target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Він дав мині п’єть ґрейцарів про зазулю. | Він дав мені п’ять ґрейцерів про зозулю. |
«Ой, де бих — таже на стрілецтві». | «Ой, та ж на стрілецтві». |
Сів тай приєзно слухав, єк Дарадуда наголос примов’єв: «Там, у плиявим мори, на пресподним дні Дванайцітьма ланцами прикований чоловік. | Сів і приязно слухав, як Дарадуда вголос примовляв: Там, у плиявім морі, на пресподнім дні, Дванадцятьма ланцами прикований чоловік. |
Иванчіком пудно сійнула злість на Обарінчука, шо він, нікого ни питаючі, тєв наперед. | Иванчік розсердився на Обарінчука, що він, нікого не питаючи, став попереду. |
А так, то най си їй станет то, шо вна зичіла йиму. | А так, то хай їй станеться те, чого вона зичила йому. |
На кождим ступени пазили, тай де лиш могли, там шкодили йиму до креса своїми чінками. | За кожним кроком стерегли і, де лиш могли, там шкодили йому до кріса своїми чарами. |
«Та вно трохє й це правда, шо ти кажеш», — сміючіси, говорив Иванчік, — «але таки направду нима єк всім и йти вид хати, бо єк нима на кого бізівного лишити хату тай худібку, то мусит чоловік сам степенити, хотівше шош мати, бо на слуги нима шо си познадіювати. | «Та воно трохи й це правда, що ти кажеш, — сміючись, говорив Иванчік, — але таки направду не варто всім іти від хати, бо якщо нема змоги на когось певного лишити хату та й худібку, то мусить чоловік сам доглядати, якщо хоче щось мати, бо на слуг покладатися годі. |
Тай играв бо він то так жєлисно, шо хоть єкі веселі були забави на тім посіжіню, то однако усі люде плакали разом з йиго флоєров над Олексієвов смертьов. | І грав так жалісно, що хоч які веселі були забави на тім посіжінню, однак усі люди плакали разом із його флоярою над Олексієвою смертю. |
Марічку тота хвальба жєвкнула в серця. | Марічку та хвальба тьохнула в серце. |
«Єк си вдало одно одному, то позволєємо — най здорови ґаздуют», — видповів Ботик з Ботичков, ни устаючі з своїх місць. | «Якщо сподобалися одне одному, то дозволяємо — най здорові ґаздують», — відповіли Ботик із Ботичкою, не встаючи зі своїх місць. |
Про розбійників Ліватрюків. | Про розбійників Ліватрюків. |
«Так, тот сам, шо сих мнєсниц у Костюка на весілю розмовив жєбівцем пістолета», — потвердила Мандрюкова молодиця, позераючі й собі ласими очіма на Иванчіка, шо в тот раз усміхнувси до неї. | «Так, той, що сих м’ясниць у Костюка на весіллі розмовив жаб’ївцям пістолі», — підтвердила Мандрюкова молодиця, позираючи й собі ласими очима на Иванчіка, який саме усміхнувся до неї. |
Бо видів по Дарадуді, шо хоть він удавивси йиго працев, то однако может йиго з’їсти. | Бо бачив по Дарадуді, що, хоч він і вдавився його працею, однак може і його з’їсти. |
Навіть ни видів того, єк праведне Сонечко з високого неба приєзно дивилоси на него та смієлоси з него, єк з маленької дитини. | Навіть не бачив того, як праведне Сонечко з високого неба приязно дивилося на нього й сміялося з нього, як із маленької дитини. |
Иванчік знав на відосовни під Попіваном в жерепах такі місця, шо ніколи світа ни заходила туда худоба на пашу. | Иванчік знав на осонні під Піп-Іваном у жерепах такі місця, що зроду-віку не заходила туди худоба на пашу. |
Зеленьов пишнувалиси з сіл царинкі, поперекладувані плотами. | Зеленню пишнилися із сіл царинки, порізані плотами. |
