target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Тай вивалюючи кріз шєрбини в зубах єзик, єк гадина жєлце, аж надвір під свій тенґий ніс, зачєв прилипачко говорити з Иванчіком, шочєс поправ’єючі обіруч собі на бороді вид крисані підбородь, ніби то вітер хапав йиму її з голови, хоть надворі вітер и ни дихав.
Та й, вивалюючи крізь щербини в зубах язик, як гадина жальце, аж надвір під свій великий ніс, почав говорити з Иванчіком, постійно поправляючи обіруч собі на бороді від крисані підборідь, ніби то вітер хапав йому її з голови, хоч надворі вітер і не дихав.
Тай зазулю Бог за то заклєв, шо уна лиш до Ивана Купала куєт, а витак до Благовішшіня німієт тай мусит жити з Тришюком, хоть би вже й ни рада.
Та й зозулю Бог за то закляв, що вона лиш до Йвана Купала кує, а відтак до Благовіщення німіє та й мусить жити з Тріщуком, хоч би вже й не рада.
Иванчік мовчки стоєв на задвірю.
Иванчік мовчки стояв.
Ціле весілє в Костюка виступило разом з музиков поза браму на царинку обсипати єров пшеницев книзєт, витаючі їх ниумовкаючіми гримкими вистрілами з своїх пістолет.
Ціле весілля в Костюка виступило разом із музикою поза браму на царинку обсипати ярою пшеницею князят, вітаючи їх безупинними грімкими пострілами зі своїх пістолів.
Без лопати й оден заранок ни мож було подавати маржині їсти коло оплота.
Не було жодного ранку, коли б можна було дати маржині їсти, не прокидавши снігу лопатою.
Жєб’є — під Синиці, 20 цвітня 1940 р.
Жаб’є — під Синицями, 20 квітня 1940 р.
Благословило гори на добраничь.
Благословило гори на добраніч.
Тай ни укривав би він ту мудрість з-перед людий так, єк то робит з нев ничіста сила, шо видкриваєт її лиш тим, шо за ню запродуют ничістий силі свою душу тай тов мудрістьов гноб’єт бідний народ на світі.
Та й не тримав би він ту мудрість у таємниці від людей так, як то робить з нею нечиста сила, яка відкриває її лиш тим, що за неї продають нечистій силі свою душу й тою мудрістю гноблять бідний народ на світі.
Днинка Божя їх усокотит та допазит так, шо будут си самі красні вівці вести.
Днинка Божа їх убереже та догляне так, що будуть самі красні вівці вестися.
Джюнда ни одного й штуркнув, єк занадто кунєв у колєді.
Джюнда не одного й штуркнув, якщо той занадто куняв у коляді.
Почєпала далі: «Ає, чьому би ни було до тє моци тай путері моїй клєтьбі?.
Правила далі: «Ой ні, чого б то моя клятьба не мала сили?.
Зірваласи нараз страшна буря.
Зірвалася нараз страшна буря.
Розумієш?» — говорив Олексій, намахуючі градівникови кулаком у зуби.
Розумієш? — говорив Олексій, намахуючи градівникові кулаком у зуби.
Посходилиси люде ни так до церкви, єк подивитиси на колєдників, єк си мут виберати.
Посходилися люди не так до церкви, як подивитися на колядників, як їх вибиратимуть.
А вид обідок, то розвієлиси хмари.
А від обідку то розвіялися хмари.
Але доків ми си будем свого держєти, то дотів уни нас ни забізуют изнишшіти».
Але доки ми будемо свого держатися, доти вони нас не зуміють знищити».
«Даруй, Господи».
«Даруй, Господи».
Він пудно в ню дуфав тай її гирічно уберав.
Він страшно про неї дбав та й пишно її вбирав.
Най лиш здорова ватажит.
Най лиш здорова ватажить.
А тепер заберайси ми з хати, пустий паламонтирю, абих тє й ни видів ніколи на свої очі! Тай твоя нога вже ни будет бірше в моїй хаті.
