target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Бідничія бірше кутами стрипіла та понадвірю коцюбиласи, єк данцувала в хоромах, бо то прото було богацке весілє, а ни бідноти. | Бідні більше по кутках тулилися та по надвір’ю коцюбилися, ніж танцювали в хоромах, адже то було багацьке весілля, а не бідноти. |
Надворі пригрівало сонечко так красно, єк у Петра, а ни так, єк оперед Бечкової неділі, йика цего року припала пизно, на останну неділю цвітня. | Надворі пригрівало сонечко так красно, як на Петра, а не так, як перед Бечковою неділею, яка цього року припала пізно, на останню неділю квітня. |
Хоть йка була красна погода надворі, то тот вітрец вішював дожь. | Хоч яка була красна погода надворі, та той вітерець віщував дощ. |
«Даруй, Господи». | «Даруй, Господи». |
Шє до Юрія отворитси гаразд на маржинку — укриєт зелена пашя царинки. | Ще до Юрія маржинці буде добре: укриє зелена паша царинки. |
Вся чєлєдь — то з села виріжєла худобу в полонину аж до на Вихід, пид Скуповов. | Усі жінки з села виряджали худобу в полонину аж на Вихід, під Скуповою. |
Так само тричі обійшов из вогнем, обкурюючі наокола хату ладаном й чьорногірским зілєм, тим, шо вин розумів. | Так само тричі обійшов із вогнем, обкурюючи довкола хату ладаном і чорногірським зіллям, на якому він знався. |
Тай одної весни, таки зараз по полонинскім ході, лиш си спустили из верха Ґаджіни на стоїшє, де він того літа сам бовгарив з товаром. | Та й одної весни, таки одразу по полонинськім ході, спустилися з верху Ґаджіни на стійбище, де він того літа сам бовгарив із товаром. |
«Та мусів смих наметати у воду, аби розмокли, бо то пусте позаржєв’ювало, шо годі з того набої добути», — фіґляво усміхаючіси, видповів Шкиндя тай крикнув на хлоп’є: «Лесю, ану бєй суда, тай тєгни ко, синку, мині оттоти пістолета з води, най я їх пообзераю, ци вже в них видмокли набої, ци ишє ні?». | «Та мусив покидати у воду, аби розмокли, бо то пусте заіржавіло, що годі з того набої добути, — фіґляво посміхаючись, відповів Шкиндя та й крикнув на хлоп’я: — Лесю, ану, принеси-но, синку, мені ті пістолі з води, хай я їх огляну, чи вже в них відмокли набої, чи ще ні?». |
А вітак украдалиси нишком знов у хороми, мижи нарід, тай далі так данцували та співали, єкби то вни понадвірку й ни були тай за любу нієку в потемках ночі ни знали. | А відтак прокрадалися нишком знов у хороми межи нарід, та й далі так танцювали та співали, немовби вони надворі й не були та й про жодну любку в потемках ночі не знали. |
Поглипав нишком назадь хати на Дарадудин ватерник, шо стоєв мижи хлівами, таки зараз напротів задних хоромнєних двер, та зловішшо закуріним димом в стінах шпарами дививси уперто на Иванчіка. | Поглипав нишком назад хати на Дарадудин ватерник, що стояв межи хлівами, саме навпроти задніх хором’яних дверей, і зловісними закуреними димом шпарами в стінах дивився уперто на Иванчіка. |
Бо добре ми показало на Стрічєнє. | Бо добре мені показало на Стрітення. |
Хапав з догораючої короди глогову головню тай бійно видгрожувавси свєтим вогнем, горючим сонцем у лице, в очі, у голов та у путерю ничістий силі, поганим урокам, лихому кликови, злому насланю. | Хапав із догораючої короди глогову головню та й люто відгрожувався святим вогнем, горючим сонцем у лице, в очі, у голову та в міць нечистій силі, поганим урокам, лихому кликові, злому насланню. |
Але я ни вірю в то, тай ишє раз кажу, шо ти брешеш, мо-о, шоби то він був міг розмовити жєбівцем пістолета. | Але я не вірю в це і ще раз кажу, що ти брешеш, мо-о, щоб то він був міг розмовити жаб’ївцям пістолі. |
Лиш хотів, аби про то він знав: «Єк я знаю, шо вна когос маєт, то біда її бери, най собі ломит голов из ним. | Лиш хотів, аби про це він знав: «Якщо я знаю, що вона когось має, то біда її бери, най собі ломить голову з ним. |
