target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Вже зибравси йти в полонину разом з Лесем на міру вивці доїти, бо дуже любив на міру доїти вивці там. | Уже зібрався йти в полонину разом із Лесем на міру овець доїти, бо дуже любив це. |
А Иванчік и ни тої гадки був, шо Шкиндя з Довгим на него прибагав, бо з жєбівцеми, єк з рідними братями, набувавси в Костюка на пропої. | А Иванчік і гадки не мав, що Шкиндя з Довгим на нього прибагли, бо з жаб’ївцями, як із рідними братами, набувався в Костюка на пропої. |
У них було урас туго за хліб. | У них було туго за хліб. |
Хотіли знати иззагоді, ци варт будет приймати й гостити колєдників, ци ні, та котрі берези пишли в колєдники?. | Хотіли знати загодя, чи варт буде приймати й гостити колядників, чи ні, та котрі берези пішли в колядники. |
Дідо з вуйком квапили борше закладати оплоти у царинках, аби пускати вівці й товар та корови у царинки на свіжу пашу, бо толоки повипасали так, шо лиш си дубленіли, єк лисиці. | Дідо з вуйком квапилися закладати огорожі в царинках, щоб пускати вівці й корови туди на свіжу пашу, бо толоки повипасали так, що ті аж дубленіли, як лисиці. |
А хлопец, єк уздрів то, то зострахє так задрижєв, єк лист вид вітру на трепеті. | А хлопець, побачивши це, зо страху так задрижав, як лист від вітру на трепеті. |
Иванчік глібоко призагадавси над тими спокусливими словами. | Иванчік глибоко задумався над тими спокусливими словами. |
Богацкі тоти забудованя з ґраждами самотов сумували у садах на розложистій Ріжи. | Багацькі ті забудови з ґраждами самотою сумували в садах на розложистій Ріжі. |
А наконец запису, по йиго підписаню, то мушу решту тої криви, напушшєної в мірку вид пороху, обчєплений руками поза шию з чьортом, прикладаючі до мірки вид пороху разом свої губи з оттими йиго слинавими губами, у воросі випити тоту кров, запиваючі з чьортом й усев ничістов силов, шо він їй служив тай кирував нев, вічне... | А після підписання мушу решту тої крові, напущеної в мірку від пороху, обхопившись руками поза шию з чортом, прикладаючи до мірки від пороху разом свої губи з отими його слинявими губами, випити ту кров, запиваючи з чортом і всією нечистою силою, якій він служив і керував нею, вічне побратимство». |
Ни хочю я того чюти, аби годованці виговорєли, шо вни мене на моїм маєтку годуют тай додержуют. | Не хочу я того чути, аби годованці виповідали, що вони мене на моїм маєтку годують та й дотримують. |
Він и тим разом шош ліпив из глини. | Він і тим разом щось ліпив із глини. |
А витак вив’єзав решту п’єних опришків на петельки так, єк би баранів на заріз, покорнєв їх пласами барток по плечьох тай вигнав надвір. | А відтак пов’язав решту п’яних опришків на петельки так, якби баранів на заріз, побив їх пласами барток по плечах та й вигнав надвір. |
Витак йшов д’кождій корові окроме. | Відтак підходив до кожної корови. |
Примівники, то увечир клали коло йиго хати протів лісни оборону. | Примівники увечері клали коло його хати проти лісної оборону. |
А на Благовішшінє праведне Сонечко, то ни лише увеселило світ своїм теплом, але пислало йиго богом громів, Перуном, в іскрі грому й на тридев’єту земню, аби там, на мідєним току, гріти своїм теплом обмерзлого ледами старого діда. | А на Благовіщення праведне Сонечко не лише звеселило світ своїм теплом, а й послало бога громів, Перуна, в іскрі грому й на тридев’яту землю, аби там, на мідянім току, гріти своїм теплом обмерзлого льодами старого «діда». |
Тай при тих словах своїми руками вложив тот хрестик Иванчікови на плечі під сорочку. | Та й при тих словах своїми руками поклав той хрестик Иванчікові під сорочку. |
