Datasets:
hutsul
/
hutsul-manually-annotated

Dataset card Data Studio Files
xet
Community
1
target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Любив поговорити тай пожертувати.
Любив поговорити та й пожартувати.
Шє з медом варений», — видповіла баба, сміючіси, тай борше чяпнуласи чєстувати, насипаючі у кубок з беривки горівки, випила до берези в сам перед, а витак подала березі беривку, аби проверчював собі тай колєдникам бурлаки добров шумієров.
Ще й з медом варений», — відповіла баба, сміючись, та й узялася частувати, наливаючи в кубок із берівки горілки, випила до берези насамперед, а відтак подала березі берівку, щоб проверчував собі та й колядникам бурлаки доброю оковитою.
«Та я знаю, шо так.
«Та я знаю, що так.
Та голосно колоколили колоколом на худобі та подзвонювали дзвиночькі на козах.
Голосно белемкали дзвінки на худобі й подзвонювали дзвіночки на козах.
Смотрив волосе на голові.
Оглядав волосся на голові.
Казав, шо ти нидурний тай нипоганий на сумлінє чоловік.
Казав, що ти недурний і непоганий на сумління чоловік.
Скрипичьник прийгравав до плєсу: «Ой по добрий вечєр до хати, Ци позволите козі скакати?».
Скрипаль пригравав до плєсу: Ой по добрий вечір до хати, Чи позволите козі скакати?.
По дорозі запав у медвежу западку, й то глібоку, шош на три сєжні, тай так изроблену, шо без кола з неї годі було вилізти.
По дорозі запав у ведмежу яму, і то глибоку, щось на три сажні, та й так зроблену, що без кола з неї годі було вилізти.
То я вас усіх знаю й визиваю, Усіх вас викликаю й заклинаю: «Єк сонце траву припікає, Тай роса присихає, зчєзає Тай и ти на цим тілі присхни, Зслизни, зчєзни, пропади, Єк шум на воді, мертвий у гробі, Єк слина на земни!».
То я вас усіх знаю й визиваю, Усіх вас викликаю й заклинаю: Як сонце траву припікає, Та й роса присихає, щезає, Та й і ти на цім тілі присхни, Зслизни, щезни, пропади, Як шум на воді, мертвий у гробі, Як слина на землі!».
Тай так си сердито викрутив чорт на тій ріжи, шо цілу сутугу ліса собов втер, бо лиш так си сердито розгуляв, осина би му та пекіня через то, шо Иванчік такий великий з него кеп зробив.
Та й так сердито викрутився чорт на тій Ріжі, що цілу смугу лісу собою втер — так сердито розгулявся, осина би йому та пек через те, що Иванчік такий великий із нього глум зробив.
Єк єло зорєти, то цвинтар уже майже цілком заповнивси пасками, людьми та кіньми.
Коли почало зоріти, цвинтар уже майже весь заповнився пасками, людьми й кіньми.
Свєтий Николай, порскаючі потом из чьола, тратив дрібним дожєм зими й леди навіть у найглібших головицях.
Святий Миколай, порскаючи потом із чола, розмивав дрібним дощем сніги й льоди навіть у найглибших джерелах.
Дідо ворожив погоду й на Сорок свєтих.
Дідо ворожив погоду й на Сорок святих.
Филювали, мішєючіси разом, та летіли на вирви одна наоперед другої, єкби на вибір, бо кожде співало в данци таку співанку, єка на єзик лізла, без розбору.
Хвилювали, мішаючись разом, та летіли на вирви одна наперед одної, немов на вибір, бо кожне співало в танці таку співанку, яка на язик лізла, без розбору.
— «О-о-о дивітси», — тай сіпнувси мушшінем з рук.
— О-о-о, дивіться, — та й сіпнувся чоловікам із рук.
«Гаразд, єк ти дужий, Дмитрику», — тихим голосом видповів Иванчік.
«Гаразд, як ти дужий, Дмитрику?» — тихим голосом відповів Иванчік.
