target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
А в праву руку затулили йиму навіки ту свічку, шо засвітив йиму до смерти йиго вірний побратим Савин Микулай, аби на тім світі вна йиму світила у вічність.
А в праву руку затулили йому навіки ту свічку, яку засвітив йому до смерті його вірний побратим Савин Миколай, аби на тім світі вона йому світила у вічність.
В Дарадуди в хаті нікого бірше ни було, лиш Иванчік, Дарадуда та Дарадудиха, бо всіх людий Дарадуда вигнав з хати, аби ни чули, єк він мет Иванчікови примов’єти.
У Дарадуди в хаті нікого більше не було, лиш Иванчік, Дарадуда й Дарадудиха, бо всіх людей Дарадуда вигнав із хати, аби не чули, як він буде Иванчікові примовляти.
А тоти депутати, шо мали злі полонини — худі, псюрковаті, нимолочні, а йик шє мали нидобрих ватагив та низдалих пастирів на них — то вни самі мусили ходити по ґаздах, коло хат, тай усілєко мусіли гулити мішєників з худобов на літованє у тоти свої полонини, аби вни через літо ни гаверлували порожні, без худоби, бо й оде...
А ті депутати, що мали гірші полонини — худі, псюрковаті, немолочні, а ще й недобрих ватагів і нездалих пастирів, — то вони самі мусили ходити по ґаздах, коло хат, та й усіляко заманювати господарів із худобою на літування в ті свої полонини, аби вони ціле літо не стояли порожні, без худоби, бо жоден господар не хотів ...
Я це добре памнєтаю, бо уни обоє винесли мині по колачікови дваґрейцеровому пригісного з міста.
Я це добре пам’ятаю, бо вони обоє винесли мені по калачикові двоґрейцеровому пригісного з міста.
Єк медвідь, роз’юшений вид мерші, прожогом штрик ид бабі.
Як ведмідь, роз’юшений від падла, прожогом скочив до баби.
Але він до того тумана нічьо ни обзивавси, тай тот туман делінь йиму изчєз из дороги.
Але він до того туману не обзивався, то невдовзі туман йому й щез із дороги.
У тій керници Золотий золотар З золотов золотарихов Стаєт до золотого вінчєня.
У тій криниці Золотий золотар З золотою золотарихою Стає до золотого вінчання.
«Миром й у мене, дєкувати Праведному, тай днинці свєтій, запашній», — говорив прибитачко до них Иванчік.
«Миром і в мене, дякувати Праведному та й днинці святій, запашній», — говорив чемно до них Иванчік.
Тай уважєй там мині добре на ватерку, аби ни вигас вічний вогонь, бо я лиш тебе на це держу тай годую, та вбераю ціле твоє життє, аби ти впорєдку дозерав мині ватерку у ватрєнику».
І вважай там мені добре на ватерку, аби не згаснув вічний вогонь, бо я лиш тебе на це тримаю, годую і вбираю ціле твоє життя, аби ти добре доглядав мені ватерку у ватернику».
А боєре, виводічі книзя з-за стола вже надвір, то співали весілної, шо: «Лежє-є-ли-и-и берви бервінко-о-ові-ї-ї-ї, А злотне пірєчко стіни гне-е-ет…» Книзь уважно переступав разом з боєрами вовнєними ліжниками застелений хатний и хоромнєний поріг, а чєлідь пошепки йиму в вухо напоминала йиго, аби, ни дай то Боже, ни гли...
А бояри, виводячи князя з-за стола вже надвір, співали весільної: Лежа-а-ли-и-и берви бервінко-о-ові-ї-і-і, А злотне пір’ячко стіни гне-е-е… Князь уважно переступав разом із боярами вовняними ліжниками застелений хатній і хоромний поріг, а жінки пошепки йому у вухо напоминали, аби, не дай-то Боже, не глянув тоді на чел...
Єк роз’юшена медведиця, сануласи д’нему из замітавков у руках тай ирвала нев йиго, куди лиш засєгла.
Як роз’юшена ведмедиця, сунула на нього з віником у руках і била його, куди лиш діставала.
Лиш оден Бог, праведне Сонечко, ніколи нікому би си ни зуритило, бо вно вічне».