Доста, шо я вже в хаті вічно сама чорнію, єк єка нивільниця. | Досить того, що я вже в хаті вічно сама чорнію, як якась невільниця. |
И так сто років ни буду жити», — дерзавси гордо Иванчік. | І так сто років не буду жити, — гордо огризнувся Иванчік. |
А лице то так си надувало, шо аж очі кровйов наливали, йик играв він на Скуповій в тримбіту полонинскої игри. | А лице так надувалося, аж очі кров’ю наливалися, коли грав він на Скуповій на трембіті. |
Робив. | Робив. |
Мішєнники посідали рєдом на струнках кождий доїти свої вівці на міру. | Господарі посідали в ряд на струнках кожен доїти своїх овець на міру. |
Але будет тобі лиш вид себе самого вічно устид, шо хотів єс стати чьоловіком. | Але буде тобі лиш від себе самого вічно сором, що хотів стати чоловіком. |
Здавалоси, шо цілий верьх горів у золотій половени. | Здавалося, що цілий верх горів у золотому полум’ї. |
Цес рахунок робив він тимунь, бо, післідь рахунку неділь, Танасія припадаєт єкраз середь зими. | Цей облік робив він тому, що Танасія припадає саме на середину зими. |
Тай таке й моє, бо єк йикийс казав — «церква церквов, а треба пазити то, з чого си жиєт». | Таке й моє, бо, як хтось казав, “церква церквою, а треба пантрувати те, з чого живеш”». |
А єк уклєк до сповіди, то видразу инчий став, бо йиго серце нараз закаменіло, єк лиш він на одно погадав: «Най си станет зо мнов, шо хочєт, то я стрілю законом у Хреста сегодне по сповіди, тай стану тим головним стрільцем, шо смих про него вічно гадав, а то, шо через це відпаду навіки від Божего лиця Сонця, то біда бер... | А коли укляк до сповіді, то відразу інший став, бо його серце нараз закаменіло, щойно він погадав: «Нехай станеться зо мною що завгодно, та я стрілю причастям у Христа сьогодні по сповіді та й стану тим головним стрільцем, чого завжди прагнув, а те, що через це відпаду навіки від Божого лиця Сонця, то біда бери. |
Опустів и тот став, шо так тєжко копали йиго люде за панчіну Юріштанови, тай Юріштанові сади уже тепер так пишно ни виглєдают, єк виглєдали уни из-за него. | Спорожнів і той став, який так тяжко копали люди за панщину Юриштанові, та й сади його вже не такі пишні, як за його життя. |
Вна аж ни знала, шо дієти, бо виділа, шо з неї ціле весілє смієлоси почерез Шкиндівску вийгру, а нічо їй ни могла укваснити, бо боєласи свого чоловіка. | Вона аж не знала, що діяти, бо виділа, що з неї ціле весілля сміялося через Шкиндівську вийгру, а нічого їй не могла заподіяти, бо боялася свого чоловіка. |
Хрестос, весело усміхаючіси ласкавими та глібокими, єк море, а синими, єк небо, великими очіма д’Иванчікови, поблагословив йиго злотним кіліхом, тай знимидів з-під смереки, єк привид. | Христос, весело усміхаючись ласкавими та глибокими, як море, й синіми, як небо, великими очима до Иванчіка, поблагословив його злотною чашею і зник з-під смереки, як привид. |
Але за тото играв так охічьно у флоєрку до данцу, шо навіть й баба з Манашківским Пеньком пишла данцувати у хаті перед припічьком на колопні. | Натомість так звабливо грав на флоярі до танцю, що навіть баба з Манашківським Пеньком пішла танцювати в хаті перед припічком на колопні. |
Знав и її чоловік про тото, шо вна си любила з війтом, але ни смів їй за тото нічо й словом сказати. | Знав і її чоловік про те, що вона любилася з війтом, але не смів їй за те й слова сказати. |
Иванчікови причювалиси в лісах потєчі придобашки: «Потоком, потоком, потоком утік, утік, утік. | Иванчікові вчувалися в лісах пташині придабашки: Потоком, потоком, потоком утік, утік, утік. |
