target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Але заким, то шє моя коса так легонько рубаєт у траві, шо я си бигме ни бою, шо зараз ни вивержу Иванчіка з ручки тай ни буду знов наоперед него косити».
Але моя коса ще так легенько рубає, що я, бігме, не боюся, що зараз не викину Иванчіка з ручки та й не буду знов наперед нього косити».
Най си «вни», зчєзли би, йиго всі держєт, а ни мене.
Най “вони”, щезли би, його всі тримаються, а не мене.
Про веснованє: коли зачінати орати й на котрим городі усампередь.
Про веснування: коли починати орати й на котрому городі насамперед.
«Стійте ви, коровки, ни ричіт, ни ричіт.
Стійте ви, корівки, не ричіть, не ричіть.
А разом з сумерком ночі взєв из хати налагожену писанку, сирєний колачік, кукуцик хліба, гуску соли й горшєтко води.
А разом із потемком ночі взяв із хати приготовлену писанку, сирний калачик, кукуцик хліба, гуску солі й горнятко води.
Але ни зачєпав йиго, удав, шо ни видит йиго.
Але не зачіпав, удав, що не бачить його.
Устав.
Устав.
И доків будут примівки й мальфи заховані у таємници, знані лиш мальфарам та примівникам до їх ужитку, то й дотів лиш уни будут мати ту свою путерю й значінє для людий, шо мают дотепер.
І доки будуть примівки й мальфи заховані в таємниці, знані лиш мольфарам та примівникам до їхнього вжитку, доти лиш вони будуть мати ту свою силу й значення для людей, що мають дотепер.
Знаєт добре, шо робити».
Знає добре, що робити».
Розпитавси він у Джюнди, видків він тай чьо туда зайшов.
Розпитався він у Джюнди, звідки той та й чого туди зайшов.
Нинавиділиси обоє.
Ненавиділися обоє.
Иванчікови впаласи в руки напослідок тота бечка, але вна йиго ни увеселила, а засмутила, бо до половини була гола.
Иванчікові потрапила до рук наостанок та бечка, але вона його не звеселила, а засмутила, бо до половини була гола.
А у хоромах вже кров чюріла.
А в хоромах уже кров текла.
Блимав слабим блиском на обличя свєтців, намальованих на грубих лодвах, шо аж почьорніли из старости на застівній стіні.
Відлунював слабим блиском на обличчях святих, намальованих на грубих лодвах, що аж почорніли зо старості на застівній стіні.
По доїнню овец то й єгнєта пустив разом з їх мамами на Юрія перший раз на зелену пашу, аби й вни до неї звикали тай по полонинским ході ни банували за молоком.
Відтак і ягнят пустив разом із їхніми мамами на Юрія вперше на зелену пашу, аби й вони до неї звикали та й після полонинського ходу не банували за молоком.
А тобі то, брате, ни у голові».
А тобі то, брате, не в голові».
Обох їх біда знаєт, шо уни за одни?».
Обох їх біда знає, що вони за одні?».
Ни журиси, бо тогди я вже видразу потраф’ю найти, тай ни буду питати, ци хочєт йти за мого сина, бо він ни каліка, а чьоловік такий, єк и другі мушшіне, то чому би вна за него ни пишла?.
Не журися, бо тоді я вже відразу потрафлю знайти, та й не буду питати, чи хоче йти за мого сина, бо він не каліка, а чоловік такий, як і інші чоловіки, то чому би вона за нього не пішла?.
Мав він повно любасок, куда си лиш повернув, бо змолоду любив він чєлідь.
Мав він повно коханок, куди лиш повернувся, бо змолоду любив він жінок.
Попик похмуривси.
Попик насупився.
Тай тимунь вна д’тобі ураз приходит тов чілідинов, на котру ти лиш погадаєш, бо вна, знаючі твої здохє, перемітуєтси так, єк ти собі того бажіш, бо лиш так тє шшіре бешшість проклєта любит».
Та й тому вона до тебе враз приходить в образі тої жінки, про котру ти лиш погадаєш, бо вона, знаючи твої бажання, перекидається так, як ти собі того бажаєш, бо так тебе щиро, нечисть проклята, любить».
Єк вимудрував Бог Арідника, шо то Арідник из тої глини хочєт світ сотворити, видоймив у него тоту глину тай сам зачєв из неї сотворєти світ.
Випитав Бог, що Арідник із тої глини хоче світ сотворити, відібрав у нього ту глину та й сам почав із неї сотворяти світ.