Лиш один Бог — праведне Сонечко — ніколи нікому б не набридло, бо воно вічне».
Тай тимунь Федько, йик си схопив з земні, то до Марічьки й ни слова ни писнув, ничьо їй ни сказав, лиш осовито скочів знов д’Йванчікови: «Ива-а-а!.
Та й тому Федько, схопившись із землі, до Марічки й ні слова не писнув, нічого їй не сказав, лиш люто скочив знов до Иванчіка: «Ива-а-а!.
Напровсєке, то держєв у руці напоготові засвічену свічку Олексієви до смерти, аби, борони Боже, ни умер без свічки, єк жид.
Про всяк випадок тримав у руці напоготові засвічену свічку Олексієві до смерті, аби, борони Боже, не вмер без свічки, як єврей.
Так світили, шо здавалоси, шо у хмарах таки пожєр имивси.
Так світили, що здавалося, ніби у хмарах пожежа.
Навіть мало шо з ким тої днини говорив.
Навіть мало тої днини говорив.
О ґаздівський рід, бо хотів, аби йиго нивістка ни була ні злодій, ні війгра, лиш добра й порєдна ґаздиня.
Про ґаздівський рід, бо хоче, щоб його невістка не була ні зі злодіїв, ні з легковажних людей, лиш добра й порядна ґаздиня.
Шумеїха єк учюла, шо їй син є пид шопов, то мало шо ни обимліла з радости, але д’синови ни сміла пити, доків їсти ни зварила опришкам, бо такий приказ дав їх ватажко.
Шумеїха, почувши, що її син під шопою, мало що не обімліла з радості, але до сина не сміла піти, доки їсти не зварила опришкам, бо такий наказ дав їхній ватажко.
Ни розсідайси таке!.
Не розсідайся!.
Робив кушки, кісєта.
Робив кушки, кісся.
Таке й моє, шо відев буду мусіти си боронити, тай то так, єк умію тай розумію.
Таке й моє, що, певно, буду мусити боронитися, та й то так, як умію й розумію.
А руки, то так були ув’єли, шо кріс сам упав з них на земню.
А руки так зів’яли, що кріс сам упав із них на землю.
Вуйна уважно наслухала так, шо аж голов вид зголов’я пидоймила.
Вуйна уважно наслухала так, що аж голову з постелі підняла.
Цікавий був чьоловік.
Цікавий то був чоловік.
Одни одних розгетькували.
Одні одних розгетькували.
Обійшли з Плашшіницев наокола церкву, тай єк на чілідинским ґанку попик зачєв си просити в церкву, то Иванчік став на цвинтари з боку церковного ґанку тай дівивси, єк піп просивси в церкву.
Обійшли з плащаницею довкола церкву, та й коли на жіночому ґанку попик почав проситися в церкву, то Иванчік став на цвинтарі з боку церковного ґанку та й дивився на це.
«А ти, пустий паламантирю, ніби ни знаєш видколи?» — вивіривси Иванчік, збиваючі мижи очіма ґудз.
«А ти, пустий баламуте, ніби не знаєш відколи? — визвірився Иванчік, суплячись.
Шє дивив би си був з молодєком у груди ловити, єк би був ни спороватий.
Ще б із молодими позмагався, якби не дихавиця.
Шкиндя з Довгим, єк уздріли Иванчіка з кресом на плечох, то видразу оба стали на Паліївскій Кичірі пид хєхлатого бука тай ждали спокійно на свого супутника.
Шкиндя з Довгим, побачивши Иванчіка з крісом на плечах, відразу обидва стали на Паліївській кичері під чубатим буком і спокійно на нього чекали.
То й найбіднійшя каланниця зможет коровку визимувати помижи люде їх сінцем.
То й найбідніша жінка зможе корівку визимувати помежи людей їхнім сінцем.
Бо хоть виглєдав він по убраню на простєничка, то по натурі був він страшно подуфалий чьоловік.
Бо хоч із вигляду він скидався на простачка, та з натури був страшно гордий чоловік.
Постріли з него вигонити, рубати, У плияве море на дно видсилати».
Постріли з нього вигонити, рубати, У плияве море на дно відсилати».
На Олексіїв похорон, то піп за жадні гроші ни хотів пити.
