target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Він лиш злодіїв та опришків бив тай катував, а мальфарів ни зачєпав. | Він лиш злодіїв та опришків бив і катував, а мольфарів не чіпав. |
Бо над світом зачєли від того чєсу вже запановувати тай ним володіти злий дух, чорний Бог, Чорнокижник». | Бо щойно люди почали покидати свою стародавню віру, свої старовіцькі звичаї та й свої строї, а з тим і цуратися своєї рідної мови, то почали відразу переводитися й псуватися, як ті первовічні ліси, що, дуплавіючи, псуються й переводяться, ушкоджені людською рукою. |
Полетіло прудче, єк куля з креса. | Полетіло швидше, ніж куля з кріса. |
А єк зробив насланє, то просив у мене, абих йиго простив, то єк я йиго прошшєв, то вкрив смих йиму руки шєжнем сукна, таким чорним, єк ґава». | А коли зробив наслання, то просив у мене, аби його простив, і коли я його прощав, то вкрив йому руки сажнем сукна, таким чорним, як ґава». |
— «Бо я вже тілько напримов’євси людем в своїм життю, шо вже бізівно тілько ни буду примов’єти. | — Бо я вже стільки напримовлявся людям у своїм житті, що вже певно стільки не буду примовляти. |
Гатилиси кутами занюрені, пудні діди. | Товклися по закутках похмурі й лячні діди. |
Він казав, шо єк ув осени оппадаєт лист з дерева нирівно, то й весни надійси нирівної — гнилої. | Казав: якщо восени опадає листя з дерева протягом тривалого часу, то й весни надійся нерівної — гнилої. |
Аж по хвили, єк дихнув на него холодненький вітрец, то він ніби жертом, але затривожено запитавси в неї: «А шо то будет, єк про нашу любу визнаєт твій Федько тай моя Єлена?». | Аж по хвилі, коли дихнув на нього холодненький вітерець, він ніби жартома, але стривожено запитав: — А що то буде, якщо про нашу любу дізнаються твій Федько та й моя Єлена?». |
Пишли домів. | Пішли додому. |
Її лице чімраз, то бірше сідалоси чьорними рєбинами земні, заростаючі шо хвилина заростом зеленого морогу. | З її лиця чимраз більше проступали чорні проталини землі, заростаючи щохвилини зеленим моріжком. |
Иванчік видразу пизнав по голосі, шо Марічка ни помилиласи, бо то направду йшов у хату йиго ворог Довгий. | Иванчік відразу пізнав, що Марічка не помилилася, бо то направду йшов у хату його ворог Довгий. |
Аж у лице сполотнів. | Аж у лице сполотнів. |
Він й мінуточки крітко ни постоїв, уводно си вершенив. | Він і хвилинки тихо не простояв, завжди вертівся. |
На цвинтари, коло чєліди, так си увихали писанчєрі за писанками, шо аж упрівали. | На цвинтарі коло жінок так увихалися писанчарі за писанками, що аж упрівали. |
Бо весна, прото, раз у рік, треба на ню прилазити, єк на то приходит чєс. | Бо веснування раз у рік, треба його впорати, коли приходить час. |
Шіре цулуючі Божу Матір — свєту земницу, били поклони до схід сонця; дєкували Господу Богу-Сонечькови, шо дозволив у мирности, радости шєсливо нічьку переночювати, днинки діждати, уздріти знов свєте, праведне, велике Сонце, йкому си радуєт цілий світ й уся животина на ним. | Щиро цілуючи Божу Матір — святу землицю, били поклони до схід сонця; дякували Господу Богу-Сонечкові, що дозволив у мирності, радості щасливо нічку переночувати, днинки діждати, уздріти знов святе праведне велике Сонце, якому радіє цілий світ і вся животина на нім. |
