Datasets:
hutsul
/
hutsul-manually-annotated

Dataset card Data Studio Files
xet
 Community
1
target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Є доста чєсу наробитиси й по душу за цілу Божу днину, коби лиш хрестєнин хотів поправді робити, тай путерував.
Є доста часу наробитися й по душу за цілу Божу днину, аби лиш християнин хотів по правді робити та й путерував.
Шє темно було надворі, єк у церкві здоймили Плашшєницу.
Ще темно було надворі, як у церкві підняли плащаницю.
Нікому ни сказав «будьте здорови».
Нікому не сказав: «Будьте здорові».
Біньо, високий мушшінин, трохє кривошийкий, трохє дурнєковатий, а так поволи ходив, єк вів.
Біньо, високий чолов’яга, трохи кривошиїй, трохи дурнуватий, а так поволі ходив, як віл.
Він йикос дурновато всміхнувси на то, а витак похмуривси жєсно.
Він якось дурнувато всміхнувся на це, а відтак насупився.
Гріх робити.
Гріх робити.
Ботичка з дівков прийшла д’ним, тай мовчки стала коло них.
Ботичка з дівкою прийшла до них і мовчки стала коло них.
А у тімнє дев’єносто иглий золотих, Остро вогнєних: Увес біль закошую, Увес тот біль забодую! Заклинаю! Запераю! Гов! Тпр-р-р! Стій! Пек ти, осина! Я тє спераю! На віки віков амінь застанов’єю! Ти вже си ни маєш моци єрити, Цего слабого, пороженого бірше казити! Гов! Тпр-р-р.
А у тім’я дев’яносто голок золотих, Остро вогняних: Увесь біль закошую, Увесь той біль забодую! Заклинаю! Запираю! Гов! Тпр-р-р! Стій! Пек тобі, осина! Я тебе спираю! Навіки-віків, амінь, застановляю! Ти вже ся не маєш моці ярити, Цього слабого, пороженого більше казити! Гов! Тпр-р-р.
Нараз здригнувси.
Нараз здригнувся.
«Ає.
«Де там.
На Марків день свєт Юрій силов сонця — теплом — переборов силу Проклятого Марка — студінь.
На Марків день святий Юрій силою сонця — теплом — переборов силу Проклятого Марка — студінь.
Він так пудно боровси з ничістов силов — градовим царем, спераючі йиго далі йти з градом, шо аж чюрком чюрів з него піт.
Він так страшно боровся з нечистою силою — градовим царем, спираючи його далі йти з градом, що аж чурком чурів із нього піт.
На вид того образа Иванчікови стискалоси серце, єкби йиго хтос петельков стискав, аж ноги пид ним задрижели, тай зуби в роті закленцкотіли, єкби з студени.
Від того видива Иванчікові стискалося серце, немов його хтось зашморгом стискав, аж ноги під ним задрижали та й зуби в роті зацокотіли, немов від холоду.
— «Єк пуста вівця, то хоть и цілий день її церкай, то нічо ни нацеркаєш, бо пусте пустим», — сердивси ватаг тай дотискав: — «Квапте мо-о-о! Х’льо-о-ов’.
— Якщо погана вівця, то хоч і цілий день її церкай, а нічого не нацеркаєш, бо пусте пустим, — сердився він і дотискав: — Квапте, мо-о-о! Хльо-о-ов’.
Шкиндівска нивістка схопиласи з лавиці, тай, єк би гадина, оповиласи руками Иванчікови позашию, просічі йиго: «Иванчіку любий, тебе просила Шкиндиха, аби ти прийшов зробити Шкинди деревишшє, бо кажет, шо понад тебе ніхто би го крашше ни зробив».
Шкиндівська невістка схопилася з лавиці та й, мов гадина, оповилася руками Иванчікові поза шию, просячи його: «Иванчіку любий, тебе просила Шкиндиха, аби ти прийшов зробити Шкинді домовину, бо каже, що краще від тебе ніхто би не зробив».
А Иванчік, обходєчі за гонцем наокола худоби три рази, мочєв зілєм у коновочьку з видгашенов живов ватров тай брискав худобу живов ватров.
