target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Старики приказували, шо, бувало, полонинами, в порожних стаях чорт, слухаючі людскої музики, так си розкуражував, шо й сам йшов у данец тай данцував ни будь єк, а дорідно, поциганцки. | Старі люди розказували, що, бувало, полонинами в порожніх стаях чорт, слухаючи людської музики, так роздражнювався, що й сам ішов у танець і танцював не будь-як, а дорідно, по-циганськи. |
Тай погрозивси, шо того, шо споганив йиму кріс гійканєм, то навчіт розуму так, шо мет и десєтому заказувати, аби варувавси гійкати на стріл навіть и дурному стрільцеви. | Та й погрозився, що того, хто споганив йому кріс гейканням, навчить розуму так, що він і десятому буде заказувати, аби остерігався гейкати на постріл навіть дурному стрільцеві. |
Нараз причюласи йиму дес дуже далеко єкас дивна музика. | Нараз причулася йому десь дуже далеко якась дивна музика. |
Установили прєць, по чьому маєтси платити вид одної фальчі трави за кішню, бо в них на деньку ніхто ни робив, лиш на сикман. | Установили, по чому слід платити від одної фальчі трави за кішню, бо в них поденно ніхто не робив, лиш на сикман. |
— «Єк си маєш, Дрозде?». | — «Як си маєш, Дрозде?». |
Видко було по нім, шо си лагодив икес дуже головне діло чінити. | Видно було, що готувався якесь дуже важливе діло чинити. |
По їді ж скрипичьник зайграв до данцу. | По їді скрипаль заграв до танцю. |
А косарі за ним ззаду, то вже правили свої коси шош по третому разови, а він за тот чєс ни правив свою косу брусом шє й раз, а однако розсипав усіх косарів назадь себе, шо гналиси ручками за ним далеко ззаду, розсипані в траві, єк восени гуси в мраці, єк розгуб’єтси понад горами, видлітаючі в далекі краї. | Косарі за ним ззаду вже правили свої коси щось по третьому разові, а він за той час не правив свою косу брусом ще ні разу, однак залишив усіх косарів, що гналися ручками за ним, далеко позаду, розсипаних у траві, як восени гуси в тумані, коли розгубляться понад горами, відлітаючи в далекі краї. |
Обіручь узєв голубу кварту з видобранов водов з дев’єтьох головиц опередь себе. | Обіруч узяв опередь себе голубу кварту з відібраною водою з дев’ятьох джерел. |
А правда, Луцю, шо ни брешу це?». | А правда, Луцю, що не брешу це?». |
Ни питав бес кутанєм у хаті, бо то лиш ми дві з нивістков так тєжко проклєті в Бога, шо лиш уводно мусимо тетеріти сами дві вічно коло отсих проклєтих хатєних вуглів нидіючі та чорніючі коло кутаня в хаті тай коло роботи понадвірку. | Не переймався б роботою в хаті, бо то лиш ми дві з невісткою так тяжко прокляті в Бога, що лиш завжди мусимо тетеріти самі вічно коло цих проклятих хатніх кутів, нидіючи та чорніючи коло порання в хаті та й коло роботи надворі. |
В него коло хати, на стримкій обочі, люде за панчіну викопали йиму були великий став на рибу тай вирівнали город на обочі, де він витак засадив великий сад. | Коло його хати, на стрімкій обочі, люди за панщину викопали йому були великий став на рибу й вирівняли город, де він відтак засадив великий сад. |
Бувало, й по сорок цапів в него вирмени шоосени ріжут на лій та на шкіри, бо мнєсом ніхто й ни питав, так йиго богато було. | Бувало, й по сорок цапів у нього вірмени щоосені ріжуть на лій та на шкіри, бо про м’ясо ніхто й не питав — так його багато було. |
Потух, єк ватра в іспаленій перегореній короді дерева. | Згас, як ватра в спаленій перегорілій деревині. |
