target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
«Не, абесте ни стрілили», — запоперечів пропійцем словом Довгий, так голосно зареготівси коло ватерника, шо аж си туда ціле майже Костюково весілє обиздріло, єка то біда там си реготит.
«Ні, не стріляйте», — заперечив пропійцям Довгий і так голосно зареготав коло ватерника, що аж майже все Костюкове весілля озирнулося, яка то біда там регоче.
Уна мусіла си годити, шо він таки чьоловік, а ни уна, тай шо у него, а ни у неї, крисаня на голові.
Вона мусила погодитися, що він таки чоловік, а не вона, та й у нього, а не в неї крисаня на голові.
Закінники, цулуючі йиго, подавали з рук до рук одни одним.
Причащальники, цілуючи його, подавали з рук до рук одні одним.
А Зелених свєт, в неділю, понедівнок тай у вівторок, то так само нічо ни можна робити, бо тих всіх трох днів земня горит, то єк би шош на ній робив, то могла би згоріти.
А на Зелені свята, у неділю, понеділок і вівторок, так само нічого не можна робити, бо всі три дні земля горить, і якби щось на ній робив, то могла би згоріти.
Липли жінки д’вінчєним чоловікам, а чоловіки д’вінчєним жінкам так, єкби одни одних ніколи ни зражували тай з другими у воросі поза вуглами мід-горівку ни пили.
Липли жінки до вінчаних чоловіків, а чоловіки до вінчаних жінок так, немов одні одних ніколи не зраджували та й з іншими в пустощах поза кутами мед-горілку не пили.
Казав дідо, шо вид Головосік добре є рубати дерево на будинки, огорожу й дрива хоть котрої днини до оповня кождого місєця, бо уно є жовте, легке й тривучє.
Казав дідо, що від Головосіків добре рубати дерево на будинки, огорожу й на дрова якої завгодно днини до повні кожного місяця, бо воно тоді жовте, легке й тривуче.
Дивиласи крадьми попід чільце на головску й річкову чєлідь, угадуючі, шо вни про ню гадают тай шо їй важєт.
Дивилася крадьки попід чільце на головських і річківських жінок, угадуючи, що вони про неї гадають та й чого їй бажають.
Чьоловік ґаруєт на світі ціле житє, єк вів у єрмі.
Людина ґарує на світі ціле життя, як віл у ярмі.
А рогів до пороху, то мав без рахунку.
А рогів до пороху мав без ліку.
Мене у діда мали у завелиці, бо в них ни було дітий.
Мене в діда дуже шанували, бо в них не було дітей.
Тота мара, з кута, знимиділа ми з перед ичь.
Ота мара з кута здиміла мені з-перед очей.
Усіх їх вогнєними иглами забодую: У зуби, у жєльця, у хавки, у вочі, Аби ни мали моци й путері свій злок, Ід у людий и худібку запустити Так, єк ни мают моци й путері На мори гніздо зробити, А на небі йиго зводити, Так аби ни мали моци й путері Їдь до серця упустити Ні звірині, ні мині!» У пасіці залагодив бджьоли вид ...
Усіх їх вогняними голками задзьобую: У зуби, у жальця, у хавки, ув очі, Аби не мали моці й путері свій злок, Їдь у людей і худібку запустити Так, як не мають моці й путері На морі гніздо зробити, А на небі його зводити, Так, аби не мали моці й путері Їдь до серця упустити Ні звірині, ні мені!» У пасіці примовляв бджола...
А Копил шош подумав тай півголосом розказував: «То коротке знанє… Олексій шош ни поуважив на Дарадуду, зачепив йиго.
А Копил щось подумав та й півголосом розказував: «То коротке знання… Олексій якось не зважив на Дарадуду, зачепив його.
Ишє гірше помагнєтивси.
Він хіба ще дужче супився.
Сеймували мижи собов, ци гей дуже будет бідними конєрувати на роботі.
