target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Лиш оден Иванчік ни пхавси, бо він так прибагав, аби си йиму припала тота бечка, шо по розданню бечок усім людем лишитси сама одна на престолі.
Лиш Иванчік не пхався, бо він так прибагав, аби йому припала та бечка, яка після роздавання всім людям залишиться на престолі.
Заварводив долинами.
Відлунив долинами.
Запитавси в косарів: «А ви си клепали?».
Запитав у косарів: «А ви клепали коси?».
«Та я!» «Та кажи мо, шо ти за оден?.
«Та я!» «Та кажи, мо, хто ти такий?.
У вечєр була в діда на Пушшінє вечєрниця з данцями.
Увечері були в діда на Пущення вечорниці з танцями.
Тогди я повидів, шо ти є за чоловік, бо ти був мижи нами старший, то міг єс нас усіх скривдити в поділі, а ти це ни зробив, бо навіть шє єс свого ґрунту на нас, менчих, попустив».
Тоді я побачив, що ти за чоловік, бо ти був межи нами старший, то міг нас усіх скривдити в поділі, а ти цього не зробив, бо навіть ще свого ґрунту нам, меншим, відпустив».
А зрештов, ци я дурний тим си гризти, шо завтра будет? Хя-тфі».
А зрештою, чи я дурний тим гризтися, що завтра буде? Хя-тфі».
Над річковов долинов та над кітловинами Білого й Чорного Черемоша, від Скупови по Круглу, Деречок, Буковиньскі Кичіри, Писаний Камінь, Ігрец, Бубки та по Костричу лежєла фалдистим помостом сірава густа мрєч, укриваючі широчезнов рівнев, єк одзеро, всі долини й кітловини, виповнєючі їх собов помижи гори аж по самі берег...
Над річковою долиною та над долинами Білого й Чорного Черемошу, від Скупової по Круглу, Деречок, буковинські кичери, Писаний Камінь, Ігрец, Бубки та по Костричу лежала хвилястим помостом сіра густа мряка, укриваючи широчезною рівниною, як озеро, усі долини, виповнюючи їх собою поміж горами аж по самі береги синьо-темно...
Тої самої днини, шо він змотавси на Лудову, увалила зима по церковні вікна, через ту опадь він бірший чєс сидів у стаї, єк нирав лісами.
Тої самої днини, що він змотався на Лудову, увалили сніги по церковні вікна, через те він більше сидів у стаї, ніж ходив лісами.
А він так си верг того медведя, шо забув навіть за свій кріс, але видко було, шо й медвідь перепудивси, бо пару хвилин так сидів крітко, шо й ни тєвавси.
А він так кинувся від того ведмедя, що забув навіть про свій кріс, але видко було, що й ведмідь перелякався, бо кілька хвилин так сидів тихо, що й не рухався.
«Я вижу, Ива’, о шо тобі си розходит, тай хоть дуже ми гірко тобі си клонити, аби ти мині попустив на око, то мушу, бо так єс почінив ми, шо сліпну», — Шкиндя заскреготав зубами, тай говорив далі.
«Я бачу, Ива’, про що тобі йдеться, та й хоч дуже мені гірко тобі клонитися, аби ти мені попустив око, та мушу, бо ти так учинив мені, що я сліпну, — Шкиндя заскреготав зубами та й говорив далі.
Кождий зависливий хрестєнин, то хотів би єкнайбірше для себе залямати, а другий, то най здихаєт під плотом.
Кожен заздрісний християнин хотів би якнайбільше для себе загарбати, а інший най здихає під плотом.
Домашні, то приймут тє за гостя.
Домашні приймуть тебе за гостя.
А Народжіха, то аж йиго позашию руков обчєпала, так приспівувала: «Ой куєт зазулиця, та даєтси в бучки, Кортит мене видознати Йванка в Люпайлючки».
А Народжіха — то аж його поза шию рукою ловила, так приспівувала: Ой кує зозулиця та дається в бучки, Кортить мені відознати Йванка в Люпайлючки.