Нираз Проциха й слизьми вмиваласи почерез свого Иванчіка, бо Процьо майже уводно джвиндів їй, та ревнував її, шо Иванчік — то ни йиго дитина, бо уже з малого в него ни вдавси. | Не раз Проциха й слізьми вмивалася через свого Иванчіка, бо Процьо майже завжди докоряв їй та ревнував її, що Иванчік — то не його дитина, бо вже з малого в нього не вдався. |
Запитував тай видповідав він сам собі та розгетькував вид того страшного діла сам себе Иванчік: «Ни вірю, аби це був міг зробити Шкиндя або Довгий. | Запитував і відповідав сам собі й розраджував від того страшного діла сам себе Иванчік: — Не вірю, аби це міг зробити Шкиндя або Довгий. |
Здавалоси, шо він лишешо в єкійс зимарці з кагли си вихопив тай просто з неї суда набіг. | Здавалося, що він щойно в якійсь зимарці з кагли вихопився й просто з неї сюди прибіг. |
— «Чого би я таке погане вигадував тай брехав, єк би так ни було. | — Чого би я таке погане вигадував та й брехав, якби так не було. |
Аж захрипла, репаючі: «Зараз ти голов розтешу! На капусту її посічу! Єк пожєристий гадині розтовцу!!! Ой бігме, шо зараз розтовцу тобі оттоту проклєту добню, лиш ни заткайси!» «Єле’! На, товци!» — злісно, єк котюга, гаркнув Джунда, настав’єючі їй під ніс пелехату голов. | Аж захрипла, кричучи: «Зараз тобі голову розтешу! На капусту її посічу! Як гадині, розтовчу!!! Ой, бігме, що зараз розтовчу тобі оту прокляту довбню, лиш не заткайся!» «Єле’! На, товчи!» — злісно, як пес, гаркнув Джюнда, наставляючи їй під ніс пелехату голову. |
Заскреготів зубами, затискаючі кулаки так, єк би си був хотів до бійки рвати. | Заскреготів зубами, затискаючи кулаки так, немов хотів до бійки рватися. |
Чіста, єк дитинєча слиза. | Чиста, як сльоза дитини. |
Тай зострахє аж кріз плач докінчував свою бесіду: «В нас тепер, то так си всі люде молєт: — Господи! Сонечко велике праведне. | Та й крізь плач докінчував свою бесіду: «У нас тепер так усі люди моляться: “Господи! Сонечко велике праведне. |
А вна казала, шо в понедівнок дуже добре шити вінки, бо тої днини хоть йику роботу є добре зачінати, лиш казала, шо вінок мусит сшити до полуднє, аби молодий був уводно молодим тай аби йшов у силу й величівси на своїм ґаздівстві так, єк днина до полудня. | А вона казала, що в понеділок дуже добре шити вінки, бо тої днини хоч яку роботу добре починати, лиш казала, що вінок мусить пошити до полудня, аби молодий був завжди молодим та й аби йшов у силу й величався на своїм ґаздівстві так, як днина до полудня. |
«Пек! Цур та осина! За морем ти гадка вид мене», — заклинав то все. | «Пек! Цур та осина! За морем ти гадка від мене», — заклинав то все. |
«Та йкими би — пишов воду видберати», — уже злісно воркнула. | «Та якими би — пішов воду відбирати», — уже злісно воркнула. |
Уводно би показуваласи та пужіла людий. | Завжди показувалася б і лякала людей. |
А Иванчіка, то мороз прошиб вид того дивного Дарадудиного сміху, бо він видразу здогадавси, шо він значіт. | А Иванчіка аж морозом пройняло від того дивного Дарадудиного сміху, бо він відразу здогадався, що він означає. |
