target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
«А Олексія з Плоскої ти знав?» — запитавси Иванчік, сідаючі коло того старєчка на пліт. | «А Олексія з Плоскої ти знав?» — запитав Иванчік, сідаючи коло того дідка на пліт. |
Він ишє си гірше поострив: «Ні-і-і, нибоже, ти грузи ни заведеш з тих ґрунтів, шо си меш понад ні вертати, бо я на це тобі ни призволю. | Він ще гірше пригрозив: «Ні-і-і, небоже, ти на грязюку не переведеш ті ґрунти, понад які вертатимеш, бо я цього тобі не дозволю. |
Джюнда знав, єк уже ходити у колєдниках, аби си їм добре поводило. | Джюнда знав, як уже ходити в колядниках, аби їм добре велося. |
Та такий то був у тій бури пудний вітролом, шо ліси лоском вломив, аж дахи на хатах поздоймав та порозривав. | І такий був страшний вітролом, що ліси валом валив, а дахи на хатах познімав і порозривав. |
«Єк ти такий впертий, то я тобі скажу, хто я, єк меш знати. | «Якщо ти такий упертий, то я тобі скажу, хто я, може, знаєш. |
Нираз писанка була мижи молодими людьми зачєпков до любовного життя мижи ними. | Не раз писанка була межи молодими людьми зачіпкою до любовного життя. |
«Хлопчішє». | “Хлопчище”. |
Піч без комена, дим зразу хоть и повалит на хату, то борзо устоювавси пид високов стелев, бо Иванчік отворєв у стіні верх печі в хороми виконце — каглу, куди виходив з хати дим надвір. | Піч без комина, дим одразу хоч і повалить у хату, то швидко встоюється під високою стелею, бо Иванчік відчиняв у стіні над піччю в хороми віконце — каглу, куди виходив із хати дим надвір. |
У кіптарику з причєп’юваними зубцями, та смолений крисани на голові повернув у ватерник. | У кептарику з причепленими зубцями та смоленій крисані на голові — звернув у ватерник. |
Поклала на скринчєстий виписаний стів тай силувала мене їсти. | Поклала на скринчастий писаний стіл та й силувала мене їсти. |
Єк скінчєв Джюнда дідови колєдувати, дзвонив у дзвінок, вінчював йиму шєстя, здоров’я й многаліт из свєтками тай из колєдов. | Скінчивши дідові колядувати, Джюнда дзвонив у дзвінок, віншував йому щастя, здоров’я і многа літ зі святками та й із колядою. |
Ху-тфі», — клав дідо напровсєке видразу оборону вид себе тай робив протів бабиної кпєтьби обертин, бо чєс на чєсі ни стоїт. | Ху-тьфу», — одразу про всяк випадок клав дідо оборону та й робив супроти бабиної клятьби обертин, бо час на часі не стоїть. |
Ой так». | Ой так». |
Руки тобі рубаю, копита твої лупаю!. | Руки тобі рубаю, копита твої лупаю!. |
Я це нізашо у світі ни зроб’ю, бо ни хочу відпасти від Божего лиця праведного Сонечка». | Я це нізащо у світі не зроблю, бо не хочу відпасти від Божого лиця — праведного Сонечка». |
В Юріштана було гроший, єк полови на току. | У Юриштана було грошей, як полови на току. |
Шкиндя, скрегінцяючі зубами з пізми на Иванчіка, перед усіма грозивси: «Кришило тай будет, кріс душу йиму маму мамину псом, а йиго ни будет, бо хіба бих Шкиндев ни звавси, єк го ни зверну з ніг». | Шкиндя, скрегочучи зубами з пізьми на Иванчіка, перед усіма грозився: «Кришило та й буде, кріс душу йому маму мамину псом, а його не буде, бо хіба би Шкиндею не звався, якщо його не зверну з ніг». |
Ху-тфі, зчєзни. | Ху-тфі, щезни. |
Пудно зачєли на ню дути пацирку, шо через ню Федько на таке велике свєто при такому великому збирному народови споблічів пусто-дурно нивинного Иванчіка. | Страшно почали на неї дути пацирку, що через неї Федько в таке велике свято при стількох людях зганьбив пусто-дурно невинного Иванчіка. |
