target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
На Шкиндівскій Кичірі на всий рот єкас біда виспівувала, шо аж потоки глушила: «Зазулиця закувала в вершєди високо, Буковинка си заперла, тіпер ми широко». | На Шкиндівській кичері на повен рот якась біда виспівувала, аж потоки глушила: Зозулиця закувала в вершеді високо, Буковинка ся заперла, тепер ми широко. |
Тай сів и він доїти свої вівці на міру, бо ватаг мусів знати, кілько на йиго вівці будет си належєти йиму дату, окрім полонини. | Та й сів і він доїти своїх овець на міру, бо ватаг мусив знати, скільки за його овець буде належати йому плати, окрім полонини. |
Сокотилиси людий. | Стереглися людей. |
Мовчьки поклав тоту миску на стів, дівивси перепуженими очіма на двері й вікна, ци запрошений ним гість євитси у хаті, — засісти з ним разом до тайної вечєрі. | Мовчки поклав ту миску на стіл, дивився переляканими очима на двері й вікна, чи запрошений ним гість явиться в хаті — засісти з ним разом до тайної вечері. |
Перемінєли пид книзєти коні, переносічі на руках разом з сідлом книгиню на книзевого коня, а книзя на книгининого. | Перемінили під князятами коней, переносячи на руках разом із сідлом княгиню на князевого коня, а князя на княгининого. |
Лиш ни треба було з Шкинді дурня робити, шо прийдеш до него на толоку за передовожу мижи косарів, бо він би собі був другого передовожу закликав, 'їх є доста, єк фоїта листу. | Лиш не треба було зі Шкинді дурня робити, що прийдеш до нього на толоку провідним косарем, бо він би собі був іншого провідного закликав, їх є досить, як хвої та листу. |
Тоти ґазди й ґаздині, шо в них уже приходили тих мнєсниц діти до людий журилиси, єк би мочі свої діти на ґазд покласти. | Ті ґазди й ґаздині, у яких уже цих м’ясниць доростали до повноліття діти, журилися, як би змогти своїх дітей на ґазд вивести. |
Але Бог йиму инак ни казав, лиш уводно говорив: «Розпобрати’». | Але Бог йому інакше не казав, лиш: «Розпобрати’». |
А вид Ників, то вже й табору свою колєдницку рєхтував. | А від Миколая — то вже й ватагу свою колядницьку готував. |
Бувало, любив й мижи людьми си набути. | Бувало, любив і між людьми набутися. |
— Тєжко думав. | — Тяжко думав. |
Єк перестанут люде загадки загадувати та казки казати. | Щойно перестануть люди загадки загадувати та казки казати. |
А йик зближиласи худоба д’вогневи, то ватаг Карпа замок верх вогню ключєм роти всий поганий та нидобрий звіри та гади писки й дзюбки вид усеї худоби, шо йшла на полону. | А коли наблизилася худоба до вогню, ватаг Карпа замкнув над вогнем ключем проти всієї погані, та недобрих звірів, та гаддя писки й дзюбки всієї худоби, що йшла на полонину. |
Ми си зійшли, усі берези, до Річькової школи й там молодий дек, шо тогди учів дітий, чітав нам наголос Біблію про Хреста, тай ми полудь того укладали нові колєди, вбераючі їх у стару форму. | Ми зійшлися, усі берези, до Річкової школи, й там молодий дяк, що тоді вчив дітей, читав нам уголос Біблію про Христа, та й ми з того укладали нові коляди, вбираючи їх у стару форму. |
На опецку горів лоєний каганец. | На опецку горів лойовий каганець. |
А Довгого, то так роз’юшило, шо він довше ни стерпів Шкинди, фоскаючі сердито з-поза верклюга, єк медвідь з-поза колоди, бризкав докорами: «То твої сестри, Єленин чоловік — Иванчік — ни гнив би, розмовив жєбівцем пістолета. | А Довгого так роз’юшило, що він не стерпів Шкинді, фоскаючи сердито з-поза верклюга, як ведмідь з-поза колоди, бризкав докорами: «То твоєї сестри, Єленин чоловік — Иванчік — не гнив би, розмовив жаб’ївцям пістолі. |
