target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Витак колєдували вуйкови, шо: «Ой в лісі, в ліску на жовтим піску у злоті, У злоті ходит наш пан господар, у злоті.
Відтак колядували вуйкові: Ой в лісі, в ліску, на жовтім піску, у злоті, У злоті ходить наш пан господар, у злоті.
Від тої бесіди Довгий аж здригнувси, гашков протєгси попід берфелу почерез ватришшє, тай зачєв знов из серця на Иванчіка лиш похожувати попри передну стіну у ватернику, зазераючі на ню так, єк би чогос на ній шукав злісними очіма.
Від тої бесіди Довгий аж здригнувся, гашков протягся попід берфелу почерез ватрище й почав знов із серця на Иванчіка лиш походжати попри передню стіну у ватернику, зазираючи на неї так, немов чогось на ній шукав злісними очима.
А Федько єк то вздрів, то в нім видразу сійнуло: «Чого Иванчік, єк мене вздрів, то вид неї втік?».
А Федько занервував: «Чого це Иванчік, побачивши мене, так від неї втік?».
Делінь з дідової ґражди отворилиси двері.
Невдовзі з дідової ґражди отворилися двері.
Дарабанів довго пид середнов смереков, бо ни міг си так довго зважити зробити то головне діло, шо уводно йиго на него потенькувало, бо ни так то легко було себе переломити, єк си прийшло вже до того, єк то він перед тим собі гадав.
Надовго застиг під середньою смерекою, бо не міг зважитися зробити те головне діло, що завжди його манило, бо не так легко було себе переломити в останню хвилину, як він перед тим собі гадав.
Ци єс чорна, ци єс біла?.
Чи єс чорна, чи єс біла?.
Притискав флоєру обіруч до губий, та аж си зажмурєв, так завзєто играв, то знов, держені флоєру протів губий нарєхтовану до играня, поморгуючі весело очіма, співав: «Ой брате, побратиме, музика, музика, Бо дівчєна чорнобрива — забава велика».
Притискав флояру обіруч до губ, аж очі заплющив, так завзято грав; то знов, тримаючи флояру біля губ, наготовану до гри, поморгуючи весело очима, співав: Ой брате, побратиме, музика, музика, Бо дівчина чорнобрива — забава велика.
Оттому то, отчє, можна вчіти примівок и мальфий лиш тих людий, шо у ні вірєт та дуфают.
От тому, отче, можна вчити примівок і мальф лише тих людей, які в них вірять і дбають.
Книзь єк устав вид прошші, то вклонивси старини тай цулувавси з нев так, єк би си виріжєв кудас у дуже далеку дорогу.
Князь устав від прощі, вклонився старині й цілувався з нею так, як би виряджався кудись у дуже далеку дорогу.
А, зрештов, я тим и ни таке дуже трабую, шо будет зо мнов по моїй смерти.
А зрештою, я тим і не так дуже переймаюся, що буде зо мною по моїй смерті.
Книзь мав гадку й на то, аби книгиня собі діти ни зачінила, бо кілько би присіла за тим столом собі пальців на руці, тілько би років по вінчєню ни мала дітий.
Князь мав гадку й на те, аби княгиня собі дітей не зачинила, бо скільки би присіла за тим столом собі пальців на руці, стільки би років по вінчанню не мала дітей.
Була, правда, й така ни одна горда чєлідь, шо ни оден мушшінин навіть и в тот Великодний понедівнок, то ни смів будь-єк до неї наближитиси, лиш мусів поделеку за нев вудити.
Була, правда, й така не одна горда жінка, що жоден чоловік навіть того Великоднього понеділка не смів будь-як до неї наблизитися, лиш мусив оддалік за нею стежити.
Ни можна давати скороми з дому, так, єк й у середу, аби корови молоко ни висушували.
Не можна давати скороми з дому, так, як і в середу, щоб корови молоко не висушували.
Потокмив шєпку на голові тай з бечков у руці пишов просто д’хаті, ни думаючі по дорозі ні про шо инче, лише про любу Марічку, єку вже до безтєми любив, хоть про любу з нев окрім бесіди очіма в церкві шє нічо ни говорив.
