і її гноми нагнали страху на весь Магакам. Але одного разу вони через щось там посварилися, навіть не знаю, за що, чи через поділ трофеїв, чи через черговість ночей у тижні, досить і того, що порізали одне одного ножами. Сімка гномів різанини не пережила. Вижила тільки Жулана. Єдина. Але тоді вже і я був поблизу. Зустрілися ми ніс до носа: вона одразу мене впізнала й здогадалася про роль, яку я відіграв тоді у Крейдені. Кажу тобі, Ґеральте, я ледь устиг промовити закляття, а руки в мене тремтіли як не знаю в кого, поки та дика кішка летіла на мене з мечем. Я запакував її у ловку брилу гірського кришталю, шість ліктів на дев'ять. Коли вона впала у летаргію, я вкинув брилу у гномську копальню і завалив шахту. — Халтурна робота, — прокоментував Ґеральт. — Можна відчарувати. Не міг її спалити у жужель? Адже ви знаєте стільки симпатичних заклять. — Не я. Не моя спеціальність. Але маєш рацію, я схалтурив. Знайшов її якийсь ідіот-принц, віддав силу-силенну грошей за контрзакляття, відчарував і тріумфально привіз додому, до якогось збіднілого королівства на сході. Батько його, старий розбійник, виявився розумнішим. Дав синові прочухана, а Жулану наказав розпитати про скарби, які вона награбувала разом із гномами й уміло заховала. Помилка його полягала в тому, що коли її голою розтягли на катівській лаві, асистував йому старший син. Так склалося, що назавтра той найстарший син, уже сирота, позбавлений усієї рідні, панував у тому королівстві, а Жулана отримала місце першої фаворитки. — Значить, вона не бридка. — Справа смаку. Фавориткою вона була недовго, до першого палацового перевороту, хоча це й сильно сказано, бо тамтешній палац більше нагадував хлів. Швидко з'ясувалося, що й про мене вона не забула. У Ковірі вона влаштувала на мене три замахи. Я вирішив не ризикувати й перечекати у Понтарі. Вона знайшла мене й там. Цього разу я втік до Анґрену, але й там мене відшукала. Не знаю, як вона це робить, сліди я замітав добре. То має бути властивість її мутації. — І що тебе стримало від того, щоб знову зачарувати її у кришталь? Муки сумління? — Ні. Їх я не мав. Утім, з'ясувалося, що вона стала імунною до магії. — Це неможливо. — Можливо. Досить мати відповідний артефакт чи ауру. Може, це також пов'язано з її мутацією, якщо та прогресує. Я втік із Анґрену й сховався тут, у Лукомор'ї, у Блавікені. Мав я спокій на рік, але вона знову мене відстежила. — Звідки знаєш? Вона вже у містечку? — Так. Я бачив її у кристалі. — Чародій підняв чарівну паличку. — Вона не сама, командує бандою, це знак, що готує щось серйозне. Ґеральте, я вже не маю куди тікати, не знаю місця, де міг би сховатися. Так. Те, що ти прибув сюди саме у цей момент, не може бути випадком. Це призначення. Відьмак підняв брови. — Що ти маєш на увазі? — Це ж очевидно. Ти вб'єш її. — Я не найманий горлоріз, Стреґоборе. — Ти не горлоріз, згоден. — Я убиваю потвор за гроші. Бестій, які загрожують людям. Страховиськ, породжених чарами й закляттями таких, як ти. Не людей. — Вона — не людина. Вона саме потвора, мутант, проклятий виродок. Ти привіз сюди кікімору. Жулана гірша від кікімори. Кікімора вбиває з голоду, Жулана — для задоволення. Убий її, і я заплачу будь-яку суму, що скажеш. У межах розумного. — Я вже казав тобі, історію про мутацію та прокляття Ліліт я вважаю дурнею. Дівчина має причини, щоб поквитатися з тобою, я у це не втручатимуся. Звернися до війта, до міської сторожі. Ти місцевий чародій, тебе охороняє міське право. — Та плювати мені на право, на війта і його допомогу! — вибухнув Стреґобор. — Я не потребую захисту, я хочу, щоб ти її убив! До цієї вежі не увійде ніхто, я у цілковитій безпеці. Але що мені з того, я не маю наміру сидіти тут до кінця своїх днів. Жулана не відступиться, поки житиме, я про те знаю. То маю сидіти у цій вежі й чекати на смерть? — Вони сиділи. Знаєш що, маже? Треба було залишити полювання на дівчат іншим, могутнішим чародіям, треба було передбачити наслідки. — Прошу, Ґеральте. — Ні, Стреґоборе. Чорнокнижник мовчав. Несправжнє сонце на несправжньому небі не пересунулося до зеніту, але відьмак знав, що у Блавікені вже сутеніє. Відчув голод. — Ґеральте, — сказав Стреґобор. — Коли ми слухали Ельтібальда, багато хто з нас сумнівався. Але ми вирішили обрати менше зло. Тепер я тебе прошу про подібний вибір. — Зло є злом, Стреґоборе, — серйозно сказав відьмак і підвівся. — Менше, більше, середнє, все одно, пропорції тут умовні, а межі затерті. Я не святий пустельник, не тільки добро чинив у житті. Але якщо я вже маю вибирати поміж одним злом та іншим, то волію не вибирати зовсім. Мені час. Побачимося завтра. — Може, — сказав чародій. — Якщо встигнеш. У «Золотому Дворі», солідному заїзді містечка, було людно й гамірно. Гості, місцеві і приїжджі переважно займалися справами, типовими для своєї нації чи професії. Поважні купці сварилися із ґномами за ціни на товари та проценти по кредитах. Купці менш поважні щипали за сідниці дівчат, які розносили пиво й капусту з горохом. Місцеві недоумки вдавали із себе добре поінформованих. Дівки намагалися сподобатися тим, хто мав грошенята, одночасно віднаджуючи тих, хто грошенят не мав. Візники й рибалки пили так, наче зранку заборонять розводити хміль. Моряки співали пісеньку, що славила морські хвилі, відвагу капітанів і принади сирен — останнє мальовничо й детально. — Напруж пам'ять, Сотніку, — промовив Кальдемейн до корчмаря, перехиляючись через шинквас, щоб той почув у гармидері. — Шестеро хлопів і діваха, вдягнені у чорну шкіру, понабивану сріблом за новіградською модою. Я бачив їх на заставі. Зупинилися у тебе чи «Під Тунцем»? Корчмар зморщив опуклого лоба, витираючи кухоль смугастим фартухом. — Тут, войте, — сказав нарешті. — Балакали, що на ярмарок приїхали, а всі при мечах, навіть дівка. У чорне, як ви й кажете, одягнені. — Угу, — кивнув війт. — Де вони зараз? Тут я їх не бачу. — У меншому алькові. Золотом платили. — Піду сам, — сказав Ґеральт. — Нема чого перетворювати те на урядову справу, принаймні зараз, стосовно них усіх. Приведу її сюди. — Може, й добре. Але дивися, не хочу тут скандалу. — Дивитимуся. Моряцька пісенька, судячи зі зростання кількості ненормативних слів, наближалася до величного фіналу. Ґеральт відхилив заслону, що закривала вхід до алькову, — зашкарублу й липку від бруду. За столом у алькові сиділо шестеро чоловіків. Тієї, на кого він сподівався, серед них не було. — Чого? — гарикнув той, хто помітив його першим, лисуватий, із обличчям, знівеченим шрамом, що проходив через ліву брову, перенісся і праву щоку. — Хочу побачитися із Жуланою. З-за столу піднялися дві однакові постаті з ідентично нерухомими обличчями, світлим скуйовдженим волоссям до плечей, в ідентичних тісних строях із чорної шкіри, що аж блищали від срібних оздоб. Однаковими рухами близнюки взяли з лави однакові мечі. — Тихо, Вире. Сідай, Німіре, — сказав чоловік зі шрамом, спираючись ліктями на стіл. — Із ким, брате, ти, кажеш, хочеш погомоніти? Хто вона — Жулана? — Добре знаєш, про кого я. — Що воно за один? — запитав напівголий бурмило, спітнілий, навхрест перепоясаний ременями, із опасками на передпліччях, наїжаченими шипами. — Ти його знаєш, Ногорне? — Не знаю, — відказав чоловік зі шрамом. — Це альбінос якийсь, — захихотів худий темноволосий чоловік, що сидів поряд із Ногорном. М'які риси, великі чорні очі й вуха з гострими кінчиками безпомилково видавали ельфа-напівкровку. — Альбінос, мутант, вибрик природи. І дозволяють же таким приходити у шинки між порядних людей… — Я його вже десь бачив, — сказав кремезний засмаглий тип із заплетеним у косу волоссям, міряючи Ґеральта злим поглядом примружених очей. — Не важливо, де ти його бачив, Тавіку, — сказав Ногорн. — Слухай-но, брате. Ківріл хвильку тому страшно тебе образив. Не викличеш його? Такий нудний вечір. — Ні, — спокійно сказав відьмак. — А мене, якщо я виллю тобі на довбешку оту рибну юшку, викличеш? — зареготав голий до поясу. — Спокійно, П'ятнастко, — сказав Ногорн. — Він сказав «ні» — то ні. Ну, брате, кажи, що там хотів сказати, та йди собі. Маєш можливість піти сам. Якщо не скористаєшся, винесе тебе обслуга. — Тобі я не маю нічого сказати. Хочу побачитися із Жуланою. Із Ренфрі. — Чули, хлопці? — Ногорн глянув на приятелів. — Він хоче побачитися із Ренфрі. А з якою ж метою, брате, можна дізнатися? — Не можна. Ногорн підняв голову й глянув на близнюків, ті ж ступили крок уперед, брязкаючи срібними клямрами високих чобіт. — Згадав, — сказав раптом той, із косою. — Уже згадав, де я його бачив! — Що ти там бурмочеш, Тавіку? — Перед домом війта. Привіз якогось дракона на продаж, таку помісь павука із крокодилом. Люди балакали, що то відьмак. — Що воно таке — відьмак? — запитав той голий, П'ятнастка. — Га? Ківріле? — Найманий чаклун, — сказав напівельф. — Штукар за жменю срібників. Казав же я — вибрик природи. Образа законів людських та Божих. Таких палити треба. — Ми чаклунів не любимо, — скреготнув Тавік, не зводячи з Ґеральта примружених баньок. — Щось мені здається, Ківріле, що будемо ми мати у цій дірі більше роботи, ніж думали. Тут їх більше, ніж один, а відомо, що тримаються вони разом. — Свій до свого по своє, — зловісно посміхнувся напівкровка. — Як тільки земля таких, як ти, носить? Хто вас плодить, виродків? — Більше толерантності, якщо твоя ласка, — спокійно сказав Ґеральт. — Твоя матір, як бачу, мусила часто ходити лісами самою, аби тобі тепер мати причини думати над власним походженням. — Можливо, — відповів напівельф, не перестаючи посміхатися. — Але я, принаймні, свою матір знаю. Ти, як відьмак, сказати таке про себе навряд чи можеш. Ґеральт трохи зблід і стиснув губи. Ногорн, чиєї уваги те не минуло, гучно засміявсь. — Ну, брате, такої образи пробачати не можна. Те, що у тебе на спині, виглядає як меч. То як? Вийдете з Ківрілом надвір? Вечір такий нудний. Відьмак не відреагував. — Засраний боягуз, — пирснув Тавік. — Що він там говорив про матір Ківріла? — монотонно продовжував Ногорн, спершись підборіддям на сплетені долоні. — Щось страшенно гидке, я так зрозумів. Що гуляща, чи якось так. Гей, П'ятнастко, чи годиться нам слухати, як якийсь приблуда ображає матір приятеля? Матір, це ж, мать її так, святе! П'ятнастка охоче встав, відчепив меча, кинув його на стіл. Випнув груди, поправив наїжачені срібними шипами опаски на зап'ястках, сплюнув та ступив крок уперед. — Якщо маєш якісь сумніви, — сказав Ногорн, — то П'ятнастка саме викликає тебе до бою навкулачки. Я ж казав, що тебе звідси винесуть. Звільніть місце. П'ятнастка наблизився, здіймаючи кулаки. Ґеральт поклав долоню на руків'я меча. — Зважай, — сказав. — Ще крок, і будеш шукати свої руки на підлозі. Ногорн і Тавік скочили з місць, хапаючись за мечі. Мовчазні близнюки однаковими рухами вихопили свої. П'ятнастка відсахнувся. Не ворухнувся тільки Ківріл. — Що тут діється, дідько вас забери? І на мить вас самих не можна залишити? Ґеральт дуже повільно розвернувся і глянув в очі кольору морської води. Вона майже не поступалася йому зростом. Солом'яне волосся носила обрізаним нерівно, трохи нижче вух. Стояла, обпершись однією рукою на одвірок, у тісному оксамитовому каптанчику, оперезаному оздобленим поясом. Спідниця її була нерівна, асиметрична — з лівої сторони сягала литки, з правої — відкривала міцне стегно над халявою високого чобота з лосиної шкіри. З лівого боку мала вона меча, з правого — кинджал із великим рубіном на оголів'ї. — Оніміли? — Це відьмак, — буркнув Ногорн. — Ну то й що? — Хотів розмовляти з тобою. — Ну то й що? — Це чаклун! — загудів П'ятнастка. — Ми чаклунів не любимо, — пробурчав Тавік. — Спокійно, хлопці, — сказала дівчина. — Він хоче зі мною порозмовляти, це не злочин. Ви розважайтеся далі. І без скандалів. Завтра — торговий день. Ви ж не хочете, щоб ваші вибрики завадили ярмарку, такій важливій події у житті милого містечка? У тиші, що запала, пролунало тихе, паскудне хихотіння. Ківріл, усе ще недбало розкинувшись на лаві, сміявся. — А бодай тобі, Ренфрі, — видавив напівкровка. — Важлива… подія! — Заткнися, Ківріле. Негайно! Ківріл перестав сміятися. Негайно. Ґеральт не здивувався. У голосі Ренфрі прозвучало щось дуже дивне. Щось, що асоціювалося із червоним відблиском пожежі на клинках, передсмертним виттям, іржанням коней і запахом крові. Іншим теж щось подібне уявилося, бо зблідла навіть засмагла пика Тавіка. — Ну, біловолосий, — перервала тишу Ренфрі. — Вийдемо до більшого залу, долучимося до війта, із яким ти сюди прийшов. Він, напевне, також хоче зі мною порозмовляти. Кальдемейн чекав біля шинквасу, а, побачивши їх, перервав тиху розмову з корчмарем, випростався і схрестив руки на грудях. — Слухайте, панянко, — сказав твердо, не гаючи часу на обмін пустими ґречностями. — Я знаю від оцього-от відьмака з Рівії, що вас привело до Блавікену. Судячи з усього, ви плекаєте образу на нашого чародія. — Може. І що з того? — запитала тихо Ренфрі, також не дуже ґречним тоном. — А те, що для таких образ є міські чи каштелянські суди. Хто за образу в нас на Лукомор'ї залізом хоче мститися, той уважається звичайним розбійником. А ще те, що або ви рано-вранці заберетеся геть із Блавікену разом зі своєю чорною компанією, або я вас у яму посаджу, пре… Як воно називається, Ґеральте? — Превентивно. — Власне. Зрозуміли, панянко? Ренфрі встромила руку в гаманець на поясі й дістала складений у кілька разів пергамент. — Прочитайте це, війте, якщо ви грамотні. І більше не називайте мене «панянко». Кальдемейн узяв пергамент, читав довго, потім мовчки подав Ґеральту. — «До моїх комесів, васалів та вільних підданих, — прочитав відьмак уголос. — Усім і кожному сповіщаю, що Ренфрі, крейденська княжна, перебуває на нашій службі й мила нам, тож гнів наш накличе на себе будь-хто, якщо їй перешкаджатиме. Одон, король…» «Перешкоджати» пишеться інакше. Але печатка схожа на автентичну. — Бо і є автентичною, — сказала Ренфрі, вириваючи пергамент. — Її поставив Одон, ваш милостивий пан. Тому не раджу мені перешкоджати. Незалежно від того, як воно пишеться. Наслідки можуть виявитися сумними. І не саджатимете, мосьпане війте, мене до ями. І не називатимете мене панянкою. Жодного закону я не порушила. Поки що. — Якщо порушиш його хоча б на п'ядь, — Кальдемейн виглядав так, ніби хотів сплюнути, — кину в яму разом із твоїм пергаментом. Клянуся всіма богами, панянко. Ходімо, Ґеральте. — Із тобою, відьмаче, — Ренфрі торкнулася Ґеральтового плеча, — ще кілька слів. — Не спізнися на вечерю, — кинув війт через плече. — Бо Лібуша розсердиться. — Не запізнюся. Ґеральт сперся об шинквас. Граючись медальйоном із вовчою пащею, що висів у нього на шиї, дивився у небесно-зелені очі дівчини. — Я чула про тебе, — сказала та. — Ти Ґеральт із Рівії, біловолосий відьмак. Стреґобор — твій приятель? — Ні. — Це полегшує справу. — Не дуже. Не маю наміру лишатися осторонь. Очі Ренфрі звузилися. — Стреґобор завтра помре, — сказала вона тихо, відкидаючи з чола нерівно підрізане волосся. — Було б меншим злом, якби помер тільки він. — Якщо, точніше, перш ніж Стреґобор помре, помруть іще кілька осіб. Іншої можливості я не бачу. — Кілька, відьмаче, це скромно сказано. — Щоб мене налякати, потрібно щось більше, ніж просто слова, Жулано. — Не називай мене Жуланою. Я того не люблю. Річ у тому, що я бачу іншу можливість. Варто було б це обговорити, але що ж. Лібуша чекає. Вона хоча б ладна, та Лібуша? — Це все, що ти хотіла мені сказати? — Ні. Але зараз іди вже. Лібуша чекає. Хтось був у його кімнаті на горищі. Ґеральт знав про це ще до того, як наблизився до дверей, відчувши ледь чутну вібрацію медальйону. Задув каганець, яким присвічував собі на сходах. Вийняв кинджал із-за халяви, сунув за пояс. Натиснув клямку. У кімнаті було темно. Не для відьмака. Він переступив поріг удавано повільно, сонно, неквапливо зачинив за собою двері. Наступної секунди скочив, сильно відштовхнувшись, щучкою, навалився на людину, яка сиділа у нього на ліжку, притис до постелі, ліве передпліччя всадив під підборіддя й потягнувся за кинджалом. Не дістав його. Щось було не так. — Початок цілком непоганий, — глухо проказала вона, нерухомо лежачи під ним. — Я розраховувала на це, але не думала, що ми так швидко опинимося у ліжку. Забери руку з мого горла, будь ласка. — Це ти. — Це я. Слухай, є дві можливості. Перша: ти злізеш з мене, і ми порозмовляємо. Друга: залишимося у тій позиції, але тоді я хотіла б принаймні зняти чоботи. Відьмак вибрав перше. Дівчина зітхнула, встала, поправила волосся та спідницю. — Запали свічку, — сказала. — Я не бачу у темряві, як ти, а люблю бачити свого співрозмовника. Вона підійшла до столу, висока, худа, гнучка, усілася, витягнувши перед собою ноги у високих чоботях. Не мала на виду жодної зброї. — Маєш щось випити? — Ні. — Тоді добре, що я принесла, — засміялася вона, ставлячи на стіл дорожню баклагу й два шкіряні кубки. — Уже майже північ, — холодно сказав Ґеральт. — Може, перейдемо до справи? — Зараз. Ось, пий. Твоє здоров'я, Ґеральте. — Навзаєм, Жулано. — Мене звати Ренфрі, хай тобі грець, — скинула вона голову. — Дозволяю тобі випускати княжий титул, але припини звати мене Жуланою! — Тихіше, перебудиш увесь дім. Чи я нарешті довідаюся, навіщо ти залізла сюди у вікно? — Якийсь ти нетямущий, відьмаче. Я хочу врятувати Блавікен від різанини. Щоб це з тобою обговорити, я лізла по дахах, наче кицька навесні. Цінуй. — Ціную, — сказав Ґеральт. — Тільки от не знаю, яка користь із такої розмови. Ситуація ясна. Стреґобор сидить у чародійській вежі, щоб його дістати, ти мусила б організувати облогу. Якщо ти це зробиш, твій ґлейт тобі не допоможе. Одон тебе не захищатиме, якщо ти відкрито порушиш закон. Війт, варта, весь Блавікен виступить проти тебе. — Якщо весь Блавікен виступить проти мене, то страшенно жалкуватиме. — Ренфрі посміхнулася, показавши хижі білі зуби. — Ти ж бачив моїх хлопців? Запевняю, своє ремесло вони знають. Уявляєш, що станеться, як дійде до бійки між ними й тими телятками з міської варти, які на кожному кроці перечіплюються об власні алебарди? — Ти, Ренфрі, вважаєш, що я у такій битві стоятиму осторонь і спостерігатиму? Як бачиш, я мешкаю у війта. За потреби стану на його боці. — І не сумніваюся, — посерйознішала Ренфрі, — що станеш. Тільки от, напевне, сам-один, бо решта поховаються по підвалах. Немає на світі бійця, який упорався б одразу із сімома мечниками. Цього не зуміє зробити жодна людина. Але, біловолосий, перестаньмо лякати одне одного. Я казала: різанині й кровопролиттю можна запобігти. Конкретно, є дві особи, які могли б тому запобігти. — Я сама увага. — Одна, — сказала Ренфрі, — це сам Стреґобор. Він добровільно вийде зі своєї вежі, я заберу його кудись на пустирище, а Блавікен знову порине у благословенну апатію і швидко забуде про всю справу. — Стрегобор, може, й схожий на божевільного, але не аж так. — Хтозна, відьмаче, хтозна. Існують аргументи, які не можна відкинути, існують пропозиції, які не можна відхилити. До таких належить, наприклад, трідамський ультиматум. А я поставлю чаклуну саме трідамський ультиматум. — І в чому суть отого ультиматуму? — Це моя солодка таємниця. — Та хай. Утім, я сумніваюся у його результативності. У Стреґобора, коли він про тебе говорить, зуби цокотять. Ультиматум, який схилив би його до добровільної здачі у твої чарівні ручки, мусить бути справді переконливим. Тож краще перейдемо до другої особи, яка може запобігти різанині в Блавікені. Спробую вгадати, хто це. — Цікаво, наскільки ти здогадливий, біловолосий. — Це ти, Ренфрі. Ти сама. Виявиш воістину княжу, та що там — королівську — великодушність і забудеш про помсту. Я вгадав? Ренфрі відкинула голову й голосно засміялася, вчасно затуливши рота долонею. Потім посерйознішала і втупилася у відьмака блискучими очима. — Ґеральте, — сказала. — Я була княжною, але у Крейдені. Мала я все, про що тільки мріяла, навіть просити не доводилося. Слуг на побігеньках, суконьки, чобітки. Трусики з батисту. Коштовності й прикраси, буланого поні, золотих рибок у басейні. Ляльок і дім для них, більший за цю твою кімнату. І так було аж до дня, коли твій Стреґобор і та курва Арідея наказали ловчому забрати мене у ліс, зарізати й принести їм моє серце й печінку. Чудово, правда? — Ні, швидше огидно. Тішуся, що ти тоді упоралася із тим ловчим, Ренфрі. — Та гівно там — упоралася. Він змилувався й відпустив мене. Але спочатку зґвалтував, сучий син, забрав сережки і золоту діадемку. Ґеральт глянув їй просто в очі, бавлячись медальйоном. Вона не відвела погляду. — І це був кінець княжни, — промовила. — Суконька подерлася, батист безповоротно втратив білизну. А потім були бруд, голод, сморід, киї та копняки. Я віддавалася першому-ліпшому волоцюзі за миску супу чи за дах над головою. Знаєш, яке в мене було волосся? Неначе шовк, а сягало на добрий лікоть нижче заду. Коли завелися там воші, мені обтяли його ножицями для стрижки овець, до самих коренів. Так уже ніколи й не відросло як слід. Вона на мить замовкла, відкинула з чола нерівні пасма. — Я крала, щоб не здохнути з голоду, — продовжила. — Убивала, щоб не вбили мене. Сиділа у ямах, де смерділо уриною, не знаючи, чи мене назавтра повісять, чи тільки відшмагають і виженуть. І весь цей час моя мачуха й твій чаклун дихали мені у спину, підсилали вбивць, намагалися отруїти. Наводили вроки. Виявити великодушність? Вибачити йому по-королівськи? Та я йому по-королівськи відірву голову, а може, спершу й обидві ноги, подивимося. — Арідея і Стреґобор намагалися тебе отруїти? — Звісно. Яблуком, заправленим витяжкою з беладонни. Урятував мене один гном. Дав мені блювотне, після якого, думала, мене навиворіт виверне, наче панчоху. Але я вижила. — То був один із семи гномів? Ренфрі, яка саме наливала, завмерла з баклагою над кубком. — Ого, — сказала. — Багато ти про мене знаєш. А що? Ти щось маєш проти гномів? Чи інших гуманоїдів? Правду кажучи, вони ставилися до мене краще, ніж більшість людей. Але тебе воно не повинно обходити. Казала ж я, Стреґобор і Арідея гнали мене, неначе дикого звіра, доки могли. Потім більше не могли, я сама перетворилася на мисливця. Арідея скопитилася у власному ліжку, пощастило їй, що я не добралася до неї раніше, мала для неї спеціальну програму. А тепер маю таку для чаклуна. Ґеральте, як ти вважаєш, він заслужив на смерть? Скажи. — Я не суддя. Я відьмак. — Власне. Я говорила, що є дві особи, які можуть запобігти кровопролиттю у Блавікені. Друга — це ти. Тебе чаклун впустить до вежі, і ти його вб'єш. — Ренфрі, — спокійно сказав Ґеральт. — Чи дорогою до моєї кімнати ти, бува, не падала з даху головою вниз? — Ти відьмак чи ні, дідько тебе роздери? Кажуть, ти вбив кікімору, привіз її на віслюку, щоб продати. Стреґобор гірший за кікімору, бо та — лише нерозумне бидло, яке вбиває, бо такою її боги створили. Стреґобор — мучитель, маніяк, потвора. Привези його до мене на віслюку, і я не пошкодую золота. — Я не найманий горлоріз, Жулано. — Ні, — погодилася вона, посміхаючись. Відкинулася на спинку стільця і схрестила ноги на столі, навіть не намагаючись прикритися спідницею. — Ти відьмак, оборонець людей, яких захищаєш від Зла. А в цьому разі Зло — це залізо й вогонь, які розгуляються тут, коли ми встанемо один проти одного. Тобі не здається, що я пропоную менше зло, найкраще з рішень? Навіть для цього сучого сина Стреґобора. Ти можеш убити його милосердно, одним ударом, зненацька. Він помре, не знаючи, що помирає. А я йому цього не гарантую. Навпаки. Ґеральт мовчав. Ренфрі потягнулася, піднімаючи руки. — Розумію твоє вагання, — сказала. — Але відповідь я маю отримати негайно. — Ти знаєш, чому Стреґобор із княгинею бажали вбити тебе, тоді, у Крейдені, й пізніше? Ренфрі різко випросталася, зняла ноги зі столу. — Це ж очевидно, — вибухнула. — Хотіли позбутися первородної доньки Фредефалька, бо я була спадкоємицею престолу. Діти Арідеї народжені з морганатичного зв'язку[19] й не мали жодних прав на… — Ренфрі, я говорю не про те. Дівчина опустила голову, але тільки на мить. Очі її блиснули. — Ну, добре. Я начебто якось там проклята. Проклята у лоні матері. Маю бути… — Закінчи. — Потворою. — А ти нею є? Мить, дуже коротку мить вона здавалася беззахисною і надломленою. І дуже сумною. — Не знаю, Ґеральте, — прошепотіла, після чого риси обличчя її знову пожорсткішали. — Бо й звідки, най мені грець, я маю знати? Якщо скалічу пальця, той кривавить. Кривавлю і я — щомісяця. Якщо обжеруся, болить у мене черево, а якщо обіп'юся — голова. Коли я весела, то співаю, а як сумна — лаюся. Якщо я когось ненавиджу, то вбиваю, а як… Гей, най йому, досить того. Твоя відповідь, відьмаче. — Моя відповідь така: «ні». — Пам'ятаєш, що я говорила? — запитала вона після хвилини мовчання. — Є пропозиції, які неможливо відхилити, бо наслідки бувають страшні. Я тебе серйозно застерігаю, моя — саме до таких і належала. Подумай добре. — Я подумав добре. І ти постався до мене серйозно, бо я також тебе серйозно застерігаю. Ренфрі помовчала якийсь час, бавлячись низкою перлин, що тричі обвивали струнку шию, пустотливо западаючи між двома зграбними півкулями, які виднілися у вирізі каптана. — Ґеральте, — сказала вона. — Чи Стреґобор просив тебе мене вбити? — Так. Вважав, що це буде меншим злом. — Можу припустити, що йому ти відмовив, як і мені? — Можеш. — Чому? — Бо я не вірю у менше зло. Ренфрі злегка усміхнулася, потім її губи скривилися у дуже негарній при жовтому світлі свічки гримасі. — Кажеш, не віриш. Бач, ти правий, але тільки почасти. Існує тільки Зло й Більше Зло, а за ними обома, у тіні, стоїть Дуже Велике Зло. Дуже Велике Зло, Ґеральте, це таке, яке ти навіть уявити собі не можеш, навіть якщо думаєш, що нічого вже не може тебе здивувати. І бач, Ґеральте, інколи буває, що Дуже Велике Зло хапає тебе за горлянку й каже: «Вибирай, братику, або я, або оте, трохи менше». — Можна дізнатися, куди ти хилиш? — Нікуди. Я трохи випила й тепер філософствую, шукаю загальні істини. Власне, одну я знайшла: менше зло існує, але ми не можемо вибирати самі. Це Дуже Велике Зло може змусити нас до такого вибору. Хочемо ми того чи ні. — Схоже, я випив замало. — Відьмак їдко посміхнувся. — А північ, як воно з північчю буває, тим часом минула. Перейдемо до конкретики. Ти не вб'єш Стреґобора у Блавікені, я не дозволю тобі цього. Не дозволю, аби дійшло тут до битви й різанини. Вдруге пропоную тобі: облиш помсту. Відмовся від вбивства. Таким чином доведеш йому — і не тільки йому, — що ти не нелюд і не кровожерна потвора, не мутант і не виродок. Доведеш йому, що він помилявся. Що дуже тебе скривдив своєю помилкою. Ренфрі мить дивилася на медальйон відьмака, що обертався на ланцюжку, який той крутив у пальцях. — А якщо я відповім тобі, відьмаче, що я не зумію вибачити чи відмовитися від помсти, то буде це рівнозначне з визнанням його — і не тільки його — правоти, вірно? Доведу тим самим, що все ж є потворою, нелюдським демоном, проклятим богами? Слухай, відьмаче. На самому початку поневірянь прихистив мене один вільний кмет. Сподобалася я йому. Втім, оскільки він мені аніскільки не подобався, а, скоріше, навпаки, то щоразу, коли він хотів мене взяти, дубасив так, що вранці я ледве сповзала з ліжка. Одного разу я встала затемно й перерізала кмету горлянку. Косою. Тоді я ще не була такою вправною, як тепер, і ніж видався мені замалим. І, бач, Ґеральте, слухаючи, як кмет булькоче й давиться, дивлячись, як він дригає ногами, я відчула, що сліди його палиці й кулака зовсім уже не болять і що стає мені добре, так добре, що аж… Я пішла вранці, насвистуючи, — здорова, весела й щаслива. І пізніше, щоразу було так само. Якби було інакше, хто б витрачав час на помсту? — Ренфрі, — сказав Ґеральт. — Незалежно від твоїх міркувань і мотивів ти не підеш звідси, насвистуючи, і не буде тобі так добре, що аж. Не підеш ти веселою і щасливою, але підеш живою. Завтра рано-вранці, як і наказав війт. Я вже говорив тобі, але повторю. Ти не вб'єш Стреґобора у Блавікені. Очі Ренфрі блищали у світлі свічки, блищали перли у вирізі каптанчика, блищав медальйон із пащею вовка, крутячись на срібному ланцюжку. — Шкода мені тебе, — раптом повільно сказала дівчина, вдивляючись у блискуче срібне коло. — Стверджуєш, що не існує меншого зла. Стоїш на площі, на бруківці, залитій кров'ю, сам, такий самотній, бо не зумів зробити вибір. Не вмів, але зробив. Ти ніколи не будеш знати, ніколи не будеш упевненим, ніколи, чуєш… А платня тобі — камінь і зле слово. Шкода мені тебе. — А ти? — запитав відьмак тихо, майже пошепки. — Я також не вмію вибирати. — Хто ти є? — Я та, ким є. — Де ти є? — Холодно… мені… — Ренфрі! — Ґеральт стиснув медальйон у долоні. Вона скинула голову, наче прокинувшись, кілька разів здивовано кліпнула. Дуже коротку мить здавалася наляканою. — Ти виграв, — раптом різко сказала вона. — Ти виграв, відьмаче. Завтра вранці я виїжджаю з Блавікену й ніколи не повернуся до цього задрипаного містечка. Ніколи. Налий, якщо там іще щось залишилося у баклазі. Звична іронічна, фіглярська посмішка повернулася на її губи, коли вона відставила порожній кубок на стіл. — Ґеральте? — Я тут. — Той холерний дах занадто стрімкий. Я б воліла вийти на світанку. У темряві я можу впасти й забитися. Я княжна, в мене делікатне тіло, горошину крізь сінник відчуваю. Якщо його не набито як слід сіном, звісно. Що скажеш? — Ренфрі, — мимоволі усміхнувся Ґеральт. — Чи такі речі пристойно говорити княжні? — Та що ти, трясця твоїй матері, можеш знати про княжен? Я була княжною, і я знаю, що весь сенс буття такого — це можливість робити що забажається. Я маю сказати тобі прямо, чого мені бажається, чи ти сам здогадаєшся? Ґеральт усміхнувся і не відповів. — Не хочу навіть думати, що я тобі не подобаюся, — скривилася дівчина. — Об заклад б'юся, що тебе лякає доля вільного кмета. Ех, біловолосий. У мене немає при собі нічого гострого. Зрештою, перевір сам. Вона поклала ноги йому на коліна. — Стягни з мене чоботи. Халява — найкраще місце, щоб сховати ножа. Боса, вона встала, шарпнула за пряжку пояса. — Тут я також нічого не приховую. Ані тут, як бачиш. Погаси ту холерну свічку. Назовні у темряві кричав кіт. — Ренфрі? — Що? — Це батист? — Напевне так, трясця тобі. Я ж княжна чи як? — Тату, — монотонно скиглила Марілька. — Коли ми підемо на ярмарок? На ярмарок, тату! — Цить, Марілько, — буркнув Кальдемейн, витираючи тарілку хлібом. — Про що ти кажеш, Ґеральте? Вони виїжджають із містечка? — Так. — Ну, не думав я, що так рівно піде. Із тим пергаментом, із печаткою Одона, вони тримали мене за горлянку. Робив я добру міну, але насправді хрін там що зумів би зробити. — Навіть якби вони відкрито порушили закон? Учинили ґвалт, бійку? — Навіть. Одон, Ґеральте, страх який дратівливий король, посилає на ешафот за будь-що. А в мене дружина, дочка, добре мені на своєму місці, немає необхідності ламати голову, звідки брати масло для каші. Одним словом, добре, що вони виїжджають. А як, власне, було? — Тату, я хочу на ярмарок! — Лібушо! Забери звідси Марільку! Так, Ґеральте, я й не думав, що вийде. Розпитував я Сотніка, корчмаря із «Золотого Двору», про ту новіградську компанію. Та ще зграя. Декого впізнали. — Так? — Той зі шрамом на пиці — це Ногорн, колишній охоронець Еберґарда, із так званої вольної анґренської компанії. Ти чув про вольну компанію? Ясно, хто ж не чув. Той бик, якого кличуть П'ятнасткою, також звідти. А навіть якщо й ні, не думаю, що його прізвисько походить від п'ятнадцяти добрих вчинків, які він зробив у житті. Той чорнявий напівельф — це Ківріл, розбійник і професійний убивця. Кажуть, мав якийсь стосунок до різанини у Трідамі. — Де? — У Трідамі. Ти не чув? Розголос був років десь три… так, три роки тому, бо Марілька мала дві весни. Барон із Трідаму тримав у ямі якихось зарізяк. Їх камради, а серед них, кажуть, і той напівкровка Ківріл, захопили паром через річку, повний прочан, було це під час Свята Ніс. Послали до барона вимогу, щоби звільнив тих. Барон, зрозуміло, відмовив, тоді вони почали убивати прочан, по черзі, одного за іншим. Доки барон став поступливішим і звільнив отих із ями, пустили за течією десятьох. Баронові потім загрожувало вигнання або навіть і сокира, одні докоряли, що піддався, тільки коли стількох повбивали, інші здійняли галас, що скоїв він дуже велике зло, що прен… прецедент виник чи якось так, що треба було отих перестріляти з арбалетів разом із заручниками або штурмом узяти їх із човнів, не поступатися й на палець. Барон у суді теревенив, що вибрав менше зло, бо на поромі було понад чверть сотні людей, баби, діти. — Трідамський ультиматум, — прошепотів відьмак. — Ренфрі… — Що? — Кальдемейне, ярмарок. — Що? — Не розумієш, Кальдемейне? Вона мене обдурила. Не поїдуть. Змусять Стреґобора вийти з вежі, як змусили барона із Трідаму. Або мене змусять до… Не розумієш? Вони убиватимуть людей на ярмарку. Ваш ринок, у тих мурах, — це справжнісінька пастка! — На всіх богів, Ґеральте! Сідай! Куди ти, Ґеральте? Марілька, перелякана криком, захлипала, зіщулившись у кутку кухні. — А я тобі казала! — крикнула Лібуша, тицяючи рукою в бік відьмака. — Казала! Одне зло від нього! — Тихо, бабо! Ґеральте! Сідай! — Треба їх зупинити. Зараз, поки люди не вийшли на ринок. Скликай сторожу. Як вони виходитимуть із заїзду, за шиї їх і в колодки. — Ґеральте, будь розсудливий. Так не можна, не можна їх чіпати, якщо нічого не вчинили. Опиратимуться, проллється кров. Це професіонали, виріжуть мені людей. Як дійде до Одона, я головою заплачу. Добре, я зберу сторожу, піду на торг, там за ними приглядатиму. — Це нічого не дасть, Кальдемейне. Якщо натовп вийде на площу, не запобігнеш паніці й різанині. Їх треба знешкодити зараз, доки на ринку порожньо. — Це буде беззаконня. Я не можу цього дозволити. Із тим напівельфом і Трідамом — це може бути плітка. Ти можеш помилятися — і що тоді? Одон з мене шкіру спустить. — Треба вибрати менше зло! — Ґеральте! Я забороняю! Як війт — забороняю! Облиш меча! Стій! Марілька кричала, затуливши личко рученятами. Ківріл, заслонивши очі долонею, подивився на сонце, що піднімалося з-за дерев. Ринок оживав, туркотіли підводи й возики, перші торговки вже заповнювали прилавки товаром. Стукав молоток, співав півень, голосно верещали чайки. — Гарний має бути день, — сказав задумливо П'ятнастка. Ківріл глянув на нього скоса, але промовчав. — Як там коні, Тавіку? — запитав Ногорн, надягаючи рукавички. — Готові, осідлані. Ківріле, все ще малувато їх на тому ринку. — Буде більше. — Непогано б щось ізжерти. — Пізніше. — Авжеж. Матимеш пізніше час. І бажання. — Дивіться, — сказав раптом П'ятнастка. Відьмак наближався з боку головної вулички, йшов між лотками й прямував просто до них. — Ага, — сказав Ківріл. — Ренфрі мала рацію. Дай мені арбалет, Ногорне. Він згорбився, нап'яв тятиву, наступивши на стремено. Старанно уклав стрілу в рівчачку. Відьмак ішов. Ківріл підняв арбалет. — Ані кроку далі, відьмаче! Ґеральт затримався. До групи лишалося десь кроків із сорок. — Де Ренфрі? Напівкровка скривив своє красиве личко. — Під вежею, передає чаклунові пропозицію. Вона знала, що ти прийдеш. Веліла передати тобі дві речі. — Кажи. — Перша річ — це послання, яке звучить: «Я є тією, ким є. Вибирай. Або я, або те, друге, менше». Начебто ти знаєш, про що йдеться. Відьмак кивнув, підняв руку, хапаючи руків'я меча, що стирчало над правим плечем. Блиснув клинок, описуючи дугу над його головою. Повільним кроком відьмак рушив у напрямку групи. Ківріл засміявся паскудно й зловісно. — Отож-бо. Вона й це передбачила, відьмаче. А тому зараз ти отримаєш другу річ, яку вона веліла тобі переказати. Просто межі очі. Відьмак ішов. Напівельф підняв арбалет до щоки. Стало дуже тихо. Клацнула тятива. Відьмак махнув мечем, пролунало протяжне дзвеніння удареного металу, стріла підлетіла, крутячись, угору, сухо стукнула у дах, задудоніла у ринві. Відьмак ішов. — Відбив… — простогнав П'ятнастка. — Відбив у польоті… — Докупи, — скомандував Ківріл. Сикнули мечі, витягнені з піхов, група зімкнулася пліч-о-пліч, наїжачилася вістрями. Відьмак прискорив кроки, його хода, на диво плавна і м'яка, перейшла в біг — не прямо, на наїжачену мечами групу, але вбік, огинаючи її по спіралі, щоразу звужуючи витки. Тавік не витримав, кинувся назустріч, скорочуючи дистанцію. За ним рвонули близнюки. — Не розбігатися! — гарикнув Ківріл, крутячи головою, бо втратив відьмака з поля зору. Він вилаявся, відскочив убік, зрозумівши, що група розпалася, закрутилася поміж прилавками у шаленому хороводі. Тавік був першим. Іще мить тому він наздоганяв відьмака, аж раптом помітив, що той промайнув повз нього ліворуч і біжить у протилежному напрямку. Тавік задріботів ногами, аби пригальмувати, але відьмак промчав поруч, раніше, ніж він встиг підняти меча. Тавік відчув сильний удар вище стегна, розвернувся і зрозумів, що падає. Уже на колінах, здивований, глянув на своє стегно й зайшовся у крику. Близнюки, одночасно атакуючи чорну розмиту фігуру, яка мчала на них, зіткнулися, на мить втративши ритм. Вистачило. Вир, розрубаний на всю ширину грудей, зігнувся навпіл, з похиленою головою зробив іще кілька кроків і звалився на прилавок із овочами. Німір, діставши у скроню, закрутився на місці й упав біля канави, важко, безвольно. На ринку стало тісно від торговок, які кинулися навтьоки, загуркотіли перекинуті прилавки, здійнялися курява та крик. Тавік іще раз спробував підвестися на тремтячих руках і впав. — Зліва, П'ятнастко! — рикнув Ногорн, оббігаючи півколом, аби зайти відьмаку зі спини. П'ятнастка швидко обернувся. Недостатньо швидко. Отримав раз, по животу, витримав, приготувався до удару і тоді отримав удруге, у бік шиї, одразу за вухом. Напружений, ступив чотири невпевнені кроки й упав на візок, повний риби. Візок покотився. П'ятнастка зсунувся на бруківку, срібну від луски. Ківріл і Ногорн ударили одночасно, з двох боків, ельф замашним ударом згори, Ногорн, присівши, низько, пласко. Обидва удари було парирувано, два металеві клацання злилися в одне. Ківріл відскочив, спіткнувся, утримався на ногах, хапаючись за дерев'яні конструкції прилавку. Ногорн кинувся і затулив його піднятим вертикально мечем. Відбив удар такий сильний, що його аж назад відкинуло, мусив присісти. Підскакуючи, поставив блок. Занадто повільно. Отримав рублений удар поперек обличчя, симетрично до старого шраму. Ківріл відштовхнувся плечима від ятки, перескочив Ногорна, який саме падав і атакував з півоберту, обіруч, схибив і моментально відскочив. Удару не відчув, ноги під ним підігнулися тільки тоді, коли він після рефлекторного блоку намагався перейти від фінта до чергової атаки. Меч випав у нього з руки, розсіченої з внутрішнього боку, вище ліктя. Він упав навколішки, труснув головою, хотів встати й не зміг. Опустив голову на коліна, так і завмер у червоній калюжі, серед розкиданих капусти, бубликів та риби. На торжище увійшла Ренфрі. Вона повільно ступала м'якими кошачими кроками, оминаючи візки та прилавки. Натовп, що, наче рій шершнів, гудів на вуличках і під стінами будинків, затих. Ґеральт стояв нерухомо, із мечем в опущеній руці. Дівчина наблизилася на десять кроків і зупинилася. Стало видно, що під каптанчиком вона має кольчугу, коротку, яка ледь прикриває стегна. — Ти зробив вибір, — сказала ствердно Ренфрі. — Упевнений, що вірний? — Тут не буде другого Трідаму, — мовив Ґеральт із зусиллям. — І не було б. Стреґобор посміявся з мене. Сказав, що я можу вирізати увесь Блавікен і ще кілька навколишніх сіл на додачу, а він усе одно з вежі не вийде. І нікого, включно з тобою, туди не впустить. Що ти так дивишся? Так, я тебе ошукала. Я все життя ошукую, коли треба, так чому мені робити виняток для тебе? — Йди звідси, Ренфрі. Та засміялася. — Ні, Ґеральте. — Вона видобула меча, швидко, спритно. — Ренфрі. — Ні, Ґеральте. Ти зробив вибір. Черга за мною. Одним різким рухом вона зірвала зі стегон спідницю, закрутила нею у повітрі, обертаючи матерію навколо лівого передпліччя. Ґеральт відступив, підняв долоню, складаючи пальці у Знак. Ренфрі знову засміялася, коротко, хрипко. — Нічого не станеться, біловолосий. Це мене не візьме. Тільки меч. — Ренфрі, — повторив він. — Виїжджай. Якщо ми схрестимо клинки, я… вже не… зумію… — Знаю, — сказала вона. — Але я… Я теж не можу інакше. Просто не можу. Ми є тим, чим ми є. Ти і я. Рушила на нього легким кроком, розгойдуючись. У випрямленій і відставленій убік правиці полискував меч, у лівій руці волочилася по бруківці спідниця. Ґеральт відступив на два кроки. Вона стрибнула, махнула лівицею, спідниця зафуркотіла у повітрі, а вслід за нею, прикритий, блиснув меч у ощадному, короткому ударі. Ґеральт відскочив, тканина його навіть не зачепила, а клинок Ренфрі зісковзнув по косому блоку. Він рефлекторно контратакував серединою леза, зв'язав обидва клинки короткою «вісімкою», намагаючись вибити в неї зброю. Це було помилкою. Вона відбила його вістря і відразу, від зігнутих колін, скручуючи стегна, утяла, цілячи в обличчя. Він ледь устиг відбити той удар і відскочив від тканини, що падала на нього. Закрутився в піруеті, уникаючи клинка, що миготів у блискавичних ударах, відскочив знову. Вона налетіла на нього, кинула спідницю просто в очі, тяла пласко, зблизька, з півоберта. Він вислизнув з-під удару, крутнувшись поруч із нею. Вона знала цей фокус. Прокрутилася разом із ним і зблизька, так, що він відчув її дихання, проїхала йому вістрям уздовж грудей. Біль різонув його, але не вибив із ритму. Він крутнувся ще раз, у протилежний бік, відбив клинок, що летів до його скроні, зробив швидкий фінт і атакував. Ренфрі відскочила; намірилась до удару згори. Ґеральт, присівши у випаді, блискавично рубонув її знизу, самим кінчиком меча, через відкриті стегно й пах. Вона не скрикнула. Падаючи на коліно й на бік, випустила меч, вчепилася обома руками у розсічене стегно. Кров поштовхами запульсувала між пальцями, світлими струмочками стікаючи на оздоблений пояс, на лосині чоботи, на брудну бруківку. Натовп у тісних вуличках захвилювався і закричав. Ґеральт сховав меч. — Не йди… — застогнала вона, згортаючись у клубок. Він не відповів. — Холодно… мені… Він не відповів. Ренфрі застогнала знову, зіщулившись іще сильніше. Кров швидкими струмочками виповнювала ямки між камінням. — Ґеральте… обійми мене… Він не відповів. Вона повернула голову і завмерла, притулившися щокою до бруківки. Стилет із дуже вузьким вістрям, доти схований під тілом, вислизнув із її мертвих пальців. За мить, що дорівнювала вічності, відьмак підняв голову на звук посоха Стреґобора, що стукав об бруківку. Чарівник поквапливо наближався, оминаючи трупи. — Ото різанина, — просопів він. — Бачив, Ґеральте, усе бачив у кристалі… Підійшов ближче, схилився. У довгих, до землі, чорних шатах, обпертий на посох, здавався він старим, дуже старим. — Вірити не хочеться, — покрутив головою. — Жулана геть мертва. Ґеральт не відповів. — Ну, Ґеральте… — Чарівник випростався. — Йди по підводу. Заберемо її до вежі. Треба зробити розтин. Глянув на відьмака й, не дочекавшись відповіді, схилився над тілом. Хтось незнайомий відьмаку потягся до руків'я меча й дуже швидко вихопив його. — Тільки торкнися її, чаклуне, — сказав хтось незнайомий відьмаку. — Тільки торкнися її, і твоя голова полетить на бруківку. — Ти що, Ґеральте, здурів? Тебе поранено, у тебе шок! Розтин — єдиний спосіб, щоби перевірити… — Не торкайся її! Стреґобор, побачивши занесений клинок, відскочив і махнув палицею. — Добре! — крикнув. — Як хочеш! Але ти ніколи не будеш знати! Ніколи не будеш мати впевненості! Ніколи, чуєш, відьмаче? — Геть. — Як хочеш. — Чарівник відвернувся й ударив посохом об бруківку. — Я повертаюся до Ковіру, ні на день довше не залишуся у цій дірі. Ходімо зі мною, не залишайся тут. Ці люди нічого не знають, бачили лише, як ти вбиваєш. А ти огидно вбиваєш, Ґеральте. Ну, йдеш? Ґеральт не відповів, навіть не дивився на нього. Сховав меча. Стреґобор стенув плечима і швидко відійшов, ритмічно постукуючи палицею. Із натовпу вилетів камінь, вдарився об бруківку. За ним другий пролетів над плечем Ґеральта. Відьмак випростався, підняв обидві долоні і зробив ними швидкий жест. Натовп зашумів, каміння полетіло густіше, але Знак відкидав його убік — воно пролітало повз ціль, захищену невидимим округлим панциром. — Досить!!! — гарикнув Кальдемейн. — Припиніть, хай вам грець! Натовп загув, неначе хвиля прибою, але каміння летіти перестало. Відьмак стояв нерухомо. Війт наблизився до нього. — Чи це, — сказав він, вказуючи широким жестом на розкидані по площі нерухомі тіла, — вже все? Таке менше зло, яке ти вибрав? Ти вже зробив те, що вважав за потрібне? — Так, — через силу відповів Ґеральт, не відразу. — Твоя рана серйозна? — Ні. — Тоді забирайся звідси. — Так, — сказав відьмак. Постояв іще хвильку, уникаючи погляду війта. Потім повільно, дуже повільно, повернувся. — Ґеральте. Відьмак озирнувся. — Не повертайся сюди ніколи, — сказав Кальдемейн. — Ніколи. — Порозмовляймо, Іоло. Мені необхідна ця розмова. Кажуть, мовчання — золото. Може. Не знаю, чи того воно варте. Разом із тим, свою ціну воно має. За нього треба платити. Тобі легше, так, не заперечуй. Адже ти мовчиш із власної волі, ти зробила мовчання жертвою для своєї богині. Я не вірю в Мелітеле, як не вірю і в існування інших богів, але ціную твій вибір, твою жертву, ціную й шаную те, у що ти віриш. Бо твої віра і посвячення, ціна мовчання, яку ти платиш, роблять тебе кращою, вартіснішою істотою. Принаймні, можуть тебе такою зробити. А моя невіра не може нічого. Вона безсила. Питаєш, у що я, в такому разі, вірю? Вірю в меч. Як бачиш, ношу їх два. Кожен відьмак має два мечі. Недоброзичливці кажуть, що срібний — на потвор, а залізний — на людей. Звичайно ж, це неправда. Є потвори, яких можна дістати виключно срібним клинком, але існують і такі, для яких убивче залізо. Ні, Іоло, не будь-яке залізо, тільки з метеоритів. Питаєш, що воно — метеорит? Це зірка, яка падає. Безперечно, ти не раз бачила зірку, яка падає, коротку сяючу смугу на нічному небі. Дивлячись на неї, ти напевне загадувала якесь бажання, а може, була то для тебе ще одна причина, аби вірити у богів. Для мене метеорит — це тільки шматок металу, який, падаючи, вгрузає у землю. Металу, з якого можна зробити меч. Можеш, звичайно, можеш узяти мій меч у руку. Відчуваєш, який він легкий? Навіть ти без напруження його піднімаєш. Ні! Не торкайся вістря, поранишся. Воно гостріше за бритву. Мусить таким бути. О, так, я тренуюся часто. Кожну вільну мить. Не можна мені втрачати вправність. Сюди, у найдальший закуток храмового парку, я також прийшов, аби розім'ятися, випалити із м'язів те паскудне, підступне оніміння, яке охоплює мене, той холод, що струменіє у мені. А ти мене тут знайшла. Смішно, кілька днів я намагався знайти тебе. Виглядав тебе. Хотів… Я потребую цієї розмови, Іоло. Сідаймо, порозмовляймо хвильку. Адже ти мене зовсім не знаєш, Іоло. Я звуся Ґеральтом. Ґеральтом із… Ні. Просто Ґеральтом. Ґеральт із нізвідки. Я відьмак. Мій дім — Каер Морен, Відьмаче Оселище. Я звідти походжу. Є… була така фортеця. Небагато від неї залишилося. Каер Морен… Там виробляли таких, як я. Уже не виробляють, а в Каер Морені уже ніхто не живе. Ніхто, крім Весеміра. Питаєш, хто такий Весемір? Він мій батько. Чого ти дивишся на мене здивовано? Що у тому дивного? Кожен має якогось батька. Мій — Весемір. То й що з того, що він не справжній батько, що з того? Справжнього я не знав, як не знав і матері. Навіть не знаю, чи вони живі. Та й насправді мене це мало турбує. Так, Каер Морен… Там я пройшов звичайну мутацію. Випробовування Травами, а потім — як завжди. Гормони, зілля, зараження вірусом. І знову. І ще раз. До результату. Начебто Зміни я переніс на диво добре, хворів дуже мало. Тож мене визнали шмаркачем із надзвичайною іммунністю й обрали для певних подальших, більш складних… експериментів. Ці були гірші. Значно гірші. Але, як бачиш, я вижив. Єдиний з усіх, кого для експериментів обрали. З того часу в мене біле волосся. Повна відсутність пігменту. Як мовиться, побічна дія. Дріб'язок. Майже не заважає. Потім мене вчили різних речей. Досить довго. Нарешті настав день, коли я залишив Каер Морен і вирушив на битий шлях. Уже мав і свій медальйон, о, саме цей. Знак Школи Вовка. Також я мав два мечі: срібний і залізний. Крім двох мечів я ще ніс у собі переконання, запал, мотивацію і… віру. Віру в те, що я потрібний і корисний. Бо світ, Іоло, мав би бути сповненим потвор і бестій, а моїм завданням було оберігати тих, кому оті бестії загрожували. Коли я вирушив із Каер Морену, марив про зустріч із моїм першим чудовиськом, не міг дочекатися миті, коли стану з ним віч-на-віч. І дочекався. Моє перше чудовисько, Іоло, було лисим і мало винятково огидні, зіпсовані зуби. Я зустрів його на гостинці, де разом із друзяками-потворами, мародерами якоїсь там армії, він затримав хлопського воза й витягнув з того воза дівчинку, може, тринадцятилітню, а може, навіть меншу. Друзяки його тримали батька дівчинки, а лисий здирав з неї сукню і репетував, що настав час, аби вона дізналася, що таке справжній чоловік. Я під'їхав, спішився і сказав лисому, що і для нього настав такий час. Мені це здалося страшенно дотепним. Лисий відпустив шмаркачку й кинувся на мене із сокирою. Був він дуже повільним, але витривалим. Я вдарив його двічі, і тільки тоді він упав. Удари не були дуже чисті, але виявилися доволі, сказати б, видовищні, настільки, що колеги лисого втекли, побачивши, що відьмацький меч може зробити з людиною… Я тобі ще не набрид, Іоло? Мені потрібна ця розмова. Справді потрібна. То на чому я зупинився? Ага, на моєму першому шляхетному вчинку. Бач, Іоло, у Каер Морені мені вбивали у голову, аби я не втручався у такі справи, щоб оминав їх, не грався у мандрівного лицаря і не заміщав охоронців закону. Вирушив я на шлях не для того, аби красуватися, а для того, щоб за гроші виконувати доручену мені роботу. А я, наче якийсь дурник, навіть не від'їхавши п'ятдесяти миль від гір, устряв у халепу. Знаєш, чому я так зробив? Хотів, аби