target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Тай шє си клинет, бешшість, шо він справний! Ий кайтеси, люде добрі, з таким дивом.
Та й ще клянеться, бешість, що він справний! Ий, кайтеся, люди добрі, з таким дивом.
Знав й манну обернути, єк були збавлені корови.
Знав і манну обернути, якщо були попсуті корови.
Трошки ніби похмурєючіси на мнє, говорив повільно: «А зрештов, я вже застарий, синку, до играшок та мудрішків», — лиш махнув байдужно руков.
Трошки ніби ще сердячись на мене, говорив повільно: «А зрештою, я вже застарий, синку, до іграшок та розіграшів, — лиш махнув байдужно рукою.
Але хоть єк пудно обійшло її тото, шо він на ню фоснув, єк медвідь на котюгу, то однако вна тот свій гнів привалила в собі, перегнула, аби ни дражнити йиго, бо доконче схотіла перемаґулити йиго, аби пишов на толоку до її брата Шкинді, бо Шкиндя на це її пидпросив.
Але хоч як розсердило її те, що він на неї гиркнув, як ведмідь на пса, однак вона той гнів притамувала в собі, перегнула, аби не дражнити його, бо доконче схотіла переманити його, аби пішов на толоку до її брата Шкинді, бо Шкиндя про це її просив.
«Миром, слава Богу», — відповідали косарі, поводічі очіма то на него, то на йиго косу.
«Миром, слава Богу», — відповідали косарі, поводячи очима то на нього, то на його косу.
Там є й ключ-зілє, шо єк би йиго дістав та закопав собі в долонь, то до котрого замку лиш би си дотєнув, тот би си видразу сам розимок.
Там є й ключ-зілля, що якби його дістав і закопав собі в долоню, то до котрого замка лиш би торкнувся, той би відразу сам відчинився.
У Джюндиній таборі таких колєдників ни було, бо він сам виберав у свою табору колєдників таких, иких розумів.
У Джюндиній ватазі таких колядників не було, бо він сам вибирав таких, яких розумів.
Робив навгадь.
Робив навгад.
Тай сама мусіла діздріти, єк си варила комашня її чоловікови, тай сама у великим горю мусіла злагодити то все, шо було потрібно Олексієви в йиго делеку дорогу.
Та й сама мусила догледіти, як варилися страви на поминки по її чоловікові, та й сама у великому горі мусила злагодити все, що було потрібно Олексієві в його далеку дорогу.
Ой ни можна, бо єк треба брати, то мус брати.
Ой, не можна, бо якщо треба брати, то мус брати.
— «Вибігну надвір, шош ніби туда роб’єчі, покручуси чєсок, а нараз так на всий рот голосно обізвуси — «га-а-аго-оов! А нашо-о-о? До-о-обре.
— Вибіжу надвір, щось ніби там роблячи, покручуся часок, а тоді голосно обізвуся: “Га-а-аго-о-ов! А нащо-о-о? До-о-об- ре.
Ни видержит він довго.
Не витримає він довго.
«Та бо сегодне вже такий день настав, аби си сходити, єрмарочний, тай мнєсниці си ближєт, Ботику», — засмієвси Иванчік.
«Та бо сьогодні вже такий день настав, аби сходитися, ярмарковий, та й м’ясниці ближаться, Ботику, — засміявся Иванчік.
А витак тото випустив задними дверми криз хліви назадь хати.
А відтак випустив оте задніми дверима крізь хліви.
У того ни пропадет тай ни здохнет, шо нима нічьо.
У того не пропаде та й не здохне, в кого нема нічого.
Люпайлючька из радости аж ни знала, шо дієти, шо її Иванчік, Богу дєкувати, направивси на добру дорогу й охічьно зачєв ходити до школи.
Люпайлючка з радості аж не знала, що діяти, адже її Иванчік, Богу дякувати, вийшов на добру дорогу й охоче почав ходити до школи.
В кого забракнет сіна, то на маржинку будет голод, бо трава ни зараз рушитси рости.
У кого забракне сіна, то на маржинку буде голод, бо трава не скоро почне рости.
А Иванчік, ні на шо ни тураючі, пишов надвір, тай Олексієвим чєпеликом та йиго клябучков, заклинаючі первовічними головними словами, шо 'їх знав тай навчівси вид Олексія, заклєв и застановив надворі ту страшну бурю, шо в тот раз валила хати, перевертала обороги та ломила ліси в цілих горах, то видразу втихомириласи нич...
