target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Він и трошки ни побигавси за нев.
Він і трішки не піддався їй.
Але він, старий береза, був гордий, ни мислив йти нікому си набивати у колєдники за березу.
Але він, старий береза, був гордий, не мислив іти нікому набиватися в колядники на березу.
Зсипаючі собі примівку — відгашену ватру на голов, обмивси цілий нев вид голови до ніг, та порскаючі нев узістріть сонця наокола себе та наокола пасіки, клав оборону та робив обертин.
Зливаючи собі примівку — відгашену ватру — на голову, обмився увесь нею від голови до ніг та й, бризкаючи нею проти сонця довкола себе й довкола пасіки, клав оборону й робив обертин.
Подивиласи палючо своїми любими очіма в йиго, тай сказала, солодко цулуючі йиго: — «Я буду твоя, а ти мій аж до смерти».
Подивилася палко своїми любими очима в його очі й сказала, солодко цілуючи: — Я буду твоя, а ти мій аж до смерті».
Аби стати головним стрільцем тай мочі ни датиси взєти під ноги своїм противникам.
Аби стати чільним стрільцем і не датися взяти себе під ноги своїм противникам.
«Та єк би, добре, дєкувати Праведному», — ниохічно видворкнув Иванчік, мечучі йикус дивну барму в лице.
«Та ніби добре, дякувати Праведному», — неохоче буркнув Иванчік, і якась дивна барва залила йому лице.
На мою видповідальність вилізайте, бо у моїй хаті ни смієт вам упасти й оден волос из голови».
На мою відповідальність вилізайте, бо в моїй хаті не сміє вам упасти жоден волос із голови».
Дідо говорив жертом, а мині си лице лупило з устиду вид цеї бесіди, так я си пудно засоромив.
Дідо говорив жартома, а мені лице лупилося від цієї бесіди, так я страшно засоромився.
Це би було пропало, єк би знов ни Джюнда з Ілачьком.
Це би було пропало, якби знов не Джюнда з Їлачком.
На Ріжи уїдав Педлешко.
На Ріжі гавкав Педлешко.
У хаті всі спали, лиш Шкиндя ни спав, бо єк лиш учув з хати, шо хтос є в хоромах, то відразу схопивси з-під ліжника, вихопив собі з-під голів подвійку-пістолє.
У хаті всі спали, лиш Шкиндя не спав, бо лиш зачув із хати, що хтось є в хоромах, то відразу схопився з-під ліжника, вихопив собі з-під голів подвійний пістоль.
А ци вуж ци вужиця?.
А чи вуж чи вужиця?.
Тот ніколи ни стрюхнувси, хоть би йку велику миску-чєру був поклав опередь него страви.
Ніколи не відмовлявся, хоч би яку велику миску-чару страви був поклав наперед нього.
Обпістував мене, кудовчів мнєконьке, жовте волосєчько ми на голові.
Пестив мене, куйовдив м’якеньке жовте волоссячко мені на голові.
Уни були такі загризені тим, шо пістолета їм ни спалили, шо єк ту гризу уздріла їх чєлідь, то хоть єка була єдерна тай співуча, то вся видразу помагнєтиласи тай перестала співати розмаїтих співанок.
Вони були такі зажурені тим, що пістолі їм не стріляли, що коли ту журу побачили їхні жінки, то хоч які були запальні та співучі, а всі відразу засоромилися й перестали співати розмаїтих співанок.
Ни питав нев.
І не питав за нею.
Розказував він, шо опришківскі скарби, шо є місті у земни, закопувані у земню ни заклинені, то уни горєт досвіта на Василія.
Розказував він, що опришківські скарби, ті, що закопані в чистій землі, не закляті, горять удосвіта на Василя.
Надворі помнєкло, наставала видлога тай зима розболаласи, боршєвіла пид ногами так, шо годі було ступати.
Надворі було приємно, наставала відлига, сніг підтавав під ногами так, що годі було ступати.
А мене застережи вид шкоди: позволь, Господи — праведне, велике Сонечько, аби вся оця худибка, так, йик тепер, рушєючі в полонину, вся разом переступаєт твий свєтий вогонь, так аби й осени по розлученю вна вся разом вернуласи шєсливо й мирно назад на мою загороду».
А мене застережи від шкоди: дозволь, Господи — праведне, велике Сонечко, аби вся оця худібка так, як тепер, рушаючи в полонину, разом переступає твій святий вогонь, так аби й восени після розлуче́ння вона вся разом вернулася щасливо й мирно назад у мою загороду».
