target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
А єк знизєлиси понад верхє низко, то з таков силов запералиси в ґруні, єкби хотіли зривнати гори з долинами.
А якщо знижувалися, то з такою силою запиралися в ґруні, немовби хотіли зрівняти гори з долинами.
Але Джюнда прото великий фіґоль.
Але Джюнда — великий фіґоль.
Дідо єк мене уздрів, то лиш жєлисливо подівивси на мене своїми добрими очіма.
Дідо як мене уздрів, то лиш жалісливо глянув своїми добрими очима.
А навіть йиго сукровишшє, то могло би вночі й кликати на нас».
А навіть його сукровище могло б уночі й кликати нас».
А хоть сердиласи, то мовчєла, уважєла почерез Федька, бо він був чємний чьоловік, уважєв її, а ни так, йик другі мушіне, шо лихо жиют з своїми жинками тай хотєт, аби лиш їм було всьо можна, а ни їх жинкам.
А хоч і сердилася, та мовчала, зважала на Федька, бо він був чемний чоловік, зважав на неї, а не так, як інші чоловіки, що кепсько живуть зі своїми жінками та й хочуть, аби лиш їм було все можна, а не їхнім жінкам.
Гм, гм.
Гм, гм.
Й по тому баба свою доньку пизнала.
І по тому баба свою доньку впізнала.
Хіба серцу жєль додамо, назад відійдемо».
Хіба серцю жаль додамо, назад відійдемо.
Але й Шкиндя з Довгим у тот чєс ни так-то дуже твердо почєпали Иванчіка.
Але й Шкиндя з Довгим у той час не дуже твердо зачіпали Иванчіка.
Зострахє я лелів, єк лист на трепеті.
Зо страху я дрижав, як лист на трепеті.
А свєтий Юрій єк розимок свої вісні брами, то вилетіла на світ, єк ластівка, єдерна весна.
А святий Юрій відчинив свої вісні брами, й вилетіла на світ, як ластівка, запальна весна.
Але Марічка ни втерпіла.
Але Марічка не втерпіла.
Ліс зашумів легоньким вітриком, змішеним из запахом живиці, а в нім, ни угаваючі майже, ковали весело зазулі та розкішно співали птахє, плетучі нові гнізда, чібірскали єдерно довстріту Иванчікови: «Весна раз у рік, раз у рік, Хто ї втрати, втрати, Банувати буде, банувати буде Кождий чьоловік, чьоловік, чьоловік».
Ліс зашумів легеньким вітерцем, змішаним із запахом живиці, а в нім, не вгаваючи майже, кували весело зозулі й розкішно співали птахи, плетучи нові гнізда, палко щебетали назустріч Иванчікові: Весна раз у рік, раз у рік, Хто її втратить, втратить, Банувати буде, банувати буде Кожний чоловік, чоловік, чоловік.
Він ни видчєкав вид Олексія в йиго слабости.
Він не відходив від хворого Олексія.
Тай маєт тот кордач велику силу в собі до пасення овец у полонинах, тимунь носєт йиго на голим тілі в полонинах ціле літо головні вівчєрі.
Та й має той кордач велику силу в собі до пасіння овець у полонинах, тому носять його на голім тілі ціле літо головні вівчарі.
Мо! Таже тобі си лишєєт на пастирів, тай на ґаздівку вид овец все ранішне й вечірішне молоко, а нам на вівці лиш идет полуднєшне молоко на бриндзу».
Мо! Таж тобі лишається на пастухів і на ґаздівку від овець усе вранішнє й вечірнє молоко, а нам лише полуднішнє на бринзу».
Уздрів нараз, шо трафив на свого, бо потрафив урвати и в него струни мимо того, шо мав він вид скрипки оборону.
Уздрів нараз, що трафив на свого, бо той зумів урвати в нього струни, незважаючи на те, що мав він від скрипки оборону.
Отворив очі.
Розплющив очі.
Аж при кінци їди горівка май трохє бірше розв’єзала йиму єзик.
Аж наприкінці горілка трохи більше розв’язала йому язик.
Він навіть у скрипку навчівси трохє йграти.
Він навіть на скрипці навчився трохи грати.
Виддував свої великі слинаві губи так, єкби си був глумив чєліди в церкві, шо аж си зажмурєла від него.
Віддував свої великі слиняві губи так, немов глумився з жінки в церкві, яка аж зажмурювалася від нього.
Він казав, шо йка за погідна є днина на Семена Стовпника, такий будет за погідний цілий рік.
