target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Чєлідь зустиду утікала в коршму або закривала долонями очі.
Жінки із сорому втікали в корчму або закривали долонями очі.
Нидотиско плюнув на земню.
Байдуже плюнув на землю.
Здував ничісту силу, спльовуючі у лівий бік: «Ху, тфу, зчєзни, ничіста сило.
Здував нечисту силу, спльовуючи в лівий бік: «Ху, тьфу, щезни, нечиста сило.
Уни обоє тєгли на ґаздівстві рівно, єк пара добрих волів у єрмі.
Вони обоє тягли ґаздівство рівно, як пара добрих волів у ярмі.
А Иванчік то завше почінав паску їсти аж на Юріє.
А Иванчік завше починав паску їсти аж на Юрія.
Шо ми у вас пили, шо ми у вас їли, шоби си вам бжьоли роїли.
Що ми у вас пили, що ми у вас їли, щоби ся вам бджоли роїли.
Мині закінчювали жертом цу леґінску колєду, аби я їм платив чєрвонного за ту колєду, та абих їх чєстував за ню.
Мені закінчували жартом цю леґінську коляду, аби я їм платив червонного за ту коляду та й частував за неї.
Єк вода з головиц, габа габу б’ючі, плили йиму з рота співанки одна за однов безперестанку.
Як вода з джерела, хвиля хвилю б’ючи, плили йому з рота співанки одна за одною безперестанку.
Покладет заїця оперед него на земню, тай прикажет: «Стрілєй».
«Покладе зайця перед ним на землю й накаже: “Стріляй”.
Єк хлопчішє, ступаючі легонько, йшов до Дарадуди почерез Гождину в Ґраблин.
Як хлопець, ступаючи легенько, йшов до Дарадуди почерез Гождину в Ґраблин.
А він лишив їду тай собі побіг за нев чогос надвір.
А він лишив їжу та й собі побіг за нею чогось надвір.
Я привитавси з ними.
Я привітався з ними.
Погріхувавси на ню, шо уна украла в него з-під оборога сховані там перед фінансами бисаги тітіню.
Набрехав на неї, що вона украла в нього з-під оборога сховані там бесаги тютюну.
Берези, поцоркочюючі дзвиночьками, прив’єзаними повісмом до колєдницких хрестів, скликали кождий свою колєдницку табору до плєсу.
Берези, цоркочучи дзвіночками, прив’язаними повісмом до колядницьких хрестів, скликали кожен свою колядницьку ватагу до плєсу.
«Єк дужі, дідочьку?» — криз плачь привитавси я.
«Як дужі, дідочку?» — крізь плач привітався я.
Иванчік оперед заходом сонця вернувси з кочєлей д’хаті тай почєв великодну паску, вінчюючі своїй родині многих літ з пасков, писанков тай великим свєтом весни — свєт Юрієм.
Иванчік перед заходом сонця вернувся з «кочел» додому й почав великодню паску, віншуючи своїй родині многих літ із паскою, писанкою й великим святом весни — святим Юрієм.
Уна говорила, шо «на столу ни кроєт красу, але хліб».
Вона говорила, що «на столі не кроять красу, але хліб».
Стома ланцами ни годни мнє тут прив’єзати.
Ста ланцюгами не зможуть мене тут прив’язати.
Бо єк би си був ни завернув д’ній, то була би начєс таку звадку завела, шо всі потоки би була нев виповнила, бо від її кипіня би був вух ни заткав.
Бо якби не завернув до неї, то була би враз таку сварку завела, що всі потоки б нею виповнила, бо від її кипіння й вух би не заткав.
Прото поливаний понедівнок».
Адже Поливаний понеділок».
«А в кождій кутині по дитині».
«А в кожній кутині по дитині».
Він хотів тоту бечку мати через єрмарок, бо єк си вигонит из загороди на єрмарок худобину, то треба лиш перший раз її тов бечков ударити, то так си будут над нев нести та бити купці на єрмарку, єк люде в церкві над бечков у Бечкову неділю.
Він хотів ту бечку мати задля ярмарку, бо коли виганяють із загороди на ярмарок худобину, то треба лиш перший раз її тою бечкою вдарити, то так будуть коло неї нестися й битися купці, як люди в церкві коло бечки в Бечкову неділю.
А мижи живими дітми одинайцітий и найменчий, але ни випорток, бо післідь мене було ишє шестеро діточьок, лиш уни маленькими вивмерали.
