target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
«Йди здоров», — кликнув хлопец тай займив так на ґвавт худобу д’свої одаї, шо аж ніхті на пальцох ніг зшібав у каміне на плаю, втікаючі перепужено перед ничістов силов.
«Іди здоров», — відповів хлопець і так швидко погнав худобу до свого дому, що аж нігті на пальцях ніг розбивав об каміння на плаю, втікаючи перелякано від нечистої сили.
Фіґляві! Слих би їм пропав з цего світа, єк зима навесні».
Фіґляві! Слих би їм пропав із цього світу, як зима навесні».
Нарід єк загамушєвси разом из колєдниками, шо повиходили вид попа, то так голосно закерекорив, єк вівці на полонині, шо перший раз змішєютси докупи, в одно мішінє.
Нарід, змішавшись із колядниками, що повиходили від попа, так голосно закерекорив, як вівці на полонині, які вперше змішуються докупи.
Понедівнок, це першя днина у тижни.
Понеділок — перший день у тижні.
Ніхто ни годен избагнути наперед, йка за рана тай за погідна будет весна.
Ніхто не годен збагнути наперед, чи рання й погідна буде весна.
З печі порсла ми на ногу искра.
З печі порснула мені на ногу іскра.
Олексія ховали без попа.
Олексія ховали без попа.
Ни хочєт так дівитиси на світ, єк дівилоси у давнині».
Не хоче так дивитися на світ, як дивилось у давнину».
Але я йиго пушшю туда, куда мині си схочєт, а ни туда, куда би собі хотів йиго сипати градовий цар.
Але я його пущу туди, куди мені захочеться, а не туди, куди би собі хотів його сипати градовий цар.
Иванчікови так остро сійнула кров у серце, шо аж завороть йиму вид того стала в голові.
Иванчікові так сяйнула кров у серце, що аж голова закрутилася.
А йик смеркалоси на дворі, то зверхє на кєчірі запалив Иванчік велику короду глогового гіля тай разом з свойов родинов поклонивси свєтому вогневи.
А коли смеркалося, угорі на кичері запалив Иванчік велике багаття з глогового гілля й разом зі своєю родиною поклонився святому вогневі.
Ватаг, то вже лиш половицу прєтав того будза, шо спрєтав йиго на мірі.
Ватаг уже лиш половину виробляв того будза, що на мірі.
Єк Ботівска дівка несла на проріз з церкви «Матку» з трома инчими дівками, то Дмитруш ишє си ліпше на ню додивив тай уна ишє ліпше припала йиму до деки.
Коли Ботівська дівка з трьома іншими дівками несла до ополонки з церкви Матку, Дмитруш ще краще її роздивився, і вона ще більше припала йому до смаку.
Ой ні, любчіку проклєтий!.
Ой ні, любчику проклятий!.
Казав, шо єк би тобі вже так доконче залежєло й на дончіній толоці, то абес прийшов зараз до него на толоку хоть лиш на годинку, зробити йиму гонір.
Казав, що якби тобі вже так конче залежить і на доньчиній толоці, то аби прийшов зараз до нього на толоку хоч на годинку, зробити йому гонор.
Ти лиши з нами си воювати, кажу ти по добру, бо раз-два ми тебе перевернемо, бо ти нічо ни розумієш».
Покинь із нами воювати, кажу тобі по-доброму, бо на раз-два ми тебе перевернемо, адже ти нічого не розумієш».
И ни буду на вас нарікати, єк відтепер шош ми си злого станет від вас, але аби й ви оба ни нарікали, єк и від мене шош вам си станет нидоброго».
І не буду на вас нарікати, як відтепер щось мені злого станеться від вас, але аби й ви обидва не нарікали, якщо від мене щось вам станеться недоброго».
А в Юринґівского леґіня, то піт чюрів з лиця, єк дожь из стріхє.
А в Юринґівського леґеня то піт стікав із лиця, як дощ зі стріхи.
Але про то тот дідора легонько ступав по земни своїми ногами.
Проте той дід легенько ступав по землі.
Єк я згадував коли про ню, то мині видразу здоймалоси волосе на голові д’горі тай йшов студений мороз по цілим тілі, вид голови дов ніг.
Коли я про неї згадував, мені одразу волосся на голові ставало сторч і все тіло, з голови до ніг, обдавало морозом.
