target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Але єк поклали першу паску в піч и вна нараз так поросла, шо аж з неї впала шишка, а відтак нараз хлюпла, то тогди й Єлена си засмутила, бо то вішшювало в тим році в їх дому великий біль, або навіть и смерть. | Але коли поклали першу паску в піч, і вона так виросла, що аж із неї впала шишка, а відтак нараз осіла, тоді і Єлена засмутилася, бо це віщувало того року в їхньому домі великий біль або навіть і смерть. |
Він дивувавси, шо то могло йиго сіпнути тай шепнути, аби він ни спав. | Він дивувався, що то могло його сіпнути та й шепнути, аби він не спав. |
Гм… гммм. | Гм… Гм-м-м. |
Шо хоч, напасте?. | Чого тобі, напасте?. |
Окрий и заступи, Госпидку, праведне Сонечько, усіх людий и нас, людску тай нашу маржинку вид усєкого зла й лихого чєсу». | Окрий і заступи, Госпідку, праведне Сонечко, усіх людей і нас, людську та й нашу маржинку від усякого зла й лихого часу». |
Він перший йшов у хату, за ним книзь Дмитруш, за книзем йиго стариня, а за старинев решта старіст. | Він перший ішов у хату, за ним князь Дмитруш, за князем його стариня, а за старинею решта старостів. |
Амінь». | Амінь». |
Старі Шумеї намлі ока варили ситні юшки та прибрані їди для свого сина й йиго товариства, а уритні вирмене уводно допитувалиси: «Мой, кажю, нашьо ви такий великий храм варите?. | Старі Шумеї якомога швидше варили ситні юшки та добірні страви для свого сина і його товариства, а набридливі вірмени все допитувалися: «Мой, кажю, нашьо ви стільки всього варите?. |
Аж годі си було подівити на світ, так світло вид зими пудно било ув очі. | Аж годі було подивитися на світ — так світло від снігу било в очі. |
Иванчік пожєлував йиго, зачєр в кубку з бербениці води. | Иванчік пожалів його, зачерпнув із бочки води. |
— «Лиш давай мині шонайліпшего коня з полонинского стада, п’єтку гроший, око горівки та два будзи сира, тай я парю конем почерез Ватунарку, наколи зорі, на Білу Ріку, в Голошину до Малишя. | — Лиш давай мені щонайкращого коня з полонинського стада, п’ятку грошей, око горілки та два будзи сиру, і я, щойно зазоріє, жену конем почерез Ватунарку на Білу ріку, в Голошину до Малишя. |
Мандатор видів, шо то був уже старший чоловік, та ни засудив йиму буки, лиш замок до катушя. | Мандатор видів, що то був уже старший чоловік, і не присудив йому буків, лиш замкнув до в’язниці. |
Він казав, шо тоту днину, шо си в ню пускаєт баранів мижи вівці, треба поштити, то ни будут си ніколи вівці зводити. | Він казав, що тої днини, коли пускають баранів межи вівці, треба постити — то не будуть ніколи вівці переводитися. |
Увійшов кріз браму конем на цвинтар тай присилив йиго коло дзвінниці до плоту, бо й з пасков він став наоперед дзвінниці. | Увів крізь браму коня на цвинтар і присилив його коло дзвіниці до плоту, бо й з паскою він стояв наперед дзвіниці. |
На хатєним порозі баба Єлена, цулуючі хрест у руці березі, перев’єзала повісмом. | На порозі баба Єлена, цілуючи хрест у руці берези, перев’язала його повісмом. |
Довгий ждав на Шкиндин приказ, бо Шкиндя ни лиш над ним старшував у стрілецтві, але й в мальфарстві. | Довгий ждав на Шкиндин наказ, бо Шкиндя над ним старшував не лише у стрілецтві, а й у мольфарстві. |