А однако, люде, адиви, єк її смачно п’ют, ни стрюхаютси». | А однак люди, а диви, як її смачно п’ють, не бояться». |
Лучєлоси ни раз так, шо мішєнник помиливси, кілько мав овец у полонині, або ни пізнав своє знамнє, але Ґаджума, то ни миливси, тай пізнав кожде знамнє, та добре. | Бувало не раз так, що помилився господар, скільки мав овець у полонині, або не пізнавав свого знаку, але Ґаджума не помилявся й добре впізнавав кожен знак. |
Тай збиваючі грізні ґудзи мижи очіма, пазив своє діло. | Та й, суплячись, робив своє діло. |
Він єк був війтом, то позносив у Головах усі шиньки по хатах, бо казав, шо шиньки — то людска зараза. | Він коли був війтом, то позносив у Головах усі шинки по хатах, бо казав, що шинки — то людська зараза. |
Вид тих дзвонів Иванчікови пуду дало… бо то подуші дзвонили Шкинди… Він став тай стоєв на однім місци, аж доків ни скінчили дзвонити йиго вічному противникови в стрілецтві подуші. | Від тих дзвонів Иванчікові страшно стало… бо то по Шкиндиній душі дзвонили… Він став та й стояв на однім місці, аж доки не скінчили дзвонити його вічному супротивникові в стрілецтві по душі. |
— «Бо у мальфарів, то жєлування нима. | — Бо в мольфарів жалю нема. |
«Лиш ни знаю, єк бес на тім війграла, Є-е-ле-е’, бо бійка маєт два кінці, так, єк война», — закусуючі зуби, сердив си Джюнда. | «Лиш не знаю, що би на тому виграла, Є-еле-е’, бо бійка має два кінці, так, як война», — закусуючи зуби, сердився Джюнда. |
Єлена, клинучі, простоволоса, порсла у світ. | Єлена, клянучи, простоволоса, втекла з дому. |
А витак лиш махнув байдужно руков, тай сказав: «Але єкийс казав, доків чоловік живий, то все живої хочєт. | А відтак лиш махнув байдужно рукою та й мовив: «Але хтось казав: доки людина жива, то все живого хоче. |
У середу ни можна давати з дому бідному за простибіг скороми, а найдужше молока, бо витак футко корови висушуют молоко. | У середу не можна давати з дому бідному за простибіг скороми, а передовсім молока, бо відтак корови швидко втратять молоко. |
Здавало си йиму, шо він и раз оком ни кліпнув, так приєзно сокотив, аби вздріти тот папоротин цвіт, бо він лиш так задовго цвитет, єк раз оком кліпнути. | Здавалося йому, що він ані разу оком не кліпнув — так старанно сокотив, аби побачити той папоротин цвіт, бо він лиш так швидко цвіте, як раз оком кліпнути. |
Але однак о тот тусок, то видкотивси йиму нинадовго, бо єк пив у кліти з миски свіжего молока, аби ни бути нашєсерце, то так пудно був захлинувси, шо то молоко аж йиму кріз ніс пороло, тай він уже йиго бірше ни пив, бо хоть нивістка Єлена й ударила йиго три рази на відлю кулаком у шию, та сказала: «Най си на цім станет... | Однак той смуток відкотився йому ненадовго, бо коли пив у кліті з миски свіжого молока, аби не бути натщесерце, то так захлинувся, що молоко аж йому крізь ніс пішло, та й він уже його більше не пив, бо хоч невістка Єлена й ударила його навідліг кулаком у шию та сказала: «Най на цім станеться», однак його душа повіщувал... |
Цілий день ходив, єк німий, аж до тайної вечєрі, бо таку мав ворожку тої днини почерез видвертанє граду. | Цілий день ходив як німий, аж до тайної вечері, бо таку мав ворожку тої днини задля відвертання граду. |
А по хвили додав: «Але то гей забогато, Марічко, мині аж дві писанці, бо я вже застарий, аби від молодої чєліди діставати аж по дві писанці нараз. | А по хвилі додав: — Але то трохи забагато, Марічко, мені аж дві писанки, бо я вже застарий, аби від молодої жінки отримувати по дві писанки нараз. |
