target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
А єк траф’єєтси така весна, шо зима всампередь изслизаєт из царинок, а витак аж падет набій на дорозі, то того року надійси доброго урожаю на усе. | А якщо трапиться така весна, що сніг передовсім танутиме на царинках, а відтак набій на дорозі, то надійся того року доброго врожаю на все. |
Навіть ни подєкував, єк вінчували йиму на многа літ из законом Божим. | Навіть не подякував, як віншували йому на многа літ із причастям Божим. |
Уже змаленьку придавив йиго тєжкий ґаздівский тєгарь. | Уже змалечку придавив його тяжкий ґаздівський тягар. |
Але ни полегчєло йиму в серця на Иванчіка, бо ишє гірше на него запізмував, єк з-за тих пістолет, шо розмовив їх Иванчік на Костівским весілю протів йиго волі, бо йиго серце на прошшєнє гніву було таке погане, єк чєпраковате дерево на колінє. | Але не полегшало йому в серці на Иванчіка, бо ще гірше на нього заворогував, ніж через ті пістолі, які розмовив Иванчік на Костівськім весіллі проти його волі, бо його серце було так само схильне не прощати гнів, як сукувате дерево колотися. |
Але Олексій ни такий квапний був, ни так то борзо давси він перепросити, бо ни на тото показав він панови свій знак, аби витак си изшилофостити опередь паном, єк то песє, шо ни розумієт, криз котру дирку йиму пролізти в плоту. | Але Олексій не такий квапний був, не так то швидко дався він перепросити, бо не на те показав він панові свій знак, аби відтак ластитися до пана, як цуценя, що не розуміє, крізь котру дірку йому пролізти в плоту. |
Тимунь я боєвси сам спати. | Тому мені було лячно спати самому. |
Почєсови, то дейкі слова аж викрикував. | Деякі слова відтак аж викрикував. |
Ни бійтеси!. | Не бійтеся!. |
Вид облаків дов дно ріки, самов серединов, сунуласи однов стінов сіраво-чьорнєва мрака, вид йикої вієло таков студіньов, шо аж руки костеніли так, єкби взимі. | Від хмар до дна ріки, самою серединою, сунула стіною сіро-чорнява мряка, від якої віяло такою студінню, що аж руки костеніли так, як узимку. |
Подав синске убране слузі, тай наказав: «Неси це фантє у Бистрец, тай коло хати забий йиго так у єму, аби й ни виділа стара, бо вічно би голосила за сином. | Подав синів одяг слузі й наказав: «Неси це в Бистрець та й коло хати забий його так у яму, аби й не виділа стара, бо вічно би голосила за сином. |
Де були очі та рот, то там такі головиці стали, шо з них уводно булькала моровиця, бо лиш такий грішний був покійний. | Де були очі й рот, там такі джерела стали, що з них завжди булькала моровиця, бо такий грішний був покійний. |
Най лиш вам Бог заплатит по вашій правді». | Най лиш вам Бог заплатить по вашій правді». |
А нивеличкі, гадєчі, пулькаті йиго очі вічно миготіли то суда, то туда, єк човник на кроснах у руках ткалі при тканю, фіґляво си усміхаючі д’Иванчікови. | А невеличкі гадючі пулькаті його очі вічно миготіли, як човник на кроснах у руках ткалі. |
Мішєли всі вівці разом в оден ботей на ціле літо, аж до розлучєня. | Мішали всіх уже в один ботей на ціле літо, аж до розлучення. |
Але Шкиндя ни дав Иванчікови пити того розводу, бо запросив йиго на чєсок до себе в хату погостити ситов. | Але Шкиндя не дав Иванчікові пити того розводу, бо запросив його до себе в хату пригостити ситою. |
А втім, хто знаєт, бо то є всєкі люде на світі, тай є люде над людьми», — хєтро засмієвси Иванчік. | А втім, хтозна, бо є усякі люди на світі, та й є люди над людьми, — хитро засміявся Иванчік. |
Аж розкис, єк причіна на хліб. | Аж розкис, як опара на хліб. |
Розсичюютси мижи тот многий нарід, єк сіль у воді, тай так си вже звузала земня, шо делінь вже нима на чім жити, тай тимунь то повстаєт шораз, то біршя нинависть на світі». | Розсичуються межи той численний нарід, як сіль у воді, та й так уже звузилася земля, що скоро вже не буде на чому жити, та й тому постає щораз то більша ненависть на світі». |