Стрільчів у селі, бо йиму й в селі годило на стрілецтві: куда си лиш повернув, туда бив звірину. | Стрільчив у селі, бо йому й у селі годило на полюванні: куди лиш повернувся, там бив звірину. |
Аж хати дрижєли тай хороми дзвиніли вид буйних данців, бо данцівники так данцували, шо аж си розносили, цілим тілом трєсучіси дрібної трєсунки, та данцуючі тропітка тропотіли, притропкували та вигупкували ногами так, шо знадвіря здавалоси, шо то ни данец данцуєт, а ступи сукно піхают у хоромах. | Аж хати дрижали й хороми дзвеніли від буйних танців, бо танцівники аж розносилися, цілим тілом трясучись у дрібній трясунці, та, танцюючи, тропітка тропотіли, притропкували та вигупкували ногами так, що знадвору здавалося, ніби то не танець, а ступи сукно піхають у хоромах. |
Шиснацітого тижня, то вже бізівна. | Шістнадцятого тижня — то вже спроможна. |
Бо чорт и сам любит игру тай забаву. | Бо чорт і сам любить гру та й забаву. |
В хаті був потемок. | У хаті був потемок. |
Та єк на домівці?». | Та як на домівці?». |
Ніхто би вже йиго ни завернув на инчу дорогу й стома парами волів». | Ніхто би вже його не завернув на іншу дорогу й стома парами волів». |
«Добре здоровєчко, любий Фоко!» — видповідала полонина подихом вісного вітру. | «Добре здоров’ячко, любий Фоко!» — відповідала полонина подихом вісного вітру. |
Зажмурєв, то випулєв маленькі чорні очі пид стряпавими навислими бровами з боків коло довгого носа. | То заплющував, то випучував маленькі чорні очі під кострубатими навислими бровами з боків коло довгого носа. |
Шкиндя метавси, єк нидобита гадина, аж волосє собі на голові микав из серця. | Шкиндя метався, як недобита гадина, аж волосся собі на голові рвав спересердя. |
А єк Иванчік єв си вагувати, шо дієти, тогди вна зачєла йиго добрітков підходити: «Ану, сараку, ти сам скажи, єк то мет виглєдати мижи людьи, єк я буду набуватиси на одній толоці, а ти на другій?. | А коли Иванчік завагався, що діяти, тоді вона почала його лагідно підмовляти: «Ану, сараку, ти сам скажи, який то матиме вигляд межи людьми, якщо я набуватимуся на одній толоці, а ти на іншій?. |
«То шє ни так май зараз будет йиго коса рубати», — сказав гордо Иванчік на всі косарі, шораз то острійше пофоскуючі свойов косов у траві. | «То ще не так зараз його коса рубатиме», — сказав гордо Иванчік при всіх косарях, щораз гостріше шворкаючи своєю косою в траві. |
Він три рази хукнув на корови, спльовуючі в лівий бік, тай говорєчі: «Йикий гість — такий колач. | Він тричі хукнув на корів, спльовуючи ліворуч і примовляючи: «Який гість — такий калач. |
Сіно й солому носив вуйко навилками, бо на Свєтий вечєр позапрєтували вни з-перед ичь усі петельки, аби уліті ни видіти фиси. | Сіно й солому носив вуйко вилами, бо на Святий вечір позаховували вони з-перед очей усі мотузки, щоб улітку не видіти фиси. |
«Дай Боже доброго дня й тобі, синку», — видповів так облесно низнакомий дідок, шо аж отєк си усміхнув д’Иванчікови. | «Дай Боже доброго дня й тобі, синку», — відповів облесно незнайомий дідок й усміхнувся до Иванчіка. |
А Бог прибаг протєти вікна й віддав людем до ужитку. | А Бог прибаг прорубати вікна й віддав людям до вжитку. |
