target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
То знов поглипав побожно на заходюче сонце, так моргаючі бровами, шо аж корчіласи йиму на чьолі шкіра в глібокі рубежі та грубі пруги. | То знов позирав побожно на призахідне сонце і так морщив брови, що аж корчилася йому на чолі шкіра в глибокі рубежі та грубі пруги. |
Витришкав бес нас був на тот світ». | Відправив би нас на той світ». |
Перед тим, єк мав дідо лєчі спати, казав, шо завтрішне свєто Уведениє є найбиршим свєтом у всіх примивників, мальфарів и почінавників. | Перш ніж лягти спати, дідо казав, що завтрашнє Уведення є найбільшим святом у всіх примівників, мольфарів і чарівників. |
Але шє доків я жию, то нима страху». | Але ще доки я живу, то нема страху». |
А єк вни оба вже були добрі, то Иванчік казав Обарінчукови, шо він си йиго гадини ни боїт, бо ни боїтси 'їх, хоть би їх и тисічі було. | А коли вони вже помирилися, то Иванчік казав Обарінчукові, що він його гадини не боїться, бо не боїться гадюк, хоч би їх і тисячі були. |
Та лишень він зайшов кіньми в буковину против корита, а то з Просічного плаю закрутив до него д’хаті трома кіньми Шумеюків Фока, шо йшов из свої полонини Ґропа у село. | Та щойно він зайшов кіньми в буковину, як із Просічного плаю завернув до нього додому трьома кіньми Шумеюків Фока, що йшов зі своєї полонини Ґропа в село. |
Я боєвси, шо він может мене заздріти, єк би нинадійно глипнув назадь себе. | Я боявся, що він може мене зави́діти, якби несподівано глипнув назад себе. |
Напротів Олексія стоєв, єк пів єлиці, жвавий дідо. | Навпроти Олексія стояв, як пів ялиці, жвавий дідо. |
А єк він приходив ни порожний ид хаті, то тогди у Люпайлів була смачна усім вечеря, ни лиш йиму одному. | І тоді в Люпайлів була смачна всім вечеря, не лиш йому одному. |
Оперед Юрієм, увечір, по заході сонця, пишов Иванчік помижи хати в ліс, вибрав з великої мураховини гуску соли, чередівничю миску, цідило вид молока, батилев, полодник, дійницу та відро до доїня овец, шо закопав був то всьо там увечір оперед Благовішшєнєм. | Перед Юрієм увечері, після заходу сонця, пішов Иванчік поміж хати в ліс, вибрав із великого мурашника гуску солі, чередівничу миску, цідило від молока, ботилев, ополоник, дійницю й відро для доїння овець, які закопав там увечері перед Благовіщенням. |
Отсим чєпеликом усий твій град посіцу». | Оцим чепеликом увесь твій град посічу». |
Понадвірю лєшував, наниґаючі за погодов, йка будет тої днини надворі. | Ходив подвір’ям, назираючи за погодою, яка буде тої днини надворі. |
Підперезаласи великов, черленов фустков. | Підперезалася великою черленою хусткою. |
Позволь, праведне Сонечько, й тобі з нами шє многа літ прожити тай на пришлі роки з нами пасков тай писанками ділитиси». | Дозволь, праведне Сонечко, й тобі з нами ще многа літ прожити й наступні роки з нами паскою та писанками ділитися». |
Иванчік тепер бізівно переходив на Вигоді у Дідушову Річку бер, бо головний мальфар Олексій з Плоскої навчів йиго в цій дорозі ниодної речі до стрюби, тай навчів йиго боронитиси перед ворогами, єк би си напосідали на него. | Иванчік тепер сміливо переходив на Вигоді в Дідушкову Річку кладку, бо головний мольфар Олексій із Плоскої навчив його в цій дорозі не одної речі до зброї та й навчив боронитися перед ворогами, якби напосідали на нього. |
А єк уздрів, шо Иванчік виліз из єми, то забравси. | Та коли побачив, що Иванчік виліз із ями, то пішов собі. |
Тай лиш кораво всміхнувси Довгий, шо на то скажет Иванчік. | Та й лиш нещиро всміхнувся Довгий, що на це скаже Иванчік. |