На Олексіїв похорон піп за жодні гроші не хотів піти.
Уна сконала аж дев’єтого дня, єк добив Олексій дев’єтий ківок на ню, й то у саме серце.
Вона сконала аж дев’ятого дня, коли добив Олексій дев’ятий ківок на неї, і то у саме серце.
Виходит на стоїшшє, а то лиш синске убране висит на сосі, а сина нима.
Виходить на стійбище, а то лиш синове убрання висить на сосі, а сина немає.
«Но, но, та шє си питаєш єк би назбитки?» — здивувавси Довгий таким питанєм.
«Но, но, ти ще питаєш, немов жартуєш? — здивувався Довгий.
А йик зайграв у тримбіту, то сів на коня, закурив люльку на тировоним кривим чюбуці з маєтними рептєзками тай, згорда покликаючі на вивці «фітті-тва-а-а бррр!» та на товар «пшка-а-а-нє-нє-є-є», рушив сміло з худобами на полонину.
А загравши на трембіті, сів на коня, закурив люльку на терновім кривім чубуку з маєтними ретязками та й, згорда покрикаючи на овець «фітті-тва-а-а бр-р-р!» та на товар «пшка-а-а-нє-нє-е-е», рушив сміло з худобою на полонину.
«Ану най лиш спробуєт зачепити! То — ади!» — гордовито потрєс у руці бартков Федько Иванчікови оперед носа, грозічі, шо нев би видразу поломив ребра жіночому любасови, єк би шош було ни по йиго.
«Ану хай лиш спробує зачепити! То — ади!» — гордовито потряс у руці барткою Федько Иванчікові перед носом, грозячи, що нею би відразу поламав ребра жінчиному коханцеві, якби щось було не по його.
Він увечєр йшов до Кутів, там робив вночі порєдки на мандатарії — замітав, палив у грубах, а наколи зорі, то заберав пошту до устєріцкого мандатора, тай, шо нога затєкала, махав горі.
Він увечері йшов до Кутів, там уночі прибирав на мандаторії — замітав, напалював печі, — а щойно зоріло, забирав пошту до устеріцького мандатора та й швидко вертався в гори.
Опришки, п’єні, лоском спали у хаті так твердо, шо нічьо ни чюли, шо си з ними дієт.
Опришки, п’яні, лоском спали в хаті так твердо, що нічого не чули, що з ними діється.
А за ним старший вивчєрь з пістолєтом за ременем.
А за ним старший вівчар із пістолем за ременем.
«Але най кажет, шо хочєт, а я до него мушу дійти», — твердив сам себе тай йшов далі в Плоску.
«Але нехай каже, що хоче, а я до нього мушу дійти», — твердив сам собі та й ішов далі в Плоску.
«А чьорт йиго знаєт.
«А чорт його знає.
Добре знала ним укладати: «Упала би на тє біда, єк нічь на хати», — клєла діда.
Добре знала ним укладати: «Упала би на тебе біда, як ніч на хати», — кляла діда.
За ним ніхто ни банував, навіть и кутюга ни кавкнула, бо всі були раді, шо нарешті їм изчєзла біда з голови.
За ним ніхто не банував, навіть собака не кавкнув, бо всі були раді, що нарешті їм щезла біда з голови.
Нитрохє наївси чужего молока», — сердито воркнув ватаг Карпа боднареви, тай, кліпаючі нишком на Иванчіка, гордо сказав: — «Але, нарешті, найшлиси такі люде, шо збавили й йиго навіки».
Анітрохи не наївся чужого молока, — сердито воркнув ватаг Карпа боднареві та й, моргнувши нишком на Иванчіка, гордо сказав: — Але нарешті знайшлися такі люди, що попсували і його навіки».
Серце радувалоси близким и делеким кичирам, шо понад ними возилиси хмари так, шо аж чюхалиси в ні.
Серце раділо близьким і далеким кичерам, понад якими терлися хмари так, що аж чухалися об них.
Йиму си ни розходило о красу, але о добре плечє.
Йому йдеться не про красу, а про добре плече.
Тай то правда, бо вже собов у церкві чоловік ни витераєт церковні кути вид спузий.
Та й то правда, бо вже собою в церкві чоловік не витирає кути від спуз.
