target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Иванчіка погано засколобили ці слова, але він змовчєв, лиш подумав, шо то зараз буде. | Иванчіка болісно вкололи ці слова, але він змовчав, лиш подумав, що то зараз буде. |
Співав він упротєж тужної про Олексу Довбуша, славного ватажка гуцульских опришків: «Ой попид гай зелененький ходит Довбуш молоденький. | Співав він упротяж тужної про Олексу Довбуша, славного ватажка гуцульських опришків: Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький. |
Ледви з земні пидоймивси. | Ледве із землі піднявся. |
Він цего найбірше побоївси, бо казав, шо майже в кождої жінки, то довгий волос, а короткий розум. | Він цього найдужче побоювався, бо казав, що майже в кожної жінки довгий волос, а короткий розум. |
Сонечко лишень було сполудне, єк косарі сіли в холод під бука припочувати та курити, а чєлідь винесла їм пити в бербеницях розводу — розведену водов квасну гуслінку. | Сонечко було ополудне, коли косарі сіли в холод під бук перепочивати й курити, а жінки винесли їм пити в бербеницях розводу — розведеної водою квасної гуслянки. |
Депутати — то вже з завгоді зачінали кликати мішєників у свої полонини з худобов. | Депутати загодя починали кликати господарів у свої полонини з худобою. |
Тай тоту дийницу та відро до схід сонця рано закопав серед плаю пид полонинский хід, аби зчередувати в ні для своїх овечьок та кіз молоко, а для коров — молоко та манну — жовту сметану вид усіх тих людских очвечок, кіз та коровок, шо мут тим плаєм переходити в полонинский хід на літуваннє у пашнисті полонини. | Ту дійницю й відро до схід сонця рано закопав серед плаю під полонинський хід, аби зчередувати в них для своїх овечок і кіз молоко, а для корів — молоко та манну — жовту сметану від усіх тих людських овечок, кіз і корівок, які тим плаєм переходитимуть на літування в пашнисті полонини. |
— Ані одно зерно граду ми ни смієт упасти на людскі ґрунта. | — Жодне зерно граду не сміє впасти на людські ґрунти. |
Отворив весняну браму тай випустив на світ з мертвого гробу зими красну весну. | Розчинив весняну браму й випустив на світ із мертвого гробу зими красну весну. |
Куш, тай гони д’хаті!» — Тай ни допустив він її в хату д’Дарадуді, пишли назад туда, відків були прийшли. | Киш, та й біжи додому!» Та й не допустив він її в хату до Дарадуди, пішли назад туди, звідки були прийшли. |
А за ними иззаду наниґав, завірюючіси на мене погано охабленим, нимитим, зарослим лицем, пудно скулічі жєсними очіма, градовий царь. | А за ними ззаду виринав градовий цар — із немитим зарослим лицем, лячно мружачи свої моторошні очі. |
Вивівав Обарінчуковов молодицев так, єкби пірцем. | Вивівав Обарінчуковою молодицею так, як пір’ячком. |
— Таже гріхуюси на Шкиндю з Довгим, бо то бізівно 'їх, а ни чія других, робота смага смажна би їх укєла та усушила так, єк сулуд голов сушит, єк охаблено мнє зосмішили, зосмішило би и їх праведне Сонце, дай то Боже днинко свєта, велика, запашна. | — Та ж гріхуюся на Шкиндю з Довгим, бо то певно їхня, а не когось іншого робота, смага смажна би їх утяла та усушила так, як сулуд голову сушить, як страшно мене на сміх узяли, узяло б їх на сміх праведне Сонце, дай-то Боже, днинко свята, велика, запашна. |
Тай уся їх чєлідь була пишна, єк пави, добірно зібрана та позавивана у дорогі шовкові загірскі фустки. | Та й усі їхні жінки були пишні, як пави, добірно зібрані й позавивані в дорогі шовкові загірські хустки. |
Вара було шо ми ирчі. | Годі було мені щось сказати. |
А за тот чєс уна си пудно попокарала, так, шо ни дай Господочьку такої карочьки й тій, шо у корчі сипит. | А за той час вона страшно попокаралася так, що не дай Господочку такої карочки й тій, що в корчі шипить. |
Ухожу в хату, ніби такий сердитий, шо гнівом від мнє аж фукаєт. | Увіходжу в хату, ніби такий сердитий, що гнівом від мене аж фукає. |