Напопитьма напхав в розвішканені гузарики сухої векелиї, замотав ошкальок на середині курмиком, тай, держічі курмик за оба кінці руками, покручував ним ошкальок громовиці опертий одним кінцем до протеса в стіні, а другим до берфели вид верклюга. | Навпомацки напхав у тріщини сухої векелії, замотав ошкальок посередині мотузкою та й, держачи мотузку за обидва кінці руками, покручував ним ошкальок громовиці, опертий одним кінцем до протесу в стіні, а другим до берфели від верклюга. |
Тай Дарадудина хата, то була така стародавна, шо аж в ній из старости свирш протісє зточів у стінах. | Та й Дарадудина хата була така стародавня, що аж у ній зо старости свирш протісся сточив у стінах. |
А коти, то так, єкби марта, цілими ботеями переразливо вавчєли та воркотіли, злісно фоскаючі оден на одного. | А коти — то так, немов у березні, цілими ботеями надсадно нявчали й воркотіли, злісно шиплячи один на одного. |
На йиго спів з дєківскої лавки видповідали йиму дєки своїм співом, галасуючі аж ни своїми голосами так пудно, шо то їх галаканє кріз вуха си промикало людем. | На його спів із дяківської лавки відповідали йому дяки, галасуючи аж не своїми голосами так, що те їхнє галакання аж крізь вуха промикалося людям. |
Казали, шо єк здорово на Різдво, то будет здорово цілий рік на світі: й на люде, и на маржинку. | Казали: якщо здорово на Різдво, то буде здорово цілий рік на світі — і на люди, і на маржинку. |
Стримкі високі побої укривали в тих хатах глібоку таємницу дідового житя. | Стрімкі високі дахи ховали в тих хатах глибоку таємницю дідового життя. |
Вуйко був лукавіший вид діда, хотів би був шош удерти з пастирів, але шо він шє ни був старший, то мусів послухати діда. | Вуйко був лукавіший від діда, хотів би був щось удерти з пастухів, але він ще не був старший, то мусив послухати діда. |
«Та иків би я?. | «Та як би то я?. |
Дав дві кубці з горівков книзєтам у руки, а дві держєв у своїх руках, тай аж потрєсаючі головов, голосно кликав, на всий рот: «Дє-є-дю-юю! Костю-ю-юку! Просит тебе пан молодий з пані молодов, аби ти був ласкав з свойов ґаздинев до повни-ці-і-і! Го-о-ов!» «Проше, проше! Ми тут обоє з бабов», — здуфално обізвавси змижи н... | Дав два кубки з горілкою князятам у руки, а два тримав у своїх руках та й, аж потрясаючи головою, голосно кликав, на повен рот: «Дє-е-дю-у-у! Костю-у-уку! Просить тебе пан молодий із пані молодою, аби ти був ласкав зі своєю ґаздинею до повниці-і-і! Го-о-ов!» «Проше, проше! Ми тут обоє з бабою», — гордо обізвався з-між ... |
А єк на Стрічінє капчєли стріхє, то був знак, шо тепло перемогало на студінь. | А якщо на Стрітення капало зі стріх — то був знак, що тепло перемагало. |
Закєтичіла колосєм єчьменю та пшениці. | Закитичила колоссям ячменю та пшениці. |
Вуйко пишов надвір, порозмикав брами, аби люде з тайнов вечєрев, шо ходєт її мінєючі, могли увійти в хату й до діда. | Вуйко пішов надвір, порозмикав брами, щоб люди, які ходять із тайною вечерею, її міняючи, могли увійти в хату й до діда. |
Але уважєй, абес по дорозі нігде ни повернув, ані ні до кого ни заговорив». | Але уважай, аби по дорозі ніде не звернув і ні до кого не заговорив». |
Він тєжко цим зажуривси. | Він тяжко цим зажурився. |
Боєвси, шо хапнут мене Бог знаєт куда… аж у пресподне — на тридев’єту земню. | Я боявся, що вони заберуть мене бозна-куди… аж у пекло — на тридев’яту землю. |
«Це міг хіба зробити лиш такий головний мальфар, єк Олексій з Плоскої, або Процьо Дарадуда з Ґраблина, а бірше ніхто?». | «Це міг хіба зробити лиш такий головний мольфар, як Олексій із Плоскої або Процьо Дарадуда з Ґраблина, а більше ніхто?. |
Иванчік в згари пониж стаї, припертий до пня, ни уважєючі на свій великий страх перед ничістов силов, шо так само в тот раз сокотила тот папоротин цвіт, аби йиго хапнути, так єк завжде, й цего року собі. | Иванчік принишк у згарі нижче стаї й сперся до пня, не зважаючи на свій великий страх перед нечистою силою, яка так само сокотила папоротин цвіт, аби його хапнути, як завжди, й цього року собі. |