А протир лиш нараз переломивси йиму в пушках.
А вушко лиш переломилося йому в пальцях.
Тай всєкі та ни однакі то дива розказували на вирви оден перед другим про тот пудний вітролом.
Та й усякі, та не однакі то дива розказували навперебій про той страшний вітролом.
Де ніколи нима тепла, лиш уводно мороз лютий кришит… Ого.
Де ніколи нема тепла, лиш завжди мороз лютий тріщить… Ого.
Йиму аж слизи си закрутили з жєлю в очєх, а, попліскуючі Иванчіка руков по плечу, говорив з гірков усмішков на губах: «Тай старому то вже нічо ни по чому.
Йому аж сльози закрутилися з жалю в очах, а поплескуючи Иванчіка рукою по плечу, говорив із гіркою усмішкою на вустах: «Та й старому то вже нічого не по чому.
Марфій випив горівку, взєв букату коржа тай кавалок солонини в руку, тай, идучі у ватрєник, сказав: «Та мині це ни треба уводно пригадувати, Процю, бо я преці знаю, шо служу в тебе лиш на то, аби ватерку дозерати у ватрєнику єк ніч-день, тай шє ни було так, аби я її упустив».
Марфій випив горілку, взяв шмат коржа й кавалок солонини в руку та й, ідучи у ватерник, сказав: «Та мені це не треба завжди пригадувати, Процю, бо я, прецінь, знаю, що служу в тебе лиш на те, аби ватерку дозирати у ватернику як ніч так день, та й ще не було так, аби я її упустив».
Усміхнуласи д’нему.
Усміхнулася до нього.
Того вечєра й мене в діда ни понижєли з горівков.
Того вечора й мене в діда частували горілкою.
Наметала їх у накривчєсту коновочьку из пєрєкладуваними сливинов доґами.
Накидала їх у накривчасту коновочку.
Из серця Шкинди аж пальці на руках розпрутило, бо хоть йикий він був на усе твердий, але то йиго так згризло, шо він аж у лице почорнів, єк головня.
Шкинді аж пальці на руках розпрутило, бо хоч який він був на все твердий, але то його так згризло, що він аж у лице почорнів, як головня.
Розперезаний тай босий.
Розперезаний і босий.
А кому си припадет гола бечка, то капарно мет си жити, бо цілий рік будет мати икіс клопоти та нидотєк.
А кому припаде гола бечка, то кепсько житиметься, бо цілий рік буде мати якісь клопоти й нестаток.
В добрі обіди ватаг играв у тримбіту, аби навертали вже з паші вівці на струнки доїти на міру.
По обіді ватаг грав на трембіті, аби завертали вже з паші овець на струнки доїти на міру.
Дарадуда, рослий дідо, єк штуб у старім лісі, став напротів застівного вікна, держєчіси однов руков пид боком за ремінь, а другов чюхаючіси в потилицу, мовчки дівивси у вікно надвір замисленими очіма.
Дарадуда, рослий дідо, як штуб у старім лісі, став навпроти застільного вікна, тримаючись однією рукою під боком за ремінь, а другою чухаючи потилицю, і мовчки дивився у вікно надвір замисленими очима.
Занадто добре зачєло си їм поводити.
Занадто добре почало їм вестися.
«Богдай си вна тобі зараз урвала, єк єс мнє нев начєсок споблічів, остатнику остатний.
«Бодай вона тобі зараз урвалась, як ти мене нею умить зганьбив, остатнику остатний.
У роті в него ни видко було й одного зуба.
У роті в нього не видко було жодного зуба.
Топиласи й в найглібших зашепетинах.
Танула й у найглибших зашепетинах.
Аж спати їм ни давала.
Аж спати їм не давала.
Кождий рид стоєв на гробі своїх покійників тай розкладав кукудзи, перестас тай їду.
Кожен рід стояв коло гробів своїх покійників і розкладав кукуцики, напої і їжу.
А тепер, єк вже знаю, хто то гійкав, то ти гости здоров, відкив єс прийшов, бо я видчіню на око то, шо смих учінив».
А тепер, коли я вже знаю, хто то гейкав, то ти йди здоровий, звідки прийшов, бо я відверну від ока те, що вчинив».
