target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Вуйна була така весела, шо таки у непки скакала. | Вуйна була така весела, що аж на радощах скакала. |
Молоко у кров перемінювали, людий из світа згонили, удвоє збигали та вигонили очі з голови. | Молоко в кров перемінювали, людей зі світу зводили, удвоє згинали й вигонили очі з голови. |
Пестив тай мучів, а навіть аби й бив. | Пестив та й мучив, а навіть і бив. |
Штухнув вуйну стусом у ребро. | Штовхнув вуйну в ребро. |
«Маю шєстє на сина, шо си ни удав у старого», — говорила майже кождому баба, — «бо єк би си був, ни дай то Боже, удав у него, то почьорніли бих обі з нивістков, тількі маєтки оброб’єючі. | «Маю щастя на сина, що не вдався в старого, — говорила майже кожному баба, — бо якби, не дай-то Боже, так сталося, то почорніли б обидві з невісткою, маєтки обробляючи. |
Розривав їх, аби ни повидерали собі, єк коти, ніхтями лице та очі. | Розривав їх, аби не повидирали собі, як коти, нігтями лице та очі. |
Иванчіка, то тоти ватагови фіґлі так були пудно осердили, шо він би був йиму вже їх ни подарував. | Иванчіка ті ватагові фіґлі так розсердили, що він би був йому вже їх не подарував. |
Та лише зачєли дівки наслухати, видків учюют голос, бо виттив мали би прийти тих мнєсниц старости на ні, а леґіні оба, у тот раз штрикли у дриворуб, захапали дівоче дрантє тай погасили з тим у пітьму ночі. | Та щойно почали дівки наслухати, звідки почують голос, бо звідти мали би прийти в м’ясниці старости до них, а леґені обидва заскочили в дроворуб, похапали дівочий одяг та й зникли з тим у пітьмі ночі. |
Навіть й у місто до Кутів та Косова, тото носив конем на продаж шкіри та роги з оленів. | Навіть і в місто до Кутів та Косова возив конем на продаж шкури та роги з оленів. |
Ци чуєш, Дми’?. | Чи чуєш, Дми’?. |
Він став тай сердито обизвавси: «Го-о-ов! Єкого чьорта на мне кричіш?». | Він став і сердито обізвався: «Го-о-ов! Якого чорта на мене кричиш?». |
Ає! Зажди-ко трохє! Шє єс си, відав, ни підпарив так дуже, абих біг боржій тє перевивати?». | Ой так! Зажди-но трохи! Та ти ще не обпікся аж так дуже, аби я біг тебе перев’язувати?». |
Хочу, най він раз покажет, шо він знаєт тай шо значіт». | Хочу, аби він показав, що знає і що значить». |
Я знаю усі колєди. | Я знаю всі коляди. |
Сперси в лісі на першим падорейчику, пид старов бортавов смереков, тай так, єк порадив був йиму Джюнда, вирізав ножем на лубі тої смереки голу жінку — стрілу. | Сперся в лісі на першому падорейчику, під старою дуплавою смерекою, та й так, як і порадив був йому Джюнда, вирізав ножем на лубі тої смереки голу жінку — стрілу. |
Тай ніс кождому пастиреви по скруткови тітіню, аби вни на полонині ни говіли без тітіню, бо сам по собі вірив, єк то дес чєсом й він пропадаєт без куріня, єк нима шо зачєдити в люльці. | Та й ніс кожному пастухові по скруткові тютюну, аби вони на полонині не говіли без тютюну, бо знав, як іноді й він пропадає без куріння, коли нема що набити в люльку. |
Кров ми у серци застила, так був смих си верг, шо дідо зараз головництво наробит. | Кров мені в серці застила, так перелякався, що дідо зараз головництво наробить. |
Єк уже було убране книзево деревце, то у вівторок тай у середу сходиласи далша родія тай запрошені гості вже з колачями на зачінанє весіля. | Як уже було прикрашене князеве деревце, то у вівторок і в середу сходилася дальша рідня й запрошені гості вже з калачами на зачинання весілля. |
Злічюси — то моє шєстє. | Вилікуюся — то моє щастя. |
