target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Уна була доньков Петра Панкевича з Дідушкової Річки, братанича опришка Антосія Левізорчука. | Вона була донькою Петра Панкевича з Дідушкової Річки, братанича опришка Антосія Левізорчука. |
Играли у флоєри, денцівки, тєлєнки та в скрипки. | Грали на флоярах, денцівках, теленках і скрипках. |
У діда таки зараз по розлучєню зачєли робити отави, а я з Семеном Паліївским пас кози та цапи. | У діда таки зараз по розлуче́нню почали косити отави, а я із Семеном Паліївським пас кіз і цапів. |
На плечох кождий носив сердак-крешенєк наопашки, три рази прошитий. | На плечах кожен носив сардак наопашки, тричі прошитий. |
Старий піп ни гордував ґаздами. | Старий піп не гордував ґаздами. |
«Таже це Иванчік Люпайлюків з Голов, Шкиндин зєть, тай такий самий головний стрілец, єк Дмитро Шкиндя тай йиго побратим Иван Довгий, всі три вни однакі вороги», — облесно сказав Ботик. | «Таж це Иванчік Люпайлюків із Голов, Шкиндин зять і такий само вправний стрілець, як Дмитро Шкиндя та його побратим Иван Довгий, усі три вони однакі вороги», — облесно сказав Ботик. |
Вид тої бесіди Єлені на голові волосе сторцом ставало, бо й вна нираз на страстах, трудна від роботи, любила так попіспати, шо навіть и ни чула церковної видправи. | Від тої бесіди Єлені на голові волосся сторчма ставало, бо й вона не раз на страстях, утомлена після роботи, любила так поспати, що навіть не чула церковної відправи. |
Тогди Костюк збушно кричєв на дібраних з шонайкрашших ґазд на тим весілю шинкарів: «Го-о-ов! Хльо-о-в’, шинка-а-аріі-і, ни спіт мо-о-о! Упорєдку людий дозерайте, бо єк так ни будет, єк я вам наказав, то ниволечки вам упадут на голов. | Тоді Костюк наполегливо кричав на дібраних зі щонайкращих ґазд на тим весіллю шинкарів: «Го-о-ов! Хльо-о-в’, шинка-а-арі-і-і, не спіть, мо-о-о! Старанно людей доглядайте, бо якщо так не буде, як я вам наказав, то неволечки вам упадуть на голови. |
Иванчік знав Обарінчукову натуру тай видів, шо він аж розсідаєтси з серця на него, шо він прийшов на толоку. | Иванчік знав Обарінчукову натуру та й видів, що він аж розсідається з люті на нього, що він прийшов на толоку. |
Бо то прото був ни простий чоловік. | Адже то був непростий чоловік. |
«Хоть би я був про це й знав, то ни верг бих був її на ватру, бо ни хочу вас згонити з світа тай брати вас на своє сумлінє. | «Хоч би я про це й знав, то не кинув би її на ватру, бо не хочу вас згонити зі світу та й брати вас на своє сумління. |
Занюрено сидів у куті коло печі. | Понуро сидів у куті коло печі. |
Прийдет у вечєр у курнєнку з стрілецтва мокрий та сніжєний, але баю ни було. | Прийде увечері в хатинку зі стрілецтва мокрий і засніжений, але набутку не було. |
«Я чьоловік». | «Я чоловік». |
Уводно на него флудом дівивси, лиш Олексій тим ни трабував. | Завжди на нього вовком дивився, лиш Олексій тим не переймався. |
«Бабко! Куда дідо пишов?». | «Бабко! Куди дідо пішов?». |
А відтак відобрав у відро з головиці води, видгасив живої ватри, тай обходічі наокола три рази за сонцем ціле стоїшшє, кропив йиго тов видгашенов ватров. | А відтак відібрав у відро з джерела води, відгасив живої ватри та й, обходячи довкола тричі за сонцем усе стоїще, кропив його тою відгашеною ватрою. |
А Иванчікову Парасочку, то видразу тенькнуло у серця, шо то ретенно йдут на ню йкіс старости. | А Иванчікову Парасочку відразу тенькнуло в серце, що то йдуть до неї якісь старости. |