Але наші люде хожували за Гору ни лиш з вирменскими фирманками, уни ходили в Загірє й з-позадь своїх потреб. | Але наші люди ходили за Гору не лиш із вірменськими фірманками — вони ходили в Загір’я й у своїх потребах. |
Одного вечєра хтос дав Юрішкови знати, шо на Волоскім боці, у Середних Розтоках, уже другу добу п’єт на шиньку в одної баби ватажко опришків Мирін Штола из цілим своїм товариством. | Одного вечора хтось повідомив Юришка, що на волоському боці, у Середніх Розтоках, уже другу добу п’є в шинку в одної баби ватажко опришків Мирін Штола з цілим своїм товариством. |
Казала, шо з-пид сходу сонця чюла керегвит — сміхє та піворінє. | Казала, що з-під сходу сонця чула гамір — сміхи та писки. |
А Шкиндя єк то вздрів, то в тот раз лиш так, єк лис, хєтро викрутивси вид Иванчіка тай поре з хати надвір, аби Иванчік ни заздрив на йиго лици тої злосливої усмішки, шо поєвиласи на нім з радости, шо через ниосторогу Иванчік в тій ситі випив зроблене на него в Дарадуди насланє. | А Шкиндя, побачивши це, лиш так, як лис, хитро викрутився від Иванчіка та й вискочив із хати надвір, аби Иванчік не завважив на його лиці тої злосливої посмішки, що появилася на нім із радості, адже через необережність Иванчік у тій ситі випив зроблене на нього в Дарадуди наслання. |
Хотів 'їх трошки помучіти плєсом. | Хотів їх трошки помучити плєсом. |
Божих зір завтрішної днинки діждати. | Божих зір завтрашньої днинки діждати. |
Насмерть би си був убив, єк би був ни умів падати. | На смерть убився б, якби не вмів падати. |
Йиго лице здригнулоси так дивно, шо аж вуха в него зтєвалиси. | Його лице здригнулося так дивно, що аж вуха зарухалися. |
Усі слухали, єк до прикладу уна за флоєров співала: «Треба дати їсти, пити, сірому бикови, Єк би вдати заспівати любому Йванкови?». | Усі слухали, як гарно вона за флоярою співала: Треба дати їсти, пити сірому бикові, Як би вдати заспівати любому Йванкові?. |
То лиш з каліки тай бідного ни посмійси, аби й ти таким ни став». | То лиш із каліки та й бідного не посмійся, аби сам таким не став». |
Видко, ни посмів позбиткуватиси над Олексієвим погрібом. | Видко, не посмів позбиткуватися над Олексієвим похороном. |
А то бігме все бріхня, бо я вже добре вижу, шо він нічо ни знаєт. | А то, бігме, все брехня, бо я вже добре бачу, що він нічого не знає. |
«Та шо гей таке говорив?» — зацікавивси Иванчік. | «Та що таке говорив?» — зацікавився Иванчік. |
Иванчік то так переконуючо говорив, шо видразу було видко по попикови, шо й він сам зачінав йиму вірити, лиш ни смів си йиму до того приповісти. | Иванчік то так переконливо говорив, що відразу було видко по попикові, що й він сам починав йому вірити, лиш не смів йому в цьому зізнатися. |
Але Иванчік з Марічков то ни пошнюпили. | Але Иванчік із Марічкою про це й не здогадувалися. |
Уже майже цілу днину перед Уведенієм дідо був икийс надусаний. | Майже цілий день перед Уведенням дідо був якийсь задуманий. |
Ватаг голосом тримбіти дав знак, шо чєс пускати з кошєри вівці в пашу, на полонину. | Ватаг голосом трембіти дав знак, що час пускати з кошари овець у пашу, на полонину. |
Таке й моє, бо доків шє бізую лундиґати ногами, то лундиґаю, тай єк то кажут, без баламути світ ни збути, а без смерти ни вмерти». | Таке й моє, бо доки я ще годен перебирати ногами, то перебираю, та й, як то кажуть, без баламута світ не збути, а без смерті не вмерти». |