«Повернеш?» — благо похмурєючіси, запитавси.
«Повернеш?» — запитав, суплячись.
Вна прийшла д’нему, тай схєлєючіси трошки вид него в бік, шукала у фустці коло поєса писанку.
Вона підійшла до нього та й, схиляючись трошки від нього вбік, шукала в хустці коло пояса писанку.
Видко, оба над чімос глібоким си застанов’єли.
Певно, обидва над чимось глибоким замислилися.
Він борше набивав флейтушєм из клочя свої пістолета, пидсипав їх моцно порохом тай чім боржій знов из них стрілєв.
Він швидше набивав клоччям свій пістоль, насипав добряче пороху й чимшвидше знову стріляв.
Єк скінчєла дітва «гріти діда», то Иванчік тому хлопцеви, шо перший з-поміж хлопців прибіг на вогник, дав писанку.
Коли закінчила дітва «гріти діда», Иванчік тому хлопцеві, що першим з-поміж хлопців прибіг на вогник, дав писанку.
Нараз зачюли, єк пид пічьов шош так зашоломотіло, шо уни си аж вергли.
Нараз зачули, як під піччю щось зашоломотіло, що вони аж скинулися.
Подавси вид стола так узад, шо мало шо си плечіма до стіни ни приперав.
Подався від стола так назад, що мало плечима до стіни не припирався.
А з Дубової, вид корчьми, долітали до Иванчікових вух навздогін за ним веселі сміхє, крики та голосні співанкє, шо співали їх у данцях розохочіні данцивники, бо там далі данцували данці тай пили роди з родами, миленькі з миленькими тай сусіди з сусідами у корчьмі горівку.
А з Дубової, від корчми, долітали до Иванчікових вух навздогін за ним веселі сміхи, крики й голосні співанки, що співали їх у танцях розпашілі танцівники, бо там далі танцювали й пили роди з родами, миленькі з миленькими та й сусіди з сусідами в корчмі горілку.
Ґазди платили робітникам по пару ґрейцерів за роботу, а хто хотів заробити гроші, то міг їх заробити хіба лиш на косовици у Рус Молдовици.
Ґазди платили робітникам по пару ґрейцерів за роботу, а хто хотів заробити гроші, то міг їх заробити хіба лиш на косовиці в Рус-Молдовиці.
Ого.
Ого.
Бо то всєко буває», — гордо пофаливси Копил тай запитавси, цікаво позераючі на Иванчіка: «А ти, хло’, шо за оден?».
Бо то усяко буває, — гордо похвалився Копил та й запитав, цікаво позираючи на Иванчіка: — А ти, хло’, хто такий?».
Правда, дурнєком йиго ни женив таким, аби ни знав, шо з жінков дієти так, єк то ни в одних бувало, шо вінчєли дурну дітву в тринаціть-штиринаціть років.
Правда, дурником його не женив таким, аби не знав, що з жінкою діяти, так, як то не в одних бувало, що вінчали дурну дітву в тринадцять-чотирнадцять років.
Тої днини разом из заходом сонця уся маржина була покутана й позагонювана, а ми оба з вуйком по заході сонця були у хаті без роботи.
Тої днини разом із заходом сонця вся маржина була попорана, а ми обидва з вуйком по заході сонця були в хаті без роботи.
Баба лагодиласи печі буришєники.
Баба готувалася пекти картопляники.
А хочю, шоби ви, тай люде из вами зато довше могли набутиси в моїй хаті.
А хочу, щоби ви та й люди з вами зате довше могли набутися в моїй хаті.
Там була церковця ґонтами побита, соломов пошита.
Там була церковця ґонтами побита, соломою пошита.
Ни бійси.
Не бійся.
А громи, то таки ни вгавали гриміти.
А громи не вгавали гриміти.
Ци пушший, ци крашший вид їх.
Чи гірший, чи кращий від їхнього.
Де-не-де було видко й хєтру головатицу.
Де-не-де було видко й хитру головатицю.
Заткнула у ню три грубі великі воскові свічці.
Заклала в нього три великі товсті воскові свічки.
А бриндзу то диставали післідь того, кілько хто вдоїв на свої вивці молока на мірі.
А бринзу отримували згідно з тим, скільки хто надоїв зі своїх овець молока на мірі.
