target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Показавси, шо за простєник, так, шо тепер пусто собі нічо й ни гадай, шо так борзо, будь-єк, ми си з ним укутаємо. | Показав, що не простак, тож тепер дармо й не гадай, що так швидко, будь-як, ми з ним упораємося. |
«Ой Иванчік?» — аж йойкнувси Шкиндя так, єкби го шош у бік вкололо. | «Ой, Иванчік?» — аж йойкнув Шкиндя так, немов його щось у бік вкололо. |
Уна таки розсідаласи, шо лиш си пусто пунджіла, тай нічьо му ни удієла. | Їй було прикро, що даремно грозилася, але нічого йому не вдіяла. |
Але ми ни дуже добре ночували, бо закрий Госпідку й ворога вид такої ночі, єку ми сеї ночі мали», — затрескотіла, єк терлиця, видповідаючі сухєм голосом, Шкиндівска молодиця. | Але ми не дуже добре ночували, борони, Госпідку, й ворога від такої ночі, яку ми мали», — затріскотіла, як терлиця, відповідаючи сухим голосом, Шкиндівська молодиця. |
Видгонисто изцепала на него: «И-и-иди ти-и, пустий бластамуте, біда би ти упала на голов страшна та велика з твоїми пустими бріхнями. | Сердито бурчала на нього: «І-і-іди ти-и, пустий баламуте, біда би тобі впала на голову страшна та велика з твоїми пустими брехнями. |
Причювалоси йиму, шо зчєзники укрівлю з хати здоймают, так шош затришшєло на поду, а надворі, то звієласи така фіфола, шо аж хата у вуглах рипіла. | Причувалося йому, що щезники покрівлю з хати знімають, і щось затріщало на горищі, а надворі звіялася така віхола, що аж хата рипіла. |
Казав: «Молода жінка — то чюдо. | Казав: «Молода жінка — то чудо. |
Єдерними очіма подививси на людий тай зачєв знов охічно пити з Иванчіком нидопиту горівку. | Запальними очима подивився на людей та й почав знов з охотою пити з Иванчіком горілку. |
Але Голько ни дававси, бо ни хотів пониженим бути від простого хлопа в церкві, при всіх людех бив и Трайкала так кулаком у груди, шо дідови аж дзвонило в грудех, тай бегекав навкірки всім ишє голоснійше. | Але Голько не здавався, бо не хотів терпіти приниження від простого хлопа в церкві, — при всіх людях бив і Трайкала так кулаком, що дідові аж дзвонило в грудях, та й бегекав наперекір усім ще голосніше. |
Ні в чім тебе ни чуємо. | Ні в чім тебе не чуємо. |
Ніоден зайдей ни смів зачепити головного стрільця ані мальфара, бо боєвси, аби йиму ни нагнали кози на міст, бо давні стрільці й мальфарі — то головні люде були, а ни такі кулешєники, єк дес тепер є, шо й третої ни розуміют. | Жоден зайда не смів зачепити славного стрільця ані мольфара, бо боявся, аби йому не нагнали кози на міст, бо давні стрільці й мольфари — то поважні люди були, а не такі незграби, як десь тепер є, що й третьої не розуміють. |
Піду!» Одного вечєра оперед східної суботи сказав Иванчік злагодити йиму теркілу, бо рано йдет до Проця Дарадуди примов’єти вид стріли. | Піду!» Одного вечора перед східною суботою сказав Иванчік зібрати його в дорогу, бо рано піде до Проця Дарадуди примовляти від стріли. |
Играв тай співав далі, аби «він» зчєз би, пек би му та осина, видів, шо він йиго й в п’єті ни чюєт. | Грав і співав далі, аби «він», щез би, пек би йому та осина, видів, що Иванчік його й у п’яті не чує. |
Леґінем перебував він довгі чєси волошшінами й туда понавучювавси усєких мальфий. | Леґенем перебував він довгі часи на Волощині й там понаучувався усіляких мальф. |
