target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Ни хотів я вже слухати дідової бесіди про зазулю, шо уна хоть файна, але дуже погана на сумлінє, бо утопила свого чьоловіка Кукула через свого любаса Тришшюка. | Не хотів я вже слухати дідової бесіди про зозулю, що вона хоч файна, але дуже погана на сумління, бо втопила свого чоловіка Кукула через кохання Тріщука. |
А Парасочка за столом, то таки мало шо ни обимліла зострахє, єк узнала, шо то Юріштан из своїм сином прийшов на ню у старости. | А Парасочка за столом мало не обімліла зо страху, дізнавшись, що то Юриштан зі своїм сином прийшов до неї в старости. |
Колєдники вибралиси вид діда аж другий день по Василію, уже таки у добрі обіди. | Колядники вибралися від діда аж другий день по Василю вже таки в добрі обіди. |
Кождого з них, то він признав, шо він за оден, бо маєток свій розсипав на них. | Кожного з них то він випробував, бо маєток свій розсипав на них. |
Проклєть проклєта». | Проклять проклята». |
Аж ув очєх йиму темніло, єк погадав собі, ци то вже ни зачінзєт примеркати йиго музикантска звізда. | Аж ув очах йому темніло, коли погадав собі, чи то вже не починає меркнути його музикантська зірка. |
Ці Дарадудини слова дуже болючо бодьнули в серце Иванчіка, але він мусів стерпіти. | Ці Дарадудині слова дуже боляче вразили Иванчіка, у саме серце, але він мусив стерпіти. |
А єк приходила весна, то мав шо з куєвів носити д’хаті бужениці з оленів та серний, тай шкір з усєкої дичіни. | А коли приходила весна, то мав що з нетрів носити додому — бужениці з оленів та серн і шкур з усякої дичини. |
Лиш остро крикнув на ню: «Засій тобі, проклєта бабо. | Лиш різко крикнув на неї: «Засій тобі, клята бабо. |
Крешениці цвітно закрашені, а онучі, вишиті в коверц, були темно закрашені. | Крешениці барвисті, а онучі у вишитих узорах, темні. |
Цілий рік ни загрів би си в него ґрейцер». | Цілий рік не загрівся б у нього й ґрейцер». |
«Нічо на світі йиму инче ни робім, лиш стрілу йиму нашлім, а уна раз-два йиго сказит», — сказав твердо Шкиндя. | «Нічого на світі йому іншого не робім, лиш стрілу нашлім, а вона на раз-два його сказить», — сказав твердо Шкиндя. |
Начєсок так згризло то все йиго, шо мало шо ни подав назад Ботикови нирозмовлене пістолє. | На мить так тим перейнявся, що мало не подав назад Ботикові нерозмовленого пістоля. |
Обіздрівси, а то кричіт на него йиго Єлена. | Озирнувся, а то його Єлена. |
Йиму ишє гірше дало пуду так, шо аж волосє на голові устало, бо на хатним порозі він уздрів, а то стоїт передними лабами велика, чорна пужла тай світит на него так пудно очіма, єк вовк. | Йому ще гірше дало пуду — так, що аж волосся на голові устало, бо він побачив, що на хатнім порозі стоїть передніми лапами великий чорний пес і світить на нього так страшно очима, як вовк. |
Єк обійшли колєдники плесом до трох раз церкву, пустилиси плєшучі з цвинтаря до попа: «Ми си пустили в високі гори, Йдем за грішми аж до комори. | Коли тричі обійшли колядники плєсом церкву, то пустилися, плєшучи, з цвинтаря до попа: Ми си пустили в високі гори, Йдем за грішми аж до комори. |
Решту видгашеної ватри висипав на струнці кошєри вівцям під ноги, поклав там тліючу головню з живов ватров. | Решту відгашеної ватри вилив на струнці кошари вівцям під ноги, поклав там тліючу головню з живою ватрою. |