Обговорювали між собою, чи дуже буде бідних ганяти на роботі.
Але то ни о підкову йиму йшло, а о волоку, аби її перевити на видлю взістріть сонця на лівій нозі, кладучі обертин вид себе протів Иванчікового насланя.
Але то не про підкову йому йшлося, а про волоку, аби її перевити навідліг до сонця на лівій нозі, кладучи обертин від себе проти Иванчікового наслання.
Вуйна при тих словах перехрестиласи.
Вуйна при тих словах перехрестилася.
Шкиндев из злости аж зтелепало, бо ни надієвси такої видповіди.
Шкиндею зо злості аж струсило, бо не надіявся такої відповіді.
Йиго за босі ноги шшіпала роса студіньов, бо тот заранок, то був такий холодний, шо брав си аж отєк трошки приморозковатий.
За босі ноги щипала його роса студінню, бо той ранок був такий холодний, що аж, здавалося, з приморозком.
Навіть з волами та єлівками, то ходили на єрмарки аж до Тєчєва.
Навіть із волами та ялівками ходили на ярмарки аж до Тячева.
Аби ґоґа ни мала моци й путері на йиго ґаздівстві поганити людий и маржинку, то він увечєр перед Благовішшінєм, бодаючі иглов головку чєснику раз коло разу, за кождим разом закликав гадю: «Виліз лой ци лоїшка?.
Аби гадюка не мала сили й спромоги на його ґаздівстві поганити людей і маржинку, він увечері перед Благовіщенням, тицяючи голкою головку часнику раз коло разу, за кожним разом закликав гаддя: «Виліз лой чи лоїшка?.
Замість паном бути, він волів бути ґаздов.
Замість паном бути, він волів бути ґаздою.
Але він змовчєв, трошки заждав, аби си Обарінчук вид него відкосив май наперед, тай став тогди на свою ручку, за Обарінчуком, косити.
Але він змовчав, трошки зачекав, аби Обарінчук від нього відкосився, та й став тоді на свою ручку, за Обарінчуком, косити.
Я ни сижу на твоїй кулеши, але на своїй.
Я не сиджу на твоїй кулеші, але на своїй.
Вни си лиш привитали, а своїми ботиями то си ни мишєли — йшли окроме.
Вони привіталися, а ботеї не змішували — йшли окремо.
Кріз отворені двері глипнув у хороми, але нічо ни було ні чути, ні видко, лиш чорна ніч з хорім пудно глипнула потемком на него, так, шо ним аж сійнуло, але удавав, шо си ни верг тай нічо си ни боїт.
Крізь відчинені двері визирнув у хороми, але нічого не було ні чути, ні видко, лиш чорна ніч із хором страшно глипнула потемком на нього так, що ним аж сяйнуло, але він удавав, що нічого не боїться.
Ой поклонишси зараз, хоть бес и ни рад, бо я на то суда післаний, аби тебе примусити», — тай знов загриміло, залускотіло та засвистало так пудно на поду, шо здавалоси, шо там си сто пар чортів нараз женит.
Ой, поклонишся зараз, хоч би й не рад, бо мене для того сюди послали, щоб тебе примусити», — та й знов загриміло, залускотіло та засвистало так страшно на горищі, що здавалося, ніби там сто пар чортів нараз женяться.
Позамикав за собов ґражди, та єк сів поверх бисах з пасков на коня та кєнув йиго арапником, то кінь пид пасков бурев полетів до церкви.
Позамикав за собою ґражду, сів поверх бесаг із паскою на коня й торкнув його арапником, і кінь бурею полетів до церкви.
Казав він, шо досвіта на Благовішшінє вилізаєт уся ґала из земні наверх, шо там сиділа запрєтана цілу зиму вид Здвижіня до Благовішшіня.
Казав він, що вдосвіта на Благовіщення вилізає все гаддя із землі, яке провело там цілу зиму від Здвиження до Благовіщення.
