target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Дідо навіть ни доходив до церкви.
Дідо навіть не доходив до церкви.
Баба нараз замовкла.
Баба нараз замовкла.
Таже усе ничісте до тє маєт міць и путерю.
Таж усе нечисте до тебе силу має.
Йиго губи, аж біліючі з побожности, потихоньки шепотіли первовічні слова старовіків.
Його губи, аж білі з побожності, потихеньку шепотіли первовічні слова старовіків.
— «А заким шо, то ти сідай там, бо я хочу з тобов шош поговорити.
— А тим часом сідай там, бо я хочу з тобою про щось поговорити.
Кріцовитий то був дідок.
Міцний то був дідок.
Аж пімше мині про то сказав спузар», — засоромлено боронивси Карпа, аж упріваючі з устиду.
Аж пізніше мені про це сказав спузар», — засоромлено боронився Карпа, аж упріваючи з устиду.
Але Арідник ни подав усу глину.
Але Арідник усієї глини не віддав.
Костючка у водин гайтаж обтерала собі слизи з лиця з жєлю за сином, бо ни годна була вгадати, йку долю йиму Біг даєт, а повна хата битком набитих гостий помогала співати боєрам: «Ой сонечко з за-а-гі-і-іря-я-я, А пан кни-и-изь з за-а-асті-і-ілля-я-я…» За третим разом, єк обійшли боєре з книзем стів, то в хаті стало так...
Костючка безперестанку витирала собі сльози з лиця з жалю за сином, бо не годна була вгадати, яку долю йому Біг дає, а повна хата битком набитих гостей помагала співати боярам: Ой сонечко з за-а-гі-і-ір’я-а-а, А пан кня-а-азь з за-а-асті-і-ілля-а-а… За третім разом, коли обійшли бояри з князем стіл, у хаті стало так ти...
Видступивси дев’єть кроків назадусь д’плотови, так аби ни видко йиму було на Дарадудин ватерник, говорив пошепки сам из собов: «Шош добре гостити тут я не вішшюю, але біда бери, шо будет, то буде.
Відступив дев’ять кроків назад до плоту так, аби не видко йому було на Дарадудин ватерник, говорив пошепки сам із собою: «Чогось доброго тут я не віщую, але біда бери, що буде, те буде.
Марічка на то нічо ни видповіла, лиш приєзно зачєла зделеку обзерати Иванчіка очіма, ци направду вна годна з ним си полюбити.
Марічка нічого не відповіла, лиш приязно почала здалеку пасти Иванчіка очима, чи направду вона годна з ним полюбитися.
Тай хто то знаєт, шо то би си було з ним стало, єкби були ни добрі люде мальфарі та примівники.
Та й хтозна, що б із ним сталось, якби не добрі люди мольфари й примівники.
А тепер можете робити, шо вам завгодно, бо я си вам до свого діла отверто признав.
А тепер можете робити, що вам завгодно, бо я вам про свою справу відверто признався.
Так пропав нараз домашним з перед ич, єкби пид земню запавси.
Так пропав миттю домашнім з-перед очей, немов під землю запався.
За тото головництво дістав він півтора року ниволі.
За той злочин дістав він півтора року неволі.
Ой ні, бо вже видко по нім, шо він чоловік, а ни будь-хто.
Ой ні, бо вже видко по ньому, що він чоловік, а не будь-хто.
Давно ни богато бірші вид тебе си женили, тай икос потраф’єли ґаздувати.
Давно не набагато більші від тебе женилися та й якось ґаздували.
Цураха вам обом вид мене!».
Цураха вам обом від мене!».
Праведне Сонечько-Господь Бог Перуновим громом знов викресав и зажех живу ватру на полонинах для пастирів, тай по селах для мальфарів.
Праведне Сонечко Господь Бог Перуновим громом знов викресав і запалив живу ватру на полонинах для пастухів та й по селах для мольфарів.
Шкиндя без потємку вилетів из ватерника надвір, роз’юшений, єк дик, на Довгого так, шо аж си запінив, бо гадав, шо жєбівце направду стрілєют, але Довгий, аж ухлєваючі зосміхє, видразу йиго зговкав: «Цить, Дми’.
Шкиндя без тями вилетів із ватерника надвір, роз’юшений, як дик, на Довгого так, що аж запінився, бо гадав, що жаб’ївці направду стріляють, але Довгий, аж умліваючи зо сміху, відразу його втихомирив: «Цить, Дми’.
«Та ні, ни знаю», — устидливо видповів Иванчік.