Усі богомолили Джюнду, аби йшов за березу у колєдницкій таборі на Білу Річку — в Головах. | Усі просили Джюнду, аби йшов за березу в колядницькій таборі на Білу річку — в Головах. |
«Я, — збушно обізвавси Иванчік. | «Я, — наполегливо обізвався Иванчік. |
Ни плач!. | Не плач!. |
Сам виніс из катушя Олексієву теркілку тай, подаючі її Олексієви, присєгавси, шо поків йиго житя, то си вже бірше ни позбиткуєт ні з мальфаря, ні з головного стрільця. | Сам виніс із в’язниці Олексієві речі й, подаючи їх Олексієві, присягався, що скільки його життя, то вже більше не позбиткується ні з мольфара, ні з вправного стрільця. |
Голос йиго флоєри було чюти біда знаїт видків, аж вид церкви з Дідушкової Річьки навіть йиго було чюти. | Голос його флояри було чути біда знає звідки, аж від церкви з Дідушкової Річки. |
Ни токма вид образів, але й вид церковних стін був йиму устид, шо поваживси на то, аби си видорчі Бога-правди. | Не лише від образі́в, а й від церковних стін був йому устид, що поважився на те, аби зректися Бога-правди. |
В йиго хаті вже ни пекли так, єк у йиго старині, матаржєники тай мандрусі. | У його хаті вже не пекли так, як у його старині, матарженики та мандрусі. |
Була вбута в крашені капці, вишиті в ічка, та в джюґні постільці-варгованці, з маленькими тварцями та шюпними дзюбчіками-моршками. | Була взута у фарбовані капці, вишиті в ічка, та в акуратні постільці-варгованці з маленькими тварцями й шюпними дзюбчіками-моршками. |
Ослобожу ти, нинависнице, хату. | Звільню тобі, ненависнице, хату. |
— «А хоть и нам зараз й оттут перед вас покочю свої роги, то однако вам обом кажу, шо вас си ни бою, тай ни маю навіть и в п’єті, а ни токма в голові, ваші погрози». | — А хоч і зараз отут перед вами покочу свої роги, однак вам обом кажу, що вас не боюся та й не маю навіть у п’яті, а не лише в голові, ваші погрози». |
А Иванчік, єк сам приказував, то мав велику охіть на чєлідину, але онимавси зачепити її навіть на бесіду, а ни токма на любаскованє. | А Иванчік, як сам приказував, мав велику охоту до жінок, але соромився зачепити їх навіть на бесіду, а про полюбовні взаємини годі й казати. |
Нарід вид церкви вирдов повалив за колєдниками на дідинец. | Нарід від церкви гуртом повалив за колядниками на дідинець. |
Тай будову ни добре зачінати тої днини будувати, бо видтак вже навіть докінчинов мусіла би стоєти порожнов. | Та й будову недобре починати тої днини, бо відтак, уже навіть докінчена, мусила б стояти порожньою. |
«Ти знаєш того чоловіка?» — запиталаси Марічка в Мандрюкової, справ’єючі нишком руков на Иванчіка, шо єкраз йшов цвинтарем д’ним. | «Ти знаєш того чоловіка?» — запитала Марічка в Мандрюкової, показуючи нишком рукою на Иванчіка, що саме йшов цвинтарем до них. |
Але видко було, шо Малиш був ни голоден ні сира, ні горівки, ні гроший, бо ни пустивси борше до тої меринді, шо приніс йиму Иванчік. | Але видко було, що Малиш не дуже потребував ні сиру, ні горілки, ні грошей, бо не пустився швидше до того гостинця, що приніс йому Иванчік. |
А котрі й посідіют ґирями нивидданими. | А котрі й посивіють невідданими. |
Ой, ні! Аж задрижєв він, та не з студени, а з остраху перед тим головним ділом, шо погадав йиго сегодне чінити, бо такий пудний жєх єго зпіймив, шо аж в жилах кров цеконіла, єк у люті морози зимов вода, бо головне стрілецтво жєдало вид него так само головної речі, йиго душі. | Ой ні! Аж задрижав він, та не з холоду, а з остраху перед тим головним ділом, яке погадав сьогодні чинити, бо такий страшний жах його обійняв, що аж у жилах кров стигла, як у люті морози взимку вода, бо головне стрілецтво жадало від нього так само головної речі — його душі. |
