target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
А вирмени в тот раз лиш обимліли зострахє, бо верглиси, шо то на них напали опришки.
А вірмени лиш обімліли зо страху, бо гадали, що то на них напали опришки.
Я від перше слухаю під стінов, шо ти тораниш отсему дурнєкови дурному, такому самому ворогови проклєтому, єк и ти.
Я слухаю під стіною, що ти базікаєш цьому дурневі дурному, такому самому ворогові проклятому, як і ти.
Усі люде чюдувалиси, а дідок, ніби байдуже на тото, шо уни кутами про него шушокотіли, говорив далі про град з Иванчіком: «Й лишень почерез тоти бідні людскі душі зараз я пушшю цес град далі йти, бо жєль ми надсажувати їх градом.
Усі люди чудувалися, а дідок, ніби байдужий до того, що вони по кутках про нього шепотіли, говорив далі про град з Иванчіком: «І лишень через ті бідні людські душі зараз я пущу цей град далі йти, бо жаль мені надсаджувати їх градом.
«Тай мині си здаєт, Ива’, шо то ніхто другий тобі то ни зробив, лиш Шкиндя з Довгим?».
«Та й мені здається, Ива’, що ніхто інший тобі то не зробив, лиш Шкиндя з Довгим?».
А йиму у тот раз и писнути ни дало, бо зострахє він таки прикипів до лавиці.
А йому й писнути не дало, бо зо страху він аж прикипів до лави.
А вилізли би ти вни таки направду з голови», — єк фиса з корча, засипіла кріз здорові зуби з печі на Дарадуду Дарадудиха.
А вилізли би вони тобі таки направду з голови», — як гадюка з корча, зашипіла крізь здорові зуби з печі на Дарадуду Дарадудиха.
«Єк так, то тобі зараз буде зроблений для овец обертин так, шо ти шє на вечєр будеш у Ґропі на доїню овец».
«Якщо так, то зараз тобі буде зроблений для овець обертин так, що ти ще надвечір будеш у Ґропі на доїнні овець».
Він загнав на нічь бабину дівку у хлів разом из суков тай свинев й там їх замок.
Він загнав на ніч бабину дівку в хлів разом із сукою та й свинею і там їх замкнув.
Єк послухав я вуйну й втихомиривси, то діправди низавеликий чєс на печі усе утихло.
Як послухав я вуйну й утихомирився, то й справді скоро на печі все затихло.
Товстий, великий рапавий ніс аж затінь робив йиму на видвислих губах пид рудим, розтріханим вусом.
Товстий великий рапавий ніс аж затінок робив йому на відвислих губах під рудим розтріпаним вусом.
А подаючі йиго Ботикови, остро приказав: «На це пістолє, тай давай команду пропоєви, най усі разом из тобов стрілєют из своїх пістолет, бо я розмовив твоє пістолє тай їх за одним махом Божими первовічними словами так, єк уни були за одним махом замовлені-заклєті грішними первовічними словами, походючіми від злого духа ...
А подаючи його Ботикові, різко приказав: «На цей пістоль ти й давай команду пропоєві, хай усі разом із тобою стріляють зі своїх пістолів, бо я розмовив твій пістоль та й їхні за одним махом Божими первовічними словами так, як вони були за одним махом замовлені-закляті грішними первовічними словами, що походять від злог...
Навіть то й сам Дарадуда глипнув на піч, тай лиш сердито на ню пулькнув: «Та єкий си ти кат став, шо так єс жєсно завила, єк голоден вовк?.
Навіть сам Дарадуда зиркнув на піч та й лиш сердито до неї буркнув: «Та й який тобі кат стався, що так жалісно завила, як голодний вовк?.
Тай наокола хати хлів на вівці та свині, переділений насередині ватерником, шо в нім Дарадуда видгашував ватри, примов’єв тай чінив всєкі добрі й злі діла своїми мальфами людем.
Та й довкола хати хлів для овець і свиней, переділений посередині ватерником, що в нім Дарадуда відгашував ватри, примовляв та й чинив усякі добрі й злі діла своїми мальфами людям.