«Та ні, не вмію», — соромливо відповів Иванчік.
Відав отєк він хотів Дарадуду зигнати з світа.
Певно, він хотів Дарадуду зігнати зі світу.
Колєдників у теплій хаті ловила утома.
Колядників у теплій хаті ловила втома.
Ой ні! Кождої днини перед заходом сонця дідо здоймав тоти кварти из сволока на опецок.
Ой ні! Щодня перед заходом сонця дідо діставав ті кварти зі сволока на запічок.
То прото був Джюнда, а ни будь-хто.
То ж був Джюнда, а не будь-хто.
Навіть хоть де на поли, то він может имити гадину, бо єк лиш си подивит в її очі своїми очіма, то гадина видразу станет так тихо, єкби він її заморив, тай тогди з нев робит, шо хочєт, бо доків її ни розклинет, то вна ни кєнетси з того місця, на котрім він її заклинет.
Навіть хоч де на полі може піймати гадину, бо лиш погляне їй в очі, то гадина відразу завмре, ніби він її заморив, та й тоді він із нею робить, що хоче, бо доки її не розкляне, то вона не зрушить із того місця, на котрім він її закляне.
Зусего того, до чого мав Иванчік охіть, то мав її найбіршу до стрілецтва, бо нічо так ни любив, єк кріс тай ліс.
З-поміж усього мав Иванчік найбільшу охоту до стрілецтва, бо нічого так не любив, як кріс і ліс.
За плечіма Джюнді стало до плєсу шість колєдників, по два у рєд, из дзвинками у руках й зачєли разом из Джюндов дідови плєсати: «З одного рова спасла корова, З другого кінця испасла вивця.
За плечима Джюнди стали до плєсу шість колядників, по два в ряд, із дзвінками в руках, і почали разом із Джюндою дідові плєсати: З одного рова спасла корова, З другого кінця іспасла вівця.
Перший попів сусід.
Перший попів сусід.
Він ни знав так добре примов’єти, єк йиго дєдя, тай тимунь менче їв того хліба, шо їв йиго старий.
Він не вмів так добре примовляти, як його дєдя, та й тому менше їв того хліба, що їв його старий.
Казав, шо досвіта на Уведениє усі мальфарі зачінают усі свої мальфи чінити й уводити їх на цілий рік.
Казав, що вдосвіта на Уведення всі мольфари починають свої мальфи чинити й уводити їх на цілий рік.
Шош дивне скобитало йиго за серце.
Щось дивне смоктало його за серце.
«Я си дивую, чьо ти мене питаєш, єк ти знаєш, шо ми шороку їх приймаємо, тай сего року так си ни обійдет, аби їх ни приимити».
«Я дивуюся, чого ти мене питаєш, якщо й сама знаєш, що ми щороку їх приймаємо, та й цього року так не обійдеться, аби їх не приймити.
Сміло корили їм, бо знали, шо добре їм усім замотав Довгий у голові так, шо й оден з них ни станет з ними двома до бійки.
Сміло корили їм, бо знали, що добре їм усім замотав Довгий у голові так, що жоден із них не стане з ними двома до бійки.
Ой з отсим словом, будь же нам здоров.
Ой з отсим словом, будь же нам здоров.
Я з Лесем йду до Шкинді робити деревишшє, а ти з нивістков злагодь у хаті все, шо треба на комашню до Шкинді взєти, бо треба злагодити все так, єк тому є річ, тай єк си то годит прійти сестрі з чоловіком братови на комашню тай на йиго вічну вирєду.
Я з Лесем іду до Шкинді робити домовину, а ти з невісткою зготуй у хаті все, що треба на поминки до Шкинді взяти, бо слід злагодити все так, як тому годиться прийти сестрі з чоловіком до брата на поминки та й на його вічну виряду.
Унесут трісок, дров.
Унесуть трісок, дров.
Диков завистьов засвітилиси йиго очі.
Дикою заздрістю засвітилися його очі.
Вижу, шо він у водин гайтаж лиш про ю мислит лиш нев жиєт.
Бачу, що він завше лиш про неї мислить, лиш нею живе.
Є мижи ними дуже головні мальфарі.
Є межи ними дуже головні мольфари.
А єк прийшлоси малювати тоту церкву, то малєр за зроблене рештованя в церкві до мальованя зажєдав був дорошше, єк за мальоване церкви.
А коли прийшлося малювати ту церкву, то маляр за зроблене риштування в церкві зажадав був дорожче, ніж за малювання церкви.
«Отам у пасіці просив заїц у ласиці.
Отам у пасіці просив заєць у ласиці.