Білий Белей, шо йшов на літуванє з вивцями в полонину, пушєний з ланца, охічьно пас вивці на Ріжи, обиртаючі їх, аби си ни розсипали з ботея. | Білий Белей, що йшов на літування з вівцями в полонину, пущений із ланца, охоче пас овець на Ріжі, завертаючи їх, аби не розсипалися з ботея. |
Назбитки прикривала мисков три рази половінь из ватри на пометках, аби гадали тоти, шо сокотєт досвіта на Василія гроші, шо то в діда за хатов гроші горєт. | Жартома прикривала мискою тричі половінь із ватри на пометках, щоб ті, хто виглядає вдосвіта на Василя гроші, гадали, що то в діда за хатою гроші горять. |
Тай тимунь хоть єк пізно увечєр він пішов від Дарадуди, то однако шє ни било на косицу, єк він уже був з насланєм на Иванчіка коло Шкиндиного корита в Буковині. | Та й тому, хоч як пізно увечері він пішов від Дарадуди, однак ще не світало, як він уже був із насланням на Иванчіка коло Шкиндиного корита в Буковині. |
«Я пізнав, бо видів тебе раз на своїм життю на храму в нашим Довгополи», — усміхнувси Иванчік, — «там були справили мене на тебе, але я ни міг там д’тобі добитиси, так дуже товпивси нарід коло тебе, просічі, аби ти їм ворожив». | «Я пізнав, бо видів тебе раз на храму в нашім Довгополі, — усміхнувся Иванчік, — там спрямували мене до тебе, але я не міг там до тебе добитися, так дуже товпився нарід коло тебе, просячи, аби ти їм ворожив». |
Таїв у собі лиш вид того дня, играючі у флоєру вечерами в хаті на опецку, сумовито всміхаючіси, співав: «Єк би ни лук-чєснок, ни одолєн-зілє, То ни робила би мамка через нас синови весілє». | Таїв у собі, лиш від того дня, граючи на флоярі вечорами в хаті на опецку, сумовито всміхаючись, співав: Якби не лук-часник, не одолен-зілля, То не робила би мамка через нас синові весілля. |
Він си ховаєт з-перед Бога у маковицу, тай, кепкуючіси з него, через цілу Службу Божу вітів кусит на церкві людий до гріха усілякими модами. | Він ховається з-перед Бога в маковицю й, кепкуючи з нього, усю службу Божу звідти схиляє в церкві людей до гріха всілякими модами. |
Причювалоси, шо то ни данцуют, а довбнями валет по помостах. | Причувалося, що то не танцюють, а довбнями валять по помостах. |
То голос наших предків нев говорив. | То голос наших предків нею говорив. |
Але вна, єк йиго навиділа, то й сама д’нему прийшла тай дала йиму писанку, бо у тот понедівнок, то чєлідь могла й сама собі виберати, кому хотіла дати писанку, тай за це на ню ніхто ни смів си сердити — ні чоловік, ні її любас. | Але якщо він їй подобався, то вона й сама до нього йшла й давала йому писанку, бо в той понеділок жінки могли й самі собі вибирати, кому дати писанку, та й за це на них ніхто не смів сердитися — ні чоловік, ні коханець. |
Пускаю тє — йди», — при цім слові перевернув назад иртом д’горі Олексій погар на столу. | Пускаю тебе — йди», — при цім слові перевернув Олексій келих ротом догори на столі. |
Чверть макового зерна чюжего ни жєдаю, Але й вашего ни попускаю: Из сімдесєть сів! Из сімдесєть цвітів! Из дванацітьох полонин, из роси, из води Манну вам призиваю! Й прикликаю — Ладне молоко! Жовту сметану! Й туге масло привертаю!» Хукав на праву долонь, благословив корову на перехрестю з правого боку: «Де спите! Де п... | Чверть макового зерна чужого не жадаю, Але й вашого не попускаю — Із сімдесяти сіл! Із сімдесяти цвітів! Із дванадцяти полонин, із роси, із води Манну вам призиваю! І прикликаю — Ладне молоко! Жовту сметану! Й туге масло привертаю! Хукав на праву долоню, благословив корову на перехрестю з правого боку: Де спите! Де пас... |
