target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Й над усіма ворожками, шо їх дідо ворожив на Благовішшінє полудь погоди на цілий рік, то баба вже й слівцем з ним ни перечіласи.
І над усіма ворожками, що їх дідо ворожив на Благовіщення стосовно погоди на цілий рік, то баба вже й слівцем йому не перечила.
Новії двори, тисові столи, Радуйси», и тд.
Новії двори, тисові столи, Радуйся, і тд.
Ци єс насланий псом, волом, конем?.
Чи єс насланий псом, волом, конем?.
Иванчік видразу зачєв шукати за дєдевов стрюбов, бо вже з маленького пудно тєгло йиго до креса.
Иванчік відразу почав шукати дєдеву рушницю, бо вже з маленького страшно тягло його до кріса.
Ой ні.
Ой ні.
Шкода, шо ми обоє ниделекі сусіде, а досив ни знали си.
Шкода, що ми недалекі сусіди, а досі не зналися.
— «Він най собі у церкві розказуєт.
— Він хай собі в церкві розказує.
Він чув криз сон, шо вна шош нидобре ґоїт йиму коло голови.
Він чув крізь сон, що вона щось недобре коїть йому коло голови.
Забрехала котюга, подививси, а то йдет до него, помаленьки ступаючі, Шкиндя з перев’єзаним правим оком білов платинков.
Загавкав пес, подивився Иванчік — а то йде до нього, помаленьку ступаючи, Шкиндя з перев’язаним білою хустиною правим оком.
«А шо ж?» — борзо запитавси Иванчік.
«А що ж? — швидко запитав Иванчік.
А Иванчік, хоть єк довго сповідавси, то однако поправді ни висповідавси поправді Господу Богу тот занорий стрілец.
Попик, висповідавши Иванчіка, пішов правити службу, задоволений, що перед ним висповідався по правді Господу Богу той упертий стрілець.
Дідо у цім ділі їй нічьо ни помогав, але нічьо й ни поперечів.
Дідо в цім ділі їй не допомагав, але й не перечив.
Там були такі, шо прийшли си лічіти до Дарадуди, але були й такі, шо прийшли других людий сказити.
Були такі, що прийшли лікуватися до Дарадуди, але були й такі, що прийшли інших людей сказити.
Важуси сам з собов: «Най тому війтови будет на безголов’є з йиго ходами, бідко ма гірка.
Бурчу сам до себе: “Бодай тому війтові буде на безголов’я з його ходами, бідко моя гірка.
Дідо висипав перед печі на припічьок глогові клетчіки.
Дідо висипав на припічок глогові тріски.
Иванчік в то повірив, бо сам чув своїми вухами, шо єк Луцьо стрілив, то хтос з Шкиндівскої Буковини на тот стріл гійкнув, а гійканєм найлекше зпоганити ручницу.
Иванчік у це повірив, бо чув своїми вухами, що коли Луцьо стрельнув, то хтось зі Шкиндівської буковини на той постріл гейкнув, а гейканням найлегше споганити рушницю.
«Шє чій одурій, дай то Боже днинко свєта, Сонечько праведне».
«Геть одурів, дай то Боже, днинко свята, Сонечко праведне».
Иванчік розказував, шо йшов до Кутів, у місто, тай лишень у Сокільским пид Сикавков забив у люльку такий флейтух тітіню, єк палец, тай закурив смачно, єк нараз на него наднісси Юріштан, шо єкраз вертавси из Кутів.
Иванчік розказував, що йшов до Кутів, у місто, та й щойно в Сокільському під Сикавкою забив у люльку такий жмутець тютюну, як палець, і закурив смачно, як нараз на нього наднісся Юриштан, що саме вертався з Кутів.
Уни видразу ни йшли у церкву, лєшували на цвинтари, аби вздріти Ботівску дівку, а шо Иванчік добре знав Ботика тай Ботичку, то ни журивси, шо ни пизнаст и їх дівку.
Вони відразу не йшли в церкву, спостерігали на цвинтарі, щоб побачити Ботівську дівку, а що Иванчік добре знав Ботика й Ботичку, то не журився, що не впізнає їхньої дівки.
Тай Марічка й ни боєласи того, хоть би був Федько й потіптив то, бо він ни повинен би їй був за тото нічо сказати, бо ретенно й він ни свєтий був, аби дес ни зажертував у церкві очіма до свої икоїс бідашки.
Та Марічка й не боялася того, хоч би Федько й помітив, бо він не повинен був за це нічого їй казати, адже й сам не святий був, він теж жартував у церкві очима зі своєю якоюсь бідашкою.
