Split (1)

train · 9.85k rows

target stringlengths 3 926	source stringlengths 3 923
— «То дошкарі дошьки потужуют на дахах», — шепнула мині вуйна, сміючіси.	«То дошкарі дошки припасовують», — шепнула мені вуйна, сміючись.
Косарі єк си подивили на вістрє йиго коси, то всі єк оден сказали, аби си він клепав, бо таков затертов та викаженов косов ніхто би ни годен косити.	Косарі подивилися на вістря його коси й усі як один сказали, аби він клепав, бо такою затертою й побитою косою ніхто не годен косити.
Я обіздрівси, а то сидєт два Ціличюкові леґіні.	Дивлюсь, а то сидять два Ціличукові леґені.
Там їх, бувало, повив’єзуєт докупи петельками так, єк вирмене в’єзали цапів на заріз.	Там їх, бувало, позв’язують докупи мотузками так, як вірмени в’язали цапів на заріз.
Здавалоси, шо то кругле вічько вид полибичька у синих облаках, пидсуваючіси чімраз висше на випукле небо, палало вогнем.	Здавалося, що то кругле вічко від полубічка в синіх хмарах, висуваючись усе вище на випукле небо, палало вогнем.
Та про тото, де шо сієти й садити мают.	Та про те, де що сіяти й садити.
А Марічка, єк уздріла її оперед Федьком, то так си на ню осердила, шо аж здрижєла, бо здавну її нинавиділа.	А Марічка, побачивши її перед Федьком, так на неї розсердилася, що аж задрижала, бо здавна її ненавиділа.
Казав, шо ни мав страху, шо ни вб’єт вирла у лету з руч, навіть си богато й ни прикладав до стріліня, бо на своє ржєве коромесло мав бізівність.	Казав, що не мав страху, що не вб’є орла в польоті з руки, навіть не дуже старанно цілився, бо покладався на своє іржаве коромисло.
Пидбіг вишше хати на горбок, та єк учув оперед хати в Шкинді плач, то аж си йойкнув: «Йой! То ретенно пустенники сеї ночі єк зчєзли вид мене, стратили Шкиндю?.	Підбіг вище хати на горбок і, зачувши наперед хати в Шкинді плач, аж йойкнув: «Йой! То ж пустенники цеї ночі, коли щезли від мене, стратили Шкиндю?.
Чюти було свару, кип, пудний ґвавт, цоркане барток, лускіт бучя.	Чути було свару, гамір, страшний ґвалт, цоркання барток, лускіт буччя.
Пастушив полонинами, косив, громадив на пологах, метав сіна, знав и лісову усу роботу.	Пастушив полонинами, косив, громадив, метав сіна, знав і лісову всю роботу.
Перебивси з тєжкої лежі.	Перебився з тяжкої лежі.
«Дми’! Ти приповівси мині, шо то ти гійкнув, аби споганити кріс, а я тепер приповімси й тобі поправді, бо правду завжде люб’ю, шо то ни я, а Луцьо Юринджін стрілив, а єк ми ни віриш, то мож си йиго запитати», — говорив Иванчік видважно, згорда позераючі на Шкиндю.	«Дми’! Ти зізнався мені, що то ти гейкнув, аби споганити кріс, а я тепер зізнаюся й тобі по правді, бо правду завжди люблю, що то не я, а Луцьо Юринджин стріляв, а якщо мені не віриш, то можеш його запитати, — говорив Иванчік відважно, згорда позираючи на Шкиндю.
Говори, ти, полонинский медведю! Бурєннику проклятий, чого мовчіш?».	Говори, ти, полонинський ведмедю! Бунтівнику проклятий, чого мовчиш?».
Тай ни боїмоси, шо ти годен шош нам подієти.	Та й не боїмося, що ти годен щось нам подіяти.
Попик, накриваючі потрафієм йиму голов, допитливим зором йиго мірєв, див’єчіси уперто своїми поганими, чорними очіма у благі, великі, добродушні, сині Иванчікови очі.	Попик, накриваючи єпитрахилем йому голову, допитливим зором його міряв, дивлячись уперто своїми поганими чорними очима в благі великі добродушні сині Иванчікові очі.
Єк залишєт колєдники ходити.	Щойно не будуть колядники ходити.
Тай вилускуючі в пальці, охотувалиси: «Ой помай біг, подай здоров, єк си, діду, маєш?.	Та й вилускуючи в пальці, охотувалися: Ой, помай Біг, подай здоров, як ся, діду, маєш?.
Йиго ломив на засідці сон, але він си ни давав.	Його ломив у засідці сон, але він не давався.
