target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Трави скобитали босі ноги, смієлиси д’мині, єк я стрілов летів до діда у гості. | Трави лоскотали босі ноги, сміялися до мене, коли я стрілою летів до діда в гості. |
Кулев з креса летів на Люпайлівску кичіру, аби ишє оперед заходом сонця стрілити законом Божим у Хреста тай стати головним стрільцем. | Кулею з кріса летів на Люпайлівську кичеру, аби ще перед заходом сонця стрілити причастям Божим у Христа й стати головним стрільцем. |
Літо переборювало зиму. | Літо переборювало зиму. |
Прошу тебе, Госпідку наш любий та шірий, праведне Сонечько, до-о-опоможи нам грішним й усім добрим людем, нашій тай людскій маржинці у мирности, здоров’ю и веселости нічьку переночювати, завтрішної днинки діждати — світлої, великої, запашної. | Прошу тебе, Госпідку наш любий та щирий, праведне Сонечко, до-о-опоможи нам грішним і всім добрим людям, нашій та й людській маржинці в мирності, здоров’ю й веселості нічку переночувати, завтрашньої днинки діждати — світлої, великої, запашної. |
Костюк Иванчік ни мав богато дітий, лиш одного сина — Дмитрушу. | Костюк Иванчік не мав багато дітей, лиш одного сина — Дмитруша. |
Удавси тому ґазді, тай тот узєв йиго за годованця. | Сподобався тому ґазді, та й той узяв його за годованця. |
Він ув одних брав, а другим давав житє. | Він в одних брав, а другим давав життя. |
Тай аж єк цілком зійшло сонце, то аж тогди Иванчік скінчив свою ранішну молитву до Бога-Сонця, поклонєючіси йиму, клонив свою голов оперед ним низко аж до самої матери-земні, цулуючи на ній до трох раз сліди праведного Сонечка, а з ними й матір-земню, кормительку всеї диханії на ній. | Аж коли зійшло сонце, Иванчік скінчив свою вранішню молитву до Бога-Сонця, поклоняючись йому, схиляв голову перед ним низько аж до самої матері-землі, цілуючи на ній тричі сліди праведного Сонечка, а з ними й матір-землю, годувальницю всього життя на ній. |
Хвильку міруютси мижи собов днина з нічьов. | Хвильку міряються між собою днина з ніччю. |
Дівивси на пальці тай на ніхті. | Дивився на пальці та й на нігті. |
З пліви, з-під пліви. | З пліви, з-під пліви. |
«Стрілєй!» — остро крикнув Ботик. | «Стріляй!» — гаркнув Ботик. |
А за її дівочу косу, то дав викупу мамі, Ботичці, срібну зґарду на шию, ковану з самих стародавних дукатів, шє предідових. | А за її дівочу косу дав викупу мамі, Ботичці, срібну зґарду на шию, ковану із самих стародавніх дукатів, ще прадідових. |
Вна лиш плюнула на земню сердито оперед Єленов тай шворкнула їй гордо словами: «Їйга!. | Вона лиш плюнула на землю сердито перед Єленою та й шворкнула їй гордо словами: «Ійга!. |
Осовитий до кождого діла. | Запальний до кожного діла. |
Зразу, то він си ни розумів, чого йиго кріс зачєв мнєко бити, але делінь нарозумивси, тай зачєв си про це радити у мудрійших стрільців вид себе. | Зразу він не розумів, чого його кріс почав м’яко бити, але відтак нарозумився та й почав про це радитися в мудріших стрільців від себе. |
Оперезав йиго на себе пид сорочков, на голе тіло, аби вно йиго цілий рік ни боліло, бо тот кордач є добрий протів болєчок. | Оперезав його на себе під сорочкою, на голе тіло, аби воно його цілий рік не боліло, бо той кордач є добрий проти болячок. |
Вид тої бесіди мині йшли студені володи по тілі, а він у той раз то так играв у флоєру, шо аж си ліси кололи. | Від тої бесіди мені йшли студені мурашки по тілі, а він так грав на флоярі, що аж ліси тремтіли. |
Прокомірзувалиси по верхах притаєні в тишині хати. | Оживали по верхах притаєні в тиші хати. |
«Але я й вас обох ни буду ані боєтиси, ані перепрошувати», — уперто сказав Иванчік, грізно лупаючі на Довгого очіма. | «Але я й вас обох не буду ані боятися, ані перепрошувати», — уперто сказав Иванчік, грізно лупаючи на Довгого очима. |
