target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
«Ива’!» — перебив Довгий.
«Ива’! — перебив Довгий.
Вид моїх ґрунтів отсими первовічьними словами я тебе заклинаю й ни допускаю до моїх меж, до моїх хітарів на віки віков.
Від моїх ґрунтів оцими первовічними словами я тебе заклинаю й не допускаю до моїх меж, до моїх хітарів навіки-віків.
Нараз учюв, а то си шош вирцнуло дверми з надвіря в хороми.
Нараз почув, як щось торгнуло дверми знадвору в хороми.
А, данцуючі зи свойов родинов наокола вогнишшя стародавного гуцульского круглєка та перескакуючи через вогонь допізна вночі, славив та величав велике свєто весни — Юріє.
Танцюючи зі своєю родиною довкола вогнища стародавнього гуцульського кругляка й перескакуючи через вогонь допізна вночі, славив і величав велике свято весни — Юрія.
Подаласи наперед, та аж причєкала, так си вадила з Джюндов.
Подалася наперед та аж присідала — так сварилася з Джюндою.
Співали всєких співанок та наоколах вогню данцували, буйно крутічіси, намішна — мушіне, чєлєдь, дівки та леґіні.
Співали усяких співанок і довкола вогню танцювали, буйно крутячись, усі разом: чоловіки, жінки, дівки та леґені.
Низавеликий чєс був вже на Гождині верх Ферескула.
Невдовзі був уже на Гождині над Ферескулом.
Спокійно ждав, аби Иванчік у него стрілив йиго тілом — Божим законом.
Спокійно ждав, аби Иванчік у нього стрілив його тілом — Божим причастям.
Бо так мнє пудно досердив Дарадудин слуга, заборонєючі мині обернути назад зроблене Дарадудов насланє на Фочіно літовишшє, шо я з серця обернув то насланє так на того ватага, шо він йиго робив у Дарадуди, шо він уже бізівно більше ни піде до Дарадуди робити насланє ні на чії вівці тай ні на кого.
Бо так мене страшно розсердив Дарадудин слуга, забороняючи мені обернути назад зроблене Дарадудою наслання на Фочине літовище, що я із серця обернув те наслання на того ватага, який робив його в Дарадуди, і він уже певно більше не піде до Дарадуди робити наслання ані на чиїхось овець, ані на кого.
Нічь утікала темним туманом поза Скупову, через Чьорногору у Загірє, перед єсним світлом днини.
Ніч утікала темним туманом поза Скупову, через Чорногору в Загір’я, перед ясним світлом днини.
Тай сегодне вже годі й на доброго слугу трафити, бо добрі слуги вже си давно позводили.
Та й сьогодні вже годі й на доброго слугу натрапити, бо добрі слуги вже давно перевелися.
То, може, найдетси хтос такий на світі, шо йиму поможет у цій йиго тєжкій принежді».
То, може, знайдеться хтось такий на світі, що йому поможе в цій його тяжкій потребі».
Обзерав на ній всі рубежі.
Обзирав на ній усі лінії.
«Чюв смих, шо дес далеко котюги брешут, отуда на полуднє сонця.
«Чув, що десь далеко пси гавкають, ізвідти, з південного боку.
Воду имив, єк гаками мороз у коші.
Воду пойняв, як гаками, мороз у коші.
А ниодни напровсєке, перед соромом, Боже борони, для безпеки, то утікали аж вдолини, в темні джємори, тай там під зеленим смеречєм пестилиси, п’ючі любо та солодко мід-горівку, закушуючі весільними колачями.
А декотрі, про всяк випадок, перед соромом, Боже борони, для безпеки втікали аж у долини, у темні джємори, та й там під зеленими смереками пестилися, п’ючи любо й солодко мед-горілку, закушуючи весільними калачами.
Учів говорити.
Вчив говорити.
Єк погадав над тим, шо хотів удієти, то аж сам себе завстидавси.
Погадавши над тим, що хотів удіяти, аж сам себе засоромився.
«А я за тобов», — засмієвси Шкиндя тай закрутив бесіду на инче: «А питавси, може, Дарадуда шош и про мене?».