Він шє малим тото чюв вид старих людий, шо ув одної баби була дуже файна дівчєна. | Він ще малим чув від старих людей, що в одної баби була дуже файна дівчина. |
Розказував, шо старики ни одно угадували по зимі, єк уна вигибала навесні. | Розказував, що старі люди чимало всякого вгадували з того, як сніг вигибав навесні. |
Йшла мижи ними говірка про всєкі речі, а найбірше про стрілецтво. | Велася між ними мова про всякі речі, а найбільше про стрілецтво. |
Вна зачєла тот вінок шити разом зо сходом сонця, аби зеви йшло так рєдно житє, єк рєдно сходит шодня праведне Сонечко, тай шила йиго нашєсерце, ни ївше, аби на него люде ни уїдали. | Вона почала той вінок шити разом зі сходом сонця, аби князеві йшло так ладно життя, як ладно сходить щодня праведне Сонечко, та й шила його натщесерце, не ївши, аби на нього люди не уїдали. |
— Мирджі Ла стая! Нуй си вой латри ла ґазда!» А Белей, єк пізнав Иванчіка, то з радости таки ни знав, шо дієти. | — Мирджі ла стая! Нуй си вой латри ла ґазда!» А Белей упізнав Иванчіка і з радості аж не знав, що діяти. |
На Стрічінє, то вже зострічєєтси сила праведного Сонечка тепло з силов проклєтого Марка студіньов, тай міруютси, котра котру переможет. | На Стрітення зустрічається сила праведного Сонечка, тепло, із силою проклятого Марка, холодом, та й міряються силою, котра котру переможе. |
Нидобре, тай виглєдаєт, єк січ кобилічя. | Несмачне, та й на вигляд як кобиляча сеча. |
Устелювали земню пожовклим, зісхлим листом, шо, смутно шелестєчі, в ним игравси вітер. | Устелювали землю пожовклим зісхлим листям, і, смутно шелестячи, у ньому грався вітер. |
Три рази плюнув на відлю. | Три рази плюнув навідліг. |
А у тот чєс у нас, то вивсова мука була так, єк сегодне є питльована. | А в той час у нас вівсяне борошно було таке, як нині питльоване. |
А далі, кажу ти на розум, шо вид тепер абес си варував ити з градом без мого призволу в тоти сторони, шо я си в них повертаю. | А далі, кажу тобі на розум, що відтепер остерігайся іти з градом без мого дозволу туди, де я походжаю. |
Діждати Божих зір, завтрішної днинки свєтої, запашної, праведного Сонечька уздріти усім добрим людем тай нам грішним, людскій и нашій маржинці, Божій росици. | Діждати Божих зір, завтрашньої днинки святої, запашної, праведного Сонечка уздріти усім добрим людям та й нам грішним, людській і нашій маржинці, Божій росиці. |
Прошумав йиго з важкої задуми аж дзвінок, шо зацоркотів йиму коло самих вух. | Вивів його з важкої задуми дзвінок, що зацокотів йому коло самих вух. |
Але єк Дарадуда на ню зревкав так, шо аж у полицях задзвонило, то видразу заткаласи, бо з Процем жерту ни було. | Але Дарадуда на неї гаркнув так, що аж у полицях задзвонило, то вона відразу заткалася, бо з Процем жарту не було. |
Тай єк попик сказав людем «Хрестос воскрес», то Шкиндя з Довгим голосно відповіли: «Брешеш, єк пес! Я стрілец!». | Коли попик сказав людям «Христос воскрес», то Шкиндя з Довгим голосно відповіли: «Брешеш, як пес! Я стрілець!». |
Летів, єк птах, в ізвори, бо туда манив йиго чорний нипроходимий, шє сокиров ни кєтий преліс, аби єкнайборше став на тім місци, де загадав стрілити законом у Хреста. | Летів, як птах, у звори, бо туди манив його чорний, непрохідний, ще сокирою не торканий праліс, щоб якнайшвидше дістатися до того місця, де загадав стрілити причастям у Христа. |
Він плюнув на відлю тай крадьми з-перед усіх людий викрутивси взістріть сонця на лівій нозі три рази наокола себе. | Він плюнув навідліг та й крадьки з-перед усіх людей викрутився проти сонця на лівій нозі тричі довкола себе. |
Бо наколи лиш си рушило йти до нас праведне Сонечко, то видразу ничіста сила утратила свою путерю над світом. | Бо щойно рушило до нас праведне Сонечко, то відразу нечиста сила втратила свою силу над світом. |