А Иванчік, обходячи за сонцем довкола худоби тричі, вмочав зілля в коновочку з відгашеною живою ватрою й бризкав на худобу.
Галасливим клекотом клекотіли, переповнені брудними водами.
Галасливим клекотом клекотіли, переповнені брудними водами.
Говкайтеси, бо так легко я си ни дам вам всім у руки взєти! За морем вам гадка вид мене тай вид мої душі.
Спиніться, бо так легко я не дамся вам всім у руки! За морем вам гадка від мене та й від моєї душі.
А порешті, то ти хоть бес був ми й чужий, то я би за тобов й у вогонь штрик, так тє навижу, бо ти є справний, а ни фіґлявий чоловік.
А зрештою, хоч би ти був мені й чужий, та я б за тобою й у вогонь скочив, так тебе навиджу, бо ти є справний, а не фіґлявий чоловік.
Єк ни капчєли стріхи з дахів, то був знак, шо зима шє ветила на літо.
Якщо не капало зі стріх, то був знак, що зима ще змагала літо.
На слатинах в’єзав сильця на серни.
На слатинах в’язав сильця на серн.
Єк флуд, пер за дичінов.
Як вовк, пер за дичиною.
«По отій перзі на небі видко, шо у облаках високо є буря й вна борзо, за день-два, приженет до нас слоту», — сказав дідо, тикаючи д’горі палцем.
«З отої перги на небі видко, що високо в хмарах є буря, і вона скоро, за день-два, прижене до нас сльоту», — сказав дідо, тицяючи вгору пальцем.
А ріли то ни робити тимуть, бо в тим році Проклєтий Марко за нипотребувані єго свєта так би був грозив студіньов та морозом всу сівбину й городину на тий ріли, шо вже би си на ний ничо ни вродило.
Бо Проклятий Марко за нехтування його свята так би був грозив холодом і морозом всій сівбині й городині на тій ріллі, яку порали в цей день, що на ній нічого б не вродило.
Правда, й вни шош одно любо знают бамбірити, але ни так, єк оттуда».
Хоч і вони щось любо знають бамбірити, але не так, як отуди.
А витак, разом з сідлами, зсадили книзєт з коний на земню.
А відтак разом із сідлами зсадили князят із коней на землю.
Нам обом з вуйнов аж дух заперло у грудех, шо то зараз будет.
Нам обом із вуйною аж дух заперло в грудях, що то зараз буде.
Плюнув на мару.
Плюнув на мару.
Кождий мішєнник, шо виходив у полонину на бриндзу на свій дат, то мусів на стаї ватрувати: носити дров, води, та поправ’єти кошєри.
Кожен господар, який виходив у полонину по бринзу, мусив на стаї допомагати: носити дров, води та ремонтувати кошари.
Тай завіш йиго пид подолочок.
Та й завіш його під подолочок.
«Та ти шє смієш у моїй хаті маршкати на мнє, єк на котюгу?.
«Та ти ще смієш у моїй хаті маршкати на мене, як на пса?.
Чім ближивси Иванчік д’тим одаям, тим більше давало йиму пуду.
Що ближче підходив до них Иванчік, то більший страх його обіймав.
Співав про Вугринця Андрія — пудне головництво, шо над ним усі си гори стурєли та люде каїли.
Співав про Вугринця Андрія — страшного злочинця, від якого всі гори тремтіли і люди каялися.
Запхаєт у диру, тай гости здоров на тот світ.
Запхає в діру, та й іди здоров на той світ.
Але на тім світі за пукуту тоти всі зачінені свої діти мусіла би їсти до суду віка, вид суботи до суботи, й ніколи би їх ни ззіла, бо в кожду суботу вни би си їй знов знов’єли.
Але на тім світі за покуту всіх тих зачинених своїх дітей мусила б їсти до суду-віку від суботи до суботи й ніколи б їх не з’їла, бо кожної суботи вони б їй знову з’являлися.
Усі люде си тішили, шо так здорово було на Різдво.