Назадь него у повітрю лиш дим з люльки куривси. | Поза ним у повітрі лиш дим із люльки курився. |
Тфі», — сердито він плюнув тай докінчливо сказав: «Ий гину, Дми’, з оттаков бесідов, єк ти її о теє зачепив»… А відтак зібгавси, тай у саме вухо шепотів Шкинди: «Дми’, таже мині сночі на безпеку сказав Дарадуда, шо єк він лагодив на Иванчіка насланє, то йиму так показало, шо ми всі три ни маємо си шо боєти й за маково ... | Тфі, — сердито плюнув та й докінчливо сказав: — Ий, гину, Дми’, з отакою бесідою, яку ти зачепив…» А відтак зігнувся та й у саме вухо шепотів Шкинді: «Дми’, таж мені сночі на безпеку сказав Дарадуда, що коли він готував на Иванчіка наслання, то йому так показало, що ми всі три не маємо чого боятися й за макове зерно Ив... |
Иванчік з битєм бриндзи коло полудня був уже готовий, бо ватаг сам поміг йиму навіть бербениці попетелькати тай повилагожєв йиму так їх, шо лиш класти на коні тай гнати терхє бриндзи кіньми в село. | Иванчік із биттям бринзи коло полудня був уже готовий, бо ватаг сам поміг йому навіть бербениці пов’язати та й приготував йому так їх, що лиш класти на коней і везти вантаж бринзи кіньми в село. |
Єк прийдет д’хаті, то лиш гур-бур, тай коби лиш наївси та перебравчи, а доброго слова з него нима, бо хапнет кріс на плечя тай гайда знов на мандрівку, а ти хоть и розсєдьси, за усим гуждинаючі на ґаздівстві, то він тим ни требуєт». | Коли прийде додому, то лиш гур-бур та й аби лиш наївся та перевдягся, а доброго слова з нього нема, бо хапне кріс на плечі та й гайда знов на мандрівку, а ти хоч і розсядься, за усім доглядаючи на ґаздівстві, то він тим не переймається». |
А у Шкиндівский буковині коло Шкиндиної хати пид вікни майже ув один гал голосили, тужили дві довгі тримбіті, березовов коров увиті: «Ту-у-у гу-у-у гу-у-гу-у-у ту гу-у-у». | А в Шкиндівській буковині коло Шкиндиної хати під вікнами майже в один тон голосили, тужили дві довгі трембіти, березовою корою увиті: «Ту-у-у гу-у-у гу-угу-у-у ту гу-у-у». |
Гм. | Гм. |
Фіґлєво усміхалиси світучі чьорні йиго очі пид навислими, сивими бровами, грубими, єк снури у манті. | Фіґляво усміхалися блискучі чорні його очі під навислими сивими бровами, грубими, як шнури в манті. |
А єк оженивси, то зробивси викликаним примівником. | А коли оженився, то зробився примівником. |
— «О з єков силов сам Арідник за мнов идет!» — розпрутило йиго. | — О, з якою силою сам Арідник по мене йде! — скрутило його. |
Дідо, єк роздражнена пирга, жєсно на мене визвіривси приїденими зубами: «Игій на те, єк я си верг. | Дідо, як роздражнений пес, люто на мене визвірився приїденими зубами: «Агій на тебе, як я скинувся. |
А єк я хотів из тобов перше заговорити, то видразу викликав мене надвір, аби розказати мині про тебе все то, шо мині було треба знати, заки зачну з тобов говорити. | А коли я хотів із тобою заговорити, то відразу викликав мене надвір, аби розказати мені про тебе все те, що мені було треба знати, перш ніж почну з тобою говорити. |
Видходічі, Юріштан, то ишє си з-поза ґражди видгрожував на Иванчіка, шо він йиго попамнєтаєт за ці збитки. | Відходячи, Юриштан ще з-поза ґражди погрожував Иванчікові, що той його попам’ятає за ці збитки. |