А Иванчік, ні на що не зважаючи, пішов надвір та й Олексієвим чепеликом і його клябучкою, заклинаючи первовічними головними словами, що їх навчився від Олексія, закляв і зупинив ту страшну бурю, яка валила хати, перевертала обороги й ламала ліси в цілих горах, і відразу втихомирилася нечиста сила на світі.
Тай видаєт симбрилю за літованє в полонині ватагови та пастирям, а тогди ни будет фурашу на вивці восени.
Та й видає симбрилю за літування в полонині ватагові й пастирям, а тоді не буде втрати овець восени.
В тот раз ни гризло йиго сумлінє, шо то він зло дієт, бо на хвильку йиго серце було так закаменіло, шо він про все инче забув, а гадав лиш про то, аби єкнайборшій стати головним стрільцем.
Уже не гризло його сумління, що він зле чинить, бо на хвильку його серце було так закаменіло, що він про все інше забув, а гадав лиш про те, аби якнайшвидше стати головним стрільцем.
Верг на коня тай пишов разом зо мнов из проріза просто горі ид хаті.
Закинув на коня та й пішов разом зі мною від ополонки просто вгору додому.
Аби ніхто нікого ни кривдив ані ни визискував.
Аби ніхто нікого не кривдив ані не визискував.
На то казав їй жертом дідо: «Дівиси, сарака, абес ни упала у йкус побліку через зузи, бо уни тобі будут шє й сего року у голові шуміти.
На то казав їй жартома дідо: «Дивися, сарака, аби не втрапила в якийсь скандал через пустощі, бо вони тобі будуть ще й цього року в голові шуміти.
Тай потайні всі три були, такі, єк тоти котюги, шо ув очі, спереду ластєтси, а витак нинадійно лов’єт ззаду потай за ноги.
Та й потайні всі три були, такі, як ті собаки, що в очі ластяться, а відтак несподівано хапають потай ззаду за ноги.
Силов чістого духа хукав на злого духа та плював на відлю у лице всій ничістий силі.
Силою чистого духа хукав на злого духа та плював навідліг у лице всій нечистій силі.
Нираз си так розгалакаєт, шо люде изтурєютси аж из других кичєр та ґрунів.
Так іноді розгалакається, що люди ззираються аж із других кичер та ґрунів.
Кождий мальфар, котре головний, то мусит мати камнєне серце тай будь на кого, навіть и на свого побратима, єк того треба, то мусит мати погане сумлінє, бо инак він би ни був головним мальфарем.
Кожен головний мольфар мусить мати кам’яне серце на кого завгодно, навіть на свого побратима, якщо того треба, і мусить мати погане сумління, бо інакше він не був би головним мольфаром».
Пізно вже вночі матка з дружками тай книзь з дружбами повели у кліть завивати книгиню, молодичіти її.
Пізно вже вночі матка з дружками та й князь із дружбами повели в кліть завивати княгиню, молодичити її.
Набудливий.
Набутливий.
Єк видобрав воду, поклав черпак на свое місце у смереку.
Коли відібрав воду, поклав черпак на своє місце в смереку.
Зразу, то квацивси вид тих слів, єк від квасної гуслінки, так шо аж у лице соловів, а витак, то так си засвітили в него очі з голови, єкби в пожєристої з корчя.
Зразу то кривився від тих слів, як від квасної гуслянки, так, що аж у лице соловів, а відтак засвітилися в нього очі, як у гадюки з корча.
Але про то, шо дурні люде мают йиго за біршего мальфаря від мене, то я си однако йиго ни бою».
Та хоч дурні люди й мають його за більшого мольфара від мене, однак я його не боюся”».
Та єк ніч-день дзвонило та пітькотіло у вухах, ни перестаючі майже ніколи.
Та постійно дзвеніло у вухах, не перестаючи майже ніколи.
Амінь».
Амінь».
А ци я тобі ни наговоривси доста вже давно, аби звернути Иванчіка з ніг, бо він бійний для нас.
А чи я тобі не наговорився вже давно, аби звернути Иванчіка з ніг, бо він страшний для нас.
Бабі плєсали: «Сидів Никола по конец стола.
Бабі плєсали: Сидів Никола по конець стола.
А відтак розклала на Олексієвим гробу добірні їди та пиття, тай тот всий народ на Олексієвим гробу пив та їв, тай споминав на гробу Олексія.
А відтак розклала на Олексієвім гробу добірну їжу та пиття, і той увесь народ на Олексієвім гробу пив та їв, та й споминав Олексія.
Кульбачілиси, єк потовчена гадя.
Клубились, як потовчене гаддя.