Сердилиси вни лиш так на ґазд, чому ни рушєєт вже полонинский хід.
Сердилися вони так на ґазд, чому не рушає вже полонинський хід.
Приперезала вна коло попружки у фустку шонайкрашші писанки, аби мати на поготові їх дати подєчним їй мушшінем.
Приперезала вона коло попружки в хустку щонайкращі писанки, аби мати напоготові їх дати подячним їй чоловікам.
А за старшего вивчеря — то так саме був жєб’євський вивчєрь — Ґоджума.
А за старшого вівчаря так само був жаб’ївський вівчар Ґаджума.
З него вже змаленьку користи на ґаздівстві ни було, бо лиш єк трошки він вид земні пидниґ, то видразу вже зачєв своїм поводом ити.
З нього вже змалечку користі на ґаздівстві не було, бо щойно трошки він підріс, то відразу вже почав своїм поводом іти.
«Дєкую, Иванку!.
«Дякую, Иванку!.
Добре є зачінати хоть йку роботу тої днини робити.
Добре починати хоч яку роботу.
На тот їх набуток приходили наші косарі, бо ґазди виберали собі там косарів, хто кого хотів.
На той їхній набуток приходили наші косарі, бо ґазди вибирали собі там косарів, хто кого хотів.
Делінь Иванчік єв потерпати, єк вигостит в цего страшного мальфара.
Скоро Иванчік почав потерпати, що вигостить у цього страшного мольфара.
Буде добрий, погідний рік на бжьоли.
Буде добрий, погідний рік на бджоли.
Казав дідо, шо у п’єтницу ни можна виберати попів из печі, аби половик кури ни бив.
Казав дідо, що в п’ятницю не можна вибирати попіл із печі, щоб половик курей не бив.
«Та шо би було!» — засмієласи хєтро.
«Та що би було! — засміялася хитро.
Виділи лиш, шо то чюдо, ни чоловік, нипростий.
Виділи лиш, що то чудо, не чоловік, непростий.
…А хто знаєт, єк би то потемніло тогди на дворі, єк би Олексій сконав?.
А хтозна, як би потемніло тоді надворі, якби Олексій сконав?.
На бесіду був тєжкий, але на ґаздівстві, то низгірше ґаздував.
На бесіду був тяжкий, але на ґаздівстві — то незгірше ґаздував.
Єк ни стало молока на міртук, то ватаг намірєв пів міртук, а депутат нарубив пів бербениці бриндзи на него.
Якщо не вистачало молока на міртук, ватаг наміряв пів міртука, а депутат зарубував пів бербениці бринзи на нього.
«Таже єк тобі шош треба д’мині, то ти йди суда, а мині ни випадаєт такого дорогого гостя лишєти, тай борше бічі д’тобі», — здуфално видповів Ботик їй, тай далі говорив з Иванчіком.
«Таж якщо тобі щось треба від мене, то ти йди сюди, а мені не випадає такого дорогого гостя залишати й бігти до тебе», — спогорда відповів Ботик їй і далі говорив з Иванчіком.
Аж ноги йиму в’євали з голоду, бо лелів їсти.
Аж ноги йому в’яли з голоду.
Ой ми знаєм, шо ти є дома.
Ой ми знаєм, що ти є дома.
«Ой цес, и то я добре знаю, шо то цего робота», — притакуючі головов, говорив поважно старєчок: «Таже-е-е, панителю любий, мині сам Дарадуда, Біг би го побив, про це розказав тай пофаливси».
«Ой, цей, і я добре знаю, що то цього робота, — притакуючи головою, говорив поважно дідок: — Таже-е-е, приятелю любий, мені сам Дарадуда, Біг би його побив, про це розказав та й похвалився».
Тай лишив лізти там, де лиш тилько один Довбуш сидів, бо вздрів, шо я шє до Довбушя ни дорис.
Та й уже не ліз туди, де лиш тільки один Довбуш сидів, бо вздрів, що я ще до Довбуша не доріс.
Ни заглєдав він купити хліба у жидівскі гамбарі в Кутах та Косові, бо мав доста свого.