А припікаючі йиго глухєй конец у ватрі так, шо мало ни имивси від ватри, сів на наклад від ватри коло Шкинді тай дививси на двері від ватерника так, єк би си сподівав був, шо хтос ними зараз увійдет.
І, припікаючи його глухий кінець у ватрі так, що той мало не загорівся, сів на дрова коло Шкинді й дивився на двері від ватерника, немов сподівався, що хтось зараз увійде.
Баба осовито куталаси по хаті.
Баба осовито поралася по хаті.
«Дуже файні ці писанки! Видко, шо в Космачі писані, бо понад космацке писаннє нима крашших писанок.
«Дуже файні ці писанки! Видко, що в Космачі писані, бо нема кращих писанок, ніж космацькі.
Тай почерез люде, аби си ни поруганили, шо ми двоє, вже такі матері, здуріли тай си розійшли на старість».
Та й через людей, аби не ганьбили, що ми двоє, уже такі немолоді, здуріли та й розійшлися на старість».
Тай ходив возити дров за толоку тим бідним сусідем, шо ни мали свого тєгла.
Ще й ходив возити дрова, допомагаючи тим бідним сусідам, що не мали свого тягла.
Степенив Костів маєток, єк око в голові.
Доглядав Костів маєток, як око в голові.
Тай спамнєтавси аж тогди, єк на него закликало з поду пискливим голосом: «Мо-о-о! И-в-а-а-а’! Кажи, шо ти собі гадаєш, бо зараз гинеш.
Спам’ятався аж тоді, коли його покликали з горища пискливим голосом: «Мо-о-о! Ив-а-а-а’! Кажи, що ти собі гадаєш, бо зараз гинеш.
Менчя дітва: Джюнда, Ілачьок тай Одокійка обступили йиго наокола, серед хати, з тим рогом пороху в руках.
Менша дітва — Джюнда, Їлачок та й Одокійка — обступила його серед хати з тим рогом пороху в руках.
Беривка з горівков у данцях ни виходила данцівникам з рук.
Берівка з горілкою в танцях не виходила танцівникам із рук.
Хотів, аби все икос си западажло тай жило на цім світі.
Хотів, щоб усе якось давало собі раду та й жило на цім світі.
А Юріштан лиш байдужно махнув руков тай таким, єк би из-пид земні, прибитим голосом заговорив: «Кури, кури, Иванку, вже бізівно вид сегодне конробант у люлецци, бо видучєре, то я вже ни до него.
А Юриштан лиш байдуже махнув рукою та й таким, якби з-під землі, прибитим голосом заговорив: «Кури, кури, Иванку, вже дозволена сьогодні контрабанда в люльці, бо від учора я вже цим не переймаюся.
А ти меш видіти, шо я ни є така, єк твоя Єлена, бо я си буду так з тобов любити, єк того бажит твоя душя, тай буду си до смерти з тобов любити, мій любий Иванчіку».
А ти побачиш, що я не така, як твоя Єлена, бо я буду так із тобою любитись, як того бажає твоя душа, та й до смерті з тобою любитимуся, мій любий Иванчіку.
Устав, мовчки зібравси.
Устав, мовчки зібрався.
Гріха си ни боєли, бо в хаті ишє ни було днини.
Гріха не боялися, бо в хаті ще не було днини.
Ни було бутинів тай ни було кому її їсти.
Не було бутинів, та й не було кому її їсти.
Писанчірі, то цілий день на Великдень ходили коло хат за писанками.
Писанчарі цілий день на Великдень ходили коло хат за писанками.
А надворі, ого, добре, шо я зібраний — ни було ми страху, бо вже би мнє була ни сперла, хоть би була гибла.
А надворі, ого, добре, що я зібраний — не було мені страху, бо вже би мене була не спинила, хоч би й гибла.
«Чім же ви мете, синки, тоти креси набивати?».
