target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Виталиси знакомиці. | Віталися знайомиці. |
Їх то визиваю, викликаю: З волося, з-під волося. | Їх то визиваю, викликаю: З волосся, з-під волосся. |
Тай Иванчік з малого ни був червивий. | Та й Иванчік із малого не був червивий. |
Але тот шиньк там си довго ни загрів, бо єк си лиш про него дізнав Шкиндя, то одного заранку й без сардака, лиш из теньґим буком у руках набіг на тот шиньк. | Але той шинок там довго не побув, бо щойно про нього дізнався Шкиндя, то одного ранку й без сардака, лише з чималим буком у руках набіг на той шинок. |
А помижи ґаздами їла й бідничія. | А поміж ґаздами їли й бідняки. |
Вічьно замислені сиві очі йиго мене половінев люби обсипали. | Вічно замислені сиві очі полум’ям любові мене обсипали. |
Нигамирно. | Не гамірно. |
«Туда будут вівчирики білі вівці пасти, Будут мої співаночки за крисаньки класти». | Туди будуть вівчарики білі вівці пасти, Будуть мої співаночки за крисаньки класти. |
В йиго жилах знов зайграла остро кров стрільця. | У жилах знову гостро заграла кров стрільця. |
Уни мают на мене пізму з-позадь стрілецтва, але то була така маленька мижи нами переріка, шо ни годилоси їм тепер через то робити ни лиш з мене, але й з цілого мого пропою такий страшний сміх. | Вони мають на мене гнів через стрілецтво, але то була така маленька межи нами сутичка, що не годилося їм тепер через це робити не лиш із мене, але й із цілого мого пропою такий страшний насміх. |
Але усі на світі примівки тай усі їх слова, то старовіцкі молитви — слова первовіків. | Але всі на світі примівки та й усі їхні слова — то старовіцькі молитви, слова первовіків». |
А Юріштан направду тогди трєс цілими горами. | А Юриштан направду тоді трусив цілими горами. |
«Може, єкраз тепер Процьо обернетси д’мині лицем тай шош схочєт мині хоть трохє помочі?» — застанов’євси Иванчік, говорєчі сам з собов. | «Може, якраз тепер Процьо обернеться до мене лицем та й погодиться мені хоч трохи допомогти? — застановлявся Иванчік, говорячи сам до себе. |
Але зразу, то Иванчік ни насідав на Обарінчука, навмисне угожєючі, аби си він вид него видкошував чімраз бірше, став правити косу. | Але одразу Иванчік не насідав на Обарінчука, а навмисне, бажаючи, аби той від нього відкошувався чимраз далі, став правити косу. |
У Зелений четвер, то Иванчік ни позволєв робити, аби вліті фортуна ни била городи. | У Зелений четвер Иванчік не дозволяв працювати, аби влітку стихія не била городи. |
Казав, шо там є такі головні зіля, шо навіть будь-кому си й ни покажут, лиш тому, хто маєт на ні шєстє, або знаєт ту прехтику, єк можна їх уздріти. | Казав, що там є такі головні зілля, що навіть будь-кому й не покажуться, лише тому, хто має на них щастя або знає спосіб, як можна їх уздріти. |
Але їлачьок був инчеї натури, єк Иванчік. | Але Їлачок був іншої натури, ніж Иванчік. |
Вид данців помости ломилиси хоромами. | Від танців помости ломилися. |
«Ає, тот», — притакнув Иванчік потихо. | «Ага, той», — притакнув Иванчік тихо. |
Гриміла у чюберках, лускала у кочергах, замітавков та кочєргов. | Гриміла дійницями, лускала кочергами. |
На капусту посічену сік. | На капусту посічену сік. |
Навіть дитина, єк заспит сонце, то витак за кару цілу нічь ни может спати. | Навіть дитина якщо заспить сонце, то відтак за кару цілу ніч не зможе спати. |
«Ха, сараки! Ціле покаїнє з таков побліков», — засипів люто Довгий. | «Ха, сараки! Ціле покаїння з такою публі́кою, — зашипів люто Довгий. |