Дідо смієвси уже з усего, а баба — то таки ниділа из серця. | Дідо сміявся вже з усього, а баба — то таки ниділа із серця. |
Здавалоси, шо таки хочєт ними ззісти йиго. | Здавалося, що таки хоче ними з’їсти його. |
А Довгий, поштуркуючі Шкиндю локтем у бік та фіґляво усміхаючіси, ніби пригадував йиму йиго молоді літа, шепотів йиму в саме вухо так, аби то бірше ніхто ни зачюв: «А Дарадудиха, то вже таки розторкотіла була мині голов, уводно бірше нічо ни говорєчі, лиш про тебе — біднику — розпитуючіси. | А Довгий, штурхаючи Шкиндю ліктем у бік і хитро усміхаючись, ніби пригадував йому його молоді літа, шепотів у саме вухо так, аби більше ніхто не зачув: «А Дарадудиха геть мені голову забила, ні про що більше не говорячи, лиш про тебе, хло’, розпитуючи. |
» Дідо си пудно похмурив, тай визвіривси на мене: «А ти, шибенику оден, ни знаєш чьо?». | » Дідо миттю спохмурнів та й визвірився на мене: «А ти, шибенику такий, хіба не знаєш чому?». |
«Я чюла, шо казував мий дєдя Шкиндя Штефан», — перервала баба дідови бесіду, подаючіси гет чьогос сегодне за ним, — «шо штиринацітого тижня вид Риздва, то варка весна. | «Я чула, як казав мій дєдя Шкиндя Штефан, — перервала баба дідову бесіду, чомусь сьогодні піддаючись йому, — що чотирнадцятого тижня від Різдва — то варка весна. |
А сегодне, то тобі вже засій вид мене тут, мижи людьми?». | А сьогодні — то тобі вже засій від мене тут, межи людьми?». |
— «Я лише йду коло Цюбивського дриворуба, а то пид плотом шош си затікотило. | — Я йду коло Цюбового дроворуба, а під плотом щось цитькає. |
То розсердило старого, тай він пишов из служков у Ґаджіну запитати в сина, чьо він на одним місци цілий день тетерів тай ни дозерав товар на паши. | То розсердило старого, та й він пішов зі служкою в Ґаджіну запитати в сина, чому він на однім місці цілий день тетеріє, а не доглядає товар на паші. |
Тай лапасуючі в грузи, низавидів на опередхатю чорного пса, шо нараз скочів йиму так у груди, шо аж мало шо ни перевернув йиго на земню. | Та й, вибираючись із грязюки, не завидів на подвір’ї чорного пса, який миттю скочив йому на груди й мало не перевернув його на землю. |
«Мині банно за Шкиндев», — говорив Иванчік, обтераючі з лиця слизи, бо він був добрий чоловік. | «Мені банно за Шкиндею, — казав Иванчік, витираючи з лиця сльози, — бо він був добрий чоловік. |
Тай назбитки намахав хрестиком на Иванчіка. | Та й жартома замахнувся хрестиком на Иванчіка. |
Книзь сів на передну лавицу, мижи вікни, пид середини сволок, аби йиго житє зав’єзалоси так сильно з книгинев, єк середний сволок в’єжет цілу хату сильно й разом докупи. | Князь сів на передню лаву, між вікнами, під середній сволок, аби його життя зав’язалося так сильно з княгинею, як середній сволок в’яже цілу хату сильно й разом докупи. |
Тай хотіли, аби си він їм лиш поклонив. | Та й хотіли, аби він їм лиш поклонився. |
З ніг була упала, шукаючі. | З ніг була впала, шукаючи. |
Бігував нираз він и за стругами та за головатицями утинував аж у головиці Білої й Чьорної ріки. | Не раз ходив рибалити на стругів і головатиць аж у джерелі Білої й Чорної ріки. |
Підпер на руки голов, схєлений над ватерков тай тов водов у горшєчку и шош довго-довго думав, уп’єливши свої чорні очі у ватерку — вічний вогонь. | Підпер руками голову, схилений над ватеркою й тою водою в горщечку, і щось довго-довго думав, витріщивши свої чорні очі у ватерку — вічний вогонь. |
