Datasets:
hutsul
/
hutsul-manually-annotated

Dataset card Data Studio Files
xet
Community
1
target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Я йиго періш звернув, єк він мене.
Я його переміг, а не він мене.
Веселим вирикуванєм вішювала по Юрію скорий полонинский хід.
Веселим вирикуванням віщувала по Юрію скорий полонинський хід.
Вздогонєю свої літа на кидровим мості: Ой, вернітси, літа буйні, хоть до мнє у гості.
Здоганяю свої літа на кедровім мості: Ой, верніться, літа буйні, хоч до мене в гості.
«А ти чо суда зайшла?» — запитавси знічєєно.
«А ти чому сюди зайшла?» — запитав знічено.
Мині видразу велькло на души, бо на Ріжу вихопивси дідо Иванчік тай, сміючіси, побіг борше ид’мині.
Мені одразу відлягло на душі, бо на Ріжу вихопився дідо Иванчік та й, сміючись, кинувся до мене.
Ба найко, шо він мині скажет?» — Махнув байдужно руков.
Цікаво, що він мені скаже? — махнув байдужно рукою.
Стій, ни лети!.
Стій, не лети!.
А вогонь у тот раз, розгораючіси в короді шораз, то сильніше, потерав діда, обчєпаючі вогнєними, довгими єзиками сухий форіст, суху мерву з сіна, листє та буришину, спивав з лиця земні сліди зимової мертвечіни, шо раз то дужше обгортав свойов половінев на городі діда, того проклєтого Марка, шо то він з тридев’єтої земні вид Дмитрія аж до Благовішшіня на Иванчікових городах та ґрунтах так сильно загрожував студіньов та морозами житє всеї ростини.
А вогонь, розгораючись усе дужче, пожирав «діда», обхоплюючи своїми довгими язиками сухий хворост, суху мерву із сіна, листя й картоплиння, спивав із лиця землі сліди зимової мертвеччини, щораз дужче обгортав половінню «діда», того Проклятого Марка, що то він із тридев’ятої землі від Дмитрія аж до Благовіщення на Иванчікових городах і ґрунтах так грозив холодом і морозами життю всіх рослин.
Але за тото, то Мицкало взєвси до Обарінчука без рукавиц, маючі на него пізму за йиго здуфальність та за посмішки в кішни над задними косарями: «Мой ти, Обарінчуку, чуєш! Ни дрочі коти си так дуже з Иванчіком, бо ишє раз тобі кажу, — говорив Мицкало, реготічіси, єк кінь, — шо ти зараз будеш за мнов ззаду плоти рахувати, єк лиш шош трошки май ліпше задражниш Иванчіка».
Натомість Мицкало взявся до Обарінчука без рукавиць, гніваючись на нього за його гонор та за насмішки над задніми косарями: «Мой, ти, Обарінчуку, чуєш! Не дрочися ти так дуже з Иванчіком, бо ще раз тобі кажу, — говорив Мицкало, регочучи, як кінь, — що ти зараз будеш за мною ззаду плоти рахувати, якщо лиш іще трішки роздражниш Иванчіка».
Ни хотів про то говорити.
Не хотів про то говорити.
«Таких, єк ти, Процьку, людий, то сегодне вже відев, окрім тебе, нима більше на світі, бо вни си вже всі вибрали з цего світа, лиш шє ти си оден головний мальфар заважєєш мижи нами.
«Таких, як ти, Процьку, людей, то сьогодні вже, певно, окрім тебе, нема більше на світі, бо вони вже всі вибралися з цього світу, лиш іще ти один головний мольфар залишився межи нами.
Ґаджума здоймив кордач з земні, вперезав йиго знов на голе тіло під сорочков на себе, в’єжучі йиго так в ґудз, аби він до розлучєня ни розв’єзавси на нім, бо тим кордачєм зав’єзав Ґаджума докупи, в оден ґудз, на ціле літо то своє мішінє овец, шо пішов го пасти на полонині від міри до розлучєня.