Усі люди тішилися, що так здорово було на Різдво.
На тижни, у будні, мало хто приходив из чюжих людий.
На тижні, у будні, мало хто приходив із чужих людей.
Але єк їх ни розпускав ид хаті, лиш передавав учіти своєму синови Матієви, а сам затєгавси дес у бирліг спати, то тогди у школі таки ціле покаїнє си виводило.
Але якщо їх не розпускав додому, а передавав учити своєму синові Матієві, а сам залягав десь у барліг спати, тоді в школі зчинявся неймовірний гармидер.
Дружби вивели дружок з-за стола тай пишли з ними в хороми данцувати, а витак книзь старшего дружбу перев’єзав черленим поєсом з намкненим на ним сирєним колачєм.
Дружби вивели дружок з-за стола й пішли з ними в хороми танцювати, а відтак князь старшого дружбу перев’язав черленим поясом із насунутим на нього сирним калачем.
Світом, помижи люде, усєкої прехтики наберав собі у голов.
Світом помежи люди всякого досвіду набрався.
Тай поклали на груди йиму мідєний гріш перевізникови заплатити, єк будет йиго перевозити почерез ріку з цего світа на тот світ.
Та й поклали на груди йому мідний гріш, щоб перевізникові заплатити, коли перевозитиме його через ріку з цього світу на той.
А єк утровивси нарід до горівки, тогди пани зачєли набивом намітувати горівку людем у хати.
А коли приохотився нарід до горілки, тоді пани почали постачати горілку просто людям до хат.
Єк би зерниці на небі, мерехтіли світла на церковних свічях братству у руках тай на трійцях у чєліди.
Немов зірниці на небі, мерехтіло світло на церковних свічах у руках церковних братів і на трійцях у жінок.
Ціле житє своє нічо ни будеш варт.
Ціле життя своє нічого не будеш вартий.
Джюнда глумивси Гитрукови, вивалюючі єзик з рота, тай ишє смачнійше сербав тої горівки, назбитки приспівуючі: «Ой пиймо горівочки потрошки, потрошки, Чій би жиди ни носили шовкові панчошки».
Джюнда глумився Гитрукові, вивалюючи язик із рота, та й ще смачніше сьорбав тої горілки, жартома приспівуючи: Ой пиймо горілочки потрошки, потрошки, Щоб євреї не носили шовкові панчошки.
Ой ні.
Ой ні.
«То гріхово, діти, робити по заході сонця.
«То гріх, діти, робити по заході сонця.
А нявки спудилиси Божего голосу тримбіти тай вергли Иванчіком зострахє так на подушєрю, шо він видразу прошумавси тай спамнєтавси.
Нявки злякалися Божого голосу трембіти, покинули Иванчіка на горищі, і він відразу отямився.
Буде шо будет зо мнов, а я тобі ці пістолета розмов’ю навкірки твоїм тай моїм ворогам».
Буде що буде зо мною, а я тобі ці пістолі розмовлю наперекір твоїм та й моїм ворогам».
Мав розумну голов на в’єзех, бо кожде слово, шо вчув йиго вид мене, то видразу йиго зрозумів, два рази одно слово ни треба було йиму повхторєти.
Мав розумну голову на в’язах, бо кожне слово, що вчув його від мене, відразу зрозумів, двічі не треба було йому повторювати.
А зрештов, иди та питайси в него, єк такте дуже запирило то знати», — сердито відворкнув їй Лесьо, тай забравси їй з-перед ич, аби пусто дурно ни золила йиго.
Зрештою, йди та й питайся в нього, якщо так тобі дуже закортіло те знати», — сердито відворкнув Лесьо й забрався їй з-перед очей, аби пусто-дурно не золила його.
А аби йкий був бідненький, а наколи оженивси, то він видразу ґазда си рахуєт, а ни друк.
І хоч який був бідненький, а щойно оженився, то він відразу ґаздою вважається.
Навіть ни знаю, коли я, зострахє, виштрик на шістьвориновий пліт.
Навіть не знаю, коли я зо страху вискочив на шестивориновий пліт.