Джюнда фаливси дідови, шо ходив кілька раз у Синиці, ци би був ни потрафив на вхід до комори, бо тот дідо дав навіть був йиму добрий поправок. | Джюнда хвалився дідові, що ходив кілька разів у Синиці, шукаючи вхід до комори, бо той дідо дещо йому навіть підказав. |
Усі люде, шо це вздріли, то з дива дивенного затетеріли. | Усі люди, побачивши це, з дива дивенного отетеріли. |
Злагодили з серстєника ношу, тай штири пастирі взєли на плечох йиго в ноши в село. | Зробили з шерстяника ноші, та й чотири пастухи взяли його на плечі в село. |
Єк би то так упало було на инчих людий, а ни на них двох, то би були з Иванчіка на місци грузь завели, так би були били з злости. | Якби то так упало було на інших людей, а не на них двох, то були б з Иванчіка на місці мокру пляму лишили, так би були били зо злості. |
«Меш видіти єк», — засмієвси дідо з мене, шо аж си закашлав зосміхє. | «Бачитимеш як, — засміявся дідо з мене так, що аж закашлявся зо сміху. |
Ни журиси, шо ни зробиш, лиш поправді треба схотіти то зробити, а ни на фіглі. | Не журися, що не зробиш, лиш насправді треба схотіти те зробити, а не на жарт. |
… На світі, то усєкий нарід родитси… Лиш то біда, шо молоді люде вже ни мают вид кого вчітиси на головних мальфарів… Гм… Я би навчів ни одного, але шо з того, коли нима кого вчіти. | На світі усякий нарід родиться… Лиш то біда, що молоді люди вже не мають від кого вчитися на головних мольфарів… Гм… Я б навчив не одного, але що з того, коли нема кого вчити. |
То си діда держит, а ни нас иршєних». | То діда стосується, а не нас, хрещених». |
«Ми гинемо зараз оттут», — скричєв він ни своїми голосами на вирмін, — «бо в Шумея поза хатов повна шопа опришків тай уни з ними обоє там си набувают». | «Ми загинемо зараз отут, — закричав він не своїми голосами до вірменів, — бо в Шумея поза хатою повна шопа опришків, та й вони з ними обоє там набуваються». |
А мене пудний страх зберав вид того всего дідового бамбіріня, але мусів терпіти, бо боєвси й у хату бічі, тай ни смів смих ид дідови си ближити. | А мене страх долав від того дідового бурмотіння, але мусив терпіти, бо боявся й у хату бігти, та й не смів і до діда наблизитися. |
А то був знак, шо в тім році в йиго житю зайдет єкас зміна, й то на гірше, а ни на ліпше для него, бо бечка була гола у вершєк, а ни у гузареви. | А то був знак, що в тім році в його житті буде якась зміна, і то на гірше, а не на ліпше для нього, бо бечка була гола при вершку, а не при кінцях. |
Я аж ни годен того розуміти, єк может на вас, нисправники, праведне Сонечко гріти». | Я аж не годен того розуміти, як може на вас праведне Сонечко гріти». |
А покрадома, то вара си їй з кимос любити, бо єк бих нинадійно її з кимос захопив, а до того шє з ниподєчним мині, то головництво могло би си стати». | А крадькома — то годі їй із кимось любитися, бо якби випадково її з кимось захопив, а до того ще й із невдячним мені, то злочин міг би скоїтися». |
У тот раз забув він про усе инче: про душу й про Бога — Суса Хреста, а про то пекло, шо ним пужів йиго попик на сповіди, то навіть й на гадку йиму ни падало, бо йиму лиш одно шуміло в голові: «Єк то си мет йиму вид сегодне поводити на стрілецтві, єк вин стрілит законом, тай станет головним стрільцем?». | Умить забув він про все інше: про душу й про Бога — Ісуса Христа, а те пекло, яким лякав його попик на сповіді, навіть на гадку не спадало, бо йому лиш одне шуміло в голові: як йому віднині буде вестися на стрілецтві, коли він вистрілить причастям та й стане головним стрільцем?. |