Так си по шшірости з ним витав, шо мало шо йиго лабами на земю ни перевернув. | Так щиро його вітав, що мало лапами на землю не звалив. |
«Инак ни є, лиш так», — притакнув Иванчік. | «Инак не є, лиш так», — притакнув Иванчік. |
Надворі ни перегевкав вієти вітер, а утихомирилоси аж тогди, єк запіли перші кури поопивночі, єк за далекими морями, та за високими скалами прошумалоси на своїм золотім престолі праведне Сонечко й свойов правдов, світлом з задалеких морий сійнуло на нашу матір-земню. | Надворі не переставав віяти вітер, а втихомирилося аж тоді, коли запіли перші кури по опівночі, коли за далекими морями та за високими скелями прокинулося на своїм золотім престолі праведне Сонечко й своєю правдою, світлом із далеких морів сяйнуло на нашу матір-землю. |
Гомин видбивси у кичєри. | Гомін відбився в кичері. |
Тай знов у’єв. | Та й знов зів’яв. |
Але д’ній то вернувси, бо ни хотів на дворі дражнити звадливу біду, аби си зувезде люде ни стурєли. | Але до неї таки вернувся, бо не хотів надворі дражнити сварливу біду, аби люди не пащекували. |
Иванчікова душя зачєла шош нидобре вішювати. | Иванчікова душа почала щось недобре віщувати. |
Ой бигме шо гірко, бідкома тєжка та солона… Тай єк би ні?. | Ой, бігме, що гірко, бідота тяжка та солона… Та й як би ні?. |
Иванчік, розмахуючі в руці ошкалком громовиці, єтрив в нім Божим духом — вітром, притаєну живу ватру. | Иванчік, розмахуючи в руці ошкальком громовиці, ятрив у нім Божим духом — вітром — притаєну живу ватру. |
Ни скигайтеси, діждалибесте». | Не соромтеся, діждали би». |
Але шо з того?. | Але що з того?. |
Хто раз зарікси на понедівнок йиго сербувати, то вара це покабзувати, бо витак понедівнок и йиго би погано покабзував. | Хто раз зарікся на понеділок, то мусить цього додержуватися, бо відтак понеділок зле б на ньому відігрався. |
А витак плєсали в пасіку бжьолам. | А відтак плєсали в пасіці бджолам. |
Люде несли за Гору на конех вирменам сафіян та свічки, а з-за Гори зносили кукурудзи, чюмови тітіню та усєку крамшіну: єк широкі загірскі ремені, закочєнки крисані, так повскі, білі, з високими наголовниками; чєлідинскі жовті чоботи, шовкові фустки та зелізник: сокири, пили, сапи, капці до дерев’єних плугів. | Люди несли за Гору на конях вірменам сап’ян і свічки, а з-за Гори зносили кукурудзу, тютюн і всякі дрібні товари: широкі загірські ремені, закочені крисані, білі, з високими наголовниками, жіночі жовті чоботи, шовкові хустки; та залізо: сокири, пили, сапи, капці до дерев’яних плугів. |
Бо єк би 'їх зістрітило наслане, доків уни покладут оборону, об’їхуючі на замітавці тай кочерзі в зістріть сонця знадвіря наокола хату, то би їх видразу на місци стерло. | Бо якби їх зустріло наслане, доки вони покладуть оборону, об’їжджаючи на замітавці й кочерзі проти сонця знадвору довкола хату, то би їх відразу на місці стерло. |
Він був богато років молодший вид Юріштана, тай видко було по нім, шо був й инчеї натури, єк Юріштан. | Він був значно молодший від Юриштана, та й видко було по ньому, що був іншої натури, як Юриштан. |
Тай тимунь то від твоїх кавуль стаєт на молоці сметана, на палец груба, а від моїх коровок, то на молоці сметани Біг даст. | Та й тому від твоїх кавуль стає на молоці сметана завтовшки на палець, а від моїх корівок на молоці сметани Біг дасть. |