«А я за тобою, — засміявся Шкиндя та й звернув бесіду на інше: — А питався, може, Дарадуда щось і про мене?».
Вийшов на Ріжу и з горбка — бо тим голосом трембіти, шо перший раз в тим році на Юрія рано розглігси по всіх горах веселим полонинским круглєком — витав велике праведне сходяче на нашу землю Сонце — Бога весни.
Вийшов на Ріжу і з горбка тим голосом трембіти, що вперше того року на Юрія рано розлігся по всіх горах веселим полонинським кругляком, вітав велике праведне Сонце — Бога весни, що сходив на нашу землю.
Сієв свої співанки «горами, долинами», укладав їх довгими рєдами одну за однов, а дівчєта, молодиці, леґіні, тай навіть жонаті ґазди находили їх туда.
Сіяв свої співанки «горами, долинами», укладав їх довгими рядами одну за одною, а дівчата, молодиці, леґені та й навіть жонаті ґазди слухали їх.
Хоть би йкі мав маєтки, то все ни наше, бо на тот світ чьоловік нічо ни озмет.
Хоч би які мав маєтки, то все не наше, бо на той світ людина нічого не візьме.
Великан так си схопив борзо з земні, єк вихор, аж вітром вид него війнуло, тай запитав си: «Олексійку, икий даєш варунок?.
Велетень так схопився швидко із землі, як вихор, аж вітром від нього війнуло, та й запитав: «Олексійку, який даєш варунок?.
Костюк наносив горівки терхами з міліївскої горальні, бо вна тогди нидорога була, пару ґрейцерів коштувало око старе.
Костюк наносив горілки ношами з міліївської ґуральні, бо вона тоді недорога була, кілька ґрейцерів коштувало око старе.
Гулив у старовіки.
Манив у старовіки.
Єк прокашлавси, то говорив поважно: «На своїм життю, то я був лиш у головних вісімнайцітьох мальфарів, аби си шош від них навчіти.
А прокашлявшись, говорив поважно: — У своїм житті то я був лиш у головних вісімнадцятьох мольфарів, аби чогось від них навчитися.
Казав, шо кожда днина по Семені Стовпнику означюєт погоду на кождий місєць, вид Семена Стовпника на цілий рік.
Казав, що кожна днина по Семені Стовпнику означає погоду на кожен місяць на цілий рік.
Єк зачінают по Обрітенію летіти гуси из теплих країв почерез наші гори та доли, то за штири неділі на безпеку траба надієтиси весни.
Якщо починають по Обретінню летіти гуси з теплих країв почерез наші гори та доли, то більш-менш за чотири тижні треба надіятися весни.
То прото були нипрості люде.
Адже то були непрості люди.
Це мене пудно обійшло, але я змовчєв.
Це мені страшенно не сподобалось, але я змовчав.
Имили йиго пушкарі тай привели опередь мандатора.
Піймали його пушкарі та й привели до мандатора.
Єлена була рада, шо з овечьок хоть єгнєтка си лишили коло хати тай шо хоть пєть коров літувало в толоках коло хати.
Єлена була рада, що хоч ягнятка лишилися вдома і п’ятеро корів літувало в толоках коло хати.
Вна заким сіла шити вінок, то стів застелила скатертьов, тай попидпрєтувала все в хаті, аби молодєтам ни було голе, але прибране та богате житє аби їм було.
Поки вона сіла шити вінок, то стіл застелила скатертиною й поприбирала все в хаті, аби молодятам не було голе, але прибране та багате життя їм було.
У хоромах дзвиніли данці, гомоніли усілякі співанки: «А чія це дівчєночка, шо я з нев данцую, А най будет, чія будет, я їй поцулую».
У хоромах дзвеніли танці, гомоніли співанки: А чия це дівчиночка, що я з нев танцюю, А най буде, чия буде, я ї поцілую.
А так був мнє вимастив у играшсі муков, шо була смих посіділа, єк гага.
А так був мене в борошні поваляв, що я вся посивіла, як гага.
Ни гидував.
Не гидував.
А найбоєзливійші, то з перелєку утікали аж у хату тай зострахє прилогом пили там з мисок на столах горівку так, єк спрагнені коні п’ют воду з коритий.