Прогрібаєт грань насеред печі й кладет тот коржик печі так у піч, аби си до него нічьо ни докивало.
Прогрібає жар серед печі й кладе той коржик так пектися, аби до нього нічого не торкалося.
«Єк то нічо я ни розумію?» — сердивси Иванчік.
«Як то я нічого не розумію?» — сердився Иванчік.
Він аж тогди нагадав за свій кріс у викні, єк пирга, вискірєючі великі білі зуби, зачєла на него пудно гарчєти.
Він аж тоді згадав про свій кріс у вікні, коли пес, вишкіряючи великі білі зуби, почав на нього страшно гарчати.
Шош хвильку погадав.
Щось хвильку погадав.
Кріз видхєлені хатні двері зачюв я з хорім про мене в хаті нидобру говірку.
Крізь відхилені хатні двері зачув я з хоромів про мене в хаті недобру говірку.
Бо у суки вже будет усе будь-єк прикутано, трошки приметено, трошки прилизано, але уже будет у неї й хата замкнена, бо уна, наколи день, уже дес будет вієтиси чюжими хатами — прото сука.
Бо в суки вже буде все будь-як зроблено, трішки приметено, трішки прилизано, але вже буде в неї й хата замкнена, бо вона, щойно день, уже десь буде віятися чужими хатами — адже сука.
На Марків день, першого дня по Юрію, то Иванчік так, йик и всі горєни, того дня боєвси робити на поли, аби ни окалічити.
На Марків день, першого дня по Юрію, Иванчік так, як і всі горяни, боявся робити на полі, аби не скалічитися.
Видко було по ній, шо була доброго тепер сумліня, лиш чьогос зажурена: «А шо жти ни видиш, синку, шо дідо кождісенької днини перед заходом сонця видберати воду з дев’єтьох головиц у лісі?».
Видно було по ній, що була доброго тепер сумління, лиш чогось зажурена: «А хіба ж ти не видиш, синку, що дідо кожнісінької днини перед заходом сонця відбирає воду з дев’ятьох джерел у лісі?».
Мішений був там нарід: діди, баби, хлопчішя, дівки, молодиці та молоді мушшіне.
Усяке було: діди, баби, хлопці, дівки, молодиці й молоді чоловіки.
То вна си боєла, шо єк би Иванчік дізнавси, шо вна за одна, то би си зачєв лічіти вид неї, єк вид тєжкої недуги.
То вона й боялася, що якби Иванчік дізнався, хто вона, то почав би лікуватися від неї, як від тяжкої недуги.
Він досконално знаєт до овец, бо я добре про це чув вид брата Джунди.
Він досконало знає овець, я про це начуваний від брата Джюнди.
А Шкиндя просив прошші у родії йиго, в знакомиц тай у сусід.
А Шкиндя просив прощі в рідні його, у знайомих та сусідів.
Єк си ни может земня узистріть сонця закрутити, так аби й ти ни мав моци й путері до моїх хітарів доступити.
Як не може земля усупір сонця закрутитися, так аби й ти не мав сили й сміливості до моїх хітарів доступити.
Тай далі ни попускавси гадками любити Марічку, бо аж в’євав за нев, так шшіро її в своїй души любив.
Та й не переставав любити Марічку, аж в’янув за нею — так щиро її у своїй душі любив.
Вуйна на передній лавици коло полиц лупила при ватрі уварену буришку на круглу, до вечері.
Вуйна на передній лаві коло полиць чистила при ватрі зварену картоплю до вечері.
Раз пишов на стрілецтво на йкус низнакому полонину.
Раз пішов на стрілецтво на якусь незнайому полонину.
Та єк лиш напнув Иванчік из хорім переступити поріг у хату, то з обрубини верх кагли майже коло самої йиму голови лєчно звавчєв та спорскав на него, єк на котюгу, чорний кіт так пудно, шо він без понимку штрик у хату.
Та щойно Иванчік із хором переступив поріг у хату, як з обрубини над каглою майже коло самої його голови лячно занявчав і зашипів на нього, як на пса, чорний кіт — так страшно, що він миттю заскочив у хату.