Аж очі йиму си, бувало, світили з гордости, так то ни одному бізівно говорив, бо знав, шо Олексій видразу пизнаст йиго бартку тай почерез него добре почінит тому, шо він йиго до него пішлет. | Аж очі йому, бувало, світилися з гордості, так-то не одному впевнено говорив, бо знав, що Олексій відразу впізнає його бартку та й завдяки йому добре вчинить тому, кого він до нього послав. |
Тай аж йик визнают то всьо про ватага й пастирєв мішєники, тай йик то все їм подечьно, то аж тогди токмєтси з депутатом над худибков в полонину. | Лише дізнавшись усе про ватага й пастирів, і якщо це все їм підходить, аж тоді господарі домовляються з депутатом про худібку в полонину. |
Він був си окошелав битлувати в Луковицях — на Шекерівці. | Він був оселився в Луковицях — на Шекерівці. |
И ми оба з дідом ходили досвіта на Василія сокотити, єк мет си отворєти небо. | І ми обидва з дідом ходили вдосвіта на Василя виглядати, як отворятиметься небо. |
Из олова сипав кулі, шроти та кроїв лодки. | Із олова виливав кулі, шроти та кроїв лодки. |
Обмила аж у трох літеплих водах вид диму шє тогідну баранічю буженицу й набила її разом з бураками у глиніний, дрібно пошитий дрітьов варінник. | Обмила аж у трьох літеплих водах від диму ще торішню баранячу буженицю й набила її разом із буряками в глиняний, дрібно обшитий дротом баняк. |
«Я це розумію тай знаю, шо вно так, але бо я си ни оббераю бути жадним мальфарем», — хєтро боронивси Иванчік, — «бо я є тим чоловіком, шо на него нападают вороги. | «Я це розумію та й знаю, що воно так, але я не прагну бути жодним мольфаром, — хитро боронився Иванчік, — бо я є тим чоловіком, на якого нападають вороги. |
Будьте ласкави, харчюйте. | Будьте ласкаві, харчуйте. |
Навіть и ту горівку, шо Иванчік приніс, то він спрєтав у кліть. | Навіть ту горілку, яку Иванчік приніс, заховав у кліть. |
Иванчік ни уступав їм, лиш зачєв си прилагожєти до тої борби завзєто, говорєчі: «Будет шо будет, біда бери. | Иванчік не уступав їм, лиш почав готуватися до тої боротьби завзято, кажучи: «Буде що буде, біда бери. |
А в них стрілецтво було найстарше вид усего. | А в них стрілецтво було найважливіше від усього. |
До схід сонця рано золоті служби служили, За пороженого иршєного Ивана Молитви молили, поклони били. | До схід сонця рано золоті служби служили, За пороженого хрещеного Івана Молитви молили, поклони били. |
Тай тих ніколи ни ловитси лісна, шо вни обпитуют чєлідь, єк купец корову на єрмарку, тай тих, шо мают уставичних любасок, або любих жінок. | Та й тих ніколи не ловиться лісна, котрі вибирають жінку, як купець корову на ярмарку, та й тих, що мають постійних любасок або любих жінок. |
Ивана Купала — то головне свєто. | Йвана Купала — то головне свято. |
«Добрий день!» — привитавси ґречно Иванчік. | «Добрий день!» — привітався ґречно Иванчік. |
Мині лекше стало на души. | І легше стало на душі. |
Лелітка загадочно всміхнувси, тай поважно надумуючіси шош, говорив: «Та то на світі, сину, є на усе лік, лиш треба, аби були такі лікарі, шоби знали ті ліки, потрафили на ні тай вміли лічіти. | Лелітка загадково всміхнувся та й, поважно надимаючи щоки, говорив: «Та то на світі, сину, є на все лік, лиш треба, аби були такі лікарі, щоб знали ті ліки, мали їх і вміли лікувати. |
Тай доків Шкиндя з Довгим злагодилиси стрілєти з своїх пістолет, то Иванчік уже свого коня вивів на вулицу, сів на него. | Доки Шкиндя з Довгим приготувалися стріляти зі своїх пістолів, то Иванчік уже свого коня вивів на вулицю, сів на нього. |
А в тих жерепах, то всєкі зіля були, а так пахли, шо обом їм аж завороть ставала в голові. | А в тих жерепах усяке зілля було, а так пахло, що обом їм аж голова обертом ішла. |