«Чим же ви мете, синки, ті кріси набивати?.
Йиго зір сперси на трох грубезних, хєхлатих первовічних смереках, шо росли насеред тої ріжі вкупі, єкби три близници, три рідні сестри-посестриці.
Його погляд спинився на трьох грубезних чубатих первовічних смереках, що росли посеред тої Ріжі вкупі, немов три близнючки, три рідні сестри-посестриці.
Це тобі будет перший тай остатний раз».
Це тобі буде перший і останній раз.
Я сів коло діда.
Я сів коло діда.
Книзь уклєк до прошші на вовнєний ліжник, склав руки на стів тай склонив голов на хліб оперед деревця.
Князь укляк до прощі на вовняний ліжник, склав руки на стіл і схилив голову на хліб перед деревцем.
Аж з Білої Ріки, з Білоберезки й Жєб’я сходивси там народ, гонорово вивбераний, на писанки.
Аж із Білої ріки, з Білоберезки й Жаб’єго сходився там народ, гонорово одягнутий, на писанки.
Казав, шо на заїці тай білиці тот кріс си ни годило брати.
Казав, що на зайців і білок той кріс не годилося брати.
А тепер, єк я запер дорогу градовому цареви, то вни мусєт тот град у міхах держєти на своїх плечох».
А тепер, коли я запер дорогу градовому цареві, вони мусять той град у міхах тримати на своїх плечах».
Царинки поперекладувані сірими вориновими плотами у високе кілє, єк би колачями, постискане ужвами.
Царинки поперекладувані сірими вориновими плотами у високе кілля, мов калачами, постискані ужвами.
Ци чуєш, шо я говорю?».
Чи чуєш, що я говорю?».
Господи, та же ми си нираз у воросі набули.
Господи, таж ми не раз собі набулися.
Прикривавси ліжником, у міціцький климачьок корчівси, єк слимбуш у скаралушу.
Прикривався ліжником, у малесенький клубочок згортався, як равлик у шкаралущу.
А чєсом з Чьорногори звівалиси такі буйні вітри, шо гутіли понад кичєрами так, єк би млини в небі мололи.
А іноді з Чорногори звівалися такі буйні вітри, що гуділи понад кичерами так, якби млини в небі мололи.
Й послідь того знав він, єк си маєт маштерєти й засокочювати перед лихєм ділом и поганими людьми.
І відтак знав, як має поводитися й стерегтися перед лихим ділом і поганими людьми.
Й це вірна правда.
І це суща правда.
Бувало, єк лиш міціцько забрішіт на зорі, то Иванчік уже зберавси до школи.
Бувало, щойно зазоріє, а Иванчік уже збирався до школи.
Аби ни проклинала ґазду, шо нев ни дбаєт навіть на такий день, єк Свєтий вечєр.
Аби не проклинала ґазду, що нею не дбає навіть у такий день, як Святий вечір.
Мав си чім фудулити тай дути, бо бирший пай ґрунтів изкупив він з-позадь свого мозоля.
Мав чим пишатися та й пишнитися, бо чималий пай ґрунтів викупив він зо свого мозоля.
Один славний коню вороний, А шє славнішший, ґречьний пане», и тд.
Один славний, коню вороний, А ще славніший, ґречний пане, і тд.
Аж ми лице вогнем палало з устиду, шо й я маю такого самого ідолопоклонника за чьоловіка, єк про них говорив піп.
Аж мені лице вогнем палало з устиду, що і я маю такого самого ідолопоклонника за чоловіка, як про них говорив піп.
Уна єк ґаздиня, то держєла три вугли у хаті, а він лиш четвертий, тай за тото нарікала на него, але він из того смієвси: «Моя жінка велика ґаздиня, бо уна держит усе ґаздівство у своїх руках, а я держу, брате, лиш кріс тай бартку».