На верху Люпайлівскої Кичіри, єк си перелізаєт з Ємки у сад, припочював дідо Иванчік на перелазі.
На верху Люпайлівської кичери, де треба було перелізти з ямки в сад, припочивав дідо Иванчік на перелазі.
А у зголови клала стару сиву манту.
А під голову клала стару сиву манту.
Тай вна, то баламутила йиго вид того ходу, бо так закрутила та завернула йиму голов, шо він и третої ни розумів.
Вона баламутила його від того походу, бо так закрутила йому голову, що він ні на що не зважав.
А знов єк зайграла кучєрєво, дрібненько пидгуцкої, то стара за стара була та курнєнка, але виділоси, шо й вна ціла данцувала дрибно дрибушки.
А коли знов заграла кучеряво, дрібненько підгуцької, то хоч яка стара була та хатчина, але здавалося, що й вона ціла танцювала дрібушки.
Шош подививси на ні, шош пошепотів над ними.
Подивився на них, щось пошепотів над ними.
Уни попутали коні, попускали їх пасти, оден лишивси з табори на сокотачя коло коний, а решта людий полєгало наокола ватри спати.
Вони стриножили коней, пустили їх пасти, один лишився їх стерегти, а решта полягали круж ватри спати.
«Но, або видиш аді», — задоволено говорив Довгий, — «а ти шє си зачєв питати про таке, шо нима шо то й у дві тріссі взєти, а ни то аби варт було над тим шош говорити.
«Но, або видиш, ади, — задоволено говорив Довгий, — а ти ще почав питати про таке, що нема чого й у дві тріски взяти, про що й говорити не варт.
Усі бігли дивитиси, шо си мет дієти з градом, бо такого дива шє ни виділи вни дотепер, єк прибаг отсе Олексій.
Усі бігли дивитися, що діятиметься з градом, бо такого дива ще не виділи вони дотепер, як прибаг оце Олексій.
Зацитькував її, аби ни пофоскувала по Юрію морозами на городнину по селах тай аби ни утинала шарґами по полонинскім ході худібку в полонинах.
Зацитькував її, аби не пофоскувала по Юрію морозами на городину по селах та й аби не била шарґами по полонинськім ході худібку в полонинах.
Тай він на ню й ни дививси, бо оперед ним з-поза кичіри показувавси, єкби з земні виростав, гордий привид Скупови, тай притєгав свойов красов йиго очі до себе.
Та він на нього й не дивився, бо перед ним з-поза кичери показувався, немов із землі виростав, гордий привид Скупової та й притягав своєю красою.
Пізнавав на примівках, шо то була наслана йиму ни будь-єка стріла, а така погана, шо вид неї будетси, преч би си казало, тєжко йиму й вилічіти.
Пізнавав на примівках, що то була не будь-яка стріла, а така погана, що від неї буде, преч би ся казало, тяжко йому вилікуватися.
То почерез тот сон він лиш цілу днину ничьо робити ни миг — боліла єго голова.
І через той сон він цілий день нічого робити не міг: боліла голова.
Стій ти, ничіста сило…» Стис кулаки, аби ними погрозити ничістій силі в очі тай сперти її свойов міцьов вид свого тіла тай своїї душі, так єк то робив він досив, кепкуючі навіть из самого Арідника, а ни то з йиго слуг.
Стій, ти, нечиста сило…» Стиснув кулаки, аби ними погрозити нечистій силі в очі та й відігнати її своєю міццю від свого тіла та й своєї душі так, як робив він досі, кепкуючи навіть із самого Арідника, а не лише з його слуг.
А до кого люде ни приходєт, тому си тєжко жиєт на світі.
А до кого люди не приходять, тому тяжко живеться на світі.
Перебув Иванчік и Довгого, так єк вішював.
Перебув Иванчік і Довгого, так, як віщував.
Широко розтворєючі очі, задививси просто Иванчікови в очі.
Широко розплющивши очі, задивився просто Иванчікові в очі.
Дідо зник у лісі.
Дідо зник у лісі.
А баба ни переставала класти гостий за стів їсти, шіре їх припрошуючі: «Ануко досєгайте.
А баба не переставала класти гостей за стіл їсти, щиро їх припрошуючи: «Пригощайтеся.
Баба аж у лице мене поцулувала, так припрошувала, аби я шє рано спав.
Баба аж у лице мене поцілувала, так припрошувала, аби я ще спав.
Дідо мав красні воли-п’єтаки.
Дідо мав красні воли-п’ятаки.
Оттак! Добре! Добре, аби був знак! А ни льопати по лицу єк назбитки.