Вуйна стелила увечєріх на голі лодви примнєцканий, але шє однако мнєкий ліжник з чьорної овечьої вовни, у білі бартки витканий. | Вуйна стелила увечері на голі дошки прим’ятий, але ще доволі м’який ліжник із чорної овечої вовни, у білі бартки витканий. |
Бувало, він сам ходив ни раз тай ни двічі до примівників примов’єти ци то дітем від скуси, ци коровкам вид уровишшя по оположіню. | Бувало, він сам ходив не раз та й не двічі до примівників примовляти чи то дітям від скуси, чи корівкам від уровища по оположіню. |
Навіть медведиця, шо цілу зиму спала, ссучі лабу в дуплі, кориласи голосови весни, голосови життя. | Навіть ведмедиця, що цілу зиму спала, смокчучи лапу в дуплі, корилася голосові весни, голосові життя. |
Приносили в жертву Богу-Сонцу плоди земні тай поклонєючіси свєтому вогневи, синови Бога-Сонця, шо то Бог-Сонечко зислав йиго на Благовішшінє досвіта в искрі грому з найвисшого тридев’єтого неба на земню, аби він на Великдень її — доньку Бога-Сонця — воскресив теплом з мертвого гробу зими. | Приносили в жертву Богу-Сонцю плоди землі й поклонялися святому вогневі, синові Бога-Сонця, якого Бог-Сонечко зіслав на Благовіщення вдосвіта в іскрі грому з найвищого тридев’ятого неба на землю, аби він на Великдень її — доньку Бога-Сонця — воскресив теплом із мертвого гробу зими. |
А п’єтий раз уже ступив ногов у Кутах серед ринку. | А п’ятий раз уже ступив ногою в Кутах серед ринку. |
Верклюг, прив’єзаний розкрутом до стіни, изхєлений кужбов з берфели над ватришєм ґовів, єк кінь умучіний. | Верклюг, прив’язаний до стіни, з кужбою, що звисала з берфелі, над ватрищем нависав, як кінь змучений. |
Їх спопиндала ніч з того боку Руского Діла пид Кукулом. | Їх захопила ніч із того боку Руського Долу, під Кукулом. |
Єк зачєла тримбіта играти до колєди, то дідо сів на колник припічька. | Коли почала трембіта грати до коляди, дідо сів на край припічка. |
Абесте оба так жили, єк це правда», — завірєючіси Иванчік на Шкиндю, без обрізків йиму вицебенькав: — «Таже від Костівского весіля тот мене так навидит, єк око сіль». | Най би обидва так жили, як це правда, — гостро зиркнув Иванчік на Шкиндю і без церемоній йому сказав: — Таж від Костівського весілля він мене так навидить, як око сіль». |
А найгірше казила йиго стріла в голов, єк наставав новий місєц, бо й стріла си тогди знов знов’єла в йиго голові тай тратила йиго. | А найгірше казила його стріла в голові, коли наставав новий місяць, бо й стріла тоді оновлювалася в його голові та й мордувала його. |
Тогди, то він сваривси з нев на остатнє. | Тоді він тяжко сварився з нею. |
Йиму обицєвси депутат и ватаг, шо цу шкоду поповнит козарь, бо ни виказавси на розлучєню, де сиділи кози. | Йому обіцяв депутат і ватаг, що цю шкоду поповнить козар, бо не пояснив на розлуче́нню, де ділися кози. |
Всу тоту худобу, шо йшла на літуванє в полонину, то Єлена з невістков обвернула на загороді в один ботей. | Усю худобу, що йшла на літування в полонину, Єлена з невісткою зігнали в загороді в один ботей. |
Сік ним довстріту ув очі градовому цареви та йиго ничістій силі: «Гов тобі! Тпрррр тобі, ничіста сило!. | Сік ним довстріту в очі градовому цареві та його нечистій силі: Гов тобі! Тпр-р-р-р тобі, нечиста сило!. |
— «Навіть и на годинку у гості ни прийдет». | — Навіть на годинку в гості не прийде». |
А уночі, то таки я гиб иззострахє, так си дуже прикро боєв, аби вна й мене ни окаснуласи. | А уночі я аж тремтів зо страху — так прикро боявся, щоб вона не зачепила мене. |