А тепер забирайся мені з хати, пустий баламуте, аби я тебе й не видів ніколи на свої очі! Та й твоя нога вже не буде більше в моїй хаті.
Аж стелив ним попри хати — поземни.
Аж стелив ним попри хати — по землі.
Колєдники з Джюндов ніколи ни голодали, так єк то си лучєєт чєсом из инчими березами, шо нираз обмиют й по десіть хат, заким їх дес пустєт у хату та дадут наїстиси.
Колядники з Джюндою ніколи не голодували, як то буває часом з іншими березами, що не раз пройдуть і по десять хат, заки їх десь пустять у хату та й дадуть наїстися.
А на Буковині, туда, коло Семакова, у верхах, то й до сегодне поволоски примов’єют примівники головні примівки.
А на Буковині, коло Семакова, у верхах, то й донині по-волоськи примовляють примівники головні примівки.
Подала й тот засвічений каганец из вічним вогнем, аби він там мав вічно свій вогонь и своє світло.
Подала й той засвічений каганець із вічним вогнем, аби він там мав вічно свій вогонь і своє світло.
А пастирі то вже так видразу переберали вид мішшєників рогову худобу.
А пастирі відразу перебирали від господарів рогату худобу.
В курнєнці вид пари раз-два схло мокре фантє в грєдех, ни проїласи мокра лудина так, єк у світлици, схнучі на комені, або набита в печі.
У хатинці від пари швидко сохла мокра одіж на жердці, не так, як у світлиці, сохнучи на комині або набита в печі.
А у війта, то 'їх ніколи ни було, але він тим ни требував, шо в него грошя було брак, бо єк треба було йиму їх на набутки, то зичів, де лиш міг, тай набутки робив.
А у війта їх ніколи не було, але він тим не переймався, що в нього грошей брак, бо коли треба було йому їх на набутки, то зичив, де лиш міг, та й набутки робив.
Смієвси старий дідо, Иванко Копилюків, намахуючі клябуков на чєлідь, тай співав: «Ой брате-побратиме, кременисте поле, А хто будет цулувати старі баби в воле?».
Сміявся старий дідо, Иванко Копилюків, намахуючись клябукою на жінок, та й співав: Ой брате-побратиме, кременисте поле, А хто буде цілувати старі баби в воле?.
Він сів у чьолі стола.
Він сів на чолі стола.
Гердлічка би був дав свої очі за Юріштана, бо знав, шо лишень з-позадь него він си чюв таким бізівним паном у горах, тимунь хоть би був Юріштан йке зло видієв, то усе пропадало, бо він мав добрі плечя у свого мандатора.
Гердлічка був би дав свої очі за Юриштана, бо знав, що лишень за його спиною він чувся таким паном у горах, тому хоч би був Юриштан яке зло скоїв, то все пропадало, бо він мав добрі плечі у свого мандатора.
Та то, ади, ни встидаєтси ні Бога, ні людий, лиш таки совма сами лізут на мушшін.
Ади, не соромляться ні Бога, ні людей, лиш таки самі лізуть на чоловіків.
Кажут, шо єк конав піп, то подививси на Біня, тай запитавси: «А то ти, Біню?» — «Я», — видповів Біньо, а піп лиш заплакав, тай исконав.
Кажуть, що як конав піп, то подивився на Біня та й запитав: «А то ти, Біню?» — «Я», — відповів Біньо, а піп лиш заплакав та й сконав.
Городи на обочах, то плова гет сполокала.
Городи на обочах плова геть змила.
Дарадуда таке виводив у хаті з серця на Иванчіка, шо люде спудилиси, ци він ни здурів, преч би си казало.
Дарадуда таке витворяв у хаті з люті на Иванчіка, що люди злякалися, чи він не здурів, преч би ся казало.
— Сказав то, червоніючі в лице, єк устидлива дівчинка.
— Сказав, червоніючи, як соромлива дівчинка.