Иванчік мимо волі глипнув у під, тай засторопів зострахє так, єк би хто го там на місци петельков припетелив до земні, бо в поду на обрубині верх кагли пізнав того самого великого чорного пудного кота, шо вавчєв на него тогди в Олексія, єк він був до него прийшов у день йиго смерти. | Иванчік мимоволі глипнув на горище й сторопів зо страху так, немов його там на місці мотузкою припнули до землі, бо на горищі на обрубині над каглою упізнав того великого чорного страшного кота, який нявчав на нього тоді в Олексія, коли він був до нього прийшов у день його смерті. |
Тай завернувси з Дворишшя до Шкинді на толоку, пішов просто на Шкиндівску Кичіру мижи косарів, шо довгим батогом, оден за одним, в білих сорочках, похслені над земнев, остро пофоскували косами в буйній траві, шо лєгала по них скоро на земню грубими валами. | Та й завернув із Дворища до Шкинді на толоку, пішов просто на Шкиндівську кичеру до косарів, які довгим батогом, один за одним, у білих сорочках, схилені над землею, гостро шворкали косами в буйній траві, що лягала за ними на землю товстими валками. |
Єк би ні?. | Чом би й ні?. |
Казав, абих оба відтепер собі навіть пусто Иванчіком голов ни сушили тай з ним ні рахувалиси, ні боєлиси йиго. | Казав, щоб ми обидва відтепер собі навіть дармо Иванчіком голову не сушили та й із ним не рахувалися, не боялися його. |
Добре й визимуваласи, вже й лінитиси зачєла. | Добре й визимувала, вже й лі́нитися почала. |
А Єлена, то аж плачучі скаржиласи, шо то за покаїнє вна тої ночі видпацила. | А Єлена аж крізь плач скаржилася, який жах вона тої ночі пережила. |
За ним наниґав зелений чьоловік, це був відев вітровий царь. | За ним виринав зелений чоловік — це був, певно, вітровий цар. |
Крашше в него си визимовувала маржина, єк ни в одного сходила восени з полонинскої паші. | Краще в нього визимовувала маржина, ніж у багатьох сходила восени з полонинської паші. |
Дихав на ню таким теплим подихом вітру, шо уна увидьки розболаласи. | Дихав на неї таким теплим подихом вітру, що вона геть розхворілася. |
А ватаг, стогнучі, то аж кріз плач просив Иванчіка: «Поків жити буду, то це вже більше робити ни буду — лиш попусти ми, бо гину». | А ватаг, стогнучи, аж крізь плач просив Иванчіка: «Поки житиму, то це вже більше так робити не буду — лиш попусти мені, бо гину». |
А я навіть й до дєді ни повертав вид церкви, так борше лемсав до діда, аби там ни втратити колєдники. | А я навіть і до дєді не повертав від церкви — так швидко мчав до діда, аби там не проґавити колядників. |
Мірувалиси мижи собов в игрі два старші, головні музиканти-скрипичники. | Змагалися між собою в грі два старші, головні музики-скрипалі. |
А зрештов, то він и мусит по-своєму научєти», — шибала Иванчікови в голов гадка, — «бо він на то піп. | А зрештою, він і мусить по-своєму научати, — шибала Иванчікові в голову гадка, — бо він на те піп. |
«Сумлінє би тє гризло, єк ти мнє пудно угриз», — далі вуриласи баба. | «Сумління би тебе гризло, як ти мене страшно вгриз», — далі супилася баба. |
А Шкиндівска нивістка, гонорна завжде, єк козєчій фіст, и без питання зачєла розказувати, єк то си з Шкиндев стало: «Ми всі полєгали сночі в хаті спати. | А Шкиндівська невістка, гонорна завжди, як козячий хвіст, і без питань почала розказувати, як то зі Шкиндею стало: «Ми всі полягали звечора в хаті спати. |
Йиго тото нічьо ни обходило, шо баба з дідом вуїласи. | Його не обходило, що баба з дідом гризлася. |
Але там нієка сила до Божого трону Сонця ни годна ні приступити, ні долетіти, бо сонце би спалило». | Але там ніяка сила до Божого трону Сонця не годна ні приступити, ні долетіти, бо Сонце спалило б». |
Красили гори свойов пишнов цвитучьов уберев. | Прикрасили гори своїми пишними квітучими одежами. |
А єк приніс їй доброго бука, уна устала: «Я твоя люба». | А як приніс їй доброго бука, вона устала: «Я твоя люба». |