Не заглядав він купити хліба в єврейські крамниці в Кутах та Косові, бо мав доволі свого.
Помав йиго за нікого.
Вважав його за нікого.
Тфі… Тай ти си, Дми’, бігме ни встидаєш таке думати?.
Тфі… І як ти, Дми’, бігме, не встидаєшся таке думати?.
Тай бізивно, шо мало си зробити головництво, йикби в тот раз ни ймив був за бартку Федька Дмитро Шкиндя, а Иванчіка — Довгий, тай ни розборонили, та ни розгетькали сусідив, аби над нічім кров з себе ни проливали.
Та й певно, що могло б усе і вбивством закінчитись, якби Федькову бартку не перехопив Дмитро Шкиндя, а Иванчікову — Довгий, та й не розборонили, та не розгетькали сусідів, аби через дурницю кров не проливали.
Уни иршєні у золотій Сочєві До схід сонця рано На золотого Ивана, Їх держєв до хресту, Срібну крижму, золоту свічю Иршєний порожений Иван.
Вони хрещені в золотій Сочаві До схід сонця рано На золотого Івана, Їх держав до хресту, Срібну крижму, золоту свічу Хрещений порожений Іван.
Але одно вам скажу, й то запамнєтайте добре, шо вас напоминаю тим, шо доків колєдників на світі, потив и нас.
Але одно вам скажу, і запам’ятайте це добре: доки колядники на світі, доти й ми.
А на самим переді того гурту жінок данцувала куражисто півколесом йиго люба Марічка з Мандрюковов молодицев, шочєс хєтро поглипаючі масними очіма на колешню, де він притаєний лежєв, думаючі цілим серцем лишень про ню одну.
А наперед того гурту жінок танцювала звабливо його люба Марічка з Мандрюковою молодицею, щомиті хитро поглипаючи ласими очима на колешню, де він притаєний лежав, думаючи цілим серцем лише про неї одну.
Тай зарєдив, аби ми, берези, навчілиси новомодних, хрестєнских, колєд.
Та й наказав, аби ми, берези, навчилися новомодних, християнських коляд.
А кажут, шо «охота, то біда, гіршя від біди, бо вна всим воюєт тай усим на світі правит».
А кажуть, що охота — то біда, гірша від біди, бо вона всім воює та й усім на світі править».
Я обчєпивси дідови поза шию руками й цулував йиго в губи пид колючєм вусом своїми слинавими вид плачю губами.
Я обхопив діда за шию руками й цілував його в губи під колючим вусом своїми слинявими від плачу губами.
Уно парит чорта гірше илею.
Воно парить чорта гірше за єлей.
Книзь склонив низко свою голов над столом пид вінок, а обоє Костюки почерез стів на шєпці поклали йиго йиму на голов.
Князь схилив низько голову над столом під вінок, а обоє Костюки почерез стіл на шапці поклали його йому на голову.
Хапав по одному голими пушками, метав у воду у голубій кварті.
Хапав по одному голими пальцями, вкидав у воду в голубій кварті.
Обійшов на зістріть сонця до трьох раз наокола хати з тайнов вечєрев, ватров й ладаном та чєпеликом у руці.
Обійшов проти сонця тричі довкола хати з тайною вечерею, ватрою і ладаном та чепеликом у руці.
Дорогов Иванчік гадав лиш про Марічьку, шо вже з нев бирше николи на бесіді почерез Федька, аби мижи ними двома над нев головництво си ни стало.
Дорогою Иванчік гадав лиш про Марічку, що вже з нею більше ніколи не поспілкується, аби між ним і Федьком через неї убивства не сталося.
Понедівнок, вивторок и четвер, то мушшіне.
Понеділок, вівторок і четвер — то чоловічі дні.
Тимунь, шо в живну середу та в четвер, то дітворі побільше вже давали за «грійте діда» кукуцики, а ни писанки.
Тому що в Живну середу та в четвер більшій дітворі вже давали за «грійте діда» кукуциків, а не писанки.
Костюк, міркуючі, шо вже делінь було чєс заводити повницу, додавав питя, аби ціле весілє було п’єне, бо п’єні побірше метали у повницу.