Казав Толукови, шо аби собі добре затємив та й уважєв, ци то ни є правда, шо єк на зимні Николи ни мечєтци лопатов зиму з оплотів при даваню маржині сіна, то ув осени ни метси метати отаву у оплоти, бо ни будет того року доброго політя на траву й отави.
Казав Толукові, аби собі добре затямив та й зважав, чи то не є правда: якщо на зимового Миколая не доводиться відкидати лопатою сніг з оплотів, даючи маржині сіна, то восени не доведеться складати отаву в оплоти, бо не буде того року доброго врожаю на траву й отави.
Більше скажу тобі пімше, другим разом.
Більше скажу тобі пізніше, наступного разу.
Казав, шо єк даст коло оплотів на даванях убити белеґу до Євдокія, то витак прудко ни даст її убити по Євдокію.
Казав: якщо дасть коло оплотів на недоїдках сіна убити грязюку до Євдокії, то відтак прудко не дасть її убити по Євдокії.
Закрий наші городи вид фортуни.
Убережи наші горо́ди від стихії.
Досвіта на Великдень, єк устав Иванчік з постелі, то на земню верг стару джєружину, аби босими ногами ни стати перший раз на голу земню, бо вліті робили би си набої на ногах.
Удосвіта на Великдень, устаючи з постелі, кинув Иванчік на землю старий килимок, аби босими ногами не стати перший раз на голу землю, бо влітку робилися б мозолі на ногах.
Баба ни видержєла, бризнула клєтьбов: «Бийси ти головов у камінь, хоть най з оттої дурної довбні мозок виштрикнет тай очі висєкнут з голови, то ми жєлю ни будет, єк єс ми докорив та досолив.
Баба не стерпіла, бризнула клятьбою: «Бийся ти головою об камінь, най би хоч із отої дурної довбні мозок вискочив та й очі вилізли з голови, то мені жалю не буде, так ти мені докорив та дозолив.
Ой ні».
Ой ні».
Того четверга, до схід сонця рано, завдужів Иванчік обстричі перший раз шє й свої річні лошєчки, аби росли на добрих, живих коний.
Того четверга, до схід сонця рано, встиг Иванчік обстригти перший раз ще й своїх річних лошаків, аби з них виросли добрі, жваві коні.
Він гнав на двох конех терьхи з бриндзов, а на третім сам сидів.
Він віз на двох конях бринзу, а на третім сам сидів.
«Ой бигме, шо поправді, братчіку.
«Ой, бігме, що по правді, братчику.
Йиму так тєжко стало на серци, шо аж си розсідав, але з йиго ока ніхто би був ни витиснув слизу.
Йому так тяжко стало на серці, що аж розсідався, але з його ока ніхто би був не витиснув сльозу.
Було богато пустантину, бо села рідко були.
Села рідко були.
А йиго варт було шєнувати, бо то був добрий слуга.
А його варт було шанувати, бо то був добрий слуга.
А витак уже ходив знов богато рік за березу.
А відтак уже ходив знов багато років за березу.
Ангіль хранитіль у тот раз, то так си весело засмієв, шо вид йиго сміху вся ріжя си увеселила, а разом з нев и звірка в лісах, тай рибка у воді, тай птаха у воздусі увеселилиси.
Ангел-охоронець так весело засміявся, що від його сміху вся Ріжа звеселилася, а разом із нею й звірина в лісах, і рибка у воді, і птахи в повітрі звеселилися.
— Тих тижнів нидобре нічьо класти у земню, бо слабо си уродит.
— У ті тижні недобре нічого класти в землю, бо слабо вродить».
Над усі колєдники найголоснійше дравси из свойов співанков старий Джюнда: «У високій полонинці пірєчько літаєт.
Найголосніше з-поміж усіх колядників лунала співанка старого Джюнди: У високій полонинці пір’ячко літає.
Перевернув тоту глину тим обхарканим усередину, а чістим наверх.
Перевернув ту глину обпльованим усередину, а чистим зверху.
Засмієвси: «Юро! Ти вивозив усу солонину, а мині лишив лиш самі бураки?».