Поправив шапку на голові та й з бечкою в руці пішов просто додому, не думаючи по дорозі ні про що інше, лиш про любу Марічку, яку вже до безтями любив, хоч ні про які любощі з нею, окрім бесіди очима в церкві, ще й не йшлося.
Дідо був би таки в душу поклав тої днини бабу за це, шо уна з ним ни палцетуваласи.
Дідо був би таки в душу поклав тої днини бабу за це, що вона з ним не сперечалася.
Ув очі з тобов — липа в лип.
Ув очі з тобою — душа в душу.
Осівси, лиш тєжко зитхнув, говорєчі: «Єк так будим ґаздувати, то борзо ни будемо нічьо мати».
Змирився, лиш тяжко зітхнув, кажучи: «Якщо так будемо ґаздувати, то скоро нічого й не матимемо».
Від того чєсу Иванчікови зачєло так дуже легчєти, шо він борзо потемедивси тай зачєв лундиґати ногами по земни.
Відтоді Иванчікові почало ставати легше, він швидко відновлював сили й почав лундиґати ногами по землі.
Відев, зроду ни поклонивси мандатор ні одному хлопови, а тогди мусів, бо над йиго головов стоєла мандаториха из замітавков у руках, єк на полонині бовгар из ботов над ниповоротним товарєм.
Певно, зроду не вклонявся мандатор жодному хлопові, а тоді мусив, бо над його головою стояла мандаториха з віником, як на полонині бовгар із ботою над неповороткою худобиною.
Низадовго пукнет на бечці бріст жовтим пушком.
Відтак верба вкриється жовтим пушком.
Цілу дорогу, то мислив лиш про Олексія, єк привитаєт йиго тот головний мальфар Олексій, тай шо скажет, шо він ни поваживси стрілити законом у Хреста, так єк то си був приобіцєв зробити.
Цілу дорогу мислив лиш про те, як привітає його той головний мольфар Олексій та й що скаже на те, що він не зважився стрілити причастям у Христа, як обіцяв зробити.
Тай коло хати в него єк ніч, так день стоєли сильні варти.
Та й коло хати в нього ніч і день стояла варта.
Це їх обходило, ци Костюків маєток ни розсиплетци післідь костючки, бо казали, шо в ґаздівстві жінка держит три вугли в дому, а чоловік лиш оден.
Це їх обходило, чи Костюків маєток не розсиплеться після Костючки, бо казали, що в ґаздівстві жінка тримає три кути в домі, а чоловік лиш один.
На тот Великдень вни всі три ни йшли в церкву, лиш крутилиси на цвинтари, обминаючі людий, єк злодії.
Того Великодня вони всі три не йшли в церкву, лиш крутилися на цвинтарі, обминаючи людей, як злодії.
А Шкиндя вдав, шо ни чюв то, шо Иванчік йиму сказав.
А Шкиндя вдав, що не чув того, що Иванчік йому сказав.
Дідок ни п’єний був, але навмисне п’єнчівси тай чінивси, шо ни видит того великана, тай шо він йиго нічо ни обходит.
Дідок не п’яний був, але навмисне п’янчився й удавав, що не видить того велетня та й що його нічого не обходить.
А Джюнда, шо вже спалив двайціть шіст повісмнєних ґушечок, то двайціть сему єк запалив, то хапав її борше з запаски на скіпку, ніс у піч тай пускав кріз каглу надвір: «Пускаю тебе, руже, з димами, з вихрами, Й там ти в димах, у вихрах зчєзни, пропади!».
А Джюнда, вже спаливши двадцять шість повісмяних ґушечок, коли запалив двадцять сьому, то хапав її швидше із запаски на скіпку, ніс у піч та й пускав крізь каглу надвір: Пускаю тебе, руже, з димами, з вихрами, Й там ти в димах, у вихрах щезни, пропади!.
Тай понад тебе, Марічко, то нима на світі крашшеї жінки».
Та нема на світі кращої жінки від тебе, Марічко.
«Та то робота ватага з Реґески, Біг би го побив, Семенкова.