По вечєри перший устав вид стола дідо.
По вечері першим устав із-за стола дідо.
А матера чєлідь оправдуваласи тай поправ’єла молодших: «Ни кортіло мнє курварити, курваречков бути, Лиш кортіло погуляти тай файно побути».
А зрілі жінки виправдовувалися й поправляли молодших: Не кортіло мнє курварити, курваречков бути, Лиш кортіло погуляти та й файно побути.
Ци єс з бешиґов?.
Чи єс з бешиґов?.
Але сто раз було пуднійше в них тому, кого в ні замкли сидіти, бо в тих катушях вічно мучів тай катував людий поганий на сумлінє тай на вид Юріштан.
Але стократно страшніше було тому, кого в ній замкнули, бо там вічно мучив і катував людей злий Юриштан.
Буде проклєтий з-за житя Сонцем.
Буде проклятий за життя Сонцем.
Єк лучєлиси богацкі роди, рівні, шо годі їх було поклясувати, котрі з них богатші, то клали їх за стів полудь віку й за це ніхто ни сердивси, хоть сідав їсти й у глухім кінци стола, бо такий звич був.
Якщо траплялися багацькі роди, рівні, що годі їх було покласувати, котрі з них багатші, то клали їх за стіл згідно з віком, і за це ніхто не сердився, хоч сідав їсти й у глухім кінці стола, бо такий звичай був.
А єк би були ни тоти письма, то він був би ніколи в церкві й словечком ни кавкнув про нієкі чінки та мальфарів, бо й він сам вірив так само в мальфи й мальфарів, єк и всі гуцули.
А якби не ті листи, то він був би ніколи в церкві й словечком не обмовився про жодні чінки та мольфарів, бо й він сам вірив у мальфи й мольфарів, як і всі гуцули.
Лесьо серед ночі хапнув її на коня тай поніс у Грамітний, аби старий ни упав у біду через проклєть.
Лесьо серед ночі хапнув її на коня та й поніс у Грамітний, аби старий не впав у біду через прокляття.
Єк за добре котра вгудувала зрізні свині тої зими, бо по солонині пизнати, єка то за приєзна в дому ґаздиня.
Як добре вигодувала свині тої зими, бо по солонині видно, чи путня в домі ґаздиня.
Тай бисагами з пасков бив кожду корову, примов’єючі: «Абес так, миленька, ні оден рік ни переходили в ківненю, єк ни переходит ні оден рік Великдень».
Та й бесагами з паскою бив кожну корову, примовляючи: «Аби так, миленька, жодного року не проминала в кі́вненю, як жодного року не проминає Великдень».
Данец відразу став, а Ґавиць лиш си за голов имив, бо до того чєсу шє ніхто йиму в скрипці ни рвав струни, хіба він другим, бо він хоть молодий був, а вже знав струни рвати другим музикантам.
Танець відразу став, а Ґавиць лиш за голову схопився, бо досі ще ніхто йому на скрипці не рвав струни, лише він комусь, бо хоч і молодий був, а вже знав, як струни рвати іншим музикам.
«О! Єк пила трацка ріжет: ш-ш-ш.
«О! Як пила трацька ріже: ш-ш-ш.
Раз си оберну тай си ни зверну — бо пиду далі.
Раз ся оберну та й ся не зверну — бо піду далі.
А він вже ни питав, шо вна дієла за коменом, бо цілий потунув у своїй примівці, шо пошепки вже примов’єв її тому чоловікови до голови.
А він уже не питав, що вона діяла за комином, бо увесь потонув у своїй примівці, що пошепки вже примовляв її тому чоловікові до голови.
Тай дав їсти її з свіжов сербавков пастирям, приквап’єючі на ні, аби борзо сербали сербанки, бо чєс уже було доїти вівці на міру.
Та й дав їсти її зі свіжою сербавкою пастухам, кваплячи їх, аби швидко їли, бо час уже було доїти овець на міру.
З нев, то страшно добре йшла звір на засідку, тай ніколи ни схєбив у стріліню.
Із нею дуже добре йшов звір у засідку, й Иванчік завжди стріляв влучно.
Хатні двері були обзамикані.
Хатні двері були замкнені.
