target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Иванчік лишив буйний данец, любу Марічьку тай загонистого Федька посеред корчьми далі веселитиси, а сам, кривавий, йик єрчук, пишов плаєм разом з Шкиндев тай Довгим д’хаті.
Иванчік покинув буйний танець, любу Марічку й загонистого Федька посеред корчми далі веселитися, а сам, кривавий, як баранчик, пішов плаєм разом зі Шкиндею й Довгим додому.
Злісно стискаючі кулаки, Шкиндя пудно заскрегінцав зубами, цідічі криз ні помали слово за словом: «Криишило, тай будет, а йиго ни будет, крі-і-іс душу маму йиму псом», — сипів на Иванчіка, єк гадина пожєриста з корчя.
Злісно стискаючи кулаки, Шкиндя страшно заскреготав зубами, цідячи крізь них помалу слово за словом: «Кри-ишило, та й буде, а його не буде, крі-і-іс душу маму йому псом», — сипів на Иванчіка, як чорна гадина з корча.
Але єк прийшов у нашу парафію молодий піп, та вчюв на одно Риздво наші колєди, то так злементувавси на нас, шо аж таки ни зрозумів, шо й дієти.
Але коли прийшов у нашу парафію молодий піп та почув на Різдво наші коляди, то так злементувався на нас, що я аж не зрозумів, що діяти.
Він казав мині, погумкочюючі: «Абес знав, хло’, шо єк навесні квап’єтси косарі на небі борше заходити звечєра за Чьорногору, то того року будет рана весна.
Він казав мені, гумкочучи: «Щоб знав, хло’, що як навесні квапляться косарі на небі швидше заходити звечора за Чорногору, то того року буде рання весна.
А єк прошумувавси, то нікого коло него ни було.
А коли прокидався, то нікого коло нього не було.
Четвер, то скоромна днина й добра днина у тижни, так єк воли четвертаки на ґаздівстві у ґазди.
Четвер — то скоромна днина й добра, так, як воли-четвертаки на ґаздівстві.
Таже попик «ни наш чоловік, а шерепітка.
Адже попик «не наш чоловік, а шерепітка.
Тай хоть єка була стара, слаба та згризена, то мусіла вставати з печі, бо єк ни стало на світі її приєтеля життя, то вже ни було з-за кого їй лежєти довше на печі тай припочювати, бо вже ни було кому другому за ню си пожурити на ґаздівстві.
Та й хоч яка була стара, хвора та згризена, проте мусила вставати з печі, бо якщо не стало на світі її приятеля життя, то вже не було через кого їй лежати довше на печі та й відпочивати, бо вже не було кому за неї пожуритися на ґаздівстві.
Середа, то божка.
Середа — то божка.
З кресом на плечьох, бувало, цілу зиму визимуєтси лісами.
З крісом на плечах, бувало, цілу зиму ходив лісами.
У п’єті тє ни чую!.
У п’яті тебе не чую!.
А мині, то вже й так все одно, ци по смерти будет зо мнов цап ци баран, бо я й так гаразд добре знаю, шо нікуда инуда ни піду по смерти, лиш просто в Чорногору град ковати.
А мені — то вже й так усе одно, чи по смерті буде зо мною цап, чи баран, бо я й так добре знаю, що нікуди вже не піду по смерті, лиш просто в Чорногору град кувати.
«Є, пані березо! Єк би ни було для Джюнди?.
«Є, пане березо! Як би не було для Джюнди?.
«А чій це такий гожий леґінь, нимавше я діла питати — запитаюси?» — зачєв Ботик бесіду, єк привитавси з Иванчіком.
«А чий це такий гожий леґінь, не мавши я діла питати — запитаюся?» — почав Ботик бесіду, привітавшись з Иванчіком.
А ти знаєш, шо примівники, то так си всі добре знают, єк злодії! Тай гадаю, шо, єк я попрошу дідика, то дідок за мою пришию схочєт зробити вівцям обертин».
А ти знаєш, що примівники все так само добре знають, як злодії! Та й гадаю: якщо я попрошу дідка, то дідок погодиться зробити вівцям обертин».
Джюнда з-за стола чєстував гостий, просічі їх на «чєсть», а єк гість пив «чєсть», то він жартував: «тепер ти видиш, єк я си виложєю оперед тобов з горівков, але зараз и я буду видіти, єк ти си виложиш и оперед мене, з чєрвонними».
