target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Говори ти свої. | Говори ти своєї. |
«Ой так! Він! Добре собі це затєм, ци чуєш, Дми’?» — гнівно крикнув Довгий на Шкиндю, шо задарабанів був на хвильку так, єк би оглух, бо аж ни зараз сердито вид воркнув: «Таже чую», — тай далі мовчєв, єк би го шош занімило. | «Ой так! Він! Добре собі це затям, чи чуєш, Дми’?» — гнівно крикнув Довгий на Шкиндю, що задеревів був на хвильку так, як би оглух, бо аж відтак сердито відворкнув: «Та ж чую», — і далі мовчав, немов його щось занімило. |
Попересідали коні оба дружби, перескакуючі з книгининого коня на книзевого, а з книзевого на книгининого, подали коні боєрам, а сами стали коло своїх дружок збоку книзєт, аби 'їх завести в хату за стів. | Посідали на коней обидва дружби, перескакуючи з княгининого коня на князевого, а з князевого на княгининого, подали коней боярам, а самі стали коло своїх дружок збоку від князят, аби їх завести в хату за стіл. |
— «Ти ни гадай собі хльов’, шо то й я ни біда. | — Ти не гадай собі, хльов’, що то і я не біда. |
Ховалиси та вистерігалиси. | Ховалися й остерігалися. |
Він борзо вернувси насупаний у хату. | Швидко вернувся насуплений у хату. |
Єк я изхочю хлопців любити, Зачнут твої замки ломити, А ти меш, мужу, лиш воду пити». | Як я ізхочу хлопців любити, Зачнуть твої замки ломити, А ти меш, мужу, лиш воду пити». |
Гм… Гм… Таже він, бідник, спудивси, аби ти икос мене ни пидійшов в єкимос ділі. | Гм… Гм… Та ж він, бідака, злякався, аби ти якось мені не нашкодив у якімсь ділі. |
Иванчікови по тілі аж мурашки загимзіли вид Шкиндиної погрози, бо він добре розумів, чім уна для него пахла. | Иванчікові по тілі аж мурашки забігали від Шкиндиної погрози, бо він добре розумів, чим вона для нього пахла. |
Цілий день красно гріло сонечко. | Цілий день красно гріло сонечко. |
Уздорови та нарозуми йиго, Госпидку. | Уздорови та нарозуми його, Госпідку. |
Баба з вуйнов вид досвіта пекли хліб та варили варю на свєту вечєрю з усіх тих писних страв, шо їх си їст у божки на року. | Баба з вуйною від досвіту пекли хліб і готували святу вечерю з усіх тих пісних страв, що їх їдять у божки протягом року. |
Навіть було видко трошки й того свєтця, шо стоєв збоку образів на стіні, коло клинків на вішінє порошниц, стрюбий, арапників та крисаний. | Навіть було видко трошки й того святого, що стояв збоку образів на стіні, коло гаків, на які вішали порохівниці, зброю, арапники та крисані. |
Ийга! Ото би був великий устид та побліка для Иванчіка. | Ійга! Ото би був великий устид для Иванчіка. |
— «Ни бійси! Довго ни будим сидіти, бо я її зараз зіпру». | — Не бійся! Довго не будемо сидіти, бо я її зараз спиню». |
Ледви її вуйко Лесьо йкос уговкав, так си камузила на діда. | Ледве її вуйко Лесьо якось уговкав, так нападалася на діда. |
Баба аж голосила из серця, шо ни зудалала победити діда. | Баба аж голосила спересердя, що не зуміла перемогти діда. |
Випогодилоси небо над цілов долинов Черемоша тай над ріков загріло єдерно сонце, топило в ріці град. | Випогодилося небо над цілою долиною Черемошу, та й над рікою загріло палюче сонце, топило в ріці град. |
Крикну: «Йди гет з твойов їдов, бо я ни жебрак, лиш старий. | Крикну: “Йди геть із твоєю їжею, бо я не жебрак, лиш старий. |
З-поза Писаного Каменя, єк би з земні, помаленьки пидлізав на небо д’горі великий, світючєй гарбуз — золотаво-червонаве сонце. | З-поза Писаного Каменя, немов із землі, помаленьку підлізав на небо великий гарячий гарбуз — золотаво-червонаве сонце. |
Бо кажут, шо ни вмираєт старий, але чєсовий. | Бо кажуть, що не вмирає старий, але часовий. |
Уна зачєла си слинити. | Вона почала плакати. |