Єк ластівка, шебетала вна коло йиго вух словами. | Як ластівка, щебетала вона коло його вух. |
Тай така велика джюрджя рогової худоби, шо то майже лиш їх худоби було вже за пив мішєня, а на то їх було лиш три ґазди. | І таке стадо рогатої худоби, що його вистачило б на пів полонини — і це лише від трьох ґазд. |
Иванчік мовчки дививси на тоту ничісту силу, єк уна конала в тій ґалі, попеліючі разом з нев. | Иванчік мовчки дивився на ту нечисту силу, як вона конала в тім гадді, попеліючи разом із ним. |
У школі, бувало, єк він лиш шош трошки пробував дітві показувати сулом на таблици азбуку, то дітва такий галас зводила, шо аж годі було вуха заткати. | У школі, бувало, як він лиш щось трошки пробував дітві показувати указкою на таблиці азбуку, то дітва такий галас зчиняла, що аж годі було вуха заткати. |
Уже дідив син Лесьо хотів робити нираз и по заході сонця, але дідо на то ни зизволєв: «Доків я жию, то вара робити на моїм ґаздівстві по заході сонця. | Уже дідів син Лесьо хотів робити не раз і після заходу сонця, але дідо цього не дозволяв: «Доки я живий, не будете робити на моїм ґаздівстві по заході сонця. |
А єк перепросив Иванчіка, то Иванчік єк обтер йиго косу тим своїм платком з рементини, шо утерав и свою косу, то й Обарінчукова коса знов стала добра, навіть шє ліпшя, єк була перед тим, бо єк тєв нев у траву Обарінчук, стаючі знов на свою ручку за Иванчіком, то аж си викрутив за нев, так легонько поплила в траві. | А коли перепросив Иванчіка, то Иванчік обтер його косу тим своїм шматком рементини, яким утирав і свою косу, то й Обарінчукова коса знов стала добра, навіть ще ліпша, ніж була, бо коли тяв нею траву Обарінчук, стаючи знов на свою ручку за Иванчіком, то аж викрутився за нею — так легенько поплила в траві. |
Нидалеко хати, на Ріжи, сидів зо мнов на горбку дідо Иванчік. | Неподалік хати, на Ріжі, сидів зі мною на горбку дідо Иванчік. |
За писаним ботеєм овец гнали мішінє, обертаючі на плай джурджу рогової худоби. | За писаним ботеєм овець гнали, завертаючи на плай, стадо рогатої худоби. |
Приказували, шо лісна найбірше си ловит тих людий, шо сами на самоті куріют по стаях на полонинах та бутинами в колибах, або нисмілих дурнєків, таких, шо мают охіть на чілідину, але її зачепити ни мают видваги, тай тих людий, шо ни мают доброго житя из своїми жінками. | Приказували, що лісна найбільше ловиться тих людей, які на самоті живуть у стаях на полонинах і в колибах на лісозаготівлі, або несміливих дурників, таких, що мають охоту до жінки, але її зачепити не мають відваги, та й тих чоловіків, що не мають доброго життя зі своїми жінками. |
Тай будь-котрий чоловік би був туда ни поваживси пити, лиш йшов тот, шо знав у тоти жерепи входи. | Та й перша-ліпша людина туди не зважилася б піти, лиш той, хто знав у ті жерепи входи. |
Ой ні, ни так, сараку, бо ти шє сеї ночі попамнєтаєш, шо то значіт головного скрипичника покабзувати, за ніц помати», — йиго стара пожовкла твар зайграла мстливов усмішков, а очі засвітилиси йиму на Ґавиця, єк голодному вовкови на вівцу, тай скорим ходом пишов надвір. | Ой ні, не так, сараку, бо ти ще цієї ночі попам’ятаєш, що то значить головного скрипаля принизити, за ніщо мати», — його старе пожовкле обличчя заграло мстивою посмішкою, а очі засвітилися на Ґавиця, як у голодного вовка на вівцю, та й швидким кроком пішов він надвір. |