Ждав на ватру, Божу искру.
Ждав на ватру, Божу іскру.
Попик разом из сходом сонця зачєв свєтити паски, але доків видправив на цвинтари коротку видправу, то люде повитєгали з бисах паски, порозтикали дорєнники.
Попик разом зі сходом сонця почав святити паски, але доки відправив на цвинтарі коротку відправу, то люди повитягали з бесаг паски, порозкривали доренники.
Шкиндя начєсок зробив Шумеєви таку параду з тих мокрих пістолет, шо Шумей з-перед гуку з них ні вчюв, ні з-перед диму ни вздрів.
Шкиндя миттю зробив Шумеєві такий салют із тих мокрих пістолів, що йому й вуха заклало, і в диму нічого не побачив.
Колис чорне, єк ґава, Юріштаново волосе на голові сідина прошила.
Колись чорне, як ґава, Юриштанове волосся на голові сивина прошила.
Але шо він ни дієв, аби забути Марічьку, то однако ни миг її забути.
Але що він не діяв, аби забути Марічку, однак не міг її забути.
Шкорожу їх своїми моршіньми, Шоби шкородив мене чьоловічьок своїми грудьми.
Скороджу їх своїми моршиньми, Щоби скородив мене чоловічок своїми грудьми.
Буря назадь хати, то з корінєм повивертала первовічні Олексієві єлиці.
Буря з корінням повивертала первовічні Олексієві ялиці коло хати.
Мо-о-ой.
Мо-о-ой.
Від самого почєтку, єк зачєлоси то весілє, аж до йиго кінця сам Костюк про все дбав: дозерав и тих гостий у дому, шо вже поприходили на весілє, тай мав все гадку и за тих ґазд, шо лише приходили на весілє.
Від самого початку весілля й аж до його кінця сам Костюк про все дбав: дозирав і тих гостей у домі, що вже поприходили на весілля, та й мав усе гадку і за тих ґазд, що лише приходили.
А найгірше юшиласи на Шкиндівску нивістку, бо тота побліка остатно їй корила в данци з її чоловіком, пидгівкуючі ногами.
А найгірше косилася на Шкиндівську невістку, бо та оказія добряче їй дошкулила в танці з її чоловіком, підбрикуючи.
Він ковав людий там у кайдани тай в’єзав на остатнє огниво.
Він заковував людей там у кайдани і в’язав на останнє огниво.
А цілком дав си перепросити аж тогди, єк при обіді сама мандаториха запросила йиго о вибачінє.
А цілком дався перепросити аж тоді, коли при обіді сама мандаториха попросила в нього вибачення.
Тай казала, «шо з гонору, єк у кишках кавкаєт?.
Та й казала: «Що з гонору, як у кишках кавкає?.
Одні проговорювали, шо, може, він крадет, лиш так дехіро, шо годі покіптити.
Одні подейкували, що, може, він краде, лиш так хитро, що годі піймати.
— Ти при пійці хоч довідатися, фіґлю, чому я ни взєв їсти твій хліб?.
— Ти при пиятиці хочеш довідатися, хитруне, чому я не взяв їсти твій хліб?.
«То мусів хтос збавити вівці, бо до Петра, то вівця ни повинна хєбнути молоко?».
«То мусив хтось зіпсувати овець, бо до Петра вівця не повинна втратити молоко?».
Сумно подівиласи на мене чьорними очима.
Сумно подивилася на мене чорними очима.
Одни одних величали тай у воросі набувалиси, забуваючі при горівці свою журу та ґаздівку гаразд.
Одні одних величали та й у веселій бесіді набувалися, забуваючи при горівці свою журу й ґаздівку.
Своїм праведним зором дивитци цілий день на Божий світ.
Своїм праведним зором дивиться цілий день на Божий світ.
Тимунь баба йиго ни любила.
Тому баба його не любила.
«Чєсні ґазди, ни питаєте нас, чьо ми у вашу хату так пізно вночі заблудили?» — звернувси сповагом Иванчік до Ботика, тай до усіх в хаті.
«Чесні ґазди, не питаєте нас, чому ми у вашу хату так пізно вночі заблудили?» — звернувся повагом Иванчік до Ботика та й до всіх у хаті.
А заклинені скарби, тоти, шо на них сидит «тот изчєз би», горєт извечєра на Василія.
А закляті скарби, ті, що на них сидить «той», щез би, горять увечері на Василя.
— «Ти пропади вид мене, ничіста сило, у скали дираві!.
— Ти пропади від мене, нечиста сило, у скелі діряві!.