Він зачєв виловювати тітінарів у горах тай виддавати їх панам у руки. | Він почав виловлювати тютюнарів у горах і віддавати їх панам у руки. |
«Та то очі видєт, шо збавлені, бо у овец на дійках тай на писках, то вивергло оден струп, єк луб на смереці. | «Та то очі бачать, що зіпсуті, бо в овець на дійках і на писках викинуло такі струпи, як луб на смереці. |
Тимунь Иванчік ни мав охоти ходити до школи, бо ни хотів, аби си над ним пусто дурно кушманєники збиткували. | Тому Иванчік не мав охоти ходити до школи, бо не хотів, аби з нього пусто-дурно збиткувалися. |
А Олексія то пудно задражнило, шо Дарадуда поставивси протів него, бо уважєв себе за гримкійшого мальфара вид Дарадуди. | А Олексія то дуже роздражнило, що Дарадуда став проти нього, бо вважав себе за грімкішого мольфара від Дарадуди. |
Ловилиси за руки, тай по двайціть гайдуків нараз сідали серед хорім так буйно, шо аж вид них вітер вієв. | Ловилися за руки та й по двадцять гайдуків нараз сідали серед хором так буйно, що аж від них вітер віяв. |
Заким си ни учюєт перший раз зазулю навесні, то з хати на двір ниївше ни можна йти, аби зазуля голодного ни заковала, бо цілий рік був би голоден. | Заки не почуєш уперше зозулю навесні, то з хати надвір не ївши не можна йти, аби зозуля голодного не закувала, бо цілий рік був би голодний. |
Навіть то вже й сама Єлена ни могла нієк докіптити, чому то вже він раз ни підет туда, у Плоску, до того свого бога, Олексія, шо то так уводин гал сушив та клопотав їй про него голов. | Навіть Єлена вже не могла збагнути, чому він нарешті не піде в Плоску, до того свого бога, Олексія, яким так захоплювався. |
На Ботикову команду всі сіли на коні, а єк дав він їм бартков знак до стріліня, то нараз гевкнули всі їх пістолета так грімко, єкби то грімкий грім грєнув, шо аж від того гласу ни то люде здригнулиси, але навіть ліси й гори аж си вид него отєк зтрюхнули. | За Ботиковою командою всі сіли на коней, і коли він подав їм барткою знак, то нараз гевкнули всі їхні пістолі так грімко, немов грім грянув, аж від того гласу не лише люди здригнулися, а навіть ліси й гори струсились. |
Ми йшли цілов вирдов людий. | Ми йшли цілим гуртом людей. |
Мижи новим, молодим поколінєм из свойов старовітчєнов в серци, вірний їй аж до смерти, помали на самоті занипав. | Межи новим, молодим поколінням зі своєю старовітчиною в серці, вірний їй аж до смерті, помалу на самоті занепав. |
Ой, ти ни діждеш того. | Ой, ти не діждеш того. |
Усі люде в коршмі лиш си зглипали, шо це знов за нове покаїнє оперед них си з’євило?. | Усі люди в корчмі лиш дивилися, що це за нова біда перед них з’явилася?. |
Й тимуть то, доків вид весни до осени ни перестаєт в тридевєтим небі грим гриміти, то й ни смієт дотив вид Юрія вже й замовкнути веселий голос тримбіт на земни, бо голос трембіти — то божий голос тепла. | І тому доки від весни до осені не перестає в тридев’ятім небі грім гриміти, доти не сміє від Юрія замовкнути веселий голос трембіт на землі, бо голос трембіти — то божий голос тепла. |
Люде говорили, шо єк так далі будет сунути кождої днини пластовец, єк він сунув вид Видорш, то зима увалит по самі церковні вікна. | Люди казали, що як і далі так сунутиме щодня пластовець, як він сунув від Видорш, то снігу нападає аж по церковні вікна. |
Дрібно кліпав очіма старого діда слабим, миготливим світлом на пожовклі из старости стіни. | Дрібно кліпав, як очі старого діда, слабким миготливим світлом на пожовклі від старості стіни. |