Я хочю сам си додержувати, доків буду годен си сам убувати.
Я хочу сам дотримувати себе, доки буду годен.
У тот раз йиму полекшєло в голові.
І йому полегшало в голові.
Корови, румиґаючі, постогнували.
Корови, ремиґаючи, постогнували.
Ключики бери, скрині розмикай, Скрині розмикай, нам гроші давай».
Ключики бери, скрині розмикай, Скрині розмикай, нам гроші давай.
Юрішка убити було вара, бо він був уводно на осторозі.
Юришка убити було годі, бо він був завжди насторожі.
Ойга.
Ойга.
Кажу тобі виразно, шо я ни твій, а Шкиндин тай Довгого примівник, тай тимунь на їх пришню я тебе сказив».
Кажу тобі виразно, що я не твій, а Шкиндин та й Довгого примівник, і на їхнє прохання я тебе сказив».
«Джюндо-о-о, мо-о-о! Оце ти, бігме, вірну правду заспівав», — єк би ворони репали, кричєли п’єні за столом, сміючіси з п’єнішшего від себе війта: «Ади, єк пишно у дві дорозі идет війт від горівки».
«Джюндо-о-о, мо-о-о! Оце ти, бігме, вірну правду заспівав, — немов ворони, кричали п’яні за столом, сміючись із п’янішого від себе війта: — Ади, як пишно у дві дорозі йде війт від горілки.
Бо вірила, шо йиго душа ни даласи ймити ничістий силі в руки, тай через то пекуни тої ночі, то так си розсідали та збиткували над світом.
Бо вірила, що його душа не далася нечистій силі в руки, та й через те пекуни тої ночі так шаліли й збиткувалися над світом.
Вірив, шо хто дістанет ситу, повну й розвиту бечку, тому шєсливо будет ити цілий рік.
Вірив, що хто дістане ситу, повну й розвиту бечку, тому щасливо буде йти цілий рік.
А з цим нипорадна година.
А з цим непорадна година.
А єк вже скрізь потухли по горах вогники вночі, то тогди ни лише дітва, але й дорослі леґіні та дівки збералиси у табори тай ходили таборами цілу ніч, аж дов живну середу рано, хата вид хати «гріти діда».
А коли вже скрізь позгасали в горах вогники вночі, тоді не лише дітва, але й дорослі леґені та дівки збиралися в гурти й ходили цілу ніч, аж до Живної середи рано, хата від хати «гріти діда».
То мій хлопчішє це з макогоном зробив, шо він сам прикотивси д’моїм ногам.
То мій хлопчище це з макогоном зробив, що він сам прикотився до моїх ніг.
Подихував полегоньки теплий вітрик.
Подихував легенький теплий вітерець.
Всі пропійце, буйна мушшіннота, єкби вибраковані, хлоп у хлопа, укрили Костюкову царинку на конех, єк трошшя.
Усі пропійці, буйне чоловіцтво, немов вибрані, хлоп до хлопа, укрили Костюкову царинку на конях, як троща.
«Видиш!» — засмієвси загадочно Малиш.
«Видиш!» — загадково засміявся Малиш.
Примов’єют у примівника на нім й висипают в суботу у вечєр пид неділю пид порогом церковної брами людем пид ноги, аби були такі голосні, єк церквоні дзвони.
Примовляють у примівника на ній і виливають у суботу ввечері під порогом церковної брами людям під ноги, аби були такі голосні, як церковні дзвони.
Боліли йиго груди, тай кашель остатний уводно прутив, бо був спороватий.
Боліло його в грудях, та й кашель тяжкий завжди хапав, бо був дихавичний.
Вни йшли в поровень, єк воли в єрмі.
Вони йшли поруч, як воли в ярмі.
— Бо по розлучєню, йик пишла вже худоба тай люде, то я гола си лишила.
— Бо по розлуче́нню, як пішла вже худоба та й люди, я гола лишилася.
