target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
А шо жиют инак вид других, то уни за це ни винни, бо їм уже так було написано жити шє у материній отробі. | А що живуть інакше, ніж інші, то вони в тому не винні, бо їм уже так було написано жити ще в материній утробі. |
А голоден Иванчік аж стіпси над тов буженицев, та лише посєг руков по то ребро бужениці взєти йиго собі, а то в тот раз лиш запієв в Манашків по опівночі когут. | А голодний Иванчік аж стрепенувся над тою бужениною, та щойно потягнувся рукою по те ребро буженини взяти його собі, аж тут запіяв у Манашків по опівночі півень. |
Ати видиш, кілько тут ждет на йиго примівку народу?. | А ти видиш, скільки тут жде на його примівку народу?. |
«Скажи по правді», — злагіднів май Шкиндя. | «Скажи по правді», — трохи злагіднів Шкиндя. |
«Бі-і-ігме шо розтовцу!» — зверешшєла ни своїми голосами вна, затискаючі кулаки на Джюнду. | «Бі-і-ігме, що розтовчу!» — зверещала не своїми голосами вона, стискаючи кулаки на Джюнду. |
Джюнді низле си ґаздувало. | Джюнді незле ґаздувалося. |
Иванчік подививси на Ґраблинский верх тай погадав: «Оттам, за оттим верхом, сидит Дарадуда. | Иванчік подивився на Ґраблинський верх та й погадав: «Отам, за отим верхом, живе Дарадуда. |
Єк розказала Єлена Шкенди, шо гостила по дорозі, то він її ганьбив, чьо вна си зважила сама йти вночі на згибку місіця. | Коли розказала Єлена Шкинді, що пережила по дорозі, то він її ганьбив, чому вона зважилася сама йти вночі на спаді місяця. |
Тай довго стоєв сам на однім місци, роззераючіси цікаво по Дарадудиним обійстю, шо тай єк де є. | Та й довго стояв сам на однім місці, роззираючись цікаво по Дарадудиному обійстю, що, яке і де є. |
Тай розумів би докладно тогди, єк си від них оборонити, аби вни чєсом ни звернули йиго з ніг. | Та й розумів би докладно тоді, як від них оборонитися, аби вони, бува, йому не нашкодили. |
Шє й до сегодне ниодни гуцули клинут своїх ворогів давнов страшнов клєтьбов: «Побила би тє, дай то Боже, Гердліччіна ниволя тай Юріштанова рука». | Ще й донині гуцули іноді клянуть своїх ворогів давньою страшною клятьбою: «Побила би тебе, дай-то Боже, Гердліччина неволя та й Юриштанова рука». |
Та же най бих вірила, єк бих сама ни чюла на свої вуха, єк цес примовєєт людским коровкам». | Та хай би вірила, якби сама не чула на свої вуха, як цей примовляє людським корівкам». |
Я то сам видів на отсі свої власні очі. | Я то сам видів на власні очі. |
Спочєтку, то він и кричєв, и чоботом тропав на Иванчіка, тай кулаки сік на него, а наприкінци сповіди, то так икос змнєк, єкби розигрітий віск, тай так ласкаво говорив з Иванчіком, єк та мама з тов дитинов, шо її шшіре любит. | Спочатку кричав і чоботом тупав на Иванчіка та й кулаки сік на нього, а наприкінці сповіді так якось зм’як, мов розігрітий віск, та й так ласкаво говорив з Иванчіком, як мама з тою дитиною, яку щиро любить. |
Иванчік казав, шо такі головні мальфарі, єк Олексій з Плоскої та Процьо Дарадуда з Ґраблина на Буковині, то тоту живу ватру, шо її викрутєт з дерева громовиці досвіта у живний четвер, то цілий рік стережут її так, єк око в голові, аби вна їм ни загасла ніколи в їх ватерниках, бо то тота правдива жива ватра, шо маєт у с... | Иванчік казав, що такі головні мольфари, як Олексій із Плоскої та Процьо Дарадуда з Ґраблина на Буковині, ту живу ватру, що її викрутять із дерева громовиці вдосвіта в Живний четвер, цілий рік стережуть так, як око в голові, аби вона не загасла ніколи в їхніх ватерниках, бо то правдива жива ватра, яка має в собі велику... |
