target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Тай нарубив шє й поверхницу: міртук, четвертину й колач, так єк війшло її післідь міри молока.
І рубав ще й поверх: міртук, четвертину й вершок — так, як вийшло після міри молока.
Ніодна з них так би ни банувала по шірости за своїм чоловіком, єк би її лишив, хоть би єк добре з нев жив, єк за любасом, коли її полишит.
Жодна з них так би щиро не банувала за своїм чоловіком, якби її покинув, хоч би як добре з нею жив, як за коханцем, який її покинув.
Старому цілици шош си було затєло пістолє й ни вистрілило.
Старому Цілиці щось заклинило було в пістолі й не вистрілило.
Молоденька, єк цвітка на єблінці, книгиня з-за стола метала на всі боки єдерно головков, єк єшірочка.
Молоденька, як цвіт на яблуньці, княгиня з-за стола прудко крутила на всі боки голівкою, як ящірочка.
Ґаздині висипали з вовнєних бисах у велику чєру зерно.
Ґаздині висипали з вовняних бесаг у велику чару зерно.
Пропала би була йиго міць.
Пропали б його зусилля.
Клонивси дідикови до самої земні, тай, припадаючі до йиго ніг, богомолив: «Йой! Олексійку, ни заклинай мнє.
Клонився дідикові до самої землі та й, припадаючи до його ніг, богомолив: «Йой! Олексійку, не заклинай мене.
Нидурно то кажут старі люде, шо ліпшя из свої печі росівниця, єк з чужеї печі книші.
Недарма кажуть старі люди, що ліпша зі своєї печі росівниця, ніж із чужої книші.
Ни було уже кому боронити Иванчіка, бо й мама була сердита на него за зґарду, шо він її їй зіпсотив.
Не було вже кому боронити Иванчіка, бо й мама була сердита на нього за зґарду, що він її зіпсував.
Старий дєк — то паламантирь був.
Старий дяк — то баламут був.
Де стоїте, де пасете, де воду п’єте, Буду вам манну обертати, виддавати…» Залагожєв опередь Благовішшінєм у вечєр манну у своїх коровок тай си пидлагожєв до видбираня манни у чюжеї худібки, єк рушит полонинский хід по Юрію.
Де стоїте, де пасете, де воду п’єте, Буду вам манну обертати, віддавати…» Залагоджував перед Благовіщенням увечері манну у своїх корівок та й готувався до відбирання манни в чужої худібки, коли рушить полонинський хід по Юрію.
По студеній зимі птахє, радуючіси теплій весні, єк маленькі діти рідній мамі, шо довго її ни було з ними, славили своїм співом Бога весни — Сонце.
По студеній зимі птахи, радіючи теплій весні, як маленькі діти рідній мамі, що довго її не було з ними, славили своїм співом Бога весни — Сонце.
Але хоть він ни гиб за попом, то чійко би я ни хотіла, аби йиго ниопроваженого взєли мині з хати.
Але хоч він не зважав на попа, однак я б не хотіла, аби його неопровадженого взяли мені з хати.
Та гонорилиси оперед ним сірими вінками ниви, завесновані по селах.
Та гонорилися перед ним сірими вінками ниви, завесновані по селах.
Але однако йиго говорила, так шо аж тєжко здихала до шірого, любого та солодкого Бога: «Довжником нашим.
Але однак його говорила, так що аж тяжко зітхала до щирого, любого та солодкого Бога: «Довжником нашим.
У тот раз котик штрик з-пид кагли на припічок тай кріз каглу в комені вискочів надвір.
Тим часом котик вистрибнув з-під кагли на припічок і крізь каглу в комині вискочив надвір.
Закурив люльку тай з вогнем у люльці лиш висунувси з стаї, єк злодій».
Закурив люльку та й із вогнем у люльці лиш висунувся зі стаї, як злодій».
Ти-и-и, опришку проклєтий.
Ти-и-и, опришку клятий.
«Гов».
«Гов».
Тай ни давали си гнобити та пид ноги брати своїм ворогам.
