Split (1)

train · 9.85k rows

target stringlengths 3 926	source stringlengths 3 923
«Бо вид Великодного понедівника, єк ти си бив з Федьком надо мнов, то ти кождої майже ночі мині снишси, тай тимунь я знаю, шо ти любиш мене тай гадаєш про мене.	«Бо від Великоднього понеділка, коли ти бився з Федьком через мене, ти кожної майже ночі мені снишся, та й тому я знаю, що ти любиш мене і гадаєш про мене.
А відтак, то видразу пускав він її д’собі в хату, хоть би си єк був завзєто вид неї зарік тай хотів си протів неї поставити.	А відтак уже відразу пускав він її до хати, хоч би як завзято зарікався й хотів її позбутися.
На Уласія дідо нічьо ни позволєв робити, бо казав, шо то дуже пригінчьливе свєто.	На Уласія дідо нічого не дозволяв робити, бо казав, що то дуже примхливе свято.
Бо він викупив собі її від Ботика, даючі за ню її рідним братям викуп: вісім мосєжних барток и восмеро шє опришківских дорогих пістолет, гонорово жированих, из срібними каптурами.	Бо він викупив собі її від Ботика, даючи за неї її рідним братам викуп: вісім мосяжних барток і вісім ще опришківських дорогих пістолів, гонорово жированих, зі срібними каптурами.
Обі музиці виступили наперед весіля й пропою, й перед усим народом, стоїчі напротів себе, мірувалиси, ни уважєючі ні на шо, лиш на то, котра довше тай крашше буде йграти до данців тай співанок гостям так, аби то си всім удало: й пропійцем, и весільникам, бо та музика, шо ветила, то й перемогала в игрі.	Обидва гурти музик виступили наперед весілля й пропою і перед усім народом, стоячи одні навпроти одних, змагалися, незважаючи ні на що, лиш на те, хто довше й краще гратиме до танців і співанок гостям так, аби то всім подобалося — і пропійцям, і весільникам, бо та музика, що вела, й перемагала в грі.
Книзь, убраний до вінчєня — в білу ґуґлю, засів за стів на задній лавици, пид образами, разом з своїми дружбами тай матками, а наокола стола посідали тоти гості, шо ишли з ним до вінчєня, тай у боєрах за книгинев.	Князь, убраний до вінчання в білу ґуґлю, засів за стіл на задній лаві, під образами, разом зі своїми дружбами й матками, а довкола стола посідали ті гості, що йшли з ним до вінчання та й у боярах по княгиню.
Тай любив її й за тото, шо вна була дуже шєслива до стрілецтва, бо з нев на єку звір погадав, така війшла на него.	Та ще й за те любив її, що вона була дуже щаслива до стрілецтва, бо з нею на якого звіра погадав, такого і вполював.
Чєсом світло из зелізного каганця, миготєчі, пидростало д’горі, отєк би хотіло вирости до самої стелі.	Іноді світло із залізного каганця миготіло, тягнулося вгору, немов хотіло вирости аж до стелі.
Дружби принесли двоє кадрових деревців — одно книзеви вберати, а друге молодій понести на Жєб’є.	Дружби принесли двоє кедрових деревець: одне князеві прикрашати, а друге молодій понести в Жаб’є.
Бокував від людий.	Бокував від людей.
Хоть мет шє трошки дути студений вітер у березни, то сміло си можна вже з него кепкувати: «Дуй, дуй, то вже нічьо ни видуєш».	Хоча ще трошки дутиме студений вітер у березні, та сміло можна вже з нього кепкувати: «Дуй, дуй, уже нічого не видуєш».
Сегодне бідні, то вже так си поздували, шо ґазди оперед них мусєт шєпки здоймати, хотівше їх на роботу дістати, бо їм си широко зробило на світі.	Сьогодні бідні так уже в пір’я вбралися, що ґазди перед ними мусять шапки знімати, хотівши їх на роботу дістати, бо їм широко зробилося на світі.
А направду, то Шкиндя з Довгим так нинавиділи Иванчіка, шо єк би були могли, то би були з него таки живцем кєшки мотали.	А направду, то Шкиндя з Довгим так ненавиділи Иванчіка, що якби були могли, то би були з нього таки живцем кишки мотали.