Ґаджума підняв кордач, вперезав його знов на голе тіло під сорочкою й зав’язав у ґудз так, аби він до розлучення не розв’язався на ньому, бо тим кордачем зав’язав Ґаджума докупи, в один ґудз, на ціле літо все стадо овець, яке взявся пасти на полонині від міри до розлучення.
У пропої пропивали пропійце молодєтам на спомогу воли та корови, вівці та кози.
У пропої пропивали пропійці молодятам на спомогу воли та корови, вівці та кози.
«Ни приймив смих, бо так ми си хотіло, тай шо ми зробите?».
«Не прийняв, бо не хотілося, та й що мені зробите?.
У дідових хатах було майже водно тихо.
У дідових хатах було майже завжди тихо.
Стоїш у порога, дай, бійси Бога», и тд.
Стоїш у порога, дай, бійся Бога, і тд.
Иванчік здригнувси.
Иванчік здригнувся.
Приказуют, шо й «він», зчєз би, нираз, скучнуючі на варті коло кужби в порожних стаях та зимарках, пигичіт собі в скрипочку, або играєт в дудку, аби си йиму ни навтємнєло самому на самоті сидіти.
Подейкують, що й «він», щез би, не раз, скучаючи на варті коло кужби в порожніх стаях та зимарках, пигичить собі на скрипочці або грає на дудочці, аби йому не нудилося на самоті сидіти.
Гості ломили хліба з паліниц великими букатами, сербаючі по повній великий дерев’єній лижсі юшки та тєгаючі без устиду з мисок бужєрами штуку, дєкували й ґаздини ґречьно: «Досєгаємо й харчюємо, лиш простибіх вам.
Гості ломили хліба з паляниць великими шматками, сьорбаючи по повній великій дерев’яній ложці юшки та тягаючи без устиду з мисок шматками м’ясо, дякували й ґаздині ґречно: «Пригощаємося й харчуємо, лиш простибіг вам.
Єк на остатну суку, маршкав.
Як найгіршу суку, проганяв.
«Знаю! Хто би ни знав, де тот сидит», — цікаво заговорив хлопец, сміло ближучіси д’Иванчікови тай показуючі руков на великі плюскі забудовання пид лісом, шо то вже ледви було їх слідно серед сумерк ночі, і поважним голосом сказав: «Ади гендечки! Оттам він сидит.
«Знаю! Хто би не знав, де він живе, — цікаво заговорив хлопець, сміло наближаючись до Иванчіка й показуючи рукою на великі пласкі хати під лісом, що то вже ледве можна було їх розгледіти в потемку, і поважним голосом сказав: — Ади, гендечки! Отам він живе.
Генде пид лавицев є стільчік».
Онде під лавицею є стільчик».
Так само гріх золити у суботи, бо зола аж на тот світ доходит ид умерлим.
Так само гріх золити в суботу, бо зола аж на той світ доходить до мертвих.
А єк ни стрілиш, то за то тобі й так ні вид кого нієкої кари ни будет, бо то ніхто й знати ни мет, крім тебе.
Якщо не стрілиш, то за це тобі й так ні від кого ніякої кари не буде, бо то ніхто й не знатиме, крім тебе.
Аж отєк вогником сіяли.
Аж вогником сіяли.
Він най робит своє, а ми два аді зробимо своє, то, шо розуміємо.
Він хай робить своє, а ми два, ади, зробимо своє, те, що розуміємо.
Лиш ни люб’ю, єк хтос зачєпаєт мою жінку мижи людьми при мині».
Лиш не люблю, якщо хтось зачіпає мою жінку межи людьми при мені».
А вівці, єк перейшли почерез тот кордач, то так пішли тихо в пашу, шо й одна з них ні заблієла, ні бризнула вбік з мішіня.
А вівці перейшли через той кордач і так тихо рушили на пашу, що жодна не заблеяла й не поривалася відбитися від гурту.
Перед їх зором тай нюхом ни міг си він нігде сховати, бо скірзь йиго вивітрювали, єк гончі котюги дикого звіря.
Перед їхнім зором і нюхом не міг він ніде сховатися, бо скрізь його вивітрювали, як гончі пси дикого звіра.