«Ий гет заткайси ти, терлице лопітлива», — зачєв грозити був її Иванчік, але вна на то й ни фівкала. | «Ий, заткайся ти, терлице лопітлива», — почав грозити був їй Иванчік, але вона на то й не фівкала. |
Пополудню Єлена зварила на солодкій сметані такий ситий бануж, шо аж крутивси на маслі. | Пополудню Єлена зварила на солодкій сметані такий ситий бануш, що аж крутився на маслі. |
Казав, шо тим си добре підкурювати, єк когос си шош ничісте окаснет, або опелюскаєтси переполох. | Казав, що тим добре підкурюватись, якщо когось чи щось нечисте вчепиться або станеться переполох. |
У тій хаті, шо шила в ній вінок, то ни дала й ватру класти, аби молодєта ни були опалисті до бійок та ни були вогнисті до сварок мижи собов. | У тій хаті, що шила в ній вінок, не дозволила й вогонь розпалити, аби молодята не були запальні до бійок та не були вогнисті до сварок межи собою. |
Иванчік видразу сів на передну лавицу коло стола, а Шкиндя борше узєв з полиці прилагожений погар сити тай дав йиго Иванчікови пити, юдічі: «Нако, Иванку, пий цеї сити, вна така холодна, єк лід, зараз нев си видхолодиш». | Иванчік відразу сів на передню лаву коло стола, а Шкиндя швидше узяв із полиці приготовлений келих сити та й дав його Иванчікові пити, прихвалюючи: «На-ко, Иванку, пий цієї сити, вона така холодна, як лід, зараз нею відхолодишся». |
Наберав на цілий день повну тайстру харчю, тай кулев летів вид хати так, шо лиш си за ним вітер звівав. | Набирав на цілий день повну тайстру харчу та й кулею летів від хати так, що лиш за ним вітер звівався. |
«Ой так, начєсок мнє збавив икийс ворог, збавило би йиму зір праведне Сонечко», — прилипачко заклєв Луцьо. | «Ой так, мені нашкодив якийсь ворог, пошкодило би йому зір праведне Сонечко, — тяжко закляв Луцьо. |
Замочів її тов водов, шо на ній видгасив першу в тим році викручувану живу ватру з громового дерева у Живний четвер досвіта. | Змочив її тою водою, у якій відгасив першу того року живу ватру з громового дерева в Живний четвер удосвіта. |
Зчєзни! Пропади! Ні, ни дамси взєти!» — стиснув кулаки. | Щезни! Пропади! Ні, не дамся! — стиснув кулаки. |
Вийди ид нам, подєкуй ти нам, Шо ми тобі сколєдували. | Вийди до нас, подякуй ти нам, Що ми тобі сколядували. |
А діти в неї, то ціле її житє — вна сама. | А діти в неї — то ціле її життя, вона сама. |
«Ийга, шо ми за золотий пан. | «Ійга, що ми за золотий пан. |
Тай у кождій речі був він дуже надійний для людий. | Та й у кожній справі був він дуже надійний для людей. |
Та кликав примівників й примівниц, бувало, вертіти тридуші дітем, єк потридушоватіют, тай бамбірити попади чєсом від уїду або й вид инчего, єк, бувало, їй було шош туда нимиром. | Та кликав примівників і примівниць, бувало, вертіти тридуші дітям, як потридушоватіють, та й іноді примовляти від уїду або й від іншого, коли бувало зле. |
Одурів старий, хапнув оттото коромесло на плечє», — згорда справив руков на свій старовіцкий кріс, шо лежєв під буком на земни у листю, — «тай потєгси старєчок на свій клопіт аж суда». | Одурів старий, хапнув оте коромисло на плечі, — згорда показав рукою на свій старовіцький кріс, що лежав під буком на землі в листю, — та й потягся на свій клопіт аж сюди». |
Тай у тий моїй журі великій та тєжкім туску то навіть и ни знаю, коли мене Проклєтий Марко так заморозив морозом з тридевєтої земні, шо я з студени острої зацеконіла тай уснула мертвим сном. | Та й у тій моїй журі великій та тяжкім туску навіть і не знаю, коли мене Проклятий Марко так заморозив морозом із тридев’ятої землі, що я з лютого холоду замерзла та й заснула мертвим сном. |
Тай дививси на вухах на знамнєта в овец у кождого мішєнника. | Та й дивився на вухах на знаки в овець у кожного господаря. |
Але зато, то сонечко лише було в маленькі обідки, єк він уже зліз из коня в Малишя на задвірю. | І ще сонечко й до полудня не дійшло, як він уже зліз із коня в Малишя на подвір’ї. |