Аж ни зараз він здивовано її запитавси: «То ти, Марічко?».	Аж по хвилі він здивовано її запитав: «То ти, Марічко?».
Ни був ні тридушоватий, ні скусоватий.	Не був ні тридушоватий, ні скусоватий.
А суда… — він махнув байдужно руков, — то лиш шкода з ними пусто заходити, бо правду ти кажу, шо то все пусте.	А тут… — він махнув байдужно рукою, — то лиш шкода з ними заходу, бо правду тобі кажу, що то все пусте.
Прото невкритун.	Просто шибайголова.
Наоперед літовишшя, задераючі писки у верх тай шош нюхтєчі в повітрю, бігли два тенґі волоскі пси.	Перед літовищем, задираючи писки та й щось нанюхуючи в повітрі, бігли два великі волоські пси.
Ни мет плакати гуцульска дитина з голоду за коменом на печі, бо ни будет голоду на хліб.	Не плакатиме гуцульська дитина з голоду за комином на печі, бо не буде голоду на хліб.
Єлена вже знала йиго натуру, то ни перечіласи з ним над теркілов, єк ишов примов’єти, злагодила до Дарадуди йиму добру мериндю: поклала в бисаги кусак солонини на п’єдь загрубий, обвиваючі йиго в плат.	Єлена вже знала його натуру, то не сперечалася з ним, як ішов примовляти, злагодила до Дарадуди йому добру мериндю: поклала в бесаги кусень солонини на п’ядь загрубий, обвиваючи його в рушник.
А навіть вже мали хлопців, найменованих на шузарів у стаю та до гоніня овец за струнков при доїню, тай до пасеня хромоків.	Навіть уже мали хлопців, наймлених на спузарів у стаю й до гоніння овець за стрункою при доїнні та до пасіння кульгавої худоби.
Мині си виділо, шо й хата з нев разом смієтси, кліпаючі на мене загніченими вид старости сучьками на жовтим протісю в стінах.	Мені здавалося, що й хата з нею разом сміється, кліпаючи на мене загніченими від старості сучками на жовтому протіссю в стінах.
Дивилиси на усе, аби мати шо мижи собов говорити та поза очі суждати.	Дивилися на все, аби мати що межи собою говорити та позаочі судити.
Ни хочу я почерез тебе, яведо, у пеклі горіти.	Не хочу я через тебе, яведо, у пеклі горіти.
Дідо на її клєтьбу ни забувавси.	Дідо на її клятьбу не зважав.
Він ждав коло неї, доків ни засвєтит сонце.	Він ждав коло неї, доки не засвітить сонце.
А Сухонький єк то вздрів, то лиш сховав свою скрипчіну під плечє, скорчівси, ніби з студени, тай лиш висунувси з-помиж свої музики, лишєючі її грати під Ґавицевим проводом, утік у хату, соромом укритий, єк собака бита від стола.	А Сухонький, побачивши це, лиш сховав свою скрипчину під плече, скорчився, ніби від холоду, та й лиш висунувся з-поміж своїх музик, залишаючи їх грати під Ґавицевим проводом, і втік у хату, соромом укритий, як собака бита від стола.
А Иванчіка в данци в тот раз лиш так, єк би шош потєгло було за полу сердака, кажучі пошепки у вухо: «Біжи борзо у ватерник, бо там на тебе ждет Довгий из Шкиндев».	А Иванчіка в танці лиш так немов щось потягло за полу сардака, кажучи пошепки у вухо: «Біжи швидко у ватерник, бо там на тебе ждуть Довгий зі Шкиндею».
Кепкуваласи з моїх босих ніг, але я тим ни трабував, дививси, єк красно сонце сходило з-поза довгих ґрунів, високих кичєр, темних лісів, шо вічьно видсвіжуют своїм запахом повітрє.	Насміхалася з моїх босих ніг, але я тим не переймався, дивився, як красно сонце сходило з-поза довгих ґрунів, високих кичер, темних лісів, що вічно відсвіжують своїм запахом повітря.
Хоть Шкиндя з Довгим почерез стрілецтво погано нинавиділи на Иванчіка, то однако, про людске око, єк си здибали, то привиталиси ґречно мижи собов так, єкби нивіть Боже йкі великі побратими були.	Хоча Шкиндя з Довгим через стрілецтво дуже незлюбили Иванчіка, однак про людське око при зустрічі віталися ґречно, немов бозна-які великі побратими були.
