target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Сам из свої хати нікуда й ногов ни ступав. | Сам зі своєї хати нікуди й ногою не ступав. |
Иванчік казав, шо післідь нас, при кінци світа, будут ишє менчі люде вид нас. | Иванчік казав, що після нас, при кінці світу, будуть іще менші люди від нас. |
Офукнувси на косарів из заздрости на Иванчіка Обарінчук. | Огризнувся на косарів із заздрості на Иванчіка Обарінчук. |
Скажи, шо я тобі винен?». | Скажи, що я тобі винен?». |
Мушшіне, то вже в хоромах здоймали крисані. | Чоловіки вже в хоромах знімали крисані. |
У хмарах так пудно си варило, єк вода у горшку, коли добре боїт. | У хмарах так страшно варилось, як вода в горщику, коли добряче кипить. |
Аж єк обійшов третий раз наокола тоту Ріжу тай поклав на ній против ничістої сили засторогу вид себе, то аж тогди Иванчік подививси бізівним оком на світ, бо знав, шо тогди вже було ничістий силі «гов» тай «тпрру» вид него. | Аж коли обійшов утретє навколо ту Ріжу й поклав на ній проти нечистої сили засторогу від себе, то аж тоді Иванчік подивився повним оком на світ, бо знав, що тоді вже було нечистий силі «гов» та й «тпр-р-ру» від нього. |
Йиго згризло сумлінє, шо він, боючіси за свою шкіру, нараз спудивси вже помочі покривженому в біді. | Його гризло сумління, що він, боячись за свою шкуру, злякався допомогти в біді скривдженому. |
Прошумуваласи аж тогди, єк її корнєв паламар, аби ни замкнути в церкві. | Прочумувалася аж тоді, як їй докоряв паламар, аби не замкнути в церкві. |
Ніби то вогнєний дідо вогнем дихав на дітвору, шо обступила була йиго наокола, тай «гріючі діда», крутиласи наокола ватришшя. | Немов «дідо» вогнем дихав на дітвору, що обступила була його довкола та й, «гріючи діда», крутилася довкола ватрища. |
«Но єк так, то вибачєй, шо вівці хєбли молоко, бо ти за це сам винен, бо дав єс ворогови взєти собі ватру з ватришшя, тай ни застеріг єс си, єк слід, протів него». | «Ну, якщо так, то вибачай, що вівці втратили молоко, бо ти в цьому сам винен, бо дав ворогові взяти собі ватри з ватрища та й не оборонився як слід від нього». |
Тай лиш шепнув їй крадьми з-перед другої чєліди: «У Великодний понедівнок, єк діждемо, то дивиси, абес ни прийшла на Дубовій «бородатого», бо біда ти впадет на голов». | Та й лиш шепнув їй крадьки серед інших жінок: «У Великодній понеділок, якщо діждемо, то дивися, якщо не прийдеш на Дубовий до “бородатого”, то біда тобі впаде на голову». |
Депутат ни дававси: «Добре, добре, шо то є так, але бо я з того маю дати за літуванє в полонині бриндзу, харч и постів пастирям. | Депутат не здавався: «Добре, добре, що так, бо я з того маю дати за літування в полонині бринзу, харч і “на постоли” пастухам. |
А єк зчєзаєт разом и зима на полях, й набій на дорогах, то тото літо будет середне на урожу. | А якщо щезає разом і сніг на полях, і набій на дорогах, то літо буде середнє на врожай. |
Смієвси з него йиму в очі. | Сміявся з нього в очі. |
Тимунь баба так си нараз олютила, єк оса роздражнена. | Тому баба так нараз розлютилась, як оса роздражнена. |
Навіть найбірші пізмаки, шо мали межи собов зачєпку біда знаєт від коли, на цим весілю їдналиси, пили у воросі горівку, закушуючі колачєм, та стрілєли разом з пістолет, єкби мижи ними ніколи вури й ни було. | Навіть найбільші пізьмаки, що мали між собою зачіпку біда знає відколи, на цім весіллі єдналися, пили з жартами горілку, закушуючи калачем, і стріляли разом із пістолів, немов між ними ніколи сварки й не було. |
Дружба за столом кроїв до повниці весільні колачі, мастив медом тай подавав по кавалку тим, шо відбули повницу. | Дружба за столом нарізав до повниці весільні калачі, мастив медом і подавав по шматку тим, що відбули повницю. |