Засміявся: «Юро! Ти виловив усю солонину, а мені лишив лиш самі буряки?».
Ледви потемедивси, аби ни упав посеред коршми.
Ледве втримався, щоб не впасти посеред корчми.
А він вірив, шо Олексій це для него зробит, бо вни були великі побратими.
А він вірив, що Олексій це для нього зробить, бо вони були великі побратими.
Мусів смих перебрати тоту нехар на свою душу.
Мусив перебрати ту нехар на свою душу.
Иванчік натєг підбородь вид крисані на бороду, бо зострахє зачєло йиму шош здоймати крисаню на голові д’горі, так єк вітер її здоймав.
Иванчік натягнув підборідь від крисані на бороду, бо зо страху почало йому щось знімати крисаню на голові так, немовби вітер її знімав.
Мині си здавало, шо шош таки вже мене ловит за плечі.
Здавалося мені, немов щось таки вже мене ловить за плечі.
Посвіт вид ватри падав на темну хату.
По́світ від ватри падав на темну хату.
Дідо лежєв на правим боці за коменом на печі.
Дідо лежав на правім боці за комином на печі.
Дідок на хвильку став.
Дідок на хвильку став.
«Брешеш, порхавко».
«Брешеш, порхавко».
Прикладали собі студені дзвинки до чьола, та протерали слинов очі, аби ни дрімати.
Прикладали собі студені дзвінки до чола та й протирали слиною очі, аби не дрімати.
А уклали бесте оден одному в лице та свому родови на гріб.
А щоб ви уклали один одному в лице та своєму родові на гріб.
Єлена на лавици коло поличного вікна, зажурена, набивала Лесиви голов: «Ни розумію того, чого він так пишов від хати, шо ни сказав, куда йдет?».
Єлена на лавиці коло вікна, зажурена, буркотіла Лесеві: «Не розумію, чого він так пішов від хати, що не сказав, куди йде?».
Дідо, весело си усміхаючі, сказав до прикладу, за скрипков: «Ой скачі, скачі, козо нибого, Я посієв пшениці ой дуже много».
Дідо, весело усміхаючись, сказав до прикладу, за скрипкою: Ой скачи, скачи, козо небого, Я посіяв пшениці, ой, дуже много.
Навіть нираз хотів її передати на когос другого, єк то ни оден передаєт свою любаску, аби си її скараскати або зробити вигоду любков побратимови, бо чєсом добрий побратим — то ліпший вид рідного брата.
Навіть не раз хотів її передати комусь іншому, як то, бува, передають свою любаску, аби її скараскатися або зробити вигоду любкою побратимові, бо іноді добрий побратим ліпший від рідного брата.
А брусторце, то так вічно фирманки носили, шо з них си аж посмівали.
А брустурці — то так вічно фірманки носили, що з них аж посміювалися.
На Стрічєнє д’вечєру, єк винесла баба трійцу вид церкви, шо стоєла там вид Видорш, подала її дідови до рук.
На Стрітення надвечір баба винесла свічник-трійцю з церкви, що стояв там від Видорш, і подала його дідові до рук.
«Пустіт мнє д’ним! То пси, а ни люде, бо єкби вни чьо варт, то єк мают зо мнов єкийс заґер, то най би си зо мнов самим й мірували, а ни смішили всіх почерез мене», — Ботик з серця на ні аж кулаки собі їв.
«Пустіть мене до них! То пси, а не люди, бо якби вони чогось вартували, то якщо мають зо мною якусь сварку, то хай би зо мною самим і з’ясовували стосунки, а не смішили всіх через мене, — Ботик із серця аж кулаки собі їв.
Він кождого вечєра ни спав допізна: лупив куниці, дикі коти, лиси, а чєсом кутав вовка, рися, серна тай рогатого оленя.
Він щовечора не спав допізна: лупив куниць, диких котів, лисиць, а часом кутав вовка, рись, серну та й рогатого оленя.