Найстарійший віком церковний бегекало, Трайкало, сідий гуцул, попростеньку огантаний в гуцульске фантєчко, смажний та чорний в лице, довгобразий, з розкудовчіним волосєм на голові, уже аж захрип, на всий рот мижи деками галакаючі. | Найстарший за віком церковний бегекало, Трайкало, сивий гуцул, у простеньких гуцульських строях, зморшкуватий та чорний на лиці, довгобразий, з розкуйовдженим волоссям на голові, уже аж захрип, на повен рот межи дяками галакаючи. |
Викручювавси мижи горами, ниугаваючі воркотіти так, шо аж си причювало, шо то жорна жорнают мижи кичєрами. | Викручувався між горами, не вгаваючи воркотіти так, аж причувалося, буцімто жорна жорнають між кичерами. |
А єк було видко на ґанку мандатора ци мандаториху, або Юріштана, то подорожний мусів ити простоволосий аж ид дворови, цулувати їх у руку. | А коли було видко на ґанку мандатора чи мандаториху або Юриштана, то подорожній мусив іти простоволосий аж до двору й цілувати їх у руку. |
В тих прелісах тємріли слобідно чорні гірскі хлопці — гуцульскі опришки так, єк риба у воді. | У тих пралісах вільно почувалися чорні гірські хлопці — гуцульські опришки, так, як риба у воді. |
Ой замикай, жінко, браму, шо йдет за гість озде: Уже бідний изголоднів, нима працувати, А він йдет за зернєти, аби йиму дати». | Ой замикай, жінко, браму, що йде за гість озде: Уже бідний ізголоднів, нема працювати, А він йде по зерняти, аби йому дати». |
Мушшіне здоймали крисані з головий, а чєлідь низко клонила їх, побожно ирстєчіси. | Чоловіки знімали крисані з голів, а жінки низько кланялися йому, побожно хрестячись. |
«А ти шо з нев меш дієти?» — перепужено запитавси Иванчік. | «А що з нею робитимеш?» — злякано запитав Иванчік. |
Ци великий був згін овец, та ци шош богато злєгало купців на єрмарок. | Чи великий був згін овець та чи багато було купців. |
Ходили в церкву то з церкви, єк бжоли то у вулий, то з вулия. | Ходили в церкву, то з церкви, як бджоли у вулик і з вулика. |
— «Вже говкайтеси вид осинового хрестика. | — Уже не маєте осинового хрестика. |
Сапайлиха послухала Дарадудиного наказу, бо в мальфарстві вна належєла до табору мальфарів, шо пидлєгав Дарадуді. | Сапайлиха послухала Дарадудиного наказу, бо вона належала до табору мольфарів, що підлягав Дарадуді. |
А направду, то він ніби ни требуєт, хоть най з нев жертуєт, хто хочєт. | А направду він ніби не переймається, хай із нею жартує, хто хоче. |
Але за тим, то я ни баную, бо є там з ким напитиси, тай є з ким шош й ни про одно поговорити, бо Дарадуда, то ни будь-єкий чоловік. | Але за тим я не баную, бо є там із ким напитися та й є з ким поговорити, бо Дарадуда — то не будь-який чоловік. |
А так страшно вже давно то було, єк ми си оба виділи у воросі». | А вже так давно ми з ним бачилися за чаркою”». |
Ни завеликий чєс усі спали, єк занесені, твердим сном. | Невдовзі вже всі спали, як занесені, твердим сном. |
Далі, то він уже так потихо сперав та заклинав потаємними словами ничісту силу — градового царя, шо й слова ни було чюти, шо він говорив. | Далі то він уже так тихо спирав і заклинав потаємними словами нечисту силу — градового царя, що й слова не було чути, що він говорив. |
