hutsul/hutsul-manually-annotated · Datasets at Hugging Face

target stringlengths 3 926	source stringlengths 3 923
«Добрий вечєр» — привитав я їх, але уни ни обизвалиси д’мині, лиш потєгли мене за рукав сардака ид собі, прикладаючі мині пальці до рота, аби я нічьо ни говорив, лиш причєкав коло них.	“Добрий вечір”, — привітав я їх, але вони не обізвалися до мене, лиш потягли мене за рукав сардака, прикладаючи мені пальці до рота, аби я нічого не говорив, лиш приклякав коло них.
Кочєли єйця, палили свєтий вогонь тай, стрілєючі з гримких пістолєт, витали весну тай славили свєте Юріє.	Качали яйця, палили святий вогонь та й, стріляючи з грімких пістолів, вітали весну й славили святого Юрія.
Тропнув чоботом на Иванчіка, але Иванчікови це все нікуда було, бо він навіть від того и ни трюхнувси, бо ни трабував тим, шо попика на него зачєло вже, ні сіло, ні впало, розсажувати.	Тупнув чоботом на Иванчіка, але Иванчікові це все байдуже було, бо він навіть від того й не здригнувся, бо не переймався тим, що попик на нього почав уже ні сіло ні впало напосідати.
Воювавси з ними.	Моцувався з ними.
Коли гної розвозити на царинки й на городи.	Коли гної розвозити на царинки й на городи.
Лиш обіздрів вулиї з бжолами, тай знов ліг в отаву на своє місце в пасіці.	Лиш оглянув вулики з бджолами та й знов ліг в отаву на своє місце на пасіці.
Ниспанє, й то таке, шо витак, по колєдниках, зо дві неділі чьоловік ходит, єк розвалений, а такий трудний, шо виспатиси годі, то однако й йиго потенькувало пити в колєдники шє й того року, бо кажут, шо чього бик извик, того й ричєт.	Неспання — і відтак по колядниках тижнів зо два людина ходить, як розвалена, а така втомлена, що виспатися годі, — та однак і йому хотілося піти в колядники ще й того року, бо кажуть, що до чого бик звик, до того й ричить.
«Тай шо з того, шо вижу?.	«Та й що з того?.
Скажи, аби я знала ззавгоді, хотівше так си злагодити їх приймити, єк то си годит ґаздам приймити колєдників.	Скажи, аби я знала загодя й приготувалася так їх приймити, як то годиться ґаздам приймити колядників.
Але покуса перемогла йиго, махнув лиш руков на то, шо будет пімше, тай пишов поза ґражду визерати Марічки, бо люде вже прійшли до церкви, то вна могла надійти.	Але спокуса перемогла, махнув лиш рукою на то, що буде пізніше, та й пішов поза ґражду визирати Марічки, бо люди вже прийшли до церкви, то вона могла надійти.
Ми лиш таки вже утікаймо з цего весіля, бо тут вже ни наш верх, а Иванчіків, слих би му пропав так, єк попів вид вітру на верху».	Ми лиш таки вже утікаймо з цього весілля, бо тут уже не наш верх, а Иванчіків, слих би му пропав так, як попіл від вітру на горі».
Цілих три роки ни було нієкого віданя про него.	Цілі три роки не було жодної звістки про нього.
Тої днини мусів и я ниївши ждати на водицу, доків її ни виніс вуйко вид церкви, бо баба казала, шо тої днини усі мусєт говіти хреста.	Тої днини мусив і я, не ївши, ждати на водицю, доки її не виніс вуйко від церкви, бо баба казала, що тої днини всі мусять говіти хреста.
Уни будут такі малі, шо їх буде аж дванаціть молотити у печі, тай шє для них там будет забогато місця.	Вони будуть такі малі, що їх буде аж дванадцять молотити в печі, та й ще для них там буде забагато місця.
Тай зачінаєт увидьки слабнути тота сила проклєтого Марка — студінь, шо то він так нев з пресподного через цілу зиму гакував лютими морозами нашу матір-земню — доньку Бога-Сонця, заморожуючі її житє мертвим сном.	Та й починає вочевидь слабнути та сила Проклятого Марка — холод, що він так нею з пекла цілу зиму мордував лютими морозами нашу матір-землю — доньку Бога-Сонця, заморожуючи її життя мертвим сном.
А єк припадаєт на дійнаря менче сто овец, то він їх й добре, й борзо доїт, вівця йдет скоро в пашу тай борзо ни губит молоко».	А якщо припадає на дояра менше ніж сто овець, то він їх і добре, і швидко доїть, вівця йде скоро на пашу й швидко молока не втрачає».
А тут, коло твого осідка, її слід ми згубили.	А тут, коло твого осідка, її слід ми згубили.
Знав кожде зілє, єк вно си називаєт тай на шо вно є помичним.	Знав кожну билинку, як вона зветься і від чого є помічною.
Ой бигме, шо ні!» — тай при цих словах аж вдаривси кулаком у груди.	Ой, бігме, що ні!» — та й при цих словах аж ударив себе кулаком у груди.
Єк виграла скрипка, то книзь з дружбами тай боєре йиго видразу посідали на коні, гордо посідлані новими серстєниками та попругами, писаними тарницями з мосєжними стрименами, з писаними пидфостинами та поперстинами, вбрані в дзвинкі дзвинки та викєтичєні крашеним волосом, тай поприсідлувані коверцовими присідками.	Коли відіграла скрипка, князь із дружбами й бояри його відразу посідали на коней, гордо посідланих новими шерстяниками та попругами, писаними тарницями з мосяжними стременами, з писаними підхвостинами та поперстинами, вбраних у дзвінкі дзвінки й викитичені фарбованим волосом та й поприсідлувані барвистими присідками.