Та й не давалися гнобити й скорятися своїм ворогам.
Ни хотів допустити до биршеї побліки.
Не хотів допустити більшого клопоту.
Кождий зачірав собі тілько ґрунту, кілько лиш хотів.
Кожен брав собі стільки ґрунту, скільки лиш хотів.
Високий, широкоплечєй, жвавий чоловік, головов, то майже у саму стелю бивси, хоть ика висока коршма була.
Високий, широкоплечий, жвавий чоловік, головою майже в саму стелю бився, хоч яка висока корчма була.
Одну вивороть з них завела.
Геть понищила.
— «Ни бійкоси, Иванчіку, чій ти си нічо ни станет з цего переполоху, бо я годна вид него тебе злічіти.
— Не бійся, Иванчіку, з тобою нічого не станеться з цього переполоху, бо я годна від нього тебе вилікувати.
Вуйна загошила мене.
Вуйна заспокоїла мене.
Правда, ниодна горда молодиця, то й відпітькнула малого підристка від себе так, шо всий си нарід смієв.
Правда, не одна горда молодиця й відганяла малого підлітка від себе так, що весь нарід сміявся.
Обертав руку на другий бік.
Обертав руку на другий бік.
Сама борше из вуйнов узєлиси до варіня свєтої вечері из дванацітьох писних страв.
Сама швидше з вуйною взялися до варіння святої вечері з дванадцятьох пісних страв.
Ледви йиго упросив, шо він схотів стати з ним на дорозі в бесіду.
Ледве його впросив, щоб він із ним на дорозі побесідував.
Почерез плечя порошниці та вибивані тобівки.
Почерез плечі — порохівниці та вибивані тобівки.
А єк низападна зима, то бірше сижу лісами, слухаючі голосу пташок та реву звірєт, єк у хаті, бо ни годен смих слухати дурних бесід молодшеї верстви.
А коли малосніжна зима, то більше ходжу лісами, слухаючи голосу пташок і реву звірів, аніж у хаті, бо не годен слухати дурних бесід молодшої верстви.
Ми вже собі нагонили оден одному кози на бер тай изшібали смих оден одному роги на голові, лиш шо правда, ни так доичне, єк тепер».
Ми вже собі нагонили один одному кози на кладку та й ізшибали один одному роги на голові, лиш, щоправда, не так віч-на-віч, як тепер».
Набурив в печі таку ватру, шо половінь досєгала майже стелі, здавалоси, шо стелина кождої хвилі иметси, але то ни було йиму в голові.
Напалив у печі таку ватру, що половінь сягала майже стелі, — здавалося, що стелина кожної хвилі може загорітися, але то не було йому в голові.
«А «тото» є?» — цікаво запитавси Шкиндя.
«А “ото” є?» — поцікавився Шкиндя.
Аж отєк ни зрозуміла, шо маєт заговорити.
Аж не зрозуміла, що має казати.
Махав так моцно гачами на хмари, шо аж упрівав, та так шепотів шош губами, єкби в горечці говорив.
Махав так затято штанами на хмари, що аж упрівав, та так шепотів щось губами, якби в гарячці говорив.
Тай ишє з гіршим завзєтком наприкінци весіля крутилиси колеса за колесами в швидких данцях, шо аж у мушшін понад плечя волосє рихтіло, розвіваючіси.
Та й з іще більшим завзяттям наприкінці весілля крутили коло за колом у швидких танцях, що аж у чоловіків понад плечі волосся ряхтіло, розвіваючись.
Пішов д’хаті, бо пудно лупало та шпигало йиго в голов, тай ни переставало в ній шуміти, а у вухах дзвонити.
Пішов додому, бо страшно лупало та шпигало йому в голові й не переставало в ній шуміти, а у вухах дзвеніти.
Сухонькому нараз инчий спосіб блиснув у голові, єк би си то пімстити на Ґавицеви так, аби й він з того був кунтетний, тай аби си то всім удало, шо старий йиго знов победив, шо таки Сухонький Ґавиця, а ни Ґавиць Сухонького на тим весілю взєв собі під ноги.