З Хрестової твари вдарила на него така єсна й тепла мовня, єкби само сонечко просто лиш на него самого загріло. | З Христового обличчя полинула на нього така ясна й тепла хвиля, немов саме сонечко лише на нього самого загріло. |
Цвив тотусий пропій у красних дорогих убирях на білим снігу у мовни сонця, екби чічі в травах оперед Иваном Купалом, та червонівси, ек у літі мак у городі, коли цвите. | Цвів той увесь пропій у красних дорогих одежах на білим снігу в промінні сонця, немов квіти в травах перед Іваном Купалом, та червонівся, як улітку мак у городі, коли цвіте. |
Казав: «Свєтий вечєр, хльо’, аби си таки свєтив, бо моя дитина на Свєтий вечір богато їла тай си ни розсіла. | Казав: «Святий вечер, хльо’, святився би, бо моя дитина на Святий вечір багато їла та й ся не розсіла. |
У Рус Молдовици шороку на Илія бував великий храм. | У Рус-Молдовиці щороку на Іллі бував великий храм. |
«Єк так ти змогаєш, то з тобов шкода шо більше балакати. | «Якщо ти такий упертий, то з тобою шкода й балакати. |
Корнєв тот голос тримбіти полонини з мертвого сну. | Голос трембіти пробуджував полонини з мертвого сну. |
Нимало я си натерпів пусто дурно вид вас обох, ни в одним ділі. | Добряче я натерпівся пусто-дурно від вас обох, не в однім ділі. |
Дідо казав, шо тогди є добра й погідна осінь, єк зачінаєтси давати сіна маржині лиш тижнем до Дмитрія. | Дідо казав, що доброю і погідною є та осінь, коли давати сіна маржині починають лиш тижнем до Дмитра. |
Тот, шо до него ця співанка в данци липла, ґречно видклонювавси, приспівуючі: «Ой ти мині заспівав, я ти видспіваю, Єк ни сегодне, то завтра, коли нагадаю». | Той, що до нього ця співанка в танці липла, ґречно відкланювався, приспівуючи: Ой ти мені заспівав, я тя відспіваю, Як не сьогодні, то завтра, коли нагадаю. |
Изв’єзану її озму оперед попа, тай мусит їх звінчєти. | Зв’язану її поставлю перед попом, та й мусить їх звінчати. |
Иванчік весело засмієвси: «Єк я вижу, то ти чудо, а ни жінка. | Иванчік весело засміявся: «Як я виджу, то ти чудо, а не жінка. |
Голос — то голос самого бога Сонця, вседержителя світла. | То голос самого бога Сонця, вседержителя світла. |
«Но-о-о, видиш! А правда, шо так? — задоволено фаливси Джюнда. | «Но-о-о, видиш! А правда, що так? — задоволено хвалився Джюнда. |
Баба, нарешті, лиш перехрестиласи вид діда, тай мовчьки задівиласи на полиці. | Баба нарешті перехрестилася від діда та й мовчки задивилася на полиці. |
Ніколи в світі ни їв би, бо єк би попоїв хліба тай відтак обікрав того ґазду, то та злодійшєна мусіла би си визнати, бо хліб би побив». | Ніколи у світі не їв би, бо якби попоїв хліба та й відтак обікрав того ґазду, то та крадіжка мусила би визнатися, бо хліб би побив». |
Одни одних мало шо у воду ни тручєли. | Одні одних мало у воду не штовхали. |
«Вчула», — говорила весело дівчєна, — «бо єк мині перше шош стрілило так дуже у вухах, шо я аж пидскочіла зострахє, то вид того чєсу я цілком протухла». | «Почула, — говорила весело дівчина, — бо коли мені щось так стрілило у вухах, що я аж підскочила зо страху, то відтоді я все чую». |
З цего слабого пороженого Дмитра, в голов застріленого, Усі стріли, корчі, Болі, гістці! Убрід! Наслане! Усі болости буду з него виберати, У плияве море на дно пускати! На дні плиявого моря забивати, Затоп’єти, заклинати На віки віков. | З цього слабого пороженого Дмитра, в голову застріленого, Усі стріли, корчі, Болі, гістці! Убрід! Наслане! Усі болості буду з нього вибирати, У плияве море на дно пускати! На дні плиявого моря забивати, Затопляти, заклинати Навіки-віків. |