Костюк лишив тоти деревця в єблінці на варті нового людского роду, а сам пишов у хороми, де дзвиніли так буйно гримкі данці, шо аж си здавало, шо разом з ними данцували й Костюкові хати. | Костюк лишив ті деревця на яблінці на варті нового людського роду, а сам пішов у хороми, де дзвеніли так буйно гримкі танці, що аж здавалося, ніби разом із ними танцювали й Костюкові хати. |
— Я ґаздивска дитина. | — Я ґаздівська дитина. |
Ниодному леґіневи, то вна дала й з люби файну писанку, але покрадома, аби Лесьо ни покіптив, шо вна з тим леґінем була й ни чужа. | Не одному леґеневі вона дала з уподоби файну писанку, але крадькома, аби Лесьо не помітив, що вона з тим леґенем була й не чужа. |
А Гердлічка навіть про це їм и слова нічо ни казав, бо лиш так пудно вигрозив йиго одного разу головний мальфар Олексій из Плоскої. | А Гердлічка їм і слова не казав, бо так страшно пригрозив йому одного разу головний мольфар Олексій із Плоскої. |
Очі искрами засіяли. | Очі іскрами засіяли. |
Він лиш знаєт другого зачепити, але оборонитиси, то вже ни потрафит». | Він лиш уміє іншого зачепити, але оборонитися — то вже не може». |
По хвили насилу пидвів голов тай сказав: «Але шо з того?. | По хвилі насилу підвів голову й сказав: «Але що з того?. |
Йиму задура стала в голові, шо ни зрозумів, шо дієти. | Йому так затуманилося в голові, аж не зрозумів, що діяти. |
Пишла горівка у рух на столу, а за нев голубці из солонинов, буракова юшка из свинєчьов буженицев, по повній мисці набитов, пироги з бриндзов та молошна кашя з кукурудзінов крупов. | Пішла горілка в рух за столом, а за нею голубці з солониною, бурякова юшка зі свинячою буженицею, по повній мисці набитою, пироги з бринзою та молочна каша з кукурудзяною крупою. |
Охлєв. | Охляв. |
Переваренов горівков из медом за столом чєстувала баба. | Перевареною горілкою з медом за столом частувала баба. |
А Костюк, беручі від Джюнди миску з грішми тай вінчєними колачями книзєт у кліть, так само з сміхом видтинавси: «Ни журиси, Джюндо, ти лиш цим, бо ни на то Костюк спросив гостий у свій дім на весілє, аби лиш їх зцєпати, єк овец на міру в полонині, у повницу, а по повници аби си вни розбігли від него, єк ни дай то Боже,... | А Костюк, беручи від Джюнди миску з грішми й вінчальними калачами князят у кліть, так само зі сміхом відказував: «Не журися, Джюндо, ти лиш цим, бо не на то Костюк запросив гостей у свій дім на весілля, аби лиш їх здоїти, як овець на міру в полонині, у повницю, а по повниці аби вони розбіглися від нього, як, не дай-то ... |
Таке маю файне біннє, шо си ни вмиваєт, Таке маю файне біннє, цур на лихі очі, Єк уно си умивало, минув тиждень сночі». | Таке маю файне біння, що ся не вмиває, Таке маю файне біння, цур на лихі очі, Як воно ся умивало, минув тиждень сночі. |
То знов шо чєс вискірєв свої великі, єкби в коня, клонцулі на сивого, великого заїця під плечем. | Він хитро усміхався до Иванчіка, то знов вишкіряв свої великі, як у коня, зубиська на сивого великого зайця під плечем. |
По груди бродив зимами за куницями, та надсідно совпав замітьми за сернами й оленями. | По груди бродив зимами за куницями та надсадно совпав заметами за сернами й оленями. |
Станеш таким головним стрільцем, шо пари ти ни будет у світі». | Станеш таким головним стрільцем, що пари тобі не буде у світі». |
— «Хліб наш, нашушний, дайже нам, оденец», — голосно, на всу хату, баба позівнула, зажмурєючі з притиском очі, а лівов долонев застала рот, аби в него шош ни улетіло. | — Хліб наш насущний дай же нам днесь, — голосно, на всю хату, баба позіхнула, зажмурюючи з притиском очі, а лівою долонею затулила рот, аби в нього щось не влетіло. |
«Тай я би так казав, але шо дієти, єк то ворог?» — подавси добрідков Карпа за Иванчіком. | «І я би так казав, але що діяти, якщо то ворог?» — погодився Карпа з Иванчіком. |