Вона, як ґаздиня, тримала три кути в хаті, а він лиш четвертий, та й за те нарікала на нього, але він із того сміявся: «Моя жінка велика ґаздиня, бо вона держить усе ґаздівство у своїх руках, а я держу, брате, лиш кріс та й бартку».
У повници, за столом, співали гості за Сухонького йгров співанок, хто лиш иких умів співати тай лізли на єзик: «Зашуміла буковинка, єк си розвивала, Заплакала дівчєночка, єк си виддавала».
У повниці, за столом, співали гості за грою Сухонького співанок, хто лиш яких умів співати та й які лізли на язик: Зашуміла буковинка, як ся розвивала, Заплакала дівчиночка, як ся віддавала.
З цего хлопця будет колис чьоловік».
З цього хлопця буде колись чоловік».
У товаристві лепкий та нитєжкий на бесіду чоловік, лиш був завзєтун великий.
У товаристві приємний і легкий на бесіду чоловік, лиш дуже неврівноважений.
Вискіривси на Иванчіка білими, єк лід, зубами так, єк котюга на отруби.
Вишкірився на Иванчіка білими, як лід, зубами так, як пес на полову.
Лиш я собі ціла паня у зеленим лузі.
Лиш я собі ціла паня у зеленім лузі.
Лиш тимунь уна ни хотіла йти за Юріштанового сина, бо в її души був мерзким чоловіком Юріштан, тай цілий йиго рід.
Лиш тому вона не хотіла йти за Юриштанового сина, що в її душі був мерзотним чоловіком Юриштан та й цілий його рід.
А на Видорші, то шє до днини пислав Костюк свого сина з Иванчіком на Жєб’є до церкви в обзорини на Ботівску дівку.
А на Видорші ще до днини післав Костюк свого сина з Иванчіком у Жаб’є до церкви поглянути на Ботівську дівку.
Фіфкаючі в палец, галакали вивчирі на овец.
Свистячи в палець, галакали вівчарі на овець.
«Но то видиш, дитино, шо дідо чемний, вратував тебе, шо вже ни будеш каліков на вуха, така молоденька».
«Но, то видиш, дитино, що дідо чемний, врятував тебе, і вже не будеш калікою на вуха, така молоденька».
А такі були великі паламантирі, шо шо инче гадали, а шо инче говорили так, шо годі було коли з них правди добути, бо така вже в них була вроджена стрілецка натура, єк у звірини — хєтра.
А такі були великі хитруни, що одне гадали, а інше говорили, так що годі було коли з них правди добути, бо така вже в них була вроджена стрілецька натура, як у звірини — хитра.
Тай долітала до людий на цвинтар голосна церковна видправа.
Та й долітала до людей голосна церковна відправа.
Зразу, то уни запусто пидсилали горівку у гори.
Зразу то вони задарма підсилали горілку в гори.
То покєвував головов на боки з цап’єчими на ній ріжками, взад закоченими.
То хитав туди-сюди головою з цап’ячими на ній ріжками, назад закоченими.
Бо ходь він вже трошки материй, бо коло пєтьдесєтка йиму будет, то йиму нічо ни значіт, бо до чєліди шє такий уритний, шо у любаскованю, то ретенно может він ходь-єкого годного молодєка заветити».
Бо хоч він уже трошки старший, уже близько п’ятдесяти, та це нічого не значить, бо до жінок ще такий завзятий, що в ліжку може якому завгодно молодику дати фору».
Гов! Я тобі ни отворю дорогу, бо ти злий дух, ничіста сила.
Гов! Я тобі не отворю дорогу, бо ти злий дух, нечиста сила.
Хто знаєт?».
Хто знає?».
Перед сходом сонця разом з Єленов та нивістков застриг вівцям голови та вимня.
Перед сходом сонця разом із Єленою й невісткою застриг вівцям голови і вим’я.
Тай намахуючі сердито Иванчікови кулаком в очі, грозивси: «Абес собі це знав одно, шо ти нас обох з Шкиндев мусиш шє добре попамнєтати».