Бувало так, шо єк дєк упивси на Дубовій у коршьмі, то піп сам учів дітву у школі, аби дурно ни гаверлувала без навуки. | Бувало так, що коли дяк уп’ється на Дубовій у корчмі, то піп сам учив дітву в школі, аби даремно не пустувала без науки. |
Наколи день утечю. | Щойно настане день — утечу. |
Праведне Сонечько зачінало вид Риздва убератиси в силу. | Праведне Сонечко починало від Різдва вбиратися в силу. |
Кликати повницу запросив він Джюнду, бо понад него ніхто би був її ліпше ни викликав. | Кликати повницю запросив він Джюнду, бо понад нього ніхто би був її ліпше не викликав. |
Вінчєні сирені колачі з рук в книзєт видв’єзав Джюнда, кладучі їх у миску до повниці разом з фустинками, аби на ні кликати повницу. | Вінчальні сирні калачі з рук у князят відв’язав Джюнда, кладучи їх у миску до повниці разом із хустинками, аби на них кликати повницю. |
Але й Иванчік ни уступавси йиму так, єк когут половикови, видтинав: «А я вам обом раз кажу, шо єк Біг даст, так будет», — намахуючі й собі кулаком ув очі Довгому, Иванчік з ним доцотувавси. | Але й Иванчік не поступався йому так, як півень шуліці, відтинав: «А я вам обом раз кажу, що як Біг дасть, так буде, — намахуючи й собі кулаком ув очі Довгому, Иванчік із ним з’ясовував суть справи. |
Стала оперед ним тай, усміхаючіси д’нему жєдними люби очіма, дала йиму дві писанці. | Стала перед ним та й, усміхаючись до нього жадібними до любощів очима, дала йому дві писанки. |
Пишов осовито д’горі лісом, ни обзераючіси назадь себе. | Пішов осовито вгору лісом, не озираючись. |
Єсний. | Ясний. |
А вна через то, то таки си розсідала на него з серця. | А вона через те аж розсідалася на нього із серця. |
— «Грузь из вас заведу», — тай, намахуючі кулаками, грозив: — «на мак посіцу…» Тай аж отєк йиго стерло. | — На грязюку вас перетворю, — та й, намахуючи кулаками, грозив: — На мак посічу…» Та й аж немов його стерло. |
Играли по горах смутними тінями, шо уводно таїли веселий усміх розлогих царинок. | Грали по горах смутними тінями, що завше таїли веселий усміх розлогих царинок. |
Ой змогайте, хлопці, ходом, бо западат дорижечка снігом. | Ой змагайте, хлопці, ходом, бо западає доріжечка снігом. |
И додав: «Даст Біг бірше», — бо додоїв послідну корову. | І додав: «Дасть Біг більше», бо додоїв останню корову. |
Він лиш панів вельбив тай з ними по-людски жив, попід руки си водив, тай разом на польовання ходив. | Він лиш панів шанував та й з ними по-людськи жив, попід руки водився та й разом на полювання ходив. |
Одної днини Паршєк з Минделиком, косивскі купці, цілу Божу днину намучіли діда, гулічі в него воли, але він однако ни давси їм обтуманити. | Одної днини Паршєк із Минделиком, косівські купці, цілу Божу днину намучили діда, виманюючи в нього воли, але він не дав їм себе обтуманити. |
Ху! Тфі! Зчєзни! Пропади!» Тай на замітавці й кочерзі об’їхав назістріть сонця тричі хату. | Ху! Тфі! Щезни! Пропади!» Та й на замітавці й кочерзі об’їхав проти сонця тричі хату. |
Єк уздрів Шкиндя Шумея, то видразу став своїм конем тай зачєв метати свої пістолета одно за одним у воду в кориті. | Як уздрів Шкиндя Шумея, то відразу спинив коня й почав жбурляти свої пістолі один за одним у воду в кориті. |
Навіть ни смієш нігде над людскими ґрунтами хмарами сонце заставати, змари з градом мают си везти лиш понад самов ріков Черемошом. | Навіть не смієш ніде над людськими ґрунтами хмарами сонце заставати, хмари з градом мають везтися лиш понад самою рікою Черемошем. |