А єк прийдет мій знакомиця, то й з кружком йиго пішлю в церкві «на Боже» зберати.
А якщо прийде мій знайомий, то й з кружком його пошлю в церкві “на Боже” збирати.
Маржинка була правучя, манниста.
Маржинка була правуча, манниста.
Горді та веселі були усі, радуючіси, шо діждали такої великої днини — Божего Риздва.
Горді та веселі були всі, радіючи, що діждали такої великої днини — Божого Різдва.
Усєкі лиця там було видко: зажурені, слабі, скривлені, магнєтні, веселі, добродушні, але були й такі, шо з свої зависти та злости раді би були цілий світ затопити.
Усякі лиця там було видко: зажурені, хворі, скривлені, скривджені, веселі, добродушні, але були й такі, що зі своєї заздрості та злості раді би були цілий світ затопити.
Тій зґарді рідко де було пари, така була гонорова.
Тій зґарді годі було дібрати пару — така була гонорова.
— допитуваласи баба, дивєчіси на него йкос нидовірчєво.
— допитувалася баба, зиркаючи на нього якось недовірливо.
Вид Риздва, аж до по Василію нарід ни переставав надслухати, де си гей обертают колєдники.
Від Різдва аж до Василя нарід не переставав наслухати, де ходять колядники.
Наші люде, сомні, так си поперепужували волохів, шо й третої ни зрозуміли.
Наші люди, сонні, перелякалися волохів.
Добрий, ци лихєй?.
Добрий чи лихий?.
Виділоси їй, шо то лиш її голов вічьно схла у ґаздівстві за усим, а ни дідова.
Виділося їй, що то лиш її голова вічно сохла в ґаздівстві за всім, а не дідова.
Де кури ни допівают».
Куди кури не допівають».
А тото зілє, шо з ним виріжєла худибку в полонину, то запхала за козев верх піціня, аби вно там стоєло аж доків по розлученю восени ни зийдет худибка знов у село, аби дати того тогди худибці в соли ззісти.
А те зілля, що з ним виряджала худібку в полонину, запхала за козел над підсінням, аби воно там чекало, аж доки після розлуче́ння восени не зійде худібка знов у село, аби дати того тоді худібці із сіллю з’їсти.
Тай знаю все, шо си в него дієт у дому.
Та й знаю все, що в нього діється в домі.
Нинадійно сіпнув я діда за плече й нараз загаркотів, єк котюга: «гар гар-р-р».
Раптово сіпнув я діда за плече й загаркотів, як собацюра: «Гар, гар-р-р».
Иванчік, то квапив на доїнє, бо ни хотів через крішку молоцини ганцикатиси з ватагом тай доберати вури з депутатом.
Иванчік не барився з доїнням, бо не хотів через дещицю молока сваритися з ватагом і гніватися з депутатом.
«Но, то йкої шє примхє ждеш тай ступакуєш на однім місци?».
«Но, то якої ще примхи ждеш та й ступакуєш на однім місці?».
Чуєш? Мо-о-о!» «Я чую тай раз ти кажу, шо я добрий чоловік.
Чуєш? Мо-о-о!» «Я чую та й раз тобі кажу, що я добрий чоловік.
А тої неділі, то Федько ніби з кружком наближивси д’своїй давній любассі, Морґалівєкій Єленці, але то ни так з кружком, єк на то, аби лиш з нев заговорити так, шо аби ніхто й ни наздогадь був.
А тої неділі Федько ніби з кружком наблизився до своєї давньої коханки, Морґалівської Єленки, але не так із кружком, як на те, аби лиш із нею заговорити так, щоб ніхто й не здогадався.
Того року, шє до Благовішшіня, зачєла вже двоїти вітрами висока Чьорногора.
Того року ще до Благовіщення почала вже двоїти вітрами висока Чорногора.
Викручювавси вид неї завжде йковс квапнов роботов або важним ходом.
Викручувався від неї, покликаючись на якусь термінову роботу або важливу справу.
Благословило їх на добрий день.
Благословляло їх на добрий день.