А в полонинский хід берут її разом з худобов из села в полонину й нев на стоїшшю розпложуют першу ватру, шо горит у стаї на полонині, ни погасаючи, вид міри аж до розлучєня, бо на тоту стаю, шо в ній горит вічний вогонь — жива ватра, викручена досвіта у живний четвер, то ни маєт моци й путері вдарити через ціле літо ні...
А в полонинський хід беруть її разом із худобою із села в полонину й нею на стоїщі розпалюють першу ватру, яка горить у стаї на полонині, не згасаючи, від міри аж до розлуче́ння, бо на ту стаю, що в ній горить вічний вогонь — жива ватра, викручена вдосвіта в Живний четвер, не має сили вдарити ціле літо ніяка нечиста си...
— Вна показала йиму в кишенци кіптарика єкес пожовкле, зісхле корінєчко з єкогос зіля.
Вона показала йому в кишеньці кептарика пожовклий сухий корінець якогось зілля.
Икийс обидраний прошак, вже старенький дідок, казав Єлені, шо у давнину то на гробах шє си май ни так набували за померші душі, йик тепер.
Якийсь обідраний прошак, уже старенький дідок, казав Єлені, що в давнину на гробах ще не так набувалися за душі померлих, як тепер.
Єк лиш наставала Божя Пилипівка, то Джюнда — дідив брат, шо мав посидок ниделеко, вишше Ріжі на горбку, видразу зачінав собі пригадувати у своїй голові усі плєси й колєди, та співанки, йкі лиш знав.
Щойно наставала Божа Пилипівка, як Джюнда — дідів брат, що мав осідок недалеко, вище Ріжі на горбку, — відразу починав собі пригадувати всі плєси, коляди та співанки, які лиш знав.
Було видко на Люпайлівскій Кичірі, коло Семнєнівскої буковини на прислопатині в садах великі будинки пид високими побоями.
Було видко на Люпайлівській кичері, коло Семнєнівської буковини, на галявині в садах великі будинки під високими стріхами.
А за ременем висів на тисовій ручці дротєний арапник.
А за ременем висів на тисовій ручці дротяний арапник.
Водно хотіли йиго заїхати, але й він їм усім ни дававси.
Завше хотіли його прибрати до рук, але він їм усім не давався.
А Панкевич був перший богатир на всу околицу.
А Панкевич був перший багач на всю околицю.
Бувало, єк идут люде верхє, то аж стают та слухают дідової флоєри: «Шо мудро та пишно играєт у флоєру Иванчік.
Бувало, ідуть люди верхами, то аж стають та й слухають дідової флояри: «Як же мудро та пишно грає на флоярі Иванчік.
А всі люде в хаті так ціхо сиділи, шо єк би їх в хаті й ни було.
А всі люди в хаті так тихо сиділи, мовби їх тут не було.
Але єк дізнавси Юріштан, шо вна своє тіло продала за трийціть сороківців, то так си пудно на ню за тото роз’юшив, шо ни знав аж, шо дієти из злости.
Але коли дізнався Юриштан, що вона своє тіло продала за тридцять сороківців, то так страшно на неї за те розсердився, що не знав аж зі злості, як діяти.
Бувало, єк йшов Иванчік на стрілецтво на дрібну звір, то брав капшлівочку, а єк йшов стрільчіти на грубу звір, то тогди брав Штолин кріс.
Бувало, як ішов Иванчік полювати на дрібну звірину, то брав капшлівочку, а як ішов на великого звіра, то брав Штолин кріс.
Привітлива, люба, мила, ни така оприсклива та догінчлива, єк мій флуд Єлена.
Привітлива, люба, мила, не така відразлива й прикра, як мій флуд Єлена.
А ни кукали, дрімаючі, єк нираз у церкві.
А не кукали, дрімаючи, як не раз у церкві.
Сімка погано тратит сіно.
Сімка погано тратить сіно.
Говори ти свої.
Говори ти своєї.
Тай треба самому видповісти: «Говори, нима гніву».
Та й треба самому відповісти: «Говори, немає гніву».
Ніхто ни зовидів, де він дівси, лиш надворі звієвси такий пудний вітер за ним, шо вихор мало шо ни здоймив укрівлю з коршми.
Ніхто не завважив, де він дівся, лиш надворі звіявся такий страшний вітер за ним, що вихор мало не зірвав покрівлю з корчми.
А єк говорив, то так, єк би з мусу, лиш по слову булькав.
А якщо й говорив, то так, якби з мусу — лиш по слову булькав.