А найбоязливіші то з переляку втікали аж у хату та й зо страху пили там просто з мисок на столах горілку так, як спраглі коні п’ють воду з корит.
А робила би ти біда ребра на спаню, єкти тєжко мене узолюєш та докорєєш ми».
А рахувала б тобі біда ребра на спанню, як ти тяжко мене узолюєш та докоряєш мені».
Шкиндя обуривси: «И-и-иди ти-и-и гет, фіґлярю пустий! Ой ти ни винен.
Шкиндя обурився: «І-і-іди ти-и-и геть, фіґлярю пустий! Ой, ти не винен.
Я уводно лелію тебе видіти, тай тимунь нікуда тє ни пускаю без себе.
Я завжди волію тебе видіти та й тому нікуди не пускаю без себе.
Аби всі люде жили й любилиси, єк рідні братя.
Аби всі люди жили й любились, як рідні брати.
Кождий то видів та ни міг си нафалити, єк Ґаджума добре знаєт пускати вівці в пашу.
Кожен бачив це і нахвалював, що Ґаджума добре вміє пускати овець у пашу.
Тай поклав на лавицу коло полиц два красні овечі будзи сира, око горівки тай п’єтку гроший.
Та й поклав на лаву коло полиць два красні овечі будзи, око горілки та й п’ятку грошей.
Напишемо на отсій буйволовій шкірі, шо смих її заділі того приніс, шо доків будеш жити, то я буду тобі служити, а по твоїй смерти, то ти меш служити мині на віки віков».
Напишемо на оцій буйволовій шкурі, яку я задля цього приніс, що доки будеш жити, я тобі служитиму, а по твоїй смерті ти служитимеш мені навіки-віків”.
Ой ти годен шибениці — Ни такої молодиці.
Ой ти годен шибениці — Не такої молодиці.
«Тото насланя на вівці, то Дарадудина робота, Біг би го побив аж з тридев’єтого неба», — говорив Малиш до Иванчіка, так задихуючіси, єк би си з йикоїс бійки вирвав.
«Наслання на овець — то Дарадудина робота, Біг би го побив аж із тридев’ятого неба, — говорив Малиш до Иванчіка, так тяжко дихаючи, немов із якоїсь бійки вирвався.
Ни уйми, Госпидку, свєте велике Сонечько, манну в коровок та овечьок.
Не уйми, Госпідку, святе велике Сонечко, манну в коровок та овечок.
Тай кого з’юдит до гріха, то відразу записуєт борше у своїм рействі на буйволовій шкірі.
Та й кого звабить до гріха, то відразу записує у своїм реєстрі на буйволовій шкірі.
Ни жєлував горівки, бо мислив нев си прибрехати д’дідови, шо хоть нічо йиму ни поможет, то богдай шош порадит, бо кажут, шо горівка розв’єзуєт єзик до бесіди навіть и каменеви.
Не шкодував горілки, бо мислив із її допомогою прибрехатися до діда, і хай навіть той нічого йому не поможе, та бодай щось порадить, бо кажуть, що горілка розв’язує язик до бесіди навіть каменеві.
Коло книзя сів Джюнда, а решту гостий за стів до повниці, то укладав сам Костюк, вибераючі шонайбогатших ґазд з ґаздинями, бо від них надієвси доброї повниці.
Коло князя сів Джюнда, а решту гостей за стіл до повниці укладав сам Костюк, вибираючи щонайбагатших ґазд із ґаздинями, бо від них надіявся доброї повниці.
Вівці дали молоко чісте, без стриґатів, тай вернули йиго так, шо в стаї ватаг аж підскочів з радости, єк уздрів назад повну путину молока, так, єк вна була повна з весни.
Вівці дали молоко чисте, без згустків, і стільки, що в стаї ватаг аж підскочив на радощах, побачивши повну путину, як це було з весни.
Одни одних розривали, заступаючіси одні за других, а так рейвахували, шо най Господь заборонит від такого галасу.
Одні одних розривали, заступаючись одні за одних, і такий рейвах зчинили, що най Господь боронить від такого галасу.