Костюк, міркуючи, що вже скоро час заводити повницю, додавав пиття, аби все весілля було п’яне, бо п’яні більше давали в повницю.
А єк си ліс утихомирив, тогди си взєв Иванчік чістити свій стрілецкий стрій.
А коли ліс утихомирився, тоді взявся Иванчік чистити свій стрілецький стрій.
Кождий каміньчик було видко на дні ріки.
Кожен камінчик було видко на дні ріки.
Й то си минуло… однако вмер…».
І то минулося… Однаково вмер…».
Рано, єк війшли пастирі на струнки доїти вівці, то всі вздріли, шо Малиш за головний мальфар, бо всі струпи згинули вівцям з писків тай дійків.
Рано, коли вийшли пастухи на струнки доїти овець, то всі побачили, що Малиш направду головний мольфар, бо всі струпи згинули вівцям із писків і дійок.
А Федько єк то заздрів, то пудно осердивси.
А Федько, побачивши це, дуже розсердився.
Иванчік глипнув на небо, тай йиму ишє гірше дало пуду, бо в тот раз небо зачєло си затєгати чорними, єк сажя, хмарами.
Иванчік глянув на небо, і його ще більший страх обійняв, бо воно почало затягатися чорними, як сажа, хмарами.
А тогди вже хоть би й ни хотів чоловік у заїця стрілєти, то мус, бо з чортом «проте» нима.
А тоді вже хоч би й не хотів чоловік у зайця стріляти, та мусить, бо з чортом нема жарту.
Вид горєчі, то аж топивси Иванчік.
Від гарячі аж танув Иванчік.
З дерев падали на земню довгі, пудні тіни.
Із дерев падали на землю довгі лячні тіні.
Видберав воду з головиці, изсипаючі на чєпелик, тріску, пацирку й пушки — у кварту, за кождим разом голосно рахуючі назістріть: «Ни вісімнаціть, ни сімнаціть, ни шишнаціть, ни п’етнаціть, ни штиринаціть, ни тринаціть, ни дванаціть, ни одинаціть, ни десіть».
Відбирав воду, зливаючи на чепелик, тріску, пацирку й пучки пальців, — у кварту, за кожним разом голосно рахуючи навспак: «Не вісімнадцять, не сімнадцять, не шістнадцять, не п’ятнадцять, не чотирнадцять, не тринадцять, не дванадцять, не одинадцять, не десять».
За столом люде охічьнішше слухали попа, єк у церкві, бо тут пили, їли, набувалиси тай охічьно слухали йиго.
За столом люди охочіше слухали попа, ніж у церкві, бо тут пили, їли, набувалися та й прислухалися.
Шинкарі збушно, так само видповідали: «Лиш цим си ти ни жури, Костюку, бо всі будут діздріні так єк річ, за це ми видповідаємо».
Шинкарі так само відповідали: «Лиш цим ти не журися, Костюку, бо всі будуть доглянуті так, як слід, за це ми відповідаємо».
Найстаршя там віком жинка, старенька Самовиндючка, оперед вогню почєла на Виликдень свєчєну паску тай, ділючиси нев по кавальчікови з усим тим на «кочєлах» зибраним народом, вінчювала по тому: «Намногаліт з свєтим Юрієм, великім свєтом весни.
Найстарша за віком жінка, старенька Самовиндючка, перед вогнем розрізала освячену на Великдень паску та й, ділячись нею по шматочкові з усім тим на «кочелах» зібраним народом, віншувала: «На многа літ зі святим Юрієм, великим святом весни.
Блискавками блискучєми захрестив у хмарах.
Блискавками захрестив.
Єк задовго полежєв він долівлиц на земни, то ни тємив.
Як задовго пролежав він долілиць на землі — не пам’ятав.
Старий піп, жиючі мижи ґаздами, й сам став ґаздов, й то великим богачєм, бо бездітники записували йиму свої маєтки тай брали йиго за годованця.
Старий піп, жиючи між ґаздами, і сам став ґаздою, і то великим багатієм, бо бездітні записували йому свої маєтки та й брали його за годованця.