Обіздрівси в тот бік, відків на него закликав тот нинадійний голос.	Озирнувся в той бік, звідки прозвучав той непевний голос.
В листок широка, в верху кудрєва.	В листок широка, вверху кудрява.
Та чім приєзнійше вдив’ювавси він в прострілене місце на тій розґаґараджіній на лубі смереки жінці, тим чудатішші гадки зачєли приходити йиму в голов про чєлідь.	Та що уважніше вдивлявся він у прострелене місце на тій розґаґарадженій на лубі смереки жінці, то чудніші гадки почали спадати йому на думку про жінок.
«Нибійси, Дми’, я знаю, шо йиму вдієти, аби си ни вилічів.	«Не бійся, Дми’, я знаю, що йому вдіяти, аби не вилікувався.
Иванчік здогадувавси, шо вни лиш можут Ботикови назбитки замовити пістолета, єк прийдет сегодне з пропоєм до Костюка, бо це лиш йиму, єк стрільцеви, єлилоси їм зробити Ботикови.	Иванчік здогадувався, що вони лиш можуть Ботикові жартома замовити пістоль, коли прийде сьогодні з пропоєм до Костюка, бо це лиш йому, як стрільцеві, пасувало зробити Ботикові.
А єк си зверну, по боку верну.	А як ся зверну, по боку верну.
Иванчік на то нічо ни відповів, лиш дав вівчєрям по скруткови тітіню тай пішов кіньми з Белеєм на стоїшшє.	Иванчік на це нічого не відповів, лиш дав вівчарям по скруткові тютюну та й пішов кіньми з Белеєм на стоїще.
Ой ні.	Ой ні.
Тої днини то навіть звір у лісах так пудно розійграєтси, шо єкби си хтос на ню в тот чєс наніс, то роздерла би го на кришечки, бо Розійгри — то свєто звіри, тай тимунь ни можна їй тої днини в лісах перешкожєти.	Тої днини навіть звірі в лісах так розійграються, що якби хтось на них у той час надійшов, то роздерли б його на шматки, бо Розійгри — то свято звірів, тому не можна їм тої днини в лісах заважати.
Помаленьки, фіґляво з тебе душу вимотуєт.	Помаленьку, фіґляво з тебе всю душу й вимотує.
Так спалив усі три дев’єтині повісмнєних ґушечок, й єк допалив послідну ґушку, то здоймив Иванчікови з голови запаску тай сказав: «Ива’, ану оттепер борше хукни три рази тай три рази плюнь на відлю, то меш видіти, шо тобі зараз полекшєєт на голов, бо я спалив докладно тобі ружу.	Так спалив усі три дев’ятини повісмяних ґушечок і, коли допалив останню, зняв Иванчікові з голови запаску й сказав: «Ива’, ану, тепер швидше хукни три рази та й три рази плюнь навідліг, то побачиш, що тобі зараз полегшає на голову, бо я добре спалив тобі ружу.
Иванчік ни обзивавси, а з поду верешшєло ни своїми голосами, прото нисамовите: «Ти, мудраку, ни хоч си поклонити мудрішшим стрільцям вид себе?.	Иванчік не обзивався, а з горища верещало не своїми голосами щось несамовите: «Ти, мудраку, не хочеш поклонитися мудрішим стрільцям від себе?.
Ніколи ни любив смих нікого окривдити тай ни любив смих чужев кривдов жити, бо чужа кривда нікого ни грієт.	Ніколи не любив нікого скривдити й не любив чужою кривдою жити, бо чужа кривда нікого не гріє.
Й припочіла, тай нираз вирваласи з хати мижи люде.	І припочила, та й не раз вирвалася з хати межи люди.
Я, єк котюжка, побіг й собі за дідом, наниґаючі, шо вин мет робити.	Я, як песик, побіг і собі за дідом, стежачи за тим, що він робитиме.
А будь-йким лапатачєм ни хотів си смішити.	А будь-яким лапатачем не хотів смішитися.
Прудче вид подиху вітру.	Швидше від подиху вітру.
А Иванчікови, то ватаг ни дав ватрувати, бо сказав: «Ти, Иванку, вже вчєра видватрував свою ватру, ходічі в Голошину, а сегодне, то припочювай».	А Иванчікові ватаг цього не дозволив, бо сказав: «Ти, Иванку, вже вчора відпрацював, ходячи в Голошину, а сьогодні відпочивай».
Убранний, єк літо.	Убраний, як літо.
«А хто знаєт?» — сердито перебив Иванчік, але шош подумав, тай нараз умовк.	«А хто знає?» — сердито перебив Иванчік, але про щось подумав та й нараз умовк.
На глоговій грани та вся ґала так скверенчєла, шо аж піла, але то ни ґала піла, а ничіста сила, шо в ній сиділа.	На глоговому жару те все гаддя так шкварчало, що аж співало, але то не гаддя співало, а нечиста сила, що в ньому сиділа.
Оттакий то головний ватаг був, тот Семенко.	Оттакий-то головний ватаг був, Семенко.
Знаю доконче то, шо мав помічників», — и засмієвси довірливо, — «бо єк умер, то й ліси вни ним поломили.	Знаю доконче те, що мав помічників, — і засміявся довірливо, — бо як умер, то й ліси вони ним поломили.
Розберали та звивали прєжі у клубки.	Розбирали й звивали в клубки.
Йиго онуки вже ни требуют тим, шо було гонором тай славов їх предка.	Його онуків уже не переймає те, що було гонором та й славою їхнього предка.
Чім бірше попивали — здоровкаючіси та вінчюючіси на многаліт из свєтками, шумної горівки, тим бірший гармідер робивси у хаті.	Що більше попивали, вітаючи та віншуючи на многа літ зі святками, шумної горівки, то більший гармидер робився в хаті.