Помали йшов конем Иванчік, Скуповов за ним біг Белей, пристируючі писаний ботей, шо, здрибонька, скоро дихтєчі писками попри земню, хотів передити Иванчікового коня. | Помалу їхав на коні Иванчік Скуповою, за ним біг Белей, притримуючи писаний ботей, який дрібно, писками попри землю, хотів випередити Иванчікового коня. |
Доснагу такі опришківскі комори, єк їх видів, ходічі у афини, на Синицях. | Достоту такі опришківські комори, які бачив, ходячи по афини, на Синицях. |
Шє й ни забрішіло добре надворі, єк Иванчік уже, єк буря, гнав так надсідно конем полонинами до Малишя, шо шум з коня дробами падав. | Ще й не розвиднілося добре надворі, як Иванчік уже, мов буря, мчав на коні полонинами до Малишя, аж піна в коня проступала. |
Вісне сонце, вигріваючі матір-земню, корнєло її до житя. | Вісне сонце, вигріваючи матір-землю, пробуджувало її до життя. |
Подужівси, та аж в руки пускавси Иванчіка цулувати, так дуже йиго перепрошував та просив, аби нікому про то ни згадував, бо йиму би був устид. | Одужав і аж у руки пустився Иванчіка цілувати, так дуже його перепрошував і просив, аби нікому про це не згадував, бо йому був би сором. |
— «Але хоть то ни стрілив я, то єк учув смих, шо, вибачєй ми за слово, єкийс дурень гійкнув тай споганив старєчкови кріс, то обчістив смих йиго. | — Але хоч то й не я стріляв, але почувши, що, вибачай мені за слово, якийсь дурень гейкнув і споганив старому кріс, я вичистив його. |
А по помостах, то так дубонит ногами, єк би кінь копитами валив. | А по помостах — то так дубонить ногами, як кінь копитами. |
Та аж бутіли з серця, так сердито росипали купини мураховиний царинками. | Та аж бутіли із серця — так сердито розсипали мурашині купини по царинках. |
У куті стола, повид постелі, смієлиси колєдники до сліз из Маріканюка, шо, дрімаючі, їв пироги. | У куті стола від постелі сміялися колядники до сліз із Маріканюка, що, дрімаючи, їв пироги. |
На дрибненьким моріжку, шо вже зачінав тоненьков зеленавов скатертьов прикривати почьорнілу вид зими шкіру земні, блишшєлиси срібними краплями слизи ранішної роси. | На дрібненькім моріжку, що вже починав тоненькою зеленавою скатертиною прикривати почорнілу від зими шкіру землі, блищали срібними краплями сльози вранішньої роси. |
«То вже моя річ!» — накокоїжено видповів Довгий, сохранно ховаючі ту шотину в таршучок від титиню, аби си йиму дес ни заділа. | «То вже моя річ!» — наїжачено відповів Довгий, ховаючи ту щетину в таршучок від тютюну. |
У ватрєнику Малиш стеренцав головеньки грани, сів на ковбчік, узєв собі мижи ноги зелізний горшєчок з водов, шо в нім вічно там, коло ватерки, стоєла. | У ватернику Малиш згріб жар, сів на колоду, взяв собі межи ноги залізний горщечок із водою, який завше там коло ватерки стояв. |
А відтак вни обоє разом поклали йиго в піч, тай аж дух запераючі в собі з цікавости, сокотили, шо си мет дієти з єйцями в пасковнику. | А відтак вони обоє разом поклали його в піч та й, аж дух запираючи в собі з цікавості, стежили, що діятиметься з яйцями в пасковнику. |
Хукав три рази, поводічі ротом навхрест над квартами, на ту воду. | Хукав три рази, поводячи ротом навхрест над квартами, на ту воду. |
Данцівники в данцях одни одних співанками витали: «Ой куєт ми зазулиця, шюку та рибину, А співанки заспівайко, хлопобратимику». | Танцівники одні одних співанками вітали: Ой кує ми зозулиця, щуку та рибинку, А співанки заспівай-но, хло-побратимку. |
Скрізь по горах тої ночі на ґаздівских городах миготіли, світучим зором покліпуючі, єсні вогники, єкби зерниці єсної ночі по небі, бо то всі ґазди на своїх городах, так єк Иванчік, палили дідів. | Скрізь по горах тої ночі на ґаздівських городах миготіли, світляним зором покліпуючи, ясні вогники, мов зірниці ясної ночі на небі, бо всі ґазди на своїх городах так, як Иванчік, палили «дідів». |