Джюнда, протераючі долонев ніс так, єк би він йиго засвербів, виговорювавси за новомодні колєди: «Давно, шє єк я молодєчьком зачєв ходити перший раз у колєдниках из березов Юрієм Бровков из Дідушкової Річьки, то тогди ніхто на світі за новомодні колєди ні чюв, ні знав. | Джюнда, потираючи долонею носа так, немов той засвербів, висловився за новомодні коляди: «Давно, ще як я парубком був перший раз у колядниках із березою Юрієм Бровкою із Дідушкової Річки, ніхто на світі про новомодні коляди не чув і не знав. |
«Єк бих був вішшєй, шо ти є на цим весілю, то видразу був бих тє найшов, тай сам д’тобі пришов запросити тє, абес виратував мене з цего тєжкого устиду, в єкий я отеє упав, а ни ждав бих був, аби аж сам д’мині йшов. | «Якби знав, що ти є на цім весіллі, то відразу був би тебе знайшов та й сам до тебе прийшов би запросити, аби врятував мене з цього тяжкого сорому, в який я оце упав, а не ждав, аби аж ти сам до мене йшов. |
Привижувалоси, шо протєгают з кутів чьорні руки за мнов. | Привиджувалося, що простягають із кутів чорні руки до мене. |
Цілий вінок шила однов нитков, аби по вінчєню ни розумерлиси молодєта. | Цілий вінок шила одною ниткою, аби по вінчанню не розумерлися молодята. |
«Та я знаю, шо тимунь», — засмієвси лукаво Дарадуда, — «бо кажут, шо хто потопаєт, тот си й за брич хапаєт. | «Та я знаю, що тому, — засміявся лукаво Дарадуда, — бо кажуть, що хто потопає, той і за бритву хапається. |
А Арідник запанував злим духом — темнотов ночі, ничістов силов. | А Арідник запанував злим духом — темнотою ночі, нечистою силою. |
Пид Великдень воскресенія весни, життя всего плоду земні й радости всіх людей на ній. | Під Великдень воскресіння весни, життя всього плоду земного й радості всіх людей на ній. |
А де ж є? Таже на молоці стаєт сметана лиш єк листок тоненька, а рештов сметани, то цес ворог мастит собі кишку, мастили би ним собі бурлак лиси та вовки!» — кричєла, показуючі руков на Джунду. | А де ж є? Таж на молоці стає сметана лиш така, як листок, тоненька, а рештою сметани цей ворог мастить собі кишку, мастили б ним собі бурлак лиси й вовки!» — кричала, показуючи рукою на Джюнду. |
Дідо видгасив ватри, виліз на запічьок, здоймив из сволока тоту биршу кварту, поклав обі кварті разом на опецок. | Дідо відгасив ватри, дістав зі сволока оту більшу кварту, поклав обидві кварти разом на припічок. |
«Шо чоловік, то раз чоловік», — фалив Довгого Шкиндя, — «з таким чоловіком, єк ти, то я уводно кажу, шо варт побратимувати тай варт хоть в йикім ділі з тобов заходити, бо ти би ніколи чоловіка ні в чім ни звів тай ни збавив у ніодній речі». | «Що чоловік, то чоловік, — хвалив Довгого Шкиндя, — з таким чоловіком, як ти, я завжди кажу, що варт побратимувати та й варт хоч у яке діло з тобою заходити, бо ти би ніколи чоловіка ні в чім не звів та й не збавив, у жодній речі». |
Ни будет воля твоя. | Най буде воля твоя. |
Здоймив йиго дрижучими руками почерез голов тай разом з мотузком, при всему народови, завісив йиго Иванчікови своїми руками почерез голов на шию: «На тобі, Иванчіку, отеє дерево», — говорив приказуючо дзвінким голосом Олексій, так єкби ни був слабий, — «тай носи йиго на своїм тілі, поків твого життя, та сокоти йиго так... | Зняв його тремтячими руками через голову та й разом із мотузком при всьому народові почепив його Иванчікові своїми руками почерез голову на шию: «На тобі, Иванчіку, оте дерево, — говорив наказово дзвінким голосом Олексій, так, немов і не був хворий, — та й носи його на своїм тілі, поки живий, і бережи його так вірно, я... |