— Тай аж тикнув майже під самий ніс Иванчікови великим, шкоруховим буком: «То шкода, шо Карпу лиш усі фалили, шо він шош знаєт до овец. | — Шкода, що Карпу лиш усі хвалили, буцімто він щось знає про овець. |
Він й оженивси, тай ни мав любаски. | Він і оженився, та й не мав коханки. |
Шкода, шо ти лиш хоч аби я видразу говорив, бо я буду говорити з тобов, дурню, аж тогди, єк ти перегориш тай трошки змнєкнеш, бо тепер, нагорєчу, то мині нима шо з тобов, бідо, говорити». | Шкода, що ти лиш хочеш, аби я відразу говорив, бо я буду говорити з тобою, дурню, аж тоді, як ти перегориш та й трошки зм’якнеш, бо тепер, згарячу, мені нема що з тобою, бідо, говорити». |
Ця бесіда пудно обійшла Обарінчука, бо видтепер, то він був вид рано на цій толоці за передовожу, а косарі нараз так пудно йиму шерпнули гонір тай понизили йиго. | Ця бесіда образила Обарінчука, бо від ранку він був за провідного на цій толоці, а косарі нараз так урвали йому гонору, принизили його. |
На Обрітеніє зачінаєт птаха з теплих країв обертатиси назад до нас видлітати, бо чюєт, шо вже й весна обертаєтси до нас своїм лицем, єк лиш трошки зачінаєт весна на нас дихати своїм теплом. | На Обретіння починають птахи з теплих країв вертатися до нас, бо чують, що вже й весна обертається до нас своїм лицем, трошки починає на нас дихати своїм теплом. |
Тівк кулаком у стів тай грозиси. | Товк кулаком об стіл та й грозився. |
Мав доста свого, але любив лиш так из людьми посидіти тай поговорити. | Мав доволі свого, але любив лиш так із людьми посидіти та й поговорити. |
Хто мет йиго їсти?». | Хто його їстиме?». |
А з Виходу чєлєдь з зілєм в руках верталаси в село, а Иванчік з Лесем тай рештов мішєників пишов почєрез Скупову в Чьорногору до Фоки у Ґропу на міру вивці доїти. | Із Виходу жінки із зіллям у руках верталися в село, а Иванчік із Лесем та й рештою господарів пішов почерез Скупову в Чорногору до Фоки у Ґропу на міру овець доїти. |
Ні в чім ззаду ни лишєласи, єк флешня. | Ні в чому задніх не пасла, як флешня. |
Прийшов бідний до богача, а брама пидбита, Пишов бідний вид богача, єк собака бита. | Прийшов бідний до багача, а брама підбита, Пішов бідний від багача, як собака бита. |
II И в хаті Иванчік ні до кого й словечком ни заговорив. | І в хаті Иванчік ні до кого й словечком не обмовився. |
Довгий зразу, то лиш усміхавси икос дивно, але в бесіду мижи ні ни мішєвси. | Довгий зразу лиш посміхався якось дивно, але в бесіду не встрявав. |
Навіть були такі, шо радили вид ув’єли примов’єти, але він ни йшов до примівників, бо знав, шо в йиго тілі ни закорениласи тілесна в’єль до чілідини, але душевна в’єль, на єку ни було инчего ліку, крім йиго сумліня, бо то вно йиго так карнувало, гризучі та мулічі в серця єк ніч так день так пудно, шо аж в’єв він цілим ... | Навіть були такі, що радили від в’ялі примовляти, але він не йшов до примівників, бо знав, що в його тілі не закоренилася тілесна в’яль до жінок, але душевна в’яль, на яку не було інших ліків, крім його сумління, бо це воно його мордувало, гризучи та мулячи в серці всі дні і ночі, і так тяжко, що аж в’янув він цілим ті... |
Птахє у садах весело співали, а ластівки, увиваючіси в повітрю, ловили мушки. | Птахи в садах весело співали, а ластівки, увиваючись у повітрі, ловили мушок. |