Марічка засмієласи весело на всий рот, розсипаючи голосний сміх по цвинтари, тай подуфално сказала: «Бо мині си так хотіло дати, тай шо кого то обходит?.
Марічка засміялася весело на повен рот, розсипаючи голосний сміх по цвинтарю, та й чванливо сказала: «Бо мені так хотілося дати, та й що кого то обходить?.
Прогріб гачьком спереду у печі грань и присунув тот гліг д’ватрі.
Прогріб гачком спереду в печі жар і присунув той гліг до ватри.
Ватаг з депутатом, то спали на своїх місцях коло верклюга за ватров, на лавицях.
Ватаг із депутатом спали на своїх місцях коло вертлюга за ватрою, на лавах.
По їді боєре встали тай виводили книзя з-за стола до вінчєня, обходічі наокола за сонцем три рази стів, держєчі одно одного за руки.
По їді бояри встали й виводили князя з-за стола до вінчання, обходячи довкола за сонцем тричі стіл, тримаючи одне одного за руки.
У діда дуже ґречьно приймали прихожих.
У діда дуже ґречно приймали прихожих.
Ні на кого ни ждав.
Ні на кого не ждав.
Казав, шо розказував йиму головний мальфарь Олексій из Плоскої на Буковині, шо східної суботи єк би взєв перше єйце з-пид писківки, вимастив йиго вуглом й сам аби си вимастив сажев тай то єйце аби поклав собі пид ліве плечє й так аби пересидів голий за коменом на печі дев’єть день ни вмиваний, ниївше й ни молічіси Богу...
Казав, що розказував йому головний мольфар Олексій із Плоскої на Буковині, що східної суботи якби взяв перше яйце з-під молодої курки, вимастив його вугіллям і сам вимастився сажею, та й то яйце поклав би собі під ліве плече й так аби пересидів голий за комином на печі дев’ять днів не вмиваний, не ївши й не молячись Бо...
При тих словах проникливо впер він очіма на Иванчіка.
При цих словах проникливо витріщився він на Иванчіка.
На кождим поступі.
На кожнім поступі.
А на плечох — кременові креси.
А на плечах — кремнієві кріси.
Вна пустиласи д’нему, а він у тот раз шворкнув її бартков по ногах так, шо засколила ни своїми голосами тай видскочіла набік.
Пес кинувся до нього, а він шворкнув його барткою по ногах так, що той заскиглив не своїми голосами й відскочив набік.
Баба унесла нам пролюдне фанте у хату.
Баба принесла нам святковий одяг у хату.
Ни можна нічьо глинов мастити, бо за це сердитси п’єтниця.
Не можна нічого глиною мастити, бо за це сердиться п’ятниця.
А хто дістав тої днини найбірше писанок, тот мав найбірший гонір.
А хто дістав тої днини найбільше писанок, той мав найбільший гонор.
Я ходив шош кільканаціть років из ним за звичєйного колєдника, доків навчівси усіх йиго колєд.
Я ходив кільканадцять років із ним за звичайного колядника, доки навчився усіх його коляд.
А тераз відіш, цо нам удєлал мальфарж?» — репотіла на него ни своїми голосами.
А тераз відіш, цо нам удєлал мальфарж?» — репетувала не своїми голосами.
Того року Иванчік досвіта у живний четвер, так єк усі примівники й мальфарі то робили, викрутив з ошкалька громовиці у ватернику живої ватри на то, аби вна си йиму цілий рік фолосила, бо жива ватра, викручена перший раз у живний четвер, є головним ділом, на усе помічним.
Того року Иванчік удосвіта в Живний четвер, так, як усі примівники й мольфари робили, викрутив з ошкалька громовиці у ватернику живої ватри, аби вона йому цілий рік вдавалася, бо жива ватра, викручена вперше в Живний четвер, на все помічна.
Кликала й мене на толоку до курованки, але я ни йшов.
Кликала мене допомагати, але я не йшов.
«Тай чого ти прийшла д’мині?» — змішєвси устидливо він, ни розуміючі, шо личєло їй на то сказати.
«Та й чого ти прийшла до мене?» — засоромився він, не розуміючи, що личило їй на то сказати.
Сидів коло ватри на припічьку й зазерав, єк дідо видгашував ватри у голубій кварті, на видобраній воді з дев’єтьох головиц.