Дмитра Савчука, шо малого хлопця грав у скрипку в тій корчьмі шонеділі людем до данців, то аж рука єго зболала того понедівка грати до данців, тай однако ни міг диграти завзєтим данцивникам.
Дмитра Савчука, що з малого хлопця грав на скрипці в тій корчмі щонеділі людям до танців, аж рука заболіла того понеділка грати, та однак він не міг догодити завзятим танцівникам.
Иванчік видразу порозумів, шо в тій ситі дав йиму Шкиндя спити насланє, на него зроблене, аби го сказило.
Иванчік відразу зрозумів, що в тій ситі дав йому Шкиндя спити наслання, на нього зроблене, аби його сказило.
Навіть вуйко через вовки боєвси ходити по ночях.
Навіть вуйко через вовків боявся ходити по ночах.
Тєжко він йшов до тої сповіди, ступаючі, єк в заступки, бо здавалоси йиму, шо то ни йдет він до сповіди, а в пропасть, так пудно ни мав охоти та видваги до неї йти, бо ни був він одної гадки шодо стріліня законом, так, єк тот заїц на роздорожишшях, шо женут йиго гончі пси.
Тяжко він ішов до тої сповіді, ступаючи, як у кайданах, бо здавалося йому, що йде він не до сповіді, а в провалля — так страшно не мав охоти та відваги до неї йти, бо не був він одної гадки щодо стріляння причастям, так, як той заєць на роздоріжжі, що женуть його гончі пси.
Дідо мав таку ворожку, шо єк того вечєра увійдет у хату з чюжих чєлідина, то вивці мут котити самі єгниці, а корови мут положити самі телички.
Дідо мав таку ворожку: якщо того вечора увійде в хату з чужих жінка, то вівці народжуватимуть ягниць, а корови — теличок.
Єк ни мают моци-путері упирі, відьми, учені й нивчєні, Упириці, відьмиці, иршєні й нииршєні — У глогу си перевертати й глогової ватри у рот брати, Так, аби ни мали моци й путері до цеїмаржини приступати Вид сегодне до віка, на віки віков — амінь».
Як не мають моці-путері упирі, відьми, учені й невчені, Упириці, відьмиці, хрещені й нехрещені — У ґлоґу ся перевертати й ґлоґової ватри у рот брати, Так аби не мали моці й путері до цеї маржини приступати Від сьогодні до віка, навіки-віків — амінь.
Иванчік єк сів на коня, то шє оперед заходом сонця був вже в Ґропі на струнках, тай до заходу сонця все так зробив з вівцями на кошєрі, єк йиму був наказав Малиш.
Иванчік сів на коня і ще перед заходом сонця був у Ґропі на струнках та й до заходу сонця все так зробив із вівцями на кошарі, як йому наказав Малиш.
Вся тота ничіста сила була злитіласи на Мідєний тік, аби, навкіркі й наумисне богу Сонцу та свєт Юрію, допомочі Проклєтому Маркови на єго свєто, Марків день, подивитиси з тридевєтої земні єго морозавими очіма на нашу матір-земню.
Уся та нечиста сила злетілася на мідяний тік, аби, всупереч богу Сонцю та святому Юрію, допомогти Проклятому Маркові на його свято, Марків день, подивитися з тридев’ятої землі його морозяними очима на нашу матір-землю.
Семнєнівский Петро, худий, високий чьоловік, з просивим волосєм понад плечя та кучєрєвим вихровато вусом, таки добре вже пидмогоричєний солодков горівков, аж облизувавси, так си смачьно фалив про тото, єк то тогід на Свєтий вечєр йиго п’єного біда водила у тот чєс, єк він си вертав из тайнов вечєрев вид Паліїв.
Семнєнівський Петро, худий високий чоловік із сивим волоссям до плечей та кучерявим вихоруватим вусом, таки добре вже підмогоричений солодкою горілкою, аж облизувався, так смачно оповідав про те, як торік на Святий вечір його, п’яного, біда водила, коли він вертався з тайною вечерею від Паліїв.
Убраний, єк на Великдень піп на велику Службу Божу.
Убраний, як на Великдень піп на Велику службу Божу.