Спав цілий день аж до перед заходом сонця.
Спав цілий день, аж до перед заходом сонця.
«Аєк, преч би си казало, йиго».
«Ой так, преч би ся казало, його».
Била, єк у забій, шо дідо ни ґазда — друциґа пустий.
Затялася, що дідо не ґазда — нероба пустий.
Ціла хата людий, разом з Костюками, голосно зашуміла; «Най будет благословлений вид нас, тай най йиго благословит свойов ласков и силов праведне Сонечко».
Ціла хата людей разом із Костюками голосно зашуміла: «Най буде благословлений від нас, та й най його благословить своєю ласкою і силою праведне Сонечко».
Тай мусиш си добре вид них варувати, аби тє цілком ни перевернули тай ни вирєдили в диру на тот світ.
Та й мусиш добре від них берегтися, аби тебе цілком не перевернули та й не вирядили в діру на той світ.
Сокотиси тай добре маштерєйси, шо зараз меш говорити, бо то йдет у хату Иван Довгий, Шкиндин побратим, твій темний ворог, бо мині сказала ворожка, шо то він разом з Шкиндев наслав тобі стрілу в голов, тимунь ни вір йиму, єк котюзі, бо він идет ни аби тобі шош помочі, лиш аби шош пошкодити.
Стережися та й добре думай, що зараз говоритимеш, бо то йде в хату Иван Довгий, Шкиндин побратим, твій темний ворог, бо мені сказала ворожка, що то він разом зі Шкиндею наслав тобі стрілу в голову, тому не вір йому, як псові, бо він іде не для того, аби тобі допомогти, лиш аби нашкодити.
А єк уна видповіла головов, шо повернет, то він лиш засмієвси куражисто тай далі пишов з кружком помижи люде.
І коли вона відповіла головою, що поверне, то він лиш засміявся звабно та й далі пішов із кружком поміж людей.
Гроші черлені давай до жмені».
Гроші черлені давай до жмені.
Він завжде так йшов у полонину, єк то повинен на ню йти ґазда д’тим людем, шо ціле літо на ній степенили людску тай йиго худібку.
Він завжди так ішов у полонину, як повинен іти ґазда до тих людей, які ціле літо доглядають людську і його худібку.
Ни знав ні собі обчістити кріс, ні другому йиго споганити.
Не знав ні собі обчистити кріс, ні комусь його споганити.
Наші люде за Гору майже ніколи ни ходили поєдинками, бо було бійно через потички з загірскими опришками та грабивниками, тимунь уни збералиси разом у табори тай гуртом ходили за Гору.
Наші люди за Гору майже ніколи не ходили поодинці, бо було лячно через сутички із загірськими опришками та розбійниками, тому вони збиралися разом у гурти та й гуртом ходили за Гору.
Иди лиш оборони мене вид котюги, то меш зараз видіти, шо я за оден.
Іди лиш оборони мене від пса, то побачиш, хто я.
А ціла церква сповідників аж ни могла си надивувати та начюдувати, шо то си таке стало попикови, шо він так си нараз переиначів, єкби ни тот став.
А ціла церква сповідників аж не могла надивуватися та начудуватися, що то таке сталося попикові, що він так нараз змінився, мов не той став.
Шкиндя фіґляво всміхнувси: «Голодній курці завжде зерно на думці, так и тобі, Ива’, відав лиш це пусте уводно в голові шумит, а ми з Довгим давно в світі вже про це забули, так шо й ни нагадуємо за то ніколи».
Шкиндя хитро всміхнувся: «Голодній курці завжди зерно на думці, так і тобі, Ива’, певно, лиш ці дурниці завжди в голові шумлять, а ми з Довгим давно вже про це забули, так що й не нагадуємо ніколи».
Навіть ни запрєтав за собов бирліг на постели, так єк то си годит у ґазд робити.
Навіть не прибрав за собою барліг на постелі так, як то годиться в ґаздів робити.