«В цім дереві закопана головна річ, шо маєт у собі велику силу.
«У цім дереві захована головна річ, що має в собі велику силу.
Мушшіне ходили по надвірю у рукавицях й розкочених шєпках.
Чоловіки ходили надворі в рукавицях і натягали шапки на вуха.
Тай ни трабую, шо Єлена на ню ззідаєтси.
Та й не переймаюся тим, що Єлена на неї лютує.
Луцьо єк розказував про війта та Юріштана й своє побратимованє з ними, то з гонору надувавси, єк потє на вітер, а єк зачєв розказувати про свою жінку, то тогди йиго очі світилиси так хєтро, єк у лиса, лиш лице квацилоси зразу, єк він говорив: «З людьми, то завжде ми си добре жило, лиш из жінков я ураз клопіт мав, бо ни...
Луцьо, розказуючи про війта, Юриштана і своє побратимування з ними, з гонору надувався, як птаха на вітер, а коли почав розказувати про свою жінку, тоді його очі світилися так хитро, як у лиса, лиш лице кривилося одразу, як він говорив: «З людьми то завжди мені добре жилося, лиш із жінкою я завше клопіт мав, бо не йшли...
Їх вурила лісна.
Їх сварила лісна.
Дідо цілов душев потунув у глібокій задумі.
Дідо цілою душею потонув у глибокій задумі.
Виплєсані гроші здавали вибірци у скарбонку, тай далі плєсали.
Виплєсані гроші здавали вибірцеві в скарбничку та й далі плєсали.
«А ни треба ми казати, сама собі знаю, Шо молодов я нагрішу, старов си покаю».
А не треба ми казати, сама собі знаю, Що молодов я нагрішу, старов ся покаю.
А сповідники єк то повиділи, то лиш з великого дива ликтями си поштуркували одни на одних, чюдуючіси ззерали, тай лиш потихо шушукотіли мижи собов, шо: «…то бізівно, Иванчік лиш так пудно замотав попикови в голові та замарив йиго своїми мальфами, шо він нараз и третої ни зрозумів.
А сповідники, побачивши це, лиш із великого дива ліктями поштуркували одні одних, чудуючись, та й лиш тихо шепотілися, що «…певно, Иванчік так страшно затуманив попикові в голові та замарив своїми мальфами, що той і третини не зрозумів.
«Ви відків так пізно вертаєте?» — запитав Иванчік.
«Ви звідки так пізно вертаєте?» — запитав Иванчік.
Казав, шо то є найліпший чєс на пускане баранів, бо будут вівці навесні саме мірні з молоком на міру у бриндзу.
Казав, що то найліпший час для пускання баранів, бо будуть вівці навесні саме мірні з молоком — на міру щодо бринзи.
А він ув один гайтаж зачєв харкати, аби вихаркати її собі з потилиці кріз горло на двір.
І він почав тяжко харкати, аби вихаркати її собі з потилиці крізь горло.
Тої днини ни давали нічьо бірше їсти, крім сирої капусти, заправленої хренем та порєженої олієм, барабулі, печериці из сільов тай тоненький єчмінний жилавничьок, такий, єк жидівська паска, за товстий, посолений сільов тай потиканий здрібна лижков.
Тої днини не давали нічого більше їсти, крім сирої капусти, заправленої хроном та олією, картоплі, печериць із сіллю та й тоненький ячмінний жилавничок, такий, мов єврейська паска, затовстий, посолений та й потиканий здрібна ложкою.
Люто кипів та штуркав злого духа в груди ліктем лівої руки.
Люто кипів і штуркав злого духа в груди ліктем лівої руки.
Ой сидиш собі по конец стола, У конец стола тисового.
Ой сидиш собі по конець стола, У кінці стола тисового.
Лєгла долівлиц, головов на хату, підперла бороду обіруч, спераючіси ліктями на брудний опецок, тай дівиласи, шо зараз Процьо зробит з тим низнакомим чоловіком коло полиц.
Лягла долілиць, головою на хату, підперла бороду обіруч, спираючись ліктями на брудний опецок, та й дивилася, що зараз Процьо зробить із тим незнайомим чоловіком коло полиць.
Здував и сушив срібний піт з лиця земні.
Здував і сушив срібний піт із лиця землі.
Світивка світила книгини над правим плечем восковов свічков, притуленов до книзевої бартки цілий чєс, доків книзєт ни вивели з-за стола.