Тай шив собі на ним нагавиці.
Та й шив собі на нім ногавиці.
А волохє в него ни могли стрілити, бо він їм видразу замовив стрюбу, наколи лиш її вздрів у них у руках.
А волохи в нього не могли стріляти, бо він їм відразу замовив зброю, щойно побачив її в їхніх руках.
Навіть хотіли бити за це котюгу, але я ни дав.
Навіть хотіли бити за це пса, але я не дозволив.
А хлопец, ни уважєючі на тото, шо си зачєло з Иванчіком дієти, деркотів, єк деркач, далі свої: «Ади, тимунь то ми й худібку свою забераємо ззавгоді з лісів, аби ни вибило її смеречє в лісах, бо в нас усі люде говорєт, шо єк сконаєт тот головний мальфар Олексій, шо вічно дражнивси з ничістов силов та уводно буртикав хма...
А хлопець, не зважаючи на те, що почало з Иванчіком діятися, деркотів, як деркач, далі своє: «Ади, тому-то ми й худібку свою забираємо загодя з лісів, аби не вибило її смеріччям у лісах, бо в нас усі люди говорять, що коли сконає той головний мольфар Олексій, що вічно дражнився з нечистою силою й завжди обертав хмарами...
Ни журітси цим.
Не журіться цим.
На лєганю, на уставаню.
Лягаючи й устаючи.
У суботу увечєр кожде повинно си обмити, зчесати, а навіть скупатиси, бо казав дідо, шо хто це не виконуєт, то маєт ниспасний гріх, бо пид неділю ни можна спати занехареному.
Увечері всі повинні обмитися, зачесатися, а навіть скупатися, бо казав дідо, що хто цього не виконує, той має неспасенний гріх, бо під неділю не можна спати брудному.
Теплом дихнуло так на земни, шо видразу тєнувси корінь ростин у земни.
Теплом дихнуло так, що відразу прокинулося коріння рослин у землі.
Ни мав охоти з нев сидіти в хаті й торкотіти над ґаздівков.
Не мав охоти з нею сидіти в хаті й торкотіти над ґаздівкою.
А про цу тайну примівку ніколи ни хотів нічьо зрадити.
Але з цієї таємної примовки ніколи не хотів нічого зрадити.
«Йкими пустими дорогами?».
«Якими пустими дорогами?».
А Дарадуда, фіґляво сміючіси, говорив: «А ти шо гадаєш, хло’, шо Дарадуда сліпий ци глухєй?.
А Дарадуда, хитро сміючись, говорив: «А ти що гадаєш, хло’, що Дарадуда сліпий чи глухий?.
Став такий, єк був перед тим.
Став такий, як був перед тим.
Вид Иванчіка на вечірню до церкви ніхто ни йшов, бо то було гей трошки заделеко, але й спати ніхто ни лєгав, бо казав Иванчік, шо хто спит на Великдень, то відтак кождої днини, цілий рік си йиму дрімаєт.
Від Иванчіка на вечірню до церкви ніхто не йшов, бо то було трошки задалеко, але й спати ніхто не лягав, бо казав Иванчік, що хто спить на Великдень, то відтак цілий рік буде щодня дрімати.
А однако про тото йиго люде любили й навиділи, бо він був ґазда добрий у церкві й на парафії, тай умів з людьми по-людски жити.
Утім, його люди любили й навиділи, бо він був ґазда добрий у церкві й на парафії та й умів із людьми по-людськи жити.
Видів смих, шо лиш оден дідо Иванчік й поза очі був завжде на мене такий добрий, єк й у очі.
Проте бачив я, що лише дідо Иванчік і позаочі був завжди до мене такий добрий, як і в очі.
Тогди встав, поклав Иванчікови на плече руку тай поважно сказав: «Ива’! Чюєш, шо кажу, доків тобі ни примов’ю, то дотів ни буду їсти твого хліба, аби він мене ни побив», — викрутивси вид Иванчіка тай пишов надвір.