А вся молодчя верства, так єк би її онучов замів зооперед Сухонького скрипки, пишла данцувати перед Ґавицюковов скрипков, шо грав новомодних бистрих, єк гірскі потоки на ній, їм игрий до буйних данців та куражистих співанок. | А вся молодша верства, так немов її онучею замів з-перед скрипки Сухонького, пішла танцювати перед Ґавицюковою скрипкою, що вигравала новомодних бистрих, як гірські потоки, мелодій до буйних танців і дражливих співанок. |
«А шо то будет», — шибнула йиму болюча гадка в голов, — «єк уна полюбит Иванчіка ліпше вид мене, тай подаст йиму ни лиш свій розум, але й серце?». | «А що буде, — шибнула йому болюча гадка в голову, — якщо вона полюбить Иванчіка дужче від мене та й віддасть йому не лиш свій розум, а й серце?». |
«Ой так, Процьку, ти це правду кажеш, діждав бес шє й нарік цеї днини, бо єк би ти ни був головним примівником, то ретенно, шо ни йшло би уводно до тебе тілько людий примов’єти», — говорили так майже всі люде в хаті, бо кождий хотів си підхлібити Дарадуді тай припасти йиму до дєки. | «Ой так, Процьку, ти це правду кажеш, діждав би ще й на́рік цієї днини, бо якби ти не був головним примівником, то певно, що не йшло би завжди до тебе стільки людей примовляти», — говорили так майже всі люди в хаті, бо кожен хотів підластитися до Дарадуди та й припасти йому до дяки. |
Мижи ними майже ніколи ни було доброго слова, любої розмови. | Між ними майже ніколи не було доброго слова, любої розмови. |
Тай готові до стріління, наклав у телєчєй бордюг, аби лиш їх рано взєти на коня разом з пасков до церкви. | Та й, готові до стрільби, склав у телячий бордюг, аби лиш їх рано взяти на коня разом із паскою до церкви. |
Золила йиго словом, єк зола сорочьку. | Золила, як зола сорочку. |
В нім закєпіла така погана заздрість за Марічку, шо видколи він си з нев зійшов докупи, то ні за одного мушшінина її так пудно ни поревнував, єк за Иванчіка. | У нім закипіла така погана заздрість за Марічку, що відколи він із нею зійшовся, то до жодного чоловіка так страшно не поревнував її, як до Иванчіка. |
Дідо розломив тот книш, нагодував ним баранів й усі вівці, а витак нагудував їх сільов из бобовов муков й випустив з кошєри на пашу. | Дідо розломив той книш, нагодував ним баранів і всіх овець, а відтак нагодував їх сіллю з бобовим борошном і випустив із кошари на пашу. |
Я бірше сидів під халашем, єк возивси лісами. | Я більше сидів під дахом, як ходив лісами. |
уже гезде…» — тай пручєючіси, то дико смієвси, то пудно похмурєвси, та, стискаючі кулаки, сік ними ничістий силі, злим духам та всім чьортам в очі, так сварєчіси з ними, шо аж хрип: «Га-га-га-а-а-а», — смієвси дико, — «тепер вже летіт, хоть си й розсєдьте, то хрестик ни вирвете з моїх рук, бо я го передав у такі самі р... | Уже близько… — та й, пручаючись, то дико сміявся, то страшно похмурнів та, стискаючи кулаки, сік ними нечистій силі, злим духам і всім чортам в очі, так сварячись із ними, що аж хрип: — Га-га-га-а-а-а, — сміявся дико, — тепер уже летіть, та хрестик не вирвете з моїх рук, бо я його передав у такі самі руки, як мої були,... |
Пудно в подах шош лускало, трішшєло та свистало. | Страшенно там щось лускало, тріщало й свистало. |
Тай був він тим сном дуже вмучіний. | Та й був він тим сном дуже вимучений. |
Обварила довгу, учетверо забгану ковбасу, на паску, тай зварила буженицу. | Обварила довгу вчетверо зібгану ковбасу на паску та й зварила буженицю. |
А ми си оба видразу добре пизнали, бо вже нираз смих си потрошки зострічєли. | А ми обидва відразу добре пізналися, бо вже не раз потрошки зустрічались. |