«Гм, гм, гм», — згумкотів Дарадуда, хітро всміхаючіси та похітуючі головов: «Ти, хєтруне, при пійці хоч в мене вимотати єкес слово?».
«Гм, гм, гм, — згумкотів Дарадуда, хитро всміхаючись і похитуючи головою: — Ти, хитруне, при пиятиці хоч у мене вимотати якесь слово?».
Уже вид вечєра, перед Свєтим вечєром, дідо ні до кого й словом ни хотів заговорити.
Уже від вечора перед Святим вечором дідо ні до кого й словом не хотів заговорити.
А старші, то вже ни ходили, бо си боєли, аби й їх так, єк малу дітву, ни прозивали кукуцарями.
А старші вже не ходили, бо боялися, аби і їх так, як малу дітву, не прозивали кукуцарями.
А я це на дорозі тобі ни зроб’ю, бо навіть ніколи з собов карти ни ношу.
А я це на дорозі тобі не зроблю, бо навіть ніколи із собою карти не ношу.
У Кознєна баба з вуйком займила тоти воли на єрмарок до Косова.
На Кознєна баба з вуйком повели ті воли на ярмарок до Косова.
Але ци до безпеки прийдет, то ни знаю».
Але чи прийде, то не знаю».
Він шє тємував навіть тоти чєси, шо колєдники мусіли повертати из колєдов колєдувати й до жидів-арендарів.
Він ще пам’ятав навіть ті часи, коли колядники мусили завертати з колядою до євреїв-орендарів.
Вуйна, усуваючі варінник из варев у пічь, першя мене заздріла у хоромах.
Вуйна, сунучи горщик із їжею в піч, першою мене побачила в хоромах.
А Шкиндя лиш пізмливо процідив кріз зуби: «Кришило тай будет, а йиго ни будет».
А Шкиндя лиш сердито процідив крізь зуби: «Кришило та й буде, а його не буде».
Нараз поре з печі великий вугол грани аж пид хатний поріг.
Нараз порснула з печі велика жарина аж під хатній поріг.
Отож дуже славний ваш рід?.
Отож дуже славний ваш рід?.
У тот раз причюлоси йиму, шо шош ходит хатним подом.
Відтак причулося йому, що щось ходить на горищі.
Приймив за жерт, хоть це був гей трошки загрубий жерт, але шо мав дієти.
Сприйняв за жарт, хоч це був трошки загрубий жарт, але що мав діяти.
«Та хто кого зачєпаєт: я вас ци ви мене?».
«Та хто кого зачіпає: я вас чи ви мене?».
Здавалоси, шо довге пелешє в него на голові пид кудлатов овечов шєпков аж си їжило так, шо аж її пидоймало д’горі.
Здавалося, що довге волосся в нього на голові під кудлатою овечою шапкою наїжачилося так, що аж її підняло.
А Дарадуда, то далі примов’єв то остро викрикуючі, то тихонько лагідним голосом аж отєк пошепки говорив слова примівки.
А Дарадуда далі примовляв, то люто викрикуючи, то тихенько лагідним голосом, майже пошепки говорив слова примівки.
«Маю», — нистєгливо видповів Дмитруш.
«Маю», — відповів і Дмитруш.
Дай їм туге молоко, грубу сметану, жовте масло.
Дай їм туге молоко, грубу сметану, жовте масло.
Сокотічі тот папоротин цвіт, Иванчік думав, шо єк би йиго дістав, то тов мудростев би міг на світі зробити так, єк то хотів був зробити свойов силов Олекса Довбуш, шо хотів усіх людий на світі зрівнати, аби ни було ні богачів, ні бідних, ні панів, ні хлопів, лиш аби були на світі всі люде рівні.
Шукаючи той папоротин цвіт, Иванчік думав, що якби його дістав, то мудрістю тією міг би на світі зробити так, як хотів був зробити своєю силою Олекса Довбуш, — усіх людей на світі зрівняти, аби не було ні багачів, ні бідних, ні панів, ні хлопів, лиш аби були на світі всі люди рівні.
Обі души шептали йиму кожда свої.