Хоть був він з уроженя добрий стрілец, то однако ни був головний, бо ни розумівси на стрілецких мальфах.	Хоча був він уроджений добрий стрілець, однак не був головним, бо не розумівся на стрілецьких мальфах.
Паламар з-поза захрестія справив на церкву людем хрестик, даючі ним знак, шо чєс було сповідникам укпєкати до закону, дзвонічі у захрестію в дзвіночок, здрібна ним поцоркочуючі.	Паламар із-поза захрестя дав людям знак, що час було сповідникам уклякати до причастя, дзвонячи в захресті у дзвіночок, здрібна ним поцоркуючи.
— «Шкода, шо лиш дуже перефалений.	— Шкода, що лиш дуже перехвалений.
Єк увійшов Олексій у стайню, то лиш шош си розіздрів по стайни, хєтро усміхнувси тай став над тими коровами.	Увійшов Олексій у стайню, роззирнувся, хитро усміхнувся та й став над тими коровами.
Ану лиш добре поуваж, то меш їх видіти.	Ану, лиш будь пильним, то побачиш їх.
З широких їх ременів стирчєли з ножен праві, насажувані ножі та сугаки.	З широких їхніх ременів стирчали з піхов гострі насаджувані ножі та сугаки.
До тих квартий крім діда ніхто ни смів си й палцем дотєнути.	До тих кварт, крім діда, ніхто не смів і пальцем торкнутися.
Тай вівці, єк уздріли Иванчіка, то весело єркам відповідали, скубаючі борзо зелену пашу: «Йде, йде-е-е! Йде! Бігме — йдее-е».	Та й вівці, побачивши Иванчіка, весело яркам відповідали, скубаючи швидко зелену пашу: «Йде, йде-е-е! Йде! Бігме — йде-е-е».
А шо ни міг сам виконати, то допомогав йиму в тім йиго вірний побратим Иван Довгий.	А що не міг сам виконати, в тому допомагав йому вірний побратим Иван Довгий.
Тай таким би він повинен й бути, коли задужєв навіть и ничістов силов рєдити.	Та й таким би він повинен і бути, якщо подужав навіть нечистою силою рядити.
Хоть ишов данец через війта нікуда, то йиго ни вимітували з данцу, тєгали межи собов, єк мершу, уважєючі на него, бо то прото війт, голова цілого села.	Хоч танець через війта перетворився на хтозна-що, його не викидали з танцю, тягали між собою, як мершу, уважаючи на нього, адже то війт, голова цілого села.
Він хоть сам ни був мальфарем, але майже з усіма мальфарами знавси.	Він хоч сам не був мольфаром, але майже з усіма мольфарами знався.
Видгасили йиму борше ватри, тай єкос ледви він гірко діждав днини.	Відгасили йому швидше ватри, та й якось ледве він гірко діждав днини.
Говорив з повагом: «Ади надворі йка неґура, а за хвильку будет сонце гріти.	Говорив із повагом: «Ади, надворі яка неґура, а за хвильку буде сонце гріти.
Завзєто боронила свого чоловіка, шо почерез війта повстало було на него майже ціле весілє.	Завзято боронила свого чоловіка, на якого через війта повстало майже ціле весілля.
«Даруй, Господи».	«Даруй, Господи».
Волос сідина прошиваєт.	Волосся сивина прошиває.
Вид коров молоко ранішнє йшло мішєнникови в бриндзу, а вечєрішне депутатови за пашу тай в плату пастирям за обслугу худоби на полонині.	Від корів молоко вранішнє йшло господареві на бринзу, а вечірнє депутатові за пашу та й у плату пастухам за обслугу худоби на полонині.
А ліс, то він знав ни гірше звірини, був у нім, єк у себе дома.	А ліс він знав не гірше звірини, був у ньому як у себе вдома.
Здоймет из земні убитого заїця й, передаючи йиго стрільцеви, зажєдаєт: «А тепер, головний стрільче, зробім вічний контракт, написаний кровйов з мізинних пальців наших лівих рук, змішєнов из звірєчов кровйов, з отсего заїця, шо єс єго вбив.	Підніме із землі вбитого зайця й, передаючи його стрільцеві, зажадає: “А тепер, головний стрільче, укладімо довічний контракт, написаний кров’ю з мізинних пальців наших лівих рук, змішаною зі звіриною кров’ю, з оцього зайця, що ти його вбив.
А він ни любив то, аби злий дух знав йиго здохє.	А він не любив, аби злий дух знав, чим він дихає.