Світилка світила княгині над правим плечем восковою свічкою, притуленою до князевої бартки увесь час, доки князят не вивели з-за стола.
Глогом обсажена.
Ґлоґом обсажена.
— Полов сорочки утер собі хлопец вид сліз очі, шо з жєлю за Олексієм покотилиси йиму лицем вдолину такі виликі, єк горох.
— Полою сорочки утер собі хлопець очі від сліз, які з жалю за Олексієм покотилися йому лицем такі великі, як горох.
Стиналаси нічь из днинов.
Стиналася ніч із дниною.
А старий піп, то такий ни був.
А старий піп — то такий не був.
Єкби схотів Олексій йиму примовити пид Ивана Купала у вечєр, то це би була дуже головна примівка.
Якби захотів Олексій йому примовити під Йвана Купала увечері, то це була б дуже потужна примівка.
Ни було де й иглу упустити, а ни то самому припхатиси в церкву.
Не було де й голку впустити, а не то самому пропхатися в церкву.
Я вже знаю, шо кому си належит, тай розумію гаразд добре, з єким треба лицем до кого йти».
Я вже знаю, що кому належить, та й розумію добре, з яким треба лицем до кого йти».
У вивторок так само добре є зачінати хоть-йку роботу робити, бо вивторок є легка днина до роботи, лиш ни можна через напасть у вивторок чєсатиси, брититиси й нігті обрубувати на пальцьох, бо хто це робит, то на своїм житю мусит йкус напасть попацити.
У вівторок так само добре починати хоч яку роботу, бо то легка днина до роботи, лиш не можна через напасть у вівторок чесатися, голитися й нігті обрубувати на пальцях, бо хто це робить, той на своїм віку мусить у якусь напасть устряти.
Тепла пара пидоймаласи из неї клубками сіравих мрачьок попид гори тай нимиділа в синих облаках високого неба.
Тепла пара піднімалася з неї клубами сіруватих мрячок попід гори та й зникала в синіх хмарах високого неба.
Кожда чіста чілідина у суботи повинна мастити піч у хаті, мити стів, лавиці.
Кожна жінка в суботу повинна мастити піч у хаті, мити стіл, лавиці.
Цілу Службу Божу мололи всєкі та ни однакі бріхні.
Цілу службу Божу мололи всякі та не однакі брехні.
З поколіня в поколінє.
Із покоління в покоління.
Лиш кажу вам одно, шо єк ви си зачнете зо мнов мірувати, то й я буду з вами, бо нізашо у світі будь-єк ни уступ’юси вам з дороги.
Лиш кажу вам одне: якщо ви почнете зо мною силами мірятися, то і я з вами мірятимусь, бо нізащо у світі просто так не уступлюся вам з дороги.
«Тот сам, шо маєш коло Записєка в Єсенові на Буківци свій ґрунт?».
«І маєш коло Записєка в Ясенові на Буківці свій ґрунт?».
Я маю наслане у голов.
Я маю наслане в голову.
Тай через ню, то він шо день, то гірше в’євав на тілі тай на души.
Через неї він що день то гірше в’янув тілом і душею.
Найгірше мучіли мене привиди.
Найгірше мучили мене привиди.
Усу роботу оброб’єв лиш шкільниками.
Усю роботу йому школярі виконували.
Зараз маеш замовити їм так твердо пістолета, шо й одно з них ни смієт їм спалити без нашого призволу.
Зараз маєш замовити їм так твердо пістолі, що жоден із них не сміє смалити без нашого дозволу.
Важили її в своїх очєх, ци з неї будет добра ґаздиня.
Важили її у своїх очах, чи з неї буде добра ґаздиня.
Ни підждихуй пусто дурно мнє на него, бо ти лихо то видів».
Не під’юджуй пусто-дурно мене на нього, бо ти недобачив».
Він шораз, то голосніше примов’єв.
Він щораз голосніше примовляв.
Замок їх в кліти до рано.
Замкнув їх у кліті до ранку.
Лиш нараз обернувси в хоромах плечіма в хату, а лицем надвір, тай так, єк стріла з лука, й простоволосий свис я кріз ґражди надвір.
Лиш нараз обернувся в хоромах плечима в хату, а лицем надвір, та й так, як стріла з лука, простоволосий, порснув я крізь ґражду надвір.
Тай лиш вчули ми, а то шош лиш си гепнуло оперед хати на плиту, єк би хтос упав на ню.
Та й лиш вчули ми, а то щось гепнуло наперед хати на плиту, немов хтось упав.
