Datasets:
hutsul
/
hutsul-manually-annotated

Dataset card Data Studio Files
xet
Community
1
target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Робив їм записи на ґрунта, поданя до циркулу, а єк шош було дуже важного, то й писав їм просьби навіть до самого найєснішшего цісаря.
Робив їм записи на ґрунти, подання до влади, а коли було щось дуже важливе, то й писав їм прохання навіть до самого найяснішого цісаря.
Бовгарь перебрав єловий товар, аби вид почєтку уваковувати єго по своєму пасти на полонині.
Бовгар перебрав молодняк, аби від початку його по-своєму пасти на полонині.
Иванчік узєв Ботикови з рук пістолє.
Иванчік узяв Ботикові з рук пістоля.
— «Нієких туда грабівників ни було тай нима.
— Ніяких тут розбійників не було та й немає.
О, єк.
О, як.
Дідо любив так жити, шоби було людем добре з ним, а йиму з людьми.
Дідо любив так жити, щоб було людям добре з ним, а йому з людьми.
«Цить, Луцю, ни говори так, бо меш мати за него гріх, бо таке может си трафити й найголовнійшему стрільцеви, а ни лиш тобі, бо чєс на чєсі ни стоїт.
«Цить, Луцю, не говори так, бо матимеш за нього гріх, бо таке може трапитися й найкращому стрільцеві, а не лиш тобі, бо час на часі не стоїть.
— «Ийга, шо ми за порєднак.
— Ійга, який порядний.
А дідок ні на кого ни дививси, лиш борше робив своє.
А дідок ні на кого не дивився, лиш швидко робив своє.
Вирмене наймали й наших людий до фирманок, носити їм марфу верхє кіньми до Сигота.
Вірмени наймали й наших людей до фірманок носити їм марфу верхи кіньми до Сигота.
Тай поздоров’єючі Иванчіка свойов маленьков діточов ручков, и ангіль зник з ріжі, єк мара.
І, вітаючи Иванчіка своєю маленькою дитячою ручкою, ангел зник із Ріжі, мов мара.
«Но, то видиш, шо я ни брешу, бо мій слуга ади вже скочів надвір, на перевідки, аби зараз міг мині сказати у ватернику все, шо то си стало з Фочіним літовишшєм», — поважно сказав то Малиш Иванчікови тай, весело всміхаючіси, говорив далі: «Мині богато про тебе, Ива’, говорив Олексій з Плоскої, але дотепер, то я тебе, хло’, ни знав лично».
«Но, то видиш, що я не брешу, бо мій слуга, ади, вже скочив надвір, щоб з’ясувати й сказати мені у ватернику все, що сталося з Фочиним літовищем, — поважно мовив Малиш Иванчікові та й, весело всміхаючись, говорив далі: — Мені багато про тебе, Ива’, говорив Олексій із Плоскої, але досі я тебе, хло’, не знав особисто».
Дес високо у печі чвірскотів свершьок на погоду, але я ни слухав йиго.
Десь високо в печі озвався цвіркун — на погоду, але я не слухав його.
«Ботику! — поважно зачєв говорити Иванчік.
«Ботику! — поважно почав говорити Иванчік.
У тих колєдах ни згадувалоси про Бога, лиш славилоси арендарів и горівку.
У тих колядах не згадувалося про Бога, лиш славилося орендарів і горілку.
На розлогих полонинах, коло заметий в кітловинах, сині бриндуші гет до пізна по Юрію, здрібна покліпуючі вид подиху вітру, плакали над зслизаючьов зимов.
На розлогих полонинах коло заметів в улоговинах сині бриндуші геть допізна по Юрію, здрібна покліпуючи від подиху вітру, плакали над зимою, що танула.
«Я си ни бою», — вже трохє сердито відтєв Федько.
«Я не боюся», — уже трохи сердито відтяв Федько.
Шодень на то сходит, аби дати житє на світі усій диханії, добрій і злій.
Щодня для того сходить, щоб дати життя всій живності на світі, добрій і злій.