«Та ти ни осліпла, видиш, шо йду на толоку до доньки, в Жолоб». | «Та ти не осліпла, видиш, що йду на толоку до доньки, в Жолоб». |
По службі Божій коло престола серед церкви піп мирував людий тай роздавав бечку їм. | По службі Божій коло престолу серед церкви піп мирував людей та й роздавав бечку їм. |
Иванчік сказав: «Чєс и мині йти на толоку», — узєв на плечя косу, а в руку тайстринку з брусєм, бабков, клевцем та кушков тай пишов на толоку до доньки, бо подумав: «Хоть у неї сегодне на толоці буду водити менчим батогом косарів, єк бих їх водив у Шкинді на толоці, то біда бери кортєчку, йду до доньки, бо до Шкинді на... | Иванчік сказав: «Час і мені йти на толоку, — взяв на плечі косу, а в руку тайстрину з брусом, бабкою, клевцем і кушкою та й пішов на толоку до доньки, бо подумав: — Хоч у неї сьогодні на толоці буду водити меншим батогом косарів, ніж у Шкинді, та біда бери, йду до доньки, бо до Шкинді на толоку чогось не тягне мене душ... |
А єк си закочювали вітрове з високих кичєр попри земню у глібокі виртопи, то так жбихали, шо аж земню рвали. | А коли огинали вітрове високі кичери й завівали попри землю в глибокі ущелини, то так різко, що аж землю рвали. |
«И вас, родійо ближна й дальна, з цего и того світа, тай вас, усіх сусід близких и далеких, тай всіх своїх знакомиц просит, абесте йиму були ласкави все, чім він вас огнівив ци оскорбив, прошшєти: по раз перший, другий и третий». | «І вас, родино ближня й дальня, з цього і того світу, та й вас, усіх сусідів близьких і далеких, та й усіх своїх знайомих просить, аби йому були ласкаві все, чим він вас погнівив чи образив, прощати: по раз перший, другий і третій». |
А я буду робити тай думати по своєму, бо я знаю, шо я дію. | А я буду робити та й думати по-своєму, бо я знаю, що дію. |
Тай бодєки будут ишє для них за завальні, їх по три будет рубати одного бодєка, тай мут кричєти: «Клей гов! Варді на долині», — так єк ми тепер кричімо, тай сокотимоси, єк рубаємо у лісі икус первовічьну барусу. | Та й будяки будуть іще для них завальні, їх по троє рубатимуть одного будяка та й кричатимуть: «Клейгов! Варді на долині», — так, як ми тепер кричимо та й стережемося, коли рубаємо в лісі якусь первовічну смереку. |
Ватажко опришків випитавси в неї, хто є в Шумея в хаті, тай сказав їй, аби потайки сказала Шумеєви, шо йиго син из своїм товариством прийшов до него у гості. | Ватажко опришків випитав у неї, хто є в Шумея в хаті, та й сказав їй, щоб потайки передала Шумеєві, що його син зі своїм товариством прийшов до нього в гості. |
А Довгий на то гордо сказав, показуючі шотину: «Чуєш, Ива’?. | А Довгий на це гордо сказав, показуючи щетину: «Чуєш, Ива’?. |
Тай абес так ни мав ніколи пристанівку, єк вітер ни маєт». | Та й аби так не мав ніколи пристанівку, як вітер не має». |
Подробилиси ґаздівскі маєтки на маленькі кришечки. | Подробилися ґаздівські маєтки на маленькі шматочки. |
Ґазди розпитувалиси про жинок, дітий, та про худібку. | Ґазди розпитували про жінок, дітей і про худібку. |
Иванчік цілу дорогу йшов одинцем, ні з ким ни вдаючіси по дорозі в бесіду ані в товариство, тай хоть єк пазив борше свою дорогу, то однако вже сонечко зайшло поза верхє, єк приймивси він з Путилівского Сторонця в Плоску. | Иванчік цілу дорогу йшов одинцем, ні з ким не вдаючись по дорозі в бесіду ані в товариство, та й хоч як намагався швидше здолати свою дорогу, однак уже сонечко зайшло поза верхи, коли спускався він із Путилівського Сторонця в Плоску. |
Ає, шє ти меш, а ни я, на цій толоці в Шкинді сегодне плоти рахувати ззаду за косарями. | Ой так, ще ти будеш, а не я, на цій толоці в Шкинді сьогодні плоти рахувати ззаду за косарями. |
Ни дай то Боже було лишити гриву пид валом або високий покіс. | Не дай-то Боже було лишити гриву під валом або високий покіс. |