Єк узнав Иванчік, шо тот дідок, то є тот сам страшний мальфар Олексій з Плоскої, то сів так тихонько по конец жидівского стола, шо мало шо й дихав, дививси лиш готовому, шо тот головний мальфар видієт з тим головним градівником?. | Коли дізнався Иванчік, що той дідок і є страшний мольфар Олексій із Плоскої, то сів так тихенько кінець єврейського стола, що майже не дихав, дивився лиш, що головний мольфар удіє з головним градівником. |
«Шкода, шо лиш си фалиш пусто, Обарінчуку, бо так си ни станет, єк ти хоч», — остро сказав Иванчік, тай побіг вдолину пониж косарів, на Обарінчукову ручку. | «Шкода, що лиш хвалишся пусто, Обарінчуку, бо не так станеться, як ти хочеш, — люто сказав Иванчік та й побіг на Обарінчукову ручку. |
Ой ні. | Ой ні. |
А тоти колєди, шо ми їх колєдуємо, старовіцкі, то він сказав, шо їх вже ни можна бірше колєдувати, бо то поганскі колєди. | А ті коляди, що ми їх колядуємо, старовіцькі, то він сказав, що їх уже не можна більше колядувати, бо то поганські коляди. |
«Та шо би!» — люто крикнув Иванчік. | «Та що би! — люто крикнув Иванчік. |
Тот ватерник чімос нидобрим шпигав Иванчіка в серце. | Той ватерник чимось недобрим шпигав Иванчіка в серце. |
Війтови вже й зуритилоси пити з Джюндов тілько горівки, але ни міг йиго перепити. | Війтові вже й надокучило пити з Джюндою стільки горілки, але не міг його перепити. |
Совма си на него висадила: «Ті, стари бидляку, цо с удєлал?. | Кричала на нього: «Ті, стари бидляку, цо с удєлал?. |
Уводно до мнє переказуєт, єк то кажут, сороками, воронами, шо вже прийдет, тай ни приходит». | Завжди до мене переказує, як то кажуть, сороками, воронами, що вже прийде, та й не приходить. |
Радувавси, шо вна си вже раз добре на него насердит тай зчєзнет вид него навіки. | Тішився, що вона вже аж цього разу добряче на нього розсердиться й щезне від нього навіки. |
Нараз котик три рази вавкнув, а Иванчік того спудивси тай потихонько вернувси в хату, аби Малиш ни потємив, шо він йиго підзерав. | Нараз котик тричі нявкнув, Иванчік злякався й тихенько вернувся в хату, аби Малиш не здогадався, що він підглядав. |
А я рад би йиго шє хоть раз на своїм життю видіти тай шош ни одно важне поговорити, бо ні з ким другим ни маю такої безпеки шош важне поговорити, єк з ним». | А я рад би його ще хоч раз на своїм життю видіти та й про дещо важливе поговорити, бо ні з ким іншим не маю такої безпеки щось важливе поговорити, як із ним». |
Керекорив, єк колокіль колоколив. | Дзеленчав, як дзвіночок. |
Ой на ніжку налегает, топирцем си пидпераєт. | Ой на ніжку налєгає, топірцем ся підперає. |
Він си засмієв. | Він засміявся. |
Ой ні! Бо поків я жию, то ніхто ни смієт мнє перестаршувати! Тай до сегодне шє мнє ніхто таки ні в чім ни перевершив, бо дотепер тут я був пан, тай шє гадаю й далі ним бути, тай мати таку саму владу тай путерю над ничістов силов, єк смих мав її досив, бо на цім світі, то я бірший пан вид вас, усіх злих духів. | Ой ні! Бо поки я живу, то ніхто не сміє мене перестаршувати! Та й донині ще мене ніхто таки ні в чому не перевершив, бо дотепер тут я був пан та й ще гадаю далі ним бути та й мати таку саму владу й силу над нечистою силою, яку мав досі, бо на цім світі — то я більший пан від вас, усіх злих духів. |
Але й у данци він про них подумав: «Хто знаєт, хто кого передужієт тай єк то будет?. | Але й у танці він про них подумав: «Хтозна, хто кого пересилить та й як то буде?. |
Ни розумів смих, ци він був добрий, ци сердитий. | Не розумів я, чи він був добрий, чи сердитий. |