Та й, намахуючись сердито Иванчікові кулаком в очі, грозив: — Аби собі знав, що ти нас обох зі Шкиндею мусиш ще добре попам’ятати».
«Чєму би мне ни обходило то, ци у коровок є манна?.
«Чому би мене не обходило, чи в корівок є манна?.
Уни добре знали, кого си ловит лісна, тай почерез ику причіну.
Вони добре знали, кого ловиться лісна і з якої причини.
— Бо я й про тебе то знаю, мудраку, шо мині би могла у траві ни тєти коса, але лиш тогди, єк би я дав собі її з рук оттакому ворогови, єк оттот», — він злісно лупнув очіма на Иванчіка, шо нидалічко него курив мижи косарями люльку тай чув тоту йиго бесіду.
— Бо я й про тебе то знаю, мудраку, що мені могла б у траві не тяти коса, але лиш тоді, якби я дав собі її з рук отакому ворогові, як отой, — він злісно лупнув очима на Иванчіка, який неподалік курив межи косарями люльку та й чув ту його бесіду.
Він зачєв пилити ручьнов пилков у вісним стілци трібен йиму гліг до видгашуваня ватри.
Він узявся пилити ручною пилкою у виснім стільці потрібний йому гліг до відгашування ватри.
«Робив смих то, шо ми казали робити», — хєтро видповів їм Шумеїв син, тай бірше з ними нічьо ни хотів говорити.
«Робив те, що мені казали робити», — хитро відповів їм Шумеїв син та й більше з ними нічого не хотів говорити.
Випогодилоси надворі так, єк би й бурі ни було.
Випогодилося надворі так, немов бурі й не було.
Аж їй слина пінов порскала з рота.
Аж їй слина піною порскала з рота.
Глипнув, а медвідь жерет мершу — кобилу, шо дес нидавно убив на полонині тай фоскаєт вид тої мерші на Шумеєвого предіда.
Глипнув, а ведмідь жере мершу — кобилу, яку десь недавно вбив на полонині, та й гарчить від тої мерші на Шумеєвого прадіда.
З полонника, шо висів коло печі на жердці, узєв кремінь, векелию й кресело.
З ополоника, що висів коло печі на жердці, узяв кремінь, губку й кресало.
Але раз, то я таки наївси мижи ними пудного страху, бо уни обоє мало насмерть си ни вибили, й то через дурницу.
Але раз я таки наївся межи ними великого страху, бо вони обоє зчепилися мало не на смерть, і то через дурницю.
А Шкиндя вже мене просив, абих йиму ни вигнав око з голови.
А Шкиндя вже мене просив, аби я йому не вигнав око з голови.
Вни йиго обходєт аж тогди, єк в нас поділєтси люде на Великдень свєчєним єйцем тай вержут з него скаралушу на воду, а та скаралуша за три тижні й три дни припливаєт водами в земню рахманів.
Вони його святкують аж тоді, як у нас поділяться люди на Великдень свяченим яйцем і кинуть із нього шкаралущу на воду, а та шкаралуща за три тижні й три дні припливає водами в землю рахманів.
Ми оба з Шкиндев єкси озмемо до тебе без рукавиц, то раз-два утремо тобі роги».
Ми зі Шкиндею як візьмемося до тебе без рукавиць, то на раз-два утремо тобі роги».
У долинах над Білов Річьков, потоками, пониж моїх ніг на погоду лежєла густа, суха мрєчь.
У долинах над Білою річкою, нижче моїх ніг, на погоду лежала густа суха мряка.
Позволь, Праведне Сонечко, нам уздріти изнов завтра твоє єсне, світле, праведне лице.
Позволь, Праведне Сонечко, нам уздріти знову завтра твоє ясне, світле, праведне лице.
Він уберав її у найостатнійше фантєчко.
Він убирав її в найгірше дрантя.