«Ой так», — смієласи чєлідь, тай глумливо видповідала їм співанков: «Видколи мнє чоловік бив, вид тогди си бою, Вид тогди я з леґінями поза вугли стою». | «Ой так», — сміялися жінки та й глумливо відповідали їм співанкою: Відколи мнє чоловік бив, відтоді ся бою, Відтоді я з леґенями поза вугли стою. |
«Твоя бріхня, бо ви мене зачепили вперед». | «Брешеш, бо ви мене зачепили першими». |
Знов ни стрілив, бо з остраху аж йиму очі посоловіли. | Знов не стрілив, бо з остраху аж йому очі посоловіли. |
Тимунь то, Ива’, я й тобі добре раджу, шо наколи лиш трохє почуєшси май ліпше у путери, то махай відразу туда, на Волоский бік, бо лиш тоти тобі примівники дадут раду тай найдут на стрілу лік, а тут, то бигме шо ні!» «Дай ти Боже, Федку, здоров’є», — дєкував Иванчік Джунді. | Тому, Ива’, я й тобі добре раджу: щойно лиш трохи почуєшся на силі, то рушай відразу туди, на волоський бік, бо лиш ті тобі примівники дадуть раду і знайдуть на стрілу ліки, а тут — то бігме, що ні!» «Дай тобі Боже, Федьку, здоров’я, — дякував Иванчік Джюнді. |
Мині так весело стало на души, єк надворі по завидній годині, коли сонце пишно загрієт. | Мені так весело стало на душі, як надворі по завидній годині, коли сонце пишно загріє. |
«Дєкуємо тобі, Самовиндючько, за твоє вінчьованє, за твою паску й за писанки, шо ти нас ними на таке велике свєто повіньчювала та поблагословила. | «Дякуємо тобі, Самовиндючко, за твоє віншування, за твою паску й за писанки, що ти нас ними на таке велике свято повіншувала та поблагословила. |
Єк хоч, то поворожу. | Якщо хоч, то поворожу. |
Нидурно то старики призвали веселими свєтками Риздвєні свєтки. | Недарма старі люди веселими називали Різдвяні свята. |
Ціла коршма людий з великого дива задеревіла, усе мовчєло, ніхто й слівцем ни писнув. | Ціла корчма людей із великого дива задеревіла, усі мовчали, ніхто й слівцем не писнув. |
Гості, шо шє були ни здали книзеви колачі оперед вінчєнєм, тепер їх здавали. | Гості, що ще були не здали князеві калачі перед вінчанням, тепер їх здавали. |
Тай здоровкнулиси старі мижи собов: «Здоров, моя люба бабко». | Та й здоровкнулися старі між собою: «Здоров, моя люба бабко». |
Иванчік шепнув Парасочці у вухо, шо то увійшов у хату ватажко Пушкарів Юріштан, тай низко вклонивси йиму, майже до самої земні, так єк клонилиси йиму в тот чєс майже всі гуцули. | Иванчік шепнув Парасочці у вухо, що то увійшов у хату ватажко Пушкарів Юриштан, та й низько вклонився йому, майже до землі, так, як уклонялися йому в той час майже всі гуцули. |
Перший зривнавси свойов ручков з йиго Обарінчук, бо рубав за ним, але з него, то піт чурком чурів так, шо ниточки на нім би був ни найшов сухої. | Першим зрівнявся Обарінчук, бо рубав слідом за ним, але з нього такі поти сходили, що й ниточки на ньому б не знайшов сухої. |
«Ага! То тебе Иванчік Люпайлюків з Голов вирєдив суда до мене, бо по йиго бартці пизнаю», — кажет, бувало, весело Олексій, обзераючі Иванчікову бартку. | «Ага! То тебе Иванчік Люпайлюків із Голов вирядив сюди до мене, бо по його бартці пізнаю, — каже, бувало, весело Олексій, обзираючи Иванчікову бартку. |
Чюєш єк?». | Чуєш як?». |
Всі си йиго боєли, бо він знав харамани пускати. | Усі його боялися, бо він знався на всяких фіґлях. |
Тай через то маю клопіт з Шкиндев тай йиго побратимом Довгим», — видповів стиха Иванчік. | Та й через то маю клопіт зі Шкиндею і його побратимом Довгим», — відповів стиха Иванчік. |
Але в хату йди. | Але в хату йди. |
Тай з-за Гори приходили до нас на рокові єрмарки загірскі купці «товти». | Та й із-за Гори приходили до нас на річні ярмарки загірські купці «товти». |
А Дарадуда прото великий фіґоль. | Однак Дарадуда — великий хитрун. |
Я знов у діда перебував довший чєс. | Я знов у діда перебував довший час. |