А з-поміж живих одинадцятий і найменший — але не випорток, бо після мене було ще шестеро діточок, та вони маленькими повмирали.
З лиця, з голови, а з волося вон.
З лиця, з голови, а з волосся вон.
Праворуч, на другій смереці, вирізав ангела хранителя, а на третій смереці, ліворуч, вирізав заступника ничістої сили — чьорта, точніско такого, єк си він лакім показувати людем вночі, пужіючі їх.
Праворуч, на другій смереці, вирізав ангела-охоронця, а на третій смереці, ліворуч, — заступника нечистої сили, чорта, точнісінько такого, яким він має звичку показуватися людям уночі, лякаючи їх.
Я обчєпав діда поза шию малими руками, цулував діточєми губками йиго старе лице.
Я обхопив діда поза шию малими руками, цілував діточими губками його старе лице.
Вна пидпросила хєтро єкогос проходана, аби пид’юдив Иванчіка взєти її до себе д’хаті примовити вид стріли, то вна йиго вилічіт цілком.
Вона підпросила хитро якогось драпугу, аби під’юдив Иванчіка взяти її до себе додому примовити від стріли, і вона його вилікує.
Кому схочю помочі, то ни поможет йиму так и сто пар волів, єк я.
Кому захочу допомогти, то не допоможуть йому так і сто пар волів, як я.
Тай аж ни зараз остро воркнув до Иванчіка: «Чо стрипиш, єк прошак у кочергах? Сідай! Ни заважєй ми.
Та й аж відтак сердито буркнув до Иванчіка: «Чо стримиш, як прошак у кочергах? Сідай! Не заважай мені.
Зелізні коли, ґельгови та коси.
Залізні коли, ґельгови та коси.
«Сонце — то наш Бог», — Дідо здоймив смолену крисаню з голови й поклонивси низко на всхід Сонця, а я зробив и собі то само — просічі Бога у души, аби сонечько завтра рано знов до нас зійшло.
«Сонце — то наш Бог», — дідо здоймив смолену крисаню з голови й уклонився низько на схід сонця, і я зробив так само — просячи Бога в душі, щоб сонечко завтра вранці знову до нас зійшло.
Дідо потихоньки штрик из печі на земню, так єк котик й єк єшєрка помижи корчі, сунув руку помижи горьшки у чєлюсти.
Дідо тихенько скочив із печі на землю так, як котик або ящірка помежи корчі, й сунув руку між горшки в печі.
Він завжде знав, де йку звір у лісі можна здибати, тай на кождим місци умів її видіти так, шо уна си ни могла сховати перед йиго оком ні в лісі, ні на поли.
Він завжди знав, де якого звіра в лісі можна здибати та й на кожному місці вмів його видіти так, що той не міг сховатися перед його оком ні в лісі, ні на полі.
Хоть єк обширна була Олексієва курнєнка, то в ній ни було навіть де си вернути, а ни то сісти.
Хоч яка велика була Олексієва кімната, та в ній не було навіть де розвернутися, а не лише сісти.
Ни жєль мині рукавця, лишень хлопця молодця.
Не жаль мені рукавця, лишень хлопця-молодця.
Добре то старики казували, шо ніколи ни бійси бистрої води, лиш тихої, тай казали, шо ни сокотиси отвертого чоловіка, лиш потайного».
Добре старі люди казали, що ніколи не бійся бистрої води, лиш тихої, та й казали, що не стережися відвертого чоловіка, лиш потайного».
Тота Божя мовня огріла відразу згризену йиго душу.
Та Божа хвиля миттю зігріла згризену його душу.
— «Це ваша двох з Шкиндев робота, оглухли би й ви оба, дай то, Боже праведне Сонечко.
— Це ваша двох зі Шкиндею робота, оглухли би й ви обидва, дай-то, Боже, праведне Сонечко.
— «Бо то всі люде в нас, видколи конаєт Олексій, то боєтси ничістої сили.
— Бо то всі люди в нас, відколи конає Олексій, бояться нечистої сили.
Устали тверезі вид стола.
Устали тверезі з-за стола.
Низавеликий чєсок вісім волохів дриґало пострілєних коло Шкиндиних ніг, а решта розбіглоси.
За хвилю вісім поранених волохів дриґалося коло Шкиндиних ніг, а решта розбіглася.
Бабу аж голов заболіла, єк удивиласи, йке дідо наблючютарив у запічьку.