Ци дотєкнет сіна до зеленої паші.
Чи дотягнуть із сіном до зеленої паші.
На Пушшінє варили в діда дуже масно й богато усєкаї їди: голубці, юшку, пироги, студенец, бануж, масло, єйця, молошну кашу.
На Пущення варили в діда дуже масно й багато різної їжі: голубці, юшку, вареники, холодець, бануш, масло, яйця, молочну кашу.
Зроґошивси, але через страх ни став єс тим чьоловіком, шо хотів єс ним бути».
Намірився, але через страх не став тим чоловіком, яким хотів бути».
В тот раз здавалоси йиму, шо ціла церква падет на него.
Здавалося йому, що ціла церква падає на нього.
Вни всі спали в другій хаті, бо в тій хаті, де сконав Олексій, то ни можна було спати, аби ни сполошити Олексієву душу, єк вна тої ночі прийдет там у гості.
Вони всі спали в іншій хаті, бо в тій хаті, де сконав Олексій, не можна було спати, аби не сполошити Олексієву душу, коли вона тої ночі прийде в гості.
Й то так телепало, шо мині си здавало, шо й лавиці у хаті трєсутси.
І то аж так, що мені здавалося, ніби й лавиці в хаті трясуться.
Рано на Різдво у діда зварили бануж из свіжеї сметани, засипаний жовтов, єк золото, кукурудзінов муков, а такий масний був тот бануж, шо аж крутивси на маслі.
Рано на Різдво в діда зварили бануш зі свіжої сметани, засипаний жовтим, як золото, кукурудзяним борошном, а такий масний, що аж крутився на маслі.
Білєва, румнєна та чорнобрива, з чьорними, масно світючими очіма.
Білява, рум’яна й чорнобрива, з чорними очима, які грайливо світилися.
«Ци рада ти, полонинко, мині тай тим писаним ботеям, шо тепер идут на тебе?».
«Чи рада ти, полонинко, мені й тим писаним ботеям, що тепер ідуть на тебе?».
Уни си бірше з ним лиш дричкували, єк направду йиго почєпали.
Вони більше з ним бавилися, ніж направду його зачіпали.
Тай тимунь то ціла церква сповідників була така цікава видіти, єк мет тот молоденький попик сповідати того старого, завоїстого стрільця, шо кріс у него був дорожший від усего на світі.
Тому ціла церква сповідників була така цікава видіти, як молоденький попик сповідатиме того старого, завоїстого стрільця, що кріс у нього був дорожчий від усього на світі.
Молодєта на порозі брами з колачями в руках були убрані в білих ґуґлях, тай молода з білим рантухом позашию, так єк до вінчєня.
Молодята на порозі брами з калачами в руках були убрані в білі ґуґлі, та й молода з білим рантухом поза шию, так, як до вінчання.
Тай шє хочю, аби си мині градовий цар поклонив, и то ни будь-єк, а до самих ніг.
Та й ще хочу, аби мені градовий цар поклонився, і то не будь-як, а до самих ніг.
Слава за славу, бо на світі нічо нима в чоловіка понад честь, пізнане, гонір та славу.
Слава за славу, бо на світі нічого нема в чоловіка понад честь, пізнання, гонор і славу.
Їх лиця були чєрлені, єк бураки.
Їхні лиця були червоні, як буряки.
З того помислу, то він си лиш засмієв чортівским сміхом тай стиснув так кулаки, єкби си був хотів з кимос бити.
З того помислу він лиш засміявся чортівським сміхом та й стиснув так кулаки, немов хотів із кимось битися.
Мішєнники у вечир подоїли свої ботеї окроме, ґлєджючі то молоко для себе, а ни для депутата, то ватаг Карпа того вечєра мав шє мало пораїня в стаї.
Господарі увечері подоїли свої ботеї кожен окремо, ґлєджучи те молоко для себе, а не для депутата, тож ватаг Карпа того вечора мав ще мало порання в стаї.
Він ишов цікаво.
Він ішов цікаво.
На почєток кликав до повниці книзеву стариню.
На початок кликав до повниці князеву стариню.