Иванчіком аж зтрєсло: «Шо, ви гадаєте мене загрозити, аби я мовчєв?. | Иванчіком аж стрясло: «Що, ви погрожуєте, аби я мовчав?. |
«Таже дес шош ніби одно любо чєсом помогаю. | «Таж десь іноді ніби помагаю. |
Ти гадаєш, хло’, шо я вже си ни розумію на фіґлях? — говорив Дарадуда, п’ючі горівки. | Ти гадаєш, хло’, що я вже не розуміюся на фіґлях? — говорив Дарадуда, п’ючи горілки. |
Бо аби си вид неї вилічіти, зчєзла би, то на то треба тобі мати тверду волю тай попросту треба мати на любу таке камнєне серце, аби цілком закаменіло вид чілідинскої люби». | Бо щоб від неї вилікуватися, щезла би, то на це треба тобі мати тверду волю, та й попросту треба мати на любов таке кам’яне серце, аби воно цілком закаменіло до любові з жінкою. |
Уни оба, помаленьки йдучі, балакали цілу дорогу. | Вони обидва, помаленьку йдучи, балакали цілу дорогу. |
«Ци миром?. | «Чи миром?. |
Нівертив та звертав з ніг навіть и головних мальфарів, бо йиго слово у мальфах було найстарше тай найголовнійше понад слова усіх мальфарів. | Нівечив і звертав із ніг навіть великих мольфарів, бо його слово в мальфах було найстарше й найголовніше понад слова усіх мольфарів. |
Инчі давали «оґарчіка» в куті коло печі, а дехто йшов у хороми, бо там ишли на переміну забави: «били грушки», «висіли», «скакали на него», «мололи млина», «падали в колотізь», «скреготала сорока коло вух», мастили сажев, «ловили біличку», грали сосокала або «тєгли бога», «де чьорт» з «богом», держєчі мижи собов у рука... | Інші давали «оґарчіка» в куті коло печі, а дехто йшов у хороми, бо там тривали на переміну забави: «били грушки», «висіли», «скакали на нього», «мололи млина», «падали в колодязь», «скреготала сорока коло вух», мастили сажею, «ловили білочку», грали сосокала або «тягли бога», де «чорт» із «богом», тримаючи поміж себе у... |
Ни маєт бути мисок, аби на ні ніхто ни зівав. | Не має бути мисок, аби на них ніхто не зівав. |
Уна ни трабувала тим, шо то було трошки гей заделічько дитині бігати до школи. | Вона не переймалася тим, що то було трошки задалеко дитині бігати до школи. |
Єк ків одітий у луб, то книзь буде богатий. | Якщо кілок вдягнений у кору, то наречений буде багатий. |
А він ни говорив, бо доків ни стрілит законом, то ні з ким ни можна було йиму говорити. | А він не говорив, бо доки не стрілить причастям, то ні з ким не можна було йому говорити. |
Мав він таку страшну охіть до данців, єк правдивий циганчюк. | Мав він таку страшну хіть до танців, як правдивий циганчук. |
Й доків діти ходєт на вогники за кукуцами, Тай доків памнєтку великодну ни попускают писанками, То дотів там, на дні плиявого моря, Тужєт того чоловіка ланцами. | Й доки діти ходять на вогники за кукуцами, Та й доки пам’ятку великодню не попускають писанками, То доти там, на дні плиявого моря, Тужать того чоловіка ланцами. |
На видхідним дав Гердлічка Олексієви порєдну мериндю тай затис у жменю йиму ґудзуманик чєрвонних. | На прощання дав Гердлічка Олексієві доброго хабара та й затис у жменю йому капшук із грішми. |
Тай у тот раз Иванчік навіть ни памнєтав, коли тай єк увійшов у хату. | Иванчік навіть не пам’ятав, коли та й як увійшов у хату. |
Тов границев спер він нараз всий тот гад, шо ліз з-пид печі д’Олексієвому тілови на лавицу. | І так спинив усе те гаддя, що лізло з-під печі до Олексієвого тіла на лаву. |
Бірше хліба вже си ни надійте. | Більше хліба вже не надійтеся. |
Він повигулював у гуцулів ґрунта то за савтирі, шо їм чітав на «винного», то за йкіс просьби, шо дес їх писав. | Обманом заволодів ґрунтами — то за савтирі, що їм читав на «винного», то за якісь просьби, що десь їх писав. |
А всередині в них було так тихо, єк у гробі. | А всередині в хатах було так тихо, як у гробі. |