дівчина, заливаючись слізьми вдячності, цілувала мені, своєму рятівникові, руки, а її батько — дякував мені на колінах. Натомість батько дівчини втік разом із мародерами, а дівчина, на яку пролилося більшість крові з лисого, обригалася і з нею сталася істерика, а коли я до неї наблизився, то зомліла зі страху. З того часу я у такі історії втручався дуже рідко. Я робив своє. Швидко навчився — як. Під'їжджав до огорожі села, затримувався під частоколом селищ і міст. І чекав. Якщо там плювали, лаялися та кидалися камінням, я їхав далі. Якщо замість того хтось виходив і давав мені доручення, його виконував. Я відвідував міста й фортеці, шукав відозви, прибиті до стовпів на роздоріжжях. Шукав повідомлення: «Негайно потрібен відьмак». А потім, зазвичай, було якесь урочище, підземелля, некрополь чи руїни, лісовий яр чи грот у горах, повний костей та смердючого стерва. І було щось, що жило лише для того, аби вбивати. З голоду, для задоволення, з чиєїсь хворобливої волі, з інших причин. Мантикора, виверна, імляк, жагніца, жеритва, перестрах, лєший, вампір, гуль, грайвер, вовкулак, гігаскорпіон, стриґа, з'ядарка, кікімора, віппер. І був танець у темряві й удари меча. І були страх і відраза в очах того, хто пізніше віддавав мені платню. Помилки? Аякже. Я їх робив. Але дотримувався принципів. Ні, не кодексу. Я звик інколи кодексом прикриватися. Люди це полюбляють. Тих, хто має якісь кодекси й керується ними, вони шанують і поважають. Немає жодного кодексу. Ніколи не укладалося жодного відьмацького кодексу. Свій я собі вигадав. Просто. І дотримувався його. Завжди… Не завжди. Бувало й так, коли, здавалося б, немає місця жодним сумнівам. Потрібно сказати собі: «Це мене не обходить, це не моя справа, я — відьмак». Потрібно б послухатися голосу розуму. Дослухатися інстинкту, якщо вже не того, що диктує досвід. Або ж і звичайного, найзвичайнісінького страху. Я мусив послухатися голосу розуму, тоді… Не послухався. Думав, що вибираю менше зло. Вибрав менше зло. Менше зло! Я — Ґеральт із Рівії. Якого також звуть Різником з Блавікену. Ні, Іоло. Не торкайся моєї руки. Контакт може викликати в тебе… Ти можеш побачити… А я не хочу, щоб ти побачила. Я не хочу відати. Знаю моє призначення, що крутить мною, наче вир. Моє призначення? Воно йде за мною слід у слід, але я ніколи не озираюся. Петля? Так, Неннеке, здається, відчуває це. Що мене смикнуло тоді, там, у Цінтрі? Як я міг так по-дурному ризикувати? Ні, ні і ще раз ні. Я ніколи не озирався. А до Цінтри я не повернуся ніколи, оминатиму Цінтру, наче осередок чуми. Ніколи туди не повернуся. Ха, якщо мої розрахунки вірні, то дитина має народитися у травні, майже на свято Беллетейн. Якщо воно і справді так, то мали б цікавий збіг обставин. Бо Йеннефер теж народилася у Беллетейн… Ходімо вже, Іоло. Сутеніє. Дякую, що ти захотіла зі мною порозмовляти. Дякую тобі, Іоло. Ні, зі мною все гаразд. Я почуваюся добре. Цілком добре. На горлі відьмак мав ножа. Він лежав, занурившись у змилки й відкинувши голову на слизький краєчок дерев'яної балії. У роті відчував гіркий присмак мила. Ніж, тупий, наче сім нещасть, болісно шкріб його по адамовому яблуку, з хрускотом просуваючись до підборіддя. Цирульник, із міною митця, який усвідомлює народження шедевра, шкрябнув іще раз, для годиться, після чого обтер йому обличчя шматком лляного полотна, змоченим у чомусь, що могло бути наливкою з дягелю. Ґеральт устав, дозволив пахолку облити себе цеберком води, обтрусився, вийшов із балії, лишаючи на підлозі сліди мокрих стоп. — Рушник, пане. — Служник із цікавістю зиркав на його медальйон. — Дякую. — Ось одяг, — сказав Гаксо. — Сорочка, штани, підштаники, вамс[20]. А тут чоботи. — Ви про все подумали, каштеляне. А у власних чоботях я не можу піти? — Ні. Пива? — Охоче. Одягався поволі. Дотик чужого, шорсткого, неприємного одягу до розпареного тіла псував настрій, якого він набув, поки вилежувався у гарячій воді. — Каштеляне? — Слухаю вас, пане Ґеральте? — Ви не знаєте, навіщо все це? Ну, для чого я тут потрібен? — Не моя справа, — відказав Гаксо, косячись на служок. — Мені належить вас одягнути… — Перевдягнути, хотіли ви сказати. — …одягнути й супроводити на учту, до королеви. Надягніть вамс, пане Ґеральте. І сховайте під ним відьмацький медальйон. — Тут лежав мій кинджал. — Але вже не лежить. Він у безпечному місці, як і обидва ваші мечі й усе майно. Там, куди ви йдете, ходять без зброї. Відьмак стенув плечима, обсмикнувши на собі тісний пурпуровий вамс. — Що це? — запитав, вказуючи на гаптування на грудях. — Власне, — сказав Гаксо. — А то б я забув. На час учти вас звати вельможним Равіксом із Чотирирога. Як гоноровий гість, сядете праворуч від королеви, таке її бажання. А на вамсі — це ваш герб. На полі злотому ведмідь чорний, що крокує, на ньому панна у шатах блакитних, із волоссям розпущеним і руками піднятими. Ви маєте це запам'ятати, бо хтось із гостей може мати бздик на ґрунті геральдики, таке часто трапляється. — Ясно, запам'ятаю, — серйозно сказав Ґеральт. — А Чотириріг де розташований? — Досить далеко. Ви готові? Можемо йти? — Можемо. Скажіть іще, пане Гаксо, з якої нагоди ця учта? — Принцесі Паветті виповнюється п'ятнадцять років, за звичаєм наїхало претендентів на її руку. Королева Каланте хоче видати її за когось із Скелліге. Ми зацікавлені в союзі з острів'янами. — Чому саме з ними? — На тих, хто з ними у союзі, вони нападають рідше, ніж на інших. — Суттєва причина. — Але не єдина. У Цінтрі, пане Ґеральте, традиція не дозволяє правити жінці. Наш король Ройґнер нещодавно помер від моровиці, а королева не хоче собі іншого чоловіка. Наша пані Каланте мудра і справедлива, але король — це король. Той, хто одружиться з принцесою, сяде на троні. Добре було б, якби ним став зацний чоловік. А таких треба шукати на островах. Там твердий народ. Ходімо вже. На середині внутрішньої галереї, що оточувала мале й порожнє внутрішнє подвір'я, Ґеральт затримався і роззирнувся. — Каштеляне, — сказав упівголоса, — Ми самі. Кажіть, для чого королеві відьмак. Ви мусите щось знати. Хто, як не ви? — Для того, для чого й усім іншим, — буркнув Гаксо. — Цінтра така само, як і будь-яка інша країна. Маємо ми тут і вовкулаків, і василісків, та й мантикора знайдеться, якщо добре пошукати. То й відьмак може знадобитися. — Не крутіть, каштеляне. Я питаю, навіщо королеві відьмак на учті, до того ж перевдягнений у блакитного ведмедя з розпущеним волоссям. Гаксо також роззирнувся, навіть перехилився через балюстраду галереї. — Щось недобре діється, пане Ґеральте, — буркнув. — У замку, значить. Щось страшить. — Що? — А що має страшити? Страшидло. Кажуть, мале, горбате, колюче, наче їжак. Вночі по замку блукає, дзвонить ланцюгами. Охає та стогне у кімнатах. — Ви самі бачили? — Ні, — Гаксо сплюнув. — І бачити не хочу. — Дурню верзете, каштеляне, — скрививсь відьмак. — Купи воно не тримається. Ми йдемо на учту за заручини. І що я маю там робити? Пильнувати, щоби з-під столу не вискочив горбань і не застогнав? Без зброї? Виряджений, наче блазень? Е-е-е, пане Гаксо. — А, думайте собі, що забажаєте, — набурмосився каштелян. — Наказали мені нічого вам не говорити. Ви спитали, то я сказав. А ви — що я верзу. Дякую красненько. — Вибачте, не хотів вас образити, каштеляне. Просто здивувався… — Тоді перестаньте дивуватися. — Гаксо повернув голову, надалі набурмосений. — Ви тут не для того, аби дивуватися. І щиро вам раджу, пане відьмаче, якщо королева накаже роздягтися догола, розмалювати собі сраку блакитною фарбою і повиснути у сінях головою вниз, наче канделябр, то зробіть це без здивування і вагання. Інакше можуть спіткати вас чималі неприємності. Ви зрозуміли? — Зрозумів. Ходімо, пане Гаксо. Що б воно там не було, а я зголоднів після тієї купелі. Якщо не зважати на формальне церемоніальне вітання, коли вшанувала його як «пана Чотирирога», королева Каланте не перемовилася з відьмаком жодним словом. Учта ще не розпочалася, бенкетувальники, про появу яких гучно оголошував герольд, сходилися. За величезним прямокутним столом могло вміститися більше ніж сорок мужів. На чолі сиділа Каланте — на троні з високою спинкою. По праву руку від неї, збоку, сидів Ґеральт, по ліву — сивоволосий бард із лютнею, якого звали Дрогодар. Два торцеві крісла ліворуч від королеви залишалися вільними. Праворуч від Ґеральта, вздовж довшого боку столу, всілися каштелян Гаксо й воєвода із прізвищем, яке непросто було запам'ятати. За ними сиділи гості з королівства Аттре — похмурий мовчазний лицар Райнфарн і товстун-дванадцятиліток, яким він опікувався, княжич Віндгальм, один із претендентів на руку принцеси. Далі — кольорові і строкаті лицарі із Цінтри та васали з околиць. — Барон Ейлемберт із Тігге! — оголосив герольд. — Кудкудак, — пробурмотіла Каланте, штурхаючи Дрогодара. — Весело буде. Худий і вусатий, багато вдягнений лицар низько вклонився, але його живі веселі очі й усмішка, що блукала по вустах, заперечували таку смиренність. — Наші вітання, пане Кудкудаку, — церемоніально промовила королева. Схоже, прізвисько барона зрослося з ним сильніше від родового імені. — Рада, що прибули. — А я радий запрошенню, — відповів Кудкудак і зітхнув. — Що ж, кину оком на принцесу, як дозволиш, королево. Важко жити самотньому, пані. — Гей же, пане Кудкудаку. — Каланте легенько усміхнулася, накручуючи локон на палець. — Ви ж одружений, як нам добре відомо. — Е-е-е, — підвищив голос барон. — Сама знаєш, пані, яка моя дружина слабенька й делікатна, а тепер у нашій місцевості саме віспа. Ставлю мої пас і меч проти старих лаптів, що за рік я буду вже й по жалобі. — Бідолашний ти, Кудкудаку, але ж і таланить тобі теж. — Каланте усміхнулася ще миліше. — Дружина твоя і справді слабенька. Чула я, що як під час минулорічних жнив упіймала тебе у стогу з дівкою, то гнала вас із вилами майже милю і не наздогнала. Маєш її краще годувати й голубити, а ще стежити, щоби в неї ночами спина не мерзла. І за рік, от побачиш, вона видужає. Кудкудак посмутнів, але не дуже переконливо. — Алюзію я зрозумів. Але на учті лишитися можу? — Буду рада, бароне. — Посольство зі Скелліге! — крикнув герольд, уже добряче охриплий. Остров'яни вступили хвацьким, карбованим кроком, учотирьох, у лискучих шкіряних кубраках, обшитих тюленячим хутром, перепоясані картатими вовняними шарфами. Вів їх жилавий вояк із темним обличчям і орлиним носом, поруч ішов плечистий юнак із рудою чуприною. Усі схилилися перед королевою. — Це велика честь, — сказала Каланте, трохи зашарівшись, — знову вітати у моєму замку славетного лицаря Ейста Турсеха зі Скелліге. Якби не добре відомий факт, що він ставиться до одруження з погордою, я б утішилася сподіванням, що, може, він прибув залицятися до моєї Паветти. Самотність нарешті тобі обридла, пане? — І не раз, чарівна Каланте, — відповів смаглявий острів'янин, зводячи на королеву блискучі очі. — Утім, моє життя занадто небезпечне, щоб думати про тривалий зв'язок. Якби не це… Паветта — надто молода, вона ще панна, нерозквітлий пуп'янок, але… — Але — що, лицарю? — Яблуко від яблуні недалеко падає, — усміхнувся Ейст Турсех, блискаючи білими зубами. — Досить глянути на тебе, королево, аби знати, якою красунею стане принцеса, коли досягне віку, у якому жінка може ощасливити вояка. Але тепер за руку її повинні змагатися юні. Такі, як племінник нашого короля Брана, оцей от Крах ан Крайт, який саме для цього сюди й прибув. Крах, нагинаючи руду голову, опустився перед королевою на одне коліно. — Кого ж ти привів іще, Ейсте? Кремезний міцний чолов'яга з бородою, наче мітла, й бурмило із волинкою за плечима встали на коліно поряд із Крах ан Крайтом. — Це доблесний друїд Мишовур, який, як і я, є приятелем і радником короля Брана. А це — Драйг Бон-Ду, наш славетний скальд. А тридцять моряків зі Скелліге чекають на подвір'ї, палко сподіваючись, що чарівна Каланте з Цінтри хоча б з'явиться у вікні. — Сідайте, шляхетні гості. Ти, пане Турсеху, тут. Ейст зайняв вільне місце на вужчому кінці столу, відділений від королеви тільки порожнім стільцем і місцем Дроґодара. Інші острів'яни сіли разом ліворуч, між сенешалем Віссенгердом і трійцею синів владики Стрепту, яких звали Равлик, Деряба та Деригірка. — Це більш-менш усі. — Королева нахилилася у бік сенешаля. — Починаємо, Віссенгерде. Сенешаль ляснув у долоні. Пахолки, несучи миски й жбани, вервечкою рушили до столу, їх вітав радісний гул бенкетувальників. Каланте майже не їла, знехотя торкаючи срібною виделкою подані шматки. Дрогодар, щось поспіхом ковтнувши, далі бринькав на лютні. Решта гостей, натомість, істинно спустошували печених поросят, птаство, рибу та молюски, і першим у цьому був рудий Крах ан Крайт. Райнфарн з Аттре суворо шпетив молодого княжича Віндгальма, раз навіть дав йому по лапах за спробу ухопити жбан із сидром. Кудкудак, відірвавшись на мить від обгризання кістки, порадував сусідів наслідуванням свисту болотної черепахи. Ставало все веселіше. Піднімали перші тости, щораз незграбніші. Каланте поправила вузький золотий обруч на попелястому, закрученому в локони волоссі і трохи повернулася у бік Ґеральта, зайнятого длубанням шкаралупи великого червоного лангуста. — Ну, відьмаче, — сказала вона, — довкола досить голосно, аби ми змогли непомітно сказати кілька слів. Почнемо з люб'язностей. Втішаюся, що познайомилася з тобою. — Це взаємна втіха, королево. — По ґречностях — конкретика. Я маю для тебе роботу. — Я здогадувався. Мало хто запрошує мене на учт з чистої симпатії. — Що ж, напевне, ти не надто цікавий партнер за столом. Є ще щось, про що ти здогадуєшся? — Є. — І що ж це таке? — Скажу тобі, коли довідаюся, яке завдання ти маєш для мене, королево. — Ґеральте, — мовила Каланте, торкнувшись пальцями намиста зі смарагдів, найменший із яких був розміром з хруща, — як ти вважаєш, яке завдання можна мати для відьмака? Га? Криницю копати? Діру на даху латати? Зіткати гобелен, де було б представлено всі позиції, які король Вріданк і чарівна Серро випробували під час шлюбної ночі? Думаю, ти й сам добре знаєш, у чому полягає твоя професія. — Так, знаю. А зараз можу сказати, про що я здогадався, королево. — Мені цікаво. — Здогадався я, що, як багато інших, ти плутаєш мою професію із зовсім іншим заняттям. — Ох. — Каланте, невимушено нахилена у бік Дрогодара, який усе бренькав на лютні, справляла враження замисленої і мала відсутній вигляд. — А ким же, Ґеральте, є ті інші, яких так багато і з якими ти ласкаво зрівняв мене з погляду невігластва? І з яким це заняттям плутають твою професію ті дурні? — Королево, — сказав Ґеральт спокійно, — їдучи до Цінтри, я зустрічав селян, купців, ґномів, мандрівних торговців, лудильників та лісорубів. Говорили вони про з'ядарку, яка десь у тутешніх лісах має свою криївку — хатинку на пазуристій курячій нозі. Згадували вони про перестраха, що гніздиться у горах. Про жагниць та сколопендроморфів. Казали, що можна знайти, якщо пошукати, і мантикору. Стільки завдань, які міг би виконати відьмак, не виряджаючись у чужі пір'я та герби. — Ти не відповів на моє запитання. — Королево, я не сумніваюся, що союз зі Скелліге, укладений через заміжжя твоєї доньки, потрібен Цінтрі. Також цілком можливо, що інтригани, які бажають цьому перешкодити, заслуговують на прочуханку, до того ж таким чином, аби володар не був у те замішаний. Певне, було б найліпше, якби ту прочуханку влаштував невідомий нікому пан із Чотирирога, який потім зникне зі сцени. А тепер я відповім на твоє запитання. Ти плутаєш мою професію із зайняттям найманого вбивці. Ті інші, яких так багато, — це ті, хто має владу. Не вперше мене кличуть до двору, де проблеми володаря вимагають швидких ударів мечем. Але я ніколи не вбивав людей заради грошей, незалежно — у добрій чи поганій справі. І ніколи того не робитиму. Атмосфера за столом жвавішала відповідно до зменшення кількості пива. Рудий Крах ан Крайт знайшов удячних слухачів, оповідаючи про битву над Твітою. Намалювавши на столі за допомогою кістки з м'ясом, вмоченої у соус, мапу, він наносив тепер, голосно репетуючи, тактичну ситуацію. Кудкудак, доводячи влучність свого прізвиська, раптом заквоктав, наче справжня квочка, викликавши загальну веселість серед співрозмовників і замішання серед слуг, переконаних, що птиця, насміявшись із їхньої пильності, якось дісталася з дворища до зали. — Отже, доля покарала мене занадто здогадливим відьмаком. — Каланте посміхнулася, але очі мала примружені і злі. — Відьмаком, який без тіні поваги чи хоча б звичайної шанобливості демаскує мої інтриги й мерзотні, злочинні плани. А чи мої чарівна врода і виняткова особистість не затьмарили, бува, твого розуму? Ніколи більше так не роби, Ґеральте. Не розмовляй так із тими, хто має владу. Багато хто з них не забуде тобі таких слів, а ти знаєш королів, відаєш, що можливостей у них достатньо. Кинджал. Отрута. Яма. Розпечені кліщі. Є сотні, тисячі засобів, до яких вдаються королі, звиклі мститися за свою уражену гордість. Ти не повіриш, Ґеральте, як легко вразити гордість декого з володарів. Рідко хто з них спокійно сприйме такі слова, як «ні», «не робитиму» чи «ніколи». Мало того, варто такого перервати, коли він говорить, чи вставити недоречне зауваження, і ти вже забезпечив собі ламання колесом[21]. Королева стулила білі вузькі долоні й легенько сперлася на них устами, зробивши ефектну паузу. Ґеральт не переривав і нічого не вставляв. — Королі, — продовжила Каланте, — поділяють людей на дві категорії. Одним наказують, а інших — купують. Тому що вони свято вірять старій і банальній істині, що будь-кого можна купити. Будь-кого. Це тільки питання ціни. Ти з цим погоджуєшся? Ах, навіщо я питаю? Ти ж відьмак, виконуєш свою роботу й береш плату, то стосовно тебе слово «купити» втрачає презирливий відтінок. У твоєму випадку також і питання ціни — справа очевидна, пов'язана зі ступенем складності завдання, з якістю його виконання й майстерністю. А також із твоєю славою, Ґеральте. Старцівство на ярмарках виспівує про вчинки біловолосого відьмака з Рівії. Якщо хоча б половина того є правдою, я можу закластися, що ціна твоїх послуг — чимала. Ангажувати тебе на такі прості й банальні справи, як палацові інтриги чи вбивства, було б марнотратством. Це можна вирішити іншими, дешевшими руками. — РА-А-АХ! Гра-а-а-бра-а-ах! — проревів раптом Кудкудак, викликавши гучні оплески за імітацію звуків чергового звіра. Ґеральт не знав, якого саме, але ніколи не хотів би з чимось таким зустрітися. Він відвернувся, помітивши спокійний, ядучо-зелений погляд королеви. Дрогодар, опустивши голову і сховавши обличчя за завісою сивого волосся, що спадало на руки та інструмент, тихо бринькав на лютні. — Ах, Ґеральте, — промовила Каланте, жестом забороняючи пахолку доливати у свій бокал. — Я говорю, а ти мовчиш. Ми ж на учті, й усі хочемо гарно розважитися. Розваж мене. Мені починає бракувати твоїх влучних зауважень і точних коментарів. Доречними були б також один-два компліменти, захват або запевнення у вірності. У довільному порядку. — Що ж, королево, — сказав відьмак, — без сумніву, я малоцікавий партнер за столом. Дивуюся, що саме мені випала честь зайняти це місце. Можна ж було посадити когось відповіднішого. Будь-кого, кого б ти тільки захотіла. Досить тільки комусь наказати чи когось купити. Це ж тільки питання ціни. — Говори, говори. — Каланте відкинула голову, примружилась і скривила губи на кшталт милої усмішки. — Тож горжуся й пишаюся, що саме я сиджу поряд із королевою Каланте з Цінтри, чию вроду перевищує лише її мудрість. Не меншою честю вважаю і те, що королева чула про мене і що на підставі того, що вона чула, не бажає використовувати мене у банальних справах. Минулої зими князь Хробарік, не настільки милостивий, намагався найняти мене для пошуків красуні, якій набридли його грубі залицяння і яка утекла з балу, загубивши черевичок. Важко мені було переконати його, що для цього потрібен скоріше ловчий, а не відьмак. Королева слухала, загадково усміхаючись. — Та й інші володарі, поступаючись тобі, пані Каланте, у мудрості, не вагалися пропонувати мені завдання банальні. Головно йшлося про позбавлення життя пасинка, вітчима, мачухи, дядька, тітки — важко перерахувати. Були вони впевнені, що це — тільки питання ціни. Посмішка королеви могла означати що завгодно. — Тож я повторюю, — Ґеральт злегка вклонився, — що нетямлюся від гордості, маючи можливість сидіти поряд із тобою, пані. А гордість дуже багато значить для нас, відьмаків. Ти не повіриш, королево, як багато. Один володар якось уразив гордість відьмака пропозицією роботи, що не мала нічого спільного з честю і відьмацьким кодексом. Більше того, не взяв до уваги і ввічливої відмови, хотів утримати відьмака у своєму замку. Всі, хто потім коментував ті події, одностайно твердили, що це була не найліпша ідеєя того володаря. — Ґеральте, — сказала Каланте по хвильці мовчання. — Ти помиляєшся. Ти напрочуд цікавий партнер за столом. Кудкудак, обтріпуючи вуса й перед каптана від пивної піни, задер голову і пронизливо завив, дуже вдало наслідуючи вовчицю під час тічки. Собаки з подвір'я й околиць завили у відповідь. Один із братів зі Стрепту, наче Деригірка, змочивши пальця у пиві, вів грубу лінію навколо формації, намальованої Крахом ан Крайтом. — Помилка й невміння! — вигукнув. — Не треба було так робити! Сюди, на фланг, треба було направити кінноту й ударити збоку! — Ха! — проревів Крах ан Крайт, луплячи кісткою об стіл і заляпуючи одяг і обличчя сусідів краплинами соусу. — І ослабити середину? Ключову позицію? Безглуздя! — Тільки сліпець або божевільний не скористався б у такій ситуації з маневру! — Так воно і є! Слушно! — гукнув Віндгальм із Аттре. — Хто тебе, шмаркачу, запитує? — Та ти сам шмаркач! — Писок стули, бо я тобі кісткою в морду дам! — Сядь на жопу та помовч, Краху, — вигукнув Ейст Турсех, перервавши бесіду з Віссеґердом. — Досить цих чвар. Гей же, пане Дрогодаре! Шкода вашого таланту! Воістину, слухання ваших чарівних, але тихих гусел вимагає більше зосередженості і поваги. Драйже Бон-Ду, досить тобі жерти та жлуктити! Нікого за цим столом ти не вразиш ні одним, ні іншим. Подуй-но у свою волинку й потіш наші вуха добрячою військовою музикою. З твого дозволу, достойна Каланте! — О, матінко моя, — прошепотіла королева до Ґеральта, на мить зводячи у німому розпачі погляд до стелі. Але кивнула, даючи дозвіл, і усміхалася цілком натурально й увічливо. — Драйже Бон-Ду, — сказав Ейст, — заграй нам пісню про битву під Хочебужем! Принаймні вона не дасть нам приводу сумніватися у тактичних ходах командирів! І щодо того, хто вкрив себе там безсмертною славою! Здоров'я героїчній Каланте із Цінтри! — Здоров'я! Слава! — кричали гості, наповнюючи бокали й глиняні чарки. Волинка Драйга Бон-Ду видала з себе зловісне дудіння, а потім завила страхітливим, протяжним, модульованим стогоном. Бенкетувальники підхопили пісню, вибиваючи ритм, тобто стукаючи чим прийдеться об стіл. Кудкудак жадібно вдивлявся у мішок з козиної шкіри, без сумніву зачарований думкою про те, як ті звуки, що з мішка виривалися, він візьме до свого репертуару. — Хочебуж, — сказала Каланте, дивлячись на Ґеральта, — то моя перша битва. Хоч і остерігаюся викликати обурення й зневагу в гордого відьмака, зізнаюся тобі, що того разу ми билися за гроші. Ворог палив села, які платили нам данину, а ми, ненаситні й жадібні, замість того, щоб дозволити їм це, вирушили у поле. Банальна причина, банальна битва, банальні три тисячі трупів, покльованих круками. І зауваж: замість того щоб соромитися, сиджу я горда, наче пава, що про мене співають пісень. Навіть якщо й під таку жахливу й варварську музику. Вона знову зобразила пародію на усмішку, щасливу й доброзичливу, підносячи порожній бокал у відповідь на тости, так само нескінченні, як і стіл. Ґеральт мовчав. — Продовжимо. — Каланте прийняла подане Дрогодаром стегенце фазана й почала його акуратно обгризати. — Як я вже говорила, ти викликав мою зацікавленість. Мені казали, що ви, відьмаки, цікава каста, але я не дуже вірила. Тепер — вірю. Якщо вас ударити, то видаєте звук, який свідчить: викувано вас зі сталі, а не виліплено з пташиного гівна. Утім, це аж ніяк не змінює того факту, що ти тут, аби виконати завдання. І ти його виконаєш без зайвих мудрощів. Ґеральт не посміхнувся зневажливо й паскудно, хоча мав величезну охоту. Мовчав. — Я думала, — пробурмотіла королева, присвячуючи, здавалося, всю увагу фазановому стегенцю, — що ти щось скажеш. Або посміхнешся. Ні? Тим краще. Чи я можу вважати нашу умову укладеною? — Незрозумілих завдань, — сухо відказав відьмак, — не можна виконувати зрозуміло, королево. — Що ж тут незрозумілого? Адже ти відразу про все здогадався. Я і справді маю плани стосовно союзу зі Скелліге і щодо заміжжя моєї доньки, Паветти. Припустивши, що ті плани під загрозою, ти також не помилився, так само як і в тому, що ти мені потрібен, щоб ту загрозу елімінувати. Але на цьому твоя здогадливість і закінчилася. Супозиція, що я плутаю твою професію із заняттям найманого горлоріза, мене дуже зачепила. Врахуй, Ґеральте, що я належу до тих нечисленних володарів, які точно знають, чим займаються відьмаки і на що їх слід ангажувати. Проте якщо хтось убиває людей так само вправно, як ти, нехай і не за гроші, то він не повинен дивуватися, що багато хто приписує йому професійність іще й у цій царині. Твоя слава випереджає тебе, Ґеральте, а вона голосніша за проклятущу волинку Драйга Бон-Ду. І приємних нот у ній так само мало. Волинщик, хоча й не міг чути слів королеви, скінчив свій концерт. Учасники учти нагородили його хаотичною гучною овацією та вересками, після чого з новим запалом кинулися нищити запаси їдла й питва, згадуючи перебіг різноманітних битв і непристойно жартуючи про жінок. Кудкудак видавав гучні звуки, втім, неможливо було зрозуміти, чи то була імітація якогось чергового звіра, чи спроба полегшити переобтяжений шлунок. Ейст Турсех перехилився через стіл. — Королево, — сказав він, — напевне, існують важливі причини, через які ти весь час присвячуєш виключно пану з Чотирирога, але саме пора нам побачити принцесу Паветту. Чого ми чекаємо? Мабуть, не того, щоб Крах ан Крайт упився. А мить та близька. — Як завжди, ти маєш рацію, Ейсте, — тепло усміхнулася Каланте. Ґеральт не переставав дивуватися багатому арсеналу її усмішок. — Вірно, із вельможним Равіксом ми обговорювали надзвичайно важливі справи. Не лякайся, я присвячу час і тобі. Але ж ти знаєш мої принципи: спочатку обов'язки, потім задоволення. Пане Гаксо! Вона підняла долоню й махнула каштеляну. Гаксо без слів устав, вклонився і швидко побіг сходами, зникнувши в темній галерейці. Королева знову повернулася до відьмака. — Чув? Балакаємо ми з тобою занадто довго. Якщо Паветта вже перестала чепуритися перед дзеркалом, то зараз вона буде тут. Тому нашорош вуха, я не повторюватиму. Я хочу досягнути того, що задумала і про що ти досить точно здогадався. Жодних інших рішень бути не може. Стосовно тебе — ти маєш вибір. Ти можеш бути змушений діяти за моїм наказом… Про наслідки непокори, думаю, не треба спеціально розводитися. Слухняність, зрозуміло, буде гідно нагороджено. Або ж ти можеш зробити мені платну послугу. Зауваж, я не сказала: «Я можу тебе купити», бо вирішила не вражати твою відьмацьку гордість. Правда ж, це величезна різниця? — Величезність цієї різниці якось не досягла моєї уваги. — Тож напруж увагу дужче, коли я до тебе звертаюся. Різниця, дорогий мій, полягає у тому, що коли когось купують, то платять йому за власною примхою, а той, хто послугу надає, ціну визначає сам. Ясно? — Більш-менш. Уявімо, що я вибираю форму платної послуги. Але ж я тоді маю знати, у чому та послуга полягає? — Ні, не маєш. Наказ, безумовно, мусить бути конкретним і однозначним. Інша справа, коли йдеться про платні послуги. Мене цікавить результат. Нічого більше. Якими засобами ти цього досягнеш — твоя справа. Підвівши голову, Ґеральт зустрів проникливий погляд чорних очей Мишовура. Друїд зі Скелліге, не зводячи погляду з відьмака, наче знічев'я кришив окраєць хліба, який тримав у долоні. Сипалися крихти. Ґеральт глянув униз. Перед ним, на дубовій дошці столу, рухалися швидко, неначе мурашки, крихти, зернятка каші й червоні шматки лангустової шкаралупи. Збиралися у руни. Руни — на мить — об'єдналися у слово. У запитання. Мишовур чекав, не зводячи з нього погляду. Ґеральт ледь помітно кивнув. Друїд опустив повіки і з кам'яним обличчям змів крихти зі столу. — Шляхетне панство! — заволав герольд. — Паветта з Цінтри! Гості стихли, повернувши голови у бік сходів. За каштеляном та світловолосим пажем у кармазиновому кубрачку повільно, з опущеною головою, спускалася принцеса. Волосся вона мала того самого кольору, що і її матір, — попелясто-сіре, але заплетене у дві товсті коси, що спадали нижче пояса. Крім діадемки з майстерно різьбленою гемою і паска із маленьких золотих ланок — той скріпляв на стегнах довгу срібно-блакитну сукню, — Паветта не носила жодних оздоб. Ескортована пажем, герольдом, каштеляном і Віссегердом, принцеса зайняла вільний стілець між Дроґодаром і Ейстом Турсехом. Лицар-острів'янин одразу ж подбав про її бокал і розважив розмовою. Ґеральт не помітив, щоби принцеса відповідала більш ніж одним словом. Очі мала постійно опущені, прикриті довгими віями, навіть під час галасливих тостів, що сипанули на неї з усіх боків столу. Безсумнівно, її врода справила враження на всіх на учті — Крах ан Крайт аж перестав репетувати і тепер мовчки витріщався на Паветту, забувши навіть про кухоль із пивом. Віндгальм із Аттре також їв принцесу очима, міняючись усіма відтінками червоного, наче лише кілька крапель у клепсидрі відділяло його від шлюбної ночі. Підозріло зосереджено маленьке личко дівчини вивчали також Кудкудак і браття зі Стрепту. — Ага, — тихо сказала Каланте, скоріше за все, задоволена ефектом. — Що скажеш, Ґеральте? Дівчина пішла у матір — це без фальшивої скромності. Аж трохи шкода її для тієї рудої колоди, для Краха. Уся надія на те, що колись зі щеняти може вирости хтось такого ж класу, як Ейст Турсех. Усе ж таки кров — та сама. Ти мене слухаєш, Ґеральте? Цінтра повинна укласти союз зі Скелліге, бо того вимагають державні інтереси. Моя дочка повинна вийти заміж за відповідну особу, бо це — моя дочка. Саме цей ефект ти мусиш мені забезпечити. — Я маю це забезпечити? А твоєї волі недостатньо, королево? — Може так скластися, що буде недостатньо. — Що ж може бути сильнішим за твою волю? — Призначення. — Ага. Тому я, бідний відьмак, маю протистояти призначенню, яке сильніше за королівську волю. Відьмак бореться із призначенням! Що за іронія… — У чому тут іронія? — Пусте. Королево, схоже на те, що послуга, яку ти хочеш, межує з неможливістю. — Якби вона межувала з можливістю, — процідила Каланте крізь усміхнені губи, — я б упоралася із тим сама, не потребуючи славетного Ґеральта з Рівії. Годі мудрувати. Усе можна вирішити, це лише питання ціни. Холера, у твоєму відьмачому ціннику має бути ціна за те, що межує з неможливістю. Здогадуюся — чимала. Ти забезпечиш мені ефект, про який я прошу, а я дам тобі те, що ти захочеш. — Як ти сказала, королево? — Я дам тобі те, чого ти захочеш. Не люблю, коли хтось змушує мене повторювати. Я оце думаю, відьмаче, ти перед кожною роботою, за яку берешся, намагаєшся віднадити працедавця настільки ж наполегливо, як мене? Час збігає. Відповідай: так чи ні. — Так. — Краще. Краще, Ґеральте. Твої відповіді вже куди ближче до ідеалу, все більше нагадують мені ті, яких я очікую, коли питання ставлю. А тепер простягни непомітно ліву руку й помацай за спинкою мого трону. Ґеральт сунув долоню під жовто-синю драпіровку. Майже відразу намацав меч, пласко закріплений на оббитій тисненою козиною шкірою спинці. Добре знаний ним меч. — Королево, — сказав він тихо, — не згадуючи те, що я говорив про вбивство людей: ти усвідомлюєш, що проти призначення меча не досить? — Усвідомлюю. — Каланте відвернулася. — Потрібен іще відьмак, який триматиме руків'я. Як бачиш, про це я подбала. — Королево… — Ані слова більше, Ґеральте. Ми вже занадто довго спілкуємося. На нас дивляться, а Ейст сердиться. Порозмовляй трохи з каштеляном. З'їж собі щось, випий. Тільки не надто багато. Хочу, аби ти мав упевнену руку. Він послухався. Королева доєдналася до розмови, яку вели Ейст, Віссегерд і Мишовур за мовчазної і млявої участі Паветти. Дрогодар відклав лютню і надолужував згаяне у їжі. Гаксо був неговіркий. Воєвода, ім'я якого непросто було запам'ятати, щось, видко, чув про проблеми і справи Чотирирога, бо ґречно запитав, чи добре жеребляться кобили. Ґеральт відповів, що — так, куди краще, ніж жеребці. Не був упевнений, чи його жарт добре сприйняли. Воєвода більше запитань не ставив. Мишовур досі намагався спіймати погляд відьмака, але крихти на столі більше не рухалися. Крах ан Крайт дедалі сильніше здружувався із двома братами зі Стрепту. Третій, наймолодший, уже ні на що не годився після спроби витримати темп пиття, який нав'язав Драйг Бон-Ду. Скальд, здавалося, витримав випробовування без найменшої шкоди для себе. Зібрані в кінці столу молодші й менш впливові комеси, підвипивши, затягли, фальшивлячи, відому пісеньку про рогатого козлика і мстиву, позбавлену почуття гумору бабусю. Кучерявий пахолок і капітан стражі у синьо-золотих барвах Цінтри підбігли до Віссегерда. Сенешаль, нахмурений, вислухав доповідь, устав, зайшов за трон і, низько нахилившись, щось пробурмотів до королеви. Каланте швидко зиркнула на Ґеральта, відповіла коротко, одним словом. Віссегерд нахилився ще нижче, зашепотів, королева гостро глянула на нього, мовчки вдарила долонею по ручці трону. Сенешаль схилився й переказав наказ капітану стражі. Ґеральт не розчув, який саме. Утім помітив, що Мишовур неспокійно ворухнувся і глянув на Паветту — принцеса сиділа нерухомо, опустивши голову. У залі пролунали важкі металеві кроки, що перекрили гомін за столом. Усі підняли голови й обернулися. Постать, що наближалася, була закутою в обладунок із комбінації залізних блях і травленої у воску шкіри. Опуклий, ребристий, укритий чорною та синьою емаллю нагрудник спускався на сегментований фартух і короткі латні щитки на стегнах. Панцерні наплічники наїжачилися гострими сталевими шпичаками, густо зарешічене забороло, витягнуте на кшталт собачого писка, було всіяне шипами, наче шкірка каштану. Хрускаючи і скрегочучи, дивний гість наблизився до столу й став нерухомо навпроти трону. — Достойна королево, шляхетні панове, — промовив прибулець із-за заслони шолому, коротко вклонившись. — Вибачте, що я порушую урочисту учту. Я — Єжак із Ерленвальду. — Вітання тобі, Єжаче з Ерленвальду, — повільно промовила Каланте. — Займи місце за столом. У Цінтрі ми раді будь-якому гостеві. — Дякую, королево. — Єжак із Ерленвальду схилився знову, торкаючись грудей кулаком у залізній рукавиці. — Утім, я прибув до Цінтри не як гість, а через важливу справу, яка не терпить зволікання. Якщо королева Каланте дозволить, я одразу й викладу цю справу, не гаючи вашого часу. — Єжаче з Ерленвальду, — різко промовила королева, — похвальна турбота про наш час не виправдовує, на жаль, браку поваги. А таким є спілкування зі мною крізь залізне забрало. Тому зніми шолом. Ми якось витримаємо гаяння часу, який забере така дія. — Обличчя моє, королево, поки що має лишатися прихованим. З твого дозволу. Між присутніми прокотилися гнівний гомін, бурчання, тут і там акцентовані процідженим крізь зуби прокляттям. Мишовур, схиливши голову, беззвучно ворухнув губами. Відьмак відчув, як закляття на мить наелектризувало повітря, як ворухнуло його медальйон. Каланте дивилася на Єжака, примружившись і постукуючи пальцями по бильцях трону. — Дозволяю, — сказала вона нарешті. — Хочу вірити, що причина, якою ти керуєшся, достатньо важлива. Тож кажи, що тебе привело, Єжаче-без-обличчя. — Дякую за дозвіл, — сказав прибулець. — Утім, не в силах знести докір щодо браку поваги, поясню, що йдеться про рицарську обітницю. Не можна мені відкривати обличчя до того, як проб'є північ. Королева недбалим рухом долоні підтвердила, що приймає пояснення. Єжак ступив уперед, хруснувши шипастим панциром. — П'ятнадцять років тому, — заявив він голосно, — твій чоловік, пані Каланте, король Ройґнер, був заблукав на полюванні в Ерленвальді. Чимчикуючи по бездоріжжю, він упав з коня до яру й вивихнув ногу. Лежав на дні ущелини й кликав на допомогу, у відповідь же чув тільки шипіння змій та усе ближче виття вовкулаків. Він би, безумовно, загинув, якби не допомога, яку йому надали. — Знаю, як воно було, — підтвердила королева. — Якщо й ти це знаєш, здогадуюся, що саме ти ту допомогу йому й надав. — Так. Тільки завдяки мені він повернувся до замку цілим і здоровим. До тебе, пані. — Тож я тобі маю віддячити, Єжаче з Ерленвальду. Удячності не зменшує і той факт, що Ройґнер, пан мого серця і ложа, уже пішов з цього світу. Радо б запитала, яким чином можу я тобі віддячити, утім, боюся, що шляхетного рицаря, який дає рицарські обітниці та керується у всіх вчинках лицарськими законами, таке запитання може образити. Бо закладаюся, що допомога, яку ти надав королю, не була безкорисливою. — Ти, королево, добре знаєш, що безкорисливою вона не була. Також ти знаєш, що я, власне, і прийшов по нагороду, обіцяну мені королем за врятування його життя. — Он як? — Каланте посміхнулася, і в її очах блиснули зелені вогники. — То ти знайшов короля на дні яру, беззбройного, полишеного на поталу змій і потвор, і, тільки коли він пообіцяв тобі винагороду, поспішив його рятувати? А якби він не захотів чи не зміг пообіцяти тобі нагороду, ти лишив би його там, а я б донині не знала, де біліють його кістки? Ах, як шляхетно. Безсумнівно, учинком твоїм керувала тоді якась особлива лицарська обітниця. Гомін серед присутніх посилився. — І ти сьогодні прибув по свою нагороду, Єжаче? — продовжувала королева, посміхаючись дедалі зловісніше. — Через п'ятнадцять років? Напевне, ти розраховуєш на відсотки від суми, які набігли за цей час? Тут не ґномський банк, Єжаче. Ти кажеш, нагороду обіцяв тобі Ройґнер? Що ж, непросто буде притягти його сюди, щоб він тобі сплатив. Простіше хіба послати до нього, у потойбіччя, тебе. Там ви й домовитеся, хто що кому винен. Я занадто кохала свого чоловіка, Єжаче, щоб не думати про те, що могла його втратити ще тоді, п'ятнадцять років тому, якби він не почав із тобою торгуватися. Думка про це викликає у мене не дуже приязні почуття до твоєї особи. Замаскований прибульцю, чи розумієш ти, що в цю мить тут, у Цінтрі, у моєму замку й у моїх руках, ти настільки ж безпорадний і близький до смерті, як Ройґнер — тоді, на дні яру? Що ж ти запропонуєш мені, яку ціну, яку винагороду, якщо я пообіцяю, що ти вийдеш звідси живим? Медальйон на шиї Ґеральта затрясся і завібрував. Відьмак швидко глянув на Мишовура й зустрів його пронизливий, стурбований погляд. Легенько похитав головою і питально звів брови. Друїд також заперечив, ледь помітним рухом кучерявої бороди вказавши на Єжака. Ґеральт не був упевнений. — Твої слова, королево, — вигукнув Єжак, — розраховані на те, щоб мене залякати. І на те, щоб збудити гнів шляхетного панства, що тут зібралося. І презирство твоєї вродливої доньки Паветти. А перш за все, твої слова — неправдиві. І ти добре про те знаєш! — Інакше кажучи, я брешу наче собака. — На губах Каланте заграла дуже неприємна посмішка. — Ти добре знаєш, королево, — незворушно вів далі прибулець, — що сталося тоді в Ерленвальді. Знаєш, що врятований Ройґнер сам, із власної волі, заприсягнувся віддати мені все, чого я тільки забажаю. Усіх закликаю у свідки щодо того, що я скажу! Коли король, вирятуваний із халепи, супроводжений до свого почту, удруге запитав мене, чого я бажаю, я йому відповів. Попросив, щоб він віддав мені те, що він залишив удома, про що не знає і на що не сподівається. І король заприсягся, що так і буде. А після повернення він застав у замку тебе, Каланте, у пологах. Так, королево, я чекав цього п'ятнадцять років, а відсотки з моєї винагороди зростали. Сьогодні, коли дивлюся на чарівну Паветту, бачу, що очікування було того варте! Панове й лицарі! Частина з вас прибула до Цінтри, аби претендувати на руку принцеси. Тож я засвідчую, що прибули ви дарма. Від дня свого народження, силою королівської клятви, чарівна Паветта належить мені! Серед бенкетувальників здійнялася колотнеча. Хтось кричав, хтось лаявся, хтось іще гатив кулаком об стіл, перевертаючи посуд. Деригірка зі Стрепта вихопив ніж із печеного барана та вимахував ним. Крах ан Крайт, схилившись, схоже, намагався виламати дошку із хрестовини столу. — Це нечувано! — репетував Віссегерд. — Які ти маєш докази? Докази? — Обличчя королеви, — вигукнув Єжак, простягши долоню в залізній рукавиці, — є найкращим доказом! Паветта сиділа нерухомо, не піднімаючи голови. У повітрі згущувалося щось дуже дивне. Медальйон відьмака шарпався на ланцюжку під вамсом. Він побачив, як королева жестом покликала пажа, який стояв за кріслом, і пошепки віддала йому короткий наказ. Ґеральт не розчув, який саме. Утім, вираз подиву, що з'явився на обличчі хлопця, примусив його замислитися, як і той факт, що наказ довелося повторити. Паж побіг до виходу. Колотнеча за столом не вщухала. Ейст Турсех звернувся до королеви. — Каланте, — сказав він спокійно, — чи він говорить правду? — А навіть якщо і так, — процідила королева, прикусивши губу й скубаючи зелений шарф на плечі, — то що? — Якщо він говорить правду, — спохмурнів Ейст, — обітниці треба дотримуватися. — Та невже? — Чи я маю розуміти, — запитав похмуро острів'янин, — що так само вільно ти трактуєш усі обітниці? Також і ті, що так добре закарбувалися у моїй пам'яті? Ґеральт, який ніколи не сподівався побачити у Каланте глибокий рум'янець, вологі очі й тремтячі губи, був здивований. — Ейсте, — прошепотіла королева. — То дещо інше… — Та невже? — Ах ти сучий сину! — несподівано гарикнув Крах ан Крайт, підхоплюючись із місця. — Останнього дурня, який стверджував, що я зробив щось надарма, краби общіпали на дні затоки Алленкер! Не для того я приплив зі Скелліге, щоб повертатися ні з чим! Знайшовся конкурент, трясця твоїй матері! Гей, нехай хтось принесе мій меч, і дайте залізяку тому дурневі! Швидко побачимо, хто… — Може б, ти заткнувся, Краху? — уїдливо сказав Ейст, спираючись обома кулаками об стіл. — Драйже Бон-Ду! Відповідатимеш за подальшу поведінку королівського племінника. — Мене теж заспокоїш, Турсеху? — гукнув Райнфарн із Аттре, піднімаючись із місця. — Хто насмілиться втримати мене від того, щоб кров'ю змити образу, яку заподіяли моєму князеві? І його сину Віндгальмові, єдиному, хто гідний руки й ложа Паветти?! Принесіть мечі! Зараз тут, на місці, я покажу тому Єжакові, чи як там його звати, як у Аттре ми мстимося за таку образу! Цікаво, чи знайдеться хтось чи щось, здатне мене стримати? — Аякже. Вихованість, — спокійно відказав Ейст Турсех. — Не годиться вчиняти тут бійку чи викликати кого, не отримавши спочатку згоди від пані цього дому. Бо що це, тронна зала Цінтри чи корчма, де можна лупити по писку і штрикати ножами, коли заманеться? Усі знову репетували наввипередки, лаялися і розмахували руками. Розгардіяш стих, наче ножем відтятий, тільки коли в залі раптово пролунав короткий і лютий рев сердитого зубра. — Так, — сказав Кудкудак, відкашлюючись і підводячись зі стільця. — Ейст помилився. Це вже навіть не корчма. Це щось на кшталт звіринця, тому й зубр був доречним. Достойна Каланте, дозволь мені викласти свою думку про проблему, яку ми тут маємо. — Бачу, що багато осіб, — сказала повільно Каланте, — мають про цю проблему свою думку і викладають її навіть без мого дозволу. Дивно, чому вас не цікавить моя власна? А моя думка така: скоріше цей клятий замок звалиться мені на голову, ніж я віддам Паветту цьому дивакові. Я не маю жодного наміру… — Клятва Ройґнера… — почав Єжак, але королева одразу перебила його, гепнувши об стіл золотим кубком: — Клятва Ройґнера цікава мені, як торішній сніг! А щодо тебе, Єжаче, то я ще не вирішила, чи дозволю Краху або Райнфарну зустрітися з тобою на втоптаній землі, чи просто накажу тебе повісити. Перебиваючи мене, коли я говорю, ти значною мірою впливаєш на моє рішення! Ґеральт, усе ще занепокоєний тремтінням медальйону, роззираючись по залу, зустрівся поглядом із очима Паветти, смарагдово-зеленими, як у її матері. Принцеса вже не ховала їх під довгими віями — водила ними з Мишовура на відьмака, не звертаючи уваги на інших. Мишовур крутився, нахилившись, і щось бурмотів. Кудкудак, досі стоячи, багатозначно кашлянув. — Говори, — кивнула королева. — Тільки посутньо й коротко. — Як накажете, королево. Достойна Каланте й ви, рицарі! Воістину, дивну умову поставив Єжак із Ерленвальду перед королем Ройґнером, дивної нагороди він забажав, коли король задекларував йому виконання будь-якого бажання. Але не вдаватимемо, що ми ніколи не чули про такі умови, про старий, наче людство, Закон Несподіванки. Про ціну, яку може забажати той, хто рятує чиєсь життя у безнадійній, здавалося б, ситуації, хто виконує неможливу, здавалося б, умову. «Віддаси мені те, що перше вийде тебе привітати». Скажете ви, що це може бути пес, алебардник на брамі, навіть теща, якій не терпиться вилаяти зятя, який повертається додому. Або: «Віддаси мені те, що дома застанеш і на що не сподівався». Після тривалої подорожі, панство, і несподіваного повернення найчастіше це коханець у ліжку дружини. Але буває, що й дитина. Дитина, на яку вказало призначення. — Коротше, Кудкудаче, — насупилася Каланте. — Як накажете. Панове! Чи не чули ви про дітей, на яких вказало призначення? Чи легендарний герой Затрет Ворута не був іще дитиною відданий ґномам, бо саме його батько зустрів першим, коли повертався у фортецю? А Шалений Дей, який вимагав у мандрівників віддати те, що вони вдома залишили і про що не знають? Цією несподіванкою став славетний Супре, який згодом звільнив Шаленого Дея від прокляття, що над ним тяжіло. Згадайте також Зівеліну, яка стала королевою Метінни за допомогою гнома Румплестельта, а натомість обіцяла свого первістка. Зівеліна не виконала обіцянку і, коли Румплестельт прибув за нагородою, чарами змусила його утекти. А невдовзі після того й вона, і дитина померли від мору. Не можна безкарно гратися із призначенням! — Не лякай мене, Кудкудаче, — скривилася Каланте. — Наближається північ, час страхів. Чи пам'ятаєш ти ще якісь легенди зі свого, безсумнівно, важкого дитинства? Якщо ні, то сідай. — Прошу дозволу, — підкрутив барон довгого вуса, — ще трохи постояти. Хотів би я нагадати усім про одну легенду. Це стара, забута легенда, усі ми її, вважаю, чули в часи нашого важкого дитинства. У цій легенді королі дотримувалися обіцянок. А нас, бідолашних васалів, із королями поєднує виключно королівське слово: на ньому ґрунтуються договори, союзи, наші привілеї, наші лени. І що? Ми маємо в усьому тому сумніватися? Сумніватися у непорушності королівського слова? Дочекатися, коли воно значитиме не більше торішнього снігу? Воістину, якщо так буде, то після важкого дитинства чекає на нас і важка старість. — На чиєму ти боці, Кудкудаче? — закричав Райнфарн із Аттре. — Тихо! Нехай говорить! — Той проклятий квоктун ображає величність! — Барон із Тігге має рацію! — Тихо, — сказала раптом, підводячись, Каланте. — Дайте йому закінчити. — Красно дякую, — поклонився Кудкудак. — Але я, власне, закінчив. Запанувала тиша, дивна після того галасу, який щойно викликали слова барона. Каланте й далі стояла. Ґеральт не думав, що хтось окрім нього помітив, як трусяться долоні, якими вона потирала лоба. — Мої панове, — сказала вона нарешті. — Маю пояснити. Так, той… Єжак… говорить правду. Ройґнер і справді пообіцяв йому те, на що не сподівався. Схоже, що наш світлої пам'яті король був довбнем у жіночих справах і не вмів рахувати до дев'яти. А мені зізнався в усьому лише на смертному ложі. Бо знав, що б я зробила, якби він зізнався про ту клятву раніше. Знав, на що здатна мати, чиєю дитиною розпоряджаються настільки легковажно. Рицарі й вельможі мовчали. Єжак стояв нерухомо, наче залізна, колюча статуя. — А Кудкудак, — продовжила Каланте, — що ж, Кудкудак нагадав мені, що я не мати, а королева. Тож — добре. Як королева, завтра я скликаю Раду. Цінтра — не тиранія. Рада вирішить, чи має клятва вже мертвого короля вирішувати долю спадкоємиці трону. Та обговорить, чи треба віддати її і трон Цінтри зайді, чи ж потрібно вчинити відповідно до інтересів королівства. Каланте замовкла на мить, скоса глянувши на Ґеральта. — А щодо шляхетних рицарів, які прибули до Цінтри з надією на руку принцеси… Мені залишається тільки висловити співчуття з приводу серйозної образи й ураженої честі, яких ви тут зазнали. З приводу того посміховиська, яким ви стали. Не моя у тім провина. Серед гулу голосів, який прокотився поміж гістьми, відьмак уловив шепіт Ейста Турсеха. — Клянуся всіма богами моря, — видихнув острів'янин. — Це не годиться. Це явне підбурювання до кровопролиття. Каланте, ти їх просто нацьковуєш… — Замовчи, Ейсте, — люто просичала королева. — Бо я розгніваюся. Чорні очі Мишовура зблиснули, коли друїд вказав поглядом на Райнфарна з Аттре, який готувався встати, із похмурим, перекошеним обличчям. Ґеральт одразу ж відреагував, випередивши його, устав першим, гучно відсунувши стілець. — Може, й не потрібно буде скликати Раду, — сказав він голосно й звучно. Усі замовкли, дивлячись на нього здивовано. Ґеральт відчув на собі смарагдовий погляд Паветти, позирк Єжака з-за ґрат чорного заборола, відчував також, наче хвилю повені, Силу, що піднімалася і згущувалася у повітрі. Бачив, як під впливом тієї Сили дим із факелів та каганців набуває фантастичних форм. Знав, що й Мишовур бачить. Знав також, що того не бачить ніхто інший. — Сказав я, — повторив він спокійно, — що скликання Ради може виявитися непотрібним. Розумієш, що я маю на увазі, Єжаче з Ерленвальду? Голчастий лицар ступив два скреготливі кроки вперед. — Розумію, — сказав він глухо з-за заборола шолому. — Тільки дурень би не зрозумів. Я