Бабу аж голова заболіла, коли вона побачила, що дідо розвіз у запічку.
А Єлена, то аж почорніла, єк головня з великого жєлю, плачучі в куті коло печі за рідним братчіком Шкиндев.
А Єлена аж почорніла, як головня, з великого жалю, плачучи в кутку коло печі за рідним братчиком Шкиндею.
Навіть и Дарадуду перебув.
Навіть Дарадуду перебув.
Цулувало свойов єснов мовнев ци то в літі, ци взимі вікна дідових хатий.
Цілувало своїми ясними променями як улітку, так і взимку вікна дідових хат.
На него ждала вже вся худоба в загороді, бо єк виходив він на Великдень з пасков тай здоймав її з коня, то всамперед йшов з нев у загороду мижи худобу.
На нього ждала вже вся худоба в загороді, бо коли приходив він на Великдень із паскою і знімав її з коня, то насамперед ішов із нею в загороду межи худобу.
В день Олексієвого погрібу день був погідний.
У день Олексієвого похорону була гарна погода.
Бо єк кажут — «помершим дай Боже легкий супочівок, а нам, живушшим, живот та охіть до роботи».
Бо як кажуть: померлим дай, Боже, легкий спочинок, а нам, живущим, життя й охоту до роботи.
З острахом призерали уважно на Олексієву мертву твар, добре додив’єючіси в ню, аби си відтак їм ни снила або ни привижєласи вночі.
З острахом уважно вдивлялися в Олексієве мертве обличчя, щоб відтак воно їм не снилося або не привиджалося вночі.
Дідо розказував, шо досвіта на Василія отворєєтси небо.
Дідо розказував, що вдосвіта на Василя отворяється небо.
Я й туда понаучював колєдників старовіцких, Бровчіних колєд.
Я й там понаучував колядників старовіцьких, Бровчиних коляд.
Казали старики, шо чоловік єк зачнет вічно гадати про йкус чєлідину, то вна нарешті зачнет си йиму снити таков, єк він про ню гадав наєві.
Казали старі люди: якщо чоловік вічно думатиме про якусь жінку, то вона нарешті почне йому снитися такою, як він про неї гадав наяву.
Я лиш поглипав, шо то си зараз может завести за указія у хаті, єк би си май ліпше баба висадила на діда.
Я лиш поглипав, яка може зараз статися оказія в хаті, якби баба ще дужче допекла діда.
Таже ти знаєш, шо я пустопаш ни люб’ю ходити», — гордовито пофаливси Довгий.
Таж ти знаєш, що я пустопаш не люблю ходити», — гордовито похвалився Довгий.
Тай будет там тетеріти так, аж доків гуцули ни полишєт свої стародавні звичєї, ношу, тай будовлєний скрій.
Та й залишатиметься там, аж доки гуцули не забудуть своїх стародавніх звичаїв, одежі й життєвого устрою.
Єк він тот обертин скінчєв, то таке си нараз завело на поду, шо йиму си виділо, шо таки світ гинет, таке си покаїнє заводило.
Коли він той обертин скінчив, то таке нараз завелося на горищі, що йому здавалося, немовби світ гине, така біда зчинилася.
Тай війтиха, Доничка Одокія, мусіла мовчєти, єк Пиркушка ходила їй у хату д’чьоловікови, бо єк би си була шош обизвала, то тот би був їй видразу ребра помішєв.
Та й війтиха, Доничка Одокія, мусила мовчати, коли Пиркушка ходила в хату до її чоловіка, бо якби була бодай обізвалася, то він би їй відразу ребра порахував.
Аж сплатинковатів у лице, єк на тим місци, де був вирізаний на лубі смереки кіліх и хрест, з’євивси сам Хрестос.
Аж побілів на лиці, коли на тім місці, де були вирізані на корі смереки чаша і хрест, з’явився сам Христос.
Узєла мою голов собі на руку й притулила д’собі, єк рідна неня: «Та бо ти бигме ни плачь.
Узяла мою голову собі на руку й притулила до себе, як рідна неня: «Та бо ти, бігме, не плач.
«Давно, Федьку», — чємно відповів Иванчік.
«Давно, Федьку», — чемно відповів Иванчік.
Шкинди велико залежєло на гонорі, бо він був дуже подуфалний.
Шкинді дуже залежало на гонорі, бо він був напрочуд чванливий.