Болото з тє зроб’єт тай згладєт з цего світа, єк котюгу. | Болото з тебе зроблять та й зведуть із цього світу, як пса. |
Вогнєним мечєм її рубав. | Вогняним мечем її рубав. |
Співав про опришків Туманюків. | Співав про опришків Туманюків. |
А Иванчік, урадуваний, шо Дарадуда, може, таки направду єв змнєкати на него, тай аби він обернувси на него добрим сумлінєм, то зачєв йиго ни назбитки просити: «Видиш, Процьку, шо я правду говорю. | А Иванчік радий, що Дарадуда, може, таки направду почав м’якнути, та й, аби він обернувся на нього добрим сумлінням, почав його усерйоз просити: «Видиш, Процьку, що я правду говорю. |
Ой у мене у городци, та зелена тоя, Аби мині вікувала бідашечька моя». | Ой у мене у городці та зелена тоя, Аби мені вікувала бідашечка моя». |
«Водичько свєтичько! Течєш з високих гір, з глібоких нір, Усе лихе обмиваєш, сама чіста пропливаєш, Обмий и мене, иршєного Ивана, Вид вуру, пострілу, клику, Насланя й лихого чєсу». | Водичко-святичко! Течеш з високих гір, з глибоких нір, Усе лихе обмиваєш, сама чиста пропливаєш, Обмий і мене, хрещеного Йвана, Від вуру, пострілу, клику, Наслання й лихого часу. |
То була Иванчікови наслана ружя в голов, бо вна, єк дурна, хапала з черленої запаски, Иванчікови з голови горючі ґушечки повісма й вихром їх несла аж у стелю. | То була Иванчікові наслана ружа в голову, бо вона, як дурна, хапала з червоної запаски Иванчікові на голові горючі ґушечки повісма й вихором їх несла аж у стелю. |
Або зложєют її полови у церкві, ніби фудулєтси цим, шо уни для церкви шірі, а колєдників ни хотєт приимати, бо то розпуст. | Або віддають її попові в церкві, ніби пишаються цим, що вони для церкви щирі, а колядників не хочуть приймати, бо то розпуста. |
Та хоть йик пишно гріло сонечько, то на Скуповій зверхє, на самим Солишю, так солоно лизав холодний вітер, шо мішєники аж мусили зашінкувати киптарики на грудех. | Хоч як пишно гріло сонечко, та на Скуповій угорі, на самім Солиші, так солоно лизав холодний вітер, що пастухи аж мусили запнути кептарики на грудях. |
Всі ждали на Иванчікову сповідь, бо відколи вмер старий піп, то мальфарам вже ни йшла так гладко сповідь, єк, бувало, у старого попа, бо він хоть икоїс неділі, бувало, и розкричітси на наказаню на мальфарів та на тих, шо вірили в мальфи, то робив він то лиш про людске око, бо такі письма діставав вид свого владики. | Усі ждали на Иванчікову сповідь, бо відколи вмер старий піп, то мольфарам уже не йшла так гладко сповідь, як, бувало, у старого попа, бо він хоч котроїсь неділі, бувало, й нарікав на казанню на мольфарів та на тих, що вірили в мальфи, та робив він то лиш про людське око, бо такі листи отримував від свого владики. |
Коло него росла тонка довга гнилава лупайка, ривна з ним. | Коло нього росла тонка довга гнилава лутайка, рівна з ним. |
Але я думаю, шо про людске око, то таки ліпше буде, єк ми си будим покрадьма любити. | Але я думаю, що про людське око таки ліпше буде, якщо ми крадькома любитимемося. |
Иванчік осовито схопивси з лавиці, остро видтинаючіси: «Скришит мнє ци ни скришит, мині вже все одно, Дми’, але я гадаю, шо то так ни будет, єк ви собі то, оба лихомисники прокляті, мислите. | Иванчік люто схопився з лавиці, гостро відтинаючи: «Скришить мене чи не скришить, мені вже все одно, Дми’, але я гадаю, що то так не буде, як ви собі, лихомисники прокляті, мислите. |
Він усе їх чінінє до себе ни допускав, вид себе видвертав тай назад їм завертав. | Він усі їхні діяння до себе не допускав, від себе відвертав та й назад їм завертав. |
Мині привижувалоси, шо з мої пригоди, разом из дідом, сміютси навіть в причівку побою на хаті димом закуріні драниці. | Мені привиджувалося, що з моєї пригоди разом із дідом сміються навіть у причілку на хаті димом закурені драниці. |