А плаї тай всі переходи, то гет зимами позасипало.
А плаї й усі переходи геть снігами позасипало.
Икіс бутини си отворєют, тай уся мушшіннота йдет у ліси на роботу, а ти чорній сам на ґаздівстві коло роботи.
Якісь бутини відкриваються, та й усе чоловіцтво йде в ліси на роботу, а ти чорній сам на ґаздівстві.
- Тай то сами очі видєт хльо-о-о’, шо цес ни піший…», — говорив, всміхаючіси притаєнов усмішков.
— Та й то самі очі бачать, хльо-о-о’, що це не піший… — говорив, усміхаючись притаєною усмішкою.
Ни поміг тогди йиму й сам мандатор Гердлічка, бо він убив насмерть у Єблоници через любаску камарального слугу.
Не поміг тоді йому й сам мандатор Гердлічка, бо він убив на смерть у Яблуниці через коханку державного службовця.
А зранку до полудня, то так пригрівало сонце, шо аж млоїло.
А зранку до полудня так пригрівало сонце, що аж млоїло.
Ловив струги, слижі, нересниці та баби.
Ловив стругів, слижів, нересниць та баб.
Йиго бистрі очі померкли.
Його бистрі очі померкли.
Тай хатий в тих селах рідко було.
Та й хат у тих селах було мало.
Иванчік похітав добродушно головов: «Ой поправді, абих так поправді на цім маєтку пожив», — по-шшірости заклєвси Иванчік, тай говорив: «Братю, та ти розумієш, шо то значіт ділитиси з другим земнев?.
Иванчік похитав добродушно головою: «Ой, по правді, аби так по правді на цім маєтку пожив, — щиро заклявся Иванчік та й говорив: — Брате, та ти розумієш, що то значить ділитися землею?.
Уважєй добре, шо хоч дієти, бо на світі нічо нима такого, аби си чоловікови ни зомерзило, ни зуритило, ни стало в очєх нічім, звиклов буденшінов, звичєйнов річов, бо усе на світі є лиш хвилеве.
Уважай добре, що хочеш діяти, бо на світі нічого немає такого, аби чоловікові не змерзилося, не набридло, не стало в очах нічим, буденщиною, звичайною річчю, бо все на світі є лиш хвилеве.
А хлопец, тим врадуваний, далі йиму розказував то, шо чув вид людий тай вид Олексієвої родини про Олексія: «Говорєт, шо то Олексій ни вмераєт свойов смертьов.
А хлопець, радий із того, далі йому розказував те, що чув від людей та й від Олексієвої родини про Олексія: «Кажуть, що то Олексій не вмирає своєю смертю.
Ий муко моя тєжка та велика-а-а, шо я буду діє-єти?».
Ой, муко моя тяжка та велика-а-а, що я буду дія-яти?».
На Благовішшінє ни була вже така супава на діда, єк на Стрічєнє.
На Благовіщення не була вже така сердита на діда, як на Стрітення.
А нираз лучєлоси й так, шо єк несли мерця попри шиньк, то поклали мерця на дорозі, річі поприперали до кіля в плоту, а сами, разом з попом, пишли пити у шиньк.
А не раз бувало й так, що як несли мерця попри шинок, то клали на дорозі, річі припирали до кіля в плоту, а самі разом із попом ішли пити в шинок.
Ой так», — дідок гордо блиснув очіма.
Ой так, — дідок гордо блиснув очима.
Але єк добре зцікувала Люпайлючька на свого Иванка, то він мусів пити до школи.
Але коли добре взялася Люпайлючка за свого Иванка, то він мусив піти до школи.
Бо вірив, шо хто на Великдень у своїм куті прийдет вид церкви з пасков перший д’хаті, то тот будет мати першенство в тім куті в усим.
Бо вірив, що хто на Великдень у своїм куті прийде від церкви з паскою першим додому, той матиме першість у тім куті в усьому.
Костюка ці слова так єк маслом мастили по цілим тілі.
Костюка ці слова так, як маслом, мастили по цілім тілі.
А Федько, йик то уздрів, то така заздрість єго охопила за Марічьку, шо з серця на Иванчіка аж головов шош стелепало єму на вєзах то в д’горі, то в долину; ни втерпів: єго чьорні очі блиснули вогнем гніву на Иванчіка, тай, забуваючі за всі молодиці любі, шо саме був з ними куражисто розданцовувавси, пидохочений горівков...