«А він чо си д’мині присумішкував на засідці, єк я йиго ни кликав?». | «А він чому до мене приперся на засідці, якщо я його не кликав?». |
Олексіїха запросила в усіх людий до трох раз прошші, аби були ласкаві йиму все простити, єк він шош комус ни догодив ци єкус кривду зробив. | Олексіїха попросила в усіх людей тричі прощі, аби були ласкаві йому все простити, якщо він щось комусь не догодив чи якусь кривду зробив. |
Прото ничіста сила. | Справжня нечиста сила. |
Нираз він видів, єк ни одни любаски в’їдалиси та дуріли за уставичними любасами, єк си з ними занадили в любі. | Не раз він бачив, як коханки дуріли за постійними коханцями, якщо розлучалися з ними. |
Навіки нівертив — тратив їх гадки й путерю. | Навіки тратив їм гадки й силу. |
А вид дорогих зґардий на їх білих шиях, то аж мовня била на сонци у очі. | А від дорогих зґард на їхніх білих шиях — то аж блискавка била на сонці ув очі. |
Бо єк би був ни «він», то ти, дурнєку, би був знав, шо зробити з тов шотинов, шо вихаркав єс її сночі собі з голови. | Бо якби не “він”, то ти, дурню, знав би, що зробити з тою щетиною, яку вихаркав собі з голови. |
На Василія цілий день я нікуда з хати й ногов надвір ни виходив. | На Василя цілий день я нікуди з хати не виходив. |
Ато є вірна правда, ану лиш собі її затємте». | А то є чиста правда, ану лиш собі її затямте». |
Прото він був куражистий до чєліди чоловік. | Адже він такий чоловік, якого до жінок вабило. |
Я боєвси, шо тоти искри мене живцем зіжжут. | Я боявся, що ті іскри мене живцем спалять. |
А кромі того обходив сам маржину й кутав усе надвірне кутане: доїв зарань-вечєр корови, давав їсти й поїв у хлівах в одну міру маліг, дозерав вівці на окочіню, давав маржині заранки, наденки й вечері на поли коло оплотів, плечіма носив климаки сіна маржині на нічліги, робив воду у коритах, головицях и керницях. | А крім того, обходив сам маржину й порав усе надворі: доїв уранці-ввечері корів, давав їсти й поїв у хлівах в одну міру маліг, доглядав овець на окочінню, давав маржині сніданки, обіди й вечері на полі коло оплотів, на плечах носив сіно маржині на нічліги, робив воду в коритах, джерелах і криницях. |
А за ним йшов нарід, єк би мішінє овец на полонині за старшим вівчєрем. | А за ними йшов нарід, немов зборище овець на полонині за старшим вівчарем. |
Ану вилізайте з-пид печі, лиш борзо, то сами вздрите, шо ни брешу. | Ану вилізайте з-під печі, лиш швидко, то самі побачите, що не брешу. |
Одвитив», — при цім слові побожно показав руков на схід сонця: «Єкби, ни дай то Боже, йкої днини Сонце на нас си розсердило й ни зийшло, то би був конец світа». | Он звідти, — при цім слові побожно показав рукою на схід сонця: — Якби, не дай то Боже, якоїсь днини Сонце на нас розсердилося і не зійшло, то би був кінець світу». |
Єк лиш старі у хату на двері, то Джюнда з Ілачьком усе розтрубили, шо наґоїв Иванчік из порохом. | Щойно старі в хату на двері, як Джюнда з Їлачком усе розтрубили, що накоїв Иванчік із порохом. |
Примилюєт їх одно д’одному, роб’єчі їх файними та їжними на любу. | Прихиляє їх одне до одного, роблячи їх файними та жадібними до любощів. |
А витак так сердито тевкнув по земни заїцем з-під плечя, шо заїц відразу розсівси. | А відтак він так сердито гепнув по землі зайцем з-під плеча, що заєць відразу розсіявся. |
«Та вилізайте-ко, хльов, з-пид печі, Біг би вас побив! А ви чо налізли пид піч?» — сміючіси, кликав Шумей вирмін з-пид печі. | «Та вилізайте-бо з-під печі, Біг би вас побив! А ви чому налізли під піч?» — сміючись, покликав Шумей. |
Мало шо ни розбив її по каміню. | Мало не розбив її по камінню. |