Джюнда з-за стола частував гостей, просячи їх на «честь», а якщо гість пив «честь», то він жартував: «Тепер ти видиш, як я викладаюся перед тобою з горілкою, але зараз і я буду видіти, як ти викладешся переді мною з червоними».
Иванчік оборонивси перед покусов ничістої сили.
Иванчік устояв перед спокусою нечистої сили.
А витак пили, їли тай данцували, набуваючіси в Ботика на старостіх аж до оперед зір.
А відтак пили, їли й танцювали, набуваючись у Ботика на старостах аж до зірок.
Низмірковану».
Незмірковану.
Обода її заходити.
З надовкола заходити.
Тай він сам знав, шо завше «ранок панок».
Та й він сам знав, що завше «ранок — панок».
Сокотило й застерігало вид усєкого зла, припадку й лихого чєсу.
Сокотило й застерігало від усякого зла, припадку й лихого часу.
На небі весело мерехтіли зерниці, здрібна покліпуючі на Иванчіка, сп’ючого в отаві коло бжів у пасіці.
На небі весело мерехтіли зірниці, здрібна покліпуючи на Иванчіка, який спав в отаві коло бджіл на пасіці.
Усі поклонєлиси сходючьому Сонцу, праведному Богови.
Усі поклонялися Сонцеві, що сходить, — праведному Богові.
— «Єк тепер, у мальфованю, то я йиму пидлєгаю?».
— «Єкщо тепер у мальфуванні я йому підлягаю?».
Иванчік на цвинтари проходив попри Марічку.
Иванчік на цвинтарі проходив попри Марічку.
А витак зачєлоси причювати, шо дідо на печі з кимос цулуєтси, смієтси, пеститси, шош шоломотит.
А тоді почало причуватися, що дідо на печі з кимось цілується, сміється, пеститься, щось там мотлошиться.
Ти ни осліп, котрому, видиш — оттому, шо генде сидит за столом тай п’єт из своїм побратимом горівку.
Ти не осліп котрому, видиш — тому, що онде сидить за столом та й п’є зі своїм побратимом горілку.
По разови фіґляво усміхавси.
Раз-по-раз хитро усміхався.
Думав: «Най би си вна й любила з Иванчіком при нім євно, але перед людьми, то аби си крила… Але шо будет, єк він направду є такий упрямий до люби, єк то за него, ніби жертом, сказав сегодне Шкиндя?» — Ним аж то здригнуло.
Думав: «Най би вона й любилася з Иванчіком при ньому явно, але від людей це приховувала… Але що буде, якщо він направду такий палкий до любощів, як про нього ніби жартома казав сьогодні Шкиндя?» — і аж здригнувся.
Сам погромадив на даванях усі мерви царинками.
Сам позагрібав на царинках усі недоїдки сіна.
Плечіма висіли розбиті заплітки.
По плечах висіли розбиті заплітки.
Єк лиш трошки пидниґ він май на біршего леґіня, то вже ніхто ни потрафив понад него ліпше стрілити.
Як лиш виріс він на трохи більшого леґеня, то вже ніхто не потрафив понад нього ліпше стрілити.
Зав’єзала коновочьку у писану вовнєну тайстрину й подала її вуйкови, шо йшов до церкви, наколи днина, по водицу.
Зав’язала коновочку в писану вовняну тайстрину й подала її вуйкові, що йшов до церкви, щойно днина, по водицю.
Иванчік кріз чєрсак ишов у темні хороми, бо світло в них заставав чєрсак у потемку, то ни завидів низкі хоромнєні одвірки, тай так си різнув головов у верхний одвірок верх двер, шо сто свічок нараз йиму блисло в очєх.
Иванчік крізь черсак ішов у темні хороми, бо світло в них затуляв черсак, то в потемку не побачив низький хором’яний одвірок та й так тріснувся об нього головою, що сто свічок нараз йому блиснуло в очах.
Вна плила срібним пасмом помижи кичєри.
Вона плила срібним пасмом поміж кичери.
Вид того дідика зачєло їм давати пуду.
Від того дідка ляк їх обійняв.
«З Ґропи!».
«З Ґропи!».
А за єловий товар то платили хлібом або гришми.
А за молодняк платили хлібом або грішми.
Він пудно завоїстий та зашитий, єк тот штуб, шо кумбуковато виріс на вітрах пид полонинами.
Він страшно завоїстий та зашитий, як той штуб, що вузлуватий виріс на вітрах під полонинами.