Розперезаний, навіть и без портєниц. | Розперезаний, навіть без штяненят. |
А видтак грав у трембіту полонинських игрий вивцям на добрий день зеленов пашнистов полонинов. | А відтак грав у трембіту полонинських мелодій вівцям на добрий день у зеленій пашнистій полонині. |
Зачєлоси шош страшне в нім коїти. | Почалося щось страшне в нім коїтися. |
Дала йиму пару тих волів з позолоченими рогами в єрмі тай тоти всі штири барани з сирєними колачями на позолочених рогах, аби й там він мав свою худібку тай був ґаздов, єк и тут все був. | Дала йому пару тих волів із позолоченими рогами в ярмі та й ті чотири барани із сирними калачами на позолочених рогах, аби й там він мав свою худібку та й був ґаздою, як і тут був. |
Грозивси, обіруч намахуючі на злих духів так пудно, шо аж упрівав вид надсідку. | Грозився, обіруч намахуючи на злих духів так страшно, що аж упрівав від надсади. |
Олексій був зажмурений, єк би дрімав. | Олексій був зажмурений, немов дрімав. |
А корови в селі на жовте молоко, жовту сметану та густе масло. | А коровам у селі — жовтого молока, жовтої сметани й густого масла. |
Й він так си минет з цего світа, єк минувси Шкиндя… Підет за ним… Оттак и йиму, єк тепер Шкинди, низабаром уже, єк ни сегодне, то завтра зазвонєт жєлібно подуші дзвони, бо на цім світі нічо нима вічного. | І він так минеться з цього світу, як минувся Шкиндя… Піде за ним… Отак і йому, як тепер Шкинді, незабаром уже, як не сьогодні, то завтра, задзвонять жалібно по душі дзвони, бо на цім світі нічого немає вічного. |
Та ци ти мо-о-о… меш водно ми ни давати Богу си помолити?. | Та чи ти мо-о-о… ніколи не даватимеш мені змоги Богу ся помолити?. |
Бувало, так си вивпивают колєдники в коршмі, шо у дві дорозі з неї йдут. | Бувало, так повпиваються колядники в корчмі, що у дві дорозі з неї йдуть. |
Навіть мусіла їх обох разом ліжником укривати на постели, єк лєгали вкупі спати, тай мусіла йиго любассі онучі мнєти, бо то прото був чоловік, а ни будь-хто. | Навіть мусила їх ліжником укривати на постелі, коли лягали вкупі спати, та й мусила його любасці онучі м’яти, адже то був чоловік, а не будь-хто. |
Притім він, усміхаючіси, аж в груди кулаком вдаривси на знак, шо правду говорит. | При тому він, усміхаючись, аж у груди кулаком ударив на знак того, що правду каже. |
Иванчік, видвертаючі в бік своє лице вид чорта, зістрітивси своїм лихомислим зором з благим зором Хреста. | Иванчік, відвертаючи вбік своє лице від чорта, стрівся своїм лихомислим зором із благим зором Христа. |
Схотів уже був схопитиси вид закону й побічі просто д’попови, розказати йиму все поправді й плюнути на мару, але в тот раз шепнуло шош йиму в вухо Олексієві слова про стрілецтво й вни йиго подерзали. | Хотів уже був схопитися від причастя й побігти просто до попа, розказати йому все по правді й плюнути на мару, але шепнуло щось йому у вухо Олексієві слова про стрілецтво, і вони його стримали. |
А мішєнники боронилиси: «Йди, ни воркоти лиш нічо, бо тобі ни пся мама. | А ті боронилися: «Йди, не воркоти лиш нічого, бо тобі не пся мама. |
Таким порєдним ґаздам, єк ми, то бігме, шо то ни єлоси так поступати. | Таким порядним ґаздам, як ми, бігме, не годиться так чинити. |
Але, по бірший чєсти, він майже уводно учів дітву письма лиш почерез трость, бо єк ни до роботи гонив дітву, то сам цілими днями пив у шиньку на Дубовій. | Але зазвичай він майже завжди учив дітву письму лиш почерез трость, бо якщо не до роботи гонив дітву, то сам цілими днями пив у шинку на Дубовій. |