— «Таже най си преч кажет та засокотит усіх иршєних людий вид такої указії.	«Таж най ся преч каже й застереже всіх хрещених людей від такої оказії.
Господу Богу помолімси, Цим славним ґаздам низко вклонімси.	Господу Богу помолімся, Цим славним ґаздам низько вклонімся.
Заким вибігла вуйна з хати надвір подівитиси, де я дівси, то мене вже на дідовий Ріжи ни було ні чюти, ні видко.	Заки вибігла вуйна з хати подивитися, де я дівся, то мене вже на дідовій Ріжі не було ні чути, ні видко.
Зайграла буйно їх музика в скрипки, цимбали, дудки та флоєри тисові, шо аж сами ноги йшли данцувати, а їх чєлідь розкішна, то ишє куражнійше, єк перед тим, кучєрєво заспівала розмаїтих співанок, пориваючі ними навіть у старих дідів та бабий серця до люби, розпалюючі їх молодов буйностев.	Заграли їхні музики на скрипках, цимбалах, дудках і флоярах тисових так буйно, що аж самі ноги йшли в танець, а їхні жінки розкішні ще дражливіше, ніж раніше, кучеряво заспівали розмаїтих співанок, пориваючи ними навіть у старих дідів та бабів серця до любові, розпалюючи їх молодечим буйством.
Корови понапасалиси у видосовневих толоках, єк бочьки.	Корови понапасалися у видосовневих толоках, як бочки.
Ци чюєш?.	Чи чуєш?.
Це градовий цар.	Це градовий цар.
Горівку висипав у бердо, а жида нагнав из села буком так, шо він утік и без будьте здорови.	Горілку вилив геть, а єврея нагнав із села буком так, що він утік і без будьте здорові.
А нираз, єк вна зводила оперед хати козни на него, то він сердивси й на ню тай кріз вікно з хати грозивси: «Раз ти кажу, пуста сурде, забери ми си з-перед хати! Ни гали таке, ти, проклєта війгро, бо так тє зіб’ю, шо кривавий сік з тє почурит.	А не раз, коли вона наперед хати нарікала на нього, він сердився й крізь вікно з хати грозився: «Раз тобі кажу, пуста по́гане, заберися мені з-перед хати! Не кричи таке, ти, проклята вийгро, бо так тебе зіб’ю, що кривавий сік із тебе потече.
Колисав ним на голові, єк лісом на кичєрі.	Колисав ним на голові, як лісом на кичері.
А з долин долітав голосний клекіт бистрої річки.	А з долин долітав голосний клекіт бистрої річки.
А Джюнда пазив своє, просив до повниці їх: «Просит пан молодий и пані молода дєдю й маму, аби були ласкави до повниці», — тай насипав у кубки їм горівки.	А Джюнда дбав про своє, просив до повниці їх: «Просить пан молодий і пані молода дєдю й маму, аби були ласкаві до повниці», — та й налив у кубки їм горілки.
Приходив до ґазд на набутки.	Приходив до ґазд на набутки.
Джюґала назістріть діда ничємним словом: «Ачюй, шо дурний белемотит.	Штрикала діда нечемним словом: «А чуй, що дурний белькоче.
Лесьо видразу був напоготові йти до Шкинді робити деревишшє: взєв сокиру, снур, пилку, лавку тай дворучний гибіль.	Лесьо відразу був напоготові йти до Шкинді робити домовину: взяв сокиру, шнур, пилку, лавку та й дворучний гимбель.
Єк позолотила вінок, то пришила йиго до книзевої шєпки з правого боку, пришиваючі з обох боків вінка на шєпку по дві з бервенку визолочені китици.	Позолотила вінок і пришила його до князевої шапки з правого боку, пришиваючи з обох боків вінка на шапку по дві з барвінку визолочені китиці.
Євдокія, то головна днина до сієня росади.	Євдокія — то головна днина для сіяння розсади.
Але ишє си був прибрав оден жидок из-за йиго війтованя, шо спробував був заложити на Головах шиньк у Співанів.	Один єврейчик за його війтування спробував заложити в Головах шинок у Співанів.