Ви оба великі фарійони, я це знаю, пусті никлюзи, Біг би вас побив на гладкій дорозі та покарав по вашій правді, иков йдете. | Ви обидва великі фарійони, я це знаю, пусті никлюзи, Біг би вас побив на гладкій дорозі та покарав по вашій правді, якою йдете. |
На то поклав изверхє тот хліб, шо йиго першего клала баба, з тими вугликами про урожу сюбини й городнини у пічь. | Зверху поклав той хліб, що його першим спекла баба, з тими вугликами про урожай зерна й городини. |
Але єк йшов д’столови з тов горівков, то клав її оперед дідика з таким страхом, шо аж зубами кленцкотів. | Але коли йшов до стола з тою горілкою, то клав її перед дідиком із таким страхом, що аж зубами цокотів. |
Ни то, шо ни смієвси він з них, але навіть їх жєлував, шо їм си стала така велика кривда пусто-дурно. | Не сміявся він із них, але навіть їх жалів, що їм незаслужено сталася така велика кривда. |
«Ги-ги-ги-и-и! Хльо-о-ов’! Кого я ни знав?». | «Ги-ги-ги-и-и! Хльо-о-ов’! Кого я не знав?. |
Имив в лісі живу білицу, вибрав їй живій праве око тай на поточіні, де докупи зходилиси три потоки трох головиц, обчістив тот кріс. | Піймав у лісі живу білку, вибрав їй живій праве око й на поточині, де докупи сходилися три потоки трьох джерел, обчистив той кріс. |
А вна, то була така видважна, шо вночі, то умикаласи потайки д’нему в хату на піч, лиш робила то так дехіро, шо крім него, то ніхто більше її ні видів, ні чув. | А вона була така відважна, що вночі забиралася потайки до нього в хату на піч, лиш робила то так дехіро, що, крім нього, ніхто більше її не видів і не чув. |
«Єк дужий, Ива’?» — довстріту привитавси Шкиндя, фіґляво уцірєючіси тай штуркаючі у бік локтем Довгого. | «Як дужий, Ива’?» — довстріту привітався Шкиндя, нещиро сміючись та й штуркаючи в бік ліктем Довгого. |
А уся чєлідь намішма: стара, молода й дівки, стоєчі по кілька в купі стрипками, єкби горстки лену, поукладувані на городі гирками докупи на вистоюване, нахєлєючіси, складали голови докупи тай суждали мижи собов одни одних. | І все жіноцтво — старі, молоді й дівки, стоячи по кілька гуртиками, немов горстки льону, укладені на городі гірками докупи на вистоювання, нахиляючись, — складало голови докупи та й судило одні одних. |
Але з ним, то однако майси у гадці, хоть би й єк з тобов чємно говорив, бо то великий змінник. | Але з ним однак будь обережний, хоч би як із тобою чемно говорив, бо то великий хитрун. |
Тай доків Єлена лагодила на столу свєчєне до їди, то він надворі стрілєв з пістолет на добрийдень Великодневи. | Та й доки Єлена лагодила на столі свячене до їди, він надворі стріляв із пістолів на добридень Великодню. |
А другий раз видобрав води у ґарчік. | Удруге відібрав води в ґарчик. |
Тай він лиш изразу бунтувавси, а вітак навіть любив пустопаш троєрати из хлопчіками в товаристві. | Утім, він лише зразу бунтував, а відтак навіть любив пустопаш тинятися з хлопчиками в товаристві. |
Бог знаєт куда нирєли по примівниках та мальфарях. | Бозна-куди ходили по примівниках і мольфарах. |
Навіть на ничьліги понамітували ми маржині сіна попид колешні. | Навіть на ніч понакидали під колешні. |
Ґазди дєкували йиму, давали їсти тай говорили, шо мут ити на весілє, коби лиш діждати, та аби було на кого лишити ґаздівку, а йти треба, бо Костюк любив пити на весілє кождому тай у повницу ни скупувавси товсто веречі, то треба си було йиму виддєчіти, бо чєсть чєсти хочєт. | Ґазди дякували йому, давали їсти та й говорили, що прийдуть на весілля, аби лиш діждати та аби було на кого лишити ґаздівку, а йти треба, бо Костюк любив піти на весілля до кожного та й у повницю не скупився, то треба було йому віддячити, бо честь честі хоче. |