Ближиласи й опівничь, а я ни міг заснути. | Уже близько опівночі, а я не міг заснути. |
Де вічьна пітьма, єк у жидівскім небі. | Де вічна пітьма, як у єврейськім небі. |
Небо молодилоси рєбинами молодо, єк піна на молоці, білєвими хмарками, розп’єлюваними по небі на всі боки, єк баранічя шкіра на п’єлинах. | Небо молодилося, біляві хмарки збиралися на ньому, як піна на молоці; відтак розп’ялювалися по небу на всі боки, як бараняча шкіра на розтяжках. |
Фалив Педлешка, шо він добрий сторож ґаздівского дому. | Хвалив Педлешка, що він добрий сторож ґаздівського дому. |
Тємив лиш тот страшний регіт з поду, у тот раз єк падав на земню, бо то був такий пудний регіт, єкби стадо коний на полонині рзало. | Пригадував лише страшний регіт із горища в той момент, коли падав на землю, бо то був такий моторошний регіт, немовби стадо коней на полонині іржало. |
«Даруй, Господи». | «Даруй, Господи». |
А Иванчік на даху пасіки далі говкав та тпрррукав на ничісту силу, спераючі її та заклинаючі: «Я тебе спераю! Гов! Тпррр, стій! Заклинаю: На місци там каменій! Єк ни маєш моци й путері На мосєндзовий локоть долітати До Божего Трону Сонця Досєгати, Так ни маєш моци й путері До мене приступати. | А Иванчік на даху пасіки далі говкав і тпр-р-рукав на нечисту силу, спиняючи її та заклинаючи: Я тебе спираю! Гов! Тпр-р-р, стій! Заклинаю: На місці там каменій! Як не маєш моці й путері На мосянжовий лікоть долітати, До Божого Трону Сонця Досягати, Так не маєш моці й путері До мене приступати. |
Аж ни розумію, єк їм может Бог терпіти, тай єк может свєта земня таких блудців на собі держєти?. | Аж не розумію, як їм може Бог терпіти та й як може свята земля таких блудців на собі тримати?. |
«Бо таки ні, тай уже», — уперто твердив Довгий. | «Бо таки ні, та й уже», — уперто твердив Довгий. |
Зметали колєдники свої шєпки й бартки на стропу у ногах дідови й бабі, шо стоєли у пасіці серед колеса мижи колєдниками з горівков у беривці. | Скидали колядники свої шапки й бартки на купу в ногах дідові й бабі, що стояли в пасіці серед кола між колядниками з горілкою в берівці. |
Вни рвалиси в селі з присилу тай втікали за худобов в полонини, бо лиш так, велику силу потєгу до себе мают полонини. | Вони рвалися в селі з прив’язі й утікали за худобою, бо велику силу потягу до себе мають полонини. |
Хоть єк того вечєра в Шкинді допізна си кутали кухарки, то він їх усіх пересидів, бо найпосліднійший ліг спати, але ни міг уснути, бо вічно думав про Довгого. | Хоч як того вечора в Шкинді допізна поралися кухарки, та він їх усіх пересидів, бо найостаннішим ліг спати, але не міг заснути — все думав про Довгого. |
«Но, а ватаг шо?». | «Но, а ватаг що?». |
Оба ґруні, Костівский тай Середний, вид самої Чорної Річки здолин аж на саму Скупову зверхє колис належєли до їх предіда Костя. | Обидва ґруні, Костівський і Середній, від самої Чорної Річки з долин і аж на саму Скупову вгорі колись належали їхньому прадіду Костеві. |
Єк лиш старі из хати, так Иванчік видразу узєвси до ґовдованя. | Щойно старі з хати, як Иванчік відразу взявся до чарування. |
Єк Иванчік до трох раз хукнув тай три рази плюнув на відлю, то видразу почув, шо йиму трошки полегчєло, тай подєкував Джюнді, шо по розумови спалив йиму ружу. | Иванчік тричі хукнув, тричі плюнув навідліг і відразу відчув, що йому трошки полегшало, та й подякував Джюнді, що добре спалив йому ружу. |
Тота днина показувала йиму погоду на цілий рік. | Та днина показувала йому погоду на цілий рік. |
Земня — то донька Сонця. | Земля — то донька Сонця. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.