А Дарадуда, кокоїжічіси, говорив далі, ни зводічі очні з Иванчіка: «Я ни маю охоти тобі примов’єти, бо я примівник Шкиндин тай Довгого. | А Дарадуда, наїжачившись, говорив далі, не зводячи очей з Иванчіка: «Я не маю охоти тобі примовляти, бо я примівник Шкинді й Довгого. |
Шонайкрашшу корову за то обицєв дати, й то ни будь-котру, а котру собі сам Иванчік на йиго загороді виберет. | Щонайкращу корову за це обіцяв дати, яку собі сам Иванчік на його загороді вибере. |
Здаєтси, шо до рани би її тулєв, така ув очі чємна виглєдаєт. | Здається, що до рани б її притуляв, така ув очі чемна. |
«Добре здоров’є!» — видповіли вни, оба стаючі напротів Иванчіка віч у віч. | «Добре здоров’я!» — відповіли вони, обидва стаючи навпроти Иванчіка віч-у-віч. |
Тай так моцно над тим буком у руках «бога» й «чьорта» мотосканивси народ, шо аж хати си стрєсали вид того їх гушкання собов у стіни так дуже, шо аж здавалоси, шо й Олексієво мертве тіло на задній лавици в хаті вид того си здригало, тай шо разом з усіма людьми він свойов мертвов усмішков смієвси на тим посіжінню з свої ... | Та й так над тим буком у руках «бога» й «чорта» моцувався народ, що аж хати стрясалися від того їхнього гупання собою об стіни, аж здавалося, що й Олексієве мертве тіло на задній лавиці в хаті від того здригалося, та й що разом з усіма людьми він своєю мертвою усмішкою сміявся на тім посіжінню зі своєї смерті, бо дух й... |
Але мусимо йиго так закілцувати, аби всі виділи, шо ми два таки тоти сами люде, шо й були. | Але мусимо його так окільцювати, аби всі виділи, що ми два таки ті само люди, що й були. |
Був пилкої вдачі, кортіло йиго й з чюжев чілідинов нираз у воросі си набути. | Був палкої вдачі, кортіло його і з чужою іноді попустувати. |
Він аж засмієвси з утіхє, єк уздрів, шо з громовиці закуриласи жива ватра. | Він аж засміявся з утіхи, коли побачив, що з громовиці закурилася жива ватра. |
«Но, но! Ти шє си питаєш?. | «Но, но! Ти ще питаєш?. |
То йиго робота, кости би му стирчєли з гробу, єк нас сегодне тєжко зосмішив». | То його робота, кості би йому стирчали з гробу, як із нас сьогодні тяжко насміхався». |
Єк би галасливі вітри наперед хати, так буйно й галасливо увійшли в браму колєдники, плєшучі: «В неділю рано єло свитати, Єли си гості кватирувати. | Немов галасливі вітри наперед хати, так буйно увійшли в браму колядники, плєшучи: В неділю рано стало світати, Стали ся гості кватирувати. |
Раз підвидів Бог, шо Арідник корпав глини. | Раз підгледів Бог, що Арідник корпав глину. |
А в горах, хто ни маєт богато маржини, тот ни ґазда, хоть би йкі великі ґрунта мав. | А в горах хто не має багато маржини, той не ґазда, хоч би які великі ґрунти мав. |
Ци у давнині чюв хто таке?. | Чи в давнині хтось чув таке?. |
Йикийс сердитий, подражнений. | Якийсь сердитий, дратівливий. |
«Єк си вам ватагуєт обом?» — привитавси на стаї Иванчік з ватагом тай депутатом. | «Як вам ватагується обом?» — привітався на стаї Иванчік із ватагом і депутатом. |
Чєлідь варила та лагодила дору. | Жінки варили й готували дору. |
И хто знаєт, шо би си було мижи ними обома вигоїло тої ночі, єкби був їх вуйко ни уговкав та ни розгетькав. | І хтозна, що сталося б між ними обома тої ночі, якби вуйко їх не уговкав та не розгетькав. |
Ліпшу в сто раз, єк тот, шо курів лиш коло жінки тай торгував її лиш за волики та коровки. | Ліпшу стократно, як той, що курів лиш коло жінки та й торгував лиш воликами та коровками. |
Хто кого почєпаєт — я вас, ци ви мене? Говори. | Хто кого чіпає: я вас чи ви мене? Говори. |
А май бізівнійші тай цікаві, то нічо ни дієли, бо аж дух у собі заперли були, так завзєто ждали на то гримке темпо з жєбівских пістолет. | А стійкіші й цікаві нічого не діяли, бо аж дух у собі заперли були — так завзято ждали на то грімке темпо із жаб’ївських пістолів. |