То знов на шош нивидиме так уїдали, шо аж у лісах їх голоси варводили. | То знов на щось невидиме так гавкали, що аж у лісах їхні голоси відлунювали. |
Тай він тогди добрів на ню, жєлуючі, шо через дурний свій розум позниважив її. | І він тоді добрів до неї й шкодував, що через дурний свій розум зневажив її. |
З пасіки вернулиси колєдники назад на опередьхатє до діда й там, обертаючіси за сонцем три рази, плесом дєкували дідови за гостину колєдників: Дєкуємо Господу Богу, цим славним ґаздам, вашому дому. | Із пасіки вернулися колядники наперед хати до діда й там, обертаючись за сонцем тричі, плєсом дякували дідові за гостину колядників: Дякуємо Господу Богу, цим славним ґаздам, вашому дому. |
Дививси на Буковинскі кичіри, шо на полудневим сході, за Білов Ріков тонули у синіві. | Дивився на буковинські кичери, що на південному сході за Білою рікою тонули в синяві. |
А чєсом дідо лігав спати вид вечєра, наколи лиш видгасив собі ватру. | А часом дідо лягав спати звечора, щойно лиш відгасив собі ватру. |
А попик, єкби кріз сон, питавси: «А скажи ми, єк ти си молиш Богу?». | А попик, мовби крізь сон, питався: «А скажи мені, як ти молишся Богу?». |
Бо єк меш їх доїти, то переконаєшси, шо понад ні нима в цілим твоїм мішіню ліпших на молоко. | Бо коли доїтимеш, то переконаєшся, що молочніших від них немає в цілій твоїй полонині. |
Єк ни було зими, то ни пускали вівці надвір, аби си ни нагризали болота. | Якщо не було зими, то не пускали овець надвір, щоб вони не нагризлися болота. |
Жийте собі хоть и рівно з горами, лиш мене ни зачєпайте», — сказав тихим голосом Иванчік. | Живіть собі хоч і рівно з горами, лиш мене не чіпайте», — сказав тихим голосом Иванчік. |
Але лиш хіба з руки тай з лиця шош тобі скажу, бо карт, то таки направду ни маю при собі. | Але лиш хіба з руки та й з лиця щось тобі скажу, бо карт таки направду не маю при собі. |
Сімнацітого тижня, то саме мірна: ні рана, ні пізна. | Сімнадцятого тижня — то саме мірна: ні рання, ні пізня. |
А єк ночями куєт, то лихо важит усім людем. | А якщо ночами кує, то лихо пророчить усім людям. |
Уна була флудовата, видгониста, офуклива та страшно видтиначька жінка. | Вона була флудовата, відгониста, офуклива та страшно відтиначка жінка. |
Аж кріз плачь просив дітву, аби ни розказали старини, але шкода було лиш йиго пришні. | Аж крізь плач просив дітву, аби не розказали старині, але шкода було лиш його прохання. |
«Най йиму й Бог простит, праведне Сонечко, днинка свєта, запашна та велика! Дай Боже йиму, аби був молодий та красний, єк весна. | «Най йому й Бог простить, праведне Сонечко, днинка свята, запашна та велика! Дай Боже йому, аби був молодий та красний, як весна. |
Корода ніби дихала то прудше, то помалійше, потухаючі, то угораючіси таков великов половінев, шо хікала аж понад вершєки смерік вічним вогнем. | Корода ніби дихала то швидше, то помаліше, пригасаючи, а відтак знову розгораючись такою великою половінню, що сягала аж понад верхи смерек вічним вогнем. |
— Тай лиш фіґляво всміхнувси. | Та й лиш хитро всміхнувся. |
Уни си уберают напротів леґінів, аби усі виділи, шо вни мают у шо си гонорово приодіти. | Так показуються леґеням, щоб усі бачили, що вони мають у що гонорово вбратися. |
Розказував мині, й про тоту воду, шо завше в него стоєла у старій хаті, в біршій голубій кварті верх запічька на середнім сволоці. | Розказував мені й про ту воду, що завше в нього стояла в старій хаті в більшій голубій кварті над запічком на середнім сволоку. |
Єк голий, то й книзь будет бідний. | Якщо голий, то й наречений буде бідний. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.