Довгий, розбераючіси в потемку легати спати на задній лавици, фаливси Шкинди: «Дарадуда зробив на Иванчіка таке насланє, єк то ми хотіли: наслав йиму в голов стрілу, тай єк він сегодне на толоці в йикимос питю віп’єт то насланє, то тота стріла будет йиго в голові карнувати ціле житє, бо ледви він потрафит уже вигнати с... | Довгий, збираючись у потемку лягати спати на задній лавиці, хвалився Шкинді: «Дарадуда зробив на Иванчіка таке наслання, яке ми хотіли: наслав йому в голову стрілу, і якщо він сьогодні на толоці в якомусь питві вип’є це наслання, то та стріла буде його в голові мордувати ціле життя, бо навряд чи він зуміє вигнати собі ... |
А я на це зробивси такий пагубний, шо аж був скрививси плакати, але вуйна пожєлувала мене тай зацитькала. | Мене це так образило, що я аж був скривився плакати, але вуйна пожаліла мене та й зацитькала. |
Нираз вид тих пудних оповідань в її жилах кров застивала. | Не раз від тих страшних оповідань у її жилах кров холола. |
А єк жєби рушєтси аж вид Теплого Олекса, то тогди будет добра, тепла й рівна весна. | А якщо жаби активні аж після Теплого Олекси, то буде добра, тепла й рівна весна. |
Мині ни таке дуже хотілоси їсти. | Мені цього не дуже хотілося їсти. |
Ни встав від закону. | Не встав від причастя. |
Вибивси на доброго й співака, бо й сам умів складати співанки, й то ни будь-икі! Наколи, бувало, лиш шош си дес важнішшего стало: ци йкес головництво, ци когос медвідь подер, ци когос у любаски в кліти чьоловік захопив тай остриг йиго на побліку вид свої жінки, або ребра йиму поломив, ци то дес йкогос мудрачька йкас су... | Вибився на доброго співака, бо й сам умів складати співанки, і то не абиякі! Коли, бувало, щось десь важливе станеться — чи якийсь злочин, чи когось ведмідь загриз, чи когось у любаски в кліті чоловік захопив та й остриг його на сором від своєї жінки або ребра йому поломив, чи то десь якогось мудрачка якась сука зачару... |
Вна, ластєчіси коло него, єк котюга коло ніг, облесно всміхаючіси, поделеку сказала: «Та я си хотіла тебе лиш запитати, куда ти си вибрав ити, єк уздріла смих, шо ти пишов з косов кудас вдолини, а ни до Шкинді, бо я там преці кухарю на толоці». | Вона, ластячись коло нього, як собака коло ніг, облесно всміхаючись, почала: «Та я хотіла тебе лиш запитати, куди ти вибрався, й побачила, що ти пішов із косою кудись у долини, а не до Шкинді, адже я там кухарю на толоці». |
Тай тимунь де він літував в полонині з вівцями, то там на розлучєню овец ніколи ни було крику тай сіпанини над вівцями, бо на розколі овец він кождому ґазді по йиго знамнєти віддав так кожду вівцю до рук, шо й одно знамнє ни вмилив. | Тому, де він літував у полонині з вівцями, там на розлученню овець ніколи не було крику й сіпанини, бо він кожному ґазді за його знаком віддав так кожну вівцю до рук, що жодного разу не помилився. |
А веремінна чєлідь у тот раз, то боєласи дивити на него, аби си ни задивити. | А вагітні жінки боялися дивитись на нього, аби не задивитися. |
Й бідничія зазерала на книгиню та на її лице, міркуючі по обличю, ци добра, ци зла будет на бідних. | І бідняки зазирали на княгиню та на її лице, міркуючи з обличчя, чи добра, чи зла буде на бідних. |
Аж шкіру на собі з серця пороли рогами, міруючіси свойов силов. | Аж шкіру на собі із серця пороли рогами, міряючись силою. |
Иванчік боживси, шо ни знав про це, а Дарадуда, сміючіси, говорив: «Ги, ги, ги-и-и, хло’!. | Иванчік божився, що не знав про це, а Дарадуда, сміючись, говорив: «Ги, ги, ги-и-и, хло’!. |
Обзерав тоту дивну шотину. | Обзирав ту дивну щетину. |
Аж зажмурєвси він, аби ни видіти на її лици великих, єк горох, а чістих, єк ранішна роса, торонких її сліз. | Аж очі заплющив, аби не бачити на її лиці великих, як горох, і чистих, як вранішня роса, торонких сліз. |