Хоромнєні двері були замкнені так, єк він їх звечєра замок лавчєстим замком, на шєнючках, ніхто їх ни розмикав, лиш хатні двері стоєли отвором навстежір.	Хоромні двері були замкнені так, як він їх звечора замкнув лавчастим замком, ніхто їх не розмикав, лиш хатні двері стояли навстіж.
Тай варив у великім мідєним кітлі-зерєнику на верклюзі верг ватри вурду з жинтиці.	Та й варив у великім міднім котлі на вертлюзі над ватрою вурду з жентиці.
Тай люде вже здавну пророкували, шо то таке будет, лиш наколи Олексій зажмурит свої очі.	Та й люди вже здавна пророкували, що таке буде, коли Олексія не стане.
Иванчік зибравси, тай на зоречках, так рано, шо шє й птаха ни співала, пишов до Олексія.	Иванчік зібрався й на зорі, так рано, що ще й птах не співав, пішов до Олексія.
Ґазди скликалиси, у воросі розпивали ту горівку тай складали за ню гроші.	Ґазди скликалися, у шарварку розпивали ту горілку та й складали за неї гроші.
А Иванчік, обчєпаючі та цулуючі її скрізь по тілі, аж звалив на земню її, пестічі до безтєми.	А Иванчік, обіймаючи та цілуючи її всю, звалив на землю й пестив до безтями.
Упала майже у коліно.	Упала майже по коліно.
Бистрим клекотом, змішєним з шепотом лісів, наповнєла долини вічьнов музиков.	Бистрим клекотом, змішаним із шепотом лісів, наповняла долини вічною музикою.
Свєтий Николай передавав у руки свєтому Юрієви ключі вид весни.	Святий Миколай передавав у руки святому Юрієві ключі від весни.
Але ти цего ни діждеш.	Але ти цього не діждеш.
Єк лиш прийшов чєс, то притис так, єк до муру, Дмитрушу женитиси.	Щойно прийшов час, то притиснув так, як до муру, Дмитрушу женитися.
Глушила в йиго сумліню голос, шо то лихо він поступит, єк стрілит законом, бо йиго лиха гадка в нім над усим заветила.	Глушила в його сумлінні голос, що він погано вчинить, стрельнувши причастям, бо його лиха гадка в нім над усім запанувала.
А скрипка тай дудка, то йиго, зчєз би, тай тимунь при них буваєт на набутках мижи людьми найбіршя покуса, а нираз и головництво си виводит при скрипці на набутку, почерез чєлідь.	А скрипка й дудка — то «його», щез би, та й тому при них буває на набутках межи людьми найбільша гризня, а не раз і злочин стається при скрипці на набутку, через жінок.
Бо ни чєстувала їх молода горівков з диравої кубки, так єк то ни одна тота молода, шо собі на то дівков заслужила, чєстуєт свою стариню горівков з диравої кубки, аби си її старини лице лупило перед усим народом, шо вна за порєдна виддаласи.	Бо не частувала їх молода горілкою з дірявого кубка, так, як то не одна така молода, яка собі на це дівкою заслужила, частує свою стариню, аби її старині лице лупилося перед усім народом, якою порядною вона віддалася.
И так помали пани за помочьов горівки тай жидів обсновали гори, єк павук, плотами.	І так помалу пани з допомогою горілки й євреїв обснували гори, як павук, плотами.
Оден зойк вилітав надвір.	Суцільний зойк вилітав надвір.
Вид живної середи аж до Великодня кождої днини уважєв Иванчік понадвірю на погоду, бо вірив, шо єка за красна погода буде в живну середу, така буде зима.	Від Живної середи аж до Великодня кожної днини спостерігав Иванчік надворі за погодою, бо вірив, що яка погода буде в Живну середу, така буде зима.
Мушу си гризти, абес мав шо жерти, єк си привозиш з ліса.	Мушу гризтися, аби мав що жерти, коли припрешся з лісу.
Ми знаємо, кому давати пити! Надіємоси, шо ви свої діти ни скривдите.	Ми знаємо, кому давати пити! Надіємося, що ви своїх дітей не скривдите.
А зрештов, то ни ти мене имив, ані твої баби, лиш сам си я имив через отту проклєту шумівку.	А зрештою, то не ти мене піймав, ані твої жінки, лиш сам я піймався через оту прокляту горілку.
По їді боєре вивели книзєт у хороми, вигуляли короткий данец, крутічіси за сонцем, розпустилиси.	Після трапези бояри вивели князят у хороми, вигуляли короткий танець, крутячись за сонцем.
Юріштан из бабами обскочів знадвіря наокола шиньк, припер вікна в хаті заткавницями, а витак з кількома людьми пишов ид опришкам у хату.	Юриштан із жінками оточив шинок, припер вікна в хаті віконницями, а відтак із кількома чоловіками пішов до опришків у хату.
Бо шо було до тепер, то я вже видів, а шо буде вид тепер, то шє буду видіти тай знати.	Бо що було дотепер, те я вже видів, а що буде відтепер, те ще буду видіти та й знати.
А друциґа пустий лиш из кресиком лісами играєт узимі.	А нероба пустий лиш із крісиком лісами бавиться взимку.
У день спав, а увечєр робив коло хати з тушеної риби шкрум на наду куницям тай лисицям.	Удень спав, а ввечері робив коло хати з тушкованої риби шкрум на принаду куницям і лисицям.
А такий був тенґий чоловік, єкби гузір з грубої єлиці.	А такий був міцний чоловік, як стовбур із грубої ялиці.