Обидві душі шептали йому кожна своє.
Перед доїнєм депутат з ватагом перездріли в мішєнників відра, ци ни було в кого у відрі води для прибільшена молока.
Перед доїнням депутат із ватагом перевірили в господарів відра, чи не було в кого там води для збільшення молока.
У старій вишній хаті баба Єлена змикала на дерев’єним гребени волос з овечьої вовни на запаски.
У старій вишній хаті баба Єлена сука́ла на дерев’яному гребені бені нитку з овечої вовни на запаски.
А я так розплакавси, шо нарешті бутів, єк бик.
А я так розплакався, що нарешті ревів, як бик.
Такої біди, єк цес мій ґазда, то я ні чюла, ні виділа».
Такої біди, як цей мій ґазда, то я ні чула, ні виділа».
Урадувані, шо Иванчік ни стрілив законом у Хреста, бо по йиго словах відразу пізнали, шо він то головне діло ни зробив, вни, весело сміючіси, говорили мижи собов: «Таже мо-о-о! Иванчік, то ніхто! Шкода, шо ми лиш так си пудно гризли.
Раді, що Иванчік не стрілив причастям у Христа, бо з його слів відразу пізнали, що він то головне діло не зробив, — вони, весело сміючись, говорили поміж себе: «Та ж, мо-о-о! Иванчік — то ніхто! Шкода, що ми лиш так гризлися.
А єк уздріли на хоромнєним порозі Сухонького, то всі си д’нему пустили просити йиго, аби йшов їм играти.
А побачивши на хором’яному порозі Сухонького, усі кинулися просити його, аби йшов їм грати.
Ніби сердито сказав хєтрий Лелітка, тай, див’єчіси приєзно на Иванчіка, говорив гордо: «Ти гадаєш, шо я, може, циган, тай будь-де на дорозі ворожу кому попало?.
Ніби сердито сказав хитрий Лелітка та й, дивлячись приязно на Иванчіка, говорив гордо: — Ти гадаєш, що я, може, циган та й будь-де на дорозі ворожу кому попало?.
Вже ни можу сказати, шо то за річ, бо вже нима чєсу навчіти тебе орудувати нев… запізно прийшов єс… виближєєтси вже послідна хвилина мого життя».
Уже не можу сказати, що то за річ, бо вже нема часу навчити тебе орудувати нею… запізно прийшов ти… наближається вже остання хвилина мого життя».
Бо то ніхто ни годен знати, шо то си может стати, єк він сконаєт.
Бо то ніхто не годен знати, що може статись, як він сконає.
«Або шо ж?.
«Або що ж?.
А наразі, гадаю, шо тобі будет доста й того, шо я тепер тебе навчів».
А наразі гадаю, що тобі буде доста й того, що я тепер тебе навчив».
Він зачєрав міртуком молоко з відра, тай досипав міртук полодником так рівно з крисами, шо молоко з міртука аж презверх переливалоси, тай висипав то молоко з міртука в путину.
Черпав міртуком молоко з відра й доливав міртук ополоником так рівно з крисами, що воно аж через верх переливалося, і виливав те молоко з міртука в путину.
Єк розборонили Чяпараґу з війтом, то ціле весілє схаменулоси, лиш уни два ни могли си уговкати.
Коли розборонили Чяпараґу з війтом, то ціле весілля схаменулося, лиш вони два не могли уговкатися.
Єк Иванчік діспав ніч, то додумавси, шо в тім привиді була вже замішена Дарадудина рука.
Коли Иванчік діспав ніч, то додумався, що в тім привиді була вже замішана Дарадудина рука.
Пили уни тоту горівку помаленьки — порційка за порційков так, єкби навмисне на когос угожєли.
Пили вони ту горілку помаленьку — порційка за порційкою — так, якби навмисне комусь догоджали.
Йиго діти, тоти, шо покінчєли школи, то попродали свої ґрунта навіть й жидам.
Його діти, ті, що покінчали школи, попродали свої ґрунти навіть євреям.