Це знаю я бізівно».	Це знаю я напевне».
Прото перше свєто весни.	Власне, перше свято весни.
Закурив.	Закурив.
Тай пили, тай їли навзаєм одни в одних.	Та й пили, та й їли навзаєм одні в одних.
Джюнда, йдучі на чьолі колєдників вид попа, вінчював колєдникам, колєдуючі у протєж: «Вид цего двора Права дорога — Гий дай Боже».	Джюнда, йдучи на чолі колядників від попа, віншував колядникам, протяжно колядуючи: Від цего двора Права дорога — Гий дай Боже.
Коло него видразу сковпиласи ціла товпа пістолєтників из пістолети.	Коло нього відразу зібрався цілий натовп пістольників із пістолями.
Треба дуже твердого и завзєтого чоловіка, аби потрафив бешшісти си скараскати, єк уна си вже раз йиго опелюскаєт, бо вна вже знаєт, кого си ловити.	Треба напрочуд твердого й завзятого чоловіка, аби зумів нечисті скараскатись, якщо вона вже його вчепилася, бо вона вже знає, кого ловитися.
Ой ні! Мині си ригати хочєт вид твої бесіди, а ни слухати її.	Ой ні! Мені блювати хочеться від твоєї бесіди, а не слухати її.
Навіть и тоти фіґляві мішєнники, шо то увилєючі роботи, схмизували були вшєки, тай туда торанили мижи собов жерти тай кроїли фіґлі, або душкуючі холодами сперед сонця, спали на мнєконьких мохах у лісі попід смеречє.	Навіть ті хитрі господарі, що ухилялися від роботи, трималися осторонь, безперестанку жартували й ховалися в холодку, спали на м’якеньких мохах у лісі під смеріччям.
Умивси коло полиц верх чюбрі, утерси в рамат, шо висів на жердці перед печі, тай пишов надвір до свого кутаня, а стара лишиласи лиш з нивісков у хаті, торкотєчі, єк потак.	Умився коло полиць над відром, утерся шматою, що висіла на жердці перед піччю, та й пішов надвір до свого порання, а стара лишилася лиш із невісткою в хаті, торкотячи, як потак.
Тої днини ходив він перед заходом сонця в толоку аж три рази видберати воду з дев’єтьох головиц.	Тої днини ходив він перед заходом сонця в толоку аж тричі відбирати воду з дев’ятьох джерел.
Над Хороцевов стала одна чорнєва.	Над Хороцевою стала сама чорнота.
Иванчік став у куті коло дєківскої лавки, бо ни любив у церкві пхатиси наперед.	Иванчік став у кутку коло дяківської лавки, бо не любив у церкві пхатися наперед.
Умів играти до колєди.	Умів грати до коляди.
«Шо то добре, шо ми си два приговорили, бо мене вже давно покорчувало пити до тебе, Грицку, шош си порадити, бо то й я маю всєкі клопоти.	«Це добре, що ми два розговорилися, бо мені вже давно кортіло піти до тебе, Грицку, порадитися, бо і я маю усякі клопоти.
А маржини ни видко було из зимий.	А маржини не видко було зі снігів.
За правду я си ни устидаю, тай нікого си ни бою, навіть и попа ні.	Правди я не соромлюся та й нікого не боюся, навіть попа.
Ступав я босими ногами по довгих плакучєх травах, жєлисно сискаючіси, єк дерли до криви мині гомівки колючі чьорниці.	Ступав я босими ногами по довгих плакучих травах, болісно скулячи, коли колючі чорниці дерли мені гомілки до крові.
«Чо ждеш?» — сердито скрегінцаючі зубами, запитавси остро Шкиндя, тай лупаючі пудним зором на Довгого, з криком додав: — «Ци, може, ти вже си так напудив жебівців, шо ни гадаеш нічо діети?.	«Чо ждеш? — сердито скрегочучи зубами, запитав гостро Шкиндя та й, лупаючи страшними очима на Довгого, з криком додав: — Чи, може, ти вже так налякався жаб’ївців, що не гадаєш нічого діяти?.
Книгинин брат, шо прийшов з нев замість старині, здав вид книгині книзевій старини колач, просічі їх именем книгині, аби приймили тот колач, хоть нивеликий, за великий.	Княгинин брат, що прийшов із нею замість старині, здав від княгині князевій старині калач, просячи їх іменем княгині, аби прийняли той калач, хоч невеликий, за великий.