Сухонькому нараз інший спосіб блиснув у голові, як би помститися Ґавицеві так, аби й він із того був задоволений, та й аби то всім сподобалося, що старий його знов переміг, що таки Сухонький Ґавиця, а не Ґавиць Сухонького на тому весіллі взяв собі під ноги.
Тай то мнє так досердит, шо бігме, ни стємнюси.
Та й то мене так розсердить, що, бігме, нестямлюся.
Таже тобі шє гет ни вичюріли оттоти сліпаки, шо дитина навіть з лиця, то скапенний ти.
Та ж тобі ще геть не витекли оті сліпаки, що дитина навіть із лиця — то викапаний ти.
Пазливі до роботи, єк бжола, одіті, єк зима, красні, єк весна, палкі, єк літо, повні в достаток, єк осінь.
Беручкі до роботи, як бджола, одіті, як зима, красні, як весна, палкі, як літо, повні достатку, як осінь.
Дідок смієвси, а Иванчіка збивав студений піт зострахє, але дідок тим ни питав, шепотів охічно далі Иванчікови: «О — видиш, єк си він жєсно дивит на мене?.
Дідок сміявся, а Иванчіка збивав студений піт зо страху, але дідок тим не переймався, шепотів далі Иванчікові: «О — видиш, як він страшно дивиться на мене?.
Шє маю сій розум сегодне у своїй голові, дякувати праведному Сонечькови».
Ще маю свій розум у голові, дякувати праведному Сонечкові».
А шє, йик ишов у данец з таком молодицев чи дівков, шо вна була подєчна в души, то тогди так данцував, шо ничім ни питав: ни людьми, шо си на него дивили, ни своїм здоровєм, навіть житєм своїм ни трабував, так з нев завзєто та охічно данцував.
А ще, коли йшов у танець із такою молодицею чи дівкою, яка була подячна в душі, то так танцював, що нічим не переймався: ні людьми, що на них дивилися, ні своїм здоров’ям, навіть життям своїм не переймався — так із нею завзято й охоче танцював.
Хто чіхнув, тому мінили на шєстє то, шо першя корова вположит, вивця окотит, або шо кобила ожеребит.
Хто чхнув, тому щасливо пророкували, що перша корова вположиться, вівця окотиться або що кобила ожеребиться.
Ми у добрі завлєги лєгли спати.
Ми пізно лягли спати.
Він ніби оправдувавси, гонорічіси: «Бо ади й з того церковного братства чоловік ни маєт нієкої инчеї користи, лиш гонір.
Він ніби виправдовувався, пишаючись: «Бо, ади, й з того церковного братства чоловік не має ніякої іншої користі, лиш гонор.
Але вна смієласи з Иванчікової погрози, бо виділа, шо він лиш єзиком грозивси, а до бійки ни мав жєла.
Але вона сміялася з Иванчікової погрози, бо виділа, що він лиш язиком грозився, а до бійки не мав жала.
«Я так си молю Богу, єк молилиси мої предки», — пидводічі побожно очі д’горі, зітхаючі, видповів Иванчік.
«Я так молюся Богу, як молилися мої предки», — підводячи побожно очі вгору, зітхаючи, відповів Иванчік.
Низнакомий хлопец помали, осторожно пидійшов д’Иванчікови.
Незнайомий хлопець помалу, обережно підійшов до Иванчіка.
Поучєв людий про нові права, шо ураз приходили до него из губернії, тай из самої Відні, вид найєснішшего дєдика.
Поучав людей про нові права, що враз приходили до нього з губернії та й із самого Відня, від найяснішого отця.
Йиго довга мотузковата шия ишє си гірше натєгла.
Його довга жилава шия ще дужче натяглася.
Тай то цес, ни гнив би, перевернув Олексія», — сказав тихим голосом старєчок, показуючі боєзливо руков на Дарадуду в хаті.