Сараку ти… Це правда, шо в цій коршмі лиш ми два знаємо, ци ти винен, ци ні?.
Бідолашний ти… Це правда, що в цій корчмі лиш ми два знаємо, винен ти чи ні?.
«Миром, дєкувати Праведному», — сухо сказав Иванчік, тай ниохічно додав: — «Єк май у тебе?.
«Миром, дякувати Праведному, — сухо сказав Иванчік та й неохоче додав: — Як у тебе?.
«Аби біда так жила, єк ти си розумієш на манні?.
«Аби біда так жила, як ти розумієшся на манні?.
Ни побідит Шкиндю з Довгим, бо ни станет тим головним стрільцем, на єкого перло йиго вид колиски.
Не переможе Шкиндю з Довгим, бо не стане головним стрільцем, чого йому хотілося від колиски.
Бо це вже сами очі видєт, шо ці оба — и тот дідок за столом, на вид такий шушнєвенький, и цес велет, шо утєгси у коршму з отим студеним міхом на плечох — то нипрості тай нисамовиті люде.
Бо це вже самі очі бачать, що ці два — і той дідок за столом, на вид такий миршавенький, і цей велет, що увалився в корчму з отим студеним міхом на плечах, — то непрості та й несамовиті люди.
А де ж я годна терпіти такій побліці?.
А де ж я годна терпіти такому?.
Її аж си кутане ни брало, бо з гризи ни розуміла, за єку си роботу брати.
Її аж робота не бралася, бо з жури не розуміла, за яку роботу стати.
Так, єк ледом, сипнув Костюк дукатами з мошенки на долонь.
Так, як льодом, сипнув Костюк дукатами з капшука на долоню.
«Ци миром?».
«Чи миром?».
Дай вам Боже віку та утіху з маржинки й цілого вашего ґаздівства та з діточьок за вашу честь й ласку.
Дай вам Боже віку та утіху з маржинки й цілого вашого ґаздівства та з діточок за вашу честь і ласку.
Над Білоберезков гріло сонце.
Над Білоберезкою гріло сонце.
Ни подивітси на піч в хаті, бо таке би вам було ціле ваше житє чорне, єк сажя в печі».
Не подивіться на піч у хаті, бо таке би вам було ціле ваше життя чорне, як сажа в печі».
Я гендвітів, ззамолоду, то ціле чудо був ни чоловік.
Я бувалий, замолоду ціле чудо був — не чоловік.
Тішилиси й набувалиси ґазди разом из колєдниками.
Тішилися й набувалися ґазди разом із колядниками.
Ни поклонюси вам, хоть би ви мене й сто раз силували вашими насланями та пужіли всєков бідов, пужів би вам медвідь ребра.
Не поклонюся вам, хоч би ви мене й сто разів силували вашими насланнями та лякали всякою бідою, лякав би вам ведмідь ребра.
По їді тої днини ми вже нічьо ни робили, бо наколи винеслоси водицу вид церкви, натогди уже зайшли Видорші.
По їді тої днини ми вже нічого не робили, бо щойно винеслося водицю від церкви, то вже зайшли Видорші.
Саме кров буйна».
Саме кров буйна».
Ни чюв того торонкого співу наокола себе в первовічних лісах, шо ним птахє весело славили красну весну.
Не чув того дзвінкого співу довкола себе в первовічних лісах, що ним птахи весело славили красну весну.
Ни дай Госпидку року другого такого.
Не дай Госпідку ще одного такого року.
Уно видвертаєт своє лице вид грішних людий.
Відвертає воно своє лице від грішних людей.
«Вернешси», — дюґав йиго дідок.
«Вернешся», — наполягав дідок.
Витак брав тоту кварту за криси пальцями лівої руки, тай аби йкий був натружений ци нароблений, то йшов з нев кудас из хати надвір.
Відтак брав кварту за криси пальцями лівої руки та й, хоч який був натруджений, ішов з нею кудись із хати надвір.
