target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Иванчік би був слухав Малишя й до другий день.
Иванчік слухав би Малишя й до наступного дня.
Тай упав єс в клопіт, єк сливка в болото.
Та й упав у клопіт, як сливка в болото.
А за волами Олексієві слуги гнали чотири барани з позолоченими рогами та сирєними колачами й засвіченими свічками на рогах.
А за волами Олексієві слуги гнали чотирьох баранів із позолоченими рогами та сирними калачами й засвіченими свічками на рогах.
Виберала любаса рівного собі, бо ни хотіла мати устид, єк би си шош визнало на ню, шо вна вломила голов з пустого коня.
Вибирала любаса рівного собі, бо не хотіла мати сором, якби визнали про неї, що вона зламала собі голову з пустого коня.
Тай тим допомочі вже конаючому вид тепла, сили бога сонця, Проклєтому Маркови вкорити й по Благовішеню шє хоть раз богу сонцу, нишючі морозом по Юрію плоди земні.
Та й тим допомогти вже конаючому від тепла, сили бога Сонця, Проклятому Маркові нашкодити й після Благовіщення ще хоч раз богу Сонцю, нищачи морозом по Юрію плоди землі.
«Добрий вечєр», — остро привитавси Юріштан.
«Добрий вечір», — гостро привітався Юриштан.
На то увійшов з примівков у хату Дарадуда тай, гордо всміхаючіси, запитавси: «Но, а шо, дівчинко, ти протухла?».
Тут увійшов із примівкою в хату Дарадуда та й, гордо всміхаючись, запитав: «Но, а що, дівчинко, ти почула?».
Тай довго ни ждали, бо лише сонце міціцько сійнуло на Костричу, єк Ботик уже прийшов з свойов піймицев до церкви.
Та й довго не ждали, бо щойно сонце ледь сяйнуло на Костричу, як Ботик уже прийшов зі своєю піймицею до церкви.
Було пизначно свєту Покрову, Суса Христа на хресті, свєтого Петра з ключями вид літа у руці.
Можна було розрізнити святу Покрову, Ісуса Христа на хресті, святого Петра з ключами від літа в руці.
Тот кріс діставси був у руки Юріштанови, єк имив він Штолу.
Той кріс дістався був у руки Юриштанові, який піймав Штолу.
На Стрічінє, то вже вид самих зір дідо ни спав.
На Стрітення вже від самих зір дідо не спав.
Саме вже дес була опівніч, єк Иванчік, идучі вид Дарадуди, перейшов у Головах Білу річку.
Близько опівночі Иванчік, ідучи від Дарадуди, перейшов у Головах Білу річку.
Тай він лишєвси на другий раз.
Та й він лишався.
Й єк может свєта земня таких грішників на собі держєти?.
І як може свята земля таких грішників на собі держати?.
Ни силував уже більше йиго горівков.
Не силував уже більше його пити горілку.
Земнице свєта, водице свєта, Ангелики свєті, Апостоли свєті, станьте на помочі усім добрим людем тай мині.
Землице свята, водице свята, Ангелики святі, Апостоли святі, станьте на помочі усім добрим людям та й мені.
Видгашував на ній ватру тай нев мивси.
Відгашував на ній ватру та й нею мився.
Навіть ніхто й на очі їх ни видів, бо оба, єк злодії з комори, потихонько, нишком висунулиси з ватерника надвір тай утекли й без вирєди з того весіля, бо повиділи, шо на тім весілю, то вже ни їх, а Иванчікова скрипка грала.
Навіть ніхто й на очі їх не видів, бо обидва, як злодії з комори, тихенько нишком висунулися з ватерника надвір і втекли й без виряджання з того весілля, бо впевнилися, що на тім весіллі вже не їхня, а Иванчікова скрипка грала.
Колєдники, ходєчі хата вид хати, играючі та співаючі, веселостев наповнєли гори.
Колядники, ходячи хата від хати, граючи та співаючи, веселощами наповнювали гори.
Уже тогди стариня мала з йиго стрілецтва гроші на хатні видатки.
Уже тоді стариня мала з його стрілецтва гроші на хатні видатки.