Тай чьо би він був мав ходити ззаду за нев, хіба лиш на то, аби зазерати, єк уна перелази перелізаєт?. | Та й чому б він мав ходити за нею — хіба лиш на те, аби зазирати, як вона перелази перелізає?. |
Подуфалний то був пропій, красно, майже однако вивбераний, у чорних рогатих шєпках єгнєчих, у крашених сардаках, у чорних та черлених гачох, у крашених та чорних онучах, у постоліх крашених, на два боки роблених, з моршками. | Пишний то був пропій: красно, майже однако вивбераний, у чорних рогатих шапках ягнячих, у крашених сардаках, у чорних і червоних штанах, у фарбованих і чорних онучах, у постолах фарбованих, на два боки роблених, зі зморшками. |
Нидалеко вид Єлени, на Палинивских гробах, роздавала бідним кукудзи та давала людем їсти Марічька. | Неподалік від Єлени, на Палинюкових гробах, роздавала бідним кукуци й давала людям їсти Марічка. |
Тай лиш шепотіли кутами: «А найко, шо це знов зараз будет за нова указія. | Та й лиш шепотіли по кутках: «А най-ко, що це знов зараз буде нова оказія. |
Данцівники в данцях на всий рот викрикували: «Гий мо-о-о! Русь, весілє! Дідьтьо бабу виддає!» Крутилиси данці: «Га, га, га! А-а-ах, га!», — придзупкували ногами, та шораз швидше крутічіси, охотилиси одни вид одних: «Гірше!» «Ишє гірше!» «То ничо ни є!» «Ни даймоси!» «Хльов!» «І-і-іх!» «Их!» «Ух!» «Га, га, га!» То знов ... | Танцівники на повен рот викрикували: Гий, мо-о-о! Русь, весілля! Дідько бабу віддає! Крутилися танці: «Га, га, га! А-а-ах, га!» — притоптували ногами та, щораз швидше крутячись, охотилися одні від одних: «Гірше!» «Ще гірше!» «То нічо’ не є!» «Не даймося!» «Хльов’!» «І-і-іх!» «Их!» «Ух!» «Га, га, га!» То знов звільнювал... |
Тогди Иванчік бравси до пораїня: навертав в куті верклюг берфелов на ватру, на берфелу вішєв дугов мідєний кітличок, варив у ним єчмінну кулешу, а в спіжачку смажив мнєсо з оленя або серна. | Тоді Иванчік брався до порання: навертав у кутку вертлюг берфели на ватру, на берфелу вішав дугою мідний кітличок, варив у ньому ячмінну кулешу, а в спіжачку смажив м’ясо оленя або серни. |
Ни могли собі місця найти. | Не могли собі місця знайти. |
Довгий ніби на це сквацивси. | Довгий ніби на це скривився. |
Постіль була проста, з трьох лодев, покладених одними кінцями на запічьок, а другими на лавицу. | Постіль була проста, з трьох дощок, покладених одними кінцями на запічок, а другими на лаву. |
Довго люде їх обох тємили. | Довго люди їх обох пам’ятали. |
Я зачєв тогди її корнєти, термасаючі руков заволоси. | Я тоді взявся смикати її за волосся. |
З опришків, то лиш оден Олекса Довбуш повертав до Костя в хату, й то за йиго призволом, а инак, то й сам Довбуш був би си відав ни видважив до него повернути. | З опришків лиш Олекса Довбуш заходив до Костя в хату, і то з його дозволу, а як ні, то й сам Довбуш був би, певно, не відважився до нього зайти. |
Робили ними над Олексієвим тілом хрест, затикаючі їх у зерно, насипане в дерев’єну миску коло Олексієвої голови. | Робили ними над Олексієвим тілом хрест і вкладали їх у зерно, насипане в дерев’яну миску коло Олексієвої голови. |
Ти ни пизнаєш мене?». | Ти не впізнаєш мене?». |
Ціла мара, тай більше нічо, бо за инчу, єк би так зо мнов уводно ходила тай ночями й в хату входила, єк ця, то вже би си давно визнало, бо люба, то прото конєчєй чєснок. | Ціла мара, та й більше нічого, бо про іншу, якби так зо мною завжди ходила та й ночами в хату входила, як ця, то вже б давно було всім відомо, адже любов — як запах часнику. |