«Та то робота ватага з Реґески, Біг би го побив, Семенкова.
Він знав добірні плєси та умів старовіцкі колєди докладно колєдувати.
Він знав добірні плєси й умів старовіцькі коляди докладно колядувати.
Одни си смієли, а другі жєлували, шо здурів, треті ирстилиси: «Закрий, Госпидку, та засохрани кождого з нас вид такого дива.
Одні сміялися, а другі жаліли, що здурів, треті хрестилися: «Закрий, Госпідку, та засохрани кождого з нас від такого дива.
Ледви 'їх уговкав старий Шумей, шо то ни опришки, а йиго син.
Ледве їх уговкав старий Шумей, що то не опришки, а його син.
«А без прошші, то ни хотів Дарадуда робити насланє?» — перебив Шкиндя Довгому бесіду.
«А без прощі хіба не хотів Дарадуда робити наслання?» — перебив Шкиндя Довгому бесіду.
Він вид раних зір до пізної ночі стрільчів лісами.
Він від ранніх зір до пізньої ночі стрільчив лісами.
Він то зробив так штудерно, шо ни заздріли то навіть свєті з образів, а ни то піп тай закінники.
Він то зробив так вправно, що не завважили навіть святі з образів, а не лише піп і причащальники.
Досвіта на Уведениє ми шє усі спали, єк дідо уже потихоньки потєгси у ватерник, викрутив живої там ватри й нев зачєв своє мальфованє на цілий рік тай видгашував ватри на воді, шо була видобрана у накривчєстий коновоцци.
Удосвіта на Уведення ми ще всі спали, а дідо вже тихенько потягся у ватерник, викрутив живої там ватри й нею почав своє мольфування на цілий рік та й відгашував ватри на воді, що була відібрана в накривчастій коновочці.
Мерским став йиму цілий світ, єк ни стало на нім йиго верстви.
Омерзився йому цілий світ, коли не стало на нім його верстви.
Ни хочєт йиго душя йти на вічні муки покутувати за гріхє, шо на цім світі наґоїло грішне Олексієво тіло».
Не хоче його душа йти на вічні муки покутувати за гріхи, що на цім світі накоїло грішне Олексієве тіло».
Він видет все, шо де є на світі, тай чуєт все, шо хто про него говорит.
Він бачить усе, що де є на світі, та й чує все, що хто про нього говорить.
— «А, може, шє й бірший вид тебе?» — Нараз померкли йиго очі.
— А може, ще й більший від тебе?» — нараз померкли його очі.
Давала їм писанки нивістка Єлена, бо то була її служба.
Давала їм писанки невістка Єлена, бо то була її служба.
Але, бувало, вуйко вид цеї балачьки водно вивилєвси.
Але вуйко від цієї балачки завжди ухилявся.
Вид Божего гласу, Перунових громів цілий світ здригнувси.
Від Божого гласу, Перунових громів, цілий світ здригнувся.
Він сів надворі коло поличного вікна на приспу оперед старої хати, та єк зачєв вихаркувати з голови стрілу, шо си пхала кріз бурлак надвір, то так харкав, шо аж слизи йиго обливали.
Він сів надворі коло поличного вікна на призьбі перед старої хати та як почав вихаркувати з голови стрілу, що пхалася крізь борлак надвір, то так харкав, що аж сльози його обливали.
Навіть будут йиго памнєтати діти колискові, бо тогди нарід дуже бідував без хліба, з голоду умерав.
Навіть діти колискові його пам’ятатимуть, бо люд тоді дуже бідував без хліба, з голоду вмирав.
Уна була моцна, — бо мині вид неї вже за третов порційов у голові зашуміло.
Вона була міцна — бо мені від неї вже після третьої чарки в голові зашуміло.
Ніоден мішєнник на мірі ни любив си квапити з доїнєм овец, бо чім пізнійше доїв вівцю, тим уна мала більше молока.
Жоден господар на мірі не любив квапитися з доїнням овець, бо що пізніше доїв вівцю, то вона мала більше молока.
Навіть хотіли сами набити йиму бриндзу в бербениці, але він ни дав.