II Мотиликом летів я д’горі на Люпайлівску Кичіру. | Метеликом летів я вгору на Люпайлівську кичеру. |
Днина зачінаєт шораз биршєти, а нічь обертаєтси удолину, переводитси на днину. | Днина щораз більша, а ніч менша — переводиться на днину. |
«Ото чоловік, тот Дарадуда, прожив би», — говорив задоволено Шкиндя, стелічі Довгому на задній лавици за столом грубий вовнєний ліжник. | «Ото чоловік той Дарадуда, прожив би», — говорив задоволено Шкиндя, стелячи Довгому на задній лаві за столом грубий вовняний ліжник. |
Ні до кого й словечком ни проговорив, єк би йиму єзик у роті заціп. | Ні до кого й словечком не обмовився, немов йому язик у роті заціпенів. |
Дивилиси, котра єка за довідна ґаздиня в дому?. | Дивилися, чи вправна ґаздиня в домі?. |
Тобі гов та цураха вид мене, бо ни маєш до мнє вже путері доступити. | Тобі гов та цураха від мене, бо не маєш до мене вже сили доступити. |
«Куда ж ви мете йти воювати?». | «Куди ж ви мете йти воювати?». |
А лісами то уїдливо в’їдали на дику звір білі вивчєрскі пси, засохранєючі ґаздивску худибку вид дикого звіра. | А лісами в’їдали на дику звірину білі вівчарські пси, оберігаючи ґаздівську худібку. |
А стара, кутаючіси, уводно джвинділа про Иванчіка: «На око він виглєдаєт мнєкий чоловік, погибачкий, але направду, то єго ніхто би ни переиначів, єк на шош си поважит зробити. | А стара, пораючись, завжди бурчала про Иванчіка: «На око він ніби м’який чоловік, гнучкий, але направду — то його ніхто би не переінакшив, якщо поважить щось зробити. |
Ловилиси в роги та аж ногами земню рвали, так завзєто боролиси. | Ловилися в роги й аж ногами землю рвали — так завзято боролися. |
А я виразно кажу, шо я вам мовчєти ни буду тай ни покорюси. | А я виразно кажу, що мовчати не буду та й не покорюся. |
А син Лесьо, шо спав нидалічко пасіки, в надвірній кліти, то пудно дивувавси, чо Иванчік досвіта так тужно играв у флоєру, шо аж плакати си хотіло. | А син Лесьо, що спав неподалік від пасіки, у надвірній кліті, дуже дивувався, чого це Иванчік удосвіта так тужно грав на флоярі, що аж плакати хотілося. |
Иванчіка аж студений піт збив, аж на губах йиму слина схла, єк дізнавси, шо то йиго лісна вселепиласи, аж зів’єв. | Иванчіка аж студений піт збив, аж на губах йому слина посохла, коли дізнався, що то його лісна вчепилася, аж зів’яв. |
Тай навіть і тепер, то всі нові примівки лиш відтив си суда заносєт. | Та й навіть тепер усі нові примівки лиш звідти сюди заносяться. |
Тай нічо йиму й то ни помогло, шо у церкві оперед пристола при вінчіню він був приклєкнув їй на полу ґуґлі коліном, аби над нев верхувати в усим, бо чєлідь навіть ни хотіла завивати її дотів у перемітку, доків ни помогла здоймити їй й у него вінок из шєпки на йиго голові, аби цим допомогти їй верхувати в житю и над ним... | Та й нічого йому то не помогло, що в церкві перед престолом при вінчанні він був приклякнув їй на полу ґуґлі коліном, аби над нею верхувати в усьому, бо жінки навіть не хотіли завивати її доти в перемітку, доки не домоглися зняти вінок із шапки на його голові, аби цим допомогти їй верхувати в житті й над ним. |
Туда йти куражило мене лиш ковбірє у бистрій річьці, бо нираз виплюскувавси я в нім, єк струг. | Йти туди вабили мене лиш ковбури в бистрій річці, бо не раз плюскався я в них, як струг. |
Бо я пускаю; Здванайцітьох полонин Буйнове вітри, Золоті дожі На отсего слабого пороженого, У голов застріленого!!!». | Бо я пускаю З дванадцятьох полонин Буйнове вітри, Золоті дощі На оцього слабого пороженого, У голову застріленого!!!. |
Котрі колєдники найгарніші, та котрі табори найкрасше плєшут й колєдуют. | Котрі колядники найгарніші та котрі ватаги найкраще плєшут і колядують. |