З коровйого й овечого ранішного молока ватаг витєг з путини красний будз сира тай поклав йиго в полотнєне цідило на чопі в стіні, аби стрєхав від жинтиці, поків піде на вистоюване, на подрю. | З коров’ячого й овечого вранішнього молока ватаг витяг із путини красний будз сиру й повісив його в полотняному цідилі на чопі в стіні, аби стікала жентиця, поки піде на вистоювання на горище. |
— Він справив на нивеличку дівчинку, шо увійшла за ним у хату разом из своїм дєдем. | — Він показав на невеличку дівчинку, що увійшла за ним у хату разом зі своїм дєдем. |
Ковбасов засунена, пирогом зачеплена». | Ковбасою засунена, пирогом зачеплена». |
Боршєвіла навіть у найгірших затінках. | Миршавіла навіть у найгірших затінках. |
Єк так, то ти зараз відсів підеш насторц. | Якщо так, то зараз підеш звідси стрімголов. |
«Та бо я навіть й ни зовидів, коли він узєв. | «Та бо я навіть і не побачив, коли він узяв. |
Найбірше складав гроші из стрілецтва. | Найбільше складав гроші з полювання. |
Я гадаю, шо ти мусиш си дати, Ива’, оттуда!» — Він махнув руков в бік поличного викна на Буковиною гори. | Я гадаю, що ти мусиш податися, Ива’, отуди! — він махнув рукою в бік поличного вікна на буковинські гори. |
Лелітка, набиваючі тітінем люльку, шо дав йиму Иванчік, змірєв у тот раз Иванчіка своїм бистрим зором. | Лелітка, набиваючи Иванчіковим тютюном люльку, зміряв його своїм бистрим зором. |
Він сховав тоти медвежі вуха у тобівчіну тай виходит, супавий, на стаю, а ватаг си питаєт, чьо він такий супавий. | Він сховав ті ведмежі вуха в тобівчину та й пішов до стаї, а ватаг питається, чому він такий насуплений. |
«Ой утратив я здоров’є, тай утратив волю, Гуляючі, буяючі, бідашко, з тобою». | Ой утратив я здоров’я та й утратив волю, Гуляючи, буяючи, бідашко, з тобою. |
Марічка потєгла нараз йиго д’собі єковс дивнов силов, так єк у ночі світло тєгнет нетлю. | Марічка поманила його до себе якоюсь дивною силою, так, як уночі світло манить нетлю. |
Але бо ледви шо подієли вни йиму. | Але навряд чи вони щось йому заподіяли. |
Ни сам из собов, з свойов ґаздинев. | Не сам із собою, з своєю ґаздинею. |
На стоящій горі пресподну єму копали И то погане діло у ту єму пустили, Й там загребли, забили, Заклєли навіки віков. | На стоячій горі пресподню йому копали, І то погане діло у ту яму пустили, Й там загребли, забили, Закляли навіки-віків. |
Висипав її поземни на сліди градівникови. | Вилив її по землі на сліди градівникові. |
Нираз так си лучєло, шо й переночював разом из людьми, на комашни п’ючі цілу нічь, а нибошшік ждав у деревишшєти надворі. | Не раз так бувало, що й переночував разом із людьми, п’ючи з ними цілу ніч, а мрець чекав у труні надворі. |
Йиго очі блиснули вогниками життя. | Його очі блиснули вогниками життя. |
Олексіїха борзо пислала дзвонити Олексієви подуші, аби си йиго душа вертала скоро д’тілови тай припочувала коло него в хаті, доків підет по похороні там, де собі заслужила бути. | Олексіїха швидко послала дзвонити Олексієві по душі, аби його душа верталася скоро до тіла та й припочивала коло нього в хаті, доки піде після похорону туди, де собі заслужила бути. |
— Весело усміхаючіси, жертом запитавси в мене, бо знав, шо я за богачь. | — Весело усміхаючись, жартома запитав у мене, бо знав, який я багач. |
«Єк у ні ни віриш, духовнику любий, то й ни маєш чо си їх боєти, бо вни тобі нічо ни пошкодєт, ни поможут, бо примівка таке право маєт, шо помогаєт або збав’єєт лиш того, хто у ню вірит». | «Якщо в них не віриш, духовнику любий, то й не маєш чому їх боятися, бо вони тобі не пошкодять і не поможуть, бо примівка таке право має, що помагає або псує лиш того, хто в неї вірить». |