Иванчік хвильку змовчєв.
Иванчік хвильку змовчав.
А люде в хаті дивилиси на них, тай кождий свої міркував про них.
А люди в хаті дивилися на них, та й кожен своє міркував про них.
Йкос раз обоє старі пишли до церкви, а дітий лишили з Иванчіком на домаріню у хаті.
Якось раз обоє старі пішли до церкви, а дітей лишили з Иванчіком удома в хаті.
Вид самого ранку Федько Палинюків дусавси на свою Марічку, шо вна у Великодний понедівнок гей занадто виджюджюлюваласи до церкви з писанками мижи молодєки.
Від самого ранку Федько Палинюків сердився на свою Марічку, що вона у Великодній понеділок аж занадто чепурилася коло церкви з писанками межи молодими чоловіками.
На пропійців упав великий устид тай тєжка побліка, найгірше через то, шо уни си так дуже пинджіли всі нараз стрілити, а то й одно пістолє хоть би назбитки, то ни лопнуло.
На пропійців упав великий сором і тяжка ганьба — найгірше через те, що вони так дуже приндилися всі нараз стріляти, а тут жоден пістоль, хоч би жартома, не стрельнув.
Порєдно розплєсували колєдники так, шо аж понад вечєр робили ділевшіну.
Порядно розплєсували колєдники так, що аж понад вечір робили ділевщину.
«Ні, градовий царю, ти си шє так борзо ни розсєдеш, ни бійси.
«Ні, градовий царю, ти ще так швидко не розсядешся, не бійся.
Гм… сину! Я би тобі примовив тай поміг бих ти ретенно.
Гм… сину! Я б тобі примовив та й, звісно, поміг би.
Держи собі єго, здоровенька.
Держи собі його, здоровенька.
А косарі єк то вздріли, то лиш си здівили оден на одного, тай скліпуючіси, шептали оден одному: «А найко, зараз будим видіти, ци то правда, шо Иванчік шош знаєт до коси, бо єк знаєт, то він Обарінчукови ни попустит, аби на нім ни поїхав.
А косарі, побачивши це, то лиш зиркнули один на одного та й, підморгуючи, шепталися: «Ану, побачимо зараз, чи то правда, що Иванчік щось знає до коси, бо якщо знає, то він Обарінчукові не попустить.
А пацирки на шиях, то одним блиском блистіли до сонця.
А пацирки на шиях — то одним блиском блистіли до сонця.
Тай дозирала їх днинськи, аби йке єгнєтко орев ни ухопив.
Та й доглядала їх, аби якесь ягнятко орел не вхопив.
Бо нима до кого, тай нима з ким».
Бо нема до кого та й нема з ким.
А чєрвонних, битих талярів, то мав бербеницями, бо він ни був піший, мав до богацтва «йиго», зчєз би, — пустенника.
А червоних, битих талярів — то мав цілі бочки, бо він не був піший, мав до багатства «його», щез би — пустенника.
Єк зачєпаєт оден мальфар другого, то лиш аби си шош трохє ни посокотив добре, то тот другий может йиго видразу перевернути навіки.
Якщо зачіпає один мольфар іншого, то лиш аби трохи не встерігся, то той, другий, може його відразу перевернути навіки.
Але війт п’єний за п’єний був, а зрозумів, шо з ним дієт Джюнда, вирвав у него полодник з рук, черпав з миски горівки, ніс йиго икос гірко собі в рот, викрикуючі: «Здоров, Джюн-до-о-о!» «Пий здоров, хоть и розсєдьси», — смієвси Джюнда з него, тай співав: «Ой напивси кум до кума, кума до Матія, Аби була здоровенька нашя...
Але війт, хоч який п’яний був, а зрозумів, що з ним діє Джюнда, вирвав у нього ополоник із рук, черпав із миски горілки, ніс його якось гірко собі в рот, викрикуючи: «Здоров, Джюндо-о-о!» «Пий здоров, хоч і розсядься», — сміявся Джюнда з нього та й співав: Ой напився кум до кума, кума до Матія, Аби була здоровенька наш...