Бувало, зроб’юси слабий, прийду до примівника, лежу на постіль тай лиш прошу Бога, аби голосно примов’єв, бо єк голосно примов’єв, то я видразу цілу ту примівку, бувало, переймив тай порозумів, до чого вна приходит, такий смих до біди памнєтливий був. | Бувало, зроблюся хворий, прийду до примівника, ляжу на постіль та й лиш прошу Бога, аби голосно примовляв, бо якщо голосно, то я відразу цілу ту примівку, бувало, переймав і розумів, до чого вона придатна, такий, до біди, пам’ятливий був. |
Знієчютси старовіцкі місця, бо родія розторгаєт їх мозіль, єк медвежя мершу. | Переведуться старовіцькі місця, бо рідня розхапає їхній мозіль, як ведмежата мершу. |
На Иванчікову доньку Парасочку били старости зувезде. | До Иванчікової доньки Парасочки приходили старости звідусіль. |
Джюнда колєдував колєду за колєдов вид найстаршего до найменчего, кождому, шо жили у тій хаті. | Джюнда колядував коляду за колядою від найстаршого до найменшого, кожному, що жили в тій хаті. |
Тай доків він був дужий, то я в него й ліг, и встав. | Та й доки він був дужий, то я в нього й ліг, і встав. |
Єк нічьо си ни з’єв’єло, узєв знов тоту миску й пишов з тов вечєрев другий раз надвір просити ничісту силу до тайної вечєрі. | Коли нічого не з’явилося, узяв знов ту миску й пішов з тою вечерею удруге надвір просити нечисту силу до тайної вечері. |
Зрештов, прийму й паперові «банки», бо тепер настала вже така біда на світі, шо й папір, то гроші». | Зрештою, прийму й паперові “банки”, бо тепер настала вже така біда на світі, що й папір — то гроші». |
«А хто би так здоров був, шо то ни ти стрілив?». | «А хто би так здоров був, що то не ти стріляв?». |
«То це тот головний стрілец!» — весело сказала Марічка, тай ишє маснійшими очіма, єк досив, подівиласи вна на Иванчіка. | «То це той головний стрілець!» — весело сказала Марічка та й ще більш ласими очима подивилася на Иванчіка. |
В той раз Єлена, ціла дрижучі зострахє, урвала собі вид сорочьки ліву шінку тай вергла її на виллю, назадь себе, тому збігленєти на крижму, говорічі форму: «Вся диханія на світі хвалит Бога, хвалю я, то хвали й ти!. | Єлена, вся тремтячи зо страху, відірвала собі від сорочки ліву застібку й кинула її навідліг, назад себе, тому збігленяті на крижму, приказуючи: «Все живе на світі хвалить Бога, хвалю я, то хвали й ти!. |
Колис и я був такий збиточьник, єк ти отеперечьки — пустєку пустенний», — йиго старечі очі усміхнулиси молодечьо. | Колись і я був такий збитошник, як ти теперечки — пустуне пустинний, — його старі очі усміхнулися молодечо. |
Навіть чєсом сама Маріка Люпайлючка, Иванчікова мама, дивуваласи, чьо її Иванчік такий. | Навіть часом сама Маріка Люпайлючка, Иванчікова мама, дивувалася, чому її Иванчік такий. |
Федько, то шє зделеку вже вклонивси Иванчікови. | Федько ще здалеку вклонився Иванчікові. |
Говорив, шо єк жєби нароб’єт жєберину до Теплого Олекса, то весна будет студена й нирівна. | Якщо жаби нароблять жабуриння до Теплого Олекси, то весна буде студена й нерівна. |
Відців», — воркнув хлопец. | Тутешній», — буркнув хлопець. |
Відав, шо й уни ни схотіли записати навіки свою душу оттому лєковишшю, хоть икі вни є оба великі песіголовини?. | Певно, й вони не схотіли записати навіки свою душу отому страховиську, хоч які вони обидва великі песиголовці?. |
Він то робив на покай усій чєліди, аби си ні одна ни важила продавати своє тіло. | Він то робив напоказ усім жінкам, щоб жодна не зважувалася продавати своє тіло. |
Або аби си дес саме ни удушило в плотах, шукаючі за мамов. | Або десь саме не вдушилося в плотах, шукаючи мами. |
Иванчік рубав та палив ліси. | Иванчік рубав та палив ліси. |