Клюконосий Грицьо Бельмеґа з Дідушкової Річки ни забував з горівков и за старенького музиканта, приспівуючі йиму все тої самої: «Ой куєт зазулиця, там попид Лихонький, А там варто заспівати, де йграєт Сухонький». | Клюконосий Грицьо Бельмеґа з Дідушкової Річки не забував за горілкою і про старенького музику, приспівуючи йому все тої самої: Ой кує зозулиця там попід Лихонький, А там варто заспівати, де грає Сухонький. |
То прото, всі три були родемі стрільці, хєтрі, єк тоти лиси, шо вни на них полювали. | Однак усі три були вроджені стрільці, хитрі, як ті лиси, на яких вони полювали. |
Хапнув поверть тай мусів кілка раз ударити вірла по голові, заким убив, такий був твердий на убій. | Хапнув поверть та й мусив кілька разів ударити орла по голові, заки вбив, такий був твердий на убій. |
А Иванчіка тота Обарінчукова здуфальність так осердила, шо він вже видразу ни поправив брусом косу, лиш витєгнув з ременя єкийс платок, обтер ним косу тай тєв осовито за Обарінчуком. | А Иванчіка та Обарінчукова пиха так розсердила, що він уже не правив брусом косу, лиш витягнув якийсь шматок рементини, обтер нею косу та й різко тяв за Обарінчуком. |
Вуйко нічім ни питав. | Вуйко нічого не питав. |
«Та я знаю, шо то би мині нічо ни пошкодило, єкби я схотів тобі обернути назад з голови наслану мнов у ню стрілу», — сказав, хєтро пидсміхаючіси, Дарадуда. | «Та я знаю, що то би мені не пошкодило, якби я захотів тобі обернути назад із голови наслану мною в неї стрілу», — сказав, хитро підсміхаючись, Дарадуда. |
По тім слові круглєка всі єк оден колєдник нараз си схєлили до земні, узєли свої шєпки на голов и бартки у руки. | По тім слові кругляка всі як один колядники нараз схилилися до землі, узяли свої шапки на голову й бартки в руки. |
Все на світі веселилоси, жартувало та чепурилоси одно напротив одного, бо чуло в своїй криві буйну весну, красну, молоду, шо лиш одна весна таков годна бути. | Усе на світі веселилося, жартувало й чепурилося одне перед одним, бо чуло у своїй крові буйну весну, красну, молоду, що лиш весна такою годна бути. |
Й ця гадка уводно їх мулила, єк мулец. | І ця гадка все їх муляла, як мулець. |
З таким ватагом, то варт літувати, бо здаєт ми си, шо ніхто в него ни потрафит збавити худібку на полонині. | З таким ватагом варт літувати, бо здається мені, що ніхто в нього не потрафить збавити худібку на полонині. |
А громи, то так пудно били, шо аж си гори здригали. | А громи так страшно били, що аж гори здригалися. |
А витак оба дружби разом унесли з кліти на бартках книзів вінок на чорній рогатій шєпці з єгнєчого смушка. | А відтак обидва дружби разом принесли з кліті на бартках князів вінок на чорній рогатій шапці з ягнячого смушка. |
Учівси, бо вни липли й до йиго стріли. | Учився, бо вони липли й до його стріли. |
По небі пливали білі хмари, йик на ріці пид весну криги леду. | По небі пливли білі хмари, як на ріці під весну крига. |
Закурив люльку тай мовчьки вже йшов у долину Угорським плаєм на Чьорну ріку почєрез Датницький, тов дорогов, шо колис нев ходили вірмінські каравани, почєрез Руський Діл на Угоршіну. | Закурив люльку та й мовчки вже йшов у долину Угорським плаєм на Чорну ріку почерез Датницький, тою дорогою, що колись нею ходили вірменські каравани, почерез Руський Діл на Угорщину. |
Витак перев’єзав кінсков вуздов стів. | Відтак перев’язав кінською вуздою стіл. |
Та всіляко фрашкували: «Свистав дрізд: Мечі сани, бери віз». | І всіляко жартували: Свистав дрізд: Кидай сани, бери віз. |