Він казав, що якою погідною є днина на Семена Стовпника, таким погідним буде цілий рік.
Джюнда дотєг повницу до кінця.
Джюнда дотяг повницю до кінця.
Борзо вернувси у хату.
Швидко вернувся в хату.
Луця ці слова, то аж го гладили так, єк би хтос йиго маслом мастив, бо, аж облизуючіси, говорив: «Ой бігме, шо ни брешеш.
Луця ці слова аж мов гладили так, як би хтось його маслом мастив, бо, аж облизуючись, говорив: «Ой, бігме, що не брешеш.
Біднійший ґаздик ни смів сісти в чола стола, пид образами, аби богатший сів на йиго місце, у кінци стола, на постіль.
Бідніший ґаздик не смів сісти на чолі стола, під образами, аби багатший сів на його місце, у кінці стола, на постіль.
«Та йкої біди ти си боїш?».
«І якої біди ти боїшся?».
«Но! Най здорови будут оба», — видповіла ґречно Ботичка, тай привиталаси з ними, а вни оба привиталаси з дівчєнов.
«Но! Най здорові будуть обидва», — відповіла ґречно Ботичка та й привіталася з ними, а вони привіталися з дівчиною.
Вас Бог двох обибрав світ испасати.
Вас Бог двох обрав світ рятувати.
Дівчєна обіздріласи на піч, вздріла кота на опецку, тай сказала свому дєдеви: «Пустіт котика надвір, бо ачюй, на него мицкає Дарадуда знадвіря».
Дівчина глянула на піч, побачила кота на опецку та й сказала своєму дєдеві: «Пустіть котика надвір, бо його кличе Дарадуда».
Махнув байдужно руков, ніби нічім ни питав, тай ни встаючі з кута коло печі, узєв з полиці верх двер свою любу флоєру тай зачєв игров у ню розгонити з свого серця тусок тай розвеселювати засмучену хату.
Махнув байдужно рукою, ніби нічим не переймався, та й, не встаючи з кута коло печі, узяв із полиці над дверима свою любу флояру й почав грою розганяти зі свого серця туск та й розвеселювати засмучену хату.
Жили так, єк у тій співанці си співаєт: «Васирами, бутинами, в васирі зимую, По рокови, по півтора за любку ни чую».
Жили так, як у тій співанці співається: Васирами, бутинами, в васирі зимую, По рокові, по півтора за любку не чую.
Поучів, котрі в року свєтки треба свєткувати, аби вліті фортуна ни била городи тай ни траптувала трави.
Поучав, котрі в році свята треба святкувати, аби влітку стихія не била городи та й не винищувала трави.
«Но єк так, то я тобі за це, Грицьку, дєкую, бо я ни знав, шо то так треба робити».
«Ну, якщо так, то я тобі за це, Грицку, дякую, бо я не знав, що то так треба робити».
Тай гадаю, шо бес си ни помилила, єк бес си з Иванчіком полюбила.
Та й гадаю, що ти не помилилася б, якби полюбилася з Иванчіком.
Аж студений піт йиго збив.
Аж студений піт його збив.
Приступив карапузови ногов до земні голов, а стара ноги, й обоє молотили у подавки ризками шибеника по хорбаці так, єк на току сніп.
Притиснув малому ногою до землі голову, а стара ноги, й обоє молотили різками шибеника по хребту так, як на току сніп.
А витак, сміючіси, пошептала мині у вухо: «Нічьо ни бійси.
А відтак, сміючись, пошептала мені у вухо: «Нічого не бійся.
Хя-хя-хя-хе-е-е», — смієвси.
Хя-хя-хя-хе-е-е, — сміявся.
Навіть и коні мусіли сідати, помогати колідувати за столом.
Навіть коні мусили сідати, допомагати колядувати за столом.
«Ні, він ни був слабий.
«Ні, він не був хворий.
Усий нарід у коршмі закаменів.
Увесь нарід у корчмі закаменів.
Борзо изшшібемо йиго тоти буйні роги.
Швидко зшибемо ті його буйні роги.
У давнині, то у горах ни було такої тісноти, єк тепер.
У давнину в горах не було такої тісноти, як тепер.
Тогди причювалоси мині, шо з долин лісів, зіваючих на нас чьорнов ґаворов, легонько покєвуючі зеленковатов фойов — увікала тоненьким голосом: «У-у-уві-і-і-ві-і-і», — тота йиго лісна, шо потайки з ним любиласи вже великі роки.