А Иванчік поклав йиму на плече свою руку тай легонько зачєв йиго прокликати: «Дідочку! Олексійку! Подивикоси на мне тай обизвиси хоть одним слівцем д’мині. | А Иванчік поклав йому на плече свою руку та й легенько почав його кликати: «Дідочку! Олексійку! Подивися на мене та й обізвися хоч одним слівцем до мене. |
Тай напровсєке поклав короткий обертин вид себе: «Єк ни ловитси горох гладкої стіни, Так аби си ни ймили й мене нидобрі мальфи». | Та й про всяк випадок поклав короткий обертин від себе: Як не ловиться горох гладкої стіни, Так аби ся не ймили й мене недобрі мальфи. |
«Та ти таке дуже ни безпечси», — навмисне зачєв бунтувати Шкиндя Федька протів Иванчіка, — «бо цес, Федю, єк би си котроїс уселепив, то її чоловік уже би ретенно лиш воду пив, так би вна вдуріла за ним». | «Та ти не дуже безпечся, — Шкиндя навмисне почав налаштовувати Федька проти Иванчіка, — бо він, Федю, якби котроїсь учепився, то її чоловік уже би лиш воду пив — так би вона вдуріла за ним». |
Хя, хя, хя», — зареготівси так дуже, на всий рот, шо аж з других верхів було чути тот йиго регіт пудний, шо був подібний до реготу бурі вночі. | Хя, хя, хя», — зареготав на увесь рот, що аж на сусідніх верхах було чути той його страшний регіт, подібний до реготу бурі вночі. |
«А ти хто?». | «А ти хто?». |
Тай, бувало, идучі вид церкви, єк повернет до Чулого на Дубовій у коршму почєстуватиси з ґаздами та сєдет з ними за стів пити горівку, то лиш шош шепнет у дзьобни гадині, а вна в тот раз розів’єтси з кочільця тай лиш си посунет вид него з дзьобні просто на жидівску постіль, у подушки. | Та й, бувало, ідучи від церкви, поверне до Чулого на Дубовій у корчму почастуватися з ґаздами й сяде з ними за стіл пити горілку, то лиш щось шепне в дзьобні гадині, а вона розів’ється з клубка та й лиш посуне від нього із дзьобні просто на єврейську постіль, у подушки. |
Аж лєк Иванчіка брав за серце та присідав йиго душу тусок тежкий та торонкий. | Аж ляк Иванчіка брав за серце, та присідав його душу туск тяжкий і рясний. |
Бувало, він стоїт на засідці, а вна, по поєс бродічі, совпала снігами тай гонила звір на него. | Бувало, він стоїть у засідці, а вона, по пояс тонучи, бреде снігами й жене звіра на нього. |
Але однако, йик маєт бути погода надворі, то вна тогди така люта, шо аж зуби болєт, йик си її напити. | Але все ж якщо має бути погода надворі, то вона тоді така люта, що аж зуби болять, якщо її напитися. |
На ліси, на пушші, на пустантини тебе видсилаю, Де голос Божий ни доходит, де дзвони ни додзвонюют, Де котюги ни добріхуют, де кури ни допівают, Туда я тебе запераю, та навіки-віков замикаю!. | На ліси, на пущі, на пустантини тебе відсилаю, Де голос Божий не доходить, де дзвони не додзвонюють, Де котюги не добріхують, де кури не допівають, Туди я тебе запираю та навіки-віків замикаю!. |
Иванчіка усі страшіли, шо де є сім дівок, то одна з-мижи них мусит бути родема відьма й то така, шо маєт фостик иззаду, тай з лівого боку у порожним дирочьку. | Иванчіка всі лякали, що де є сім дівок, то одна з них мусить бути вроджена відьма, і то така, що має хвостик іззаду та й із лівого боку в череві дірочку. |
А зрештов, то Дарадуда таки будь-кого й ни боїтси, бо він повно маєт зчєзників. | А зрештою, то Дарадуда таки будь-кого й не боїться, бо він повно має щезників. |
Де си будим зистрічєти?. | Де ся будем зустрічати?. |
Зваживси піти до сповіди аж тогди, єк вже хотів піп на Службу вбератиси. | Зважився піти до сповіді аж тоді, коли вже хотів піп на службу вбиратися. |
У Туркул лети, бо там тобі місце. | У Туркул лети, бо там тобі місце. |
Австрийский урєд до помочі тровити опришків у горах доберав собі людий таки з-помиж самих гуцулів. | Австрійський уряд добирав собі з-поміж самих гуцулів таких людей, які б допомагали травити опришків у горах. |
А єк нима людий, або хтос си устидаєт тот сон розказувати людем, то треба йиго розказати маржині. | А якщо немає поруч людей або хтось соромиться той сон розказувати людям, то треба його розказати маржині. |
