target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Тай приспівуючі, аж у лице йиго цулувала при усему народови тай при своєму Народзі. | Та й, приспівуючи, аж у лице його цілувала при всьому народові та й при своєму Народзі. |
А своя жінка най здорова ґаздуєт дома, бо вна на то врожена, аби пазила хати тай ґаздівку». | А своя жінка най здорова ґаздує вдома, бо вона на те вроджена, аби доглядала хати й ґаздівку». |
На Дарадудиним задвірю Иванчік привитавси з низнайомими людьми: «Добрий день вам усім!» «Добре здоров’є», — видповів дехто йиму з гурту людий, шо сиділи на приспі пид вікни, та стоєли купками оперед хати на задвірю, гутурічі шош мижи собов, аби си їм ни втємнєв чєс, ждучі на очередь у Дарадуди. | На Дарадудиному задвір’ї Иванчік привітався з незнайомими людьми: «Добрий день вам усім!» «Добре здоров’я», — відповів дехто йому з гурту людей, що сиділи на призьбі під вікном і стояли купками перед хатою, балакаючи собі, аби згаяти час, ждучи на чергу в Дарадуди. |
Скрипка йиму в руках, то так випівала, єк би в лист піла. | Скрипка йому в руках так виспівувала, немов у лист піла. |
Але ни всіди так си ставало, єк він пророкував. | Але не завжди так ставалось, як він пророкував. |
Вни казали, шо вна си йиго ретенно учепила почерез чєлідь, бо Иванчікова жінка Єлена ни була здала до люби, а до того вна була така велика ґаздиня, шо чоловіча люба ни в голові їй була. | Мовляв, вона так міцно вчепила його через жінку, бо Иванчікова жінка Єлена не була здала до любові, а до того вона була така велика ґаздиня, що чоловіча любов не в голові їй була. |
Уна доснагу так виглєдала, єк тоти лісни, шо про ні нираз люде розказували у дєдевим млині, бувало, говиркуючі мижи собов про лісни та їх ворогів, диких людий-дикунів. | Вона мала точнісінько такий вигляд, як оті лісні́, що про них часто люди згадували в дєдевому млині — оповідали про лісних та їхніх ворогів, диких людей. |
Тай поклала коло горшєти насеред гробу засвічений лоєний каганец, шо в зголовах Олексієви горіло в нім світло вічного вогню. | Та й поклала коло горняти насеред гробу засвічений лойовий каганець, що в головах Олексієві горіло в нім світло вічного вогню. |
На виході, йик вже повертав з плаю Шкиндя до себе д’хаті, то сказав Иванчікови: «Видиш, Ива’!. | Уже звертаючи з плаю до себе додому, Шкиндя сказав Иванчікові: «Видиш, Ива’!. |
Йиго завжде було чути в церкві так, єк у лісі колокіл на худобі, бо він до одного заговорив, до другого засмієвси, з инчим привитавси. | Його завжди було чути в церкві так, як у лісі дзвінок на худобі, бо він до одного заговорив, до другого засміявся, з третім привітався. |
Тай дам ти свого волосічка пидкуритиси, кілько лиш меш хотіти, бо я за него для тебе ни скупа. | Та й дам тобі свого волоссячка підкуритися, скільки лиш хотітимеш, бо я на нього для тебе не скупа. |
А деєку, то й шєрпнув руков понизку, бо, єк йкийс казав, «живий живої хочєт». | А деяку то й шарпнув рукою внизу, бо, як котрийсь казав, «живий живої хоче». |
«Та ні ни брешу, Дми’», — остро видповів Иванчік, бо й він си осердив. | «Та ні, не брешу, Дми’», — гостро відповів Иванчік, бо й він розсердився. |