Я став на хвильку, запер у собі дух.
Я став на хвильку, затамував дух.
Иванчік з великим завзєтєм йшов палити того діда — бога студени, того запеклого ворога Бога-Сонця, проклєтого Марка, шо то шороку, єк лиш свєтий Петро передаст ключі вид літа Дмитрієви, то він тогди затєгаєт шє бірше ледами на тім мідєним току в тридев’єтій земни й вбераєтси шє в більшу силу, в таку пудну силу студени, шо єк поціпит з пресподного морозами, то наша матір-земня затвердаєт грудов.
Иванчік із великим завзяттям ішов палити того «діда» — бога холоду, запеклого ворога Бога-Сонця, проклятого Марка, який щороку лиш святий Петро передасть ключі від літа Дмитрієві, то він тоді затягає ще дужче льодами на тім мідянім току в тридев’ятій землі й убирається в іще більшу силу, в таку страшну силу холоду, що як ударить із пекла морозами, то наша матір-земля вся твердне.
А у дому держєв її гірше остатної служниці.
А вдома тримав її гірше, ніж найупослідженішу служницю.
Старість так скоро прийдет, єк раз у палец фівкнути, й то ни в протєж».
Старість так скоро прийде, як раз у палець свиснути, та й то не протяжно».
Нараз Иванчік забув за свій голод, бо страхом пожививси, тай одним чвалом вибіг на Люпайлівску Кичіру.
Миттю Иванчік забув про свій голод, бо страхом поживився, та й одним чвалом вибіг на Люпайлівську кичеру.
Чєсував.
Часував.
Пизнают тай величают люде мене, тай я людий, бо я вже зроду такий, шо люб’ю віддати честь за честь.
Знають і величають люди мене, та й я людей, бо я вже зроду такий, що люблю віддати честь за честь.
Одни вид одних перевідувалиси, єк за довго сидєт по хатах, бо по тім міркували, в йкий чєс и їм си надієти колєдників.
Одні від одних перевідувались, як довго сидять по хатах, щоб розрахувати, коли і їм чекати на колядників.
Иванчік був до усего охочій, єдерний.
Иванчік був до всього охочий, запальний.
«Єк май дужі сте?».
«Як дужі?».
«Лиш ни посмівайси з мнє, синку.
«Лиш не насміхайся з мене, синку.
Аж єк то хлоп’є спишшєло йиму за плечіма ни своїми голосами, то аж тогди він на него глипнув, а то орев ухопив у пазурі єгнє тай здоймавси уверх.
Аж раптом те хлоп’я спищало йому за плечима не своїми голосами, й аж тоді він на нього зиркнув, а то орел ухопив у пазурі ягня й піднімався в повітря.
Пришила до вінка з усіх штирох боків по мідєкови, аби си книзеви вели гроші з усіх чєстий світа, тай пришила на вінок чофурку чєснику, аби тот вінок тай книзь пид ним ни були урічливі.
Пришила до вінка з усіх чотирьох боків по мідякові, аби князеві велися гроші з усіх частин світу, та й пришила на вінок головку часнику, аби той вінок та й князь під ним не були урічливі.
Гадки мої ни давали ми спати.
Гадки мої не давали мені спати.
Ми сіли до вечері шє до полудня.
Ми сіли до вечері ще до полудня.
Тай тобі вид того нієкого страху ни будет.
Та й тобі від того жодного страху не буде.
Начєпав наокола ременя на гаки повно кременових пістолет, шє й поза ремінь їх собі напхав, бо так лиш дуже любив тоти пістолети, шо би був нікуда без них ни пишов.
Начіпляв довкола ременя на гаки повно кремнієвих пістолів, ще й поза ремінь їх собі напхав, бо так дуже любив ті пістолі, що нікуди без них не пішов би.
«То чому ж ти до біди ни йдеш д’дідови?.
«То чому ж ти, до біди, не йдеш до діда?.