То цей, не гнив би, перевернув Олексія, — сказав тихим голосом дідок, показуючи боязливо рукою на Дарадуду в хаті.
А сегороку пудно квап’єтси косарі заходити поза верх, то баю за сіно ни будет.
А цього року страшенно квапляться косарі заходити поза верх, то проблем із сіном не буде.
Вни послухалиси Шкиндю, помирилиси тай цілу днину набувалиси в Шкинді, цілий день стрілєв пістолєт.
Вони послухалися Шкинді, помирилися й цілий день набувалися в Шкинді, цілий день стріляв пістоль.
А єк припадаєт вже поверх сотки дойки на одного дійнаря, то йиго доїнє нічо ни варт, бо йиму вид доїня пухнут руки й через то він ни годен добре видоювати вівці, а нивидоєна дойка видразу губит молоко.
А якщо припадає вже більше сотні на одного, то його робота нічого не варт, бо йому від доїння пухнуть руки, й через те він не годен добре видоювати, а невидоєна вівця одразу втрачає молоко.
Лиш у Лужках ни спродано попівскі ґрунта на ліцитації, бо на них осівси й ґаздував попівский син Біньо, шо ни хотів си учіти у школах.
Лиш у Лужках не спродано попівські ґрунти на ліцитації, бо на них осів і ґаздував попівський син Біньо, що не хотів учитися в школах.
Лишень з ігли зшита.
Щойно з голки.
А слова мальфий, шо ними зло дію людем ци худобині, або навіть и сам собі, то походєт вид чорного Бога, ничістої сили, від Чорнокнижника, и до него липнут назад, єк си шош ними чінит зле.
А слова мальф, що ними зло дію людям, чи худобині, або навіть і сам собі, походять від чорного Бога, нечистої сили, від Чорнокнижника, і до нього липнуть назад, якщо ними щось зле вчинити.
Хотів заперти хатні двері, але вже ни запер, бо з поду шош йиго так шворкнуло драницев по голові, шо йиму видразу потемніло ув очєх, запіло в ушех.
Хотів зачинити хатні двері, але вже не зачинив, бо з горища щось його так шворкнуло драницею по голові, що йому відразу потемніло в очах, заспівало у вухах.
Рахманский Великдень припадаєт пізнійше вид нашего, бо до Рахманскої земні сила проклєтого Марка, студінь, ни маєт доступу, й тимунь в 'їх земни вічна весна, то вни ни знают, коли в нас наступаєт Воскресеніє весни.
Рахманський Великдень припадає пізніше від нашого, бо до Рахманської землі сила Проклятого Марка, студінь, не має доступу, тому в їхній землі вічна весна, то вони не знають, коли в нас настає Воскресіння весни.
А Иванчік радувавси, шо до него на вогник набігли «гріти діда» перші дівчєта, бо вірив, шо йиго корови того року будут тимунь йиму положити самі телички, а вівці мут котити єгнички.
А Иванчік радів, що до нього на вогник набігли «гріти діда» першими дівчата, бо вірив, що його корови того року будуть через це йому родити самих теличок, а вівці — ягничок.
Тота жєберина шє мусит замерзнути по Теплим Олексі.
Оте жабуриння ще мусить замерзнути по Теплім Олексі.
Тай хоть тенькнуло було йиго в серця відповісти попови по стрілецки так, єк то за плечіма йиму до трох раз відповіли Шкиндя з Довгим (бо по голосі відразу пізнав їх обох), то ни зваживси так відповісти.
Та й хоч тенькнуло було його в серце відповісти попові по-стрілецьки — так, як за плечима в нього тричі відповіли Шкиндя з Довгим (бо з голосу відразу впізнав їх обох), — та не зважився так відповісти.
Єк на прорізі дєки голосно забегекали «Намногаліта», старший брат церковний дав руков знак до стрілєня.
Коли біля ополонки дяки голосно забегекали: «На многа літа», старший брат церковний подав рукою знак.