Вуйко зо мнов понадвірю вид самого ранку гудував маржину сільов, сіном й стелив колешнями та хлівами соломи, худоба тої ночі спала на мнєкім й чістим. | Вуйко зі мною надворі від самого ранку годував маржину сіллю, сіном і стелив у колешнях та хлівах соломи — худоба тої ночі спала на м’якому й чистому. |
Я тобов перекажу в Гриневу до баби Сапайлихи в Грамітним вишше Гуків, тай вна без мене зженет йиго з світа. | Я тобою перекажу в Гриневу до баби Сапайлихи в Грамітному вище Гуків, то вона й без мене зжене його зі світу. |
Пуду ми вид них давало. | Страхали вони мене. |
Поможіт нам нічку переночювати. | Поможіть нам нічку переночувати. |
Гет викуриласи з тє їда. | Геть викурилася з тебе їда. |
Хоть з великого туску за своїм чоловіком биласи аж у стіни головов, просічі Бога — праведне Сонечко, аби си й уна за Олексієм ни забарила вибратиси на тот світ, бо на цім світі вже ни мала з ким жити, то однако на тім похороні в усім поводила своїм розумом. | Хоч із великого туску за своїм чоловіком билася аж об стіни головою, просячи Бога — праведне Сонечко, аби й вона за Олексієм не забарилася вибратися на той світ, бо на цім світі вже не мала з ким жити, однак на тім похороні вона всім розпоряджалася. |
Це йиго дивувало, бо Иванчік, бувало, ніколи ни був лакім играти досвіта у флоєру тай то шє такої тужної, шо аж серце в’єло вид неї в грудех. | Це його дивувало, бо Иванчік ніколи не грав удосвіта на флоярі, та ще й такої тужної, що аж серце в’яло в грудях. |
Бувало, з чім рано дітва прийдет до школи, з тим двечєру й підет ид хаті. | Бувало, з чим рано дітва прийде до школи, з тим увечері й піде додому. |
Я чюв, чім він пахнет. | Я чув, чим він пахне. |
Упала пид руки йиму гирічьна Люпайлюччіна зґарда, шош у пєть рєдів кована, з мосєжних хрестиків. | Упала під руки йому пишна Люпайлюччина зґарда, щось у п’ять рядів кована, з мосяжних хрестиків. |
Иванчік и того літа пообицєвси Шумаєковому Фоті літувати в него в Ґропі, пид Чьорногоров, з свойов худобов, бо він завжди мав велику хіть літувати в Ґропі з депутатом Фоком, бо був з ним здавну одно вухо, великий побратим. | Иванчік і того літа пообіцяв Шумаєковому Фоті літувати в нього в Ґропі, під Чорногорою, зі своєю худобою, бо він завжди мав велику охоту літувати в Ґропі з депутатом Фоком, бо був із ним здавна одно вухо, великий побратим. |
Книзь, єк сів на коня, то викрутивси ним три рази за сонцем, див’єчіси за кождим разом криз сирєний колач, прив’єзаний до правої руки, на Сонечко, просічі йиго, аби йиго діти були такі красні, єк єсне сонечко. | Князь сів на коня й викрутився ним тричі за сонцем, дивлячись за кожним разом крізь сирний калач, прив’язаний до правої руки, на Сонечко, просячи його, аби його діти були такі красні, як ясне сонечко. |
Але він вже ни трабував ні тим, шо вна лопотіла, ні нев самов, бо у своїм серци він мав уже другу жінку — любу Марічку, а ни її, остудну та вічно звадливу. | Але він уже не переймався ні тим, що вона лопотіла, ні нею самою, бо у своїм серці він мав уже другу жінку — любу Марічку, а не її, остудну та вічно сварливу. |
Бо він мальфарів на сповіди сварив остатними словами тай насторц та наголов, низаконюваних, поза поріг из церкви витручував. | Бо він мольфарів на сповіді сварив остатними словами та й сторчголов, несповіданих, поза поріг із церкви виштовхував. |
Але хто би там, крим Довбушя, виліз — ніхто!. | Але хто би там, крім Довбуша, виліз — ніхто!». |