Люде забувают за справедливість, шо то рівно треба си поділити. | Люди забувають про справедливість, що то порівну треба поділитися. |
Баба, єк опришок, остро викрутиласи д’дідови, аж вітер вид неї війнув. | Баба, як опришок, різко викрутилася до діда, аж вітер від неї війнув. |
Уведення потис так морозами, шо земня видразу кістков зацеконіла. | На Уведення так потиснув морозами, що земля одразу на кістку замерзла. |
Вид цеї випанахє зу стиду черленим цвітом ми лице зацвило. | Так мені незручно стало, що аж лице від сорому черленим цвітом зацвіло. |
Будет добра погода на толоки до кішні. | Буде добра погода на толоку для кішні. |
Майже усий їх ґрунт був під лісами. | Майже увесь їхній ґрунт був під лісами. |
Одни одним вінчювали веселих свєт, шєстє та здоров’я. | Одні одним віншували веселих свят, щастя та здоров’я. |
У коршмі нараз так стало тихо, шо навіть чюти було, єк мухє літали. | У корчмі нараз так стало тихо, що навіть чути було, як мухи літали. |
Розійгри — то головне свєто бурі, тай через то йиго свєткуют, аби вліті буря ни розійграваласи. | Розійгри — то головне свято бурі, і через це його святкують — щоб улітку буря не розійгравалася. |
Ретенно, тогди в горах ні один мальфар ни знав бірше мальфий вид него. | Певно, тоді в горах жоден мольфар не знав більше мальф від нього. |
Я — вижу. | Я — бачу. |
Баба казала, шо він маєт таку ворожку почерез стрілецтво, шо ни личіт слухати колєд, тай так робит уводно. | Баба казала, що він так ворожить через стрілецтво, що йому не личить слухати коляд, та й так робить завжди. |
Дій, шо хоч, бо я дію своє». | Роби, що хочеш, бо я роблю своє». |
Ти-и-и, инклюзе проклєтий, почінавнику пустий. | Ти-и-и, інклюзе клятий, починавнику пустий. |
На то Шкиндя, хєтро всміхаючіси, жертом сказав: «Та ти, Федю, ни будь дурний! Послухай-ко ти мене тай ни дуже ти так цего застав’єй дайкати в жінки писанку, бо це ворог. | На це Шкиндя, хитро всміхаючись, жартома сказав: «Та ти, Федю, не будь дурний! Послухай-но мене й не змушуй його дайкати в жінки писанку, бо це ворог. |
Видко, погадав, єк маєт йиму на то видповісти, а витак аж говорив: «Гм. | Певно, погадав, що має йому на це відповісти, й аж відтак говорив: «Гм. |
На то поклала зверхє чєсанне ленєне повісмо. | Зверху поклала вичесане лляне повісмо. |
А ти ни бійси, шо хтос нас зараз захопит вкупі, бо я маю таке зілє, шо єк схочу, то ніхто мнє ни завидит. | А ти не бійся, що хтось нас зараз захопить, бо я маю таке зілля, що захочу, і то ніхто мене не побачить. |
Кажут, шо тота йиго жінка, то така була красна, шо понад ню ни було крашшеї в горах. | Кажуть, що та його жінка така була красна, що не було кращої в горах. |
Гирдлічці зачєв си розвивати видразу добре бук, бо згори пани вже си ни дивили йиму у руки, шо він видіював у горах з простим народом. | Справи Гердлічки відразу пішли вгору, бо згори пани вже не дивилися йому в руки, що він діяв у горах із простим народом. |
Пидвів очі д’горі, помоливси: «Прости, Госпідку, велике праведне Сонечко, йиго душу, тай прийми до свого раю Божего трону Сонця». | Підвів очі вгору, помолився: «Прости, Госпідку, велике праведне Сонечко, його душу та й прийми до свого раю Божого, трону Сонця». |
Здавалоси йиму, шо й тепер зачєв йиго Олексій так досадно доґобувати словами, єк тогди, коли учів йиго. | Здавалося йому, що й тепер почав йому Олексій так дошкуляти словами, як тоді, коли вчив його. |
Тимунь вид весни до осени у школі ни було правдивої науки, хіба лиш тогди, єк була слота надворі. | Тому від весни до осені в школі не було правдивої науки, хіба лиш тоді, коли сльота надворі. |
Й запановуєт над людьми й світом Боже світло — Сонце. | І запановує над людьми й світом Боже світло — Сонце. |
Почерез Скупову звівавси вихрями вітер. | Почерез Скупову звівався вихорами вітер. |