Хоть Иванчікови си добре поводило на ґаздівстві, бо усе йшло йиму руков, то однако він мав, єк то кажут, «сім бід до обід», й то «ни однаких». | Хоч Иванчікові добре велося на ґаздівстві, бо все йшло йому до рук, однак він мав, як то кажуть, сім бід на обід, і то не однаких. |
Надивиси отепер на него добре, бо й умреш, та вже йиго бірше ни меш видіти, хіба на тім світі з ним си здибаєш». | Надивися тепер на нього добре, бо й умреш, та вже його більше не побачиш, хіба на тім світі з ним здибаєшся». |
Круглов сиротов стала без худоби тай людий, то я цілу осінь з жєлю великого умиваласи слизами — тонкими осінними дожями, пустуючі за людскими худобами. | Круглою сиротою стала без худоби й людей, то я цілу осінь із жалю великого умивалася сльозами — тонкими осінніми дощами, сумуючи за людськими худобами. |
Дружби й боєре, разом з свойов музиков, обкружили на конех книзєт, а Костючка, говорєчі: «Єкий гість, такий колач», — обсипала книзєт до трох раз за сонцем єров пшеницев, а даючі їм за кождим разом мізинним палцем правої руки меду в рот з кубки, примов’єла: «Дай Боже, праведне Сонечко велике, абесте так липли одно д’др... | Дружби й бояри разом зі своєю музикою оточили на конях князят, а Костючка, говорячи: «Який гість, такий калач», — обсипала князят тричі за сонцем ярою пшеницею, а даючи їм за кожним разом мізинним пальцем правої руки меду в рот із кубка, примовляла: «Дай Боже, праведне Сонечко велике, аби так липли одне до одного ціле ... |
А просинця добре рубати кілє до плотів, бо то кілє є дуже тверде, а на Луки добре садити чєснок-лук, бо метси файний родити. | А в січні добре рубати кілля до плотів, бо воно дуже тверде, а на Луки добре садити часник-цибулю, має добре вродити. |
Йиго голов, то вже була обсипана гуслінков-сивинов. | Його голова вже була облита гуслянкою-сивиною. |
Обуєтси на ним Юріштан за тото, шо ни хотів він дати за йиго сина свою дівчєну. | Помститься йому Юриштан за те, що не хотів він дати за його сина свою дівчину. |
Ходив на полонину сокотити папоротин цвіт, ци би був ни досокотив йиго тай ни урвав в тот раз, єк у саму опівніч будет цвисти ним папороть. | Ходив на полонину шукати папоротин цвіт, чи б не вистежив його та й не урвав у ту мить, коли, саме опівночі, цвістиме папороть. |
Сонце помали посувалоси, отєк би плило тихо, нивидимо по широкім синим небі. | Сонце помалу посувалося, немов плило тихо, невидимо по широкім синім небі. |
Старший дружба заток у сирєний колачік гроші тай прив’єзав йиго шовковов фустинков книзеви до правої руки. | Старший дружба затовк у сирний калачик гроші й прив’язав його шовковою хустинкою князеві до правої руки. |
Далі їй глумивси: «Вірою за кобилу білую». | Далі з неї глумився: «Вірую за кобилу білую». |
«Йой дідику, Олексійку, ни трати мене у цій паршивій коршмі перед усим народом. | «Йой, дідику, Олексійку, не трать мене в цій паршивій корчмі перед усім народом. |
Усі си з него дивували, шо він майже ніколи из ліса ни вернувси голіруч, завжде ніс ид хаті йкус добич. | Усі з нього дивувалися, що він майже ніколи з лісу не вертався голіруч, завжди ніс додому якусь здобич. |
Ой бігме, шо ні! Ведут вни тепер оба мижи собов завзєту войну — котрий котрого у мальфарстві победит. | Ой, бігме, що ні! Ведуть вони тепер один з одним завзяту війну — котрий котрого у мольфарстві переможе. |
«Пшьо, коні». | «Пшьо, коні». |