Вінчюємо шєстєм, здоров’єм, Шєстєм, здоров’єм, многа літами.
Віншуємо щастям, здоров’ям, Щастям, здоров’ям, многа літами.
Тай шо з того! Біда бідов була, бо вна була в любі велика занора.
Та й що з того! Біда бідою, бо вона була в любові дуже справна.
Марш ти-и-и!» — крикнула нисамовитим голосом тай черкнула обіруч Джунду коло вух за паворєта.
Марш ти-и-и!» — крикнула несамовитим голосом та й черкнула обіруч Джюнду коло вух за паворєта.
Але й він ни дурень був, прилетів навздогін за нев тай запоперечів їй дорогу до Дарадуди.
Але й він не дурень був, прилетів навздогін за нею та й закрив їй дорогу до Дарадуди.
Ой озмет, бо инде нима ти дороги, лиш у ніверть та у пресподне», — аж плакала баба.
Ой, візьме, бо нема для тебе іншої дороги, лиш у безодню та в пекло», — аж плакала баба.
А витак нараз остро запитавси: «Шо ти за оден?».
А відтак нараз гостро запитав: «Що ти за один?».
Золила йиго словами, єк єсеновов золов, а кажут, шо хрестєнина гірше уб’єш словом, єк буком.
Золила його словами, як ясеновою золою, а кажуть, що християнина гірше уб’єш словом, як буком.
Тай закладали мішєники окромішні царки на свої ботеї овец, бо мішєти вивці докупи мож аж другий день по мірі.
Та й закладали господарі худоби окремі загорожі на свої ботеї овець, бо мішати їх докупи можна аж наступного дня після міри.
Пропадет вид тє раз назавжде».
Пропаде від тебе раз і назавжди».
А вни два виривали собі тот бук из рук, тєгаючі поземни — то «бог» «чьортом», то «чьорт» «богом».
А вони два виривали собі той бук із рук, тягаючи по землі то «бог» «чортом», то «чорт» «богом».
Пишов він у високі полонини: загороди загородив, брами зробив.
Пішов він у високі полонини: загороди загородив, брами зробив.
На це дідо дуже охаблено сквацивси, так єк би укусив падурицу з квасної єблинки.
На це дідо дуже сердито скривився, немов надкусив падалицю з квасної яблінки.
Само заходит за Чьорногори, високі гори, за делекі моря й сідаєт на свій Божий трон у дияментових дворах.
Саме заходить за Чорногори, високі гори, за далекі моря й сідає на свій Божий трон у діамантових дворах.
— Показав на головку хрестика, де слідно було забитий чопок.
— Показав на головку хрестика, де видно було забитий чопок.
«А я їй на то, ніби сердито, лиш відворкну: «Иди, та слухай шо, бо ти лиш у хаті вічно вониш, а ни чуєш, єке на мнє війт галасуєт, абих уні голов борше до него біг».
А я їй на те, ніби сердито, лиш відворкну: “Йди та слухай що, бо ти лиш у хаті вічно смердиш, а не чуєш, як на мене війт галасує, аби стрімголов до нього біг”.
Ударили богачєви подуші в два дзвони, Ой йикий ж то богач грішний, най Господь боронит.
Ударили багачеві подуші в два дзвони, Ой який ж то багач грішний, най Господь боронить.
Ци держєт гуцули свою старовіцку віру?.
Чи дотримуються гуцули своєї старовіцької віри?.
То залежєло вид токми, зробленої оперед міров з депутатом навесні.
Це залежало від домовленості, зробленої перед мірою з депутатом навесні.
У скрипку играв Контраш, дідив побратим.
У скрипку грав Контраш, дідів побратим.
Баба за хатов на старим бухнишю обзерала капусту на пидметі та казала мині, шо капусту будет чєс рубати аж опередь Покрів, бо вид Головосік уна саме лишень зачінаєтси добре звивати у головки.