Але за то, шо ти був дурний тай ни порозумівси, шо з нев дієти, то ми оба з Шкиндев жиємо, тай ти цілком ни вилічівси вид стріли, бо ти, дурний, поклав ту шотину отам за варцабу поличного вікна, тай байдужий на то, пишов у хату спати. | Але оскільки ти був дурний і не зрозумів, що з нею діяти, то ми обидва зі Шкиндею живемо, та й ти цілком не вилікувався від стріли, бо ти, дурню, поклав ту щетину отам за варцабу поличного вікна та й, байдужий на то, пішов у хату спати. |
Згардеґав на пса, а мнов війнув, єк онучьков, з кіля на земню. | Скричав на пса, а мною війнув, як онучею, з кілля на землю. |
А до того в Ґропі ватажив того літа старий ватаг Карпа з Жєб’я, шо ни оден ватаг би був ни постаравси дати ліпшу бриндзу вид него. | А ще ж у Ґропі ватажив того літа старий ватаг Карпа з Жаб’єго — жоден ватаг не міг дати ліпшу від нього бринзу. |
А баба свої піла. | А баба своєї співала. |
Ає… Видко по ній, шо ни будь-єкий мальфар її зробив, а добрий… Ця робота, то мала їх дорого коштувати. | Ой так… Видко по ній, що не будь-який мольфар її зробив, а добрий… Ця робота мала їм дорого коштувати. |
А тим великаном у тот раз то так изкрутило насеред коршми, шо мало шо він ни перевернувси на земню. | А тим велетнем одразу так скрутило серед корчми, що він мало не перевернувся на землю. |
— Сказав сумовитим голосом Иванчік Шкиндівскій нивістці. | — Сказав сумовитим голосом Иванчік Шкиндівській невістці. |
А правда, шо вгадав?» — засмієвси хєтро Дарадуда. | А правда, що вгадав?» — засміявся хитро Дарадуда. |
Були там люде й нервові, нипосидючі, шо й хвильки ни могли крітко посидіти. | Були там люди й нервові, непосидючі, що й хвильки не могли тихо побути. |
Світічі свойов красов, обмарила йиго тай так опелюскаласи, єк гониця богая, коли загадаєт си літити. | Світячи своєю красою, обмарила його та й так учепилася, як гониця бугая, коли загадає літитися. |
Навіть и земня тої днини так дуже розійграєтси, шо аж збігленєта, закопані в ній, розійграютси. | Навіть земля тої днини так дуже розіграється, що аж збігленята, закопані в ній, розійграються. |
Мало го ни прожерла. | Мало його не прожерла. |
Снурили опинки й запаски. | Шили опинки й запаски. |
«Олексійку, — знов заголосив великан, — по-шірости тє прошу: отвори ми дорогу. | «Олексійку, — знов заголосив велетень, — по щирості тебе прошу: отвори мені дорогу. |
Дідок сказав: «Тікаймо у коршму, там пересидимо фортуну», — усміхнувси. | Дідок сказав: «Тікаймо в корчму, там пересидимо стихію, — усміхнувся. |
А літними ключями розімок літо, тай передав їх в руки Петрови, аби він орудував так літом, єк Юрій веснов. | А літніми ключами розімкнув літо й передав їх у руки Петрові, аби він орудував так літом, як Юрій весною. |
На плай Угорский почєрез Каменєну Струнку. | На плай Угорський почерез Каменєну Струнку. |
Він дуже зрадувавси, шо йиго зистрітив, бо вже нираз гадав до него піти ворожити, але через Марічку все ни було єк. | Він дуже зрадів, що його зустрів, бо вже не раз гадав до нього піти ворожити, але через Марічку все не було змоги. |
Иванчік стрюхнувси: «Гов!» — говкнув, єк би ни своїм голосом, з хорім у хату. | Иванчік стрепенувся: «Гов!» — говкнув, мов не своїм голосом, із хором у хату. |
Але єк Иванчік лишень зачінав стрільчіти, то Шкиндя з Довгим вже були такими головними стрільцями, шо ні оден стрілец нічо їм ни значів. | Але коли Иванчік лишень починав стрільчити, то Шкиндя з Довгим уже були такими вправними стрільцями, що жоден стрілець нічого їм не значив. |