Уна ни то, шоби си була боєла самого Юріштана, але навіть си боєла йиго тіни, такий пудний він був у її очєх. | Вона боялася не лише самого Юриштана, а навіть його тіні — такий страшний він був у її очах. |
— Й наш Карпа, єк Иванчік йиго утроє зібгав, то ади нараз и вчюв, и збоївси, шо гинет, погань, тай аж кріз плач просив, аби йиму Иванчік попустив, так го, адиви, начєсок згакував своїми мальфами». | — І наш Карпа, коли Иванчік його утроє зібгав, то, ади, нараз і вчув, і злякався, що гине, погань, та й аж крізь плач просив, аби йому Иванчік попустив, так його, бач, миттю пойняв своїми мальфами». |
Там пропав би навіки чьоловік. | Там пропав би навіки чоловік. |
Бувало, майже шовечєра, єк сєдет дідо на опецок та озмет флоєру из-за сволока й зачнет у ню играти, то було шо слухати. | Бувало, майже щовечора сідає дідо на опецок, бере флояру з-за сволока й починає на ній грати — то було що слухати. |
Хоть він був вже постарший чоловік, то однако визерав її так лакомо, єк леґінь на дівчєну, бо люба, то гірша вид усего на світі. | Хоч він був уже немолодий чоловік, однак визирав її так лакомо, як леґінь дівчину, бо любов гірша від усього на світі. |
Бувало, лиш даст на знак свою бартку тай скажет: «На отцу бартку тай иди до Олексія, то ни бійси, шо дідо тобі ни поможет». | Бувало, лиш дасть на знак свою бартку та й скаже: «Візьми оцю бартку та й іди до Олексія, то не бійся, що дідо тобі не поможе». |
Були й такі хати, шо раді би були, аби до них колєдники повернули, але колєдники до них ніколи ни сміли повертати, хоть би були й хотіли, бо мали твердий наказ вид попа й церковного братства там ни повертати через то, шо в тих хатах була розпуста — жили на віру, або вінчєні ни сиділи укупі, розійшлиси мижи собов. | Були й такі хати, що раді би були, аби до них колядники повернули, але колядники до них ніколи не сміли повертати, хоч би були й хотіли, бо мали твердий наказ від попа й церковного братства туди не йти через те, що в тих хатах була розпуста: жили на віру або вінчені не жили разом, розійшлися між собою. |
Небо хмарами кланцало на гори, сумом тіний укривало то ліси, то царинки. | Небо хмари натягло на гори, сумом тіней укривало то ліси, то царинки. |
Війт на то ни турав, гуляв ні сеї, ні тої, піхаючі ногами, єкби тівк у чюбри макогоном свиням брукву, викрикуючі, шо аж музиканти милили йгру. | Війт на те не зважав, гуляв ні сеї ні тої, пхаючи ногами, немов товк у відрі макогоном свиням брукву, викрикуючи так, що аж музики збивалися з ритму. |
Братю, це тобі наслана дуже погана стріла. | Брате, це тобі наслана дуже погана стріла. |
«Чому до сто чьортів уже ни йдеш у хату, а дражниш подами коти?. | «Чому, до сто чортів, уже не йдеш у хату, а дражниш котів?. |
Голубі сиґли попід полонини помалу вкривав потемок ночі, а на стоїшшю ватаг голосом тримбіти слав Богу-Сонцу вечірну молитву тай взивав на стоїшшє з полонини худобу на добраніч. | Голубі сигли попід полонини помалу вкривав потемок ночі, а на стоїщі ватаг голосом трембіти слав Богу-Сонцю вечірню молитву й кликав на стоїще з полонини худобу на добраніч. |
Майже тут-тут була би до людий», — сказав подалеку Иванчік. | Майже тут-тут була би до людей», — сказав здалеку Иванчік. |
А за ним срібний чьоловік, це відев водєний царь. | А за ним срібний чоловік — це, певно, водяний цар. |
А котрий вуглик ни попелів, лиш так обгас, то на тот ґатунок дідо ворожив, шо урожаю ни будет. | А котрий вуглик не попелів, лиш так обгас, то на той ґатунок дідо ворожив, що урожаю не буде. |
Я йду туда!. | Я йду туди!. |
Зревнувала Иванчіка вид Марічьки тай пишла до брата Дмитра Шкинді просити, аби навчів розуму пусту галяпу так добре, аби вна раз на все попустиласи її чьоловіка. | Приревнувала Иванчіка до Марічки й пішла до брата Дмитра Шкинді просити, аби навчив розуму пусту галяпу так, аби вона раз і назавжди попустилася її чоловіка. |