«Ні, нима», — хєтро усміхаючіси, казав Шкиндя.
«Ні, нема, — хитро усміхаючись, казав Шкиндя.
Але дідок на тоту горівку й ни подививси.
Але дідок на ту горілку й не подивився.
Добре рубати ліс, бо дерево будет легке — сухе.
Добре рубати ліс, бо дерево буде легке — сухе.
По цих словах дідо хукав иртом навхрест на воду у квартах.
По цих словах дідо хукав навхрест на воду у квартах.
Біда, зчезла би, ни даєт.
Біда, щезла би, не дає.
Прецінь и він ни одного музиканта, старшего вид себе, в игрі перейгравав, тай тот пльованєм у лице ни смів йиго смішити.
Прецінь, і він не одного музику, старшого від себе, перегравав, та й той плюванням у лице не смів його смішити.
Ци ходєт колєдники?.
Чи ходять колядники?.
Мало шо цілу хату з окрашем з кичіри ни взєв.
Мало цілу хату з кичери не взяв.
Єк лиш став він на службу в Гердлічки, то видразу йиго обпутав хєтрий мандатор так, єк павук муху, тай запрєг до свої страшної роботи, бо Юрішко давси йиму так вимуштрувати, єк добрий и вірний гонец стрільцеви.
Щойно став він на службу в Гердлічки, то відразу його обплутав хитрий мандатор так, як павук муху, та й запряг до своєї страшної роботи, бо Юришко дався йому так вимуштрувати, як добрий і вірний гонець стрільцеві.
Зразу тоти шиньки, то держєли самі гуцули, аж єк си пани май через горівку почюли бізивнішшими у горах, то аж тогди зачєли закладати коло церквий по селах головні шиньки тай у них установ’єти своїх шинкарів, переважно жидів, бо знали, шо найліпше потраф’єт знівертити гори горівков жиди.
Спершу ті шинки тримали самі гуцули, аж коли пани через горілку почулися сильнішими в горах, тоді почали закладати коло церков по селах головні шинки та й у них настановляти своїх шинкарів, переважно євреїв, бо знали, що найліпше потрафлять знівечити гори горілкою євреї.
Хоть у них нивеликі городи були, то однако прилагожєлиси иззагоді, аби весну скінчєти разом з людьми, а ни глюзити з нев Бог знаєт доків.
Хоч у них невеликі городи були, та однак готувалися заздалегідь, аби веснування скінчити разом із людьми, а не поратися з тим бозна-доки.
Зосміхє хапнули роти в жмені тай так, єк гадя кріз траву, просунулиси помижи нарід д’своїм паскам.
Зо сміху хапнули роти в жмені та й так, як гаддя крізь траву, просунулися поміж людей до своїх пасок.
Єк би ни тоти мальфи, шо ти їх знаєш, то твої вівці тай кози ни годни би дати тілько молока на міру.
Якби не ті мальфи, що ти їх знаєш, то твої вівці та й кози не годні би дати стільки молока на міру.
Тай ніхто ни міг вгадати, шо то си йиму таке стало.
Та й ніхто не міг вгадати, що йому таке сталося.
Минув град и Білоберезку.
Минув град і Білоберезку.
Процьо так поповчів за це Иванчіка, шо йиму шкіра потріскала на хорбаці.
Процьо так повчив за це Иванчіка, що йому шкіра потріскала на хребті.
А однако Шкиндя того вечєра був дуже ниспокійний, бо шє рано було чєс вернутиси Довгому з Волоского боку вид Проця Дарадуди, а йиго ни було й увечєр.
Однак Шкиндя того вечора був дуже неспокійний, бо ще вранці мав вернутися Довгий із волоського боку від Проця Дарадуди, а його не було й увечері.
Він припав на коліна оперед Господом Богом, праведним Сонечком, и свойов старинев, перед свойов родійов близшев и дальшев перед своїми сусідами й своїми знакомицями, тай просит тебе, дєдику й ненько, вирєдити й поблагословити йиго в ту далеку дорогу нового житя».