Коли Федько це побачив, то така заздрість його охопила за Марічку, що із серця на Иванчіка аж голова йому затрусилася; не втерпів: його чорні очі блиснули вогнем гніву на Иванчіка, та й, забувши про всіх любих молодиць, із якими й сам тут хвацько витанцьовував, підохочений горілкою, вискочив із танцю, сердито гукаючи: ...
А він слухаєт тебе тай вірит, єк нивіть Боже кому.
А він слухає тебе й вірить, як невідь Боже кому.
Мало шо ни прожерла Гердлічку.
Мало не зжерла Гердлічку.
А зверхє на то поклала ребро свинскої бужениці, бо знала, шо Иванчік до Дарадуди голіруч ни міг прийти.
А зверху поклала ребро свинячої бужениці, бо знала, що Иванчік до Дарадуди голіруч не міг прийти.
Тай лиш у тій хвили навіки знимидів тот вогнєний міст из тов вогнєнов бричков та ничістов силов на ній Иванчікови з-перед ич.
Та й тієї миті навіки щезнув Иванчікові з-перед очей той вогняний міст із тою вогняною бричкою й нечистою силою на ній.
Він уже навздогін за мнов закликав: «Дивиси, ни загуби гроші.
Він уже навздогін мені закликав: «Дивись, не загуби гроші.
Боєвси, шо єкби дозволив Перунови володіти громами й правов руков, то він міг би через літо виперепужіти усий нарід на світі, так би пудно гримів.
Боявся, що якби дозволив Перунові володіти громами й правою рукою, той міг би протягом літа вилякати увесь нарід на світі, так би страшно гримів.
Лице її було похмурене, єк небо восени.
Лице її було похмурене, як небо восени.
А єк Иванчік на це трохє сквацивси, то сказала хєтро: «Ти лиш цего ни бійси, Ива’, бо ми двоє так си будим любити хєтро, шо про ню ніхто другий си ни дізнаєт.
А коли Иванчік на це трохи поморщився, то сказала хитро: «Ти лиш цього не бійся, Ива’, бо ми двоє так любитимемося хитро, що про це ніхто не дізнається.
Старший вівчєр, Ґаджума, взєв из стаї відра з видгашенов ватров, шо то в ній по доїню овец на міру всі обмили свої руки, а в другу руку взєв головню з живов ватров.
Старший вівчар Ґаджума узяв зі стаї відро з відгашеною ватрою, у якій після доїння на міру всі обмили руки, а в другу руку взяв головню з живою ватрою.
А Костюкови лиш сивіла найбірше голов на тім весілю тимунь, аби всі по весілю фалили, шо тих мнєсниц понад йиго весілє нігде ни було красшего й подуфальнійшего весіля, єк у него.
А Костюкові лиш сивіла найбільше голова на тім весіллі тим, аби всі відтак хвалили, що тих м’ясниць понад його весілля ніде не було кращого й гоноровішого, як у нього.
Він завзєто зачєв ссати бакунтову люльку, пишно виписану.
Він завзято взявся смоктати бакунтову люльку, пишно виписану.
Тепер лиш трембіти за ним по кичєрах тужно заголосєт умерскої тай смутно задзвонєт дзвони у дзвінници йиму подуші.
Тепер лиш трембіти за ним по кичерах тужно заголосять умерської та й смутно задзвонять дзвони у дзвіниці йому по душі.
«Сідай!» — шепнув він Довгому приказуючо.
«Сідай!» — наказово шепнув він Довгому.
Навіть и псив полонинских то по полонинским ході ніхто би був ни годен їх у селі занадити, так тужили за вивцями та полонинов.
Навіть псів полонинських після полонинського ходу ніхто не годен був у селі занадити, так тужили за вівцями й полониною.
Баба злагодила таку саму вечерю, єк на перший Свєтий вечєр лагодила її.
Баба приготувала таку саму вечерю, як на перший Святий вечір.
«Та то відев, Иванку, тобі бірше нима єк ходити до церкви через тот кресик, єк через шо инче», — засмієвси хєтро Федько.
«Та то, певно, Иванку, тобі більше нема змоги ходити до церкви через той крісик, ніж через що інше», — засміявся хитро Федько.
Післідь дідового рахунку, то федоровиця завше припадала першего тижня заговівше.
За дідовим рахунком, Федоровиця завше припадала першого тижня посту.
За йиго игров співав подуфално старий Цілиця: «Изійшовси рід з родом цу горівку пити, Чіє серце засмучене, то розвеселити».
За його грою співав чванливо старий Цілиця: Ізійшовся рід з родом цю горілку пити, Чиє серце засмучене, то розвеселити.