Так играти у флоєру вмів у нас лиш дідо Иванчік, а бірше ніхто.
Так грати на флоярі вмів у нас лиш дідо Иванчік, а більше ніхто.
На Видохрестний Свєтий вечєр досвіта, наколи зорі, наробила баба воскових хрестиків на водицу.
На Водохресний Святий вечір удосвіта, щойно зазоріло, наробила баба воскових хрестиків на водицю.
Ачюй!.
А чуй!.
«Бізівно, шо то їх робота, Біг би їх тєжко побив, єк погано мнє збавили», — заклєв Иванчік.
«Певно, що то їхня робота, Біг би їх тяжко побив, як погано мене збавили», — закляв Иванчік.
Чім ближилоси до Благовішшіня, тим бирше дідо поговирковував про весну та про ворожки, шо до неї липли.
Що ближче до Благовіщення, то більше дідо виговорював про весну та про ворожки, що до неї липли.
Гет хату кужелями задиміли так дуже, шо аж баба з вуйнов над сим до звадки ставала.
Геть хату кужелями задиміли, аж баба вуйні за те докоряла.
Прийдет наслане, й то нисамовите.
Прийде наслане, і то несамовите.
Лиш погрозивси, шо за це плінцанє йиму в’очі мижи людьми він си з нев порахуєт у хаті сам на сам.
Лиш погрозив, що за це цвиркання йому в очі межи людьми він із нею порахується вдома віч-на-віч.
Ой ні! Шє з тижник ти, угиднаку, погараздуєш у мене на весілю, а аж витак озмешси, красото, до роботи дома.
Ой ні! Ще з тиждень ти, угіднаку, погараздуєш у мене на весіллі, й аж відтак візьмешся, красото, до роботи дома.
— «Ти знаєш, де тут сидит Олексій?».
— Ти знаєш, де тут живе Олексій?».
Ни мали коли шо довго гадати вирмене зострахє, лиш усі разом из своїми шкіреними бисагами набилиси, єк коти, пид піч, шо була в хаті на пидку, тай так там сиділи ціхо, шо майже й ни дихали.
Не мали коли довго гадати вірмени зо страху, лиш усі разом зі своїми шкіряними бесагами набились, як коти, під комин, що вів із хати на горище, та й так там сиділи тихо, що майже й не дихали.
Ни жениси тай ни гуляй таке, бо ніхто си тє вже ни напудив!.
Не женися та й не гуляй, бо ніхто тебе вже не боїться!.
Приєзно дівиласи, ци ни зарубана йкими гріхами дорога нашим молитвам до Божего трону Сонця.
Приязно дивилася, чи не зарубана якими гріхами дорога нашим молитвам до Божого трону Сонця.
Але шо він був дуже хєтрий чоловік, то умів си пидхліб’єти ватажкови, тай тимунь ватажко йиго любив тай зробив пидватажком.
Але що він був дуже хитрий чоловік, то вмів піддобритися до ватажка, і ватажко його любив та й зробив своїм заступником.
Уни кепкувалиси з тої співанки тай з бідничії, єк уна її на тім весілю їм співала кутами.
Вони кепкували з тої співанки та й із бідарів, як вони її на тім весіллі їм співали по кутках.
А єк ми її ни зачєпаємо, то нам ретенно нима баю вид неї.
А якщо ми її не зачіпаємо, то нам немає від неї жодної шкоди.
То залежєло вид того, єк де було йиму треба: ци потиснути, ци попустити словом в тій примівці.
Це залежало від того, як де було йому треба: чи потиснути, чи попустити словом у тій примівці.
То старовіки обзивалиси з дідової флоєри.
То старовіки обзивалися з дідової флояри.
Уна гезде, тимунь питаюси вас обох з ґаздинев, ци позволєєте, аби цес молодий стрілец узєв собі цу куницу?».
Вона ось, тому питаюся вас обох із ґаздинею, чи дозволяєте, аби цей молодий стрілець узяв собі цю куницю?».
Дарадуда пишов вид викна д’полицям, взєв кубку з полиці, зачєр пид лавицев з горшка повну кубку горівки, перевареної з медом, тай одним махом її випив.