Отворив їм обі хаті навстежір й уни мусіли плєсати йиму почерез обі хаті й хороми, викручюючіси опередь ним на одній нозі, приспівуючі: «Раз си оберну, тай си ни зверну. | Отворив їм обидві хати навстіж, і вони мусили плєсати йому почерез обидві хати й хороми, викручуючись перед ним на одній нозі, приспівуючи: Раз ся оберну, та й ся не зверну. |
— «Бо тобі коби лиш кріс, телєнка, тай бук. | — Бо тобі аби лиш кріс, теленка та й бук. |
Дідо так си верг, шо мало шо ни випустив кварту з рук. | Дідо так скинувся, що мало не впустив кварту з рук. |
Низко клонив голов и з побожним зором ув очєх вид шірого серця моливси до Бога-Сонця: «Молюси й кпонюси тобі, свєте, праведне, велике Сонечько, шо засвєчюєш й благословиш свойов добров ласков, свєтов великов наші гори, єк заходиш. | Низько схилив голову і з побожним зором ув очах від щирого серця молився до Бога-Сонця: «Молюся й клонюся тобі, святе, праведне, велике Сонечко, що засвічуєш і благословиш своєю доброю ласкою, святою, великою наші гори, як заходиш. |
Але закаменів на місци, бо з хати грізно крикнув гримкий голос: «Мо-о-о, шо то за такий прісний дух увійшов там в хороми, шо на него так дуже звавчєв мій котик?». | Але закаменів на місці, бо з хати грізно окликнув грімкий голос: «Мо-о-о, що то за такий прісний дух увійшов там у хороми, що на нього так дуже занявчав мій котик?». |
Стій ти, золотий золотарю! Ти чорногірский царю! До золотого вінчєня Ти ни ставай! Бо я рубаю вогнєнов косов Твої золоті упрєжи! Стій, чоловіче! Ни рубай мині Вогнєнов косов Упрєжи золоті мої. | Стій, ти, золотий золотарю! Ти, чорногірський царю! До золотого вінчання Ти не ставай! Бо я рубаю вогняною косою Твої золоті упряжі! Стій, чоловіче! Не рубай мені Вогняною косою Упряжі золоті мої. |
Надворі мороз аж тришшєв. | Надворі мороз аж тріщав. |
«Тобі?» — ніби ни розуміючі Иванчіка, знов запитавси Дарадуда, фалчєво всміхаючіси. | «Тобі?» — ніби не розуміючи Иванчіка, знов запитав Дарадуда, фальшиво всміхаючись. |
А чім довшя нитка лишєєтси вид вінка, тим будут тоти молодєта довговічнійші. | А що довша нитка лишається від вінка, то будуть молодята довговічніші. |
В хаті було повно людий, тай тимунь хоть єка то висока та обширна була хата всередині, то однако в ній була така погана сопуха, шо Иванчік видразу оп’єнів вид неї, єк вид горівки. | У хаті було повно людей, тому хоч яка висока й широка була хата всередині, однак у ній стояла така погана сопуха, що Иванчік відразу оп’янів від неї, як від горілки. |
З стіни, оперед старої хати, здоймив з клинків дрімаючу там вид розлучєня аж до Юрія свою любу довгу трембіту, зроблену з громового смерекового дерева, увиту згуста дрібного березовов коров. | Зі стіни старої хати зняв із клинків свою любу довгу трембіту, зроблену з громового смерекового дерева, щедро увиту дрібною березовою корою, — трембіта сохла там від осені й аж до Юрія. |
На тебе в мене тісна вулиця, бо я тебе сіцу, перетинаю, Розсичую, дожєм розпускаю, тай за водов пускаю!». | На тебе в мене тісна вулиця, бо я тебе січу, перетинаю, Розсічую, дощем розпускаю та й за водою пускаю!. |
Ця кров, то мій гріх… Але шо дієти, єк уже така тєжка моя доля на цім світі… За покуту я мушу цу кров випити», — тай одним духом її випив. | Ця кров — то мій гріх… Але що діяти, така тяжка моя доля на цім світі… За покуту я мушу цю кров випити», — та й одним духом її випив. |
Бо вид Онуфрея, єк зачінаєт днина маліти, а ніч більшєти, то тогди вже й зазуля вішшюєт близкий конец весни тай, бануючі за нев, вже лиш спонімлива куєт. | Від Онуфрія, коли починає днина маліти, а ніч більшати, вже й зозуля віщує близький кінець весни й, бануючи за нею, вже лиш іноді кує. |