Він піп, а ни хлоп, то ни підет ні вівчєрити, ні косити, лиш мусит пазити то, з чого жиєт». | Він піп, а не хлоп, то не піде ні вівчарити, ні косити, лиш мусить пантрувати те, з чого жиє». |
Став на ліву ногу, бо ничіста сила так пудно йиго підсахарила, шо він зовсім глухий став на голос остороги душі ґазди. | Став на ліву ногу, бо нечиста сила так страшно йому підсолодила, що він геть глухий став на голос остороги душі ґазди. |
Лице тєжким сумом засмутилоси так, єк полонина у нипогоду. | Лице тяжким сумом оповилося так, як полонина в негоду. |
Але вна тим ни питала. | Але вона тим не переймалася. |
Але напровсєке рєхтував свою табору колєдників, аби бути готовим, бо єк на Різдво упретси церковне братство тай шо чьолові ґазди з парафії, аби він, про старість, лиш таки йшов березувати, то він тогди ни хотів статиси сміхом без добірної табори колєдників. | Але про всяк випадок готував свою ватагу колядників, аби бути готовим, бо якщо на Різдво впреться церковне братство та й найшанованіші ґазди з парафії, щоб він, попри старість, лиш таки йшов березувати, то він тоді не хотів статися сміхом без добірної ватаги колядників. |
Усі люде завистували їм. | Усі люди заздрили їм. |
Тєжко в чюжій царі зимувати, єк си вернем — ни пизнаєт рідна мати». | Тяжко в чужім краї зимувати, як ся вернем — не впізнає рідна мати». |
А решта домашних пишла спати в нижну нову хату, аби ни баламутити шо примівници в примовах. | А решта домашніх пішла спати в нижню нову хату, аби не баламутити примівниці в примовах. |
На гуках розпорскувала срібними холодними краплями води аж на лиця подорожним. | На гуках розпорскувала срібними холодними краплями аж на лиця подорожнім. |
«Но-о-о, а видиш, шо перше я правду то говорив, шо то будького то ни можна зачєпати, бо кожда зачєпка, то своє право маєт», — догінчливо сказав Копил. | «Но-о-о, а видиш, я правду говорив, що будь-кого то не можна зачіпати, бо кожна зачіпка своє право має», — докірливо сказав Копил. |
Запанувала правда над ниправдов. | Запанувала правда над неправдою. |
Звів у пістолети оба когутики, аби бути напровсєке готовим, бо хто знаєт, хто то міг уночі увійти в хату, єк двері ни були обзамикані, тай з пістолем у руці ждав, хто то увійдет у хату — ци Довгий, ци може, єкийс ворог. | Звів у пістоля обидва когутики, аби бути про всяк випадок готовим, бо хтозна, хто то міг уночі увійти в хату, якщо двері не замкнені, та й із пістолем у руці ждав, хто то — чи Довгий, а чи, може, якийсь ворог. |
Олексіїха, роздаючі на гробі простибоги бідним людем, посилала то все через них на тот світ Олексієви, аби й там він мав так усе, єк мав на цім світі, тай аби нічого ни був і там так жєдний, єк тут ни був. | Олексіїха, роздаючи на гробі простибоги бідним людям, посилала то все через них на той світ Олексієві, аби й там він мав так усе, як мав на цім світі, та й аби нічого не потребував і там так, як тут не потребував. |
«Та бо я тепер нічо ни п’ю, тай ни маю чого повертати в коршму, а шє рідше до церкви хожу, бо за мене ходєт молодєта тай стара, а я домарю коло хати», — трохи онимаючіси, видповів Иванчік. | «Та бо я тепер нічого не п’ю та й не маю чого повертати в корчму, а ще рідше до церкви ходжу, бо за мене ходять молоді та й стара, а я домарю коло хати», — трохи соромлячись, відповів Иванчік. |