Баба за хатою на старому бухнищі обзирала капусту на грядці й казала мені, що капусту буде час рубати аж перед Покровою, бо від Головосік вона лише починає добре звиватися в головки.
Тиждень тому єк ліг у постіль, з єкої вже відий ніколи ни встанет.
Тиждень тому ліг у постіль, із якої вже, певно, ніколи не встане.
Гет загубила жєло так, шо лиш єла микати тай мнєти траву, а ни гладко її утинати.
Геть утратила жало, лиш смикала і м’яла траву, а не гладко її утинала.
Тож файно тє прошу, поможи ми злічітиси, Процьку, вид стріли, то поків жити буду, то я тобі це ни забуду».
Тож файно тебе прошу: допоможи мені вилікуватися, Процьку, від стріли, то поки жити буду, я тобі цього не забуду».
Орев у повітру остро скрутив.
Орел у повітрі різко розвернувся.
Тай борєтси вни за добро й шєстє всіх людий на світі, аби ни було ні богачів, ні бідних.
Та й борються вони за добро й щастя всіх людей на світі, аби не було ні багачів, ні бідних.
Обернув крадьми під сорочков з плеч на груди осинове дерево, шо дав йиму Олексій.
Обернув крадьки під сорочкою з плечей на груди осинове дерево, яке дав йому Олексій.
Видгашенов ватров мив креси, пістолета, сітки та роги вид пороху, обкурюючі їх иванским зілєм.
Відгашеною ватрою мив кріси, пістолі, сітки та роги від пороху, обкурюючи їх іванським зіллям.
Ни почєпав гуцулів, тай навіть изразу, то йшов їм пидладь.
Не чіпав гуцулів, та й навіть спершу піддавався їм.
Майже з слизами в очєх зачєв благати дідика: «Клоню ти си єкнайнишше тай вид шірого серця прошу: отвори ми дорогу.
Майже зі сльозами в очах почав благати дідика: «Клонюся тобі якнайнижче та й від щирого серця прошу: отвори мені дорогу.
«Ага-а-а, то ти тимунь ни йдеш до Шкинді, шо то він мій брат, тай тимунь ти йиго нинавидиш почерез мене», — сердито пулькаючі на Иванчіка очіма, зачєла вна, єк потак, торкотіти, — «бигме шо це так, а ни инак є.
«Ага-а-а, то ти тому не йдеш до Шкинді, що він мій брат, та й тому ти його ненавидиш через мене, — сердито пулькаючи на Иванчіка очима, почала вона, як птах, торкотіти, — бігме, що це так, а не інак.
На Головосіка рано, єк прошумаласи Иванчікова жінка Єлена, то ни знала, куда Иванчік з хати дівси.
На Головосіки рано прокинулася Иванчікова жінка Єлена й не знала, де Иванчік із хати дівся.
То лиш оден Пекун їх знаєт, бо вни лиш йиму служєт тай молєтси, а ни Богу.
То лиш один Пекун їх знає, бо вони лиш йому служать та й моляться, а не Богу.
«Рогова, дєкувати Богу, миром!».
«Рогата, дякувати Богу, миром!».
Але на него дуже тєжко набристи, бо Пекунові слуги прикривают йиго перед людским оком.
Але на нього дуже тяжко набрести, бо Пекунові слуги прикривають його перед людським оком.
— У Семнєнівскій буковині стрілило, а з Шкиндівскої буковини хтос гійкнув.
— Ото має щастя! Тфі, — у Семнєнівській буковині стрельнуло, а зі Шкиндівської буковини хтось гейкнув.
«Ця сама», — трошки онимаючіси, видповів книзь, тай став побіч неї протів стола так, шо єкраз из лоєних свічок на столу падало світло просто на її білєву, нивеличку, пишну тварцу.
«Це вона», — трохи соромлячись, відповів князь та й став обіч неї навпроти стола так, що якраз із лойових свічок на столі падало світло просто на її біляве невеличке пишне личко.