Навіть хотіли самі набити йому бринзи в бербениці, але він не дозволив.
Най памнєтаєт, коли був у діда пестуном.
Най пам’ятає, як був у діда пестуном.
За то, шо нионимки був омбразив Иванчік хлопця, то йиго перепросив, бо видів, шо то добрий хлопец був, тай гріх було йиго зниважєти пусто дурно.
За то, що нехотячи образив, перепросив Иванчік хлопця, бо видів, що то добрий хлопець був, та й гріх було його зневажати пусто-дурно.
Єк сонечко лишень було в обідки, то в Шкинді на Кичірі в траві вже прокєлоси було одним ключем п’єтьдесєть и штири косарі.
Коли сонечко було перед обідом, у Шкинді на кичері в траві вже стали одним ключем п’ятдесят і чотири косарі.
Уїдав, єк на котюгу, а єк умерав, то Біньо лиш оден — з усеї дітви, кілько її мав — засвітив йиму свічку до смерти.
Насідав, як на пса, але коли помирав, то Біньо — єдиний з усієї дітви, скільки її мав, — засвітив йому свічку до смерті.
Уже змолоду мав він дібраний усий стрілецкий стрій: медвежі, вовчі, заїчі та лисєчі сітки.
Уже замолоду мав він дібраний увесь стрілецький стрій: ведмежі, вовчі, заячі та лисячі сітки.
Сідай!.
Сідай!.
Бивси він з такими гадками у своїй голові, бо хоть ни мав він ніколи уставичної любаски, то однако знав, шо то значіт у чілідини уставичний любас.
Бився він із такими гадками, бо хоч не мав ніколи постійної любаски, однак знав, що то значить у жінки постійний коханець.
Усі люде говорили, шо дідо маєт до флоєри «йиго», зчєз би, — «хлопця».
Усі люди говорили, що дідо має до флояри «його», щез би, — «хлопця».
Костюк мав гадку, аби в него на весілє було все так прилагожене, єк то повинно бути.
Костюк мав гадку, аби в нього на весіллі було все так прилагоджене, як то повинно бути.
Смутком прикрилиси, аби тихо дрімати цілу осінь и зиму, аж доків їх навесні ни скорнєєт голос трембіти до нового пастирского житя на ціле літо.
Смутком прикрилися, аби тихо дрімати цілу осінь і зиму, аж доки їх навесні не сколихне голос трембіти до нового пастушого життя на ціле літо.
Але доків зачєв їсти, то голосно закликав: «Марфію!» В хату увійшов старий, нискришливий, леґейдоватий чоловік, попростеньку убраний.
Але доки почав їсти, то голосно закликав: «Марфію!» У хату увійшов старий непривітний леґейдоватий чоловік, простенько вбраний.
Причювалоси мині из Семнєнівскої буковини таке страшне: «Гу-гу, гу-гу, гу-гу».
Причувалося мені із Семнєнівської буковини таке страшне: «Гу-гу, гу-гу, гу-гу».
А він з того виберав лиш того, кого він хотів узєти, а ни того, хто хотів ити.
А він вибирав лиш того, кого хотів узяти, а не того, хто хотів іти.
Коло дороги, над берегом річьки, данцували килаві данці.
Коло дороги, над берегом річки, були сякі-такі танці.
Мав свій млин тай шє чоло ґрунта в Дідушковій Річці.
Мав свій млин і чималий шмат ґрунту в Дідушковій Річці.
Бо оногди в Шкинді в млині єк мнє ймив, то так попомучів, шо ледви смих си вирвала вид него.
У Шкинді в млині він мене як піймав, то так помучив, що я ледве вирвалася від нього.
Баба поклала на стів колачь, хліб кислий, на него два колачі плетені, з пшеничної разової муки, й гуску соли, а збоку — велику лоєну свічьку.
Баба поклала на стіл калач, хліб кислий, на нього два калачі плетені з пшеничного разового борошна й гуску солі, а збоку — велику лойову свічку.
Йиго сестру, шо була віддана за Бісаком у Буков’єні, у молодім віці зігнав из світа Калавуря.