«Ні, ти нас!» «Ой ні, ви мене!» «Тай шо то ніби ти собі, пуравчє, гадаєш, хоть би ми тебе й періш зачепили, єк ти нас?. | «Ні, ти нас!» «Ой ні, ви мене!» «Та й що ти собі, пуравчє, гадаєш, хоч би ми тебе й першими зачепили?. |
Вуйко трудний, нивиспаний по колєдниках, лишивси з вуйнов у хаті кутати маржину. | Вуйко, втомлений, невиспаний по колядниках, залишився з вуйною вдома доглядати маржину. |
Він шош инче подумав. | Він щось інше подумав. |
Дерева аж си розчєхали вид зими. | Дерева аж ламалися від снігу. |
А на житю чоловікови всєке си траф’єєт, так єк на довгій ниві», — боронив Иванчік славу того креса, аж до серця собі йиго тулєючі, бо так лиш си дуже ним любував. | А в житті людині всяке трапляється, так, як на довгій ниві», — боронив Иванчік славу того кріса, аж до серця собі його тулячи, так ним милувався. |
А Иванчік, то такий був нисмілий, шо через люде ни поваживси навіть з нев поздоровити на цвинтари, хоть вже зовсім близенько був коло неї. | А Иванчік такий був несмілий, що на людях не наважився навіть із нею привітатися на цвинтарі, хоч уже зовсім близенько був коло неї. |
Робив то так спокійно, шо навіть и ни здригнувси, без найменчеї тривоги в серци. | Робив це так спокійно, що навіть не здригнувся, без найменшої тривоги в серці. |
Баба осердиласи на него, шо й він ласивси дівити разом з хлопчішями на голі дівки. | Баба розсердилася на нього, що й він ласився дивитись разом із хлопцями на голих дівок. |
Лиш коби ни поблизко хати, бо відтак гляба би було вночі й надвір си показати з хати через біду, бо «тот» міг би си показувати тай пужіти вночі. | Аби лиш не близько від хати, бо відтак годі було б уночі й надвір вийти з хати через біду, бо “той” міг би показуватися й лякати вночі. |
На застелений стів вовненов скатертьов поклала Костючка паліницу хліба, в ню дружби заткли криз сирєнии колачік кидрове деревце, а чєлідь при скрипці тай весілних співанках уберала йиго білим, сивим тай крашеним волосом, крашеними вовнєними нитками тай колосєм єчменю. | На застелений вовняною скатертиною стіл поклала Костючка паляницю хліба, у неї дружби заткнули крізь сирний калачик кедрове деревце, а жінки при скрипці й весільних співанках прикрашали його білим, сивим і фарбованим волосом, фарбованими вовняними нитками й колоссям ячменю. |
А єк би повидів, шо з йиго муки может бути кулешя, то най таки видразу прибиваєт, коли в старости прийти, бо кажут, шо шо йдет на видвід, то йдет и на розвід. | Але якби побачив, що з його борошна може бути кулеша, то хай таки відразу призначає, коли в старости прийти, бо кажуть: що йде на відвід, то йде і на розвід. |
Вже на вісници, веселі, почували вни в собі путерю. | Уже навесні, веселі, почували вони в собі силу. |
Верг їм лиш по ґрейцерови у дзвинки, але березі, то поклав сороківця на хрест. | Укинув їм лиш по ґрейцерові у дзвінки, але березі — то поклав сороківця на хрест. |
Амінь». | Амінь. |
У діда надієлиси колєдників аж на Василія у вечєр пид конец колєд, бо другий день мав бути у Джюнди розплєс, так Джюнда переказав кимос до себе. | У діда чекали колядників аж на Василя увечері, під кінець коляд, бо наступного дня мав бути у Джюнди розплєс, так Джюнда переказав. |
А тим кукуциком хліба, сирєним колачіком, горшєтком води тай гусков соли, шо тогди на вогники люде складают, то обходєт свій Великдень. | А тим кукуциком хліба, сирним калачиком, горнятком води та й гускою солі, що тоді на вогники люди складають, і святкують вони свій Великдень. |
Дідо мав свою ворожку й на Євдокія. | Дідо мав свою ворожку й на Євдокії. |
Ой ні. | Ой ні. |