Пусти! Єк ни жєлуєш мене, то пожєлуй моїх слуг, бо то твоя віра.	Пусти! Як не жалієш мене, то пожалій моїх слуг, бо то твоя віра.
Пекли матаржєники з кропивов, свеклов та бруквов.	Пекли матарженики з кропивою, буряками та бруквою.
А сегодне, єк я вчула від Джунди, шо Єлена тебе лишила, то я си викрала вид Федька тай побігла тебе розвеселити, аби ти си ни журив».	А сьогодні, коли почула від Джюнди, що Єлена тебе покинула, я вкралася від Федька та й побігла тебе розвеселити, аби ти не журився».
Ни трабую й тим, шо на мнє навіки запізмуют через це.	Не переймаюся й тим, що вони на мене навіки нагніваються через це.
Він був инчий тілом и виглєдом у лице, єк тутешні люде.	Він був інший тілом і виглядом, ніж тутешні люди.
За столом у пропої на Сухонького місци сидів новий музикант Ґавицюк тай играв ґаздам и ґаздиням та їх дітем до співаня, бо він перейграв из свойов музиков Сухонького, й тимунь то місце вже належєлоси йиму, а ни Сухонькому.	За столом у пропої на місці Сухонького сидів новий музика Ґавицюк і грав ґаздам, ґаздиням і їхнім дітям до співання, бо він переграв зі своїми музиками Сухонького, тому це місце вже належало йому, а не Сухонькому.
Мині однако вже — ци висіти за одну ногу, ци за обі разом, але ни усе ми одно, поків я жию, хто надо мнов би переверхував.	Мені однаково вже — чи висіти за одну ногу, чи за обидві разом, але не все мені одно, поки я живу, хто наді мною б верх узяв.
Понадвірю він ніраз ни баривси.	І довго не був надворі.
Шє навіть сонце ни зійшло, єк вівці вже були здоєні.	Ще навіть сонце не зійшло, як вівці вже були здоєні.
На печі зачєло ишє голоснішше шепотіти та дихтіти.	На печі почало ще голосніше шепотіти та дихтіти.
Було видко, шо Дарадудино ґаздівство ни так то заможне тай велике було.	Було видко, що Дарадудине ґаздівство не таке вже й заможне та велике було.
«Мой, єк єс годен, то нас бий оттак, єк ми тебе б’ємо, а ни старого стариґана, тай шє до того п’єнійшего вид себе, бо то устид».	«Мой, якщо годен, то нас бий отак, як ми тебе б’ємо, а не старого старигана, та й ще до того п’янішого від себе, бо то устид».
— Тай він знов сів на своє місце, говорєчі стиха до дівчини: «А ти вчула, єк мицнуло надворі?».	Та й він знов сів на своє місце, говорячи стиха до дівчини: «А ти почула “киць-киць” надворі?».
В Ґропі на стоїшшю саме додоїли вівці на струнках, тай по доїню пустили їх на порнялу, аби попасли паші, відсвіженої вечірішнов росов — потом полонини.	У Ґропі на стоїщі саме додоїли овець на струнках та й після доїння пустили їх, аби попасли трави, відсвіженої вечірньою росою — потом полонини.
З верхів: ґрунями, плаями та стежечьками спливали гуцулки й гуцули вдолини до церкви, писаними в цвитучій чєрвонно білий мак гурмами та довгими рєдами, єк би то вівці — писані ботеї з полонин у село по розлучєнях сходили.	З верхів ґрунями, плаями та стежечками спливали гуцулки й гуцули в долини до церкви писаними в квітучий червоно-білий мак гурмами та довгими рядами, немов вівці — писані отари — з полонин у село по розлученнях сходили.
Тої днини аж до вечіра у діда вже було свєто.	І до вечора в діда вже було свято.
Єк лиш я причєк, то видразу уздрів у дриворубі криз шпару у стіні, шо там голі дві дівці при слабенькім світлі лоєного каганця шош так сієли руками по дриворубі тай голосно примов’єли: «Андрію! Я колопні сію.	Я прикляк і одразу побачив у дроворубі крізь шпару в стіні, що там дві голі дівки при слабенькому світлі лойового каганця щось сіяли руками по дроворубі та й голосно примовляли: «Андрію! Я колопні сію.