Його сестру, що була віддана за Бісака в Буков’єні, у молодім віці зігнав зі світу Калавуря.
Я ни дурна, вижу твої фіґлі.
Я не дурна, виджу твої фіґлі.
Усе, шо було на весілю, лунуло в хороми дивитиси, хто то си б’єт.
Усі, хто був на весіллі, линули в хороми дивитися, хто то б’ється.
Из заходу завієв на них холодний вітер.
Із заходу завіяв на них холодний вітер.
Намногаліт всім з голосом любої тримбіти.
На многа літ усім із голосом любої трембіти.
Пани завжде хєтрі були: єк зачєлоси шораз то бірше множити народу в горах, то й пани єли помаленьки пидпускати жидів у гори.
Пани завжди хитрі були: коли почав множитися народ у горах, то й пани почали помаленьку підпускати в гори євреїв.
А ниодному, то вже ни так си розходило в бриндзу, єк у гонір, аби показати, шо в него вівці добрі на молоко.
А не одному то вже не так розходилося з бринзою, як із гонором, аби показати, що в нього вівці добрі на молоко.
Казав, шо з пашев на полонині мусит бути так порєдок, йик з хлібом на столі, хотівше, аби її стало подостатком аж до розлучєня.
Казав, що з пашею на полонині мусить бути такий лад, як із хлібом на столі, хотівши, аби її вистачило вдосталь аж до розлуче́ння.
Очі свої виплакала та видивила за ним, а йиго ни було.
Очі свої виплакала та видивила за ним, а його не було.
Але змовчєв, удаючі, шо си ні на чім ни розумів.
Але змовчав, удаючи, що нічого не зрозумів.
Д’нему наближиласи на цвинтари Шкиндівска молодиця.
До нього підійшла Шкиндівська молодиця.
Отсим чєпеликом посік бих ти град на місци тай дожєм бих йиго на воду пустив, а тебе, паничю, без потємку й нишпроше, видразу бих у Чорногори завернув.
Отсим чепеликом посік би твій град на місці та й дощем би його на воду пустив, а тебе, паничу, без тями й гадки твоєї не спитавши, відразу в Чорногору завернув би.
Вирєдив їх д’хаті, тай ни пускаючі бірше з людий нікого в хату, сказав до Иванчіка, шо хочєт и йиму примовити.
Вирядив їх додому та й, не пускаючи більше нікого в хату, сказав до Иванчіка, що хоче і йому примовити.
Мене пудно кортіло знати, нашо вин тоти дві воді видобрав з головиц, але ни смів смих си у него питати, такий він був того вечєра супавий.
Мені дуже кортіло знати, нащо він ті дві води відібрав із джерел, але я не смів у нього питати, такий він був того вечора насуплений.
Ґазди ни квапилиси уставати з-за столів, бо любили побути за столами при горівці у воросі, весело керекорічі.
Ґазди не квапилися уставати з-за столів, бо любили побенкетувати за столами при горілці, весело гомонячи.
Єк так си снит чєлідина мушшінинови безперестанку дев’єть ночій одна за однов, а він тот сон таїт, ни розказуєт нікому тай ишє си гірше в то вдумуєт, то легко си может опелюскати йиго лісна.
Якщо так снитиметься безперестанку дев’ять ночей, а він той сон утаїть, не розкаже нікому та й іще гірше в те вдумається, то легко може окрутити його лісна.
Сердита, забомбурена сиділа на припічьку.
Сердита, набурмосена сиділа на припічку.
А Костюк з шинкарами доносив у беривках горівку тай чєстував нев усіх.
А Костюк із шинкарями доносив у берівках горілку й частував нею всіх.
Спиш, Ива’?!» — обизвавси повільний лінивий голос из хорім.
Спиш, Ива’?!» — обізвався повільний лінивий голос із хором.
Зпонімлива — лівов руков поводічі — громами зарохкотів Перун по горах.
Спроквола — лівою рукою поводячи — громами зарохкотів Перун по горах.
А бирше то николи їх нога в корчьму ни ходила.
А в інші дні їхньої ноги в корчмі не було.