Ни хочю, аби си ми бирше й раз ногов закрутив у хаті, так сми го знинавиділа за йиго вороскованє.
Не хочу, аби він мені більше й раз ногою закрутив у хаті, так його зненавиділа за оту нестриманість.
Робив ревізию, тай из клітий заберав усе то, шо лиш си йиму удавало, бо це була йиго тай пушкарска заплата за їх симбрилю мандаторови.
Робив ревізію та й із клітей забирав усе те, що лиш йому подобалося, бо це була його та й пушкарська платня за їх службу мандаторові.
Пишов рано старий шукати сина на полонині, але то лиш йиго пуста дурниця була, бо сина туда ні чути, ні видко було.
Пішов рано старий шукати сина на полонині, але то марно було, бо сина ні чути, ні видко.
Єк лиш вибрав Иванчік з колоди біличєне око, то Шкинди видразу полегчєло на око.
Щойно вибрав Иванчік із колоди білчине око, як Шкинді відразу полегшало на око.
Засвітила всі штири тоти свічці, шо світили на всіх штирох стінах в Олексієвій хаті при йиго віріді, притулила їх до чотирох кукуциків хліба тай поклала на всіх штирох кінцях гробу.
Засвітила всі чотири ті свічки, що світили на всіх чотирьох стінах в Олексієвій хаті при його виряді, притулила їх до чотирьох кукуциків хліба та й поклала на всіх чотирьох кінцях гробу.
Обувси в пролюдну обув.
Узувся в святкове.
Сами озмемо, бо знаємо, шо де стоїт.
Самі візьмемо, бо знаємо, що де лежить.
Він любив побути й забавитиси мижи людьми, лиш аби було з ким тай у кого.
Він любив побути й забавитися між людьми, лиш аби було з ким та й у кого.
Викрутив з Юріштаном живої ватри тай на цілій воді видгасив ватри, а витак у куті стайні примовив тим коровам так, єк він уже розумів.
Викрутив із Юриштаном живої ватри та й на цілій воді відгасив ватри, а відтак у кутку стайні примовив тим коровам так, як він уже розумів.
Нараз Дарадуда так си йойкнув, шо аж Иванчік перепудивси, шо си йиму стало?.
Нараз Дарадуда так йойкнув, що аж Иванчік перелякався: що йому сталося?.
Попик, светічі паски, гившкав на ні водов, єк дожем.
Попик, святячи паски, бризкав на них водою, як дощем.
Й він минувси так, єк все на цім світі минаєтси: Питаютси усі люде: Де Иванчік дівси?.
І він минувся так, як усе на цім світі минається: Питаються усі люди: Де Иванчік дівся?.
«Ива-а-а-а! Нидоля би тє втєла тєжка та солона.
«Ива-а-а-а! Недоля би тебе втяла тяжка та солона.
Найменчий Иванчіків брат, Їлачьок, пишов шє маленьким хлопцем помижи ґазди служічі, а витак приперси на одним місци — у Курчя.
Найменший Иванчіків брат, Їлачок, пішов ще маленьким хлопцем помежи ґазди служачи, а відтак застановився в Курча.
Давно були навіть осибні колєди арендарям.
Давно були навіть особливі коляди орендарям.
Юріштан розказав Гердлічці, шо тот чоловік, шо йиго вчєре замок він до катушя, то найголовнійший мальфар на всі гори — Олексій из Плоскої.
Юриштан розказав Гердлічці, що той чоловік, якого вчора замкнув він до в’язниці, то найголовніший мольфар на всі гори — Олексій із Плоскої.
Мині вид того всего так дало пуду, шо я ни знав, шо дієти из собов.
Мене все це так налякало, що я не знав, що діяти з собою.
Того року, то тоти слуги Бога-Сонця, праведні рахмани так шшіре були допросили Бога-Сонце, шо вно дало таку дуже рану весну на світі, шо дванайцітого тижня по Різдві, то в горах було вже ни лиш повесновано, але й по полонинскім ході.
Того року слуги Бога-Сонця, праведні рахмани, так щиро були попросили Бога-Сонце, що воно дало дуже ранню весну на світі, і дванадцятого тижня по Різдві в горах було вже не лише повесновано, але й по полонинськім ході.
— «Начєсок привів мнє лайдака на старість до устиду.
— За мить осоромив мене лайдак.
Заким головні колєдники колєдували в попа, то на дідинци нарід мижи собов голосно гуторив про усєкі справи.