Тай цілий день нічо ни їли, бо держєли перед Великоднем твердий піст.
Та й цілий день нічого не їли, бо тримали перед Великоднем твердий піст.
Там си мучют, держічі на плечох у міхах тєжкий град, твої братя тай сестри».
Там мучаться, держачи на плечах у міхах тяжкий град, твої брати й сестри».
А відтак поперекладали тоти примівки на турецку мову, а з турецкої на волоску, а з волоскої на нашу, тай оттак то, Ива’, головні примівки Бог знаєт з єких далеких країв зі всходу до нас замандрували, тай и ми ними ратуємо або збав’єємо людий, худібку та манну в коровок.
А відтак поперекладали ті примівки на турецьку мову, а з турецької на волоську, а з волоської на нашу, та й отак-то, Ива’, головні примівки Бог знає з яких далеких країв, зі сходу до нас замандрували, та й і ми ними рятуємо або збавляємо людей, худібку та манну в корівок.
Ану подіви си ти… Такий великий лупіхан, а він ни знаєт пошінувати стародавну віру.
Ану хоч би й ти… Такий великий лупіхан, а він не вміє пошанувати стародавню віру.
А баба будет бити, шо ти ни шєнуєш Божий дар», — нагрожувала мене вуйна словами, а руков гладила чемно попид бороду та розправ’єла ми на голові пальцями довге, аж по пониж вух, жовте та мнєке, єк повісмо, волосе.
А баба буде бити, що ти не шануєш Божий дар», — погрожувала мені вуйна словами, а рукою гладила чемно попід бороду й розправляла мені на голові пальцями довге, аж нижче вух, жовте і м’яке, як повісмо, волосся.
Тої ночі, то Иванчік спав у пасіці коло бджів.
Тої ночі то Иванчік спав у пасіці коло бджіл.
Таже я добре знаю, шо тот сам примівник, шо наслав на когос насланнє, то может, єк хочєт, йиго й назад обернути, тай вно йиго ни збавит, бо прецінь він сам собі ни пошкодит», — просічі, переконував Иванчік Дарадуду, бо доконче хотів, аби він на него си обернув тай поміг йиму.
Таж я добре знаю, що той примівник, який наслав на когось наслання, може, якщо захоче, його й назад обернути, та й воно його не збавить, бо, прецінь, він сам собі не пошкодить», — просячи, переконував Иванчік Дарадуду, бо доконче хотів, аби він його послухав та й поміг йому.
Узев из земні уважно голубу кварту з видобранов водов у ліву руку.
Узяв із землі уважно голубу кварту з відібраною водою в ліву руку.
За столом кликав до повниці пропій сам Семеніґа з Жєбя, а старший дружба лиш кроїв колачі, мастив медом тай давав пропійцем позадь пропоєм закушувати.
За столом кликав до повниці пропій сам Семеніґа із Жаб’єго, а старший дружба лиш нарізав калачі, мастив медом і давав пропійцям після пропою закушувати.
«Та єк ни пити, піду!.
«Та як не піти, піду!.
Тай днина втекла з хати.
Днина втекла з хати.
«Гов!» — обізвавси з хати тот сам голос.
«Гов!» — обізвався з хати той-таки голос.
Аж єк вже си мали розходити, то Иванчік зачєпив: «Кжут, шо гора з горов си лиш ни зийдет, а чоловік з чоловіком, то завше си может зийти».
Аж коли вже мали розходитися, Иванчік зачепив: «Кажуть, що гора з горою не зійдеться, а чоловік із чоловіком — то завше може зійтися».
Він видразу здогадавси, шо то может бути, бо єк би си наніс звірак, то вівці лиш би си вергли тай тихо би сиділи.
Він відразу здогадався, що то може бути, бо якби набіг якийсь звір, то вівці лиш кинулися б та й тихо би сиділи.
Обіздрівси.
Озирнувся.
Хя! Таже хльов’ — раз мати чоловіка породила, тай раз умерати», — та аж узад подавси, так прилипачко зайграв у флоєру, тай на всу хату голосно співав: «А чія то крайна хата, ци ни куми меї?.
Хе! Таже, хльов’ — раз мати чоловіка породила та й раз умирати», і аж відхилився — так палко заграв на флоярі й на цілу хату голосно співав: А чия то крайня хата, чи не куми меї?.