Оттак! Добре! Добре, аби був знак! А не льопати по лиці як на жарт.
Але Иванчік того си ни боєв, бо знав, шо то лиш там си лучєєт така відьма, де є лиш сім дівок, бо й упирь лучєєтси лиш там, де є лиш самих сім хлопців, а дівчєт нима.
Але Иванчік того не боявся, бо знав: таку відьму слід шукати там, де є самі лише сім дівок, бо й упир трапляється там, де є самі лише сім хлопців, а дівчат немає.
Тай просив депутат мішєнників: «Прошу вас, ґазди мої любі, дійте поправді свої вівці на міру, ни лишіт у них свого молока, але й мене фіґлями ни задійте, бо то є сегодне всєкі люде на світі, є й фіґляві, другого би ни пожєлували.
Та й просив депутат господарів: «Прошу вас, ґазди мої любі, дійте по правді своїх овець на міру, не лишіть у них свого молока, але й мене не обманюйте, бо то є сьогодні усякі люди на світі, є й хитруни, які нікого б не пожаліли.
Ой так, бо то всєкий є мир на світі, но, но, но-о-о хльо-о-оов’! Ги, ги, ги-и-и! Примівок, то треба си хєтро вчіти, бо ни кождий примівник то любит, аби хтос з него переймав примівки.
Ой так, бо то усякий є мир на світі, но, но, но-о-о, хльо-о-о-ов’! Ги, ги, ги-и-и! Примівок треба хитро вчитися, бо не кожен примівник любить, аби хтось переймав його примівки.
Присідают зморшьки.
Нападають зморшки.
За йкийс чєс повидвіновував решту дітви на боки, а сам, єк старший син, лишивси на місци, аби си старовіцке місце ни зводило, тай аби си ґаздівскі вугли ни розсипали.
За якийсь час поженив решту дітви, а сам як старший син лишився на місці, аби старовіцьке місце не переводилося та й аби ґаздівські кути не розсипалися.
Лиш усий дат дав йиму самов бриндзов, бо казав, шо такому мішєнникови, єк Иванчік, то так си годит дати.
Дав йому саму бринзу, бо казав, що такому господареві, як Иванчік, саме так і годиться давати.
Скрізь шив.
Скрізь.
Баба за це чемно засмієласи д’мині.
Баба за це чемно до мене засміялася.
А співанки в данцях, то так плили, клекотіли, єк вода у бистрих потоках.
А співанки в танцях так плили, клекотіли, як вода в бистрих потоках.
Заткла в пасковник двоє сирих єєц тай назначіла їх вуглом, котре з них Иванчіково, а котре її.
Засунула в пасковник двоє сирих яєць і позначила їх вугликом, котре з них Иванчікове, а котре її.
Нидогорена скіпка, шо нев палив люльку, загасла йиму у руках.
Недогорена скіпка, що нею розпалював люльку, загасла йому в руках.
Маєт навіть шо витак й своєму чьоловікови поповістувати.
Має навіть що відтак і своєму чоловікові порозповідати.
В хоромах ціле весілє так данцувало, шо аж дуріло з буйности.
У хоромах усе весілля так танцювало, що аж дуріло з буйності.
А єк видів Шкиндя з Довгим, шо й Иванчік ни йшов у церкву, так єк и вни, то їх ишє гірше зачєло тривожити — ци він ни стрілив законом у Хреста?.
А коли побачили Шкиндя з Довгим, що й Иванчік не йде в церкву, як і вони, то їх іще гірше почало тривожити: чи він не стрілив причастям у Христа?.
Гм.
Гм.
Ой, бігме, шо ни так, бо то шє ни так то легко сегодне узєти старого музиканта Сухонького під ноги.
Ой бігме, що не так, бо то ще не так легко взяти старого музику Сухонького під ноги.
На набутках, то вни з Юріштаном сієли грішми по земни, єк зерном по ниві, тай смієлиси довлєгу з своїх любасок, єк уни си били над тими грішми, збераючі їх из земні.
На набутках вони з Юриштаном сіяли грішми по землі, як зерном по ниві, та й сміялися до упаду зі своїх любасок, коли вони билися над тими грішми, збираючи їх із землі.
То так флоєра голосила над людсков бідов.
Так флояра голосила над людською бідою.
А окрім того, то він доконче хотів загулити на ту толоку Иванчіка, а знаючі, шо Иванчік на будь-єку толоку ни пишов би був косити, лиш на гримку, бо дуже любив водити на толоках великим ключем косарів, тимунь він робив таку гримку толоку того року на кішню.