Из таким ґаздов ни сушит собі голов жінка из слугами по надвірю, бо це все доцотуєт добрий ґазда сам. | Із таким ґаздою не сушить собі голову жінка зі слугами понадвір’ю, бо це все допантрує добрий ґазда сам. |
Я зшилофостивси, шо тут дієти?. | Я спохопився: що тут діяти?. |
Бо пид весну, звичєйно, годі си йиго докупити. | Бо під весну, звичайно, годі його докупитися. |
Шуміли, єк вітри в полонинах. | Шуміли, як вітри в полонинах. |
Але дідо на то ни турав. | Але дідо на те не зважав. |
Помали шодо цоту робив то все, шо си годило робити при видгашуваню ватри. | Помалу, старанно робив усе, що годилося робити, відгашуючи ватру. |
Ботикова музика, шо прийшла з пропоєм, міруваласи в игрі з Костюковов музиков, шо грала в него на весілю. | Ботикові музики, що прийшли з пропоєм, змагалися в грі з Костюковими музиками, які грали в нього на весіллі. |
Вертаймо, бо поклав оборону тай зробив обертин протів нас». | Вертаймо, бо поклав оборону та й зробив обертин проти нас». |
Постоли, то лиш папучі носив, а замість онуч, то ноги в постоліх гачями прибував. | Постоли — то лиш папучі носив, а замість онуч — ноги в постолах штанами прикривав. |
Синєва надворі тої днини й иней на лісах робили йиго ишє понурішшим, икимос тєжким, нипривітним тай ниприступним. | Синява надворі тої днини й іній на лісах робили його ще понурішим, якимось тяжким, непривітним та й неприступним. |
А йиго груди, єк би одна сильна штола, вітрами та сонцем обсмалені, черленілиси, єк букова грань. | А його груди, якби одна сильна штола, вітрами та сонцем обсмалені, червоніли, як буковий жар. |
А инчим дітем, то Єлена вже сама давала кождому, шо їй попало під руку — ци писанка, ци колачік, ци кукуцик хліба. | А іншим дітям Єлена вже сама давала кожному, що їй потрапило під руку — чи писанка, чи калачик, чи кукуцик хліба. |
Але шо з того, єк я ни твій примівник?» — Він глібоко зітхнув. | Але що з того, якщо я не твій примівник? — він глибоко зітхнув. |
Випережували по дорозі колєдників, квапилиси люде ид хаті борше лагодитиси приймати колєдників. | Випереджали по дорозі колядників, квапилися додому готуватися приймати колядників. |
Господи, шо то си нараз ни завело у хаті?. | Господи, що то нараз завелося в хаті?. |
Бо й Олексій був таким чоловіком, єк другі, лиш тим ріжнивси вид них, шо був мальфарем». | Бо й Олексій був таким чоловіком, як інші, лиш тим різнився від них, що був мольфаром». |
Иванчікови, ждучі пид стінов, заким хтос війде з хати, так си навтємнєло, шо кожда чєсина здаваласи йиму роком. | Иванчікові, який чекав під стіною, поки хтось вийде з хати, так наскучило, що кожна часина здавалася йому роком. |
Сегодне, відав, уже їй нима суда пари?». | Нині, певно, уже їй нема тут пари?». |
Буковини закривалиси ширим листом, а сади цвили білим, єк молоко, цвітом. | Буковини закривалися молодим листом, а сади цвіли білим, як молоко, цвітом. |
За хліб майже дармо жиди полонини у гуцулів позалямували. | За хліб майже дармо євреї в гуцулів полонини позабирали. |
Шкиндя виліз у маковицу шє шош там дороб’єти, тай разом из рештованєм полетів на земню. | Шкиндя виліз на баню ще щось там доробляти та й разом із риштуванням полетів на землю. |
Він ніколи зодновати пусто днину ни любив. | Він ніколи марнувати днину не любив. |
Тай єк вітрове з лісами, боровси з гадками, шо то будет, єк колис си візнаєт 'їх люба, бо кажут, шо люба, то голосний дзвинок, ни утаїтси. | Та й, як вітер із лісами, боровся з гадками, що то буде, якщо колись виявиться їхня любов, бо кажуть, що любов — як голосний дзвінок, годі її втаїти. |