Тай далі примов’єв вид стріли тому чоловікови. | Та й далі примовляв від стріли тому чоловікові. |
Ни можна навіть плювати у ту сторону, видків сонце сходит, бо то гріхово. | Не можна навіть плювати в той бік, звідки сонце сходить, бо то гріх. |
Тай через ту лісну, то вни сухо жили мижи собов, єк то кажут, кріз пліт. | Та й через ту лісну то вони сухо жили поміж себе, як то кажуть, крізь пліт. |
«Дай йиму, Боже, в голов розуму», — вінчював береза. | «Дай йому, Боже, в голову розуму», — віншував береза. |
Поклав лівий кулак на крису голубої кварти, держені у пушках чєпелик, громовицу тріску й гадечю пацирку. | Поклав лівий кулак на крису голубої кварти, держачи в пушках чепелик, громовицьку тріску й гадючу пацирку. |
«Ти чо мене скалічів, любенький?» — закликав з ліса на него стиха чілідинский голос. | «Ти чому мене скалічив, любенький?» — озвався до нього з лісу тихий жіночий голос. |
Він баламутив у співі Трайкала. | Він баламутив у співі Трайкала. |
Ми в тот раз вибігли надвір, а то є шо видіти: Шкиндя вже ниживий лежєв на плиті пид черсаковим порогом. | Ми вибігли надвір, а то є що видіти: Шкиндя вже неживий лежав на плиті під черсаковим порогом. |
Чєлідь, то аж плакала, й сама низнаючі, чого. | Жінки аж плакали, й самі не знаючи чого. |
В тій боротьбі, то минало йиму так борзо життє, єк єсний ранок, навіть ни зчувавси, коли вно минало, тай коли присідала й йиго старість. | У тій боротьбі минало йому так швидко життя, як ясний ранок, навіть не зчувався, коли воно минало та й коли присідала і його старість. |
Казав, шо: «Тепер, нираз, єк увійду в хату до молодого ґазди, так єк, бувало, нираз до давних ґазд, шош поговорити, посидіти, видвідати нічом сусіда, то він, дурень, борше гадаєт, шо я прийшов кавалок хліба до него глипіти, тєгнет боржій з-під лавиці накривчєсту коновку гуслінки, з кошеля лижку. | Казав: «Тепер увійду в хату до молодого ґазди, так, як, бувало, не раз до давніх ґазд заходив — поговорити, посидіти, відвідати, — таж сусіди, а він, дурень, уже гадає, що я прийшов кавалок хліба до нього просити, тягне швидше з-під лавиці накривчасту коновку гуслянки, з кошеля ложку. |
Тай тогди й ми двоє мусимо вже вибачєти за тоти роки, шо розперали нам боки, тай будемо мусіти сидіти в хаті коло худібки, свєтила би си». | А тоді й ми двоє муситимемо вже вибачати за ті роки, що розпирали нам боки, та й сидіти в хаті коло худібки, святилася б». |
Дідок кораво усміхнувси: «Але градовий цар уже потємив, шо я отсес погар перевернув», — він аж зареготівси, — «тай знаєт добре, шо це значіт. | Дідок криво усміхнувся: «Але градовий цар уже збагнув, що я цю склянку перевернув, — він аж зареготав, — та й знає добре, що це значить. |
Шкиндя з злости аж скусивси, але стерпів. | Шкиндя зо злості аж скривився, але стерпів. |
Любаси є всєкі на світі». | Коханці є всякі на світі». |
Він спамнєтавси аж тогди, єк Иванчік з него фіґляво си засмієв. | Піп спам’ятався аж тоді, коли Иванчік із нього фіґляво засміявся. |
А, зрештов, ви ни мете горіти у моїм пеклі. | А зрештою, ви не горітимете в моїм пеклі. |
Наказав, шо з нев маєт дівчині дієт. | Наказав, що з нею має дівчині робити. |
На Усті-Путилови розійшовси Олексій з Иванчіком, пишов пори Бісків на Сторонец, у Плоску, а Иванчік почерез Устєріки на Голови. | На Усть-Путилові розійшовся Олексій з Иванчіком, пішов попри Бісків на Сторонець, у Плоску, а Иванчік почерез Устеріки на Голови. |