Иванчік чув ни вид оних людий, шо туда, на Буковині, коло Путилівского Сторонця, є дуже головні мальфарі. | Иванчік чув не від одних людей, що там, на Буковині, коло Путилівського Сторонця, є дуже потужні мольфари. |
Хоть він уже материй був чьоловік, а у колєдниках є великий тружданок. | Хоч він уже літній був чоловік, а в колядниках є велика праця. |
Пропійце на конех сохтували свої пістолета до стріліня, пидсипаючі їх порохом, лагодилиси збушно під Ботиковов командов усі разом гевкнути з своїх пістолет так, аби аж гори здригнулиси, бо хотіли раз гордо показати оперед Костюкового весіля жебівске темпо. | Пропійці на конях готували свої пістолі до стрільби, підсипаючи пороху, наполегливо готувалися під Ботиковою командою всі разом гевкнути зі своїх пістолів так, щоб аж гори здригнулися, бо хотіли гордо показати перед Костюковим весіллям жаб’ївське темпо. |
Ци вид фиси, єк чєсом, преч би си казало, дес споганила маржинину на пасовиску. | Чи від фиси, як часом, преч би ся казало, десь споганила маржину на пасовиську. |
Вогнєним мостом, шо вже майже досєгав причівка пасіки, над’їхувала ничіста сила швидче бурі вогнєнов бричков так пудно, шо здавалоси, шо ни то Иванчіка, але й всі йиго хати на порох рознесет. | Вогняним мостом, що вже майже досягав причілка пасіки, над’їжджала нечиста сила на вогняній бричці швидше бурі й так страшно, що здавалося: не лише Иванчіка, а й усі його хати на порох зітре. |
Отворив Иванчікови очі, єк можна стати таким чоловіком, шоби оперед ним шєпку здоймали, а ни він оперед другими. | Отворив Иванчікові очі, як можна стати таким чоловіком, щоб перед ним шапку знімали, а не він перед іншими. |
Та уважєючі, аби в дорозі ни розгубити худобу в такім великім тертусі полонинского ходу. | Та уважаючи, аби в дорозі не розгубити худобу в такім великім тертусі полонинського ходу. |
Книзя зібрали шє до схід сонця, рано в чєтвер. | Князя зібрали ще до схід сонця, рано в четвер. |
Видко було по ним, шо це си йиму ни удало, але стерпів дідови. | Видко було, що це йому не сподобалося, але стерпів. |
А єк би були в него задні лабки довші й бірше оброслі, то сего року була би найліпшя весна до веснованя пізна». | А якби були в нього задні лапки довші й більше оброслі, то цього року була би найліпша весна до веснування пізня». |
Цить. | Цить. |
А в хоромах, то він начєсок так змолов курві, шо й писнути вже нієк було їй, бо аж чємері пукали їй у в’єзех, так пудно термосав він її заволоси. | А в хоромах він миттю так змолотив курву, що й писнути вже не могла, бо аж кісточки тріщали їй у потилиці — так страшно термосив він її за волосся. |
На Василієний Свєтий вечєр, то вид самого досвідку ми оба з дідом додавали маржині гаразд їсти сіна й на заранки, й на наденки тай на вечерю. | На Василів Святий вечір ще від досвідку ми обидва з дідом додавали маржині гаразд їсти сіна й на сніданок, і на обід, і на вечерю. |
По видгашеню ватри взєв судину з видгашенов ватров, пишов поважним ходом, ступаючі помалу ступінь за ступнем наокола Ріжі, мочєючі иванским зілєм у видгашену ватру, оббрискував Божим вогнем и водицев-свєтицев цілу Ріжу. | По відгашенню ватри взяв посудину з відгашеною ватрою, пішов поважним ходом, ступаючи помалу крок за кроком довкола Ріжі, мочаючи іванським зіллям у відгашену ватру, оббризкував Божим вогнем і водицею-святицею цілу Ріжу. |
Прошумавси у вечєр, єк зробивси в діда в обох хатах гармідер. | Отямився аж увечері, коли зчинився в діда в обох хатах гармидер. |
«Та кобес лиш бізував, сараку!» — посміваючіси з Иванчіка, гордо сказав Довгий. | «Аби лиш міг, сараку!» — насміхаючись з Иванчіка, гордо сказав Довгий. |