На голові в него було так розкудовчіне пелешє, єкби си він лишешо з бійки вирвав. | На голові в нього були такі розкуйовджені пелехи, немов він щойно з бійки вирвався. |
Уперто завірєючіси очіма на нивидиму ничісту силу, твердо відповів: «Ні. | Сердито зиркнувши на невидиму нечисту силу, твердо відповів: «Ні. |
И тимунь Арідник мусів си розворошити з Богом. | І тому Арідник мусив розпрощатися з Богом. |
Курічі люльку, ніколи ни плював на земню. | Курячи люльку, ніколи не плював на землю. |
А піт - то таки чюрком чюрів з него. | А піт — то таки чурком стікав із нього. |
— При тим він всміхнувси так, єк всміхаєтси чєсом з-пид земні пекло вогнем. | — При тому він посміхнувся так, як посміхається часом з-під землі пекло вогнем. |
Унесла з кліти в риночци (глинєній) на трох лабках сметани. | Принесла з кліті в глиняній риночці на трьох лапках сметани. |
Ає! Це добре собі затєм, шо ти кажу». | Ой так! Добре затям, що тобі кажу». |
Єлена тої ночі, то вже ночувала в брата Шкинді на кухаріню під толоку. | Єлена тої ночі ночувала в брата Шкинді, кухарячи на толоку. |
Сховав борзо писанки в дзьобню тай утік вид Марічки, єк опарений. | Сховав швидко писанки в дзьобню та й утік від Марічки, як ошпарений. |
Устидливі, ни йкіс пусті фіфолі, вийгри. | Соромливі, не якісь пусті фіфолі, вийгри. |
На всу хату репетував: «Гов! Тпр-р-р-р та цур вам вид мене! Пек та осина вам! Тпр-р-р. | На всю хату репетував: «Гов! Тпр-р-р-р та цур вам від мене! Пек та осина вам! Тпр-р-р. |
До чого був у лице ни білий, то ишє гірше тогди був почорнів, став такий чорний у лице, єк головня. | І так мав лице не біле, а то ще гірше тоді був почорнів — став такий чорний, як головня. |
Тай ти, Ива’, завтра пизнаєш, шо то значіт Малиш у Голошині, Олексіїв побратим», — при тих словах, то він так злісно засмієвси, шо Иванчіка цілого аж мороз прошив вид того зловішього сміху. | Та й ти, Ива’, завтра пізнаєш, хто такий Малиш у Голошині, Олексіїв побратим», — при тих словах він так злісно засміявся, що Иванчіка аж мороз прошив від того зловісного сміху. |
Тай охічно гулили вид вівчірів їх вівці д’собі, весело посвистуючі: «Фіть, фіть, фі-і-і-ііііть, фіть, фіть, фіть». | Та й охоче заманювали від вівчарів їхніх овець до себе, весело посвистуючи: Фіть, фіть, фі-і-і-ііііть, фіть, фіть, фіть. |
«Дєкуємо! Ми ласкави до повниці!» — видповіла стариня, радічіси пошепки мижи собов, шо їм веречі у повницу. | «Дякуємо! Ми ласкаві до повниці!» — відповіла стариня, радячись пошепки межи собою, що їм дати в повницю. |
Казала, шо хто то знаєт, шо туда, волошшінами, він может пацити. | Казала: хтозна, що там, серед волохів, може з ним статися. |
«Та шо би?» — лиш байдужно махнув руков Ґаджума. | «Та що би? — лиш байдужно махнув рукою Ґаджума. |
Це так осердило стару, шо вна вже довше ни могла улежєти за столом на задній лавици. | Це так осердило стару, що вона вже довше не могла влежати за столом на задній лаві. |
А то ні, біднику! Він ні сліпий, ні глухєй. | А то ні, бідако! Він не сліпий, не глухий. |
Тай вже на Збора у вечєр вна дала Костівскому Иванчікови відане, шо в Ботика на Жєб’ю є така дівчєна, шо єкраз может бути для йиго Дмитруші пара, бо й з доброго плечя — Ботівского, тай файна и розумна. | Та й уже на Збора увечері вона дала Костівському Иванчікові знати, що в Ботика в Жаб’єму є така дівчина, яка може бути для його Дмитруші парою, бо й з доброго плеча — Ботівського, та й файна і розумна. |