Він чювси задоволеним, бо знав, шо своїми словами гірше попоров Шкинди тай Довгому серце, єк би був поров ножем. | Він чувся задоволеним, бо знав, що своїми словами гірше попоров Шкинді й Довгому серце, ніж якби поров ножем. |
А чєлідь прихожя аж на пальці ставала, цікаво зазераючі, котра ґаздиня єкий колач злагодила. | А жінки-гості аж на пальці ставали, цікаво зазираючи, котра ґаздиня який калач злагодила. |
Вагуючіси над тим, він так дуже був си згриз, шо в то говінє ходив такий зажурений та в’єлий, шо хто йиго знав, то гадав, шо йиго си вселепила чєлідинска в’єль. | Вагаючись із тим, він так дуже був засумував, що в той піст ходив такий зажурений та в’ялий, що хто його знав, то гадав, що його вчепилася челядинська в’яль. |
Але то шє нічо ни є! Гм. | Але то ще нічого не значить! Гм. |
Ой ні! Але ти, вороже, так лиш їх добре умів залагодити, шо вни дали більше молока на мірі, єк звичєйно дают». | Ой ні! Але ти, вороже, так лиш їх добре умів залагодити, що вони дали більше молока на мірі, як зазвичай дають». |
Тфі», — аж плюнув з досади Довгий тай говорив далі, гірко всміхаючіси: — «Але чорт бери, добре, шо вже раз зможемо на нім добре поїхати. | Тфі, — аж плюнув із досади Довгий та й говорив далі, гірко всміхаючись: — Але, чорт бери, добре, що вже раз зможемо на нім добре поїхати. |
Клав їх собі за смолену крисаню. | Клав їх собі за смолену крисаню. |
А инак, то й ни крутили би си тут пусто». | А інакше, то й не крутилися б тут дарма». |
Усу роботу робив, так єк будь-котрий хрестєнин. | Усю роботу робив так, як будь-який християнин. |
Тим чєсом надворі дідо так жох из пістолет, шо аж світло гасло у хаті від гласу, а єк увійшов у хату, то Джюнда весело запитавси: «Братю! Гов! Ци чюєш?. | Тим часом надворі дідо так жахнув із пістоля, що аж світло згасло в хаті, а коли увійшов у хату, то Джюнда весело запитався: «Брате! Гов! Чи чуєш?. |
Показаласи ціла весна, пишна, єк чічька. | Показалася справжня весна, пишна, як чічка. |
Перед Юріштаном би си була ни утаїла ні одна крадіж, бо він потраф’єв кожду крадіж видкрити тай її вишукати, єк лиш хотів то зробити. | Перед Юриштаном не втаїлася б жодна крадіжка, бо він умів кожну крадіжку викрити ще тоді, коли вона планувалася. |
Але то було шє гов! Тай тпр-р-р вид мене. | Але то було ще гов! Та й тпр-р-р від мене. |
А відтак вибіг надвір, тай намахуючі за Иванчіком кулаком, грозивси на всий рот, викрикуючі: «Аж тепер нажену я тобі, пустий проходане, так кози на міст, шо ти то добре попамнєтаєш! Ми два, ниборе, борзо си зміруємо. | А відтак вибіг надвір та й, намахуючи за Иванчіком кулаком, грозився на весь рот, викрикуючи: «Аж тепер нажену я тобі, драпуго, так кози на міст, що ти добре попам’ятаєш! Ми два, небораку, швидко поміряємося силами. |
Але йиго тєгла бірше душя пити на толоку до доньки, єк до Шкинді. | Але його тягла більше душа піти на толоку до доньки, аніж до Шкинді. |
«Та шо з того, шо я тебе люб’ю, коли я відав ни годен доступити твого тіла?» — устидливо, єк дівчєна, сказав Иванчік. | «Та що з того, що я тебе люблю, коли я, певно, не годен доступити твого тіла?» — соромливо, як дівчина, сказав Иванчік. |
Йик полочітси на межах, то буде вологий, а йик ни полочітси, то буде сухий. | Якщо ополіскується на межах, то буде вологий, а якщо ні, то буде сухий. |