А я клинуси, шо ни то шо ни озму твою косу в руки, але навіть до того млавого чєпеля тобі й ни докєнуси».
А я клянуся, що не лише не візьму твою косу до рук, але навіть до того млявого чепеля тобі й не доторкнуся».
А він лиш си боронит з-перед них, єк вид устеклих котюх».
А він лиш борониться від них, як від скажених собак».
А аби люде на тоти дороги ни воркотіли, шо запусто на них роб’єт, то й він сам на них робив разом из людьми, так єк будь котрий мушшінин.
А щоб люди на ті дороги не нарікали, що даремно на них працюють, то й він сам на них працював разом із людьми так, як будь-який чоловік.
Ни зрозуміла, шо й казати спересердя.
Не зрозуміла, що й казати спересердя.
Натесами на смеречю видпайовував вид прелісу собі крису ліса, тай то вже було навіки Боже тай йиго, бо тогди шє пани в горах над земнев ни панували, лиш панував над нев оден Бог, праведне Сонечько, тай тоти люде, шо її запосідали.
Позначками на смереках відмежовував від пралісу собі шмат ліса, та й то вже було навіки Боже і його — бо тоді ще пани в горах над землею не панували, лиш панував над нею один Бог, праведне Сонечко, та й ті люди, що її посідали.
Громи так пудно били, шо аж земня здригаласи.
Громи так страшно били, що аж земля здригалася.
Йиго приказок слухала ни так баба, єк усі сусіде, бо усі казали, шо тото, шо Иванчік говорит, то усе си сповнюєт.
Його приказок слухала не так баба, як сусіди, бо всі вважали: усе, що каже Иванчік, сповнюється.
Икос дивно усміхнувси, похітав смутно лиш головов, тай сказав: «Ти хоч, аби я тут на дорозі тобі верг у карти тай поворожив, шо тобі хєбуєт?».
Якось дивно усміхнувся, похитав сумно головою й сказав: «Ти хочеш, аби я тут, на дорозі, кинув карти й поворожив, що тебе турбує?».
Висипав у ту дирку вид кола в земни воду з голубої кварти, шо нев перед заходом сонця мив и чістив себе вид насланя й всєкого злого діла.
Вилив у ту дірку з-під кілка в землі воду з голубої кварти, що нею перед заходом сонця мив і чистив себе від наслання і всякого злого діла.
Ни одного ватага я переверг на своїм житю, бо вже, відав, тілько ни буду літувати полонинами, єк смих досів літував, але на такого дурня, єк Карпа, то я шє ни лучєв.
Не одного ватага я випробував, бо вже, певно, стільки не буду літувати полонинами, як досі літував, але такого дурня, як Карпа, ще не стрічав.
Ціла хата зажмурєласи, аби ни видіти, єк пудно конає Олексій.
Ціла хата очі заплющила, аби не видіти, як страшно конає Олексій.
Тої днини то навіть вже ни замітала ани в хаті, ани по задвирю, а навіть й на загороді ни скіскала позадь худибков белеґу, аби, ни дай то Боже, ни вимила або ни викіскала сліди худибки оперед заходом сонця з свого завиря та загороди.
Навіть не замітала ані в хаті, ані на подвір’ї, та й у загороді не прибирала за худібкою, аби, не дай Боже, не вимила або не витерла сліди худібки перед заходом сонця зі свого подвір’я й загороди.
Малиш подививси на котика.
Малиш подивився на котика.
Вна так пудно гриміла дерев’єними мисками в полицях, шо мало шо 'їх ни вилупала.
Вона так страшно гриміла дерев’яними мисками в полицях, що мало їх не вилупала.
Навіть хоть икі є завжде видважні жєбівце, то тогди зачєли були розбігатиси, лиш один Шкиндя ни вергси, єк над ним изджеремуґали волохє, змірєючі в него своїми пушками.
Навіть завжди відважні жаб’ївці почали розбігатися, один лиш Шкиндя й не здригнувся, коли над ним заґелґотіли волохи, наставляючи на нього свою зброю.
Писаний Камінь запалав золотом, обсипавси єснов мовнев праведного Сонця.
Писаний Камінь запалав золотом, облився ясною банею праведного Сонця.