Та нираз сам до себе казав, шо «най Бог заборонит від сухої люби й тоту, шо в корчі сипит, бо євна люба ніколи би так ни збавила чоловікови життє, єк суха люба».
Та не раз сам до себе казав, що «най Бог заборонить від сухої любові й ту, що в корчі шипить, бо явна любов ніколи так не зіпсувала чоловікові життя, як суха любов».
Уклєкав на колінки у запічьку й, зібганий над ними, шош потихоньки шепотів.
Уклякав на коліна в запічку й, зігнутий над ними, щось тихенько шепотів.
Тай то журило Шкиндю, чому Довгого шє ни було.
Та й то журило Шкиндю, чому Довгого ще не було.
Тот котик, Ива’, то «мій слуга».
Той котик, Ива’, то “мій слуга”.
Я утік вид діда.
Я утік від діда.
Иванчік сховав ключь в тобивку, поклав кресаню на голову, тричя вистрілив з пістолєт.
Иванчік сховав ключ у тобівку, поклав кресаню на голову, тричі вистрілив із пістолів.
А єк колис будет ити послідна година й твого життя, то передай це головне дерево другому такому мудрому та бізівному чоловікови, єк ти сам.
А коли прийде остання година й твого життя, передай це головне дерево іншому такому мудрому й сильному чоловікові, як ти сам.
Я це знаю тай розумію, але я то ни повинен би тобі примов’єти тай помогати, бо це, шо ти дістав у голов, тай шо маєш лісну, то я то все тобі злагодив тай наслав.
Я це знаю та й розумію, але я то не повинен би тобі примовляти та й помагати, бо те, що ти дістав у голову та й що маєш лісну, то я все тобі злагодив та й наслав.
А лісна йиго си ни попустит и до гробної дошки.
А лісна його не попуститься й до гробової дошки.
Біда, ни ти дурний! Ти вже добрий змислок, я знаю.
Біда, не ти дурний! Ти вже добрий розумака, я знаю.
Отот Джюнда охаблений, чьорт би у нім ожив».
Отой Джюнда охаблений, чорт би в нім ожив.
Шукав навіть за вірловими гніздами.
Шукав навіть орлових гнізд.
Витак у хаті тим митілем миютси.
Відтак у хаті тою водою, якою дзвони були вимиті, миються самі.
По цілому вечєрови играєт та співаєт.
Цілий вечір грає і співає.
Через ту земню оден одного втопив би в лижсі води, ни питаєт тим, шо вни рідні тай шо вни діти одної старині, бо кождий хотів би лиш для себе зажерти єкнайбірше.
Через ту землю один одного втопили б у ложці води, не зважають на те, що вони рідні та й що вони діти одної старині, бо кожен хотів би лиш для себе зажерти якнайбільше.
Урожі ни будет.
Урожаю не буде.
Тужили лиш уни за нев, бо разом из нев изникали й уни з полонин.
Тужили лиш вони за нею, бо разом із нею зникали й вони з полонин.
Тай ця злагода мині, то ни йиго, а вас двох з Шкиндев робота, ни гнили бесте ніколи».
Це не його, а вас двох зі Шкиндею робота, не гнили б ніколи».
Нараз шош так болючо тенькнуло йиго в серця, єкби в него розигрітим жигалом сунув.
Нараз щось так болюче тенькнуло його в серце, якби в нього розігрітим жигалом сунув.
А Єлена, то аж у пригорші лице взєла, так тєжко голосила, приказуючі: «Братчіку мій любий, Братчіку мій дорогий!.
А Єлена аж у пригорщі лице взяла, так тяжко голосила, приказуючи: Братчику мій любий, Братчику мій дорогий!.
Сів на ріжи на горбок, де завжде любив сидіти, тай дививси в Дідушкову Річку просто на церкву, а гадки в йиго голові, розбурхані коханнєм, гонили, єк вид вітру по небі розбиті хмари.
Сів на Ріжі на горбок, де завжди любив сидіти, та й дивився на Дідушкову Річку, просто на церкву, а гадки в його голові, розбурхані коханням, мчали, як від вітру по небі розбиті хмари.
Марта шє навієт вітер зими й у мишинну дирку.
Ще навіє вітер снігу й у мишину нірку.
«Ти, Макові’, добре знаєш Семенка?.
«Ти, Макові’, добре знаєш Семенка?.