Купив там муки, кілько йиму було треба на кулешу, й доків збоїв окріп, то він уже був з муков назад у Чьорногорі. | Купив там борошна, скільки йому було треба на кулешу, і доки вода закипала, то він уже був із борошном назад у Чорногорі. |
А дівчині, шо першя з-помижи дівчєт набігла на вогник, то Єлена дала сирєний колачік. | А дівчині, що першою з-поміж дівчат набігла на вогник, Єлена дала сирний калачик. |
Ревкнув так сердито Шкиндя, шо аж у ватернику задзвонило, даючі Довгому руков знак, аби си д’нему наближив. | Рявкнув так сердито Шкиндя, що аж у ватернику задзвонило, і дав Довгому рукою знак, аби той до нього наблизився. |
Але однако ни хотів йиго збавити, лиш остеріг Дарадуду, переказуючі «своїм слугов» йиму: «Мовчі, хло’! Ни пробуй бірше нічо зачєпати зо мнов, бо лєжеш!» — А Процьо, прото Дарадуда, издзискав на Олексієвого «хлопчішя», так шо «тот», зчєзби, насторс-порс вид него, тай видтогди Дарадуда пуднов пізмов закипів на Олексія. | Однак не хотів його знищити, лиш остеріг Дарадуду, переказуючи через “свого слугу” йому: “Мовчи, хло’! Не пробуй більше зачіпати мене, бо ляжеш!” А Процьо Дарадуда накинувся на Олексієвого “хлопчища” так, що “той”, щез би, миттю кинувся геть від нього, та й відтоді Дарадуда великим гнівом закипів на Олексія. |
А йик виділи, шо Єлену то сердило, то уже на хмари кланцали, так си вискірєли їй клонци. | А завваживши, що Єлену це сердило, то аж на всі зуби вишкірялися. |
Та обкурюючі димом з головеньки громового дерева, шо кліла йиму в руках, з живов ватров, засокочював себе, ціле стоїшшє тай всу полонину разом з усев людсков худібков, шо на ній мет літувати, вид усего зла, лихого чєсу та ничістої сили. | Та обкурюючи димом із головеньки громового дерева, що тліла йому в руках, із живою ватрою, клав оборону на себе, усе стоїще та й усю полонину разом з усією людською худібкою, що на ній літуватиме, від усього зла, лихого часу й нечистої сили. |
Страху вже ни будет, шо змерзнет навесні. | Страху вже не буде, що змерзне навесні. |
Тай ни бійтеси, шо я буду у ваше царство пхатиси. | Та й не бійтеся, що я буду у ваше царство пхатися. |
Доків ни скін-чєв видгашуванє ватри, то ни уступивси й на ступінь бабі вид печи. | Доки не закінчив, то ні на крок не поступився бабі коло печі. |
То Люпайлюків Иванчік. | То Люпайлюків Иванчік. |
Тай грозит: «Ти! Мой! Юрію! Абес собі знав, шо за це, шо ти ни дав мині тепер навесні диспати, то за тото восени є тобі, хль-о-о-ов, ни дам достиглий хліб з поля забрати». | Та й грозить: «Ти! Мой! Юрію! Аби собі знав: за те, що ти не дав мені тепер, навесні, доспати, я тобі восени, хльо-о-ов, не дам достиглий хліб із поля забрати». |
Але тої днини, то й він гонорово вбравси до церкви. | Але й він гонорово вбрався до церкви. |
Ти зараз уздриш таку річ, шо видразу ми повіриш, шо я ни брехун, а шо говорю, то все правду кажу». | Ти зараз побачиш таку річ, що відразу мені повіриш, що я не брехун, а все правду кажу». |
Розпитуютси, хто де є икий за потрібний. | Розпитують, хто де є, хто чого вартий. |
Навіть, самого Дмитра Шкиндю, то я вчів стрільчіти, абих так здоров був, шо си ни фалю за це». | Навіть самого Дмитра Шкиндю я вчив стрільчити, аби так здоров був, що не хвалюся цим». |
Був у Пілата в Річці. | Був у Пілата в Річці. |
Абих Обарінчуком ни звавси, єк тє ни вивержу зараз из ручки», — спирскотів Обарінчук на Иванчіка. | Аби Обарінчуком не звався, якщо тебе не викину зараз із ручки», — зашипів Обарінчук на Иванчіка. |