Изразу, то шє пів біди лиха було, бо ходив й до школи, але витак, єк уна си йиму измерзила, то й цілими тижнями до неї ни навертавси.
Зразу — то ще пів біди лиха було, бо ходив і до школи, але відтак, коли вона йому остогидла, то й цілими тижнями до неї не заглядав.
Він маєт прилетіти оперед мене з повним міхом граду на плечох, бо я хочю и йиго надсадити хоть трошки градом так, єк він вічно надсаджуєт людскі душі, й тимунь я вже завдав йиму міх граду на плечя.
Він має прилетіти до мене з повним міхом граду на плечах, бо я хочу і його надсадити хоч трошки градом так, як він вічно надсаджує людські душі, й тому я вже завдав йому міх граду на плечі.
А шо уна є жінков, то пудно сердитиси на чєлідь за хатну роботу, бо хочєт, аби її чєлідь сербувала й у ню ни робила чілідинску роботу.
А що вона є жінкою, то дуже сердиться на жінок за хатню роботу, бо хоче, щоб жінки її шанували й не робили цього дня жіночої роботи.
Тай ни ґриндзи кришок из хліба на земню пид стів, бо проклинет те Божий хлібец.
Та й не натрушуй крихт із хліба на землю під стіл, бо прокляне тебе Божий хлібець.
Уводно визерав.
Завжди визирав.
На стів поклав такий чістий пугар, єкби в нім ніколи нієкої криви й ни було тай видразу знов він повеселів.
На стіл поклав такий чистий келих, ніби в ньому ніколи й краплі крові не було, та й відразу знову повеселів.
Бувало, єк нагадав собі про косовицу на Волоскім боці, то лиш тогди співав: «Ой ти, Джюндо, лиши жінку, а я лишу ґазду, Тай підемо в Волошшіну шукати гаразду».
Бувало, як нагадував собі про косовицю на волоськім боці, то лиш тоді співав: Ой ти, Джюндо, лиши жінку, а я лишу ґазду, Та й підемо в Волощину шукати гаразду.
Хоть він уже на одно погадав доконче зробити з законом то головне діло, то однако в души ни мав спокою, бо зачєло йиго сумлінє ишє гірше гризти, єк оперед сповідев.
Хоч він уже й вирішив доконче зробити з причастям те головне діло, однак у душі не мав спокою, бо почало його сумління ще гірше гризти, ніж перед сповіддю.
У свєто ци в неділю посидєт из своїми жінками дома, тай си разом попестєт.
У свято чи в неділю посидять зі своїми жінками дома та й разом попестяться.
Ботик, єк то вчюв, то аж руками обчєпив Иванчіка позашию та йиго за це слово цулував.
Ботик як це почув, то аж руками обчепився Иванчікові за шию та його за це слово цілував.
Шо він є мальфарем твоїх ворогів протів тебе, й відав, то він цу лісну тобі за їх пришню наслав.
Що він є мольфаром твоїх ворогів проти тебе й, певно, саме він цю лісну тобі на їхнє прохання й наслав.
Ви гадаєте оба мене заїхати?.
Ви гадаєте обидва мене здолати?.
По мірі всі мішєнники разом з пастирями, ватагом й депутатом попоїли співно тай усі разом пишли з стаї на велику кошєру дивитиси, єк старший вівчєр пустит по мірі перший раз мішінє овец на полонину в пашу.
Після міри всі господарі разом із пастухами, ватагом і депутатом попоїли разом і пішли зі стаї до великої кошари дивитись, як старший вівчар уперше випустить спільний гурт овець на полонину на пашу.
А Єлена, хоть йка люта жінка була, то однако йиму нічьо ни значіла, бо куда він исхотів, туда пишов, ни годна була йиго исперти.
А Єлена, хоч яка люта жінка була, однак йому нічого не значила, бо куди він хотів, туди й пішов, не годна була його сперти.
Взєв Иванчікову судину на примівку тай пішов з нев у ватрєник, а Иванчік на стільчіку в хаті ждав на него так, єк він йиму сказав.
Узяв Иванчікову посудину на примівку та й пішов із нею у ватерник, а Иванчік на стільчику в хаті ждав на нього так, як він йому сказав.
Дідо випровадит її назад з хати туда, видків увів».
Дідо випровадить її туди, звідки привів».
Шкиндя хоть був на позір загнений чоловік — поганий, то однако чєсом любив набуток.