Тоді причувалося мені, що з долин лісів, які витріщаються на нас чорнотою, легенько похитуючи зеленкуватою хвоєю, озивалася тоненьким голосом: «У-у-уві-і-і-ві-і-і» — та його лісна, що потайки з ним любилася вже великі роки.
А за ним ззаду ботия ишов Лесьо з тримбітов на плечьох, женучі наоперед себе писаний ботей.
А позаду йшов Лесьо з трембітою на плечах, женучи писаний ботей.
А єка в п’єтницу й суботу, то таке буде літо й осінь.
А яка в п’ятницю й суботу, то таке буде літо й осінь.
Витак видгасив ватри на видобраній воді у ґарчіку й насипав тої видгашеної ватри до того мазила.
Відтак відгасив ватри на відібраній воді в ґарчику й налив тої відгашеної ватри до того мазила.
Навчіт її, єк посміватиси з підристка.
Навчить її, як насміхатися з підлітка.
Навіть и котюги ни гавкали.
Навіть пси не гавкали.
Ні в кого її такої нима ні до чого, єк у стрільця до креса.
Ні в кого її такої нема ні до чого, як у стрільця до кріса.
Напровсєке поклав у бордюг два роги стрільного пороху, аби було чім набити пістолета, єк би си стребило.
Про всяк випадок поклав у бордюг два роги пороху, аби було чим набити пістолі в разі потреби.
А я шо знаю удієти, Дми’?.
Що я можу вдіяти, Дми’?.
Скрутив словами, бо відповів — Воїстен воскрес.
Скрутив словами, бо відповів: «Воістину воскрес.
Ану подивиси, хло, єк мнє излагодили кутскі левізоре за тото, шо я помогав ловити тітінарів тай шукав у людий конробанту.
Ану подивися, хло’, як мене побили кутські ревізори за те, що я допомагав ловити тютюнарів та й шукав у людей контрабанду.
Навіть мав осібний мішок на кремінє до креса, тай мав осібну тобівку до стрілецтва таку, шо крім него ніхто си ни смів до неї й дотєнути, тай він лиш тогди її уберав, єк йшов на стрілецтво, а бірше ніколи.
Навіть мав осібний мішок на кремені до кріса й осібну тобівку до стрілецтва таку, що, крім нього, ніхто не смів до неї й доторкнутися, і її він лиш тоді брав, як ішов на стрілецтво, а більше ніколи.
Ботик ласкаво сказав: «Проше шукати, стрільцям ни боронено, тай єк її ймете в моїм дому, то й озмете вид мене собі тоту вашу добич».
Ботик ласкаво сказав: «Прошу шукати, стрільцям не боронено, та якщо піймаєте в моїм домі, то візьмете від мене собі ту вашу здобич».
Казав, шо Теплого Олекса завжде припадаєт дванайцітого тижня вид Риздва.
Казав, що Теплого Олекси завжди припадає дванадцятого тижня від Різдва.
Тай потєг загадочно очіма на Шкиндю з Довгим коло ватерника, єк уни гордо гопали з пістолет, реготічіси з Ботика тай йиго пропою, єк коні.
Та й повів загадково очима на Шкиндю з Довгим коло ватерника, як вони гордо гупали з пістолів, регочучи з Ботика та його пропою, як коні.
Хоть бих ціле житє пропадала сама без чоловіка.
Хоч би ціле життя пропадала сама без чоловіка.
Тай ни бійси, шо си ни поможет.
І не бійся, що не поможе.
А в цілій голові, то так, єк би буря, пудно зашуміло, аж у вухах йиму задзвонило та зацвіркотіло, єк би свершки там цвіркотіли.
А в цілій голові — так, як би буря, страшно зашуміло, аж у вухах йому задзвеніло й зацвіркотіло, немов цвіркуни там завелися.
Обрахував з книзем гроші тай на всий рот голосно її викликав — кілько звержено у повницу гроший.
Порахував із князем гроші й усім оголосив, скільки складено в повницю грошей.
Став зверхє на буркници даха тай там поклав вид себе оборону та зачєв борше робити обертин, аби завернути назад туда то пудне Дарадудино насланнє, відків вно до него летіло.
Став зверху на гребені даху та й там поклав від себе оборону й почав швидше робити обертин, аби завернути те страшне Дарадудине наслання туди, звідки воно до нього летіло.