«Відев, надвір хочєт?» — сказав Иванчік тай устав був з лавиці пустити котика з печі надвір. | «Певно, надвір хоче?» — сказав Иванчік і встав із лави пустити котика з печі надвір. |
Він ґречно їй вклонивси тай облесно подєкував за писанки. | Він ґречно їй уклонився й весело подякував за писанки. |
На кождим місци. | На кожнім місці. |
А по боках ріки, над людскими ґрунтами, пишно гріло сонце, лиш такий вітер буйний вієв, шо аж земню рвав. | А по боках ріки, над людськими ґрунтами, пишно гріло сонце, лиш такий вітер буйний віяв, що аж землю рвав. |
Усєкого зла: вуру, клику, насланя, поганих очій. | Усякого зла: вуру, клику, наслання, поганих очей. |
Ніхто нікому ни боронив засідати ґрунт. | Ніхто нікому не боронив засідати ґрунт. |
Ти колєдуй людем тих колєд, шо тобі милішші у душі, а ни тих, шо їх там хотєт наверечі зайдеї тай усєкі кушманєники, уни хотє знишшіти нашу первовічьну віру, стародавні звичєї, нашу ношу тай нас самих. | Ти колядуй людям тих коляд, що тобі миліші в душі, а не тих, що їх нам хочуть нав’язати зайди, вони хочуть знищити нашу первовічну віру, стародавні звичаї, наш одяг та й нас самих. |
Куда він йшов, то вна скрізь була йиму на дорозі, на кождім поступі, на кождим броду на переході. | Куди він ішов, вона скрізь була йому на дорозі, на кожнім поступі, на кожнім броді. |
Бо вна єк пизнала, шо ни грізьбов, а добротов йиго можна завжде змнєкшити, та завжде лагідков йиго знов перемаґулювала. | Бо коли вона збагнула, що не погрозами, а добротою його можна завжди зм’якшити, то вже лагідно його впрошувала. |
Тай Иванчік разом з ватагом, депутатом та всіма пастирями, шо були на полонині, рано на Ивана Купала, єк лиш сійнуло праведне Сонечко з-поза Скупови на Ґропу, купалиси голі в першій літній ранішній срібній росі та золотій манні праведного Сонечка, обмивали свої тіла вид усєкої нехари: бруду, насланя, остудий та всего н... | Та й Иванчік разом із ватагом, депутатом і всіма пастухами, що були на полонині, рано на Йвана Купала, щойно сяйнуло праведне Сонечко з-поза Скупової на Ґропу, купалися голяка в першій літній вранішній срібній росі та золотій манні праведного Сонечка, обмивали свої тіла від усякої нехарі: бруду, наслання, остуд і всьог... |
А єк упадеш на голов и даш серцу волю, послухаєш йиго и стрілиш законом у Хреста, то станеш головним стрільцем, але утратиш навіки спокій душі, бо твоє сумлінє будет ничісте. | А якщо даси серцю волю, послухаєш його і стрілиш причастям у Христа, то станеш головним стрільцем, але утратиш навіки спокій душі, бо твоє сумління буде нечисте. |
Тай буду те боронити перед твоїми ворогами, шо й оден волос ни смієт ти впасти з голови без мойого віданя, бо ти вже навіки мій». | Та й буду тебе боронити перед твоїми ворогами, і жоден волос не сміє тобі впасти з голови без мого відома, бо ти вже навіки мій”. |
Та журилиси бпехами на крисані, павами, порошницями та бартками, в кого їх ни було, бо хотіли си гонорово вбрати протів чєліди та дівок у Великодний понедівнок, йдучі на цвинтар за писанками. | Та журилися бляхами на крисані, павами, порошницями й бартками, у кого їх не було, бо хотіли гонорово вбратися перед жінками й дівками у Великодній понеділок, ідучи на цвинтар із писанками. |
Але йиму й так кривди ни було в бриндзі, бо він мав добрі вівці на молоко тай умів їх и доїти добре тай борзо. | Але йому й так кривди не було в бринзі, бо він мав добрих овець на молоко та й умів їх доїти добре й швидко. |