Шкиндя хоч і був на позір загнений чоловік — поганий, та однак часом любив набуток.
Я виповив трошки голов з-пид ліжника й вудив нишьком очіма за дідом.
Я висунув трішки голову з-під ліжника й водив нишком очима за дідом.
Ци ни стріла з цего чоловіка в тє влетіла, шо так єс изхавкала пудно?».
Чи не стріла з цього чоловіка в тебе влетіла, що ти так страшно спищала?».
Надворі було прихмарно, тай потєгав из заходу холодний вітрец, то ни було душно йти Иванчікови.
Надворі було прихмарно, та й повівав із заходу холодний вітерець, то не було душно йти Иванчікові.
Тай ни дивиси, шо він ніби такий дуже стєгливий до чєліди.
Та й не зважай, що він ніби такий дуже соромливий до жінок.
Старий піп, бувало, нинавидів дуже на него за тото, шо він був дурноватий тай ни вчівси у школах.
Старий піп, бувало, сердився дуже на нього за те, що він був дурнуватий та й не вчився в школах.
Маму мамину тобі псом гачю, ти си май бірше в когос гримав, ци лиш у мене?.
Маму мамину тобі псом гачу, ти ще дужче в когось гримався, чи лиш у мене?.
По законі, то Иванчік ни ждав у церкві на благословенство, бо вже ни траба було йиму йиго, бо вно вже ни липло до него так, єк горох до стіни.
По причасті Иванчік не ждав у церкві на благословення, бо вже не треба було йому його, бо воно вже не липло до нього так, як горох до стіни.
Пидвів помаленьки свою отєжілу голов.
Підвів помаленьку свою отяжілу голову.
Але худібку, то най ни казит, сказило би й йиго на спаню, бо шо уна, бідна, йиму винна?».
Але худібку хай не казить, сказило б його на спанню, бо що вона, бідна, йому винна?».
Джюнда ни дававси, пив, їв тай співав, горівка йиго ни ловила.
Джюнда не давався, пив, їв та й співав, горілка його не брала.
За тото уни пудно запізмували на него тай зачєли си напосідати, аби доконче датиси йиму узнаки.
За те вони страшно нагнівалися на нього й почали напосідати, аби доконче датися йому взнаки.
«Туда давно му дорога, бо тот ворог ни одно людске мішінє збавив.
«Туди давно йому дорога, бо той ворог не одно стадо попсував.
Аж на коліна падав та просив, аби вже бірше Олексій йиму зла ни подієв.
Аж на коліна падав та просив, аби вже більше Олексій йому зла не заподіяв.
Видко, шо то ни йиго шєстє.
Видко, що то не його щастя.
То на світі фальчєвий, потайний та пізмливий рід.
То фальшивий, потайний і мстивий рід.
Шє й дєкуємо за ваші гроші, би ви діждали, ґазди хороші.
Ще й дякуємо за ваші гроші, би ви діждали, ґазди хороші.
«Но, борзо», — грізно крикнув великан на жида, тай верг жидови у жменю тєжкий, срібний ґульден.
«Но, швидко», — грізно крикнув велетень на єврея й кинув йому в жменю тяжкий срібний ґульден.
Ой сидєт сидєт, радочьку радєт.
Ой сидять-сидять, радочку радять.
Шо би ти нам подієв?» — сердито допитувавси Довгий.
Що б ти нам удіяв? — сердито допитувався Довгий.
Марічка, то навіть у церкву й ни входила, бо прийшла з Федьком разом лиш до на цвинтар.
Марічка навіть у церкву й не входила, бо прийшла з Федьком разом лиш на цвинтар.
Дідо хоть уже був старший чьоловік, бо сімдесєтка давно йиму минула поза плечі, то шє однако осовито ступав ногами.
Дідо хоч уже й був старший чоловік, бо сімдесятка давно йому минула поза плечі, однак іще жваво ступав ногами.
Дідо видразу тємував по тому, шо зима вже борзо уступитси літови з дороги.
Дідо відразу виснував із того, що зима вже швидко поступиться літові з дороги.
Бо розмов’єти тай замов’єти стрюбу, то й ни кождий потрафит, а розмов’єти стрюбу, кимос другим замовлену, й то ни простими людьми, то ни так дуже й бізівно.
Бо розмовляти і замовляти зброю не кожен зможе, а розмовляти зброю, кимось іншим замовлену, і то не простими людьми, не так і легко.