Кортіло їх борше видіти, ци будет з ким досхочю поданцувати?. | Кортіло їм швидше видіти, чи буде з ким досхочу потанцювати?. |
А нараз остро скрутив, тай полетів у Семнєнівску буковину. | А відтак різко розвернувся й полетів у Семнєнівську буковину. |
Ху-тфі, зчєзни. | Ху-тьфу, щезни. |
Нираз собі гадала, шо то він тимунь йкийс такий дивний удавси, шо був первісником, а через тото міг видіти навіть й «того» — зчєз би. | Не раз собі гадала, що то він тому якийсь такий дивний удався, що був первістком, а тому міг видіти навіть і «того», щез би. |
«Так, я тебе ни жєлую, градовий царю, але зато жєлую твоїх слуг, тих бідних твоїх робітників, и лиш почерез них хочю тобі пити на руку тай трошки попустити. | «Так, я тебе не жалію, градовий царю, зате жалію твоїх слуг, тих бідних твоїх робітників, і лиш заради них хочу тобі піти на руку та й трошки попустити. |
Це осколобило діда забірше. | Це зрештою вивело діда з себе. |
Вид голосу тримбіти, шо вид міри аж до розлучєня ни умовкав на них, ожили. | Від голосу трембіти, який від міри аж до розлучення не вмовкав на них, полонини ожили. |
Бо я ни домашний тай ни маю права тебе в чужу хату просити за гостя. | Бо я не домашній та й не маю права тебе в чужу хату просити за гостя. |
Навіть ничюв, коли вна втекла вид него, бо вна так смачно прислонила йиго своїми пестошшями, шо він так уснув, єк дитина по купели. | Навіть не чув, коли вона втекла від нього, бо вона так смачно зморила його своїми пестощами, що він заснув, як дитина по купелі. |
Ни сперало йиго ніколи нічьо: ні громи, ні тучі, ні вітри, ні зима, хіба би був нигоден з печі устати, то лиш тогди могло йиго сперти вид того ходу. | Не зупиняло його ніколи й нічого: ні громи, ні тучі, ні вітри, ні зима — хіба би не годен був із печі встати, то лиш це могло його сперти від того ходу. |
Він шє добре й ни вснув, єк учюв, шо в йиго царку, на кошєрі, чогос зблієли дуже вівці. | Він ще добре й не заснув, коли почув, що в його царку, в кошарі, чогось заблеяли дуже вівці. |
Ми ліпше озмім та порадьмоси, єк би то мочі скілцувати Иванчіка, и то борзо, аби далі ни рив йиму під нами. | Ми ліпше порадьмось, як би окільцювати Иванчіка, і то швидко, аби далі не рив під нами. |
Ватра в печі так горіла, шо аж гутіла так, єкби грім зпонімлива гримів, а Иванчік сидів знов у куті коло печі, поколисуючі собов то в оден, то в другий бік, играв у флоєру, тай забуваючі в тим за страх, співав усіляких співанок, єкі лиш лізли йиму на єзик. | Ватра в печі так горіла, що аж гуділа, немов грім гримів, а Иванчік сидів знов у куті коло печі, погойдуючись то в один, то в другий бік, грав у флояру та й, забуваючи в грі про страх, співав усіляких співанок, які лиш лізли йому на язик. |
Тимунь мині тепер дуже банно за ним». | Тому мені тепер дуже банно за ним». |
А я з того довлєгу у сміх, аж поземни покотивси, та видразу уєв ми фіст. | А я з тої притичини — у сміх, аж по землі покотився, та одразу взяв мене острах. |
А у літі ти ни маєш права мині си показати! Тепер я маю право тебе до тайної вечері зазивати, А у літі буду тебе сперати. | А влітку ти не маєш права мені ся показати! Тепер я маю право тебе до тайної вечері зазивати, А влітку буду тебе спирати. |
Шовечера йкоїс дурної белемотит над тов водов кладет вид себе йкус оборону та робит вічьно йкіс обертини ци йку біду. | Щовечора якусь дурню белькотить над тою водою, кладе від себе якусь оборону та й робить вічно якісь обертини чи яку біду. |
«Поперше ми си клепали, — відповіли косарі, — але єк твоя коса никлепана, то си клепай, а ми заждемо, бо без тебе вже ни йдемо косити». | «Ми клепали, — відповіли косарі, — але якщо твоя коса неклепана, то клепай, а ми заждемо, бо без тебе вже не йдемо косити». |