Обвівав йиго легонький західний вітрец, шо валєвси попри саму земню коло ніг та дражнивси у саду листом на деревах, дрібно потєвуючі. | Обвівав його легенький західний вітерець, що терся попри саму землю коло ніг і дражнився в саду з листям на деревах, дрібно подмухуючи. |
Другої днини рано, єк сходило праведне Сонечко з-поза хмар, то коло Шкиндиної хати тужно зайграли тримбіти умерскої ігри. | Уранці наступного дня, коли сходило праведне Сонечко з-поза хмар, коло Шкиндиної хати тужно заграли трембіти, сповіщаючи про смерть. |
«А», — притакнув Шкиндя. | «А», — притакнув Шкиндя. |
А Иванчік радувавси, бо вид Головосіка, то зима вже ни надходит помаленьки, лиш таки вже совма сідаєт людем на плечя, а для Иванчіка, єк стрільця, перший білий пух на земни, а на ним звірєчі сліди в Божу кошєру — то йиго душя. | А Иванчік радів, бо від Головосік зима вже не надходить помаленьку, лиш таки вже сідає людям на плечі, а для Иванчіка, як стрільця, перший білий пух на землі, а на ньому звірині сліди в Божу кошару — то його душа. |
Сонце, паленіючі, помали закочювалоси великим кругом поза верхє — у Загірє. | Сонце, паленіючи, помалу закочувалося великим кругом поза верхи — у Загір’я. |
Тот кіт злісно засвітив на Иванчіка очіма, тай фоскаючі гірше, єк на котюгу, так пудно звавчєв, шо аж Иванчікови зострахє світ в очєх потемнів. | Той кіт злісно засвітив на Иванчіка очима та й, шиплячи гірше, ніж на пса, так страшно занявчав, що аж Иванчікові зо страху світ в очах потемнів. |
Сидів из нев лиш дес урєди-годи, й то тогди, єк був доброї волі або ни мав йкоїс инчеї роботи. | Сидів із нею лиш вряди-годи, і то лише тоді, коли був доброї волі або не мав якоїсь іншої роботи. |
Хлопец аж на лици обмінивси, так то си йиму ни вдало, шо сторонский чоловік помав йиго за брехуна, хоть він шшіру правду говорив. | Хлопець аж на лиці змінився — так то йому не сподобалося, що сторонський чоловік назвав його брехуном, хоч він щиру правду казав. |
Ми пишли усі до церкви, лиш дідо лишивси дома на домаріню, бо він таки ніколи ни любив ходити до церкви, тай и сегодне ни наперавси. | Ми пішли всі до церкви, лиш дідо лишився дома, бо він таки ніколи не любив ходити до церкви та й сьогодні не напирався. |
Иванчік вид Юрія дуже вірив вже у правдиву весну, лиш боєвси, аби чєсом и Юрій ни помиливси. | Иванчік від Юрія дуже вірив у правдиву весну, лиш боявся, аби часом і Юрій не помилився. |
Але, відав, ни потрафив смих добре, бо то злодій з Реґески, Семенко, то, видко, дужший від мене, тай перевернув начєс мене у ватажіню». | Але, певно, не зумів добре, бо той злодій із Реґески, Семенко, видко, дужчий від мене та й миттю перепсував моє ватагування». |
Але баба ни дала їм си дивити у вікна. | Але баба не дозволила їм дивитися у вікна. |
А хто хотів поблизку них стрільчіти, то мусів си їм поклонити, бо єк би був пишов їм назістріть серсти, то би були видразу йиго зказили. | А хто хотів поблизу них полювати, то мусив їм поклонитися, бо якби був пішов їм проти шерсті, то вони відразу б його сказили. |
Ци чюєш?. | Чи чуєш?. |
Навіть лук сам собі зробив, и то добрий! Зразу стрілєв ворони, білиці. | Навіть лук сам собі зробив, і то добрий! Спершу стріляв ворон, білок. |