Там колис на Юріє, перший раз навесні, збиралиси з своїх зимовників-криївок знов у буйне товариство чьорні леґіні, гуцульскі опришки, тай пили там, данцували та набувалиси у парі з тими своїми любсками, шо то так дуже за ними цілу зиму тускували в своїх зимовках.
Там колись на Юрія, вперше навесні, збиралися зі своїх зимівників-криївок знов у буйне товариство чорні леґені, гуцульські опришки, та й пили там, танцювали й набувалися в парі з тими своїми любасками, які дуже за ними цілу зиму тужили.
Тобі гов вид мене та тпррру, ничіста сило».
Тобі гов від мене та тпр-р-ру, нечиста сило.
В корінь глібока, в листок широка.
В корінь глибока, в листок широка.
Устидкувала, шо то ни єлоси витрішєтиси криз викна на мушшін, аби вни гадали, шо то ни єлоси витрішєтиси криз викна на мушшін, аби вни гадали, шо хтос таки за ними гинет.
Соромила, що не годиться витріщатися у вікна на чоловіків, аби вони не гадали, що хтось аж так за ними гине.
Тоти ґазди, шо ни мали своїх полонин, то вже міркували мижи собов, у котру би то їм полонину йти з вівцями та козами на літуванє.
Ті ґазди, що не мали своїх полонин, уже міркували поміж себе, у котру б то їм полонину йти з вівцями й козами на літування.
Ой ні, - тай аж прискулив здоровим оком, так приєзно зашюривси, кладучі Иванчікови руку на плечє.
Ой ні, — та й аж примружив здорове око, так приязно засміявся, кладучи Иванчікові руку на плече.
Тай хоть то Марічка знала, то лиш про людске око за тото на него си сердила тай йиго ревнувала від чюжої чєліди, а в души то йиму прошшєла, бо він був справний чоловік.
Хоч Марічка й знала, та лиш про людське око за це на нього сердилася і його ревнувала до чужих жінок, а в душі то йому прощала, бо він був справний чоловік.
А витак зібрав на плечя всий свій стрілецкий стрій тай, ни корнєючі свою хату з твердого сну над досвідком, пишов д’девєтьом головицям у ліс, чістити вид скверни стрілецкии стрій.
А відтак зібрав на плечі весь свій стрілецький стрій та й, не будячи свою хату з твердого сну над досвітком, пішов до дев’ятьох джерел у ліс — чистити від скверни стрілецький стрій.
«По заході сонця навіть у головицях стаєт вода ничіста.
«Після заходу сонця навіть у джерелах стає вода нечиста.
Всий нарід разом з Олексіїхов уклєк наокола гробу до прошші.
Увесь нарід разом з Олексіїхою укляк довкола гробу до прощі.
Тай в тот раз грів вогнем, на тридев’єтій земни проклєтого Марка.
Грів вогнем на тридев’ятій землі Проклятого Марка.
Тай Дарадуда її вийграв, бо перевернув Олексія.
І Дарадуда її виграв, бо перевернув Олексія.
Спав я завжде з вуйнов укупі на постели повид стіни, ногами у запічьок.
Спав я завжди з вуйною на постелі, від стіни, ногами в запічок.
По тій роботі Иванчік учюв у собі таку бізівність до стрілецтва, шо вже ни побоївси пити й Шкинди тай Довгому, стрільчіти їм опередь самих вікон.
По тій роботі Иванчік почув у собі таку спромогу до стрілецтва, що вже не побоявся піти й Шкинді та Довгому всупереч та й стрільчити їм перед самими вікнами.
А Иванчік біг на то місце, де він упав.
А Иванчік біг на те місце, де він упав.
«Ні, нима», — стєгливо видповів я.
«Ні, нема», — соромливо відповів я.
Веселило їх.
Веселило їх.
А тогди вни схоп’єлиси з земні, ловилиси знов до галембізи тай, великим півколесом оббігаючі наокола ватри, захопювали всередину колеса ту чєлідь, шо си цікаво витрішшєла збоку на них, тай разом з нев падали на земню, валєючі фантєчко на царинці в мокрих травах, по бури.
А тоді вони схоплювалися, ловилися знов до галембези та й, великим півколом оббігаючи довкола ватри, захоплювали всередину кола тих жінок, які цікаво витріщалися збоку на них, та й разом із жінками падали на землю, валяючи одяг на царинці в мокрих після бурі травах.