Я такий був рад тому пригісному, шо тоти колачіки аж на руки собі натєгав, єк обручі на бербениці.
Я такий був радий тому пригісному, що ті калачики аж на руки собі натягав, як обручі на бербениці.
Від весни до пізної осени нирав лісами, пер, єк серн, куда очі лиш йиго затєкали видіти.
Від весни до пізньої осені нипав лісами, куди очі вели.
З стоїшшя довстріту д’Иванчікови летіла ціла лая псів, голосно гапорєчі.
Зі стоїща назустріч Иванчікові мчала ціла зграя псів, голосно гавкаючи.
А Шкиндя з Довгим, оба разом стрілєючі з своїх пістолет, и ни фівкали на тото, шо на ні си грозив Ботик разом из своїм пропоєм.
А Шкиндя з Довгим, разом стріляючи зі своїх пістолів, і в ус не дули на те, що їм погрожував Ботик разом зі своїм пропоєм.
Бо бігай, торлюй собов, гризиси, а до того шє тебе всі називают «дражникотюгов», «кісткогризником», тай від жінки в хаті нима гаразду, єк утружений наверниси д’хаті.
Бо бігай, тяжко працюй, переймайся, а до того ще тебе всі називають «дражникотюгою», «кісткогризником» та й від жінки в хаті нема гаразду, коли втомлений повертаєшся додому.
За тоти гроші, шо вни хороші.
За тоті гроші, що вни хороші.
Утих и вітер.
Стих і вітер.
Шіпала студіньов мої босі ноги.
Щипала холодом мої босі ноги.
А, зрештов, ни боюси вас ні лєгаючі, ні встаючі», — жерстко кремснув їм.
А, зрештою, не боюся вас ні лягаючи, ні встаючи, — жорстко відрік їм.
Тим своїм поведенєм тай словами так си нараз зомерзив Юріштан Иванчікови, шо він видразу погадав: «Хоть най зараз оттут гину, то я свою дитину ни засучу в дім цего поганина».
Такою поведінкою й тими словами так остогид Юриштан Иванчікові, що він відразу погадав: «Хоч би зараз отут загинув, та я свою дитину не віддам у дім цього поганина».
При цім, то Шкиндя аж примружив свої хєтрі очі, так лиш ними фіґляво заскулив на Иванчіка, ждучі на йиго видповідь тай див’єчіси, йикий гей він цвіт вержет у лице.
При цьому Шкиндя аж примружив свої хитрі очі, так прискіпливо дивився на Иванчіка, ждучи на його відповідь і спостерігаючи, як він зміниться на лиці.
Хотів, аби маржина доїдала.
Хотів, аби маржина доїдала.
Нарід одним стєгом ишов из церкви на проріз из церковними річями, церковні брати вели мижи собов попид руки попа у такім світучім єсностев до сонця золотім опараті, шо аж си годі було на него подівити.
Нарід гуртом ішов із церкви до ополонки із церковними річами, церковні брати вели попід руки попа в такому яскравому, блискучому на сонці облаченні, що аж годі було на нього глянути.
А на закінчене їди клали в мисках водєницу з гуслінков, аби квасна гуслінка видтинала позад горівков ґаздам у серця.
А на закінчення їди клали в мисках водяницю з гуслянкою, аби квасна гуслянка трохи витвережувала ґазд.
Раз си оберну тай си ни зверну.
Раз ся оберну та й ся не зверну.
З хмарними очіма, єк небо у слоту, сердито говорила до сина Леся: «Ади єк раненько сегодне си бешість схопила тай потекласи кудас своїми пустими дорогами так, шо з нас ніхто ні чув, ні видів.
З хмарними очима, як небо в сльоту, сердито говорила до сина Леся: «Ади, як раненько сьогодні бешість схопилася та й потеклася кудись своїми пустими дорогами так, що з нас ніхто ні чув, ні видів.
Треба жити так, єк приказуєт Сонце: «Ділай по надвірю, поків на тє грію».
Треба жити так, як наказує Сонце: “Ділай по надвір’ю, поки на тя грію”.