чув, що мить тому сказала милостива і шляхетна пані Каланте. Вона знайшла пречудовий спосіб мене позбутися. Я приймаю твій виклик, невідомий мені лицарю! — Не пригадую, — мовив Ґеральт, — щоб я тебе викликав. Не маю наміру битися з тобою, Єжаче з Ерленвальду. — Ґеральте! — крикнула Каланте, кривлячи губи й забувши назвати відьмака шляхетним Равіксом. — Не перетягуй струни! Не випробовуй мого терпіння! — Ані мого, — зловісно додав Райнфарн. А Крах ан Крайт лише загарчав. Ейст Турсех красномовним жестом показав стиснутого кулака. Крах загарчав іще голосніше. — Усі чули, — промовив Ґеральт, — як барон із Тігге розповідав про славетних героїв, забраних у батьків через такі самі обітниці, якої Єжак добився від короля Ройґнера. Але навіщо, з якою метою вимагають такі клятви? Ти знаєш відповідь, Єжаче з Ерленвальду. Клятва така може створити потужний, нерозривний зв'язок призначення між тим, хто вимагає клятву, і її об'єктом, дитиною-несподіванкою. Дитина така, обрана сліпою долею, може бути призначена для незвичайних вчинків. Вона може відіграти надзвичайну роль у житті того, з ким доля її пов'яже. Саме тому, Єжаче, ти запросив з Ройґнера ціну, яку тепер вимагаєш. Ти не хочеш трону Цінтри. Ти хочеш забрати принцесу. — Все саме так, як ти говориш, невідомий мені лицарю, — голосно розсміявся Єжак. — Саме цього я і домагаюся! Віддайте мені ту, яка є моїм призначенням! — Це, — сказав Ґеральт, — потрібно буде довести. — Ти насмілюєшся сумніватися? Після того як королева підтвердила правдивість моїх слів? Після того, що ти сам сказав мить тому? — Так. Бо ти не сказав нам усього. Ройґнер, Єжаче, знав силу Закону Несподіванки й вагомість клятви, яку він дав. А дав він її, бо знав, що закон і звичай мають силу, яка оберігає такі клятви. Пильнує, щоб ті виконувалися лише тоді, коли підтвердить їх сила призначення. Я стверджую, Єжаче, що зараз ти не маєш на принцесу жодних прав. Отримаєш їх тільки тоді, коли… — Коли що? — Коли принцеса сама погодиться йти із тобою. Так говорить Закон Несподіванки. Це згода дитини, не батьків, підтверджує клятву, доводить, що дитина й насправді уродилася у тіні призначення. Це тому ти повернувся через п'ятнадцять років, Єжаче. Бо таку умову включив до своєї клятви король Ройґнер. — Хто ти? — Я Ґеральт із Рівії. — Ким ти є, Ґеральте із Рівії, що видаєш себе за знавця у питанні звичаїв та законів? — Він знає цей закон краще за будь-кого іншого, — хрипко сказав Мишовур, — бо до нього його колись застосували. Його колись забрали з батьківського дому, бо він був тим, кого батько не сподівався вдома після повернення застати. Бо він був призначений для чогось іншого. І силою призначення став він тим, ким він є. — А ким він є? — Відьмаком. У тиші, яка запанувала, ударив дзвін із кордегардії, понурим бамканням оголошуючи північ. Усі здригнулися і підняли голови. На обличчі Мишовура, який дивився на Ґеральта, з'явилася дивна, здивована міна. Але найпомітніше здригнувся і неспокійно ворухнувся Єжак. Руки його у панцирних рукавицях безвладно впали вздовж боків, колючий шолом невпевнено похилився. Дивна, невідома Сила раптово згустилася, наповнюючи зал, наче сива імла. — Це правда, — сказала Каланте. — Присутній тут Ґеральт із Рівії є відьмаком. Професія його гідна шани й поваги. Він присвятив себе тому, аби охороняти нас від жахіть і кошмарів, які породжує ніч і які насилають зловісні, ворожі людям сили. Він убиває усіх страховидл і монстрів, які підстерігають нас у лісах та ярах. А також і тих, які мають нахабство заходити до наших осель. Єжак мовчав. — А тому, — вела далі королева, піднімаючи руку у перснях, — нехай виконається закон, нехай виконається клятва, виконання якої вимагаєш ти, Єжаче з Ерленвальду. Пробило північ. Твоя обітниця вже не діє. Зніми шолом. Перш ніж моя дочка оголосить свою волю, перш ніж вирішить щодо свого призначення, нехай вона побачить твоє обличчя. Ми всі прагнемо побачити твоє обличчя. Єжак із Ерленвальду повільно підняв латну печатку, шарпнув за зав'язки шолома, зняв його, хапаючи за залізний ріг, і кинув з розмаху на підлогу. Хтось крикнув, хтось вилаявся, хтось зі свистом втягнув повітря. На обличчі королеви з'явилася зла, дуже зла посмішка. Посмішка жорстокого тріумфу. Над широкою напівкруглою бляхою нагрудника дивилися на них двоє випуклих чорних ґудзиків баньок, розміщених по обидва боки від укритого рудуватою щетиною, видовженого, тупо зрізаного писку, озброєного тремтячими вібрисами, повного гострих білих іклів. Голова й карк постаті, що стояла посередині залу, їжачилися гребенем коротких, сірих, рухливих голок. — Саме такий я маю вигляд, — промовило створіння, — про що ти чудово знала, Каланте. Ройґнер, розповідаючи про пригоду в Ерленвальді, не міг не описати того, кому він завдячував життям. Кому, незважаючи на вигляд, він поклявся у тому, у чому поклявся. Ти добре приготувалася до мого приходу, королево. За твою погордливу та презирливу відмову дотримуватися слова докорили тобі власні васали. Коли не вдалася спроба натравити на мене інших претендентів на руку дочки, мала ти — про всяк випадок — іще й відьмака-вбивцю, який сидить тепер праворуч від тебе, на почесному місці. А наприкінці ще й низький обман. Ти хотіла принизити мене, Каланте. Знай же, що принизила ти себе. — Досить. — Каланте встала, вперлася стиснутим кулаком у бік. — Покінчимо з цим. Паветто! Бачиш, хто — а скоріше що — стоїть перед тобою й осмілюється на тебе претендувати. За Законом Несподіванки і за одвічним звичаєм рішення належить тобі. Відповідай. Досить єдиного твого слова. Скажеш «так» — і станеш його власністю, здобиччю цієї потвори. Скажеш «ні» — й ніколи більше його не побачиш. Міць, що пульсувала у залі, стискувала скроні Ґеральта залізним ободом, шуміла у вухах, настовбурчувала волосся на шиї. Відьмак дивився на побілілі суглоби пальців Мишовура, стиснуті на краю столу. На тоненьку цівку поту, що збігала по щоці королеви. На крихти хліба на столі, що рухалися, наче хробачки, формували руни, які, розпорошуючись і збираючись знову, складалися у виразний напис: «УВАГА!» — Паветто! — повторила Каланте. — Відповідай. Чи хочеш ти піти з цим створінням? Паветта підвела голову. — Так. Міць, що переповнювала залу, відповіла глухим гуркотом у вигинах стелі. Ніхто, абсолютно ніхто не видавав і найменшого звуку. Каланте повільно, дуже повільно опустилася на трон. Її обличчя нічого не виражало. — Усі чули, — пролунав у тиші спокійний голос Єжака. — Ти також, Каланте. І ти, відьмаче, хитрий платний горлорізе. Мої права було доведено. Істина й призначення узяли гору над брехнею і крутійством. І що вам залишається, шляхетна королево і перевдягнений відьмаче? Холодна сталь? Ніхто не відгукнувся. — Я б охоче, — вів далі Єжак, ворушачи вібрисами й плямкаючи писком, — негайно залишив це місце разом із Паветтою, але не відмовлю собі у невеликому задоволенні. Це ти, Каланте, підведеш свою доньку сюди, до мене, і вкладеш її білу руку в мою долоню. Каланте повільно повернула голову до відьмака. У її очах був наказ. Ґеральт не ворухнувся, відчуваючи й бачачи, як Міць, що загущувалася у повітрі, зосереджується на ньому. Тільки на ньому. Він уже знав. Очі королеви звузилися, губи ворухнулися… — Що?! Що таке?! — заревів раптом Крах ан Крайт, підхоплюючись із місця. — Білу руку? У його долоню? Принцеса з якимось щетинистим смірдяйлом? Із цією… свинською мордою? — А я хотів битися з ним як із лицарем! — вторив Райнфарн. — Із цим страшидлом, із цією скотиною! Зацькувати його псами! Псами! — Стража! — вигукнула Каланте. Далі все покотилося швидко. Крах ан Крайт схопив зі столу ніж і з грюкотом перекинув стілець. Відповідно до наказу Ейста Драйг Бон-Ду, не роздумуючи, садонув його по потилиці дудкою від волинки, з усієї сили. Крах гепнувся на стіл, між осетром у сірому соусі й кривим частоколом ребер, що лишилися від печеного вепра. Райнфарн підскочив до Єжака, блиснувши вихопленим із рукава кинджалом. Кудкудак, підхоплюючись, копнув табурет просто йому під ноги. Райнфарн спритно перескочив перешкоду, але миті зволікання вистачило — Єжак обманув його коротким рухом і повалив на коліна потужним ударом броньованої перчатки. Кудкудак схилився, щоб вирвати у Райнфарна кинджал, але його стримав княжич Віндгальм, вчепившися за його стегно, неначе гончак. Від входу бігли стражники, озброєні гвізармами й глевіями[22]. Каланте, пряма і грізна, вказала їм владним, різким жестом на Єжака. Паветта закричала, Ейст Турсех — лаявся. Усі посхоплювалися з місць, не дуже розуміючи, що робити. — Убийте його! — крикнула королева. Єжак, гнівно форкаючи й шкірячи ікла, повернувся до стражників, що атакували. Він був беззбройним, але закутим у шиповану сталь, від якої зі дзвоном відскакували вістря гвізарм. Утім, удар відкинув його назад, просто на Райнфарна, який уже підводився, і той схопив його за ноги, не даючи рухатися. Єжак заричав, відбиваючи залізними налокітниками удари зброї, що сипалися на його голову. Райнфарн штрикнув його кинджалом, але вістря ковзнуло по бляхах нагрудника. Стражники, схрестивши ратища, приперли Єжака до різьбленого каміну. Райнфарн, повиснувши на його поясі, відшукав щілину у панцирі і вбив у неї вістря. Єжак зіщулився. — Дані-і-і-і-і!!! — тонко заверещала Паветта, застрибуючи на стілець. Відьмак із мечем у руці побіг по столі в бійку — розкидаючи тарілки, миски та бокали. Знав, що часу мало. Вереск Паветти ставав дедалі ненатуральнішим. Райнфарн відводив кинджал для чергового удару. Ґеральт тяв, стрибнувши зі столу і припавши на коліно. Райнфарн завив і заточився на стіну. Відьмак крутнувся і серединою клинка хльоснув стражника, який намагався загнати вістря гвізарми між фартухом і нагрудником Єжака. Стражник гепнувся на підлогу, гублячи плаский шолом. Від входу набігали наступні. — Так не годиться! — заревів Ейст Тірсех, хапаючи стільця. З розмаху зламав грубу меблину об підлогу і з тим, що лишилося в руці, рушив до стражі. Єжак, зачеплений одночасно двома гаками гвізарм, зі дзвоном звалився, закричав і зафурчав, коли його потягли по підлозі. Третій стражник скочив, піднімаючи глевію, щоб ударити вістрям. Ґеральт тяв його у скроню самим кінчиком меча. Ті, що волокли Єжака, відсахнулися, кидаючи гвізарми. Ті, які набігали від входу, відступили перед уламками стільця, що стирчали з руки Ейста, наче чародійський меч Бальмур із правиці легендарного Затрета Ворути. Вереск Паветти досяг піку й раптово наче зламався. Ґеральт, відчуваючи, що світить, долілиць упав на землю, впіймавши краєм ока зеленкуватий відблиск. Відчув жахливий біль у вухах, почув страшний гуркіт і страшний крик, що вирвався з численних горлянок. А потім рівний, монотонний, вібруючий крик принцеси. Стіл, сіючи навколо їдлом та столовими приборами, підіймався, крутячись, важкезні стільці літали по залу, розбиваючись об стіни, плескали, піднімаючи хмари куряви, гобелени й килими. Від входу чути було стук, вереск і сухий тріск держаків гвізарм, що ламалися, наче патики. Трон, разом із Каланте, яка на ньому сиділа, підскочив і стрілою полетів через залу, з гуркотом гепнувся об стіну й розлетівся. Королева безпомічно зсунулася, наче ганчіркова лялечка. Ейст Турсех, ледь утримуючись на ногах, скочив до неї, вхопив у обійми й власним тілом заслонив від граду, що лупив у стіни і підлогу. Ґеральт, стискаючи у долоні медальйон, наскільки міг швидко повз у бік, де Мишовур, невідомо яким дивом все ще навколішки, а не на череві, підіймав коротку паличку з гілки глоду. На кінчик палички було насаджено щурячий череп. На стіні за спиною друїда гобелен із зображенням облоги й пожежі фортеці Ортагор загорівся справжнісіньким полум'ям. Паветта вила. Крутячись, шмагала криком, наче батогом: усе й усіх. Коли хтось із лежачих намагався підвестися, то падав і котився або розпластувався по стіні. На очах у Ґеральта велика срібна посудина для соусу, вирізьблена у формі багатовесельної галери із задертим дзьобом, просвистіла у повітрі й збила з ніг воєводу з ім'ям, що було важко запам'ятати, — той саме намагався втекти. Зі стелі потроху сипалася штукатурка. Під стелею кружляв стіл, а розпластаний на ньому Крах ан Крайт кидав донизу огидні прокльони. Ґеральт доповз до Мишовура, удвох вони сховалися за гіркою, яку, рахуючи від низу, утворювали Деряба зі Стрепту, діжечка пива, Дрогодар, стілець і лютня Дрогодара. — Це чиста первинна Сила! — крикнув друїд, пересилюючи гармидер і гул. — Вона над тим не владна! — Знаю! — відгукнувся Ґеральт. Печений фазан, усе ще із кількома смугастими пір'їнами, що стирчали з гузки, упавши невідомо звідки, гепнув його по спині. — Треба її зупинити! Стіни починають тріскатися! — Бачу! — Ти готовий? — Так! — Раз! Два! Давай! Вони вдарили по ній одночасно: Ґеральт Знаком Аард, Мишовур моторошним трирівневим закляттям, від якого, здавалося, плавитиметься підлога. Стілець, на якому сиділа принцеса, розлетівся на друзки. Паветта цього ніби й не помітила — надалі висіла у повітрі, всередині прозорої зеленкуватої сфери. Не перестаючи кричати, повернула до них голову, а її маленьке обличчя скривилося раптом у лиховісній гримасі. — На всіх демонів! — проревів Мишовур. — Увага! — крикнув відьмак, пригинаючись. — Блокуй її, Мишовуре! Блокуй, бо нам гаплик! Стіл важко гупнув об підлогу, розбиваючи поміст і все, що було знизу. Крах ан Крайт, який лежав на столі, підскочив — пласко, на три лікті вгору. Довкола падав важкий дощ із тарілок і решток їдла, вибухали, б'ючись об підлогу, кришталеві карафи. Відірваний від стіни карниз загуркотів, наче грім, труснувши замкову підлогу. — Вона вивільнює все! — закричав Мишовур, націлившись паличкою у принцесу. — Вивільнює все! Тепер уся Сила вдарить по нас! Ґеральт ударом меча відбив велику двозубу виделку, що летіла у друїда. — Блокуй, Мишовуре! Смарагдові очі метнули в них дві зелені блискавки. Блискавки скрутилися у сліпучі труби, вири, зсередини яких на них рвонула Сила, тараном розсаджуючи черепи, гасячи очі, забиваючи подих. Разом із Силою сипнули скло, фаянс, миски, свічники, кістки, надкушені окрайці хліба, дошки, планки та тліючі поліна з вогнища. Дико кричучи, наче величезний глухар, пролетів над ними каштелян Гаксо. Величезна голова вареного коропа розбилася об груди Ґеральта, на золотому полі, ведмедеві та панні з Чотирирога. Крізь закляття Мишовура, від яких стрясалися стіни зали, крізь власний крик і стогони поранених, гук, брязкіт і гуркотіння, крізь виття Паветти відьмак раптом почув найстрашніший звук, який йому коли-небудь доводилося чути. Кудкудак, присівши, здушував руками й колінами волинку Драйга Бон-Ду. А сам, перекрикуючи потворні звуки, що вилітали з міху, задерши голову, вив і ревів, вищав і скреготів, бекав і пищав у мішанині голосів усіх знаних, незнаних, домашніх, диких і міфічних звірів. Паветта замовкла, перелякана, витріщившись на барона й широко відкривши рота. Сила різко ослабла. — Зараз! — гарикнув Мишовур, вимахуючи паличкою. — Зараз, відьмаче! Вони вдарили. Зеленкувата сфера, що оточувала принцесу, лопнула, наче мильна бульбашка, порожнеча миттю всмоктала Силу, що безумствувала у залі. Паветта важко гепнулася на підлогу й розплакалася. По хвильці тиші, що дзвонила у вухах після недавнього пандемоніуму, через розгардіяш та руйнування, через поламані меблі та непорушні тіла важко, із зусиллями, почали пробиватися голоси. — Cuach op arse, ghoul y badraigh mal an cuach, — повторював Крах ан Крайт, спльовуючи кров із прокушеної губи. — Візьми себе в руки, Краху, — із зусиллям промовив Мишовур, обтрушуючи одяг від гречаної каші. — Тут жінки. — Каланте. Люба. Моя. Каланте! — повторював Ейст Турсех у перервах між поцілунками. Королева розплющила очі, але не намагалася вивільнитися з його обіймів. — Ейсте, люди дивляться, — сказала вона. — А нехай дивляться. — Чи хтось хоче пояснити мені, що воно було? — запитав сенешаль Віссегерд, виповзаючи з-під зірваного гобелену. — Ні, — сказав відьмак. — Медика! — крикнув тоненько Віндгальм із Аттре, схилившись над Райнфарном. — Води! — волав один із братів зі Стрепту, Деригірка, гасячи власним каптаном тліючий гобелен. — Води, скоріше! — І пива! — прохрипів Кудкудак. Кілька рицарів, які ще трималися на ногах, намагалися підняти Паветту, але та відштовхнула від себе їхні руки, встала сама й непевним кроком пішла в бік каміну, біля якого сидів, спершись спиною об стінку, Єжак, незгарбно намагаючись позбутися перемазаних у кров блях панцира. — Теперішня молодь! — пхикнув Мишовур, дивлячись у їхній бік. — Рано починають! Лише одне в них у голові. — Ти про що? — А що, відьмаче, не відаєш, що дівиця, себто незаймана, не могла б застосувати Силу? — Диявол узяв би її дівоцтво, — буркнув Ґеральт. — Звідки в неї взагалі такі здібності? З того, що я знаю, ані Каланте, ані Ройґнер… — Успадкувала через покоління, точно кажу, — промовив друїд. — Її бабця, Адалія, порухом брови піднімала розвідний міст. Гей, Ґеральте, тільки-но поглянь! Їй усе ще не досить! Каланте, звисаючи з плеча Ейста Турсеха, вказувала на пораненого Єжака стражникам. Ґеральт і Мишовур швидко наблизилися, але дарма. Стражники відсахнулися від постаті, яка напівлежала під комином, відступили, буркочучи та бурмочучи. Потворний писок Єжака розмазався, розмився, втрачаючи контури. Шипи і щетина пішли хвилями, перетворившись на чорне, блискуче, кучеряве волосся і бороду, що обрамлювали бліде вугласте чоловіче обличчя, прикрашене великим носом. — Що… — заїкнувся Ейст Турсех. — Хто то? Єжак? — Дані, — м'яко сказала Паветта. Каланте, стиснувши вуста, відвернулася. — Заклятий? — пробурмотів Ейст. — Але як… — Пробило північ, — сказав відьмак. — Саме цієї хвилини. Дзвін, який ми чули раніше, був непорозумінням і помилкою дзвонаря. Вірно, Каланте? — Вірно, вірно, — простогнав чоловік на ім'я Дані, відповідаючи замість королеви, яка, зрештою, відповідати наміру не мала. — Однак, може, замість того щоб просторікувати, хтось допоможе мені стягнути ці бляхи й викличе медика? Той божевільний Райнфарн дзьобнув мене під ребро. — Навіщо нам медик? — спитав Мишовур, піднімаючи паличку. — Досить. — Каланте випросталася, гордовито звівши голову. — Досить цього. Коли все закінчиться, хочу вас бачити у моїй кімнаті. Усіх, хто тут стоїть. Ейста, Паветту, Мишовура, Ґеральта і тебе… Дані. Мишовуре? — Так, королево. — Чи та твоя паличка… Я забила собі хребта. І те, що поряд. — Як накажете, королево. — …прокляття, — продовжував Дані, потираючи скроню. — Від народження. Я так і не дізнався, у чому була причина і хто мені це зробив. З півночі до світанку — нормальна людина, від світанку… бачили що. Акерспаарк, мій батько, хотів це приховати. У Маехті люди забобонні, чари й прокляття у королівській родині могли б виявитися фатальними для династії. Від двору мене забрав один із батькових рицарів, виховав, удвох ми блукали по світі, мандрівний рицар і його зброєносець, потім, коли він загинув, я подорожував сам. Уже не пам'ятаю, від кого я почув, що від прокляття може звільнити дитина-несподіванка. Незабаром я зустрів Ройґнера. Далі ви знаєте. — Далі ми знаємо, чи то — здогадуємося, — кивнула Каланте. — Особливо про те, що ти не чекав узгоджені з Ройґнером п'ятнадцять років, а раніше закрутив голову моїй дочці. Паветто! Як давно? Принцеса опустила голову й підняла один палець. — Отакої. Ти, мала відьмо! Під самим моїм носом! Нехай я тільки довідаюся, хто його впускав уночі в замок! Нехай я тільки доберуся до фрейлін, із якими ти ходила збирати первоцвіти. Первоцвіти, холера! Ну і що я з вами маю робити? — Каланте… — почав Ейст. — Тихо, Турсеху. Я ще не закінчила. Дані, справа дуже складна. Ти з Паветтою вже рік, і що? І нічого. Це значить, що не від того батька ти виторгував клятву. Призначення з тебе посміялося. Що ж за іронія, як говорить присутній тут Ґеральт із Рівії. — Та хай їм грець, тим призначенням, клятвам і іронії, — скривився Дані. — Я кохаю Паветту, а вона кохає мене, тільки це й важливо. Ти не можеш, королево, ставати на заваді нашому щастю. — Можу, Дані, можу, та ще і як, — посміхнулася Каланте однією зі своїх жорстких посмішок. — На твоє щастя — не хочу. Маю певний борг перед тобою, Дані. За те, знаєш. Я намірювалася… Маю просити у тебе вибачення, але я цього дуже не люблю. Тож віддаю тобі Паветту — і ми квити. Паветто? Ти не передумала, га? Принцеса заперечила, запально помотавши головою. — Дякую, пані. Дякую, — посміхнувся Дані. — Ти мудра й великодушна королева. — Певно, що так. І чарівна. — І чарівна. — Можете удвох лишитися у Цінтрі, якщо забажаєте. Тутешні люди менш забобонні, ніж мешканці Маехту, і швидко звикнуть. Зрештою, і Єжаком ти був досить симпатичним. Тільки-от на трон поки що не розраховуй. Я маю намір трохи поправити поряд із новим королем Цінтри. Шляхетний Ейст Турсех зі Скелліге зробив мені пропозицію. — Каланте… — Так, Ейсте, я погоджуюся. Ще ніколи я не вислухувала зізнання у коханні, лежачи на підлозі серед уламків власного трону, але… Як ти там сказав, Дані? Тільки це важливо, і нехай краще ніхто не стає на заваді моєму щастю, щиро вам раджу. А ви чого так витріщаєтесь? Я ще не така стара, як думаєте, дивлячись на мою майже заміжню дочку. — Теперішня молодь, — забурмотів Мишовур. — Яблучко від яблуньки… — Що ти там бурмочеш, чаклуне? — Нічого, пані. — От і добре. До речі, Мишовуре, маю для тебе пропозицію. Паветті буде потрібен учитель. Має навчитися, як поводитися зі своїм особливим даром. Я люблю цей замок і хотіла б, щоб він стояв, як стоїть. А при наступному нападі істерії моєї здібної доньки він може розлетітися. Що ти на це, друїде? — Це честь для мене. — Отож-бо. — Королева відвернула голову в бік вікна. — Уже світає. Час… Вона різко повернулася туди, де Паветта й Дані шепотілися, тримаючись за руки й ледь не стикаючись лобами. — Дані! — Так, королево? — Чуєш? Світає! Уже зовсім світло! А ти… Ґеральт глянув на Мишовура, Мишовур на Ґеральта, й обидва засміялися. — А вам чого так весело, чаклуни? Чи не бачите… — Бачимо, бачимо, — запевнив Ґеральт. — Чекали ми, щоб ти сама помітила, — гмикнув Мишовур. — Цікавило мене, коли зрозумієш. — Що саме? — Ти зняла клятву. Ти її зняла, — сказав відьмак. — Тієї миті, коли сказала: «Даю тобі Паветту», — призначення здійснилося. — Саме так, — підтвердив друїд. — Боги, — повільно сказав Дані. — Тож — нарешті. Дідько, я думав, що більше втішатимуся, що заграють якісь сурми чи що… Призначення. Королево! Дякую. Паветто, чуєш? — Гм, — сказала принцеса, не підводячи очей. — Таким чином, — зітхнула Каланте, втомлено дивлячись на Ґеральта, — усе закінчується добре. Вірно, відьмаче? Прокляття знято, готуються два весілля, ремонт тронної зали триватиме десь із місяць, четверо вбитих, безліч поранених, Райнфарн із Аттре ледь дихає. Радіймо. Чи ти знаєш, відьмаче, що була мить, коли я хотіла наказати, щоб тебе… — Знаю. — Але тепер я мушу віддати тобі належне. Я жадала результату — й маю результат. Цінтра у союзі зі Скелліге. Моя донька не найгірше виходить заміж. На мить я подумала, що все й так би відбулося відповідно до призначення, навіть якби я не затягнула тебе на учту й не посадовила поряд із собою. Але я помилялася. Призначення міг змінити кинджал Райнфарна. А Райнфарна стримав меч у руці відьмака. Ти відпрацював чесно, Ґеральте. Тепер — питання ціни. Кажи, чого ти хочеш. — Зараз, — проказав Дані, мацаючи перев'язаний бік. — Питання ціни, кажете. Це я боржник, мені належить… — Не перебивай мене, зятю, — примружилася Каланте. — Твоя теща не переносить, коли її перебивають. Запам'ятай це. І знай, що ніяким боржником ти не є. Так склалося, що був ти на кшталт предмету угоди, яку я уклала з Ґеральтом із Рівії. Я сказала, що ми квити, і не бачу сенсу вибачатися за це нескінченно. Але угода мене зобов'язує. Ну, Ґеральте. Твоя ціна. — Добре, — сказав відьмак. — Прошу твій зелений шарф, Каланте. Нехай він завжди нагадує мені колір очей найчарівнішої з відомих мені королев. Каланте засміялася і зняла з шиї смарагдове намисто. — Ця блискітка, — промовила, — має каміння відповідного відтінку. Візьми її разом із приємними спогадами. — Можна й мені сказати? — скромно запитав Дані. — Але ж так, зятю, прошу, прошу. — Я і далі вважаю себе твоїм боржником, відьмаче. Це моєму життю загрожував кинджал Райнфарна. Це мене забили б стражники, якби не ти. Якщо вже мова про якусь ціну, то я її і маю сплатити. Запевняю, що я це зможу. Чого ти хочеш, Ґеральте? — Дані, — сказав повільно Ґеральт. — Відьмак, якому ставлять таке запитання, мусить просити, щоб його повторили. — Я і повторю. Бо, бачиш, я твій боржник іще й з іншої причини. Коли там, у залі, я довідався, ким ти є, то ненавидів тебе й думав про тебе дуже погано. Вважав тебе сліпим, жадібним до крові знаряддям, кимось таким, хто бездумно й безпристрасно вбиває, витирає клинок від крові і перераховує гроші. А переконався, що професія відьмака й дійсно гідна поваги. Ти захищаєш нас не лише від Зла, що таїться у пітьмі, а й від того, що ховається у нас самих. Шкода, що вас так небагато. Каланте усміхнулася. І вперше за цю ніч Ґеральт був схильним вважати, що це була натуральна посмішка. — Добре сказав мій зять. Мушу і я до тієї промови додати два слова. Тільки два. Вибач, Ґеральте. — А я, — промовив Дані, — повторюю. Чого ти хочеш? — Дані, — серйозно сказав Ґеральт, — Каланте, Паветто. І ти, праведний рицар Турсеху, майбутній король Цінтри. Щоб стати відьмаком, треба народитися у тіні призначення, а таких народжується дуже мало. Тому нас так небагато. Ми старіємо, гинемо й не маємо кому передавати наше знання, наші здібності. Бракує нам наступників. А цей світ сповнений Зла, яке тільки й чекає, аби нас не стало. — Ґеральте, — прошепотіла Каланте. — Так, ти не помиляєшся, королево. Дані! Ти даси мені те, що вже маєш, але про що не відаєш. Я повернуся до Цінтри за шість років, щоб перевірити, чи призначення було до мене прихильне. — Паветто… — Дані широко розплющив очі. — Ти хіба не… — Паветто! — закричала Каланте. — Чи ти… Чи ти… Принцеса опустила очі й почервоніла. А потім відповіла. — Ґеральте! Агов! Ти тут? Він підвів голову від пожовклих шорстких сторінок «Історії світу» Родеріка де Новембра, цікавого, хоча дещо суперечливого твору, який вивчав відучора. — Я тут. Що трапилося, Неннеке? Я тобі потрібен? — Маєш гостя. — Знову? Хто цього разу? Герцог Геревард власною персоною? — Ні. Цього разу Любисток, твій приятель, той трутень і нероба, той жрець мистецтва, ясна і промениста зірка балади й любовного вірша. Як завжди, опромінений славою, надутий, наче свинячий пухир, іще й смердить пивом. Хочеш із ним побачитися? — Звичайно. Адже це мій приятель. Неннеке обурено стенула плечима. — Не розумію я тієї дружби. Він твоя абсолютна протилежність. — Протилежності притягуються. — Схоже на те. О, прошу, підходить, — вказала вона рухом голови. — Твій славетний поет. — Він справді славетний поет, Неннеке. Думаю, ти ж не твердитимеш, що не чула його балад? — Чула, — скривилася жриця. — Аякже. Що ж, я на тому не розуміюся, може, вміння вільно перескакувати від зворушливої лірики до лайливого свинства — це, власне, і є талант. Менше з тим. Вибач, але я не складу вам компанії. Сьогодні не маю настрою ні на його поезію, ні на його вульгарні жарти. З коридору пролунали сріблястий сміх, тринькання лютні, і на порозі бібліотеки став Любисток у бузковому кубрачку з мереживними манжетами й у капелюшку набакир. Побачивши Неннеке, трубадур уклонився підкреслено низько, замітаючи підлогу прип'ятим до капелюшка пером чаплі. — Моє глибоке шанування, достойна мати, — заквилив дурнувато. — Хвала Великій Мелітеле і її жрицям, криницям цноти й мудрості… — Перестань дуркувати, Любистку, — пирхнула Неннеке. — І не титулуй мене матір'ю. Ти ж знаєш, що мене тіпає від думки, що ти міг би бути моїм сином. Вона крутнулася на п'ятах і вийшла, шурхочучи довгими шатами. Любисток, кривляючись, наче мавпа, спародіював уклін. — Аніскільки не змінилася, — сказав він безтурботно. — Як і раніше, не розуміє жартів. Зла на мене, бо, приїхавши, я побалакав хвильку із воротаркою, такою миленькою блондинкою з довгими віями та дівочою косою аж до зграбної дупочки, яку гріх було не вщипнути. То я й ущипнув, а Неннеке, яка, власне, підійшла… Ет, що там. Привіт, Ґеральте. — Привіт, Любистку. Звідки ти знаєш, що я тут? Поет випростався, підтягнув штани. — Я був у Визімі, — промовив. — Почув про стриґу, довідався, що ти поранений. Здогадався, куди ти міг поїхати на лікування. Як бачу, ти вже здоровий? — Вірно бачиш. Але спробуй розтлумачити це Неннеке. Сідай, побалакаємо. Любисток сів, зазирнув у книгу на підставці. — Історія? — посміхнувся. — Родерік де Новембр? Читав, читав. Коли я вчився в академії в Оксенфурті, історія посідала друге місце у списку моїх улюблених предметів. — А що було на першому місці? — Географія, — серйозно сказав поет. — Атлас світу був більшим, і легше було за ним заховати карафу горілки. Ґеральт сухо засміявся, устав, вийняв з полиці «Аркан магії й алхімії» Луніні та Тирсса й витягнув на денне світло заховану за грубезною томиною пузату, обплетену соломою посудину. — Ого, — явно повеселішав бард. — Мудрість і натхнення, як бачу, надалі криються у бібліотеках. О-о-ох! Люблю це! На сливах, вірно? Так, це і є алхімія, як і зветься. Це філософський камінь, що насправді вартий досліджень. Твоє здоров'я, брате. О-о-ох, міцна, як зараза! — Що тебе сюди привело? — Ґеральт узяв карафу в поета, сьорбнув і розкашлявся, тримаючись за перев'язану шию. — Куди ти прямуєш? — Нікуди. Тобто можу податися туди ж, куди підеш ти. Міг би скласти компанію. Ти довго думаєш тут розважатися? — Недовго. Місцевий герцог дав мені зрозуміти, що його не радує моя персона у його володіннях. — Геревард? — Любисток знав усіх королів, князів, володарів і сеньйорів від Яруги до Драконячих гір. — Забий. Не відважиться постати проти Неннеке, проти богині Мелітеле. Люд йому тоді фортецю з димом пустить. — Не хочу неприємностей. А тут я сиджу вже занадто довго. Поїду на південь, Любистку. Далеко на південь. Тут я роботи не знайду. Цивілізація. На холеру тут комусь відьмак? Якщо питаю про якесь завдання, дивляться на мене, наче на дивовижу. — Та що ти вигадуєш, Ґеральте? Яка така цивілізація? Я переправився через Буйну тиждень тому і, їдучи країною, наслухався різних оповісток. Кажуть, є тут водяні, віюни, перестрахи, літавиці, всеможливе свинство. Повинен мати роботи по вуха. — Оповістки чув і я. Половина — чи вигадана, чи перебільшена. Ні, Любистку, світ змінюється. Щось закінчується. Поет глитнув з карафи, примружився, зітхнув важко. — Знову починаєш плакатися над своєю сумною відьмачою долею? Та ще й філософствуєш? Бачу згубні наслідки невластивого читання. Бо про те, що світ змінюється, додумався навіть отой старий пердун Родерік де Новембр. Ця його мінливість світу, це ж, скажімо чесно, єдина теза з трактату, із якою можна погодитися беззастережно. Але це не настільки революційна теза, аби мене тут нею частувати, до того ще й із міною мислителя, яка тобі абсолютно не пасує. Замість відповіді Ґеральт сьорбнув із карафи. — Так-так, — знову зітхнув Любисток. — Світ змінюється, сонце заходить, а горілка закінчується. Що там, кажеш, закінчується ще? Ти ж щось згадував про закінчення, філософе. — Наведу тобі кілька прикладів, — сказав Ґеральт по хвилі мовчання. — З останніх двох місяців, проведених на цьому березі Буйни. Якогось дня під'їжджаю, дивлюся — міст. Під мостом сидить троль, з кожного перехожого вимагає платню. Тим, хто відмовляється, ламає ногу, інколи — й обидві. Тож іду до війта, питаю: скільки можете дати за того троля? Війт рота роззявив від здивування. Як то, питає, а хто ж буде міст ремонтувати, як троля не стане? Троль дбає про міст, ремонтує його регулярно, солідно, на совість. Дешевше виходить платити йому мито. Тож їду далі, дивлюся: вилохвіст. Невеличкий, з п'ять аршинів буде від кінчика носа до кінця хвоста. Летить, несе у пазурах вівцю. Їду в село, скільки, питаю, заплатите за гада. Хлопи на коліна: ні, кричать, то улюблений дракон найменшої доньки нашого барона, якщо в нього хоч луска з хребта впаде, барон село спалить, а з нас шкіру обдере. Їду далі, а голод усе дужче дошкуляє. Розпитую про роботу: еге ж, є, але яка? Тому впіймай русалку, цьому — німфу, ще третьому — мавку… Зовсім вони подуріли, по селах дівок — як реп'яхів, повно, а їм хочеться нелюдських. Інший просить, щоби вбив я йому скорпіонницю і приніс кістку з її долоні, бо, змелена й насипана в юшку, вона, кажуть, посилює потенцію… — Ото якраз дурня, — втрутився Любисток. — Я пробував. Не посилює аж нічого, а юшка стає наче зварена з онуч. Але ж якщо люди у те вірять і готові платити… — Не вбиватиму скорпіонниць. Або інших нешкідливих створінь. — То ходитимеш голодним. Хіба що зміниш роботу. — На яку? — На будь-яку. Стань жерцем. Був би ти непоганим, і з твоєю совістю, і з твоєю моральністю, і з твоїм знанням природи людей і всіляких речей. Що ти не віриш у жодних богів, не проблема. Мало знаю жерців, які вірують. Стань жерцем і перестань бідкатися над собою. — Я не бідкаюся. Констатую факти. Любисток поклав ногу на ногу і з цікавістю пригледівся до стертої підметки. — Ти, Ґеральте, нагадуєш мені старезного рибалку, який під кінець життя з'ясував, що риби смердять, а від води тягне сирістю і ломить кістки. Будь послідовним. Балаканина й скигління нічого не дадуть. Якби я зрозумів, що попиту на поезію вже немає, то повісив би лютню на кілок і став би садівником. Троянди б вирощував. — Дурню верзеш. На таке зречення ти не здатний. — Що ж, — погодився поет, розглядаючи підметку. — Може, й не став би. Але наші професії дещо відрізняються. Попит на поезію і звук струн не зменшиться ніколи. Із твоєю професією — дещо гірше. Адже ви, відьмаки, самі позбавляєте себе роботи, поступово, але постійно. Що краще і сумлінніше працюєте, то менше маєте роботи. Адже ваша мета, сенс вашого існування — це світ без потвор, світ спокійний і безпечний. Чи то пак світ, у якому відьмаки зайві. Парадокс, вірно? — Вірно. — Раніше, коли були ще єдинороги, існувала досить велика група дівчат, які зберігали цноту, аби могти їх ловити. Пам'ятаєш? А щуролови із флейтами? Усі змагалися за їхні послуги. А прикінчили їх алхіміки, винайшовши якісь результативні отрути, а на те наклалося загальне приручення котів, куниць і ласок. Звірятка були дешевші, миліші й не жлуктили стільки пива. Вбачаєш аналогію? — Вбачаю. — Тож користуйся чужим досвідом. Цнотливки для єдинорогів, коли втратили роботу, одразу ж розцнотилися. Деякі, прагнучи надолужити роки посту, широко прославилися технікою та запалом. Щуролови… Ну, тих краще не наслідуй, бо всі вони як один поспивалися і пішли жебрати. Що ж, схоже, зараз дійшла черга до відьмаків. Читаєш Родеріка де Новембра? Є там, наскільки пам'ятаю, згадки про відьмаків, про тих перших, які їздили по країні якихось років триста тому. У часи, коли хлопи виходили жати озброєними групами, села оточували потрійним частоколом, купецькі каравани нагадували затяжне військо на марші, а на валах небагатьох міст день і ніч стояли готові до стрілянини катапульти. Бо ми, люди, були тут непроханими гостями. Цією землею володіли дракони, мантикори, грифи й амфісбени, вампіри, вовкулаки і стриґи, кікімори, химери й літавиці. І треба було ту землю у них відібрати по шматку, кожну долину, кожен перевал, кожен бір і кожну галявину. І це вдалося нам не без неоціненної допомоги відьмаків. Але ті часи минули, Ґеральте, минули без вороття. Барон не дозволяє убити вилохвоста, бо то, напевне, останній драконоїд у радіусі тисячі миль і збуджує вже не жах, а лише співчуття і ностальгію за давніми часами. Троль під мостом зжився з людьми, це вже не потвора, якою лякають дітей, це релікт і місцева цікавинка, до того ж — корисна. А перестрахи, мантикори, амфісбени? Сидять у гущавині й неприступних горах… — Виходить, я був правий. Щось закінчується. Чи подобається тобі це, чи ні — щось закінчується. — Не подобається мені, що ти вдався до простих банальностей. Не подобається мені та міна, із якою ти це робиш. Що з тобою діється? Не впізнаю тебе, Ґеральте. Ех, зараза, мерщій їдьмо на той південь, до тих диких країв. Лиш зарубаєш кілька потвор, відразу твоя нудьга мине. А потвор там, кажуть, чимало. Кажуть, що коли стару бабцю там змучить життя, то йде вона сама-самісінька по хмиз у ліс, не беручи із собою рогатини. Результат гарантовано. Ти маєш осісти там назавжди. — Може, й маю. Але не осяду. — Чому ж? Там відьмаку простіше заробити. — Заробити простіше. — Ґеральт ковтнув із карафи. — Але витратити важче. До того ж їдять там ячмінь й просо, пиво там на смак — наче сеча, дівчата не миються, а комарі — гризуть. Любисток зареготав, спершись потилицею о полицю, об оправлені у шкіру корінці книжок. — Просо й комарі! Це нагадує мені нашу першу спільну мандрівку на край світу, — сказав. — Пам'ятаєш? Ми познайомилися на фестивалі у Гулеті, й ти підмовив мене… — Це ти мене підмовив. Тобі ж довелося втікати з Гулети швиденько, наче на срачку, бо дівча, яке ти трахнув під настилом для музик, мало чотирьох братів-бурмил. Шукали вони тебе по всьому місту, погрожуючи каструвати тебе й виваляти у смолі й соломі. Тому ти до мене тоді й пристав. — А ти мало зі штанів не вистрибнув від радощів, що знайшов компаньйона. Бо до того часу в дорозі ти міг поговорити виключно з кобилою. Але нехай вже, ти правий, було, як кажеш. Я справді мусив тоді зникнути на певний час, а Долина Квітів здалася мені відповідним місцем для цієї мети. Це мав бути кінець населеного світу, форпост цивілізації й Новизни, найдальша точка на межі двох світів… Пам'ятаєш? — Пам'ятаю, Любистку. Любисток обережно спустився сходами корчми, несучи два кухлі, з яких стікала піна. Пошепки лаючись, він протиснувся крізь зграйку зацікавлених дітлахів, які штовхалися навколо. Навскіс перетнув двір, оминаючи коров'ячі коржі. Навкруги виставленого на майдан столу, за яким відьмак розмовляв зі старостою, зібралося вже кільканадцять поселян. Поет поставив кухлі й сів. Одразу зорієнтувався, що під час недовгої його відсутності розмова не просунулася уперед ані на п'ядь. — Я відьмак, пане старосто, — невідомо вкотре повторив Ґеральт, витираючи рота від пивної піни. — Я нічим не торгую. Не займаюся і вербуванням до війська й не вмію лікувати сап. Я відьмак. — Професія така, — невідомо вкотре пояснив Любисток. — Відьмак, розумієте? Стриґ убиває й упирів. Усяке паскудство нищить. Професійно, за гроші. Розумієте, старосто? — Ага. — Чоло старости, пооране глибокими зморшками важких роздумів, розгладилося. — Відьмак! Треба ж було так відразу! — Ну власне, — кивнув Ґеральт. — Тому відразу й запитую: знайдеться тут, в окрузі, якась робота для мене? — А-а-а-а… — Староста знову заходився роздумувати, сліди чого проступили на чолі. — Робота? Нібито… Ну… Живолаки? Питаєте, чи є тутки живолаки? Відьмак посміхнувся і кивнув, потерши пальцем повіку, що засвербіла від куряви. — Є. — Староста після болісних роздумів дійшов-таки висновку. — Ото гляньте тудочки. Бачте ті гори? Тама ельфи мешкають, тама їхнє королівство. Палаци їхні, кажу, усічки зі щирого золота. Отож-бо, панове! Ельфи, кажу. Жахіття. Хто тудочки поїде, той уже не повертається. — Так я і думав, — сказав холодно Ґеральт. — Саме тому я туди й не збираюся. Любисток нахабно зареготав. Староста, як Ґеральт і чекав, поринув у довгі роздуми. — Ага, — сказав нарешті. — То є так. Але є тута й інші живолаки. З ельфської країни, видко, до нас лізуть. О, пане, таки їх є. Аж порахувати важко. А найгірша — то Мора буде, я вірно кажу, людоньки? «Людоньки» пожвавилися й оточили стіл з усіх боків. — Мора! — сказав один. — Так-так, вірно староста балакає. Бліда дівчина, оточки по халупах на світанку ходить, а діточки від неї мруть! — Й анциболи, — додав інший, жолдак місцевої стражі. — Коням гриви заплітають у стайнях! — І нетопирі! Нетопирі тута є! — І віли! Через них людину короста обсипує! Наступні кільки хвилин минули в інтенсивному перераховуванні потвор, що дошкуляють тутешнім поселенцям своїми мерзенними вчинками або самою вже своєю екзистенцією. Ґеральт і Любисток довідалися про бідаків та мамунів, через яких поштивий хлоп не може з п'яних очей додому втрапити, про літавців, що літають і в корів молоко смокчуть, про голову на павучих ногах, що бігає лісом, про хобольдів, що носять червоні шапочки, і про грізну щуку, що вириває з рук баб, які перуть, білизну й ось-ось візьметься за самих баб. Як завжди, не обійшлося без того, щоб не проінформувати, що стара Нарадківна літає вночі на рогачі, а вдень плоди витравлює, що мірошник розводить муку пилом із жолудів, а якийсь там Дуда, говорячи про королівського управителя, назвав того злодієм і наволоччю. Ґеральт вислухав спокійно, киваючи в удаваній зосередженості, поставив кілька запитань, що стосувалися головним чином доріг і топографії місцини, після чого встав і підморгнув Любистку. — Ну, то бувайте, добрі люди, — сказав. — Скоро повернуся, тоді й побачимо, що можна буде зробити. Вони від'їхали вздовж халуп і тинів мовчки, супроводжувані гавкотом собак і криками дітей. — Ґеральте, — озвався Любисток, уставши у стременах і зірвавши налите яблуко з гілки, що стирчала з-за огорожі саду. — Ти всю дорогу нарікав, наче тепер доводиться все важче з пошуками занять. А з того, що я мить тому почув, випливає, що тут ти можеш працювати до зими, та ще й без передиху. Ти б заробив трохи грошенят, я мав би непогані теми для балад. Чому ж, поясни мені, ми їдемо далі? — Я не заробив би тут ані шеляга, Любистку. — Чому? — Бо в тому, що вони говорили, не було ані слова правди. — Вибач? — Жодне зі створінь, про які вони говорили, не існує. — Та ти жартуєш! — Любисток виплюнув кісточку й кинув недогризком у плямисту дворнягу, занадто завзяту до кінських бабок. — Ні, це неможливо. Я придивлявся до тих людей, а в людях я розбираюся. Вони не брехали. — Ні, — погодився відьмак. — Не брехали. Глибоко вірили в усе. Що не змінює факту. Поет певний час мовчав. — Жодна з тих потвор… Жодна? Того бути не може. Щось із того, про що вони казали, має існувати. Хоча б одне! Визнай. — Визнаю. Одне тут є напевне. — Ха! Що? — Нетопирі. Вони виїхали за останні тини, на гостинець, що звивався серед огорож жовтих від рапсу й неспокійних від вітру полів збіжжя. Дорогою, назустріч, тяглися завантажені вози. Бард поклав ногу на луку сідла, спер лютню на коліно і бринькав тепер на струнах тоскну мелодію, час від часу махаючи дівулям, які йшли, хихотячи й підіткавши спідниці, узбіччями — із граблями на міцних плечах. — Ґеральте, — сказав він раптом. — Але ж потвори є. Може, їх не стільки, як колись, може, не чигають вони за кожним деревом у лісі, але ж вони — є. Існують. Чому ж виходить так, що люди додатково вигадують і тих, яких не існує? Більше того, вони ще й вірять у те, що вигадують? Га? Ґеральте із Рівії, славетний відьмаче? Ти не задумувався над причиною? — Задумувався, славетний поете. І ту причину я знаю. — Цікаво. — Люди, — Ґеральт відвернувся, — люблять вигадувати потвор і потворності. Тоді самі собі здаються менш потворними. Коли напиваються як чіп, ошукують, крадуть, луплять дружину віжками, морять голодом стару бабцю, забивають сокирою впійманого у капкан лиса чи нашпиговують стрілами останнього на світі єдинорога, люди полюбляють думати, що потворніша за них усе ж Мора, яка входить до хат на світанку. Тоді якось легше стає їм на серці. І легше стає жити. — Я запам'ятав, — сказав Любисток, помовчавши хвилину. — Доберу риму і складу про те баладу. — Склади. Але не розраховуй на оплески. Вони їхали повільно, але скоро зникли з очей останні халупи поселення. Незабаром перетнули лінію лісистих узгір'їв. — Ха! — Любисток стримав коня і роззирнувся. — Глянь, Ґеральте. Хіба не чудово? Ідилія, хай мене дияволи. Око радіє! Місцевість за узгір'ям плавно спускалася у напрямку рівних пласких полів, посічених мозаїкою різнокольорового збіжжя. Посередині, округло й правильно, наче листок конюшини, дзеркально блищали плеса трьох озер, оточених темними смугами вільхових заростей. Горизонт окреслювала імлиста синя лінія гір, що височіли над чорними безформними просторами бору. — Їдьмо, Любистку. Гостинець вів просто до озер, уздовж греблі й схованих у вільшанику ставків, де повно було галасливих качок-крижнів, широконісок, чапель і пірникоз. Багатство пір'їстої звірини дивувало, бо ж усюди помітні були сліди діяльності людини — греблі доглянуті, обкладені фашиною, перемички зміцнені камінням та колодами. Дренажі при ставках не прогнили, весело дзюркотіли водою. У приозерному очереті було видно човни та помости, а на плесах стирчали жердини поставлених сіток та ятерів. Любисток раптом обернувся. — Хтось за нами їде, — сказав збуджено. — На возі. — Нечувано, — зіронізував відьмак, не оглядаючись. — На возі? А я думав, що тутешні їздять на нетопирах. — Знаєш, що я тобі скажу? — буркнув трубадур. — Що ближче до краю світа, то ти стаєш дотепніший. Страшно подумати, до чого дійде! Їхали вони неспішно, а запряжений двійкою плямистих коників віз був порожнім, тож наздогнав їх швидко. — Тпру-у-у! — Чоловік на возі стримав коней одразу ж за ними. Носив він кожух на голе тіло й мав волосся аж до брів. — Славимо милостивих богів! — І ми, — відповів Любисток, знайомий зі звичаєм, — славимо. — Як хочемо, — буркнув відьмак. — Звуся Кропивник, — повідомив візник. — Я-тко до вас приглядався, яко ви зі старостою з Верхнього Посаду балакали. Знаю, що ви-тко — відьмак. Ґеральт відпустив віжки й дозволив кобилі пофоркати на придорожню кропиву. — Чув я, — продовжував чоловік у кожуху, — як вам староста казочки балакали. На лички ваші-тко дивився, і не дивно мені було. Давно такої дурні й побрехеньок я-тко не чув. Любисток засміявся. Ґеральт пильно дивився на хлопа, нічого не кажучи. Хлоп, званий Кропивником, відкашлявся. — Не хтіли б ви найнятися на справжню, порядну роботу, пане відьмаче? — запитав. — Я дещо для вас-тко маю. — Що ж саме? Кропивник очей не спустив. — Про справи на гостинцю погано балакається. Їдьмо до мене, у Нижній Посад. Там поговоримо. Вам-тко й так тудою дорога. — Звідки така впевненість? — Звідти, що тута іншої дороги нема, а ваші коні в тамтий бік мордами, а не хвостом обернені. Любисток знову засміявся. — Що ти на те скажеш, Ґеральте? — Нічого, — сказав відьмак. — На гостинці погано балакається. Тож в дорогу, пане Кропивнику. — В'яжіть коней до борту та усідайтеся на віз, — запропонував хлоп. — Вдобніше буде. Чом би жопу в сідлі бити? — Свята правда. Вони вдряпалися на віз. Відьмак із насолодою випростався на соломі. Любисток, імовірно, побоюючись забруднити свій елегантний зелений кубрак, усівся на дошці. Кропивник цмокнув на коней, віз заторохтів по зміцненій колодами греблі. Вони переїхали міст над зарослим лататтям і ряскою каналом, минули смугу скошених лугів. Далі, скільки оком кинути, тягнулися оброблені поля. — Вірити не хочеться, що це край світу, кінець цивілізації, — сказав Любисток. — Тільки глянь, Ґеральте. Жито наче золото, а в тій кукурудзі й хлоп на коні сховався б. Чи ота ріпа, глянь, яка величезна. — Знаєшся на рільництві? — Ми, поети, мусимо знатися на всьому, — зверхньо заявив Любисток. — Інакше ми б себе компрометували, пишучи. Учитися треба, дорогенький мій, учитися. Від рільництва залежить доля світу, тож на рільництві знатися добре. Рільництво годує, одягає, оберігає від холоду, спонукає до розваг і підтримує мистецтво. — З тими розвагами й мистецтвом ти трохи перебрав. — А з чого ж горілку женуть? — Зрозумів. — Замало розумієш. Учися. Глянь на ті фіолетові квітки. То люпин. — Насправді то вика, — втрутився Кропивник. — Що, люпинчику ви-тко не бачили, чи як? Але в одному ви правенькі, пане. Родиться тут усе з усіх сил і росте так, що аж мило. Тому й кажуть: Долина Квітів. Тому тут наші діди й поселилися, ельфів з-тута перед тим вигнаши. — Долина Квітів, чи Дол Блатанна. — Любисток тицьнув ліктем відьмака, який простягся на соломі. — Ти помітив? Ельфів з-тута вигнаши, але стару ельфійську назву не узнаши за необхідне зміниши. Брак фантазії. А як тут вам із ельфами живеться, хазяїне? Вони ж тут у вас у горах, за межею. — Не мішаємось одні до других. Вони собі — ми собі. — Найкращий вихід, — сказав поет. — Правда, Ґеральте? Відьмак не відповів. — Дякуємо за частування. — Ґеральт облизнув кістяну ложку й поклав її у порожню миску. — Дякуємо стократно, господарю. А тепер, якщо дозволите, перейдемо до справи. — Ага, можна, — погодився Кропивник. — Що, Дуне? Дун, старший Нижнього Посаду, величезний чолов'яга з понурим поглядом, кивнув дівкам, ті поспіхом зібрали зі столу посуд і залишили світлицю на явний жаль Любистка, який від початку бесіди шкірив до них зуби й смішив їх невибагливими жартами. — Тож я слухаю, — сказав Ґеральт, дивлячись у вікно, звідки чулися стукіт сокир і звук пилки. На подвір'ї кипіла якась робота з деревиною, різкий смоляний дух долинав аж у хату. — Кажіть, чим можу прислужитися. Кропивник глянув на Дуна. Старший селища кивнув і відкашлявся. — Ага, воно-тко отакочки є, — промовив. — Є тут єдне таке поле… Ґеральт копнув під столом Любистка, який уже готувався ущипливо прокоментувати. — Поле, — продовжував Дун. — Добре кажу, Кропивнику? Лежало те поле довгий час під паром, але заорали його-тко й тепер саджаємо тамочки коноплі, хміль і льон. Шмат поля, кажу вам. Аж до самого бору сягає… — І що? — не витримав поет. — Що воно на тому полі? — Ага. — Дун підвів голову, пошкріб за вухом. — Ага, ґрасує там диавол. — Що? — пирхнув Любисток. — Що-що? — Я ж кажу. Диавол. — Який диавол? — А який має бути? Диавол, і все тут. — Дияволів немає! — Не втручайся, Любистку, — сказав Ґеральт спокійним голосом. — А ви кажіть далі, мосьпане Дуне. — Я ж кажу: диавол. — Це я вже знаю. — Ґеральт, якщо хотів, міг бути надзвичайно терплячим. — Розкажіть, який він, звідки взявся, чим вам шкодить. По порядку, як ваша ласка. — Ага. — Дун підняв кордубату долоню і почав рахувати, по черзі відгинаючи пальці, з помітним зусиллям. — По