По Службі Божій ціла церква руном лунула надвір.
По Службі Божій ціла церква линула надвір.
«Але ти там був?» — обода запитавси Шкиндя.
«Але ти там був?» — напрямки запитав Шкиндя.
А я таке си дуже біді й ни противю, бо вижу, шо уна, сарака, відев нидолуга, бо лиш у попи дуфаєт.
А я дуже біді й не противлюся, бо бачу, що вона, сарака, певно, недолуга, бо дбає лиш про те, що піп каже.
Из стола сама Костючка брала колач, подаючі йиго служници у кліть, бо хотіла видіти тай знати, хто икий колач приніс.
Зі стола сама Костючка брала калач, подаючи його служниці в кліть, бо хотіла видіти та й знати, хто який калач приніс.
Одно лиш потішєюче для тебе можу вже тепер тобі сказати, шо ти лиш маєш двох тєжких головних своїх противників, а мині так шош показуєт, шо ти їх обох побідиш тай перебудеш їх на цім світі, хоть би єк тобі в цім поперечів тай шкодив навіть такий головний мальфар, єк Процьо Дарадуда».
Одне лише втішне для тебе можу вже тепер сказати: що ти лиш маєш двох тяжких головних своїх противників, а мені так щось показує, що ти їх обох переможеш і переживеш їх на цім світі, хоч би як тобі в цьому перечив і шкодив навіть такий головний мольфар, як Процьо Дарадуда».
Шош пудне варилоси в йиго серци, а у голові переверталиси раз у раз всєкі гадки, єк ліжник у валилі.
Щось лячне варилося в його серці, а в голові оберталися раз у раз усякі гадки, як ліжнику валилі.
«Бо то ми йиго пислали», — нацвікуючі сердито палцем ув очі Иванчікови, казав задихачко Довгий.
«Бо то ми його послали», — нацвикуючи сердито пальцем ув очі Иванчікові, казав задихано Довгий.
Ни було де тогди ґрейцеря заробити, бо суда ни було зарібків.
Не було де тоді й ґрейцера заробити, бо не було роботи.
У лице чєрлений, єк бурак.
Обличчя червоне, як буряк.
Вид Головосік до Другої Богородиці усіма полонинами порозлучєли худоби.
Від Головосік до Другої Богородиці з усіх полонин звели худобу.
Єлена сама сліпала вночі до брата, ни трабувала, шо на згибку місяця одинокому бійно ходити по ночях, бо тогди ничіста сила маєт уночі велику путерю до чьоловіка.
Єлена сама сліпала вночі до брата, не зважала на те, що на спаді місяця самому страшно ходити по ночах, бо тоді нечиста сила має велику силу до людини.
Довгими вечєрами у Пилипівку вуйна з бабов прєли кужелі, а дідо з вуйком робили корчюги, сани, віники до току замітати та зубили греблі у хаті, а я їм присвічював каганцем, аж доків ни чєс було вечєрати тай лігати спати.
Довгими вечорами в Пилипівку вуйна з бабою пряли кужелі, а дідо з вуйком робили корчуги, сани, віники до току замітати та зубили граблі в хаті, а я їм присвічував каганцем, аж доки не час було вечеряти та й лягати спати.
А Фока, то таки в’євав, так смієвси з Карпи, шо богдай раз, то він трафив на свого.
А Фока аж в’янув, так сміявся з Карпи, що бодай раз він трафив на свого.
Трембітов, поробленов з смерік, кулями грому, шо то вже з первовіків на приказ бога Сонця бив ними Перун, бог громив, у Тридевєтий земни морозавого студеного ледового діда — Проклєтого Марка, бога студени й усеї ничістої сили, освобожєючі з єго оков студени доньку бога Сонця, нашу матір-земню.
Трембітами, зробленими зі смерек кулями грому, якими з первовіків за наказом бога Сонця бив Перун, бог громив у тридев’ятій землі морозяного студеного льодового діда — Проклятого Марка, бога холоду й усієї нечистої сили, звільняючи з його студених оков доньку бога Сонця, нашу матір-землю.