Ледви, з гирьков бідов зачюв я з тої примівки кілька слів. | Ледве з гіркою бідою зачув я з тої примівки кілька слів. |
Глипнув на Буковину, тай йиго жєль минув, бо в нім обизваласи пізма на Дарадуду: «Шо вере Дарадуді рекли пустенники, єк си відсив вернули?. | Глянув на Буковину, та й його жаль минув, бо в нім обізвався гнів на Дарадуду: «Цікаво, що Дарадуді рекли пустенники, коли звідси вернулися?. |
Завсідне фанте баба сховала, аби ни заважєло. | Завсідний одяг баба сховала, щоб не заважав. |
З темного неба єсно світили зерниці, здрібна покліпуючі тай поморгуючі кріз маленькі виконця на Иванчіка, ніби дайкалиси д’нему в хату нагрітиси. | З темного неба ясно світили зірниці, здрібна покліпуючи крізь маленькі віконця на Иванчіка, ніби просилися до нього в хату погрітися. |
А Калавуря був поганий чьоловік. | А Калавуря був поганий чоловік. |
Водно лиш джвіндит. | Завше лиш базікає. |
Молодшя чєлідь, шо дес и ни чюжя була з Дмитрушем, маючі гадку ишє дес бути з ним покрадома перед йиго жінков сам на сам у воросі на любій бесіді, аж на лавиці лізла таі на піч дерласи, аби лиш добре видіти книгиню, єка вна гей за файна. | Молодші жінки, що десь і не чужі були з Дмитрушем, маючи гадку ще десь бути з ним крадькома від його жінки віч-на-віч у жартівливій та любій бесіді, аж на лави лізли й на піч дерлися, аби лиш добре роздивитися княгиню, чи аж така вона файна. |
По йкімос чєсі Гердлічка приймив собі нібито на пидикала бідненького молодєчка из Стебних Юрія Павличука, шо усі йиго звали Юрішком, а витак, єк він си май убрав у пірє, то призвали йиго Юріштаном. | Та невдовзі Гердлічка взяв собі нібито на служку бідненького молодика зі Стебних Юрія Павличука, що всі його звали Юришком, а відтак, коли він уже вбрався в пір’я, прозвали Юриштаном. |
Хмарочки на небі ни було видко. | Ані хмарочки на небі не було видко. |
Вуйко похмуривси за цу бесіду на діда. | Вуйко насупився через цю бесіду на діда. |
А у хаті, то ни знав з устиду, шо й говорити, так си усі, цілов хатов, з мене смієли. | А в хаті — то не знав з устиду, що й говорити, — так усі з мене сміялися. |
А єк прийшов трохє до себе, то запитавси: «А на це нима ліку?». | А коли прийшов трохи до тями, то запитав: «А на це нема ліку?». |
Він уже сміючіси дививси на тот вітер тай, згорда покепковуючі, промов’єв до ничістої сили, шо из злости гуляла в тим вітру: «Тепер жениси, хоть и розсєдьси, ни мав бес моци та путері! Жениси сам из собов тай из тими, шо тє суда наслали, а до мене ти вже ни маєш ні діла, ні права. | Він, уже сміючись, дивився на той вітер та й, згорда покепковуючи, промовляв до нечистої сили, що зі злості гуляла в тім вітрі: «Тепер женися, хоч і розсядься, не мав би сили й спромоги! Женися сам із собою та й із тими, що тебе сюди наслали, а до мене ти вже не маєш ні діла, ні права. |
В росах барвистих, пахучих чічок, та в росах цілюшших, гоючих, лісничєх зіль. | У росах барвистих пахучих чічок і в росах цілющого, гоячого лісового зілля. |
Пек тобі вид мене. | Пек тобі від мене. |
Ни опусти нас грішних, а зійди знов до нас из свойов ласков и силов великов. | Не опусти нас, грішних, а зійди знов до нас зі своєю ласкою і силою великою. |
Позгоді вдівивси, шо тим мостом на вогнєній бричці, запрєженій вогнєними кіньми, їхали прудче вітрів два пустенники з вогнєними мечами в руках. | Відтак роздивився, що тим мостом на вогняній бричці, запряженій вогняними кіньми, їхали швидше від вітрів два пустенники з вогняними мечами в руках. |