Тай сам абес, ні до кого нічо ни говорєчі, побрискав цев водицев-свєтицев, живов ватров, вічним вогнем ціле мішінє овец до трох раз за сонцем, тай на струнках абес сам полив цев водицев-арданицев, зробленим мнов обертином усім вівцям и козам вимне тай писки, а решту цего обертину абес висипав на відлю себе на опівніч з... | Та й сам, ні до кого й слова не мовлячи, побризкай цією водицею-святицею, живою ватрою, вічним вогнем, усе стадо овець тричі за сонцем та й на струнках сам помий водицею-арданицею, моїм обертином, усім вівцям і козам вим’я й писки, а решту цього обертину вилий навідліг за стоїщем із північного боку. |
Тай, аби скрутити бесіду на инче, запитавси: «Ива! А ти будеш сегодне на Дубовій, в бородатого?». | Та й, аби звернути бесіду на інше, запитав: «Ива’! А ти будеш сьогодні на Дубовій, у “бородатого”?». |
Тогди метав кожушок на земню, сідав на него тай уговкував себе, аби си ни вертати, бо то би був устид ни дійти до Олексія. | Тоді кидав кожушок на землю, сідав на нього та й умовляв себе не вертатися, бо то би був сором не дійти до Олексія. |
Я був си так осердив, шо аж си ни стємив». | Я так був розсердився, що аж нестямився». |
А маючі повно своїх зчєзників, чувси в путери, то здуфално видповів Олексієви: «Ти си тим ни жури, шо я лєжу, бо про мене світ будет. | А, маючи повно своїх щезників, чувся в силі, то гонорово відповів Олексієві: “Ти тим не журися, що я ляжу, бо про мене світ стоятиме. |
Згорда плєсали молоді колєдники, потєгаючі своїми очіма на чєлідинскі очі, уни плесом й співанками вабили нарід за собов. | Згорда плєсали молоді колядники, потягаючи своїми очима на очі жінок, вони плєсом і співанками вабили нарід за собою. |
А по вуйниній колєді колєдували мині — парубоцкої колєди: «Йз-за гори, з-за Чьорногори дай Боже Кінске духове, стало стовпове (дай Боже) А в тим стовпі два духи славні. | А по вуйниній коляді колядували мені — парубоцької коляди: Із-за гори, з-за Чорногори, Дай Боже, Кінське духове, стало стовпове, Дай Боже, А в тим стовпі два духи славні. |
А чюй, йке латраєт війт, абих уже знов до него йкоїс біди борзо біг. | А чуй, як гукає війт, аби я вже знов до нього якоїсь біди швидко біг. |
Сонцем позолочена у головици вода єсностев блистіла на йиго понурим лици. | Сонцем позолочена в джерелі вода яскраво блищала на його понурім обличчі. |
Поклав вид свого домівства тов живов ватров оборону протів усєкого злого наслання та протів ничістої сили. | Наклав своєму домові тою живою ватрою оборону від усякого злого наслання й нечистої сили. |
Кажут, шо тота вода була шє студенішя, доки в її головици лежєли поклаткі Довбушя скарбив. | Кажуть, що та вода була ще студеніша, доки в її джерелі лежали заховані Довбушеві скарби. |
А дві шонайкрашші писанці, то завила окроме в біленьку платнику, тай окроме приперезала їх фустков, аби їх дати тому мушшінинови, шо був їй тогди наймилійший в души. | А дві щонайкращі писанки загорнула окремо в біленьку хустинку й окремо приперезала їх хусткою, аби дати тому чоловікові, який був їй тоді наймиліший у душі. |
— «Така то вже йиго доля була, написана йиму так жити шє тогди, єк він був у материній отробі. | — Така-то вже його доля була, написана йому так жити ще тоді, коли він був у материній утробі. |
Він аж сам охміркавси пімше, єк при їднаню обзерав у неї на попереці синец вид тялефа, шо так дуже ударив, але однако говорив завзєто, оправдуючі себе: «А баба чо мішєєтси до бійки, єк то ни її, а мушшінске діло?». | Аж сам опам’ятався пізніше, коли вже згодом за столом обзирав у неї на попереку синець від тялефа, що так дуже ударив, однак говорив завзято, виправдуючи себе: «А баба чому мішається до бійки, якщо то не її, а чоловіче діло?». |
А нарід так глотивси по бечку, шо аж ниодни билиси мижи собов. | А нарід так пхався по бечку, що аж декотрі билися. |