У плияве море видогнали, Там на віки-віков замикали! Тай там то все заклєли Й застановили! Стій ти, смертний болю! Цему слабому, пороженому Смерти ни задавай, Віку ни коротай, Бо я ти даю у праву руку Свічку мертву! А у лівую Тобі даю Дев’єносто кіс золотих, Самих вогнєних.
У плияве море відігнали, Там навіки-віків замикали! Та й там то все закляли Й застановили! Стій ти, смертний болю! Цьому слабому, пороженому Смерті не завдавай, Віку не коротай, Бо я тобі даю у праву руку Свічку мертву! А у лівую Тобі даю Дев’яносто кіс золотих, Самих вогняних.
А це єк учув Шкиндя з Довгим, то лиш зглипали весело оден на одного.
Почувши це, Шкиндя з Довгим то лиш зиркнули весело один на одного.
Тимунь, хто видит на Танасія, шо вигудував бірше єк половицу сіна з оплотив, то повинен йиго иззагоді собі докупити, поків сіно шє ни дуже подорожіло, аби тєкло йиму маржинку дозимувати.
Той, хто бачить на Танасія, що вигодував більш ніж половину сіна з оплотів, повинен його загодя собі докупити, поки воно ще не дуже подорожчало, аби вистачило йому маржинку дозимувати.
А вид лісни злічітиси — шош дуже трудна рада.
А позбутися лісної дуже складно.
— Засмієласи весело вна тай додала: — «Тай твої всі будут ходити до церкви, а ми си тогди будим сходити навіть и в тебе у хаті тай у воросі любитиси так, єк отепер».
— Засміялася весело вона й додала: — Та й твої всі підуть до церкви, а ми тоді зійдемося навіть і в тебе в хаті та й весело любитимемося так, як отепер».
Для людского ужитку благословит воду на цілий день.
Для людського вжитку благословляє воду на цілий день.
Гет нівертили ліси, та у прех ломили плоти.
Нищили ліси та й у прах ломили плоти.
Ціле наказане лиш про таких ґазд, єк ти, безвірку, сегодне у церкві говорив піп.
Ціла кара лиш із такими ґаздами, як ти, безвіре, — сьогодні в церкві про це говорив піп.
А може ти мо-о-о ни хоч говорити?.
А може, ти, мо-о-о, не хочеш говорити?.
Тай йик зговорила форму, то збігленє втихло, бо Єлена вратувала то збігленє в тот чєс, йик вно в сім років перемінювалоси з ангела на чьорта.
І коли це вимовила, то збігленя втихло, бо Єлена врятувала те збігленя, адже воно за сім років перемінювалося з ангела на чорта.
За це пудно сердилиси на него кутскі левізоре, бо уни діставали по носі вид свої влади, шо ни уміли ловити так тітінарів, єк ловив їх Юріштан.
За це страшно сердилися на нього кутські ревізори, бо вони діставали по носі від свого начальства, що не вміли ловити так тютюнарів, як ловив їх Юриштан.
Ни вгавали майже крики колєдницких таборий.
Не вгавали крики колядницьких ватаг.
Старики приказували, бувало, шо єк штрикнет з печі вугол просто пид поріг, так єк отот, то мусит прийти в хату гість.
Старі люди приказували, бувало, що коли вискочить із печі жарина просто під поріг, то ось-ось мусить прийти в хату гість».
Обіручь узєв опередь самого рота чєпелик вид граду, громовицу-тріску, гадєчю пацирку, черпак й ніби криз ні, перед видбиранєм води примов’єв над головицев: «Водице-Арданице! Миєш два береги, трету середину, Четверте корінє, П’єте каміне, Шесту душу На имнє Иван! Обмий її вид омрази: Жучьої, болючьої Смертевної, пекучьої, Скіпачької, лупачької!» При цих словах глипав то на воду у головици чісту, єк ранішна роса, то на земню из синими лісами та царинками, убраними у зелену сорочьку-траву.