Так и я там на дні того плиявого моря Потужую первовічними словами Загнану там стрілу з цеї голови, Тай заклинаю її там Божими молитвами». | Так і я там, на дні того плиявого моря, Потужую первовічними словами Загнану там стрілу з цієї голови Та й заклинаю її там Божими молитвами. |
Та розважєли, ци він узєв її через красу, ци через велике віно. | Та розважали, чи він узяв її через красу, чи через велике віно. |
Єк би кінь на полонині заирзав, так нараз голосно зареготавси дідо з печі на всу хату. | Як би кінь на полонині заіржав, так нараз голосно зареготав дідо з печі на цілу хату. |
Дарадуда так звивси в климачок, єк потовчена гадина, та аж зубами заскрегінцав з болю. | Дарадуда так звився в клубок, як побита гадина, та аж зубами заскреготів від болю. |
А я буду свої, чєму би тє ни узєв ничістий у пресподне, єкти си лиш йиму вічно молиш?. | А я буду своєї: чого б тебе не взяв нечистий у пекло, якщо ти лиш йому вічно молишся?. |
Вуйко додоїв корову, хукнув на праву долонь и, хрестєчі корову на перехрестю з правого боку, побожно говорив: «Йкий гість, такий колачь». | Вуйко видоїв корову, хукнув на праву долоню і, хрестячи корову на перехрестю з правого боку, побожно говорив: «Який гість, такий калач». |
Їй аж лижка застила з вечєрев у руці, єк отворилиси хатні двері, тай разом з потемком ночі з хорім сунув у хату довгий, зісхлий, чорнєвий чоловік. | Їй аж ложка застигла з вечерею в руці, коли відчинилися хатні двері й разом із потемком ночі з хором сунув у хату довгий зісхлий чорнявий чоловік. |
Коли-тогди нагадаєт йиго йиму. | Колись нагадає йому. |
Й будь здорова ни скажу, бо ни варт ти це слово казати, остудо остудна». | І будь здорова не скажу, бо не варт тобі це слово казати, остудо остудна». |
Він из злости аж смієвси, але йкос так дико, шо аж мороз тілом йшов вид того сміху, тай ув один гайтаж ходором ходив по хаті так, єк тот жид, шо ни может у ґазди дешево худобину вициганити. | Він зо злості аж сміявся, але якось так дико, що аж мороз тілом ішов від того сміху, та ходором ходив по хаті так, як той єврей, що не може в ґазди дешево худобину вициганити. |
Удавала, шо лиш так си зрадувала мині. | Удавала, що зраділа мені. |
Добрий стельмах. | Добрий стельмах. |
Ти си, хло’, дивуєш, єк я то все так добре знаю?. | Ти, хло’, дивуєшся, як я то все так добре знаю?. |
Здоєні на міру вівці мішєнники пускали на велику кошєру до гурту овец. | Здоєних на міру овець пускали у велику кошару до гурту. |
Ним торгнуло. | Він аж скинувся. |
Він так си тим згриз, шо ледви дотєгси в стаю. | Він так тим зажурився, що ледве дотягся до стаї. |
Иванчік узєв свій кріс на плечя тай викрутивси вид них лицем у другий бік, бо бірше з ними ни мав уже шо говорити. | Иванчік узяв свій кріс на плечі та й відвернувся від них, бо більше з ними не мав уже що говорити. |
А зазуля єк то взнала, шо Юрій вже замок вісне життє на земни, то з туску за ним перестала ковати. | А зозуля, дізнавшись, що Юрій уже замкнув весняне життя на землі, з туску за ним перестала кувати. |
Хто знаєт. | Хтозна. |
Навіть вже запізно було й оборону покласти протів насланя, бо шє навіть ни поклав з рук погар вид сити, єк нараз йиму потемніло в очєх тай шош так пукло йиму в тімню, єк би си шош урвало йиму в голові, тай єк би буковий лист, лиш си потєгло в потилицу, там стало тай так пудно йиго там завертіло та закололо, єк би хтос ... | Навіть уже запізно було й оборону класти проти наслання, бо ще навіть не поклав із рук келих від сити, як нараз йому потемніло в очах та й так луснуло в тім’ї, немовби щось ударило йому в голову та й, як буковий лист, лиш потяглося в потилицю, там стало та й так страшно його там завертіло й закололо, мов хтось його там... |
Але в стариґана у пошєнівку уно си заважєєт. | Але в старого воно в пошані. |
Там був збірний нарід, тай був усєкого сумління, доброго й лихого. | Там був різний нарід, усякого сумління — доброго й лихого. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.