— «Я лиш водно маю позадь цим пусту роботу. | — Завжди я маю за ним дурну роботу. |
Він завжде носив на плечю кременовий кріс из виписанов ложев. | Він завжди носив на плечі кремнієвий кріс із писаним ложем. |
Казав, шо ніколи ни є добре плювати, бо на тій слині ворожит біда й угадуєт гадки. | Казав, що недобре плювати, бо на тій слині ворожить біда й відгадує гадки. |
Йиго уживав дідо при видбираню води з головиц до видгашуваня ватри, до робленя обертину й до спираня граду у літі та до запрошуваня на Свєтий вечєр до тайної вечері градового білого царя — водєного чьорнокнижника. | Його уживав дідо при відбиранню води з джерел, до відгашування ватри, до роблення обертину й до спирання граду влітку та до запрошування на Святий вечір до тайної вечері градового білого царя — водяного чорнокнижника. |
Оні тобі дадоу ґарту. | Оні тобі дадоу ґарту. |
На цій дорозі лиш одна ми запута була — старовіцкі Доникові хати. | На цій дорозі лише одна мені завада була — старовіцькі Доникові хати. |
Ади, Фе-е-дю-ю-ю!» — січучі кулаками, приступала шораз то близше д’нему, кричєла: «Оце тобі!. | Ади, Фе-едю-у-у! — січучи кулаками, приступала щораз ближче до нього, кричала: — Оце тобі!. |
Каміне, грузи та проміси, а в посуху порохє. | Каміння, грязюка та проміси, а в засуху пилюка. |
Зараз бих ти оттут паску освєтив, лиш гидую, шо нима ким собі руки поганити!». | Зараз би тобі отут паску освятив, лиш гидую, що нема ким собі руки поганити!». |
Видко, ни хотіла бірше з дідом и слова говорити, так начєс він їй дозлостив. | Видко, не хотіла більше з дідом і слова заговорити, так він її розлютив. |
Перед Андреєм у вечєр до пізна ни було діда из стрілецтва. | Перед Андрієм увечері допізна не було діда з полювання. |
Вид студени ліс зашушивси. | Від холоду ліс заціпенів. |
Тай зроду чужев працев ни гудував смих си тай ни годуюси. | Та й зроду чужою працею не годувався й не годуюся. |
Вода у керницях у видтє стиналаси вид морозів. | Вода в криницях замерзала від морозів. |
Вна здогадливо запиталаси: «Ага-а-а, то це тот головний стрілец?». | Вона здогадливо запитала: «Ага-а-а, то це той головний стрілець?». |
Єк упевнивси Иванчік, шо тото наслане на него вночі було Шкиндинов тай Довгого роботов, то видразу змотавси з Шекерівки на Велику Лудову, в Семнєнову стаю. | Упевнився Иванчік, що те наслання на нього вночі було Шкинді й Довгого роботою, і відразу змотався із Шекерівки на Велику Лудову, в Семнєнову стаю. |
Мині си виділо, шо попри тоту ничісту силу з дідових голубих квартий показуютси ишє инчі голови ничістої сили: стряпаті, пулькаті, пуднішші ишє вид «песіголовинів». | Ввижалося мені, що, попри ту нечисту силу, з дідових голубих кварт показуються й інші голови нечистої сили: стряпаті, пулькаті, страшніші навіть від песиголовців. |
Вид Иванчіка всі пішли до церкви, лиш він лишивси на домаріню. | Від Иванчіка всі пішли до церкви, лиш він лишився вдома. |
Єк тратили Штолу разом з йиго товариством в Кізєм за плотом у Білоберезці, то Юріштан изгонив народ з усіх горий, би си всі люде дивили на страшну смерть опришків тай каїлиси по них. | Коли страчували Штолу разом із його товариством у Кізєм за плотом у Білоберезці, то Юриштан згонив народ з усіх гір, щоб усі люди дивилися на страшну смерть опришків та й каялися через них. |
«Та шо робити, коли зайшла тому була така ключка, шо то я мусів зробити», — уперто видрізав Иванчік. | «Та що робити, коли зайшла тому була така ключка, що то я мусив зробити», — уперто відрізав Иванчік. |
Зводив сітки на звірєчих переходах. | Зводив сітки на звірячих переходах. |