Він припав на коліна перед Господом Богом, праведним Сонечком, і своєю старинею, перед своєю родиною ближчою й дальшою, перед своїми сусідами й своїми знайомими та й просить тебе, батеньку й ненько, вирядити й поблагословити його в ту далеку дорогу нового життя».
Тай з серця, шо ґазди ни приквапєли на полонинский хід, то аж рогами плоти на царинках розмітували та били рогами людскі плоти коло сін, бо хотіли невкритованєм примусити своїх ґазд до полонинского ходу.
Та й із серця, що ґазди не поспішали з полонинським ходом, аж рогами плоти на царинках розкидали й били рогами загорожі коло сіна, бо хотіли шкодою змусити своїх ґазд до полонинського ходу.
А ми далі говорили, єк би зравашя, за бабов молитви: «Присвєтая Тройце, Пречєста Діво Маріє, Матко Хрестова.
А ми далі говорили, як по писаному, за бабою молитви: «Пресвятая Тройце, Пречиста Діво Маріє, Матко Христова.
Дідо весело дівивси на мене.
Дідо весело дивився на мене.
А Иванчік відклонивси й йиму ґречно тай верг у кружок «на Боже» сороківця.
А Иванчік вклонився і йому ґречно та й кинув у кружок «на Боже» сороківця.
Загимзіли, єк муряхє у купині, рушєючі кожде до свої роботи.
Заметушились, як мурахи в мурашнику, рушаючи кожне до своєї роботи.
Навчів рвати музикантам струни на скрипках та збав’єти косарям коси.
Навчив рвати музикам струни на скрипках і псувати косарям коси.
Стєгаючі брови, приєзно обзерав мене, водєчі по мині голубими очіма, ци ни скалічіла де мене пирга.
Зсунувши брови, приязно обзирав мене, водив по мені голубими очима, чи не скалічила де мене пирга.
Иванчік, помали йдучі дорогов, розговоривси з тим дідиком.
Иванчік, помалу йдучи, розговорився з тим дідиком.
У Великодну суботу Лесьо кутавси понадвірю.
У Великодню суботу Лесьо порався надворі.
Опустили очі в долину.
Опустили очі.
Розболікси, тай голий, хапаючі в руки голубу кварту з видгашенов ватров, шо мав її напровсєке коло себе в пасіці, поліз на побій пасіки.
Роздягнувся та й, голий, хапаючи в руки голубу кварту з відгашеною ватрою, що мав її про всяк випадок коло себе, поліз на дах пасіки.
Ліпше би си йиму поводило, єк тому, шо ни знаєт нічьо: ні бе, ні ме.
Ліпше б йому велось, як тому, хто не знає нічого — ні бе ні ме.
Иванчік став.
Иванчік став.
Викрутивси на лівій нозі взістріть сонця три рази, хукаючі в простори світа, спльовуючі за кождим разом на земню, шепотічі єкіс тайні слова.
Викрутився на лівій нозі проти сонця тричі, хукаючи в простори світу, спльовуючи за кожним разом на землю, шепочучи якісь таємні слова.
Ни знаю, чо єс мнє пускав на кухарінє до него, єк єс ни мав сам ити на толоку».
Не знаю, чому мене пускав на кухаріння до нього, якщо не мав сам іти на толоку».
Пістолєтники, лагідні до стріліня, разом из дідом ни перестали жечі з пістолєт, доків їх усіх ни вистрілєли.
Пістольники разом із дідом не переставали стріляти, доки всіх набоїв не вистріляли.
Цілим ним шош сійнуло, бо аж тепер повірив він Олексієвим словам, шо стрілити законом у Хреста — то ни така легка річ, єк то си йиму здавало.
Аж сяйнуло йому, бо тепер повірив він Олексієвим словам, що стрілити причастям у Христа — то не така легка річ, як здавалося.
Любив ґаздівство, тай любив си крутити у хаті коло чєліди.
Любив ґаздівство та й любив крутитися в хаті коло жінок.