Абес так жив, дай Боже днинко свєта, єк ти нам добра важиш?». | Аби так жив, дай Боже, днинко свята, як ти нам добра важиш?». |
Колєдники за столом пили, їли та співали при їді усілєких співанок — охотуючіси без кінця й міри. | Колядники за столом пили, їли та співали при їді усіляких співанок — без кінця й міри. |
Але єк уздріла баба, шо я на ню сердитий, то видразу їй викрутило убік лице вид мене. | Але як уздріла баба, що я на неї сердитий, то відразу викрутила лице від мене. |
«Бигме, дідочьку, шо ни знаю», — аж криз плачь сказав я. | «Бігме, дідочку, не знаю», — аж крізь плач сказав я. |
Кожде стебло сіна дороге. | Кожне стебло дороге. |
А я це зроду ни любив, бо люб’ю справедливість. | А я цього зроду не любив, бо люблю справедливість. |
«А шош богато єс туда наловив куниц та лисиц?» — фіґляво пидсміхаючіси, запитавси Шкиндя. | «А багато наловив там куниць та лисиць?» — нещиро підсміхаючись, запитав Шкиндя. |
Бувало, єк шош забогато йиго надражнєт, то він тогди хапав сокиру у руки, а уни всі, єк кури з-перед половика, розліталиси вид него, котре куда виділо. | Бувало, якщо надміру його роздратують, то він хапав сокиру в руки, а вони всі, як кури з-перед половика, розліталися від нього хто куди. |
Єк був готовий до стрілу кріс, то, видступаючіси вид середної смереки назадусь, видраховував кроки назістріть їх, рахуючі — «ни дев’єть, ни вісім, ни сім», — а єк дорахував «ни оден», — то став и, ни зводічі очій з кіліха на смереці, замірив кресом стрілити Божим законом у тот кіліх — у Хреста. | Коли був готовий до стрільби кріс, то, відступаючи від середньої смереки назад, Иванчік відраховував кроки навспак: «Не дев’ять, не вісім, не сім», а коли дорахував до «не один», то став і, не зводячи очей із чаші на смереці, націлився стріляти Божим причастям у ту чашу — у Христа. |
Вна була гордовита жінка. | Вона була гордовита жінка. |
Але перед Арідником годі брехати. | Але перед Арідником годі брехати. |
Ни набесіх, ни на земни», — баба аж у голов чюхаласи, говорєчі цес скрутний очінаш. | На небесах і на землі, — баба аж голову чухала, промовляючи цей скрутний отченаш. |
Чім бірше удив’євси він у тот потемок, тим гірше зберав йиго йикийс низрозумілий страх. | Що дужче вдивлявся він у той потемок, то гірше пробирав його якийсь незрозумілий страх. |
Витак чюв я, шо дідо з кимос шепотит на печі. | Відтак чув я, що дідо з кимось шепочеться на печі. |
«Гет смих йиго обхарькав та обплював, у кожду дирочьку дуючі йиму свій дух, але годі так подути, аби він ожив». | Геть ту людину обплював, у кожну дірочку дуючи їй свій дух, але не зміг так подути, аби вона ожила. |
Бо Фочіно мішінє через тебе, то вже завтра будет мати усе своє молоко так, єк мало йиго з весни». | Бо Фочина отара завдяки тобі вже завтра буде мати все своє молоко так, як мало його з весни». |
А в тот понедівнок почерез писанку, то міг д’ній приступити. | Але того понеділка через писанку міг до неї приступити. |
Великого роду. | Великого роду. |
Вид того їх лєчьного сміху аж пропасницев мене трєсло. | Від того їхнього лячного сміху аж пропасницею мене трясло. |
Але з тої бесіди кулеші ни було, бо Парасочка видповіла, шо хоть би мала гирев й посідіти, то в Юріштанів рід ни замішєєтси. | Але з тої бесіди кулеші не було, бо Парасочка відповіла, що хоч би мала гирею посидіти, та в Юриштанів рід не піде. |