Ни йшов за її поводом. | Не йшов у неї на поводу. |
Тай в той раз морснув Иванчіка по голові мосєжнов бартков так, шо нараз облила єго горєча тирба ціле лице. | Та й морснув Иванчіка по голові мосяжною барткою так, що миттю гаряча кров залила йому обличчя. |
Сонце єло чєрвонне сходити й заходити. | Сонце ледь червоне сходить і заходить. |
Федько привитавси з ними тай сказав до Иванчіка: «Ива’! Дівиси, аби тобі Маріка дала писанку. | Федько привітався з ними й сказав до Иванчіка: «Ива’! Дивись, аби тобі Маріка дала писанку. |
Иванчік потішив Луця, аби си ни журив, бо сказав, шо обчістит від споганеня кріс йиму так, шо мет він бити, єк бив. | Иванчік потішив Луця, аби не журився, бо сказав, що вичистить від споганення кріс йому так, що той битиме, як і бив. |
На вербі покажетси рєска. | На вербі покажеться перше листячко. |
Ху, тфу, пропади, погане діло. | Ху, тьфу, пропади, погане діло. |
Упечений коржик витєгаєт й половину йиго їст того вечєра. | Спечений коржик дістає й половину його їсть того вечора. |
Дев’єтий ків трєсли, говорічє: «Андрію, я ни ків трєсу у плоту, А трєсу свою долю любу, дорогу». | Дев’ятий кілок трясли, примовляючи: «Андрію, я не кіл трясу у плоту, А трясу свою долю любу, дорогу». |
Єк золов золило то йиго серце. | Як золою золило його серце. |
Став, єкби навмисне, нидалеко неї Цілицівский молодєк, а то був такий пишний та годний леґінь, шо варт си було на него подивити. | Став, мов навмисне, недалеко від неї Цілицівський молодик, а то був такий пишний та годний леґінь, що варт було на нього подивитися. |
«Доїмо, коби лиш давали», — викручюючі на бік голов з-пид корови, видповів мині вуйко, тай далі додоював напочєпки корову. | «Доїмо, аби лиш давали», — викручуючи набік голову з-під корови, відповів мені вуйко та й далі додоював навпочіпки корову. |
Пролетіло, прошуміло, єк буйна буря навіки вид мене. | Пролетіло, прошуміло, як буйна буря, навіки від мене. |
Тай тої днини — то він сам припасав вивці та кози в кульбавці в файний царинці. | І сам пас овець і кіз у кульбабах у файній царинці. |
Поділили колєдницкі колачі: одні березі за березованє, другі скрипичьникови за йгранє, треті тримбіташеви за тримбітанє, а четверті конім за ношінє колєдницких колачів. | Поділили колядницькі калачі: одні березі за березування, другі скрипалеві за грання, треті трембітареві за трембітання, а четверті коням за носіння колядницьких калачів. |
Вернет. | Верне. |
Ни біжит надвір шє до днини кутати маржину тай давати свиням, бо це все зробит за ню добра доля. | Не біжить надвір ще до днини порати маржину та й давати свиням, бо це все зробить за неї добра доля. |
Приказуют, шо на одній требі зачєр піп лижков юшки з миски, а то лиш самі бураки, солонини ані кавальчіка. | Приказують, що на одній требі зачерпнув піп ложкою юшки з миски, а то лиш самі буряки — солонини ані шматочка. |
Коби лиш травень ни засушив. | Тільки б травень не засушив. |
Ни стрілив. | Не стрельнув. |