Ой — ні», — тєжко зитхнув.
Ой — ні, — тяжко зітхнув.
Шкода, шо лиш пусто на ні нарікаєт, бо вни всі три такі однакі, єк би були в одним фірмаці висипані, аби лиш їм слих пропав усім тром разом.
Шкода, що лиш дармо на них нарікає, бо вони всі три такі однакі, якби були в одній формі випечені, бодай їм усім трьом разом.
Спочєтку, то у Кутах був мандаторский суд тай катуші, а Гердлічка лиш залагожєв менчі справи в Устєріках тай посилав шодень до Кутів свої рапорти.
Спершу в Кутах був мандаторський суд і тюрма, а Гердлічка лиш залагоджував менші справи в Устеріках і посилав щодня до Кутів свої рапорти.
Тай любаса шукала завжди собі з нималого плечя.
Та й коханця шукала завжди собі з немалого плеча.
Добре ним потермасав! Та витримав так по стінах й таблици, шо аж азбуку ним подер, тай поломив суло по п’єному дєкови, але за тот бунт дєк вигнав Иванчіка из школи раз на завжди.
Добре ним потермосав! Та витримав так по стінах і таблиці, що аж азбуку ним подер та й поламав указку на п’яному дякові, але за той бунт дяк вигнав Иванчіка зі школи назавжди.
Шепотіли посестриці мижи собов ніби про шош инче, а очіма поводили за другими мушіньми, тими, шо знали, шо уни крім своїх жінок гинут за чюжев чєлідьов.
Шепотіли посестриці між собою ніби про щось інше, а очима водили за другими чоловіками, тими, про яких знали, що вони, крім своїх жінок, ласі й до чужих.
Притаєна цілу зиму земня у вобіймах вісного сонця прошумуваласи из мертвого сну.
Притаєна цілу зиму земля ув обіймах вісного сонця прокидалася з мертвого сну.
Дрижєв, стоїчі на ужві, єк лист на трепеті вид вітру.
Дрижав, стоячи на ужві, як лист на трепеті від вітру.
А єк би си ни заркли, то понедівнок показав би їм, шо він значіт.
А якби не заріклися, то понеділок показав би їм, що він значить.
Єк пролюдні крисані в леґінів закєтичєні трєсунками, так місцями позакитичювані гори садками.
Як святкові крисані в леґінів закитичені трясунками, так місцями позакитичувані гори садками.
Шо я був тому винен, шо уна вже була стара тай тимунь їй си ни хотіло так пидбрикувати, єк мині молодому?.
Хіба ж я тому винен, що вона вже стара, та й тому їй не хочеться так підбрикувати, як мені молодому?.
Обернув я йиму тото йиго наслане так, шо вже си ретенно йиму всего видхотіло.
Обернув я йому те його наслане так, що вже достеменно йому всього відхотіло.
«Хоть дєкуй, Ива’, а хоть вже си й ни забувай, то ми два з Шкиндев коли-тогди потрафимо тобі си за це виддєчєти, й то добре, ни бійси», — наскакуючі з кулаками на Иванчіка, грозивси Довгий.
«Хоч дякуй, Ива’, а хоч уже й не забувайся, та ми два зі Шкиндею колись потрафимо тобі за це віддячити, і то добряче, не бійся, — наскакуючи з кулаками на Иванчіка, грозив Довгий.
А відтак засмієвси, аби показати всім, шо то він лиш жертом грозивси за свою жінку.
А відтак засміявся, аби показати всім, що то він лиш жартома грозився за свою жінку.
Дідо розказував, сміючіси, шо циган Свєтий вечір фалив, а Пушшінє клєв.
Дідо розказував, сміючись, що циган Святий вечір хвалив, а Пущення кляв.
«Усе миром, по-старому, дєкувати праведному Сонечкови», — видповіли оба разом, пидводічі побожно очі на сонце.
«Усе миром, по-старому, дякувати праведному Сонечкові, — відповіли обидва разом, підводячи побожно очі на сонце.