черзі, отож-бо й вірно, мудрий з вас-тко чоловік. Ага, так. Вигляда він, пане, як диавол, випиши-вималюй диавол. Звідки взявся? Та знізвідки. Бах, трах, брах — і дивимося: диавол. А шкодити він-тко нам майже не шкодить. Щоб занадто. Буває, навіть допомагає. — Допомагає? — зареготав Любисток, намагаючись витягнути муху з пива. — Диявол? — Не втручайся, Любистку. Кажіть далі, пане Дуне. У який спосіб допомагає вам отой, як ви кажете… — Диавол, ага, — повторив із натиском кмет. — А допомагає він-тко так: ґрунт удобрює, землю спушує, кротів нищить, птахів колошкає, ріпу та буряки доглядає. Та й гусінь, що у капусті плодиться, з'їдає. Але капусту також, по правді, з'їдає. Ніц, аби б жерти. Як то диявол. Любисток знову зареготав, після чого клацнув пальцями й кинув виловленою з пива мухою у кота, що спав біля вогню. Кіт розплющив одне око й презирливо глянув на барда. — Однаково ж, — спокійно сказав відьмак, — готові ви мені заплатити, щоби позбутися того диявола, так? Іншими словами, не бажаєте його поблизу? — А хто ж би, — Дун глянув похмуро, — хтів диавола на батьківському спадку? Наша земля з діда-прадіда, королівським наказом віддана, і диаволу до неї — ніц! Плювати нам на його-тко допомогу, бо що ж, ми самі рук не маємо? А це ж, пане відьмаче, не диавол, а злостиве бидло, і в голові в нього, перепрошую, засрано так, що й витримати важко. Зрання не відомо, що йому-тко назавтра в макітру стрелить. Бо ж, пане, або у колодязь напаскудить, або за дівками ганяє, лякає, погрожує, що трахне. Краде, пане, худобу й збіжжя. Нищить, псує, набридає, на греблі риється, ями копає, наче ондатра чи бобер якийсь, вода з одного ставка повністю витекла, і коропи поснули. У стогу люльку палив, сучий син, з димом все сіно пустив… — Розумію, — перебив Ґеральт. — Тож таки заважає. — Ні, — покрутив Дун головою. — Не заважає. Пустує тільки, ось що. Любисток відвернувся до вікна, стримуючи сміх. Відьмак мовчав. — А, що тут базікати, — відгукнувся Кропивник, який мовчав до цього часу. — Ви ж відьмак, ні? То наведіть із тим диаволом порядок. Шукали ви роботи у Верхньому Посаді, я сам чув. То роботу ви й маєте. Заплатимо вам-тко, скільки треба. Але зважте, ми не хочемо, аби ви-тко диавола вбили. Що ні — то ні. Відьмак підняв голову й паскудно посміхнувся. — Цікаво, — сказав. — Так би мовити, нещоденно. — Що? — зморщився Дун. — Нещоденно. Звідки таке милосердя? — Не лзя вбивати, — Дун набурмосився сильніше, — бо у цій Долині… — Не лзя — і все-тко, — перебив його Кропивник. — Тільки схопіть його, пане, або вигоньте за сьому гору. А ми при оплаті вас-тко не зобидімо. Відьмак мовчав, не перестаючи посміхатися. — Домовились-тко? — спитав Дун. — Спочатку я хотів би на нього глянути, на того вашого диавола. Кмети перезирнулися. — Ваше право, — сказав Кропивник і устав. — І воля ваша. Диавол ночами по всіх усюдах тут гуляє, але вдень десь у коноплях сидить. Або серед старих верб на болоті. Там на нього можете глянути. Не станемо вас підганяти. Хочете відпочити — то відпочивайте скільки забажаєте. Ані зручностей, ані їдла ми для вас не пошкодуємо, відповідно до закону гостинності. Тож — лишайтеся. — Ґеральте. — Любисток зіскочив із табурета, виглянув на подвір'я, на кметів, які саме віддалялися від хати. — Я зовсім перестав тебе розуміти. Не минуло й дня, як ми розмовляли про уявних потвор, а ти раптом ангажуєшся ловити дияволів. А про те, що диявол, власне, — це вимисел, що він — створіння міфічне, про це ж знає кожен, окрім, видко, темних кметів. Що означає твій несподіваний запал? Готовий закластися, трохи тебе знаючи, що ти б не принизився до того, щоб дістати в такий спосіб нам нічліг, харч і прання? — І справді, — скривився Ґеральт. — Схоже на те, що ти мене вже трохи знаєш, співаче. — Тоді я не розумію. — А що тут розуміти? — Дияволів немає! — вигукнув поет, геть розбудивши кота. — Немає! Дияволів, диявол їх бери, не існує! — Правда, — посміхнувся Ґеральт. — Але я, Любистку, ніколи не міг опиратися спокусі поглянути на щось, чого не існує. — Одне напевне, — пробурмотів відьмак, обвівши поглядом сплутані конопляні джунглі, що розкинулися попереду. — Цей диявол — не дурень. — З чого ти робиш такий висновок? — зацікавився Любисток. — Із того факту, що сидить він у непрохідній гущавині? Та в будь-якого зайця стане на те розуму. — Йдеться про спеціальні властивості конопель. Таке величезне поле емітує сильну антимагічну ауру. Більшість заклять тут не спрацює. А там, глянь, бачиш ті тички? То хміль. Пилок із шишок хмелю діє схоже. Готовий закластися, що це не випадковість. Лайдак відчуває аури й знає, що тут він у безпеці. Любисток відкашлявся, поправив штани. — Цікаво, — сказав він, чухаючи лоба під капелюшком. — Як ти за те візьмешся, Ґеральте? Ніколи я ще не бачив тебе у роботі. Б'юсь об заклад, що ти трохи знаєшся на ловах дияволів. Намагаюся пригадати собі якісь старовинні балади. Була одна така, про диявола й бабу, непристойна, але кумедна. Баба, уявляєш собі… — Давай-но без баби, Любистку. — Як скажеш. Хотів лише допомогти, нічого більше. А старовинними пісеньками не слід легковажити, у них накопичено мудрість поколінь. Є балада про парубка на ймення Йолоп, який… — Припини балакати. Час братися до роботи. Відпрацьовувати харч і прання. — Що хочеш зробити? — Трохи понишпорю у коноплях. — Оригінально, — пирхнув трубадур. — Хоч і не витончено. — А ти б як за це взявся? — З розумом, — надувся Любисток. — Спритно. Облавою, наприклад. Вигнав би диявола з гущавини, а в чистому полі наздогнав би його верхи, взяв на аркан. Що про це думаєш? — У цілому концепція цікава. Хтозна, може, й дієва, якби ти захотів узяти участь у ловах, бо для такої операції треба щонайменше двох. Але поки що ми не полюємо. Поки що я хочу зорієнтуватися, що воно таке, отой диявол. Тому мені треба понишпорити в коноплях. — Гей! — Бард тільки щойно це зауважив. — Ти меча не взяв! — А навіщо? Я теж знаю балади про дияволів. А ні баба, ні парубок на ймення Йолоп мечами не користувалися. — Гм-м… — Любисток розгледівся. — Ми мусимо пхатися у саму оту гущавину? — Ти не мусиш. Можеш повертатися у село й чекати на мене там. — О, ні, — запротестував поет. — Втратити таку нагоду? Я також хочу побачити диявола, переконатися, чи насправді він такий страшний, як його малюють. Я питав, чи нам обов'язково треба продиратися крізь коноплі, якщо там уже є стежка. — І справді. — Ґеральт заслонив очі долонею. — Є стежка. Скористаємося нею. — А якщо то дияволова стежка? — То краще. Не ходитимемо даремно. — Знаєш, Ґеральте, — теревенив бард, крокуючи за відьмаком вузькою нерівною стежиною серед конопель. — Я завжди думав, що «диявол» — це тільки метафора, яку вигадали, щоб було чим лаятися. «Дияволи взяли», «хай йому диявол», «до диявола». Ми так говоримо на загальній. Половинчики, коли бачать гостей, які йдуть до них, говорять: «Знову когось дияволи несуть». Ґноми лаються: «Düwel hoael», коли їм щось не вдається, а кепський товар називають «Düwelsheyss». А на Старшій Мові є таке прислів'я: «A d'yaebl aep ar-se», що означає… — Я знаю, що воно означає. Перестань патякати, Любистку. Любисток замовк, зняв прикрашений пером чаплі капелюшок, обмахнувся ним і витер спітніле чоло. У гущавині панувала важка, волога, задушлива спека, яку ще більше посилював запах квітучих трав і бур'янів. Стежка трохи вильнула й відразу за поворотом закінчилася невеличкою, витоптаною в гущавині галявиною. — Глянь, Любистку. У самому центрі галявини лежав чималий плаский камінь, а на ньому кілька глиняних мисочок. Між мисочками — це впадало у вічі — стояла майже до кінця спалена лойова свічка. Ґеральт бачив приклеєні до плям розтопленого сала зерна кукурудзи й бобів, та інші, кісточки й насіннячка, що не можна було розпізнати. — Я так і думав, — пробурмотів він. — Йому приносять жертви. — Справді, — сказав поет, вказуючи на свічку. — Ставлять дияволу свічку. Але годують його, як бачу, зернятками, наче чижика якогось. Зараза, що за холерний хлів. Усе тут аж липне від меду й дьогтю. Що… Наступні слова барда заглушило грізне гучне бекання. У коноплях щось зашурхотіло й затупало, а потім з гущавини вигулькнуло найдивовижніше створіння, яке тільки Ґеральту доводилося бачити. Створіння мало десь трохи більше ніж сажень зросту, витрішкуваті очі, козині роги й бороду. Також і рухливі, роздвоєні й м'які губи наштовхували на думку про козу. Нижню частину тіла вкривало довге густе темно-руде волосся аж до роздвоєних ратиць. Дивовижа ця мала ще й довгого хвоста з китицею, яким тепер енергійно махала. — Ук! Ук! — гукнуло створіння, перебираючи ратицями. — Чого вам? Геть, геть, на роги візьму, ук, ук! — Тебе хтось під жопу копнув, козлику? — не витримав Любисток. — Ук! Ук! Бе-е-е-е! — забекав козеріг. Важко було зрозуміти, що це: підтвердження, заперечення чи ж бекання мистецтва заради. — Замовчи, Любистку! — гарикнув відьмак. — Ані слова. — Блеблеблебеееее! — люто заклекотіло створіння, а його верхня губа широко розійшлася, показуючи жовті кінські зуби. — Ук! Ук! Ук! Блеубеееублеуууубеее! — Ото так, — кивнув Любисток. — Шарманка й дзвіночок — твої. Повертатимешся додому — забирай. — Перестань, холера тебе візьми, — прошипів Ґеральт. — Ти все псуєш. Залиш дурні жарти собі… — Жарти!!! — люто проревів козеріг і підскочив. — Жарти, беее, бееее! Нові жартівники прийшли, га? Принесли кульки залізні? Я вам дам кульок залізних, лайдаки, ук, ук, ук! Жартів вам схотілося, бееее? Маєте жарти! Маєте ваші кульки! Маєте! Створіння підскочило й різко махнуло рукою. Любисток завив й усівся на стежці, тримаючись за чоло. Створіння забекало, махнуло знову. Біля вуха Ґеральта щось свиснуло. — Маєте ваші кульки! Бееее! Залізна кулька десь дюймового діаметру гепнула відьмака в плече, наступна вдарила Любистка в коліно. Поет брудно вилаявся і кинувся навтьоки. Ґеральт без зволікання побіг за ним, а кульки свистіли над їхніми головами. — Ук! Ук! Бееее! — верещав козеріг, підскакуючи. — Я вам дам кульки! Жартівники срані! Кулька свиснула в повітрі. Любисток вилаявся ще брудніше, хапаючись за потилицю. Ґеральт кинувся убік, у коноплі, але не ухилився від снаряду, що поцілив його в лопатку. Треба визнати, що кидався диявол надзвичайно влучно й мав, здається, невичерпний запас кульок. Відьмак, присівши у гущавині, ще почув тріумфальне бекання диявола-переможця і відразу свист чергової кульки, прокльони й тупіт ніг Любистка, який тікав стежкою. А потім настала тиша. — От знаєш, Ґеральте… — Любисток приклав до лоба охолоджену у відрі підкову. — На це я не сподівався. Ця рогата потвора з козиною бородою, цей цап кудлатий, гнав тебе, наче якогось молокососа. А я по лобі отримав. Глянь, яка ґуля! — Ти мені її вшосте показуєш. І цікавішою, ніж першого разу, вона не виглядає. — Який ти милий. А я думав, що біля тебе буду в безпеці. — Я не просив лізти зі мною у коноплі. Натомість просив, аби ти тримав свого лихого язика за зубами. Ти не послухав — тепер терпи. І мовчки, будь ласка, бо вони саме йдуть. До світлиці увійшли Кропивник і огрядний Дун. За ними дріботіла сивенька й покручена, наче крендель, бабця, яку вела світловолоса й на диво худа дівчина-підліток. — Мосьпане Дуне, мосьпане Кропивнику, — почав відьмак без вступу. — Перш ніж вирушити, я запитував, чи не намагалися ви самостійно вжити якихось заходів щодо вашого диявола. Ви відповіли, що не робили нічого. Я маю підстави вважати, що було інакше. Чекаю пояснень. Поселенці пошепотілися між собою, після чого Дун відкашлявся у кулак і ступив уперед. — Ви-тко, панство, праві. Пробачення просимо. Збрехали ми, бо стидко нам було. Хтіли ми-тко самі диавола перехитрити, так зробити, аби пішов він від нас геть… — Яким чином? — У нас у Долині, — повільно сказав Дун, — уже об'являлися раніше страшидла. Дракони летючі, в'юни земні, бурдалаки, упирі, паюки огромнезні й змії різні. А ми завжди чину на всіляку мерзоту в нашій книзі шукали. — У якій книзі? — Покажіте книгу, бабуню. Книгу, кажу. Книгу! Грець мене зараз візьме! Глуха, наче пень! Лілє, скажи бабці, щоби книгу показала! Світловолоса дівчина висмикнула велику книгу з гачкуватих бабчиних пальців і подала відьмакові. — У книзі тій, — продовжував Дун, — котру в роді нашому маємо ми з часів незапам'ятних, є способи проти усіх потвор, чар і чудацтв, які на світі були чи й будуть. Ґеральт покрутив у руках важке, грубезне, обросле жирним пилом томище. Дівчина все ще стояла перед ним, мнучи в долонях фартушок. Була вона старшою, ніж йому спочатку здалося, — в оману ввела її філігранна постать, що так відрізнялася від дебелої статури інших дівчат із поселення, напевне її одноліток. Він поклав книгу на стіл і перегорнув важку дерев'яну обкладинку. — Глянь-но на те, Любистку. — Перші Руни, — оцінив бард, зазираючи йому через плече, із підковою, все ще прикладеною до чола. — Найстарше письмо, що вживалося до часів запровадження новочасного алфавіту. Базується на ельфійських рунах і ґномських ідеограмах. Кумедний синтаксис, але так тоді говорили. Цікаві ілюстрації й ілюмінації. Нечасто зустрінеш щось таке, Ґеральте, а якщо вже зустрінеш, то у храмових бібліотеках, а не по селах на краю світа. На всіх богів, звідки таке маєте, любі поселяни? Не хочете ж нас запевнити, що вмієте це читати? Бабцю? Умієш ти читати Перші Руни? Умієш читати будь-які руни? — Що-о-о? Світловолоса дівчина наблизилася до бабці й прошепотіла їй щось на вухо. — Читати? — Старенька показала в усмішці беззубі ясна. — Я? Ні, золотко. Того мистецтва я-тко не навчена. — Поясніть мені, — сказав Ґеральт холодно, повертаючись до Дуна та Кропивника, — яким чином ви користуєтеся книгою, не вміючи читати руни? — Найстарша бабка завжди знає, що у книзі стоїть, — похмуро сказав Дун. — А тому, що знає, учить якусь молоду, коли самій їй-тко час уже в землю. Самі бачите, нашій бабці вже час. Тож бабця пригріла Ліле й учить її. Але поки що бабця зна краще. — Стара відьма й молода відьма, — пробуркотів Любисток. — Якщо я добре зрозумів, — недовірливо промовив Ґеральт, — бабця знає усю книгу напам'ять? Так? Бабуню? — Усю ні, де б там, — відповіла бабця, знову за допомогою Ліле, — тільки те, що біля образка стоїть. — Ага. — Ґеральт навмання відкрив книгу. На надірваній сторінці було зображено строкату свиню з рогами у формі ліри. — Тож похваліться, бабуню. Що воно тут написано? Бабця зашамкотіла, придивилася до картинки й заплющила очі. — Тур рогатий, альбо таурус, — процитувала. — Неуками зюбрем званий облудно. Роги має і бодає ними… — Досить. Дуже добре, справді. — Відьмак перегорнув кілька злиплих сторінок. — А тут? — Хмарники й планетники розмаїті є. Ті дощ ллють, тамті вітер сіють, овамті перуни мечуть. Хочаши врожай від них ухоронити, візьми ніж залізний, новий, лайна мишачого лота три, чаплі сивої смальцю… — Добре, браво. Гм… А тут? Що воно є? На картинці було намальоване нечесане страшидло на коні, із величезними баньками і ще більшими зубами. У правиці страшидло тримало чималий меч, у лівій — мішок із грошима. — Ведьжмак, — заплямкала бабця. — Яко відьмаком дехтим зовоши. Взивати його небезпечно дуже, але ж треба, бо коли проти огидства й потвори нічим не зарадиши, ведьжмак зарадиши. Слідкувати аби треба… — Досить, — буркнув Ґеральт. — Вистачить, бабуню. Дякую. — Ні-ні, — запротестував Любисток зі злорадною посмішкою. — Як там далі йдеться? Цікавенна книга! Кажіть, бабуню, кажіть. — Е-е-е… Слідкувати аби треба, даби ведьжмака не дотикатися, бо від тего запаршивіти можна. І дівок пред ним вкрити, бо ведьжмак хтивий є понад всельку міру… — Збігається, до останньої літери, — засміявся поет, а Ліле, як здалося Ґеральту, ледь помітно усміхнулася. — …понад всельку міру і на злото ласий, — бурмотіла бабця, примружившись, — тож не давати онему більше як: за утопця срібний грош або півторака. За котолака: срібних грошей два. За вемпира: срібних грошей штири… — Ото були часи, — буркнув відьмак. — Дякую, бабуню. А тепер покажіть нам, де тут про диявола мова і що та книга про дияволів мовиши. Бо того разу я-тко радий був би більше почутиши, бо ж цікавлюся, якого то способу ви-тко на нього ужили. — Обережно, Ґеральте, — пирхнув Любисток. — Починаєш наслідувати цей жаргон. Це заразна манера. Бабця, ледь стримуючи тремтіння руки, перегорнула кілька сторінок. Відьмак і поет схилилися над столом. І справді, на сторінці фігурував метальник кульок, рогатий, волохатий, хвостатий і хижо усміхнений. — Диавол, — проказала бабця. — Також званий рокітом та сільваном. Проти худоби й домової городини шкідник великий і надокучливий. Хчаши його з землі вигнати, тако вчини… — Ну-ну, — пробурмотів Любисток. — Увізьмиши горіхів єдну жменю, — продовжувала бабця, ведучи пальцем по пергаменту, — також увізьмиши кульок залізних жменю другу. Меду кухву, дьогтю — другу. Мидла сірого судок, творогу — другий. Куди диавол сидить, ходьши нічною порою. І горіхи почни їсти. Враз диавол, кторий ласий є, прибіжить і запиташи, смачно лі. Вончас дай онему кульок залізних… — А щоби вас холера, — буркнув Любисток. — А щоби вас покрутило… — Тихо, — сказав Ґеральт. — Ну, бабуню. Далі. — …зубів надламавши, диавол, бачаши, яко мед ти їси, такоже меду запрагне. Дай онему дьогтю, а сам творог їж. Як почуєш скоро, як дияволу унутрі бурчить і корчить, робиши вигляд, якоби то ніц. А захочеши диавол творогу, дай онему мила. По милові диавол не втримає… — Добралися до мила? — перебив Ґеральт із кам'яним обличчям, повернувшись у бік Дуна й Кропивника. — Та де там, — простогнав Кропивник. — Тільки до кульок. Ох, пане, і дав він-тко нам на горіхи, як кульку вгриз… — А хто вам казав, — розсердився Любисток, — давати йому-тко стільки кульок? Написано в книзі: увізьмиши кульок залізних жменю другу. А ви-тко онему мішок отих кульок дали! Ви-тко йому амуніції без малого на два роки забезпечили, дурні! — Обережно, — посміхнувся відьмак. — Наслідуєш жаргон. Це заразно. — Дякую. Ґеральт раптом підвів голову й зазирнув в очі дівчини, що стояла поряд із бабцею. Ліле не відвела погляду. Очі мала ясні й насичено сині. — Навіщо ви жертвуєте дияволу зерно? — запитав він різко. — Адже видно, що він типове травоїдне. Ліле не відповіла. — Я поставив запитання, дівчино. Не бійся, від розмови зі мною не паршивіють. — Не питайте її ніц, панове, — відгукнувся Кропивник занепокоєно. — Ліле… Вона… Вона дивна. Не відповість вам, не примушуйте її. Ґеральт не зводив із Ліле очей, а Ліле не відводила погляду. По спині відьмакові пробігло тремтіння, уповзло на шию. — Чому не пішли ви на диявола з вилами та дрючками? — підвищив він голос. — Чому не поставили на нього сильце? Якби ви тільки схотіли, його цап'яча довбешка була б уже нахромлена на кілок, як страшидло на ворон. Мене ви попередили, щоб я не намагався його вбити. Чому? Це ти їм заборонила, вірно, Ліле? Дун піднявся з лавки. Головою сягав стелі. — Вийди, дівко, — буркнув він. — Забирай бабцю і вийди звідси! — Хто вона, мосьпане Дуне? — запитав відьмак, коли за бабцею і Ліле зачинилися двері. — Хто ця дівчина? Чому користується у вас більшою пошаною, ніж та холерна книга? — Не ваше діло. — Дун глянув на нього, й у погляді тому не було доброзичливості. — Мудрих жінок ви у себе в містах переслідуйте, на багаттях паліть. У нас того не було й не буде. — Ви мене не зрозуміли, — сказав відьмак холодно. — Бо я й не намагався, — буркнув Дун. — Я це помітив, — процідив Ґеральт, також не вдаючи сердечності. — Але одну важливу річ вам краще зрозуміти, мосьпане Дуне. Усе ще не пов'язує нас жодна угода, усе ще я не взяв жодних зобов'язань. Ви не маєте підстав уважати, що купили собі відьмака, який за срібний грош або півторак зробить те, що ви зробити не зуміли. Або не забажали. Або не можна вам. Аж ніяк, мосьпане Дуне. Не купили ви собі ще відьмака, і я не думаю, що вам те вдасться. Не з вашим небажанням розуміти. Дун мовчав, міряючи Ґеральте похмурим поглядом. Кропивник закашлявся, покрутився на лавці, шурхнув личаками по глинобитній долівці, а тоді раптово випростався. — Пане відьмаче, — сказав. — Не сердьтеся. Ми-тко розповімо вам, що і як. Дуне? Старший поселення кивнув, дозволяючи, й усівся. — Коли ми сюди їхали, — почав Кропивник, — ви-тко бачили, як тут усе росте, які тут врожаї знімають. Так воно тут завжди є — так, як в іншому місці непросто побачити, якщо можна взагалі побачити. Тож у нас саджанці й посівне зерно річ важна, ми-тко ними й данину платимо, і продаємо, і міняємо… — Що спільного те має з дияволом? — А має. Диавол раніше тільки набридав і по-дурному пустував, аж тут став зерно красти. Спочатку стали ми носити йому-тко потрошку на камінь у коноплях, думав я — нажереться і заспокоїться. Аж ніяк: крав далі, аж гуло. А вже як ми перед ним запаси ховати почали по сараям та стодолам, на три замки замкненим, то він-тко розлютився, пане, ричав, бекав, «ук-ук» волав, а коли він «ук-ук», тоді краще ноги у руки. Грозився… — …що трахати буде, — втрутився Любисток із широкою посмішкою. — Це також, — погодився Кропивник. — А ще про червоного півня згадував. Щоби довго не базікати: як він-тко красти не зміг, зажадав данину. Наказав зерно собі й інше добро носити аж мішками цілими. Тоді ми і розізлилися, та вирішили йому хвостату жопу придавити. Але… Кмет кашлянув та опустив голову. — Не тра крутити, — раптом відгукнувся Дун. — Погано ми-тко відьмака оцінили. Кажи все, Кропивнику. — Бабця заборонила диавола бити, — швидко сказав Кропивник. — Але ж ми знаємо, що то Ліле, бо бабця… Бібця тільки те говорить, що Ліле їй скаже. А ми-тко… Ви ж самі знаєте, пане відьмаче. Ми слухаємо. — Я помітив, — криво посміхнувся Ґеральт. — Бабця ваша може тільки підборіддям трясти та мимрити текст, якого й сама не розуміє. А на дівчину ви наче на скульптуру богині дивитеся, із відкритим ротом, уникаючи її очей, але намагаючись угадати її бажання. А бажання її — то для вас наказ. Хто вона, та ваша Ліле? — Ви ж угадали, пане. Віщунка. Ну, Мудра, значить. Але не кажіть про те нікому. Просимо вас. Якби воно до володаря дійшло, або ж, не дай боги, до намісника… — Не бійтеся, — серйозно сказав Ґеральт. — Знаю, у чому річ, і вас не видам. Дивні жінки й дівчата, які траплялися по селах і яких назвали віщунками або ж Мудрими, не користувалися надмірною симпатією у вельмож, котрі збирали данину й отримували зиски з рільництва. Рільники завжди зверталися до мудрих за порадами, майже у кожній справі. Вірили їм сліпо й безмежно. А ухвалені на основі таких порад рішення часто кардинально суперечили політиці панів та володарів. Ґеральт чув про радикальні й незрозумілі випадки — про винищення племінних стад, припинення сівби чи жнив і навіть про міграції цілих сіл. Тож володарі викорінювали «забобони», не вибираючи засобів. Кмети ж дуже швидко навчилися Мудрих переховувати. І слухати їх порад не припинили. Бо, як підказував досвід, одне було безсумнівним — у далекосяжній перспективі завжди виявлялося, що Мудрі мали рацію. — Ліле не дозволила нам диавола убити, — продовжував Кропивник. — Казала так зробити, як книга каже. Як знаєте, не вийшло. Були вже клопоти з володарем. Як ми-тко менше, ніж завжди, зерна у данину віддали, він мало ротяку не роздер, так репетував та погрожував. Тож ми про диавола йому-тко навіть не писнули, бо володар у нас суворий і на жартах аж ніяк не знається. А тоді ви нам і трапилися. Я питав Ліле, чи можна вас… найняти… — І що? — Сказала через бабцю, що спочатку повинна вона на вас-тко глянути. — І глянула. — Глянула. І признала вас, знаємо ми те, можемо зрозуміти, що Ліле признає, а що ні. — Вона до мене й слова не вимовила. — Ні до кого, окрім бабці, вона й слова ніколи не вимовила. Але якби вона вас не признала, то до світлиці нізащо не увійшла б. — Гм… — задумався Ґеральт. — Це цікаво. Віщунка, яка замість того, щоби віщувати, мовчить. Звідки вона у вас узялася? — Ми-тко не знаємо, пане відьмаче, — пробурмотів Дун. — Але з бабцею, як те старі пам'ятають, було так само. Попередня бабця також пригріла неговірку дівку, що невідомо звідки з'явилася. А та дівка — це зараз саме наша бабця. Дідо мій казали, що бабця отако-тко відроджується. Як ніби місяць на небі відроджується і щоразу новим є. Не смійтеся… — Я не сміюся, — покрутив головою Ґеральт. — Забагато я бачив, аби такі речі мене смішили. Я у ваші справи носа встромляти не думаю, мосьпане Дуне. Питаю тому, що хочу встановити зв'язок між Ліле та дияволом. Ви ж хіба й самі не зрозуміли, що такий зв'язок існує? Тож якщо вам потрібна ваша віщунка, можу вам одне порадити за диявола: ви мусите його полюбити. — Знаєте, пане, — сказав Кропивник, — тут не тільки про диавола йдеться. Ліле нікого не дозволяє кривдити. Жодну істоту. — Звичайно, — втрутився Любисток. — Бо всі віщунки походять із того самого кореня, що й друїди. А друїд, коли ґедзь із нього кров буде ссати, ще й смачного йому побажає. — Ви це точно сказали, — усміхнувся легенько Кропивник. — Влучно. Те саме було в нас із вепрами, що овочі рили. І що? Вигляньте у вікно: овочі наче писанки. Знайшовся спосіб, Ліле навіть не знає, який саме. Чого очі не бачать, того й серцю не жаль. Розумієте? — Розумію, — відповів Ґеральт. — Аякже. Але нічого не вийде. Ліле чи ні, а диявол ваш — це сільван. Рідкісне, але розумне створіння. Я його не вб'ю, мій кодекс те забороняє. — Якщо він розумний, — відгукнувся Дун, — достукайтеся до його розуму. — Саме так, — підхопив Кропивник. — Як диавол розум має, значить, по-розумному й зерно краде. Так ви-тко, пане відьмаче, довідайтеся, про що йому йдеться. Адже він того зерна не жере. Не стільки. Навіщо йому зерно? На зло нам чинить, чи як? Чого він бажає? Довідайтеся та виженіть його з околиць якимось відьмачим способом. Зробите те? — Спробую, — вирішив Ґеральт. — Але… — Але що? — Книга ваша, людоньки, застаріла. Розумієте, до чого я веду? — Як по правді, — буркнув Дун, — то не дуже. — То я вам розтлумачу. Отож, мосьпане Дуне, мосьпане Кропивнику, якщо ви розраховуєте, що допомога моя обійдеться у срібний грош чи півторак, то ви холерно помиляєтеся. — Гей! З гущавини пролунав шелест, гнівне «ук-ук» і потріскування тичок. — Гей! — повторив відьмак, завбачливо сховавшись. — Покажись-но, рокіто. — Сам ти рокіто! — Тоді як? Диявол? — Сам ти диявол! — Козеріг вистромив голову з конопель, шкірячи зуби. — Чого хочеш? — Порозмовляти. — Смієшся, чи як? Думаєш, не знаю, хто ти такий? Хлопи тебе найняли, щоби мене звідси викинути, га? — Точно, — признався Ґеральт байдуже. — І про те, власне, я хотів поговорити. Нужбо — домовимося? — Оно що тобі дошкуляє, — забекав диявол. — Хотів пирогів задарма поїсти? Зі мною такі номери не пройдуть, беее! Життя, людино, це змагання. Виграє кращий. Хочеш у мене виграти, то доведи, що ти кращий. Замість домовлятися — змагатися. Переможець диктує умови. Пропоную перегони, звідси й до старої верби на греблі. — Не знаю, де гребля і де стара верба. — Якби ти знав, я б перегонів не пропонував. Люблю змагатися, але не люблю програвати. — Я помітив. Ні, навипередки ми не бігатемо. Спекотно нині. — Шкода. То, може, позмагаємося іншим чином? — Диявол вишкірив жовті зуби й підняв із землі чималий камінь. — Знаєш гру «Хто голосніше гукне?» Я гукаю першим. Прикрий очі. — Маю іншу пропозицію. — Уважно слухаю. — Ти підеш звідси без змагань, перегонів і гукання. Сам, без примусу. — Запхай цю пропозицію a d'yeabl aep arse. — Диявол проявив знання Старшої Мови. — Я звідси не піду. Мені тут подобається. — Але ти занадто тут набешкетував. Перебрав із жартами. — Düweisheyss тобі до моїх жартів. — Сільван, як виявилося, знав також і ґномську. — А ціна твоїй пропозиції — стільки й що і Düweisheyss. Нікуди я не піду. Хіба що ти переможеш мене у якійсь грі. Дати тобі шанс? Пограємо у загадки, якщо ти силових ігор не любиш. Зараз загадаю тобі загадку, якщо відгадаєш її — ти виграв, а я звідси йду. Якщо тобі не вдасться — я залишаюся, а йдеш ти. Напруж мізки, бо загадка не з легких. Не встиг Ґеральт запротестувати, як диявол забекав, затупотів ратицями, шмагнув по землі хвостом і вимовив: — Рожеві листочки, крапчасті стручки, Росте в м'якій глині поблизу ріки, На довгій стеблині крапчастий цвіт. Коту не показуй, бо з'їсть на обід. — Ну, що воно таке? Угадуй! — Поняття не маю, — байдуже зізнався відьмак, навіть не намагаючись задуматися. — Може, в'юнкий горішок? — Невірно. Ти програв. — А як звучить справжня відповідь? Що має… гм… крапчасті стручечки? — Капуста. — Слухай-но, — гарикнув Ґеральт. — Ти починаєш діяти мені на нерви. — Я попередив, — зареготав диявол, — що загадка не з легких. Отож-бо. Я виграв, тож залишаюсь. А ти йдеш геть. Прощаюся без жалю. — Ще хвилину. — Відьмак непомітно встромив руку в кишеню. — А моя загадка? Я хоча б маю право на реванш? — Ні, — запротестував диявол. — З якого дива? Адже я можу не вгадати. Ти мене за дурня маєш? — Ні, — покрутив Ґеральт головою. — Я маю тебе за злостивого, зухвалого бовдура. Зараз пограємося у зовсім нову, невідому тобі гру. — Ха! Оце діло! Що за гра? — Гра зветься, — повільно промовив відьмак, — «Не роби іншому те, що й тобі неприємно». Очі можеш не заплющувати. Ґеральт зігнувся у блискавичному замаху, дюймова залізна кулька різко свиснула в повітрі й тріснула диявола просто межи рогів. Створіння гепнулося навзнак, наче громом бите. Ґеральт довгим стрибком, щучкою, кинувся між тичками та ухопив його за волохату ногу. Сільван забекав та зашарпався, відьмак сховав голову за плече, але у вухах йому таки задзвонило, бо диявол, хай і нікчемної статури, копнув із силою злобного мула. Він спробував вчепитися у ратицю, що била й копала, але не зумів. Козеріг заборсався, замолотив по землі руками й стусанув його знову, просто у чоло. Відьмак вилаявся, відчуваючи, як нога диявола вислизає з його пальців. Обидва покотилися в різні боки, із тріском ламаючи тички і плутаючись у конопляних стеблах. Диявол підскочив першим і кинувся, схиливши рогату голову. Але Ґеральт уже також певно стояв на ногах і без зусиль уник атаки, а тоді схопив створіння за ріг, сильно шарпнув, повалив на землю і притис колінами. Диявол забекав і плюнув йому просто в очі, та ще й таким способом, якого не посоромився б і верблюд із надміром слини. Відьмак рефлекторно відсахнувся, не відпустивши, втім, рогів диявола. Сільван, мотиляючи головою, ударив обома копитами назад і, що найдивніше, обома влучив. Ґеральт брудно вилаявся, але не звільнив захвату. Відірвав диявола від землі, притис до тичок, що тряслися, наче у пропасниці, і з усіх сил копнув у волохате коліно, після чого схилився і наплював йому просто в вухо. Диявол завив і заклацав тупими зубами. — Не роби іншому те… — видихнув відьмак, — …що й тобі неприємно! Граємо далі? — Блеблеблеееее!!! — Диявол булькотів, вив і завзято плювався, але Ґеральт міцно тримав його за роги й нагинав голову донизу, завдяки чому плювки диявола летіли йому ж на ратиці. Ті дерли землю, здіймаючи хмари куряви й трави. Наступні кільки хвилин минули в інтенсивному борюканні, обміні лайкою і копняками. Ґеральт якщо чомусь і радів, то виключно факту, що його ніхто не бачить, бо ж сцена виглядала занадто ідіотично. Черговий копняк роз'єднав і розкидав їх у протилежні боки гущавини конопель. Диявол знову випередив відьмака — звівся і кинувся навтьоки, помітно кульгаючи. Ґеральт, важко дихаючи і витираючи обличчя, кинувся навздогін. Продерся крізь коноплі й увірвався у хміль. Відьмак почув тупіт коня, що мчав галопом. Звук, на який очікував. — Сюди Любистку! Сюди! — закричав він. — У хміль! Раптом він побачив груди коня одразу перед собою, а наступної миті на нього наїхали. Він відштовхнувся від коня, наче від скелі, й упав навзнак, від удару об землю в очах у нього потемніло. Попри це перекотився набік, за хмелеві тички, уникаючи копит. Спритно підхопився, але в цю мить на нього наїхав другий вершник, знову зваливши. А потім хтось упав на нього, притиснувши до землі. А потім був блиск і різкий біль у потилиці. І темрява. Рот був повен піску. Коли схотів його виплюнути, зрозумів, що лежить обличчям до землі. Коли схотів ворухнутися, зрозумів, що зв'язаний. Трохи підняв голову. Почув голоси. Лежав він на лісовому смітті, одразу біля соснового стовбура. За якихось двадцять кроків стояло кілька розсідланих коней. Бачив їх крізь пір'їсту папороть, нечітко, але один із тих коней, безсумнівно, був гнідим Любистка. — Три мішки кукурудзи, — почув він. — Добре, Торкве. Дуже добре. Ти зумів. — Це ще не все, — сказав бекаючий голос, що міг бути лише голосом диявола-сільвана. — Глянь-но, Галарре. Ніби квасоля, але суцільно біла. І яка велика! А оце зветься рапс. Вони з того роблять олію. Ґеральт міцно заплющив і знову розплющив очі. Ні, це був не сон. Диявол і Галарр, ким би той не був, послуговувалися Старшою Мовою, мовою ельфів. Але слова «кукурудза», «квасоля» і «рапс» були на загальній. — А це? Що воно? — запитав той, кого звали Галарром. — Насіння льону. Льон, розумієш? Сорочки роблять із льону. Це набагато дешевше, аніж шовк, і міцніше. Метод обробки, як мені здається, доволі складний, але я визнаю, що і як. — Аби тільки прийнявся отой твій льон, аби не пропав у нас, як ріпа, — поскаржився Галарр, як і раніше користуючись чудернацьким волапюком. — Намагайся роздобути нові саджанці ріпи, Торкве. — Не бійся, — бекнув диявол. — Із цим тут проблеми немає, тут усе росте, наче холера. Роздобуду вам, не бійтеся. — І ще одне, — сказав Галарр. — Довідайся нарешті, у чому суть їхнього трипілля. Відьмак обережно підняв голову і спробував повернутися. — Ґеральте… — почув він шепіт. — Ти очуняв? — Любистку… — прошепотів у відповідь. — Де ми… Що з нами… Любисток тільки стиха застогнав. Із Ґеральта було досить. Він вилаявся, напружився й перекотився набік. Посеред галявини стояв диявол, який мав, як стало відомо, звучне ім'я Торкве. Завантажував на коней мішки, саки, в'юки. У цьому йому допомагав худорлявий високий єгомосць, що міг бути тільки Галарром. Він, почувши рух відьмака, повернувся. Волосся його було чорним, із помітним темно-синім відтінком. Мав він загострені риси й великі блискучі очі. І гострі кінчики вух. Галарр був ельфом. Ельфом з гір. Чистої крові Ен Сейдхе, представник Старшого Народу. Галарр не був єдиним ельфом поблизу. На краю галявини сиділо їх іще шестеро. Один потрошив Любисткові в'юки, другий бринькав на лютні трубадура. Інші, зібравшись навколо розв'язаного мішка, жадібно пожирали ріпу й сиру моркву. — Yanadain, Торувіель, — сказав Галарр, вказуючи рухом голови на в'язнів. — Vedran! Enn'l! Торкве підскочив і забекав. — Ні, Галарре! Ні! Філавандрель заборонив! Ти забув? — Ні, я не забув. — Галарр перекинув два зв'язані мішки через спину коня. — Але треба перевірити, чи, бува, вони не ослабили пута. — Чого ви хочете від нас? — застогнав трубадур, у той час як інший ельф, притиснувши його коліном до землі, перевіряв вузли. — Чому ви нас зв'язали? Що вам треба? Я Любисток, пое… Ґеральт почув звук удару. Повернувся, викручуючи шию. Ельфійка, що стояла над Любистком, мала чорні очі й волосся кольору воронового крила, що буйно спадало на плечі, тільки на скронях заплетене у дві тоненькі косиці. Носила вона короткий шкіряний кабатик поверх вільного крою сорочки із зеленого сатину й тісні вовняні легінси, заправлені в чоботи для верхової їзди. Стегна обмотала кольоровою хусткою, що сягала вище колін. — Que glosse? — запитала вона, дивлячись на відьмака і граючись руків'ям довгого кинджала на поясі. — Que l'en pavienn, el'ea? — Nell'ea, — заперечив він. — T'en pavienn, Aen Seidhe. — Ти чув? — Ельфійка повернулася у бік товариша, високого сіда, який навіть не думав перевіряти пута Ґеральта й бринькав на лютні Любистка з байдужим виразом на обличчі. — Ти чув, Ванадаіне? Мавполюд уміє говорити! Уміє навіть бути зухвалим! Сейдхе знизав плечима. Пір'я, що декорували його куртку, зашелестіло. — Ще одна причина, аби вставити йому кляп, Торувіель. Ельфійка схилилася над Ґеральтом. Мала вона довгі вії, ненатурально бліду шкіру й сухі потріскані губи. Носила довге намисто з різьблених шматочків золотої берези, нанизаних на ремінець, кілька разів обернене навколо шиї. — Ну, скажи щось ще, мавполюде, — прошипіла вона. — Побачимо, на що здатна твоя звикла гавкати горлянка. — А що, тобі привід потрібен, — відьмак із зусиллям перевернувся на спину й виплюнув пісок, — аби вдарити зв'язаного? Бий без приводу, я ж бачив, що це тобі подобається. Дай собі волю. Ельфійка випросталася. — На тобі я вже дала собі волю, до того ж коли руки у тебе були вільні, — сказала вона. — Це я наїхала на тебе конем і дала по пиці. І знай, що саме я з тобою покінчу, коли прийде час. Він не відповів. — Я б охоче пришила тебе зблизька, дивлячись в очі, — продовжувала ельфійка. — Але ти так страшно смердиш, людино. Я застрелю тебе з лука. — Твоя воля. — Відьмак стенув плечима, наскільки дозволяли йому мотузки. — Ти зробиш, що захочеш, шляхетна Ен Сейдхе. У зв'язану й нерухому ціль ти маєш влучити. Ельфійка встала над ним, розставивши ноги, схилилася й блиснула зубами. — Маю, — прошипіла. — І влучу, куди схочу. Але можеш бути певен, що не загинеш від першої стріли. І від другої. Намагатимуся, аби ти відчував, що помираєш. — Не підходь так близько, — скривився він, вдаючи огиду. — Страшно смердиш, Ен Сейдхе. Ельфійка відскочила, крутнула вузькими стегнами і з розмаху копнула його у бік. Ґеральт скорчився і скрутився, знаючи, куди саме вона має намір копнути його вдруге. Вдалося, отримав лише у стегно, але так, що аж зуби задзвонили. Високий ельф, який стояв поруч, акомпанував ударам різкими акордами на струнах лютні. — Облиш його, Торувіель! — забекав диявол. — Здуріла? Галларе, накажи їй припинити! — Thaesse! — крикнула Торувіель і копнула відьмака знову. Високий сід різко шарпнув струни, й одна порвалася із протяжним стогоном. — Досить! Досить, на богів! — нервово кричав Любисток, борсаючись і смикаючись у мотузках. — Чого ти знущаєшся з нього, дурна дівко? Дай нам спокій! А ти облиш мою лютню, добре? Торувіель повернулася до нього зі злою гримасою на потрісканих губах. — Музика! — гарикнула. — Людина, але музика! Лютніст! Вона мовчки вихопила інструмент з рук високого ельфа і з розмаху розтрощила лютню об стовбур сосни, кинула обплутані струнами рештки на груди Любисткові. — На коров'ячому рогові тобі грати, дикуне, а не на лютні. Поет сполонів, губи його затремтіли. Ґеральт, відчуваючи холодну лють, що здіймалася десь усередині, притягнув поглядом чорні очі Торувіель. — Що витріщаєшся? — просичала ельфійка, схиляючись. — Брудний мавполюде! Хочеш, щоб я виколола тобі ті гадючі очі? Намисто її зависло прямо над ним. Відьмак напружився, різко зірвався, ухопив намисто зубами й сильно смикнув, підгинаючи ноги і перекочуючись убік. Торувіель втратила рівновагу й звалилася на нього. Ґеральт борсався у мотузках, наче викинута на берег риба, притис ельфійку, відхилив голову назад так, що аж хруснуло в хребті, і з усієї сили вдарив її чолом в обличчя. Торувіель завила й захлинулася. Його жостко стягнули з неї, тягнучи за волосся та вбрання, підняли. Хтось його вдарив, він відчув, як перстень тне шкіру на вилиці, ліс перед очима затанцював і поплив. Устиг помітити, як Торувіель зривається на коліна, побачив кров, що текла в неї з носа й рота. Ельфійка вихопила кинджал з піхов, але раптом заклякла, згорбилася, схопилася за обличчя і звісила голову між колін. Високий ельф у прикрашеній строкатим пір'ям куртці вийняв кинджал із її руки, підійшов до відьмака, якого тримали. Посміхнувся, піднімаючи вістря. Ґеральт бачив його вже крізь червоне, кров з чола, розтятого об зуби Торувіель, заливала йому очі. — Ні! — забекав Торкве, підскакуючи до ельфа й виснучи на руці. — Не вбивай! Ні! — Voerle, Vanadain, — пролунав раптом гучний голос. — Quess aen? Caelm, evellienn! Галарр! Ґеральт повернув голову, наскільки дозволяла рука, що вчепилася в його волосся. На галявину виїхав білосніжний кінь, гриву мав довгу, м'яку, шовковисту, наче жіноче волосся. Волосся вершника, який сидів у багатому сідлі, було такого самого кольору, стягнуте на чолі стрічкою, оздобленою сапфірами. Торкве, побекуючи, підскочив до коня, ухопився за стремено й засипав біловолосого ельфа потоком слів. Сейдхе перервав його владним жестом й зіскочив з сідла. Наблизився до Торувіель, яку підтримували двійко ельфів, обережно відвів від її обличчя закривавлену хустку. Торувіель болісно зойкнула. Сейдхе покрутив головою і повернувся до відьмака, підійшов ближче. Його чорні палаючі очі блискотіли, неначе зорі, на блідому обличчі й були оточені синцями, наче він кілька ночей поспіль не знав сну. — Ти кусаєшся навіть зв'язаний, — сказав він тихо, позбавленою акценту спільною. — Наче василіск. Я зроблю з того висновки. — Торувіель почала, — забекав диявол. — Копала його, зв'язаного, наче розум втратила… Ельф знову жестом наказав йому мовчати. За його коротким наказом інші сіди перетягнули відьмака й Любистка під сосну, прикрутивщи пасками до стовбура. Потім усі схилилися біля пораненої Торувіель, заслонивши її. Ґеральт чув, як вона якоїсь миті крикнула й забилася у їхніх руках. — Я того не хотів, — сказав диявол, який лишився біля них. — Не хотів, людино. Не знав, що вони з'являться акурат тоді, коли ми… Коли вони тебе оглушили, а твого друга зв'язали, я просив, щоб вони кинули вас там, у хмелі. Але… — Вони не могли залишати свідків, — пробурмотів відьмак. — Вони ж нас не вб'ють? — застогнав Любисток. — Вони ж нас не… Торкве мовчав, ворушачи м'яким носом. — Холера, — знову застогнав поет. — Уб'ють нас? Про що йдеться, Ґеральте? Свідками чого ми стали? — Наш козлорогий приятель виконує у Долині Квітів особливу місію. Вірно, Торкве? На прохання ельфів краде насіння, саджанці, рільничі знання… Що ще, дияволе? — Що вдасться, — бекнув Торкве. — Усе, чого вони потребують. А покажи мені таку річ, якої вони не потребують. Вони голодують у горах, особливо взимку. А про рільництво й поняття не мають. Доки приручать яку-ніяку худобу чи птицю, доки повирощують щось на своїх гірських полях… Вони не мають на те часу, людино. — Хєр там мені є діло до їх часу. Що я їм зробив? — застогнав Любисток. — Що я їм поганого зробив? — Подумай добре, — сказав біловолосий ельф, наблизившись беззвучно. — І, може, ти сам зумієш відповісти собі на це запитання. — Він просто мститься за всі кривди, яких ельфи зазнали від людей, — криво посміхнувся відьмак. — Йому байдуже, кому мститися. Нехай тебе не вводять в оману його шляхетна зовнішність і вишукана мова, Любистку. Він нічим не відрізняється від тієї чорноокої, яка нас копала. Йому треба на комусь зігнати свою безсилу ненависть. Ельф підняв розбиту на друзки лютню Любистка. Хвильку дивився на знищений інструмент, нарешті відкинув його у кущі. — Якби я хотів дати волю ненависті чи бажанню помсти, — сказав він, граючись рукавичками з м'якої білої шкіри, — то увірвався б у долину серед ночі, спалив би посади й вирізав би мешканців. Дитяча забавка, вони навіть сторожі не виставляють. Не бачать і не чують нас, коли ходять до лісу. Чи може бути щось простіше, щось легше, аніж швидка, тиха стріла з-за дерева? Але ми не влаштовуємо на вас полювання. То ти, людино з дивними очима, влаштувала полювання на нашого приятеля, сільвана Торкве. — Ееее, це перебір, — бекнув диявол. — Яке там полювання. Побавилися ми трохи… — Це ви, люди, ненавидите усе, що відрізняється від вас, нехай навіть лише формою вух, — продовжував спокійно ельф, не звертаючи на козлорогого уваги. — Для того ви одібрали у нас нашу землю, вигнали нас із наших домівок, випхали у дикі гори. Ви зайняли нашу Дол Блатанна, Долину Квітів. Я — Філавандрель ен Фідайль зі Срібних Веж, з роду Фелеаорнів з Білих Кораблів. Нині, вигнаний і витіснений на край світу, я Філавандрель з Краю Світу. — Світ великий, — буркнув відьмак. — Можемо поміститися. Місця досить. — Світ великий, — повторив ельф. — Це правда, людино. Але ви той світ змінили. Спочатку змінювали ви його силою, вчиняли з ним так, як із усім, що потрапляло вам у руки. Тепер схоже, що світ почав до вас пристосовуватися. Прогнувся під вас. Піддався вам. Ґеральт не відповів. — Торкве каже правду, — продовжував Філавандрель. — Так, ми голодуємо. Так, загрожує нам погибель. Сонце світить інакше, повітря інше, вода вже не та вода, якою вона була. Те, що колись ми їли, що ми вживали, гине, дрібніє, пропадає. Ми ніколи не обробляли землі, не дерли її, на відміну від вас, людей, не роздирали сапами та сохами. Вам земля платить криваву данину. Нас вона обдаровувала. Ви видираєте з землі скарби силою. Для нас земля родила й квітла, бо нас вона кохала. Що ж, жодна любов не триває вічно. Але ми хочемо вижити. — Замість того щоб красти зерно, можна його купувати. Стільки, скільки ви потребуєте. Ви ж усе ще маєте багато речей, які люди незвичайно цінують. Ви можете торгувати. Філавандрель посміхнувся презирливо. — З вами? Ніколи! Ґеральт наморщився, ламаючи засохлу на щоці кров. — Хай вас дияволи візьмуть разом із вашою зухвалістю і презирством. Не бажаючи співіснувати, ви самі себе прирікаєте на погибель. Співіснувати, знайти своє місце — це ваш єдиний шанс. Філавандрель сильно нахилився вперед, очі його блиснули. — Співіснувати на ваших умовах? — запитав він інакшим, але все ще спокійним тоном. — Визнавши ваше домінування? Утративши свою ідентичність? Співіснувати — як хто? Раби? Парії? Співіснувати з вами через мури, якими ви відгородилися від нас у містах? Співіснувати з вашими жінками і йти за те на шибеницю? Незворушно дивитися, що відбувається на кожному кроці з дітьми — результатами такого співіснування? Чому ти уникаєш мого погляду, дивна людино? Як тобі вдається співіснувати з ближніми, від яких ти усе ж дещо відрізняєшся? — Справляюся. — Відьмак глянув йому просто в очі. — Якось справляюся. Бо мушу. Бо не маю іншого виходу. Бо якось я зумів угамувати у собі пиху й гординю інакшості, бо зрозумів, що пиха й гординя хоча і захист, але захист жалюгідний. Бо я зрозумів, що сонце світить інакше, бо щось змінюється, і не я є центром тих змін. Сонце світить інакше й світитиме, безглуздо кидатися на нього із сапою. Треба визнавати факти, ельфе, треба того навчитися. — Ви саме цього й прагнете, правильно? — Філавандрель стер зап'ястям піт, який виступив на блідому чолі над білими бровами. — Це ви бажаєте нав'язати іншим? Переконання, що прийшов ваш час, ваша людська ера та епоха, що те, що ви робите з іншими расами, настільки ж природно, як і схід чи захід сонця? Що всі мусять із тим погодитися, прийняти це? І ти мені докоряєш пихою? А що проголошуєш ти? Чому ви, люди, не визнаєте той факт, що у вашому пануванні над світом не більше природності, аніж у вошах, що розплодилися на кожусі? Так само ти міг би запропонувати мені співіснувати з вошами, так само я слухав би вошей, якби взамін на визнання їхньої перемоги вони погодилися на спільне користування кожухом. — То не витрачай часу на дискусію з таким неприємним інсектом, ельфе, — сказав відьмак, ледь стримуючись. — Дивує мене, як сильно ти прагнеш у такої воші, як я, пробудити відчуття вини й каяття. Ти жалюгідний, Філавандрелю. Ти озлоблений, ти прагнеш помсти й усвідомлюєш власне безсилля. Давай, прохроми мене мечем. Помстися у моїй особі всій людській расі. Побачиш, наскільки тобі полегшає. Копни мене перед тим у яйця чи у зуби, як ота твоя Торувіель. Філавандрель відвернувся. — Торувіель хвора, — сказав він. — Знаю я ту хворобу і її симптоми. — Ґеральт сплюнув через плече. — То, що я їй прописав, повинно допомогти. — І справді, розмова ця не має сенсу. — Філавандрель устав. — Прикро мені, але ми мусимо вас убити. Помста тут ні до чого, це чисто практичне рішення. Торкве мусить і надалі виконувати своє завдання, і ніхто не має права підозрювати, для кого він це робить. Ми не витримаємо війну з вами, а торгувати й обмінювати не станемо. Ми не настільки аж наївні, щоб не розуміти, чиїм форпостом є ваші купці. Хто за ними приходить. І якого роду співіснування приносить. — Ельфе, — відгукнувся тихо Любисток, який дотепер мовчав. — Я маю приятелів. Людей, які дадуть за нас викуп. Якщо забажаєш, то і їжею. Будь-чим. Подумай про це. Адже вкрадене насіння вас не врятує… — Нічого їх не врятує, — перебив Ґеральт. — Не принижуйся перед ним, Любистку, не благай його. Це безглуздо й жалюгідно. — Для того, хто живе так коротко, — вимушено усміхнувся Філавандрель, — ти надто презирливо ставишся до смерті, людино. — Раз мати народила, раз і помирати, — спокійно сказав відьмак. — Філософія саме для вошей, вірно? А твоя довговічність? Шкода мені тебе, Філавандрелю. Ельф здійняв брови. — Поясни, чому саме. — Ви жалюгідно смішні, Філавандрелю, із краденими мішечками насіння на в'ючних конях, зі жменькою зерна, із тими крихтами, завдяки яким хочете вижити. І з цією вашою місією, яка має вас відволікти від думок про скору загибель. Бо ти ж уже знаєш, що це — кінець. Нічого не зійде і не вродиться на плоскогір'ях, нічого вже вас не врятує. Але ви довговічні, житимете довго, дуже довго, зарозуміло обравши ізоляцію, щоразу слабші, нечисленні, щоразу більш озлоблені. І ти знаєш, що тоді станеться, Філавандрелю. Ти знаєш, що тоді, у розпачі, юнаки з очима столітніх старців і дівчата — відцвілі, ялові й хворі, такі, як Торувіель, — поведуть у долини тих, хто ще зможе тримати в руках мечі та луки. Ви зійдете у квітучі долини назустріч смерті, прагнучи померти гідно, у битві, а не в ліжках, вас укладуть анемія, туберкульоз та скорбут. Тоді, довговічний Ен Сейдхе, ти пригадаєш мене. Пригадаєш, що було мені тебе шкода. І зрозумієш, що я мав рацію. — Час покаже, хто мав рацію, — тихо сказав ельф. — І в цьому — перевага довговічності. Я маю шанс у тому переконатися. Нехай завдяки отій краденій жменьці збіжжя. Ти ж такого шансу не матимеш. Помреш за хвилину. — Пощади хоча б його. — Ґеральт рухом голови вказав на Любистка. — Ні, не через патетичне милосердя. З розуму. Про мене ніхто не згадає, а за нього захочуть помститися. — Ти низько оцінюєш мій здоровий глузд, — сказав ельф після короткого зволікання. — Якщо він виживе дякуючи тобі, то, без