«Ад наїли си тє, Дми’, побліки, через оттоти обгайди?». | «Ад, наїлися тя, Дми’, сорому, через ототі обгайди?». |
Зив’єв. | Зів’яв. |
А поза плечіма їм на високих полонинах голосно играли тримбіти тужливих полонинских круглєків на добре літуваннє пастирям у полонинах з людсков худібков. | А за їхніми плечима на високих полонинах голосно грали трембіти тужливих полонинських кругляків на добре літування пастухам із людською худібкою. |
Аж кров з него сикала, єк из цівки… Позадь цев бійков Иванчік довго ни міг сісти, так йиго боліло тіло, але про тото він не переставав довбушувати. | Аж кров з нього бризкала, як із цівки… Після цієї бійки Иванчік довго не міг сісти — так його боліло тіло, але він не переставав довбушувати. |
Намотав я їх у голов, єк ниток у клубок. | Намотав я їх у голові, як ниток у клубок. |
Ану ти сам лиш подумай добре над цим, то сам зрозумієш, шо мут си з цего люде поругати тай будут нас судити, шо ми одно одним ни трабуємо, а навіть мут гадати, шо чьорт знаєт, єк ми лихо жиємо мижи собов, шо смих си розворишили на ці толоки. | Ану, ти сам лиш подумай добре над цим, то й зрозумієш, що люди на це нарікатимуть та й нас судитимуть, що ми одне одним не переймаємося, а навіть гадатимуть, що ми чорт знає як лихо живемо поміж себе, що аж розійшлися по різних толоках. |
«А шо єс чюв?» — цікаво запиталаси баба. | «А що чув?» — поцікавилася баба. |
Кози, здолини по коліна з чьортивскими ногами, зависливо дралиси в скали та шкрепітє за зеленим листом на корчях тай, потрєсаючи боридками та покручюючі фостиками, гулили за собов туда свої чьортенєтка, молоденькі кізлєтка. | Кози, до коліна знизу із чортячими ногами, затято дерлися в скали та шкрепіття за зеленим листом на кущах і, потрясаючи борідками й покручуючи хвостиками, манили за собою туди своїх чортенят, молоденьких козенят. |
«А єк ти, сараку, гостив?». | «А як ти, сараку, гостив?». |
Гори убералиси в зелену зелінь трав, жовтих кульбавок та синих топірців. | Гори убиралися в зелень трав, жовтих кульбабок і синіх сокирок. |
Єк обчєстував Джюнда гостий за «чєсть», то зачєв їх кликати до повниці. | Коли обчастував Джюнда гостей «за честь», то почав їх кликати до повниці. |
Кури ни своїми голосами зкодкодакали, розлітаючіси у дири попид пидсінє, де котра могла, лиш когут стоєв на задвірю наґороїжений до бійки з половиком, видважно пококочюючі: «Ко-ко-ко». | Кури не своїми голосами закудкудакали, розлітаючись у діри в підсінні, де котра могла, лиш когут стояв на задвір’ю наґороїжений до бійки з половиком, відважно покококуючи: «Ко-ко-ко». |
Стаі наклав, зимарки побудував, ворота до цеі зимарки спорєдив. | Стаї наклав, зимарки побудував, ворота до цеї зимарки спорядив. |
Так вни досердили Єлену, шо, йик вна виходила з цвинтари, то так си гримнула Марічьку, шо та мало ни перевернуласи на гроби. | Так вони розсердили Єлену, що вона, виходячи з цвинтаря, так ударила Марічку, що та мало не перевернулася на гроби. |
Нираз, то вже таки доконче пробував її видбити вид себе. | Не раз уже таки доконче пробував її відбити від себе. |