Зостраху, аби дес поблизку хати йиго біда ни стратила, то аж си три рази переирстила: «Окрий та засохрани, Госпідку, від того, бо йиго душя, бізівно, по смерти ни пишла би до неба, лиш суда би си валюшкала, понивірєючіси помижи нас.
Зо страху, аби десь близько від хати його біда не побила, вона аж тричі перехрестилася: «Окрий та засохрани, Госпідку, від того, бо його душа по смерті не пішла б до неба, лиш тут би блукала, поневіряючись поміж нас.
Тай там так начєсок стер чємері, єк половик курці.
Та й там так накинувся на неї, як половик на курку.
Відків прийшов суда тай чого?.
Звідки прийшов сюди і навіщо?.
Вітер, шо вічно повівав у високій Чорногорі, на гордим Попівані, холодом йиго гладив по лици.
Вітер, що вічно повівав у високій Чорногорі, на гордім Піп-Івані, холодом його гладив по лиці.
Бувало, скоро на мнє лиш шош трошки посиров’єт, то ого — я з хати порс тай просто до діда, маминого дєді.
Бувало, ледь що не по мені, то ого — я з хати шасть та й просто до діда, маминого тата.
А дим з пороху, то аж сонце закрив густов мраков.
А дим від пороху аж сонце закрив.
Підут дес разом и на набутчік так, йик би то си годит ґаздам ити мижи люде вкупці.
Підуть кудись разом і на набуток так, як то годиться ґаздам іти межи люди вкупці.
Мене й це бодьнуло охаблено у серце, шо вуйна ни держит зо мнов партії, але тєгнет за бабов.
Мене й це кривдно штрикнуло в серце, що вуйна не держить зо мною партії, але тягне за бабою.
Дідо розказував, шо другий день по Благовішшіню, на Благовісника, доліскі люде й пидгірєне ворожєт, шо єк файна днина, то будет красна урожя на усий хліб.
Дідо розказував, що другий день по Благовіщенню, на Благовісника, долішні люди й підгір’яни ворожать: якщо файна днина, то буде красний урожай на увесь хліб.
Це я тобі кажу.
Це я тобі кажу.
Нираз любив побути ци то в себе, ци у свого побратима, тай у своїй хаті мав завжде напоготові горівку для доброго чоловіка, але на шиньку пити — то ни любив.
Не раз любив побути чи то в себе, чи у свого побратима, та й у своїй хаті мав завжди напоготові горілку для доброго чоловіка, але в шинку пити не любив.
При входах у лисєчі нори робив зазуби на лисів.
При входах у лисячі нори робив зазуби на лисів.
Тай так пудно сполікує дожєм Юрій на земни сліди Проклєтого Марка, шо на Ивана Купала мусит Петро видбирати в него ключі вид літа у свої руки, бо боїтси, шо буйний, молодий Юрій таке би за літо завів дожям, шо миг би ними цілий світ затопити.
І так завзято сполікує дощем Юрій на землі сліди Проклятого Марка, що на Івана Купала мусить Петро відбирати в нього ключі від літа у свої руки, бо боїться, що буйний, молодий Юрій стільки б за літо завів дощів, що міг би ними цілий світ затопити.
У тот Великодний понедівнок ни одному мушшінинови пишна молодичка завернула так голов писанков, шо він лиш про ню гадав; де би то, тай коли би і єк би то дес бути з нев на самоті, на любій бесіді?.
У той Великодній понеділок не одному чоловікові пишна молодичка завернула так голову писанкою, що він лиш про неї гадав: де б то та й коли б побути з нею на самоті, на любій бесіді?.
Але видко, шо йиму хтос споганив кріс саме у тот раз, єк він з него стрілив, бо вірла поцілив, а ни вбив.
Але, певно, йому хтось споганив кріс саме тоді, коли він із нього стрельнув, бо орла поцілив, а не вбив.
Рєхтував він собі ззагоді таку табору колєдників, аби йиму ни було устиду пити з нев за березу.
Готував він собі загодя таку ватагу колядників, аби йому не було устиду піти з нею за березу.
Вид побожних колєдий, жертівливих плєсів й куражистих співанок аж дзвиніли стіни в хатах.
Від побожних колядок, жартівливих плєсів і куражистих співанок аж дзвеніли стіни в хатах.
Таке, бідничку, й твоє.
Таке, бідако, й твоє.
А зрештов, єк борба, то най раз будет борба, світ ніхто ни перебудет».
А, зрештою, якщо боротьба, то най буде боротьба, світ ніхто не перебуде».
Тай ни хочеш си їм добровільно з дороги вступити.
Та й не хочеш їм добровільно з дороги вступитися.