Най вам за це будет вид Бога шєстє та здоров’є, вид кухарок їда, вид музикантів игра, а вид тебе, Костюку, горівка для нас, бо я хоть кликав повницу для книзєт, то однако тобі гроші з повниці подаю, бо гадаю, шо ти шє на цим місци ґазда, доків дриґаєш на цим маєтку своїми ногами, а ни твої діти, бо доків ти жиєш, то вн...
Хай вам за це буде від Бога щастя та здоров’я, від кухарок їда, від музикантів гра, а від тебе, Костюку, горілка для нас, бо я хоч кликав повницю для князят, та однак тобі гроші з повниці подаю, бо гадаю, що ти ще на цім місці ґазда, доки дриґаєш на цім маєтку своїми ногами, а не твої діти, бо доки ти живеш, то вони ли...
Просив у душі Бога-сонце, аби цілий рік йиму так велоси стрілецтво, єк тої днини.
Просив у душі Бога-сонце, аби цілий рік йому так велося стрілецтво, як тої днини.
Иванчік набив кріс тай пишов у ліс.
Иванчік набив кріс та й пішов у ліс.
Упав на коліна оперед дідиком тай пишшєв ни своїми голосами так дуже, шо аж си всім кріз вуха промикало.
Упав на коліна перед дідиком та й пищав не своїми голосами так, що аж усім крізь вуха промикало.
Тай про послідного ватажка опришків Мирона Штолу співав: «Ой куєт зазулиця попид крильця жовта, За Штолюком избератси Устєріцка ровта.
Та й про останнього ватажка опришків Мирона Штолу співав: Ой кує зозулиця попід крильця жовта, За Штолюком ізбереться Устеріцька ровта.
Вид Здвижіня, то вже зачєли копати буришку у єму, й то приквап’єючі драли, бо баба шовечіра воркотіла, аби пазити борше на надвірну роботу, бо казала, шо до Покрів уся городнина знадвіря повинна бути запрєтана, бо Покрова лакома уже покривати земню білим покровом — зимов.
Після Здвиження вже почали копати картоплю в яму і квапилися, бо баба щовечора воркотіла, що слід швидше порати надвірну роботу, бо до Покрови вся городина знадвору має бути прибрана, адже Покрова полюбляє вже покривати землю білим покровом — снігом.
Цим разом закортіло йиго изсипати собі мосєжну бартку.
Цим разом закортіло йому виготовити собі мосяжну бартку.
Сонце зразу, то ніби мглистий місєць, вилізало з пречервоннов тварьов з-поза високих кичир, зазераючі з широчезного неба на падолу земню, чімраз то веселіше див’єчіси своїм праведним зором на світ, а нарешті, то по цілим помості сірої мраки золотом розсипало своє єсне світло, шо сріблило сіру мраку та золотило свойов м...
Сонце спершу, ніби імлистий місяць, вилізало з пречервоним обличчям з-поза високих кичер, зазираючи з широчезного неба на землю, усе веселіше дивлячись своїм праведним зором на світ, і нарешті по всьому помосту сірої мряки золотом розсипало своє ясне світло, що сріблило сіру мряку й золотило своїми променями верхи киче...
Видко було по дідикови, шо він полюбив Иванчіка, бо в тій дорозі по-шірости вчів йиго ниодного кавалка до стрюби.
Видко було по дідикові, що він полюбив Иванчіка, бо в тій дорозі по щирості вчив його не одної примовки до зброї.
Єк тогди пишов Юріштан из міста Кутів горі на Стебні, то вже си бірше ни вертав долів миндувати панам людий, бо вже ни годен був ходити бірше своїми ногами по світі.
Як тоді пішов Юриштан із міста Кутів угору на Стебні, то вже більше не вертався в долину видавати панам людей, бо вже не годен був ходити своїми ногами по світі.
«Дєкуємо, дай Боже й вам усім на многаліт.