Довго дівивси мовчки так на него, а відтак сказав без обрізків: «Але тебе злічіти вид лісни, аби ти си її цілком скараскав, то дуже трудна на це рада, тай це леда єкий мальфар ни потрафит зробити, бо вижу по тобі, шо ти є слабої волі тай поданчливого мнєкого серця чоловік до чілідини. | Довго дивився мовчки так на нього, а відтак сказав без обрізків: — Але тебе вилікувати від лісної, аби ти її цілком позбувся, то це дуже складна справа, та й це далеко не кожен мольфар зуміє зробити, бо бачу по тобі, що ти є чоловік слабкої волі та й податливого, м’якого серця до жінок. |
Ци бойко шош дуже сіпавси над вівцями, а вірмене над цапами та козами. | Чи бойко дуже сіпався над вівцями, а вірмени над цапами й козами. |
Юріштан завше йшов напереді, а ззаду за ним двійками валила хлоп’я, єк трошшя. | Юриштан завше йшов попереду, а за ним двійками валили писані хлопці. |
Але перед Шкиндев погадав чінитиси, шо нічо ни знаєт. | Але перед Шкиндею вирішив удавати, що нічого не знає. |
Добре є, єк уздритси перший раз куючі зазулю на смереці, бо тогди цілий рік будет одітий. | Добре зозулю вперше побачити, що вона кує на смереці, бо тоді цілий рік будеш одітий. |
Навіть и до діда ні, хоть єк шіре я йиго любив и навидів. | Навіть до діда, хоч як щиро його любив. |
Й на оден ступінь би си був нікуда ни виддалив. | Ні на мить нікуди б не відійшов. |
Кичіри дрімали у задумі. | Кичери дрімали в задумі. |
Біг би їх побив на гладкій дорозі, — сховали з-перед мні слід у смеречю так, шо нієким Богом я вже ни міг їх знов спопиндати. | Бог би їх побив на гладкій дорозі — сховали з-перед мене сліди в смереках так, що ніяким Богом я вже не міг їх знову вистежити. |
Там оден чорний, тєжкий туман хмар стоєв. | Там суцільний чорний тяжкий туман хмар стояв. |
Здавалоси, шо цілий тот бурдей розвалювавси пид ногами ничістої сили. | Здавалося, що цілий той бурдей розвалювався під ногами нечистої сили. |
Ни бійси! На столу межі нима, ми себе ни оскорбимо». | Не бійся! На столі межі немає, ми себе не образимо». |
Я був напнув ґвавту крикнути на всу хату, аби усіх скорнєти мині на ретунок, але ни дало ми крикнути. | Я вже хотів скричати на всю хату, аби всі кинулися мене рятувати, але щось не дало мені крикнути. |
Держу їх у хаті, а ни коло себе, єк циган, бо знаю, шо хто хочєт, аби йиму поворожив головний ворожбит Лелітка, то прийдет до него д’хаті». | Держу їх у хаті, а не коло себе, як циган, бо знаю, що хто хоче, аби йому поворожив головний ворожбит Лелітка, то прийде до нього додому». |
Насипают у міхє тай у фортуні несут йиго на плечох, у хмарах и на приказ градового царя висипают на наші ґрунта. | Насипають у міхи та й у стихії несуть його на плечах, у хмарах, і за наказом градового царя висипають на наші ґрунти. |
А єк зберавси йти до Олексія на Буковину, то вна мусіла йиго перемаґулити, аби тим разом ни йшов. | А коли збирався йти до Олексія на Буковину, то вона мусила його переманити, аби того разу не йшов. |
— «Хто будет її знати тай вміти нев орудувати, то годен будет поводити на світі всев силов, чістов и ничістов, єк то я нев поводив, доків вна була в моїх руках, захована в цім дереві на моїх плечох. | — Хто її знатиме і вмітиме нею орудувати, той зможе повелівати на світі всією силою, чистою і нечистою, як я нею повелівав, доки вона була в моїх руках, захована в цім дереві на моїх грудях. |