На коритах, при вході з Иванчікового ґрунту на Джундину царинку, насипав Иванчік грани з живої ватри на земню своїй худибці, шо йшла в полонину, так, би вна вся почерез тоту живу ватру переступила.
На коритах, при вході з Иванчікового ґрунту на Джюндину царинку, насипав Иванчік жару з живої ватри на землю своїй худібці, що йшла в полонину, так, аби вона вся через ту живу ватру переступила.
Навіть на Жєб’є, на Єсеново та у Єворово кликали мене березувати.
Навіть у Жаб’є, у Ясенів та в Яворів кликали мене березувати.
Розумієш?» — завзєто шворкнув попид ніс Довгому Иванчік.
Розумієш?» — завзято шворкнув попід ніс Довгому Иванчік.
З сухої короди підоймивси просто в небо сірий туман диму, розсипаючі в потемок ночі дрібні, золотом світучі вогнєні іскри.
Із сухої купи піднявся просто в небо сірий туман диму, розсипаючи в потемок ночі дрібні золоті вогняні іскри.
Кичєри, вишші одни вид других.
Кичери, одна від одної вищі.
Ти лиш на мольфах сидиш, сидів бес у нишєстю страшнім та великім», — лопотіла баба, стераючі мийков стів перед вечєрев.
Ти лиш на мальфах сидиш, абись сидів у нашестю страшнім та великім», — лопотіла баба, витираючи ганчіркою стіл перед вечерею.
Вернувси знов у хату, а витак пишов и третий раз надвір просити ничісту силу й просив її тепер, обернений лицем на схід сонця.
Вернувся знов у хату, а відтак пішов і втретє надвір просити нечисту силу й просив її тепер, обернений лицем на схід сонця.
А йиго, то лиш то, шо зносит тай иззіст, а бірше, то нічо».
А його — лише те, що зносить і з’їсть, а більше нічого».
Гов! Тпртр-р-р…» Йиго голубі, єк небо, очі нараз склом стали.
Гов! Тпр-р-р-р…» Його голубі, як небо, очі нараз склом стали.
Абес знав, шо цілий світ мет си з тебе поругати, шо ти ни міг си зважити стрілити законом, так, єк то стрілєют головні люде.
Знай, що цілий світ із тебе насміхатиметься, що ти не зміг зважитися стрілити причастям так, як стріляють головні люди.
Лиш Шкиндя з Довгим на цвинтари вид Иванчіка бокували, єк вовки вид медведя, бо вид Костюкового весіля погано вни злом регнули на него.
Лиш Шкиндя з Довгим на цвинтарі від Иванчіка бокували, як вовки від ведмедя, бо від Костюкового весілля вони затаїли злість на нього.
Так само досвіта у живний четвер головні ватаги та розумні депутати крутєт живу ватру тай сокотєт її в селі, у своїх ватерниках, аби ни загасла аж до полонинского ходу.
Так само вдосвіта в Живний четвер головні ватаги й розумні депутати крутять живу ватру та й стережуть її в селі, у своїх ватерниках, аби не загасла аж до полонинського ходу.
А хотівше, аби си йиго лісна ни ймила, то він мусит зараз на другий день, наколи лиш зачнет си йиму чєлідь снити, тот сон комус другому розказати, й то поправді.
А щоб його лісна не піймала, він мусить наступного-таки дня, щойно почне йому снитися жінка, той сон комусь розказати, і то по правді.
За икийс чєс увійшов Дарадуда в хату.
За якийсь час увійшов Дарадуда в хату.
Видко було, шо надсідно йшов, бо пудно засипси, дихав так, єк би у циганский міх дув.
Видко було, що швидко йшов, бо страшно засапався, дихав так, якби в циганський міх дув.
Йиго душу шораз то гірше обгортав йкийс тусок, але чого, то він то ни міг видгадати.
Його душу щораз гірше огортав туск, але чому, він то не міг відгадати.
Розперезав из себе на голим тілі вовнєний кордач, виплетений в живний четвер для полонини, тай почерез видгашену ватру, Божий вогонь и тот кордач пустив з кошєри на полонину в пашу перший раз по мірі мішінє овец.
Розперезав із себе на голім тілі вовняний кордач, виплетений у Живний четвер для полонини, та й почерез відгашену ватру, Божий вогонь, і той кордач пустив із кошари на полонину в пашу всіх овець уперше після міри.
Вид того чєсу Иванчік ишє си ліпше побізував до стрілецтва, тай став шє завзєтійшим стрілцем, єк був дотів.