«Та я би хотів зторжити у тебе двійногату куницу для отцего молодєка, аби мав з ким жити, єк би твоя дівчєна бигувала за него пити», — та сказав Иванчік, шо Костюк би бигував у него взєти доньку за свого сина, тай шо вна й Дмитрушеви подєчна, лиш ни знаєт, шо вна на то скажет. | «Та я б хотів виторгувати в тебе двоногу куницю для цього парубка, аби мав із ким жити, якби твоя дівчина хотіла за нього піти», — і сказав Иванчік, що Костюк хотів би в нього взяти доньку за свого сина та й що вона і Дмитрушеві сподобалася, лиш не знає, що вона на те скаже. |
Бо Гердлічка видразу зробив йиго свойов правов руков — ватажком пушкарів над усіма пушкарями в горах. | Бо Гердлічка відразу зробив його своєю правою рукою — ватажком пушкарів над усіма пушкарями в горах. |
Тай закрили йиго в деревишшєти вічком, аби си хто мнєкий на серце ни перепудив йиго, так пудно зигнав. | Та й закрили його в труні, аби хтось м’який на серце не перелякався, що він так страшно роздувся. |
Надворі, то була така спека, шо аж си ґлєджіла слина в роті. | Надворі була така спека, що аж ґлєджілася слина в роті. |
Ни трабуєт мнов. | Не дорожить мною. |
Тай ворожка мині про це так ворожила», — облесно сказала вна. | Та й ворожка мені про це так ворожила», — облесно сказала вона. |
А Дарадуда, сидічі на ковбку, схєлений над йиго головов, примов’єв йиму вид стріли. | А Дарадуда, сидячи на колоді, схилений над його головою, примовляв йому від стріли. |
Депутати — то аж рвалиси над добрими ватагами та розумними, старшими вивчерями, бо мішєники, йик їх кликали депутати з худобов у свої полонини навесні, то насамперед питалиси в них про ватага. | Депутати заманювали добрих ватагів і розумних старших вівчарів, бо господарі, яких кликали депутати з худобою на свої полонини навесні, насамперед питали в них про ватага. |
Скрізь наклала свойов руков на цілий рік на своїм домивстві знак свєтого хреста, єк оборону протів злого духа. | Скрізь наклала своєю рукою на цілий рік на своїм домівстві знак святого хреста як оборону від злого духа. |
«Ой кучьмо, кучьмо, тут ми си мучьмо. | Ой кучмо, кучмо, тут ми ся мучмо. |
Вже ни мет мати права та путері так пудно мнє карнувати проклєта стріла, єк досів карнувала, бо вна вже гезде, в моїх руках», — тай поклав тоту шотину знадвіря, на варцабу поличного вікна. | Уже не матиме права й сили так страшно мене мордувати проклята стріла, як досі мордувала, бо вона вже ось, у моїх руках», — та й поклав ту щетину знадвору на варцабу поличного вікна. |
А Олексій, бувало, то лиш наколи вздрит у своїй хаті Иванчікову бартку, то видразу й без казання її пизнаєт тай лиш си засмієт, шо маєт такого доброго та вірного побратима. | А Олексій, бувало, лиш побачить у своїй хаті Иванчікову бартку, то відразу й без казання її впізнає та й лиш засміється, що має такого доброго й вірного побратима. |
Визиваю, викликаю — На тридев’єту гору відсилаю, За тридев’єті двері запераю. | Визиваю, викликаю — На тридев’яту гору відсилаю, За тридев’яті двері запираю. |
Війт проп’єнчівси, бо штрик на Чяпараґу, єк половик на курку. | Війт прочумився й скочив на Чяпараґу, як шуліка на курку. |
За здоров’є Бога-Сонце просили. | За здоров’я Бога-Сонця просили. |
Ходив й четвертий раз просити ничісту силу й просив її так само, єк и перші рази. | Ходив і четвертий раз просити нечисту силу й просив її так само, як і перші рази. |
На плечох держєв обіруч такий тєжкий міх, шо аж угинавси пид ним, причєкаючі майже до самої земні. | На плечах тримав обіруч такий тяжкий міх, що аж угинався під ним майже до самої землі. |
Вни бігли д’ний, лєгали на земню, а вна, їх переступаючі, дивючіси на місіць, примовела: «Чім смих ті породила, тим ті лічю! Родиси здорове, ху тфі!» Тай тимунь у неї діти ни були скубоваті. | Вони бігли до неї, лягали на землю, а вона, їх переступаючи, дивлячись на місяць, примовляла: «Чим тебе породила, тим і лікую! Родися здорове, ху тфі!» Тому в неї діти не були хворобливі. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.