Він зажуривси, бо зачепив ишє одного противника, й то самого Проця Дарадуду.	Він зажурився, бо зачепив ще одного супротивника, і то самого Проця Дарадуду.
А нираз, то таки шє й припочінет собі жінка з-позадь доброї долі: полежит трошки у днину за коменом на теплій печі.	А не раз то таки ще й припочине собі жінка з доброї долі: полежить трошки вдень за комином на теплій печі.
Хіба на то лиш, аби вічьно глипіли так, єк ґаня дожю глипит, аби я чім прудче задер ноги оттуда в Дідушкову Річьку на цвинтар.	Хіба на то лиш, аби вічно визирали так, як каня дощу визирає, щоб я чимшвидше задер ноги отуди в Дідушкову Річку на цвинтар.
Перед ним ніколи ни була загорожена Божя загорода на звір.	Перед ним ніколи не була загороджена Божа загорода на звіра.
А я, єк си лиш изчєпила бійка мижи ними, то видразу був готовий довтеки.	А я, щойно вони зчепилися, одразу був готовий утікати.
Пудний ворог, бо мало шо ми житє ни видобрав».	Страшний ворог, бо мало мені життя не відібрав».
Одного вечєра була дуже видка, місєчна ніч.	Одного вечора була дуже світла місячна ніч.
Ціла церква сповідників витрішшєласи на него, єк на єке диво, бо були цікаві знати, єк мет молоденький попик сповідати того мальфара.	Ціла церква сповідників витріщалася на нього, як на якесь диво, бо були цікаві знати, як молоденький попик сповідатиме того мольфара.
«З нашего! Я з Великого Рижна, Грицко Копил».	«З нашого! Я з Великого Ріжна, Грицко Копил».
Нараз из вішної хати вирцнули в хороми двері в спижях, то Иванчікови трошки легше стало на серци, бо понадієвси, шо хтос війдет надвір.	Нараз із вишньої хати скрипнули в хороми двері, й Иванчікові трошки легше стало на серці, бо понадіявся, що хтось вийде надвір.
А на Юрія рано скорнєв мене з мертвого сну Божий голос триміти».	А на Юрія рано розбудив мене з мертвого сну Божий голос трембіти».
Він пудив опередь себе теплим вітриком й дрібним дожіком стареньку, вже горбату, морозами зіжжену зиму, а за собов вів крутим колачєм пухку, молоду, розкішну весну.	Він лякав теплим вітриком і дрібним дощиком стареньку, вже горбату, морозами спалену зиму, а за собою вів крутим калачем пухку молоду розкішну весну.
Тай аби Федько почерез него ни бив тай ни линдзував її, таку любу та чємну чічьку.	Та й щоб Федько через нього не бив та й не линдзував її, таку любу й чемну чічку.
«Я Иванчік Люпайлюків з Голов», — видповів Иванчік.	«Я Иванчік Люпайлюків із Голов», — відповів Иванчік.
Було видко по ній та по її бесіді, шо їй ни було банно за Шкиндев, лиш про людске око вна вдавала смутку.	Було видко по ній і по її бесіді, що їй не було банно за Шкиндею, лиш про людське око вона вдавала смуток.
Бо то вид кождої лісни тєжко злічіти, а вид такої, єк ти маєш, то таки дуже трудно вилічітиси.	Бо то від кожної лісної тяжко вилікувати, а від такої, яку ти маєш, то таки дуже трудно.
Однако нічьо ми ни помогало, бо та нехарь уся ишє гирше ми си мантила.	Однак нічого мені не помагало, бо та нехар уся ще гірше мене доймала.
А, аби гріха ни було, шо вже говінє зайшло надворі, а вни шє їли скоромно тай гуляли в хаті, то вікна заткавницями позатикали тай далі набувалиси.	А щоб гріха не було, що вже піст зайшов надворі, а вони ще їли скоромне та й святкували в хаті, то вікна віконницями позакривали та й далі набувалися.
Переміг себе.	Переміг себе.
Вид мнєсниц, через говінє, кождий страшно вижєдавси данцу, а шє, пидчмелений горівков, то данцував так завзєто та охічно, шо навіть ніхто ни питав.	Від м’ясниць через піст люди дуже скучили за танцями, а ще, підігріті горілкою, танцювали дуже завзято й охоче.
Рвали одно одному волосє на голові.	Рвали одне одному волосся на голові.
Так дуже на подах дзвеніло та дзубоніло, шо здавалоси всім, шо Пекуни аж поди завалєт, женічіси там з утіхи над Олексієвов душев.	Так голосно дзвеніло та скреготало, аж здавалося всім, що пекуни аж горища розвалять, казячись там з утіхи над Олексієвою душею.