Иванчік сів, а він зачєв йиму розказувати: «Мині раз розказував Олексій про тебе: «Йшов я з Кутів, тай в Тюдівским облазі подогонив мене головский чоловік.	Иванчік сів, а він почав йому розказувати: «Мені раз розказував Олексій про тебе: “Йшов я з Кутів, та й у Тюдівськім облазі наздогнав мене головський чоловік.
На вінок поклав Костюк за шите вінка сороківця, тай хоть ни хотіла Палинючка тоти гроші брати, то мусіла, бо то си так годит.	На вінок поклав Костюк за шиття вінка сороківця, та й хоч не хотіла Палинючка ті гроші брати, та мусила, бо так годиться.
Позвольте знов уздріти свєте велике, праведне Сонечько усім добрим людем, тай нам грішним, людскій тай нашій росици-маржинці.	Дозвольте знов уздріти святе велике праведне Сонечко усім добрим людям та й нам, грішним, людській та й нашій росиці-маржинці.
Тай зробит він так само все то з тобов, шо лиш я йиму скажу.	Та й зробить він так само з тобою все, що лиш я йому скажу.
Від других гуцулів ружнивси лиш тим, шо у неділі йшов до церкви убраний напів у гуцулске лудинє, а напів у кушматє.	Від інших гуцулів різнився лиш тим, що в неділю йшов до церкви вбраний напів у гуцульський одяг, а напів у кушмаття.
Я тебе знаю.	Я тебе знаю.
«Таже я тимунь до тебе, дідочку, прийшов», — видповів чемно, але уперто Иванчік.	«Таж я тому до тебе, дідочку, прийшов», — відповів чемно, але уперто Иванчік.
Тої зими Иванчік уже бірше ни ходив полонинами на стрілецтво.	Тої зими Иванчік уже більше не ходив полонинами на стрілецтво.
На усіх плаях, плаїчьках.	На всіх плаях і плаєчках.
З голоду пух.	Із голоду пух.
А уночі виберав из застівного вікна димало, сідав на лавицу тай з кресом у викні терпеливо ждав на засідці на здобич.	А вночі вибирав із застівного вікна димало, сідав на лаву і з крісом у вікні терпеливо ждав у засідці на здобич.
Запаски вперезала на себе майже на самій дроти ткані в маковий узір.	Запаски вперезала на себе майже на самому дроті, тканому в маковий узір.
Єк удівилоси на то бірше людий, то нарешті ціла хата смієласи з Маріканюка.	Усе більше людей звернули на це увагу, й нарешті ціла хата сміялася з Маріканюка.
Уставай з постелі, розмикай двері.	Уставай з постелі, розмикай двері.
А навіть шош ничісте можетси й осахнути самої людини вночі.	А навіть щось нечисте може й учепитися до людини вночі.
Але це ни до тебе си тичєт, а до него п’єтци порція, закаменів би й на тім світі».	Але це не до тебе тичеться, а до нього, закаменів би й на тім світі».
Ти гадаєш, дурнєку, шо ни через таке саме пишов сиру земню гризти?».	Ти гадаєш, дурнику, що не через таке саме пішов сиру землю гризти?».
«Ни помогат йиму навіть и то, шо ходив сегодне до сповіди тай шо їв у церкві Божий закін.	«Не помагає йому навіть те, що ходив сьогодні до сповіді та й їв у церкві Боже причастя.
Ни видваживси за першим разом стрілити, єк си був замірив, бо нараз йиго так, єк би шош сокиров було тєло у голов.	Не відважився за першим разом стрельнути, як намірився, бо вмить його немов сокирою щось втяло в голову.
Зйойкотіло тай втихло.	Зйойкотіло та й втихло.
За тілом Олексієвим ишли до гробу на цвинтар цілі тисічі народу.	За тілом Олексієвим ішли до гробу на цвинтар тисячі народу.
Крім него, на тій ріжи бірше нікого ни було, бо навіть нізвідків ни долітав там людский голос, лиш буйнове вітрове на ній спонімлива повівали, шепотічі в пралісі вічну молитву лісів до Бога-Сонця.	Крім нього, на тій Ріжі більше нікого не було, бо навіть нізвідки не долітав туди людський голос, лиш буйні вітри на ній легенько повівали, шепочучи в пралісі вічну молитву лісів до Бога-Сонця.
«А я вам за це файно дєкую», — уперто видтєв Иванчік.	«А я вам за це файно дякую», — уперто відтяв Иванчік.
Пужі-і-іла би ти біда голов страшна та велика, єк ти мене пудно перепудив.	Пужі-і-іла би тебе біда страшна та велика, як ти мене перепудив.
Так вивилював, аби нічьо ни зачюти, шо він шепотів, бо така лиш то тайна примівка була.	Так, аби ніхто не зачув, що він шепотів, бо то таємна примівка була.
Розказував він, шо бувало, єк би був икоїс днини ни поклав тов водов коло себе оборону й ни зробив нев вид себе обертин, то вже би си був давно йиму лиш гріб зазеленів, так си уводно напосідали на него йиго пізмаки.	Розказував він, що якби був якоїсь днини не поклав тою водою коло себе оборону й не зробив нею від себе обертин, то вже був би давно йому лиш гріб зазеленів, так напосідали на нього його кривдники.
Але лиш такому можеш передати це дерево, шо вірит и шшєнуєт так у нашу стародавну віру тай первовічну молитву, єк ми два вірили в ню, шшєнували, сокотили та носили в своїм серци».	Але лиш тому можеш передати це дерево, хто вірить і шанує так нашу стародавню віру й первовічну молитву, як ми два вірили в неї, шанували, берегли й носили у своїм серці».
Котрий вуглик спопелів до тла, то на тот ґатунок збіжя ци городнини того року мала бути урожя.	Котрий вуглик спопелів до тла, на той ґатунок збіжжя чи городини того року мав бути урожай.