«Ану верниси на годинку, Иванчіку, д’мині, маю лиш шош тобі сказати», — просила Єлена на всий рот, біжучі, шо нога затєкала, довстріту д’нему. | «Ану вернися на годинку, Иванчіку, до мене, маю лиш щось тобі сказати», — просила Єлена на повен рот, біжучи так, що аж нога затікала, назустріч йому. |
Зачєла си ирстити. | Почала хреститися. |
Торкотіли про все, шо лиш їм на єзик лізло. | Торкотіли про все, що лиш їм на язик лізло. |
Там свєті свєтці воду свєтили Славен єс, й тд. | Там святі святці воду святили, Славен єс, і тд. |
«Добрий день», — привитавси Иванчік з ним. | «Добрий день», — привітався Иванчік із ним. |
Марічка потєгла куражисто очіма й на Иванчіка. | Марічка звабливо повела очима й на Иванчіка. |
Хоть тої днини було свєто, то однако вна ни дала нивістці пусто хропсти на постели. | Хоч тої днини було свято, однак вона не дала невістці змоги пусто хропти на постелі. |
«Дай ми вже покій з таким бізованєм», — завайдичівси, — «бо єк би си ти був ни наніс, то отота проклєть була би мнє дотратила до решти». | «Дай мені вже спокій із такою боротьбою, — забідкався, — бо якби ти був не надійшов, то ота проклять була би мене дотратила до решти. |
Привиділоси їм усім, шо йиго коса йиму в руках сама косит, бо він нев так легонько косив траву, єк ножицями стриг на вівци вовну. | Привиділося їм усім, що коса в його руках сама косить, бо він нею так легенько косив траву, як ножицями стриг на вівці вовну. |
Пили, аж доків ни допили усу свою горівку, а горівку, покладену на стів жидом вид градівника, Олексій ни хотів пити. | Пили, аж доки не допили всю свою горілку, а тої, яку поклав на стіл єврей від градівника, Олексій не хотів пити. |
Аж ни знала, шо дієти. | Аж не знала, що діяти. |
Раз йшов тов дорогов низнакомий чоловік, шо ни поклонивси мандаторії. | Раз ішов тою дорогою незнайомий чоловік, що не вклонився мандаторії. |
Бізував й за п’єтьох иззісти. | Подужав би й за п’ятьох з’їсти. |
Загарчєв люто Шкиндя, єк та котюга, шо нинадійно когос сприсідаєт. | Загарчав люто Шкиндя, як та котюга, що несподівано на когось нападає. |
Иванчік пудно йиго вергси, бо погадав, шо Юріштан из серця на него зараз витеребит йиму люльку, тай будет мати біду почерез проклєте курінє. | Иванчік страшно від нього кинувся, бо погадав, що Юриштан зо зла на нього зараз витеребить йому люльку, та й матиме він біду через кляте куріння. |
А єк ближивси з кружком д’Иванчікови, то Иванчік, знаючі Федькову натуру, вже иззавгоді витєг мошенку з грішми з-за ременя, тай до встріту Федькови лагодивси веречі гроший на кружок, трєсучі з мошенки на долонь, єк лід, білі сороківці, шо загаркотіли, єк ґрегіт коневи пид копитами. | А коли наблизився з кружком до Иванчіка, то Иванчік, знаючи Федькову натуру, вже загодя витяг капшук із грішми з-за ременя та й назустріч Федькові готувався кинути грошей на кружок, витрушуючи з капшука на долоню, як лід, білі сороківці, що зацокотіли, як гравій коневі під копитами. |
Я так поступаю ціле житє, тай почерез тото годит мині Бог — праведне Сонечько ув усій роботі. | Я так чиню ціле життя, і завдяки цьому годить мені Бог — праведне Сонечко — у всій роботі. |
На них вже дихав вітер полонинов. | На них уже дихав вітер полониною. |
А Шкиндівска нивістка, то таки ни данцувала, а літала в данци насеред хорім з русєвим Курлеєм, бо вна така куражиста була, шо аж на хмари покланцувала, а ни то на мушшін. | А Шкиндівська невістка — то таки не танцювала, а літала в танці насеред хором із русявим Курлеєм, бо вона така дражлива була, що аж хмарам підморгувала, не те що чоловікам. |