А окрім того, він конче хотів заманити на ту толоку Иванчіка, і тому, знаючи, що Иванчік на будь-яку толоку не пішов би був косити, лиш на грімку, бо дуже любив водити на толоках великим ключем косарів, він робив таку грімку толоку того року на кішню.
«Дмитра?» — єк би нічо ни вістен, здивовано запитавси Иванчік.
«Дмитра?» — мовби нічого не знає, здивовано запитав Иванчік.
Гов вам обом вид мене.
Гов вам обом від мене.
Ґазди зарікаютси на понедівнок, аби Бог їх окрив вид великої шкоди мижи маржинков та вид лежі, напасти й усєкого злого діла.
Ґазди зарікаються на понеділок, аби Бог їх захистив від великої шкоди між маржинкою та від ле́жі, напасті й усякого злого діла.
Ни було так густо хатий, єк сегодне, шо куда ни глипнеш, то майже скрізь видко хату, навіть вже видко бухні й попид полонини у найдикіших ізворах.
Не було так густо хат, як нині, що куди не глянеш, то майже скрізь видко хату, навіть уже видко старі хати й попід полонини в найдикіших зворах.
Многодітники прифалювали свої діти перед бездітниками, ци би йикийс ни злакомивси їх дитину взєти на годованця до себе.
Багатодітні нахвалювали своїх дітей перед бездітними, чи би хтось не залакомився їхню дитину взяти на годованця до себе.
Вихренники ув один гайтаж хмарами колотили, але хмари з місця си ни кєвали, стоєли попри білоберезкий хітар однов стінов.
Вихренники ненастанно хмарами колотили, але хмари з місця не рушали, стояли попри білоберізьку межу суцільною стіною.
Цим разом був обернений лицем на захід сонця.
Цим разом був обернений лицем на захід сонця.
Тимунь навесні дуже богато гибло маржини з голоду через брак погудівлі взимі.
Тому навесні дуже багато гинуло маржини з голоду через брак годівлі взимку.
Дідо з вуйком шочєс чєстували горівков колєдників.
Дідо з вуйком частували горілкою колядників.
Иванчік дуже пагубний став на цу бесіду, але ни попускав Лелітці.
Иванчік був дуже розчарований цими словами, але не попускав Лелітці.
Иванчік, хоть йиго взєв у руку, то ни міг си вже зважити йиго поцулувати, бо шибнула йиму в голов пудна гадка.
Иванчік, хоч його взяв у руку, та не міг зважитися поцілувати, бо шибнула йому в голову страшна гадка.
А він знав тих кавалків богато ни до одної речі.
А він знав тих примовок багато не до одної речі.
Вно мулило йиго, єк чєрвак.
Воно муляло його, як черв’як.
З мраки сік дрібний дожь, мочючі шовкові трави.
Із мряки сік дрібний дощ, мочачи шовкові трави.
А Матій аж мінивси из злости.
А Матій аж мінився зо злости.
Казав, шо лиш садовину то добре садити, бо на кілька днів до згибу місіця її посадити, то лишє тилько разив вна ни родит тай добре тримаєтси вид всєкої слабости, бо тогди та слабість згибаєт разом з старим місіцем.
Казав, що лиш садовину добре садити, бо на скільки днів до спаду місяця її посадити, то стільки років вона ще не родитиме та й добре триматиметься від усякої слабості, бо тоді та слабість згибає разом зі старим місяцем.
А я йкої там бих си пхала?.
А мені чого туди пхатися?.
Став ніби збоку раґашя так, єкби то ни він розмовив жєбівцем пістолета, тай ни мішєвси ні до чого.
Став ніби біля раґаша так, немов то не він розмовив жаб’ївцям пістолі, та й не втручався ні до чого.
Я би тебе дуже просила, Иванчіку мій любий та солодкий соколику, аби ти мене послухав, ни смішив опередь людьми мене тай сам себе, тай пішов зо мнов разом до Шкинді на толоку».
Я б тебе дуже просила, Иванчіку, мій любий і солодкий соколику, аби ти мене послухав, не смішив перед людьми мене та й сам себе і пішов зо мною разом до Шкинді на толоку».
В обіди Иванчік узєв налагожені копачі з смерекового сучя, до копаня зіля, тай разом з Фоков пишов пид Попіван копати зілє.
В обід Иванчік узяв приготовлені копачі зі смерекового суччя й разом із Фокою пішов під Піп-Іван копати зілля.