сумніву, почуватиметься зобов'язаним помститися за тебе. — І не сумнівайся! — вибухнув Любисток, блідий наче смерть. — І не сумнівайся, сучий сину! Убий мене також, бо я обіцяю тобі, що інакше підніму проти вас цілий світ. Побачиш, що зможуть воші з кожуха! Ми прикінчимо вас, хай би ми мали навіть зрівняти із землею ті ваші гори! І не сумнівайся у цьому! — Ну ти дурень, Любистку, — зітхнув відьмак. — Раз мати народила, раз і помирати, — гордо сказав поет, причому ефект дещо псували його зуби, що клацали, наче кастаньєти. — Це вирішує справу. — Філавандрель вийняв з-за пояса рукавичку, натягнув її. — Час завершувати цей епізод. За його коротким наказом ельфи з луками встали навпроти. Зробили це швидко, схоже, чекали на це вже давно. Один, як зауважив відьмак, досі жував ріпу. Торувіель, рот і ніс якої були перев'язані навхрест смужками тканини й береста, стала поряд із лучниками. Без лука. — Зав'язати вам очі? — запитав Філавандрель. — Відійди. — Відьмак відвернувся. — Іди ти… — A d'yeabl aep arse, — закінчив Любисток, клацаючи зубами. — О, ні! — забекав раптом диявол, підбігаючи й затуляючи собою засуджених. — Вам розум затьмарило? Філавандрелю! Ми не так домовлялися! Не так! Ти мусив вивезти їх у гори, потримати десь у печерах, поки ми не скінчимо тут… — Торкве, — сказав ельф. — Я не можу. Не можу ризикувати. Ти бачив, що він зробив Торувіель, зв'язаний? Я не можу ризикувати. — Мене не обходить, що ти там можеш, а що ні! Що ви собі думаєте? Думаєте, що я дозволю вам убивство? Тут, на моїй землі? Поруч із моїм селищем? Ви прокляті дурні! Забирайтеся звідси разом із вашими луками, бо на роги вас візьму, ук, ук! — Торкве. — Філавандрель спер руки на пояс. — Те, що ми мусимо зробити, — необхідність. — Düweisheyss, а не необхідність! — Відійди убік, Торкве. Козеріг потрусив вухами, забекав іще голосніше, вибалушив очі й зігнув лікоть у популярному серед ґномів непристойному жесті. — Не станете ви тут нікого вбивати! Сідайте на коней та геть у гори, за перевали! Інакше вам доведеться убити й мене! — Будь розсудливим, — повільно промовив біловолосий ельф. — Якщо ми залишимо їх живими, люди дізнаються про тебе, про те, що ти робиш. Піймають тебе і замучать. Ти ж їх знаєш. — Знаю, — бекнув диявол, усе ще затуляючи собою Ґеральта, — краще, ніж ви! І не знаю, от чесно, кого краще триматися! Шкодую, що зв'язався з вами, Філавандреле! — Ти сам того хотів, — холодно відказав ельф, даючи знак лучникам. — Ти сам того хотів, Торкве. Lesparellean! Evel lienn. Ельфи витягнули стріли з колчанів. — Відійди, Торкве, — сказав Ґеральт, стискаючи зуби. — У цьому нема сенсу. Відійди. Диявол, не рухаючись із місця, показав ґномський жест і йому. — Я чую… музику… — схлипнув раптом Любисток. — Таке буває, — сказав відьмак, дивлячись на вістря стріл. — Не переймайся. Зовсім не соромно здуріти від страху. Обличчя Філавандреля змінилося, скорчилося у дивній гримасі. Біловолосий сід різко відвернувся, крикнув на лучників, коротко, уривчасто. Лучники опустили зброю. На галявину вийшла Ліле. Це було вже не худе сільське дівчисько в полотняній сукенці. Травами, якими заросла галявина, йшла — ні, не йшла — пливла до них Королева, сяюча, золотоволоса, променистоока, чарівна Королева Полів, прикрашена гірляндами квітів, колосків, жмутками трав. Біля її лівого боку тупцяло непевними ніжками оленятко, біля правого — шелестів великий їжак. — Дана Меадб, — стиха промовив Філавандрель. А потім нахилив голову й став на коліно. Встали на коліно й інші ельфи, поволі, наче зволікаючи, один за одним падали вони навколішки, низько, з пошаною, схилили голови. Останньою, хто укляк на колінах, була Торувіель. — Hael, Dana Meadbh, — повторив Філавандрель. Ліле не відповіла на привітання. Затрималася за кілька кроків від ельфів, кинула блакитний погляд на Ґеральта й Любистка. Торкве, хоча теж схилився, зігнувся у поклоні, одразу заходився розрізати мотузки. Жоден із сейдхе не ворухнувся. Ліле все ще стояла над Філавандрелем. Не відізвалася, не видала ані звуку, але відьмак бачив, як змінилося обличчя ельфа, відчував ауру, що їх оточувала, і не мав сумнівів, що ця пара обмінюється думками. Диявол раптом шарпнув його за рукав. — Твій приятель, — бекнув стиха. — Він вирішив зомліти. Саме вчасно. Що робити? — Дай йому кілька разів по пиці. — Із задоволенням. Філавандрель встав з колін. За його наказом ельфи блискавично кинулися сідлати коней. — Ходімо із нами, Дано Меадб, — сказав біловолосий ельф. — Ти нам потрібна. Не кидай нас, Споконвічна. Не позбавляй нас твоєї милості. Ми без неї загинемо. Ліле повільно похитала головою і вказала на схід, у бік гір. Ельф уклонився, зминаючи в кулаці оздоблену вузду свого білогривого жеребчика. Підійшов Любисток, блідий і занімілий, його підтримував сільван. Ліле глянула на нього й усміхнулася. Подивилася в очі відьмакові, дивилася довго. Не сказала ані слова. Слова були не потрібні. Більшість ельфів були вже у сідлах, коли підійшли Філавандрель і Торувіель. Ґеральт глянув у чорні очі ельфійки, що виднілися з-під пов'язки. — Торувіель… — почав він. І не закінчив. Ельфійка кивнула. Зняла з луки сідла лютню, пречудовий інструмент із легкого, майстерно інкрустованого дерева, зі струнким різьбленим грифом. Мовчки вручила лютню Любистку. Поет прийняв інструмент і уклонився. Також мовчки, але очі його говорили багато про що. — Прощавай, дивна людино, — тихо сказав Філавандрель до Ґеральта. — Ти маєш рацію. Слова не потрібні. Нічого вони не змінять. Ґеральт мовчав. — Якщо подумати, — додав сід, — я дійшов висновку, що ти був правий. Тоді, коли було тобі нас шкода. Тож — до побачення. До побачення скоро, у день, коли ми зійдемо в долину, щоб померти з гідністю. Тоді шукатимемо тебе, я і Торувіель. Не підведи нас. Певний час вони мовчки переглядалися. А потім відьмак відповів коротко й просто: — Я намагатимуся. — На богів, Ґеральте! — Любисток, переставши грати, притулив лютню, торкнувся до неї щокою. — Це дерево саме співає! Ці струни живуть! Що за чудовий тон! Холера, за таку лютнічку пара копняків і дещиця страху — дуже низька ціна. Я б дозволив копати себе хоч від сходу до світанку, якби знав, що отримаю її. Ґеральте? Ти мене взагалі слухаєш? — Важко вас не чути. — Відьмак підняв голову від книги, глянув на диявола, який далі завзято дудів у дивакувату флейту, зроблену зі шматків очерету різної довжини. — Я чую вас, ціла околиця вас чує. — Düweisheyss, а не околиця. — Торкве відклав флейту. — Пустка і все тут. Дичина. Задуп'я. Ех, шкода мені моїх конопель! — Конопель йому шкода, — засміявся Любисток, обережно підкручуючи любовно зроблені кілочки лютні. — Треба було сидіти у гущавині, наче миша під віником, замість страхати дівок, нищити греблі й паскудити криницю. Думаю, що зараз ти станеш обережніше й облишиш витівки, га, Торкве? — Я люблю витівки, — заявив диявол, шкірячи зуби. — І життя собі без них не уявляю. Але нехай уже вам, обіцяю, що на нових теренах я стану обережним. Буду пустувати обережніше. Ніч була захмарена й вітряна, вітер валив очерет, шумів у кущах, між якими вони отаборилися. Любисток додав у вогонь хмизу. Торкве крутився на лігвищі, відганяючи хвостом комарів. В озері скидалася риба. — Цю нашу експедицію на край світу я опишу в баладі, — заявив Любисток. — І тебе в ній також опишу, Торкве. — Не думай, що воно тобі зійде з рук, — гарикнув диявол. — Тоді я теж напишу баладу й опишу тебе, та ще так, щоб ти й за дванадцять років не зміг з'явитися у пристойному товаристві. Побачиш тоді. Ґеральте? — Що? — Ти вичитав щось цікаве у тій книзі, яку ти видурив у кметів? — Аякже. — То прочитай і нам, поки ще вогонь не згас. — Так, так. — Любисток бринькнув на звучних струнах лютні Торувіелі. — Прочитай, Ґеральте. Відьмак сперся на лікоть, присуваючи книгу ближче до багаття. — Бачити її можна, — почав, — літньою порою, від Дня Трави й Черва аж по дні Листопаду, але найчастіше зустрічають її на Свято Серпа, яке прастарі звали Ламмас. Об'являється вона яко Панна Світловолоса, уся у квітах, і все, що живе, спішить за нею і тулиться до неї, єдно, чи звір, чи зілля. Тому й ім'я її є Живія. Прастарі звуть її Данамебі й дуже шанують її. Навіть Бородачі, хоча всередині гір, не серед полів мешкають, шанують її й іменують Блойменмагде. — Данамебі, — пробурмотів Любисток. — Дана Меадб, Панна Полів. — Як Живія ступне, земля квітне і родить, і буйно парується всіляке створіння, така її сила. Народи усі жертви їй складають з урожаю, у надії, що їх, а не чуже поле Живія відвідає. Бо мовлять такоже, що колись наприкінці осяде Живія серед люду того, який їй більш інших сподобається, але це вже бабські теревені. Бо вірно мудреці бають, що Живія лише землю кохає і те, що на тій росте і живе, втім без різниці, яблуня-дичка це найменша чи лихий черв'ях, а люди усі для неї не більше значать, аніж отая худша з дичок, бо ж і вони колись підуть, а нові по ним, інші, прийдуть племена. А Живія вічною є, була і буде, завжди, до скінчення віку. — До скінчення віку! — проспівав трубадур і забринькав на лютні. Торкве доєднався високою треллю на своїй очеретяній флейті. — Поздоров'ю тобі, Панно Полів! За врожай, за квіти у Дол Блатанна, але й за шкіру нижчепідписаного, яку зберегла ти від дірявлення стрілами. Знаєте, щось я вам скажу. Він перестав грати, обійняв лютню, наче дитину, й посмутнів. — Мабуть, не згадуватиму в баладі про ельфів і про труднощі, із якими довелося їм боротися. Не забракне тоді охочої сволоти для походу в гори… А навіщо прискорювати… Трубадур замовк. — Доказуй, — гірко промовив Торкве. — Хотів ти сказати: прискорювати те, що неминуче. Невідворотне. — Не говори про те, — перебив Ґеральт. — Навіщо про те говорити? Слова тут не потрібні. Беріть приклад з Ліле. — Вона спілкувалася з ельфом телепатично, — буркнув бард. — Я те відчував. Правда, Ґеральте? Ти ж відчуваєш таке спілкування. Ти зрозумів, про що… Що вона передавала ельфові? — Дещо. — Про що вона говорила? — Про надію. Про те, що все оновлюється і не перестає змінюватися. — І все? — Того вистачило. — Гм… Ґеральте? Ліле мешкає у селі, серед людей. Си не думаєш ти, що… — …що серед них і залишиться? Тут, у Дол Блатанна? Може. Якщо… — Якщо що? — Якщо люди виявляться достойними. Якщо край світу залишиться краєм світу. Якщо ми будемо поважати межі. Ну, досить цих балачок, хлопці. Час спати. — Правда. Північ скоро, вогонь згасає. Я посиджу ще, завжди найкраще мені віршується біля багаття, що дорогає. І ще треба назву для моєї балади. Пристойну назву. — Може, «Край світу»? — Банально, — пхикнув поет. — Навіть якщо це й насправді кінець, треба б те місце назвати інакше. Метафорично. Закладаюся, що ти знаєш, що воно — «метафора», га, Ґеральте? Гмм… Треба подумати… «Там де…» Холера. «Там де…» — На добраніч, — сказав диявол. Відьмак розшнурував сорочку, відліпив мокрий льон від шиї. У печері було дуже тепло, аж гаряче, у повітрі висіла важка мокра пара, що краплями осідала на замшілому камінні й на базальтових плитах стін. Навколо були рослини. Проростали з видовбаних у скелі, заповнених торфом заглиблень, із великих скринь, ночов і горщиків. Вони п'ялися по скелях, дерев'яному риштуванню й тичках. Ґеральт розглядався із цікавістю, упізнаючи деякі рідкісні види — ті, які входили до складу відьмачих ліків і еліксирів, магічних фільтрів і чародійських декоктів. Й інші, ще рідкіснші, про чиї властивості він міг лише здогадуватися. І такі, яких він взагалі не знав і навіть про них не чув. Він бачив стіни печери, обліплені плахтами зірколистного ностріксу, грубі кульки дутоголову, що виплескувалися з чималих ящиків, стеблі піщанки, обсипані ягодами, червоними, наче кров. Упізнавав м'ясисте, із товстими прожилками листя подорожника, бордово-жовті овали безміру й темні стрілки пилокрутки. Помічав притулений до кам'яних брил пір'їстий міх кровостану, лискучі клубні чилибухи й тигрово-смугасті пелюстки мишехвістої орхідеї. У затіненій частині гроту здіймалися капелюшки гриба-шитначка, сірі, наче польове каміння. Неподалік росло тянигроно, зілля, здатне нейтралізувати будь-який відомий токсин чи отруту. Жовто-сірі, непоказні волоті, що виступали з прикопаних у ґрунті скринь, видавали раног, корінь із сильними, універсальними лікувальними властивостями. Середину печери займали водяні рослини. Ґеральт бачив бочки, повні роголисника й черепашок ряски, і басейни, укриті товстим килимом річчії, поживи для паразитуючого турмеріку. Скляні збірники, повні покручених кореневищ галюциногенного двугроту, струнких зелених криптокорин і клубів нитянника. Болотисті, замулені корита — розплідники незліченної цвілі, плісняви й болотяних рослин. Неннеке, засукавши рукави жрецьких шат, вийняла з кошика ножиці й кістяні грабельки і мовчки взялася до роботи. Ґеральт присів на лавці між стовпами світла, що входило крізь великі кришталеві пластини на стелі печери. Жриця муркотіла й наспівувала під ніс, уміло заглиблюючи руки в гущавину листя і стебел, швидко заклацала ножицями, заповнюючи кошик жмутками зілля. Поправляла тички й рамки, що підтримували рослини, час від часу розпушувала землю держаком грабельок. Інколи гнівно бурмотіла і виривала засохлі чи згнилі стеблі, кидала їх до збірників гумусу на підживку для грибів та інших, лускуватих та по-зміїному скручених рослин, яких відьмак не знав. Навіть не був упевнений, чи це взагалі рослини, — здавалося йому, що лискучі стебла легенько рухаються, витягаючи у бік жриці волохаті паростки. Було тепло. Дуже тепло. — Ґеральте? — Слухаю. — Він поборов сонливість, що огортала його. Неннеке, граючись ножицями, дивилася на нього з-за великого пір'їстого листя мухокуща. — Не їдь іще. Залишся. На кілька днів. — Ні, Неннеке. Уже час мені рушати в дорогу. — Що тебе так жене? Геревардом можеш не перейматися. А той мандрьоха Любисток нехай іде сам, куди його ноги понесуть. Залишся, Ґеральте. — Ні, Неннеке. Жриця клацнула ножицями. — Ти так поспішаєш залишити храм, бо боїшся, що вона тебе тут знайде? — Так, — зізнався він, не опираючись. — Ти здогадалася. — Принаймні, це не важка загадка, — пробурмотіла вона. — Але заспокойся. Йеннефер уже тут була. Два місяці тому. Не повернеться так скоро, бо ми посварилися. Ні, не за тебе, про тебе вона навіть не запитувала. — Не запитувала? — Ось що тебе гризе, — засміялася жриця. — Ти егоцентрик, як і будь-який чоловік. Немає нічого гіршого, аніж відсутність зацікавлення, вірно? Аніж байдужість? Але ні, не переймайся. Я добре знаю Йеннефер. Вона ні про що не питала, але розглядалася пильно, шукала твої сліди. І вона на тебе дуже зла, я те відчула. — Через що ви посварилися? — Ні через що, що могло б тебе обходити. — Я і так знаю. — Не думаю, — спокійно сказала Неннеке, поправляючи тички. — Твої знання про неї дуже поверхові. Хоча, скажу чесно, її про тебе — також. Це досить типово для стосунків, які вас поєднують чи поєднували. Ви обоє не здатні ні на що, крім максимально емоційної оцінки наслідків при одночасному ігноруванні причин. — Вона була тут, щоб намагатися лікуватися, — ствердив він холодно. — Через те ви й посварилися, признайся. — Ні в чому я не признаюся. Відьмак піднявся, став у світло, під однією з кришталевих плит у стелі гроту. — Підійди-но на хвилину сюди, Неннеке. Глянь на це. Він розв'язав потайну кишеньку на поясі, видобув маленький згорточок, мініатюрний мішечок із козячої шкіри, висипав вміст на долоню. — Два діаманти, рубін, три пристойні нефрити, цікавий агат. — Неннеке розумілася на всьому. — Скільки вони тобі коштували? — Дві з половиною тисячі темерських оренів. Плата за стриґу з Визіма. — За розпанахану шию, — скривилася жриця. — Що ж, питання ціни. Але ти добре зробив, перетворивши готівку в ці цяцьки. Орен тримається слабко, а ціни камінців у Визімі невисокі, заблизько до ґномських копален у Магакамі. Якщо продаси ці камінці у Новіграді, отримаєш щонайменше п'ятсот новіградських крон, а крона нині шість з половиною оренів — і продовжує рости. — Я хотів би, аби ти це взяла. — На депозит? — Ні. Нефрити візьми для храму, як, скажімо, мою жертву богині Мелітеле. А інші камінці… вони для неї. Для Йеннефер. Віддай їй, коли навідається до тебе знову, що, напевно, швидко станеться. Неннеке глянула йому просто у вічі. — Я б цього на твоєму місці не робила. Повір мені, розсердиш її ще більше, якщо більше — узагалі можливо. Залиш усе, як є, бо ти вже не в змозі нічого ані змінити, ані покращити. Тікаючи від неї, ти повівся як… ну, назвемо цей спосіб не дуже гідним зрілого чоловіка. Намагаючись загладити провину коштовностями, ти поводишся, наче чоловік сильно, сильно перезрілий. Я насправді не знаю, якого типу чоловіків не терплю більше. — Вона була занадто деспотична, — буркнув він, відвертаючись. — Я не міг того винести. Ставилася до мене, як… — Припини, — сказала Неннеке різко. — Не плач мені в поділ. Я не твоя мати, скільки разів тобі це повторювати? Твоєю повіреною я також не маю наміру бути. Хрін мене там цікавить, як вона до тебе ставилася, а те, як ти ставився до неї, обходить мене ще менше. І бути посередницею та передавати їй дурнуваті камінчики я не маю ні найменшого наміру. Якщо ти хочеш бути дурнем — будь ним без мого посередництва. — Ти мене не зрозуміла. Я не думав вибачатися чи підкуповувати. Але я дещо їй винен, а лікування, яке вона хоче пройти, кажуть, коштує чимало. Я хочу їй допомогти, і це все. — Ти ще більший дурень, ніж я думала. — Неннеке підняла з землі кошик. — Коштовне лікування? Допомога? Ґеральте, для неї твої камінчики — це дріб'язок, не вартий і плювка. Ти знаєш, скільки Йеннефер може заробити перериванням вагітності знатній дамі? — Це якраз знаю. Як і те, що за лікування від безпліддя бере вона ще більше. Шкода, що собі не зможе таким от чином допомогти. Тому шукає допомоги в інших. — Їй не допоможе ніхто, це абсолютно неможливо. Вона — чарівниця. Як більшість магічок, вона має атрофовані, цілком непридатні гонади[23], і це незворотньо. Вона ніколи не зможе мати дитину. — Не всі чарівниці недорозвинені в цьому. Я знаю дещо про це, ти також про це знаєш. — Аякже. — Неннеке примружилась. — Я знаю. — Не може бути правилом те, з чого є винятки. Тільки не пропонуй, прошу, мені банальних неправд про винятки, які лише підтверджують правила. Розкажи мені про винятки як такі. — Про винятки, — відповіла вона холодно, — можна сказати виключно одне. Вони є. Більше — нічого. А Йеннефер… Що ж, на жаль, вона винятком не є. Принаймні не з точки зору дефекту, про який ми говоримо. Бо в іншому важко знайти більший виняток, аніж вона. — Чарівникам, — Ґеральт не переймався ані холодом, ані алюзіями, — уже вдавалося воскрешати мертвих. Мені відомі задокументовані випадки. А воскресіння мертвих куди важче, ніж деатрофії органів, — так мені здається. — Невірно тобі здається. Бо я не знаю жодного задокументованого, вдалого випадку деатрофії чи регенерації залоз внутрішньої секреції. Ґеральте, досить уже, це починає нагадувати консиліум. Ти на тому не розумієшся, я — розуміюся. І якщо я кажу тобі, що Йеннефер заплатила за одні здібності втратою інших, то воно так і є. — Якщо це аж настільки очевидно, то я не розумію, навіщо вона все ще намагається… — Ти дуже мало розумієш, — повторила жриця. — Холерно мало. Досить перейматися проблемами Йеннефер, подумай про власні. Твій організм також піддали змінам, що є невідворотними. Ти дивуєшся їй, а що скажеш про себе? Для тебе також має бути очевидним, що ти ніколи не станеш людиною, а ти ж постійно намагаєшся нею бути. Робиш людські помилки. Помилки, яких відьмак робити не повинен. Він сперся об стіну печери, витер піт із брів. — Ти не відповідаєш, — ствердила факт Неннеке, легенько усміхаючись. — Я не дивуюся. Нелегко дискутувати з голосом розуму. Ти — хворий, Ґеральте. Ти — неповносправний. Ти погано реагуєш на еліксири. Маєш прискорений пульс, сповільнену акомодацію[24] ока, запізнілу реакцію. Не виходять у тебе найпростіші Знаки. І ти хочеш вирушати? Ти маєш лікуватися. Необхідна терапія. І транс перед нею. — І для цього ти прислала до мене Іолу? У межах терапії? Для полегшення трансу? — Ти дурень! — Не настільки. Неннеке повернулася і всунула руки між м'язисті стебла невідомих відьмакові в'юнів. — Ну добре, — сказала вона повільно. — Так, я прислала її до тебе. У межах терапії. І скажу тобі, що вдало. Наступного дня ти реагував куди краще. Був спокійнішим. Крім того, Іола також потребувала терапії. Не злися. — Я не злюся ані за терапію, ані за Іолу. — Але ж злишся на голос розуму, який чуєш? Він не відповів. — Транс — необхідний, — повторила Неннеке, оглядаючи свій печерний садочок. — Іола готова. Встановила з тобою фізичний і психічний контакт. Якщо хочеш виїжджати, ми зробимо це сьогодні вночі. — Ні. Не хочу. Зрозумій, Неннеке, у трансі Іола може віщувати. Пророкувати, читати майбутнє. — Саме про те і йдеться. — Власне. А я не хочу знати майбутнє. Як я міг би робити те, що я роблю, якби знав майбутнє? Зрештою, я його і так знаю. — Ти впевнений? Він не відповів. — Ну добре, — зітхнула вона. — Ходімо вже. До речі, Ґеральте… Не хочу бути нетактовною, але скажи мені… Скажи, як ви познайомилися? Ти і Йеннефер? Як це почалося? Відьмак усміхнувся. — Почалося з того, що я і Любисток не мали чим поснідати й вирішили наловити риби. — Я так розумію, що замість риб ти зловив Йеннефер? — Я розповім тобі, як воно було. Але, може, після вечері, бо я дещо зголоднів. — Тоді ходімо. У мене вже є усе, що треба. Відьмак рушив до виходу, ще раз обвів поглядом печерну теплицю. — Неннеке? — Га? — Половина з того, що тут є, — це рослини, які вже не ростуть ніде у світі. Я не помиляюся? — Ти не помиляєшся. Більше ніж половина. — Чим це пояснити? — Якщо я скажу, що, ласкою богині Мелітеле, тобі цього, напевно, не вистачить? — Напевно, ні. — Я так і думала. — Неннеке усміхнулася. — Бач, Ґеральте, наше ясне сонце все ще світить. Але вже не так, як раніше. Хочеш, почитай про це книжки. А якщо не хочеш витрачати часу на це, то, може, задовольнить тебе пояснення, що кришталь, із якого зроблено дах, діє наче фільтр. Елімінує убивче проміння, якого все більше у сонячному світлі. Тому ростуть тут рослини, яких у диких умовах не побачиш ніде у світі. — Я зрозумів, — кивнув відьмак. — А ми, Неннеке? Що з нами? На нас також світить сонце. Чи не слід і нам заховатися кудись під такий дах? — У принципі, слід, — зітхнула жриця. — Але… — Але що? — Уже пізно. Сом вистромив з-під води свою вусату довбешку, сильно рвонув, хлюпнув, збурив воду й блиснув білим черевом. — Любистку, пильнуй! — крикнув відьмак, упираючись підборами в мокрий пісок. — Тримай, холера! — Тримаю… — стогнав поет. — Матінко, ну й потвора! Левіафан, а не риба! Ото буде їжі, боги! — Ослаблюй, ослаблюй, бо линва лусне! Сом заліг на дно, ривком рушив проти течії, у бік річного закруту. Линва засичала, рукавички Любистка й Ґеральта задимілися. — Тягни, Ґеральте, тягни! Не ослаблюй, бо у корінні заплутається! — Линва порветься! — Не порветься! Тягни! Вони згорбилися й потягнули. Линва із шипінням розтинала воду, вібрувала, розкидала крапельки, що полискували у світлі вранішнього сонця, наче ртуть. Сом раптом випірнув, забився під самою поверхнею, напруга линви ослабла. Вони заходилися швидко вибирати слабину. — Візьмемо його, — сопів Любисток. — Привеземо в село й накажемо зав'ялити. А з голови приготуємо юшку! — Пильнуй! Сом, відчувши під черевом мілину, вистромив з-під води половину двосажневої туші, смикнув довбешкою, хльоснув пласким хвостом і різко пішов на глибину. Від рукавичок знову здійнявся дим. — Тягни, тягни! На берег його, сучого сина! — Линва аж тріщить! Ослаблюй, Любистку! — Витримає, не хвилюйся! З голови… юшку зготуємо… Знову підтягнений ближче до пляжу, сом забився, скажено засмикався, начебто на знак того, що так легко у горщик не піде. Бризки злетіли на сажень угору. — Шкіру продамо… — Любисток, спираючись ногами, тягнув линву обіруч, червоний від зусилля. — А вуса… З вусів зробимо… Ніхто ніколи так і не довідався, що там поет мав намір зробити з вусів сома. Линва порвалася із тріском, а обидва рибалки, втративши рівновагу, звалилися на мокрий пісок. — А хай тебе холера! — закричав Любисток, аж відлуння пішло між вербами. — Стільки їдла пропало! А бодай би ти здох, сом'ячий сине! — Я казав. — Ґеральт обтрушував штани. — Казав, аби не тягнути щосили. Профукав ти справу, колего. Рибак з тебе, наче з козячої сраки труба. — Неправда, — обурився трубадур. — Те, що потвора взагалі клюнула, — моя заслуга. — Цікаво. Ти й пальцем не ворухнув, аби допомогти мені поставити линву. Грав на лютні й горлав на всю округу, нічого більше. — Помиляєшся, — вишкірився Любисток. — Бо бач, коли ти заснув, я зняв з гачка личинки та причепив дохлу ворону, яку знайшов у кущах. Хотів уранці побачити твою міну, коли ти ту ворону витягнеш. А сом впіймався на ворону. На твої личинки гівно б узялося. — Узялося, узялося. — Відьмак сплюнув у воду, намотуючи шнур на дерев'яну рогачку. — Але урвалося, бо ти тягнув наче дурний. Замість балакати згорни решту шнурів. Сонце вже зійшло, час у дорогу. Йду пакуватися. — Ґеральте! — Що? — На другому шнурі щось є… Ні, зараза, просто зачепилося. Холера, тримає, наче камінь, не дам ради! Ну-у, пішло… Ха-ха, глянь, що я тягну! То хіба затоплений шкут з часів короля Дезмода! Але й велике гівно! Глянь, Ґеральте! Любисток, зрозуміло, перебільшував, витягнутий з води клубок перегнилих водоростей, решток сіток і мотузок був чималим, але до розмірів шкута з часів легендарного короля йому було далеко. Бард витягнув клубок на пляж і заходився порпатися в ньому носком чобота. Водорості аж рухалися від п'явок, бокоплавів і малих рачків. — Ха! Глянь, що я знайшов! Ґеральт, зацікавившись, наблизився. Знахідкою виявився щербатий глиняний глечик, на кшталт амфори з двома ручками, заплутаний у сітку, чорну від гнилих водоростей, колоній равликів і слимаків, обліплену смердячим мулом. — Ха! — знову гордо вигукнув Любисток. — Ти знаєш, що воно таке? — Авжеж. Це старе горнятко. — Помиляєшся, — заявив трубадур, шматочком деревини обдряпуючи з глечика мушлі й скам'янілу, злежалу глину. — Це не що інше, як зачарований глечик. А всередині сидить джин, що виконає три мої бажання. Відьмак пирхнув. — Можеш сміятися. — Любисток закінчив обдирати, схилився й обмив амфору. — Але на шийці є печатка, а на печатці — чародійський знак. — Який? Покажи. — А дзузьки. — Поет заховав глечик за спиною. — Ще чого хочеш. Це я знайшов, і всі бажання мені потрібні. — Не чіпай тієї печатки! Облиш! — Пусти, кажу! Це моє! — Любистку, обережно! — Та зараз! — Не чіпай! О, ясна холера! З глечика, який під час шарпанини впав на пісок, вирвався червоний, яскравий дим. Відьмак відскочив і кинувся до біваку по меч. Любисток, схрестивши руки на грудях, навіть не здригнувся. Дим запульсував, зібрався у нерівну кулю, що висіла на рівні голови поета. Куля набрала подоби карикатурної, безносої голови з великими очиськами й чимось схожим на дзьоб. Голова була десь із сажень діаметром. — Джине! — промовив Любисток, тупнувши ногою. — Я тебе визволив, і віднині я є твоїм паном. Мої бажання… Голова заклацала дзьобом, який зовсім не був дзьобом — а чимось на кшталт обвислих, деформованих і рухливих губ. — Утікай! — крикнув відьмак. — Утікай, Любистку! — Мої бажання, — продовжував поет, — є такими. По-перше, нехай щонайшвидше дідько візьме Вальдо Маркса, трубадура з Цідарису. По-друге, у Кельфі мешкає графиня Віргінія, яка нікому не хоче давати. Нехай дасть мені. По-третє… Ніхто ніколи так і не довідався, яке було третє бажання Любистка. Потворна голова випустила з себе дві ще більш потворні лапи й схопила барда за горлянку. Любисток захрипів. Ґеральт доскочив до голови у три стрибки, замахнувся срібним мечем і тяв від вуха, через середину. Повітря завило, голова бухнула димом і раптово виросла, подвоюючи свій розмір. Потворна паща, тепер значно більша, розчахнулася, заклацала, завила, а лаписька зашарпали безвольного Любистка й притиснули до землі. Відьмак склав пальці в Знак Аард і вгатив у голову максимальну кількість енергії, яку вдалося йому мобілізувати. Енергія влучила у ціль, матеріалізувавшись, наче сліпучий промінь, у сяйві, що оточувало голову. Гримнуло так, що у Ґеральта загуло у вухах, а від вибухової хвилі аж зашуміли верби. Потвора оглушливо загарчала, ще збільшилася, але відпустила поета, піднялася вгору, закрутилася й відлетіла до поверхні води, вимахуючи лапами. Відьмак кинувся, щоб відтягнути Любистка, який лежав нерухомо. У цей момент пальці його натрапили на закопаний у піску круглий предмет. Була то латунна печатка, оздоблена знаком зламаного хреста й дев'ятипроменевої зірки. Голова, яка висіла над рікою, виросла до розміру копиці сіна. Роззявлена ревуча паща тепер нагадувала ворота стодоли середніх розмірів. Витягши лаписька, потвора атакувала. Ґеральт, зовсім не знаючи, що робити, затис печатку в кулаці й, виставивши руку в бік напасника, викрикнув формулу екзорцизму, якої його навчила одна жриця. Ніколи раніше він ту формулу не застосовував, бо ж у забобони принципово не вірив. Ефект перевищив усі його сподівання. Печатка засичала й раптом розпалилася, обпікаючи долоню. Гігантська голова завмерла в повітрі й нерухомо зависла над рікою. Хвилину так повисіла, нарешті завила, загарчала й перетворилася на пульсуючий клуб диму, на велику купчасту хмару. Хмара тонко кувікнула і з несамовитою швидкістю помчала за течією ріки, залишаючи на поверхні води збурену смугу. За кілька секунд вона зникла вдалині, тільки на воді ще якийсь час відлунювало, стихаючи, виття. Відьмак схилився над поетом, що скулився на піску. — Любистку? Живий? Любистку, холера! Що з тобою? Поет замахав головою, засмикав руками й відкрив рота, готуючись заверещати. Ґеральт скривився і примружив очі — Любисток мав тренований, гучний тенор, а під впливом переляку вмів досягати нечуваних регістрів. Але тим, що вирвалося з глотки барда, був ледь чутний хрипкий скрип. — Любистку! Що з тобою? Відгукнися! — Хххх… ееее… кхееее… кххуууурва… — Болить тобі щось? Що з тобою? Любистку! — Хххх… Кххх… — Не говори нічого. Якщо все добре, кивни. Любисток скривився, з великим зусиллям кивнув іодразу перекотився на бік, скорчився і виблював кров'ю, душачись і кашляючи. Ґеральт вилаявся. — Боги! — Стражник відсахнувся й опустив ліхтар. — Що з ним? — Пропусти нас, добра людино, — сказав тихо відьмак, підтримуючи згорбленого в сідлі Любистка. — Ми поспішаємо. Ти ж бачиш. — Бачу, — ковтнув сухим горлом стражник, дивлячись на бліде обличчя й на захлюпане чорною засохлою кров'ю підборіддя поета. — Поранений? Паскудно він виглядає, пане. — Ми поспішаємо, — повторив Ґеральт. — Ми в дорозі від світанку. Пропустіть нас, прошу. — Не можемо, — сказав другий стражник. — Через браму — тільки від сходу до заходу. Серед ночі — не можна. Такий наказ. Не можна нікому, хіба що зі знаком від короля чи бургомістра. Або якщо гербовий шляхтич. Любисток захрипів, скорчився ще сильніше, спираючись чолом об гриву коня, затрясся, задрижав і смикнувся у сухому спазмі блювання. По розгалуженому засохлому мереживу на шиї коня потекла чергова цівка. — Люди, — повторив Ґеральт так спокійно, як тільки міг. — Адже ви бачите, як із ним погано. Я мушу знайти когось, хто його вилікує. Пропустіть нас, прошу. — Не просіть. — Стражник сперся на алебарду. — Наказ є наказ. Якщо пропущу вас, то піду під різки, а ще виженуть мене зі служби, і що тоді дітлахам їсти? Ні, пане, я не можу. Стягайте друга з коня і несіть його до кімнати в барбакані. Оглянемо його, до світанку протягне, якщо так йому написано. Уже недовго. — Тут огляду недостатньо, — скреготнув зубами відьмак. — Тут потрібен цілитель, жрець, умілий медик… — Такого ви все 'дно серед ночі не збудили б, — сказав другий стражник. — Тільки й того для вас можемо зробити, абись вам до світання під брамою не стирчати. У кімнаті тепло, та й покласти пораненого буде на чому, полегше воно, чим на кульбаці. Давайте, допоможемо вам його з коня стягти. У кімнаті всередині барбакану і справді було тепло, душно й затишно. Вогонь весело потріскував у каміні, а за каміном завзято цвіркотів цвіркун. За важким квадратним столом, заставленим глечиками, сиділо троє чоловіків. — Вибачте, вельможні, — сказав, стражник, який підтримував Любистка, — що ми вам перешкоджаємо… Думаю, мо', ви й не будете проти… Той тут лицар, гм… І другий, поранений, тож я й подумав… — Правильно подумали. — Один із чоловіків повернув до них худорляве, кутасте, виразне обличчя й устав. — Давайте, кладіть його на лежанку. Чоловік був ельфом. Як і другий, що сидів за столом. Обидва, на що вказував одяг, мішанина людської та ельфійської моди, були ельфами осілими, асимільованими. Третій чоловік, з вигляду — найстарший, був людиною. Лицарем, судячи з одягу й сивуватого волосся, обрізаного так, щоб помістилося під шоломом. — Я — Хіреадан, — представився вищий з ельфів, той, із виразним обличчям. Як завжди з представниками Старшого Люду, неможливо було визначити його вік, міг він мати як двадцять, так і сто двадцять років. — А це мій родич Еррділь. А отой шляхтич — це лицар Вратімір. — Шляхтич, — пробурмотів Ґеральт, але уважніший погляд на герб, вишитий на туніці, розвіяв його надію: чотиридольний щит із золотими лілеями перетятий був навскіс срібною стрічкою. Вратімір походив не тільки з неправедного ложа[25], а й зі змішаного, людсько-нелюдського зв'язку. Як такий, хоч і гербовий, не міг уважатися за повноправного шляхтича й, безсумнівно, не користувався привілеєм проходу через браму міста після сутінків. — На жаль, — погляд відьмака не пройшов повз увагу ельфа, — і ми мусимо тут чекати світанку. Закон не знає винятків, принаймні не для таких, як ми. Запрошую до компанії, пане лицарю. — Ґеральт із Рівії, — відрекомендувався відьмак. — Я відьмак, а не лицар. — Що з ним? — Хіреадан вказав на Любистка, якого стражники тим часом клали на лежак. — Виглядає як отрута. Якщо це отрута, можу допомогти. Маю при собі добрі ліки. Ґеральт сів, а потім швидко, без подробиць розповів про пригоди над рікою. Ельфи перезирнулися. Сивий рицар почвиркав слиною між зубами, морщачись. — Неймовірно, — сказав Хіреадан. — Що це могло бути? — Джин з пляшки, — буркнув Вратімір. — Як у казці… — Не зовсім. — Ґеральт вказав на скорченого на лежанці Любистка. — Я не знаю жодної казки, що так би закінчувалася. — Ураження того бідолахи, — сказав Хіреадан, — безумовно магічної природи. Побоююся, що мої медикаменти мало на що тут здатні. Але, принаймні, полегшать йому страждання. Ти вже давав йому якісь ліки, Ґеральте? — Знеболювальний еліксир. — Ходімо, допоможеш мені. Підтримаєш йому голову. Любисток жадібно випив змішані з вином ліки, подавився останнім ковтком, захрипів і заплював шкіряну подушку. — Я його знаю, — сказав другий з ельфів, Еррділь. — Це Любисток, трубадур і поет. Я бачив його колись, коли він співав при дворі короля Етайна у Цідарісі. — Трубадур, — повторив Хіреадан, дивлячись на Ґеральта. — Погано. Дуже погано. У нього травма шиї і гортані. Починаються зміни в голосових зв'язках. Треба якнайшвидше перервати дію чарів, бо інакше… Це може виявитися незворотнім. — Це значить… Чи значить це, що він не зможе розмовляти? — Розмовляти — так. Зможе. Але не співати. Ґеральт, не сказавши ні слова, усівся за столом, спершись чолом на кулаки. — Чародій, — сказав Вратімір. — Потрібні магічні ліки чи цілюще закляття. Ти мусиш відвезти його до якогось іншого міста, відьмаче. — Як це? — підвів Ґеральт голову. — А тут, у Рінді? Тут немає чародія? — У всій Реданії скрутно з магами, — сказав лицар. — Вірно, панове ельфи? З того часу, як король Геріберт наклав розбійницький податок на чари, маги бойкотують столицю і ті міста, які надто завзято виконують королівські накази. А райці у Рінді славляться, як я чув, такою завзятістю. Вірно? Хіреадане, Еррділю, я маю рацію? — Маєш, — підтвердив Еррділь. — Але… Хіреадане, можна? — Навіть треба, — сказав Хіреадан, дивлячись на відьмака. — Нічого робити з цього таємницю, і так усі про це знають, уся Рінда. У місті, Ґеральте, тимчасово перебуває одна чародійка. — Інкогніто, напевне? — Не зовсім, — посміхнувся ельф. — Особа, про яку я кажу, велика індивідуалістка. Нехтує вона як бойкотом, який Рада Чарівників оголосила Рінді, так і розпорядженням тутешніх райців, і почувається пречудово, бо через бойкот виник величезний попит на магічні послуги. Звичайно, чародійка не платить жодного податку. — І міська рада з цим змирилася? — Чародійка мешкає у резиденції одного купця, торгового фактора з Новіграда, який одночасно є почесним послом. Ніхто не може там її чіпати. Вона користується правом притулку. — Це скоріше домашній арешт, а не притулок, — поправив Еррділь. — Вона там практично ув'язнена. Але не нарікає на брак клієнтів. Багатих клієнтів. На райців вона демонстративно кладе, влаштовує бали й гулянки… — Райці ж лютують і підбурюють проти неї, кого зможуть, псують, як можуть, її репутацію, — додав Хіреадан. — Розпускають про неї огидні плітки, напевно, сподіваючись, що ієрарх з Новіграда заборонить купцеві давати їй прихисток. — Не люблю пхати пальців між такими дверима, — буркнув Ґеральт. — Але не маю вибору. Як звуть того купця-посла? — Бо Беррант. — Відьмаку здалося, що Хіреадан скривився, промовляючи прізвисько. — Що ж, це і справді твій єдиний шанс. Вірніше, єдиний шанс того бідолахи, який стогне там, на ліжку. Але чи захоче чарівниця тобі допомагати… Не знаю. — Пильнуй, коли туди підеш, — сказав Еррділь. — Шпики бургомістра спостерігають за будинком. Якщо тебе затримають, ти знаєш, що робити. Гроші відчиняють будь-які двері. — Поїду, щойно відчинять браму. Як звати чарівницю? — Йеннефер з Венгерберґа. — Пан спить, — повторив сторож на дверях, дивлячись на Ґеральта згори. Був він вищим на голову й десь удвічі ширший у плечах. — Ти що, глухий, волоцюго? Пан спить, кажу. — І нехай собі спить, — погодився відьмак. — У мене справа не до твого пана, а до дами, яка тут перебуває. — Маєш, кажеш, справу. — Сторож, як виявилося, був людиною дотепною, що, з такими статурою і зовнішністю, було дивним. — То йди, галайдо, до борделю і вмочи її там. Геть. Ґеральт відчепив від пояса капшук і зважив його на долоні, тримаючи за ремінці. — Не підкупиш мене, — гордовито сказав цербер. — Не маю наміру. Сторож був занадто великим, щоб мати рефлекси, які дозволили б йому ухилитися чи затулитися від швидкого удару звичайної людини. А від удару відьмака він навіть оком кліпнути не встиг. Важкий капшук із металевим ляскотом гепнув його у скроню. Він упав на двері, обома руками хапаючись за одвірок. Ґеральт відірвав його від них копняком у коліно, пхнув плечем і зацідив капшуком знову. Очі сторожа затуманилися і комічно закосили, ноги склалися, неначе два цизорики. Відьмак, бачачи, як бурмило мацає навколо руками, хоча вже майже знепритомнів, вальнув його з розмаху втретє, просто у тім'ячко. — Гроші, — пробурмотів, — відчиняють будь-які двері. У сінях було темнувато. Крізь двері ліворуч лунало гучне хропіння. Відмак обережно туди зазирнув. На збитій постелі спала, посвистуючи носом, дебела жінка в нічній сорочці, задертій вище стегон. Картина не з найвишуканіших. Ґеральт затягнув сторожа в кімнатку й замкнув двері на скобель. Праворуч були ще двері, напіввідчинені, а за ними кам'яні східці, що вели вниз. Відьмак уже збирався пройти повз, коли знизу долинули до нього невиразні прокльони, гуркіт і сухий тріск розбитого посуду. Приміщення було великою кухнею, повною всілякого начиння, із запахом трав та смоляного дерева. На кам'яній підлозі, серед уламків глиняного глечика, сидів навпочіпки голісінький чоловік із низько опущеною головою. — Яблучний сік, суча мати, — сказав він невиразно, крутячи головою, наче баран, що помилково буцнув фортечний мур. — Яблучний… сік. Де… Де слуги? — Прошу? — ґречно перепитав відьмак. Чоловік підняв голову: очі мав без краплі свідомості й почервонілі. — Вона хоче яблучного соку, — заявив, із зусиллям підводячись, після чого усівся на накритій кожухом скрині й сперся об піч. — Мушу… занести його нагору, бо… — Чи я маю приємність бачити купця Бо Берранта? — Тихіше, — болісно скривився чоловік. — Не верещи. Слухай, там, у бочці… Сік. Яблучний. Налий у щось… і допоможи мені зійти сходами, добре? Ґеральт стенув плечима, потім кивнув зі співчуттям. Сам він намагався уникати алкогольних ексцесів, але стан, у якому перебував купець, не був йому зовсім чужим. Він знайшов серед посуду глечик і олов'яний кубок, начерпав з бочки. Почув хропіння й озирнувся. Голий чолов'яга спав, звісивши голову на груди. На мить відьмак захотів полити його соком і розбудити, але роздумав. Вийшов з кухні, несучи глечик. Коридор закінчувався важкими інкрустованими дверима. Він увійшов обережно, прочинивши їх так, щоб прослизнути всередину. Було темнувато, тож він розширив зіниці. І зморщив носа. У повітрі висів важкий запах кислого вина, свічок і перезрілих плодів. І ще чогось, що нагадувало мішанину запаху бузку й аґрусу. Роззирнувся. Стіл посередині кімнати уособлював істинне бойовище глечиків, карафок, кубків, срібних тарілок і ваз, блюд і столового приладдя, оправленого у слонову кістку. Зім'ята й зсунута набік скатертина була залита вином, поцяткована фіолетовими плямами, жорстка від воску, що натік зі свічників. Помаранчеві шкірки яскравіли, наче квіти, серед кісточок слив і персиків, хвостів грушок і кострубатих, обдзьобаних виноградних кетягів. Один бокал був перевернутий і розбитий. Другий був цілий, наполовину повний, стирчала з нього кістка індика. Поруч із бокалом стояла чорна туфелька на високому підборі. Зроблена була зі шкіри василіска. Найдорожчого матеріалу для шевців не існувало. Друга туфелька лежала під стільцем, на недбало кинутій чорній сукні з білими шлярками, погаптованій квітчастим мотивом. Ґеральт з хвилину стояв нерішуче, борючись із відчуттям незручності, із бажанням розвернутися і піти собі. Але це означало б, що цербер у сінях отримав своє абсолютно марно. Відьмак не любив робити щось марно. У кутку кімнати він помітив кручені сходи. На східцях він знайшов чотири зів'ялі білі троянди й серветку, поплямовану вином і карміновою помадою. Запах бузку й аґрусу посилився. Східці вели до спальні, підлогу якої вкривала велика кудлата шкура. На шкурі лежали біла сорочка з мереживними манжетами й кільканадцять білих троянд. І чорна панчоха. Друга панчоха звисала з одного із чотирьох різьблених стовпців, що підтримували куполоподібний балдахін над ложем. Рельєфи на стовпчиках зображували німф і фавнів у різних позах. Деякі пози були цікавими. Деякі — ідіотично смішними. Багато — повторювалися. У цілому. Ґеральт голосно кахикнув, дивлячись на безліч чорних локонів, які виднілися з-під адамашкової ковдри. Ковдра ворухнулася і застогнала. Ґеральт кахикнув іще голосніше. — Бо? — невиразно запитали безліч чорних локонів. — Ти приніс сік? — Приніс. З-під чорних локонів з'явилося бліде трикутне обличчя, фіалкові очі й вузькі, трохи скривлені губи. — Оооох… — губи скривилися ще більше. — Ооох… Я помру від спраги… — Прошу. Жінка всілася, виборсуючись із-під ковдри. Мала вона гарні плечі і зграбну шию, на шиї — чорну оксамитову стрічку із зоряною прикрасою, що аж іскрилася від діамантів. Окрім оксамитки, вона не мала на собі нічого. — Дякую. — Вона вийняла кубок із його руки, випила жадібно, потім підняла руки й торкнулася скроні. Ковдра зсунулася ще сильніше. Ґеральт відвів погляд. Ґречно, але неохоче. — Хто ти, власне, такий? — запитала чорноволоса жінка, мружачи очі й прикриваючись ковдрою. — Що ти тут робиш? Де, до холери, Беррант? — На яке запитання мені відповідати спершу? Він моментально пожалкував, що зіронізував. Жінка підняла долоню, з пальців її вистрелила золотиста смуга. Ґеральт відреагував рефлекторно, склавши обидві долоні у Знак Геліотропу, перехопив чари перед самим обличчям, але заряд був таким сильним, що його відкинуло назад, на стіну. Він зсунувся на підлогу. — Не треба! — крикнув, побачивши, що жінка знову піднімає руку. — Пані Йеннефер! Я прибув з миром і без злих намірів! З боку сходів пролунав тупіт, у дверях спальні замайоріли постаті слуг. — Пані Йеннефер! — Ідіть геть, — спокійно наказала чародійка. — Ви мені тут не потрібні. Вам платять за те, щоб ви пильнували дім. Але якщо вже ця людина зуміла сюди увійти, я подбаю про неї сама. Перекажіть це пану Берранту. А для мене прошу приготувати купіль. Відьмак насилу встав. Йеннефер дивилася на нього мовчки, мружачи очі. — Ти відбив моє закляття, — сказала нарешті. — Ти не чарівник, це видно. Але ти відреагував надзвичайно швидко. Кажи, хто ти, незнайомцю. І, раджу, кажи швидко. — Я Ґеральт із Рівії. Відьмак. Йеннефер вихилилася з ложа, хапаючи вирізьбленого на стовпчику фавна за фрагмент анатомії, добре пристосований для хапання. Не зводячи погляду з Ґеральта, підняла з підлоги халат із хутровим коміром. Устала, щільно загорнувшись у нього. Не поспішаючи, налила собі ще один кубок соку, вихилила одним ковтком, відкашлялася, наблизилася. Ґеральт мимоволі потер поперек, яким мить тому болісно зіткнувся зі стіною. — Ґеральт із Рівії, — повторила чарівниця, дивлячись на нього з-під чорних вій. — Як ти сюди потрапив? І навіщо? Берранта, сподіваюся, ти не скривдив? — Ні. Не скривдив. Пані Йеннефер, я потребую твоєї допомоги. — Відьмак, — пробурмотіла вона, підходячи ще ближче і щільніше загортаючись у халат. — Мало того, що перший, котрого я бачу близько, так це ще й славетний Білий Вовк. Я про тебе дещо чула. — Уявляю. — Не знаю, що там ти собі уявляєш. — Вона позіхнула й присунулася ще ближче. — Дозволиш? — Торкнулася долонями його щоки, наблизила обличчя і зазирнула в очі. Він зціпив зуби. — Зіниці у тебе пристосовуються до світла рефлекторно чи ти їх можеш звужувати або розширювати за власним бажанням? — Йеннефер, — сказав він спокійно. — Я їхав до Рінди цілий день, не зупиняючись. Чекав усю ніч, поки відчинять браму. Дав по черепу воротареві, бо той не хотів мене сюди впускати. Неґречно й нав'язливо перебив твої сон і спокій. А все через те, що мій приятель потребує допомоги, надати яку можеш тільки ти. Надай її, прошу, а потім, якщо захочеш, порозмовляємо про мутації та аберації. Вона відступила на крок, негарно скривила рота. — Про якого роду допомогу йдеться? — Про магічну регенерацію уражених органів. Горла, гортані й голосових зв'язок. Ураження нанесене немовби багровою імлою. Чи чимось подібним. — Подібним, — повторила вона. — Кажучи коротше, це не багрова імла вразила твого приятеля. А що то було? Кажи ж, вирвана зі сну на світанку, я не маю ані сили, ані охоти зондувати тобі мозок. — Гм-м… Краще за все, якщо я почну спочатку… — О, ні, — перебила вона. — Якщо все так складно, то стримайся. Дурний присмак у роті, скуйовджене волосся, очі, що злипаються, й інші вранішні негаразди сильно обмежують мої перцептивні здібності. Зійди вниз, до лазні у підвалі. Зараз я туди прийду, і тоді все мені розповіси. — Йеннефер, я не хотів би бути нав'язливим, але час минає. Мій приятель… — Ґеральте, — різко перебила вона. — Я вилізла заради тебе з ліжка, а не мала наміру робити те щонайменше до того, як дзвін виб'є полудень. Я готова відмовитися від сніданку. Знаєш чому? Бо ти приніс мені яблучний сік. Ти поспішав, голову твою займали страждання приятеля, ти вдерся сюди силою, б'ючи людей по черепах, і все ж приділив час спраглій жінці. Ти підкупив мене цим, і я не виключаю, що допоможу тобі. Але від води й мила я не відмовлюся. Іди. Прошу. — Добре. — Ґеральте. — Слухаю, — затримався він на порозі. — Скористайся оказією і викупайся сам. За твоїм запахом я можу здогадатися не тільки про породу й вік, а навіть про масть твого коня. Вона увійшла до лазні в той момент, коли Ґеральт, сидячи голим на маленькому ослінчику, поливав себе водою з цеберка. Він кашлянув і скромно повернувся спиною. — Не переймайся, — сказала вона, кидаючи оберемок одягу на вішак. — Я не знепритомнію, побачивши голого чоловіка. Трісс Мерігольд, моя приятелька, каже, що коли ти бачила одного, то бачила всіх. Він устав, обгорнувши стегна рушником. — Красивий шрам, — усміхнулася Йеннефер, дивлячись на його груди. — Що то було? Упав під пилку на тартаку? Він не відповів. Чарівниця роздивлялася його, звабливо схиливши голову. — Перший відьмак, якого я можу роздивитися зблизька, до того ж голісінького. Ого! — схилилася, прислухаючись. — Я чую твоє серце. Дуже повільний ритм. Ти вмієш контролювати виділення адреналіну? Ах, пробач, це професійна цікавість. Здається, тебе дратують розмови про властивості твого організму. Ти звик ці властивості називати словами, які я дуже не люблю, вдаючись до патетичного сарказму, який я не люблю ще більше. Він не відповів. — Та досить про те. Моя купіль холоне. — Йеннефер зробила рух, наче хотіла скинути халат, і завагалася. — Я купатимуся, ти — розказуватимеш. Заощадимо час. Але… Не хочу тебе бентежити, до того ж ми майже незнайомі. Тому, задля пристойності… — Я відвернуся, — запропонував він невпевнено. — Ні. Я маю бачити очі того, із ким розмовляю. Маю кращу ідею. Він почув, як вона вимовила закляття, відчув тремтіння медальйону й побачив чорний халат, що м'яко падав на підлогу. А потім почув плескіт води. — Тепер я не бачу твоїх очей, Йеннефер, — сказав він. — А шкода. Невидима чарівниця пирхнула, заплескалася у діжі. — Розповідай. Ґеральт припинив боротьбу зі штанами, які він надягав під рушником, і усівся на лаву. Застібаючи пряжки чобіт, розповів про пригоду над рікою, до мінімуму скорочуючи опис битви із сомом. Не було схоже, що Йеннефер може зацікавити рибальство. Коли він дійшов до моменту звільнення істоти-хмари із глечика, велика губка, що намилювала невидимість, завмерла. — Ну-ну, — почув він. — Цікаво. Джин, замкнений у пляшці. — Та який там джин, — заперечив він. — То був якийсь різновид багряної імли. Якийсь новий, невідомий рід… — Новий і невідомий різновид заслуговує, щоб його якось називати, — сказала невидима Йеннефер. — Джин — то назва, не гірша за