Ни маєш чо си сердити тай казати гоп, поків ни пидскочиш, бо біда аді завжде більшя вид світа», — зачєв вже по добру вговорювати Иванчіка Довгий. | Не маєш чому сердитися та й казати гоп, поки не перескочиш, бо біда, ади, завжди більша від світу, — почав уже по-доброму вмовляти Иванчіка Довгий. |
Майже ніколи ни вертавси из стрілецтва голіручь. | Майже ніколи не вертався з полювання голіруч. |
А я зашінкав на грудех кожушок й забив руки попід плечя в кожушок тай лиш смієвси хєтро з вітру, шо шелестів у травах та игравси пишно з цвитучєми чічьками на розлогих, збочєстих царинках. | А я застебнув на грудях кожушок і заховав руки попід плечі, та й лиш сміявся хитро з вітру, що шелестів у травах і грався пишно з розквітлими чічками на розлогих збочастих царинках. |
До повниці сіли за стів книзєта разом з своїми дружбами й дружками. | До повниці сіли за стіл князята разом зі своїми дружбами й дружками. |
Рахмани скоромнєтси лиш раз у рік, на їх Рахманский Великдень. | Рахмани скоромляться лиш раз на рік, на їхній Рахманський Великдень. |
Рахманский великдень припадаєт завжде у мірні штири тижні вид живної середи. | Рахманський Великдень припадає завжди в мірні чотири тижні від Живної середи. |
А такого чоловіка, то велика є кутура лічіти вид лісни». | А такого чоловіка вилікувати від лісної неймовірно складно». |
Гушкав кулаками у плечя тай глумивси йиму, єк він бегекав савтирю. | Гупав кулаками в плечі та й глумився йому, як він бегекав савтирю. |
Дєдикові хати, статочьні збудованя, були побудовані у занодзі мижи ґрунями й лісами над бистро шумнючьов річьков. | Батькові хати, добротне обійстя, стояли у видолинку між ґрунями й лісами над бистрошумною річкою. |
Многа літами, сими свєтками, Сими свєтками тай Риздвєними, Витак прийшли ми цьом зеленими, А з отсим словом будь же нам здоров Ни сам из собов, а з усім по сполу, З усим по сполу, шо в твоїм дому, З отсев колядков, з усев цєлядков. | Многа літами, сими святками, Сими святками та й Різдвяними, Відтак прийшли ми, чом зеленими, А з отсим словом будь же нам здоров, Не сам із собов, а з усім посполу, З усім посполу, що в твоїм дому, З оцев колядков, з усев челядков. |
А на вершєку прив’єзали китицу з черлених єгід калини, обложену рєсков вівса. | А на вершечку прив’язали китицю з черлених ягід калини, обложену ряскою вівса. |
На її поморшіним, єк зісхлий гриб, майже уводно сердитим лици показаласи смутна усмішка. | На її поморщеному, як сухий гриб, майже завжди сердитому обличчі проявилася смутна усмішка. |
Тай Божим потом — дрібним дожіком — змив до решти з полонин білі плями снігу. | Та й Божим потом — дрібним дощиком — змив до решти з полонин білі плями снігу. |
А з богатства шо нам? Ого, нічо». | А з багатства що нам? Ого, нічого». |
Єк ни стало Штоли, то Гирдлічка дістав вид австрийского урєду в свої руки велике право над народом у горах. | Коли не стало Штоли, то Гердлічка отримав від австрійського уряду у свої руки велике право над народом у горах. |
А Довгий, то так йшов надсідно вид Дарадуди з насланєм, аби йиго в дорозі ни захопили зорі, шо сорочку на плечох би був йиму крутив. | А Довгий так прудко йшов від Дарадуди з насланням, аби його в дорозі не захопили зорі, що сорочку на плечах би був йому крутив. |
Знав, єк си де обійти й зайти, тимунь йиго усі люде за березованє фалили й любили, та навиділи йиго у колєдниках. | Знав, як де повестися, тому його всі люди за березування хвалили й любили та навиділи його в колядниках. |