Йиго єв зіймати такий пудний жєх, шо аж зуби в роті єли йиму кланцкотіти.
Його охопив такий жах, що аж зуби в роті зацокотіли.
Навиділиси тай липли одни до одних.
Виказували приязнь і липли одні до одних.
Ху-тфі, пропади.
Ху-тфі, пропади.
В Семнєнівскій буковині на ємці під буком в листю мотичівси з нидобитим вірлом старенький дідок — Юринджін Луцьо.
У Семнєнівській буковині на ямці під буком у листю моцувався з недобитим орлом старенький дідок — Юринджин Луцьо.
Сказав, котрі знов свєтки треба свєткувати, аби мижи худібков ни було шкоди тай каліцтва мижи родинов у дому.
Сказав, котрі знов свята треба святкувати, аби між худібкою не було шкоди та й каліцтва між родиною в домі.
Він клав Иванчіка на опецок, головов на хату, тай обкурюючі наокола голов ґнотом та зсипаючі на ню примівку, на всу хату так голосно примов’єв вид стріли, шо аж кріз вуха си промикала всім та йиго примівка.
Він клав Иванчіка на опецок, головою на хату, та й, обкурюючи довкола голови ґнотом і зливаючи на неї примівку, на всю хату так голосно примовляв від стріли, що аж крізь вуха промикалася всім та його примівка.
Тимунь Иванчік з Лесем цілий тот четвер тівк царинками та в толоках папороть, бодєки, хобзу та низдалі корчі, аби то все всихало та здівалоси з йиго царинок та пасовиск.
Тому Иванчік із Лесем цілий четвер товкли царинками та в толоках папороть, будяки, хобзу й поросль кущів, аби то все всихало й пропадало з його царинок і пасовиськ.
На небі потухали зерниці, робиласи днина, повівав осінний холодний вітрец.
На небі згасали зірниці, наставала днина, повівав осінній холодний вітерець.
Примов’єючі, він то натєгавси, та позівав, єкби був сп’єчий, та шочєс хукаючі на голов, спльовував на земню в лівий бік.
Примовляючи, він то натягався, то позіхав, мовби був сонний, та, щораз хукаючи на голову, спльовував на землю в лівий бік.
Весела.
Весела.
Ти рот лиш маєш такий великий, шо й сто чьортів би тобі йиго ни заткало, а ни то я.
Ти рот лиш маєш такий великий, що й сто чортів би тобі його не заткало, а не то я.
А єк покладеш коло него ґрейцер, кліпнеш тай глипнеш, то ґрейцеря вже ни будет, лиш само зілє стоїт.
А якщо покладеш коло нього ґрейцер, кліпнеш та й глипнеш, то ґрейцера вже не буде, лиш саме зілля стоїть.
Вівці усі зигнав, бо хоть бракувало Бучьки, то на ню подав депутат пошік.
Вівці всі зігнав, бо хоч і бракувало Бучки, та на неї подав депутат пошік.
Уна була ціла чічьками зачічєнена.
Вона була вся чічками зачіченена.
А навіть чільних и єльних ґазд тай ґаздинь просив у куми, єк хрестив свої діти.
А навіть чільних і поважних ґазд та й ґаздинь просив у куми, коли хрестив своїх дітей.
Тай порешті, то й нима диву, бо то здавен-давна, то ни ішли примівки й мальфи відсив туда, лиш завжде всі примівки й мальфи, то відтив, з-під сонця, зі сходу вни до нас заходили.
Та й, зрештою, годі тому дивуватися, бо то здавен-давна не йшли примівки й мальфи звідси туди, лиш завше всі примівки й мальфи звідти, з-під сонця, зі сходу до нас заходили.
Раз пишли старі до Цюбів на весілє, а Иванчіка знов самого лишили з дітвов у хаті.
Раз пішли старі до Цюбів на весілля, а Иванчіка знов самого лишили з дітвою в хаті.
А до Єлени, то приказуюче обизвавси: «А ти, стара, лиши приказувати та флєнькати, бо то Шкинди вже нічо ни поможет.
А Єлені наказав: «А ти, стара, покинь побиватися й плакати, бо то Шкинді вже не поможе.
А ти ни приходив.
А ти не приходив.
В Дідівну суботу, перед Зеленими свєтами, то Єлена носила на цвинтар кукуци роздати їх дідам на гробах за померші душі.