інші. Продовжуй, прошу. Він послухався. Мильна піна у діжці все більше пінилася під час подальшої розповіді, вода плюскотіла через край. Певної миті щось привернуло його увагу. Він придивився й помітив контури і форми, що проступали під милом, яке вкривало невидимість. Контури й форми привабили його настільки, що він аж замовк. — Розказуй! — поквапив голос, що долинав із ніщо над контурами. — Що далі? — Це все, — сказав він. — Я прогнав того, як ти кажеш, джина… — Яким чином? — Ківш піднявся і вилив воду. Мило зникло, форми — також. Ґеральт зітхнув. — Закляттям, — сказав він. — Точніше, екзорцизмом. — Яким? — Ківш знову вилив воду. Відьмак уважно стежив за діями ківша, оскільки вода, нехай ненадовго, але також давала можливість побачити тіло. Він повторив закляття, відповідно до правил безпеки замінюючи голосну «е» вдихом. Думав, що чарівниці сподобається його обізнаність із тим правилом, тож він здивувався, почувши з діжки дикий регіт. — Що у тому смішного? — Той твій екзорцизм… — Рушник спурхнув з кілка і почав швидко стирати рештки контурів. — Трісс аж ридатиме від сміху, коли я їй про це розповім! Хто тебе його навчив, відьмаче? Того… закляття? — Одна жриця з храму Гульдри. Це таємна храмова мова… — Ну, раз таємна — то таємна. — Рушник хльоснув об край діжки, вода бризнула на підлогу, сліди босих ніг позначили кроки чародійки. — Це не закляття, Ґеральте. І я б не радила повторювати цих слів у інших храмах. — Раз не закляття, то що воно таке було? — запитав він, спостерігаючи, як дві чорні панчохи створюють із повітря — одну за другою — стрункі ноги. — Дотепний вислів. — Трусики з воланами обліпили ніщо в цікавий спосіб. — Хоча й нецензурний. Біла сорочка з великим жабо у формі квітки пурхнула вгору й утворила форми. Як помітив відьмак, Йеннефер не користувалася ніякими штучками з китового вуса, які люблять жінки. Не потребувала. — Який вислів? — запитав він. — Байдуже. З кришталевої чотирикутної пляшечки, що стояла на столі, вискочив корок. У лазні запахло бузком і аґрусом. Корок описав кілька кругів і заскочив на місце. Чарівниця застібнула манжети сорочки, вдягнула сукню і матеріалізувалася. — Застібни. — Вона повернулася спиною, розчісуючи волосся черепаховим гребінцем. Гребінець, як він помітив, мав довгу загострену ручку, що могла у разі потреби замінити стилет. Він застібнув її сукню повільно, гачок за гачком, насолоджуючись запахом її волосся, що чорним каскадом спадало до середини спини. — Повернімося до створіння з пляшки, — сказала Йеннефер, вдягаючи у вуха діамантові сережки. — Зрозуміло, що зовсім не твоє смішне «закляття» змусило його втекти. Правдивішою мені здається гіпотеза, що він відігрався на твоєму компаньйонові й утік, бо йому це набридло. — Правдоподібно, — похмуро погодився Ґеральт. — Бо я ж не думаю, що він полетів до Цідаріса уколошкати Вальдо Маркса. — Вальдо Маркс — це хто? — Трубадур, який вважає мого компаньйона — також поета й музику — безталанним віршомазом, який потурає смакам босоти. Чарівниця повернулася, дивно блиснувши фіалковими очима. — То твій приятель устиг вимовити бажання? — Навіть два. Обидва жахливо дурнуваті. Чому ти питаєш? Адже це повна дурня, те здійснення бажань геніями, д'жінні, духами лампи… — Повна дурня, — повторила Йеннефер, посміхаючись. — Звичайно. Це вимисел, позбавлена сенсу казочка, як і всі легенди, у яких добрі духи та феї здійснюють бажання. Такі казочки придумують бідні простачки, які навіть і не думають, щоб свої чисельні бажання і прагнення здійснювати шляхом власної активності. Тішить мене, що ти не з них, Ґеральте з Рівії. Цим ти мені духовно близький. Я, якщо чогось прагну, не мрію, а дію. І завжди отримую те, чого бажаю. — Не сумніваюся. Ти готова? — Готова. Чародійка застібнула ремінці туфельок й устала. Навіть на підборах не була занадто високою. Труснула волоссям, яке, він помітив, залишилося в такому ж мальовничому, розтріпаному й кучерявому безладі, незважаючи на завзяте розчісування. — Питання, Ґеральте. Печатка, якою було закрито пляшку… Твій приятель ще її має? Відьмак замислився. Печатка була не в Любистка, а в нього, до того ж при собі. Але досвід підказував, що чародіям не можна говорити забагато. — Гммм… Мабуть, що так. — Схоже, пауза, яку він зробив, ввела чародійку в оману. — Так, мабуть, має. А що? Ця печатка важлива? — Дивне запитання, — сказала вона різко, — як для відьмака, фахівця з надприродних потвор. Того, хто має знати, що така печатка важлива настільки, щоб до неї не торкатися. І не дозволяти торкатися приятелю. Він стис зуби. Удар був точним. — Що ж. — Йеннефер змінила тон на значно лагідніший. — Немає людей, які б не помилялися, і, як бачу, відьмаків, які б не помилялися, теж немає. Кожен може помилитися. Ну, ми можемо вирушати. Де твій товариш? — Тут, у Рінді. У домі такого собі Еррділя. Ельфа. Вона глянула уважно. — У Еррділя? — повторила, кривлячи губи у посмішці. — Я знаю, де це. Думаю, там десь і його кузен Хіреадан? — Вірно. А що… — Нічого, — перебила вона, підняла руки й заплющила очі. Медальйон на шиї відьмака запульсував і шарпнув ланцюжок. На вологій стіні лазні висвітився яскравий контур, що нагадував двері, в обрамленні яких клубочилося, фосфоризуючи, молочне ніщо. Відьмак тихо вилаявся. Він не любив магічних порталів, як і подорожей ними. — Ми маємо… — Він відкашлявся. — Тут недалеко… — Я не можу ходити вулицями цього міста, — відрізала вона. — Тут мені не раді, можуть образити, закидати камінням або й чимось гіршим. Кілька осіб тут добряче псують мою репутацію, вважаючи, що мине це їм безкарно. Не бійся, мої портали безпечні. Ґеральт був свідком, як колись через безпечний портал пролетіла половина того, хто крізь нього проходив. Другої половини так і не знайшли. Знав також кілька випадків, коли хтось у портал заходив і про нього більше ніхто й ніколи не чув. Чародійка вчергове поправила волосся, причепила до пояса вишитий перлинами капшук. Капшук здавався замалим, щоб умістити щось більше, ніж жменю мідяків і губну помаду, але Ґеральт знав, що то не звичайний капшук. — Обійми мене. Міцніше, я не порцелянова. Уперед! Медальйон завібрував, щось блиснуло, і Ґеральт раптом опинився серед чорного ніщо, у пронизливому холоді. Він нічого не бачив, не чув і не відчував. Холод був єдиним, що реєстрували його відчуття. Він хотів вилаятися, але не зумів. — Уже майже година, як вона туди зайшла. — Хіреадан перевернув клепсидру, що стояла на столі. — Я починаю непокоїтися. Невже з горлом Любистка все настільки погано? Не думаєш, що є сенс зазирнути до них нагору? — Вона чітко вказала, щоб цього не робили. — Ґеральт насилу, кривлячись, допив кубок трав'яного напою. Він цінував і любив осідлих ельфів за інтелігентність, спокійну завбачливість і специфічне почуття гумору, але їхніх смаків до їжі й напоїв не розумів і не поділяв. — Я не маю наміру їй перешкоджати, Хіреадане. Магія вимагає часу. Хай триває і добу, аби Любисток одужав. — Що ж, слушно. Із сусіднього приміщення чувся стукіт молотків. Еррділь, як виявилося, мешкав у порожньому трактирі, який він купив і мав намір відновити й утримувати разом із дружиною, тихою і неговіркою ельфійкою. Рицар Вратімір, який після разом проведеної у кордегардії ночі пристав до компанії, сам запропонував свою допомогу в ремонтних роботах. Разом із подружжям він узявся оновлювати панелі — одразу після того, як минуло сум'яття, викликане раптовою й ефектною появою відьмака і Йеннефер, які вискочили зі стіни у сяйві порталу. — Щиро кажучи, — почав Хіреадан, — я й не сподівався, що вийде так легко. Йеннефер не з тих, хто спонтанно надасть допомогу. Клопоти ближніх не дуже її турбують і не тривожать сон. Коротше, я не чув, щоб вона хоч колись комусь допомогла задарма. Цікаво, який вона має інтерес, допомагаючи тобі й Любистку. — Ти не перебільшуєш? — усміхнувся відьмак. — Вона не справила на мене аж такого поганого враження. Зверхність, зрозуміло, демонструвати вона любить, але у порівнянні з іншими чародіями, з усією їх наглючою бандою, вона — ходяча чарівність і доброзичливість. Хіреадан посміхнувся. — Звучить на кшталт того, що скорпіон — красивіший за павука, — сказав він, — бо має такий чудовий хвостик. Дивися, Ґеральте. Ти не перший, хто так її оцінює, не знаючи, що привабливість вона перетворила на зброю. Зброю, якою вона користується аж занадто вміло й без сумнівів. Що, звичайно, не суперечить тому факту, що вона вродлива жінка, яка привертає увагу. Ти ж це не заперечуватимеш, вірно? Ґеральт швидко глянув на ельфа. Уже вдруге йому здалося, що він помічає на його обличчі сліди рум'янцю. Це здивувало не менше, ніж слова Хіреадана. Чистокровні ельфи рідко захоплювалися людськими жінками. Навіть красунями. Йеннефер же, по-своєму приваблива, красунею не була. Смаки смаками, але й насправді мало хто описував чародійок як красунь. Усі вони походили з тих суспільних прошарків, у яких єдиним призначенням дочок було заміжжя. Хто б там намислив прирікати доньку на роки копіткого навчання і на тортури соматичними змінами, якщо можна було видати її заміж і мати з того зиск? Хто б хотів у родині чародійку? Незважаючи на повагу, якою втішалися маги, родина чародійки не мала б з неї жодної користі, бо, доки дівчина закінчувала навчання, її зв'язки з родиною уривалися — важливим залишалося тільки професійне братерство. Тому чародійками ставали виключно доньки з нульовими шансами знайти чоловіка. На противагу жрицям та друїдкам, які неохоче брали потворних чи скалічених дівчаток, чародії приймали кожну, хто виявляв необхідні нахили. Якщо ж дитина проходила крізь сито перших років навчання, наставала черга магії, яка випрямляла й вирівнювала ноги, виправляла погано зрощені кістки, латала заячі губи, усувала шрами, родимі плями та віспини. Молода чародійка ставала привабливою, бо того вимагав престиж її професії. Результатом були псевдогарні жінки зі злими, холодними очима погануль, бридуль, не здатних забути про свою бридкість, приховану за магічною маскою, до того ж не заради щастя, а виключно заради престижу професії. Ні, Ґеральт не розумів Хіреадана. Очі його, очі відьмака, реєстрували забагато подробиць. — Ні, Хіреадане, — відповів він. — Я не заперечу. Дякую тобі за застереження. Але тут ідеться виключно про Любистка. Він постраждав при мені, за моєї присутності. Я не зумів його врятувати, не зміг йому допомогти. Якби я знав, що це його вилікує, то сів би голим задом і на скорпіона. — Саме цього ти мусиш остерігатися найбільше, — загадково усміхнувся ельф. — Бо Йеннефер про це знає і таке знання полюбляє використовувати. Не довіряй їй, Ґеральте. Вона небезпечна. Відьмак не відповів. Нагорі скрипнули двері. Йеннефер стояла біля сходів, зіпершись на балюстраду галерейки. — Відьмаче, можеш зайти на хвилину? — Звичайно. Чародійка сперлася спиною об двері однієї з небагатьох більш-менш умебльованих кімнат, де розмістили стражденного трубадура. Відьмак підійшов, мовчки придивився. побачив, що її ліве плеч трохи вище за праве. Ніс трохи довгуватий. Губи трохи завузькі. Підборіддя трохи замале. Брови трохи несиметричні. Очі… Він бачив забагато деталей. Зовсім непотрібних. — Що з Любистком? — Ти сумніваєшся у моїх уміннях? Він розглядав далі. Фігура в неї була як у двадцятирічної, хоча про справжній її вік він намагався не думати. Рухалася із природною, невимушеною грацією. Ні, неможливо було здогадатися, якою вона була раніше, що в ній виправили. Він припинив про це думати, це не мало жодного сенсу. — Твій талановитий друг буде здоровим, — сказала вона. — Його вокальні здібності відновляться. — Я вдячний, Йеннефер. Вона посміхнулася. — У тебе буде нагода це довести. — Можна до нього зазирнути? Вона мовчала хвильку, дивлячись на нього з дивною усмішкою і барабанячи пальцями по одвірку. — Авжеж. Увійди. Медальйон на шиї відьмака почав різко, ритмічно смикатися. У центральній точці підлоги лежала й молочно світилася скляна куля розміром з кавун. Куля фіксувала середину зірки з дев'ятьма променями: та була чітко виписана й торкалася кінчиками кутів і стін кімнатки. У зірку червоною фарбою було вмальовано пентаграму. Кінці пентаграми були позначені чорними свічками; ті стирчали у підсвічниках дивної форми. Чорні свічки горіли також біля узголів'я ліжка, на якому лежав укритий овечими шкурами Любисток. Поет дихав спокійно, уже не хрипів, не гарчав, з обличчя його зникла гримаса болю, тепер її змінила щаслива усмішка ідіота. — Спить, — сказала Йеннефер. — І снить. Ґеральт придивився до узорів, накреслених на підлозі. Прихована в них магія відчувалася, але він знав, що то була магія спляча, нерозбуджена. Була наче подих лева, який дрімав, але в ній відчувався і прихований левиний рик. — Що це, Йеннефер? — Пастка. — На кого? — Зараз на тебе. — Чародійка повернула ключ у замку, стиснула його у долоні. Ключ зник. — Виходить, мене упіймано, — сказав відьмак холодно. — Що тепер? Будеш замірятися на мою цноту? — Не лести собі. — Йеннефер усілася на край ліжка. Любисток, усе ще по-дурному усміхаючись, тихенько застогнав. Безсумнівно, це був стогін насолоди. — Що тобі треба, Йеннефер? Якщо це гра, то правил я не знаю. — Я вже казала тобі, — почала вона, — що завжди отримую те, чого прагну. Так уже воно склалося, що я захотіла щось, що має Любисток. Заберу це в нього, і ми розійдемося. Не бійся, не заподію йому жодної шкоди… — Чудасія, яку ти розставила на підлозі, — перебив він, — служить для викликання демонів. Там, де викликають демонів, завжди комусь завдають шкоди. Я цього не дозволю. — …волосина з його голови не впаде, — продовжувала чародійка, не звертаючи уваги на його слова. — Голосок він матиме ще більш чудовий і залишиться задоволеним, майже щасливим. Усі ми будемо щасливими. І розійдемося без жалю, але й без образ. — Так, Віргініє, — застогнав Любисток, не розплющуючи очей. — Чудові твої перси, делікатніші, за лебединий пух… Віргініє… — Розум йому відняло? Марить? — Снить, — посміхнулася Йеннефер. — Його бажання виконуються уві сні. Я прозондувала його мозок до самого дна. Було там небагато. Трохи свинств, кілька марень, багато поезії. Менше з тим. Печатка, якою була закрита пляшка із джином, Ґеральте. Знаю, що вона не в трубадура, а в тебе. Прошу її віддати. — Для чого тобі та печатка? — Ну як тобі відповісти на те запитання? — Чародійка грайливо посміхнулася. — Може, спробуємо так: хрін там тобі є до того діло, відьмаче. Задовольняє тебе така відповідь? — Ні, — посміхнувся і він, і також паскудно. — Не задовольняє. Але не переймайся з цього приводу, Йеннефер. Мене нелегко задовольнити. До цього часу вдавалося це виключно непересічним особам. — Шкода. Тож ти залишишся незадоволеним. Твоя проблема. Печатку, прошу. Не корч гримас, які не пасують до твого типу вроди й масті. Якщо ти не зрозумів, то знай, що це, власне, й розпочалося віддячення, яке ти мені винен. Печатка є першим внеском за голос співака. — Як бачу, ти розбила ціну на багато внесків, — сказав він холодно. — Добре. Я міг на це очікувати — і очікував. Але нехай це буде чесний торг, Йеннефер. Я купив твою допомогу. І я заплачу. Вона скривила вуста у посмішці, але фіалкові очі залишилися примруженими й холодними. — Щодо цього, відьмаче, можеш не сумніватися. — Я, — повторив він. — Але не Любисток. Я забираю його звідси в безпечне місце. Зробивши це, я повернуся і заплачу другий внесок — і внески подальші. Бо раз ідеться про перший… Він устромив руку в секретну кишеньку на поясі, витягнув латунну печатку зі знаком зірки й зламаного хреста. — Прошу, візьми. Не як внесок. Прийми від відьмака як доказ удячності за те, що хоч і з розрахунком, але ти поставилася до нього доброзичливіше, ніж це зробили б більшість із твоїх побратимів. Прийми це як доказ доброї волі, яким я повинен переконати тебе, що, подбавши про здоров'я приятеля, я повернуся сюди, щоб сплатити. Я не помітив скорпіона серед квітів, Йеннефер. Тож я готовий розплатитися за свою неувагу. — Красива промова. — Чародійка склала руки на грудях. — Зворушлива й патетична. Шкода, що марна. Любисток мені потрібен і залишиться тут. — Він уже був одного разу близько від того, що ти хочеш сюди притягнути. — Ґеральт вказав на узори на підлозі. — Коли ти закінчиш цей витвір і притягнеш сюди джина, незважаючи на твої обіцянки, Любисток напевно постраждає, може, навіть сильніше, ніж у минулі рази. Бо ж ідеться про створіння з пляшки, вірно? Ти маєш намір заволодіти ним, змусити, щоб воно тобі служило? Не відповідай, я знаю, хрін там мені є до того діло. Роби, що хочеш, стягни сюди хоч і з десяток демонів. Але без Любистка. Якщо наразиш Любистка на небезпеку, це вже не буде чесний торг, Йеннефер, і ти не маєш права вимагати таку плату. Я не дозволю… — перервав себе. — Цікаво було, коли ти відчуєш, — захихотіла чародійка. Ґеральт напружив м'язи, усю свою волю, стискаючи до болю щелепи. Не допомогло. Він був наче паралізований, наче кам'яна статуя, наче вбитий у землю стовп. Не міг ворухнути навіть пальцем у чоботі. — Я знала, що ти зумієш відбити чари, накладені прямо, — сказала Йеннефер. — Знала я також, що ти, перш ніж щось зробиш, намагатимешся справити на мене враження красномовством. Ти балакав, а підвішені над тобою чари діяли й потроху тебе ламали. Тепер ти можеш лише говорити, але вже не мусиш справляти на мене враження. Я знаю, що ти красномовний. Наступні зусилля у цьому напрямку зіпсують увесь ефект. — Хіреадан… — сказав він із зусиллям, все ще намагаючись боротися із чародійським паралічем. — Хіреадан зрозуміє, що ти щось плетеш. Зрозуміє швидко, запідозрить у будь-який момент, бо він тобі не довіряє, Йеннефер. Не довіряв тобі від самого початку… Чародійка розвела руки у широкому жесті. Стіни кімнати розпливлися і набули однорідної каламутно-сірої структури та барви. Зникли двері, зникли вікна, зникли навіть закурені завіски й засиджені мухами малюнки на стінах. — І що з того, що Хіреадан зрозуміє? — скривилася вона злостиво. — Побіжить по допомогу? Крізь мій бар'єр ніхто не пройде. Але Хіреадан ніколи не побіжить, не зробить щось проти мене. Нічого. Він під моїм закляттям. Ні, мова не про чорнокнижництво, я не робила нічого в цьому напрямку. Звичайна хімія організму. Він, дурень, у мене закохався. Ти про це не знав? Він навіть мав намір викликати Бо на поєдинок, уявляєш собі? Ельф, а заздрісний. Таке рідко буває. Ґеральте, я не без причини вибрала цей дім. — Бо Беррант, Хіреадан, Еррділь, Любисток. Ти і справді йдеш до цілі найкоротшим шляхом. Але мною, Йеннефер, ти не скористаєшся. — Скористаюся, скористаюся. — Чародійка встала з ліжка, підійшла, старанно оминаючи накреслені на підлозі знаки та символи. — Я ж казала, що ти мені дещо винен за зцілення поета. Йдеться про дрібничку, невеличку послугу. Після того, що намірююся тут зробити, я одразу ж зникну з Рінди, а маю в цьому місті певні… несплачені рахунки, назвемо це так. Кільком особам дещо пообіцяла, а я завжди дотримуюся обітниць. Оскільки ж не зможу сама, ти виконаєш обітниці за мене. Він боровся, боровся з усіх сил. Дарма. — Не смикайся, відьмаченьку, — посміхнулася вона саркастично. — Це нічого не дасть. Ти маєш сильну волю і чималу опірність до магії, але зі мною та моїм закляттям справитися не зумієш. І не ламай переді мною комедію. Не намагайся причарувати мене своєю непохитною і гордою чоловічністю. Ти непохитний і гордий виключно у власній уяві. Щоб урятувати приятеля, ти б заплатив будь-яку ціну, хоч би й чоботи мені вилизав. А може, й дещо інше, якби мені раптом заманулося розваг. Він мовчав. Йеннефер стояла перед ним, посміхаючись і граючись прикріпленою до оксамитки зіркою з обсидіану, що іскрилася від діамантів. — Вже у спальні Бо, — продовжувала вона, — перекинувшись із тобою кількома словами, я знала, хто ти. І знала, у якій монеті вимагатиму плату. Мої рахунки в Рінді міг би сплатити будь-хто, хоча б і Хіреадан. Але зробиш це ти, бо маєш заплатити. За удавану гординю, за холодний погляд, за очі, що ловлять будь-яку деталь, за кам'яне обличчя, за саркастичний тон. За переконання, що можеш стояти ніс до носу з Йеннефер із Венґерберґу, вважати самозакоханим наглим стервом, корисливою відьмою й одночасно — витріщатися на її намилені цицьки. Плати, Ґеральте з Рівії! Вона схопила його обіруч за волосся і різко поцілувала в губи, вп'ялася у них, наче вампір. Медальйон на шиї трясся, Ґеральту здавалося, що ланцюжок скорочується і стискається, наче гарота. У голові його щось блиснуло, у вухах страшезно зашуміло. Він перестав бачити фіалкові очі чародійки, провалився у пітьму. Він стояв на колінах. Йеннефер промовляла до нього лагідним, м'яким тоном: — Ти запам'ятав? — Так, пані. Це був його власний голос. — Тож іди й виконай доручення. — Як накажеш, пані. — Можеш поцілувати мені руку. — Дякую, пані. Відчув, як повзе до неї на колінах. У голові його дзижчали тисячі бджіл. Долоня її пахла бузком і аґрусом. Бузком і аґрусом… Сяйво. Темрява. Балюстрада, сходи. Обличчя Хіреадана. — Ґеральте! Що з тобою? Ґеральте, ти куди? — Мушу… — Його власний голос. — Мушу йти. — Боги! Гляньте на його очі! Обличчя Вратіміра, викривлене страхом. Обличчя Еррділя. І голос Хіреадана: — Ні! Еррділю, ні! Не торкайся його й не намагайся затримати! З дороги, Еррділю! Зійди з його дороги! Запах бузку й аґрусу. Бузку й аґрусу… Двері. Вибух сонця. Спекотно. Парко. Запах бузку й аґрусу. «Буде гроза», — подумав він. І це була його остання притомна думка. Темрява. Запах… Запах? Ні, сморід. Сморід урини, гнилої соломи й мокрих лахів. Сморід кіптяви від смолоскипа, увіткнутого в залізний рогач, що стирчить зі стіни, збудованої з нерівних кам'яних блоків. Тінь від смолоскипа, тінь на вистеленій соломою підлозі… Тінь ґрат. Відьмак вилаявся. — Нарешті. — Відчув, як хтось піднімає його й притуляє спиною до вологого муру. — Я вже починав непокоїтися, що ти так довго не приходиш до тями. — Хіреадане? Де… Холера, голова розвалюється… Де це ми? — А як ти вважаєш? Ґеральт витер обличчя, оглядівся. Під протилежною стіною сиділо троє голодранців. Він бачив їх невиразно, сиділи ті найдалі від світла смолоскипа, майже у повній темряві. Під ґратами ж, що відділяли їх від освітленого коридора, присіло щось, схоже на перший погляд на купу лахміття. Насправді то був худорлявий старець з носом наче лелечий дзьоб. Довжина скрученого в патли волосся і стан одежі свідчили, що перебуває він тут не від учора. — Засадили нас до ями, — сказав відьмак похмуро. — Тішуся, — промовив ельф, — що до тебе повернулася здатність робити логічні висновки. — Холера ясна… А Любисток? Як довго ми тут сидимо? Скільки часу минуло від… — Не знаю. Як і ти, я був непритомним, коли мене сюди вкинули. — Хіреадан підгорнув солому й усівся зручніше. — Це важливо? — Ще й як, зараза. Йеннефер… І Любисток. Любисток там, із нею, і вона планує… Гей, ви там! Як давно нас тут зачинили? Голодранці пошепотілися між собою. Жоден не відповів. — Оглухли? — Ґеральт сплюнув, усе ще не позбувшись металевого присмаку в роті. — Питаю, який зараз час дня? Чи ночі? Ви ж знаєте, коли приносять вам жерти? Голодранці знову пошепотілися, покашляли. — Вельможне панство, — сказав нарешті один. — Залиште нас у спокої і не говоріть до нас, дуже просимо. Ми ж бо порядні злодії, не якісь там політичні. Ми ж бо проти влади замах не чинимо. Ми ж бо тільки крадемо. — Ага, — сказав інший. — У вас свій кутик, у нас — свій. І нехай кожен свій пильнує. Хіреадан пирхнув. Відьмак сплюнув. — Так воно і є, — заплямкав зарослий дідок із довгим носом. — Кожен у турмє свій кут пильнує і зі свома тримається. — А ти, діду, — насмішкувато запитав ельф, — тримаєшся з ними чи з нами? До якої групи ти належиш? — До жодної, — гордо відповів дідок. — Бо я — безневинний. Ґеральт знову сплюнув. — Хіреадане? — запитав, розтираючи скроню. — Із тим замахом проти влади… Це правда? — Абсолютна. Ти нічого не пам'ятаєш? — Я вийшов на вулицю… Люди на мене озиралися… Потім… Потім була якась крамниця… — Ломбард, — притишив голос ельф. — Ти увійшов до ломбарду. Щойно увійшов, одразу дав у зуби власнику. Сильно. Навіть занадто сильно. Відьмак стримав прокляття. — Лихвар упав, — тихо продовжував Хіреадан. — А ти копнув його кілька разів у чутливі місця. На порятунок принципалу прибіг пахолок. Його ти викинув у вікно, просто на вулицю. — Боюся, — пробурмотів Ґеральт, — що на цьому не закінчилося. — Побоювання обґрунтоване. Ти вийшов з ломбарду й помарширував серединою вулиці, розштовхуючи перехожих і викрикуючи якусь дурню про честь дами. За тобою вже тягнувся чималий хвіст, у якому були я, Еррділь і Вратімір. Ти ж зупинився перед домом аптекаря Лаврусика, увійшов, а за хвилину був знову на вулиці, тягнучи Лаврусика за ногу. І виголосив перед юрмою щось на зразок промови. — Якої? — Простіше кажучи, ти заявив, що навіть професійну повію чоловік, який себе поважає, не повинен називати курвою, бо то низько й непорядно. А вживати визначення «курва» стосовно жінки, яку ти ніколи не трахав за гроші, гівнисто й цілком заслуговує на покарання. Покарання ж, заявив ти привселюдно, буде здійснено негайно і буде це покарання якраз для гівнюка. Ти затис голову аптекаря між колінами, стягнув з нього штани й відшмагав його ременем по сраці. — Розказуй, Хіреадане. Розказуй. Не жалій мене. — Драв ти Лаврусика по заду, не шкодуючи сил, а аптекар вив, верещав, плакав, волав про допомогу божеську й людську, благав про милість, ба навіть обіцяв виправитися, але, схоже, ти не повірив. Тоді набігло кілька озброєних бандитів, яких у Рінді заведено звати гвардією. — А я, — покивав Ґеральт, — власне тоді й учинив замах проти влади? — Та де там. Учинив замах ти значно раніше. І лихвар, і Лаврусик — у міській раді. Напевно, тебе зацікавить, що обидва закликали викинути Йеннефер з міста. Не тільки голосували за те в раді, але дерли проти неї горлянку по корчмах і обмовляли непристойними словами. — Я про те здогадався вже давно. Розповідай. Ти зупинився на міських стражниках, які тоді прибігли. Це вони засадили мене до ями? — Хотіли. Ох, Ґеральте, що воно було за видовище. Що ж ти з ними виробляв — описати важко. Вони мали мечі, батоги, палиці, сокирки, а ти — лише ясеневий ціпок із набалдашником, який відібрав у якогось франта. А коли вже всі лежали на землі, ти пішов далі. Більшість із нас знала, куди ти прямуєш. — Був би радий дізнатися і я. — Ішов ти до храму. Бо жрець Крепп, також людина з ради, приділяв Йеннефер багато уваги у своїх проповідях. Зрештою, ти зовсім не приховував своїх поглядів щодо жерця Креппа. Пообіцяв йому урок пошани до прекрасної статі. Говорячи про нього, оминав офіційну титулатуру, але додавав інші визначення, які дуже втішили дітлахів, які бігли за тобою. — Ага, — буркнув Ґеральт. — Тож дійшло діло й до блюзнірства. Що ще? Святотатство у храмі? — Ні. Ти туди увійти не встиг. Перед храмом чекала вже ціла рота міської сторожі, озброєна усім, що тільки знайшлося у цейхгаузі, окрім катапульти, як мені здається. Усе йшло до того, що вони тебе просто знищать. Але ти до них не дійшов. Раптом схопився обома руками за голову й зомлів. — Не продовжуй. Але, Хіреадане, звідки у ямі взявся ти? — Коли ти впав, кілька стражників підскочили, щоб продірявити тебе сулицями. Я вступив із ними у суперечку. Отримав у голову буздиганом і отямився отут, у ямі. Безсумнівно, мене звинуватять в участі в антилюдській змові. — Раз ми вже обвинувачені, — скреготнув зубами відьмак, — то що нам загрожує, як вважаєш? — Якщо Невіль, бургомістр, устиг повернутися зі столиці, — буркнув Хіреадан, — то хтозна… Я його знаю. Але якщо не встиг, вирок винесуть райці, а це, зрозуміло, лихвар із Лаврусиком. А воно означає… Ельф виконав короткий жест навколо шиї. Незважаючи на темряву, що панувала в підземеллі, жест той залишав небагато місця для домислів. Відьмак не озвався. Злодії про щось собі шепотілися. Дідуган, який сидів безневинно, здавалося, спав. — Чудово, — нарешті сказав Ґеральт і брудно вилаявся. — Мало того, що я буду висіти, так ще й знаючи, що був причиною твоєї смерті, Хіреадане. І, напевне, — Любистка. Ні, не перебивай. Я знаю, що це справи Йеннефер, але винен я сам. Моя дурість. Вона мене оманила, зробила з мене, як це ґноми кажуть, гевала. — Гм… — пробурмотів ельф. — Ані додати, ані відняти. Я тебе попереджав щодо неї. Зараза, тебе попереджав, а сам виявився настільки ж великим, вибач на слові, дурнем. Ти переймаєшся, що через тебе я тут сиджу, а воно все навпаки. Ти сидиш тут через мене. Я міг затримати тебе на вулиці, заговорити з тобою, не дозволити… Не зробив я того. Бо боявся, що коли розпадуться чари, які вона на тебе наклала, ти повернешся і… скривдиш її. Вибач мені. — Вибачаю з усією щирістю. Бо ти й поняття не маєш, яку силу мало те прокляття. Я, дорогий мій ельфе, звичайне зачарування переломлюю за кілька хвиль і не млію. Чари Йеннефер вам не вдалося б зламати, а з тим, аби мене обезвладнити, могли бути клопоти. Пригадай гвардію. — Не думав, повторюся, про тебе. Думав я про неї. — Хіреадане? — Так. — Ти її… Ти її… — Не люблю гучних слів, — перервав ельф, смутно посміхаючись. — Я від неї, скажімо так, у захваті. Напевне, ти дивуєшся, як можна захоплюватися кимось таким, як вона? Ґеральт прикрив очі, щоб викликати у пам'яті образ. Образ, який його незрозумілим чином, скажімо так, уникаючи гучних слів, захоплював. — Ні, Хіреадане. — сказав він. — Я не дивуюся. З коридору почулися важкі кроки і дзвін металу. Яму заполонили тіні чотирьох стражників. Заскреготів ключ, безневинний дідуган відскочив від ґрат, наче рись, і сховався серед кримінальних. — Так швидко? — упівголоса здивувався ельф. — Думав я, що поставити ешафот займе більше часу… Один зі стражників, лисий, наче коліно, бурмило з воістину вепрячою щетиною на морді, вказав на відьмака. — Отой, — сказав коротко. Двоє інших схопили Ґеральта, брутально підняли й притисли до муру. Злодії втиснулися у свій куток, довгоносий дідуньо загарбався у солому. Хіреадан хотів зірватися з місця, але впав на підлогу, відсахнувшись від вістря приставленого до його грудей корда. Лисий стражник устав перед відьмаком, засукав рукави й розім'яв кулака. — Пан райця Лаврусик, — сказав, — наказав запитати, чи добре т'бі у нас у ямі. Може, чогось т'бі не досить? Може, холод докучає? Га? Ґеральт вирішив не відповідати. Копнути лисого він також не міг, бо стражники, які його тримали, наступили йому на ноги важкезними чоботами. Лисий узяв короткий замах і лупнув його у шлунок. Не допомогло й напруження м'язів. Ґеральт, із зусиллям хапаючи повітря, якийсь час роздивлявся пряжку власного пояса, а потім стражники підняли його знову. — Нічого т'бі не треба? — продовжував лисий, дихаючи цибулею та попсутими зубами. — Пан райця утішиться, що ти не скаржишся. Наступний удар, у те саме місце. Відьмак закашлявся і, може, обригався б, але не мав чим. Лисий повернувся боком. Змінив руку. Геп! Ґеральт знову подивився на пряжку власного пояса. Хоча те й здалося йому дивним, але вище неї не було дірки, крізь яку виднілася б стіна. — Ну як? — Лисий трохи відступив, безумовно щоб узяти більший розмах. — Не маєш жодних побажань? Пан Лаврусик наказав запитати, чи немає у т'бе таких. Але чому ж ти нічого не говориш? Язик у т'бе у вузол закрутивсь? Зараз ми й'го тобі розмотаємо! Геп! Ґеральт не зомлів і цього разу. А мав би зомліти, бо внутрішні органи йому трохи б іще знадобилися. Щоб зомліти, він повинен був змусити лисого до… Стражник сплюнув, вишкірив зуби, знову розім'яв кулак. — Ну як? Жодних бажань? — Єдине… — простогнав відьмак, важко підводячи голову. — Щоб ти луснув, сучий сине. Лисий заскреготів зубами, відійшов, розмахнувся, приміряючись цього разу, як і планував Ґеральт, ударити у голову. Але удару не було. Стражник раптом закульдикав, наче індик, обома руками схопився за черево, завив, загарчав від болю… І луснув. — І що я маю з вами робити? Потемніле небо за вікном роздерла сліпучо-ясна стрічка блискавки, за мить пролунав різкий, протяжний тріск грому. Злива набирала силу, грозова хмара пливла над Ріндою. Ґеральт і Хіреадан, посаджені на лавці під великим гобеленом, де було зображено Пророка Лободу, який пасе вівці, мовчали, скромно опустивши голови. Бургомістр Невіль міряв кроками кімнату, гнівно пирхаючи і сопучи. — Ви, холерні, засрані чаклуни! — закричав він, раптово зупинившись. — Ви затялися на моє місто, чи що? Інших міст на світі немає, чи що? Ельф і відьмак мовчали. — Якби щось таке… — бургомістр аж захлинувся. — Щоб ключника… Як помідор! У м'ясо! У червону кашку! Це не по-людськи! — Не по-людськи й безбожно, — повторив присутній у кімнаті нарад ратуші жрець Крепп. — Настільки не по-людськи, що й дурень здогадався б, хто за тим стоїть. Так, бургомістре. Хіреадана ми знаємо обидва, а отой тут, що видає себе за відьмака, не мав би досить Сили, щоб таке зробити із ключником. Усе діло рук отієї Йеннефер, тої проклятої богами відьми! За вікном, неначе підтверджуючи слова жерця, грохнув грім. — Вона то, і ніхто інший, — продовжував Крепп. — І це навіть не питання. Хто, як не Йеннефер, мав би охоту помститися пану райцю Лаврусику? — Га-га-га, — зареготав раптом бургомістр. — За оте я, якраз, менше за все гніваюся. Лаврусик мене підкусював, на владу мою зазіхав. А тепер уже від людей слухняності не доб'ється. Як хто пригадає, як він отримав по дупі… — Бракувало тільки, аби ви злочину аплодували, пане Невілю, — насупився Крепп. — Нагадую вам, що, якби я не наклав на відьмака екзорцизм, він би підняв руку на мене й на величність храму… — Бо й ви її паскудили у своїх проповідях, Креппе. Навіть Беррант на вас скаржився. Але що правда, то правда. Чуєте, лотри? — Бургомістр знову обернувся до Ґеральта й Хіреадана. — Ніц вас не виправдовує! Я й думати не буду терпіти тут такі скандали! Ну добре, гайда, розказуйте мені зараз же все, розказуйте, що у вас є на свій захист, бо як нема нічого, то, клянуся усіма реліквіями, так із вами потанцюю, що до смерті пам'ятатимете! Розказуйте мені все, зараз, як на сповіді! Хіреадан тяжко зітхнув і подивився на відьмака значуще і з проханням. Ґеральт також зітхнув, відкашлявся. І розповів усе. Ну, майже усе. — Отакі то пироги, — сказав жрець по хвильці мовчання. — Ладна історія. Геній, звільнений від ув'язнення. І чародійка, у якої немає до того генія паролю. Непогана комбінація. Це може погано скінчитися, дуже погано. — Що воно таке — геній? — запитав Невіль. — І що треба тій Йеннефер? — Чародії, — пояснив Крепп, — черпають свою міць із сил природи, а точніше — з так званих Чотирьох Елементів, або Первістків, які популярно звуться стихіями. Повітря, Вода, Вогонь і Земля. Кожен із цих елементів має свій власний Вимір, що на жаргоні чаклунів зветься Площиною. Існують Площина Води, Площина Вогню і так далі. Виміри ті, для нас недоступні, заселені істотами, званими геніями… — Званими у легендах, — перебив відьмак. — Бо наскільки мені відомо… — Не перебивай, — обрізав Крепп. — То, що відомо тобі небагато, було ясно вже під час твоєї розповіді, відьмаче. Тож тепер мовчи і слухай того, хто мудріший за тебе. Повертаючись до геніїв: є їх чотири роди, як є чотири Площини. Існують д'жінні, істоти повітряні, маруди, пов'язані з елементом Води, іфрити, які є геніями Вогню, і д'ао, генії Землі. — Щось вас заносить, Креппе, — втрутився Невіль. — Тут не храмова школа, не вчи нас. Говори коротко: чого Йеннефер хоче від того генія? — Такий геній, бургомістре, — це живий збірник магічної енергії. Чаклун, маючи генія на побігеньках, може ту енергію направляти в свої закляття. Не мусить ретельно тягнути Міць із Природи, це робить за нього геній. Сила такого чародія тоді стає величезною, близькою до всесилля… — Якось не чув я про магів, що можуть усе, — скривився Невіль. — Навпаки, сила багатьох з них є перебільшеною. Цього не можуть, того не можуть… — Чародій Стаммельфорд, — перебив його жрець, знову набуваючи тону, пози й міни академічного викладача, — пересунув колись гору, бо та заслоняла йому вид із вежі. Нікому ніколи ані раніше, ані пізніше не вдалося зробити щось подібне. Бо Стаммельфорд, як казали, користувався послугами д'ао, генія Землі. Існують записи про подібний масштаб учинків і інших магіків. Величезні хвилі й катастрофічні дощі, — безумовно, діло марідів. Вогняні стовпи, пожежі й вибухи — робота вогняних іфритів… — Смерчі, урагани, польоти над землею, — буркнув Ґеральт. — Жофрей Монк. — Вірно. Бачу, щось ти усе ж знаєш. — Крепп глянув на нього більш доброзичливо. — Говорять, що старий Монк знайшов спосіб і змусив служити собі д'жінні, генія Повітря. Поговорювали, що й не одного. Начебто тримав він їх у пляшках і використовував у разі потреби, по три бажання від кожного генія. Бо генії, моє панство, виконують лише три бажання, а потім вони вільні, утікають у свій вимір. — Той над річкою нічого не виконав, — рішуче сказав Ґеральт. — Відразу кинувся Любисткові до горла. — Генії, — задер носа Крепп, — це істоти злостиві й підступні. Не люблять тих, хто пакує їх у пляшки й наказує переносити гори. Роблять усе, щоб зробити неможливим виконання бажання, а виконують їх методом непростим для розуміння і передбачення. Інколи — й дослівно, тож треба слідкувати, що говориш. Щоб уярмити генія, потрібні залізна воля, сталеві нерви, міцна Сила й чимале вміння. З того, що ти розповідав, зрозуміло, що твої уміння, відьмаче, були малими. — Замалими, щоб мерзоту ув'язнити, — погодився Ґеральт. — Але я його прогнав, та ще й так, що повітря вило. Але й це — щось. Йеннефер, правда, висміяла мій екзорцизм… — Який то був екзорцизм? Повтори. Відьмак повторив, слово в слово. — Що?! — Жрець спершу зблід, потім почервонів, а під кінець посинів. — Як ти смієш! Знущаєшся з мене? — Вибачте, — видавив Ґеральт. — Щиро кажучи, я не знаю… значення цих слів. — Тож не повторюй, чого не знаєш! Поняття не маю, де ти міг почути таку мерзоту! — Досить, — махнув рукою бургомістр. — Ми втрачаємо час. Добре. Ми вже знаємо, для чого чародійці той геній. Але ви, Креппе, казали, що це погано. Що — погано? Та нехай вона його впіймає та йде собі до диявола, яка мені різниця? Я думаю… Ніхто ніколи не довідався, що цієї миті думав Невіль, навіть якщо це не була пуста похвальба. На стіні поряд із гобеленом із Пророком Лободою раптом з'явився сяючий прямокутник, щось блиснуло, після чого на середину кімнати випав… Любисток! — Невинен! — закричав поет чистісіньким звучним тенором, сидячи на підлозі й обводячи усіх напівпритомним поглядом. — Невинен! Відьмак невинен! Бажаю, аби ви у те повірили! — Любистку! — крикнув Ґеральт, стримуючи Креппа, який, схоже, готував екзорцизм і, хтозна, чи не прокляття. — Звідки ти… тут… Любистку! — Ґеральте! — Бард скочив із підлоги. — Любистку! — Хто це? — гарикнув Невіль. — Холера, якщо не припинете чарувати, я за себе не ручаюся! Сказав же, що в Рінді чарувати не можна! Спершу треба скласти письмове прохання, потім заплатити податок у скарбову палату… Гей же! Чи це, бува, не той співак, заручник відьми? — Любистку, — повторив Ґеральт, тримаючи поета за плечі. — Як ти сюди дістався? — Не знаю, — признався бард із дурнуватою і заклопотаною міною. — Щиро кажучи, я, скоріше, і знати не знаю, що там зі мною діялося. Небагато пам'ятаю, і хай мене зараза, якщо знаю, що з того було справжнім, а що кошмаром. Утім, пригадую собі гарнюню чорнявку з огнистими очима… — Що ми тут про чорнявок, — гнівно перебив Невіль. — До справи, мосьпане, до справи. Ви кричали, що відьмак невинен. Як я це маю розуміти? Що ніби Лаврусик сам, власноручно відхльостав собі дупу? Бо якщо відьмак невинен, то інакше й бути не могло. Хіба що була то колективна галюцинація. — Нічого не знаю про дупи чи галюцинації, — гордо сказав Любисток. — А також — про лаврових русаків. Повторюю, останнє, що я пригадую, була елегантна жіночка, вдягнена у зі смаком дібране чорне й біле. Щойно згадана брутально вкинула мене у світлову діру, скоріше за все — магічний портал. А перед тим дала мені ясну й чітку вказівку. Після прибутя я мав невідкладно засвідчити, цитую: «Бажанням моїм є, аби повірили мені, що відьмак не несе відповідальності за те, що сталося. Таким, а не інакшим є моє бажання». Дослівно. Звичайно, я розпитував, у чому річ, про що йдеться і навіщо це все. Чорнявка мені й слова вимовити не дала. Неелегантно вилаяла мене, узяла за карк і вкинула у портал. Це все. А тепер… Любисток випростався, обтрусив кубрак, поправив комір і примхливе, хоча й брудне жабо. — …чи не захочуть панове сказати мені, як зветься і де розташована найліпша у цьому місті корчма? — У моєму місті поганих корчом немає, — повільно сказав Невіль. — Але перш ніж зумієш ти в цьому переконатися, докладно оглянеш іще й найкращу в моєму місті яму. Ти і твої приятелі. Ви ще не на волі, лайдаки, нагадую вам! Виведіть їх! Один розповідає несусвітні історії, а другий вискакує зі стіни й кричить про невинуватість; бажаю, верещить, аби мені повірили; має нахабство бажати собі… — Боги! — Жрець раптом схопився за лисину. — Тепер я розумію! Бажання! Останнє бажання! — Що там із вами сталося, Креппе? — наморщив лоба бургомістр. — Захворіли? — Останнє бажання! — повторив жрець. — Вона змусила барда проказати останнє, третє бажання. Генієм неможливо було заволодіти, поки він не виконав те бажання. А Йеннефер поставила магічну пастку й напевне спіймала генія, раніше, ніж той устиг утекти у власний вимір! Пане Невілю, необхідно… За вікном загримотіло. Та так, що затряслися стіни. — Холера, — буркнув бургомістр, підходячи до вікна. — Близько гепнуло. Аби не у дім який, бракувало нам тут лише пожежі… Боги! Тільки гляньте! Тільки гляньте на те! Крепп!!! Що воно є? Усі як один кинулися до вікна. — О мати моя! — крикнув Любисток, хапаючись за горло. — То він! Той сучий син, який мене придушив! — Д'жінні! — крикнув Крепп. — Геній повітря! — Над корчмою Еррділя! — закричав Хіреадан. — Над дахом! — Вона його впіймала! — Жрець висунувся так сильно, що мало не випав. — Бачите магічне світло? Чарівниця упіймала генія у пастку! Ґеральт дивився мовчки. Колись, роки назад, коли ще шмаркачем він набирався розуму в Каер Морені, у Відьмачому Оселищі, він і його приятель Ескель упіймали великого лісового джмеля, якого потім прив'язали до глечика на столі довгою ниткою, витягнутою із сорочки. Дивлячись, що виробляє прив'язаний джміль, вони надривалися зі сміху аж поки впіймав їх за тим заняттям Весемір, їхній наставник, і наваляв обом ременем. Джин, що кружляв над дахом корчми Еррділя, поводився так само, як той джміль. Злітав і спадав, зривався і пікірував униз, кружляв, люто гудучи, й усе по колу. Бо джин, так само як і джміль з Каер Морену, був прив'язаний покрученими нитками зі сліпучо ясного, різнокольорового світла, що щільно оплітало його й закінчувалося на даху. Утім, джин мав більші можливості, аніж прив'язаний до глека джміль. Джміль не міг трощити навколишні дахи, розносити у пил стріхи, руйнувати комини, розвалювати невеличкі вежі та мансарди. Джин міг. І робив це. — Він нищить місто! — завив Невіль — Та потвора нищить моє місто! — Хе-хе, — засміявся жрець. — Найшла коса на камінь, як мені здається! Це винятково сильний д'жінні! Я насправді й не знаю, хто кого схопив, відьма його чи він відьму! Ха, скінчиться усе тим, що д'жінні зітре її на порох, і це пречудово! Справедливість відновиться! — Та срав я на справедливість! — крикнув бургомістр, не узявши до уваги, що під вікнами можуть стояти виборці. — Дивися, Креппе, що там діється! Паніка, руїна! Ти про те мені не сказав, лисий дурню! Мудрував, теревенив, а про найважливіше — ані слова! Чому ти не сказав, що той демон… Відьмаче! Зроби щось! Чуєш, невинний чаклуне? Приклич того диявола до порядку! Прощу тобі всі провини, але… — Тут нічого не вдасться зробити, пане Невілю, — пирхнув Крепп. — Ви не почули, що я говорив, тільки й того. Ви ніколи не чуєте, коли я говорю. Це, повторюю, нечувано сильний д'жінні, якби не це, чародійка вже його вхопила б. Скажу вам, закляття її зараз ослабне, д'жінні розчавить її і втече. І буде спокій. — А тим часом місто розтрощить на друзки? — Треба чекати, — повторив жрець. — Але не склавши руки. Видайте накази, бургомістре. Нехай люди полишать навколишні будинки й приготуються гасити пожежі. Те, що там зараз діється, ніщо порівняно з пеклом, яке почнеться, коли геній покінчить із чарівницею. Ґеральт підвів голову, зустрівся з поглядом Хіреадана й відвів очі. — Пане Креппе, — зважився він раптом. — Мені потрібна ваша допомога. Йдеться про портал, яким прибув Любисток. Портал усе ще з'єднує ратушу з… — Немає вже навіть знаку порталу, — холодно сказав жрець, вказуючи на стіну. — Не бачиш? — Портал, навіть невидимий, залишає слід. Закляттям такий слід можна стабілізувати. Я тим слідом пройду. — Хіба що ви несповна розуму. Навіть якщо такий перехід не розірве вас на шматки, чого ви хочете досягнути? Хочете опинитися у центрі циклону? — Я питав, чи ви можете накласти закляття, яке стабілізує слід. — Закляття? — Жрець гордовито підняв голову. — Я не якийсь там безбожний чарівник! Я не накладаю заклять! Сила моя походить із віри й молитви! — Можете чи ні? — Можу. — То ставайте до роботи, бо час підганяє. — Ґеральте, — відгукнувся раптом Любисток. — Ти й справді здурів! Тримайся подалі від того холерного душителя! — Прошу тиші, — сказав Крепп. — І поваги. Я молюся. — До диявола твою молитву! — зарепетував Невіль. — Я побіг збирати людей! Треба щось робити, а не стояти й патякати! Боги, що за день! Що за холерний день! Відьмак відчув, як Хіреадан торкається його плеча. Повернувся. Ельф зазирнув йому в очі, потім відвів погляд. — Ти йдеш туди… бо мусиш, вірно? Ґеральт завагався. Йому здалося, що він відчуває запах бузку й аґрусу. — Хіба так, — сказав, вагаючись. — Мушу. Вибач, Хіреадане… — Не вибачайся. Знаю, що ти відчуваєш. — Сумніваюся. Бо я і сам про те не знаю. Ельф посміхнувся. Посмішка та мала мало спільного з радістю. — Власне, у тому й річ, Ґеральте. Саме у тому. Крепп випростався, зітхнув глибоко. — Готово, — сказав, гордо вказуючи на ледь помітний контур на стіні. — Але портал нестійкий і довго я його не втримаю. Немає у мене також жодної упевненості, що він не обірваний. Перш ніж ви туди вступите, пане відьмаче, очистіть сумління. Можу я вас благословити, але на відпущення гріхів… — …не вистачить часу, — закінчив Ґеральт. — Я знаю, пане Креппе. На таке ніколи не вистачає часу. Вийдіть усі з кімнати. Якщо портал вибухне, у вас полопаються барабанні перетинки. — Я залишуся, — сказав Крепп, коли за Любистком і ельфом зачинилися двері. Він ворухнув долонями в повітрі, створюючи навколо себе пульсуючу ауру. — Я про всяк випадок розгорну захист. А якщо портал вибухне… Я спробую вас витягнути, пане відьмаче. Теж мені, велика справа — перетинки. Перетинки відновлюються. Ґеральт глянув на нього доброзичливіше. Жрець усміхнувся. — Мужня ви людина, — сказав. — Хочете її врятувати, правда? Але мужність вам не сильно придасться. Джини — мстиві потвори. Чародійка вже мертва. Ви, якщо туди увійдете, також будете мертвим. Очистіть сумління. — Я вже очистив. — Ґеральт устав перед слабким сяянням порталу. — Пане Креппе? — Слухаю вас. — Той екзорцизм, який вас так збентежив… Що значать ті слова? — Авжеж, саме час на жарти й смішечки… — Прошу вас, пане Креппе. — Що ж, — сказав жрець, присідаючи за великим дубовим столом бургомістра. — Останнє ваше бажання, тож скажу вам. Значило те… гмм… гмм… «Йди звідси та трахни сам себе». Ґеральт ступив у ніщо, а холод приглушив сміх, від якого його трясло. Портал, ревучи й крутячи ним, наче ураган, із силою викинув його, виплюнув так, що мало не розірвалися легені. Відьмак безсило впав на підлогу, насилу хапаючи повітря ротом. Підлога трусилася. Спершу він подумав, що це труситься він сам після подорожі крізь ревуче пекло порталу, але швидко зрозумів помилку. Увесь дім вібрував, трусився і тріщав. Він роззирнувся. Перебував не в тій кімнаті, де востаннє бачив Йеннефер і Любистка, а у великому загальному залі ремонтованої корчмі Еррділя. Побачив її. Вона стояла навколішки між столами, схилена над магічною кулею. Куля горіла сильним молочним сяйвом, підсвічувала червоним пальці чародійки. Сяйво від кулі створювало образ. Мерехтливий, нестійкий, але виразний. Ґеральт бачив кімнатку із зіркою та пентаграмою, накресленими на підлозі, тепер розжареними набіло. Бачив різнокольорові тріскучі вогнисті лінії, що вистрелювали з пентаграми угору, крізь дах, звідки долітав розлючений рев упійманого джина. Йеннефер побачила відьмака, скочила на ноги й підняла долоню. — Ні! — крикнув він. — Не роби того! Я хочу допомогти! — Допомогти? — пирхнула вона. — Ти? — Я. — Незважаючи на те, що я зробила? — Незважаючи. — Цікаво. Але не важливо. Я не потребую твоєї допомоги. Іди геть, мерщій. — Ні. — Геть! — крикнула вона, зловісно скривившись. — Тут стає небезпечно! Справа виходить з-під контролю, розумієш? Я не можу ним заволодіти, не розумію чому, але лайдак не слабне. Я його впіймала, коли він виконав третє бажання трубадура, я повинна вже мати його у кулі. А він узагалі не слабне! Холера, схоже, наче він робиться щоразу сильнішим! Але я його подолаю і так, зламаю… — Не зламаєш його, Йеннефер. Він тебе вб'є. — Мене не так легко вбити… Вона урвала себе. Уся стеля корчми раптом розжарилася і блиснула. Картинка, яку показувала куля, розплилася у сяйві. На даху вималювався великий вогняний чотирикутник. Чародійка вилаялася, піднімаючи руки, з пальців її ударили іскри. — Тікай, Ґеральте! — Що відбувається, Йеннефер? — Він мене знайшов… — Вона застогнала, червона від зусилля. — Хоче мене дістати. Створює власний портал, аби пройти всередину. Він не може зірватися з прив'язі, але дістанеться сюди через портал. Я не можу… Не можу його стримати! — Йеннефер! — Не відволікай мене! Я мушу сконцентруватися… Ґеральте, тобі треба втікати. Відкрию свій портал, дорогу до втечі для тебе. Май на увазі, це буде випадково встановлений портал, я не маю ані часу, ані сил на інший… Не знаю, де ти опинишся… але будеш у безпеці… Приготуйся… Великий портал на стелі раптом блиснув