Погано смих си переклинав, шо кобих лиш діждав днини, праведне Сонечько уздріти, то ніхто бірше ни мет мнє тут обзерати. | Клявся самому собі, що тільки б діждати днини, праведне Сонечко уздріти — то ніхто більше мене тут не побачить. |
Найгірше було мині лєчьно вид печіри у тій скалі, бо та печіра хоть нивеличька, то була пудна. | А найдужче — через печеру в тій скелі, бо та печера хоч і була невеличка, та страшна. |
Ніхто си над нев ни бив, ни різав тай ни процесувавси, бо вся земня, то була Божя тай людска, а ни так, єк то є тепер, шо кождий би хотів усу земню лиш для себе самого загарбати тай на ній си ширити, а другим, хоть би то був йиму й рідний брат, то ни питаєт. | Ніхто над нею не бився, не різав та й не процесувався, бо вся земля — то була Божа та й людська, а не так, як тепер, що кожен хотів би всю землю лиш для себе самого загарбати та й на ній ширитися, а про іншого, хоч би то був йому й рідний брат, не питає. |
А вінчєних, то вурит мижи собов, мерзит, харкаючі на них, аби одно одним згидувало тай ни стребувало своїм, а шукало на любу чужу особу. | А вінчаних гнівить між собою, робить негарними, харкаючи на них, аби одне одним згидувало та й не задовольнялося своїм, а шукало для любощів чужу особу. |
Надворі дідо з вуйком вигевкували з пістолет, шо аж шиби у хаті дрижєли, на добрий вечєр свєтому вечєрови. | Надворі дідо з вуйком вигевкували з пістолів, аж шиби в хаті дрижали, на добрий вечір святому вечорові. |
Кури кокотіли, у міх лізти ни хотіли. | Кури кокотіли, у міх лізти не хотіли. |
Мішєнники передавали свої худоби на полонинах пид опіку Бога-Сонця, в руки ватагів та пастирів, верталиси весело з полонин крутими, довгими, каменистими плаями в села ґаздувати та робити зелене сіно на зиму для овечок та всеї своїї худібки, позакілько її їм Біг дав. | Господарі передавали свою худобу на полонинах під опіку Бога-Сонця, у руки ватагів і пастухів, верталися весело крутими довгими каменистими плаями в села ґаздувати й заготовляти зелене сіно на зиму для овечок і всієї своєї худібки, скільки її їм Біг дав. |
«И то борзо, синку, так єк трава д’осени борзо достигаєт. | «І то борзо, синку, так, як трава до осені борзо достигає. |
А усі другі косарі тєли за ним. | А всі інші косарі тяли за ним. |
Мині си привиділо, шо він когос кучюєт попри себе. | Мені привиділося, що він когось ховає за собою. |
Иванчік лакомо подививси на йиго кріс, тай запитавси: «Ци можна?». | Иванчік лакомо подивився на його кріс і запитав: «Чи можна?». |
З кліти вивів Дмитруш за руку новачку, завиту в білу перемітку, надвір тай повів у хороми данцувати вже ни єк книзь из книгинев, а єк чоловік з жінков, а ціле весілє поважєло їх уже, єк молодих ґазд, молодєт, тай гуляло з ними, єк из молодєтами — молодими ґаздами. | З кліті вивів Дмитруш за руку новачку, завиту в білу перемітку, надвір і повів у хороми танцювати вже не як князь із княгинею, а як чоловік із жінкою, а все весілля поважало їх уже як молодих ґазд, молодят, та й гуляло з ними як із молодятами — молодими ґаздами. |
Припивси зором до годної молодиці, єкби в спеку до холодної води в головици, бо то була єлна жінка. | Прикипів зором до гожої молодиці, як у спеку до холодної води в джерелі, бо то була славна жінка. |
Я мав страх, бо всі люде говорили, шо в цих порожних хатах сидит «тот», изчєз би, тай пужієт людий. | Я страшився, бо всі люди говорили, що в цих порожніх хатах сидить «той», щез би, та й лякає людей. |
Він си всміхнув гірко: «Добре то старі люде приказували здавну, шо найшєсливійший тот чьоловік на світі, шо за любу ни знаєт, бо люба — то лиш серце вриваєт, тай користи з неї нима. | Усміхнувся гірко: «Добре старі люди приказували здавна, що найщасливіший той чоловік на світі, який любові не знає, бо любов лиш серце вириває, та й користі з неї нема. |