Дідо брав кождої страви потрошки в лижку й перший раз метав тої страви назадь себе на стіну й стелину.
Дідо брав кожної страви потрошки в ложку і найперше метав тої страви назад себе на стіну й стелину.
Усіляко міркували про дідово богацтво.
Усіляко міркували про дідове багатство.
А витак, єк учюв, шо то піп так торанив у церкві, то зачєв си смієти из баби тай все сколобив їй у серце дес по слову: «Тавіть, ви обоє з попом усе знаєте, єк то є.
А відтак, почувши, що то піп таке базікав у церкві, почав сміятися з баби та й усе сколобив їй у серце десь по слову: «Ага, ви обоє з попом усе знаєте, як то є.
Гм.
Гм.
Нираз ни маєт коли й сісти, а ни то си виспати».
Часто не має коли й сісти, а не те що виспатися».
А цілий данец смієвси з війта: «Ой скрипочка ни зайграла, лиш зашкреботіла, А цес пишов данцувати, єк душя без тіла».
А цілий танець сміявся з війта: Ой скрипочка не заграла, лиш зашкреботіла, А цей пішов танцювати, як душа без тіла.
То таким самим тебе назад завертаю, Вид моїх хітарів видвертаю Йраз ногов тобі ступити на ці грунта ни допускаю!.
То таким самим тебе назад завертаю, Від моїх хітарів відвертаю І раз ногою тобі ступити на ці ґрунти не допускаю!.
Любив фіґлями жити.
Любив фіґлями жити.
А ниодни говорили, шо він тимунь так добре вітрив, де схована була крадіж, бой сам молодєчком він був великим злодюжков… Говорили про него й таке люде, шо єк ни було мижи людьми крадежий, то він сам ходив красти, а витак ту краденицу пидмітував пид ґазди, аби мати свіжу роботу тай мати притоку заберати собі людский моз...
Люди говорили, що він тому так добре відав, де сховане було крадене, бо й сам замолоду був великим злодюжкою… Говорили про нього й таке люди, що як не було між людьми крадіжок, то він сам ходив красти, а відтак крадене підкидав ґаздам, аби мати свіжу роботу й привід забирати собі людський мозіль.
Иванчік попереполікував бербениці, подав ватагови свій раваш з міри від худоби, а ватаг мижи колодами вишукав колоду Иванчікового равашя тай післідь рахунку вдоєного молока на міру вимірив водов Иванчікови бербениці на бриндзу тим міртуком, шо мірів ним на мірі молоко, зазначюючі в бербеницях, поків сєгала міра бити бр...
Иванчік помив бербениці, подав ватагові свій раваш із міри від худоби, а ватаг межи колодами вишукав колоду Иванчікового раваша й після рахунку вдоєного молока на міру виміряв водою Иванчікові бербениці на бринзу тим міртуком, яким міряв на мірі молоко, зазначаючи в бербеницях, на скільки сягала міра бити бринзу.
Ни уступ’юси вам з дороги тай буду си з вами мірувати, над чім смих зайшли, хоть бих знав, шо через то навіки покочю свої роги.
Не вступлюся вам із дороги та й буду з вами силою мірятися, хоч би й знав, що через це навіки покочу свої роги.
Дмитруш з двома дружбами майже цілий тиждень ходив, просічі на весілє всіх тих ґазд, шо наказав йиму 'їх кликати Костюк.
Дмитруш із двома дружбами майже цілий тиждень ходив, запрошуючи на весілля всіх тих ґазд, яких наказав йому кликати Костюк.
На саму Покрову, то так само нічьо ни робили, свєткували.
На саму Покрову так само нічого не робили, святкували.
Аж криз вуха промикаючіси, високо попид небеса лунали голоси дзвинків и плєсу, губ’єчіси далеко поза дідовим осидком у потемках ночі.
Аж крізь вуха промикаючись, високо попід небеса лунали голоси дзвінків і плєсу, гублячись далеко поза дідовим осідком у потемках ночі.