Обіруч узяв опередь самого рота чепелик від граду, громовицю-тріску, гадючу пацирку, черпак — і ніби крізь них перед відбиранням води примовляв: Водице-Арданице! Миєш два береги, третю середину, Четверте коріння, П’яте каміння, Шосту душу На ім’я Іван! Обмий її від омрази — Жучої, болючої, Смертевної, пекучої, Скіпачкої, лупачкої! При цих словах глипав то на воду в джерелі, чисту, як вранішня роса, то на землю із синіми лісами та царинками, убраними в зелену сорочку-траву.
«И просит вас, дєдику и ненько, абесте за тото, шо сте го породили, з маленького на чоловіка вигудували, на лихе діло ни навчіли, а тепер хочете и на ґазду покласти, и за то, шо може дес вас ни послухав, шош видрік, ни догодив вам або чімос вам укорив, були ласкаві йиго простити».
«І просить вас, батеньку і ненько, аби за те, що його породили, з маленького на чоловіка вигодували, на лихе діло не навчили, а тепер хочете й на ґазду покласти, і за те, що, може, десь вас не послухав, щось відрік, не догодив вам або чимось вам укорив, були ласкаві його простити».
Весна будет студена.
Весна буде студена.
Цілу дорогу, то він майже ни йшов, а бігом біг, так пудно шош перло йиго до Олексія, аби на вечір пид Ивана Купала доконче бути в діда у Плоскій.
Цілу дорогу він майже не йшов, а бігом біг — так страшно щось перло його до Олексія, аби на вечір під Йвана Купала доконче бути в діда в Плоскій.
Ти би хотів мо-о-о, аби я тобі отворив дорогу так, галапала?.
Ти б хотів, мо-о-о, аби я тобі отворив дорогу так, як-небудь?.
Досвіта на Головосіки пишов дідо з кресом своїми дорогами, на стрілецтво, а я з бабов дновав дома.
Удосвіта на Головосіки пішов дідо з крісом своїми дорогами на стрілецтво, а я з бабою днював дома.
Баба пишла на пораду до головного мальфаря.
Баба пішла на пораду до головного мольфара.
Але вни вже всі мусіли си видіти з ним, тай то він їм сказав ждати.
Але вони вже всі мусили видітися з ним, та й то він їм сказав ждати.
«Та бигме, шо шє нибогато протів такого головного насланя, єке він йиго на Иванчіка зробив, бо лиш узєв вид мене за тото насланє п’єтку гроший тай усе мушшінске убране вид голови до ніг, бо навіть обув и шєпку смих йиму дав.
«Та бігме, що небагато, як на таке головне наслання, яке він на Иванчіка зробив, бо лиш узяв за це п’ятку грошей та й увесь одяг, від голови до ніг, бо навіть взуття і шапку йому дав.
Але Ива’! Ни бійси, бо по смерти, доків дійдемо у Ґаджіну град ковати в одзірю, то шє однако собі з по сім шарнемо».
Але Ива’! Не бійся, бо по смерті, доки дійдемо в Ґаджіну град кувати в озерах, то ще однак собі з-по сім шарнемо».
Угодничьки Божі.
Угоднички Божі.
Иванчік, навіть и ни думаючі над тим, шо дієтси, вихопивси з данцу тай просто побіг у ватерник.
Иванчік, навіть не думаючи над тим, що діється, вихопився з танцю й просто побіг у ватерник.
Навіть такого йиго й предки ни тємили, тай най Бог боронит, аби вже йиго й предчєта ни зазнали.
Навіть предки не пам’ятали, та й най Бог боронить, аби нащадки зазнали.
Та Олексієва душка пишшєла, ґвавтувала та голосила ни своїми голосами, трепіцкаючіси з усеї сили Пекунови в лабах.
Та Олексієва душка пищала, репетувала й голосила не своїми голосами, вириваючись з усієї сили з Пекунових лап.
Вітер гуляв та кочєвси, филюючі буйними травами, єк би збіжєм на ситих нивах.