«Ой я ти кажу — сестрице шо то указія ни чоловік до чєліди», — фалиласи Мандрюкова Марічці, — «бо я вже добре йиго знаю від оногди. | «Ой, я тобі кажу, сестрице, що то дуже гарячий чоловік до жінок, — хвалилася Мандрюкова Марічці, — бо я вже добре його знаю віднедавна. |
Йиго очі сперлиси на Марічці, Палинюковій Федисі. | Його очі спинилися на Марічці, Палинюковій Федисі. |
Він навіть у тих катушях вішєв людий и без суду, єк лиш мав на когос икус пізму, тай пропало єк у дим. | Він навіть у тій тюрмі вішав людей і без суду: якщо лиш його хтось розлютив, то пропав, як дим. |
Шкинди з Довгим ни треба самим ити суда, їм лиш треба визнати, де си я повертаю, тай пислати «свого слугу» — йиго зчєз би, бо уни мают «йиго», тай мині может тут бути конец, бо єкраз сего вечєра ни поклав наокола хати, знадвіря, оборону протів ничістої сили тай ни зробив смих, до лиха, обертин протів насланя». | Шкинді з Довгим не треба самим іти сюди, їм лиш треба дізнатися, де я, та й післати “свого слугу” — “його”, щез би, бо вони мають “його”, та й мені може тут прийти кінець, бо саме цього вечора я не поклав довкола хати, знадвору, оборону проти нечистої сили й не зробив, на лихо, обертин проти наслання». |
Ци, може, ти вже заціп?. | Чи, може, ти вже заціп?. |
Виросла сосна тонка висока, у злоті», й тд. | Виросла сосна, тонка, висока, у злоті, і тд. |
Біда знаєт, куди він нипав. | Біда знає, де він нипав. |
Уже вид самого досвідку на Семена Стовпника, на давний Гуцульский Новий Рік, дідо Иванчік понадвирю уважєв до самого вечєра, йка будет погода тої днини надворі. | Уже від досвітку на Семена Стовпника, на давній гуцульський Новий рік, дідо Иванчік надворі спостерігав аж до вечора, яка буде погода тої днини надворі. |
Топирцем си пидпераєт тай на хлопців прокликаєт: «Ой змогайте, хлопці, кроком, бо западат дорижечка листом. | Топірцем ся підперає та й на хлопців прокликає: «Ой змагайте, хлопці, кроком, бо западає доріжечка листом. |
Позалямував вид гуцулів фіґлями великі маєтки. | Повиманював у гуцулів фіґлями великі маєтки. |
Орев держєв за ногу Луця пазорами, єк циган клішшями зелізо, валив у ню дзюбком, єк клевцем у наковань так дуже, шо аж її кривавив. | Орел тримав за ногу Луця пазурами, як циган кліщами залізо, валив у неї дзьобом, як молотком об ковадло, так дуже, що аж її кривавив. |
«Тот мальфар?». | «Той мольфар?». |
Тєжко здихаючі, дрижючов руков узєв він тот повний погар тирби тай придавленим голосом обізвавси смутно до Иванчіка: «Отце тілько наточів я тирби з нивинних градівникових слуг, єк смих спер тот град. | Тяжко зітхаючи, тремтливою рукою взяв він той повний келих крові та й придавленим голосом обізвався смутно до Иванчіка: «Оце стільки наточив я крові з невинних градівникових слуг, спинивши той град. |
Баба цілу нічь коло дитини ока ни зажмурила, тай самого ни лишила, доків ни зирстили. | Баба цілу ніч коло дитини ока не зажмурила та й самого не лишила, доки не похрестили. |
Він був по-шляпацки зібраний, зарослий у лице, єк жид, та хоть був ниписьменний, то завзєто дививси в церковні книги, уперто показуючі руков у них на букви та завзєто читав їх, шо аж зажмурєвси, та так завзєто бегекав, єк тот вепрюк, шо дес зависнет у плоту та пишшіт без теми. | Він був абияк убраний, зарослий на лиці, як єврей, та хоч був неписьменний, проте завзято дивився в церковні книги, уперто показуючи рукою в них на букви, й завзято читав їх, аж зажмурювався, й так бегекав, як вепр, який десь зависне в плоту й пищить без теми. |
Ці слова имили так єк би клішшями Иванчіка за серце, а Луцьо скарживси: «Тепер и мині тимунь гірко жити, шо я ни годен так жити, єк я жив молодим, тимунь я вже ни жию, лиш си караю на світі. | Ці слова немов клешнями зловили Иванчіка за серце, а Луцьо скаржився: «Тепер і мені гірко жити, бо я не годен так жити, як жив молодим, тому я вже не живу, лиш караюся на світі. |