Тай вни данцували по-старовіцки, помаленьки покивуючіси в данцях так, шо на них би були ни змокріли сорочки на плечох, хоть би були й цілий тиждень данцували.
Та й вони танцювали по-старовіцьки, помаленьку покивуючись у танцях так, що на них би були не змокріли сорочки на плечах, хоч би й цілий тиждень танцювали.
Почєсови уни так хропли, єк нидорізані барани.
Вони так хропли, як недорізані барани.
«Але комус Бог дав шєстє, там він найшов в тий головици Довбушив скарб, — говорив Иванчік мішєникам, пючі разом з конем з корита води, — тай видтогди й ця вода трошки змлавіла».
«Але комусь Бог дав щастя, й він знайшов у тому джерелі Довбушів скарб, — говорив Иванчік іншим господарям, п’ючи разом із конем з корита води, — та й відтоді ця вода трошки змлавіла».
А тепер, єк я зав’єзую вже ціпи з тобов, то й поготів ни буду трабувати легати з нев спати.
А тепер, коли я зав’язую вже ціпи з тобою, то й поготів не лягатиму з нею спати.
Ни бійси».
Не бійся».
Бувало, єк лиш хтос шош задражнит, то Довгий біг борше до своїх знакомиц-мальфарів тай їх супутник видразу уже мав йикийс знак, шо зачепив людий, а ни дурнів.
Бувало, як лиш хтось щось задражнить, то Довгий швидко біг до своїх знайомих мольфарів, та й їхній супутник відразу мав якийсь знак, що зачепив людей, а не дурнів.
Земня знов убраласи у нову убирю шовкових трав.
Земля знов убралася в нові шати шовкових трав.
А то адиви, єк тот си ді нарозумив! Добре пишов підладь, у лици би ти був.
А бач, як він нарозумився! Добре заліз нам під шкіру, ой так.
Тєв у черлене дерево, гліг, то ни в дерево він тєв, а ничістий силі — насланю — у голов, тімнє, ув очі, у саме серце тєв.
Тяв у черлене дерево, гліг, та не в дерево він тяв, а нечистий силі — насланню — у голову, тім’я, у вічі, у саме серце тяв.
Скоро заткаєтси мороз.
Скоро стишиться мороз.
Аж таки Иванчіків брат Джюнда дав йиму своїми примівками трохє видіти світа, бо наразі, то найліпше вид него си йиму помогло.
Аж Иванчіків брат Джюнда дав йому своїми примівками трохи видіти світу, бо наразі то найліпше йому помогло.
Порубав сокиров до ковбка зґарду тай топив її на грани у печі в глиніний миссі.
Порубав сокирою до колоди зґарду та й топив її на жару в печі в глиняній мисці.
А сегодне, єк уздрів смих, шо ви оба вже гей занадто почінаєте виливати в ріці воду з берегів, то ни миг смих довше утерпіти, забороздив смих вам напоперек.
А сьогодні, побачивши, що ви обидва вже занадто починаєте виливати в ріці воду з берегів, то не міг більше утерпіти — зробив вам усупереч.
«Ану лиш ни сердьси аді, Ива’, а сідай отут коло мене, то я тобі скажу, чому.
«Ану лиш не сердься, Ива’, а сідай отут коло мене, то я тобі скажу чому.
А нараз, то наближивси д’Иванчікови, майже д’самому вухови, тай на всі боки розглипаючіси, єк би хтос хотів йиго ловити за потилицу ззаду, шепотів: «Кажут, шо то чорти берут йиго душу у безвісти тай ни можут взєти, бо душка, сарака, боронитци.
А тоді наблизився до Иванчіка, майже до самого вуха, та й, на всі боки роззираючись, немов хтось хотів його піймати за потилицю ззаду, зашепотів: — Кажуть, що то чорти беруть його душу в безвість, та й не можуть узяти, бо душка, сарака, борониться.