Вид того чєсу Юріштан изробивси ишє гіршим катом на люде, єк був дотів, бо у своїм тілі він уже ніколи ни мав веселости, лиш вічно гнівом кипів тай смертевно нинавидів усу чєлідь.	Від того часу Юриштан зробився ще гіршим катом, бо у своїм тілі він уже ніколи не мав веселості, лиш вічно гнівом кипів та й смертельно ненавидів усіх жінок.
Тогди дідо остро наказував усім тай твердо нацвікував синови Олексі, аби малиси у гадці из сіном, бо весна припизнитси.	Тоді дідо суворо наказував усім та й твердо настановляв сина Олексу, аби був ощадливий із сіном, бо весна припізниться.
За деревишшєм сама Олексіїха вела пару волів у єрмі из золоченими сирєними колачами на їх позолочених рогах, из засвіченими на них восковими свічками.	За труною сама Олексіїха вела пару волів у ярмі із золоченими сирними калачами на позолочених рогах, із засвіченими на них восковими свічками.
Але, єк то кажут, нима чьоловіка на світі без йкогос клопоту.	Але, як то кажуть, немає чоловіка на світі без якогось клопоту.
Навіть майже ніколи у ню й ни входив.	Навіть майже ніколи до неї не входив.
«Тай ти так зробив?» — допитливо запитавси Шкиндя.	«Та й ти так зробив?» — допитувався Шкиндя.
У бойка уродитси того літа файна кукурудза.	У бойка вродиться того літа файна кукурудза.
Дивилиси, ци пара з Дмитрушем.	Дивилися, чи пара з Дмитрушем.
Та писаними ботеями.	Й писаними ботеями.
«Я, прошу духовника, Иванчік Люпайлюків, з Голов» — благо, але хєтро видповів Иванчік, див’єчіси так змисливо на попика, єк нираз дививси він на ту звір, шо пидсідав на ню вбити.	«Я, прошу духовника, Иванчік Люпайлюків із Голов», — благо, але хитро відповів Иванчік, дивлячись так мисливо на попика, як не раз дивився на того звіра, якого готувався вбити.
По опівночі Дмитруш з новачков пишов у кліть спати, а дружба роззув її, забераючі собі за тото з її обуви тоти гроші, шо стариня її дала була їй на це оперед вінчєнєм.	По опівночі Дмитруш із новачкою пішов у кліть спати, а дружба роззув її, забираючи собі за те з її взуття ті гроші, що стариня їй дала на це перед вінчанням.
Та вже ни мав він коли ту співанку докінчювати, бо шош так пудно чімос усадило посеред хорім з поду, шо аж ціла хата здригнуласи.	Та вже не мав він коли ту співанку докінчувати, бо щось так страшно гепнулося посеред хором із горища, що аж ціла хата здригнулася.
А Костюк, єкби навкірки всім бідним, витришкував так, єк єлівник вид овец на полонині, з-помижи богачів усий нешишник тай тоту бідничію, шо прийшла на весілє нипрошена, надвір, аби ни заважєла ґаздам у хаті тай ни глипіла їм у очі при їді та питю, єк голодні котюги.	А Костюк, немов наперекір усім бідним, виганяв так, як ялівник від овець на полонині, з-помежи багачів увесь нешишник та й ту бідачню, що прийшла на весілля непрошена, надвір, аби не заважала ґаздам у хаті та й не зазирала їм в очі при їді та питтю, як голодні пси.
Валєлиси мижи горами на одним місци, єк ліжники у валилі.	Валялися між горами на однім місці, як ліжники у валяльні.
Чудо — ни чоловік.	Чудо — не чоловік.
Аж упрівали зострахє, шо зараз з ними будет, бо знали, шо опришки страшно нинавидєт вирмін.	Аж упрівали зо страху, що зараз із ними буде, бо знали, що опришки страшно ненавидять вірменів.
У пидбрики біг.	У підбрики біг.
По Олексієвій смерти, то Иванчік Бог знає в котрих мальфарів у горах ни був, лиш оминав головного мальфара в Ґраблині на Буковині, Проця Дарадуду, бо знав, шо він був побратим з Шкиндев тай Довгим, тай був їх примівником.	По Олексієвій смерті Иванчік побував у багатьох мольфарів у горах, лиш оминав головного мольфара в Ґраблині на Буковині, Проця Дарадуду, бо знав, що він побратим зі Шкиндею та Довгим і їхній примівник.