Єлочєреву співанку баламутили, впротєж бліючи, Иванчікови єрки: «Ґа-а-а-зда-а де-е-е?». | Ялочареву співанку баламутили, протяжно блеючи, Иванчікові ягнята: «Ґа-а-а-зда-а де-е-е?». |
Вуйна докришила на крузі бураки. | Вуйна докришила на крузі буряки. |
Зразу, то говорили обода — то про одно, то про друге. | Зразу говорили то про одне, то про інше. |
А Иванчік пишов за ним назірці, тай кріз шпару в задних хоромнєних дверях зазерав крадьми, шо він там будет дієти тай єк будет робити обертин. | А Иванчік пішов за ним назирці й крізь шпару в задніх хором’яних дверях заглядав крадьки, що він там буде діяти і як робитиме обертин. |
— «Ти гадаєш, шо може він боїтси Иванчіка — ци шо?». | — Ти гадаєш, що, може, він боїться Иванчіка — чи що?». |
Прото, то вже був кушманєник, а ни наш чьоловік. | Адже то був лайдак, а не наш чоловік. |
Тічіласи вся диханія, бо весна вже маєт таке право життя, шо чудно дивна її сила прет до життя ни лиш всу животину на земни, але навіть наколи лиш зслизаєт зима, то рушєєт и корінь у земни, аби випускав наверх земні гони рослин. | Парувалося все живе, бо весна вже має таке право життя, що дивна її сила пре до життя не лише всю животину на землі, а й навіть, щойно вислизає зима, вона зрушує й коріння в землі, щоб випустити вгору земні перегони рослин. |
Хоть єкі то були завжде кимливі пси, то тепер так си шош загутали, шо й ни пошнипили, коли Иванчік зайшов у загорожу. | Хоч які то були завжди кмітливі пси, а тепер так заґавилися, що й не зачули, коли Иванчік зайшов у загорожу. |
Обкуривси наокола до трох раз димом живої ватри тай пошепки зговорив до живої ватри — вічного вогню — тайну молитву-примівку. | Обкурився наоколо тричі димом живої ватри та й пошепки виговорив до живої ватри — вічного вогню — таємну молитву-примівку. |
Жили нираз сами полонинами из худобов та лісами на стрілецтві, та в бутинах. | Жили не раз самі на полонинах із худобою та в лісах на полюванні й рубанні лісу. |
А я з лисом на плечьох посовпав зимами д’хаті». | А я з лисом на плечах посунув додому». |
А такий був роздутий, єк кичєра, здавалоси, шо таки си зараз розсєдет. | А такий був роздутий, як кичера, здавалося, що зараз-таки розсядеться. |
По кутаню надворі Лесьо увійшов у хату, сів на припічку, в куті коло печі, закурив люльку тай грів босі ноги в печі оперед ватри. | Попоравши все надворі, Лесьо увійшов у хату, сів на припічку, в куті коло печі, закурив люльку та й грів босі ноги перед ватрою. |
Низадовго ми знов си зійдемо разом тай побудемо довше вкупі. | Скоро ми знову зійдемося разом та й побудемо довше. |
«Добрий вечер», — привитав їх Иванчік. | «Добрий вечір», — привітав їх Иванчік. |
Тай витєг з бисаг ошкальків з смереки-громовиці, битої громом на саме Благовішєнє, розпалив на своїй полонині живу ватру — божий вогонь. | Та й витяг ошкальків зі смереки-громовиці, битої громом на саме Благовіщення, розпалив на своїй полонині живу ватру — божий вогонь. |
А єк бес си схоп’єв уночі, то видгашу тобі ватри. | А якби скидався вночі, то відгашу тобі ватри. |
Це був царь вид манни й чєредінників. | Це був цар від мани й ворожбитів. |
Але погадав смих: йду до Проця, може, схочєт помочі, бо то він наслав мині в голов стрілу ни з свої охоти, а з Шкиндиної та Довгого намови тай пришні». | Але погадав: піду до Проця, може, захоче допомогти, бо він наслав мені в голову стрілу не зі своєї охоти, а зі Шкиндиної й Довгого намови та й на їхнє прохання». |