Дарадуда пішов від вікна до полиць, узяв келих із полиці, зачерпнув під лавицею з горщика повен келих горілки, перевареної з медом, та й одним махом її випив.
З иковс чємно привитавси.
З якоюсь чемно привітався.
Ховавси в темні ліси, аби людске око ни вілділо, шо він там мет дієти.
Ховався в темні ліси, аби людське око не виділо, що він там буде діяти.
Вид того чєсу, шо повісив Гердлічка Штолу, то з гонору аж на хмари кланцав, таки гет виливав воду из берегів.
Коли повісив Гердлічка Штолу, то з гонору аж на хмари кланцав, таки геть виливав воду з берегів.
Поважно задумавси над чімос великим, усміхнувси гірко тай сказав завзєто: «…Біда бери, але зараз Шкиндя з Довгим лиш за вилиці имутси, єк жєбівце зачнут и їм навкірки буркати з своїх пістолет», — тай у тот раз так, єкби шош було йиго понесло, побіг просто д’жєбівцем, ні на шо ни уважєючі тай нічім ни трабуючі.
Поважно задумався над чимось великим, усміхнувся гірко та й сказав завзято: «…Біда бери, але зараз Шкиндя з Довгим лиш за вилиці схопляться, коли жаб’ївці почнуть їм наперекір буркати зі своїх пістолів», — і так, немов щось його понесло, побіг просто до жаб’ївців, ні на що не зважаючи і нічим не переймаючись.
Хоть ни умів данцувати, то лиш пидбрикував, тай голосно ладокав співанок, а усі, хто мене видів данцуючі, фалив, шо з мене виберетси добрий данцивник и співак.
Хоч не вмів танцювати, лиш підбрикував та й голосно виспівував, а всі, хто мене бачив у танці, хвалили, що з мене вийде добрий танцівник і співак.
Хоть й субота є чілідинов, але уна ни сердитси, єк у ню чєлідь робит.
Хоч субота і є жіночою, але вона не сердиться, якщо жінки цього дня працюють.
Війт, уже п’єний, єк штуб, обчєпав позашию руками Джюнду, цулуючі слинавими губами, виревкуючі на всу хату ні суда, ні туда, приспівував: «Ой ни пиймо горівочку, бо горівка дурна, З-за горівки закупили жиди в людий грунта».
Війт, уже п’яний, як штуб, обхопив поза шию руками Джюнду, цілуючи слинявими губами, недоладно вирявкуючи на всю хату, приспівував: Ой не пиймо горілочку, бо горілка дурна, З-за горілки закупили євреї в нас ґрунта.
Тай боюси, шо молодєки мут си на мнє сердити», — говорив згорда Иванчік, — «бо ади, єк си зависливо див’єт, шо ти їм, молодим, дала лиш по одній писанці, а мині, старому — та дві».
Та й боюся, що молоді будуть на мене сердитися, — говорив згорда Иванчік, — бо бач, як заздрісно дивляться, що ти їм, молодим, дала лиш по одній писанці, а мені, старому, дві».
Хоть єк було устидно мандаторови, то мусів сам пити до катушя перепрошувати Олексія за знивагу, бо мандаториха через корови ни давала йиму виддиху.
Хоч як було соромно мандаторові, та мусив сам піти до в’язниці перепрошувати Олексія за зневагу, бо мандаториха через корів не давала йому віддиху.
Данцувала та, перескакуючі почерез вогонь, радуваласи перемозі тепла над студіньов.
Танцювала та, перестрибуючи через вогонь, раділа перемозі тепла над холодом.
Будь здоров!».
Будь здоров!».
А однако йиму ишє тєжше стало на души, єк було перед тим, бо прийшло йиму на гадку, шо низабавком прийдет и на него та сама джерга.
Однак йому ще тяжче стало на душі, ніж було перед тим, бо прийшло йому на гадку, що незабаром прийде й на нього та сама черга.
На мою гадку, то лиш шкода пусто працу розносити тобі коло наших примівників.
На мою гадку, то лиш шкода даремно працю розносити тобі коло наших примівників.
Днинко свєта запашна, видверніт вид нас ничісту силу», — говорив він шопотом.
Днинко свята, запашна, відверніть від нас нечисту силу”, — говорив він шепотом.