Але тепер дотекло йиму її. | Але тепер було її більш ніж достатньо для нього. |
Довгий сів, а Шкиндя посмотрив руков йиму сорочку пид кіптарем на плечох: «Але ти мокрий, хло’, єк мийка». | Довгий сів, а Шкиндя сягнув рукою йому під кептарем і намацав на плечах: «Але ти мокрий, хло’, як мийка». |
Отогди добрий гонір, єк у калюхах ни гримит голод». | Отоді добрий гонор, як у шлунку не гримить голод». |
У данцівників аж постоли си драли в куражистих данцях, а з ґаздівских помостів, то тріски летіли. | У танцівників аж постоли дралися у хвацьких данцях, а з ґаздівських помостів аж тріски летіли. |
Шкиндя з лютости таки злелів на Иванчіка, аж до криви зачєв їсти собі кулаки: «Їв бес їй штуку та калюшє, йикого тє коравого учінила, ни гнила би й там, де лежит, але я тебе розкорав’ю тай вимнєкшу так, єк то си вимнєкшуєт кораву шкіру з вола. | Шкиндя з люті на Иванчіка аж до крові почав їсти собі кулаки: «Їв би їй штуку та калюшє, якого тя коравого учинила, не гнила би й там, де лежить, але я тебе покорю і зм’якшу так, як то зм’якшують шкарубку шкіру з вола. |
Нитрохє си мнє, молодого, побліки наїли». | Нітрохи ся мнє, молодого, публіки наїли. |
Ає, правду кажу! Раз йду я з ним плаєм на полонину, тай уздріли ми на другій полонині мішінє. | Ой так, правду кажу! Раз іду я з ним плаєм на полонину, та й уздріли ми на іншій полонині стадо. |
Усе то зло він видвертав вид себе та своїї стрюби. | Усе те зло він відвертав від себе і своєї зброї. |
Словами привертав своїм коровкам манну на цілий рік: «Світили зерничьки зворами-провалами, Ходили коровки подолянскими полями: Ричючі, Божеїманни кличючі. | Словами привертав своїм корівкам манну на цілий рік: Світили зірнички зворами-провалами, Ходили коровки подолянськими полями, Ричучи, Божої манни кличучи. |
Дай Боже, праведне Сонечько, абесте одно одному так любили та радувалиси, йик любите та радуєтиси обоє оцими великодними писанками». | Дай Боже, праведне Сонечко, аби одне з одним так любилися й раділи, як любите й радієте обоє цим великоднім писанкам». |
Ни бійси, ти, стара чюбре, за тото своє чєдо, ніхто шє цілком ни здурів летіти тобі за тов пихов. | Не бійся, ти, стара чубре, за те своє чадо, ніхто ще цілком не здурів збивати тобі ту пиху. |
Залежєло то, де він примов’єв, вид того, єку примівку він примов’єв тай вид чого. | Місце залежало від того, яку примівку він промовляв і від чого. |
А матера чєлідь, то на то лиш плечіма стискала, тай дивуючіси з молодої чєліди, биласи руками пі рту та суравиласи: «Господи, окрий вид такої розпусти, єка тепер наступила. | А літні жінки на то лиш плечима поводили, дивуючись із молодих, били себе по губах і супилися: «Господи, окрий від такої розпусти, яка тепер настала. |
А єк лишивси на світі без тих людий, шо з ними жив, воювавси та пізмував и любивси, то й він инчий став, бо світ тогди йиму став ні по чому. | А коли залишився на світі без тих людей, що з ними жив, воював, гнівався й любився, — то й він інший став, бо світ тоді йому став ні по чому. |
А Єлена вергла єму крижму тай зговорила форму, то з того збігленєти став антел, а ни чьорт. | А Єлена кинула йому крижму й сказала примовку, то з того збігленяти став ангел, а не чорт. |
Отворилиси навстежір сами й хатні двері. | Розчинилися навстіж і хатні двері. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.