Кождого кортіло повидіти, єк у старшего вівчєра підут вівці перший раз у пашу, бо по тім пизнавали, ци то добрий, ци злий вівчєр. | Кожному кортіло бачити, як у старшого вівчаря підуть вівці уперше на пашу, бо з того пізнавали, чи то добрий, чи злий вівчар. |
Й Шкиндя був сухорлєвий чоловічок, але був нивисокого зросту. | І Шкиндя був сухорлявий чоловічок, але невисокий. |
Цілий бутин у лісах зробило, й то такий, шо нирозумно йиму було ні почєтку, ні кінця. | Цілий бутин у лісах зробило, і то такий, що не видно йому було ні початку, ні кінця. |
Але Шкинди тай Довгому це робити ни єлилоси, бо уни оба своїх пізмаків тай противників завжде звертали з ніг лиш мальфами. | Але Шкинді й Довгому це робити не личило, бо вони обидва своїх кривдників і супротивників завжди валили з ніг лиш мальфами. |
На видході, стоїчі наокола стола, замість очєнашу за їду — застівну колєду: «Дєкуємо Господу Богу (Дай Боже) Господу Богу господареви», й тд. | На відході, стоячи круж стола, замість отченашу за їду завели застільну коляду: Дякуємо Господу Богу, Дай Боже, Господу Богу, господареві, і тд. |
А з Иванчіком, то таки сокотив кожде слово, бо уважєв йиго своїм ворогом, и то великим, а чємно з ним говорив лиш про людске око. | А з Иванчіком пантрував кожне слово, бо вважав його своїм ворогом, і то великим, а чемно з ним говорив лиш про людське око. |
Сорочка нова, з вишитов прошивков та пазухов, полами циркована білими нитками. | Сорочка нова, з вишитою прошивкою й пазухою, полами циркована білими нитками. |
Ледви си на ногах держєв, бо він цілий день на Лубовій зуби полокав від скоромної вечері. | Ледве на ногах тримався, бо він цілий день на Лубовій зуби полоскав від скоромної вечері. |
Світ гиб. | Світ гинув. |
Цілу днину, ни змигаючі очіма, уважєв дідо, єк си бороло літо из зимов. | Цілу днину пильно спостерігав дідо за тим, як боролося літо із зимою. |
В Єблоници коло Микуличіна у Ферлея. | У Яблуниці коло Микуличина у Ферлея. |
Тай Иванчік видразу здогадавси, шо то за ситу дав йиму випити Шкиндя, але пропало, бо погостив так, єк тот медвідь, шо нинадійно впадет у пидлагожену на него сітку. | Та й Иванчік відразу здогадався, що то за ситу дав йому випити Шкиндя, але пропало, бо погостив так, як той ведмідь, що несподівано впаде в приготовлену на нього сітку. |
Книзь корбачєм бив пид книгинев коня, женучі її гордо наоперед себе, показуючі здуфално всім тим, шо хотіли були взєти її собі за жінку, шо відтепер він вже лиш до неї пан, а бірше ніхто. | Князь корбачем бив під княгинею коня, женучи її гордо наперед себе, показуючи гонорово всім тим, що хотіли були взяти її собі за жінку, що відтепер він уже лиш до неї пан, а більше ніхто. |
А суда, волошшінами, то усіх примівників покотом обмив, бо мальфарі, то нарід вукий, нипростий. | А тут, у волоських селах, усіх примівників покотом обмив, бо мольфари — то нарід вукий, непростий. |
Але уна єк зачєла в лісах нами крутити слідом, то ми блудькаючі за її слідами, заблудили аж у ваші сторони тай пригнали смих її слідом аж до твого осідка, Ботику. | Але вона як почала в лісах нам крутити слідом, то ми, блукаючи за її слідами, заблудили аж у ваші сторони та й пригнали за її слідом аж до твого осідка, Ботику. |
То залежно вид того, в єкого професора котрий си з них вчів. | То залежно від того, у якого професора котрий з них учився. |