А самого, то я тебе туда ни пушшю, бо боюси, аби си тобі шо лихого ни стало без мене. | А самого тебе туди не пущу, бо боюся, аби тобі щось лихе не сталося без мене. |
Решта мішєнників, шо лишилиси в стаї, то пишли в ліс. | Решта господарів, що лишилися в стаї, пішли в ліс. |
По хвили їх очі знов здибалиси разом. | Та по хвилі їхні очі знов зустрілися. |
Я наниґ з-поза хоромнєного одвірка. | Я висунувся з-поза хором’яного одвірка. |
Амінь». | Амінь». |
Остра була жінка, майже мушшінскої натури. | Остра була жінка, майже чоловічої натури. |
Вид того лєковишя мині пуду давало. | Те страховиння добряче мене лякало. |
«Добре, чємні, слухают». | «Добре, чемні, слухають». |
Вірєт, шо єк тої днини підет їм добре руков звір, то мет ити добре цілий рік. | Вірять, що як тої днини піде їм добре на руку звір, то йтиме добре цілий рік. |
Казав, шо злих духів є так богато, єк фої та листу в лісах. | Казав, що злих духів є так багато, як хвої та листу в лісах. |
Другої днини у запусний понедівнок усампередь ми си всі мусіли обмити, зчесати. | Другої днини в запусний понеділок насамперед ми всі мусили обмитися, зачесатися. |
А єк казав, аби йшла в церкву, то вна шє си на него викрикала: «Та ти йди в церкву, бо там мусиш свічки гасити. | А коли сказав, аби йшла в церкву, то вона ще й на нього викрикнула: «Та ти йди в церкву, бо там мусиш свічки гасити. |
А Иванчік лиш насмішливо крикнув за ним навздогін: «Ійга! Ото, хльо-о-ов’, кобес ми лиш кітли з старостаї ни виметав, шо смих тє ни послухав, пустеннику пустенний! А я про тебе був тай буду стрільцем. | А Иванчік лиш насмішливо крикнув йому навздогін: «Ійга! Ото, хльо-о-ов’, аби лиш мені котли зі стаї не викидав за те, що тебе не послухав, пустеннику пустенний! А я без тебе був та й буду стрільцем. |
Єк то говорив Иванчік Обарінчукови, то всі косарі ни могли зійти з дива дивенного, йикий великий прехтикант вибравси Иванчік в ниодній речі, вірічі в усе то, шо він говорив, бо тепер переконалиси на власні очі на Обарінчуковій косі, шо він за оден тай шо значіт. | Иванчік розповідав це Обарінчукові, й усі косарі не могли надивуватись, яким великим знавцем став Иванчік не в одній речі, вірячи в усе те, що він говорив, бо тепер переконалися на власні очі на Обарінчуковій косі, що він за один та й що значить. |
Тай дивитиси в лісі умів він так, шо нічо си ни укрило перед йиго бистрим оком. | Та й дивитися в лісі умів він так, що нічого не сховалося б від його бистрого ока. |
Вирізав ножем на лубі середної смереки церковний кіліх, а пид ним маленький хрестик, такий, єк на пристолі в церкві. | Вирізав ножем на корі середньої смереки церковну чашу, а під нею маленький хрестик, такий, як на престолі в церкві. |
Каганец з ладаном поклав пид стів, аби цілий вечєр обкурював хату. | Каганець із ладаном поклав під стіл, щоб цілий вечір обкурював хату. |
Зразу, то й Иванчік сокотивси їх, ни гей так дуже ліз їм на дорогу, бо знав, шо вни головні стрільці, а він тогди шє мало шо знавси на стрілецтві тай шє си ни знав й з головними людьми на світі. | Зразу то й Иванчік остерігався їх, не дуже ліз їм на дорогу, бо знав, що вони головні стрільці, а він тоді ще мало розумівся на стрілецтві та й ще не знався з головними людьми на світі. |