Вітер гуляв та котився, хвилюючи буйні трави, як збіжжя на ситих нивах.
Сповільна играв він старовіцких игрий, богацких.
Сповільна грав він старовіцьких ігор, багацьких.
Тай розказав Иванчікови, котрі п’єтниці треба разувати, аби мати шєстє на Ивана Купала в Чорногорах зіля копати.
Та й розказав Иванчікові, котрі п’ятниці треба шанувати, аби мати щастя на Йвана Купала в Чорногорах зілля копати.
Горівку пили з беривок, прилогом, а вна їм додавала такої охоти, шо сорочки на плечьох би був їм крутив вид надсідних данців, а помости, то таки ломилиси пид 'їх ногами.
Горілку пили з берівок прилогом, і вона їм додавала такої охоти, що сорочки на плечах би був їм крутив від надсадних танців, а помости — то таки ломилися під їхніми ногами.
Береза устав.
Береза устав.
Ни видриваючі палких очій вид води з великов віров у її силу, далі видберав: «ни сорок, ни трийціть, ни двайціть, ни десіть».
Не відриваючи палких очей від води, з великою вірою в її силу далі відбирав: «Не сорок, не тридцять, не двадцять, не десять».
А він у тот раз лиш вихоп’єєт тоти медвежі вуха з тобівчіни тай верг їх ватагови на путину, сміючіси: «На! Їж їх, коли ми ни віриш».
А він лиш вихопив ті ведмежі вуха з тобівчини та й пожбурив їх ватагові на путину, сміючись: «На! Їж їх, якщо мені не віриш».
— «Ци він шош ни слабий?».
— Чи він не захворів?».
«А ми йиго даруємо шшєстєм, здоров’єм» — видповіли колєдники.
«А ми його обдаруємо щастям-здоров’ям», — відповіли колядники.
«Гов! Дома! Йди в хату!» — видповів з хати Иванчік, примов’єючі: «За морем ти гадка вид мене.
«Гов! Дома! Йди в хату! — відповів із хати Иванчік, примовляючи: — За морем тобі гадка від мене.
Тимунь вни оба цілий чєс лєшували нишком помижи люде за Иванчіком, куда він си повертаєт тай шо дієт.
Тому вони обидва увесь час спостерігали нишком поміж людьми за Иванчіком, що він діє.
Уни великі служби служили, срібні молитви говорили, Богу-Сонцу си клонили, за моє здоров’є Бога-Сонце просили.
Вони великі служби служили, срібні молитви говорили, Богу-Сонцю ся клонили, за моє здоров’я Бога-Сонця просили.
Хоть він умів чєсом гей и замасно пожертувати та скоромної заспівати, але то йиму вибачєли, бо то си йиму й удавало так, єк ні одному другому би си було ни удало.
Хоч він умів іноді й занадто масно пожартувати та скоромної заспівати, але це йому вибачали, бо воно йому й удавалося так, як нікому іншому б не вдалося.
«А в єкий чєс це си стало?» — цікаво запитавси Иванчік.
«А в який час це сталося?» — поцікавився Иванчік.
Понадвірю годі було робити йкус роботу через зими.
Надворі годі було щось робити через сніги.
Вертавси борше д’Иванчікови, перевертав запаску тим боком, шо була наверх, до тіла.
Вертався швидше до Иванчіка, перевертав запаску тим боком, що була наверх, до тіла.
Палинючка дошила вінок до пид полуднє.
Палинючка дошила вінок під обід.
Из-за доброго чьоловіка жінка ни схопєєтси борше, наколи зорі.
У доброго чоловіка жінка не встає спозаранку.
Сегодне біда на світі.
Біда тепер на світі.
Тимунь пани з долів кривим оком дивилиси на гори тай вічно міркували, єким би то способом їх опанувати тай знишшіти там страшних опришків.
Тому пани з долин кривим оком дивилися на гори та й вічно міркували, яким би то способом їх опанувати та й знищити там страшних опришків.