Тай хто знаєт, шо то би си було виробило в хаті з людьми, єк би в тот раз ни був мижи ними в хаті Иванчік. | Та й хтозна, що б сталося в хаті з людьми, якби не було межи ними Иванчіка. |
То тепер и йиму треба піти зробити послідну толоку». | То тепер і йому треба піти зробити останню толоку». |
— «Він то таке моцне зробив насланє, шо ледви смих йиго обернув назад тому, шо йиго робив у Дарадуди на Фочіно літовишшє. | — Він таке потужне зробив наслання, що ледве я його обернув назад тому, хто його робив у Дарадуди на Фочине літовище. |
Деж би си такий порєдний ґазда держєв злодійшєнов?. | Де ж би такий порядний ґазда крадене міг переховувати?. |
Говори ти свої, хло’!. | Говори ти своє, хло’!. |
Шє молодєчком він потємив, шо хтос шош лихе чінит йиму до креса, бо йиго кріс зачєв хєбити у стріліню, тай так остро вже ни бив, єк перед тим. | Ще юним він збагнув, що хтось щось лихе чинить йому до кріса, бо його кріс почав хибити у стрільбі та й так гостро вже не бив, як перед тим. |
«То Шкиндина тай Довгого робота, Біг би їх побив. | «То Шкиндина й Довгого робота, Біг би їх побив. |
Бувало, Шкиндя уводно ниволив у Фоки тоти пістолета, кілко лиш си з ним найшов, але хоть єкі вни оба були великі побратими, то ни міг їх вимотати у Фоки. | Бувало, Шкиндя завжди випрошував у Фоки ті пістолі, відколи з ним здружився, але хоч які вони були великі побратими, та не міг їх вимотати у Фоки. |
Довстріту ймивси дідови за шию, аж завис на йиго широких грудех. | Скочив і зловився дідові за шию, аж завис на його широких грудях. |
На стільчіку оперед застівного вікна сидів єкийс чоловік, прикритий вид голови до ніг білим полотном. | На стільчику наперед застільного вікна сидів якийсь чоловік, прикритий від голови до ніг білим полотном. |
Тай давно би були їй нираз голову розтовкли, йик гадині, коби лиш їм то було можна було, тай тепер сердиласи челідь на дурного Федька, шо ни розумів то, йик уб’єт вид суки одного пса, то вна видразу на єго місце й сто псив собі найдет. | Були б їй не раз і голову розтовкли, як гадині, якби лиш їм це можна було; та й сердилися жінки на дурного Федька, що не розумів: якщо відіб’є від суки одного пса, то вона відразу на його місце цілу сотню псів собі знайде. |
Нивилічіну стрілу. | Невилічену стрілу. |
Шо гей за одни пидут у колєдники. | І хто буде колядником. |
Красні хліби си родили. | Красні хліби родили. |
Приказуют, шо Довбуш там зверхи, на тим камени, заковав кітлик чєрвоних. | Приказують, що Довбуш там зверху, на тім камені, заховав кітлик червінців. |
Лиш тепер про це я си боєв признаватиси дідови, аби він мене ни сварив, шо я такий малий, а уже гнівив праведне Сонце. | Але тепер я в цьому не зізнався б дідові, щоб він мене не сварив, що я такий малий, а вже гнівив праведне Сонце. |
Бо я твоя, а ти мій навіки, до гробної дошки. | Бо я твоя, а ти мій навіки, до гробної дошки. |
А так само манила чєлідь ид собі леґінів ласими очіма. | І так само манили жінки до себе леґенів ласими очима. |
Скорнєла й нивістку до кутаня. | Зігнала й невістку до роботи. |
А тут я розказую. | А тут я розказую. |
А Иванчік з Шкиндев та Довгим тай другими старшими мушіньми то навіть ни сідали в кочєли до гогокала. | А Иванчік зі Шкиндею, Довгим та іншими старшими чоловіками навіть не сідали в коло до гогокала. |
Казав, усміхаючіси хитро, шо єкби хтос си такий мудрий трафив, аби потрафив на двері до тої комори, то ни лиш він и йиго потомки мали би з чього достатком жити, але було би доста з чього жити й усім гуцулам. | Казав, усміхаючись хитро, що якби хтось такий мудрий трапився, щоб знайшов двері до тої комори, то не лише він і його нащадки мали би з чого достатком жити, але було би доста з чого жити й усім гуцулам. |