«Добрий вечєр» — привитав я їх, але уни ни обизвалиси д’мині, лиш потєгли мене за рукав сардака ид собі, прикладаючі мині пальці до рота, аби я нічьо ни говорив, лиш причєкав коло них.

“Добрий вечір”, — привітав я їх, але вони не обізвалися до мене, лиш потягли мене за рукав сардака, прикладаючи мені пальці до рота, аби я нічого не говорив, лиш приклякав коло них.

Кочєли єйця, палили свєтий вогонь тай, стрілєючі з гримких пістолєт, витали весну тай славили свєте Юріє.

Качали яйця, палили святий вогонь та й, стріляючи з грімких пістолів, вітали весну й славили святого Юрія.

Тропнув чоботом на Иванчіка, але Иванчікови це все нікуда було, бо він навіть від того и ни трюхнувси, бо ни трабував тим, шо попика на него зачєло вже, ні сіло, ні впало, розсажувати.

Тупнув чоботом на Иванчіка, але Иванчікові це все байдуже було, бо він навіть від того й не здригнувся, бо не переймався тим, що попик на нього почав уже ні сіло ні впало напосідати.

Воювавси з ними.

Моцувався з ними.

Коли гної розвозити на царинки й на городи.

Лиш обіздрів вулиї з бжолами, тай знов ліг в отаву на своє місце в пасіці.

Лиш оглянув вулики з бджолами та й знов ліг в отаву на своє місце на пасіці.

Ниспанє, й то таке, шо витак, по колєдниках, зо дві неділі чьоловік ходит, єк розвалений, а такий трудний, шо виспатиси годі, то однако й йиго потенькувало пити в колєдники шє й того року, бо кажут, шо чього бик извик, того й ричєт.

Неспання — і відтак по колядниках тижнів зо два людина ходить, як розвалена, а така втомлена, що виспатися годі, — та однак і йому хотілося піти в колядники ще й того року, бо кажуть, що до чого бик звик, до того й ричить.

«Тай шо з того, шо вижу?.

«Та й що з того?.

Скажи, аби я знала ззавгоді, хотівше так си злагодити їх приймити, єк то си годит ґаздам приймити колєдників.

Скажи, аби я знала загодя й приготувалася так їх приймити, як то годиться ґаздам приймити колядників.

Але покуса перемогла йиго, махнув лиш руков на то, шо будет пімше, тай пишов поза ґражду визерати Марічки, бо люде вже прійшли до церкви, то вна могла надійти.

Але спокуса перемогла, махнув лиш рукою на то, що буде пізніше, та й пішов поза ґражду визирати Марічки, бо люди вже прийшли до церкви, то вона могла надійти.

Ми лиш таки вже утікаймо з цего весіля, бо тут вже ни наш верх, а Иванчіків, слих би му пропав так, єк попів вид вітру на верху».

Ми лиш таки вже утікаймо з цього весілля, бо тут уже не наш верх, а Иванчіків, слих би му пропав так, як попіл від вітру на горі».

Цілих три роки ни було нієкого віданя про него.

Цілі три роки не було жодної звістки про нього.

Тої днини мусів и я ниївши ждати на водицу, доків її ни виніс вуйко вид церкви, бо баба казала, шо тої днини усі мусєт говіти хреста.

Тої днини мусив і я, не ївши, ждати на водицю, доки її не виніс вуйко від церкви, бо баба казала, що тої днини всі мусять говіти хреста.

Уни будут такі малі, шо їх буде аж дванаціть молотити у печі, тай шє для них там будет забогато місця.

Вони будуть такі малі, що їх буде аж дванадцять молотити в печі, та й ще для них там буде забагато місця.

Тай зачінаєт увидьки слабнути тота сила проклєтого Марка — студінь, шо то він так нев з пресподного через цілу зиму гакував лютими морозами нашу матір-земню — доньку Бога-Сонця, заморожуючі її житє мертвим сном.

Та й починає вочевидь слабнути та сила Проклятого Марка — холод, що він так нею з пекла цілу зиму мордував лютими морозами нашу матір-землю — доньку Бога-Сонця, заморожуючи її життя мертвим сном.

А єк припадаєт на дійнаря менче сто овец, то він їх й добре, й борзо доїт, вівця йдет скоро в пашу тай борзо ни губит молоко».

А якщо припадає на дояра менше ніж сто овець, то він їх і добре, і швидко доїть, вівця йде скоро на пашу й швидко молока не втрачає».

А тут, коло твого осідка, її слід ми згубили.

Знав кожде зілє, єк вно си називаєт тай на шо вно є помичним.

Знав кожну билинку, як вона зветься і від чого є помічною.

Ой бигме, шо ні!» — тай при цих словах аж вдаривси кулаком у груди.

Ой, бігме, що ні!» — та й при цих словах аж ударив себе кулаком у груди.

Єк виграла скрипка, то книзь з дружбами тай боєре йиго видразу посідали на коні, гордо посідлані новими серстєниками та попругами, писаними тарницями з мосєжними стрименами, з писаними пидфостинами та поперстинами, вбрані в дзвинкі дзвинки та викєтичєні крашеним волосом, тай поприсідлувані коверцовими присідками.

Коли відіграла скрипка, князь із дружбами й бояри його відразу посідали на коней, гордо посідланих новими шерстяниками та попругами, писаними тарницями з мосяжними стременами, з писаними підхвостинами та поперстинами, вбраних у дзвінкі дзвінки й викитичені фарбованим волосом та й поприсідлувані барвистими присідками.