Тото відане від Дарадуди, то аж йиго зносило, такий був рад, шо Процьо — діждав би — ни забув про него. | Та звістка від Дарадуди його аж підносила, такий був радий, що Процьо — діждав би — не забув про нього. |
Нираз помогали ми собі в роботі навзаєм. | Не раз помагали в роботі один одному. |
А єк виходив попри ню з цвинтара на вулицу, то удав, шо її ни видит. | А коли виходив попри неї з цвинтаря на вулицю, то вдав, ніби її не бачить. |
«Шо син та нивістка діют?». | «Що син та невістка діють?». |
Тай то єк ніч так день тут оттакий то нарід третси, єк риба у воді. | Та й то як ніч так день тут отакий-то нарід треться, як риба у воді. |
Уна йиму гріб запечєтаєт. | Вона йому гріб запечатає. |
Добре є робити обертин протів стріли ци инчего насланя. | Добре робити обертин проти стріли чи іншого наслання. |
Кажут, шо то Дарадуда Процьо згонит йиго з світа. | Кажуть, що то Дарадуда Процьо згонить його зі світу. |
Ставали дуба, билиси мижи собов ритьов, ирзали та рвалиси з присилу. | Ставали дуба, били копитами, непокоїлися і рвалися з поводів. |
Усе це однаке чєдо, слих би їм пропав, окрім діда, погадав я собі. | Усі вони однакі, бодай їм грець, окрім діда, погадав я собі. |
Тай у тот раз стрілив из своїх пістолєт-подвійок у волохів. | І вистрелив зі свого пістоля-подвійки у волохів. |
Брови зморшілиси в ґудз, а лице сійнуло видвагов, він безпечівси: «Нима мині страху вид Шкинді з Довгим, шо вни би в таких зимах присовпали суда поміруватиси тут зо мнов у силу. | Брови зморщилися в ґудз, а лице сяйнуло відвагою, він безпечився: «Немає мені страху від Шкинді з Довгим, що вони в таких снігах присовпають сюди, щоб помірятися тут зо мною силою. |
Иванчік на Скуповий довго играв у тримбіту, а з сіл на него покліпували тихі гуцулскі хати, дрибонькіми карабушечьками поукладувані горами. | Иванчік на Скуповій довго грав на трембіті, а із сіл на нього позирали тихі гуцульські хати, дрібонькими коробочками укладені по горах. |
Але він їй ни сказав. | Але він їй не сказав. |
А він, бідник, в усім нам допоможет тай даст раду. | А він, бідака, у всьому нам допоможе та й дасть раду. |
Зібраний був лиш у драночци та портєничках. | На собі мав лише сороччину й штани. |
За маржинов, куда йшла зимами, то лиш корита було видко. | За маржиною, куди йшла снігами, то лиш сліди було видко. |
Бо хоть ґрунта, то шо з того?. | Бо хоч і ґрунти — та що з того?. |
— «Тай нашо ми годованці так борзо брати?. | — Та й нащо мені годованця так швидко брати?. |
Таїв, бо боєвси, шо єк комус їх спричєт, то вни вже ни мут си йиму більше снити. | Таїв, бо боявся, що хтось їх зурочить, і вони вже йому більше не снитимуться. |
Видко було по нім, шо пунтував знов у своїй голові йкус нову придобашку, аби си було з чього засмієти, бо він це любив робити. | Видно було, що задумував якусь нову придабашку, аби було з чого засміятися, бо він це любив. |
Аж дес поопівночі порозходилиси спати, де би си хто був міг примістити, аби хоть трошки до зір кленути оком. | Аж десь по опівночі порозходилися спати, де хто зміг примоститися, аби хоч трошки до зір відпочити. |
Фудулилиси своїми худобами, бо мали її без міри, та лоточіли одни одних про любасок та любасів. | Фудулилися своєю худобою, бо мали її без міри, та лоточили одні одним про любасок і любасів. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.