«Дякуємо, дай Боже й вам усім на многа літ.
Ловивси за корінє гаджюджьок, шо гадев обпліталоси коло каміня в мнеконьким моху.
Ловився за коріння смерічок, що гадюками обпліталося коло каміння в м’якенькому моху.
На Марків день шє буковина ни запретси тай земня шє си ни покриєт зеліньов.
На Марків день ще буковина не зазеленіє та й земля ще не покриється зеленню.
Простоволосий, а чюприна, то так си наїжила, єк шьотина в дика на хорбаці.
Простоволосий, а чуприна так наїжачилася, як щетина в дикого кабана на хорбаку.
Повно їх приходило й до Иванчіка.
Повно їх приходило й до Иванчіка.
Мижи очіма збилиси ґудзи, єк два добрі кулаки.
Межи очима збилися ґудзи, як два добрі кулаки.
Ріс, єк причіна ростет.
Ріс, як опара росте.
Может си шош ничісте показатиси.
Може щось нечисте показатися.
Дарадуда зачєр з горшка кубку перевареної з медом горівки, дав пити тому чоловікови тай сказав остро: «На мо! Пий цу горівку, закуси солонинов, тай иди далі у ватерник.
Дарадуда зачерпнув із горщика келих перевареної з медом горілки, дав пити тому чоловікові та й сказав гостро: «На, мо! Пий цю горілку, закуси солониною та й іди далі у ватерник.
Але Иванчік ни стрюхнувси, видважно на одно погадав: «Шо Біг даст, то будет, а я цим двом песіголовинам ни поклонюси тай їм си ни уступю з дороги, бо я ни старец ані ни пометинє, а такий чоловік єк уни».
Але Иванчік не злякався, відважно на одне погадав: «Що Біг дасть, то буде, а я цим двом песиголовцям не поклонюся та й їм не уступлю дорогу, бо я не старець ані не сміття, а такий само чоловік, як вони».
Повно.
Повно.
Або гроші вертай ґазді, шо тє наймив гостям грати, ми тебе тут зараз навчімо, шо ти посмів нам Сухонького понижєти, то наш головний музикант, а ни ти, зайдею, бо тот ніколи назбитки ни переривав данец так, єк ти, паскудо паскудна».
Або гроші вертай ґазді, який тебе найняв гостям грати, ми тебе тут зараз навчимо, що ти посмів нам Сухонького понижати, то наш головний музика, а не ти, зайдо, бо той ніколи жартома не переривав танцю так, як ти, паскудо паскудна».
Бо хоть я си вже рахую мижи молодшими стрільцями стариґан так, єк в молодим лісі стара патриґая бортав, а вна шє может бути ни бортава, так и я, шє хочу так стрілєти, аби вбити, бо охіть до стрілецтва шє маю велику, майже таку, єк смих її мав молодєком.
Бо хоч я вже вважаюся між молодшими стрільцями стариганом, так, як у молодому лісі стара патриґая бортава, а вона ще може бути не бортава, — так і я: ще хочу так стріляти, аби вбити, бо охоту до стрілецтва ще маю велику, майже таку, яку мав замолоду.
А на тото, шо війт з Чяпараґов сіпалиси далі оден на одного, прив’єзані петельками до стовпів коло брамнєних двер, то навіть ніхто й ни забувавси.
А на те, що війт із Чяпараґою сіпалися далі один на одного, прив’язані петельками до стовпів коло брамних дверей, то навіть ніхто й не уваги не звертав.
Однако сонце заходило за чісте — ни за вал.
Однак сонце заходило за чисте — не за вал.
Подаст руку, витаючіси: «Гаразд, побратиме, бо вид тепер ми стали оба навіки побратимами».
Подасть руку, вітаючись: “Гаразд, побратиме, бо відтепер ми стали обидва навіки побратимами”.
Видразу клала богачня богацкі діти на ноги.
Відразу клала багачня багацьких дітей на ноги.