Обіздрівси в тот бік, відків на него закликав тот нинадійний голос.

Озирнувся в той бік, звідки прозвучав той непевний голос.

В листок широка, в верху кудрєва.

В листок широка, вверху кудрява.

Та чім приєзнійше вдив’ювавси він в прострілене місце на тій розґаґараджіній на лубі смереки жінці, тим чудатішші гадки зачєли приходити йиму в голов про чєлідь.

Та що уважніше вдивлявся він у прострелене місце на тій розґаґарадженій на лубі смереки жінці, то чудніші гадки почали спадати йому на думку про жінок.

«Нибійси, Дми’, я знаю, шо йиму вдієти, аби си ни вилічів.

«Не бійся, Дми’, я знаю, що йому вдіяти, аби не вилікувався.

Иванчік здогадувавси, шо вни лиш можут Ботикови назбитки замовити пістолета, єк прийдет сегодне з пропоєм до Костюка, бо це лиш йиму, єк стрільцеви, єлилоси їм зробити Ботикови.

Иванчік здогадувався, що вони лиш можуть Ботикові жартома замовити пістоль, коли прийде сьогодні з пропоєм до Костюка, бо це лиш йому, як стрільцеві, пасувало зробити Ботикові.

А єк си зверну, по боку верну.

А як ся зверну, по боку верну.

Иванчік на то нічо ни відповів, лиш дав вівчєрям по скруткови тітіню тай пішов кіньми з Белеєм на стоїшшє.

Иванчік на це нічого не відповів, лиш дав вівчарям по скруткові тютюну та й пішов кіньми з Белеєм на стоїще.

Ой ні.

Тої днини то навіть звір у лісах так пудно розійграєтси, шо єкби си хтос на ню в тот чєс наніс, то роздерла би го на кришечки, бо Розійгри — то свєто звіри, тай тимунь ни можна їй тої днини в лісах перешкожєти.

Тої днини навіть звірі в лісах так розійграються, що якби хтось на них у той час надійшов, то роздерли б його на шматки, бо Розійгри — то свято звірів, тому не можна їм тої днини в лісах заважати.

Помаленьки, фіґляво з тебе душу вимотуєт.

Помаленьку, фіґляво з тебе всю душу й вимотує.

Так спалив усі три дев’єтині повісмнєних ґушечок, й єк допалив послідну ґушку, то здоймив Иванчікови з голови запаску тай сказав: «Ива’, ану оттепер борше хукни три рази тай три рази плюнь на відлю, то меш видіти, шо тобі зараз полекшєєт на голов, бо я спалив докладно тобі ружу.

Так спалив усі три дев’ятини повісмяних ґушечок і, коли допалив останню, зняв Иванчікові з голови запаску й сказав: «Ива’, ану, тепер швидше хукни три рази та й три рази плюнь навідліг, то побачиш, що тобі зараз полегшає на голову, бо я добре спалив тобі ружу.

Иванчік ни обзивавси, а з поду верешшєло ни своїми голосами, прото нисамовите: «Ти, мудраку, ни хоч си поклонити мудрішшим стрільцям вид себе?.

Иванчік не обзивався, а з горища верещало не своїми голосами щось несамовите: «Ти, мудраку, не хочеш поклонитися мудрішим стрільцям від себе?.

Ніколи ни любив смих нікого окривдити тай ни любив смих чужев кривдов жити, бо чужа кривда нікого ни грієт.

Ніколи не любив нікого скривдити й не любив чужою кривдою жити, бо чужа кривда нікого не гріє.

Й припочіла, тай нираз вирваласи з хати мижи люде.

І припочила, та й не раз вирвалася з хати межи люди.

Я, єк котюжка, побіг й собі за дідом, наниґаючі, шо вин мет робити.

Я, як песик, побіг і собі за дідом, стежачи за тим, що він робитиме.

А будь-йким лапатачєм ни хотів си смішити.

А будь-яким лапатачем не хотів смішитися.

Прудче вид подиху вітру.

Швидше від подиху вітру.

А Иванчікови, то ватаг ни дав ватрувати, бо сказав: «Ти, Иванку, вже вчєра видватрував свою ватру, ходічі в Голошину, а сегодне, то припочювай».

А Иванчікові ватаг цього не дозволив, бо сказав: «Ти, Иванку, вже вчора відпрацював, ходячи в Голошину, а сьогодні відпочивай».

Убранний, єк літо.

Убраний, як літо.

«А хто знаєт?» — сердито перебив Иванчік, але шош подумав, тай нараз умовк.

«А хто знає?» — сердито перебив Иванчік, але про щось подумав та й нараз умовк.

На глоговій грани та вся ґала так скверенчєла, шо аж піла, але то ни ґала піла, а ничіста сила, шо в ній сиділа.

На глоговому жару те все гаддя так шкварчало, що аж співало, але то не гаддя співало, а нечиста сила, що в ньому сиділа.

Оттакий то головний ватаг був, тот Семенко.

Оттакий-то головний ватаг був, Семенко.

Знаю доконче то, шо мав помічників», — и засмієвси довірливо, — «бо єк умер, то й ліси вни ним поломили.

Знаю доконче те, що мав помічників, — і засміявся довірливо, — бо як умер, то й ліси вони ним поломили.

Розберали та звивали прєжі у клубки.

Розбирали й звивали в клубки.

Йиго онуки вже ни требуют тим, шо було гонором тай славов їх предка.

Його онуків уже не переймає те, що було гонором та й славою їхнього предка.

Чім бірше попивали — здоровкаючіси та вінчюючіси на многаліт из свєтками, шумної горівки, тим бірший гармідер робивси у хаті.

Що більше попивали, вітаючи та віншуючи на многа літ зі святками, шумної горівки, то більший гармидер робився в хаті.