Свєтий Юрію, Иване, Петре, Дмитрію, Николаю, хрестителі, свєтителі, усі свєті свєтці, освєтіт мене грішного.
Святий Юрію, Іване, Петре, Дмитре, Миколаю, хрестителі, святителі, усі святі, освятіть мене, грішного.
Тай кождого року, єк лиш праведне Сонечко, аби відпочити по літній важкій своїй праци, зачінаєт шораз то пізнійше до нас сходити, тай шораз то скорше вид нас заходити на свій відпочинок, тай через то й поменче грієт своїм теплом того ледєного діда — проклєтого Марка на мідєним току, в тридев’єтій земни, то тогди він пр...
Та й кожного року, як лиш праведне Сонечко, аби відпочити по літній важкій своїй праці, починає щораз пізніше до нас сходити та й щораз скорше від нас заходити на свій відпочинок, і через те й менше гріє своїм теплом того льодяного «діда» — проклятого Марка на мідянім току, в тридев’ятій землі, то тоді він прикриваєтьс...
Кутскі вирмене вели велику торговлю з загірскими купцями.
Кутські вірмени вели велику торгівлю із загірськими купцями.
Ци худібка миром?».
Чи худібка миро́м?».
Й мусів я з нев разом разувати цілу Божу днину.
І мусив із нею провести цілу Божу днину.
Казав, шо то вни нідочього плєшут.
Казав, що то вони ні до чого плєшут.
Баба прєла чьорний волос на запаски, уна таки ухлєвала на лавици пид куделев, сміючіси з мої причьки.
Баба пряла чорну нитку на запаски, — вона аж нестямилася на лаві під куделею, сміючись із моєї прички.
А Иванчік з Єленов лишилиси в хаті — кутати маржинку тай допораюватиси на свєта.
А Иванчік із Єленою лишилися в хаті — доглядати маржинку та й готуватися до свят.
Челідь, маючі вже здавна злисть на Марічку, ревнуючі її вид своїх чоловіків, репали на ню, йик ворони на слоту.
Жінки, маючи вже здавна злість на Марічку, ревнуючи її до своїх чоловіків, каркали на неї, як ворони на сльоту.
Забув то все, шо на сповіди про Суса Хреста напоминав та поучував йиго попик, бо шо инче тепер піло йиму у вухах, а ни попикови слова.
Забув усе, що на сповіді про Ісуса Христа нагадував і поучав його попик, бо щось інше тепер співало йому у вухах, а не попикові слова.
А за свого Иванчіка мислила, шо коби хоть по решті навчівси шо-то письма, то вже би ни був простим чьоловіком.
А щодо свого Иванчіка мислила: хай би хоч трішки навчився письма, то вже не був би простим чоловіком.
А єк ишов, то аж копитами ватри кресав, такий був скорий.
А коли йшов, то аж копитами іскри кресав, такий був скорий.
Хоть пишов був Иванчік між косарів косити, але вже ни докосив він деньку на тій толоці.
Хоч пішов був Иванчік між косарів косити, але вже не докосив він день на тій толоці.
Вна сказала, шо доків ни сшиєт тот вінок, то в хаті маєт бути тихо тай спокійно, аби молодому ціле йиго житє було тихе тай спокійне.
Вона сказала, що доки не пошиє той вінок, то в хаті має бути тихо й спокійно, аби молодому ціле його життя було тихе й спокійне.
Тай хоть єк люто казивси попик на Иванчіка, то він оперед ним так мовчєв из своїми гріхами, єк тота стіна в захрестію коло него, шо ни одного сповідника знала головний гріх, але нікому йиго ни сповідала, навіть Богу ні, а ни токма попови.
Та хоч як люто казився попик на Иванчіка, а той перед ним так мовчав зі своїми гріхами, як стіна в захрестю коло нього, що знала головний гріх не одного сповідника, але нікому його не сповідала, навіть Богу, а не лише попові.
Думав про Дарадуду.
Думав про Дарадуду.
Уводно занюрений дідурган.
Завжди похнюпленим дідурганом.
Він, впоєний запахом вошшіни з вулиїв та вколисаний тихим співом бжіл, легонько дрімав.
Він, впоєний запахом вощини з вуликів і вколисаний тихим співом бджіл, легенько дрімав.
Перешукала вна за мнов усі мої хованки.
Перешукала вона всі мої хованки.
А найдушше перепудивси Иванчік, бо знав, шо єк це ни утаїтси, то за це вид старого дістанет добру школу.
А найдужче перелякався Иванчік, бо знав: якщо це не втаїться, то від старого дістане добру школу.