«Через таких людий, єк твій дєдя, шо ломнєт старовіцку віру, стаєт людем шораз то тєжше жити на світі».
«Через таких людей, як твій дєдя, які ламають старовіцьку віру, стає людям щораз тяжче жити на світі.
Бо єк мене чоловік ни ревнуєт за другі мушшіне тай через то й ни б’єт, то мині си здаєт, шо він мене ни любит.
Бо якщо мене чоловік не ревнує та й через то не б’є, то мені здається, що він мене не любить.
А така здорова та вода, шо аби икий був наїдений, а йик її си напити, то видразу си зголоднієт.
А така здорова та вода, що яким би не був ситим, а коли її нап’єшся, відразу зголоднієш.
Просила попа, аби вписав до школи її Иванчіка.
Просила попа, щоби вписав до школи її Иванчіка.
Хотів смих на своїм житю шош ни одно спрахтикувати тай шош си навчіти, аби цалком дурнем ни умерти».
Хотів у своїм житті всякого спробувати та й чогось навчитися, аби цілком дурнем не умерти.
В Дідушковій Річці коло церкви в дзвінници голосні дзвони тепер зпонімлива, смутно та йкос так тихо дзвонили, шо аж отєк німіли дзвонічі.
У Дідушковій Річці коло церкви у дзвіниці голосні дзвони тепер повільно, смутно та й якось так тихо дзвонили, що аж німіли, дзвонячи.
Иванчік навіть уже знав й про тото, єк Бог світ сотворив.
Иванчік навіть уже знав і про те, як Бог світ сотворив.
У поли копав барабулі, жєв збіжє та лупив кукурудзи ночями коло бойків, аби заробити на зиму хоть трошки хліба мижи глоту у хату.
У полі копав картоплю, жав збіжжя та лупив кукурудзу ночами коло бойків, аби заробити на зиму хоч трошки хліба для всіх домашніх.
Ой бігме, шо ні.
Ой, бігме, що ні.
Тай ми оба з Шкиндев вже би були сночі покотили навіки свої роги.
Та й ми обидва зі Шкиндею вже би були покотили навіки свої роги.
«Ає! Шош був смих трохє слабий», — видворкнув.
«Ой так! Щось був трохи заслаб, — відворкнув.
Дідок був кунтетний, курічі добрий тітінь, ни був магнєтний, то охічно балакав з Иванчіком.
Дідок був задоволений, курячи добрий тютюн, не був скривджений, то охоче балакав з Иванчіком.
Тай зачєв си сповідати.
Та й почав сповідатися.
Сновали полотна.
Снували полотна.
«Хто то знаєт, шо то может війти з Марічіної люби з Иванчіком?.
«Хтозна, що може вийти з Маріччиних любощів з Иванчіком?.
«Єк прийдет на то аді чєс», — ліниво чюхаючіси в потилицу, відповів Довгий.
«Коли прийде на то, ади, час», — ліниво чухаючи потилицю, відповів Довгий.
«Та бо я так напаратно йшов, шо ледви в житю коли так йшов, ув один раз, то аж ми дух заперало, так борзо йшов».
«Та бо я так бігом ішов, як ніколи в житті, аж мені дух запирало».
Ой дозолив їй добре», — сказав поважно Иванчік хлопцеви, тай гладічі йиго долонев по лици, пидносив Олексія.
Ой, дозолив їй добре, — сказав поважно Иванчік хлопцеві та й, гладячи його долонею по лиці, хвалив Олексія.
Шо то за покаїнє дражнит по ночях котюгу?» — остро крикнув хтос из черсака здоровим мушшінским голосом.
Що то за біда дражнить по ночах пса?» — крикнув хтось із черсака здоровим чоловічим голосом.
Йо-о-ой молю тє», — пишшєв великан, єк би з великого болю, — «шо я тобі за такого великого лиха наґоїв, шо ти си так пудно на мнє напосів?.
Йо-о-ой, молю тебе, — пищав велетень, мовби з великого болю, — чи я тобі аж такого великого лиха накоїв, що ти так страшно на мене напосівся?.
В тим данци Марічька крадьма поцулувала в лице Иванчіка.