Здоймила їй из голови чільце тай зібрала з бовтиц перев’єзки, а книзь ножем видтєв їй вид голови дівочу косу, але ж ни видтєв волосє вид голови, бо чєлідь ни дала, лиш видтєв пуговиці вид ниток у бовтицях.
Зняла їй із голови чільце та й зібрала з бовтиць перев’язки, а князь ножем відтяв їй від голови дівочу косу, але ж не відтяв волосся від голови, бо жінки не дали, лиш відтяв ґудзики від ниток у бовтицях.
Зістрітив тай пізнав: оден з них був гакало Бабіїв, а другий Бабій з Вигоди, тот сам, шо за найдену опришківску поклажу в Лєльковій побудував на Красноїли муровану каплицу над берегом Чорного Черемоша.
Зустрів і впізнав: один із них був Гакало Бабіїв, а другий Бабій із Вигоди, той, що за знайдений опришківський скарб у Лєльковій побудував у Красноїллі муровану каплицю над берегом Чорного Черемошу.
А Иванчік, таки діправди, вже з маленького був набитий повно усілєких фіґлів та мудрішків так дуже, шо ніхто йиго ни міг ніколи ні збагнути, ні зміркувати.
А Иванчік таки направду вже з маленького був повен усіляких фіґлів та мудрашок так дуже, що ніхто його не міг ніколи ні збагнути, ні зміркувати.
Разом з вечєром, то вся худоба вже була на місци.
Разом із вечором уся худоба вже була на місці.
У тій тобівці держєв він усєкі стрілецкі кавалки, й то такі, шо будь-хто таки й боєвси до них чєпнути, хоть би навіть він був и позволєв на тото.
У тій тобівці тримав він усіляке стрілецьке причандалля, і то таке, що будь-хто й боявся до нього торкнутися, хоч би навіть він це й дозволив.
Колєдники заходили в розоденцію колєдувати до попа, колєдуючі за Джюндов у протєж головскої колєди: «Ми д’цему двору — Чьом веселому, Гий дай Боже…» Старший колєдницкий вибірця виберав лиш саму чівку з помижи колєдників и пускав до попа всередину колєдувати.
Колядники заходили в резиденцію колядувати до попа, протяжно співаючи за Джюндою головську коляду: Ми д’цему двору — Чом веселому, Гий, дай Боже… Старший колядницький вибірця вибирав лиш найповажніших з-помежи колядників і пускав до попа всередину колядувати.
По тих словах вітер став, єкби й ни вієв.
По тих словах вітер став, мовби й не віяв.
В зрубах сієв єчьмінь та жито півторарічьне.
У зрубах сіяв ячмінь та жито півторарічне.
А вна єка?.
А вона яка?.
А, усміхаючиси любо до діточок, сказала ґречно: «Беріт, діточькі, ці писанки.
І, усміхаючись любо до діточок, сказала ґречно: «Беріть, діточки, ці писанки.
Вуйко уже таки здорово борсав волоки у постоли — хріп, сп’єчі за столом на голій лавици, лиш кулак пидоклав собі пид голов.
Вуйко уже таки здорово борсав волоки в постоли: хріп, заснувши за столом на голій лаві, лиш кулак підклав собі під голову.
А на Свєтий вечєр, єк я тебе запрошєв з усіх штирох чєстий світа, аби ти був прийшов, градовий царю — водєний чорнокнижнику — до мене засісти зо мнов разом до Свєтої вечєрі, то ти си тогди ни євив, бо ни мав єс моци тай путері.
А на Святий вечір, коли я тебе запрошував з усіх чотирьох сторін світу, аби ти був прийшов, градовий царю — водяний чорнокнижнику, засісти зо мною разом до Святої вечері, то ти тоді не явився, бо не мав сили й спромоги.
Уни оба так були вигрозили людий у горах, шо ніхто ни смів против них и слівцем писнути.
Вони обидва так були залякали людей у горах, що ніхто не смів проти них і слівцем писнути.
Бо то прото був головний вівчєр.
Адже то був головний вівчар.