А до того тої ночі знов єму сниласи Марічька. | А до того вночі знову йому снилася Марічка. |
Ватра висувала з печі тонкі, зашпилені вогнєні єзики й лизала золотов половінев гліг. | Ватра висувала з печі тонкі вогняні язики й лизала золотою половінню гліг. |
Красне то мішінє було. | Красна та отара була. |
А витак благословило все, шо чімраз то менчі гори. | А відтак благословило все менше в горах. |
Це нічо ни значіло, шо він був так попросту зібраний, бо такі люде навмисне си лакоми так зберати, аби ніхто нинасаму, шо то вни йдут. | Це нічого не значило, що він був так попросту вбраний, бо такі люди навмисне воліють так одягатися, аби не здогадувалися, хто вони насправді. |
Тай уно би так було, єкби ни людска зависть тай ни людска дурнота. | Та й воно так би й було, якби не людська заздрість та й не людська дурість. |
Уся сюбина дуже красно родит, єк то зерно в ній замішєне. | Уся сюбина дуже красно родить, якщо те зерно в ній замішане. |
«Тай шо, шо два?!!. | «Та й що, що два?!. |
Але Процьо нидовірчєво покручював головов: «Ця дитина, то ни моє насінє. | Але Процьо недовірливо покручував головою: «Ця дитина — то не моє насіння. |
Лиш до Малишя в Голошину абес пусто ни йшов, бо він вид лісни ни знаєт лічіти, тай тепер, єк вмер Олексій, то він нічьо ни будет варт, бо то Олексій йиму в усім допомагав тай у мальфах йиго ретував. | Лиш до Малишя в Голошину даремно не йди, бо він від лісної не вміє лікувати та й тепер, коли вмер Олексій, він нічого не буде варт, бо Олексій йому в усім допомагав та й у мальфах його рятував. |
Дідо свєткував Федора, шоби ни мати змерзлєка мижи маржинков. | Дідо святкував Федора, щоб не мати змерзляка серед маржини. |
Оперед свєтого вогню встав коліньми Фока на свою любу полонину тай, бючі три рази поклони, цулував кождим разом свою любу зелену полонину: поклонєвси праведному Сонечькови — великому Богови житя, дєкуючі єму за єго велику ласку тай свєту нибесну силу, шо то навесні нев поблагословив увес світ тай єго полонин. | Перед святим вогнем став на коліна Фока на своїй любій полонині та й, б’ючи трикратні поклони, цілував щоразу свою любу зелену полонину: поклонявся праведному Сонечкові — великому Богові життя, дякуючи йому за його велику ласку та й святу небесну силу, що навесні поблагословив нею увесь світ і його полонини. |
На тот храм сходивси зувезде сторонский народ. | На той храм сходився звідусіль сторонський люд. |
А то, на Иванчіково велике диво, в тот раз на грєдах вискочєв макогін з пітівного корита, упав на постіль, а з постелі на земню, тай прикотивси почерез хату, Довгому до ніг. | А тоді, на Иванчікове велике диво, вискочив макогін із корита, упав на постіль, а з постелі на землю, та й прикотився почерез хату Довгому до ніг. |
Тай видів, шо чьорт зробив то само з нев, бо їх очі вже ни могли си розлучіти, аж доків піп ни зачєв роздавати в церкві людем бечку. | Та й видів, що чорт зробив те саме з нею, бо їхні очі вже не могли розлучитися, аж доки піп не почав роздавати в церкві людям бечку. |
Цуґи ни возили, за дараби так само ни знали. | Цуґи не возили, про дараби так само не знали. |
В захрестію, коло престола, молоденький попик, розхітуючі собов на боки, єк п’єний, тонко випівав голосом, прав’єчі велику Службу. | У захресті, коло престолу, молоденький попик, розхитуючись, як п’яний, тонко виспівував, правлячи Велику службу. |