Низавеликий чєсдідо вернувси назад у хату. | Невдовзі дідо повернувся в хату. |
Чюв від мами лиш, єк мосєжники топ’ют мосєж, але єк, то сам ни видів. | Чув від мами лиш, як мосяжники топлять мосяж, але сам того не видів. |
«Боже помагай», — привитавси він з косарями. | «Боже помагай», — привітався він із косарями. |
У голов шибнула знов йиму лихомисла гадка. | У голову шибнула знов йому лихомисла гадка. |
Аж по хвили, отєк аж онимаючіси, зачєв знов говорити: «Тай уно є так, бо ади, тепер усі пропійце потерпіли через тебе, а єк я розмов’ю тобі пістолета, то потерп’ю через вас усіх, бо Шкиндя з Довгим бізівно, шо мині насухо то ни пропустит тай ни подаруєт так, єк нима в глисти очій в голові. | Аж по хвилі, немов соромлячись, почав знов говорити: «Так воно є, бо, ади, тепер усі пропійці постраждали через тебе, а якщо я розмовлю тобі пістолі, то постраждаю через вас усіх, бо Шкиндя з Довгим, певно ж, мені насухо це не попустять та й не подарують так, як не мають глисти очей в голові. |
«Ану, мо-о-ой! Го-о-ов! Хльо-о-о-в’! Мішєнники, де єсте?. | «Ану, мо-о-ой! Го-о-ов! Хльо-о-о-в’! Господарі, де ви?. |
Єлена в зільнику оперед пасіки нарвала собі тай невістці по жматузі зіля: писаної трави, коготеню, любистку та тої, аби з зілем в руці вирєдити худибку вид хати на літуванє в полонину. | Єлена в зільнику перед пасікою нарвала собі й невістці по жмутові зілля: писаної трави, коготеню, любистку й туї, аби із зіллям у руці вирядити худібку від хати на літування в полонину. |
Ойга, тфі! Я ни трабую!» — Махнув завзєто руков тай узєвси до діла. | Ойга, тфі! Я тим не переймаюся!» — махнув завзято рукою й узявся до діла. |
Тай кожда табора мала свого провідника. | Та й кожен гурт мав свого провідника. |
Косматий в достаток, єк вівця. | Косматий у достаток, як вівця. |
Ни сік по-цигански, єк то сіцут теперішні музиканти здрібна, а спроволока потєгав смичком по струнах. | Не сік по-циганськи, як то січуть теперішні музики здрібна, а спроволока потягав смичком по струнах. |
Ми з вуйнов душилиси, сміючіси з баби, шо почіпала діда до звадки. | Ми з вуйною душилися від сміху з баби, яка прискіпувалася до діда. |
А він хотів набити масну бриндзу на свої вівці та коровки, тай бути в Чорногорах у зілю на Ивана Купала. | А він хотів узяти масної бринзи за своїх овець і корівок та й зібрати в Чорногорах зілля на Йвана Купала. |
Уже з маленької дитини зачєнав він розказувати так усєкі прехтики, єкби низнати єкий був старий та розумний чьоловік. | Уже з маленької дитини починав він вигадувати усілякі придабашки, немов бозна-який був старий і розумний чоловік. |
«Идітко ви гет з вашими грабівниками», — гардеґав полегоньки Шумей на вирмін, запльовуючі їм очі. | «Ідіть-но ви геть із вашими розбійниками, — заспокоював Шумей вірменів, запльовуючи їм очі. |
Люди, йик війшли з церкви, то всу царинку вкрили на Дубовий коло корчьми. | Люди, вийшовши з церкви, усю царинку вкрили на Дубовій коло корчми. |
Аж ни зараз спамнєтавси, де він є тай шо си з ним удієло. | Аж невдовзі спам’ятався, де він є і що з ним сталося. |
Вид уїду й усекого нинадійного лихого діла. | Від уїду й усякого неочікуваного лихого діла. |
Навіть и ни подівивси на ню, так богато того всего йиму люде зувезде поназношували за примівки та мальфи, бо то так само був головний мальфар, другий по Олексієви тай Дарадуді. | Навіть не подивився на нього, так багато всього йому люди звідусіль понаносили за примівки й мальфи, бо то так само був головний мольфар, другий після Олексія й Дарадуди. |