Нараз причулоси йиму, шо йиго отєк би шош крадьми сіпнуло тай шепнуло: «ни спи, Ива’». | Нараз причулося йому, що його немов щось крадькома сіпнуло та й шепнуло: «Не спи, Ива’». |
Обійшов три рази за сонцем наокола в кошєрі вівці, обкурюючі їх живов ватров та обпорскаючі їх видгашенов живов ватров — водицев-свєтицев. | Обійшов тричі за сонцем довкола кошари з вівцями, обкурюючи їх живою ватрою і оббризкуючи відгашеною живою ватрою — водицею-святицею. |
Миром й в мене. | Миром і в мене. |
«Тому шо ни йду, тай уже». | «Тому що не йду, та й уже». |
Поблискували згорда до сонця й струги. | Поблискували згорда до сонця й струги. |
Боже крий вид біди, бо біда бірша вид світа. | Боже крий від біди, бо біда більша від світу. |
Бігав уводно до війта, ци було треба, ци ні. | Бігав завжди до війта чи було треба, чи ні. |
Тай злонімлива гет здалеку, аж дес из Чорногорий, поворкочував грім. | Та й іздалеку, аж десь із Чорногори, помалу буркотів грім. |
Лиш най си преч кажет вид такого устиду», — шепотіла тихєм шепотом ціла церква сповідників. | Лиш най ся преч каже від такого устиду», — шепотіла тихенько ціла церква сповідників. |
Абес йиго так молов, Єк камінь муку мелет!». | Аби його так молов, Як камінь муку меле!. |
Довго вни там на Брентчєнику стоєли, тай ни про одно говорили, лиш ни згадували про тото, чого вни оба на Жєб’є прийшли. | Довго вони там на Брентчинику стояли та й не про одне говорили, лиш не згадували про те, навіщо вони обидва в Жаб’є прийшли. |
— А подаючі назад у руки бартку тому, шо її приніс вид Иванчіка до него, просит: «Скажи ко, біднику, йиму, шо я йиго просив, най уже раз доконче прийдет до мене. | — А подаючи назад у руки бартку тому, хто її приніс від Иванчіка до нього, просить: — Скажи-ко, бідаці, йому, що я його просив, хай таки конче прийде до мене. |
Бо єк лиш єли люде полишєти свою стародавну віру, свої старовіцкі звичєї тай свою ношу, а з тим и цуратиси свої рідної мови, то зачєли си видразу нієчіти тай збав’єются, ушкоджені людсков руков. | Усі почулися нещасливими, бо зле почало житися на світі. |
Ни трошіт сіна маржині на мою відповідь. | Не жалійте сіна маржині на мою відповідальність. |
Шочєс обтеравси рукавом сорочки, бо став мокрий, єк мийка, борючіси з своїми гадками та вагуючіси, єк єзичок у вазі, в котрий йиму бік поважитиси — ци вправо, ци вліво. | Витирався рукавом сорочки, бо став мокрий, як мийка, борючись зі своїми гадками й вагаючись, як язичок у вагах, у котрий йому бік зрушитися — праворуч чи ліворуч. |
Решту бервенку, ниток тай видтинків, шо полишєлоси вид вінка, Палинючка висипала на видним місци, коло плаю, аби си люде над тим чюдували та стурєли, а ни над книзем тай йиго вінком. | Решту барвінку, ниток і відрізів, що полишалися від вінка, Палинючка висипала на видному місці, коло плаю, аби люди над тим чудувалися, а не над князем і його вінком. |
Вуйна назбитки пужіла мене, шо рано в запусний понедівнок у хату увійшло до них сім смолєків вартувати, ци хтос дес си крадьми ни поскоромит у говінє. | Вуйна жартома лякала мене, що рано в запусний понеділок у хату ввійшло до них сім смоляків вартувати, чи хтось десь крадькома не поскоромиться в піст. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.