А дівки та чєлідь, котрим шє писарки ни повиписували писанки, гризлиси, шо коби через глоту зудалали вни їм на Великдень їх виписати, аби ни стати сміхом без писанок. | А дівки й жінки, котрим іще писарки не повиписували писанок, гризлися, аби через велику кількість замовлень устигли вони їм на Великдень їх виписати, аби не стати посміховиськом без писанок. |
Жид из утіхє клав на стів тілько горівки опередь колєдників, кілько лиш би були бізували пити. | Єврей з утіхи виносив на стіл стільки горілки колядникам, скільки лиш могли випити. |
Ци єс з стрілов?. | Чи єс з стрілов?. |
Мицкало Цапівский, присадистий, чьорнєвий чьоловічьок, попростенку зібраний, навіть у полатаній сардачіні, присєгавси, шо раз на Свєтий вечєр, єк він йшов до Принька з тайнов вечєрев, спер був йиго на Марковій Кичірі туман на дорозі. | Мицкало Цапівський, присадистий чорнявий чоловічок, по-простому вдягнений, навіть у полатаній сардачині, присягався, що раз на Святий вечір, коли він ішов до Принька з тайною вечерею, спинив був його на Марковій кичері туман на дорозі. |
Ми си оба добре знаємо, так єк лисі коні. | Ми обидва добре знаємо, так, як лисі коні. |
Але я знаю й так ворожити. | Але я вмію й так ворожити. |
Аж у груди йиму скакав. | Аж на груди йому скакав. |
Ходив. | Ходив. |
Чорне вам лице вид мене!. | Чорне вам лице від мене!. |
А єк уже Дмитрій передаєт ключі вид осени Николаєви, то тогди земня з студени аж завмераєт, тай, присипана білим порохом снігу, спит мертвим сном аж до Благовішшіня. | А коли вже Дмитрій передає ключі від осені Миколаєві, тоді земля на холоді аж завмирає і, присипана білим пилом снігу, спить мертвим сном аж до Благовіщення. |
Будут будувати свої хати из бодєчя, так єк ми будуємо сегодне из дерева. | Будуватимуть свої хати з будяччя, так, як ми будуємо нині з дерева. |
Из скрипичьників, то лиш из йиго табори пишла скрипка йграти до колєди в попа. | Зі скрипалів — то лиш із його ватаги пішла скрипка грати до коляди в попа. |
Сунулиси понад ріков сивим, аж білим вид граду ліжником. | Сунули понад рікою сивим, аж білим від граду ліжником. |
Вайдочівси лиш, шо йиго стинаєт у калюхах тай шочєс бігав надвір. | Лише скаржився, що його болить живіт, та й постійно бігав надвір. |
Хто может зміркувати ничісту силу — куда?. | Хто здатен зміркувати нечисту силу — куди саме?. |
И в нас у горах кождий міг мати земні, кілько лиш сам хотів тай міг її обробити, ніхто йиму ни боронив. | І в нас у горах кожен міг мати землі, скільки лиш сам хотів та й міг її обробити, ніхто йому не боронив. |
Бувало, хоть де заданцуєт и без музики. | Бувало, хоч де затанцює й без музики. |
Однако в него навесні виходила маржина из зимівлі така гладка, єк слимбуші. | Однак у нього навесні виходила маржина із зимівлі така гладка, як слимак. |
Дорожшя вид усего світа. | Дорожча від усього світу. |
Блискавки ув один гайтаж, перешиваючі хмари, так світили, єк уночі рибарі лушницями на рибі. | Блискавки, перешиваючи хмари, так світили, як уночі рибарі лушницями на рибі. |
«Дійте богато молока», — привитав я вуйка на стійлі. | «Дійте багато молока», — привітав я вуйка на стійлі. |
Ой так, Ива. | Ой так, Ива’. |
Из старого дворишя переліз я почерез перелаз на Ріжу. | Зі старого дворища переліз я почерез перелаз на Ріжу. |