Дідо добритков напоминав мене: «Абес, синку, уже варувавси мене бірше пужіти, бо то шкідливо мині.
А дідо м’яко напоумлював мене: «Абись, синку, не наважувався мене знову пужіти, бо то шкідливо мені.
А, зрештов, тобі це й ни треба казати, бо ти знаєш ліпше від мене тот рід, бо держиш з 'їх роду жінку.
А, зрештою, тобі про це не треба й казати, бо ти знаєш ліпше від мене той рід, бо держиш із їхнього роду жінку.
Видважний та кріцовитий, а ни така белеґа, єк Довгий, шо лиш вічно був лінивий, остудний та видгонистий у товаристві.
Відважний і кріпкий, а не такий баламут, як Довгий, що лиш вічно був лінивий, остудний та неприємний у товаристві.
Иванчік ни квапивси, помали ближивси д’косарям.
Иванчік не квапився, помалу наближався до косарів.
Спамнєтавси аж тогди, єк третий раз кури запіли.
Спам’ятався аж тоді, коли третій раз кури запіли.
Изсипав потрошки тої води три рази собі на тімнє й мив нев лице, гладічі йиго згори удолину долонями три рази.
Бризкав легенько тою водою три рази собі на тім’я й мив нею лице, тричі гладячи його згори вниз долонями.
Указія людска.
Оказія людська.
Тай це могла бути й правда, бо він так знав и заданцувати, шо ледви хто другий би був так потрафив, єк він.
Та це могла бути й правда, бо він так умів затанцювати, як мало хто.
Навіть и ни закашлав.
Навіть не кашляв.
Кажут по правді, шо то все є на Гуцульшіні.
Кажуть по правді, що то все є на Гуцульщині.
Він знов напивси горівки, шош подумав, фіґляво всміхнувси та казав: «То так є, Ива’! Я ни можу їсти твого хліба, аж доків тобі ни примов’ю, бо ни знаю, шо ми покажет шє на примівці, єк зачну тобі примов’єти.
Він знов напився горілки, щось подумав, хитро всміхнувся й сказав: «То так є, Ива’! Я не можу їсти твого хліба, доки тобі не примовлю, бо не знаю, що мені покаже, коли почну тобі примовляти.
Худібка — миром?».
Худібка — миром?».
По хвили додав: «Є такі люде, шо си скупуют через їду у хату пускати колєдників.
— По хвилі додав: — Є такі люди, що скупляться через їжу пускати в хату колядників.
Мало пальці ни обирвало.
Мало пальці не обірвало.
Пустила оба дзиґарки мижи образами на стінах, аби клепали, тай знов си вернула д’бабі помогати кутатиси на колєдники.
Запустила обидва годинники між образами на стінах, аби клепали, та й знову вернулася до баби допомагати накривати стіл колядникам.
Баба вибрала з водиці кучєрєві пишні, жовті воскові хрестики, натулєла їх на одвірках поверх двер у обох хатах, у хоромах, хлівами, колешнями й загородами.
Баба вибрала з водиці кучеряві пишні жовті воскові хрестики, натулила їх на одвірках поверх дверей в обох хатах, у хоромах, хлівах, колешнях і загородах.
Иванчік з короварем при депутатови подоїв на міру свої корови.
Иванчік із короварем при депутатові подоїв на міру своїх корів.
А у цим ділі то йик смих були добрі, тай далі будьмо, бо ми люди, а ни такі дурні, йик Федько Палинюків, шо сам тебе застав’єв у Марічьки дайкати писанки, а видтак через марне діло мало тобі житє ни взєв!».
А в цім ділі які були добрі, такі й далі будьмо, бо ми люди, а не такі дурні, як Федько Палинюків, що сам тебе змушував у Марічки дайкати писанок, а відтак через марне діло мало тобі життя не взяв!».
А єк маєт бути зима легка, низападна, то уни роб’єт гнізда високо у дахах.
А коли має бути зима легка, не надто сніжна, то вони роблять гнізда високо в дахах.
Шкиндя притакнув головов тай довго оба виражєлиси шош пошепки, сидічі в потемку, єк злодії, бо каганец Шкиндя навмисне ни світив, аби їх хтос ни пидвидів разом, радічіси.
Шкиндя притакнув, та й довго обидва про щось шепотілися, сидячи в потемку, як злодії, бо каганець Шкиндя навмисне не світив, аби хтось не підгледів, як вони радяться.