Тоді встав, поклав Иванчікові на плече руку й поважно сказав: — Ива’! Чуєш, що кажу, доки тобі не примовлю, доти не буду їсти твого хліба, аби він мене не побив», — викрутився від Иванчіка та й пішов надвір.
Правда, дес и перереклиси мижи собов, але то дурниця, бо кажут, шо чєсом навіть и свєті в небі перерікаютси, а ни токма люде на земни би си ни перерекли.
Правда, десь і сварилися, але то дурниця, бо подейкують, що часом навіть святі в небі сваряться, а не лише люди на землі.
«А я переверну й йиго, їв би їй штуку та калюшє, єкого ворога великого уродила на цес світ», — поостривси Иванчік, тай сердито говорив: «Таже, хльов, єк шош маєт він з тобов, то най лиш тебе перевертаєт.
«А я перепсую його, їв би їй штуку та калюшє, якого ворога великого уродила на цей світ, — погрозив Иванчік і сердито мовив: — Таж, хльов’, якщо він має щось проти тебе, то хай лиш із тобою порахунки зводить.
Уни оба зтоваришувалиси й пишли разом горі понад бистро шумнючов ріков.
Вони стоваришувалися й пішли разом понад бистрошумною річкою.
У Джюнди на розплєсах, то цілу добу ишє пили, гуляли, плєсали та з пістолет вибуркували колєдники, набуваючіси.
У Джюнди на розплєсах — то цілу добу ще пили, гуляли, плєсали та з пістолів пострелювали колядники, набуваючись.
Из-за доброї долі жінка май довше рано й долежит, бо ватру накласти тай горшки уставити у пічь з варев, аби си варили, устаєт чьоловік.
За доброї долі жінка довше рано й долежить, бо вогонь розпалити та й горшки з їжею покласти в піч, щоб варилися, устає чоловік.
А витак, шо мав путері, то рвав наопередь діда у хату.
А відтак щодуху рвонув наперед діда в хату.
Пропадали, губ’єчіси в безвістєх світа так, єк пропадає та губитси на нім й людске житє.
Пропадали, гублячись у безвістях світу так, як пропадає й губиться на нім і людське життя.
Він аж дух заперав у собі, так в ню вслухувавси.
Він аж дух спер у собі — так у неї вслухався.
Заклинав їх навіки.
Заклинав їх навіки.
Кажут, шо над Джюндов, бувало, аж билиси молдованки, тимунь йиму так шоліта горів гук туда бічі на кішню, бо про инче, ретенно, йиго туда ни перло ити, бо в него гроші завше були.
Кажуть, що над Джюндою, бувало, аж билися молдованки, тому йому так щоліта горів гук туди бігти на косовицю, бо за іншим, власне кажучи, його туди не перло йти, бо в нього гроші завше були.
Єлена злагодила на паску свєтити кусак солонини, грубий на добру мушшінску долонь.
Єлена приготувала на паску святити шмат солонини — грубий, на добру чоловічу долоню.
Хмари по небі то збігалиси до купи, то розтікалиси, єк котюги, тай плили у повітрю довгим, вузким стовпом.
Хмари по небі то збігалися докупи, то розтікались, як котюги, та й плили в повітрі довгим вузьким стовпом.
Навіть вчула єго слова, йик вно просило крижми: «Хто в Бога віруєт, най даєт ми крижму».
Навіть почула його слова, як воно просило крижми: «Хто в Бога вірує, хай дасть мені крижму».
— «Кажу вам ишє раз, шо єк ви мете мині плювати у юшку, то й я вам у ню потраф’ю плюнути».
— Кажу вам ще раз: якщо ви будете мені плювати в юшку, то і я вам у неї потрафлю плюнути».
Книзєтам до вінчєня шити вінки ни может ані дівка, ані одовиця ні другий раз видцаниця, ані тота жінка, шо шиєт вінки умерлим.
Князятам до вінчання шити вінки не може ані дівка, ані вдовиця, ані другий раз відданиця, ані та жінка, що шиє вінки умерлим.
Обернув ків гузірем д’горі, забив уже вершєком на то місце, де був гузір.
Обернув кілок гузарем догори, забив уже вершком на то місце, де був гузар.