У Дідівну суботу, перед Зеленими святами, Єлена носила на цвинтар кукуци роздати їх дідам на гробах за померлі душі.
Аж стіни у вуглах коршми зарипіли вид буйного вітру.
Аж стіни в кутках зарипіли від буйного вітру.
Ходила з ним скрізь, Бог знає куда лісами на стрілецтво, бо цілу зиму помагала йиму стрільчіти.
Ходила з ним скрізь, Бог знає куди лісами на стрілецтво, бо цілу зиму допомагала йому стрільчити.
Ні до чього ни мішєвси, бо лиш до ґаздівства мав охіть.
Ні до чого не мішався, бо лиш до ґаздівства мав охоту.
Дозерала мене, аби я куда з кіля ни втік, тай по разови кавкала: «гав… гав… гав».
Стерегла мене, щоб я нікуди з кілля не втік, та й по разові гавкала: «гав… гав… гав».
Й покійник ни лінувавси хоть кому зробити деревишшє, єк лиш йиго запросили, бо то людска повинність.
І покійник не лінувався хоч кому зробити домовину, коли лиш його просили, бо то людська повинність.
А нираз, то й світло гасло вид гримкого гласу.
А не раз і світло гасло від гримкого гласу.
У тот раз, то ніхто й слівцем ни писнув.
Ніхто й не писнув.
Ниделеко вид попа, під Калавуров, жив Юрій Бровка.
Недалеко від попа, під Калавурою, жив Юрій Бровка.
Правда, ни є так, аби чоловік дес шош й ни випив, тай п’ю того болота — пива, але то пусте.
Правда, неможливо, аби чоловік десь щось і не випив, та й п’ю того болота — пива, але то пусте.
Заклинаючі зло, кладучі оборону та видвер гаючі ничісту силу й все погане наслане вид свої стрюби, він так голосно викрикував, шо аж дерево в лісах гомоніло вид йиго крику, бо то лиш так пудно вадивси він з ничістов силов — злим духом — чорногірским царем.
Заклинаючи зло, кладучи оборону та відкидаючи нечисту силу й усе погане, наслане, від своєї зброї, він так голосно викрикував, що аж дерева в лісах гомоніли від його крику, бо то лиш так страшно вадився він із нечистою силою — злим духом — чорногірським царем.
А тепер, то вже майже нима в нас у горах и п’єди земні, аби ґаверлувала, бо майже всу земню пани забрали та «камара» запосіла.
А тепер уже майже немає в нас у горах і п’яді землі, аби пусткою стояла, бо майже всю землю пани забрали та «камара» запосіла.
Сюбина в горах через морози тєжко дійдет.
Збіжжя в горах через морози тяжко зійде.
Добре попрєчь.
Добре сховай.
А на небі вид вітру пирвалиси хмари, єк пирваний сир в путині.
А на небі від вітру порвалися хмари, як сир у путині.
Єк вернулиси рано вид опришків Шумеї в хату, то вирмін у хаті ни було.
Вернулися рано від опришків Шумеї в хату, а вірменів немає.
Поганин, ни чоловік.
Поганин — не чоловік.
Старенька Олексіїха Параска з великого жєлю, шо розломивси її вінчєний єрем з Олексієм навіки, гірко плакала.
Старенька Олексіїха Параска з великого жалю, що розломилося її вінчане ярмо з Олексієм навіки, гірко плакала.
Мусіли їсти паску у старій хаті, бо у новій хаті вуйко завів уже по своєму мудерунки: купив два дзиґарки, йким дідо ніколи ни довірєв, бо все мислив, шо то зчєзник їх тєваєт.
Мусили їсти паску в старій хаті, бо в новій хаті вуйко завів уже свої порядки: купив два годинники, яким дідо ніколи не довіряв, бо все мислив, що то щезник ними рухає.
На опецку потискав дідо кота коліньми.
На опецку потискав дідо кота колінами.
А Олексієви це маха було зробити.
А Олексієві це легко було зробити.
Єк чужі, спали окроме.
Як чужі, спали окремо.
А чєлідь и так пишшєла, шо доста книзеви верхованя над нев будет, шо лиш ґудзики їй утнет вид бовтиц, а цілком її брати за нивільницу тай цілу голову поблічити, то вара йиму.
А жінки і так пищали, що досить князеві верхування над нею буде, якщо лиш ґудзики їй утне від бовтиць, а цілком її брати за невільницю та й цілу голову паскудити — то зась йому.