Хоромнєні двері були замкнені так, єк він їх звечєра замок лавчєстим замком, на шєнючках, ніхто їх ни розмикав, лиш хатні двері стоєли отвором навстежір.

Хоромні двері були замкнені так, як він їх звечора замкнув лавчастим замком, ніхто їх не розмикав, лиш хатні двері стояли навстіж.

Тай варив у великім мідєним кітлі-зерєнику на верклюзі верг ватри вурду з жинтиці.

Та й варив у великім міднім котлі на вертлюзі над ватрою вурду з жентиці.

Тай люде вже здавну пророкували, шо то таке будет, лиш наколи Олексій зажмурит свої очі.

Та й люди вже здавна пророкували, що таке буде, коли Олексія не стане.

Иванчік зибравси, тай на зоречках, так рано, шо шє й птаха ни співала, пишов до Олексія.

Иванчік зібрався й на зорі, так рано, що ще й птах не співав, пішов до Олексія.

Ґазди скликалиси, у воросі розпивали ту горівку тай складали за ню гроші.

Ґазди скликалися, у шарварку розпивали ту горілку та й складали за неї гроші.

А Иванчік, обчєпаючі та цулуючі її скрізь по тілі, аж звалив на земню її, пестічі до безтєми.

А Иванчік, обіймаючи та цілуючи її всю, звалив на землю й пестив до безтями.

Упала майже у коліно.

Упала майже по коліно.

Бистрим клекотом, змішєним з шепотом лісів, наповнєла долини вічьнов музиков.

Бистрим клекотом, змішаним із шепотом лісів, наповняла долини вічною музикою.

Свєтий Николай передавав у руки свєтому Юрієви ключі вид весни.

Святий Миколай передавав у руки святому Юрієві ключі від весни.

Але ти цего ни діждеш.

Але ти цього не діждеш.

Єк лиш прийшов чєс, то притис так, єк до муру, Дмитрушу женитиси.

Щойно прийшов час, то притиснув так, як до муру, Дмитрушу женитися.

Глушила в йиго сумліню голос, шо то лихо він поступит, єк стрілит законом, бо йиго лиха гадка в нім над усим заветила.

Глушила в його сумлінні голос, що він погано вчинить, стрельнувши причастям, бо його лиха гадка в нім над усім запанувала.

А скрипка тай дудка, то йиго, зчєз би, тай тимунь при них буваєт на набутках мижи людьми найбіршя покуса, а нираз и головництво си виводит при скрипці на набутку, почерез чєлідь.

А скрипка й дудка — то «його», щез би, та й тому при них буває на набутках межи людьми найбільша гризня, а не раз і злочин стається при скрипці на набутку, через жінок.

Бо ни чєстувала їх молода горівков з диравої кубки, так єк то ни одна тота молода, шо собі на то дівков заслужила, чєстуєт свою стариню горівков з диравої кубки, аби си її старини лице лупило перед усим народом, шо вна за порєдна виддаласи.

Бо не частувала їх молода горілкою з дірявого кубка, так, як то не одна така молода, яка собі на це дівкою заслужила, частує свою стариню, аби її старині лице лупилося перед усім народом, якою порядною вона віддалася.

И так помали пани за помочьов горівки тай жидів обсновали гори, єк павук, плотами.

І так помалу пани з допомогою горілки й євреїв обснували гори, як павук, плотами.

Оден зойк вилітав надвір.

Суцільний зойк вилітав надвір.

Вид живної середи аж до Великодня кождої днини уважєв Иванчік понадвірю на погоду, бо вірив, шо єка за красна погода буде в живну середу, така буде зима.

Від Живної середи аж до Великодня кожної днини спостерігав Иванчік надворі за погодою, бо вірив, що яка погода буде в Живну середу, така буде зима.

Мушу си гризти, абес мав шо жерти, єк си привозиш з ліса.

Мушу гризтися, аби мав що жерти, коли припрешся з лісу.

Ми знаємо, кому давати пити! Надіємоси, шо ви свої діти ни скривдите.

Ми знаємо, кому давати пити! Надіємося, що ви своїх дітей не скривдите.

А зрештов, то ни ти мене имив, ані твої баби, лиш сам си я имив через отту проклєту шумівку.

А зрештою, то не ти мене піймав, ані твої жінки, лиш сам я піймався через оту прокляту горілку.

По їді боєре вивели книзєт у хороми, вигуляли короткий данец, крутічіси за сонцем, розпустилиси.

Після трапези бояри вивели князят у хороми, вигуляли короткий танець, крутячись за сонцем.

Юріштан из бабами обскочів знадвіря наокола шиньк, припер вікна в хаті заткавницями, а витак з кількома людьми пишов ид опришкам у хату.

Юриштан із жінками оточив шинок, припер вікна в хаті віконницями, а відтак із кількома чоловіками пішов до опришків у хату.

Бо шо було до тепер, то я вже видів, а шо буде вид тепер, то шє буду видіти тай знати.

Бо що було дотепер, те я вже видів, а що буде відтепер, те ще буду видіти та й знати.

А друциґа пустий лиш из кресиком лісами играєт узимі.

А нероба пустий лиш із крісиком лісами бавиться взимку.

У день спав, а увечєр робив коло хати з тушеної риби шкрум на наду куницям тай лисицям.

Удень спав, а ввечері робив коло хати з тушкованої риби шкрум на принаду куницям і лисицям.

А такий був тенґий чоловік, єкби гузір з грубої єлиці.

А такий був міцний чоловік, як стовбур із грубої ялиці.

Иванчік сів, а він зачєв йиму розказувати: «Мині раз розказував Олексій про тебе: «Йшов я з Кутів, тай в Тюдівским облазі подогонив мене головский чоловік.