Заки головні колядники колядували в попа, на дідинці нарід між собою голосно гуторив про всякі справи.
Аж земня стогнала.
Аж земля стогнала.
Оперед заходом сонця викрутив з ошкалка громовиці у ватернику живої ватри тай засохранив її, аби до вечєра ни загасла.
Перед заходом сонця викрутив з ошкалька громовиці у ватернику живої ватри та й зберіг її, аби до вечора не загасла.
Костистий та плечістий.
Костистим та плечистим.
Най дитинов си найграєт, бо дорослим — ого», — лиш руков махнула баба.
Най дитиною награється, бо дорослим — ого, — лиш рукою махнула баба.
Місив її тай ліпив з неї кукуцик.
Місив її та й ліпив із неї кукуцик.
Попродали у Рус Полєнах бриндзу, накупили кукурудзів тай крамшіни, а решту гроший поховали в пасики в ременях тай вернули домів.
Попродали в Рус-Полянах бринзу, накупили кукурудзи й різного краму, а решту грошей поховали в ременях і верталися домів.
Фалив Гриця Доникового, шо в него, бувало, були завжде гримкі набутки.
Хвалив Гриця Доникового, що в нього бували завжди грімкі набутки.
Збивав косу з кісєти, складав у стару дзьобеньку кушку, клевец, бабку, мусак, брусє до коси, брав то все на плечя, тай йшов разом из другими косарями у Рус Молдовицу, шо йшли туда на косовицу гроший заробити.
Збивав косу з кісся, складав у стару торбину кушку, клевець, бабку, мусак, брус до коси, брав то все на плечі та й ішов разом з іншими косарями в Рус-Молдовицю на косовицю грошей заробити.
Тай великим ботеєм блієли овечьки в него на Ріжи, а козам, то й рахунку ни знав.
Та й великим гуртом блеяли овечки в нього на Ріжі, а козам він і рахунку не знав.
Єк би дараба на габах бистрої ріки, похітувалиси колєдники, три рази пидходічі пид викна хати й три рази назад видступаючіси плєсом, поцоркочюючі дзвиночьками на бартках, играючі у скрипку та тримбітаючі в тримбіту.
Немов дараба на хвилях бистрої ріки, похитувалися колядники, тричі підходячи під вікна хати й тричі відступаючи плєсом, цоркочучи дзвіночками на бартках, граючи у скрипку та трембітаючи в трембіту.
Завоїста занора.
Завоїста занора.
Радувавси дідо, аби йиго мозіль післідь него й післідь вуйка ни перейшов на чюжу кров, але на свою, на йиго унуки.
Прагнув дідо, щоб його спадок після нього й після вуйка не перейшов на чужу кров, але на свою, на його онуків.
А Бровка, фіґоль, до прикладу відповів попови: «Шо хто любит, отче! Піп бурачьки, а я солонинку».
А Бровка, фіґоль, до прикладу відповів попові: «Хто що любить, отче! Піп бурячки, а я солонинку».
Тай на тоти всі кривди ни мали си перед ким тогди горєне й поскаржити, бо єк си говорило: «Бог високо, цар далеко, а опришків витратили, тай тимунь робив Юріштан из Гердлічков з людьми, шо лиш си їм хотіло».
Та й на ті всі кривди не мали кому тоді горяни й поскаржитися, бо, як мовилося, «Бог високо, цар далеко, а опришків винищили», та й тому робили Юриштан із Гердлічкою з людьми, що лиш їм хотілося.
Нираз изшіб я нігті из пальців на ногах, пробігаючі, єк буря, попри ні.
Не раз поздирав я нігті з пальців на ногах, пробігаючи повз них, як буря.
Казав, шо в живний четвер у вечир на страстах, то вара Божя спати, бо єкби паламар ни вдививси тай замок сп’ючого в церкві, то пропав би навіки.
Казав, що в Живний четвер увечері на страстях то страх Божий спати, бо якби паламар не угледів і замкнув сплячого в церкві, то пропав би навіки.
«Ий братчік!» — аж ийкнувси з цікавости Иванчік.
«Йой, братчіку!» — аж йойкнув із цікавості Иванчік.
Був завжде попросту зібраний.
Був завжди попросту вбраний.
А з великого сходу, то потєгав жєлкий вітрец на погоду.
А зі сходу повівав жалкий вітерець на погоду.