У тім танці Марічка крадькома поцілувала в лице Иванчіка.
Мині полекшєло на серци.
Мені полегшало на серці.
Ни закольохандрюєтси ні з прєдінєм, ні з шитєм та латанєм старого дрантя, ні з тканєм.
Не бариться ні з прядінням, ні з шиттям та латанням старого дрантя, ні з тканням.
З двох боків хатий кліти, кліпали на мене почьорнілими из старости дверми.
З двох боків хат кліті кліпали на мене почорнілими від старості дверми.
На праву руку намок йиму глинєний боклаг з горівков, тай пислав йиго до книгининої старині принести книзево деревце, шо там го лишили боєре, тай запросити її стариню в пропій до книзя тай книгині.
На праву руку насунув йому глиняний боклаг із горілкою та й послав його до княгининої старині принести князеве деревце, що там його залишили бояри, та й запросити її стариню в пропій до князя й княгині.
«З Фочіної?».
«З Фочиної?».
Він пробував, єк би то так прибагнути, аби тот порох дав глас так, єк из пістолети.
Він пробував, як би то так прибагнути, аби той порох вистрелив так, як із пістоля.
Тай узєвси перемивати боїчким окропом усий судник на стаї, бо він любив велику чістоту держєти.
Та й узявся перемивати окропом увесь посуд на стаї, бо він любив великої чистоти дотримуватися.
А Ґавиць из свойов музиков играв гостям так, шо аж дурнів.
А Ґавиць зі своїми музиками грав гостям так, що аж дурів.
Пишна чічка.
Пишна чічка.
Ти, може, мислиш, шо мальфарі мижи собов ни говорєт про людий?.
Ти, може, мислиш, що мольфари поміж себе не говорять про людей?.
Входили мовчки в хату.
Входили мовчки в хату.
А я, зачудований, шо з смереки почуріла кров, єк він у ню бодьнув ножем, кажу: «Та я вижу, шо з смереки почюріла кров, але шо там на полонині пасет, то таки ни знаю».
А я, зачудований, кажу: “Та я бачу, що зі смереки кров тече, але що там на полонині пасе, то таки не знаю”.
Нарешті, то навіть и Єлена вже дала йиму спокій тай ни ревнувала йиго вид лісни.
Нарешті навіть Єлена вже дала йому спокій та й не ревнувала його до лісної.
Бірше пив горівку, єк говорив, тай їв.
Більше пив горілку, ніж говорив, та й їв.
Ми си усі перебрали.
Ми всі перевдягнулися.
Костюк з Костючков дрижучими руками з великого зворушення пиднесли на шєпці високо верх стола над книзевов головов йиго позолочений бервінковий вінок, тай разом обоє просили на вінок: «Просимо тебе, пане молодий, Наш книзю дорогий, На вінок бервінковий — Золотий».
Костюк із Костючкою тремтячими руками з великого зворушення піднесли на шапці високо над столом над князевою головою його позолочений барвінковий вінок і разом обоє просили на вінок: Просимо тебе, пане молодий, Наш князю дорогий, На вінок барвінковий — Золотий.
Ни мав ніколи чєсу коло баби сидіти у хаті.
Не мав ніколи часу коло баби сидіти в хаті.
А баба з вуйнов куталиси в хаті.
А баба з вуйною поралися в хаті.
Иванчік, играючі в флоєру, уклоном голови дєкував їй за співанку, а вна приспівувала йиму так, єкби ластівка шебетала: «Ой я піду данцувати, сіда-річок дана, Колотільці на тобівці в мойого Ивана».
Иванчік, граючи на флоярі, кивком голови дякував їй за співанку, а вона приспівувала йому так, немов ластівка щебетала: Ой я піду данцювати, сіда-ріда дана, Колотільці на тобівці в мойого Ивана.
А Иванчік, миючі руки вид доїня овец у видгашеній ватрі в співним митіли до митя рук для всіх мішєнників й пастирів, налагоженим коло ватри у відрі, весело сміючіси, боронивси: «Иди-и-и, ти-и-и, вороже! Нидовірку поганий.