«Свєти, лиш ми си з хати забери, фіґлярю пустий!» — Аж заголосила вна з злости, на него кричучі: «Бо ти ніколи нам гаразду ни зичів, лиш лиха.
«Святи, лиш мені з хати заберися, фіґляре пустий! — аж заголосила вона зо злости, на нього кричучи: — Бо ти ніколи нам гаразду не зичив, лиш лиха.
А почєсови, то аж мертве ставало.
А іноді аж мертве ставало.
Ни лупилоси лице йиму за ню устидом опередь людьми.
Не лупилося лице йому за неї встидом перед людьми.
А йиго флоєра того вечєра йикос так дивно играла, шо аж він її ни розумів, бо єк играла веселої, то ціла хата так си веселила, що аж дзвиніла.
А його флояра того вечора якось так дивно грала, що аж він її не розумів, бо коли грала веселої, то ціла хата так веселилася, що аж дзвеніла.
Пропади, єк дим вид вітру, єк роса вид сонця».
Пропади, як дим від вітру, як роса від сонця».
Аж єк приніс йиму мандатор разом из Юріштаном кварту горівки до катушя, тай оба разом при усіх арештантах перепросили йиго тай запросили у двір на обід, то аж тогди він трошки змнєк.
Аж коли приніс йому мандатор разом із Юриштаном кварту горілки до в’язниці, та й обидва разом при всіх арештантах перепросили його й запросили у двір на обід, то аж тоді він трошки зм’як.
Спамнєтавси, тай замірив з креса просто в тоту пужлу, думаючі: «Буде, шо буде, стрілєю», — тай видважно бехнув набоєм у пиргу на порозі.
Спам’ятався та й націлився з кріса просто в того пса, думаючи: «Буде що буде, стріляю», — та й відважно бехнув набоєм у пса на порозі.
А Курлеєнка, то таки голубіла на ню з серця, бо розуміла, шо то до неї пилоси в тій співанці, тай виділа, шо Курлей на всий рот смієвси з тої співанки, тай при всему народови, оперед її ич, цулувавси у данци з Шкиндівсков молодицев.
А Курлеєнка люто на неї прозирала, бо розуміла, що та про неї співає, та й виділа, що Курлей на весь рот сміявся з тої співанки та й при всьому народові перед її очима цілувався в танці зі Шкиндівською молодицею.
Ффффіть, фіть, фіть, Чь-чь-чь-фіть-фіть».
Ф-ф-ф-фіть, фіть, фіть, Чь-чь-чь-фіть-фіть.
Из ременя витєг чєпелик вид граду, гадєчю пацирку й тріску громовицу, изсилені разом на остушсі коло ременя.
Із-за ременя витяг чепелик від граду, гадячу пацирку й тріску громовицьку, насилені разом на мотузок коло ременя.
Її вовк заїв у сиглі, але кози, то ни усі зійшли, бо пропало три козі без пошіка.
Її вовк заїв у лісі, але кози не всі зійшли, бо пропало три кози без пошіка.
А витів викрутивси на одній нозі й потєг сажєнов руков бабу по лици.
А відтак викрутився на одній нозі й мазнув рукою в сажі бабу по обличчі.
Серед року нарікаєт: «то нічо ни робит», Витак берет бук у руки, тай кости їм ломит, Симбрилю їм витикаєт, сєку-таку даєт, Зато богач, єк вмераєт, тєжку муку маєт.
Серед року нарікає: «То нічо не робить», Відтак берет бук у руки та й кості їм ломить, Симбрилю їм витикає, сяку-таку дає, За те багач, як вмирає, тяжку муку має.
Єк рано на Благовішшінє випустив дідо вівці з кошєри, то йиго очі аж сіяли из радости, шо вівці вже й ни подівилиси на сіно, лиш, весело побевкуючі, видразу пустилиси по Ріжи комишувати, шуруборічі писками в зеленим морузі.
Рано на Благовіщення випустив дідо вівці з кошари, і його очі аж сяяли з радості, що вівці вже й не подивилися на сіно, лиш, весело побекуючи, відразу пустилися по Ріжі комишувати, нишпорячи писками в зеленій травичці.