На скрипичьника бигував узєти Лесенька Василинки Федевої з Дівка, бо то добрий музикант був. | На скрипаля планував узяти Лесенька Василинки Федевої з Дівка, бо то добрий музикант був. |
Злучів тоту живу ватру з живов ватров, винесенов з села, тай тов дубелтовов живов ватров розплодив у стаї живу ватру на ціле літо. | З’єднав ту живу ватру з живою ватрою, винесеною із села, і подвійною живою ватрою розплодив у стаї живу ватру на ціле літо. |
Ни видко було такої густої сітки плотів, єк тепер, шо то обшили гори, єкби дрітьов горшьок. | Не видко було такої густої сітки плотів, що обшили гори, немов дротом горщик. |
Ни продавав ні воли, ні корови, абих мав ускладувані гроші напоготові у бодни фатнути хотьколи так, єк він їх мав, шо аж плісніли у вузликах, поховані мишиливками. | Не продавав ні воли, ні корови, аби мав прибережені гроші напоготові в бодні хапнути хоч коли, так, як він їх мав, що аж пліснявіли у вузликах, поховані від мишей. |
У Костюка на весілю було все так прилагожене, шо вно си могло потєгнути й довше, єк тиждень. | У Костюка на весіллі було все так прилагоджене, що воно могло потягнутися й довше, ніж тиждень. |
А депутат, шо стоєв коло ватага з равашями, зсилєними докупи на мотузку, рубив на Иванчіковим раваши тай на своїй колоді вид равашя за оден міртук вдоєного молока одну бербеницу бриндзи в шіснайціть міртуків. | А депутат, що стояв коло ватага з равашами, зсиленими докупи на мотузку, рубав на Иванчіковому раваші й на своїй колоді від раваша за один міртук вдоєного молока одну бербеницю бринзи на шістнадцять міртуків. |
Бувало, єк наставала Божя зима, то він тогди мало си коло хати крутив, бо стрілецтво — то була йиго душя. | Бувало, як наставала Божа зима, то він хати не тримався, бо полювання — то була його душа. |
А разом з ними бухала в чорне лице ночі єсно горюча половінь свєтого вогню, шо серед нічної пітьми своїми кучерєвими, голубо-золотими єзиками сєгала високо в небеса аж до самого Божего трону Сонця та єсно освічувала Иванчіково побожне лице. | А разом із ними бу́хала в чорне лице ночі ясногорюча половінь святого вогню, що серед нічної пітьми своїми кучерявими голубо-золотими язиками сягала високо в небеса аж до самого Божого трону Сонця і ясно освічувала Иванчікове побожне лице. |
Перебравси в пролюдне фанте. | Перевдягся в святочне. |
Уни тогди видєт, шо в нас уже зникла з земні сила проклєтого Марка, студінь, и шо воскресла на світі з мертвого сну весна, тай радуючіси їй, слав’єт праведне Сонечко, тай обходєт Рахманский Великдень, дєкуючі Богу-Сонцу за йиго велику ласку тепла на світі для людий. | Вони тоді бачать, що в нас уже зникла із землі сила Проклятого Марка, студінь, і що воскресла на світі з мертвого сну весна, та й радіють їй, славлять праведне Сонечко і святкують Рахманський Великдень, дякуючи Богу-Сонцю за його велику ласку тепла на світі для людей. |
Єк си я рушу, дзвонити мушу: Ой дзелень, дзелень, за твою душу. | Як ся я рушу, дзвонити мушу: Ой дзелень, дзелень, за твою душу. |
В Опровидний понедівнок, досвіта, ймив перший раз на капийстри оба свої стрикунці-лошета тай провадив їх за собов, аби були ведучі в руках. | У Провідний понеділок, удосвіта, уперше вдягнув капейстри на обох своїх стрикунців-лошат і провадив їх за собою, привчав до упряжі. |
Тай мижи народом висипати їй зуби з рота буком вид свого чьоловіка. | Та й при людях порахувати їй буком зуби в роті за свого чоловіка. |