Відев дививси, ци смерть ни стоїт уже й перед йиго очіма.	Певно, дивився, чи смерть не стоїть уже й перед його очима.
Баба тої днини ни дала мині урвати ані єблучько у саду, ані качюлочьку маку у грєдці, бо казала, шо то головка, а шо є головков, то на Головосіки то гріх рвати.	Баба тої днини не дозволила мені урвати ані яблучко в саду, ані маку в грядці, бо казала, що то головка, а що є головкою, то на Головосіки гріх рвати.
В неділю рано ціле небо заднєлоси синаво-темними хмарами, шо димами буртикалиси над горами, укриваючі навислими сірими шєпками кичіри.	У неділю рано все небо затяглося синіми темними хмарами, які димами сунули над горами, укриваючи навислими сірими шапками кичери.
Видразу без пришні подала йиму то волосє, шо втєла була в него з голови, тай леп з йиго п’єти без потємку розсипала по земни.	Відразу сама подала йому те волосся, що втяла була в нього з голови, та й леп із його п’яти без тями розсипала по землі.
Дай Боже, праведне Сонечко, аби й ви діждали з своїми дітми у повници пити так, єк ми отце п’ємо з вами».	Дай Боже, праведне Сонечко, аби й ви діждали зі своїми дітьми у повниці пити так, як ми оце п’ємо з вами».
Ціла околиця — то Великодна писанка, прекрасно виписана.	Ціла околиця — то великодня писанка, прекрасно виписана.
До тих депутатив, шо мали добрі, пашнисті та молочні полонини то мішєники так сами налізли з худобами на тоти полонини, шо аж ни моглиси депутати вид них обигнати.	До тих депутатів, які мали добрі, пашнисті й молочні полонини, господарі самі напрошувалися з худобою, що аж не могли депутати їх збутися.
Нараз так, єкби си шош йиму було урвало у потилици тай полізло в бурлак.	Аж раптом немовби йому щось урвалося в потилиці та й полізло в борлак.
Ни сербуєт Сонце, тай ни кажет, шо це є гріхово».	Не вшановує Сонце та й не каже, що це є гріх».
А ватаг у стаї єк помірєв у дійници то молоко бовтом, то засмієвси, бо на міру вдоїв Иванчік нисогірше молока.	А ватаг у стаї, помірявши в дійниці те молоко бовтом, засміявся, бо на міру вдоїв Иванчік чимало молока.
А у колєдники йшов хіба лиш на то, аби си добре наїсти.	А в колядники йшов хіба лиш на те, щоб добре наїстися.
Того року він міркував узєти в колєдники на тримбіташя вуйка Леся, братского сина, бо той красно умів играти в трембіту.	Того року він міркував узяти в колядники на трембітаря вуйка Леся, братового сина, бо той красно умів грати в трембіту.
Та ніч, шо робив Дарадуда на Иванчіка смертевне насланнє, була дуже красна.	Та ніч, коли робив Дарадуда на Иванчіка смертельне наслання, була дуже красна.
Оо-о, єкі завози пудні», — говорив, показуючі руков на тот усий нарід, шо на опередхатю ждав на примівку, єк оперед Риздвєних свєтків на мливо в млині, — «шо аж гляба до бешшісти приступити.	О-о-о, які завози великі, — говорив, показуючи рукою на увесь нарід, що наперед хати ждав на примівку, як перед Різдвяними святами на мливо в млині, — аж годі до нечисті приступити.
Навіть ни сказав їй и «будь здорова».	Навіть не сказав їй «будь здорова».
Иванчік пішов на свій дат у полонину трома днями оперед Иваном Купалом, бо то завжде найсмачнійшя та бриндза, шо її си наб’єт до Ивана, а найдалі до Петра.	Иванчік пішов у полонину по бринзу за три дні до Йвана Купала, бо завжди найсмачніша та бринза, що її наб’ють до Йвана чи принаймні до Петра.
Йшов помали в заходи лісом д’горі.	Йшов помалу лісом угору.
Ніхто ни знав, чого він смутний.	Ніхто не знав, чого він смутний.
Хотєт, аби був низший вид них тай вічно си їм клонив.	Хочуть, аби був слабший від них та й вічно їм клонився.
Пислав свого коня у Грамітний, той йиго посев приніс конем Сапайлиху до него в гонорі, єк низнати єку велику їмость.	Послав свого коня в Грамітний, той його посланець приніс конем Сапайлиху до нього в гонорі, як бозна-яку велику цяцю.

Subsets and Splits

No community queries yet

The top public SQL queries from the community will appear here once available.