Иванчік по кутаню ліг в серстєнику на подри спати, але борзо встав, бо у стаю увійшов старенький боднар Маковій, шо прийшов з Реґески в Ґропу до Фоки робити на бриндзу судник. | Иванчік, попоравши все, ліг на горищі спати, але швидко встав, бо в стаю увійшов старенький боднар Маковій, що прийшов із Реґески в Ґропу до Фоки робити на бринзу посудину. |
А худоби, то я вратував людем вид шкоди тілько, єк фої та листу в лісах», — подуфално фаливси Дарадуда, лов’єчіси правов руков за своє довге, буйне, розкудовчіне волосе на голові. | А худоби я врятував людям від шкоди стільки, як хвої та листя в лісах, — гонорово хвалився Дарадуда, ловлячись правою рукою за своє довге буйне розкуйовджене волосся на голові. |
Суждали мижи собов колєдницкі табори, колєдників, березів, тримбіташів та скрипичьників. | Обговорювали колядницькі табори, колядників, беріз, трембітарів і скрипалів. |
А Єлена, отєк би нисамовита, на опередхатю бігала по задвірю, кричучі на Леся та нивістку: «Ґвавту! Лесю! Єле! Бєйте суда ратувати, бо чоловік здурів! Ой, ратуйте, бо адиви єке чудо виводит на дасі! Ачюй єк говкає та тпр-р-р-кає». | А Єлена, мов несамовита, бігала по подвір’ю, кричучи на Леся й невістку: «Ґвалт! Лесю! Єле! Біжіть сюди рятувати, бо чоловік здурів! Ой, рятуйте, бо, ади, яке чудо виводить на даху! А чуй, як говкає та тпр-р-ркає». |
Ґазди гризлиси, кілько би то шє до колєдницкого колачя дати гроший на скарбонку, аби устиду ни було, шо гей замало дав, тай аби й себе ни оквілити. | Ґазди думали, скільки би ще до колядницького калача дати грошей на скарбничку, аби встиду не було, що замало дав, та й аби самого себе не перехитрувати. |
Олексіїв побратим Савин Микулай, то наколи зоречки, пишов до попа в село наймити подуші видзвонити Олексієви, аби си ни гуждинала скрізь туда Олексієва душа, куда він за свого життя ходив. | Олексіїв побратим Савин Миколай, щойно зазоріло, пішов до попа в село наймити по душі віддзвонити Олексієві, аби не нипала скрізь туди Олексієва душа, куди він за свого життя ходив. |
Ой прийшла смерть до богача, єла потинати, Сороківці ни помогли, єк прийшло вмерати. | Ой прийшла смерть до багача, єла потинати, Сороківці не помогли, як прийшло вмирати. |
Йикий за порєдний, то хоть най и зараз здоймет йиму нивмиваний голов, то я ни питаю. | Такий він порядний, що нехай хоч і зараз зніме йому невмиваний голову, то мені байдуже. |
Ворожив, шо єк танет зима навесні, а кертовина є у шульках (є шульки у кертовинах из глини), то того року є велика урожя на барабулі й взагалі на грєдки, та усу городину. | Ворожив: якщо тане сніг навесні, а кротовина є в шульках (є шульки в кротовинах із глини), то буде того року великий урожай картоплі й узагалі на грядках усієї городини. |
Єк він смієт такі кепи бити?. | Як він сміє так насміхатися?. |
Шкиндя їх розгетькав тай порадив, аби через пусте діло вни си на старість ни розходили тай ни ритькалиси мижи собов, бо шкода їм поблічитиси тай маєток розривати. | Шкиндя їх заспокоїв і порадив, аби через дурницю вони на старість не розходилися та й не гризлися одне з одним, бо шкода їм ганьбитися й маєток розривати. |
Тай меш тогди видіти, ци збізуєш, ци ні. | Та й побачиш, чи подужаєш, а чи ні. |
Вид того чєсу, то він вже ніколи ни був спокійний у своїм сумліню. | Від того часу він уже ніколи не мав спокійного сумління. |
На діда Иванчіка весело дівилоси заходючє сонце з високого неба, то ховаючіси, то визераючі з-поза хмар, шо гонив ними вітер борзо по широким небі, розвіваючі їх у безвісти. | На діда Иванчіка весело дивилося призахідне сонце з високого неба, то ховаючись, то визираючи з-поза хмар, які прудко гнав вітер по широким небі, розвіваючи їх у безвість. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.