Я би ні за шо у світі сама не зачепила навіть свого чоловіка, а ни то чужего на играшку.
Я б нізащо у світі сама не зачепила навіть свого чоловіка, а не лише чужого на пустощі.
«Буду, хочу видіти тебе й в церкві, так єк то було в Бечкову неділю, коли ми си перший раз полюбили в церкві очіма».
«Піду, хочу видіти тебе й у церкві, так, як то було в Бечкову неділю, коли ми вперше полюбилися в церкві очима».
Він в души, то бажів Иванчіка втопити в лижсі води, а при людех наєві, то дєкував Иванчікови, шо ни погордував ним тай схотів прийти до него на толоку.
Він у душі бажав Иванчіка втопити в ложці води, а при людях дякував Иванчікові, що не погордував ним і погодився прийти до нього на толоку.
Одної Пилипівки, аби си їм забрати з-перед ич тай уступитиси хоть трохє з дороги, Иванчік забравси на стрілецтво у полонини.
Одної Пилипівки, аби їм забратися з-перед очей та й уступитися хоч трохи з дороги, Иванчік забрався на стрілецтво в полонини.
Чорним ладаном, єров пшеницев набивати».
Чорним ладаном, ярою пшеницею набивати».
За добру здобич, єк приніс її увечір, вертаючі ніби из школи, то нираз стариня йиго й пофалила.
За добру здобич, яку приносив увечері, вертаючись ніби зі школи, не раз стариня його й похвалила.
Аж єк було вже сонце д’вечєру, тогди си вни оба розійшли.
Аж коли вже сонце до вечора схилилося, тоді вони розійшлися.
Тай одним ліжником вна вкрила Олексієво деревишшє, аж пхаласи навіть кріз віконце д’Олексієви в деревишшє.
Та й суцільним ліжником вона вкрила Олексієву труну, пхалася навіть крізь віконце до Олексія всередину.
По Голосовосіках ходив вуйко Лесьо у полонину Руский Діл до Костів на розлучене за вивцями й козами.
По Головосіках ходив вуйко Лесьо в полонину Руський Діл до Костів на розлуче́ння по вівці й кози.
Тисічі, мілійони людских душок, єсних зерничьок моргало та кліпало на мене, тихонько мерехтєчі на високих небесах.
Тисячі, мільйони людських душок, ясних зірничок, кліпали на мене, тихенько мерехтячи на високих небесах.
Єк си траф’єєт, шо весна припизнюєтси, а до того шє й студена, то тої весни треба дати сіна маржині шє й в хід полонинский.
Якщо весна припізнюється, а до того ще й студена, то треба дати сіна маржині ще й у хід полонинський.
Буде зо мнов, шо буде, а я знаю, шо лісна, то файна молодичка.
Буде зо мною, що буде, а я знаю, що лісна — то файна молодичка.
Єк запросив ничісту силу з усіх штирьох чєстий світа, навхрест, узєв у хаті з-пид стола каганец, шо з него куривси ладан на грани, тай тоту миску з тайнов вечєрев.
Коли запросив нечисту силу з усіх чотирьох сторін світу, навхрест, узяв у хаті з-під стола каганець, що з нього курився ладан на жару, та й оту миску з тайною вечерею.
Я видразу верг їм гроші у дзвинки, Икі лиш мав вид діда на плєс.
Я відразу вкинув їм гроші у дзвінки, які лиш мав від діда на плєс.
Зберав у жменю розсипані по полонині в травах чічки.
Збирав у жменю розсипані по полонині в травах чічки.
«Добрий вечєр!» — довстріту сказав Иванчік.
«Добрий вечір!» — привітався Иванчік.
Тай висипаючі примівку з Иванчікової судини насеред хати, крикнув пудно: «Гони ми з хати на сто чьортів!» Иванчік и без Дарадудиної принуки був готовий у дорогу, лиш хапнув из лавиці свої порожні бисаги.
Та й, виливаючи примівку з Иванчікової посудини насеред хати, страшно крикнув: — Гони мені з хати на сто чортів!» Иванчік і без Дарадудиної принуки був готовий у дорогу, лиш хапнув із лавиці свої порожні бесаги.
«Але коли ми оба з Шкиндев требуємо, Ива’», — хєтро всміхаючіси, казав Довгий, — «бо ади й сночі «він» бідник став нам у великій пригоді.
«Але ми обидва зі Шкиндею переймаємося, Ива’, — хитро всміхаючись, казав Довгий, — бо, ади, й учора “він”, бідака, став нам у великій пригоді.