Єк пристав лиш він з ними пити в опришки, то вни видразу перебрали йиго у свою убирю, а йиго фантєм убрали соху на стоїшшю, навіть и йиго штуцик кременовий завісили на тоту соху.
Щойно пристав він із ними піти в опришки, вони відразу перебрали його у свою одіж, а його одежею убрали соху на стійбищі, навіть його пістолик кремнієвий завісили на ту соху.
Аби так біда жила», — тай махнула сердито руков йиму перед лиця.
Аби так біда жила», — та й махнула сердито рукою йому перед лиця.
Чюв, шо я говорив, ци ні?».
Чув, що я кажу, чи ні?».
Вже по тій росі було пізначно, шо другий день, на Илія, будет головне веремнє.
Уже по тій росі було зрозуміло, що наступного дня, на Іллі, буде найкраща погода.
Грань парила пушки так, шо він аж си сискав, та лизькав їх єзиком видволожуючі пальці слинов за кождим разом, шо все верг вуглику кварту.
Жар обпікав пучки пальців так, що він аж сичав і лизькав їх язиком, відволожуючи пальці слиною щоразу після того, як укидав вуглик у кварту.
Валив йиму дим з рота, єк из кагли.
Валував йому дим із рота, як із кагли.
Він ни давси пизнати, шо йиго аж шкіра свербіла йти в колєдники, лиш оце хотів ишє великої пришні тай гонору.
Він не дався пізнати, що його аж шкіра свербіла йти в колядники, лиш оце хотів іще великого прохання та й гонору.
Ни був и він сам собов.
Не був і він сам собою.
Береза голосно дєкував ґаздам за колачь: «Панове колєдникове».
Береза голосно дякував ґаздам за калач: «Панове колядникове».
Поклав то все на лавицу оперед поличного вікна, закликав з печі Дарадудиху, запросив Иванчіка до їди тай сам з ними разом сів їсти на лавици.
Поклав то все на лаву перед поличним вікном, покликав із печі Дарадудиху, запросив Иванчіка до їди та й сам із ними разом сів їсти на лавиці.
Цілу осінь й Пилипівку.
Цілу осінь і Пилипівку.
Чітав людем з ґазети, шо си у світі дієло, тай розказував їм усєкі прехтики, шо дочєтувавси про ні у своїх грубих книгах.
Читав людям із газети, що у світі діялося, та й розказував їм усякі практичні цікавинки, про які вичитував у своїх грубих книгах.
Погадковувала, аби си ни спричкував, ни дай то Боже, тай собов ни зосквернив хати.
Гадала, аби си не спричкував, не дай-то Боже, та й собою не осквернив хати.
Тай ни пожєлую тобі йиго дати».
Та й не пожалію тобі його дати».
А тримбіти в тот раз, то вже йграли веселої Олексієви на легкий супочівок, а всім живущим на довгий та добрий пробуток.
А трембіти вже грали веселої Олексієві на легкий спочивок, а всім живущим на довгий і добрий пробуток.
Велич и тебе так, праведне Сонечко, єк ти мене виличяєш та пидносиш».
Велич і тебе так, праведне Сонечко, як ти мене величаєш та підносиш».
Дідо зразу сердито пофоскував, а витак, єк би молодєчьок, лиш легонько виштрик на пічь тай вітив лиш наслухав, єк йиго до прикладу клєла баба.
Дідо зразу сердито пофоскував, а відтак, гейби парубок, легенько скочив на піч та й звідти лиш наслухав, як старанно його кляла баба.
Пишли в хату.
Пішли в хату.
Розтрутив у запічку чєлідь, тай лиш крикнув на книзя: «Ади, хло’, ниполедви нашя здобич гезде! Ану бєй суда, подивиси, ци отеє ни тота куниця, шо ти її шукаєш?» — Тай потєг за руку книгиню насеред хати.
Розсунув у запічку жінок та й лиш крикнув на князя: «Ади, хло’, таки ось наша здобич! Ану ходи подивися, чи це не та куниця, що ти її шукаєш?» — та й потягнув за руку княгиню насеред хати.