Иванчік сів, а він почав йому розказувати: «Мені раз розказував Олексій про тебе: “Йшов я з Кутів, та й у Тюдівськім облазі наздогнав мене головський чоловік.

На вінок поклав Костюк за шите вінка сороківця, тай хоть ни хотіла Палинючка тоти гроші брати, то мусіла, бо то си так годит.

На вінок поклав Костюк за шиття вінка сороківця, та й хоч не хотіла Палинючка ті гроші брати, та мусила, бо так годиться.

Позвольте знов уздріти свєте велике, праведне Сонечько усім добрим людем, тай нам грішним, людскій тай нашій росици-маржинці.

Дозвольте знов уздріти святе велике праведне Сонечко усім добрим людям та й нам, грішним, людській та й нашій росиці-маржинці.

Тай зробит він так само все то з тобов, шо лиш я йиму скажу.

Та й зробить він так само з тобою все, що лиш я йому скажу.

Від других гуцулів ружнивси лиш тим, шо у неділі йшов до церкви убраний напів у гуцулске лудинє, а напів у кушматє.

Від інших гуцулів різнився лиш тим, що в неділю йшов до церкви вбраний напів у гуцульський одяг, а напів у кушмаття.

Я тебе знаю.

«Таже я тимунь до тебе, дідочку, прийшов», — видповів чемно, але уперто Иванчік.

«Таж я тому до тебе, дідочку, прийшов», — відповів чемно, але уперто Иванчік.

Тої зими Иванчік уже бірше ни ходив полонинами на стрілецтво.

Тої зими Иванчік уже більше не ходив полонинами на стрілецтво.

На усіх плаях, плаїчьках.

На всіх плаях і плаєчках.

З голоду пух.

Із голоду пух.

А уночі виберав из застівного вікна димало, сідав на лавицу тай з кресом у викні терпеливо ждав на засідці на здобич.

А вночі вибирав із застівного вікна димало, сідав на лаву і з крісом у вікні терпеливо ждав у засідці на здобич.

Запаски вперезала на себе майже на самій дроти ткані в маковий узір.

Запаски вперезала на себе майже на самому дроті, тканому в маковий узір.

Єк удівилоси на то бірше людий, то нарешті ціла хата смієласи з Маріканюка.

Усе більше людей звернули на це увагу, й нарешті ціла хата сміялася з Маріканюка.

Уставай з постелі, розмикай двері.

А навіть шош ничісте можетси й осахнути самої людини вночі.

А навіть щось нечисте може й учепитися до людини вночі.

Але це ни до тебе си тичєт, а до него п’єтци порція, закаменів би й на тім світі».

Але це не до тебе тичеться, а до нього, закаменів би й на тім світі».

Ти гадаєш, дурнєку, шо ни через таке саме пишов сиру земню гризти?».

Ти гадаєш, дурнику, що не через таке саме пішов сиру землю гризти?».

«Ни помогат йиму навіть и то, шо ходив сегодне до сповіди тай шо їв у церкві Божий закін.

«Не помагає йому навіть те, що ходив сьогодні до сповіді та й їв у церкві Боже причастя.

Ни видваживси за першим разом стрілити, єк си був замірив, бо нараз йиго так, єк би шош сокиров було тєло у голов.

Не відважився за першим разом стрельнути, як намірився, бо вмить його немов сокирою щось втяло в голову.

Зйойкотіло тай втихло.

Зйойкотіло та й втихло.

За тілом Олексієвим ишли до гробу на цвинтар цілі тисічі народу.

За тілом Олексієвим ішли до гробу на цвинтар тисячі народу.

Крім него, на тій ріжи бірше нікого ни було, бо навіть нізвідків ни долітав там людский голос, лиш буйнове вітрове на ній спонімлива повівали, шепотічі в пралісі вічну молитву лісів до Бога-Сонця.

Крім нього, на тій Ріжі більше нікого не було, бо навіть нізвідки не долітав туди людський голос, лиш буйні вітри на ній легенько повівали, шепочучи в пралісі вічну молитву лісів до Бога-Сонця.

«А я вам за це файно дєкую», — уперто видтєв Иванчік.

«А я вам за це файно дякую», — уперто відтяв Иванчік.

Пужі-і-іла би ти біда голов страшна та велика, єк ти мене пудно перепудив.

Пужі-і-іла би тебе біда страшна та велика, як ти мене перепудив.

Так вивилював, аби нічьо ни зачюти, шо він шепотів, бо така лиш то тайна примівка була.

Так, аби ніхто не зачув, що він шепотів, бо то таємна примівка була.

Розказував він, шо бувало, єк би був икоїс днини ни поклав тов водов коло себе оборону й ни зробив нев вид себе обертин, то вже би си був давно йиму лиш гріб зазеленів, так си уводно напосідали на него йиго пізмаки.

Розказував він, що якби був якоїсь днини не поклав тою водою коло себе оборону й не зробив нею від себе обертин, то вже був би давно йому лиш гріб зазеленів, так напосідали на нього його кривдники.

Але лиш такому можеш передати це дерево, шо вірит и шшєнуєт так у нашу стародавну віру тай первовічну молитву, єк ми два вірили в ню, шшєнували, сокотили та носили в своїм серци».

Але лиш тому можеш передати це дерево, хто вірить і шанує так нашу стародавню віру й первовічну молитву, як ми два вірили в неї, шанували, берегли й носили у своїм серці».

Котрий вуглик спопелів до тла, то на тот ґатунок збіжя ци городнини того року мала бути урожя.

Котрий вуглик спопелів до тла, на той ґатунок збіжжя чи городини того року мав бути урожай.