Сів повех тертіли на коня, закурив смачьно люльку тай рушив в добрий чєс з худибков в полонину — на міру вивці доїти. | Сів поверх вантажу на коня, закурив смачно люльку та й рушив у добрий час із худібкою в полонину — на міру овець доїти. |
Про людске око вдав, шо цулуєт, але ни поцулував, подав борше далі, бо здавалоси йиму, шо він йиго аж парив у руку. | Про людське око вдав, що цілує, але не поцілував, подав швидше далі, бо здавалося йому, що хрест аж обпікав руку. |
А він то умів тай любив робити. | А він то умів та й любив робити. |
А у четвер рано сходилиси вже на весілє тай на вирєду книзеви решта гостий. | А в четвер рано сходилися вже на весілля та й на виряду князеві решта гостей. |
Тай на Олексієвих подах все затихло, а в хаті, коло Олексієвого тіла, видбувалоси посижінє; бо на голос тримбіт, шо аж дві 'їх у подавки наоперед Олексієвої ґражди, сумно играючі умерскої игри, сповішшєли горам про смерть великого мальфара, сходилиси з восковими свічками в руках люде Олексієви на посіжіннє. | Та й на Олексієвих горищах усе затихло, а в хаті, коло Олексієвого тіла, відбувалося посіжіння, бо на голос трембіт, що аж дві їх наперед Олексієвої ґражди, сумно граючи, сповіщали горам про смерть великого мольфара, сходилися з восковими свічками в руках люди Олексієві на посіжіння. |
— «Най терп’єт обоє, єк ни вміли нас так любити, аби ми були ни шукали инчих, окрім них». | — Най терплять обоє, якщо не вміли нас так любити, аби ми не шукали інших, окрім них». |
Побожно здував з голови та з твари йиго ружу навхрест, зхукуючі та спльовуючі до трох раз: «Хутфі, ху-тфі, ху-тфі», — за кождим разом твердо примов’єючі: «Вид Бога-Сонця тобі вік, А вид мене зкопит скорий лік!». | Побожно здував із голови і з обличчя його ружу навхрест, схукуючи та спльовуючи тричі: «Ху-тфі, ху-тфі, ху-тфі», за кожним разом твердо примовляючи: Від Бога-Сонця тобі вік, А від мене скопит скорий лік!. |
Дідикови з-за стола на того великана, то так світилиси очі, єк котови на миш. | Дідикові з-за стола на того велетня так світилися очі, як котові на мишу. |
По хвили Дарадуда вернувси в хату. | По хвилі Дарадуда вернувся в хату. |
А чотири братє церковні високо над головов несли здоймлену на руках Плашшєницу. | А чотири брати церковні високо над головами несли підняту на руках плащаницю. |
Умовк, бо шош си завагував, так єкби вагувавси над тим, ци сказати то Ботикови, шо гадав, ци ні. | Замовк, немов вагався, чи сказати ще дещо Ботикові, чи ні. |
Прошу тє, праведне Сонечько, май над цев твойов росицев свої вішти. | Прошу тебе, праведне Сонечко, май над цією твоєю росицею свої віжки. |
Але борше клинет та вадитси зо мнов. | Але одразу кляне та свариться зі мною. |
А Луцьо йиго вимотав від старого головского війта Доникового Гриця. | А Луцьо його видурив у старого головського війта Доникового Гриця. |
Тогди уся худоба фалит або клинет ґазд за їх держєву. | Тоді вся худоба хвалить або кляне ґазд за те, як ті її доглядають. |
Мо-о таже він хочєт нам такого дорогого чоловіка, єк Олексій був у нас, по йиго смерти споблічіти?. | Мо-о, таж він хоче нам такого дорогого чоловіка, як Олексій був у нас, по його смерті зганьбити?. |
Та я си ни дивую, шо ти це ни знав, бо нима такого чловіка на світі, аби міг сказати, шо він то все знаєт, шо знают всі люде разом на світі. | Та я не дивуюся, що ти цього не знав, бо нема такого чоловіка на світі, аби міг сказати, що він то все знає, що знають усі люди разом на світі. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.