А він, аби видіти, шо вни обі будут з ним дієти, притаївси, удаючі, шо спит. | А він, аби бачити, що вони обидві будуть із ним діяти, притаївся, вдаючи, що спить. |
«Пий здоров, мій любий дідочку», — весело видповіла Костючка, п’ючі помалу горівку з єрового кубка, тай забуваючі на чєсок про свій ґаздівский обов’єзок на весілю, зажертувала до Костюка: «А може, сараку, таки направду ми си вже тепер ліпше навидимо, єк колис, молодими?». | «Пий здоров, мій любий дідочку, — весело відповіла Костючка, п’ючи помалу горілку з ярового кубка та й забуваючи на часок про свій ґаздівський обов’язок на весіллі, зажартувала до Костюка: — А може, сараку, таки направду ми вже тепер ліпше любимось, як колись, молодими?». |
Йиму зачєли гимзіти від ніг до голови, в цілим йиго тілі икіс дивні мурашки, перебігаючі жєхом йиго серце. | Йому почали бігати від ніг до голови, в цілім його тілі, якісь дивні мурашки, проймаючи жахом серце. |
До потока Гранчіного мож було ити до діда кінцков дорогов понад річьков, але туда рідко коли я ишов, бо була паськудна дорога. | До потоку Гранчиного можна було йти до діда кінською дорогою понад річкою, але туди я нечасто йшов, бо то була паскудна дорога. |
Бив, коротав їй житє, тай ховав собі то все у свою стрілецку тобівку. | Бив, коротав їм життя та й ховав собі те все у стрілецьку тобівку. |
Нівертити йиго силу — студінь, аби по Благовішшіню вже скоро воскресити з мертвого сну свою доньку, нашу матір-земню. | Нівечити його силу — холод, аби після Благовіщення вже скоро воскресити з мертвого сну свою доньку, нашу матір-землю. |
Дідо виносив з хати усі свої флоєри, клав їх коло себе й цілу днину то играв у ні на переміну, все шораз то в инчу флоєру, то співав усіляких співанок. | Дідо виносив із хати всі свої флояри, клав їх коло себе й цілу днину то грав напереміну щоразу на іншій флоярі, то співав усяких співанок. |
В Джюнди аж губи задрижєли з злости: «Я забрав манну в твоїх коровок?». | У Джюнди аж губи задрижали з люті: «Я забрав манну у твоїх корівок?». |
А Дарадуда, то так само біда, головник. | А Дарадуда — то так само біда. |
До Иванчіка на вогники «гріти діда» набігли першев таборов на город дівчєта. | До Иванчіка на вогники «гріти діда» набігли спершу на город дівчата. |
И то ни тимунь, шо то далеко було, аж над Білим Черемошем, бо єк би була навиділа тот рід, то би була пишла за Юріштанового сина. | І то не тому, що далеко було, аж над Білим Черемошем, бо якби їй був милий той рід, то вона пішла б за Юриштанового сина. |
А він шораз то так грімкійше кричєв-примов’єв, шо аж шиби у вікна дзеленькотіли вид йиго гомону, бо чімраз то бізівнійше він доберавси в того чоловіка до стріли в голові: «Я ту стрілу Визиваю, Викликаю Й на тридев’єту гору видсилаю! На тридев’етій горі За тридев’єті двері Її запераю! Тридев’єтими замками замикаю! Гов! ... | А він щораз голосніше кричав-примовляв, аж шиби у вікнах дзеленчали від його гомону, бо все певніше він добирався в того чоловіка до стріли в голові: Я ту стрілу Визиваю, Викликаю Й на тридев’яту гору відсилаю! На тридев’ятій горі За тридев’яті двері Її запираю! Тридев’ятими замками замикаю! Гов! Тпр-р-р. |
В Лукина в Рушорі. | У Лукина в Рушорі. |
Боки їм си витотурювали, єк кичіри на горах. | Боки їм випинались, як кичери в горах. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.