Міруютси, котре котрого перемоцуєт. | Змагаються, хто переможе. |
«Гай, гай! Гости здоров, хоть и в ніверть, тай усі твої діти, а ни мене. | «Гай, гай! Іди здоров, хоч і в ніверть, та й усі твої діти, а не я. |
Ни питав тим, шо ватаг из старшим вівчєрем тай депутат цікували, аби єкнайскорше здоїти, бо знав, шо то вни робили для своєї користи, а ни для користи мішєнників. | Не переймався тим, що ватаг зі старшим вівчарем та й депутат наказували, аби якнайшвидше здоїти, бо знав, що то вони робили для своєї користі, а не для користі господарів. |
А нараз лиш устав тай сказав приказуючої «Ива’! Сиди кріпко на однім місци, так єк сидиш, абес си нікуда ни тєннув, а я борше у ватрєник видгасити тобі ватри, тай там вже мині на ватрі покажет зараз, єк я маю тобі примов’єти». | А відтак лиш устав та й наказав: «Ива’! Сиди кріпко на однім місці так, як сидиш, аби нікуди не рухнувся, а я швидко піду у ватерник відгасити тобі ватри, та й там уже мені на ватрі покаже, як я маю тобі примовляти». |
Напротів прихожих гостів виходив він наоперед брами з цілов музиков, играючі їм довстріту, на гонір. | Назустріч новим гостям виходив він наперед брами з музиками, граючи їм на гонор. |
Вже здалеку він у сумерку ночі поважно вп’єлював свої бистрі очі в того мертвого діда, бо видів в нім того правдивого морозавого, ледом прикритого бога студени, того старого діда — проклєтого Марка, запеклого ворога тепла — Бога-Сонця, шо то він вічно сидів на мідєним току, схований в темрєву ночі, на тридев’єтій земни... | Уже здалеку він у потемку ночі поважно витріщав свої бистрі очі на того мертвого «діда», бо вбачав у ньому справжнього морозяного, льодом прихопленого бога холоду, того старого «діда» — проклятого Марка, запеклого ворога тепла — Бога Сонця, який вічно сидів на мідянім току, схований у темряві ночі, на тридев’ятій землі... |
Він би був тепер терпів, хоть би був Олексій и ків йиму на голові тесав, бо хотів, аби Олексій чимборжій пустив йиго з градом ити далі. | Він би тепер терпів, хоч би був Олексій і кіл йому на голові тесав, бо хотів, аби Олексій якомога швидше пустив його з градом іти далі. |
А єк би була ни та вода, то би си був давно минув. | А якби була не вона, то вже б давно минувся. |
За колєдниками розходивси вид церкви усий нарід по домах. | За колядниками розходився від церкви увесь нарід по домівках. |
Шукали рівного плечя собі та видповідного роду до свого. | Шукали рівного плеча собі та відповідного роду до свого. |
Вно навіки вирвалоси з рота. | Воно навіки вирвалося. |
«Ага», — всміхнувси сам до себе Дарадуда, — «то ти, котику, мене кличеш надвір?!. | «Ага, — всміхнувся сам до себе Дарадуда, — то ти, котику, мене кличеш надвір?!. |
Взєв воскову свічку двоєницу в руку тай скорим ходом пишов разом з сином Лесем робити деревишшє свому найзавзєтійшому в житю пізмакови почерез стрілецтво, Шкинди. | Узяв подвійну воскову свічку та й скорим ходом пішов разом із сином Лесем робити домовину своєму найзавзятішому в житті ворогові почерез стрілецтво, Шкинді. |
«Та шо би! Ніби ти си ни здогадуєш, шо міг говорити?. | «Та що би! Ніби ти не здогадуєшся, що міг говорити?. |
Вода сина, аж чорна. | Вода синя, аж чорна. |
— «Я, братчіку, богато людий знаю, тай богато людий и мене пизнаєт. | — Я, братчику, багато людей знаю, та й багато людей і мене знає. |
Мавси у гадці. | Оберігався. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.