сліпучо, роздерся і деформувався, з ніщо з'явилася відома відьмаку безформна паща, плямкаючи обвислими губами, вила вона так, що аж у вухах дзвеніло. Йеннефер стрибнула, замахала руками й викрикнула закляття. З долоні її вистрелила плутанка зі світла, спадаючи на джина, неначе сітка. Джин загарчав і випочкував собі довгі лаписька, що, неначе атакуючі кобри, полетіли до горла чародійки. Йеннефер не відсахнулася. Ґеральт кинувся до неї, відіпхнув, заслонив. Джин, обмотаний магічним сяйвом, вискочив із порталу, наче корок з пляшки, кинувся на них, роззявляючи пащу. Відьмак зціпив зуби й ударив його Знаком — без помітного ефекту. Але геній не атакував. Завис у повітрі під самою стелею, роздувся до імпонуючих розмірів, вибалушив на Ґеральта бліді баньки й заревів. У тому реві було щось, наче наказ, прохання. Він не зрозумів, яке саме. — Туди! — крикнула Йеннефер, вказавши на портал, який вона вичарувала на стіні біля сходів. Порівняно з порталом, створеним генієм, портал чародійки здавався бідним, блідим і занадто простим. — Туди, Ґеральте! Утікай! — Тільки разом із тобою! Йеннефер, водячи руками у повітрі, кричала закляття, різнокольорові шнури прив'язі сипали іскрами, тріщали. Джин закрутився, наче дзиґа, напинаючи пута, розтягуючи їх. Потроху, але невідворотно він наближався до чародійки. Йеннефер не відступала. Відьмак підскочив, уміло підставив їй ногу, схопив рукою за пояс, другою вчепився у волосся на потилиці. Йеннефер брудно вилаялася і вдарила його ліктем у шию. Він не відпустив. Різкий запах озону, породжений закляттями, не перебив запаху бузку й аґрусу. Ґеральт підсік чарівниці ноги, якими вона брикалася, і стрибнув, несучи її просто у мигтливе ніщо меншого порталу. Порталу, що вів у невідоме. Вони вилетіли, сплетені в обіймах, упали на мармурову підлогу, ковзнувши по ній, перекинули величезний свічник, потім і стіл, з якого із гуркотом і тріском посипалися кришталеві бокали, миски з фруктами і величезний тазик, повний товченого льоду, водоростей і устриць. Хтось скрикнув, хтось пискнув. Лежали вони посередині бальної зали, що аж сяяла від канделябрів. Багато одягнені пани й дами, виблискуючи діамантами, припинили танцювати й дивилися на них ошелешено. Музики на галереї обірвали гру какофонією, що роздирала вуха. — Ти кретин! — крикнула Йеннефер, намагаючись видряпати йому очі. — Ти холерний ідіоте! Ти зашкодив мені! Я вже майже його мала! — Та хріна там ти мала! — викрикнув він у відповідь, злий не на жарт. — Я врятував тобі життя, дурна відьмо! Вона пирхнула, наче розлючена кицька, долоні її сипонули іскрами. Ґеральт, відхиляючи обличчя, перехопив її за обидва зап'ястя, після чого вони почали борюкатися серед устриць, зацукрованих плодів та колотого льоду. — Чи панство має запрошення? — запитав статний чолов'яга із золотим ланцюгом камергера на грудях, дивлячись на них зі зверхнім виразом на обличчі. — Пішов на хєр, дурню! — гарикнула Йеннефер, усе ще намагаючись видряпати Ґеральту очі. — Це нечувано, — сказав із натиском камергер. — Ви і справді перебрали з тією телепортацією. Я поскаржуся в Раду Чародіїв. Хочу… Ніхто ніколи не довідався, що там хоче камергер. Йеннефер вирвалася, відкритою долонею ударила відьмака у вухо, із силою копнула його у литку й скочила в портал, що згасав на стіні. Ґеральт кинувся за нею, вишколеним уже рухом хапаючи за волосся і пояс. Йеннефер, також набравшись вишколу, ударила його ліктем. Від різкого руху тріснула її сукня під пахвою, відкриваючи зграбну дівочу грудь. Із роздертого декольте випала устриця. Вони удвох упали в ніщо порталу. Ґеральт іще почув слова камергера: — Музика! Грайте далі! Нічого не трапилося. Прошу не перейматися цим гідним жалю інцидентом! Відьмак був переконаний, що з кожною черговою подорожжю порталом зростає і ризик нещастя, — і не помилився. Вони потрапили у ціль, у корчму Еррділя, але матеріалізувалися під самою стелею. Упали, розбиваючи балюстраду сходів, із оглушливим тріском приземлилися на столі. Стіл не мав права таке витримати — і не витримав. Йеннефер у мить падіння опинилася знизу. Відьмак був упевнений, що — знепритомніла. Помилявся. Вона гепнула його зап'ястям в око й просто в обличчя жбурнула низку лайки, якої не постидався б і ґномський гробар, а ґномські гробарі були незрівнянними лихословами. Лайки супроводжували люті й безладні удари, відміряні наосліп, куди трапиться. Ґеральт схопив її за руки й, намагаючись уникнути удару чолом, втиснув обличчя у декольте чародійки, що пахло бузком, аґрусом і устрицями. — Пусти мене! — заверещала вона, б'ючись неначе поні. — Ідіот, дурень, дурбецел! Пусти, кажу! Прив'язь зараз порветься, я мушу її посилити, бо джин утече! Він не відповів, хоча мав бажання. Тільки сильніше схопив її, намагаючись притиснути до підлоги. Йеннефер брудно вилаялася, смикнулася і з усієї сили копнула його коліном у пах. Раніше, ніж він встиг ухопити повітря, вирвалася і вигукнула закляття. Він відчув, як якась потужна сила підіймає його з підлоги і кидає через весь зал, а потім, позбавляючи дихання, б'є об різьблений дводверний комод і трощить той на друзки. — Що там діється?! — Любисток, вчепившись у підмурок, витягав шию, намагаючись пробитися поглядом крізь зливу. — Що там діється, зараза?! — Б'ються! — крикнув один із вуличних хлопчисьок, відскакуючи, наче ошпарений, від вікна корчми. Його обшарпані друзяки також кинулися навтьоки, шльопаючи по грязюці босими п'ятами. — Чаклун і відьма б'ються! — Б'ються? — здивувався Невіль. — Вони б'ються, а той засраний демон руйнує моє місто! Гляньте, знову повалив трубу! І цегельню розтрощив! Гей, люди! Бігом туди! Боги, щастя, що дощить, а то була б пожежа! — Це довго не триватиме, — похмуро сказав жрець Крепп. — Магічне світло слабне, прив'язь ось-ось розірветься. Пане Невіле! Накажіть, нехай люди відступають! Там зараз настане пекло! Від того дому і друзок не лишиться! Пане Еррділю, з чого ви смієтеся? Адже це ваш дім. Що вас так радує? — Я застрахував ту руїну на купу грошей! — Поліс враховує нещасні випадки магічні та надприродні? — Звичайно. — Розумно, пане ельфе. Дуже розумно. Вітаю. Гей, люди, ховайтеся! Кому життя миле, нехай не підходить ближче! Зсередини дома Еррділя пролунав оглушливий грім, блиснула блискавка. Натовп відступив, ховаючись за колонами. — Навіщо Ґеральт туди поліз? — застогнав Любисток. — За якою холерою? Чому він уперся, щоб урятувати ту чарівницю? Зараза, навіщо? Хіреадане, ти це розумієш? Ельф смутно усміхнувся. — Розумію, Любистку, — підтвердив він. — Розумію. Ґеральт відскочив від чергової вогнисто-помаранчевої стріли, що вистрелила з пальців чародійки. Була вона виразно змученою, стріли були слабкими й повільними, він ухилявся від них із легкістю. — Йеннефер! — крикнув. — Заспокойся! Зрозумій нарешті, що я хочу тобі сказати! Ти не зумієш… Не закінчив. З рук чародійки вдарили тоненькі червоні блискавки, уп'ялися в нього в багатьох місцях і ретельно обплутали. Вбрання його засичало й задиміло. — Не зумію? — процідила вона, стоячи над ним. — Зараз ти побачиш, на що я здатна. Досить буде, якщо ти трохи полежиш і більше не перешкоджатимеш! — Зніми це з мене! — заричав він, б'ючись і шарпаючись у вогнистому павутинні. — Пече, холера! — Лежи нерухомо, — порадила вона, важко дихаючи. — Це пече, тільки коли рухаєшся… Я не можу приділити тобі багато часу, відьмаче. Побурюкалися ми, але що занадто, то не добре. Мушу зайнятися джином, бо він готовий від мене втекти… — Утекти? — крикнув він. — Це ти повинна втікати! Той джин… Йеннефер, послухай мене уважно. Я мушу сказати тобі правду. Ти здивуєшся. Джин забився на прив'язі, зробив коло, натягнув шнури, що його тримали, і змів башточку з дому Бо Берранта. — Ото він реве! — наморщився Любисток, рефлекторно хапаючись за горло. — Як він потворно реве! Схоже на те, що він холерно злий! — Бо він такий і є, — сказав жрець Крепп. Гіредан швидко глянув на нього. — Що? — Він розлючений, — повторив Крепп. — І не дивуюся. Я б також був розлюченим, якби мав до йоти виконати перше бажання, яке випадково вимовив відьмак… — Як це? — крикнув Любисток. — Ґеральт? Бажання? — Це він тримав у руці печатку, яка ув'язнювала генія. Геній виконує його бажання. Саме тому й чарівниця не може запанувати над джином. Але відьмак не повинен їй цього говорити, навіть якщо він здогадався. Не повинен він цього їй говорити. — Зараза, — пробурмотів Хіреадан. — Я починаю розуміти. Ключник у льоху… Луснув… — Це було друге бажання відьмака. Залишилося в нього тільки одне. Останнє. Але, на богів, він не повинен видати цього Йеннефер! Вона стояла нерухомо, схилена над ним, не звертаючи жодної уваги на джина, що бився на прив'язі над дахом корчми. Будинок трусило, зі стелі сипалися вапно й тріски, меблі повзали по підлозі, спазматично стрясаючись. — Значить, он воно що, — просичала. — Вітаю. Вдалося тобі мене ошукати. Не Любисток, а ти. Тому джин так б'ється! Але я ще не програла, Ґеральте. Ти недооцінюєш мене, недооцінюєш моєї сили. Поки що я тримаю у кулаці й тебе, і джина. Ти маєш іще одне, останнє бажання? Тож скажи його. Звільниш джина, а тоді я посаджу його у пляшку. — Тобі вже не вистачить на те сил, Йеннефер. — Ти недооцінюєш моїх сил. Бажання, Ґеральте! — Ні, Йеннефер. Я не можу… Джин, може, і виконає його, але тобі не подарує. Коли звільниться, вб'є тебе, помститься тобі… Не зумієш його схопити і не зумієш від нього захиститися. Ти виснажена, ледь тримаєшся на ногах. Загинеш, Йеннефер. — Це мій ризик! — крикнула вона люто. — Яке тобі діло, що зі мною стане? Подумай краще про те, що джин може дати тобі! Ти маєш іще одне бажання! Можеш зажадати, чого хочеш! Використай шанс! Використай його, відьмаче! Ти можеш мати все! Усе! — Загинуть обоє? — завив Любисток. — Як це? Пане Креппе, чи як вас там… Чому? Адже відьмак… Чому, на важку і раптову заразу, він не тікає? Чому? Що його там тримає? Чому не залишить ту холерну відьму на поталу долі й не втече? Це ж безглуздо! — Абсолютно безглуздо, — повторив Хіреадан гірко. — Абсолютно. — Це самовбивство! І звичайний ідіотизм! — То ж його фах, — втрутився Невіль. — Відьмак рятує моє місто. Закликаю богів у свідки, якщо він переможе чарівницю і прожене демона, видам йому нагороду… Любисток зірвав з голови капелюшок, оздоблений пером чаплі, наплював у нього, кинув у грязюку й розтоптав, повторюючи при тому різні слова різними мовами. — Адже він… — бард раптом заїкнувся. — У нього є ще одне бажання про запас! Він міг би врятувати і її, і себе! Пане Креппе! — Це не так просто, — сказав жрець. — Але якби… Якби він висловив власне бажання… Якби якось пов'язав свою долю з долею… Ні, не думаю, щоб він про те здогадався. І, може, краще, щоб не здогадався. — Бажання, Ґеральте! Швидше! Чого ти бажаєш? Безсмертя? Багатства? Слави? Влади? Потуги? Чеснот? Швидше, ми не маємо часу! Він мовчав. — Людяності, — сказала вона раптом, паскудно посміхаючись. — Я вгадала, вірно? Адже цього ти прагнеш, про це мариш! Про визволення, про свободу бути тим, ким захочеш, а не тим, чим бути мусиш. Джин виконає це бажання, Ґеральте. Вислови його. Він мовчав. Вона стояла над ним у миготливому блиску чародійської кулі, у магічному світлі, серед відблисків променів, що в'язали джина, із розпущеним волоссям й очима, що горіли фіолетом, рівна, струнка, чорна, страшна… І чарівна. Вона схилилася різко, зазирнула йому в очі, зблизька. Він відчув запах бузку й аґрусу. — Мовчиш, — просичала вона. — Тож чого ти прагнеш, відьмаче? Яким є твоє найбільш приховане марення? Ти не знаєш чи не можеш наважитися? Пошукай у собі, пошукай глибоко й докладно, бо, клянуся Силою, другого такого шансу ти не матимеш! А він раптом зрозумів правду. Він знав. Знав, ким вона була колись. Про що вона пам'ятала, чого не могла забути, із чим жила. Ким вона була насправді, до того як зробилася чародійкою. Бо дивилися на нього холодні, злі та мудрі очі горбаньки. Він перелякався. Ні, не правди. Перелякався, що вона прочитає його думки, що довідається, що він здогадався. І що ніколи йому цього не вибачить. Він заглушив ті думки, убив їх, викинув з пам'яті назавжди, без сліду, відчуваючи при тому величезне полегшення. Відчуваючи, що… Стеля розсілася. Джин, опутаний сіттю з гаснучих променів, звалився, ревучи, на них, і в тому реві були тріумф і бажання вбивства. Йеннефер кинулася назустріч, з рук її било світло. Дуже слабке світло. Джин роззявив пащу й простягнув до неї лапи. А відьмак раптом зрозумів, що він знає, чого прагне. І вимовив бажання. Дім вибухнув, цегла, балки й дошки підлетіли угору в хмарі диму й іскор. З куряви вихопився джин, величезний, як стодола. Ревучи й тріумфально регочучи, геній повітря, д'жінні, вже вільний, звільнений, не зв'язаний жодними зобов'язаннями і жодною волею, зробив над містом три кола, відірвав з ратушової вежі шпиль, вґвинтився у небо й полетів, пропав, зник. — Утік! Утік! — закричав жрець Крепп. — Відьмак добився свого! Геній відлетів! Уже не загрожуватиме нікому! — Ах, — сказав Еррділь зі справжнісінькім захватом. — Що за чудова руїна! — Холера, холера! — скрикнув Любисток, скорчившись за підмурком. — Розвалив увесь дім! Цього ніхто не міг пережити! Ніхто, кажу вам! — Відьмак Ґеральт із Рівії пожертвував собою для міста, — урочисто сказав бургомістр Невіль. — Ми не забудемо, вшануємо його. Подумаємо про пам'ятник… Любисток струснув з плеча шматок заляпаного глиною очеретяного мату, обтрусив кубрак від плям змоченої дощем штукатурки, глянув на бургомістра й кількома точно дібраними словами виразив свою думку про пожертвування, почесті, пам'ять і всі пам'ятники світу. Ґеральт роззирнувся. З діри на стелі повільно скрапувала вода. Навколо громадилися купи деревини та уламків. Дивним чином місце, де вони лежали, було геть чистим. На них не впала жодна дошка, жодна цеглина. Так, наче охороняв їх невидимий щит. Йеннефер, трохи зарум'янена, присіла поряд, спираючись руками в коліна. — Відьмаче, — відкашлялась вона. — Ти живий? — Живий. — Ґеральт обтер обличчя від куряви й пилу, засичав. Йеннефер повільним рухом торкнулася його зап'ястка, делікатно провела пальцями по долоні. — Я тебе обпекла… — Дрібниці. Кілька пухирів… — Вибач. Знаєш, джин утік. Остаточно. — Жалкуєш? — Не дуже. — Це добре. Допоможи мені встати, прошу. — Зачекай, — прошепотіла вона. — Це твоє бажання… Я почула, чого ти собі бажаєш. Я остовпіла, просто остовпіла. Я всього могла сподіватися, але щоб… Що тебе змусило до цього, Ґеральте? Чому… Чому я? — Ти не знаєш? Вона схилилася над ним, торкнулася його, він відчув на обличчі дотик її волосся, що пахло бузком і аґрусом, і він раптом уже знав, що ніколи не забуде цього запаху, цього м'якого дотику, знав, що ніколи вже не зможе порівняти їх з іншим запахом і іншим дотиком. Йеннефер поцілувала його, а він зрозумів, що ніколи вже не прагнутиме інших уст, ніж ці, її, маленькі й вологі, солодкі від помади. Раптом він уже знав, що з цієї миті існуватиме лише вона, її шия, плечі й груди, визволені з-під чорної сукні, її делікатна холодна шкіра, не порівнювана з жодною іншою, якої він торкався. Він дивився зблизька у її фіалкові очі, найкрасивіші очі в усьому світі, очі, які, як він боявся, стануть для нього… Усім. Він це знав. — Твоє бажання, — прошепотіла вона, торкаючись устами його вуха. — Не знаю, чи таке бажання взагалі може здійснитися. Не знаю, чи існує у Природі Сила, яка може здійснити таке бажання. Але якщо вже так, то ти обрік себе. Обрік себе на мене. Він перервав її поцілунком, обіймами, дотиком, ласкою, ласками, а потім уже всім, цілим собою, кожною думкою, єдиною думкою, усім, усім, усім. Вони перервали тишу зітханнями й шелестом скинутого на підлогу одягу, перервали тишу дуже лагідно і були ліниві, були ретельні, були дбайливі й ніжні, і, хоча обоє вони не дуже знали, що воно — дбайливість і ніжність, вдалося їм, бо вони дуже хотіли. І взагалі, вони не поспішали, а весь світ раптом перестав існувати, перестав існувати на маленьку, коротку мить, а їм здалося, що це була ціла вічність, бо це й справді була ціла вічність. А потім світ знову почав існувати, але існував зовсім інакше. — Ґеральте? — Гмм? — І що далі? — Не знаю. — Я — також ні. Бо, бачиш, я… Я не впевнена, чи варто було себе на мене обрікати. Я не вмію… Зачекай, що ти робиш… Я хотіла тобі сказати… — Йеннефер… Йен. — Йен, — повторила вона, підкорившись йому цілковито. — Ніхто ніколи так мене не звав. Скажи це ще раз, прошу. — Йен. — Ґеральте. Дощ перестав падати. Над Ріндою з'явилася райдуга, вона перетяла небо урваною кольоровою дугою. Здавалося, що виростає вона прямо зі зруйнованого даху корчми. — На всіх богів, — пробурмотів Любисток. — Яка тиша… Вони мертві, кажу вам. Або повбивали одне одного, або мій джин їх прикінчив. — Треба б подивитися, — сказав Вратімір, витираючи чоло зім'ятою шапкою. — Може, вони поранені. Може, викликати медика? — Скоріше — гробаря, — заявив Крепп. — Я ту чарівницю знаю, а у відьмака також диявол з очей визирав. Робити нічого, доведеться копати дві ями на цвинтарі. Ту Йеннефер я б радив перед похованням пробити осиковим кілком. — Яка тиша, — повторив Любисток. — Мить тому аж крокви літали, а тепер — наче маком засіяно. Вони наблизилися до руїн корчми, дуже обережно й поволі. — Хай столяр робить труни, — сказав Крепп. — Скажіть столяру… — Тихо, — перебив Еррділь. — Я щось чую. Що то було, Хіреадане? Ельф відкинув волосся з гострих вух, нахилив голову. — Я не впевнений… Підійдімо ближче. — Йеннефер жива, — сказав раптом Любисток, напружуючи свій музичний слух. — Я чув, як вона застогнала. О, знову застогнала! — Ага, — підтвердив Еррділь. — Я також чув. Застогнала. Мусить страшно страждати, кажу вам. Хіреадане, куди ти? Побережися! Ельф відсахнувся від розбитого вікна, у яке тільки-но заглянув. — Ходімо звідси, — сказав коротко. — Не перешкоджайте їм. — Так вони обидва живі? Хіреадане? Що вони там роблять? — Ходімо звідси, — повторив ельф. — Залишимо їх там на якийсь час самих. Нехай вони там побудуть, вона, він і його останнє бажання. Почекаємо в якійсь корчмі, мине чимало часу — і вони до нас доєднаються. Удвох. — Що вони там роблять? — зацікавився Любисток. — Скажи ж, до холери! Ельф посміхнувся. Дуже, дуже смутно. — Я не люблю гучних слів, — сказав він. — А не вживаючи гучних слів, цього назвати не вдасться. На галявині стояв Фальвік: у повному обладунку, без шолому, із відкинутим на плече карміновим орденським плащем. Поряд із ним сплів на грудях руки кремезний бородатий ґном у лисячій шубі, кольчузі й місюрці із залізних бляшок. Тай, без обладунків, у самому лише короткому набивному вамсі, повільно проходжався, час від часу вимахуючи мечем. Відьмак роззирнувся, зупиняючи коня. Навколо полискували напівпанцирі й пласкі капаліни солдатні зі списами, яка оточила галявину. — Зараза, — пробурмотів Ґеральт. — Можна було сподіватися. Любисток повернув коня, тихо вилаявся, побачивши списоносців, що відрізали їм відступ. — Про що йдеться, Ґеральте? — Ні про що. Тримай рота на замку й не втручайся. Спробую якось відбрехатися. — Про що йдеться, питаю? Знову авантюра? — Заткнися. — Усе ж це була дурна ідея — їхати в місто, — простогнав трубадур, дивлячись убік недалеких, іще помітних над лісом веж храму. — Треба було сидіти у Неннеке, носа за мури не вистромлюючи… — Кажу, заткнися. Побачиш, усе з'ясується. — Щось мені так не здається. Любисток мав рацію. Не здавалося. Тай, вимахуючи оголеним мечем, і далі проходжався, не дивлячись у їхній бік. Солдатня, спершись на списи, дивилася похмуро й байдуже, із мінами професіоналів, у яких убивство без причини навіть не викликає викиду адреналіну. Вони зійшли з коней. Фальвік і ґном наблизилися повільним кроком. — Ви образили шляхетного Тая, відьмаче, — сказав граф без вступу чи формальних ґречностей. — А Тай, як ви напевне пам'ятаєте, кинув вам рукавичку. На території храму не годилося наполягати, тож ми почекали, поки ви визирнете з-під спідниці жриці. Тай чекає. Мусите битися. — Мусимо? — Мусите. — А чи ви не вважаєте, пане Фальвіку, — криво посміхнувся Ґеральт, — що шляхетний Тай виявляє мені занадто серйозну честь? Я ніколи не мав честі бути пасованим на рицаря, а щодо народження, то краще й не нагадувати про обставини, які його супроводжували. Боюся, що я не досить гідний, аби… Як воно мовиться, Любистку? — Неспроможний до надання сатисфакції і зустрічі на ристалищі, — процитував поет, надуваючи губи. — Кодекс лицарський промовляє… — Капітул ордену керується власним кодексом, — перебив Фальвік. — Якби ви викликали рицаря ордену, той міг би відмовити вам у сатисфакції чи надати її, залежно від бажання. Тут маємо зворотну ситуацію: тут рицар викликає вас, а тим самим підносить до своєї гідності, вочевидь, лише на час, необхідний для того, щоб змити зневагу. Ви не можете відмовити. Відмова прийняти гідність зробила б вас негідним. — Як же логічно, — сказав Любисток із мавпячою міною. — Бачу, ви навчалися у філософів, пане рицарю. — Не втручайся. — Ґеральт підвів голову, зазирнув у вічі Фальвіку. — Закінчіть, рицарю. Я хотів би знати, до чого ви хилите. Що станеться, якщо я виявлюся… негідним? — Що станеться? — Фальвік скривив губи у злостивій посмішці. — А те, що тоді я накажу тебе повісити на гілці, ти, мерзото. — Спокійно, — раптом хрипко відгукнувся ґном. — Без нервів, пане графе. І без лайки, добре? — Не вчи мене манер, Кранмере, — вицідив рицар. — І пам'ятай, що князь віддав тобі накази, які ти маєш виконати до йоти. — То не вчіть мене, пане графе. — Ґном сперся долонею на заткнуту за пояс сокиру із подвійним вістрям. — Я знаю, як виконувати накази, обійдуся без повчань. Пане Ґеральте, дозвольте. Я — Денніс Кранмер, капітан стражі князя Гереварда. Відьмак церемонно вклонився, дивлячись в очі ґнома — світло-сірі, сталеві під лляними кущистими бровами. — Вийдіть проти Тая, пане відьмаче, — спокійно вів далі Денніс Кранмер. — Так буде краще. Бій має бути не на смерть, але до обезвладнення. Тож станьте проти нього і дайте йому можливість вас обезвладнити. — Що, вибачте? — Лицар Тай — улюбленець князя, — сказав Фальвік, злостиво посміхаючись. — Якщо ти доторкнешся до нього мечем у бою, виродку, будеш покараний. Капітан Кранмер тебе арештує і доставить до його високості. Для покарання. Такі він отримав накази. Ґном навіть не глянув на рицаря, не зводив із Ґеральта холодних, сталевих очей. Відьмак посміхнувся — легенько, але досить паскудно. — Якщо я добре розумію, — сказав він, — я маю стати до поєдинку, бо якщо відмовлюся, то мене повісять. Якщо я битимуся, то маю дозволити, аби супротивник мене скалічив, бо якщо його пораню, то мене поламають колесом. Дуже радісні альтернативи. А може, позбавити вас клопоту? Гепнуся головою об стовбур сосни і сам себе обезвладню. Це буде сатисфакцією, га? — Без кпин, — засичав Фальвік. — Не погіршуй свого становища. Ти образив орден, волоцюго, і мусиш за те понести покарання, ти ж це вже зрозумів? А молодому Таю потрібна слава переможця над відьмаком, тож капітан хоче йому таку славу дати. Інакше ти вже висів би. Даси себе перемогти, врятуєш своє нікчемне життя. Нам не треба твого трупа, хочемо, аби Тай розмалював тобі шкіру. А твоя шкіра, шкіра мутанта, зростається швидко. Ну, гайда. Вирішуй. Вибору ти не маєш. — Ви так вважаєте, пане графе? — Ґеральт посміхнувся ще паскудніше, озирнувся, пройшовся по солдатні оцінювальним поглядом. — А я вважаю, що маю. — Так, це правда, — признав Денніс Кранмер. — Маєте. Але тоді проллється кров, чимало крові. Як у Блавікені. Ви того бажаєте? Бажаєте обтяжити сумління кров'ю і смертями? Бо вибір, про який ви думаєте, пане Ґеральте, — це кров і смерть. — Аргументація чарівна, капітане, майже захоплива, — саркастично сказав Любисток. — Людину, на яку ви напали в лісі, намагаєтесь узяти на гуманізм, апелюючи до її вищих почуттів. Ви просите, як я розумію, аби Ґеральт відмовився від пролиття крові розбійників, які на нього напали. Він має змилуватися над головорізами, бо головорізи бідолашні, мають дружин, дітей, хтозна, може, навіть матерів. А вам не здається, капітане Кранмере, що ви переживаєте завчасно? Бо я дивлюся на цих ваших списоносців і бачу, як трясуться в них коліна при самій думці про битву з Ґеральтом із Рівії, відьмаком, який зі стриґами голіруч упорується. Ніяка кров тут не проллється, нікого не буде скалічено. За винятком тих, хто поламає ноги, втікаючи до міста. — Я, — спокійно сказав ґном і задерикувато задер бороду, — на свої коліна не скаржуся. Ні перед ким я не втікав дотепер — і звичаїв своїх не мінятиму. Я нежонатий, про дітей мені нічого не відомо, та й матері, жінки, яку я добре не знаю, волів би в це не втягувати. Але накази, які мені віддано, я виконаю. Як завжди — до йоти. Не апелюючи ні до яких там відчуттів, прошу пана Ґеральта із Рівії. Аби він ухвалив рішення. Прийму кожне і пристосуюся до будь-якого. Вони дивилися один одному у вічі, ґном і відьмак. — Що ж, добре, — сказав нарешті відьмак. — Вирішимо це. Шкода дня. — Тож ви погоджуєтеся. — Фальвік підвів голову, очі його зблиснули. — Погоджуєтеся на поєдинок зі шляхетним Таєм з Дорндалю? — Так. — Добре. Приготуйтеся. — Я готовий. — Ґеральт натягнув рукавички. — Не витрачатимемо часу. Якщо Неннеке довідається про цю авантюру, буде пекло. Тож вирішимо все швиденько. Любистку, зберігай спокій. Ти до цього нічого не маєш. Правда, пане Кранмере? — Абсолютно, — твердо погодився ґном і подивився на Фальвіка. — Абсолютно, пане Ґеральте. Що б тут не було, стосується це лише вас. Відьмак зняв меч зі спини. — Ні, — сказав Фальвік, витягаючи свій. — Ти не битимешся тією своєю бритвою. Візьми мій меч. Ґеральт стенув плечима. Узяв клинок графа й махнув ним на пробу. — Важкий, — констатував холодно. — Із таким же успіхом могли ми битися на заступах. — У Тая — такий само. Рівні шанси. — Ви нечувано дотепні, пане Фальвіку. Просто нечувано. Солдатня нещільно оточила галявину. Тай і відьмак устали один навпроти одного. — Пане Таю? Що ви скажете про вибачення? Лицарьок стиснув губи, закинув ліву руку за спину й завмер у фехтувальній позиції. — Ні? — Ґеральт посміхнувся. — Не дослухаєтеся до голосу розуму? Шкода. Тай присів, скочив, атакував блискавично, без попередження. Відьмак навіть не висилився на блок, уникнув плаского уколу швидким півобертом. Лицарьок замахнувся широко, клинок знову розтяв повітря, Ґеральт спритним піруетом вийшов з-під вістря, відскочив м'яко, коротким, легким фінтом вибив Тая з ритму. Тай вилаявся, тяв широко, справа, втратив на мить рівновагу, спробував її відновити, мимоволі, незграбно й високо заслоняючись мечем. Відьмак ударив із швидкістю і силою блискавки, вальнув просто, викидаючи руку на повний розмах. Важкий клинок гримнув із ляскотом у меч Тая так, що той, із силою відбитий, вдарив його просто в обличчя. Лицар завив, упав навколішки й уткнувся чолом у траву. Фальвік підбіг до нього. Ґеральт вбив меч у землю, відвернувся. — Гей, стража! — заверещав Фальвік. — Узяти його! — Стояти! Ані руш! — хекнув Денніс Кранмер, торкаючись сокири. Солдати завмерли. — Ні, графе, — сказав повільно ґном. — Я завжди виконую накази до йоти. Відьмак не торкнувся лицаря Тая. Щеня ударилося об власне залізо. Його проблеми. — У нього розрубане обличчя! Він позначений на все життя! — Шкіра заросте. — Денніс Кранмер втупив у відьмака сталеві очі й вишкірився. — А шрам? Шрам для рицаря — це добра пам'ятка, причина слави й хвали, якої так бажав для нього капітул. Рицар без шраму — це хер якийсь, а не рицар. Запитайте його, графе, і переконаєтеся, що він навіть радий. Тай звивався по землі, плював кров'ю, скавчав і вив, не було схоже, що він радий. — Кранмере! — гарикнув Фальвік, вириваючи свій меч із землі. — Ти пошкодуєш про це, присягаюся! Ґном повернувся, поволі витягнув з-за пояса сокиру, відкашлявся і соковито поплював у правицю. — Йой, пане графе, — заскреготів. — Не присягайтеся дарма. Я не люблю клятвопорушників, а пан Геревард дав мені право карати таких на горло. Тож я пущу повз вуха ваші дурнуваті слова. Але не повторюйте їх, прошу вас. — Відьмаче! — Фальвік, пирхаючи від злості, повернувся до Ґеральта. — Геть з Елландеру. Негайно. Без хвилі зволікання. — Рідко коли я погоджуюся з ним, — буркнув Денніс, підходячи до відьмака й віддаючи йому меча. — Але в цьому разі він має рацію. Їдьте звідси якомога швидше. — Зробимо, як ви радите. — Ґеральт перевісив пояс через спину. — Але до того… Я ще маю слово до пана графа. Пане Фальвіку! Рицар Білої Троянди нервово заморгав, витер долоні об плащ. — Повернімося на мить до кодексу вашого капітулу, — продовжував відьмак, намагаючись не посміхатися. — Дуже цікавить мене одна справа. Якби я, скажімо, відчував себе ображеним вашою участю в усьому цьому скандалі, якби я викликав вас на мечі тут і зараз, на місці, що б ви вчинили? Чи уважали б мене достатньо гідним, аби схрестити зі мною клинок? Чи все ж відмовили б, навіть знаючи, що у разі відмови я вважав би вас негідним навіть того, аби на вас наплювати, набити вам морду й копнути в сраку на очах кнехтів? Графе Фальвіку, будьте так ласкаві, задовольніть мою цікавість. Фальвік зблід, відсахнувся на крок, озирнувся. Солдати уникали його погляду. Денніс Кранмер скривився, висолопив язика і чвиркнув слиною на чималу відстань. — Хоча ви й мовчите, — продовжував Ґеральт, — я чую у вашому мовчанні голос розуму, пане Фальвіку. Ви заспокоїли мою цікавість, а зараз я заспокою вашу. Якщо вам цікаво, що станеться, коли орден захоче будь-яким чином зробити прикрість матінці Неннеке чи жрицям чи буде надмірно прискіпливим до капітана Кранмера, то знайте, графе, що тоді я відшукаю вас і, не переймаючись жодним кодексом, випущу з вас кров, наче з підсвинка. Лицар зблід іще сильніше. — Не забувайте про мою обітницю, пане Фальвіку. Ходімо, Любистку. Час нам. Бувай, Деннісе. — Удачі, Ґеральте, — широко посміхнувся ґном. — Бувай. Був радий нашій зустрічі, чекаю наступної. — Взаємно, Деннісе. Тоді — до побачення. Вони від'їхали демонстративно повільно, не оглядаючись. На клус перейшли тільки тоді, як сховалися у лісі. — Ґеральте, — раптом озвався поет. — Ми хіба не поїдемо просто на південь? Треба ж буде оминути Елландер і волості Гереварда. Га? Чи ти маєш намір продовжувати ту виставу? — Ні, Любистку, не маю такого наміру. Поїдемо лісами, а згодом звернемо на Купецький шлях. Пам'ятай, при Неннеке — ані слова про ту бійку. Ані словечка. — Маю сподівання, що ми вирушаємо без зволікання? — Негайно. Ґеральт нахилився, перевірив кріплення стремена, допасував попругу, від якої ще пахло новенькою шкірою — ще жорстку й негнучку у клямрі. Поправив сакви і згорнуту за сідлом попону, приторочений до нього срібний меч. Неннеке стояла поряд нерухомо, схрестивши на грудях руки. Наблизився Любисток, ведучи свого каро-гнідого мерина. — Дякуємо за гостинність, шановна, — сказав серйозно. — І не злися вже на мене. Адже я і так знаю, що ти мене любиш. — Авжеж, — погодилася Неннеке без посмішки. — Люблю тебе, бовдуре, хоча й сама не знаю чому. Бувай. — До побачення, Неннеке. — До побачення, Ґеральте. Пильнуйся. Відьмак лише іронічно посміхнувся. — Волію пильнувати інших. З часом сенс у тому — більший.. З храму, з-поміж оплетених плющем колон, вийшла Іола у товаристві двох молодших адепток. Несла скриньку відьмака. Невміло уникала його погляду, заклопотана усмішка мішалася з рум'янцем на її веснянкуватому, по-дитячому округлому обличчі, витворюючи чарівну композицію. Адептки, які її супроводжували, не приховували значущих поглядів і ледве стримувалися, аби не хихотіти. — Велика Мелітеле, — зітхнула Неннеке. — Ціла прощальна процесія. Візьми скриньку, Ґеральте. Я поповнила твої еліксири, маєш усе, чого бракувало. І ті ліки, сам знаєш які. Вживай регулярно два тижні. Не забувай. Це важливо. — Не забуду. Дякую, Іоло. Дівчина нахилила голову, подала йому скриньку. Дуже хотіла щось сказати. Але не уявляла, що саме, які слова вимовити. Не знала, що б сказала, якби могла. Не знала. І бажала. Їх руки зіткнулися. Кров. Кров. Кров. Кості, наче білі зламані палички. Жили, неначе біляві мотузки, що вибухають з-під тріснутої шкіри, яку тнуть великі, наїжачені шипами лаписька й гострі зуби. Огидний звук роздертого тіла і крик — безсоромний і жахливий у своїй безсоромності. У безсоромності кінця. Смерті. Кров і крик. Крик. Кров. Крик… — Іоло!!! Неннеке, із нечуваною для її ваги швидкістю, кинулася до дівчини, яка лежала на землі, напружуючись, стрясаючись у конвульсіях, притримала її за плече й волосся. Одна з адепток стояла, наче громом ударена, друга, більш швидка, присіла Іолі на ноги. Іола вигнулася дугою, відкриваючи рота у німому, безголосому вереску. — Іоло! — кричала Неннеке. — Іоло! Говори! Говори, дитинко! Говори! Дівчина напружилася ще сильніше, закусила губу, тонкий струмок крові поповз по її щоці. Неннеке, червоніючи від зусилля, крикнула щось, чого відьмак не зрозумів, але медальйон його смикнув за шию так, що він рефлекторно нахилився, зігнувся, притиснутий невидимим тягарем. Іола знерухоміла. Любисток, блідий наче полотно, голосно зітхнув. Неннеке стала на коліна, із зусиллям випросталася. — Заберіть її, — сказала адепткам. Було їх уже більше, вони збіглися, серйозні, перелякані й мовчазні. — Візьміть її, — повторила жриця. — Обережно. І не залишайте її саму. Я зараз прийду. Повернулася до Ґеральта. Відьмак стояв нерухомо, мнучи віжки у спітнілій долоні. — Ґеральте… Іола… — Нічого не говори, Неннеке. — Я також те бачила… На мить. Ґеральте, не їдь. — Мушу. — Ти бачив… бачив те? — Так. І не вперше. — І що? — Немає сенсу оглядатися. — Не їдь, прошу. — Мушу. Займися Іолою. До побачення, Неннеке. Жриця повільно похитала головою, шморгнула носом і витерла зап'ястям — різким рухом — сльози. — Прощавай, — прошепотіла, не дивлячись йому в очі. Коментарі Сергія Легези й Олесі Стужук «Потім казали, що чоловік той прийшов у місто з півночі, через браму Линварів». Із цих слів у грудні 1986 року почалася історія, яка гримить уже тридцять років. Уже тридцять років пригоди відьмака Ґеральта із Рівії створюють чіткий стандарт для письменників у фентезі — а для читачів творять світ, у який легко увійти і який так не хочеться залишати. Утім, у будь-якої події є не тільки початок — у кожної події є й те, що їй передує. Сам Сапковський пригадував, як усе починалося, таким от чином: «Ніхто мене не намовляв. Довідався я з номеру «Fantastyk'и», який валявся удома, залишений моїм сином, тоді — тринадцятирічним. У ті часи я купував «Fantastyk'у» саме для сина, але сам її читав рідко, скоріше — гортав; а все ж я був із журналом пов'язаний: я вже згадував, що був перекладачем-аматором, у 1983 році «Fantastyk'а» № 6 розмістила мій переклад «Слів Гуру» Корнблата, я вважав це успіхом і намірювався йти тим шляхом, готував переклади — Желязни, Олдісса, Лейбера. У конкурс я вплутався, скоріше, із думкою «взяти нагороду, подякувати, попрощатися — і далі робити переклади». Взагалі-то, це був незрозумілий спалах ініціативи». Конкурс на краще фантастичне оповідання, результатом якого стала поява як оповідання «Відьмак», так і створення світу, де розпочалися пригоди Ґеральта, було оголошено журналом «Fantastyka» у 1985 році. Утім, до кінця наступного, 1986-го, лишалося незрозумілим, чи вдалим був цей літературний досвід для Анджея Сапковського — зворотній зв'язок із авторами оповідань, що надійшли на конкурс, зрозуміло, не підтримувався. «Почавши з перших номерів 1986 року, задовго до кінця праці журі й закінчення конкурсу, «Fantastyk'а» розміщувала оповідання, «виокремлені серед робіт, що надійшли до редакції». А від мого «Відьмака» не було ані слуху, ані духу. «Ха, — подумалося мені, — я тут із амбіціями щодо мого відзначення або навіть і нагороди — а вони й не помітили». Аж нарешті прийшов грудневий номер, і там — «Відьмак». Ур-ра!» На той час Анджею Сапковському було майже сорок років. Економіст за фахом (освіту він отримав в університеті Лодзі), зайнятий у сфері зовнішньої торгівлі, він, як згадує сам, не пов'язував особливих планів на майбутнє із професією письменника. Досить сказати, що між успіхом «Відьмака» й наступним написаним — й опублікованим — оповіданням із цього світу минуло більше трьох років. (Була це «Дорога, з якої не повертаються»: оповідання, яке виходить за межі канону, але в традиції, що склалася навколо циклу, розглядається як історія батьків Ґеральта; опубліковане воно в тому ж таки журналі «Fantastyka» у серпні 1988 року.) І, мабуть, лише успіх другого оповідання (а воно було обране читачами як краще оповідання року) підштовхнув до продовження роботи. За наступні два роки, 1989-й і 1990-й, на сторінках того самого журналу (роль «Fantastyk'и» для розвитку польської фантастики важко переоцінити, як і діяльність М. Паровського — незмінного до недавнього часу редактора відділу польської прози) було опубліковано вже три оповідання: «Зерно правди», «Менше зло» й «Питання ціни». У 1990-му році вийшло й перше книжкове видання, яке поєднувало саме ці, опубліковані у часописі «Fantastyka», оповідання. Перше ж, так би мовити, канонічне видання збірки «Останнє бажання» з'явилося у видавництві «superNOWA» у 1993 році (що характерно — ПІСЛЯ виходу другого тому оповідань). У цьому виданні було знято оповідання «Дорога, з якої не повертаються», зате додано ще три: «Кінець світу», «Останнє бажання» (що дало назву збірці) і «Голос розуму», яке стало свого роду розчином, що цементував окремі сюжети збірки в єдине ціле. (Цікаво, що «Останнє бажання», оповідання зі збірки, в якому присутня чарівниця Йеннефер, одна з трьох — разом із Ґеральтом і Цірі — центральних персонажів циклу, не перше з написаних, де вона з'являється поряд із біловолосим відьмаком: «Межі можливого», з якого починається «Меч призначення», другий том оповідань про Ґеральта — і в якому закладено головні мотиви й другого тому, й усього циклу, — написано й опубліковано раніше, у 1991 році, виявившись передостаннім — перед «Крихтою льоду» — оповіданням із циклу про відьмака, що були опубліковані в журналі «Fantastyka».) Оповідання та романи з циклу тричі нагороджено найпрестижнішою польською премією за фантастичні твори — ім. Я. Зайделя (це премії 1990 року — за «Менше зло», 1992 року — за «Меч призначення» і 1994-го — за початок «романної пенталогії», книгу «Кров ельфів»). Окрім того, Сапковський — лауреат багатьох інших, як суто жанрових, так і загальнопольських премій (зокрема, він семикратний лауреат премії SFinks (1995, 1997, 1998, 2000, 2005, 2007), у тому числі п'ятикратний саме за романи з циклу про Ґеральта; лауреат Єврокону (2010; премія «Ґранд майстер»), премії ім. Девіда Ґеммела за англомовний переклад «Крові ельфів» (2009), 1997 року Сапковський отримав престижну премію «Pasport "Polityki"» — за внесок у польську культуру). Також Анджей Сапковський — кавалер срібної медалі міністерства культури й національної спадщини Польщі «Gloria Artis» (2012). Книжки з циклу про Ґеральта перекладені щонайменше на два десятки мов (у тому числі на шведську, тайванську, португальську тощо). До того ж, книжки — не єдине, чим Світ Ґеральта обростав та завойовував своїх фанів та поціновувачів (правда, відбувалося це поза творчістю самого Сапковського, і до деяких результатів — наприклад, до фільму й серіалу — сам автор завжди висловлював стримане невдоволення). Репліками й неканонічними доповненнями, що розвивали світ відьмака Ґеральта, стали комікс «Відьмак» (шість випусків за 1993–1995 роки), серіал (і повнометражний фільм на його основі) «Відьмак», ігри планшетові, карткові й, нарешті, найбільш відомі три серії ігор комп'ютерних, випущених компанією «CD Projekt RED»: «Відьмак» (2007), «Відьмак 2: Убивця королів» (2011) і «Відьмак 3: Дике Полювання» (2015). А. Сапковський і доля польського фентезі Для польської жанрової літератури й для польського читача важливість Сапковського важко переоцінити. Зокрема, проявилася вона в кількох моментах. По-перше, його твори стали вдалою відповіддю на ситуацію у польській фантастиці 80—90-х, яка у 1980-х була — як, почасти, й у тогочасному Радянському Союзі — простором якщо не політизованим, то радикально соціалізованим: теми, сюжети, сама мова фантастів відповідали, скоріше, проблемам ідеологічних перетворень та визвольних змагань. Але кінець епохи ПНР став кінцем як естетичних моделей такого спротиву, так і самої структури читацької аудиторії. Узагалі, саме тоді на місці «читача» почав виникати «фан», а «місія літератури» була замінена необхідністю розважати цільові групи. Але із суто розважанням у польської фантастики певний час не складалося (досить глянути на номінантів та лауреатів єдиної тоді фантастичної премії ім. Я. Зайделя у другій половині 1980-х чи прослідкувати за редакторською політикою М. Паровського). Наприкінці ж 1980-х, зі змінами в ідеології і внутрішній політиці, польський читач зіткнувся з валом професійної розважальної англомовної фантастики. І, по суті, на певний момент польська фантастика виявилася неконкурентноспроможною із яскравими іменами, сюжетами, назвами, що в той час вийшли на польський книжковий ринок. Якийсь час здавалося, що західний стандарт наукової фантастики та фентезі переміг цілковито й беззаперечно. Польські автори соціальної фантастики були до такого просто не готові. У такій ситуації вихід творів А. Сапковського — спочатку окремих оповідань, а тоді й двох збірок, «Останнього бажання» та «Меча призначення», що заклали фундамент подальшої Саги про Ґеральта, — був сприйнятий як щось надзвичайне. Сапковський переломив ситуацію: після виходу його творів стало зрозумілим, що польські автори цілком здатні конкурувати й вигравати в західних колег не просто «за очками», але «вчисту», нокаутом. По-друге, не буде перебільшенням сказати, що Сапковський зумів створити самий принцип, правила такої конкурентності. Твори його не були пастишем зі знайомих — й остогидлих уже — фігур та ситуацій англомовного фентезі. Й узагалі-то, після виходу творів Сапковського, сюжети, герої чи ситуації, узяті «з Толкіна» чи «з Говарда», ще довго в Польщі не знаходили відгуку в серцях читачів. Виявилося, що використання свого, національного матеріалу — на рівні сюжетних ходів, персонажів, стафажу — цілком «грає», вибудовує для читача сприятливу зону комфорту. По суті, Сапковський показав — і довів — що польська фентезі має право й можливість існувати як оригінальний, а не вторинний продукт. (Цим шляхом, до речі, польське фентезі йшло дуже довго: більшість авторів, які мають відданих читачів — А. Бжезинська, Я. Гжендович, Т. Колодзейчак, Я. Пекара та інші — активно використовують загальну схему «готуй з польського», запропоновану Сапковським; ситуація змінилася — і то, не кардинально, на рівні «персонального прориву» — лише з появою романів Р. Вегнера із циклу «Оповістки з Меекханських рубежів».) Нарешті, по-третє, А. Сапковський створив стафаж і своєрідний мовний простір, який можна було наслідувати. І саме цей третій момент виявився найголовнішим в сенсі впливу Сапковського на літературу фентезі поза межами Польщі, на пострадянському просторі. Сапковський як канон: рецепції поза межами Польщі Українською та російською мовами переклад першого оповідання циклу, «Відьмака», з'явився майже одночасно: у 1990 році — у восьмому номері журналу «Всесвіт» та у виданій в Росії збірці польської фантастики «Истребитель ведьм» відповідно. Утім, доля циклу творів про Ґеральта із Рівії виявилася для двох країн дуже різною. Більш довгою — і плідною — залишається поки що історія рецепції творчості Сапковського у, скажімо, російськомовному секторі пострадянської жанрової літератури. (Говорячи «російськомовний» замість «російського», ми не помиляємося: йдеться саме про аудиторію читачів, яка виходила далеко за межі суто національних кордонів; так, представниками російськомовної фантастики були й залишаються українські автори, такі як М. та С. Дяченки, Г. Л. Олді, А. Валентинов, або ж автори білоруські — О. Громико, С. Булига тощо. Сама ця ситуація потребує куди більше місця для осмислення, ніж можна надати їй тут і зараз.) Не було б великою помилкою сказати, що фантастика, як і будь яка інша формульна література, сильно залежить від канону. А тому — й від тих, хто закладає її естетику та сюжетику. Й у цьому разі російськомовна фентезі — бо так уже склалося — виносить на п'єдестал як канонічних кількох авторів (виносить — і наслідує їм, аж до повної профанації базових ідей). Двома стовпами на теперішній день є Дж. Р. Р. Толкін та Дж. Р. Р. Мартін. «Писати як Толкін» або «писати як Мартін» — свого роду кліше на ринку масової літератури пострадянського часу. І саме між цими двома авторами впевнено посідає своє місце й третій — А. Сапковський. Після виходу в 1996 році російського перекладу двох перших збірок оповідань з циклу про відьмака Ґеральта, значимість Сапковського стала співмірною за значенням із Толкіном — перетворившись на беззаперечний авторитет. Але на відміну від того, що дав жанру фентезі Толкін (а це — принципи світобудови, дуальність світу, різкий — і в етичному, і в естетичному сенсах — розподіл героїв на абсолютно добрих і злих), Сапковський виявився важливим насамперед в естетиці та механізмах побудови тексту. Принципи постмодерністського пастишу, механізм запозичення та перетворення (перетравлювання!) матеріалу, переосмислення фольклору — казок зокрема, — наближення діалогів до актуального повсякдення, сама креація героїв (часто персонажів «на межі», не обов'язково однорідних і монолітних з точки зору етики) — ось ті запозичення, які запропонував російськомовним письменникам-фантастам Сапковський-як-канон. Назвемо тут кілька знакових для пострадянського фентезі імен, у творчості яких є або прямі посилання на героїв та світи Сапковського, або ж чиї світи й сюжети створені за етичними/естетичними канонами Саги про Ґеральта. Це Ю. Скірюк із циклом про Жугу, мага й мандрівника по світах і засвітах; це В. Васильєв із циклом «Відьмак з Великого Києва» — насиченим прямими посиланнями на світ і героїв Сапковського; це цикл про Вольху Редную білоруської письменниці О. Громико; це творчість О. Пєхова. (Звісно, список цей принципово неповний — так, в нього не включено менш відомих авторів, на кого творчість Сапковського мала вплив прямий чи опосередкований, через твори епігонів першого порядку). Успіх і впливовість Сапковського тим більше характерні, що ті тенденції, які дали йому карт-бланш у польській масовій культурі, у пострадянській фантастиці свою роль не відіграли. Ігри з рідним, національним колоритом, цілком вдалі в поодиноких випадках (наприклад, у творчості російської письменниці М. Семенової), так і не вийшли за межі персонального успіху, не створили простір вдалих наслідувань. Ґеральт у цьому разі переміг Вовкодава. Українські переклади творів Сапковського, на жаль, не такі розлогі: в активі маємо — окрім першого оповідання з Саги про Ґеральта — лише блискучий переклад А. Поритка «Гуситської трилогії». Інша справа, що — за винятком окремих спроб — простір української жанрової літератури так до кінця й не сформовано. Тому й про вплив окремих творів на розвиток як відданої аудиторії, так і письменників, які працюють у цьому жанрі, говорити поки що не доводиться. Утім, сподіваємося, що історія українських перекладів А. Сапковського лише починається — як починається і розвиток жанрової прози в нашій країні. Пояснення перекладача При перекладі книжок завжди є небезпека залучити до авторського тексту невластиві йому контексти — на рівні ідей, стилістики, перекладацьких скорочень, чи навпаки доповнень. Удвічі ризикованіше, коли йдеться про книжку, яка вже стала культовою, яка вже має репліки на мовах, близьких до мови пересічного читача-тут-і-зараз. У принципі, це, на жаль, звична проблема перекладів фантастики українською — занадто часто (поки що — за кількома винятками, що, як та ластівка, весни не роблять) переклади фантастики українською йдуть у кільватері перекладів, наприклад, російською. Виграш тут можливий тільки за рахунок якості (що є фактором значимим, але не кінцевим — за остаточного підрахунку). Тут і з'являється спокуса піти двома шляхами — й обидва вони не найкращі. По-перше, це піддатися спокусі використати ті перекладацькі знахідки, які вже обіграно в перекладах на інші — споріднені — мови. По-друге — це тенденція принципово робити «не так, як у сусіда», що також не завжди є доречним. Зрозуміло, що в цій ситуації чесною була б робота, коли головним залишалася б естетика та мовні особливості оригіналу. Але у будь-якому разі, при перекладі виникає необхідність рішень, які потребували б хоча б мінімального коментаря. Тож — кілька пояснень на маргіналіях перекладу Саги про Ґеральта. Проблема імен та назв. Проблема номер один — транскрипція імен та географічних назв світу цикла про Ґеральта. Як відомо, польська мова не використовує транскрипцію — у ній назви іншомовного походження переносяться цілком, без змін їх написання під фонетичні особливості польської. При перекладі ми, через зрозумілі причини, не могли йти таким шляхом. Тому, в міру можливостей і, відповідно, авторських інтенцій (а Сапковський — автор ерудований, він часто використовує назви та імена з історичним чи культурним бекграундом), нам доводилося вдаватися до транскрипції, пристосовувати звучання тих назв — інколи й змінюючи їх (якщо мова йшла про специфічні форми, в яких котресь із імен прижилося у нашому культурному контексті). Але вказати хоча б деякі принципи транскрипції було б, мабуть, рішенням вірним і нагальним. Перш за все, там, де зрозуміле джерело назви чи імені — мова, з якої їх узято, або ж фігури «історичних» носіїв, — ми слідували традиції написання, що склалася (наприклад, «Верден», «рицар Тай» тощо). (Але й тут були виключення: так, ім'я гнома «Rumplestelt», узяте з німецької, у нашому перекладі пишеться через «-ст-», а не через «-шт-», як того потребувала б традиція перекладу з німецької — відповідно до пояснень А. Сапковського, що «у світі відьмака не завжди те, що може здатися таким, що походить з