«Дарував нас цес пан ґазда из свойов ґаздинев тай из діточьками», — говорив береза, — «колачєм, сріблом тай злотом».	«Обдарував нас цей пан ґазда зі своєю ґаздинею та й із діточками, — говорив береза, — калачем, сріблом та й золотом».
Йиго була полонина Скупова тай Руский Діл.	Його була полонина Скупова та й Руський Діл.
Охаблено пужіли мене тоти клонцаті та губаті обличя клюконосих помичьників ничістої сили своїми привидами.	Неймовірно лякали мене оті кланцаті та губаті обличчя клюконосих помічників нечистої сили.
«А то ни боїтси коза вовка, доків ни вздрит, а єк уздрит, то ни своїми голосами верешшіт — ни-и-и ме-е-е не-е-е, — тай таке з Карпов», — покепкуючіси з ватага, говорив Фока.	«А то не боїться коза вовка, доки не побачить, а як побачить, то не своїми голосами верещить “не-е-е ме-е-е не-е-е” — та й таке з Карпою, — кепкуючи з ватага, говорив Фока.
Ловилиси у маленьке колісце та крутилиси так борзо, єк вихір.	Ловилися в маленьке колісце й крутилися так швидко, як вихор.
«Дми’, а Довгий є?» — запитавси позгоді Иванчік.	«Дми’, а Довгий є?» — запитав відтак Иванчік.
«А ти крачєш мо-о-ой?» — заскреготав зубами Джунда, тай волосуючі її за заплітки на голові, почворском витєг її кріз хлів назадь хати.	«А ти краєш, мо-о-ой?» — заскреготав зубами Джюнда та й, схопивши її за заплітки на голові, витяг крізь хлів назад хати.
Ає».	Ой так».
Він казав, шо весна ліпшя того року, єк зачінаєт пускати надворі по Євдокію, єк тогди, коли зачінаєт пускати зима шє до Євдокія.	Він казав, що весна ліпша того року, коли починає тепліти надворі по Євдокії, аніж тоді, коли зима ще до Євдокії слабшає.
Кажут, шо він навіть міг и воду заґлєджіти так, єк то ґлєджут її лиш найголовнійші мальфарі, а ни то він би був ни потрафив чюже мішінє збавити?.	Кажуть, що він навіть воду міг зґлєджіти так, як це роблять лиш найголовніші мольфари, то хіба б він не зумів чуже стадо попсувати?.
Тай охаблено поглипав на того колєдника, шо чєсом замилив йкес слово у колєді, тай через то баламутив цілу колєду.	Та й сердито позирав на того колядника, який, бува, помилявся на якомусь слові в коляді й тим баламутив цілу коляду.
То, може, опришки тобі йиго учінили, єк си возили з тобов, єке це невкритне хлоп’є?».	То, може, опришки тобі його учинили, коли возилися з тобою, — таке це прикре хлоп’я?».
Єкожеими ниобстав’єємо»,— так си натєгнула баба, шо їй аж кісточьки у плечьох захрупотіли.	Яко же і ми неоставляємо», — так потягнулася баба, що їй аж кісточки в плечах захрупотіли.
«Та на це й поблагословило мене праведне Сонечько на Юріє оцев мойов буйнов зеленьов чічкатов убирев, аби я тебе, мій любий ґаздо, з твоїми писаними ботеями та всев людсков тай твойов маргов, шо йдеш з нев на мене, приймила тай нев її перелітувала сего літа на собі аж до розлученя», — видповідала буйно полонина Фоці св...	«Та на це й поблагословило мене праведне Сонечко на Юрія оцим моїм буйним зеленим чічкатим убранством, аби я тебе, мій любий ґаздо, з твоїми писаними ботеями та всією людською і твоєю худобою, що йдеш із нею на мене, прийняла та й нею її перелітувала цього літа на собі аж до розлуче́ння», — відповідала буйно полонина Ф...
А ти вже ни бійси, шо я тобі в любі ни догожу, єк сам меш хотіти.	А ти вже не бійся, що я тобі в любові не догоджу, як сам хотітимеш.

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.