Градівник лекше віддихнув, але Олексій ни турав на тото далі приказуючи йиму, говорив: «Але маєш ити з градом лиш самов водов. | Градівник легше віддихнув, але Олексій не зважав на те, далі приказуючи йому, говорив: «Але маєш іти з градом лиш самою водою. |
Єк це все собі пригадав Иванчік тепер, шо розказував йиму про стрілене законом Олексій з Плоскої, єк учів йиго на ту дорогу, то аж зажмуривси, аби си й ни дивити на вискіреного чьорта, шо з утіхє аж данцував пид смереков, бо мав єк у руках, шо Иванчік зараз стрілит законом у того Хреста, шо си йиму з’євив. | Пригадав собі Иванчік тепер усе, що розказував йому про стріляння причастям Олексій із Плоскої, як учив його на ту дорогу стати, — й аж зажмурився, аби й не дивитися на вишкіреного чорта, що з утіхи аж танцював під смерекою, бо був певен, що Иванчік зараз стрілить причастям у того Христа, що йому з’явився. |
Смієлиси з него, шо він у колєдниках коритницу дістав. | Сміялися з нього, що він у колядниках коритницю дістав. |
Тай нима диву, бо ти шє занадто молоденька молодінка. | Та й не дивно, бо ти ще занадто молоденька. |
За столи, вид застівного викна до постелі вздовж задної лавиці укладені, клали їсти рід за родом, уважєючі, аби роди, полудь їх завтєку тай гонору, сідали докупи за стів. | За столи, від застівного вікна до постелі вздовж задньої лави, клали їсти рід за родом, зважаючи на те, аби роди, відповідно до їхнього статусу й гонору, сідали докупи за стіл. |
Студений піт збивав мене зострахє. | Студений піт укривав мене зо страху. |
Навчів заклинати кров, аби ни чюріла, єк си хтос порубаєт, робити наслане й обертин против насланя, та навчів класти против ничістої сили оборону. | Навчив заклинати кров, аби не текла, якщо хтось порубає, робити наслання й обертин проти наслання та навчив класти проти нечистої сили оборону. |
А нарешті зачєло шош за коменом сопсти. | І нарешті почало щось за комином сопіти. |
Шинкарі чєстували гостий горівков, а Костюк колачями, запроважєючі їх з музиков у свої двори на весілє. | Шинкарі частували гостей горілкою, а Костюк калачами, запроваджуючи їх із музикою у свої двори на весілля. |
Арідник за тото насмерть запізьмував на Бога, тай зачєв лихо мислити на Него. | Арідник за те до смерті образився на Бога та й почав лихо мислити на Нього. |
А зрештов, мині лісна, то байка, коби я Шкиндю тай Довгого побідив, бо ото в мене, то ни байка». | А, зрештою, мені лісна — то дрібниці, аби лиш я Шкиндю й Довгого переміг, бо ото в мене — не дрібниці». |
Ни дала вна й синови Лесеви довго лежєти, єк си розтрескотіла: «Й ти такий самий ґаздик, єк оттот твій дєдик пишний та велебний, у лици би ви були оден одному, єк мнє тєжко оба гризете. | Не дала вона змоги й синові Лесеві довго лежати, розтріскотілася: «І ти такий самий ґаздик, як отой твій батько пишний та велебний, до лиця би ви були один одному, як мене тяжко обидва гризете. |
Насипав вуйко повну кубку молока напів из шумом мині тай котикови, шо вивси вуйкови коло ніг, усипав у коритце молока. | Налив вуйко повен кухоль молока напів із шумом мені; та й котикові, що вився вуйкові коло ніг, плеснув у коритце. |
А баби, то аж голови нахилєли одна д’одній, шепотічі у вухо: «А цему попикови то маха зробити, най лиш біда зчєзаєт з таков огидов, бо то побліка, а ни чоловік. | А баби аж голови нахиляли одна до одної, шепочучи у вухо: «А цей попик таке може запросто зробити, най лиш біда щезає з таким, бо то ганьба, а не чоловік. |
Ворожили, ци скупа ци шшіра. | Ворожили, чи скупа, чи щира. |
Почерез хороми, в нижній, новій хаті за довгими столами столувалиси ґаздівскі роди. | Почерез хороми, в нижній, новій хаті, за довгими столами столувалися ґаздівські роди. |