Иванчік, бувало, нираз дома лишєв и найгорічішшу роботу на жінку, а сам брав кріс на плечє тай йшов з ним у ліси на мандрівку — куди очі виділи. | Иванчік, бувало, не раз дома лишав і найтерміновішу роботу на жінку, а сам брав кріс на плече й ішов із ним у ліси на мандрівку — куди очі виділи. |
По сповіди Иванчік знов став икийс сам ни свій, порхєй та ниспокійний. | По сповіді Иванчік знов став якийсь сам не свій, боязкий та неспокійний. |
Допоможи нам на добре діло на віки віков. | Допоможи нам на добре діло навіки-віків. |
День був такий погідний, шо вітер навіть й ни дихав. | День був такий погідний, що вітер навіть не дихав. |
А збавивси молодєчком, бо ни умів зашєнувати собі здоров’є, а инак, то нічо йиму ни бракувало. | Захворів замолоду, бо не вмів шанувати своє здоров’я, а більше нічого йому не бракувало. |
Всі си будут з них, єк то кажут, плечіма смієти, бо й одно пістолє їх ни спалит, так смих аді їх потрафив замовити в одній хвильці». | Усі будуть із них, як то кажуть, плечима сміятися, бо жоден пістоль не стрельне, так їх потрафив замовити в одній хвильці». |
А Иванчік єк впав на дорогу, шо то вна була післана Дарадудов, аби зігнати йиго з світа, то видразу поклав оборону вид себе тай зробив обертин против її наслання, завертаючі йиго за нев навздогін. | А Иванчік, збагнувши, що її післав Дарадуда, аби зігнати його зі світу, відразу поклав оборону від себе та й зробив обертин проти її наслання, завертаючи його за нею навздогін. |
О-о! Ото варт послухати йиго игри. | О-о! Ото варт послухати його гру. |
А вна йиму видповіла, шо ти чьорний, а я біла. | А вна йому відповіла, що ти чорний, а я біла. |
Але заким шо-куда, то я вже вам заліз періш під шкіру, єк ви оба мині», — видтинавси Иванчік Шкинди на йиго погрозу. | Але тим часом я вже вам заліз першим під шкіру, як ви обидва мені, — відтинав Иванчік Шкинді на його погрозу. |
Через ототу мізерійку мижи потєти, шо лиш дінницями водно шиєт, лєшуючі за гадев, аби її заклєсти, шоби биршя ни виросла. | Через отого мізерного пташка, що лиш долинами завжди нипає, вишукуючи гадину, щоб її заклясти, аби більша не росла. |
Вже ніхто ни гадав ув оден раз, шо він переднітси, тай окриєє з тєжкої лежі. | Уже ніхто й не гадав, що він перебуде й оклигає з тяжкої лежі. |
Пирга люто сприсідала зразу на мене, але єк уздріла, йкий я маю вітер вид неї у кілю, то трошки ми попустила. | Пирга спершу люто гавкала на мене, але коли побачила, який я маю вітер від неї в кіллі, то трошки попустилася. |
Ой из ґаздинев, из діточьками. | Ой із ґаздинею, із діточками. |
- Ива’, абес собі знав, шо сегодне й одно пістолє ни позволю розмовити їм, хоть би мнє в ноги цулували, просічі. | — Ива’, аби собі знав, що нині жоден пістоль не дозволю розмовити їм, хоч би мені ноги цілували, просячи. |
Тай спала я пид білим лижником, колисана буйними вітрами та присипуванна грубими замітьми мертвим сном аж до Юрія. | Та й спала я під білим ліжником, колисана буйними вітрами й присипана товстими заметами, мертвим сном аж до Юрія. |
Тай тимунь то так дуже приєзно всі подивилиси в хаті на Иванчіка, єк ни знати на єкого головного мальфаря. | Та й тому дуже приязно всі подивилися в хаті на Иванчіка, як не знати на якого головного мольфара. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.