Иванчік упав на коліна разом из свойов родинов на холодну земню оперед свєтого вогню й зложив на матери-земни її плоди: писанку, сирєний колачік, кукуцик хліба, гуску соли та горшєтко води, тай клонічі низко голов оперед вогнем аж до самої матері-земні, приніс то все в жертву тому великому Богови-Сонцу, шо вид віків по... | Иванчік разом зі своєю родиною упав на коліна на холодну землю перед святим вогнем і зложив на матері-землі її плоди: писанку, сирний калачик, кукуцик хліба, гуску солі й горнятко води — і, схиливши низько голову перед вогнем аж до самої матері-землі, приніс то все в жертву великому Богові-Сонцю, що від віків після Бла... |
А дудка, то лиш дес кутами играла до данцу тай до співання при горівці старим дідам тай бабам. | А дудка — то лиш десь по кутках грала до танцю та й до співання при горілці старим дідам і бабам. |
Навіть и вид Шкинді перший він вибіг д’хаті. | Навіть раніше від Шкинді вибіг додому. |
Надворі повієв холодний вітер, то він пішов у хату. | Надворі повіяв холодний вітер, і він пішов у хату. |
Напротив зарі з викон видів я, шо він йшов икос скрадаючіси, потихоньки ступав босими ногами по студеній земни. | Супроти зорі з вікон бачив я, що він ішов скрадаючись, тихенько ступав босими ногами по студеній землі. |
Й Иванчікови було легше на души, охічнійше пидоймалиси ноги, єк узимі, бо острійше била кров и в єго жилах. | Й Иванчікові було легше на душі, охочіше піднімалися ноги, ніж узимку, бо гостріше била кров і в його жилах. |
Иноді навіть здавалоси мині, шо у тот раз, єк из ліса верх скали дражнилоси зо мнов первовічьне смеречє, намахуючі на мене, єк медвідь лабами, хєхлатими пластами фої, Дониково сукровишє висувало свою тонку, єк павутина, руку криз листє на корчіку опередь печіри й, потєвуючі палцем, гулило мене д’собі у печіру. | Іноді навіть здавалося мені, що коли з лісу над скелею дражнилися зо мною первовічні смереки, намахуючись на мене, як ведмідь лапами, чубатими пластами хвої, Доникове сукровище висувало свою тонку, як павутина, руку крізь листя на кущику перед печерою й, махаючи пальцем, манило мене до себе в печеру. |
Дідо пудно здивувавси. | Дідо страшенно здивувався. |
Нираз вуйко слухав дідової ради, бо єго слова лакоми си були сповчювати. | Не раз вуйко слухав дідової ради, бо його слова нерідко сповнювалися. |
Дідо був такої установи, шо аби йка була головна робота надворі, то мусілоси її лишєти перед заходом сонця, хоть би була й нидокінчєна. | Дідо був такої настанови, що хай яка була важлива робота надворі, та слід її покинути перед заходом сонця, хоч би й недокінчену. |
Понедівнок, то Божий поратівнок. | Понеділок — то Божий порятунок. |
«Ий най си лиш преч кажет вид такого покаїня», — стривожився Иванчік, ломнєчі собі з жєлю за Олексієм руки. | «Ой, най ся лиш преч каже від такого», — стривожився Иванчік, заламуючи собі з жалю за Олексієм руки. |
Иванчік лишивси в хаті, а Єлена з Лесем тай невістков узєла у глинєних горшьках голубці та в двох берівках кашу-водєницу, буракову юшку з свинисков буженицев. | Иванчік залишився вдома, а Єлена з Лесем і невісткою взяла в глиняних горщиках голубців та у двох берівках каші-водяниці, бурякової юшки зі свинячою буженицею. |
Иванчік си засмієв: «Прото є стара помівка, шо стрільця манит уводно так ліс, єк любаса любаска». | Иванчік засміявся: «Адже є стара примовка, що стрільця манить завжди так ліс, як коханця коханка». |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.