Поуберав стіни паперовими образами. | Повбирав стіни паперовими образами. |
Йиго дуже твердо свєткуют гуцули, бо то таке головне свєто в року, шо єкби хтос позниважив йиго роботов на ріли або на поли, то матір-земня так би за тим банувала, шо на тім місци сім рік би нічо ни вродила. | Його дуже твердо святкують гуцули, бо то таке важливе свято в році, що якби хтось зневажив його роботою на ріллі або на полі, то матір-земля так би за тим банувала, що на тім місці сім років нічого б не вродила. |
Лиш тоти, шо були трохє тверезійшші, розуміли шош, шо дієти, виривали з рук у п’єних бартки й бучє, замітуючі на хатні поди, аби ни було чім голови провалювати, та виривали їм ножі з рук, аби си дурнєки по п’єному ни викалічіли. | Лиш ті, що були трохи тверезіші, розуміли, що діяти, виривали з рук у п’яних бартки й буки, закидали все те на горище, аби не було чим голови провалювати, та виривали їм ножі з рук, аби дурні по-п’яному не калічили один одного. |
Ціле покаїнє. | Щось несусвітнє. |
Ой так, Дми’ — коби лиш нам Процьо Дарадуда був здоров, то страху нієкого ніколи нам від Иванчіка ни будет!» Шкиндя з радости так си засмієв, шо аж цілим тілом трєсси, утішно шепотічі: «Отто мой добре! Аби діждав тот Процьо, та на лихе місце ни ступив, шо так по шшірости за нами потєг». | Ой так, Дми’ — аби лиш нам Процьо Дарадуда був здоровий, то жодного страху ніколи нам від Иванчіка не буде!» Шкиндя з радості так засміявся, що аж цілим тілом трясся, утішно шепочучи: «Ото, мой, добре! Аби діждав той Процьо та на лихе місце не ступив, що так щиро став на наш бік. |
Дідо лежєв за коменом на печі тай гоноривси Баґановому Толукови, шо прийшов був до него просити волів тєгнути дров з ліса, казав, шо він шє у літі казав усім, шо сего року будет зима дуже пізно, але за тото будет западна й остра. | Дідо лежав за комином на печі та й гонорився Баґановому Толукові, який прийшов був до нього просити волів тягнути дров із лісу, казав, що він ще влітку попереджав: цього року зима прийде дуже пізно, однак буде люта й сніжна. |
Це ніхто ни смів и подумати, а тим чєсом нираз лучєлоси, шо богачі помогали укривати злодійшєну тай богатіли нев, беручі собі добрий пай за свою прислугу. | Це ніхто не смів і подумати, а тим часом не раз траплялося, що багачі допомагали ховати крадене та й багатіли з того, беручи собі добрий пай за свою послугу. |
У ніч пид Ивана Купала, то Иванчік майже цілу ніч ни спав у стаї. | Уночі на Йвана Купала Иванчік майже не спав у стаї. |
То знов за «одпушшінє гріхів» виманчював вид побожних старичьків їх отеччіну. | То знов за «одпущення гріхів» виманював у побожних старих людей їхнє майно. |
Дав він слово аж тогди пити у колєдники, єк прийшов ид нему сам Міхайло Прокіп’юків — Смолєчюк, старший церковний брат и перший колєдницкий вибірця у Річковій парафії, тай йиму си низко поклонив й файно йиго запросив при усему народови. | Дав він слово аж тоді піти в колядники, коли прийшов до нього сам Михайло Прокіп’юків-Смолячук, старший церковний брат і перший колядницький вибірця в Річковій парафії, та й йому низько вклонився і файно його запросив при всьому народові. |
Утихомирєв: «Ни бійси, синку. | Заспокоював: «Не бійся, синку. |
Говорив одним махом: «Ми будемо у золотій Сочєві До схід сонця, наколи зорі рано, Золоте вінчєнє мати. | Говорив одним махом: Ми будемо у золотій Сочаві До схід сонця, наколи зорі рано, Золоте вінчання мати. |
«Та шо би ми за біда?. | «Та що би мені за біда?. |
И я був рад, шо маю охочього до играшок товаришя. | І я був радий, що маю охочого до забав товариша. |
Иванчік здригнувси з задуми тай блідий, єк труп, вклєк до закону. | Иванчік здригнувся із задуми та й блідий, як труп, укляк до причастя. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.