Навіть уже він сам, разом из другими хлопчіками, бувало, де був на посіжінях, то збиткувавси из старого Трайкала. | Навіть уже він сам, разом з іншими хлопчиками, бувало, збиткувався зі старого Трайкала. |
Я викручювавси й, ґвавтуючі на всий рот, втікав у хату без потємку. | Я викручувався й, репетуючи на повен рот, без тями втікав у хату. |
Наїв би си їх навіки. | Наївся б їх навіки. |
Й ми колис молодими ни свєті були, але ми то потайки робили. | І ми колись молодими не святі були, але то потай робили. |
Усі си витали шіре, та вінчювали усі одни одним, собі на взаєм, шєстя-здоров’я та многа літ. | Усі віталися щиро й віншували одні одним, собі навзаєм щастя-здоров’я та многа літ. |
Тай хоть Иванчік знав то все, тай знав, шо тої днини ни можна спати надворі, аби сп’єчого нявки ни ухопили з собов у ліси, то однако на то ни поуважив, бо, думаючі про любу Марічку, оперед полуднем забравси з хати на колешню. | Хоч Иванчік знав то все й розумів, що тої днини не можна спати надворі, аби сплячого нявки не вхопили із собою в ліси, однак не зважив на те, думаючи про любу Марічку, і перед полуднем подався з хати на колешню. |
А Шкиндя, то прото — Шкинді!!! Хоть вни запопадливі та ґаздовиті й забірше, єк треба, та шо з того?. | А Шкиндя — то Шкиндя!!! Хоч вони, Шкинді, запопадливі та ґаздовиті й більше ніж треба, та що з того?. |
А обзераючі їх у руках, довго любувавси тими писанками, а шє бірше Марічков. | І довго милувався ними, а ще більше Марічкою. |
А нипрубен попик, ни розуміючіси на фіґлях прахтичного стрільця, вслухуючіси в йиго гріхє, шо з них благонько йиму сповідавси, єв си втихомирєти так, єк втихомирєєтси розсержена дитина, вслухуючіси в дивні та чудаті казки своїї пестунки. | А недогадливий попик, не розуміючись на фіґлях практичного стрільця, вслухуючись у його гріхи, що про них чемно йому сповідався, почав утихомирюватися так, як утихомирюється розсерджена дитина, вслухаючись у дивні та чудні казки своєї пестунки. |
Єкуни си зирстили, Пишли на сім років По небі й земни. | Як вони ся христили, Пішли на сім років По небі й землі. |
А заким, то тут шє мій повид рєдит, а ни ваш — сараки». | А поки що я тут розпоряджаюсь, а не ви, сараки». |
«Та чія би — моя, брате», — гордо видповів Ботик, бо видразу здогадавси, шо ці ретенно прийшли на ню в обзорини. | «Та чия би — моя, брате», — гордо відповів Ботик, бо відразу здогадався, що ці два прийшли на неї в обзорини. |
«Го-о-ов! А дома ґазди?. | «Го-о-ов! А дома ґазди?. |
Нам нієкого страху нима вид лісни, бо уна, пропала би, діда си держит, а ни нас иршєних. | Нам жодного страху нема від лісної, бо вона, пропала би, діда тримається, а не нас, хрещених. |
«Ой, шє плачючі меш нас обох перепрошувати», — погрозивси Довгий. | «Ой, ще плачучи нас обох перепрошуватимеш», — погрозив Довгий. |
Ба шо си вере стало з Довгим?». | Ба, а що сталося з Довгим?. |
«А перед тим кому ти пидлєгав?» — цікаво запитавси Иванчік. | «А перед тим кому ти підлягав?» — поцікавився Иванчік. |
Він шнідав, їв гуслінку з коновки за столом, заким уваритси варя. | Він снідав, їв гуслянку з коновки за столом, заки приготується щось гаряче. |
Але Довгий ни попускав, ишє гірше доґобував: «Ой так, Дми’, то своя котюга нам си так постелила, тот простєничок. | Але Довгий не попускав, ще гірше довбав: «Ой так, Дми’, то своя котюга нам так постелила, той простачок. |
Казав, шо колєдувати годитси вид Риздва, а ни вид Свєтого вечєра. | Казав, що колядувати годиться від Різдва, а не від Святого вечора. |
Смішкувавси він нишьком над тими усіма, шо так приєзно припадали коло него, шіре просічі йиго у колєдники. | Насміхався він нишком із них усіх, що так приязно припадали коло нього, щиро просячи його в колядники. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.