Того присєденого грубим мохом морозу проклєтого Марка — бога студени, та топити теплом на нім накєслі леди. | Того присипаного товстим шаром морозу Проклятого Марка — бога холоду, й розтоплювати теплом на ньому накислі льоди. |
Ліг на подрю, але ни міг уснути, такий лиш тошний тусок на него впав, шо він ни мав шєстя на папоротин цвіт. | Ліг на горищі, але не міг заснути, бо величезний сум його обійняв через те, що він не мав щастя на папоротин цвіт. |
Йиму в Річці на цвинтари Гріб зазеленівси. | Йому в Річці на цвинтарі Гріб зазеленівся. |
А вна тогди лагідков зачнет вже сама вигушкувати мнє з хати: «Та шо маєш дієти, сараку, иди». | А вона тоді лагідно почне вже сама випроваджувати мене з хати: “Та що маєш діяти, сараку, йди”. |
«Та бо боюси», — кріз плачь шепнув я. | «Та бо боюся», — крізь плач шепнув я. |
Иванчікови зачєло давати такого пуду, шо аж крисаню на голові потокмив, аби ни злетіла з волося. | Иванчікові так страшно стало, що аж крисаню на голові притримав, аби не злетіла з волосся. |
А вам усім тепер цураха вид тої річи тай від него!» Ним знов пудно стрєсло, а єк то йиго проминуло, то він далі сваривси з ничістов силов, шо напосідаласи на йиго житє тай на йиго душу. | А вам усім тепер цураха від тої речі та й від нього!» Ним знов страшно стрясло, а коли попустило, він далі сварився з нечистою силою, що напосідалася на його життя та й на його душу. |
Єк піп освєтив воду, то нарід так изнісси над прорізом, шо мало й попа у воду ни трутив. | Піп освятив воду, і нарід так скупчився над ополонкою, що мало й попа у воду не штовхнув. |
А підп’єні, то так си дуже посмівали з гордих жєбівців, шо аж у зиму падали. | А п’янчуги так сміялися з гордих жаб’ївців, що аж у сніг падали. |
— «Бо хоть ви оба вже давно завдали свої душі нивмиваному в пресподне тай маєте протів мене до помочі чьорта, то я однако вас си ни бою. | — Бо хоч ви обидва вже давно віддали свої душі невмиваному в пекло та й маєте проти мене до помочі чорта, однак я вас не боюся. |
Ає. | Ага. |
На Илія, то Иванчік так досвіта устав, шо лишень міціцько зачєло си заводити на зорі, тай пишов у садок роздівитиси, єк виглєдаєт надворі. | На Іллі Иванчік устав так удосвіта, що лиш щойно почало зоріти, і пішов у садок роздивитись, яка погода. |
«Я украв ковбасу, завтра рано принесу. | «Я украв ковбасу, завтра рано принесу. |
Хе, сараки, з таков огидов», — сердито посміваласи баба з діда, розигріваючі перед печі лоєний каганец та пидштуркуючі в нім скіпков ґніт, аби засвітити у хаті. | Хе, сараки, з такою огидою», — сердито посміювалася баба з діда, запалюючи перед піччю лоєний каганець і поправляючи в ньому скіпкою ґніт, щоб засвітити в хаті. |
Та же я у вас двох з Довгим вічно ніхто, шмарколизник, тай иків би я посмів зачєпатиси з головними стрільцями, мірєти свої портєниці?». | Таж я у вас двох із Довгим вічно ніхто, шмарколизник, то як би я посмів зчіпатися з чільними стрільцями, міряти свої портяниці?». |
Иванчік полакомивси на ту підмову, бо й ни тої гадки був, аби то Дарадуда на него зробив підступ. | Иванчік полакомився на ту підмову, бо й не гадав, що то Дарадуда на нього зробив підступ. |
Єк приснитси, шо несет воду, то на ню прийдут старости тих мнєсниц з того боку, з котрого уна снила, шо несла воду. | Якщо присниться, що несе воду, то до неї прийдуть старости на м’ясниці з того боку, з котрого вона снила, що несла воду. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.