Від того часу Иванчік ще ліпше взявся до стрілецтва та й став ще завзятішим стрільцем, як був доти.
А про Сухонького, то йиму навіть и на гадку ни падало, бо єк перейграв йиго, то гадав, шо то йкас біданка, а ни чоловік, тай тимунь навіть з ним си був й ни привитав.
А про Сухонького й гадки не мав, бо переграв його й гадав, що то якийсь бідака, а не чоловік, тому навіть із ним і не привітався.
Знав примовити вид фиси, вид кіточьки, єк умастила товаре.
Знав примовити від фиси, від кіточки, якщо вкусила худобу.
А за той чєс, шо Єлена рвала зілє, то Иванчік розплодив у ватернику житву ватру, викручєну досвіта в Живний чітверь, тай нев видгасив затри на ілий воді, видобраних з девєтьох головиц до схід сонця рано.
А за той час, що Єлена рвала зілля, то Иванчік роздмухав у ватернику живу ватру, викручену вдосвіта в Живний четвер, і нею відгасив ватри на воді, відібраній із дев’ятьох джерел до схід сонця.
«Шош нас порахувало», — жертувала Никорівска дівка, данцуючі йиму під плечем.
«Щось нас порахувало», — жартувала Никорівська дівка, танцюючи йому під плечем.
На віки віков, амінь!».
На віки віків, амінь!.
Ни вискірєлиси давно так, єк тепер си вискірєют майже з кождої закутини бурдеї, бідні халупини через то, шо нарід біднієт, тай ни стане кождого на порєдні хати — великі забудованя.
Не вишкірялися давно так, як тепер вишкіряються майже з кожної закутини бурдеї, бідні халупини, через те, що нарід бідніє, та й не стане кожного на порядні хати — великі забудови.
«Тфі», — плюнув, устидливо усміхаючіси, — «шкода лиш було мого заходу», — махнув байдужно руков тай пропихаючіси, єк бурсук, кріз джємори, гутурив шош сам из собов, єк дикий голубец у глухєх гучях, тай радуючіси красній весні-житю разом з пташками, славив велике, праведне Сонце — Бога, держителя світа.
«Тфі, — плюнув, соромливо усміхаючись, — шкода лиш було мого заходу», — махнув байдужно рукою та й, пропихаючись, як борсук, крізь хащі, бурмотів щось сам із собою, як дикий голуб у глухих заростях, радіючи красній весні-життю разом із пташками, славив велике праведне Сонце — Бога, держателя світу.
Гуцули тогди великі фунта нехрестам засахсонили.
Гуцули тоді великі багатства нехристам повіддавали.
Він мусів її випльовувати.
Він мусив її випльовувати.
Ни турав на то, шо делеко, бо вітів зносив бисагами сушеної риби.
Не зважав на те, що то далеко, бо звідти зносив бесагами сушену рибу.
Рохкали свині, верешєли кози.
Рохкали свині, верещали кози.
Молодєчком, то ни знав він нієку злагоду зробити до креса ні собі, ні другому.
Замолоду не знав він ніяку злагоду зробити до кріса ні собі, ні комусь іншому.
Таже ану ти лиш на него добре придивиси, то меш видіти сам, шо так у тє удавси, сараку, єк би ти з ока випав».
Ану, ти лиш на нього добре придивися, то сам побачиш, що так у тебе вдався, сараку, якби тобі з ока випав».
Шо ці люде їм винні?» — Говорив він то, пудно пулькаючі очіма на Шкиндю з Довгим.
Що ці люди їм винні?» — говорив він то, страшно лупаючи очима на Шкиндю з Довгим.
Він знав, шо на світі є мальфарі над мальфарами, й то такі, шо їх силу ніхто ни годен ні збагнути, ні зміркувати так, єк Божу.
Він знав, що на світі є мольфари над мольфарами, і то такі, що їхню силу ніхто не годен ні збагнути, ні зміркувати, так, як Божу.
А вид такого устиду Боже крий кождого.
А від такого устиду Боже крий кожного.
Навіть Иванчік пишов у данец з Марічьков, ни питаючі тим, шо Бог знає коли він оперед корчьмов на данци данцував.
Навіть Иванчік пішов у танець із Марічкою, незважаючи на те, що він бозна-коли перед корчмою танцював.
Цілий чєс говорила чємно з дідом про всєкі ґаздівскі справи.
Увесь час говорила чемно з дідом про всякі ґаздівські справи.