У дзвінници весело загомоніли дзвони, витаючі Боже Воскресеніє. | У дзвіниці весело загомоніли дзвони, вітаючи Боже воскресіння. |
Він зачєр кубков горівки з горшка тай напив си її, єк води, тай зачєр Иванчікови кубков горівки, але Иванчік випросивси вид неї, присєгаючіси оперед Дарадудов, шо ни п’єт ніколи горівку, бо вна йиму шкодит. | Він зачерпнув келихом горілки з горщика й напився її, як води, та й зачерпнув Иванчікові келихом горілки, але Иванчік випросився від неї, присягаючись перед Дарадудою, що не п’є ніколи горілки, бо вона йому шкодить. |
Єк ти годен знати, земнєний Боже, йкий за погідний будет рік, єк тим керуєт небесний Бог, а ни ти, паскуднику паскудний. | Як ти можеш знати, земний Боже, чи погідний буде рік, якщо цим керує небесний Бог, а не ти, паскуднику паскудний. |
А примівками, то захопили йиго від смерти тай ни дали без чєсу чоловікови вмерти. | Примівками вихопили його від смерті й не дали передчасно чоловікові вмерти. |
Натегнувси, розправив плечя, шо зціпли при видбираню води. | Витягнувся, розправив плечі, що заціпеніли при відбиранні води. |
Икийс нисамовитий. | Якийсь несамовитий. |
«Ийде через тебе! Ні, ни прийшов, бо він до коси такий завзєтий, єк жид до солонини». | «Та де через тебе! Ні, не прийшов, бо він до коси такий завзятий, як єврей до сала». |
Внизу села, єк би води потоками спливали з горий на долини, так йшла марга плаями одним стєгом, ботей за ботеєм, довгими рєдами. | Немовби води потоками спливали з гір на долини — так ішла маржина плаями суцільним потоком, ботей за ботеєм, довгими рядами. |
Тва-а-а! Гист!» — приспирували, обвертали та підгонили за Ґаджумов ззаду писаний ботей овец та кіз пидручні вівчєрі. | Тва-а-а! Гист!» — приструнювали, завертали й підганяли за Ґаджумою ззаду писаний ботей овець і кіз підручні вівчарі. |
— «Та ти шє годен й ни такої молодиці, єк я». | — Та ти ще годен і не такої молодиці, як я». |
Взєв Иванчік з тобівки усукану свічку з воску, утопленого з воску роя-пароя. | Узяв Иванчік із тобівки усукану воскову свічку, витоплену з воску роя-пароя. |
Міркувала, ци вна гідна йиго. | Міркували, чи вона гідна його. |
Шумей вибіг д’опришкам, але ватажко ни допустив йиго пид шопу, лиш крикнув на него: «Иди всамперед вари свому синови тай нам їсти, бо ми голодні, а витак шош май бірше будим балакати про твого сина». | Шумей вибіг до опришків, але ватажко не допустив його під шопу, лиш крикнув на нього: «Іди насамперед вари своєму синові та й нам їсти, бо ми голодні, а відтак будемо балакати про твого сина». |
Куда ходив, туда їх собі повторєв. | Куди ходив, туди їх собі повторював. |
Тай ни милиласи вна, бо він цілу Службу Божу поводив очіма на чужу чєлідь так, шо «тот», зчєз би, в маковици аж упрівав, так си увихав, записуючі Федька у своє рейство, бо Федько мав тих любасок ни одну, а так богато, єк фої та листу в лісі. | Та й справді, він цілу службу Божу пас очима чужих жінок так, що «той», щез би, в маковиці аж упрівав, так увихався, записуючи Федька у свій реєстр, бо Федько мав тих любасок не одну, а так багато, як хвої та листя в лісі. |
Сів на наклад від ватри й, привалюючі в собі гнів, майже лагідков зачєв си розпитувати в Довгого, єк то було з розмов’юванєм пістолет. | Сів на дрова для ватри й, тамуючи в собі гнів, майже лагідно почав розпитувати в Довгого, як то було з розмовлянням пістолів. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.