А Дмитро Шкиндя, стоїчі йиму за плечіма, обернений лицем до стола, давав йиму прошші: «В ґаздівским дому припав цес пан молодий — книзь — на падолу земню оперед ґаздівского стола, оперед Божего дара, оперед праведного Сонечка, бо вибераєтси він у далеку дорогу нового житя, заложити своє гніздо тай творити новий рід. | А Дмитро Шкиндя, стоячи йому за плечима, обернений лицем до стола, давав йому прощі: «У ґаздівським домі припав цей пан молодий — князь — на долівку перед ґаздівським столом, перед Божим даром, перед праведним Сонечком, бо вибирається він у далеку дорогу нового життя заложити своє гніздо і творити новий рід. |
Здавалоси, шо й ни кліпав, так уважно видберав воду, рахуючі назістріть: «Ни дев’еть, ни вісім, ни сім, ни шість, ни п’еть, ни штири, ни три, ни два, ни оден». | Здавалося, що й не кліпав, так уважно відбирав воду, рахуючи навспак: «Не дев’ять, не вісім, не сім, не шість, не п’ять, не чотири, не три, не два, не один». |
А аби я си ни боєв, то пишла зо мнов вуйна. | А щоб я не боявся, то пішла зо мною вуйна. |
Тай ни лиш сам Шкиндя тебе просив, аби ти прийшов на цу толоку, але навіть усі косарі мнє просили, єк уздріли, шо я йду д’хаті: «Скажи ко, Єленко, Иванчікови, шо ми всі дуже файно йиго просимо, най си євит він мижи нас з косов хоть на годинку. | Та й не лиш сам Шкиндя тебе просив, аби ти прийшов на цю толоку, але навіть усі косарі мене просили, коли побачили, що я йду додому: “Скажи-ко, Єленко, Иванчікові, що ми всі дуже файно його просимо, хай з’явиться він межи нас із косою хоч на годинку”. |
Аж руки собі ломила з туску, шо ни могла йиго перевернути на своє копито, а витак ніби розражєла себе: «Він однакий натуров з моїм братом Дмитром Шкиндев тай йиго побратимом Иваном Довгим. | Аж руки собі ломила з туску, що не могла його перевернути на своє копито, а відтак ніби розраджувала себе: «Він однакий натурою з моїм братом Дмитром Шкиндею та його побратимом Иваном Довгим. |
А до того був такий файний у стан тай пишний у лице, шо вся молода чєлідь аж дуріла за ним з люби. | А ще ж був такий файний у стані й пишний на лиці, що всі молоді жінки аж дуріли за ним із любові. |
Йиму приказували, шо то кріс переходив з роду в рід шє від старого довгопільського ватамана Півчука. | Йому розказували, що той кріс переходив із роду в рід ще від старого довгопільського отамана Півчука. |
А він так прилипачько тікотів, шо аж цілим тілом трєсси. | А він так смачно гиготів, аж цілим тілом трясся. |
Люде з коршми витрішшілиси на него, єк изсуравлені коні. | Люди з корчми витріщалися на нього, як перелякані коні. |
Ишов він раз у полонину Ґаджіну тай ніс из Бистреця на плечох без припочівку путину вид бриндзи тай у ній три ґелетці муки на пастирі, та лише напнув на плаю пид Ґаджінов пересадити ногу почерез колоду, а з-пид колоди фоснув на него медвідь. | Йшов він раз у полонину Ґаджіну та й ніс із Бистреця на плечах без перепочинку путину від бринзи, а в ній три ґелетки борошна, і щойно на плаю під Ґаджіною пересадив ногу через колоду, а з-під колоди загарчав на нього ведмідь. |
Він казав, шо то через них йиму шуміло в голові, єк буря в хмарах. | Він казав, що то через них йому шуміло в голові, як буря в хмарах. |
Але й тепер він шє ни мав коли з нев си вадити. | Але й тепер він ще не мав часу з нею вадитися. |
Нидурно говорили старовіцкі люде, шо: «Ни загубиш маржину зимі, до Юрія, лиш по Юрію, навесні, єк ни тєкнет сіна». | Недарма казали старовіцькі люди, що «не загубиш маржину взимку, до Юрія, лиш по Юрію, навесні, якщо не стане сіна». |
Бутинів тогди ни було. | Лісозаготівель тоді не було. |
По цілим тілі синці наробила, так йиго обвалила замітавков. | По цілім тілі синці наробила тим віником. |
Тай ни йшов уже він в поле до бойка, так єк йиго дядя, за кавуш зерна глипіти роботи. | Та й не йшов уже він у поле до бойка так, як його дєдя, за кавуш зерна напитувати роботи. |