німецької, читається на німецький манер»). Майже всюди (за деякими нечисленними виключеннями, які автор обумовлював окремо) латинське «Ae-» на початку чи всередині слова передавалося як «Е-» (звідси форми назв країн «Едірн» чи «Кедвен»). Але винятки становлять майже всі ельфійські імена — як такі, що складаються з кількох слів (крім того, тут відіграє свою роль і традиція «посттолкінівського» сприйняття ельфійських імен); тому — Філавандрель, Торувіель тощо. Окремим винятком стала назва країни «Маехт», на написанні якої саме у такий спосіб наголошує А. Сапковський. Проблема змін при перекладі. Як не дивно, тим, що завжди болісно сприймається читачами, є будь-яка перекладацька активність у спробі адекватної передачі значущих імен, назв і реалій: у разі, наприклад, коли вони мають додаткові сенси, є прикладами постмодерністської гри автора чи хай би навіть просто маркерами гри інтертекстуальної. Але без цього, мабуть, будь-який переклад не був би прийнятним і вдалим. Особливо ризиковано це робити відносно тих імен і назв, які вже стали знаковими (завдяки наявним перекладам на близькі мови, які завжди створюють бекграунд, відмовитися від якого читачеві майже неможливо — так, скажімо, було в боротьбі за читачів трьох перекладів «Гаррі Поттера» Дж. Роулінг: одного українського і двох російських, у кожного з яких в середовищі українських читачів виявилася своя — і досить стійка — аудиторія, де первинним каталізатором нерідко ставало й сприйняття/несприйняття написання перекладачами імен головних персонажів). Нашому перекладу А. Сапковського, боюся, не оминути цієї проблеми. І якщо деякі варіанти передачі імен можуть пройти непоміченими (як то «Жмутик» — «Treska» — з оповідання «Відьмак»), то щодо деяких імен чи назв треба дати хоча б мінімальний коментар. Перш за все, це ім'я супутника відьмака Ґеральта в багатьох його пригодах (уже нам відомих, і тих, про які йтиметься у наступних частинах циклу) трубадура Любистка. Справа в тому, що польське його написання — «Jaskier». Це — не ім'я героя (воно стане нам відоме пізніше, в одному з наступних романів), це прізвисько, свого роду творчий псевдонім, який чітко визначає й етику героя, і його, так би мовити, естетику. Буквально прізвисько взяте від назви квітки жовтець; важливими тут стають такі моменти: жовтець — досить помітна квітка; він — елемент фольклору, любовного передусім; жовтець має їдкий, інколи отруйний сік; він використовується у народній медицині як лікувальний засіб. До того ж це не благородна назва, назва трохи «простецька». (Саме тому в російському перекладі він став Лютиком — це буквальне прочитання імені, яке російський текст міг собі дозволити, аж до вкоріненості назви квітки в російській любовній ліриці.) При перекладі українською дібрати адекватне прізвисько, яке б відповідало усім критеріям, виявилося досить непросто. Нарешті перекладач зупинився на варіанті «Любисток», де, щонайменше, поєднується кілька важливих контекстів. По-перше, це рослина, тісно пов'язана з любовною тематикою (його додавали у чар-зілля, у приворотні декокти тощо); по-друге, це рослина, яка має лікувальні властивості, вона використовується у народній медицині; по-третє, у великій кількості любисток стає нав'язливим завдяки своєму сильному запаху і речовинам, що у ньому містяться. Поєднання цих факторів і дозволило нам назвати супутника відьмака Ґеральта саме так. Друга велика проблема, із якою стикаються при перекладі Саги про Ґеральта, це назва однієї з гілок Старшого Люду цього світу, якому сам автор дав назву «krasnolud». Сапковський не вигадує це слово — він використовує наявний у польській мові неологізм. Але неологізм цей виник у досить чіткому контексті: при перекладі творів Дж. Р. Р. Толкіна. Трохи нижче, у «Бестіарії Сапковського», з цією історією можна ознайомитися ширше, але в двох словах: у польській мові існувало слово «krasnoludek»; існувало воно саме в тому контексті, в якому існує українське слово «гном». Як відомо, у Толкіна одним з народів Середзем'я стають кремезні невисокі бородані, називані — англійською — «dwarves» (зі зміною літери відносно звичного написання того слова в сучасній англійській). Це — народ ковалів і воїнів, дуже несхожий на маленьких «гномів» із народних переказів. Перекладачка Толкіна на польську зробила схожу операцію, змінивши звичне «krasnoludek» на неологізм «krasnolud». Українські перекладачі Толкіна — зокрема чудова перекладачка «Володаря Кілець» Катерина Оніщук — повністю використали цю можливість, увівши форму «ґноми». Оскільки в нашому випадку ми мали справу зі стовідсотково віддзеркаленою ситуацією стосовно світу, який створив Сапковський, саме в такій формі в цьому тексті й існують тепер «krasnoludy». Нарешті, рішення, яке ще на підготовчому етапі викликало чи не найбільші застереження: використання «зросійщених» назв для кількох різновидів надприродної фауни у світі відьмака Ґеральта. Це стосується «лєшого», «кікімори» тощо. Втім, й у цих випадках перекладач наважився йти за автором — оскільки, з точки зору останнього, ці назви для польської є нерідними, привнесеними, але використаними саме в такому вигляді, а не як аналогічні найменування схожих створінь з польського фольклору. Проблема Старшої Мови. Як уже знають читачі, у світі відьмака Ґеральта є не одна, а дві «латини». Одна — латина як така, мова вчених й університетів (й у цій іпостасі вона ще неодноразово з'являтиметься на сторінках циклу). А ще одна — свого роду «лінгва франка» минулої епохи цього світу — Старша Мова: мова віщувань, пророцтв, первинних назв багатьох із міст, ба навіть і першоджерело багатьох імен персонажів, з якими вже познайомився чи тільки познайомиться читач. Як і в багатьох подібних випадках, перекладач опинився перед не дуже широким вибором: або транскрипція, або транслітерація, або — варіант зі збереженням максимальної «чужості» фраз Старшою Мовою, через використання, наприклад, латиниці в її написанні. Утім виявилося, що один із цих шляхів для нас закритий: Старша Мова створювалася Сапковським як крута суміш з гаельської, валійської, латини, із використанням французької, італійської чи англійської. Разом з тим, сам автор — на відміну від, скажімо, Дж. Р. Р. Толкіна — не дає розлогих пояснень стосовно правил читання цією мовою. Навпаки, він наголошує, що створював її, аби та була інтуїтивно зрозумілою у загальних рисах («щонайменше для тих, у кого IQ більше, аніж його талія»). У цих умовах говорити про якісну транскрипцію — не доводиться. Щодо прямої транслітерації, то й вона — з тими ж вихідними даними — здалася нам дещо сумнівною. У результаті було обрано варіант, який видався перекладачу помірно прийнятним: оскільки вкраплення Старшої Мови в текст розподілено, здебільшого, між двома варіантами — як пряма мова представників Старшого Люду (або ж пряме «вчене» цитування певних фрагментів текстів Старшою Мовою) і як інтеграція окремих понять, слів та назв у людську мову цього світу, — то двома варіантами передається і Старша Мова в перекладі, залежно від ситуацій, викладених вище. У першому випадку перекладач зберіг максимальну «чужість» тексту: фрази Старшою Мовою, вкладені в уста ельфів чи такі, що їх цитують на рівні «вченого» дискурсу, залишено в написанні латиницею. Здебільшого суть цих фраз або зрозуміла контекстуально, або розшифровується А. Сапковським далі в тексті. У другій ситуації — у випадку із поняттями, інтегрованими в людську мову, що стали цілком «своїми» — перекладач намагався використовувати транскрипцію (спираючись як на люб'язні пояснення автора, так і на традицію прочитання Старшої Мови, що склалася серед польських, українських чи російських читачів та фанів). Читач Саги про відьмака чи не з перших сторінок стикається із парадоксальною ситуацією: раз у раз з'являються істоти та чудовиська, чиї назви добре відомі нам із казок, фольклору чи традицій фентезі. Але майже відразу виявляється, що їхні риси, зовнішній вигляд чи поведінка відрізняються від звичних для нас. Що лісовика тут не просто звуть лєший, але що він — хижак і м'ясоїдна істота. Що кікімора — більш схожа не на бридку бабцю, а на покруч павука й крокодила. Певним чином це пояснюється у наступних томах циклу: особливостями появи тут, у цьому світі, людини (бо ж читачі «Останнього бажання» уже знають, що люди тут — не автохтони). В одному з епіграфів до «Крові ельфів» першопроходець цього світу Ген Ґедимдейт описує цю ситуацію таким чином: «Ми мали вже імена й назви для усього, що в тому новому, відродженому світі бачили наші очі. Зненацька, десь у закамарках пам'яті, знаходили ми назви для драконів і грифонів, для сирен і німф, для сильфід і дріад. Для білих єдинорогів, які в сутінках пили з ріки, схиляючи до води свої довгі морди. Усьому ми дали назву. І все ставало близьким, відомим, нашим.» «Нашим» — це й відповідним певному культурному тлу, що відомий нам, у нашому світі. Тож, здається, буде зовсім не зайвим дати якісь загальні відомості про бестіарій Сапковського. Тим більше, що й самий автор подає загальні відомості про фантастичних і надприродних істот у своєму «Рукописі, знайденому у драконовій печері». Нижче наведено інформацію про істот, яких можна зустріти на сторінках творів Сапковського — безпосередньо або завдяки спогадам героїв. АЛЬП — у німецькому фольклорі дух-вампір; згідно із повір'ями, діти можуть стати альпом, якщо мати використовує магічні обряди із кінською гривою, щоб позбавитися вагітності. Вважається, що в усіх своїх образах Альп носить капелюх. Він п'є кров, але віддає перевагу молоку жінки. АМФІСБЕНА — Лукан описує амфісбену як двоголову змію: «Страхітлива, із підведеною вгору подвійною головою амфісбена», але пізніше її вважають істотою, чиї дві голови знаходяться на різних частинах тіла. Очі її, згідно із повір'ями, палають вогнем, а сама вона настільки гаряча, що розтоплює сніг. Такою її описує вже Пліній: із другою головою на кінці хвоста, «…ніби однієї голови їй мало, щоб випльовувати свою отруту». Одночасно згадуються і її лікувальні властивості. «Ящур, що дві голови має (на обох кінцях тіла), звідки й назва, що грецькою значить «двосторонній», бо ж амфісбена, однією мордою за іншу вхопившись, наче колесо котитися може, досить жваво й у який завгодно бік. Як пише Лукан: «et gravis in geminum vergens capu t anphivena». Описана амфісбена також і Плінієм, який підкреслює її великі лікувальні властивості (як амулета чи талісмана). Вона — Ґеральдичний звір; на гербових щитах зустрічаються крилаті амфісбени, а також такі, у яких одна з голів — переважно задня — пташина» (А. Сапковський. «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). БРУКСА — вампір з Португалії, що набуває виключно жіночої подоби. Інколи — відьма, яка перетворюються на вампіра за посередництвом чарів. Часто обертається на хижого нічного птаха й у такому вигляді може нападати на мандрівників, хоча охочіше нападає на дітей (у «щоденному» своєму вигляді красивої жінки — підманює їх та пестить). «Привид жінки, яка за життя користувалася чарами й через ті чари перетворилася на демонічну істоту. Вдень вона нормальна з вигляду жінка, яка може мати чоловіка й навіть дітей. Натомість вночі брукса трансформується на примарного птаха й нападає на людей та висмоктує з них кров. Бруксу неможливо вбити, немає на те методу, будь-які осикові кілки можна собі хоч у дупу забити, настільки ж мало придатне тут срібло. Єдиним захистом перед вампірицею може бути молитва та готовність до захисту (А. Сапковський. «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ВАМПІР — у демонології народів Європи мрець, який встає ночами з могили та п'є кров у людей, які сплять (або — інколи — насилає на них нічні жахи). Згідно із розповсюдженим переконанням, вампірами ставали «нечисті» покійники — злочинці, самогубці, ті, хто помер передчасною та наглою смертю, або ті, хто помер від укусів. Вважалося, що такі тіла не розкладаються, а припинити їхні злочини можна, лише розкопавши могилу та вбивши їм у серце (груди) осиковий кіл або відрубавши голову. Оберегами від вампірів вважалися часник, залізо, биття дзвонів тощо. ВАСИЛІСК — небезпечне для людей та інших істот створіння, напівптах-напіврептилія: зі зміїним тілом, із загостреною головою і гребенем із трьома шипами на ньому або на хвості, ходить на пташиних лапах. У багатьох легендах зветься «царем змій», Лукан зводить початок і його роду, і змій взагалі до Горгони. Пліній Старший вважає його спроможним убивати не лише отрутою, але й поглядом і диханням — від них сохне трава та тріскаються скелі. Врятуватися від василіска можна, показавши йому дзеркало: загине від власного відображення; також смертельним для нього вважався погляд або крик півня. Ісідор Севільський у праці «Speculum Triplex» стверджує, що василіск виводиться з яйця, яке знесене півнем і висиджене жабою. «Від грецького «Basiliskos», латиною зветься він «Regulus», малий король, бо ж василіск усілякої повзучої гадини є королем і монархом, володарем драконів та змій. На відміну від інших гадів, що у поросі на череві повзають, василіск підвівшись іде, а на голові золоту корону носить. Усе, що живе, тікає від нього у великому страху. Як жодна інша з отруйних почвар, василіск самим поглядом страшенних своїх очиськ убити може. Навіть птах, що високо летить, трупом падає, коли василіск на нього погляд спрямує. Василіски, подібно до скорпіонів, лігва свої вибирають у місцях відлюдних, кам'янистих, теплих і сухих, і той розумно чинить, хто таких місць уникає (А. Сапковський. «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ВІППЕР — «Змія ця зветься так, бо молодь її насиллям народжується (vi pariat). Не чекаючи на завершення справи природним шляхом, молоді змієнята черево матері прогризають і вбивають її. Коли ж змія із самцем спарюється, той останній мусить усю голову їй до пащі всунути, аби насіння всередину виплюнути. Змія ж тоді, від жадання ошаліла, голову йому відгризає. Так вони й гинуть обидва, самець під час злягання, самиця під час пологів» (А. Сапковський. «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ВИВЕРНА — назва походить від старо-саксонського «vivere», «змій». Різновид дракона з однією парою лап, озброєних орлиними кігтями, та із перетинковими крилами. Зазвичай зображується із роздвоєним язиком. Вважалося, що вона поширює чуму; геральдичний колір її (а виверна часто траплялася на гербах) — зелений із червоним черевом і внутрішньою поверхнею крил. «Різновид дракона, який, на відміну від класичного екземпляра, має тільки одну (задню) пару ніг і крила нетопира замість передніх. Вирізняє його також і довга зміїна шия і дуже довгий рухливий хвіст, що закінчується шипом у формі серцевидного наконечника стріли чи списа. Тим шипом виверна користується дуже вміло — може рубати чи колоти жертву, а за сприятливих умов — навіть прохромити її наскрізь. Шип цей дуже отруйний» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ВОВКУЛАК — людина-перевертень у слов'янській міфології, яка може перетворюватися на вовка. Прикметою вовкулаки є помітна від народження «вовча шерсть» (на голові або тілі). Вважалося, що вовкулаком можна стати не тільки «природним» чином, але й у результаті чар (якщо, наприклад, перекинутися над пнем, у який вбито заговореного ножа; ставши жертвою чаклуна тощо). Вважалося, що після смерті вовкулак може стати вампіром, тому після смерті до рота йому клали монету. Вважався, крім іншого, їздовою твариною у чаклунів та чорнокнижників. «Людина, яка під впливом злих чар перетворилася на вовка (або перетворюється на чудовисько лише інколи, наприклад, при повні). Є уособленням глибоко закорінених фобій, з'являється у віруваннях усіх без винятку народів й у всіх культурах, сягаючи апогею за часів середньовіччя, коли це вовкулацтво ототожнювали із чаклунством, а малюнок людини-вовка була головною оздобою усіляких там «молотів відьом». Мовні форми його германська («Werwolf») і романська («loup-garou») є буквальною калькою з грецького «lykanthropos» — «чоловіко-вовк». Звичайне для його слов'янських назв закінчення «лак» походить зовсім не від хлебтання крові, але від «dlak» (щетина, кудель, шерсть), а назва лікантропа тут звучала — в залежності від місцини — «welkudlaka», «wulkolaka», «vukodlak», «vlkodlak» чи «warkodlak» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ГНОМ — «Родич ґнома, часто ототожнюваний із кобольдом чи гобліном, невеликий потворний гуманоїд, що мешкає під землею, шукаючи та накопичуючи скарби. У Парацельса у його концепції елементалів, духів чотирьох стихій (елементів) Природи, гноми (кобольди) є духами землі (духами повітря були у Парацельса сильфи, води — ундини, а вогню — саламандри). Гноми Парацельса вміли проходити під землею і крізь скелі — наче ніж крізь масло. Слово не має переконливого етимологічного тлумачення, не виключено, що це неологізм, вигаданий Парацельсом. У європейських міфологіях і демонологіях гноми є непривітними до людей, жадібні до своїх багатств, охороняють місця свого проживання, тому шкодять, скільки сил вистачає, гірникам, геологам, шукачам скарбів. Сонячне світло для них — як і для тролів — убивче» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ГОЛЕМ — назва походить від єврейського слова «golem» зі значенням «грудка», «неоформлене»; у єврейських фольклорних розповідях: глиняний велетень, оживлений магічними засобами. Схожим чином — з червоної глини — ліпить Адама і Яхве; Адам же в апокрифічних розповідях має велетенський зріст і не може говорити. Згідно із народними віруваннями, щоб отримати голема, треба з червоної глини зліпити подобу людину розміром з десятирічну дитину, яка оживлюється словом «бог» на його лобі. Далі та дуже швидко росте аж до велетенського зросту, але може вийти із покори. «Штучна людина, прототип андроїда й чудовиська Франкенштейна, створений ребе Левом Єгудою бен Бецацелем з Праги (1525–1609), щоб той виконував — без винагороди, платні чи утримання — різні роботи, які потребують великих зусиль, а перед усім, щоб він захищав гетто від погромів людом столиці Чехії. Спосіб конструювання штучної людини, голема, ребе Лев знайшов у Талмуді й книгах Кабали. Матеріалом повинна була слугувати глина, людиноподібній ляльці треба було вирізати напис «EMET», до рота вкласти їй шматочок паперу із написом «ШЕМ», а закляття, що оживить голема, звучить: «Шанті, шанті, дахат, дахат!» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ГРИФОН — у грецькій міфології: жахлива істота з орлиним клювом і тілом лева; грецькі автори інколи звали грифонів собаками Зевса: згідно із легендами, вони стережуть золото в країні гіпербореїв або в Індії. Уважалися найсильнішими — після слонів — істотами. У геральдичній символіці поєднує в собі пильність і відвагу (риси орла й лева відповідно). ҐНОМ — «Постать, яка існує чи не в усіх міфологіях. У греків прийнялася назва «nanus», перероблена у Франції на «nain». В Іспанії їх звуть «duende». Слов'яни — через те, що часто мешкали вони в людських оселях — звали їх «домовиками», «домовоями» чи «домовими». У германців, якщо жили вони в горах, ґном був відомий як «Zwerg» (а звідси, через «duergar», «duerg» — англійське «dwarf»). Якщо сиділи вони в лісах, уживалася назва «Schrittel» або «Schratt» (звідси польське «skrzat» чи чеське «skret»). Відома також — у тому числі від братів Грімм — назва «Wicht», «Wichtlein» чи «Wichtelmann», звідси англосаксонський «wight». Часто вживана назва «карл», «карлик» має, натомість, — що варто знати — витоки, далекі від ґнома, — є змінена калька з германського слова «Karl». (англ. «churl»), що означає не малого, а навпаки — великого у тупого хлопа-йолопа. До літератури фентезі образ ґнома увійшов завдяки Толкіну, а взірцем для нього були карли зі скандинавських сказань. Ґноми з «Едди» — це не пустотливі ліліпутики, що дзюрять у молоко, не домові, яким достатньо насипати на порозі крихт, а вмілі воїни, чудові ковалі й зброярі. Це Карл Альберих викував Нагельрінг, меч Дитріха Бернського, у «Едді» карли Брокк в Сіндрі зробили Гунгнір, спис Одіна, а Даін і Наббі створили для Фреї золотого кабана Гільдісвіна (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). Множину від слова «dwarf» Толкін зробив «dwarves». В українському перекладі «Володаря Перснів» подібну ж операцію проробила Катерина Оніщук, замінивши звичного за звучанням «гнома» на «ґнома». Слово «ґном», таким чином, в українській мові — неологізм. («Можна помітити, що в цій книзі, як і в «Гобіті», вживано форму «ґноми», хоча словники кажуть нам, що правильно це слово пишеться «гноми». (…) Перекладач наважився вживати форму «ґноми», аби хоч трохи відмежувати їх від безглуздих казочок пізніших часів»[26]). ДЖИН — у мусульманській міфології: дух, найчастіше — злий. Відповідно до ісламської традиції, джинів створено Аллахом із бездимного вогню, вони мають повітряні або полум'яні тіла і є розумними істотами. Можуть набувати будь-якої форми й виконувати будь-які накази. «Східний демон, надприродна істота, згідно з мусульманською ідеологією родовід якої ведеться від Люципера (Ібіса), але сама (на відміну від шайтана) є смертною. Існували джини статі чоловічої та жіночої, і мали багато різновидів: іфрити, маруди, ауни й джанни. Легендарні царі Дауд (Давид) і Сулейман (Соломон) багато джинів позачиняли до мідних глеків, а глеки ті позакидали в морські глибини. Бува, що такий джин трапляє до рук бідного рибалки, а рибалка знімає царську печатку й звільняє джина. Той, розлючений, частіше за все — замість того, щоб виконувати бажання — хоче вбити рибалку, але якщо він викаже достатньо розуму і зуміє перехитрити джина, отримає чималий достаток. Саме слово — арабське «djinni» — походить від латинського «genius» (дух-опікун, дух місця)» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ДИКЕ ПОЛЮВАННЯ — у германській демонології назва почту привидів і злих духів, які мчать по небу під час зимових бур у супроводі гончаків, чиє виття змушує скавчати дворових собак. Дике полювання може виявитися небезпечним для людей — особливо для тих, кого воно застало на роздоріжжі та на перехрестях. У різні часи Дике Полювання велося різними міфологічними — ба й історичними — персонами: від Вотана та Каїна до Карла Великого й адмірала Френсіса Дрейка. «Привиди з Дикого Полювання можуть захоплювати людей силою, але також можуть змушувати приєднуватися до них гіпнотичним навіюванням. За першоджерело його вважають відомий з нордичної і германської міфології почет валькірій, служниць Одіна, що летять по небу та збирають на полях битв полеглих героїв, аби забрати їх у Вальгаллу. Почет валькірій у пізнішій германській міфології набрав демонічних рис і перетворився на Дике Полювання богині Гольди, чи Гульдри, жінки Вотана. Дике Полювання переважно жене під час т. зв. «суворих ночей» (Rauhnächte), близько від передодня Різдва та Трьох Королів» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері») ДОППЕЛЬҐАНҐЕР — «Таємнича істота, яка має здібність поліморфії і може ідеально копіювати людину й заміщувати її, ув'язнивши чи вбивши оригінал. З'являється у багатьох міфологіях і, вочевидь, є уособленням сильних і базових фобій: переляком перед втратою свого Я і страху перед ворогом, який може, прикинувшись близькою особою і завдати зрадницького удару. Доппельґанґер — не те саме, що «підминник», дитина ельфів чи кобольдів, підкинута замість вкраденої людської дитини. Доппельґанґер не копіює дітей — тільки дорослих. Розпізнати його дуже важко» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ДРАКОН — «Майже в усіх сучасних мовах, що походять від індоєвропейської, дракон етимологічно виводиться від грецького слова «drakon», що значить «бистроокий». Від того походять «dragon», «dragone», «Drache», «drage», «drake». Те саме стосується і слов'ян, у яких є «дракон», «драк», «драган». І тільки поляки цілковито виламуються з цієї низки: у них є власне, неповторне слово «smok», яке, як стверджує Брюкнер, походить від індоарійського слова, що означає «поглинання» (звідки, наприклад, «смоктати» й «цмокати»). У старожитніх міфах ми завжди побачимо змія, а не якогось там крилатого ящера, суміш крокодила й нетопира. Серед германських народів для дракона часто вживаються назви «Wurm» («Wyrm», «Orm»), що означає змія. Змієм є дракон Фафнір, убитий Сігурдом (Зігфридом), прототип дракона, що ревно стереже скарби. Змієм є переможений Аполлоном дельфійський Піфон. Нарешті, змієм є Апопіс, переможений першим драконобойцем — богом Ра. Лише у середньовіччі дракон став уособленням Сатани і мусив бути страшним, і страшним треба було його зображувати. Тоді й скомпілювали у зображенні дракона усе найгірше, що втілює загрозу й пробуджує почуття гидливості. Гадячі луски, ящуркова (ящірок і саламандр боялися панічно) і фалічна заразом постать, зміїний роздвоєний язик і отруйна слина, зміїний хвіст, зубаста пащека, яка до того ж плюється вогнем (вочевидь, пекельним), крила нетопира (якого також боялися). Коротше кажучи — саме зло, огида й страхіття» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ЄДИНОРІГ — міфічна істота (із тілом коня у пізнішій традиції, спершу — із тілом бика, іноді — козла); прикрашений довгим прямим рогом усередині лоба. Вважається, що у Європу він потрапив через Великі Степи з Індії (першими зображеннями вважаються зображення з печаток у Хараппі). Грецька та римська традиції вбачали в єдинорогові реального звіра, пов'язуючи місцезнаходження його із Індією чи Африкою. Починаючи із візантійського бестіарію «Фізіолог», єдиноріг вважається символом чистоти й дівоцтва; вважалося, що приручити його може тільки діва. КІКІМОРА — у східнослов'янській демонології злий дух, маленька бабця-невидимка. Ночами робила капості тим, хто спав, заплутувала пряжу тощо. Пізніше, здебільшого за літературною традицією, асоціювалася зі злим духом, що живе на болоті (яким вона стає і в А.Сапковського — див. нижче). «Жахливе створіння з руських казок, яке живе на багнах та болотах. Набуває постаті старої бабці, закутаної у халат, зітканий із моху й водоростей. Утім, мало хто — із живих — бачив кікімору, бо вона надзвичайно потаємна; на болотах можна почути хіба що її зловтішний сміх. Людей, котрі заблукали серед трясовини, кікімора криками вабить на драговину, звідки немає повернення. Кожух із переплетень моху раптово рветься… і з'являється кікімора, щоб дивитися на жахливу агонію нещасного, який занурюється у безодню» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). КРАКЕН — одне із найнедавніших легендарних створінь, гігантський головоногий молюск, що уособлює небезпеку навіть для великих кораблів. Може бути сприйнятим навіть за острів. Перетравлює їжу більше трьох місяців, під час яких виділяє велику кількість живильних екскрементів, чим приваблює зграї риб (за великим уловом ісландські рибалки робили висновок про близькість кракена). Входив навіть до офіційної класифікації Карла Ліннея (лише в першому, щоправда, її виданні). «Гігантська морська потвора, що живе у холодних морях Півночі, головним чином у Норвезькому морі й у північній Атлантиці, але зустрічається також у морях Гренландському, Лабрадорському й Баффіна. Найчастіше трапляються великі кракени поблизу Нової Фундландії. Створіння те бачило багато моряків, а року 1752-го його описав Ерік Понтоппідан, єпископ Бергену. Кракен, згідно із єпископом Понтоппіданом, це гігантський кальмар, «з півтори англійських миль довжиною — а то й більше», а мацаками своїми може легко сягнути з-під води до верха найдовших щогол, а то й перевертає кораблі догори кілем та затягує їх під воду. Слово «кракен» прижилося вже в усіх мовах, але походить воно з норвезької. Німецькою «Krake» значить кальмар» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ЛЄШИЙ — у східнослов'янській міфології — злий дух лісу, його уособлення як ворожої для людини частини простору. Він хазяїн звірів, зображують його одягненим у звірячу шкіру, підперезану червоним поясом, інколи — зі звіриними атрибутами: рогами, копитами; тісно пов'язаний із вовками («вовчий пастир»). Як негативний персонаж, асоціюється із лівим боком: його одяг запнуто на правий бік, лівий лапоть одягнений на праву ногу тощо. Лякає людей своїм сміхом, збиває зі шляху, кружляє та водить лісом, не даючи вийти до людей. Охороною від нього є спеціально оброблений шматок липового дерева. Інколи обдурити його можна, одягнувшись навиворіт або запнувши одяг на протилежний бік та помінявши взуття — праве на ліве. «Лісове створіння з народної руської демонології. Дух-опікун лісу, охоронець його багатств і мешканців, до людей рішуче неприязний, особливо злий на лісорубів і мисливців. Однооке, наче циклоп, людиноподібне, має розвинуті поліморфні здібності — перед людьми зазвичай з'являється в образі бородатого старця, але може також набути подобу ведмедя і навіть дерева. У Польщі лєший відомий під іменами лісовика, борового, борути, лісового діда чи лісового лиха (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). МАВКА — лісова німфа в українському фольклорі; описується в образі оголеної гарної дівчини із розпущеним волоссям. Вважається, що своїми співами й танцями мавки заманюють у ліс молодих хлопців. Не мають ані тіла, ані душі — навіть трава не прогинається під їхніми ногами. У цілому, прихильно налаштована до людини, яка дотримується певних правил взаємодії із мавками. Утім, можуть сушити хлопців любощами або забрати їх у безвість. МАНТИКОРА — міфологічна істота із тілом червоного лева, хвостом скорпіона й людською головою. Уперше описана — згідно з Аристотелем — за «Історією тварин» грецьким лікарем Ктесієм. Аристотель описує мантикору таким чином: «індійський звір мантикора має потрійний ряд зубів на обох — верхній і нижній — щелепах, розміром він зі лева і настільки ж волохатий, ноги його схожі на ноги лева; обличчя і вуха мають схожість із людськими; хвіст його наче в земляного скорпіона — у хвості його жало, і він має здатність вистрілювати, наче стрілами, голками зі свого хвоста; голос його — щось середнє між звуками сопілки та труби; може бігати так само швидко, як олень, а ще він дикий і людожер». У Середньовіччі часто зображувалася у бестіаріях (тут додалася така її риса, як чарівний голос, схожий із солодким зміїним шипінням, яким вона приманювала до себе людей). «Живе в Індії. Тіло має левове, а голову й обличчя людські, але із пащею страхітливою, трьома рядами гострих зубів озброєною. Крила має мантикора орлині й хвіст скорпіонячий, отруйним жалом закінчений. Нападає на людей із засідки, вбиває і зжирає їх так, що ані кістки — та що там, навіть металевих клепок з кубраків і ґудзиків не залишає» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). МОРА — у демонології народів Європи — злий нічний дух, уособлення нічного кошмару: серед ночі, якщо прийде в дім, сідає на груди людині й душить її. Досить близька до слов'янської Мори чи Мари — уособленні смерті та мору, яка має здібність до поліморфізму. (Саме Марою звуть опудало, що спалюють на Івана Купалу). «Змори, мари, морави — духи й створіння, які мучать тих, хто снить страшними снами, або сідають на грудях і тиснуть фізично. Назва походить від Мари, дружини Чорнобога. Багато мов знають слова, що походять від Мари і які значать злого домашнього привида чи сонний кошмар: нічна мара (від неї «марити», «марення»), «der Mahr», «nightmare», іберійське «mora». Також від Мари походять слова «мор», «морити», «зморити». Нордичні забобони кажуть, що жінка, яка в надалі бажає народжувати дітей без проблем і цілком безболісно, мусить проповзти через плідний мішок, що залишився від народження жереб'яти. Утім, ризиком є те, що народжені такою жінкою хлопчики можуть стати вовкулаками, а дівчатка — зморами (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ПАК — «Чортеня, нечистий дух, якого обезсмертили Шекспір та Кіплінг. Родич гобліна та брауні, має здатність до поліморфії, може з'являтися в подобі собаки, бика, орла чи коня. У тій останній подобі пака — як кельпі — можна схопити, але біда тому, хто на нього сяде: пак занесе його у засвіти. Усе, що росте на полях і не зібране до Самайна, належить пакам. Хто наважиться збирати врожай після Самайна, наражається на їх жорстоку помсту» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ПЛАНЕТНИКИ — у західних та південних слов'ян міфічні істоти, що перебувають у дощових хмарах, керують їх рухом, вітром, дощем та снігом і погодою взагалі. Саме планетники збивають у купу імлу, наповнюють хмари водою за допомогою райдуги, товчуть залізними ціпами лід, перетворюючи його на град, карають ним за сімейні гріхи. На планетників перетворюються діти, що померли нехрещеними, приспані матерями, нечисті покійники, діти стриґ. Планетниками могли ставати і двоєдушники, істоти, що суміщали у собі два єства, людське та демонічне (демонічна душа звільнялася під час сну людини). РУСАЛКА — у слов'янській демонології — шкідливий водяний дух, на який перетворюються померлі дівчата (потопельниці), нехрещені діти. Описуються русалки як красиві простоволосі дівиці. На русальний тиждень, що наступає після Трійці, виходять з води, бігають по полях, гойдаються на деревах, можуть залоскотати людей до смерті або затягнути їх під воду. Четвер після Трійці вважається русальним Великоднем, і є найнебезпечнішим для зустрічі із русалками часом. Відлякати русалку можна полином, якого вони бояться. «У міфології грецькій «наяда» чи «нереїда», водна господиня. Етимологія — жодної там русявки; тільки весняний обряд Бельтайна, на який для полудневих слов'ян придумано латинську назву «Росалія», свято троянд. Також русалок звуть ундинами (від «unda» — хвиля). Характер русалок буває на диво різним — від полохливих, невинних і безпечних істоток, що плюскаються у воді й ревно співають, до таких, хто без милості затягує під воду й топить» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). САЛАМАНДРА — легендарна істота, яка має здатність гасити вогонь, проходячи по ньому. Перші відомості про саламандру є вже в грецьких авторів: Аристотеля, Плінія. Лише в Августіна Блаженного саламандра із істоти, що вогонь гасить, перетворюється на створіння, яке у вогні живе. З того часу вона стає емблемою стихії вогню. «Ящірка, яка так зветься грецькою, бо не лякається вогню, і посеред найбільшого жару сидить собі, ніби нічого не сталося, і тільки усміхається — та навіть може вогонь той пригасити. Серед усіх гадів отруйних саламандра є найотруйніша; бо якщо який гад отрутою убиває, то один лише раз, а саламандра може вбивати багаторазово й масово. І робить це вона тим способом, що як на дерево влізе, то будь-який плід отруює, і хто хоча б шматочок такого плоду відкусить, той на місці помре. А якщо саламандра в колодязь чи в джерело впаде, то вб'є отрута її кожного, хто отруєною водою хоча б вуста зволожить. Взнав про те Олександр, цар Македонський, у якого в Індіях — напившись води з ріки, саламандрою отруєною, — дві тисячі коней подохли й чотири тисячі людей померло. Одна тільки тварина саламандру пожерти може — і це є свиня. Але хто м'яса свині такої потім скуштує, той помре, бо отрута, хоча свині самій нестрашна, у свинині силу свою зберігає» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). СИРЕНА — у грецькій міфології: демонічна істота, породжена рікою Ахелоєм та однією з Муз — Мельпоменою або Терпсихорою. Від батька сирени успадкували дику стихійність, від матері-музи — божественний голос. Спочатку — згубні для людей, причина гибелі моряків, яких вони заманюють солодкими голосами на скелі біля їхнього острова. Пізніше стали сприйматися як музи засвітів (як такі вони зображувалися на надгробках). Тоді ж вони перетворюються на мудрих і солодкоголосих сирен, кожна з яких сидить на одній з восьми небесних сфер світового веретена богині долі Ананке, створюючи своїм співом гармонію космосу. «У грецькій міфології подруги забав Персефони, як покару за те, що не перешкодили викраденню останньої Гадесом, були вони перетворені на потвор — напівжінок-напівриб. Наказано було їм мешкати на скелястому острові, звідки своїм солодким співом вони заманювали моряків, що пропливали повз. Утім, біда була тому, хто, зачарований їхніми голосами, ступав на скелі того острова: розшарпували його на клоччя. Пізніше сиренами називали також різновид морських німф, жінок із риб'ячими хвостами, які, на відміну від класичних грецьких сирен, зовсім не були кровожерними. «Mermaids» чи «Meerjungfrauen» — це милі й симпатичні панни із довгим волоссям і чималими бюстами, і, в принципі, треба б називати їх не сиренами, а морськими русалками» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). СТРИҐА — «Різновид кровожерного упиря зі слов'янщини. Утім, родовід має вона аж ніяк не слов'янський, виводиться від латинського «striga» (звідси сучасне італійське «strega», чаклунка), від грецького «strix» — сова, бо стрига, як і сова, полюбляла ніч. Чоловіча версія стриги, стригон, є чисто додатковою слов'янською формою. Залежно від демонологічної версії, стрига свої жертви розшарпувала й жерла або висмоктувала з них кров, із смертельним результатом чи без нього. Стриґами ставали сьомі діти, діти, що померли без хрещення або причастя, діти, що були плодом гріха, особливо кровозмішення. А також діти атеїстів. Особливо такі, над трупом яких перескочив кіт» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ТРОЛЬ — «Нордичні страшидла, що живуть у темряві, активні лише під землею чи вночі; під промінням сонця вони репаються, наче помідори, або перетворюються на каміння. Походять вони від йотунів, льодових велетнів темного Йотунгейма. Людей вони ненавидять і немає для них більших смаколиків, аніж людське м'ясо. На щастя, вони настільки дурні, що навіть сільський дурник може врятувати своє життя, обдуривши тролів» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»). ФАВН — у римській міфології бог полів, лісів, пасовищ, тварин. Імовірно, назва його походить від латинського «fatuor» — «бути одержимим». Вважалося, що фавни мають пророчу силу. Визнавалися лукавими духами, які здатні викрадати дітей, насилати хвороби й кошмари. Могли вступати в зв'язок із тваринами, спокушати жінок. Близький до грецьких силенів та римських сатирів. Коментарі до оповідань Анджей Сапковський завжди називав світ, який він створив, «аллотопним», інакше кажучи, таким, що не належить до однієї із якихось епох, не скопійований з неї. Читачі вже встигли, вважаю, відмітити максимально широку присутність у творах Сапковського з циклу про Ґеральта ахронізмів й анахронізмів. Але виникли вони зовсім не як помилка автора — а як його свідомий творчий прийом. Утім, оскільки окремі цеглини цієї будівлі взято з історичної реальності (а сам Сапковський пречудово володіє матеріалом й історичним, і міфологічним), то якісь примітки на полях його творів можуть, на наш погляд, дати читачеві зайву можливість розширити горизонти сприйняття книжки. В основу оповідання покладено поширений мотив з польських переказів про народження потвори (стриґи) від інцесту. Сюжет твору перегукується з історією Р. Замарського (Зморського) «Strzyga», надрукованою в 1852 р. у Вроцлаві у виданні «Podania i baśni. Ludu w Mazowszu (z dodatkiem kilku Szląskich I Wielkopolskich)». Брама Линварів — середньовічне місто, в європейській традиції це територія строго зонована, що пов'язано як із корпоративним устроєм суспільства, так і з принципом закріплення визначених кварталів та районів міста за представниками окремих професій, зібраних у цехи. Цех давав людині не тільки роботу, але й стиль життя, нормовану повсякденність (нормовану до рівня «що надягати» і «як розважатися»). Окрім того, часто за окремим цехом було закріплено певні ділянки стіни, які цехи повинні були захищати в разі необхідності, виставляючи своє ополчення. Часто відповідно до району, який займали цехи — або району, який вони повинні були контролювати, — у середньовічних містах називалися і брами. Велерад, бургомістр Визіма — строго кажучи, Велерад має статус, який польською пишеться «grododzierżca»; це не просто бургомістр (який найчастіше вибирається міською Радою як посадова особа), але той, хто призначається королівським наказом і має у його стінах повноту військової й адміністративної влади. Оскільки ж Визім — столиця королівства, то й голова в місті — людина не виборна, а призначена верховним володарем. …бавлячись важкезним буздиганом — окрім того, що буздиган є зброєю, яку можна використовувати за прямим призначенням, він є ознакою статусу володаря, часто як ознака належності до командної чи управлінської еліти (варто згадати зображення козацьких гетьманів чи полковників — булава, пернач, буздиган у них є ознаками саме їхнього офіційного статусу). Відозва — відозва є документом офіційним, свого роду «голосом» верховної влади. Саме тому підписана вона повним титулом Фольтеста; саме тому є до певної міри виправдувальним документом для бургомістра. Знак відьмацький — окрім суто магічної необхідності (реагування на використання чи присутність магії тощо), відьмацький знак є ознакою належності до професійної групи, цеху (а відьмаки — саме цех, хоча й досить своєрідний). На сторінках книжки ще не раз траплятимуться ситуації, коли належність того чи іншого персонажа визначається за знаками його професії, що присутні на його одежі чи прикрасах (перснях, ринграфах тощо). …а не ховати в саркофазі в підземеллях палацу — у європейському Середньовіччі звичай ховати коронованих мерців поблизу житла зберігався досить довго. Здебільшого місцем останнього упокоєння ставали церковні стіни. Але у світі Ґеральта немає інституту Церкви, єдинобожжя, тож немає і категорії освяченої землі, на якій у європейському середньовіччі ховали покійників; у такому разі найбільш сакральною територією стає центр адміністративної влади — палац. Деякі поради чаклунів здавалися … аж ніяк не дурнуватими — Велерад перераховує чи не всі базові способи боротьби із нечистою силою (вампірами, відьмами тощо), що дає нам як теоретична народна демонологія, так і практика розправи з тими, у кому підозрювали належність до надприродних сил. Межові стовпи — означували реальні кордони між державами; по суті, були проявом верховної влади, втіленням юридичних прав володаря на підвладну йому територію. Пошкодження межового княжого стовпа вважалося одним із серйозних злочинів, замахом на маєстат монарха й каралося на горло. Більш детально про історію війни Фольтеста із Визіміром описано в романі А. Сапковського «Сезон гроз». …розглядає парсуни — як відомо, вищі верстви населення, а тим більше володарі, не мали можливості укладати шлюби за покликом серця, та ще й робити це персонально, одразу прибуваючи до двору майбутньої дружини чи майбутнього чоловіка. У цих випадках, відповідно, використовували «парсуни» — портретні зображення статусної особи (походження слова походить від латинського «persona» — «особа»). Парсуна не обов'язково мала портретну схожість із зображуваною людиною — головним чином портретисти мали відобразити регалії її статусу та уніфіковані позитивні риси. (Про наслідки невідповідності парсуни реальному вигляду людини — див. оповідання «Меч призначення» з однойменної збірки.) На половину пострілу з лука — до уніфікації мір довжини, як відомо, при коротких вимірах використовували «мову тіла» («сажень», «п'ядь», «стопа» тощо); для відстаней більших — стандартизовані дистанції, які можуть бути зведені до більш-менш однорідних величин (відстань, пройдена конем чи людиною від сходу до заходу сонця тощо). Відстань, на яку летить стріла, випущена з лука, «перестріл» — з цих останніх і становить десь 60–80 метрів. Кмети — у Середньовіччі: вільні селяни-землероби, члени общини із земельним наділом; одночасно, у межах етико-правової системи середньовіччя — «підлий люд», нижчі щаблі суспільства в сенсі обсягу влади, яку вони мають у своєму розпорядженні. Цей мотив — протиставлення «благородного» бою проти чудовиська, яке ведуть рицарі та вельможі, із «підлими» замашками низів суспільства будуть використані Сапковським в оповіданні «Межа можливого», що входить у збірку «Меч призначення». Мосьпане — Сапковський дуже чітко розділяє різні форми звернення героїв книги один до одного відповідно до їхнього статусу. «Мосьпане» (у звичному значенні «милостивий пане добродію») використовується при взаємному зверненні представників нешляхетних верств, або при зверненні до них з боку того, хто займає вищу позицію; інколи це звернення може використовуватися як навмисна образа (наприклад, при зверненні до людини шляхетного походження). За необхідності підкреслити професійно-статусні характеристики співрозмовника використовується форма «майстре» (наприклад, на сторінках книжки найчастіше так звертаються до барда й поета Любистка). При зверненні до вищого за себе часто використовується форма «пане» (воно ж з'являється за необхідності створити офіційну дистанцію із тим, з ким розмовляють), а при розмові із особою князівської чи королівської крові — «Ваше Величносте». Звернемо увагу на те, що відьмак досить часто при розмові із вельможними чи важливими особами опускає шанобливу форму звернення, говорячи до них просто за статусом (як то: «бургомістре», «каштеляне» тощо). …мусить носити на шиї сапфір, краще за все — інклюз, на срібному ланцюжку — згідно із середньовічними уявленнями про магічну силу каміння, сапфіри, з одного боку, дають людині рішучість і відчайдушність, зміцнюють її дух (тому, наприклад, їх оправляють у руків'я зброї), з іншого — захищають від страху, зради, наклепу. Також вважалося, що вони роблять людину спокійною, приборкують пристрасті. Гілочки ялівця, ліщини та жарновця — перераховано рослини, які мають у народній медицині властивості очищення, захисту від злих сил, уроку та чар. Суміш … з чемериці, блекоти, глоду та молочаю — глід використовувався у народній медицині перш за все у любовній магії (образ колючого куща, що чіпляється до одягу й тіла) та як засіб зв'язування окремих інгредієнтів, в'яжучий засіб, а античний ботанік та лікар Діоскорид вважав його панацеєю проти усіх хвороб; чемериця була засобом, за допомогою якого вгамовували біль, лікували меланхолію та епілепсію, вважалося, що вона очищує кров; молочай використовується як засіб проти ран та виразок; блекота стосувалася, згідно із народними переконаннями, загострення відчуттів (аж до можливості віщувань), вона ж, як вважають, могла входити до складу зілля Цирцеї, за допомогою якого ця чарівн	Book: The Witcher. Last Wish Translation from Polish by Serhiy Legza She came to him before dawn. She entered very cautiously, quietly, silently, flowing through the room like a phantom, like an apparition, and the only sound accompanying her movement was the rustle of her linen, rubbing against the pale skin. However, it was precisely that quiet, barely audible rustle that roused the witcher, or perhaps only pulled him from a half-sleep in which he swayed monotonously, as if in the abyss, suspended between the bottom and the surface of a calm sea, amidst lightly swaying strands of flax. He didn’t move, didn’t even twitch. The girl approached closer, removed the linen, slowly, hesitantly, leaned against the edge of the bed with her bent knee. He looked at her from under half-closed eyelids, not showing that he was no longer sleeping. The girl climbed onto the bed, onto him, embracing his thighs. Leaning on tense hands, she brushed his face with hair that smelled of chamomile. Decisive and as if impatient, she leaned down, touched the tip of her purse to his eyelids, cheeks, lips. He smiled, taking her by the shoulders, very slowly, cautiously, delicately. She straightened up, fleeing from his fingers, radiant, illuminated, blurred in her shimmering glow in the misty gray of the morning. He moved, but with a decisive pressure of both hands, she forbade him from changing his position, achieving a response with light but persistent movements of her hips. He answered. She was no longer fleeing from his hands, turned her head back, flinging her hair. Her skin was cold and strangely smooth. The eyes that he had seen when she brought her face closer to his cheek were large and dark, like the eyes of a mermaid. Lulled, he sank into a chamomile sea that had been agitated and roared, losing its composure. Then it was said that the man came to the city from the north, through the gate of the Lynx [1]. He walked, and a harnessed horse he led by the reins. It was late afternoon, and the workshops of the lynx and the shipwrights were closed, and the street was empty. It was warm, but the man had a tense black cloak on his shoulders. This drew attention to him. He stopped in front of the tavern “Old Naracort,” stood for a moment, listening to the murmur of voices. In the tavern, as always at this hour, there were many people. The stranger did not enter “Old Naracort.” He urged his horse further down the street. There was another tavern, smaller, and it was called “Under the Fox.” It was empty. The tavern had not the best reputation. The tavern keeper raised his head from a jar of pickled cucumbers and regarded the guest with a look. The stranger, still in the cloak, stood before the counter straight, motionless, silent. “What to give?” “Beer,” said the stranger. His voice was unpleasant. The tavern keeper wiped his hands with a linen apron and filled a mug. The mug was chipped. The stranger was not old, but his hair was almost white. Under the cloak he wore a worn leather jerkin [2], laced at the neck and on the shoulders. And when he took off the cloak, everyone noticed that on his back, on his paunch, he had a sword. There was nothing strange about it, in Vizima, or in not every man carried a weapon, only that no one carried a sword on their back, like a bow or a quiver. The stranger did not sit at a table among the numerous guests, but continued to stand by the counter.	0.731445	low_quality	0.669922	low_quality	0.082101	12,999