Клав вид себе оборону против ничістої сили. | Клав від себе оборону проти нечистої сили. |
Єк перестанут коло церкви у дзвони дзвонити. | Щойно перестануть коло церкви у дзвони дзвонити. |
Він став повільнійше косити аж тогди, єк сам Шкиндя зачєв йиго просити, аби так дуже ни утікав ручков з-перед косарів, бо й так ніхто ни годен си був йиго з косарів удержіти в кішни. | Він став повільніше косити аж тоді, коли сам Шкиндя почав його просити, аби так дуже не втікав ручкою з-перед косарів, бо й так ніхто не годен був його втримати в кішні. |
Або, може, шош инче ни у порєдку». | Або, може, з чимось іншим негаразд». |
Прото — пустий пусте робит. | Проте — пустий пусте робить. |
Насмерть поперепужуваласи дітва. | До смерті перелякалася дітва. |
Але шо з того? Иванчік був инчеї гадки, єк уна. | Але що з того? Иванчік був іншої гадки, ніж вона. |
З середного сволока здоймаєт круг з коржем тай тицькаєт мині то їсти: «Нако, сараку, їж, бо може єс зголоднів?». | З середнього сволока знімає круг із коржем та й тицяє мені то їсти: “На-ко, сараку, їж, бо, може, зголоднів?”. |
Одни сідали на лавиці або стоєли збитим гуртом у хаті тай помогали смієтиси тим, шо продавали та купували «заїця» коло полиц на лавици, або й сами прилучувалиси д’ним до «заїця». | Одні сідали на лавиці або стояли збитим гуртом у хаті та й сміялися з тих, хто продавав і купував «зайця» коло полиць на лавиці, або й самі долучалися до «зайця». |
Чінилиси, шо отєк би й ни требували тим, бо тогди трохє слобіднійше було в горах заділі стрільців, єк тепер. | Вдавали, що нікому до того діла не було, бо тоді трохи вільніше було в горах стрільцям, ніж тепер. |
А на Юріє раненько з даха колешні здоймив дийницу й видро тай батилев маннов-росов, шо за нічь нападала в ні, побризкав на свої загороді всу свою худібку, залагожєючі свої овечькі та кози на ціле літо в полонині, на повне молоко. | А на Юрія раненько з даху колешні зняв дійницю, відро й ботилев із манною-росою, що за ніч накапала, і побризкав у своїй загороді всю худібку, бажаючи своїм овечкам і козам ціле літо в полонині багато молока. |
Тєжко зітхнув, протер правов долонев собі чоло так, єк би лишешо з сну прошумавси, тай благим голосом заговорив: «Устань, градовий царю. | Тяжко зітхнув, протер правою долонею собі чоло так, немов щойно зо сну прошумався, та й благим голосом заговорив: «Устань, градовий царю. |
Видко було, шо градовий цар добре мав у гадці Олексієви слова. | Видко було, що градовий цар добре мав на гадці Олексієві слова. |
У Юріштанового сина Дмитра було праве вухо назнаминане обірником, так єк у вівці. | У Юриштанового сина Дмитра було праве вухо позначене обірником, як у вівці. |
Говори, говорив бес медведям у лабах. | Говори, бодай ти у ведмежих лапах говорив. |
То помикував правов руков рідку, спічєсту борідку собі на бороді. | То посмикував правою рукою ріденьку колючу борідку. |
Майже все, шодо цоту, сповчюют так, єк їх предки сповчювали. | Майже все, достеменно, сповняють так, як їхні предки сповняли. |
«Костюків, з Голов». | «Костюків, з Голов». |
Підпалюючі скіпков ґушечки одну за однов, наголос примов’єв: «Палю ружу вітрову Наслану-заспану, вихрову, Задавнену, заклинену. | Підпалюючи скіпкою ґушечки одну за одною, вголос примовляв: Палю ружу вітрову, Наслану-заспану, вихрову, Задавнену, заклинену. |
«З губий та в груди. | «З губ та в груди. |
Ишє раз то пістолєтко обіздрів докладно собі в руках так, єкби си був хотів ним добре налюбувати та напестити. | Ще раз те пістолько оглянув докладно собі в руках так, немов хотів ним добре намилуватися й напеститися. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.