Доків ми си за це ни покажемо Иванчікови такими людьми, єк треба, то дотів нима си нам шо показувати Ботикови й на очі. | Доки ми за це не покажемося Иванчікові такими людьми, як треба, доти нема нам із чим показуватися Ботикові й на очі. |
И то завернуласи насторц та наголов так, шо мало шо й в’єзи собі ни утерла, утікаючі. | І то завернулася сторчголов так, що мало в’язи собі не скрутила, утікаючи. |
Вночі напали на них волохє. | Уночі напали на них волохи. |
Сухонький брав зубами з горівков кубку, перехєлєв голов узад, порожнив кубку, ни перестаючі йграти, подавав її зубами назад Бельмедзі, дєкував головов за горівку, та аж прикладаючі вухо до скрипки, играв гостям за столом шонайкрашших старовіцких игрий. | Сухонький брав зубами чарку з горілкою, перехиляв голову назад, спорожняв чарку, не перестаючи грати, подавав її зубами Бельмедзі, дякував кивком за горілку та, аж прикладаючи вухо до скрипки, грав гостям за столом щонайкращих старовіцьких мелодій. |
Єлена, йик вернуласи з невістков з Виходу д’хаті, то тої днини дома вже ничьо ни робила, бо свєткувала завше той день, шо маржина йшла вид хати в полонину, так твердо, йик Великдень або Юріє. | Єлена, повернувшись із невісткою з Виходу додому, того дня вже нічого не робила, бо святкувала завше той день, що маржина йшла від хати в полонину, так твердо, як Великдень або Юрія. |
Чюлисте, йке й перше галасував по надвирю, єк би з розуму зійшов. | Чи чули, як він репетував по подвір’ю, якби з розуму зійшов. |
Вся ничіста сила аж соловієт иззострахє. | Уся нечиста сила аж соловіє зо страху. |
Ни по дідовому вилагодив хату, й тимунь дідо нинавидів у ній сидіти. | Не по-дідовому обставив хату, тому дідо не любив у ній сидіти. |
Корпав гріш до грошя, тай маєтки скуповував. | Складав гріш до гроша та й маєтки скуповував. |
Забери ми си з-перед ичь, абих те й ни видів, бо зараз из те отут грузь заведу». | Заберися мені з-перед віч, аби тебе й не видів, бо зараз із тебе отут тільки пляма лишиться». |
Я так урадувавси, єк бих си на світ народив, єк забіг у хату, бо учювси безпечним перед ничістов силов коло вуйни на постели. | Я так зрадів, немовби на світ народився, коли забіг у хату, бо почувався безпечним перед нечистою силою коло вуйни на постелі. |
Але я лиш вмію боронити, а зачєпати, то нікого ни зачєпаю, бо то варке діло. | Але я лиш вмію боронитися, але нікого не зачіпаю, бо то небезпечне діло. |
Дідок, попиваючі тої горівки з Иванчіком, говорив: «Ива, вернув би я цес град назад туда, відків він прийшов — у Чорногори, але жєлую тих бідних душ людских, шо за свої проступки попалиси в чорногірскі одзера тай там пид командов Арідникових наставників куют град. | Дідок, попиваючи тої горілки з Иванчіком, говорив: «Ива’, вернув би я цей град назад туди, звідки він прийшов, — у Чорногори, але жалію ті бідні душі людські, що за свої проступки потрапили в чорногірські озера та й там під командою Арідникових наставників кують град. |
Знала йиго натуру, шо єк би була шош їй лиш слівцем писнула, то стер би їй чємері видразу, єк половик курці. | Знала його натуру, що якби була щось їй лиш слівцем писнула, то накинувся б на жінку відразу, як шуліка на курку. |
Єк Ґавиць перейграв Сухонького, то си навіть йиму й ни вклонив, лиш далі кропив из свойов музиков так куражисто, шо данцівники на широкій царинці данцували до надсідку, ни питаючі тим, шо сніг був їм аж по коліна. | Коли Ґавиць переграв Сухонького, то навіть йому й не вклонився, лиш далі вигравав зі своїми музиками так дражливо, що танцівники на широкій царинці танцювали до впаду, не переймаючись тим, що сніг був їм аж по коліна. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.