Шепотіла вна йиму, обчєпаючі та цулуючі йиго так любо та єкос мило, шо ніколи в житю вінчєна жінка йиго так ні обчєпила, ні поцулувала.
Шепотіла вона йому, обіймаючи та цілуючи його так любо та й якось мило, що ніколи в житті вінчана жінка його так не обіймала й не цілувала.
Усі ліси мірєв своїми ногами уздовж й упоперек по кілька разів на зиму.
Усі ліси міряв своїми ногами уздовж і впоперек по кілька разів на зиму.
А корови одна за однов так си схапували из земні, єк би й ни були ніколи слабі, тай пустилиси до єсел борше їсти сіно.
І корови одна за одною так схапувалися із землі, немов і не були ніколи хворі, та й пустилися до ясел швидше їсти сіно.
Він си їй зрадував у души, бо вже здавну мав на ню гадку, лиш через близке сусідство ни хотів її зачєпати на то «діло», аби почерез «пусте» ни мати чєсом в сусідстві єкогос перегону з її чоловіком, Шкиндиним Иваном, бо знав, шо він її ревнував навіть вид плотів, а ни повид людий.
Він у душі зрадів їй, бо вже здавна мав на неї гадку, лиш через близьке сусідство не хотів її зачіпати на те «діло», аби через «пусте» не мати в сусідстві сварки з її чоловіком, Шкиндиним Иваном, бо знав, що він її ревнував навіть до плотів, а не лише до людей.
Дай вам Боже з роси, з води, з паші, з ліса, з рілі — усего добра й достатку».
Дай вам Боже з роси, з води, з паші, з лісу, з ріллі — усього добра й достатку».
Тай Дарадуда йиму повірив.
Та й Дарадуда йому повірив.
Лиш у молодого вже ни було вінка на шєпці, а в молодої стоєв він на голові зверхє на білій перемітці, шо в ню була завита, єк кожда видданиця, а ни на бовтицях, єк у дівчєни, бо вна вже була новачка, а ни книгиня.
Лиш у молодого вже не було вінка на шапці, а в молодої був він на голові зверху на білій перемітці, що на ній була завита, як у відданиці, а не на бовтицях, як у дівчини, бо вона вже була новачка, а не княгиня.
Тай то вже вірна правда, шо чоловік нігде би си так добре ни розпизнав тай ни приговорив навіть и д’чєлідині, а ни то будь д’єкому чоловікови, єк при пійці».
Та й то вже суща правда, що чоловік ніде б так добре не розпізнався та й не приговорив навіть і до жінки, а не лише до будь-якого чоловіка, як при чарці.
Її то куражило, вна, притропочуючі здрібонька ногами, приспівувала йиму любо: «Ой я піду данцувати, хороми си крив’є, Я би дала, ти би узєв, та люде си див’є».
Її то заводило, вона, притоптуючи здрібонька ногами, приспівувала йому любо: Ой я піду танцювати, хороми ся кривлять, Я би дала, ти би узяв, та люди ся дивлять.
«Гаразд єк ти дужий, леґіню», — весело сказав дідо, беручі мене на коліна пестити, цулував прилипачько в лице.
«Гаразд, як ти дужий, леґіню», — весело сказав дідо, беручи мене на коліна пестити, й липуче цілував у лице.
Тай оперед ним плакали рідков живицев біліючі рани, пороблені йиго руков на тілах трьох первовічних смерік, рідних близниц-посестриц.
І перед ним плакали рідкою живицею рани, пороблені його рукою на тілах трьох первовічних смерек, рідних близнючок-посестриць.
Пахав з табакирки табаку, чіхав, єк вівця вид чемериці, тай кашлав, єкби в бубонь бив, и то си йиму вдавало, бо він був спороватий.
Діставав із табакерки тютюн, чхав, як вівця від чемериці, й кашляв, немов у бубон бив, бо він був дихавичний.
Вид овец з полонини увійшли на стаю перші вівчєрскі пси, аби ватаг дав їм вже зароблений ними їх обід.
Від овець із полонини увійшли на стаю перші вівчарські пси, аби ватаг дав їм уже зароблений обід.