А Иванчік, миючи руки від доїння овець у відгашеній ватрі в спільній купелі для всіх господарів і пастухів, приготовленій коло ватри у відрі, весело сміючись, боронився: «Иди-и-и, ти-и-и, вороже! Недовірку поганий.
Тот дідо, то був Олексіїв побратим з дитинства — Савин Миколай.
То був Олексіїв побратим із дитинства — Савин Миколай.
Навіть тугого року в него ни було голоду, бо він уже тогди був запасений у хлібу.
Навіть тугого року в нього не було голоду, бо він уже тоді припас хліба.
А така то була цікава молодиця, шо у борінці спераласи хоть єкому мушшінинови.
А така була цікава молодиця, яка в боротьбі не поступалася жодному чоловікові.
А старий Красійчук, то так данцував у данци, єкби ни знати, йикий то молодєк був.
А старий Красійчук так танцював, як би бозна-який юнак був.
Тай помали він так си зжив з тим, шо мав лісну, шо навіть нев вже мало шо й гризси.
Та й помалу він так зжився з тим, що мав лісну, що навіть нею вже мало й гризся.
А може, мет гікати, шо він поваживси протів Шкинді розмовити жєбівцем пістолета?.
А може, дивуватиметься, що він наважився всупереч Шкинді розмовити жаб’ївцям пістолі?.
У тот самий чєс, єк в опівніч на Ивана Купала цвила папороть, то Юрій вісними ключями замок весну.
Саме в той час, опівночі на Йвана Купала, коли цвіла папороть, Юрій весняними ключами замкнув весну.
Де си будим видіти-и-и?.
Де ся будем видіти-и-и?.
Абих так жив, шо ни брешу, шо раз одним зчєзником, то Дарадуда й мині набивавси: «На, Копиле», — казав, даючі мині чорного котика.
Аби так жив, що не брешу, що раз одного щезника Дарадуда й мені пропонував: “На, Копиле, — казав, даючи мені чорного котика.
Прикрасила крашеним волосом та об’єзала волосовими красками трійцу, аби з неї ни пооппадало зілє, тай пишла разом з дідом тай зо мнов шє до днини до церкви.
Прикрасила трійцю, аби з неї не пообпадало зілля, та й пішла разом із дідом та й зо мною ще до днини до церкви.
«Та я шош трохє чув, але добре ни знаю, єк то си стало?» — хєтро сказав Иванчік, присуваючіси на плоту ишє близше д’Копилови.
«Та я щось трохи чув, але добре не знаю, як то сталося?» — хитро сказав Иванчік, присуваючись на плоту ще ближче до Копила.
А жиди так, єк свердлики, уверчювалиси в гори помаленьки, роззнакомнювалиси из людьми тай опришками.
А євреї так, як свердлики, уверчувалися в гори помаленьку, роззнайомлювалися з людьми та й опришками.
Утечю гет віців удолини до свого дєдика так, шо й видіти ни мут, коли.
Утечу геть звідсіля в долину до свого татуся так, що й не завважать коли.
А єк ми ни віриш, то подивиси за варцабу, ци вна шє там є».
Якщо не віриш, то подивися за варцабу, чи вона ще там є».
Бо цілий чєс стрілєли з пістолєт на добрий день Юрію тай красний весні так гримко, шо аж біда знаєт видків було чюти їх голосні пістолєта.
Бо увесь час стріляли з пістолів на добрий день Юрію та красній весні — так грімко, що аж хтозна-де було чути їхні голосні пістолі.
Шє й ни докінчєв дідок то Иванчікови говорити, єк у коршму увійшов чужосторонский чоловік.
Ще й не докінчив дідок то Иванчікові говорити, як у корчму увійшов чужосторонський чоловік.
Бо хоть люде за ню всєке нираз торанили, то багато мижи тим и бріхонь про ню флетерили, бо вна би була ніколи у любі будь з ким свій розум ни поклала.
Бо хоч люди про неї всіляке не раз говорили, було й чимало брехні, бо вона б ніколи з любові до будь-кого свій розум не занапастила.
«То най здоров будет».
«То най здоров буде».
А напровсєке робив оборону борше від себе: перевив на відлю взістріть сонця на лівій нозі волоку.