Ни даєтси «їм», зчєзли би, в руки имити. | Не дається “їм”, щезли би, до рук. |
Вінчєний батько поклав книгинино деревце на стів, а боєре, заводічі книзєт наокола стола за сонцем три рази за стів, разом з дружками й дружбами за скрипков співали весілної: «Лежє-є-є-є-ли берви-и-и бервінкові-і-і-ї-ї-ї. | Вінчаний батько поклав княгинине деревце на стіл, а бояри, заводячи князят навколо стола за сонцем тричі, разом із дружками й дружбами за скрипкою співали весільної: Лежє-е-е-ели берви-и-и бервінкові-і-і-ї-і-і. |
Вид Уведенія имила зима таки добре. | Від Уведення зима таки добре напосіла. |
Тай, держучі в руці ключь вид левичього замку, замикав ним та словами заклинав всу погану звір та ґалу, аби почез ціле літо на полонині ни мала права та путері вна до єго худоби: «Боже, велике праведне Сонечько!. | Та й, тримаючи в руці ключ від лавчистого замка́, замикав ним і словами заклинав усю погану звірину й гаддя, аби ціле літо на полонині не мала права та сили до його худоби: «Боже, велике праведне Сонечко!. |
Дарадуда ни пишов за Иванчіком надвір, лиш з хати кусивси на него, намахуючі кулаками за ним навздогін, голосно викрикуючі: «Абес си так тріскав у плоти та в скали головов, єк єс тріснув дуже дверми! Иди хоть в ніверть, проклятнику проклєтий! Та абес си спер аж там, де воді конец. | Дарадуда не пішов за Иванчіком надвір, лиш із хати грозився на нього, намахуючи кулаками за ним навздогін і голосно викрикуючи: «Аби так тріскав у плоти та в скали головою, як тріснув дверима! Іди хоч у пекло, проклятнику проклятий! Аби сперся аж там, де воді кінець. |
Тай майси в гадці, абих ти шє олова ни насипав у ноги, бо мині й за це ни тєжко. | Та й остерігайся, аби я тобі ще олова не налив у ноги, бо мені це не тяжко. |
То знов стихав її голос. | То знову стихав її голос. |
Юрішко вже бірше не палив у грубах тай вже ни був бірше панским посмітюхом, бідним пидикалом. | Юришко вже більше не розпалював печі й не був панським посмітюхом, бідним служкою. |
При Єлені то він ни хотів говорити, бо їм обом ніколи ни йшли роги до купи. | При Єлені не хотів, бо їм обом ніколи не йшли роги до купи. |
Єк уздріла мандаториха, єк корови тєжко дишут та так ревут, шо аж сум си голови брав, то улетіла д’мандаторови бурев у покої. | Як уздріла мандаториха, що корови тяжко дихають і так ревуть, що аж сум голови брався, то влетіла до мандатора бурею в покої. |
Бізівно би був провалив голов, єкби була ни крисаня на голові. | Певно, провалив би голову, якби не крисаня на голові. |
А бувало, єк прийдетси йиму зодновати єкус днину в хаті, а шє єк зачнет жінка, бувало, йиго гінбарити до єкоїс роботи, то він таки увидьки гиб, бо ни мав до роботи ні волі, ні охоти. | А бувало, якщо доведеться йому зоднювати якусь днину в хаті, а ще як почне жінка, бувало, його змушувати до якоїсь роботи, то він таки на очах гинув, бо не мав до роботи ні волі, ні охоти. |
За ременями, та наокола ременів, на гачках, були в них пістолета, ножі та сугаки, а в руках бартки тай шкіріні арапники. | За ременями та круж ременів, на гачках, були в них пістолі, ножі та сугаки, а в руках бартки й шкіряні арапники. |
Вид Здвижіня, то я вже сміло лазив скалами за козами, бо знав, шо на Здвижінє уся ґала позапрєтуваласи в земню. | Від Здвиження я вже сміло лазив скелями за козами, бо знав, що на Здвиження все гаддя ховається в землю. |
Викрив’єв погано ротом, єк товаре, шо зайдет йиму сіль у храпи. | Викривляв погано ротом, як худобина, якій зайшла сіль у ніздрі. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.