Сидів коло ватри на припічку й дивився, як дідо відгашував ватри в голубій кварті на відібраній воді з дев’ятьох джерел.
Иванчік то повидів, але удав, шо ни розумієтси на Шкиндиних фіґлях.
Иванчік бачив це, але вдав, що не розуміється на Шкиндиних хитрощах.
Гет до пізна тої ночі лунала по горах до Бога-Сонця співуча молитва — «грій діда», «грій діда», «грій діда».
Допізна тої ночі лунала по горах до Бога-Сонця співуча молитва: «Грій діда, грій діда, грій діда».
Прото Юда.
Адже то Юда.
На задвірю боєре разом з книзем крутилиси півторака в колесі за скрипков довкола скрипичників так борзо, шо ни мали коли й у бік глипнути.
На задвір’ю бояри разом із князем крутилися півторака в колесі за скрипкою довкола скрипалів так швидко, що не мали коли й убік глянути.
Ми дівилиси, ни змигаючі очіма, на Синиці зверхє, ци ни вздримо де в Довбушєнках, єк мут там горіти Олексини поклажі.
Ми дивилися незмигно на Синиці, чи не завважимо де в Довбушенках, як горітимуть Олексині сховки.
Завзєто процідив кріз зуби: «Кришило тай будет, а йиго ни будет, кріс душу, йиму маму мамину псом гачу», — тай заскреготав зубами так сердито, шо мало шо їх ни виломив.
Завзято процідив крізь зуби: «Кришило та й буде, а його не буде, кріс душу йому маму мамину псом гачу», — та й заскреготав зубами так сердито, що мало їх не викришив.
А нарешті пишов у запічок її шукати.
А нарешті пішов у запічок її шукати.
Чюєш?» — Кричєла, єк у дзвін била баба, аж стіни у хаті дзвонили.
Чуєш?» — кричала, як у дзвін била, баба, аж стіни в хаті дзвонили.
А йик покажетси білий, тоненький, з острими рижками, задертими рогом на небо, то будет сухєй, погидний та ни годиноватий.
А якщо покажеться білий, тоненький, із гострими ріжками, задертими на небо, то буде сухий, погідний та не дощовий.
Він онімів вид того поцулунку.
Він онімів від того поцілунку.
Тай був добрий з него колєдницкий береза.
Та й був добрий із нього колядницький береза.
Остро на ню зцуфав, грозічі сталєнков перед ич: «Кайси ни кайси, а єк си стало, то заткайси.
Люто на неї скричав, грозячи сокирою перед очей: «Кайся — не кайся, а якщо сталося, то заткайся.
«Дєкую тобі красно, синку, шо єс ми шош поповістував тай справив на Олексієву хату.
«Дякую тобі красно, синку, що розповів мені це й показав Олексієву хату.
Забив, запіхав він там на віки вічні ничісту силу й все лихе из себе.
Затовк він там на віки вічні нечисту силу й усе лихе із себе.
Дідо довлєгу смієвси з баби, дричькувавси: «Ой так, сарака, кажут, шо доків курка зерно найшла, то з розуму зійшла, тай коби ти, сарака, ни зійшла з розуму, доків вибелемотиш свої очінаші».
Дідо довго сміявся з баби, дражнився: «Ой так, сарака, кажуть, що доки курка зерно знайшла, то з розуму зійшла, та й аби ти, сарака, не зійшла з розуму, доки вибелемкотиш свої отченаші».
Навіть и шєпку опередь мандатором ни хотіли здоймити, а ни то, шоби були ходили йиго просити о позволінє на стрілецтво.
Навіть шапку перед мандатором не хотіли знімати, а не те щоб були ходили просити в нього дозволу на стрілецтво.
Осов сануласи из затисненими кулаками на діда.
Осою сунулася із затисненими кулаками на діда.
Він видберав и прилагожєв кождого зерна на насінє того, шо мав йиго сієти, бо вірив, шо з кождого зерна, прилагоженого на насінє на Сорок свєтих, ув осени уродитси сорок зерен збіжя.
Він відбирав і готував усяке зерно на насіння, бо вірив, що з кожного зерна, приготовленого на насіння на Сорок святих, восени вродиться сорок зерен збіжжя.