Єк запієли на Василія по опівночі перші кугути, то вуйна зо мнов поза хатов на зимі палила пометки, назбирані вид Риздва до Василія в хаті.
Коли запіли на Василя по опівночі перші півні, вуйна зі мною поза хатою на снігу палила пометки, назбирані в хаті від Різдва до Василя.
Аж руки собі їв з пересердя та кулаки сік на того, шо поваживси протів йиго волі розмовити жєбівцем пістолета.
Аж руки собі їв та кулаки сік на того, що наважився проти його волі розмовити жаб’ївцям пістолі.
Лиш то прото, в него шє дитинєчя тварця, тай тимунь трошки инчя на подобіє вид твої.
Лиш та відмінність, що в нього ще дитиняче обличчя, та й тому трошки інша подоба від твоєї.
Казав, шо єк є на Сорок свєтих сорок филь погоди, то ціле літо будет нирівне, биговате, єк мартові филі.
Казав: якщо на Сорок святих сорок хвиль погоди, то ціле літо буде нерівне, примхливе, як березневі хвилі.
Пригріта сонечком земня пахла правдивов веснов, наповнєючі нев и людий.
Пригріта сонечком земля пахла правдивою весною, наповнюючи нею і людей.
Тай взагалі ниєку роботу тої днини нидобре зачінати.
Та й узагалі ніяку роботу тої днини недобре починати.
Остро пофоскуючі в траві косами, туширали ними земню.
Гостро шворкаючи в траві косами, обстригали ними землю.
Розмахуючі громовицев у руці, чінив вітром — Божим духом, вічний вогонь — живу ватру, шо на світі до усєкого діла маєт велику путерю.
Розмахуючи громовицею в руці, чинив вітром, Божим духом, вічний вогонь — живу ватру, що на світі до всякого діла має велику силу.
Він погадав — коби то йиго в тім році ни передужів Шкиндя з Довгим, або навіть й цілком ни звернув з ніг єкимис фіґлями.
Він погадав: аби його в тім році не подужали Шкиндя з Довгим або навіть і цілком не звалили з ніг якимись фіґлями.
«Де тє нічь застала — там ночюй, бо хто ночями бродит — сам собі шкодит».
Де тебе ніч застала — там ночуй, бо хто ночами бродить — сам собі шкодить».
Вна си ни сперала.
Вона не пручалася.
Над голосно шум’ючов Білов Ріков у Голошині на нивеличкім лужку пид лісом жєсно вирцнули в чєрсаці скрипливі двері, шо нисміло їх отворив Иванчік, чогос так боєзливо йдучі до Малишя в хату, шо аж серце си було йиму збило в темних, закуріних хоромах з йикогос дивного страху.
Над голосношумною Білою рікою в Голошині на невеличкім лужку під лісом жалісно пискнули скрипливі двері, які несміло отворив Иванчік, чогось так боязливо заходячи до Малишя в хату, аж серце йому затріпотіло в темних закурених хоромах.
Хапнув йиго з собов, єк утікав, «зчєз би».
Хапнув його із собою, утікаючи, щез би.
Хоть икий він був гордий пан, то однако втікав з-перед неї з двора, єк курка з-перед половика.
Хоч який він був гордий пан, однак утікав від неї з двору, як курка від половика.
Нираз хвальковато говорив: «Я, ади, уводно мушу крутитиси в тім церковним котюгарстві, бо з церковної служби нієким Богом ни хотєт мнє випустити.
Не раз хвалькувато говорив: «Я, ади, завжди мушу крутитися в тім церковнім псарстві, бо з церковної служби ніяким Богом не хочуть мене випустити.
Нажену я тобі кози на бер, и то борзо».
Нажену я тобі кози на кладку, і то швидко».
Тай запусто богато роздавав їм дідо скороми — за простибіг.
Та й задарма багато роздавав їм дідо скороми — за простибіг.
Але й на ріку живого ни донесли, бо серед плаю взєв йиго дідько.
Але й на ріку живого не донесли, бо серед плаю взяв його дідько.
Та питалиси в тих, шо ходили в Бечкову на єрмарок до Кутів, ци шош гей плативси овечий єрмарок.
Та питали в тих, хто ходив у Бечкову на ярмарок до Кутів, які ціни на овечому ярмарку.
У кого є омаль сіна, то вже вид самих Покрів душя йиму у заскіпі, єк дотєгнути маржинку до Юрія.
У кого обмаль сіна, то вже від Покрови душа йому неспокійна, як дотягнути маржинку до Юрія.