Я хоть малий тогди був, але ни бійси — добре повидів, шо то значіт чюжя пічь тай чюжя кулешя. | Я хоч і малий тоді був, але не бійся — добре повидів, що то значить чужа піч та й чужа кулеша. |
Здавало ми си, шо вид тої ничістої сили дим си курит. | Здавалося мені, що від тої нечистої сили дим куриться. |
У вечєр злагодив Иванчік сідло на досвіта, сідлати під паску коня. | Увечері приготував Иванчік сідло на те, щоб удосвіта сідлати під паску коня. |
Напереді йшла старша матка, виводічі за руку з-за стола книзя, співала разом з усіма боєрами за скрипков весілної: «Ой з Загіря місєченьку, з За-а-а гі-і-іря-я-я, Ой чєс тобі кни-и-изю з засті-і-ілля-я-я…» Палинючка Василиха, похєлена над книзем, обносила йиму на плечох йиго вінковий колач з медом, перев’єзаний чєрлено... | Попереду йшла старша матка, виводячи за руку з-за стола князя, співала разом з усіма боярами за скрипкою весільної: Ой з Загір’я місяченьку, з За-а-агі-і-ір’я-а-а, Ой час тобі кня-а-азю з засті-і-ілля-а-а… Палинючка Василиха, похилена над князем, обносила йому на плечах його вінковий калач із медом, перев’язаний черлен... |
Ни рейвахуй, лиш дивиси ти готовому, єке будет зараз голосне темпо з жєбівских пістолет. | Не роби рейваху, лиш дивися, яке буде зараз голосне темпо з жаб’ївських пістолів. |
Вуйна пишла дров у дриворуб, аби було чім запораїти пічь, бо то си ни годило, аби почерез нічь зівала низапораїна пічь. | Вуйна пішла по дрова в повітку, аби було чим топити піч, бо не годилося, щоб на ніч була піч непротоплена. |
Закороткі гей у вас руки до неї. | Закороткі у вас руки до неї. |
«Тай мині си видит, шо то насланє, то дав тобі Шкиндя спити у ситі в него на толоці». | «Та й мені видається, що те наслання дав тобі Шкиндя спити в ситі в нього на толоці». |
А та музика, граючі спонімлива, ніби то земня гутіла чімраз то голоснійше й виразнійше разом з подихом вітру, кріз розколібини в причілку вкрівлі долітала до йиго вух тай вколисувала до сну, єк мама дитину. | А та музика линула мов із самої землі — й чимраз голосніше й виразніше, разом із подихом вітру, крізь шпарини в причілку покрівлі долітала до його вух і вколисувала до сну, як мама дитину. |
Иванчіка ватаг з депутатом за тото, то би були в душу поклали. | Иванчіка ватаг із депутатом за це були б у душу поклали. |
Вивалюючі на Джюнду такі великі очі, єк у єрмі бик, валив йиго кулаком з усеї сили в потилицу, єк він сам пив, а йиму ни давав, тай викрикував: «Мо-о-о, Джюндо-о-о! Ти сам п’єш, а мині ни даєш?. | Вивалюючи на Джюнду такі великі очі, як у ярмі бик, валив його кулаком з усієї сили в потилицю, якщо той сам пив, а йому не давав, та й викрикував: «Мо-о-о, Джюндо-о-о! Ти сам п’єш, а мені не даєш?. |
Війт з Чяпараґов, держічі оден одного обіруч за волоси на голові, вовтузічіси поземни, єк коти, вивовтузилиси аж надвір, а весілє, розриваючі їх, и собі витєшканилоси за ними надвір. | Війт із Чяпараґою, держачи один одного обіруч за волосся, вовтузилися по землі, як коти, й вивовтузилися аж надвір, а весілля, розриваючи їх, і собі висунулося за ними надвір. |
Казав він, шо навіть и медвідь у суботу миєтси, бо й він у неділю до схід Сонця молитси Богу, а ни то чьоловік би це ни робив. | Казав він, що навіть ведмідь у суботу миється, бо й він у неділю до схід сонця молиться Богу, а тим паче людина має так чинити. |
Ждав на градового царя, витак пишов у хату. | Ждав на градового царя, відтак пішов у хату. |
Зразу я ни показувавси йиму, боєвси, аби знов ни гунцав. | Зразу я не показувався йому, боявся, аби знов не сварив. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.