А про всяк випадок швидко робив оборону: перевив навідліг проти сонця на лівій нозі волоку.
Иванчік без потємку втік у хату, але однако нікому нічо про нявок ни розказував.
Иванчік без тями втік у хату, однак нікому нічого про нявок не розказував.
А там є таке зілє, шо лиш си может показати тому хрестєнинови, шо знаєт тоти п’єтниці й їх сербуєт.
А там є таке зілля, яке може показатися лише тому християнинові, який знає оті п’ятниці і їх шанує.
А орев здоймавси все вишше, розхітуючі шо раз то боржійше крильми, а Иванчікови, то від того аж ноги в’єли, бо добич вириваласи йиму з-під самого носа.
А орел здіймався все вище, щораз швидше вимахуючи крильми, й Иванчікові від того аж ноги в’яли, бо здобич виривалася йому з-під самого носа.
Ци треба було їм горівки раз-два роздобути, то я роздобув.
Чи треба було їм горілки швидко роздобути, то я роздобув.
З лиця був файний чоловік, вусатий.
З лиця був файний чоловік, вусатий.
Я аж ни знав, шо дієти и й з утіхє, и й з йкогос устиду дивного, але милого.
Я аж не знав, що діяти — і з утіхи, і з якогось устиду дивного, але милого.
Иванчік ни служив при войску, бо Люпайлючька викупила йиго у мандатора Гирдлічьки вид войска.
Иванчік не служив у війську, бо Люпайлючка викупила його в мандатора Гердлічки від служби.
Старенький Николай сердито мотосканивси з упертов зимов, вигонічі її по Благовішшіню вже цілком из гір.
Старенький Миколай сердито моцувався з упертою зимою, виганяючи її по Благовіщенню вже цілком із гір.
Вни кіньми повиносили гроші в шкірених бисагах тай закупили в старого Шумея кілька сот кіз та цапив.
Вони кіньми повиносили гроші в шкіряних бесагах та й закупили в старого Шумея кілька сотень кіз і цапів.
А Марічка, ніби соромнічіси, але весело всміхнуласи д’нему любими, куражистими очіма.
А Марічка, ніби соромлячись, але весело всміхнулася до нього любими грайливими очима.
«Та бо я правду кажу», — засмієвси вдавано Шкиндя.
«Та бо я правду кажу», — засміявся вдавано Шкиндя.
Иванчік дуже добре вдоїв на міру молока на свої вівці тай на кози, бо виходила бербениця бриндзи.
Иванчік дуже добре надоїв на міру молока від своїх овець і кіз, бо виходила бербениця бринзи.
А вна, бувало, то криз плач, то усміхаючіси, викручюваласи: «Ає.
А вона, бувало, то крізь плач, то усміхаючись, викручувалася: «Ає.
Гм… Тай ти хльо-о-ов гинеш за нев, бо віриш, шо то є та сама правдива чілідина, шо ти її був потайма в своїй души полюбив.
Гм… Та й ти, хльо-о-ов’, гинеш за нею, бо віриш, що то є та сама правдива жінка, яку ти потай у своїй душі полюбив.
Попик кождісеньке Иванчіково слово ловив лакомо, застанов’єючіси глібоко над ним, передумував йиго, до чого вно приходит.
Попик кожнісіньке Иванчікове слово ловив, замислюючись глибоко над тим, чого воно стосується.
Та давав за примівки такі великі покути, шо аж від них пуду людем давало.
І давав за примівки такі великі покути, що аж від них людям лячно було.
Тай через ню, то він зачєв утікати з хати в ліси.
І через неї він почав утікати з хати в ліси.
Уни навіки заприсєгли мижи собов побратимство на криві з мізинних пальців тай на набитій зведеній стрюбі.
Вони навіки заприсягли між собою побратимство на крові з мізинних пальців та й на набитому зведеному пістолі.
Вогнем сійнув у облаках.
Вогнем сяйнув у хмарах.
Шумей розказував Шкинди, шо він походив з опришківского роду, бо йиго предід був опришком.
Шумей розказував Шкинді, що він походив з опришківського роду, бо його прадід був опришком.